КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ДЕРЖАВНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ

МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Кваліфікаційна наукова

праця на правах рукопису

РЯДІНСЬКИЙ Єгор Олександрович

УДК 347.73:663.5(477)

ДИСЕРТАЦІЯ

ФІНАНСОВО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИРОБНИЦТВА ТА

ОБІГУ АЛКОГОЛЬНОЇ ПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ

12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право;

інформаційне право»

081 – Право

Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,

результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело

____________ Є.О. Ряднський

Науковий керівник: Савченко Леся Анатоліївна, доктор юридичних

наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України

Київ – 2018

1

АНОТАЦІЯ

Рядінський Є.О. Фінансово-правове регулювання виробництва і

обігу алкогольної продукції в Україні. – Кваліфікаційна наукова праця на

правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

(доктора філософії) за спеціальністю 12.00.07 «Адміністративне право і

процес; фінансове право; інформаційне право» (081 – Право). – Київський

міжнародний університет, Київ; Державний науково-дослідний інститут

Міністерства внутрішніх справ України, Київ, 2018.

Зміст анотації.

Дисертація є одним з перших в Україні монографічних досліджень, у

якому комплексно, з урахуванням сучасних методів пізнання, здобутків

вітчизняної та зарубіжної правничої науки, європейського й національного

законодавства України, розкрито особливості фінансово-правового

регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції в Україні, і

визначено перспективні напрями його вдосконалення. У результаті

проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень та

висновків, запропонованих особисто здобувачем.

Проаналізовано фактори, що обумовлюють об’єктивну потребу людей

в алкоголі і вказується, що його виробництво та обіг потребує державного

регулювання. Зазначено, що державне регулювання у сфері виробництва та

обігу алкогольної продукції спрямовано на забезпечення соціальних

публічних інтересів (захист життя та здоров’я людини, забезпечення здоров’я

нації, зменшення обсягу споживання), господарських публічних інтересів

(недопущення продажу населенню недобросовісної продукції, забезпечення

конкурентоздатності у діяльності суб’єктів господарювання, підвищенні

якості алкогольної продукції, захист економічних інтересів країни) та

фінансових публічних інтересів (наповнення дохідної частини бюджету).

Визначено види та функції державного регулювання у сфері виробництва і

обігу алкогольної продукції. Сформульовано визначення фінансово-

2

правового регулювання сфери виробництва та обігу алкогольної продукції.

Проаналізовано поняття «алкогольна продукція», «алкогольні напої» та

«спирт етиловий» як продуктів і як категорій в праві та у законодавстві

України з урахуванням фізико-технічних характеристик, яким повинен

відповідати такий продукт. Досліджено еволюцію наукових підходів до

визначення пива як алкогольного напою та історію їх реалізації в

законодавчому полі. Розглянуто генезис біоетанолу як особливого виду

альтернативного палива. Запропоновано ввести в національне правове поле

категорію «алкогольна продукція», до видів якої віднести алкогольні напої,

всі види сприту етилового, спиртовмісну продукцію та біоетанол.

Досліджено напрям впливу фінансового-правового регулювання на

виробництво та обіг алкогольної продукції. Виокремлено форми та методи

фінансово-правового регулювання виробництва та обігу алкогольної

продукції.

Розглянуто функції, правовий механізм акцизного податку в Україні та

проаналізовано вплив міжнародних зобов’язань України щодо імплементації

законодавства ЄС в національне законодавство стосовно акцизного

оподаткування на розвиток правового механізму акцизного податку і

наслідки його зміни в Україні.

Охарактеризовано правову природу плати за ліцензії у сфері

виробництва та обігу алкогольної продукції, ознаки, притаманні зазначеному

платежу і обґрунтовано належність плат за ліцензії до зборів.

Визначено сутність та розглянуто генезис державної фіскальної

монополії на виробництво спирту. Проаналізовано мету та результати

застосування державної фіскальної монополії на виробництво спирту в

Україні і обґрунтовано позицію щодо доцільності відмови від такої

монополії.

Досліджено облік та реєстрацію у сфері виробництва та обігу

алкогольної продукції, види реєстрів, що ведуться у сфері виробництва та

обігу алкогольної продукції. Проаналізовано правове регулювання режиму

3

акцизного складу та податкового посту, з’ясовано відмінності між ними.

Досліджено правову природу плати за маркування алкогольної продукції

марками акцизного збору, обґрунтовано її характер як додаткового збору.

Узагальнено загальнотеоретичні підходи до регулювання цін як форми

державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання,

проаналізовано мету її застосування. Констатовано, що у сфері реалізації

алкогольної продукції застосовуються регульовані граничні мінімальні ціни

(оптово-відпускні та роздрібні), які встановлюються, в тому числі, з метою

захисту бази оподаткування акцизного податку від скорочень за рахунок

зниження вартості продукції.

Зосереджено увагу на аналізі правової позиції суду ЄС щодо

застосування регулювання цін на національному рівні в країнах-членах ЄС з

урахуванням принципу права ЄС, згідно якого держави-члени не можуть

необмежено приймати та встановлювати будь-які заходи в галузі

регулювання цін, не проаналізувавши на підставі економічного аналізу вплив

таких заходів на вільне переміщення товарів в рамках ЄС. Досліджено вплив

позиції Суду ЄС на нормотворчу діяльність країн-учасниць ЄС щодо

застосування регулювання цін на товари (в тому числі в сфері виробництва та

обігу алкогольної продукції).

Досліджено правові підстави та проблеми у застосуванні нормування

втрат і виходу як форми фінансово-правового регулювання виробництва та

обігу алкогольної продукції. Визначено мету застосування такого

нормування. Проаналізовано баланс приватних та публічних інтересів у

цьому питанні та дотримання прав суб’єктів господарювання, що здійснюють

виробництво та обіг алкогольної продукції.

Розроблено пропозиції щодо удосконалення законодавства сфери

фінансово-правового регулювання виробництва та обігу алкогольної

продукції.

У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових

наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем.

4

Основні з них такі:

вперше:

– окреслено особливості правової позиції Суду ЄС щодо регулювання

цін у сфері виробництва та реалізації алкогольної продукції як форми

фінансово-правового регулювання в цій сфері, що обмежує принцип вільного

переміщення товарів, закріплений у ст. 34 «Договору про функціонування

Європейського Союзу» та у Директиві Комісії ЄС від 22.12.1969 «Про

скасування заходів, що мають ефект, рівнозначний кількісним обмеженням

на імпорт»;

– аргументовано правову природу плати за ліцензування у сфері

виробництва та обігу алкогольної продукції як місцевого збору та

запропоновано отримання дозволу на виробництво і обіг такої продукції

віднести до об’єктів державного мита;

– дано авторське визначення алкогольної продукції з урахуванням

нових правових підходів до характеристик такої продукції (вмісту етилового

спирту), що обумовлені тенденцією до гармонізації національного

законодавства із законодавством ЄС, і віднесення до неї алкогольних напоїв,

усіх видів спирту етилового, спиртовмісної продукції та біоетанолу;

– розкрито сутність порушення прав суб’єктів господарювання при

застосуванні нормування втрат та виходу алкогольної продукції як форми

фінансово-правового регулювання її виробництва та обігу у випадку дійсних

втрат (зменшення виходу) алкогольної продукції більше встановлених

чинним законодавством;

удосконалено:

– науковий підхід до визначення державного регулювання у сфері

виробництва та обігу алкогольної продукції з урахуванням функцій такого

регулювання та публічних інтересів, на забезпечення яких воно спрямоване;

– аргументацію щодо відмови від державної фіскальної монополії на

виробництво спирту в Україні як такої, що не досягає своєї мети та створює

корупційні ризики у цій галузі;

5

– підходи до аналізу обліку та реєстрації як форми фінансово-

правового регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції, що

використовується для систематизації інформації, яка збирається, групується,

узагальнюється та закріплюється в загальнодоступних електронних базах;

– класифікацію форм фінансово-правового регулювання виробництва

та обігу алкогольної продукції за допомогою критерію їх спрямованості на

формування дохідної частини бюджетів;

– характеристику регулювання цін та встановлення норм витрат спирту

етилового у сфері виробництва та обігу алкогольної продукції як форм

фінансово-правового регулювання цієї сфери, що опосередковано впливають

на формування дохідної частини бюджету;

– аргументацію щодо доцільності врахування європейських тенденцій

нормотворчої політики країн-членів ЄС і позиції Суду ЄС при подальшому

застосуванні в Україні регулювання цін як форми фінансово-правового

регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції;

– обґрунтування напрямів удосконалення акцизного податку з

алкогольної продукції як основного податку, що стягується з суб’єктів

господарювання у сфері виробництва та обігу алкогольної продукції при

застосуванні оподаткування як форми фінансово-правового регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції;

дістали подальшого розвитку:

– визначення видів державного регулювання у сфері виробництва та

обігу алкогольної продукції залежно від галузі права, за допомогою норм

якої здійснюється таке регулювання, та видів публічних інтересів, на

досягнення яких воно спрямоване;

– характеристика сутності державної фіскальної монополії як форми

неподаткових надходжень бюджету та зарубіжний досвід її використання;

– визначення форм фінансово-правового регулювання виробництва та

обігу алкогольної продукції як засобів впливу на діяльність суб’єктів

6

господарювання, що виробляють, імпортують, експортують, перевозять,

зберігають та торгують алкогольну/ою продукцію/єю;

– аналіз функцій акцизного податку (фіскальної та регулюючої) та

необхідність їх врахування при розробці законодавцем правового механізму

цього податку;

– дослідження результатів поетапного збільшення ставок акцизного

податку на алкогольну продукцію з 2014 року в Україні, обумовлене її

міжнародними зобов’язаннями щодо інтеграції національного законодавства

до законодавства ЄС, в тому числі, у сфері акцизного оподаткування;

– характеристика режиму акцизного складу/податкового посту та

маркування алкогольних напоїв акцизними марками як форм фінансово-

правового регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції, що

спрямовані на забезпечення належного податкового контролю у сфері

виробництва та обігу алкогольної продукції і здійснюється виключно

органами Державної фіскальної служби України;

– обґрунтування необхідності внесення змін та доповнень до

Податкового кодексу України, Закону України № 481/95-ВР, Української

класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (надалі – УКТ ЗЕД)

тощо, прийняття Закону України «Про державне мито», постанов Кабінету

Міністрів України «Про норми втрат і виходу спирту етилового, коньячного і

плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту

етилового ректифікованого плодового, дистиляту виноградного спиртового,

спирту-сирцю плодового і алкогольних напоїв» та «Про норми втрат

біоетанолу».

Сформульовані й викладені в дисертації положення, узагальнення,

висновки та рекомендації мають як загальнотеоретичне, так і прикладне значення

для розвитку науки фінансового права та практики застосування відповідних

норм, і можуть бути використані у:

– науково-дослідній роботі – як основа для подальшого проведення

теоретичного пошуку щодо вирішення проблем, пов’язаних із фінансово-

7

правовим регулюванням виробництва та обігу алкогольної продукції в Україні

(акт впровадження від 07.11.2013);

– правотворчій роботі – для підготовки та уточнення ряду

законодавчих та підзаконних актів, що стосуються фінансово-правового

регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції (акт впровадження

від 14.01.2014);

– навчально-методичному процесі – при викладанні навчальних

дисциплін «Фінансове право», «Податкове право», а також при підготовці

навчально-методичних комплексів із указаних дисциплін.

Ключові слова: алкогольна продукція, дохідна частина бюджету,

фінансово-правове регулювання, оподаткування, ліцензійні платежі,

державні фіскальна монополія, акцизний склад, акцизні марки, облік та

реєстрація, встановлення норм витрат, регулювання цін.

8

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗДОБУВАЧА

1. Рядінський Є.О. Методи фінансово-правового регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції. Європейські перспективи. 2013.

№ 12. С. 145–149.

2. Рядінський Є.О. Форми фінансово-правового регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції в Україні. Наука і правоохорона.

2015. № 3. Ч. 3. С. 126–133.

3. Рядінський Є.О. Поняття «алкогольна продукція» та його

співвідношення з поняттям «алкогольні напої» (за законодавством України).

Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія

«Право». 2016. Вип. 41. Т. 4. С. 184–189.

4. Рядінський Є.О. Біоетанол: правові проблеми визначення в

Україні. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія

«Право». 2017. Вип. 43. Т. 3. С. 35–39.

5. Рядінський Є.О. Державне регулювання виробництва та обігу

алкогольної продукції, його завдання та види. Наука і правоохорона. 2018.

№ 1. С. 200–206.

6. Рядинский Е.А. Правовой механизм акцизного налога с операций по

реализации субъектами розничной торговли алкогольных напитков,

произведенных на территории Украины. Закон и жизнь (Legea şi viaţa). 2018.

№ 7. C. 86–89.

7. Рядінський Є.О. Сутність державної фіскальної монополії на

виробництво спирту. Наука і правоохорона. 2018. № 2. С. 110–113.

8. Рядінський Є.О. Фінансово-правове регулювання виробництва та

обігу алкогольних напоїв: зарубіжний досвід. Сучасні тенденції в юридичній

науці України та зарубіжних країн : матеріали Міжнародної науково-

практичної конференції (Запоріжжя, 27–28 грудня 2013 р.). Запоріжжя : У 2

частинах. Запорізька міська громадська організація «Істина», 2013. Ч. ІІ.

С. 62–64.

9

9. Рядінський Є.О. Проблеми фінансово-правового регулювання

виробництва і обігу алкогольної продукції в Україні. Україна в

Євроінтеграційних процесах : матеріали ХІХ Міжнародної науково-

практичної конференції професорсько-викладацького складу. (Київ, 15–16

лютого 2014 р.). Київ: КиМУ, 2013. С. 119–120.

10. Рядінський Є.О. Метод правового регулювання: проблеми

наукового визначення. Реформування правоохоронної системи України :

матеріали круглого столу (Київ, 20 червня 2014 р.). Київ, 2014. С. 112–113.

11. Рядінський Є.О. Особливості оподаткування осіб, які реалізують

конфісковані алкогольні напої. Розвиток сучасного права в умовах глобальної

нестабільності : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції.

(Одеса, 9–10 вересня 2016 р.). Одеса. ГО «Причорноморська фундація

права», 2017. С. 88–90.

12. Рядінський Є.О. Завдання державного регулювання виробництва та

обігу алкогольної продукції в Україні. Розвиток сучасного права в умовах

глобальної нестабільності : матеріали Міжнародної науково-практичної

конференції. (Одеса, 8–9 вересня 2017 р.). Одеса. ГО «Причорноморська

фундація права», 2017. С. 65–68.

13. Рядінський Є.О. Пиво як алкогольний напій: новели законодавства.

Сучасні тенденції в юридичній науці України та зарубіжних країн : матеріали

Міжнародної науково-практичної конференції. (Запоріжжя, 22–23 вересня

2017 р.). Запоріжжя. Запорізька міська громадська організація «Істина», 2017.

С. 69–72.

1

ANNOTATION

Riadinskyi Y.O. Financial and Legal Regulation of Production and

Circulation of Alcoholic Beverages in Ukraine. – Qualification Research as the

Manuscript.

Thesis for a Candidate Degree in Law (Doctor of Philosophy). Speciality

12.00.07 «Administrative law and processes; financial law; information law» (081

– Law). – Kyiv International University; State Research Institute of the Ministry of

Internal Affairs of Ukraine, Kyiv, 2018.

Contents

Thesis is one of the first monographic researches in Ukraine, in which taking

into account modern methods of cognition, the achievements of domestic and

foreign law, European and national law, the peculiarities of the financial and legal

regulation of production and circulation of alcoholic beverages in Ukraine are

considered and prospective directions of its improvement are defined. As a result

of the conducted research, a number of new scientific provisions and conclusions

suggested personally by the applicant are formulated.

The factors that determine the objective need of people in alcohol are

analyzed and it is indicated that its production and circulation requires state

regulation. It is noted that state regulation of production and turnover of alcohol

products aimed at providing social public interests (protection of life and health,

the health of the nation, reducing consumption), commercial public interests

(prevention of unfair selling products to the population, insurance of the

competitiveness in the activities of business entities, improvement of the quality of

alcohol products, protection of the economic interests of the country) and financial

public interests (filling profitable part of the budget).The types and functions of

state regulation in the field of production and circulation of alcoholic beverages are

determined. The definition of financial and legal regulation of the sphere of

production and circulation of alcoholic products is formulated.

The concepts of "alcoholic products", "alcoholic beverages" and "ethyl

2

alcohol" are analyzed as products and as categories in the law and in the legislation

of Ukraine, taking into account physical and technical characteristics, which

should correspond to such product. The evolution of scientific approaches to the

definition of beer as an alcoholic beverage and the history of their implementation

in the legislative field are researched. Genesis of bioethanol as a specific kind of

alternative fuel is considered. It is proposed to introduce into the national legal

field the category "alcoholic products", including alcoholic beverages, all the types

of greasy ethyl, alcohol-based products and bioethanol.

The direction of an influence of financial and legal regulation on production

and circulation of alcoholic products is investigated. The forms and methods of

financial and legal regulation of production and circulation of alcoholic products

are distinguished.

Several functions, legal mechanism of the excise tax in Ukraine are

considered and the influence of the international obligations of Ukraine on the

implementation of EU legislation into the national legislation on excise taxation on

the development of the legal mechanism of the excise tax and the consequences of

its change in Ukraine is analyzed.

Legal nature of license fees in the field of production and circulation of

alcoholic products, the features inherent in the indicated payment, and the validity

of the fees for the license to the fees have been substantiated.

The essence is determined and the genesis of the state fiscal monopoly on

the production of alcohol is considered. The purpose and results of the application

of the state fiscal monopoly on the production of alcohol in Ukraine are analyzed

and the position on the expediency of refusal from such a monopoly is

substantiated.

The registration and reporting in the field of production and circulation of

alcohol products, types of registers, which are conducted in the sphere of

production and circulation of alcoholic beverages, are studied. Legal regulation of

the excise duty and tax composition regime is analyzed, differences between them

are clarified. Legal nature of the fee for labeling alcohol products by the excise

3

duty stamps was investigated, and its character as an additional fee has been

substantiated.

Theoretical approaches to price regulation as the form of state regulation of

business entities' activity are studied, the purpose of its application is analyzed. It

is stated that in the field of selling alcohol products regulated minimum prices

(wholesale and retail) that are set, including, in order to protect the tax base of

excise tax from reductions by reducing the cost of products, are used.

Focus is on the analysis of the legal position of the EU Court regarding the

application of price regulation at the national level in the EU Member States,

taking into account the principle of EU law, according to which Member States can

not unconditionally accept and establish any measures in the field of price

regulation, without analyzing on the basis of economic analysis of the impact of

such measures on the free movement of goods within the EU. The influence of the

position of the Court of Justice on the rule-making activity of the EU Member

States on the application of regulation of prices for goods (including the sphere of

production and circulation of alcoholic beverages) has been researched.

Legal grounds and problems in application the standardization of losses and

output as a form of financial and legal regulation of production and circulation of

alcoholic products are investigated. The purpose of applying such valuation is

determined. The balance of private and public interests in this issue and

observance of the rights of business entities engaged in the production and

circulation of alcohol products are analyzed.

Proposals on the improvement of the legislation of the sphere of financial

and legal regulation of production and circulation of alcoholic products are

developed.

As a result of the conducted research, a number of new scientific provisions

and conclusions suggested personally by the applicant are formulated. The main

ones are:

for the first time:

– the peculiarities of legal position of the Court of Justice concerning the

4

regulation of prices in the sphere of production and sale of alcohol products as a

form of financial and legal regulation in this sphere are outlined , which limits the

principle of free movement of goods, enshrined in Art. 34 of the "Treaty on the

Functioning of the European Union" and the Directive of the Commission of the

European Union dated 22.12.1969 "About the Abolition of Measures Having an

Effect Equivalent to a Quantitative Restriction on Imports";

– author’s definition of alcohol products is given taking into account new

legal approaches to the characteristics of such products (content of ethyl alcohol)

due to the tendency to harmonize national legislation with the EU legislation, and

the attribution of alcoholic beverages all types of ethyl alcohol, alcohol-based

products and bioethanol to it;

– legal nature of payment for licenses in the field of production and

circulation of alcohol products as a local tax has been substantiated, and it is

proposed to obtain a permit for the production and circulation of such products to

be referred to the objects of state duty;

– the essence of violations of the rights of business entities in the application

of the standardization of losses and output of alcohol production as a form of

financial and legal regulation of its production and circulation in the case of actual

losses (reduction of output) of alcohol products exceeding ones that are established

by the current legislation has been revealed.

it is improved:

– scientific approach to the definition of state regulation in the field of

production and circulation of alcohol products, taking into account the functions of

such regulation and public interests, to which support it is aimed;

– argumentation concerning the refusal of the state fiscal monopoly on the

production of alcohol in Ukraine as one not reaching its goal and creating

corruption risks in this area;

– approaches to the analysis of accounting and registration as a form of

financial and legal regulation of production and circulation of alcohol products

used to systematize information that is collected, classified, generalized and fixed

5

in publicly accessible electronic databases;

– classification of forms of financial and legal regulation of production and

circulation of alcohol products due to the criterion of their focus on the formation

of the revenue side of the budget;

– description of the regulation of prices and the establishment of rates of

consumption of alcohol in the field of production and circulation of alcohol

products as forms of financial and legal regulation of this sphere, which indirectly

affect the formation of the revenue side of the budget;

– argumentation regarding the appropriateness of taking into account the

European tendencies of the normative policy of the EU member states and the

position of the Court of Justice in the further application in Ukraine of price

regulation as a form of financial and legal regulation of production and circulation

of alcoholic beverages;

– substantiation of the directions of an improvement of the excise tax on

alcohol production as the main tax levied on business entities in the field of

production and circulation of alcohol products when applying taxation as a form of

financial and legal regulation of production and circulation of alcoholic products;

got further development:

– definition of types of state regulation in the field of production and

circulation of alcohol products depending on the field of law, the rules of which

control such regulation, and the types of public interests it is directed to achieve;

– research of the essence of the state fiscal monopoly as a form of non-tax

revenues of the budget and foreign experience of its use;

– definition of forms of financial and legal regulation of production and

circulation of alcohol products as means of influencing the activities of business

entities that produce, import, export, transport, store and trade alcohol products;

– analysis of the functions of the excise tax (fiscal and regulatory) and the

need for them to be taken into account when the legislator develops the legal

mechanism of this tax;

6

– the study of the results of the gradual increase in the excise tax rates on

alcoholic beverages from 2014 in Ukraine, due to its international commitments to

integrate national legislation into EU legislation, including in the field of excise

taxation;

– characterization of the excise warehouse / tax post regime and labeling of

alcoholic beverages by excise stamps as forms of financial and legal regulation of

production and circulation of alcohol products aimed at the insurance of a proper

tax control in the field of production and circulation of alcohol products and is

carried out exclusively by the bodies of the State Fiscal Service of Ukraine;

– analysis of the impact of taxation on business entities engaged in the

production and circulation of alcohol products on the functions of state regulation

in this field;

– substantiation of the necessity of the amendments and additions to the Tax

Code of Ukraine, the Bill of Ukraine No 481/95-VR, the Ukrainian Classification

of Goods for Foreign Economic Activity etc., adoption of the Bill of Ukraine

"About State Duty", Decrees of the Cabinet of Ministers of Ukraine "About

Regulation of Loss and Output of Ethyl Alcohol, Cognac and Fruit, Ethyl Alcohol

Rectified Grape, Ethyl Alcohol Rectified Fruit, Distillate of Grape Alcohol, Fruit

Raw Spirit and Alcoholic Drinks" and "About Regulations of Ethanol Loss".

