Upp 2016 for web

УНІВЕРСАЛЬНА ПРОГРАМНА ПОСЛУГА:

БАЛАНС ПОТРЕБ

СУСПІЛЬСТВА ТА ІНДУСТРІЇ

ГО «Телекритика» Київ 2 01 6

С П Е Ц І А Л Ь Н И Й З В І Т

20

16

Сп

ец

іал

ьн

ий

зв

іт

1

Г р о м а д с ь к а о р г а н і з а ц і я « Т е л е к р и т и к а »2

(с) ГО «Телекритика», 2016

(с) Яна Добрянська – дизайнфото: pixabay.com

А В Т О Р И

Мар’яна ЗакусилоНаталія КлітнаЛілія Зінченко

Загальна редакція:

Наталія ЛигачоваДіана Дуцик

Дизайн:

Яна ДобрянськаВладислав Захаренко

Верстка:

Микола Шиманський

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії.Спеціальний звіт. – К., ГО «Телекритика», 2016. – 34 ст.

ГО «Телекритика» проаналізувала стан ринку, провела експертну дискусію на тему реформування універсальної програмної послуги (УПП) та склала «дорожню карту». Документ окреслює основні проблеми й недоліки поточного регулювання УПП, також у ньому вироблено рекомендації різним учасникам медіасфери щодо того, як змінити підходи до регулювання УПП та якими критеріями при цьому керуватися.

Спеціальний звіт підготовлений

громадською організацією

«Телекритика» за підтримки

Фонду розвитку ЗМІ Посольства

США в Україні. Повну

відповідальність за зміст несе

ГО «Телекритика»; висновки й

погляди, що були висловлені у

звіті, не обов’язково збігаються з

офіційною позицією уряду США.

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрі ї

20

16

Сп

ец

іал

ьн

ий

зв

іт


з м і с т

Наталія КлітнаУніверсальна програмна послуга в країнах ЄС

Мар’яна ЗакусилоУніверсальна програмна послуга в українському

законодавстві та в практиці Національної ради

Е к с п е р т н е о б го в о р е н н я

А н а л і з п р о б л е м и

Д о р о ж н я к а р т а1 р о з д і л

2 р о з д і л

3 р о з д і л

Владислав Севрюков

Григорій Шверк

Андрій Мальчевський

Ольга Большакова

Федір Гречанінов

Ігор Коваль

Юрій Бойчук

Андрій Сайчук

Микола Фартушний

Ольга Чорна

Костянтин Грицак

Олег Черниш

Олександр Ільяшенко


ДО

РО

ЖН

Я К

АР

ТА

20

16

Сп

ец

іал

ьн

ий

зв

іт


р о з д і л Д О Р О Ж Н Я К А Р ТА

Універсальній програмній послузі (УПП) виповнилося в Україні 10 років. За цей час ї ї визначення в законі залишалося незмінним. Станом на початок 2016 року стало очевидним, що нинішній склад УПП не влаштовує ані провайдерів програмної послуги, ані великих загальнонаціональних мовників, ані нішевих і супутникових мовників. Провайдери послідовно виступають за зменшення складу УПП. Великі телеканали захотіли мати можливість виходити з УПП, щоб починати працювати з провайдерами на комерційних умовах. Нішеві телеканали, які ніколи не входили до УПП, прагнуть рівних умов з гравцями, які входять до УПП.

« Д О Р О Ж Н Я К А Р Т А »


ДО

РО

ЖН

Я К

АР

ТА

20

16

Сп

ец

іал

ьн

ий

зв

іт

р о з д і л Д О Р О Ж Н Я К А Р ТА1


Активна позиція гравців ринку призвела до появи законопроекту № 3504 «Про внесення змін до Закону України “Про телебачення і радіомовлення” (щодо уточнення умов розповсюдження програм телерадіоорганізацій у складі універсальної програмної послуги)», яким пропонується дати можливість приватним мовниками виходити зі складу УПП на окремих територіях, але лише в містах із населенням понад 50 тисяч осіб. До того ж нині в парламенті триває робота над законом «Про аудіовізуальні послуги», який згідно з Угодою про асоціацію з ЄС має бути ухвалено протягом двох років. УПП стане частиною цього документу, але поки що законопроект офіційно не зареєстровано.

ГО «Телекритика» проаналізувала стан ринку, провела експертну дискусію на тему реформування універсальної програмної послуги та склала «дорожню карту». Документ окреслює основні проблеми й недоліки поточного регулювання УПП, також у ньому вироблено рекомендації різним учасникам медіасфери щодо того, як змінити підходи до регулювання УПП та якими критеріями при цьому керуватися.


ДО

РО

ЖН

Я К

АР

ТА

20

16

Сп

ец

іал

ьн

ий

зв

іт



Усім учасникам процесу (законодавцям, телевізійним каналам

і групам, провайдерам програмної

послуги, національному регулятору,

Антимонопольному комітету,

споживачам телевізійних послуг):

● УПП має бути спрямована на захист інтересів

споживачів, а не гравців ринку;

● головним критерієм включення телеканалу до

УПП має стати суспільна значущість контенту;

● правила УПП мають періодично переглядатися,

щоб враховувати нові обставини функціонуван-

ня телевізійного ринку.

Рекомендації

Проблеми

й недоліки

поточного

регулювання

УПП:

● спрямованість УПП на захист інтересів телекомпаній, а не споживачів їхніх послуг;

● незадоволення різних сегментів телевізійного ринку поточ-ним складом УПП;

● неможливість держави реалізувати свій обов’язок з регулю-вання плати споживачів за користування УПП;

● поширення УПП виключно на кабельних та IPT V-провай-дерів.

Перешкоди

на шляху їх

вирішення:

● лобістські впливи різних сегментів телевізійного ринку;

● пасивність споживачів і незнання ними своїх прав.


ДО

РО

ЖН

Я К

АР

ТА

20

16

Сп

ец

іал

ьн

ий

зв

іт



● прискорити роботу над реєстрацією та ухваленням законо-проекту «Про аудіовізуальні послуги»;

● забезпечити реформування складу УПП у два етапи:

- на першому етапі (перехідному) склад УПП має залишатися ширшим;

- на другому етапі (після вимкнення аналогового ефірного телебачення) УПП має стати мінімальним, а відносини при-ватних мовників і провайдерів – перейти в площину договір-них;

● розглянути і врахувати такі критерії включення телеканалу до УПП:

- суспільний інтерес (цьому критерію відповідає Суспільний мовник),

- частка телеперегляду,

- фінансування з державного або місцевого бюджету,

- наявність контенту, адаптованого для людей з вадами слуху та людей з особливими потребами,

- наявність програм мовами національних меншин,

- наявність програм певної тематичної спрямованості (на-приклад, дитячих, інформаційних, освітніх тощо),

- наявність місцевих новин для територіальної громади;

● взяти за основу принцип технологічної нейтральності, згідно з яким УПП має стосуватися всіх видів провайдерів (але мож-ливі винятки по місцевих і регіональних каналах в УПП для DTH та OTT-провайдерів);

● передбачити в законодавстві окреме регулювання провайде-рів цифрового наземного телебачення (нині це ТОВ «Зеон-буд»), які фактично є операторами, а не провайдерами циф-рових мереж;

● залишити в законодавстві регулювання державою плати за користування УПП, оскільки ціна на УПП має бути мінімаль-ною, та забезпечити ефективні механізми реалізації цього обов’язку;

● розглянути можливість запровадження компенсації соціаль-ного навантаження УПП як провайдерам, так і мовникам, чи інших методів стимулювання галузі;

● розглянути можливість запровадження must-offer – зобов’я-зання мовника надати доступ операторові мережі платного ТБ до певних телерадіоканалів.

Верховній Раді України та профільному

Комітету з питань свободи слова

та інформаційної політики:


ДО

РО

ЖН

Я К

АР

ТА

20

16

Сп

ец

іал

ьн

ий

зв

іт



● стати майданчиком, який збалансує інтереси різних гравців ринку і споживачів телевізійних послуг;

● з метою захисту прав споживачів посилити контроль за на-данням провайдерами УПП для всіх своїх споживачів за міні-мальною ціною;

● з метою захисту незахищених верств населення стимулюва-ти провайдерів до формування окремих пакетів УПП за міні-мальною ціною або за ціною підключення до мережі без по-дальшої абонплати (такими стимулами можуть бути знижки за ліцензійний збір тощо);

● розглянути можливість змін до Методики розрахунків роз-мірів ліцензійного збору щодо знижок для провайдерів, які формують окремі пакети УПП за мінімально ціною, та для мовників, які входять до УПП.

Національній раді України з питань

телебачення і радіомовлення:

● розглянути можливість змін до Методики розрахунків роз-мірів ліцензійного збору щодо знижок для провайдерів, які формують окремі пакети УПП за мінімально ціною, та для мовників, які входять до УПП.

Кабінету Міністрів України:

● з метою захисту прав споживачів телевізійних послуг посили-ти контроль за ціноутворенням провайдерами плати за корис-тування УПП.

Антимонопольному комітету України:


ДО

РО

ЖН

Я К

АР

ТА

20

16

Сп

ец

іал

ьн

ий

зв

іт



1

● об’єднатися та посилити саморегуляцію галузі з метою за-хисту інтересів своїх споживачів і протистояння незакон-ному втручанню або тиску місцевих органів влади;

● скоригувати свої стратегічні плани, враховуючи можливий перехід на договірні відносини з усіма приватними україн-ськими телеканалами;

● доносити до своїх споживачів інформацію про те, що таке УПП, як вона формується, якою є ї ї ціна;

● з метою захисту незахищених верств населення та як вияв соціальної відповідальності свого бізнесу сформувати ок-ремі пакети УПП за мінімальною ціною або за ціною під-ключення до мережі без подальшої абонплати.

Провайдерам програмної послуги:

● об’єднатися та посилити саморегуляцію галузі з метою за-хисту інтересів телеглядачів, забезпечення їх різноманіт-ним контентом;

● скоригувати свої стратегічні плани, враховуючи можливий перехід на договірні відносини з провайдерами;

● збільшувати обсяги суспільно значущого контенту, про-грам різної тематичної спрямованості, програм для осіб з особливими потребами;

● розглянути можливість запуску інформаційної кампанії для споживачів про те, що таке УПП, як вона формується, якою є ї ї ціна.

Телевізійним каналам і телевізійним

групам:


АН

АЛ

ІЗ П

РО

БЛ

ЕМ

И2

01

6С

пе

ціа

ль

ни

й з

віт

2


р о з д і л А Н А Л І З П Р О Б Л Е М И

Україна зробила свій вибір на користь європейських цін-ностей і взяла на себе зобов’язання перед Радою Європи у сфері розбудови інформаційного суспільства. До важливих зобов’язань у цьому контексті належить забезпечення від-повідності нової редакції Закону України «Про телебачення і радіомовлення» стандартам Ради Європи та рекомендаціям її експертів1.

