13° КИЄВАВолодимирКриницький

Моїй О.

УДК 821.161.2-1ББК 84(4УКР)6

Володимир Криницький13° Києва: Поезії. – К. : ВМБ, 2015. – 32 с.

ISBN 9781311007582 © Володимир Криницький, 2015© ВМБ, 2015

3

13° КИЄВА

Різнобарвною стрічкою сунуть машини,зупиняючись біля кожного перехрестя.Індустріальні пейзажі недописаними картинамичекають на свого художника з мольбертом.

Хаотично змінюються образи за вікном.Пошарпаний автобус смикається і виє,втомлено долає розбитої дороги полотно.Вдивляйся через скло – там, надворі, зараз Київ.

Ще десять хвилин у тисняві вагону метра,і механічної людини речитативоголосить: – «Наступна станція – "Героїв Дніпра"».Там на мене чекаєш Ти...

4

ARENA SAPIENS

Ми – піщинки у річці часу.Кожна маєвласну траєкторію,свою територію,практику і теоріювиживання у біомасі.І лиш наші друзі безногі,котрі раніше булинайкращими друзями піщинок,допомагають подолатинапади ангелофобії,апейрофобії, логофобіїта інших захоплень,котрими так пишаютьсяпредставники видуArena sapiens...

5

***

А може він і хотівписати світлі вірші...Але кому то цікаво?Люди люблять драми.

6

***

Є люди,які вміютьчитати книжкиз папером і ручкою,щоб встигнути записатите важливе,що прочитали.А я так не вмію.Треба принаймнібрати з собою голову…

7

***

Мовчав до неїСамотнім криком,Беззвучним криком.Розпачливо. Прикро...

Запалив себе свічкою,Щоб видно здалеку.(Чи не чадить?Треба зрізати ґніт).

МонохромніСилуети й тініУ нічному мерехтінніБентежать сонні

Злякані очіЗагубленого у терніМаленького зерняткаВеликого світу...

8

МІТ

Чорний птах МатарішванПрилітав до мене,Коли я спав.Клював мою печінку,Клював мої очі.Опівночі. Щоночі.Я казав чорному птахові,що я не той,кого він має клювати;що це не та печінка;не ті очі. Цевзагалі не та скеля, інавіть не Кавказ.Чорний птах Матарішванне слухав мене...

9

ЗА ЛЮБОВ

Спалене деревоЩе зовсім недавноТягнулося віттямДо синього неба.Для неба зробило бУсе, що завгодно.Про небо і мріяло,Й листям шуміло.Неба подякаБула своєрідна –Блискавка.

10

***

а можесправжнє коханняне потребує віршіва все, від чогоболить серцеі пишуться вірші –лишеневротичназалежність?

11

12

ЦьогорічЯ не потребуюПривітаньІ побажань:Маю все, чого ранішеМені бракувало.Я маю кохання,Дружбу, повагу,Віру в себе, у неї,І в нашу любов.Тож цього рокуПоздоровленьЯ не приймаю.

12

***

Увійти в образ.Увійти у розум.Увійти в плоть і в кров.Увійти в якийсь дім.Увійти в чиєсь життя.Увійти гвіздком у голову,в побут, в права,в історію, теорію і практику...Усе це не варте одного«Увійди».

13

ЗА МОТИВАМИSØREN KIERKEGAARD

Де, де вона?Чи ж я осліп?Чи ж око внутрішнєдуші моєїсилу стратило свою?Я її бачив!Її світлий образпалахкотнув, як метеор, переді мною,й зник.У пристрасній напрузідуші моєї силивсі зімкнулись,та дивний образ цейвернути не змогли...Якщо колись зустріну я її -мій поглядїї знайде серед тисяччужих людей! Але вонарозтанула в пітьмі...і своїм зором я намарно прагнуза нею вгнатися...

14

3008

Три тисячі вісім.Людина з лопатою снігу.І сміття з-під снігу,сумлінно затоптане в кригу.Дороги шматок,що тягнеться просто в нікуди.І люди якісь.Чи може то геть і не люди,а дикі собаки.Не біми, не вуха, й не дінго –собаки, і все.І світ крізь вікно,як крізь лінзу...

15

***

Кіт у моїй душі часто сидить на одному місці.

Чи він геть зледащів, чи чекає на слушну мить, аби зібрати валізи, й чкурнути ген позаочі, бо вже подумав, що тут робити нічого. Чи може, мізки його втомилися, сторінки перегортаючи моїх щоденників, у яких записів безглуздих у сотні разів більше, ніж тих, де є хоч якийсь сенс.

Утім, думаю, з моїм котом не все так трагічно, як декому здається. Він справді може собі дозволити відпустку.

У мене є Вона.

16

СУМ

Тебе не було порядщойно дві години.Навколо темно.Очі нічого не бачать.Руки не слухаються.Ти потрібна мені.Щоб бачити,чути,дихати,жити.Типотрібнамені.

17

НЕВІРШ

Декому поезія потрібна,щоб вимивати з душіпрозу повсякдення.А мені що робити,якщо моє повсякденняі є поезія –таке воно неймовірнеі дивовижне?..