The provisions, generalizations, conclusions and recommendations

formulated in the dissertation are both general theoretical and applied for the

development of the science of financial law and the practice of applying the

relevant norms, and can be used in:

– research work – as the basis for further theoretical search for solving

problems related to the financial and legal regulation of production and circulation

of alcohol products in Ukraine (Act of 07.11.2013);

– law-making work – to prepare and clarify a number of legislative and

normative acts concerning the financial and legal regulation of production and

circulation of alcoholic beverages (the Act of Implementation dated January 14,

2014);

7

– educational and methodical process – in the teaching of disciplines

"Financial Law", "Tax Law", as well as in the preparation of educational and

methodological complexes for the specified disciplines.

Key words: alcohol production, budget revenue, financial and legal regulation,

taxation, licensing payments, state fiscal monopoly, excise warehouse, excise

stamps, order and registration, setting of norms of expenses, regulation of prices.

AUTHOR’S REFERENCE LIST

1. Riadinskyi, Y.O. 2013, “Methods of Financial and Legal Regulation of

Production and Circulation of Alcoholic Products”, European Perspectives 12,

145–149.

2. Riadinskyi, Y.O. 2015, “Forms of Financial and Legal Regulation of

Production and Circulation of Alcoholic Beverages in Ukraine”, Nauka i

Pravoohorona 3. P. 3, 134–138.

3. Riadinskyi, Y.O. 2016, “The Term "Alcoholic Products" and Its Relation

with the Notion "Alcoholic Beverages"” (according to the legislation of Ukraine),

Scientific Herald of Uzhgorod National University (series "Right") 41, Vol. 4,

184–189.

4. Riadinskyi, Y.O. 2017, “Bioethanol: Legal Issues of Definition in

Ukraine”, Scientific Herald of Uzhgorod National University (series "Right") 43,

Vol. 3, 35–39.

5. Riadinskyi, Y.O. 2018, “State Regulation of Production and Circulation of

Alcoholic Products, Its Tasks and Types”, Nauka I Pravoohorona 1, 203–206.

6. Riadinskyi, Y.A. 2018, “Legal Mechanism of the Excise Tax from the

Operations of the Subjects of Beer, Wine, and Liquor Stores in the Territory of

Ukraine”, Law and Life (Legea şi viaţa) 7, 86–89.

7. Riadinskyi, Y.O. 2018, “The Essence of the State Fiscal Monopoly for the

Production of Alcohol”, Nauka i Pravoohorona 2, 110–113.

8. Riadinskyi, Y.O. 2013, “Financial and Legal Regulation of Production

and Circulation of Alcoholic Beverages: Foreign Experience”. Contemporary

8

Tendencies in Legal Science of Ukraine and Foreign Countries: materials of the

International Scientific and Practical Conference: in 2 parts. P. ІІ (Zaporizhia,

December 27–28). Zaporizhia, 62–64.

9. Riadinskyi, Y.O. 2014, “Issues of Financial and Legal Regulation of

Production and Circulation of Alcoholic Beverages in Ukraine”. Ukraine in

European Integration Processes: materials of the XIX International Scientific and

Practical Conference of the Teaching Staff (Kyiv, February 15–16). Kyiv, 119–

120.

10. Riadinskyi, Y.O. 2014, “Method of Legal Regulation: Issues of

Scientific Definition”. Reformation of the Law Enforcement System of Ukraine:

Round Table materials (Kyiv, June 20). Kyiv, 112–113.

11. Riadinskyi, Y.O. 2017, “Features of the Taxation of Persons Selling

Confiscated Alcoholic Beverages”. Development of Modern Law in the Conditions

of Global Instability: materials of the International Scientific and Practical

Conference (Odesa, September 9–10, 2016). Odesa, 88–90.

12. Ryadinskyi Y.O. 2017, “The Task of State Regulation of Production and

Circulation of Alcohol Products in Ukraine”. Development of Modern Law in the

Conditions of Global Instability: materials of the International scientific and

practical conference (Odesa, September 8–9). Odesa, 65–68.

13. Riadinskyi Y.O. 2017, “Beer as an Alcoholic Beverage: Novels of Law”.

Contemporary Tendencies in the Legal Science of Ukraine and Foreign countries:

materials of the International scientific and practical conference (Zaporizhia,

September 22–23). Zaporizhia, 69–72.

1

ЗМІСТВСТУП …………………………………………………………………….2

Розділ 1 Теоретико-правові підходи до фінансово-правовогорегулювання виробництва та обігу алкогольної продукції …………..…14

1.1 Державне регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції,його завдання та види………..…………………………………………………14

1.2 Поняття алкогольної продукції для цілей фінансово-правовогорегулювання в Україні …………………………………………………………29

1.3 Методи та форми фінансово-правового регулювання виробництвата обігу алкогольної продукції…………………………………………………51

Висновки до розділу 1…………………………………………………...80

Розділ 2 ФОРМИ ФІНАНСНОВО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯВИРОБНИЦТВА ТА ОБІГУ АЛКОГОЛЬНОЇ ПРОДУКЦІЇ, ЩОБЕЗСПОСЕРЕДНЬО СПРЯМОВАНІ НА ФОРМУВАННЯ ДОХІДНОЇЧАСТИНИ БЮДЖЕТУ ………………………………………………………84

2.1 Оподаткування суб’єктів господарювання, що здійснюютьвиробництво та обіг алкогольної продукції …………….……………………84

2.2 Правова природа плати за ліцензії на право виробництва та обігуалкогольної продукції …….…………………………………………………105

2.3 Сутність державної фіскальної монополії на виробництво спирту таперспективи її подальшого використання в Україні …….…………………122

Висновки до розділу 2……………………………………………….…137

РОЗДІЛ 3 ФОРМИ ФІНАНСОВО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯВИРОБНИЦТВА ТА ОБІГУ АЛКОГОЛЬНОЇ ПРОДУКЦІЇ, ЩООПОСЕРЕДКОВАНО СПРЯМОВАНІ НА ФОРМУВАННЯ ДОХІДНОЇЧАСТИНИ БЮДЖЕТУ ……………………………………………………..141

3.1 Форми фінансово-правового регулювання виробництва та обігуалкогольної продукції, що спрямовані на забезпечення належногоподаткового контролю ………….……………………………………………..141

3.2 Інші форми фінансово-правового регулювання виробництва та обігуалкогольної продукції, що опосередковано спрямовані на формуваннядохідної частини бюджету……………………………………………………..162

Висновки до розділу 3………………………………………………….176

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….181

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………189

ДОДАТКИ……………………………………………………………….221

2

ВСТУП

Обґрунтування вибору теми дослідження.

товар, з одного боку, задовольняє потреби населення як продукт, є

невід’ємною частиною культурного й економічного життя, з яким пов’язані

традиції українського суспільства та важливим компонентом у хімічній,

харчовій, парфумерній промисловості; його виробництво та обіг створюють

робочі місця як у самій галузі, так і в суміжних, проте, з іншого боку, через

наявні в ньому речовини алкоголь може стати об'єктом патологічної

залежності споживача. Зловживання алкоголем призводить до смертності,

скорочення тривалості здорового життя, збільшує ймовірність появи великої

кількості негативних соціальних явищ (скоєння злочинів, розлучень,

нещасних випадків, дорожньо-транспортних пригод, пожеж, падіння

народжуваності, руйнування національного генофонду, зниження трудового

потенціалу тощо), завдає істотної шкоди соціально-економічному розвитку

країни, сприяє появі демографічної і соціальної кризи, становить загрозу

особистості, сім’ї, суспільству, й державі загалом. Проте неможливо значно

скоротити виробництво, обіг та вживання алкоголю, бо, як переконує

історичний досвід, подібні заходи є недоцільними й породжують негативні

наслідки – розквіт злочинних синдикатів, зростання організованої

злочинності та корупції, збільшення нелегального виробництва алкоголю та

контрабанди, збільшення рівня смертності через вживання неякісного

алкоголю, бюджетні втрати через ненадходження акцизів з алкоголю та

необхідність збільшення штатів правоохоронних органів, скорочення

робочих місць у галузі, пов’язаній із виробництвом та обігом алкоголю тощо.

Масштабність, неоднозначність, багатосторонній характер проблеми

виробництва та обігу алкогольної продукції обумовлюють доцільність

правового регулювання цієї сфери з боку держави, яке на сучасному етапі

спрямоване на захист життя та здоров’я людини, посилення охорони

громадського порядку, недопущення продажу населенню недобросовісної

Алкоголь як адиктивний

3

продукції, забезпечення конкурентоздатності в діяльності суб’єктів

господарювання та наповнення дохідної частини бюджету.

Фінансово-правове регулювання виробництва та обігу алкогольної

продукції як вид державного регулювання цієї сфери спрямоване на наповнення

дохідної частини бюджету, тобто на забезпечення публічних фінансових

інтересів і, відносно інших завдань, вирішення яких обумовлює державне

регулювання в цій сфері, є другорядним, проте, з огляду на популярність та

затребуваність алкоголю як продукту і прибутковість цієї галузі, нерідко

висувається на перший план. Держава може активно вдаватися до ефективних

форм фінансово-правового регулювання виробництва та обігу алкогольної

продукції з метою забезпечення публічних фінансових інтересів, проте їх

надмірність призводить до здорожчання алкогольної продукції, й, відповідно,

до зростання обігу фальсифікованої та нелегально виготовленої продукції,

самогоноваріння, підвищення смертності та нещасних випадків та інших

негативних соціальних наслідків.

Беручи до уваги, що Україна посідає п’яте місце в європейському

регіоні за спожиттям алкоголю (друге місце за північним типом), а витрати

на придбання алкогольної продукції серед українського населення належать

до пріоритетних, держава широко вдається до різноманітних форм

фінансово-правового регулювання сфери виробництва та обігу алкогольної

продукції, найважливішою з-поміж яких є оподаткування (суб’єкти

господарювання, які здійснюють виробництво та обіг вказаної продукції,

сплачують акцизний податок, податок на додану вартість, а суб’єкти

господарювання, що імпортують алкогольну продукцію, – ще й митні

платежі). Крім цього, до суб’єктів господарювання, що здійснюють

виробництво та обіг алкогольної продукції, застосовуються ліцензування,

режим акцизного та податкового складів, маркування алкогольної продукції

акцизними марками, облік і реєстрація, регулювання цін та встановлення

норм витрат і виходу; також зберігається державна фіскальна монополія на

виробництво спирту. Усі зазначені форми фінансово-правового регулювання

4

прямо чи опосередковано спрямовані на формування дохідної частини

бюджету. При цьому запровадження деяких форм здійснювалося

безсистемно, ситуативно, для вирішення сьогоденних завдань чи склалося

історично, і на сучасному етапі істотно позначається як на розвитку галузі

виробництва та обігу високої якості алкогольної продукції, так і на діяльності

суб’єктів господарювання, задіяних у зазначеній галузі, що, відповідно,

негативно відбивається у соціальній площині, де якнайяскравіше

проявляються прорахунки в державному регулюванні виробництва та обігу

алкогольної продукції (на сьогодні Україна посідає друге місце за смертністю

від алкоголізму – саме від нього гинуть приблизно 40 тис. осіб на рік, що є

другим, після трудової міграції, фактором зменшення населення країни).

Проте, незважаючи на власну складність і надзвичайну важливість

окресленої проблеми наразі вона залишається недостатньо розкритою в

науковій літературі. Фрагментарно вона привертала увагу дослідників

акцизного податку та податку на додану вартість Д.А. Бекерської, Г.В. Бех,

В.Т. Білоуса, А.В. Бризгаліна, Л.К. Воронової, О.М. Горбунової,

О.Ю. Грачової, А.С. Дубоносової, С.Т. Кадькаленка, О.М. Козиріна,

Ю.О. Костенко, О.В. Костяної, І.І. Кучерова, М.П. Кучерявенка,

О.М. Мінаєвої, А.О. Монаєнка, С.Г. Пепеляєва, Т.О. Проценка,

Н.Ю. Пришви, Н.І. Хімічевої, А.В. Чуркіна, С.В. Шахова, Н.В. Шевцової та

інших. Окремі аспекти державного регулювання господарської діяльності на

ринку алкогольної продукції розглядали у своєму доробку М.М. Артемов,

Т.Л. Бондар, Л.А. Дєткова, С.А. Король, О.В. Марченко, Р.О. Циганок,

С.О. Якупова тощо. Проблем ліцензування у сфері виробництва та обігу

алкогольної продукції торкалися Є.В. Лисицін, О.Є. Мажейка, Г.В. Мельничук,

Е.Д. Соколова, В.В. Томаров, Н.М. Чеботарева, Д.О. Шубін, тощо.

На формування сучасного уявлення про державну фінансову

монополію на виробництво спирту істотний вплив здійснили праці вчених

дореволюційного періоду – Е.М. Берендтса, С.І. Іловайского, В.О. Лебедева,

Д.В. Львова, М.М. Сперанского, І.Т. Тарасова, І.І. Янжула тощо.

5

Проте фінансово-правове регулювання діяльності виробництва та обігу

алкогольної продукції на сучасному етапі не становило предмета

самостійного наукового дослідження, майже не розглядалися проблемні

питання обліку й реєстрації у сфері виробництва та обліку алкогольної

продукції, регулювання цін та встановлення норм втрат і виходу алкогольної

продукції як форм фінансово-правового регулювання виробництва та обігу

такої продукції. З’ясуванню проблемних питань у вказаній сфері та

визначенню шляхів їх розв’язання допоможе комплексне дослідження

фінансово-правового регулювання виробництва та обігу алкогольної

продукції, і, у свою чергу, сприятиме досягненню всіх цілей державного

регулювання в зазначеній галузі, що обумовлює актуальність теми

дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дослідження проведено на виконання Стратегії сталого розвитку «Україна–

2020», затвердженої Указом Президента України від 12.01.2015 № 5/2015,

Плану заходів з виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України та

Стратегії сталого розвитку «Україна–2020», затвердженої розпорядженням

Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 213-р., Концепції

Загальнодержавної програми «Здоров’я 2020: український вимір», схваленої

розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31.10.2011 № 1164-р, виконано

у межах науково-дослідної теми Київського міжнародного університету

«Україна в умовах європейської інтеграції і глобалізації світу» (державний

реєстраційний номер 0108U008609).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає в тому, щоб

на основі здобутків вітчизняної та зарубіжної правничої науки, а також

чинного законодавства України розкрити теоретичні та практичні проблеми

фінансово-правового регулювання виробництва та обігу алкогольної

продукції, і визначити перспективні напрями його вдосконалення.

Для досягнення поставленої мети визначено наступні завдання:

– проаналізувати теоретико-правові підходи до фінансово-правового

6

регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції;

– вивчити стан державного регулювання виробництва та обігу

алкогольної продукції, визначити його завдання та види;

– уточнити поняття алкогольної продукції для цілей фінансово-

правового регулювання в Україні;

– розглянути методи та форми фінансово-правового регулювання

сфери виробництва та обігу алкогольної продукції;

– дослідити функції, правовий механізм акцизного податку в Україні та

проаналізувати вплив міжнародних зобов’язань України щодо імплементації

законодавства ЄС в національне законодавство стосовно акцизного

оподаткування на розвиток правового механізму акцизного податку і

наслідки його зміни в Україні;

– охарактеризувати правову природу плати за ліцензування на право

виробництва та обігу алкогольної продукції;

– проаналізувати облік та реєстрацію сфери виробництва та обігу

алкогольної продукції, правовий режим функціонування акцизних

складів/податкових постів та маркування алкогольних напоїв акцизними

марками;

– узагальнити підходи до регулювання цін як форми фінансово-

правового регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції, підстави

для його правового застосування в Україні та досвід застосування в країнах

ЄС;

– охарактеризувати встановлення норм втрат та виходу алкогольної

продукції як форму фінансово-правового регулювання виробництва та обігу

алкогольної продукції, з огляду на мету її запровадження та вплив на

інтереси суб’єктів господарювання, які здійснюють виробництво та обіг

алкогольної продукції;

– сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного

законодавства України, яке стосується фінансово-правового регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції.

7

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері

виробництва та обігу алкогольної продукції.

Предмет дослідження – фінансово-правове регулювання виробництва

та обігу алкогольної продукції в Україні.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять

положення діалектики як загальнонаукового методу пізнання явищ

об’єктивної дійсності, інші загальнонаукові та спеціальні методи.

Застосування логічного методу дозволило визначити види державного

регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції, форми та методи

фінансово-правового регулювання виробництва та обігу такої продукції, її

види (підрозділи 1.1, 1.3). Метод семантичного аналізу сприяв з’ясуванню

змісту понять «алкогольна продукція», «державна фінансова монополія»

(підрозділи 1.2, 2.3). Структурно-функціональний метод застосовувався для

аналізу оподаткування та ліцензування як форм фінансово-правового

регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції (підрозділи 2.1,

2.2). Використання методів аналізу й синтезу дало змогу дослідити облік та

реєстрацію, застосування режиму акцизних/податкових складів, маркування

алкогольної продукції акцизними марками, регулювання цін та встановлення

норм втрат/виходу алкогольної продукції як форми фінансово-правового

регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції, що

опосередковано впливають на формування дохідної частини бюджетів

(підрозділи 3.1, 3.2). У процесі аналітичного огляду нормативно-правових

актів ЄС та досвіду зарубіжних країн щодо фінансово-правового

регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції було використано

порівняльний метод, котрий дав можливість сформулювати рекомендації для

вдосконалення законодавства України, що стосується фінансово-правового

регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції (підрозділи 1.2,

2.1–3.2). Указані методи застосовувалися у взаємозв’язку та

взаємозалежності, що дозволило забезпечити повноту, усебічність та

об’єктивність дослідження.

8

Науково-теоретичне підґрунтя дисертації склали наукові праці

вітчизняних та зарубіжних вчених ХІХ–ХХІ ст.ст. у галузі фінансового та

податкового права, загальної теорії держави і права, господарського права,

інших галузевих правових наук, теорії управління, економічної теорії.

Нормативно-правову базу дослідження склали Конституція України,

Податковий кодекс України, Закон України «Про державне регулювання

виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних

напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (далі – Закон

№ 481/95-ВР), інші закони та підзаконні нормативні акти, що стосуються

фінансово-правового регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції

в Україні.