Must-carry досі залишається широко використовуваним інструментом

державної політики в країнах Європейського союзу. Тому ї ї

реформування в Україні насамперед повинно здійснюватися відповідно

до європейських стандартів. Якими принципами керуються держави-члени

ЄС при формуванні універсальної програмної послуги?

УНІВЕРСАЛЬНА

ПРОГРАМНА ПОСЛУГА

В КРАЇНАХ ЄС

Наталія Клітна

Наталія Клітна

З а к о н о д а вч і п і д в а л и н и і с н у в а н н я m u s t - c a r r y


АН

АЛ

ІЗ П

РО

БЛ

ЕМ

И2

01

6С

пе

ціа

ль

ни

й з

віт

р о з д і л А Н А Л І З П Р О Б Л Е М И2


Нова редакція Закону про телебачення об-говорюється експертним середовищем уже не один рік, і одним із найскладніших питань оновленої редакції документу, з точки зору досягнення балансу потреб суспільства та ін-дустрії, виявилося визначення універсальної програмної послуги (must-carry*, УПП).

Незважаючи на конвергенцію та розвиток сучасних цифрових технологій, must-carry досі залишається широко використовува-ним інструментом державної політики в країнах Європейського союзу. Правила вста-новлення must-carry підпадають під юрисдик-цію нормативно-правової бази ЄС у галузі електронних комунікацій і постійно перебува-ють у полі зору та прискіпливої уваги.

Європейські стандарти щодо організації must-carry для цілей телерадіомовлення викла-дено в Директиві про універсальні послуги2, якою визначається, що держави-члени можуть установлювати зобов’язання з розповсюджен-ня радіо- чи телевізійної трансляції для гро-мадськості. Відповідно до Директиви держа-ви-члени повинні мати законні повноваження встановлювати певні зобов’язання, в разі коли значна кількість кінцевих користувачів та-ких мереж використовує їх як основний засіб отримання каналів радіо- й телемовлення, та якщо вони є необхідними для досягнення сус-пільного інтересу. Правила must-carry повин-ні бути пропорційними, зрозумілими і підля-гати періодичному перегляду.

Зобов’язання, накладені державою-членом, мають бути обґрунтованими, що означає, у разі необхідності, можливість ухвалення рі-шень щодо забезпечення пропорційної винаго-роди. Якщо на основі підрахунку собівартості національні регуляторні органи встановлю-ють, що на підприємство покладено неспра-ведливий тягар, держави-члени, на вимогу призначеного підприємства, вирішують запро-вадити механізм компенсації визначеної собі-вартості на прозорих умовах з державних фон-дів та/або розділити собівартість зобов’язань щодо універсальної послуги між провайдерами електронних комунікаційних мереж та послуг. Відповідно до Директиви, «такі зобов’язання не розглядатимуться як антиконкурентні per se за умови, що їх застосовуватимуть прозо-рим, недискримінаційним і нейтральним чи-ном з огляду на конкуренцію та вони не будуть обтяжливими більш ніж це необхідно для та-кої універсальної послуги, визначеної відповід-ною державою-членом».

Нормативно-правову базу регулювання must-carry у країнах ЄС доповнюють Рішен-ня Європейського Суду щодо розгляду справ про порушення окремими країнами ЄС спеці-альних положень Директиви. Останні справи

пов’язані із заходами, вжитими Європейською Комісією проти Бельгії 2011 року (для ситуації у Брюссельському столичному регіоні, щодо калькуляції тарифів і «несправедливого тяга-ря»3) та проти Німеччини 2008 року (для си-туації у землі Нижня Саксонія, щодо принципу пропорційності4).

Практику застосування правил must-carry для операторів, провайдерів телекомунікацій і телеканалів у Європі досліджував Жан-Фран-суа Фурнемон (Furnémont), партнер-за-сновник Wagner-Hatfield, незалежної консал-тингової фірми у державних справах, політики і регулювання, в травні 2015 року5. Досліджен-ня проводилося на замовлення Бюро представ-ника ОБСЄ з питань свободи засобів масової інформації, для Уряду Колишньої Югослав-ської Республіки Македонія.

У своєму огляді пан Фурнемон зазначив, що останнім часом дотримання балансу сил на аудіовізуальному ринку змінилося. Тому кон-цепцію must-carry, яка раніше полягала в не-обхідності захисту мовників від зловживання ринковою владою провайдерами або опера-торами мереж, актуально розглядати разом із обов’язком must-offer*, що покладається на мовників. Це пов’язано з тим, що деякі з мов-ників виставляли такі обов’язкові умови для провайдерів, які неможливо було виконати.

Для умов України до must-offer можна від-нести вимогу чинного Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (п. 9 ст. 39) про необов’язковість укладення угоди між провай-дером та мовником на використання телепро-грам, які входять до складу універсальної про-грамної послуги.

Однак в огляді пана Фурнемона зазначено, що «на відміну від must-carry питання must-offer не регулюється на рівні ЄС і залишається повністю в компетенції держав-членів, тому що це виходить за рамки нормативної бази в галузі електронних комунікацій, а також за рамки Директиви аудіовізуальних медіа-послуг (AVMSD)».

Пан Фурнемон з посиланням на доповідь Європейської аудіовізуальної обсерваторії уза-гальнив поточні вимоги щодо must-carry та must-offer у країнах ЄС. Результати наведено в таблиці:

* Must-carry може бути визначено як обов’язок, що

покладається державою на мережу оператора теле-

комунікацій розповсюджувати (тобто зробити до-

ступним для своїх користувачів) певні радіо- та/або

телевізійні канали.

* Must-offer — це дзеркальне відображення вимог

must-carry: а саме зобов’язання мовника надати

доступ операторові мережі платного ТБ до певних

радіо- та/або телевізійних каналів, які оператор ба-

жає розповсюджувати за допомогою своєї мережі.

Як і положення must-carry, must-offer може (але не

обов’язково) додатково визначати економічні умо-

ви, за яких надаватиметься доступ до каналу (безоп-

латно, з певною компенсацією тощо).

M u s t - c a r r y т а m u s t - o f f e r у є в р о п е й с ь к і й п р а к т и ц і


АН

АЛ

ІЗ П

РО

БЛ

ЕМ

И2

01

6С

пе

ціа

ль

ни

й з

віт



Країна Must-carry cуспільне

мовлення

Must-carry інші

мовники

Must-offer cуспільне

мовлення

Must-offer інші

мовники

Австрія Так Так Ні Ні

Бельгія Французька Так Так Так (місцеве ТБ) Ні

Бельгія

ФламандськаТак Так Ні Ні

Кіпр Ні Ні Ні Ні

Чеська Республіка ТакТак (місцеве

ТБ) Ні Ні

Данія Так Ні Ні Ні

Естонія Так Так Ні Ні

Фінляндія Так Так Ні Ні

Франція ТакТак (місцеве

ТБ) Так Ні

Німеччина Так Так Ні Ні

Греція Ні Ні Ні Ні

Угорщина ТакТак (місцеве

ТБ) Так Так

Ірландія Так Так Так Так

Ісландія Так Так Так Так

Італія НіТак (місцеве

ТБ) Так Ні

Литва Так Ні Ні Ні

Мальта Так Так Так Так

Польща Так Так Так Так

Румунія Так Так Ні Ні

Словенія Так Так Ні Ні

Іспанія Ні Ні Так Так

Швейцарія Так Так Ні Ні

Швеція Так Ні Ні Ні

Велика Британія Так Так Так Так

Вимоги щодо must-carry і must-offer у країнах ЄС

Джерело даних: Фурнемон Ж.Ф. «Практичний досвід стосовно правил must-carry та must-offer для операторів кабельного ТБ і мовників»


АН

АЛ

ІЗ П

РО

БЛ

ЕМ

И2

01

6С

пе

ціа

ль

ни

й з

віт



Загалом, у 20 з 24 відібраних для звіту країн ЄС must-carry є поширеним правилом. У біль-шості випадків зиск від must-carry отримують суспільні мовники, основною метою діяльно-сті яких є задоволення інформаційних потреб суспільства, а не отримання прибутку, на від-міну від приватних мовників.

Для сприяння різноманітності пропозицій глядачеві в 13 країнах ЄС правилами must-carry передбачено можливість включення також і інших мовників. Трапляються навіть випадки включення до must-carry значної кіль-кості закордонних каналів (Швейцарія), що пояснюється відсутністю в державі національ-них приватних мовників.

10 країн ЄС із наведених у звіті разом із must-carry застосовують обов’язок must-offer. Для країн Європи must-offer стає все більш по-ширеним поряд із must-carry.

За типом прийому телевізійного сигналу та кількістю населення найбільш подібною до України є Польща, де кабельним телеба-ченням охоплено близько 6 млн (40-45%) до-могосподарств. Основним джерелом прийому сигналів телеканалів є ефірне ТБ (цифрове, оскільки Польща вчасно перейшла з аналога на цифру), кабель поступається, а IPTV поки розвинене слабо.

З 2011 року must-carry в Польщі6 включає в себе сім телеканалів: два загальнонаціональ-ні телеканали суспільного мовника Telewizja Polska S.A. – TVP1 і TVP2, один регіональний телеканал суспільного мовлення (що також на-лежить Telewizja Polska S.A.), а також чотири загальнонаціональні комерційні мовники, які в минулому володіли ліцензіями на аналогове ефірне мовлення: Polsat, TVN, TV4 і TV Puls.

Нині в Польщі розглядається можливість вне-сення зміни до законодавства і скорочення кількості телеканалів, які включені до must-carry з семи до двох каналів суспільного мов-лення TVP1 і TVP27.

Цікавим для України може бути й досвід Лат-вії. За словами директорки Латвійської асоці-ації електронних комунікацій Інеси Алексан-дрової, до складу must-carry Латвії включено п’ять телеканалів: два канали суспільного мов-лення (LTV1 та LTV7) і три комерційних те-матичного спрямування. Серед комерційних: RE TV – телеканал, створений регіональними телекомпаніями, Riga 24 – інформаційно-роз-важальний канал, Sportacentrs – телеканал, що транслює місцеві спортивні заходи.

У Латвії правило must-carry охоплює лише кабельні мережі й перший некодований муль-типлекс ефірного цифрового мовлення. Опла-та за розповсюдження в ефірі двох суспільних мовників здійснюється за рахунок державного бюджету. Решта три канали отримують сво-єрідну державну субсидію – через державне замовлення на створення певних передач. До DTH-платформи Viasat (оператор супутниково-го телебачення), який працює в Латвії, must-carry не застосовується.

За даними Латвійської асоціації електро-нних комунікацій, кабельне телебачення в Латвії охоплює близько 27% домогосподарств, без урахування користувачів послуг IPTV Lattelecom.

На думку Інес Александрової, суспільний інтерес для каналів must-carry Латвії визна-чається Національною стратегією розвитку ЗМІ. «Згідно з цим документом пріоритет у видачі ліцензій на мовлення отримують ті, хто транслює передачі переважно державною мовою та мають більшу частку власного про-дукту. Дуже важливою складовою вимог до телекомпанії є прозорість її власника», – за-значила вона.