18

***

Дахами, дворами,Шляхами, човнамиГуляє-мандрує-швидкуєЗа нами.Смеркає, світає,Палає, згасає –Шляхами, дахамиСтрічає, стрічає...То світле, то темне,То біле, то чорне, –То радість, то смутокСміється і стогне,І стогне, і рветьсяВід серця до серцяДо серцядо серцяЗірветьсязірветься

19

22-ге

На краю літаСонце розлите.На краю сонця –Море в долоньці.На краю моря –Небо прозоре.На краю неба –Стежка до тебе.На краю стежки – ти.Але як тебе там знайти?..

20

НА НАБЕРЕЖНІЙ

Не чую шумухвиль морських –на набережнійдецибелами московської попсидвигтить нічний клуб.

Не чую шелестіннялистя осіннього –ліс натомістькричить бензопилками.

Не чую чайок –вони не в змозіперекричати гудіння літаків.

Не чую тебе –твої слова глушатьдвигуний сусідський телевізор.

21

Homo – найжорстокіша тварина,здатна знищити все.Тожчи є в її існуваннісенс?

Коли не лишиться нікого,крім моря, лісу, чайки й тебе –буде спокій і тиша.

22

ВНОЧІ НА БЕРЕЗІ МОРЯ(За Волтом Вітменом)

У темряві на березі морськомуСтоїть мале дівча із батьком поручІ дивиться на море й небо темне.Там угорі зібралось хмаровиння,Згромадилося в чорну темну масуІ небо закриває нижче й нижче,Спускається аж ген до небокраю.І лиш на сході, там де світла смужкаЗалишилась від неба вище моря,Величний і спокійний бог ЮпітерСвою зорю спроквола підіймає,А трохи вище – сиплються Стожари,Мов ніжні сестри Місяця і Сонця.

У темряві на березі морськомуСтоїть мале дівча із батьком поруч.На море дивиться, на небо і на хмари,І тихо плаче.

23

РЕПЕТИЦІЯ ОСЕНІ(НАД МОРЕМ)

Небо зчорніле над віттям оголенимПереспівало серпневі мотиви.Вітряно, сумно і холодно, холодно...Берег чекає погожої днини.

Осінь приходу свого репетиціюВідбарабанила і віддощила.Золото скоро вже стане корицею.Море шматує останні вітрила,

Ті, що не встигли згорнути на щоглахПеред поспішним від’їздом додому.Шмаття вітрил відлітає за обрій,Обрій вдягається у невідомість,

Пагони переростають у щогли,Листя – в вітрила і знов у шматки.Небо зчорніле над віттям оголенимКидає в землю холодні струмки.

24

***

Де-не-де перейде-перебредесамотня дрімотна хвиля.Чайки квилять,хвалять безсилля,на чорно-білих крилахпривільно мріютькволі безвільні миліморські.Ганяють міль,намагаються піймати,наздогнатине вдається, пнетьсявід вітру повітрязаховатися за палицю,яка переростаєу щоглу та вдягаєтьсяу червонясті вітрила.Від рилападає тіньген вдалечінь.

25

З-під течіївибиваються страхи нічні,готичні, негучні, аледовготривале наближеннявідчуття катастрофиприскорює зміну положенняі скорочує строфи(тут варто згадатиЕріха Фромма,який казав: ...

26

***

Колони-деревадо самого небаруки гілок підняли.

Небо тримають –усяке ж буває...Пахне легенько полин.

Море шепоче,хвильки охочевірші читають тобі.

Вітер солонийплеще в долонів кронах дерев голубих.

27

***

Самотня дівчина на березі моряв руках тримає хвору пташку.Самотня дівчина на березі морясправляє тризну померлих мрій.Вона носить жалобу за чужими людьми,сотнями тисяч чужих людей болить її душа,яка справляє тризну марних сподіваньіз хворою пташкою в руках.

Сонце зайшло позавчора.

28

***

Пролог чи епілог?На межі нас двохзустрічається твоєта моє. Наша загадказаграє з тобою,зі мною вітається,немовби граєтьсяграється

29

СНІГОСОН

Наснилось раптом, що сипле сніг,густий, лапатий, важкий-важкий.Сніг білий, наче той білий кіт,що, бідолашний, ліпив пиріг.А небо – чорне, як чорний хліб.А хмари тиснуть, неначе гніт.Отак і снилося всеньку ніч,що сніг спадає, лапатий сніг...

30

***

Місяць усівся на берег затоки,Тіні розклав навсібіч в очерети,Висвітив плесом доріжку яскраву,Глянув на себе у воду, сміється –

31

***

Хочувечорапівтемрявисеріалутепла твого тілазапаху твого волоссятвого подиху на моїй щоцітвоєї ніжної шкіри під моїми губамидотиківпоцілунківсп’яніння від тебе – відчуття-одного-цілого – вибухупоцілунківдотиківтвоєї ніжної шкіри під моїми губамитвого подиху на моїй щоцізапаху твого волоссятепла твого тілатебе на моєму плечі

Publish at

Обкладинка:Володимир Криницький

Шрифт:Arsenal