Емпіричну та інформаційну основу дисертації становлять статистичні

матеріали, офіційна інформація та аудити Державної фіскальної служби

України, дані Державного реєстру судових рішень, Єдиного реєстру місць

зберігання спирту, Єдиного державного реєстру виробників спирту

етилового, коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого

плодового, дистиляту виноградного спиртового, спирту-сирцю плодового,

алкогольних напоїв та тютюнових виробів, Єдиного реєстру товарно-

транспортних накладних на переміщення спирту етилового та алкогольних

напоїв, Єдиного державного реєстру витратомірів-лічильників обсягу

виробленого спирту етилового, Реєстрів виданих, призупинених та

анульованих ліцензій на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та

тютюновими виробами (по областях), узагальнення судової практики,

рішення судів (у тому числі Верховного суду), матеріали публічних аудитів

підприємств спиртової галузі, довідкова література, публікації в періодичних

виданнях, навчально-методичні напрацювання.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що

дисертація є одним з перших в Україні монографічних досліджень, у якому

комплексно, з урахуванням сучасних методів пізнання, здобутків вітчизняної

та зарубіжної правничої науки, європейського й національного

9

законодавства, розкрито особливості фінансово-правового регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції в Україні, і визначено

перспективні напрями його вдосконалення. У результаті проведеного

дослідження сформульовано низку нових наукових положень та висновків,

запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:

вперше:

– окреслено особливості правової позиції Суду ЄС щодо регулювання

цін у сфері виробництва та реалізації алкогольної продукції як форми

фінансово-правового регулювання в цій сфері, що обмежує принцип вільного

переміщення товарів, закріплений у ст. 34 «Договору про функціонування

Європейського Союзу» та у Директиві Комісії ЄС від 22.12.1969 «Про

скасування заходів, що мають ефект, рівнозначний кількісним обмеженням

на імпорт»;

– аргументовано правову природу плати за ліцензування у сфері

виробництва та обігу алкогольної продукції як місцевого збору та

запропоновано отримання дозволу на виробництво і обіг такої продукції

віднести до об’єктів державного мита;

– дано авторське визначення алкогольної продукції з урахуванням

нових правових підходів до характеристик такої продукції (вмісту етилового

спирту), що обумовлені тенденцією до гармонізації національного

законодавства із законодавством ЄС, і віднесення до неї алкогольних напоїв,

усіх видів спирту етилового, спиртовмісної продукції та біоетанолу;

– розкрито сутність порушення прав суб’єктів господарювання при

застосуванні нормування втрат та виходу алкогольної продукції як форми

фінансово-правового регулювання її виробництва та обігу у випадку дійсних

втрат (зменшення виходу) алкогольної продукції більше встановлених

чинним законодавством;

удосконалено:

– науковий підхід до визначення державного регулювання у сфері

виробництва та обігу алкогольної продукції з урахуванням функцій такого

10

регулювання та публічних інтересів, на забезпечення яких воно спрямоване;

– аргументацію щодо відмови від державної фіскальної монополії на

виробництво спирту в Україні як такої, що не досягає своєї мети та створює

корупційні ризики у цій галузі;

– підходи до аналізу обліку та реєстрації як форми фінансово-

правового регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції, що

використовується для систематизації інформації, яка збирається, групується,

узагальнюється та закріплюється в загальнодоступних електронних базах;

– класифікацію форм фінансово-правового регулювання виробництва

та обігу алкогольної продукції за допомогою критерію їх спрямованості на

формування дохідної частини бюджетів;

– характеристику регулювання цін та встановлення норм витрат спирту

етилового у сфері виробництва та обігу алкогольної продукції як форм

фінансово-правового регулювання цієї сфери, що опосередковано впливають

на формування дохідної частини бюджету;

– аргументацію щодо доцільності врахування європейських тенденцій

нормотворчої політики країн-членів ЄС і позиції Суду ЄС при подальшому

застосуванні в Україні регулювання цін як форми фінансово-правового

регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції;

– обґрунтування напрямів удосконалення акцизного податку з

алкогольної продукції як основного податку, що справляється з суб’єктів

господарювання сфери виробництва та обігу алкогольної продукції при

застосуванні оподаткування як форми фінансово-правового регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції;

дістали подальшого розвитку:

– визначення видів державного регулювання у сфері виробництва та

обігу алкогольної продукції залежно від галузі права, за допомогою норм

якої здійснюється таке регулювання, та видів публічних інтересів, на

досягнення яких воно спрямоване;

11

– характеристика сутності державної фіскальної монополії як форми

неподаткових надходжень бюджету та зарубіжний досвід її використання;

– визначення форм фінансово-правового регулювання виробництва та

обігу алкогольної продукції як засобів впливу на діяльність суб’єктів

господарювання, що виробляють, імпортують, експортують, перевозять,

зберігають та торгують алкогольну/ою продукцію/єю;

– аналіз функцій акцизного податку (фіскальної та регулюючої) та

необхідність їх врахування при розробці законодавцем правового механізму

цього податку;

– дослідження результатів поетапного збільшення ставок акцизного

податку на алкогольну продукцію з 2014 року в Україні, обумовлене її

міжнародними зобов’язаннями щодо інтеграції національного законодавства

до законодавства ЄС, в тому числі, у сфері акцизного оподаткування;

– характеристика режиму акцизного складу/податкового посту та

маркування алкогольних напоїв акцизними марками як форм фінансово-

правового регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції, що

спрямовані на забезпечення належного податкового контролю у сфері

виробництва та обігу алкогольної продукції і здійснюється виключно

органами Державної фіскальної служби України;

– обґрунтування необхідності внесення змін та доповнень до

Податкового кодексу України, Закону України № 481/95-ВР, Української

класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (надалі – УКТ ЗЕД)

тощо, прийняття Закону України «Про державне мито», постанов Кабінету

Міністрів України «Про норми втрат і виходу спирту етилового, коньячного і

плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту

етилового ректифікованого плодового, дистиляту виноградного спиртового,

спирту-сирцю плодового і алкогольних напоїв» та «Про норми втрат

біоетанолу».

Практичне значення отриманих результатів. Сформульовані й

викладені в дисертації положення, узагальнення, висновки та рекомендації

12

мають як загальнотеоретичне, так і прикладне значення для розвитку науки

фінансового права та практики застосування відповідних норм, і можуть бути

використані в:

– науково-дослідній роботі – як основа для подальшого проведення

теоретичного пошуку щодо вирішення проблем, пов’язаних із фінансово-

правовим регулюванням виробництва та обігу алкогольної продукції в

Україні (акт впровадження від 07.11.2013);

– правотворчій роботі – для підготовки й уточнення ряду

законодавчих та підзаконних актів, що стосуються фінансово-правового

регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції (акт впровадження

від 14.01.2014);

– навчально-методичному процесі – при викладанні навчальних

дисциплін «Фінансове право», «Податкове право», а також при підготовці

навчально-методичних комплексів із указаних дисциплін.

Особистий внесок здобувача. Дослідження виконано дисертантом

самостійно, із використанням новітніх здобутків вітчизняної та зарубіжної

науки фінансового та податкового права. Усі викладені в ньому положення й

висновки обґрунтовано на основі власних досліджень автора.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації,

теоретичні та практичні висновки й рекомендації оприлюднено в доповідях

та повідомленнях на міжнародних науково-практичних конференціях та

круглих столах: «Сучасні тенденції в юридичній науці України та зарубіжних

країн» (Запоріжжя, 27–28 грудня 2013 р.), «Україна в Євроінтеграційних

процесах» (Київ, 15–16 лютого 2014 р.), «Реформування правоохоронної

системи України» (Київ, 20 червня 2014 р.), «Розвиток сучасного права в

умовах глобальної нестабільності» (Одеса, 9–10 вересня 2016 р.), «Розвиток

сучасного права в умовах глобальної нестабільності», (Одеса, 8–9 вересня

2017 р.), «Сучасні тенденції в юридичній науці України та зарубіжних країн»

(Запоріжжя, 22–23 вересня 2017 р.).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації знайшли своє

13

відображення у 13 публікаціях, із яких: 6 – статті, надруковані в наукових

виданнях України, визнаними фаховими з юридичних наук, 1 – стаття в

іноземному науковому виданні, 6 – тези наукових повідомлень та доповідей,

виданих за результатами проведення міжнародних науково-теоретичних і

науково-практичних конференцій та круглих столів.

Структура дисертації відповідає предмету, меті, завданням та

методології дослідження й дає можливість детально розкрити тему.

Дисертація складається з анотації, вступу, трьох розділів, які об’єднують

вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (320 найменувань)

та додатків. Повний обсяг дисертації становить 247 сторінок, із яких

основний текст – 188 сторінок.

14

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ПІДХОДИ ДО ФІНАНСОВО-

ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВИРОБНИЦТВА ТА ОБІГУ

АЛКОГОЛЬНОЇ ПРОДУКЦІЇ

1.1 Державне регулювання виробництва та обігу алкогольної

продукції, його завдання та види

Алкогольна продукція є специфічним товаром. З одного боку, алкоголь

є невід’ємною частиною культурного та економічного життя, з яким

пов’язані традиції українського суспільства, споживання якого може

приносити користь, бо етиловий спирт використовується у хімічній,

харчовій, парфумерній промисловості, задовольняє потреби населення як

продукт, а для осіб з серцево-судинними захворюваннями за умов низького

рівня його споживання взагалі є корисним (за умов споживання не більше

однієї стандартної дози для чоловіків у віці 70 років і менше половини

стандартної дози для жінок того ж віку). До того ж, алкогольна продукція є

товаром, який користується незмінним попитом. За популярним слоганом,

алкогольні напої «примірюють людину з дійсністю» [1, с. 131]. Фактори, що

обумовлюють об’єктивну потребу людей в алкоголі: 1) алкоголю притаманна

здатність знімати моральний та фізичний стрес (притупляти його

сприйняття), він виступає як засіб «забуття»; 2) в силу високої калорійності

алкоголь здатний імітувати підживлення організму (виступати як «сурогат

їжі»). Отже, алкогольна продукція є товаром, на який завжди буде мати

споживчий попит. Крім того, виробництво та обіг алкогольної продукції

створює робочі місця як у самій галузі, так і в суміжних (алкоголь широко

використовується в харчовій, фармацевтичній, парфумерній, хімічній,

електронній, нафтопереробній та іншій промисловості).

15

З іншого боку, алкоголь – специфічна речовина, систематичне

використання якої призводить до виникнення залежності від неї. За

визначеннями Р. Поллака, Ф.Отаке, Б. Гордона, Б. Сунна, Л. Андерсона,

М. Баска, Д. Ваймера, А. Вининга, Р. Томаса, Р. Ванга, Г. Винстона тощо,

алкоголь відноситься до аддиктивних товарів (addictive goods) – товарів, що

задовольняють природно не обумовлені потреби і під впливом наявних в них

речовин стають об'єктом патологічної залежності споживача [2, с. 700; 3,

с. 395; 4, с. 296; 5, с. 237; 6, с. 79]. На ХХVIII сесії Всесвітньої організації

охорони здоров’я (надалі – ВООЗ) у 1975 році алкоголь було визнано

наркотичною і токсичною речовиною, вживання якої викликає більше, ніж 60

різних порушень [7, с. 340]. Рівень споживання алкоголю обумовлюється не

лише ринковими механізмами, але й залежністю від нього певної категорії

осіб. За даними Європейського регіонального бюро ВООЗ, споживання

алкогольними продуктами в Європейському регіоні характеризується

найвищим показником споживання у світі – цей показник перевищує

середньосвітові показники споживання алкоголю у перерахунку на душу

населення в два рази. При цьому, зловживання алкоголем є третім за

значенням із 26 факторів ризику захворювань в Європейському регіоні (після

гіпертензії та тютюнопаління), що призводять до смертності та інвалідності

[8].

Україна займає п’яте місце зі споживання алкоголю в європейському

регіоні (за статистичними даними українці споживають 15,6 л алкогольних

напоїв на рік), поступаючись Молдові (18,22 л), Чехії (16,45 л), Угорщині

(16,27 л) та РФ (15,76 л), при цьому, у Молдові та Угорщині високий рівень

споживання алкоголю досягнуто переважно за рахунок сухого вина, в Чехії –

за рахунок пива, а в Україні та РФ – за рахунок міцних алкогольних напоїв,

насамперед, горілки (Україна – 5,21 л, РФ – 6,88 л), в той час як пиво та вино

відіграють значно меншу роль (Україна – 2,69 (0,5л), РФ – 3,65 (0,1л)

відповідно) [9, с. 343]. За визначенням М.С. Гольда, М.Д. Аронсона, тип

споживання алкоголю у країні, за якого пріоритет надається споживанню

16

міцних алкогольних напоїв, має назву північного типу, а тип споживання

алкоголю у країні, за якого пріоритет надається споживанню

слабоалкогольних напоїв – західним типом [9]. Отже, Україна займає друге

місце зі споживання алкогольних напоїв за північним типом. Крім цього,

Україна також займає друге місце в європейському регіоні зі смертності від

алкоголізму (від алкоголізму вмирає приблизно 40 тис. осіб на рік, що є

другим, після трудової міграції, фактором зменшення населення країни) [10;

11]. На сучасному етапі в Україні нараховується приблизно 700 тис. офіційно

зареєстрованих алкоголіків, серед яких на 6 чоловіків приходиться 1 жінка

[12]. За даними Українського аналітичного центру, витрати на придбання

алкогольної продукції серед українського населення належать до

пріоритетних (на алкоголь українці витрачають більше, ніж на хліб і молоко)

[13].

Крім смертності та скорочення тривалості здорового життя,

зловживання алкоголем має й інші негативні наслідки: алкогольні напої є

головним фактором ризику серед молоді (40% дітей в Україні регулярно

вживають алкоголь) [14]; у стані алкогольного сп’яніння відбувається 60%

вбивств та інші численні злочини (заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю,

зґвалтування, хуліганство, розбої, угони автотранспорту тощо), а також 40%

самогубств; зловживання алкогольними напоями є однією з основних причин

розлучень (Україна займає одне з перших місць у світі і перше в Європі за

кількістю розлучень, причиною якого є алкоголізм – 5,3 розлучення на 1000

мешканців); споживання алкоголю збільшує ймовірність широкого кола

негативних соціальних явищ, насамперед, нещасних випадків, що

супроводжуються травмами чи смертю і т.ін. Крім прямих втрат від

алкоголізму, існують і непрямі – бюджетні витрати на лікування, соціальні

виплати (інвалідам, сиротам), збитки від ДТП (близько 50 % ДТП в Україні

відбувається з підвищеним вмістом алкоголю в крові в їх учасників), пожеж,

утримання ув’язнених, боротьба з безпритульністю, падіння народжуваності,

руйнування національного генофонду, зниження трудового потенціалу тощо.

17

Звичайно, не всі споживання алкоголю призводять до таких наслідків, але

майже всі дослідники проблем алкоголю доходять єдиного висновку, про те,

що зі зростанням вживання алкоголю ці проблеми загострюються і

зменшуються з його падінням [15].

Отже, зловживання алкоголем – фактор, що завдає суттєвої шкоди

соціально-економічному розвитку України, сприяє утворенню демографічній

і соціальній кризи в Україні, представляє загрозу особистості, сім’ї,

суспільству, а в цілому – державі. Проте, як вказує Л.А. Деткова неможливо

повністю заборонити виробництво, обіг та вживання алкоголю [16, с. 295].

Історичний досвід подібної заборони, до якої вдавалися різні держави в різні

часи (в США в 1920–1933 рр., в СРСР в 1985–1989 рр.) переконує в її

недоцільності та породженні негативних наслідків – розквіті злочинних

синдикатів, зростанні організованої злочинності та корупції, збільшенні

нелегального виробництва алкоголю та контрабанди, збільшенні рівня

смертності через вживання неякісного алкоголю, бюджетних втрат через

ненадходження акцизів з алкоголю та необхідності збільшення штатів

правоохоронних органів, скороченні робочих місць в галузі, пов’язаної з

виробництвом та обігом алкоголю тощо.

Масштабність, неоднозначність, багатосторонній характер проблеми

виробництва та обігу алкогольної продукції обумовлюють доцільність

державного регулювання цієї сфери, насамперед тому, що інші інститути не

спроможні в необхідній мірі регламентувати питання виробництва та обігу

алкогольної продукції.

Державне регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції є

частиною загального державного регулювання господарської діяльності, яке,

як юридична категорія, не має однозначного тлумачення. Одні науковці

(Ю.А. Тихомиров, Н.О. Саніахметова, О.В. Гарагонич та інші) вважають, що

державне регулювання представляє собою встановлення та забезпечення

державою загальних правил поведінки (діяльності), які впроваджують

непрямі методи впливу на певну діяльність і забезпечуються контролем за їх

18

виконанням та санкціями за їх порушення [17, с. 65; 18, с. 3; 19; 20, с.13].

Другі науковці (В.Б. Авер’янов, В.М. Щербина, Є.Г. Плієв та інші) пишуть,

що державне регулювання – це діяльність держави щодо встановлення та

застосування форм державного впливу на певну діяльність (зазвичай,

суб’єктів господарювання) для забезпечення належних умов господарської

діяльності з метою реалізації економічної політики, виконання цільових

економічних та інших програм економічного та соціального розвитку та

виконання інших завдань, які постають перед державою, що досягається

шляхом встановлення санкцій за їх порушення [21, с. 85; 22, с. 11; 23, с. 88].

Треті науковці (Г.В. Смолін, С.Є. Гіль, Л.В. Єфремова, М.В. Горобинська,

Л.І. Приймак, Л.І. Піддубна та інші) вказують, що державне регулювання

представляє собою сукупність форм та методів, які виступають

інструментами впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання,

застосування яких забезпечує створення сприятливих умов для

функціонування ринку та вирішення проблем суспільства і завдань, що

постають перед державою, виконання яких забезпечується встановленням

відповідальності [24, с. 29; 25, с. 153]. Незважаючи на розмаїття наукових

підходів до цього питання, можна зазначити, що у переважній більшості

робіт державне регулювання визначається як вплив держави за допомогою

правових норм на діяльність певних суб’єктів або сферу діяльності з метою

забезпечення виконання завдань, які покладаються на державу, що

здійснюється за допомогою певних засобів (форм чи методів), які

закріплюють певні правила поведінки та забезпечується встановленням

відповідальності за їх порушення.

Для визначення того, що представляє собою державне регулювання у

сфері виробництва та обігу алкогольних продуктів, нам необхідно визначити:

1) що представляє собою виробництво та обіг алкогольної продукції; 2) які

завдання покладаються на державу у сфері виробництва та обігу алкогольної

продукції; 3) якими правовими нормами закріплюються правила поведінки

суб’єктів у сфері виробництва та обігу алкогольної продукції.

19

Згідно Великого енциклопедичного словника, виробництво – це процес

створення матеріальних та суспільних благ, необхідних для існування і

розвитку [26, с. 92]. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державне

регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового,

алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 (надалі – Закон

№ 481/95-ВР), виробництво спирту етилового (у тому числі як лікарського

засобу), спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового

ректифікованого плодового може здійснюватися лише на державних

підприємствах, а біоетанолу – на підприємствах усіх форм власності за

наявності у них ліцензій; виробництво спирту коньячного і плодового,

зернового дистиляту здійснюється суб'єктами господарювання, які мають

відповідну ліцензію, повний технологічний цикл виробництва коньяку та

алкогольних напоїв за коньячною технологією (здійснюють переробку

винограду та виробництво виноматеріалів виноградних) забезпечені

спеціальною тарою для витримки спиртів (дубовою тарою або нержавіючими

чи емальованими ємностями з дубовою клепкою для витримки спирту

коньячного і плодового), кваліфікованими фахівцями та власними

виробничими потужностями з виробництва спирту коньячного [27].

Виробництво коньяку України також здійснюється суб’єктами

господарювання незалежно від форми власності шляхом купажу коньячних

спиртів, витриманих не менше трьох років у дубовій тарі або нержавіючих чи

емальованих ємностях з дубовою клепкою [27]. При цьому, повний

технологічний цикл виробництва – це сукупність приміщень, технологічного

та іншого обладнання, відповідних технологічних процесів, що забезпечують

переробку сировини в продукцію, готову для реалізації кінцевому споживачу

(ст. 1 Закону № 481/95-ВР) [27]. Відповідно до пп. 14.1.28-

1 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (надалі – ПК України),

виробництво підакцизних товарів (продукції) – технологічний процес, в тому

числі змішування, здійснення якого внаслідок зміни форми, властивостей або

складу сировини, напівфабрикатів або готової продукції призводить до

20

отримання підакцизних товарів (продукції, у тому числі сировини), надання

таким товарам інших властивостей, що призводить або не призводить до

збільшення обсягів таких товарів [28]. Виходячи з цього, виробництво

алкогольної продукції можна визначити як технологічний процес, здійснення

якого внаслідок зміни форми, властивостей або складу сировини,

напівфабрикатів або готової продукції призводить до отримання алкогольної

продукції.

Обігом, згідно словника української мови, є форма обміну продуктів

товарного виробництва та інших об’єктів власності шляхом купівлі-продажу;

рух товарів та інших цінностей у суспільстві [29, с. 502]. Закон № 481/95-ВР

не містить визначення обігу алкогольних напоїв, проте у ст. 1 цього

нормативного акту міститься поняття незаконного обігу спирту етилового,

коньячного, коньячного, плодового, спирту етилового ректифікованого

виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, дистиляту

виноградного спиртового, спирту-сирцю плодового, алкогольних напоїв і

тютюнових виробів – імпорт, експорт, транспортування, зберігання, торгівля

спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим

ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим,

дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим,

алкогольними напоями та тютюновими виробами з порушенням вимог

законодавства, що регулює ці питання [27]. В.М. Фокін визначає обіг

алкогольної продукції як закупівлю (в тому числі імпорт), поставку (в тому

числі експорт), зберігання та торгівлю такою продукцією [30, с. 13].

Г.Г. Ячменев до обігу алкоголю підходить як до його закупівлі, поставки,

зберігання, торгівлі та споживання [31, с. 52]. На наш погляд, обіг

алкогольної продукції включає: імпорт, експорт, транспортування,

зберігання, торгівлю спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом

етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим

плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим,

алкогольними напоями.

21

Імпортом є митний режим, відповідно до якого іноземні товари після

сплати всіх митних платежів, встановлених законами України на імпорт цих

товарів, та виконання усіх необхідних митних формальностей, випускаються

для вільного обігу на митній території України (ст. 74 Митного кодексу

України (надалі – МК України) [32]. Експорт – це митний режим, відповідно

до якого українські товари випускаються для вільного обігу за межі митної

території України без зобов’язань щодо їх зворотного ввезення (ст. 82 МК

України) [32]. Транспортуванням алкогольних напоїв є процес їх

переміщення з одного місця в інше [33]. Зберіганням – процес утримання

таких напоїв в певних умовах, оберігаючи від псування, руйнування.

Торгівля алкогольними напоями може бути двох видів – оптова і роздрібна.

Оптова торгівля – діяльність по придбанню і відповідному перетворенню

товарів для наступної їх реалізації суб'єктам господарювання роздрібної

торгівлі, іншим суб'єктам господарювання, а роздрібна торгівля – діяльність

по продажу товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим

споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від

форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших

суб'єктах господарювання громадського харчування (ст. 2 Закону № 481/95-

ВР) [27]. Виходячи з цього, обіг алкогольної продукції включає її імпорт,

експорт, транспортування, зберігання та торгівлю (оптову та роздрібну).

Отже, державне регулювання виробництва та обігу алкогольної

продукції – це вплив держави за допомогою правових норм на діяльність

суб’єктів господарювання, що здійснюють виробництво, імпорт, експорт,

транспортування, зберігання та торгівлю (оптову та роздрібну) такої

продукції.

Правові норми, за допомогою яких здійснюється вплив на діяльність

певних суб’єктів або сферу діяльності, доволі різноманітні. Як вірно

зазначають В.Б. Авер’янов, Д.Н. Бахрах, Ю.П. Битяк, Ю.А. Тихомиров,

І.В. Дойников, О.В. Гарагонич, В.І. Коростей, В.К. Мамутов,

В.С. Мартем’янов, Н.О. Саніахметова, О.І. Харитонова, В.М. Щербина,

22

О.Є. Морозов, Є.Г. Плієв, Г.В. Смолін, О.М. Олійник, В.А. Дозорцев та інші,

державне регулювання здійснюється нормами різних галузей права, оскільки

державний вплив на господарські відносини неможливий виключно нормами

господарського права, без засобів впливу адміністративного та фінансового

характеру, бо публічно-правовий аспект господарської діяльності, який

найяскравіше проявляється у державному регулюванні діяльності суб’єктів

господарювання, регулюється нормами публічних галузей права [34, с. 40–

41]. Виходячи з цього, науковці виділяють такі види державного

регулювання господарської діяльності – адміністративно-правове [35; 36],

фінансово-правове [37; 38], господарсько-правове [39; 40] тощо. Отже, одним

з критеріїв виділення видів державного регулювання є критерій правового

регулювання відносин у зазначеній сфері залежно від галузі права, до якої

відносяться норми нормативно-правових актів, якими врегульовується

діяльність суб’єктів господарювання, залежно від якого виділяють

господарсько-правове, адміністративно-правове, фінансово-правове

регулювання і т.ін.