Д о с в і д с х і д н о є в р о п е й с ь к и х к р а ї н

Жан-Франсуа Фурнемон у своєму огляді, який ми цитували вище, наводить приклади регулювання must-carry та/або must-offer у кількох країнах зі складною нормативною базою регулю-вання. Серед них – дві країни з домінуванням кабельного типу прийому телебачення (Бельгія, Швейцарія) та дві – з наявністю вимог щодо must-carry та must-offer для громадських та інших мовників (Ісландія, Ірландія).

Європейський досвід демонструє різноманітність регу-ляторних підходів у визначенні must-carry. Головною є лише вимога їх відповідності критеріям і принципам, які встанов-лено Директивою про універсальні послуги. Далі ми проана-лізуємо ці критерії на прикладі наведених в огляді пана Фур-немона країн.

Д о с в і д є в р о п е й с ь к и х к р а ї н з і с к л а д н о ю н о р м а т и в н о -п р а в о в о ю б а з о ю


АН

АЛ

ІЗ П

РО

БЛ

ЕМ

И2

01

6С

пе

ціа

ль

ни

й з

віт



Франкомовний

регіон Бельгії

Фламандський

регіон Бельгії Швейцарія Ісландія Ірландія

Must-carry

для громадських

мовників

Так Так Так Так Так

Must-carry

для приватних

мовників

Так, але лише в

теорії

Так, але лише в

теорії

Національні

приватні

мовники відсутні

Так Так

Must-carry

для місцевих

мовників

Так (по 1 каналу

на місцевість)


на місцевість)


на місцевість)Так Так

Must-carry

для інших видів

мовників

Так Так Так Так Ні

Must-carry

в мережах

кабельного ТБ

Так, якщо мережі

належить більше

25% ринку



25% ринку

Так, якщо

обслуговує

більше 100

домогосподарств

Так, якщо


певну частку

користувачів

Так, якщо


значну частину


Must-carry

в ефірних

мережах

Ні



25% ринку

Так, але не такі

жорсткі, як для

КАТБ та IPTV

Так, якщо




Так, якщо




Must-carry

в мережах IPTV



25% ринку



25% ринку

Так, якщо


більше 100

домогоспо-

дарств

Так, якщо




Так, якщо




Must-carry

в супутникових

мережах



25% ринку, але

лише в теорії



25% ринку

Ні

Так, якщо




Так, якщо




Must-offer

для громадських

мовників

Ні Ні Ні Так Так

Must-offer

для приватних

мовників

Ні Ні Ні Так Так

Must-offer

для місцевих

мовників

Так Так Ні Так Так

Регулювання

видатків на

розповсюдження

Ні

Так, але лише

по відношенню

до місцевих

мовників

Так Так Так, часткове

Узагальнення нормативної бази деяких країн ЄС

Джерело даних: Фурнемон Ж.Ф. «Практичний досвід стосовно правил must-carry та must-offer для операторів кабельного ТБ і мовників»


АН

АЛ

ІЗ П

РО

БЛ

ЕМ

И2

01

6С

пе

ціа

ль

ни

й з

віт



При визначенні суспільного інтересу має значення мета ді-яльності телекомпаній: must-carry завжди стосується громад-ських мовників. Якщо до must-carry включено приватних мов-ників, то «це повинно пояснюватись інтересами громадськості, при цьому вони повинні бути чітко обговорені», – зазначає у висновках до звіту пан Фурнемон.

До must-carry входять громадські та місцеві мовники. Теоре-тично до must-carry можуть бути включені і приватні мовники, але за умови укладення ними з урядом конвенції, згідно з якою вони:

● приділятимуть частину ефірного часу культурній спадщині регіону;

● щодня виділятимуть певну частину ефірного часу для прем’єр-них програм;

● щодня випускатимуть щонайменше один випуск новин;

● інвестуватимуть не менше 24% прибутку у виробництво міс-цевої аудіовізуальної продукції;

● колектив телекомпанії становитиме не більше 60 осіб.Втім, з огляду на ці жорсткі вимоги, досі жоден приватний

мовник не скористався такою нагодою.

Крім громадських і місцевих мовників, за рекомендацією ре-гуляторного органу до must-carry можуть бути включені інші мовники за таких умов:

● трансляція повної новинної програми, яку випускає власна редакційна команда, що складається переважно з професій-них журналістів;

● показ різноманітного та мультикультурного контенту (інфор-маційних і культурних програм), у тому числі певний відсо-ток (визначений урядом) програм голландською мовою;

● субтитрування певного відсотка (визначеного урядом) про-грам для осіб з вадами слуху.

Втім, досі жоден несуспільний мовник не увійшов до must-carry.

До громадських мовників у складі must-carry додаються ліцен-зовані мовники, що уклали з урядом конвенцію, тобто місцеві мовники на відповідних територіях (по одному каналу на регіон), а також – у проводових мережах – закордонні мовники, «зважаючи на їхню освітню та культурну цінність і внесок у свободу думки».

Іноземні мовники в must-carry мають також відповідати низ-ці умов:

● мовити однією з національних мов Швейцарії;

● приділяти значну увагу соціальному, політичному, економіч-ному, культурному та освітньому аспектам;

● відводити значну частку ефірного часу під витвори кіномис-тецтва;

Франкомовний регіон Бельгії

Фламандський регіон Бельгії

Швейцарія

1. В и з н ач е н н я с у с п і л ь н о го і н т е р е с у


АН

АЛ

ІЗ П

РО

БЛ

ЕМ

И2

01

6С

пе

ціа

ль

ни

й з

віт



● виконувати просвітницьку місію;

● включати до структури мовлення програми для молоді, лю-дей похилого віку та осіб із вадами органів сприйняття;

● регулярно транслювати передачі вітчизняного виробництва або присвячені Швейцарії.

У перелік must-carry для проводових мереж можна також до-дати канал за запитом відповідного мовника «на певний період» і «на певній території», якщо:

● програмна послуга значно впливає на виконання умов ман-дату згідно з Конституцією;

● мовлення виконується провайдером телекомунікаційних по-слуг за рахунок наявних потужностей та фінансів.

За даними пана Фурнемона, вимоги must-carry встановлює уряд країни. «Всі мовники, що підпадають під юрисдикцію Іслан-дії, за винятком телемагазинів, входять до переліку must-carry. Але, якщо кількість таких каналів займає більше третини по-тужностей мережі, пріоритет надається громадському мов-ленню та каналам із більшою аудиторією».

В Ірландії до must-carry входять два канали суспільного мов-лення, суспільний телеканал, що мовить ірландською мовою, парламентський телеканал і канал ірландських фільмів. Також до must-carry включені два приватні мовники, що уклали угоду з регуляторним органом. Відповідно до цих угод приватні мов-ники зобов’язані:

● висвітлювати події, що цікавлять і хвилюють суспільство, враховувати необхідність підтримання миру та порозуміння на всій території острова Ірландія; гарантувати, що кон-тент каналів відображатиме різноманітні культурні аспек-ти населення острова Ірландія, та з повагою ставитись до тих аспектів, що відрізняють культуру острова, насамперед до ірландської мови;

● підтримувати демократичні цінності відповідно до Консти-туції, особливо право на свободу слова;

● визнавати необхідність інформування громадськості та ро-зуміння цінностей і традицій інших країн, передусім інших країн-членів;

● включати до структури достатню кількість випусків новин та програм, присвячених поточним подіям.

Визначення мереж, котрих стосуватимуться вимоги must-carry, має ґрунтуватися на дотриманні вимоги Директиви про значну кількість кінцевих користувачів, що послуговуються цими мережами як основним засобом отримання каналів радіо- й телемовлення. На практиці національні критерії дотримання цього принципу Директиви можуть відрізнятися.

Оператори кабельного ТБ були майже монополістами, але останнім часом ринок платного ТБ змінився за рахунок поя-ви технології IPTV, тому наразі вимоги must-carry стосуються операторів проводових мереж (кабельних та IPTV). «Ця “біль-

Ісландія

Ірландія

Франкомовний регіон Бельгії

2 . В и з н ач е н н я з н ач н о ї к і л ь к о с т і к о р и с т у в ач і в


АН

АЛ

ІЗ П

РО

БЛ

ЕМ

И2

01

6С

пе

ціа

ль

ни

й з

віт



шість” визначається профільним органом влади (CSA), згідно з вимогами котрого must-carry стосується всіх мереж із ринко-вою часткою більшою за 25%. Щороку CSA оцінює поточну си-туацію на ринку й вирішує, які мережі виконуватимуть вимоги must-carry».

До ефірних частот must-carry не має відношення. До супут-никових платформ вимоги теоретичні, з урахуванням гегемонії операторів кабельного ТБ та IPTV.

У Фламандському регіоні Бельгії вимоги must-carry обов’яз-кові для виконання мережами, «котрі є основним засобом отримання радіо- і телевізійних трансляцій для більшості кінцевих користувачів». «Ця “більшість” визначається кож-ні три роки урядом відповідно до рекомендацій регуляторного органу влади (VRM). Як і у Франкомовному регіоні, основним критерієм відбору є частка ринку мережі, що повинна бути більшою за 25%».

Must-carry у Швейцарії для різних мереж відрізняються (про-водових – кабельних і IPTV – та ефірних). «Вимоги до проводових мереж є більш жорсткими, а ось супутникових платформ must-carry взагалі не стосуються. Але вимоги must-carry є обов’язко-вими для кабельних мереж, котрі обслуговують щонайменше 100 домогосподарств».

В Ісландії вимоги must-carry стосуються всіх мереж, тому що «значна частина користувачів у країні чи певному регіоні вико-ристовує певні електронні комунікаційні мережі для доступу до телевізійних сигналів».

Кількість визначається урядом відповідно до рекомендацій регуляторного органу і стосується операторів мереж, котрі ви-користовуються в якості основного способу отримання телеві-зійних програм.

Видатки на розповсюдження програм must-carr y доволі часто регулюються повністю або частково. При регулю-ванні видатків на розповсюдження необхідно враховувати кількість телеканалів, що входять до переліку must-carr y, та якість послуг. Жан-Франсуа Фурнемон радить уникати ризику виникнення фінансового тягаря, враховуючи, що такий тягар може бути перенесений на кінцевого спожи-вача при збільшенні вартості послуг операторів телекому-нікацій.

Вимоги must-carry повинні бути обґрунтованими та про-порційними. У Швейцарії кількість каналів у переліку must-carry не має перевищувати 30. Ісландія обмежила кількість каналів must-carry через потужність мережі: «Якщо кількість каналів must-carry займає понад третину потужностей мережі, пріоритет надається громадському мовникові та каналам із більшою аудиторією».