Державне регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції

також здійснюється нормативно-правовими актами різних галузей права. З

цього приводу Р.О. Циганок вірно зазначав, що правовідносини, які

складаються у вищезазначених процесах, є відносинами, врегульованими

нормами різних галузей права, що виникають між товаровиробниками

алкогольної продукції, а також між ними та іншими господарюючими

суб’єктами, власниками цих товаровиробників та їх найманими

працівниками, а також органами державної влади й органами місцевого

самоврядування з приводу визначення об’єктів (сировини, спирту, вина,

майна, земель, праці тощо), змістом яких є взаємозумовлені права й

обов’язки у сфері виробництва та обігу алкогольної продукції [41, с. 238].

Г.Г. Ячменев розділяє таку ж позицію та підкреслює, що суспільні відносини

в галузі виробництва та обігу алкогольної продукції настільки

багатоаспектні, що закономірно одночасно перебувають у сфері правових

23

норм декількох галузей права – фінансового, адміністративного, митного,

цивільного, господарського, кримінального і трудового, внаслідок чого, за

визначенням науковця, сукупність методів правового регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції складається з декількох

галузевих методів правового регулювання – адміністративного, фінансового,

кримінального тощо [31, с. 40].

Аналіз правового регулювання державного впливу на виробництво та

обіг алкогольної продукції здійснюється нормативно-правовими актами:

а) господарського права (Господарським кодексом України [42], Законом

№ 481/95 [27], постановами Кабінету Міністрів України: «Про затвердження

Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями» від 30 липня 1996 року

№854 [43], «Про затвердження Порядку визначення виробників і покупців

спирту та здійснення контролю за його обігом» від 29 серпня 2002 року

№1266 [44], «Про затвердження Порядку провадження торговельної

діяльності та правил торговельного обслуговування населення» від 15 червня

2006 року №833 [45] тощо), якими врегульовуються вимоги до суб’єктів

господарювання, що здійснюють виробництво та обіг алкогольної продукції,

порядок їх акредитації, особливості торгівлі алкогольною продукцією і т.ін.;

б) фінансового права (Податковий кодекс України (надалі – ПК України),

МК України [28; 32]), якими врегульовується порядок оподаткування

товаровиробників алкогольної продукції, а також інших господарюючих

суб’єктів, що приймають участь у виробництві та обігу алкогольної

продукції; в) адміністративного права (Кодекс України про адміністративні

правопорушення (надалі – КпАП України) [46], розпорядження Кабінету

Міністрів України «Про схвалення Концепції реалізації державної політики у

сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року» від 30 листопада

2011 року №1209-р. [47]), яким встановлюється адміністративна

відповідальність за порушення у сфері виробництва та обігу алкогольної

продукції та нормами інших галузей права.

24

Отже, державне регулювання виробництва та обігу алкогольної

продукції – це вплив держави за допомогою правових норм господарського,

адміністративно, фінансового та інших галузей права на діяльність суб’єктів

господарювання, що здійснюють виробництво, імпорт, експорт,

транспортування, зберігання та торгівлю (оптову та роздрібну) такої

продукції. Залежно від того, до якої галузі права відносяться норми

нормативно-правових актів, що врегульовують правовідносини у сфері

виробництва та обігу алкогольної продукції, державне регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції розділяється на господарсько-

правове, адміністративно-правове, фінансово-правове тощо.

Іншим критерієм класифікації видів державного регулювання може

слугувати визначення публічних інтересів, на досягнення яких спрямовано

таке регулювання у сфері виробництва та обігу алкогольної продукції.

Публічні інтереси у сфері господарювання і необхідність їх дотримання

безперечно визнається науковою спільнотою. А.М. Шимко пише:

«…Держава не може стояти осторонь від процесів, що відбуваються у сфері

господарювання. Вона змушена виконувати регулюючу функцію, оскільки

підприємці, реалізуючи свій приватний інтерес, можуть спричиняти і часто-

густо спричиняють на практиці шкоду публічним інтересам. Тому держава у

процесі такої правової регламентації утверджує публічні інтереси, одночасно

узгоджуючи їх з приватним інтересом підприємців» [48]. Ю.О. Тихомиров,

С.Т. Гончарук під публічним інтересом розуміють визнаний державою та

забезпечений правом інтерес соціальної спільності, задоволення якого є

гарантією її існування і розвитку [49, с. 68; 50, с. 33]. О.М. Вінник до поняття

публічних інтересів підходить як до відображених в праві гармонізованих та

збалансованих інтересів держави, всього суспільства, значної його частини, у

тому числі територіальних громад, соціальних груп, особливо найбільш

вразливих і слабо захищених, що потребують державної підтримки для

уникнення кризових явищ у суспільстві, страйків та інших колективних форм

протесту та самозахисту [51, с. 29]. Публічними інтересами у сфері

25

господарювання визнаються об’єктивно існуючі в сфері економіки інтереси

держави і суспільства, що формуються під впливом законів функціонування

ринкової економіки [52, с. 18]. Визначенню публічних інтересів у сфері

господарювання присвячували свої роботи О.М. Бандурка, Д.Н. Бахрах,

Ю.П. Битяк, О.М. Вінник, О.П. Віхров, С.Т. Гончарук, А.Н. Горницький,

В.М. Горшенєв, Є.В. Додін, Г.Л. Знаменский, В.К. Мамутов,

Н.О. Саніахметова, В.С. Щербина та інші. Не вдаючись до детального

дослідження їх робіт, приєднаємося до позиції, якої дотримується переважна

більшість науковців у цій сфері, яка полягає в тому, що державне

регулювання у сфері господарювання спрямовано на забезпечення соціально

орієнтованої економіки та встановлення правового господарського порядку,

реалізації та оптимального узгодження інтересів суб’єктів господарювання і

споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому, виконання

цільових економічних та інших програм й програм економічного і

соціального розвитку [18, с. 15; 53, с. 37; 54, с. 158; 55, с. 33].

Проте в різних галузях господарювання види публічних інтересів, на

досягнення яких спрямовано державне регулювання, можуть різнитися. Які ж

публічні інтереси переслідуються при державному регулюванні виробництва

та обігу алкогольної продукції? На це питанні також немає єдності у

наукових поглядах. На думку С.Я. Король, Т.Л. Бондаря, алкогольна

продукція, з урахуванням її шкідливої дії на здоров’я населення, потребує

посиленого регулюючого впливу з боку держави для зменшення обсягу

споживання та недопущення продажу населенню недобросовісної продукції

[56, с. 91], тобто науковці вбачають у державному регулюванні виробництва

та обігу алкогольної продукції виключно соціальні публічні інтереси – захист

життя та здоров’я людини. Г.Г. Ячменьов зазначає, що публічними

інтересами, на забезпечення яких спрямовано державне регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції, є охорона життя та здоров’я

населення, захист та забезпечення економічних інтересів держави, підтримка

вітчизняної лікеро-горілчаної та виноробної промисловості тощо [31, с.46].

26

Отже, автор, крім соціальних публічних інтересів у сфері регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції, вбачає також публічні державні

інтереси – захист та забезпечення економічних інтересів держави, підтримка

вітчизняної лікеро-горілчаної та виноробної промисловості тощо.

В.М. Фокін пише, що публічні інтереси у сфері регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції випливають із якостей

алкогольної продукції, сфери її застосування, державного суверенітету, а

також основних прав та свобод людини і полягають у захисті економічних

інтересів країни, забезпеченні добросовісної конкуренції та потреб

споживача у цій галузі, охороні життя та здоров’я людей, підвищенні якості

алкогольної продукції [30, с. 19], розширюючи вже визначені науковцями

публічні інтереси, на забезпечення яких спрямовано державне регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції публічними інтересами,

притаманними виключно господарський сфері, а саме – встановленням

правового господарського порядку, що полягає у забезпеченні добросовісної

конкуренції, потреб споживача у цій галузі, підвищенні якості алкогольної

продукції тощо.

Цікавим є підхід до цієї проблеми Л.Д. Дєткової, яка зазначає, що крім

зазначених вище публічних інтересів, державне регулювання виробництва та

обігу алкогольної продукції має на меті наповнення дохідної частини

бюджету [16, с. 295], тобто спрямовано на забезпечення публічних

фінансових інтересів.

Незважаючи на неузгодженість в окремих аспектах, фактично науковці

виокремлюють такі види публічних інтересів у сфері виробництва та обігу

алкогольної продукції, досягнення яких держава забезпечує шляхом

державного регулювання: 1) соціальні (захист життя та здоров’я людини,

забезпечення здоров’я нації, зменшення обсягу споживання тощо);

2) господарські (недопущення продажу населенню недобросовісної

продукції, забезпечення конкурентоздатності у діяльності суб’єктів

господарювання, підвищенні якості алкогольної продукції, захист

27

економічних інтересів країни тощо); 3) фінансові (наповнення дохідної

частини бюджету) 4) інші (захист та забезпечення економічних інтересів

держави, підтримка вітчизняної лікеро-горілчаної та виноробної

промисловості) [57, с. 67]. Виходячи з видів публічних інтересів, на

досягнення яких спрямоване державне регулювання виробництва та обігу

алкогольної продукції, також можна виділити соціально-правове,

господарсько-правове та фінансово-правове та інше регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції.

Таким чином, державне регулювання виробництва та обігу алкогольної

продукції – це вплив держави за допомогою правових норм господарського,

адміністративно, фінансового та інших галузей права на діяльність суб’єктів

господарювання, що здійснюють виробництво, імпорт, експорт,

транспортування, зберігання та торгівлю (оптову та роздрібну) такої

продукції з метою забезпечення соціальних, господарських, фінансових та

інших публічних інтересів у цій сфері [58, с. 205].

Фінансове регулювання як вид державного регулювання виробництва

та обігу алкогольної продукції, спрямоване на формування публічних

фінансових ресурсів (фактично – на наповнення дохідної частини бюджету),

відносно інших завдань, є другорядним, проте виробництво та обіг

алкогольної продукції є однією з найприбутковіших видів діяльності в світі

(доходи Diageo (один з «китів» алкогольної індустрії світу) складають

16,1 млрд. доларів на рік, Pernod Ricerd SA – 4,87 мдрд. доларів, Allied

Domecq PLC – 5,9 млдр. доларів) [59, с. 5], що забезпечує, за умов

правильного фінансового регулювання виробництва та обігу алкогольної

продукції в державі, значні надходження в бюджет.

В Україні галузь виробництва та обігу алкогольної продукції за свою

прибутковістю для державного бюджету посідає одну з важливих позицій.

Наприклад, надходження від акцизного податку, який є одним з основних

податків, що справляються з суб’єктів господарювання, які здійснюють

виробництво та обіг алкогольної продукції, забезпечує надходження до

28

державного бюджету в 5,5 млрд. грн. [60]. Враховуючи зазначене, а також з

огляду на тему нашого дослідження, зосередимо увагу на визначенні

фінансових публічних інтересів, на досягнення яких спрямоване фінансове

регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції.

Публічними фінансовими інтересами, за загальноприйнятим

визначенням, яке підтримують М.О. Перепелиця, О.Д. Гетьманцев,

М.О. Шаповалов, Д.А. Кобильник, є об’єктивні потреби суспільства, визнані

державою, щодо цілеспрямованого формування, організації розподілу,

перерозподілу та контролю за використанням публічних фінансових ресурсів

[61, с. 116; 62, с. 150; 63, с. 280]. У сфері виробництва та обігу алкогольної

продукції публічні фінансові інтереси полягають у забезпеченні формування

публічних фінансових ресурсів. Як вірно вказує В.В. Князьков, у сфері

господарювання формування публічних фінансових ресурсів здійснюється за

рахунок сплати суб’єктами господарювання встановлених податків та зборів,

тобто шляхом обмеження права суб’єктів господарювання користуватися

всією сумою отриманого в результаті господарської діяльності прибутку, що

суперечить приватним інтересам об’єктів господарювання, оскільки

переважною метою їхньої діяльності є отримання прибутку, проте загальний

благоустрій неможливо забезпечити без формуванням державного бюджету,

а отже фінансовими публічними інтересами у сфері господарювання є

об’єктивні потреби суспільства з формування публічних фінансових ресурсів

шляхом обмеження права суб’єктів господарювання користуватися всією

сумою отриманого в результаті господарської діяльності прибутку, через

відчуження його частини на користь держави у вигляді податків та зборів, а

також організації їх витрачання, розподілу і перерозподілу на користь

суб’єктів господарювання [64, с. 137].

Виходячи з вищезазначеного, фінансовими публічними інтересами, на

забезпечення яких спрямоване фінансово-правове регулювання виробництва

та обігу алкогольної продукції є об’єктивні потреби суспільства з

формування публічних фінансових ресурсів шляхом обмеження права

29

суб’єктів господарювання, що здійснюють виробництво, імпорт, експорт,

транспортування, зберігання та торгівлю (оптову та роздрібну) такої

продукції користуватися всією сумою отриманого в результаті господарської

діяльності прибутку, через відчуження його частини на користь суспільства

для поповнення дохідної частини бюджетів.

Таким чином, фінансово-правове регулювання виробництва та обігу

алкогольної продукції можна визначити як вплив держави за допомогою

норм фінансового права на діяльність суб’єктів господарювання, що

здійснюють виробництво, імпорт, експорт, транспортування, зберігання та

торгівлю (оптову та роздрібну) такої продукції з метою забезпечення

публічних фінансових ресурсів.

1.2 Поняття алкогольної продукції для цілей фінансово-правового

регулювання в Україні

Термін «алкогольна продукція» не має однозначного трактування в

українському законодавстві. Більш того, для визначення продукції, що

містить алкоголь, використовуються різноманітні поняття. Так, в Українській

класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (надалі – УКТ ЗЕД)

[65] в редакції Закону України від 19.09.2013 № 584-VII «Про Митний тариф

України» [66], у ПК України [28], Кримінальному кодексі України [67] та

інших нормативних актах мова йде про алкогольні напої; в Постановах КМУ

«Про впорядкування реалізації алкогольної продукції вітчизняного

виробництва» від 20.05.1994 № 326 [68], «Деякі питання вдосконалення

зразків марок акцизного збору для маркування алкогольної продукції» від

15.04.2005 № 296 [69] – використовується поняття «алкогольна продукція»; в

Законі № 481/95-ВР) [27] для визначення продукції, що містить алкоголь,

застосовується більш розширене тлумачення – «спирт етиловий, коньячний і

плодовий, алкогольні напої». Аналіз нормативно-правових актів у цій сфері

30

переконує, що у переважній їх більшості застосовуються або поняття

«алкогольна продукція» або «алкогольні напої». Необхідно розглянути

зазначені поняття більш детально і визначити, що має на увазі законодавець і

чи є зазначені терміни тотожними.

У спеціальній літературі алкогольні напої визначаються як напої, що

містять етиловий спирт (етанол) [70, с. 94; 71; 72, с. 13]. Показник частки

етилового спирту в напої має назву міцності. На сучасному етапі Міжнародні

стандарти допускають можливість виражати міцність алкогольного напою: в

градусах (вказують відсотковий зміст спирту по масі (наприклад, 40°)); у

відсотках об’ємних одиниць (вказують об'єм розчиненого безводного спирту

(скорочено % об. або % vol. – від англ. volume (об’єм)) до об’єму всього

напитку, помножені на 100% (наприклад, 6,5% об. или 6,5% vol); в пруфах

(англ. proof) (вказують об’єм розбавленого спирту у галоні напитку, при

цьому в США 100° proof = 50% спирта по об’єму, в Великобританії до 1980

року 100°proof відповідали 4/7 об’ємної концентрації (57,15 %); з 1980 року

proof не застосовується [73].

З часів публікації роботи Д.І. Менделєєва «Про з’єднання спирту з

водою» [74], в Росії та країнах колишнього СРСР традиційно застосовується

визначення міцності алкогольних напитків в градусах. На перевагах такого

визначення наполягали і науковці, оскільки визначення міцності

алкогольного напою в об’ємних частках не враховує відмінностей у вазі води

і спирту, а також ступінь очистки самого спирту [75, с. 45]. Проте в Україні

міцність алкогольних напоїв визначається у відсотках об’ємних одиниць.

Згідно зі ст. 1 Закону № 481/95-ВР, пп. 14.1.5 п. 14.1 ст. 14 ПК України,

алкогольні напої – продукти, одержані шляхом спиртового бродіння

цукровмісних матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів з

вмістом спирту етилового понад 0,5 відсотка об’ємних одиниць, які зазначені

у товарних позиціях 2203, 2204, 2205, 2206 (крім квасу «живого» бродіння),

2208 згідно з УКТ ЗЕД, а також з вмістом спирту етилового 8,5 відсотка

31

об’ємних одиниць та більше, які зазначені у товарних позиціях 2103 90 30 00,

2106 90 згідно з УКТ ЗЕД [27; 28].

В УКТ ЗЕД під товарною позицією 2203 закодовано пиво із солоду

(солодове); у 2204 – вина виноградні, включаючи вина кріплені; вині ігристі,

інші вина, виноградне сусло, бродіння якого зупинене шляхом додання

спирту ті інше сусло виноградне, крім того, що включено до товарної позиції

2009, а саме соки з плодів (включаючи виноградне сусло) або соки овочеві,

незброджені та без додання спирту, з доданням або без додання цукру чи

інших підсолоджувальних речовин; у 2205 – вермут та інше вино виноградне,

з доданням рослинних або ароматичних екстрактів; у 2206 – інші зброджені

напої (наприклад, сидр, перрі (грушевий напій), напій медовий); суміші із

зброджених напоїв та суміші зброджених напоїв з безалкогольними напоями,

в іншому місці не зазначені; у 2208 – спирт етиловий неденатурований з

концентрацією спирту менш як 80 об.%; спиртові дистиляти та спиртні напої,

одержані шляхом перегонки, лікери та інші напої, що містять спирт; при

цьому у цій код входять спиртові дистиляти та спиртні напої, одержані

шляхом перегонки виноградного вина або вичавок винограду (2208 20), віскі

(2208 30), ром та інші спиртові дистиляти та спиртні напої, одержані шляхом

перегонки зброджених продуктів з цукрової тростини (2208 40), джин та

ялівцева настоянка (2208 50), горілка (2208 60), лікери і солодкі наливки

(2208 70), інші (2208 90); у 2103 90 30 00 – настоянки гіркі ароматичні з

вмістом 44,2–49,2 об.% спирту та 1,5-6 мас.% тирличу (генціану), прянощів і

різних інгредієнтів з вмістом 4-10 % цукру, у посудинах місткістю не більш

як 0,5 л; у 2106 90 – складені спиртні продукти, крім продуктів, виготовлених

на основі ароматичних речовин, що використовуються у виробництві напоїв

[65].

Необхідно підкреслити, що УКТ ЗЕД у групі 22 має товарну позицію

2207, якою закодовано спирт етиловий, неденатурований, з концентрацією

спирту 80 об. % або більше; спирт етиловий та інші спиртові дистиляти та

спиртні напої, одержані шляхом перегонки, денатуровані, будь-якої

32

концентрації (2207); спирт етиловий, неденатурований, з концентрацією

спирту 80 об. % або більше; спирт етиловий та інші спиртові дистиляти та

спиртні напої, одержані шляхом перегонки, денатуровані, будь-якої

концентрації; спирт етиловий, неденатурований, з концентрацією спирту

80 об.% або більше (2207 10 00); спирт етиловий, неденатурований, з

концентрацією спирту 80 об. % або більше; спирт етиловий та інші спиртові

дистиляти та спиртні напої, одержані шляхом перегонки, денатуровані, будь-

якої концентрації; спирт етиловий, неденатурований, з концентрацією спирту

80 об. % або більше: для медичних цілей та фармацевтичної промисловості

(2207 10 00 10); спирт етиловий, неденатурований, з концентрацією спирту

80 об. % або більше; спирт етиловий та інші спиртові дистиляти та спиртні

напої, одержані шляхом перегонки, денатуровані, будь-якої концентрації:-

спирт етиловий, неденатурований, з концентрацією спирту 80 об. % або

більше (2207 10 00 90); спирт етиловий, неденатурований, з концентрацією

спирту 80 об. % або більше; спирт етиловий та інші спиртові дистиляти та

спиртні напої, одержані шляхом перегонки, денатуровані, будь-якої

концентрації: спирт етиловий та інші спиртові дистиляти та спиртні напої,

одержані шляхом перегонки, денатуровані, будь-якої концентрації

(2207 20 00); спирт етиловий, неденатурований, з концентрацією спирту

80 об.% або більше; спирт етиловий та інші спиртові дистиляти та спиртні

напої, одержані шляхом перегонки, денатуровані, будь-якої концентрації:

спирт етиловий та інші спиртові дистиляти та спиртні напої, одержані

шляхом перегонки, денатуровані, будь-якої концентрації (2207 20 00); спирт

етиловий, неденатурований, з концентрацією спирту 80 об. % або більше;

спирт етиловий та інші спиртові дистиляти та спиртні напої, одержані

шляхом перегонки, денатуровані, будь-якої концентрації; спирт етиловий та

інші спиртові дистиляти та спиртні напої, одержані шляхом перегонки,

денатуровані, будь-якої концентрації; біоетанол (2207 20 00 10); спирт

етиловий, неденатурований, з концентрацією спирту 80 об. % або більше;

спирт етиловий та інші спиртові дистиляти та спиртні напої, одержані

33

шляхом перегонки, денатуровані, будь-якої концентрації; спирт етиловий та

інші спиртові дистиляти та спиртні напої, одержані шляхом перегонки,

денатуровані, будь-якої концентрації (2207 20 00 90) [65]. Враховуючи, що

група 22 УКТ ЗЕД має назву «Алкогольні і безалкогольні напої та оцет»,

можна було припустити, що згідно цього нормативно-правового акту всі

вищеперераховані види спирту етилового, є алкогольними напоями. Проте

ст. 1 Закону № 481/95-ВР, пп. 14.1.5 п. 14.1 ст. 14 ПК України не охоплює

товарної позиції 2207, тобто не визначає спирт етиловий як алкогольний

напій. Більше того, у ст. 1 Закону № 481/95-ВР, окремо від визначення

алкогольних напоїв закріплюється визначення спирту етилового, спирту

етилового питного, спирту плодового, спирту коньячного, біоетанолу, пива

[27], а в пп. 14.1.237 п. 14.1 ст. 14 ПК України закріплюється визначення

спирту етилового; в пп. 14.1.14. п. 14.1 ст. 14 цього ж кодексу, визначення

біоетанолу; в пп. 14.1.144 п. 14.1 ст. 14 ПК України – визначення пива [28].