Фламандський регіон Бельгії

Швейцарія

Ісландія

3 . В и д а т к и н а р о з п о в с ю д ж е н н я

Ірландія

4 . О б ґр у н т о в а н і с т ь і п р о п о р ц і й н і с т ь


АН

АЛ

ІЗ П

РО

БЛ

ЕМ

И2

01

6С

пе

ціа

ль

ни

й з

віт



Загалом, європейська практика свідчить про те, що необачно буде враховувати думку представників лише одного сегменту телевізійного ринку: мовників чи провайдерів. Сьогодні деякі вітчизняні мовники, відчувши свою ринкову перевагу, хочуть відмовитися від втручання держави в їхні стосунки з операто-рами, провайдерами телекомунікацій. Інші мовники, навпаки, прагнуть потрапити до must-carry. Кабельники ж виступають за те, щоб must-carry не була надмірною. При цьому всі ці позиції завжди можуть змінитися відповідно до кон’юнктури ринку. У такому випадку універсальна програмна послуга в подальшо-му може стати постійним джерелом суперечок між мовниками, провайдерами і регулятором.

Враховуючи те, що кількість кабельних домогосподарств України не забезпечує доступом до сигналу телерадіокомпа-ній переважну більшість користувачів (лише близько 35%), з огляду на бурхливий розвиток новітніх технологій ОТТ й IPTV, найбільш збалансованою моделлю must-carry для України може вважатися включення до її складу лише суспільного, державно-го мовлення та телепрограм мовників, які фінансуються з бю-джетів місцевих територіальних громад. Такий обов’язок варто встановити до всіх провайдерів, незалежно від технології роз-повсюдження.

Цифрові технології змінюють традиційний світ медіа, і го-ловним у визначенні must-carry повинно стати не забезпечення ринкових ризиків окремих груп інформаційних суб’єктів, а саме захист інтересів держави і надання пріоритету суспільному ін-тересу. ●

В и с н о в к и

Перелік посилань:1. Резолюція 1466 (2005) ПАРЄ «Про виконання обов’язків та зобов’язань Україною» від 5 жовтня 2005 р. //

http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/994_611

2. Директива 2002/22/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 7 березня 2002 р. про універсальні послу-

ги та права користувачів стосовно електронних мереж зв’язку і послуг // http://www.nkrzi.gov.ua/images/

upload /58/19/6ad521f49a3af8c4642834474a790eac.pdf

3. InfoCuria – Case-law of the Court of Justice. C-222/08 – Commission v Belgium // http://curia.europa.eu/

juris/liste.jsf?language=en&num=C-222%2F08

4. InfoCuria – Case-law of the Court of Justice. C-336/07 – Kabel Deutschland Vertrieb und Service // http://curia.

europa.eu/juris/liste.jsf?language=en&num=C-336/07

5. «Практичний досвід стосовно правил must-carry та must-offer для операторів кабельного ТБ і мовників» //

http://www.osce.org/fom/162736?download=true

6. Pęk Małgorzata. Poland: New Regime of Must-carry / Must-offer // IRIS Legal Observations of the European

Audiovisual Observatory. – IRIS 2011-10:1/35. – http://merlin.obs.coe.int/iris/2011/10/article35.en.html

7. Dziadul Chris. Poland eyes must-carry change // Broadband TV News. – 7 квітня 2015 р. – http://www.

broadbandtvnews.com/2015/04/07/poland-eyes-must-carry-change/


АН

АЛ

ІЗ П

РО

БЛ

ЕМ

И2

01

6С

пе

ціа

ль

ни

й з

віт



Мар’яна Закусило

Мар’яна Закусило

Термін «універсальна програмна послуга» (УПП) з’явився в законі «Про телебачення та радіомовлення» у 2006 році1 й відтоді незмінний2 і сформульований таким чином: «універ-сальна програмна послуга – обов’язкове забезпечення абонен-там можливості перегляду пакета програм у складі програм телерадіоорганізацій, які відповідно до ліцензій здійснюють наземне ефірне мовлення на території розташування відпо-відної багатоканальної телемережі, за винятком випадків застосування абонентами індивідуальних приймальних при-ладів або систем».

У січні 2016 року виповнилося 10 років існуванню універсальної програмної

послуги в Україні. Як регулюється УПП українським законодавством і

Нацрадою, які зміни відбулися за цей час і що потрібно змінити далі?

У Н І В Е Р С А Л Ь Н А

П Р О Г Р А М Н А

П О С Л У Г А

В У К Р А Ї Н С Ь К О М У

З А К О Н О Д А В С Т В І

Т А В П Р А К Т И Ц І

Н А Ц І О Н А Л Ь Н О Ї Р А Д И

П о я в а У П П


АН

АЛ

ІЗ П

РО

БЛ

ЕМ

И2

01

6С

пе

ціа

ль

ни

й з

віт



Обставини появи УПП та її законодавче ви-значення були обумовлені інтересами великих ефірних мовників, які хотіли гарантованого і безкоштовного потрапляння в кабельні мере-жі. Адже до запровадження УПП великі загаль-нонаціональні канали змушені були оплачува-ти кабельним операторам поширення в їхніх мережах, а крім того провайдери з власної ініціативи (наприклад, якщо не досягли згоди щодо фінансових умов) чи під тиском органів влади могли в будь-який момент видалити ка-нал зі своєї мережі, таким чином звузивши ау-диторію мовника.

«Давайте згадаємо, звідки з’явилася УПП. 2006 рік – шалені платежі мовників провайде-рам, у тому числі “Волі-кабель”», – пригадала на одному з тематичних круглих столів керів-ник Центру адвокації та лобіювання Незалеж-ної асоціації телерадіомовників Ольга Боль-шакова. Гравці ринку називають автором ідеї УПП в чинній редакції закону Сергія Созанов-ського – на той час члена правління, а згодом і голову правління телеканалу «Інтер».

Таким чином, з 2006 року до УПП увійшли ефірні аналогові телеканали – як загальнонаці-ональні, так і регіональні й місцеві. У кожному населеному пункті склад УПП відрізнявся – за-лежно від кількості доступних в ефірі мовни-ків. У великих містах це близько двох десятків телеканалів, у глухих райцентрах – два-три.

Тоді ж Національна рада з питань телеба-чення і радіомовлення прирівняла до рівня універсальної програмної послуги новоство-рений супутниковий парламентський телека-нал «Рада», зобов’язуючи своїми рішеннями провайдерів включати «Раду» до обов’язкового пакету каналів.

Президент компанії «Воля» Сергій Бойко стверджує, що вже тоді, у 2006-му, в зацікавле-них осіб виникла ідея створити монопольного провайдера (згодом це вилилося в появу «Зе-онбуду»), якому всі мовники мали б платити за розповсюдження сигналу. Натомість мов-никам пообіцяли, що вони не будуть платити іншим провайдерам і гарантовано потраплять в їхні пакети.

У 2012 році відбулося розширення УПП, хоча закон залишався незмінним. 11 липня 2012 року Нацрада рішенням № 1033 додатково включила до УПП телеканали, які отримали лі-цензії на цифрове мовлення в стандарті DVB-T2 в чотирьох мультиплексах «Зеонбуду». Але че-рез півтора місяці, 29 серпня 2012 року, регуля-тор скасував це рішення і затвердив рішенням № 1260 новий документ – «Правила формуван-ня програмної послуги в пакетах програм про-вайдера програмної послуги». У ньому йшлося, що провайдери мають формувати програмну послугу відповідно до Плану розвитку націо-

нального телерадіоінформаційного простору, що до УПП мають входити всі телеканали, які здійснюють наземне ефірне мовлення, і що в перехідний період від аналогового до цифро-вого мовлення склад УПП включає програми телерадіоорганізацій, які здійснюють аналого-ве та/або цифрове мовлення.

При цьому ніякого громадського обговорен-ня проекту Правил формування програмної послуги, як це передбачає процедура ухвален-ня регуляторних актів, не було. Незважаючи на це, 24 вересня 2012 року Міністерство юстиції зареєструвало цей документ, хоча кабельники та супутникові канали просили цього не ро-бити, вважаючи ухвалені Нацрадою нововве-дення дискримінаційними. Як приймалося рі-шення Нацради № 1260, детально аналізував на порталі ГО «Телекритика» медіаюрист Юрій Крайняк3, 4, 5.

Таким чином, усі цифрові телеканали ста-ли обов’язковими для ретрансляції в мережах провайдерів, а склад УПП в кожному місті збільшився щонайменше до 32 каналів. На до-дачу до цифрових каналів до УПП продовжува-ли входити й аналогові телеканали, які не от-римали цифрових ліцензій. Тобто, приміром, в Одесі УПП налічувала 42 телеканали.

У Нацраді не приховували, що УПП роз-ширювалося в інтересах мовників, які за рік до того виграли цифровий конкурс на міс-ця в мультиплексах, провайдером яких стала компанія «Зеонбуд». Для них це мало стати своєрідною компенсацією за кабальні умови розповсюдження в мережі «Зеонбуду» з його величезними тарифами.

Розширена УПП діяла понад два роки. Новий склад Нацради, зважаючи на неодноразові звер-нення індустрії, вирішив переглянути це питан-ня. І 6 листопада 2014 року скасував рішення № 1260 про затвердження Правил формування програмної послуги. Нове рішення набуло чин-ності з 1 січня 2015 року. 22 січня 2015 року ре-гулятор додатково розтлумачив, що до УПП вхо-дять лише ефірні аналогові телеканали.

Крім самого терміну «універсальна про-грамна послуга» закон «Про телебачення і ра-діомовлення» містить ще деякі вимоги до неї. Відповідно до статті 39, провайдер зобов’яза-ний забезпечити всім абонентам можливість отримання програм УПП та включити такі про-грами до всіх пакетів програм. Тобто фактично окремий пакет УПП не вимагається. З іншого боку, розмір плати за користування УПП під-лягає державному регулюванню, тоді як абон-плату за різні пакети програм та інші послуги провайдери визначають самостійно. Яким чи-ном держава може регулювати УПП, яка не на-дається окремим пакетом, а входить до пакетів інших програм – це велике питання.

З м і н и с к л а д у У П П з а р і ш е н н я м Н а ц р а д и

І н ш і в и м о г и з а к о н о д а в с т в а щ о д о У П П


АН

АЛ

ІЗ П

РО

БЛ

ЕМ

И2

01

6С

пе

ціа

ль

ни

й з

віт



На практиці відбувається формування про-вайдерами так званих «соціальних пакетів», до яких крім УПП входить ще низка українських каналів. Такі пакети провайдерами мають надаватися за найменшою ціною, а Антимо-нопольний комітет України часом висловлює свої застереження щодо необґрунтованого підвищення тарифів на «соціальний пакет». В історії АМКУ було кілька справ щодо тарифів компанії «Воля-кабель». У 2008 році відом-ство навіть оштрафувало «Волю-кабель» і два пов’язані з нею підприємства за завищені ціни. Втім, «Воля» оскаржила ці рішення АМКУ та за два роки судових розглядів у трьох інстанціях відбилася від штрафу. Цей процес довів, що тарифи провайдерів насправді відрегулювати неможливо. До речі, зараз найменший пакет «Волі» в Києві, який налічує 56 каналів, коштує 52,9 грн на місяць.