Отже, з одного боку, спирт (етиловий, етиловий питний, плодовий,

коньячний, не денатурований, з концентрацією спирту 80об.% або більше),

спиртові дистиляти на спиртні напої, одержані шляхом перегонки,

денатуровані, будь-якої концентрації, та біоетанол визначені як алкогольні

напої (товарні позиції УКТ ЗЕД 2207 та 2207 20 00 10), а з іншого – як окремі

від алкогольних товарів (ст. 1 Закону № 481/95-ВР та ст. 14 ПК України).

Тому необхідно дослідити, яким чином співвідносяться поняття «алкогольні

напої» та «спирт етиловий» як продукти і як категорії в праві та яким чином

вони закріплені у законодавстві України.

Етиловий спирт представляє собою одноатомний спирт з формулою

C2H5OH (емпірична формула C2H6O), раціональна формула: CH3-CH2-OH,

другий представник гомологічного ряду одноатомних спиртів, при

стандартних умовах летюча, горюча, безбарвна прозора рідина, який є

чинним компонентом алкогольних напоїв [76]. Згідно зі ст. 1 Закону

№ 481/95-ВР, спирт етиловий – спирт етиловий-сирець, спирт етиловий

ректифікований технічний, спирт етиловий денатурований (спирт технічний),

34

спирт етиловий технічний, спирт етиловий ректифікований, що відповідають

кодам 2207 і 2208 згідно з УКТЗЕД та виготовлені з крохмале- і цукровмісної

сировини або з нехарчових видів сировини за спеціальними технологіями

[27]. В цій же статті закріплюється поняття спирту етилового питного (спирт

етиловий ректифікований, розбавлений водою за спеціальною технологією

до визначеного стандартом вмісту алкоголю), спирту коньячного (спирт,

отриманий шляхом переробки коньячних виноматеріалів за спеціальною

технологією для подальшої багаторічної витримки в дубовій тарі або

нержавіючих чи емальованих ємностях з дубовою клепкою), спирту

плодового (спирт – отриманий шляхом переробки плодів та ягід, соків

плодово-ягідних заброджених за спеціальною технологією для виробництва

алкогольних напоїв, у тому числі за коньячною технологією) [27]. У

пп. 14.1.237 п. 14.1. ст. 14 ПК України спирт етиловий визначається як всі

види спирту етилового, біоетанол, які зазначені у товарних позиціях 2207 та

2208 згідно з УКТ ЗЕД [28]. На наш погляд, у визначеннях, закріплених у

законодавстві, відсутня головна складова визначення спирту та його

різновидів – відповідність фізико-технічним характеристикам цього товару.

Фізико-технічні характеристики, яким повинен відповідати продукт,

щоб бути визначеним як спирт (чи будь-який його різновид) закріплюються у

відповідних ДСТУ: ДСТУ 4221:2003 «Спирт етиловий ректифікований.

Технічні умови», ДСТУ 4284:2004 «Спирт етиловий ректифікований

абсолютований. Технічні умови», ДСТУ 3099-95 «Спирт етиловий

ректифікований із меляси високоякісний. Технічні умови», ДСТУ 3296-95

«Виробництво етилового спирту з харчової сировини. Терміни та

визначення» тощо. До таких характеристик відносять, наприклад, об’ємна

частка етилового спирту за температури 20ºС, проба на чистоту з сірчаною

кислотою, проба на окислювальність за температури 20ºС, масова

концентрація альдегідів, у перерахунку на оцтовий альдегід в безводному

спирті, мг/дм^, не більше, масова концентрація сивушного масла, масова

концентрація естерів, у перерахунку на оцтовоетиловий естер в безводному

35

спирті тощо). Відсутність у законодавстві посилання на фізико-технічні

характеристики рідини, що дозволяють ідентифікувати її як спирт (чи його

різновиди), призводить до проблем на практиці. Так, певні суб’єкти

господарювання виробляють та реалізують продукцію, яка містить етиловий

спирт, але не відповідає фізико-технічним характеристикам спирту чи його

різновидів, визначених ДСТУ. У випадку виявлення фактів виробництва чи

торгівлі такою продукцією, Державна фіскальна служба України (надалі –

ДФС) та її територіальні органи розцінюють це як провадження

безліцензійної діяльності з виробництва та торгівлі товаром, що відповідає

коду 2207 УКТ ЗЕД, та ухилення суб’єктом господарювання від

оподаткування, що призводить до винесення рішень про застосування до

таких суб’єктів фінансових санкцій, а з боку цих суб’єктів – до подання

позовів до судів з вимогами визнати протиправними та скасувати рішення

органів ДФС.

Судова практика щодо вирішення таких спорів неоднозначна: за

постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.11.2014 за

справою №826/17484/14 від 07.04.2015 тощо, було прийнято рішення щодо

задоволення вимог позивачів (суб’єктів господарювання, що здійснювали

виробництво та торгівлю продукцією, основним компонентом якої є

етиловий спирт (етанол) з об’ємними частками етанолу від 98,9 об.%,

оскільки відповідно експертного висновку Київського науково-дослідного

інституту судових експертиз, зазначена продукція не відповідала вимогам

ДСТУ 4221:2003, ДСТУ 4284:2004, ДСТУ 3099-95, ДСТУ 3296-95, а отже не

відносилася до спирту за своїми фізико-технічними характеристиками [77].

Проте за аналогічною справою постановою Харківського окружного

адміністративного суду від 16.06.2015 за справою №820/4795/15, було

прийняте зовсім інше рішення – у вимозі позивачам про визнання

протиправним та скасування рішення органу ДФС і податкового

повідомлення рішення було відмовлено у повному обсязі на тій підставі, що

у науково-дослідних інститутів судових експертиз відсутня компетенція

36

щодо прийняття загальнообов'язкових рішень про присвоєння певному

товару, зокрема, спирту, коду згідно з УКТ ЗЕД [78].

Крапки у цьому питанні ще не поставлено – всі вищевказані постанови

судів були оскаржені в апеляційному порядку. Проте наявність практичних

проблем переконує у необхідності уточнення та законодавчого закріплення

терміну «етиловий спирт». На наш погляд, ст. 1 Закону № 481/95-ВР та

пп. 14.1.237 п. 14.1. ст. 14 ПК України, де надається визначення етилового

спирту, необхідно доповнити словами «…які за своїми фізико-технічними

характеристиками відповідають відповідним ДСТУ» (див. Додаток 2, 3).

Повертаючись до аналізу співвідношення термінів «алкогольна

продукція» та «спирт етиловий», зазначимо, що термін «алкогольні напої» не

охоплює етиловий спирт, оскільки, вважаючи на складність та фізико-

технічні особливості спирту етилового як хімічного поєднання та товару, він

не завжди може бути споживчою речовиною, і, тим більше, напоєм. На наш

погляд, спирт етиловий охоплюється поняттям «алкогольна продукція»,

оскільки зазначене поняття є набагато ширшим за поняття «алкогольні

напої». Продукція (від англ. production, output, produce, нім. Produktion f,

Erzeugnisse n pl, Produkte n pl, Güter n pl) – матеріальний результат трудової

діяльності або виробничих процесів, що має корисні властивості і

призначений для використання споживачем [79, с. 334]. Алкогольною

продукцію є продукція, виготовлена з використанням або без використання

етилового спирту зі змістом спирту етилового більше 0,5 об.% [80]. Отже,

етиловий спирт не охоплюється поняттям «алкогольні напої» згідно

визначення, закріпленого у ст. 1 Закону № 481/95-ВР та пп. 14.1.237 п. 14.1.

ст. 14 ПК України. Єдиний нормативно-правовий акт, норми якого

визначають спирт етиловий як алкогольний напій, це УКТ ЗЕД.

УКТ ЗЕД базується на Гармонізованій системі опису та кодування

товарів – міжнародній номенклатурі товарів, розробленій Всесвітньою

митною організацією (англ. Harmonized Commodity Description and Coding

Systems (HS)). При цьому, за загальноприйнятою практикою, якщо в УКТ

37

ЗЕД по відношенню до її міжнародних частин – ГС та Комбінованої

номенклатури Європейського Союзу виявлено неточності, які виникли в

результаті неправильного перекладу з офіційної мови оригіналу на

українську мову, назв позицій, підпозицій, а також текстів приміток до

розділів, груп, позицій, підпозицій та додаткових приміток, то за основу

приймаються тексти оригіналів офіційних видань Гармонізованої системи

Всесвітньої митної організації та Комбінованої номенклатури Європейського

Союзу [81]. У «Harmonized Commodity Description and Coding Systems» у

товарній позиції 22 зазначається «Beverages, spirits and vinegar», що у

дослівному перекладі означає «Напитки, алкоголь та оцет». Отже,

застосоване словосполучення «алкогольна напої» в товарній позиції 22 УКТ

ЗЕД, є невірним перекладом, і більш вірним буде застосування поняття

«алкогольна продукція». Вважаємо необхідним внести відповідні зміни до

УКТ ЗЕД.

Крім того, особливої уваги привертає до себе питання визначення на

законодавчому рівні поняття «спиртовмісна продукція». В українському

законодавстві такого поняття не закріплюється, що створює проблеми на

практиці. Так, деякі суб’єкти господарювання виробляють та реалізують

спиртовмісну продукцію, яку, з метою провадження безліцензійної

діяльності та ухилення від оподаткування, спираючись на експертні висновки

науково–дослідних інститутів судових експертиз та Торгово-промислової

палати України та її регіональних підрозділів, визначають не як

спиртовмісну, а як іншу продукцію, в той час як фізико-хімічні властивості

такої продукції свідчать, що її основним компонентом є етиловий спирт

(етанол). В результаті перевірок, що проводить ДФС України та її

територіальні органи, встановлюються факти виробництва та торгівлі такою

продукцією, що призводить до винесення рішень про застосування до цих

суб’єктів фінансових санкцій, а з їх боку – до подання позовів до судів з

вимогами визнати протиправними та скасувати рішення органів ДФС.

38

Судова практика щодо винесення рішень за такими спорами

неоднозначна – за постановами Окружного адміністративного суду м. Києва

від 14.11.2014 за справою №826/17484/14 від 07.04.2015 [77], від 07.04.2015

№ 826/1844/15 [78], від 01.06.2016 за справою № 826/14876/15 [82] та іншими

постановами судів (переважно першої інстанції), було прийняті постанови

про задоволення вимог позивачів – суб’єктів господарювання, що

здійснювали виробництво та торгівлю продукцією, основним компонентом

якої був етиловий спирт (етанол) з об’ємними частками етанолу від

98,9 об. відс. (це були і компоненти палива моторного альтернативного

універсального, який використовується як антидетонаційна домішка до

автомобільних бензинів на нафтовій основі та як окремий компонент у

сумішевих бензинах, і універсальні рідини до автомобілів, і добавки на

основі біоетанолу, й інші види продукції), та про визнання протиправними і

скасування рішень органу ДФС про застосування фінансових санкцій до

таких суб’єктів.

Аналіз мотивувальних частин рішень судів за такими справами

доводить, що в їх основу суди покладали експертні висновки науково-

дослідних інститутів чи органів Торгово-промислових палат про

невідповідність продукції вимогам ДСТУ 4221:2003 «Спирт етиловий

ректифікований. Технічні умови» [64] та ДСТУ 4284:2004 «Спирт етиловий

ректифікований абсолютований. Технічні умови» [83], що, згідно їх

висновків, унеможливлює класифікацію такої продукції за кодом 2207 УКТ

ЗЕД, а надає підстави віднести до коду 381119 00 00 – Антидетонатори,

антиоксиданти, інгібітори, смолоутворення, загусники, антикорозійні

препарати та ніші готові присадки, добавки для нафтопродуктів (включаючи

бензин) або для інших рідин, які використовують з тією самою метою, що і

нафтопродуктів: антидетонатори, інше [65].

Проте, постановами Харківського окружного адміністративного суду

від 16.06.2015 за справою №820/4795/15 [84], Вінницького окружного

адміністративного суду за справою № 802/1059/15-а від 19.05.2015 [85] та

39

інших судів, були прийняті зовсім інші рішення – у вимозі позивачів про

визнання протиправним та скасування рішення органу ДФС і податкового

повідомлення рішення було відмовлено у повному обсязі на тій підставі, що

у Торгово-промислової палати України та науково дослідних інститутів

судових експертиз відсутня компетенція щодо прийняття

загальнообов'язкових рішень про присвоєння певному товару, зокрема

спиртовмісній продукції, коду згідно з УКТ ЗЕД.

Зазначене питання остаточно не вирішено – всі вищевказані постанови

судів були оскаржені в апеляційному порядку. Проте наявність практичних

проблем переконує у необхідності законодавчого закріплення терміну

«спиртовмісна продукція». На наш погляд, визначення спиртовмісної

продукції може бути закріплене у ст. 1 Закону № 481/95-ВР та пп. 14.1.237-1

п. 14.1. ст. 14 ПК України таким чином: «спиртовмісна продукція – це

харчова або нехарчова продукція, з вмістом етилового спирту понад 0,5 об. %

готової продукції (див. Додаток 2, 3).

Вважаємо до доцільне зупинитися також на еволюції підходів до

визначення пива як алкогольного напою. Вперше в законодавстві України

пиво було віднесено до алкогольних напоїв лише в 2015 році Законом

України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких

законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-

VIII, де визначення пива надавалося в такій редакції: «пиво – насичений

діоксидом вуглецю пінистий алкогольний напій із вмістом спирту етилового

від 0,5 відсотка об’ємних одиниць, отриманий під час бродіння охмеленого

сусла пивними дріжджами, що відноситься до товарної групи УКТ ЗЕД за

кодом 2203» [86], яким було внесено зміни до ПК України (доповнено

пп. 14.1.144 п. 14.1 ст. 14 ПК України, де закріплюється визначення пива у

вищевказаній редакції) та до Закону № 481/95-ВР, де було замінено поняття

пива як слабоалкогольного напою на поняття пива як алкогольного напою.

При цьому, визначення пива як слабоалкогольного напою, зроблене раніше,

також було нововведенням – в першій редакції Закону № 481/95-ВР пиво ні

40

до алкогольних, ні до слабоалкогольних напоїв взагалі не відносилося (про

нього взагалі не згадувалося), і лише з прийняттям Закону України «Про

внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмеження

споживання і продажу пива та слабоалкогольних напоїв» від 21.01.2010

№ 1824-VI, в ст. 1 Закону № 481/95-ВР було внесено визначення пива в такій

редакції: «пиво – насичений діоксидом вуглецю пінистий напій, отриманий

під час бродіння охмеленого сусла пивними дріжджами, що відноситься до

товарної групи УКТ ЗЕД за кодом 2203; пиво безалкогольне – насичений

діоксидом вуглецю пінистий напій, одержаний під час бродіння охмеленого

сусла пивними дріжджами з об'ємною часткою спирту не більш як 0,5

відсотка, отриманий шляхом діалізу або переривання головного бродіння,

або виготовлення пивного сусла зі зниженою часткою сухих речовин у

початковому суслі, що відноситься до товарної групи УКТ ЗЕД за кодом

2202 [87].

Можна відзначити принаймні дві причини віднесення пива до

алкогольних напоїв. По-перше, наукові дослідження останніх десятиріч

довели шкідливість зловживання пивом, навіть з’явився новий термін –

«пивний алкоголізм», який на сучасному етапі вважається більш складним

для лікування, ніж звичайний алкоголізм [88, с. 33; 89, с. 157; 90, с. 1379].

По-друге, віднесення пива до алкогольних напоїв дозволило стягувати з

суб’єктів господарювання, що виробляють та реалізують пиво на території

України, акцизний податок, що збільшило надходження до Державного

бюджету України. Так, за даними Держказначейсва України, у 2015 році

надходження до Державного бюджету України від акцизного податку на

реалізацію пива склали 1 922 млн. грн., на його виробництво – 8,8 млн. грн., у

2016 році – 3 314 млн. грн. та 9,1 млн. грн. відповідно, у 2017 – 3 790 млн.

грн. та 8,2 млн. грн. відповідно [91]. Отже, Закон України «Про внесення змін

до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо

податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII суттєво змінив підхід до

визначення пива та визначення його місця в системі напоїв взагалі і

41

алкогольних напоїв зокрема [92, с. 70]. З моменту набуття чинності

вищевказаним законом, пиво стало вважатися алкогольним напоєм з усіма

наслідками, що витікають для таких напитків, насамперед, обмеженням його

продажу певним категоріям осіб та стягненням акцизного податку.

Цікавою є ситуація навколо біоетанолу, який в українському

законодавстві визначався і як вид альтернативного палива, і як етиловий

спирт, і як компонент моторного палива альтернативного, і як

високооктанова киснева добавка до бензинів.

Загострення світової енергетичної кризи, залежність від імпорту

енергоносіїв та цінової ситуації на світовому ринку нафти обумовило

поступову відмову людства від традиційних енергоносіїв і перехід до

замкнутого циклу обміну споживання та відтворення енергії, зокрема –

енергоресурсів поновлюваної енергії (біоетанолу, біодизеля та біогазу).

Історія розвитку біоетанолу розпочинається з 20-х років ХХ ст., з

появою автомобілів та нафтовою кризою, обумовленою Першою світовою

війною. Перші експерименти з використання біоетанолу як моторного палива

було розпочато в Бразилії, а перший завод з виробництва біоетанолу (Usina

Serra Grande Alagoas (USGA), штат Алагоас, Бразилія) було введено в

експлуатацію вже в 1927 році (він випускав паливну суміш, що містила 75%

біоетанолу та 25% етилового ефіру) [93].

Наступний етап розвитку біоетанолу припадає на нафтову кризу 70-80-

х років ХХ ст., коли США ввело ембарго на експорт своєї нафти. В 1973 році

в Бразилії була запроваджена загальнонаціональна програма щодо відмови

від бензину на користь біоетанолу з цукрової тростини [93]. Зазначена

програма запроваджувалася в декілька етапів: 1) адаптація транспортних

засобів та автозаправних станцій, що працювали на паливі з додаванням

біоетанолу (1979–1985 рр.); 2) поступова відмова від продажу чистого

бензину і заміна його на суміш бензину та безводного етанолу (від 10 до

22%) (1985–1993 рр.); 3) прийняття Федерального закону від 11.10.1993, яким

встановлювалося обов’язкове використання в усій країні суміші із бензину та

42

22% безводного етанолу (E22) як машинного палива (1993–2007 рр.);

4) встановлення обов’язкового використання як машинного палива суміші із

25% безводного етанолу і 75% бензину (E 25) (2007 – 2010 рр.); 6) зменшення

мінімального рівня біоетанолу у машинному паливі до 18% (2011 –

теперішній час) [94]. Насьогодні Бразилія є єдиною країною в світі, в якій

біоетанол використовують як моторне паливо; домінуюче становище на

ринку посідає паливна суміш з вмістом етанолу до 10 об.%.

Виробники автомобілів належним чином прореагували на

використання біоетанолу як машинного палива. В 2000 році на ринку

автомобілів з’явився автомобіль Fiat 147, що був першим автомобілем,

двигун якого працював на чистому етанолі, а 2003 – Volkswagen Golf 1.6,

який може їздити як на бензині, так і на суміші бензину з біоетанолом,

причому в гнучких пропорціях (від 5% до 95%), оскільки цей автомобіль

адаптований до різного складу палива; в 2010 році автомобілі на

універсальних (гібридних) двигунах випускають Chevrolet, Fiat, Ford,

Peugeot, Renault, Volkswagen, Honda, Mitsubishi, Toyota, Citroën, Nissan і Kia

Motors [95].

В Європі поштовх до розвитку біоетанолу як альтернативного палива

дала Директива Ради 2003/30/ЄС Європейського Парламенту та Ради від

08.05.2003 про сприяння використанню біопалива або іншого

відновлюваного палива для транспорту, якою встановлено зобов’язання до

2011 використовувати біоетанол в всіх моторних паливах у розмірі, не

меншому 5,75% [96]. Подальший розвиток нормативне регулювання

застосування біоетанолу в ЄС отримало з прийняттям Директиви

Європейського парламенту та Ради 2009/28/ЄС від 23.04.2009 про заохочення

до використання енергії, виробленої з відновлюваних джерел, згідно якої

вносяться зміни до, а в подальшому скасовуються Директиви 2001/77/ЄС та

2003/30/ЄС і передбачається збільшення використання етанолу в машинному

паливі до 10% до 2020 року [97]. На сьогодні в ЄС розроблено науково

обґрунтовану та чітку стратегію розвитку виробництва біоетанолу, яка

43

враховує можливі негативні наслідки надмірного захоплення цим видом

палива, а тому передбачає виділення земель для виробництва енергетичної

сировини таким чином, щоб не зашкодити навколишньому середовищу і не

створити проблем із забезпеченням продовольством [98, с. 180].

Світовий досвід виробництва біоетанолу переконує в ефективності

його застосування. З початку 2000-х за якесь десятиріччя світове

виробництво біоетанолу в світі збільшилося в 7 разів (в 2000 році було

вироблено 16 млрд. літрів, а в 2012 – 110 млрд. літрів [99, с. 199]. В останні

роки світове виробництво біетанолу стабілізувалося на рівні 90 млн. м³ рік

[94, с. 539]. 87% виробництва біоетанолу в світі належать США, Бразилії та

Індії [100, с. 60].

На сьогодні частка світового продажу біобензинів становить 3,5% у

загальному обсязі транспортного бензину, і за прогнозами аналітиків, до 2020

року цей ринок збільшиться до 3,9%, для чого в зарубіжних країнах до такої

сфери діяльності як виробництво біоетанолу застосовуються заходи

державного стимулювання – субсидії, податкові пільги і кредити. Так, в

США фермери, які вирощують сою для переробки на біопаливо (біодизель),

отримують субсидії на загальну суму 7,5 млрд. дол. в рік [101, с. 56]. В

країнах ЄС державна підтримка виробництва біоетанолу в переважній

більшості здійснюється за допомогою непрямого методу такої підтримки –

оподаткування. В багатьох країнах ЄС встановлено податкові пільги на

придбання та монтаж обладнання, необхідного для виробництва біоетанолу,

а також виробництво та обіг біопалива звільнено від податків та акцизів – з

2010 року в ЄС рекомендований рівень оподаткування моторного палива за

1000 л становить: 421 євро для бензину, 330 євро – для дизеля і керосину та

125 євро – для СПГ, але на біоетанол, біодизель і біогаз ці податки не

поширюються [102]. За визначеннями експертів Комісії ЄС, доля біопалива в

машинному паливі насьогодні цілком залежить від податкових виключень

[103, с. 239].

44

В Україні, яка за часів СРСР була лідером спиртової галузі, біоетанол

вперше став вироблятися на державних спиртових заводах концерну

«Укрспирт» ще на початку 2000-х, на виконання Державної програми

виробництва спиртовими заводами нових видів продукції та пошуку нових

ринків збуту (програма «Етанол»), затвердженої постановою Кабінету

Міністрів України від 4 липня 2000 р. № 1044 [104]. Біоетанол пройшов

повний цикл стендових та експлуатаційних випробувань, результати якого

підтвердили, що енергетичні та економічні показники роботи на сумішевих

бензинах не погіршуються порівняно з роботою на товарних бензинах А-76

та А-92 при загальному поліпшенні екологічних показників [105, с. 49], на

підставі чого біоетанол у встановленому порядку був допущений до

застосування в Україні.

22.12.2006 року було затверджено Програму розвитку виробництва

біодизельного біопалива [106], на виконання якої було розроблено ряд

нормативно-технічних документів на бензини моторні сумішеві з певним

вмістом біоетанолу, відпрацьовано технології вирощування ріпаку для різних

кліматичних зон України; виготовлені та випробувані дослідні лінії з

виробництва біопалива; розширено площі вирощування ріпаку та інших

олійних культур із впровадженням нових технологій їх вирощування,

проведено організаційну роботу, що пов’язана з будівництвом виробничих

об’єктів з виготовлення дизельного біопалива [107]. Науковці відзначали

наявність достатніх природно-економічних умов для виробництва та

реалізації біопалива в Україні: земельні ресурси, науковий, технічний і

кадровий потенціал, наявність спиртових цукрових, дріжджових заводів і

цехів, які працюють не на повну міцність (наприклад, в Україні існують

близько 90 спиртових заводів, які працюють на 30% своєї міцності, а

потужність олієжирових комбінатів України дає можливість переробляти

7,5 млн. т насіння олійних культур [108, с. 31]). За прогнозами аналітиків, за

умов науково обґрунтованої і грамотно побудованої державної економічної

політики розвитку виробництва біопалива Україна могла б стати одним із

45

значних його виробників (внутрішній ринок біоетанолу в Україні міг би

сягати 800-1200 тис. т. на рік, якщо він замінить 10-15% бензинів, що

споживаються в Україні, та 623 тис. т. на рік біодизельного палива [108, с. 32;

109, с. 11].

ТОВ «Виробнича група «Техінсервіс» впровадило передову технологію

зневоднення етанолу із застосуванням цеолітних керамічних мембран на 5

вітчизняних спиртових заводах загальною потужністю 120 тис. тонн

біоетанолу на рік і розпочала його виробництво як компоненту бензинів [110,

с. 72].

Продовжилось удосконалення нормативної бази щодо виробництва

біоетнолу в Україні: у Законі України «Про альтернативні види палива» від

14.01.2000 № 1391-XIV (надалі – Закон «Про альтернативні види палива»)

біоетанол було визнано як вид альтернативного біопалива, що

виготовлюється зі спирту етилового зневодненого, який, в свою чергу,

виготовлюється з біомаси або спирту етилового-сирцю [106]; у 2010 році

Законом № 2787-VI від 15.12.2010 було ратифіковано Протокол про

приєднання України до Договору про заснування Енергетичного

Співтовариства, який покладає на Україну зобов’язання з виконання

Директиви Ради 2003/30/ЄС Європейського Парламенту та Ради від

08.05.2003 про сприяння використанню біопалива або іншого

відновлюваного палива для транспорту [111] та прийнято ДСТУ 7166:2010

«Біоетанол. Технічні умови», де біоетанол було визначено як спирт етиловий

зневоджений, виготовлений з біомаси або із спирту етилового-сирцю для

використання як біопалива [112]; до ст. 1 Закону № 481/95-ВР було внесено

відповідні зміни (надано визначення біоетанолу у такому ж значенні, як і в

ДСТУ 7166:2010), що дозволило застосовувати до виробництва біоетанолу

нульові ставки акцизного податку. Крім цього, булі прийняті Розпорядження

Кабінету Міністрів України від 19.06.2013 № 429-р «Про затвердження

планів заходів з імплементації Директиви 2001/77/ЕС і Директиви

2003/30/ЕС» [113] та від 03.09.2014 № 791-р «Про затвердження плану

46

заходів з імплементації Директиви Європейського Парламенту та Ради

2009/28/ЄС» [114] і ряд інших нормативних актів, покликаних забезпечити

розвиток виробництва біотеанолу в Україні. Зазначені заходи досягли своєї

мети – в 2013 році було вироблено 160 тис. тонн біоетанолу, що становило

4% від загального обсягу використання бензинів [115, с. 72].

Проте з 2014 року обсяги виробництва біоетанолу в Україні суттєво

скоротилися, що було пов’язано з правовими проблемами визначення

категорії «біоетанол» в національному правовому полі України та з

визначенням його місця в товарній класифікації УКТ ЗЕД.

Як зазначалося раніше, в законодавстві України біоетанол було

визнано як вид альтернативного біопалива, що виготовлюється зі спирту

етилового зневодненого, який, в свою чергу, виготовлюється з біомаси або

спирту етилового-сирцю (ст. 1 Закону «Про альтернативні види палива»

[106]). Таке визначення біоетанолу (як альтернативного палива) обумовило

встановлення нульових ставок акцизного податку на його виробництво та

обіг, що обумовило стрімкий розвиток виробництва біоетанолу (до 2013 року

вироблялося 160 тис. біотенолу на рік, що становило 4% від загального

обсягу використання бензину).

Проте Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих

актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру»

від 09.04.2014 № 1193-VII, визначення біоетанолу як виду альтернативного

біопалива з Закону України «Про альтернативні види палива» від 14.01.2000

№ 1391-XIV було видалено, і в п. 14.1.14 п. 14.1 ст. 14 ПК України, який на

той час набув чинності, біоетанол став визначатися як спирт етиловий

зневоджений, що виготовлений з біомаси для використання як біопаливо та

належить до товарної позиції 2207 згідно з УКТ ЗЕД [28]. Крім цього, у

пп. 14.1.237 п. 14.1 ст. 14 ПК України, де надається визначення спирту

етилового, вказується, що спиртом етиловим є всі види спирту етилового,

біоетанол, які зазначені у товарних позиціях 2207 та 2208 згідно з УКТ

ЗЕД [28].

47

Подібний підхід створив певні правові проблеми. Так, товарна позиція

2207 УКТ ЗЕД включає в себе спирт етиловий, неденатурований, з

концентрацією спирту 80 об.% або більше; спирт етиловий та інші спиртові

дистиляти та спиртні напої, одержані шляхом перегонки, денатуровані, будь-

якої концентрації [65]. Як бачимо, ніякої згадки про спирт етиловий, що

може бути використаний як біопаливо, товарна позиція 2207 УКТ ЗЕД не

містить. При цьому, відповідно до п.п. 229.1.1 п. 229.1 ст. 229 ПК України

акцизний податок із біоетанолу, що використовується підприємствами для

виробництва бензинів моторних сумішевих із вмістом біоетанолу, етил-трет-

бутилового етеру (ЕТБЕ), інших добавок на основі біоетанолу та біоетанолу,

який використовується для виробництва біопалива, справляється за ставкою

0 гривень за 1 літр 100-відсоткового спирту; згідно ж п. 215.3. ст. 215 ПК

України, акцизний податок зі етилового, неденатурованого, з концентрацією

спирту 80 відсотків об’ємних одиниць або більше, спирту етилового та інших

спиртових дистилятів та спиртних напоїв, одержаних шляхом перегонки,

денатурованих, будь-якої концентрації спирту (тобто продукції, визначеної у

товарній позиції 2207 УКТ ЗЕД), справляється за ставкою 126,96 грн. за 1

літр 100-відсоткового спирту [28], при тому, що біоетанол, як видно з

визначення, наданого раніше, відноситься до товарної позиції 2207.

Отже, виходячи з понять, закріплених в українському законодавстві,

біоетанол визначається і як спирт етиловий зневоджений, що виготовлений з

біомаси для використання як біопаливо (відносно якого встановлюється

нульова ставка акцизного податку), і як спирт етиловий як вид товару, що

міститься в товарній позиції 2207 УКТ ЗЕД (відносно якого встановлюється

акцизний податок за ставкою 126,96 грн. за 1 літр). В результаті цієї правової

неузгодженості на практиці виникають ситуації, коли виробники біоетанолу

та органи ДФС по-різному підходять до цього питання, що обумовлює

виникнення спорів.

Наприклад, в результаті чергової фактичної перевірки ГУ Міндоходів у

Харківській області Державного підприємства «Івашківський спиртзавод» з

48

питань дотримання вимог Закону № 481/95-ВР (зі змінами та доповненнями)

та іншого законодавства, регулюючого відносини у сфері виробництва та

обігу спирту за період з 01.12.2014 по 28.02.2015 та проведення

інвентаризації спиртовмісних рідин в місцях зберігання на ДП «Івашківський

спиртзавод» було виявлено, що зазначений ДП виробляв певну продукцію,

яку виробник визначив як біоетанол. Зразки цієї продукції відібрано та

передано на експертизу до Харківського управління з питань експертизи та

досліджень спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень

Міндоходів для проведення лабораторного аналізу щодо встановлення

хімічного складу речовини, вмісту етанолу, а також відповідності відібраних

зрізків наданим посвідченням про якість. Експертний висновок було

направлено до Харківської митниці ДФС з метою встановлення коду товару

згідно з УКТ ЗЕД, яка повідомила, що враховуючи результати лабораторних

досліджень Харківського управління з питань експертизи та досліджень

СЛЕД Міндоходів та у відповідності з вимогами УКТ ЗЕД, що є

номенклатурою Митного тарифу України, затвердженого Законом України

від 19.09.2013 № 584-УІ «Про Митний тариф України», продукція, що

виробляється ДП «Івашківський спиртзавод» класифікується у товарній

позиції 2207 УКТ ЗЕД [84].

Водночас, ДП «Івашківський спиртзавод» представив експертні

висновки Харківської торгово–промислової палати та Харківського науково-

дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса,

згідно яких продукція, що виробляється ДП «Івашківський спиртзавод»

(біоетанол), є антидетонаторним засобом і використовується для

виробництва біопалив, палив моторних сумішевих для двигунів

внутрішнього згорання в тому числі біодизелю, також в якості добавки до

бензинів автомобільних, і відповідає коду УКТ ЗЕД: 3811 19 00 00 –

антидетонатори, антиоксиданти, iнгiбiтори смолоутворення, загусники,

антикорозiйнi препарати та iншi готовi присадки, добавки для

49

нафтопродуктiв (включаючи бензин) або для iнших рiдин, якi

використовують з тiєю самою метою, що i нафтопродукти [84].

Подібна ситуація виникла у публічного акціонерного товариства

«Укргазвидобування» [116], і у Державного підприємства спиртової та

лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» [117] і в багатьох інших

виробників біоетанолу.

Судова практика з вирішення зазначених спорів неоднозначна. Так,

рішення Харківського окружного суду за позовом ДП «Івашківський

спиртзавод» до ДФС (сутність спору розглядалася раніше) було не на

користь виробника біоетанолу, оскільки, згідно позиції суду, викладеної у

постанові за справою № 820/4795/15 від 16.06.2015, у наукових інститутів

судових експертиз в Україні відсутня компетенція щодо прийняття

загальнообов’язкових рішень про присвоєння певному товару коду згідно

УКТ ЗЕД; таке право, згідно ст. 69 Митного кодексу України, має виключно

митна служба України [84].

Водночас, рішення Харківського окружного суду за позовом ДП

«Івашківський спиртзавод» до Головного управління ДФС за аналогічним

позовом було прийнято на користь позивача, оскільки, згідно позиції суду,

викладеної у постанові за справою № 820/3325/15 від 26.05.2015, основним

аспектом, ґрунтуючись на якому митні органи віднесли товар до товарної

позиції 2207, було визначення у складі речовини вмісту спирту у його

відсотковому відношенні (98,68 %), але така характеристика не може бути

критерієм для визначення коду УКТ ЗЕД. На думку суду, основним

критерієм для віднесення товару до товарної позиції групи 22, є можливість

його вживання як готового харчового продукту, алкогольного та

безалкогольного напою або оцету, а біоетанол не можна визначити як

харчовий продукт, бо він не придатний для споживання і призначений для

використання в інших цілях [118].

Проблема неоднозначної судової практики полягає у невірному

законодавчому визначенні поняття «біоетанол», відсутності категорії

50

«алкогольна продукція» як узагальнюючої категорії для всіх товарів, що

містять етиловий спирт, в українському законодавстві та невірним

перекладом назви товарної позиції коду 2207 УКТ ЗЕД (про що зазначалося

раніше) [119, с. 127]. Застосування категорії «алкогольна продукція» в

українському законодавстві зніме проблему визначення категорії

«біоетанол», яку можна бути віднести до алкогольної продукції цілком

закономірно.

Таким чином, терміни «алкогольні напитки» та «алкогольна продукція»

не є тотожними, а співвідносяться одне з одним як ціле з частиною, де

алкогольні напої є одним з видів алкогольних продуктів. Виходячи з цього,

алкогольну продукцію можна визначити як продукцію з вмістом етилового

спирту понад 0,5 об.% готової продукції [120, с. 184], при цьому, необхідно

додатково вказували, що виключенням з цього є квас «живого» бродіння,

оскільки, згідно з пп. 14.1.272. п. 14.1 ст. 14 ПК України, квас «живого»

бродіння – це напій із вмістом спирту етилового не більше 1,2 відсотка

об’ємних одиниць, отриманий під час бродіння квасного сусла, що

відноситься до товарних позицій 2202 та 2206 згідно з УКТ ЗЕД [28].

Виходячи з поняття, запропонованого для визначення алкогольної

продукції, можемо констатувати, що на сучасному етапі згідно законодавства

України до алкогольної продукції можна віднести:

алкогольні напої – продукти, одержані шляхом спиртового бродіння

цукровмісних матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів з

вмістом спирту етилового понад 0,5 відсотка об’ємних одиниць, які зазначені

у товарних позиціях 2203, 2204, 2205, 2206 (крім квасу «живого» бродіння),

2208 згідно з УКТ ЗЕД, а також з вмістом спирту етилового 8,5 відсотка

об’ємних одиниць та більше, які зазначені у товарних позиціях 2103 90 30 00,

2106 90 згідно з УКТ ЗЕД;

всі види сприту етилового, зазначені у товарних позиціях 2207 згідно з

УКТ ЗЕД (крім біоетанолу) та спиртовмісна продукція;

51

біоетанол, зазначений у товарній позиції 2207 20 00 10 згідно з УКТ

ЗЕД).

1.3 Методи та форми фінансово-правового регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції

Для дослідження методів фінансово-правового регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції необхідно визначитися з

поняттям «методи фінансово-правового регулювання», оскільки в науці не

сформувалося однозначного підходу до цього питання. Так, за визначенням

А.Т. Ковальчука, такими методами є комплекс прийомів та способів

правового впливу на фінансову діяльність та фінансові відносини [121, с. 78];

А.С. Нестеренко вважає, що методи фінансово-правового регулювання –

категорія, що виражає специфіку регламентації об’ємного блоку економічних

відносин, тобто тих відносин, що формуються в межах фінансової системи

[122, с. 152]. Г.В. Комарова пише, що методами фінансово-правового

регулювання є сукупність прийомів впливу держави в особі уповноважених

органів та установ на функціонування фінансових інститутів, що виражається

у формуванні в нормах права заборон, позитивних зобов’язань і дозволів для

учасників фінансової діяльності держави [123, с. 27]. М.П. Кучерявенко

метод фінансово-правового регулювання визначає як сукупність прийомів,

способів впливу права на суспільні відносини [124, с. 21–23]. На думку

О.П. Орлюк, таким методом є сукупність засобів впливу держави на

учасників фінансово-правових відносин [125, с. 93] тощо. Для формування

власної точки зору на зазначене питання, зосередимо увагу на загальному

визначенні методу правового регулювання, оскільки раніше нами було

визнано, що в силу своєї специфіки, державне регулювання виробництва та

обігу алкогольної продукції охоплюється різними галузями права, тобто

сукупність методів правового регулювання виробництва та обігу такої

52

продукції складається з декількох методів правового регулювання –

адміністративного, господарського, фінансового тощо.

Метод правового регулювання – категорія загальної теорії права, яка,

незважаючи на тривалість досліджень, не має єдиного визначення. Так,

В.К. Бабаєв зазначає, що він представляє юридичний спосіб (сукупність

способів) впливу на певну сферу суспільних відносин [126, с. 81]. До

визначення методу як способу підходить також Н.Г. Александрова та

Л.С. Явіч, які розуміють метод правового регулювання як спосіб впливу

держави за допомогою правових норм на суспільні відносини, спосіб впливу

на поведінку людей як учасників суспільних відносин з тим, щоб вони діяли

відповідно до норм права в інтересах суспільства [127, с. 81; 128, с. 47].

С.А. Комаров, А.В. Малько, В.В. Лазарев, В.І. Гойман вказують, що методом

правового регулювання є сукупність юридичних засобів, за допомогою яких

здійснюється правове регулювання якісно однорідних відносин [129, с. 326;

130, с. 109], отже, підходять до методу правового регулювання як до

сукупності засобів. Подібної думки дотримується С.Н. Братусь, який

визначає метод правового регулювання як сукупність прийомів формування

поведінки людей і організацій, закріплення за ними відповідних прав і

обов’язків [131, с. 50]. А.М. Вітченко підходить до методу правового

регулювання як до сукупності юридичних прийомів, засобів, способів, які

відображають своєрідність впливу галузі права на суспільні відносини та

спрямовані безпосередньо на формування і вираження зовні можливої та

необхідної поведінки суб’єктів, які регулюються даною галуззю

правовідносин [132, с. 52]. Як сукупність прийомів, засобів та способів

впливу на суспільні відносини визначає метод правового регулювання і

Т.В. Мазур [133, с 8].

Таким чином, до методів правового регулювання підходять як до

способів правового впливу; засобів правового впливу; прийомів правового

впливу; сукупності способів правового впливу; сукупності засобів правового

впливу; сукупності засобів та способів правового впливу; сукупності засобів,

53

способів та прийомів правового впливу. Згідно з Великим тлумачним

словником сучасної української мови, спосіб – це певна дія, прийом або

система прийомів, яка дає можливість зробити, здійснити що-небудь, досягти

чогось [134, с. 1179]; «засіб – це: 1) прийом, якась спеціальна дія, що дає

можливість здійснити що-небудь, досягти чогось; 2) те, що служить

знаряддям у якій-небудь дії, справі» [134, с. 567]; прийом – це: 4) спосіб

виконання або здійснення чого-небудь [134, с. 876]. Отже, зазначені категорії

визначаються у тлумачному словнику одна через іншу (спосіб – це прийом,

засіб – прийом, прийом – це спосіб). Тобто, на наш погляд, немає значної

розбіжності у застосуванні категорій «засоби», «способи» та «прийоми» для

визначення методу правового регулювання.

Важливе значення, на наш погляд, має науковий підхід до визначення

предмету правового впливу. Виходячи з проаналізованих раніше наукових

підходів до цього питання, можна констатувати, що до такого предмету у

переважній більшості відносяться сфера суспільних відносин та учасники

суспільних відносин. Неоднозначність підходів у теорії держави та права до

цього питання відбилася і на визначенні методу фінансово-правового

регулювання (наприклад, М.П. Кучерявенко, як зазначалося раніше,

предметом правового впливу методу фінансово-правового регулювання

визначає суспільні відносини, а О.П. Орлюк – учасників фінансово-правових

відносин). На наш погляд, правовий вплив методу правового регулювання

здійснюється безпосередньо на учасників суспільних відносин, а отже метод

правового регулювання можна визначити як сукупність засобів правового

впливу на учасників суспільних правовідносин.

Наступним аспектом, на якому зупиняються науковці при визначенні

методу правового регулювання, є мета, з якою здійснюється правовий сплив

на учасників суспільних відносин, до якої вони відносять: формування

поведінки людей і організацій, закріплення за ними відповідних прав і

обов’язків, формування і вираження зовні можливої та необхідної поведінки

суб’єктів з тим, щоб вони діяли відповідно до норм права в інтересах

54

суспільства. Вважаємо, що метою правового впливу на учасників суспільних

відносин у методі правового регулювання є формування необхідної

поведінки у таких учасників.

Підсумовуючи зазначене, констатуємо, що методом правового

регулювання є сукупність засобів правового впливу на учасників суспільних

правовідносин з метою формування необхідної поведінки у таких учасників

[135, с. 156]. Виходячи з цього, метод фінансово-правового регулювання

можна визначити як сукупність засобів правового впливу на учасників

фінансово-правових відносин з метою формування необхідної поведінки у

таких учасників. Враховуючи те, що раніше нами було вказано, що

фінансово-правове регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції

здійснюється для забезпечення публічних фінансових інтересів, метод

фінансово-правового регулювання виробництва та обігу алкогольної

продукції визначаємо як сукупність засобів правового впливу на діяльність

суб’єктів господарювання, які здійснюють виробництво, імпорт, експорт,

транспортування, зберігання та торгівлю (оптову та роздрібну) такої

продукції з метою забезпечення публічних фінансових інтересів [136, с. 147].