У 2015 році активними прихильниками змі-ни УПП стали великі телеканали, які раніше лобіювали нинішній склад послуги. Зокрема, за реформування УПП виступила медіагру-па StarLightMedia6, яка вирішила перейти до нової моделі відносин із провайдерами. Вона почала укладати угоди з провайдерами (хоча для розповсюдження УПП провайдер не зо-бов’язаний укладати договори з мовниками), щоб почати стягувати з них плату за свій кон-тент. Для провайдерів-першопрохідців (неза-лежно від розміру їхньої абонентської бази) StarLightMedia встановила ціну в розмірі 1 тис. грн на місяць за пакет зі своїх шести каналів (СТБ, ICTV, Новий канал, М1, М2, QTV). У по-дальшому StarLightMedia планує запровадити диференційовані ціни для провайдерів – за-лежно від кількості абонентів. Але для цього потрібні зміни до законодавства, які змінять склад УПП.

Інакше бачення складу УПП має Національ-на рада з питань телебачення і радіомовлення. Регулятор наразі в цьому питанні найбільше враховує точки зору індустрії провайдерів та Незалежної асоціації телерадіомовників, яка об’єднує місцевих і регіональних мовників. Тож Нацрада запропонувала7 залишити в УПП телеканали Національної суспільної телераді-окомпанії України, державні телеканали, а та-кож ефірні телеканали місцевої категорії мов-лення, канали мовлення громад.

23 листопада 2015 року народні депута-ти Вікторія Сюмар, Богдан Онуфрик і Сер-гій Висоцький зареєстрували8 законопроект № 35049 «Про внесення змін до Закону Украї-ни «Про телебачення і радіомовлення» (щодо уточнення умов розповсюдження програм

телерадіоорганізацій у складі універсальної програмної послуги)». Вони запропонували, щоб до УПП входили як ефірні аналогові, так і цифрові телеканали, але водночас приватні мовники за бажанням могли бути вилучені зі складу УПП на певній території.

Відповідно до законопроекту, якщо приват-ний мовник не хоче входити до УПП на певній території, він має подати відповідну заяву до Національної ради з питань телебачення і раді-омовлення, яка має протягом 15 днів її розгля-нути та розмістити на своєму сайті інформацію й повідомити провайдерів про виключення те-леканалу зі складу УПП. Провайдери протягом 10 днів з дати направлення Нацрадою повідом-лення зобов’язані виключити телеканали з па-кету програм УПП. Якщо провайдер продовжує ретранслювати телеканал, виключений зі скла-ду УПП, його ліцензію може бути анульовано в судовому порядку за поданням Нацради.

Цей законопроект став наслідком лобіст-ських впливів двох різних груп телевізійного ринку. З одного боку – StarLightMedia, чиї намі-ри перейти до договірних відносин із провайде-рами втілилися в запозиченій з американського досвіду ідеї можливості виходу приватних мов-ників з УПП. З іншого боку – цифрових ефірних телеканалів, до числа яких долучився і канал «Еспресо», пов’язаний з народним депутатом Миколою Княжицьким («Еспресо» потрапив до мультиплексу «Зеонбуду», придбавши компа-нію з цифровою ліцензією «Голдберрі»).

При цьому в законодавчих пропозиціях були абсолютно не враховані міркування іншої ча-стини ринку – провайдерів програмної послуги, які багато років поспіль обстоювали зменшен-ня складу УПП до найвужчого кола – суспільних і державних мовників. Асоціації платного теле-бачення назвали10 законопроект № 3504 лобіст-ським на користь телевізійних груп.

18 січня 2016 року автори законопроекту № 3504 «Про внесення змін до Закону Украї-ни «Про телебачення і радіомовлення» (щодо уточнення умов розповсюдження програм те-лерадіоорганізацій у складі універсальної про-грамної послуги)» подали до Верховної Ради змінений текст законопроекту замість зареє-строваного раніше11.

Вони запропонували, щоб УПП поширюва-лася тільки на кабельні мережі та включала в себе канали Національної суспільної телераді-окомпанії України, парламентський телеканал «Рада», місцеві та регіональні канали, які тех-нічно приймаються на території розташуван-ня відповідної мережі (тобто не лише ефірні), канали мовлення громад, а також приватні аналогові ефірні телеканали з можливістю їх виключення зі складу УПП на певній території. При цьому виключення приватної телерадіо-організації з УПП можливе лише в містах, насе-лення яких становить 50 тис. і більше осіб. Але незмінною в тексті законопроекту залишилася процедура виключення приватного мовника зі складу УПП за його заявою до Нацради.

Га л у з е в і і д е ї з м і н и с к л а д у У П П

З а к о н о д а вч і п р о п о з и ц і ї з м і н и У П П


АН

АЛ

ІЗ П

РО

БЛ

ЕМ

И2

01

6С

пе

ціа

ль

ни

й з

віт



Цей варіант законопроекту позбувся лобіст-ського впливу цифрових мовників, але продов-жував відображати інтереси StarLightMedia, хоча й обмежив їхні можливості виходу з УПП великими містами. Також тут були враховані інтереси регіональних і місцевих мовників і, певною мірою, провайдерів з маленьких міст, які, в разі ухвалення закону, не повинні будуть укладати з великими мовниками угоди й почи-нати платити їм за контент.

Така ж редакція пропонується і законопро-екті «Про аудіовізуальні послуги», який напри-кінці січня 2016 року представив своїй Громад-ській раді парламентський Комітет з питань свободи слова та інформаційної політики. Єди-на відмінність – що послуга називається «уні-версальна аудіовізуальна послуга» (УАП), а не «універсальна програмна послуга».

З огляду на те, що кінцевою датою викори-стання аналогового телебачення в Україні має стати 30 червня 2017 року (принаймні, такі строки містяться в проекті змін до Плану вико-ристання радіочастотного ресурсу), після цієї дати УАП, якщо закон буде ухвалено в поточній редакції, міститиме суспільні канали, «Раду», місцеві та регіональні і канали мовлення громад.

Станом на кінець березня 2016 року Гро-мадська рада при Комітеті опрацьовує текст законопроекту «Про аудіовізуальні послуги» та збирає правки і пропозиції галузі й громад-

ськості. Консенсусу щодо УАП в Громадській раді немає. Підтримку знайшла лише теза, що УАП має включати програми суспільного мов-лення та програми, мовлення яких забезпечу-ється державою (на перехідному етапі).

Законопроект «Про аудіовізуальні послуги», на відміну від чинної редакції закону «Про теле-бачення і радіомовлення», не містить норм про державне регулювання абонплати за УАП, тобто не гарантує для споживача доступ до послуги за найменшою ціною. Крім того, УАП не поширю-ється на таких постачальників аудіовізуальних послуг, які стрімко розвиваються в Україні, як супутникові платформи, OTT й IPTV-мережі. Така редакція УАП нівелює ідею універсаль-ності та доступності для всіх категорій спо-живачів мінімальної гарантованої державою аудіовізуальної послуги. А якщо в Україні так і не вдасться побудувати мережу цифрового на-земного мовлення, яка охопить 95% населення, то саме інші види провайдерів (постачальників аудіовізуальних послуг) забезпечуватимуть до-ступ населення до інформації.

Тому в законі «Про аудіовізуальні послуги», який є головною медійною реформою України на найближчі роки, необхідно виписати норми про УАП таким чином, щоб вона виконувала місію, закладену в неї європейською практи-кою, – задоволення насамперед інтересів спо-живачів, а не гравців певних сегментів телеві-зійного ринку. ●

Перелік посилань:1. Закон України «Про внесення змін до Закону Укра-

їни «Про телебачення і радіомовлення»» // http://

zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3317-15

2. Закон України «Про телебачення і радіомовлення»

// http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3759-12

3. Крайняк Ю. Расширение УПП: мифы дома на Про-

резной // «Телекритика». – 24 вересня 2012 р. – http://

www.telekritika.ua/nacrada/2012-09-24/75319

4. Крайняк Ю. Как проталкивалось решение о рас-

ширении УПП // «Телекритика». – 19 жовтня 2012 р.

– http://www.telekritika.ua/pravo/2012-10-19/76059

5. Крайняк Ю. Принудительное расширение УПП

за счет цифровых каналов: как с этим бороться? //

«Телекритика». – 20 вересня 2013 р. – http://www.

telekritika.ua/pravo/2013-09-20/86006

6. Федор Гречанинов, StarLightMedia: «Нужно изме-

нить закон об универсальной программной услу-

ге…» // MediaSapiens. – 20 жовтня 2015 р. – http://

osvita.mediasapiens.ua/tv_radio/1411981046/fedor_

grechaninov_starlightmedia_nuzhno_izmenit_zakon_

ob_universalnoy_programmnoy_usluge/

7. Нацрада пропонує залишити в УПП суспільні,

державні та місцеві телеканали // MediaSapiens. –

21 грудня 2015 р. – http://osvita.mediasapiens.ua/

tv_radio/1411981046/natsrada_proponue_zalishiti_v_

upp_suspilni_derzhavni_ta_mistsevi_telekanali/

8. У Раді пропонують змінити принцип фор-

мування універсальної програмної послуги //

MediaSapiens. – 24 листопада 2015 р. – http://

o s v i t a . m e d i a s a p i e n s . u a / m e d i a _ l aw / l aw / u _ r a d i _

p r o p o n u y u t _ z m i n i t i _ p r i n t s i p _ f o r m u v a n n y a _

universalnoi_programnoi_poslugi/

9. Проект Закону «Про внесення змін до Закону

України «Про телебачення і радіомовлення» (щодо

уточнення умов розповсюдження програм телера-

діоорганізацій у складі універсальної програмної

послуги)» // http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/

webproc4_1?pf3511=57168

10. Асоціації платного ТБ виступають проти про-

екту Сюмар-Онуфрика-Висоцького щодо зміни уні-

версальної програмної послуги // MediaSapiens.

– 2 грудня 2015 р. – http://osvita.mediasapiens.

ua/tv_radio/1411981046/asotsiatsi i_platnogo_tb_

vistupayut_proti_proektu_syumaronufrikavisotskogo_

schodo_zmini_universalnoi_programnoi_poslugi/

11. Депутати замінили свій законопроект про уні-

версальну програмну послугу // MediaSapiens. – 18

січня 2016 р. – http://osvita.mediasapiens.ua/media_

law/law/deputati_zaminili_sviy_zakonoproekt_pro_

universalnu_programnu_poslugu/


ЕК

СП

ЕР

ТН

А О

ЦІН

КА

20

16

Сп

ец

іал

ьн

ий

зв

іт

3


р о з д і л Е К С П Е Р Т Н А О Ц І Н К А

22 січня 2016 року громадська організація «Телекритика» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні

провела експертний круглий стіл «Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії». Учасники заходу

шукали відповіді на запитання, якими мають бути критерії формування складу універсальної програмної послуги (УПП);

чи має бути УПП обов’язковою для всіх видів провайдерів; потрібно чи не потрібно кодувати на супутнику канали, що

входять до УПП; якою має бути вартість пакетів УПП.