В загальній теорії права виділяють такі напрями правового

регулювання: 1) закріплюючі (фіксація, забезпечення стабільності суспільних

відноси, корисних для суспільства); 2) стимулюючі (створення правових

умов, що сприяють належному різновиду суспільних відносин або розвиток

суспільних відносин в потрібному напрямі); 3) пригнічуючі (створення умов

для обмеження аж до припинення небажаних суспільних відносин). Залежно

від цього, виділяють два методи правового регулювання – імперативний та

диспозитивний, характеристика яких залежить від сукупності способів

впливу на учасників суспільних відносин в конкретній галузі права.

Сутність імперативного методу (методу владних приписів) полягає в

зобов’язаннях на підґрунті загальної заборони (не заборонено те, що прямо

дозволено законом), який передбачає категоричну та детальну регламентацію

поведінки учасників правових відносин, що спирається на субординацію та

55

підпорядкування [137, с. 339]. В імперативному методі правового

регулювання ширшим є застосування встановлення обов'язків, обмеження

державою ініціативи суб'єктів суспільних відносин, серед юридичних

документів, переважними є акти одностороннього волевиявлення, а правова

регламентація має загальний характер [138, с. 27]. Імперативний метод є

характерним для публічного права, оскільки він виходить з того, що одні

суб'єкти підпорядковуються іншим, тобто в регулюванні суспільних відносин

між державою – з одного боку та громадянами і їх організаціями – з іншого.

Регулюючи відносини такого роду, держава наділяє владними

повноваженнями одних суб'єктів (посадових осіб), а на інших учасників

суспільних відносин воно покладає певні обов'язки, за додержанням яких

пильно стежать державні органи, що наділені відповідними повноваженнями

[138, с. 27].

Сутність диспозитивного методу полягає в зобов’язаннях на підґрунті

загального дозволу (дозволено все, що не заборонено законом), який

передбачає впорядкування суспільних відносин за допомогою дозволів, які

передбачають вільну саморегуляцію суб'єктами власної поведінки, на основі

принципів права [137, с. 340]. В даному методі більша перевага надається

дозволу, а не зобов'язанню та заборонам, в такому випадку учасники

суспільних відносин можуть відступати від визначених у правових актах

варіантів поведінки, і самі можуть вирішувати свою роль участі в таких

відносинах, а право визначає лише найважливіші моменти їх взаємодії.

Диспозитивний метод ґрунтується на рівноправності і незалежності сторін

один від одного, він передбачає вільну саморегуляцію суб'єктами своєї

поведінки, але встановлює межі і процедури такої поведінки [138, с. 27].

У фінансовому праві основним методом правового регулювання

визнається імперативний [124, с. 21–23; 139, с. 142; 140, с. 13]. У деяких

авторів зустрічалася інша думка – що методом фінансово-правового

регулювання є метод власних приписів (Н.І. Хімічева [141, с. 17],

О.П. Орлюк [125, с. 93], В.К. Шкарупа [142, с. 142]). З цього приводу існує

56

дві точки зору: одні науковці (Т.А. Латковська, М.П. Кучерявенко,

Т.В. Мазур) підкреслюють, владні приписи є одним з проявів імперативного

методу [140, с. 13; 124, с. 21–23; 133, с. 9], а інші наполягають, що

імперативний метод фінансового права у порівнянні з імперативним методом

адміністративного права має певні риси, які дозволяють відокремити його.

Найбільш повно визначив такі риси О.В. Бризгалін: у фінансово-правовому

регулюванні позитивні зобов’язання – основний спосіб регулювання

фінансових правовідносин; між суб’єктами фінансово-правового

регулювання існує нерівність, їм притаманна функціональна

підпорядкованість при відсутності субординації; існує взаємозалежність прав

суб’єктів фінансово-правого регулювання від їх обов’язків; наявні цивільно-

правові аспекти; застосовуються такі способи як рекомендації та узгодження

[143, с. 64].

Для того, щоб визначити, які методи притаманні фінансово-правовому

регулюванню виробництва та обігу алкогольної продукції, необхідно

визначити, за допомогою яких саме способів здійснюється правовий вплив на

діяльність суб’єктів господарювання, які виробляють, імпортують,

експортують, перевозять, зберігають та торгують такою продукцією і

виокремити серед них ті, що спрямовані на забезпечення публічних

фінансових інтересів.

Багатогранність суспільних відносин в галузі виробництва та обігу

алкогольної продукції обумовлює складність дослідження, яка полягає у

відмежуванні способів фінансово-правового регулювання від способів,

притаманних іншим галузям права (адміністративного, господарського

тощо). Непоодинокі випадки, коли фінансові та адміністративні засоби

впливу закріплені однією й тією ж нормою права, внаслідок чого, за вірним

визначенням В.М. Фокіна, можна припустити, що фінансово-правові способи

переслідують адміністративні цілі і навпаки, що є неприпустимим, оскільки

призводить до змішування методів правового регулювання різних галузей

права [30, с. 47]. Не можна не погодитися з зазначеним твердженням

57

відносно правового регулювання виробництва та обігу алкогольної

продукції. Наприклад, у пп. 229.1.15 п. 229.1 ст. 229 ПК України

зазначається, що під час виробництва біоетанолу забороняється виробництво

та зберігання спирту етилового на підприємствах з виробництва біоетанолу;

у разі якщо підприємство має відокремлені підрозділи, забороняється

виробництво та зберігання спирту етилового у тих відокремлених

підрозділах, які виробляють біоетанол [28]. Тобто законодавець закріплює у

податково-правових нормах заборону на зберігання спирту етилового на

підприємствах та їх відокремлених підрозділах з виробництва біоетанолу,

проте норми податкового права повинні бути спрямовані на встановлення та

введення податків та зборів, на їх справляння, на забезпечення податкового

контролю та притягненню до податкової відповідальності тощо (тобто

врегульовувати правовідносини, що охоплюються предметом фінансового і

податкового (як його підгалузі) права), а не встановлювати заборону для

певних суб’єктів щодо порядку зберігання етилового спирту. На наш погляд,

зазначені норми є проявом адміністративного права, оскільки податково-

правові норми повинні визначати «хто і як повинен платити податки», а не

встановлювати додаткові адміністративні вимоги до діяльності суб’єктів

господарювання. Такий же підхід спостерігається і в нормах інших законів.

Наприклад, у ст. 2 Закону № 481/95-ВР зазначається, що представник

(представники) органу доходів і зборів здійснює постійний контроль за

дотриманням встановленого порядку відпуску спирту етилового та сплати

акцизного податку з нього [27]. У даному випадку податкові норми містяться

у нормативно-правовому акті адміністративного права, хоча вони спрямовані

на забезпечення податкового контролю за дотриманням податкового

законодавства.

Наявність подібних «змішувань» призводить до необхідності

здійснювати юридичний аналіз усього масиву нормативних актів, що

врегульовують діяльність, пов’язану з виробництвом та обігом алкогольної

продукції, з метою визначення методу фінансово-правового регулювання

58

виробництва та обігу такої продукції та відмежування його від методів

правового регулювання інших галузей права. Для цього потрібно визначити,

якими саме способами в українському законодавстві здійснюється правовий

вплив на діяльність суб’єктів господарювання, які виробляють, імпортують,

експортують, перевозять, зберігають та торгують такою продукцією і

визначити, які з них здійснюються для забезпечення публічних фінансових

інтересів (як зазначалося раніше, фінансовими публічними інтересами, на

забезпечення яких спрямоване фінансово-правове регулювання виробництва

та обігу алкогольної продукції, є об’єктивні потреби суспільства з

формування публічних фінансових ресурсів шляхом обмеження права

суб’єктів господарювання, що здійснюють виробництво, імпорт, експорт,

транспортування, зберігання та торгівлю такою продукцією користуватися

всією сумою отриманого в результаті господарської діяльності прибутку,

через відчуження його частини на користь держави у вигляді податків та

зборів, а також організації їх витрачання, розподілу і перерозподілу на

користь суб’єктів господарювання).

Для визначення способів впливу застосовується термін «форма»,

оскільки виходячи з його етимологічного значення, форма – це тип, будова,

спосіб організації чого-небудь; зовнішній вияв якого-небудь явища,

пов’язаний з його сутністю, змістом [134, с. 1329]. В праві цей термін

застосовують для визначення зовнішнього виразу публічної влади.

Наприклад, формою права є зовнішній вираз та закріплення юридичних норм

[126, с. 55], формою держави – сукупність способів формування,

розподілення і реалізації державної влади, тобто вираження публічної влади

[137, с. 118]. Враховуючи етимологічне значення слова «форма» та

застосування цього терміну в праві, вважаємо, що воно може бути

використане для визначення того, за допомогою яких саме способів

здійснюється правовий вплив на діяльність суб’єктів господарювання, які

виробляють, імпортують, експортують, перевозять, зберігають та торгують

такою продукцією, що необхідно для відмежування методів фінансово-

59

правового регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції в Україні

від методів правового регулювання інших галузей права. Враховуючи при

цьому, як зазначалося раніше, що формування публічних фінансових

ресурсів передбачає обмеження права суб’єктів господарювання

користуватися всією сумою отриманого в результаті господарської діяльності

прибутку, через відчуження його частини на користь суспільства для

поповнення дохідної частини бюджетів, форму фінансово-правового

регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції визначаємо як засіб

впливу на діяльність суб’єктів господарювання які виробляють, імпортують,

експортують, перевозять, зберігають та торгують алкогольною продукцією,

спрямований на обмеження права таких суб’єктів користуватися всією сумою

отриманого в результаті господарської діяльності прибутку, через

відчуження його частини на користь суспільства для формування дохідної

частини бюджетів.

Однією з найважливіших форм державного регулювання діяльності

суб’єктів господарювання є оподаткування. Оподаткування – це законодавчо

врегульований процес встановлення та утримання податків у країні,

визначення їхніх розмірів і ставок, відповідних об'єктів та кола юридичних і

фізичних осіб, що підлягають оподаткуванню, а також порядок сплати

податків [144, с. 209].

Діяльність, пов’язана з виробництвом та обігом алкогольної продукції

підлягає оподаткуванню. Серед основних податків, що справляються з

суб’єктів господарювання, які здійснюють виробництво та обіг алкогольної

продукції, є акцизний податок. Справляння акцизного податку з алкогольної

продукції, а саме – з алкогольних напоїв, є історично-традиційним. Перші

згадки про акцизні податки зустрічаються ще в Х ст. – в ті часи справлялися

«медова» данина та «бражне» мито з солоду, хмелю та меду в Давній Русі

[145, с. 25]; в Середньовіччі акцизне оподаткування було покладено в

систему регалій [146, с. 114]; в Російській імперії за часів Петра І було

введене винокурне мито і т.ін. На сучасному етапі в Україні спирт етиловий

60

та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво (крім квасу «живого»

бродіння) відносяться до підакцизних товарів, з яких справляється акцизний

податок (ст. 215 ПК України) [28]. Згідно з п. 7,8 ст. 29 Бюджетного кодексу

України, до доходів загального фонду Державного бюджету України

належать акцизний податок з вироблених в Україні підакцизних товарів

(продукції) та акцизний податок з ввезених на митну територію України

підакцизних товарів (продукції) [147]. Крім цього, суб’єкти господарювання,

що здійснюють імпорт алкогольних напоїв, в обсягах, які підлягають

оподаткуванню податком на додану вартість (надалі – ПДВ), а також

суб’єкти господарювання, що є відповідальними за сплату податків у разі

переміщення алкогольної продукції через митний кордон України відповідно

до МК України, сплачують податок на додану вартість. Згідно з п. 6 ст. 29

Бюджетного кодексу України, до доходів загального фонду Державного

бюджету України належить податок на додану вартість [147]. Також

відповідно до МК України, Закону України «Про митний тариф» та

затвердженого цим Законом Митного тарифу, а також інших законів з питань

митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку

з оподаткуванням митом операцій з переміщення алкогольної продукції через

митний кордон України, суб’єкти господарювання, що здійснюють імпорт та

експорт алкогольної продукції повинні сплачувати мито. Згідно з п. 9, 10 ст.

29 Бюджетного кодексу України, до доходів загального фонду Державного

бюджету України належить ввізне мито та вивізне мито [147].

Оподаткування як основний засіб фінансово-правового регулювання

діяльності суб’єктів господарювання визнавали В.Т. Білоус, Л.К. Воронова,

Ю.Б. Іванов, І.В. Ігнатова, М.П. Кучерявенко, В.В. Карпова, А.І. Крисоватий,

В.В. Князьков, А.Я. Кізима, М.П. Крупка, А.С. Ластовецький, В.І. Лоскутов,

А.П. Макаренко, Н.Г. Полякова О.В. Соколова та інші науковці, які

вказували, що головна функція оподаткування – формування публічних

фінансових ресурсів, але поряд з цим воно може відігравати регулюючу

функцію – впливати на діяльність суб’єктів господарювання шляхом її

61

стимулювання чи обмеження. Встановлення акцизного податку та мита на

певні види алкогольної продукції і податку на додану вартість з суб’єктів

господарювання, що здійснюють виробництво та обіг алкогольної продукції

безпосередньо впливає на формування публічних фінансових ресурсів, бо

надходження від цих податків та обов’язкових платежів безпосередньо

впливають на формування бюджету. За підрахунками аналітиків, саме ПДВ,

акцизний податок та мито є найбільш фіскально-ефективними податковими

платежами на сучасному етапі в Україні [148, с. 60].

Підсумовуючи зазначене, констатуємо, що сплата акцизного податку,

податку на додану вартість та мита суб’єктами господарювання, що

виробляють імпортують, експортують, перевозять, зберігають та торгують

алкогольною продукцією, обмежує їх право користуватися всією сумою

отриманого в результаті господарської діяльності прибутку, через

відчуження його частини на користь суспільства для поповнення дохідної

частини бюджетів, отже оподаткування є основною формою фінансово-

правового регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції, яка

безпосередньо спрямована на формування дохідної частини бюджетів.

Переходячи до розгляду інших форм державного регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції, зазначимо, що відповідно до

норм Закону № 481/95-ВР, на алкогольні напої (при їх оптовій та роздрібній

торгівлі) встановлюються мінімальні ціни (оптово-відпускні ціни

визначаються за кодами виробів УКТ ЗЕД на 1 літр 100% спирту, обраховані

виходячи з найнижчої оптової ціни на вітчизняну або контрактної вартості на

імпортну продукцію та податків і зборів, які відповідно до чинного

законодавства підлягають сплаті з одиниці продукції вітчизняними

виробниками й імпортерами, та з урахуванням вартості тари, а мінімальні

роздрібні ціни визначаються виходячи з мінімальних оптово-відпускних цін

на цю продукцію та торговельної надбавки (ст. 1) [27], а згідно зі ст. 1 Закону

України «Про ціну та ціноутворення» від 21.06.2012 № 5007-VI,

ціноутворення – це затвердження (фіксація) рівня ціни, мінімальна ціна –

62

мінімально допустимий рівень ціни, який може застосовуватися суб’єктом

господарювання [149]. Отже, держава нормативно закріплює обов’язок

суб’єкта господарювання, який здійснює оптову та роздрібну торгівлю

алкогольними напоями, розрахувати, виходячи з певних, встановлених

величин, мінімальну ціну на такі напої, тобто встановлює таку форму

державного регулювання в галузі виробництва та обігу алкогольної продукції

як регулювання цін.

На сучасному етапі в Україні чинна Постанова Кабінету Міністрів

України «Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і

роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв» від 30.10.2008 № 957,

згідно якої встановлено такі ціни на горілку, віскі, ром, джин, коньяк та інші

лікеро-горілчані продукти [150]. Норми цієї постанови регулярно

переглядаються і мінімальні ціни на алкогольні напої постійно збільшуються

(наприклад, мінімальні ціна на горілку та лікеро-горілчані вироби у цій

Постанові в першій редакції (2008 рік) закріплювалася у розмірі 58,33 грн.

(оптово-відпускна) і 70 грн. (роздрібна), а в редакції від 26.12.2017 (яка є

чинною на сьогодні), мінімальні ціни на горілку та лікеро-горілчані вироби

складає 268,67 грн. та 397.76 грн. відповідно. Складається враження, що

законодавець постійно підвищує мінімальну ціну на алкоголь переслідуючи

фіскальні державні інтереси. Отже, необхідно дослідити, з якою метою

законодавець встановлює вимоги щодо мінімального розміру цін на

алкогольні напої, тобто вдається до ціноутворення в галузі виробництва та

обігу алкогольної продукції.

Згідно норм Закону «Про ціни та ціноутворення» від 21.06.2012

№ 5007-VI, державна цінова політика є складовою частиною державної

економічної та соціальної політики і спрямована на забезпечення: 1) розвитку

національної економіки та підприємницької діяльності; 2) протидії

зловживанню монопольним (домінуючим) становищем у сфері

ціноутворення; 3) розширення сфери застосування вільних цін;

4) збалансованості ринку товарів та підвищення їх якості; 5) соціальних

63

гарантій населенню в разі зростання цін; 6) необхідних економічних гарантій

для виробників; 7) орієнтації цін внутрішнього ринку товарів на рівень цін

світового ринку [149]. На думку С.С. Брехова, мінімальні ціни на алкогольні

напої встановлюються для забезпечення однакових конкурентних умов

виробникам та продавцям, оскільки, за визначенням автора, якщо алкогольні

напої виробляти легально, то вони не можуть коштувати менше мінімальної

ціни; якщо ж такі напої виготовлювати нелегально, без сплати податків, з

неякісної сировини, в умовах, що не відповідають вимогам акредитації

виробників алкогольних напоїв, то можна встановити ціну, нижчу за ту, що

може дозволити собі добросовісний виробник; встановлення мінімальних

цін – це форма державного регулювання, що дозволяє легальним виробникам

не втратити свої позиції на ринку [151, с. 16]. Проте В.О. Костяна наполягає,

що встановлення мінімальних цін на алкогольні напої спрямовані на захист

бази оподаткування акцизного податку від скорочень за рахунок зниження

вартості продукції [152, с. 262]. На наш погляд, саме така позиція є вірною,

оскільки відносно суб’єктів господарювання, що виробляють та реалізують

алкогольні напої з порушенням норм, встановлених законодавством,

передбачено ряд інших заходів впливу (насамперед, відповідальність – і

адміністративна, і кримінальна). Доказувати, що встановлення мінімальної

ціни на алкогольні напої – це форма впливу на недобросовісних виробників

та реалізаторів алкогольних напоїв, є «притягненням» аргументів, що

обумовлюють застосування такої форми впливу на суб’єктів

господарювання, які здійснюють виробництво та обіг алкогольної продукції.

Вважаємо, що застосування регулювання цін як засобу державного впливу

спрямовано на забезпечення публічних фінансових ресурсів, тобто є формою

фінансово-правового регулювання виробництва та обігу алкогольної

продукції, проте спрямована на не безпосереднє формування таких ресурсів

(як, наприклад, оподаткування), а опосередковано. Так, відповідно до ст. 214

ПК України, базою оподаткування акцизного податку є вартість

реалізованого товару (продукції), виробленого на митній території України,

64

за встановленими виробником максимальними роздрібними цінами з

урахуванням податку на додану вартість та акцизного податку або вартість

товарів (продукції), що ввозяться на митну територію України, за

встановленими імпортером максимальними роздрібними цінами на товари

(продукцію), які він імпортує, з урахуванням податку на додану вартість та

акцизного податку [28]. Отже, законодавець, закріплюючи як базу

оподаткування вартість реалізованої алкогольної продукції за

максимальними цінами, нібито не пересікається з ціноутворенням, бо

законодавство про регулювання цін встановлює вимогу не щодо

максимальних, а щодо мінімальних цін на алкогольні напої. Проте суб’єкт

господарювання, що виробляє та реалізує алкогольні напої, не може

встановити ціни на неї, нижчі за ті, що закріплені нормативно, а це захищає в

першу чергу публічні фінансові інтереси, бо не дозволяє зменшити вартість

продукції, і, відповідно, – базу оподаткування. Підсумовуючи зазначене,

підтримаємо позицію, за якою регулювання цін у сфері виробництва та обігу

алкогольної продукції є формою фінансово-правового регулювання

виробництва та обігу такої продукції, що опосередковано спрямоване на

формування дохідної частини бюджетів.

До форм державного регулювання господарської діяльності

відноситься ліцензування. Згідно з п. 3 ст. 2 Закону України «Про

ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 № 222-VIII, ст. 2

Закону № 481/95-ВР (надалі – Закон «Про ліцензування»), в галузі

виробництва та обігу алкогольної продукції підлягає ліцензуванню:

виробництво спирту етилового (у тому числі як лікарського засобу), спирту

етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого

плодового, біоетанолу; виробництво спирту коньячного і плодового,

зернового дистиляту; виробництво дистиляту виноградного спиртового і

спирту-сирцю плодового, імпорт, експорт і оптова торгівля алкогольними

напоями, роздрібну торгівлю алкогольними напоями [153; 27]. Крім того,

ліцензуванню підлягає імпорт, експорт і оптова торгівля алкогольними

65

напоями (ст. 15 Закону № 481/95-ВР) [153]. Отже, засобом державного

регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції є ліцензування,

проте виникає питання – чи відноситься воно до форм фінансово-правового

регулювання виробництва та обігу такої продукції?