Експерти дійшли згоди, що головним критерієм включення телеканалу до УПП має бути суспільна значущість контенту. На

думку більшості, суспільний інтерес становлять насамперед програми суспільного мовника, оскільки його завдання – інформувати суспільство. Іншими критеріями суспільного інтересу можуть бути частка телеперегляду, фінансування з державного або місцевого бюджету, наявність контенту,

адаптованого для людей з вадами зору, програм мовами нацменшин, програм певної тематичної спрямованості, місцевих

новин для територіальної громади.

Загалом більшість експертів зійшлися на думці, що реформування складу УПП в Україні має відбуватися в два етапи. На першому, перехідному, етапі склад УПП доцільно

залишити широким: суспільні телеканали, державні телеканали, ефірні аналогові регіональні та місцеві телеканали (у тому

числі – мовлення громад, яке фінансується з місцевих бюджетів), а також ефірні аналогові загальнонаціональні

телеканали, які за бажанням можуть виходити зі складу УПП.


ЕК

СП

ЕР

ТН

А О

ЦІН

КА

20

16

Сп

ец

іал

ьн

ий

зв

іт

р о з д і л Е К С П Е Р Т Н А О Ц І Н К А3


На другому етапі – після вимкнення в Україні ефірного аналогового мовлення та переходу на ефірне цифрове ТБ – склад

УПП має стати мінімальним: суспільні телеканали, державні телеканали (наприклад, «Рада»), канали мовлення громад.

А відносини приватних мовників і провайдерів програмної послуги мають перейти в площину договірних відносин.

Експерти висловилися за технологічну нейтральність і наявність УПП для всіх видів провайдерів (нині УПП поширюється тільки

на кабельних та IPTV-провайдерів і не поширюється на DTH, DVB-T2 та інші ефірні технології, OTT-мережі). Втім, склад

УПП для DTH та OTT-провайдерів не має включати місцевих і регіональних телеканалів, оскільки ці провайдери отримують

загальнонаціональні ліцензії. Питання DVB-T2-провайдера «Зеонбуду» має бути вирішено внесенням змін до закону, згідно

з якими «Зеонбуд» має стати не провайдером, а оператором багатоканальних цифрових ефірних телемереж.

Частина учасників круглого столу вважає, що держава не має втручатися в регулювання вартості пакетів УПП (згідно з чинним

законом «Про телебачення і радіомовлення» розмір абонплати за користування УПП підлягає державному регулюванню), оскільки бізнес сам має врегулювати це питання. Втім, частина експертів

висловилася за те, що ціна на УПП має бути мінімальною, а ї ї формування має відбуватися на базі граничної норми

рентабельності або на базі мінімальної зарплати.

Також більшість фахівців вважають недоцільним врегульовувати на державному рівні питання обов’язкового кодування або

ж заборони кодування на супутнику телеканалів, що входять до УПП. Цей аспект, наголосили вони, залежить від відносин

телеканалів з правовласниками контенту.


ЕК

СП

ЕР

ТН

А О

ЦІН

КА

20

16

Сп

ец

іал

ьн

ий

зв

іт



Визначення УПП (або УАП – універсальна аудіовізуаль-

на послуга) в новому законо-давстві України: це перелік програм, який постачальники аудіовізуальної послуги по-винні забезпечити всім без винятку абонентам за міні-мальною ціною.

Що має входити до УПП:1. Програми Національної

суспільної телерадіокомпанії України (ТБ та радіо). Не по-требує обговорення, загаль-носвітова практика.

2. Програми, створення та мовлення яких забезпечуєть-

ся державою. Так само. Маємо на увазі канал «Рада», можли-ві канали Міноборони та ін.

3. Програми ефірного мов-лення регіональної та місце-вої категорії мовлення, мов-лення громад. Вважаю що необхідно підтримати місце-вих мовників, яким може ви-явитись дуже дорого зайти в усі кабельні та інтернет-мере-жі регіону. Тим паче, що існує тенденція створення кабель-ними операторами власних телеканалів, і вони можуть принципово не включати інші місцеві канали у свої мережі.

4. Одна програма загаль-

нонаціональної категорії мовлення за визначенням Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Ця норма дозволить державі підтримати телеканали, які не мають високого рейтингу, але є суспільно необхідними. Це може бути канал з вивчен-ня англійської мови у 2016 році. Або канал культурного, соціального, спортивного на-прямку. Якщо збережеться тенденція визначати рік, при-свячений чомусь, наприклад здоровому способу життя, то це може бути спортивний ка-нал. ●

Як мінімум, УПП не має бути більшою за той пере-

лік, який пропонує Владислав Севрюков. З моєї точки зору, дискутабельна ситуація щодо місцевих каналів. Чи всі міс-цеві канали, які є на терито-рії кабельної мережі, мають входити до УПП? Я би мав на увазі, що в УПП обов’язково повинні бути мовники гро-мад (телерадіоорганізації, які утримуються за рахунок міс-цевих бюджетів). І я би подис-кутував щодо наявності в УПП інших місцевих мовників.

Щодо вартості: я не вважаю за необхідне, щоби держава втручалась у визначення ціни на будь-які послуги. Я вважаю, що це ринкова історія, і нехай ринок вирішує, скільки повин-на коштувати ця послуга для споживача.

Щодо обов’язковості УПП для різних видів провайдерів. Наскільки я розумію, мова йде, в першу чергу, про «Зеонбуд». Тому потрібно вирішити пи-тання, щоб «Зеонбуд» перестав бути провайдером програмної

послуги, а став оператором багатоканальної цифрової ме-режі, й після цього зникнуть винятки щодо УПП для різних видів провайдерів. Водночас слід розуміти, що якщо це ОТТ-мережа і вона працює на всю країну, то, можливо, для ОТТ треба залишити в УПП тільки загальнонаціональні канали, а місцевих каналів туди не включати. Тобто мо-жуть бути якісь відмінності, але УПП має бути для кожного провайдера з будь-якою техно-логією. ●

Гр и г о р і й

Ш В Е Р К

народний депутат, колишній член Національної ради з питань


В л а д и с л а в

С Е В Р Ю К О В

народний депутат, колишній член Національної ради з питань



ЕК

СП

ЕР

ТН

А О

ЦІН

КА

20

16

Сп

ец

іал

ьн

ий

зв

іт



А н д р і й

М А Л Ь Ч Е В С Ь К И Й

д и р е кт о р д е п а р та м е н т у д и с тр и бу ц і ї та р о з в и т к у м е р е ж і

м о в л е н н я гр у п и « 1 + 1 м е д і а » :

У законопроекті № 3504 в УПП передбачається

включити мовників місцевої та регіо нальної категорії, які технічно приймаються на те-риторії розташування мережі. І якщо в преамбулі написа-но про ефірний тип прийому для загальнонаціональних каналів, то в разі місцевих і регіональних цього немає й виходить, що всі канали, які мають ліцензію на мовлення лише в кабельній мережі, по-трапляють в УПП. А оскільки ресурс кабельних мереж є об-меженим, то для різних регі-онів буде низка проблем. На-приклад, в Одесі близько 20 місцевих кабельних каналів, і якщо зобов’язати кабельно-го оператора, то в нього на 40 каналах мережі буде УПП і через обмеженість ресурсу він не зможе надати збалансова-ний пакет програм для своїх абонентів. Тому в законопро-екті має бути єдиний підхід для загальнонаціональних та місцевих/регіональних кана-лів: в УПП – канали, які мають ліцензії Національної ради на мовлення в ефірному аналогу.

В ідеалі, якщо ми говоримо про європейський досвід must carry, то в УПП мають бути громадські та державні кана-ли (наприклад, «Культура», «Рада», можливий телеканал Міністерства оборони). Але зараз в Україні перехідний період (ефірне ТБ переходить з аналога на цифру), коли не-обхідно бути гнучкими. Та-кож необхідно враховувати інформаційну безпеку країни і важливість доступу до ін-формації. Тому до повного пе-реходу на цифрове мовлення

можна залишити в УПП ефір-ні канали за заявковим прин-ципом.

Щодо кодування на супут-нику каналів, які входять в УПП. До кодуванні ми, швид-ше за все, скоро прийдемо. Але наразі вважаємо, що з точки зору інформаційної без-пеки кодування є не найкра-щим варіантом.

Щодо вартості УПП і наяв-ності окремого пакета УПП. Колись кабельний провайдер був зобов’язаний фільтрами в аналоговій мережі відокрем-лювати УПП від усього пакету. Але це вимагало додаткових витрат на купівлю таких філь-трів. Відповідно, провайдери самі на свій розсуд надавали єдиний базовий пакет. Ціна пакету регулювалося ринком, залежала від рівня конкурен-ції, але були знижки для насе-лення, яке не має можливості оплачувати повну вартість па-кету (для пенсіонерів, ветера-нів, малозабезпечених сімей тощо).

При ціноутворенні потріб-но пам’ятати, що провайдер несе серйозні витрати, купує обладнання, вартість якого в більшості випадків прив’яза-на до курсу долара. Нинішній ARPU ринку платного телеба-чення не передбачає щасли-вого майбутнього в нашій га-лузі. Але й абонент не завжди може платити ту вартість, яка рентабельна для провайдера. Тому потрібно знаходити ком-проміс. Має бути збалансова-ний рух уперед з урахуванням інтересів усіх учасників рин-ку, в тому числі й абонентів. ●


ЕК

СП

ЕР

ТН

А О

ЦІН

КА

20

16

Сп

ец

іал

ьн

ий

зв

іт



Я хочу ще раз нагадати, чому регіональні та місцеві мовники в УПП. Тому що регіональні та місцеві канали висвітлюють

дії місцевої влади, яку ніколи не тішить об’єктивне чи опозиці-йне висвітлення. Отож, коли місцева влада не задоволена міс-цевим або регіональним каналом, перше, що вона робить, – на-магається вичавити його з кабельних мереж. Кабельники йдуть на вимоги місцевої влади, тому що вони повністю залежать від неї. Досі єдине, що захищало місцеві канали в місцевих кабель-них мережах, – це УПП.

Хто ще крім місцевих і регіональних каналів повинен бути в УПП? Суспільне мовлення – зрозуміло, тут питань немає. Дер-жавні телеканали – зрозуміло, хоча я вважаю, що їх не повинно бути, це нонсенс у нашій країні. Громадські телерадіоорганіза-ції на місцях – так, безумовно, але після того, як буде врегульо-вано в новому законі поняття «мовлення громад». На сьогод-нішній момент це по суті комунальні компанії. Чим вони кращі державних? Та нічим. Їх потрібно реформувати.

Я вважаю, що також в УПП мають бути хоча б кілька загаль-нонаціональних комерційних телеканалів, окрім громадських. На сьогоднішній момент це «Інтер» і «1+1», які повинні отрима-ти якісь пільги від держави за те, щоб їхній продукт залишався безкоштовним і доступним усім. Адже УПП існує не для захисту компаній, а для захисту доступу до інформації громадян, у яких повинен бути якийсь мінімальний плюралізм (дві-три телеком-панії в кожній категорії мовлення).

З приводу кодування на супутнику – я вважаю, що це не те питання, яке має регулювати держава. Держава має бути за-цікавлена, щоб її канали були доступними максимальній кіль-кості споживачів. Якщо канал сам (через обмеження з автор-ських і суміжних прав або через свою господарську діяльність) розуміє, що йому потрібно закодувати свій сигнал, то ОК – це його рішення і його право. Але примушувати телеканал кодува-ти свій сигнал – це дивно. Якщо ми закодуємо насильницьким шляхом усі українські канали, які є в УПП, ми збільшимо частку перегляду російських каналів на супутнику.

Щодо вартості УПП: я б ішла тим шляхом, який я запропону-вала для «Зеонбуду». УПП придумана для глядачів, які повинні отримати доступ до неї за розумною ціною. Я вважаю, що по-трібно відштовхуватися від граничної норми рентабельності. Так, для кабельних мереж це складно, провайдери будуть по-рушувати, ухилятися. Але неможливо встановити тверду ціну в суспільстві, де постійна криза в економіці, постійні стрибки курсів валют, інфляція, її потрібно буде перераховувати що-року. ●

О л ь га

Б О Л Ь Ш А К О В А

керівник Центру адвокації та лобіювання

Незалежної асоціації телерадіомовників:


ЕК

СП

ЕР

ТН

А О

ЦІН

КА

20

16

Сп

ец

іал

ьн

ий

зв

іт



Ф е д і р

Г Р Е Ч А Н І Н О В

д и р е кт о р з і с трат е г і ч н о го р о з в и т к у

Sta r L i g h t M e d i a :

Я думаю, що неправильно просто перейняти європейський досвід і обмежитися суспільним або державним мовником.

Адже якщо ми подивимося на британський телеринок, то всі ка-нали ВВС займають відсотків 40 телеперегляду, чого не скажеш про всі наявні українські державні та громадські канали, яких не вистачить для забезпечення інформаційної потреби людей.

На мою думку, щоб зрозуміти, що таке суспільно важливий, потрібно враховувати показники телеперегляду. Мені здається дивним говорити, що суспільне значення телеканалу з часткою 8% менше, ніж суспільне значення державного каналу з част-кою 1,2% або 0,8%. Сьогодні приватні телеканали набагато більш суспільно значущі, ніж іще не народжене суспільне теле-бачення, ніж регіональні мовники і державні телеканали. Тому якщо сьогодні обмежити УПП державними, суспільними та ре-гіональними телеканалами – ви приберете з УПП те, що стано-вить собою суспільне значення.

В Україні, принаймні на першому етапі, має бути більше ка-налів в УПП, ніж у світі. Тому що в нас такий ринок – у нас і каналів у відкритому доступі більше, ніж у світі. На першому етапі реформ небезпечно робити так, щоб в УПП були канали, які забезпечать менше 60% телеперегляду.

Якщо ми говоримо про європейський і світовий досвід, важ-ливо дивитися на ситуацію в цілому, а не вибірково. У багатьох країнах світу в законодавстві є поняття retransmission fee – пла-та за ретрансмісію. Це та плата, яку оператори кабельного те-лебачення (або іншого платного телебачення) здійснюють на користь національних каналів за те, що ці канали знаходяться в мережі. Напевно, ми як держава, суспільство, індустрія ще не готові до того, щоб держава зобов’язувала кабельників платити національним телеканалам. Але я думаю, що в законі необхід-но передбачити можливість договірного механізму телеканалів з провайдерами про плату. У законопроекті № 3504 саме така можливість і з’являється.

Щодо кодування на супутнику. Ми за те, щоб супутник був закодований. При цьому я згоден з колегами, які говорять, що це не повинно бути законодавчо закріпленим зобов’язан-ням – це повинно бути рішення кожного телеканалу та кожної медіагрупи.

Щодо ціноутворення. Я вірю у вільне ціноутворення й думаю, що проблеми можуть виникати тільки в тих місцях, де недостат-ня конкуренція. Тому що на тих ринках і в тих містах, де існує конкуренція, є інша проблема – їх не треба обмежувати у верх-ній ціні, вони один одного вбивають демпінгом. Щодо запро-понованої Ольгою Большакової схеми визначення граничної норми рентабельності, то складність полягає в тому, що немає жодного органу, який здатний у поточному режимі мінливих цін провести аудит декількох сотень провайдерів. Це неможли-во технічно, на жаль. ●


ЕК

СП

ЕР

ТН

А О

ЦІН

КА

20

16

Сп

ец

іал

ьн

ий

зв

іт



У нас, в ІТК, сформувала-ся єдина позиція щодо

законопроекту № 3504: ми підтримуємо в цілому все, крім окремого порядку УПП для міст 50 тис.–. Більшість міст 50 тис.+ розташовані в східній частині країни, і різ-ний підхід УПП для великих і малих міст створюватиме викривлену з точки зору со-ціального навантаження си-туацію в різних регіонах кра-їни. Також зазвичай оператор працює на велике місто 50 тис.+ та його передмістя, які знаходяться в зоні 50 тис.–. Але не в усіх операторів є можливість встановлювати різні пакети для учасників однієї мережі.

Щодо стратегічної перспек-тиви реформування УПП. При вдалому збігу обставин біль-шість аналогового мовлення припинить своє існування в кін-ці цього року (ми не говоримо про повне відключення, ми го-воримо хоча б про якусь активі-зацію процесу). Нинішня версія законопроекту передбачає, що канали цифрової платформи в УПП будуть відсутні, якщо На-црада не перегляне своє рішен-ня. Таким чином, після перехо-ду в цифру в УПП залишаються виключно суспільні мовники, місцеві мовники й те, що зали-шиться від телеканалу «Рада».

Щодо кодування – це відно-сини правовласника і мовни-

ка, питання абсолютно не має ніякого відношення до держа-ви. Коли ти змушуєш мовни-ка кодуватися – це значить, що всі куплені раніше права на велику сферу поширення можна викинути. Коли навпа-ки – ти змушуєш канал мови-ти там, де в нього прав узагалі немає.

І щодо вартості – це питан-ня ринкове. Якщо в складі УПП в результаті залишиться тільки суспільне телебачення, телеканал «Рада» і набір регі-ональних каналів, то повинна бути компенсація за поширен-ня суспільного мовлення, а в іншому це питання повинен вирішувати ринок. ●

Я вважаю, що в універсальній послузі має бути суспільне

мовлення, державне мовлен-ня. Дуже цікава думка була про регіональні телеканали, які фі-нансуються місцевими бюдже-тами – наприклад, міською або обласною радою.

Мені здається, що з технічно-

го боку виділяти УПП як окре-мий пакет буде складно. Тому потрібно забезпечити присут-ність УПП в усіх пакетах. Це буде простіше вирішити. Щодо вартості, то мені особисто хоті-лося б, щоб це було безкоштов-но. Але я розумію, що не буває безкоштовних речей. Це має бути мінімальна вартість. При-

сутності УПП в усіх видів про-вайдерів – це можливо, і цього треба домагатися.

А от кодування на супут-нику – це дійсно прерогатива відносин між правовласником і телеканалом, вони самі ма-ють вирішувати, чи потрібно кодувати. ●

Ю р і й

Б О Й Ч У К

технічний директор Національної телекомпанії України:

І г о р

К О В А Л Ь

д и р е кт о р І н д ус тр і а л ь н о го т ел е в і з і й н о го к о м і т е т у :


ЕК

СП

ЕР

ТН

А О

ЦІН

КА

20

16

Сп

ец

іал

ьн

ий

зв

іт



Мене здивувало, чому саме ефірні каналі можуть

бути в універсальній програм-ній послузі. CNN, наприклад, має ефірне мовлення? Напев-но, ні. А це лідер довіри гляда-чів у Сполучених Штатах, і це лідер ринку у своєму сегменті.

У мене запитання: а в Одесі потрібні 20 своїх каналів? Чи є серед них хоч один прибут-ковий? Мабуть, ні. І це клю-човий фактор. Чи повинні ми давати баланс думок у дано-му випадку, щоб ці 20 каналів критикували владу, і наскіль-ки вони будуть справлятися з цим? Вони будуть представ-ляти точку зору свого власни-ка – це абсолютно очевидно.

А як власник позиціонує себе до місцевої влади – це вже інше питання.

Те саме стосується й ідеї на-дати статусу суспільно значу-щих тільки двом каналам, бо вони лідери ринку. Як можна давати преференції лідерам ринку? Це що, бізнес? Хто буде балансувати між позиці-ями двох людей, яких ми на-зиваємо олігархами, оскільки їхній бізнес побудований на впливах на державу, в тому числі завдяки цим телека-налам? «Інтер», «України», «Плюси» – ці телеканали пра-цюють собі в збиток і можуть собі це дозволити через їхню позицію і реальний демпінг

на ринку телевізійної рекла-ми, і це не дає можливості іншим каналам подавати не-залежну точку зору. Підтри-мувати їх преференціями в УПП – це абсолютний нон-сенс. Які статутні завдання те-леканалу «Інтер»? Отримання прибутку. Які статутні завдан-ня Суспільного? Досягнення певних суспільних цінностей, які не завжди конвертуються в гроші.

Що може вважатися сус-пільно значущими каналами? Там, де держава може підтри-мати певні суспільні цінності. Суспільні цінності не вимірю-ються кількістю переглядів. Бо інакше б у праймі транс-лювали тільки бої Кличка і порно. Мені здається, що дер-жава точно має підтримати Суспільне в цьому пакеті, і я навіть не бачу, що ще там має бути. Можливо, телеканал «Рада», хоча його статус теж спірний. У Канаді, наприклад, парламентський канал фінан-сується кабельними мовника-ми. Тобто це фактично недер-жавний канал. Тож тут мають бути якісь інші підходи. ●

Якщо ми звернемося до ка-нонічного визначення

УПП – це своєрідний соціаль-ний пакет, це мінімальна по-слуга за мінімальну ціну. І в такому разі в УПП мають вхо-дити суспільні телеканали і ка-нали, представлені на місцево-му рівні. Все решта – це бізнес.

Існує й інша точка зору, вона висловлена в законопро-

екті № 3504. У такому випадку в УПП мають бути всі ефірні канали, які мовлять у насе-леному пункті, незалежно від того, яким чином вони в цей ефір потрапили. Все решта – один суспільно значущий ка-нал, два, п’ять – призводить до зловживань, до адміністра-тивного режиму тощо.

Особисто мені ближчою

є позиція, коли УПП скла-дається лише з громадських каналів, неприбуткових. Але якщо переважатиме точка зору включити в УПП всі ка-нали, тоді, напевно, мають рацію автори законопроек-ту – потрібно дати можли-вість вийти з УПП. Але також потрібно дати можливість телеканалу повернутися на-зад в УПП. ●

М и к о л а

ФА Р Т У Ш Н И Й

експерт Інституту електронних комунікацій, колишній член

Національної ради з питань телебачення і радіомовлення:

А н д р і й

С А Й Ч У К

ч л е н п р о гра м н о ї ра д и

ГО « Гр о м а д с ь к е Т Б » :


ЕК

СП

ЕР

ТН

А О

ЦІН

КА

20

16

Сп

ец

іал

ьн

ий

зв

іт



О л ь га

Ч О Р Н А

д и р е кт о р з п ра в о в и х п и та н ь

а с о ц і а ц і ї « Ук р т ел е м е р е ж а » :

Давайте не плутати бізнес і соціальне навантаження, яка має бути закладено в УПП. Як тільки ми будемо розглядати

УПП як соціальну складову в певній сфері бізнесу, то відразу відпадуть питання, пов’язані з тим, чи бути там регіональним чи не бути, а чи можна зайти і вийти. Ні – не можна ні зайти, ні вийти. Якщо це соціальне навантаження, то воно має бути однаковим для всіх громадян цієї країни, незалежно від того, проживають вони в населеному пункті з чисельністю населення до 50 тисяч або понад 50 тисяч.

Якщо говорити про регіональні канали в УПП, я вважаю, що це повинні бути тільки канали, фінансовані коштом місцевого бюджету. Тому що регіональні канали, а тим паче місцеві – це, частіше за все, майданчики для місцевих князьків, з яких доно-ситься потрібна їм інформація.

Суспільне мовлення, державне мовлення і регіональне мов-лення, яке фінансується за рахунок місцевих бюджетів – цього буде достатньо, щоб універсальна програмна послуга виконала свою соціальну функцію і не заважала бізнесу як провайдерів, так і телеканалів.

Приємно чути, що практично всі учасники дискусії зійшлися на тому, що вартість УПП – це сфера, яку бізнес повинен відре-гулювати самостійно, і розглядати роль держави тут недоречно.

Рішення проблеми обов’язковості УПП для різних техноло-гічних типів провайдерів має носити комплексний характер. Якщо ми в новому законі зможемо таким суб’єктам господарю-вання, як «Зеонбуд», дати правильне визначення і позначити їхню сферу діяльності окремими нормами, то тоді все встане на свої місця.

Озвучені Владиславом Севрюкова критерії УПП – це пропо-зиція, яка має право на існування в перехідний період, поки існує аналогове ефірне ТБ. Можливо, учасники ринку у вигляді копромісу готові в перехідний період бути присутніми в УПП. Інше питання в тому, як вони будуть там присутні – платно чи безкоштовно. ●


ЕК

СП

ЕР

ТН

А О

ЦІН

КА

20

16

Сп

ец

іал

ьн

ий

зв

іт



К о с т я н т и н

Г Р И Ц А К

д и р е кт о р а с о ц і а ц і ї

« Тел е к о м у н і к а ц і й н а п а л ата Ук ра ї н и » :

Законом можна зобов’язати провайдера транслювати і сто ка-налів, але тоді провайдери змушені будуть поставити питан-

ня про справедливу компенсацію своїх витрат. Це не погроза чи попередження, але якщо сценарій буде розвиватися таким чи-ном, що за рахунок провайдерів комерційні структури захочуть вирішувати свої проблеми, ми будемо відстоювати свої права аж до судового захисту.

Ні в кого з присутніх не викликає заперечення те, що в УПП мають бути соціально значущі програми. А для того, щоб їх ви-значити, у новому законі слід прописати критерії: наприклад, наявність сурдоперекладу, наявність мов національних мен-шин, висвітлення європейських питань (зараз тренд на євро-пейську інтеграцію). У принципі, експертним середовищем ці критерії нескладно виробити.

Мені імпонує те, про що говорить Ольга Большакова щодо місцевих мовників. І тут не стільки питання в захисті опозицій-них каналів. Від місцевої влади страждають і локальні провай-дери, тому наявність у них місцевих каналів, можливо, зняла б гостроту відносин на місцевому рівні. Тобто, крім громадських каналів в УПП можуть бути присутніми в тому чи іншому вигля-ді локальні мовники.

Щодо технологічної нейтральності – це ключовий принцип, з якого ми повинні виходити. Для ОТТ, IPTV, кабеля, ефіру, супут-ника не повинно бути ніяких винятків, з одного боку. А з іншого боку – не повинні телеканали страждати від того, що вони су-путникові, ефірні, цифрові або ще якісь. Послуга повинна бути універсальною – тобто, влаштовувати всіх учасників цієї дис-кусії.

Щодо кодування питання трохи ширше. Чомусь ідеться про кодування на супутнику, але я поставив би питання і про коду-вання в інтернеті й у цифрі. Якщо ми говоримо про рівні умо-ви та чесну конкуренцію, то всі канали повинні знаходитися в рівних умовах і кодування має бути присутнім або відсутнім на супутнику, в мережі «Зеонбуду», на інших платформах.

Щодо плати за УПП, швидше за все, доцільно зберегти існу-ючу формулу. Але якщо ставити питання про вартість УПП, то знову необхідно говорити про справедливу компенсацію тих ви-трат, які несе провайдер за поширення того чи іншого сигналу.

І щодо перспективи. Припустимо, якийсь канал вийде з УПП, далі постане питання оплати. А раптом оператор не домовитися з правовласником? Тоді постраждають абоненти, провайдери, телекомпанії – це буде ще більше зло. Давайте думати, обгово-рювати ці питання між індустріями, а вже потім виносити в пар-ламентський зал компромісний законопроект. ●


ЕК

СП

ЕР

ТН

А О

ЦІН

КА

20

16

Сп

ец

іал

ьн

ий

зв

іт



О л е г

Ч Е Р Н И Ш

ч л е н Н а ц і о н а л ь н о ї ра д и з п и та н ь

т ел е бач е н н я і ра д і о м о в л е н н я :

Законопроект № 3504 (і перший, і другий варіан-

ти) дуже дружній до мовників і дискримінаційний до про-вайдерів. Завжди між провай-дерами й мовниками йшла дискусія, хто кому повинен платити. І в ці стосунки втру-чається держава, яка стає на сторону мовників. Я згоден, щоб ми запозичили амери-канський закон 90-х років, за яким кожен мовник може на три роки задекларувати своє право входити або не входити до УПП, але без прив’язки до якоїсь певної території.

Хто, на мій погляд, повинен входити до складу УПП? Реаль-ний варіант наступний: два канали суспільного мовлення, які передбачаються законом; канали, які поки що є держав-ними (наприклад, «Рада»); ка-нали територіальних громад (таке визначення з’явиться в наступному законі).

А ідеальний варіант УПП, як на мене, наступний. Ми бу-демо переходити до цифрово-го ефірного мовлення. Зараз у «Зеонбуду» є 142 передавачі (було 166), які транслюють програми низки телекомпа-ній, їхнє покриття не є достат-нім. Водночас Концерн РРТ подав до нас заявку на прора-хунок частот для мультиплек-су, який охопить 440 переда-вачів. Не всім телекомпаніям вигідно виконувати цю соці-ально значиму місію, оплачу-вати послуги з доставки циф-рового сигналу в населенні пункти з населенням менше 50 тис. осіб. Тому ті компанії, які потраплять у мультиплекс Концерну РРТ (МХ-4), повин-ні, на мій погляд, отримати компенсацію – увійти до УПП. Тобто УПП має складати 10-15

каналів з цього мультиплексу, куди увійдуть два телеканали і три радіоканали суспільного мовлення, а також, можливо, найрейтинговіші приватні телеканали, за які люди голо-сують переглядом. І щоб саме цим каналам було дозволено займатися рекламою, а на ін-ших каналах ми її обмежили.

Стосовно обов’язковості УПП для різних видів провайде-рів – вважаю, що для всіх про-вайдерів повинна бути визна-чена універсальна програмна послуга, крім ОТТ й DTH, куди просто нереально включити місцевих мовників. Для ОТТ й DTH-провайдерів УПП має включати тільки загальнонаці-ональні телеканали.

Щодо кодування каналів на супутнику – вважаю, що умовах інформаційної війни це недоцільно, адже тоді на супутнику відкритими зали-шаться тільки російські ка-нали. Кодування не повинно бути предметом регулювання держави. Це питання стосунків правовласників контенту і те-леканалів: якщо телекомпанії отримали право на мовлення на всю територію покриття су-путника, якщо в мейджора не-має претензій і компанія хоче здійснювати мовлення у від-критому режимі – вона може це здійснювати. У подальшо-му впровадження кодування обов’язково відбудеться, тому що потрібно переходити до ін-ших видів монетизації діяльно-сті і мовників, і провайдерів.

Щодо вартості пакетів УПП. Ми розглядали це питання в робочій групі з регулювання провайдерів і дійшли виснов-ку, що держава не має цю про-блему зачіпати. ●


ЕК

СП

ЕР

ТН

А О

ЦІН

КА

20

16

Сп

ец

іал

ьн

ий

зв

іт



О л е к с а н д р

І Л Ь Я Ш Е Н К О

ч л е н Н а ц і о н а л ь н о ї ра д и з п и та н ь

т ел е бач е н н я і ра д і о м о в л е н н я :

Потрібно визначитися з метою, яку ми намагаємося досягти, встановлюючи УПП. Коли ми говоримо про УПП, ми повин-

ні мати на увазі, що бачимо перед собою абсолютно малозабез-печеного громадянина, який не може заплатити за розважальні канали. І я прихильник того, що УПП має бути мінімальною, і ми повинні переслідувати тут одну мету – надання мінімуму інформації для людини, яка не може дозволити собі нічого біль-шого.

Тому в УПП має бути суспільне телебачення як некомерційне, і в жодному разі в УПП не повинен входити жоден комерційний канал, щоб не отримувати преференцій перед іншими канала-ми. Я за те, щоб в УПП були суспільні телеканали – два або три, скільки буде. З приводу державного телебачення – я не проти каналу «Рада», і, може, ще якихось нових державних каналів. Але я за те, що якщо держава хоче просувати свої телеканали в кабельних мережах, вона має надавати компенсацію кабельним операторам за те, що вони ці канали показуватимуть. У якому вигляді це буде – це окрема розмова.

Я б також розглядав і прив’язував до вирішення УПП і питання «Зеонбуду». Якщо на сьогоднішній момент це питання все-таки зрушити з мертвої точки й домогтися хоча б того, щоб в одному мультиплексі покриття складало реальних 95-100% населення, і паралельно забезпечити всіх малозабезпечених тюнерами, то питання УПП відпаде сам собою.

Що стосується оплати: я не можу відповісти на питання, чи зможуть кабельні оператори формувати окремий пакет для УПП. Чи буде кабельний оператор тягнути до малозабезпечено-го пенсіонера свої мережі, щоб безкоштовно показати йому чо-тири канали УПП? Водночас я не віддавав би на відкуп кабель-ним операторам формування вартості УПП, тому що тоді УПП може коштувати і 250 гривень, а в пенсіонера таких грошей немає. Можливо, вартість УПП треба прив’язати до мінімальної заробітної плати.

З приводу кодування каналів на супутнику. Якщо ми буде-мо обмежувати УПП тільки суспільними та державними ка-налами, які апріорі не повинні бути закодованими й повинні бути у відкритому вигляді, то питання про супутник взагалі не стоїть. ●

Documents

Upp 2016 for web