Природа ліцензування як засобу впливу на діяльність суб’єктів

господарювання є двоякою. З одного боку, за видачу ліцензії справляється

плата, надходження від стягнення якої акумулюються у відповідних

бюджетах, тобто формують їх дохідну частину, що ріднить ліцензування з

непрямими податками. З другого боку, ліцензування визнається як засіб

державного регулювання провадження видів господарської діяльності, що

підлягають ліцензуванню, спрямований на забезпечення реалізації єдиної

державної політики у сфері ліцензування, захист економічних і соціальних

інтересів держави, суспільства та окремих споживачів (п. 6 ст. 1 Закону

України «Про ліцензування») [153], що відносить ліцензування до засобів

державного регулювання провадження видів господарської діяльності, поряд

з державною реєстрацією, патентуванням, ліквідацією суб’єктів

господарювання тощо. За визначеннями Т.З. Шалаєвої, О.С. Троценка,

В.В. Князькова, С. Береславського, С. Сегади та інших, плата за

ліцензування – це разовий платіж, пов'язаний з компенсацією витрат на

адміністрування, правова природа якого полягає в сплаті за управлінську

послугу органу ліцензування, оскільки орган ліцензування здійснює певні

витрати під час розгляду поданих документів, виготовлення всіх потрібних

матеріалів, листування із суб’єктом підприємницької діяльності, внесення

відомостей до ліцензійного реєстру; бланк ліцензії, який є документом

суворої звітності, у свою чергу, має грошову вартість, отже стягнення плати

за ліцензію не можна пов’язувати з безпосереднім формуванням публічних

фінансових ресурсів [154, с. 15; 155, с. 5; 38, с. 59; 61, с. 16].

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону «Про ліцензування», за видачу ліцензії

справляється разова плата в розмірі одного прожиткового мінімуму,

виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що діє на

66

день прийняття органом ліцензування рішення про видачу ліцензії, якщо

інший розмір плати не встановлений законом; плата за видачу ліцензії, що

видана Радою міністрів Автономної Республіки Крим або місцевим органом

виконавчої влади, становить 10 відсотків від розміру прожиткового мінімуму

для працездатних осіб, що діє на день прийняття рішення про видачу ліцензії

[153]. Виходячи з розмірів, встановлених зазначеним законом, до

ліцензування взагалі дійсно можна було б підходити як до засобу державного

регулювання провадження видів господарської діяльності, оскільки плату у

розмірах, визначених вищевказаним законом, дійсно можна вважати

відшкодуванням витрат на їх видачу, проте ситуація з ліцензуванням у сфері

виробництва та обігу алкогольної продукції зовсім інша. Оскільки ч. 1 ст. 14

Закону України «Про ліцензування» передбачає, що розмір плати за ліцензію

може встановлюватися іншим законом, то плата за ліцензії у вищевказаній

сфері встановлюється Законом № 481/95-ВР і її розмір суттєво відрізняється.

Так, плата за ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями (крім

сидру та перрі без додавання спирту) – 500 000 грн., виключно пива – 30000

грн. за роздрібну торгівлю алкогольними напоями – 8000 грн., при цьому, ці

суми вносяться щорічно, а деякі – за кожний касовий апарат. Відповідно до

ст. 15 Закону № 481/95-ВР, плата за ліцензії стягується органами ДФС

України і зараховується до місцевих бюджетів [153]. Згідно зі ст. 66

Бюджетного кодексу України, до доходів загального фонду АРК та обласних

бюджетів відносяться: плата за ліцензію на право експорту, імпорту

алкогольних напоїв (зараховується до міських бюджетів міст Києва та

Севастополя ліцензіатами за місцем здійснення діяльності); плата за ліцензії

на право оптової торгівлі алкогольними напоями (зараховується до міських

бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами за місцем здійснення

діяльності); плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними

напоями (зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя

ліцензіатами за місцем здійснення діяльності) [147]. Таким чином, кошти від

надходження плати за ліцензування у сфері виробництва та обігу алкогольної

67

продукції зараховуються до бюджетів, тобто ліцензування як форма

державного регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції

впливає на формування дохідної частини бюджетів, а отже є формою

фінансово-правового регулювання виробництва та обігу алкогольної

продукції, яка безпосередньо спрямована на формування дохідної частини

бюджетів.

Переходячи до розгляду інших форм державного регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції, зазначимо, що відповідно до

норм Закону № 481/95-ВР, виробництво спирту етилового (у тому числі як

лікарського засобу), спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту

етилового ректифікованого плодового може здійснюватися лише на

державних підприємствах [28]. Нормативно закріплюючи виключне право на

виробництво вищевказаних видів сприту для державних підприємств,

держава встановлює власну монополію на їх виробництво.

Монополією держави (грец. μονοπωλία, від μονος – один і πωλέω –

продаю) є виключне право держави на певну економічну діяльність,

виробництво чи реалізацію певних товарів [63, с. 786]. В.П. Нагребельний

вказує, що монополію держави на виробництво та реалізацію деяких видів

товарів масового споживання (тютюн, лікеро-горілчані вироби, сіль, спирт та

ін.) об’єднує термін «державна фіскальна монополія» [63, с. 786]. Державна

фіскальна монополія визначається як система формування державою на

виробництво і реалізацію товарів найбільш масового споживання (спирт,

алкогольні напої, тютюн, сірники, сіль тощо), що впроваджується з метою

поповнення грошовими ресурсами державного бюджету; монополія може

бути повною, коли держава монополізує і виробництво, і реалізацію товару,

та частковою, коли монополізовано або виробництво, або реалізація товару

[63, с. 786].

Аналіз Єдиного державного реєстру виробників спирту етилового,

коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного,

спирту етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю виноградного,

68

спирту-сирцю плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів,

свідчить, що на сьогодні в Україні чинні ліцензії на виробництво спирту

етилового (у тому числі як лікарського засобу), спирту етилового

ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового

у: Державного підприємства «Укрспирт», Івано-Франківського обласного

державного об’єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості,

Державного підприємства «Житомирський лікеро-горілчаний завод»,

Державного підприємства «Юрковецький спиртовий завод», Державного

підприємства «Угерський спиртовий завод», Державного підприємства

«Зарубинський спиртовий завод, Державного підприємства «Уладівський

спиртовий завод, Державного підприємства «Дублянський спиртовий завод»,

Державного підприємства «Зірненський спиртовий завод», Державного

підприємства «Бджільнянський спиртовий завод», Дочірнього підприємства

«Межиріцький вітамінний завод» ПАТ «Укрмедпром», Державного

підприємства «Івашківський спиртзавод», Державного підприємства

«Холминський спиртовий завод», Дочірнього підприємства «Ладижинський

завод «Екстра» ПАТ «Укрмедпром», Державного підприємства

«Тростянецький спиртзавод» [156]. Тобто, на виробництво спирту етилового

(у тому числі як лікарського засобу), спирту етилового ректифікованого

виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового в Україні

встановлено державну фіскальну монополію.

Виходячи з цього, констатуємо, що в Україні застосовується державна

фінансова монополія на виробництво спирту етилового (у тому числі як

лікарського засобу), спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту

етилового ректифікованого плодового, метою встановлення якої є

спрямованість на забезпечення фіскальних інтересів держави, оскільки

виробництво сприту завжди було прибутковим (до державного доходу СРСР,

де виробництво та обіг алкогольної продукції були монополією держави,

доходи від виробництва та реалізації алкогольної продукції забезпечували до

40% надходжень). Опосередковано державна фінансова монополія на

69

виробництво спирту зачіпає і фіскальні інтереси суб’єктів господарювання,

оскільки не дозволяє їм здійснювати виробництво вищезазначених видів

спирту, тобто отримувати прибуток від здійснення такого виду діяльності.

Таким чином, державна фіскальна монополія на виробництво спирту

етилового, спирту етилового ректифікованого виноградного/плодового, що

встановлена в Україні, відноситься до форм фінансово-правового

регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції, які безпосередньо

спрямовані на формування дохідної частини бюджетів.

Продовжуючи дослідження форм державного регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції, зазначимо, що у ст. 8 Закону

№ 481/95-ВР, суб'єкти господарювання, виробничі цехи, дільниці,

лабораторії та інші структурні підрозділи, які здійснюють виробництво

спирту етилового, коньячного і плодового, спирту етилового

ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого

плодового, дистиляту виноградного спиртового, спирту-сирцю плодового,

алкогольних напоїв, крім малих виробництв виноробної продукції,

підлягають обов'язковій атестації на відповідність вимогам, що встановлені

чинними законодавчими актами України щодо забезпечення життя та

здоров'я людей, охорони навколишнього природного середовища, повного

технологічного циклу виробництва коньяку, алкогольних напоїв за

коньячною технологією, а також відповідність санітарним, пожежним,

екологічним нормам і правилам [27]. Отже, до форм державного

регулювання виробництва алкогольної продукції, відноситься атестація

виробництва спирту етилового, коньячного і плодового, спирту етилового

ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого

плодового, дистиляту виноградного спиртового, спирту-сирцю плодового,

алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Така атестація здійснюється

відповідно до Наказу Державного комітету України по стандартизації,

метрології та сертифікації «Про затвердження Порядку проведення атестації

виробництва спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв

70

та тютюнових виробів» № 85 від 29.02.1996 [157]. Згідно з п. 1.6 цього

Наказу, атестація виробництва виробів здійснюється з метою оцінки

можливостей підприємства – виробника забезпечити їх відповідність

обов'язковим вимогам, що встановлені чинними законодавчими актами

України щодо забезпечення життя та здоров'я людей, охорони

навколишнього природного середовища, а також відповідність санітарним,

пожежним, екологічним нормам і правилам [157]. Отже, зазначена форма

державного регулювання спрямована на забезпечення соціальних публічних

інтересів – захист життя та здоров’я людей, охорону навколишнього

середовища, відповідність пожарним, екологічним нормам виробничих цехів,

дільниць, лабораторій та інших структурних підрозділів виробників спирту

тощо. Таким чином, атестація виробництва спирту етилового, коньячного і

плодового, алкогольних напоїв не відноситься до форм фінансово-правового

регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції.

Переходячи до розгляду інших форм державного регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції, зазначимо, що відповідно до

норм Закону № 481/95-ВР, виробництво спирту етилового, коньячного і

плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту

етилового ректифікованого плодового та алкогольних напоїв здійснюється за

наявності внесених до Єдиного реєстру місць зберігання спирту (надалі –

ЄРМЗС) [27]. Відповідно до норм Закону № 481/95-ВР та Порядку ведення

ЄРМЗС та форми довідки про внесення місця зберігання до ЄРМЗС,

затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України № 251

від 28.05.2002, вищевказаний реєстр є спеціалізованою електронною базою

даних, яка містить перелік місць, що використовуються для зберігання

спирту, та приміщень, що використовуються для зберігання алкогольних

напоїв та тютюнових виробів, містить відомості про місцезнаходження місць

зберігання та відомості про заявників [27; 158]. Крім ЄРМЗС, відповідно до

норм Закону № 481/95-ВР та Інструкції Міністерства фінансів України

№ 1246 від 30.11.2012, у сфері виробництва та обігу алкогольної продукції

71

ведеться Єдиний державний реєстр виробників спирту етилового, коньячного

і плодового, спирту етилового ректифікованого плодового, дистиляту

виноградного спиртового, спирту-сирцю плодового, алкогольних напоїв та

тютюнових виробів (надалі – ЄДРВС), в якому міститься перелік виробників

спирту вищевказаних видів спирту [27; 159]. Також відповідно до норм

Закону № 481/95-ВР та Порядку ведення Єдиного реєстру товарно-

транспортних накладних на переміщення спирту етилового та алкогольних

напоїв і порядку ведення Єдиного державного реєстру витратомірів-

лічильників обсягу виробленого спирту етилового, затвердженого

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2013 № 806 [160], в сфері

виробництва та обігу алкогольної продукції ведуться Єдиний реєстр товарно-

транспортних накладних на переміщення спирту етилового та алкогольних

напоїв (надалі – ЄРТТН) та Єдиний державний реєстр витратомірів-

лічильників обсягу виробленого спирту етилового (надалі – ЄДРВЛ). ЄРТТН

представляє собою спеціалізовану електронну базу даних яка містить

інформацію товарно-транспортних накладних на переміщення спирту

етилового та алкогольних напоїв з їх реєстраційними номерами та

використовується з метою здійснення контролю за переміщенням митною

територією України спирту етилового та алкогольних напоїв [160]. ЄДРВЛ є

електронною базою даних, яка містить інформацію про наявність у суб’єктів

господарювання витратомірів – лічильників обсягу виробленого спирту

етилового, їх серійні (ідентифікаційні) номери, а також облікові дані щодо

обсягу виробленого спирту етилового [160].

Таким чином, в сфері виробництва та обігу алкогольної продукції

застосовується така форма державного регулювання як облік та реєстрація.

Облік суб’єктів господарської діяльності представляє собою систему збору,

угрупування, узагальнення інформації про суб’єктів господарювання, вид їх

діяльності, форму створення тощо. Реєстрація – це форма обліку, за

допомогою якої здійснюється запис, фіксація фактів або явищ з метою їх

обліку. Для того, щоб визначити, чи відноситься облік та реєстрація до форм

72

фінансово-правового регулювання виробництва та обігу алкогольної

продукції, необхідно з’ясувати, з якою метою ведуться вищевказані реєстри і

хто є їх адміністратором.

ЄРМЗС ведеться ДФС з метою здійснення контролю за місцями

зберігання спирту і приміщеннями, що використовуються для зберігання

алкогольних напоїв для забезпечення обліку та контролю у сфері

виробництва та обігу спирту. ЄДРВС, адміністратором якого є ДФС, ведеться

з метою обліку виробників спирту етилового, коньячного і плодового, спирту

етилового ректифікованого плодового, дистиляту виноградного спиртового,

спирту-сирцю плодового, алкогольних напоїв. Ведення ЄДРВЛ здійснюється

ДФС з метою контролю за обсягами виробленого спирту етилового.

Підсумовуючи зазначене, констатуємо, що облік та реєстрація в сфері

виробництва та обігу алкогольної продукції здійснюється шляхом акумуляції

відповідної інформації у спеціалізованих електронних базах даних з метою

здійснення контролю за місцями зберігання спирту і алкогольних напоїв, за

переміщенням митною територією України спирту етилового та алкогольних

напоїв, за обсягом виробленого спирту етилового, а також для обліку

виробників спирту етилового, коньячного і плодового, спирту етилового

ректифікованого плодового, дистиляту виноградного спиртового, спирту-

сирцю плодового, алкогольних напоїв. Адміністраторами реєстрів, в яких

акумулюється вищевказана інформація, є ДФС, що надає її співробітникам

можливість проконтролювати виконання суб’єктами господарювання, які

виробляють, імпортують, експортують, перевозять, зберігають та торгують

алкогольною продукцією, свого податкового обов’язку. Отже, облік та

реєстрація у сфері виробництва та обігу алкогольною продукцією захищає,

насамперед, публічні фінансові інтереси, бо не дозволяє приховати

продукцію, що є об’єктом оподаткування, сприяє обліку платників податків,

надає достовірні відомості про обсяги виробленої продукції (тобто об’єкт

оподаткування) та за переміщенням митною територією України спирту

етилового та алкогольних напоїв. Виходячи з вищевказаного, можна

73

визначити облік та реєстрацію у сфері виробництва та обігу алкогольною

продукцією формою фінансово-правового регулювання виробництва та обігу

такої продукції, що опосередковано спрямована на формування дохідної

частини бюджетів.

Продовжуючи аналіз форм державного регулювання виробництва та

обігу алкогольної продукції, зазначимо, що відповідно до норм Закону

№ 481/95-ВР та ПК України, приміщення, в яких здійснюється виробництво

спирту етилового, місця зберігання спирту, розташовані на державному

підприємстві, яке виробляє спирт етиловий, виробничі приміщення на

території суб'єкта господарювання, де суб'єктом господарювання

виробляється, обробляється (переробляється) горілка та лікеро-горілчані

вироби, та його складські приміщення, в яких зберігається, одержується чи

відправляється горілка та лікеро-горілчані вироби вважаються акцизним

складом [27]. Згідно з пп. 14.1.6 п. 14.1 ст. 14 ПК України, акцизний склад –

спеціально обладнані приміщення на обмеженій території, розташовані на

митній території України, де під контролем постійних представників

контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою

господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення),

змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі

спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів, а також приміщення,

розташовані на митній території України, де розпорядник акцизного складу

провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення

(перероблення), змішування, навантаження-розвантаження, зберігання

пального (крім скрапленого газу природного, бензолу, метанолу), за

винятком приміщень для навантаження-розвантаження, зберігання пального

виключно для потреб власного споживання пального розпорядником

акцизного складу [28]. Отже, формою державного регулювання виробництва

та обігу алкогольної продукції є встановлення режиму акцизного складу.

Акцизні склади було введено законодавцем з метою контролю за

виробництвом (виробленням, обробленням (переробленням), змішуванням,

74

розливом, пакуванням, фасуванням, зберіганням, одержанням чи видачею)

спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів; контролюючим

органом, представник якого повинен постійно перебувати на акцизному

складі, є ДФС, тобто встановлення режиму акцизного складу спрямовано на

забезпечення контролю за реальними обсягами виробленого спирту, горілки

та лікеро-горілчаних виробів, фактично – на встановлення об’єкту

оподаткування, а отже режим акцизного складу спрямовано на захист

публічних фінансових інтересів. Виходячи з вищевказаного, введення

режиму акцизних складів можна визначити як форму фінансово-правового

регулювання виробництва та обігу такої продукції, що опосередковано

спрямована на формування дохідної частини бюджетів.

Крім акцизних складів, для забезпечення контролю у сфері

виробництва та обігу алкогольної продукції, застосовуються податкові пости.

Відповідно до пп. 14.1.177 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий пост – це

пост, що утворюється на території підприємств, де виробляються продукти з

використанням підакцизних товарів, на які встановлено нульову ставку

податку, що визначені у ст. 229 ПК України, при цьому на податковому

посту здійснюють постійний безпосередній контроль постійні представники

контролюючого органу за місцем його розташування [28]. До підакцизних

товарів, на які встановлено нульову ставку податку, визначених ст. 229 ПК

України, відносяться: спирт етиловий, який використовується

підприємствами первинного та змішаного виноробства для виробництва

виноградних, плодово-ягідних, інших виноматеріалів і сусла та вермутів;

спирт етиловий, який використовується для виробництва лікарських засобів

(у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів), крім

лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів; спирт етиловий

денатурований (спирт технічний), який реалізується суб'єктам

господарювання з метою його використання як сировини для виробництва

продуктів органічного синтезу, які не містять у своєму складі більш як 0,1

відсотка залишкового етанолу; біоетанол, що використовується

75

підприємствами для виробництва бензинів моторних сумішевих із вмістом

біоетанолу, етил-трет-бутилового етеру (ЕТБЕ), інших добавок на основі

біоетанолу; біоетанол, який використовується для виробництва біопалива

[28], тобто продукти, що охоплюються категорією «алкогольна продукція».

Метою запровадження податкових постів було здійснення контролю за

використанням суб’єктом господарювання, який здійснює діяльність з

використанням підакцизних товарів, що відносяться до алкогольної

продукції, цієї продукції (насамперед, для запобігання використання цієї

продукції для вироблення нелегальної алкогольної продукції і отримання

неоподатковуваних доходів). Відповідно Порядку роботи представників

контролюючих органів на акцизних складах та податкових постах, що

утворюються на території підприємств, де виробляється продукція з

використанням спирту етилового та біоетанолу, затвердженого Наказом

Міністерства фінансів України № 9 від 23.01.2015, на податкових постах

повинні постійно перебувати представники контролюючого органу [161].

Отже, податкові пости було введено законодавцем з метою контролю за

використанням суб’єктом господарювання, який здійснює діяльність з

використанням підакцизних товарів, що відносяться до алкогольної

продукції, цієї продукції для запобігання використання цієї продукції для

вироблення нелегальної алкогольної продукції і отримання

неоподатковуваних доходів, за використанням суб’єктом господарювання,

який здійснює діяльність з використанням підакцизних товарів, що

відносяться до алкогольної продукції, цієї продукції. Контролюючим

органом, представник якого повинен постійно перебувати на податковому

пості, є ДФС, тобто встановлення податкових постів спрямовано на

забезпечення податкового контролю у сфері виробництва та обігу

алкогольної продукції, фактично – на встановлення об’єкту оподаткування, а

отже режим податкового посту спрямовано на захист публічних фінансових

інтересів. Виходячи з вищевказаного, застосування режиму податкових

постів можна визначити як форму фінансово-правового регулювання

76

виробництва та обігу такої продукції, що опосередковано спрямована на

формування дохідної частини бюджетів.

Нормами Закону № 481/95-ВР передбачено також вимоги щодо

маркування алкогольних напоїв, яке представляє собою обов’язкове

зазначення на лицьовій стороні етикетки кожної пляшки та самої пляшки

(іншого посуду) алкогольних напоїв, які реалізуються через торговельну

мережу, в доступній для споживача формі вказуються загальна та власна

назва виробу, найменування виробника, знак для товарів і послуг,

географічна назви місця виготовлення виробу, вміст спирту (% об.), місткість

посуду і т.ін. [27]. Маркування алкогольних напоїв спрямовано на

інформування споживача такого напою про характеристики та особливості

цього напою (з метою забезпечення здоров’я споживача, зменшення обсягу

споживання ним алкогольної продукції і т.ін.), тобто на забезпечення

публічних соціальних інтересів, тому маркування алкогольних напоїв не

можна віднести до форм фінансово-регулювання виробництва та обігу

алкогольної продукції.

Подальший аналіз норм Закону № 481/95-ВР надає підстави зазначити,

що крім звичайного маркування у сфері виробництва та обігу алкогольної

продукції, є обов’язкове маркування акцизними марками. Акцизною маркою,

відповідно до пп. 14.1.107 п. 14.1 ст. 14 ПК України є спеціальний знак для

маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, віднесений до

документів суворого обліку, який підтверджує сплату акцизного податку,

легальність ввезення та реалізації на території України цих виробів [28].

Тобто, маркування акцизними марками спрямовано на забезпечення

контролю за сплатою акцизного податку, а отже на захист публічних

фінансових інтересів, тобто його можна віднести до форм фінансово-

правового регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції, що

опосередковано спрямована на формування дохідної частини бюджетів.

Наступною вимогою, що пред’являється у Законі № 481/95-ВР до

суб’єктів господарювання, які здійснюють виробництво та обіг алкогольної

77

продукції, є нормування втрат при виробництві спирту та алкогольних

напоїв. Відповідно до ст. 13 цього Закону, норми втрат і виходу спирту

етилового, коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого

виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, дистиляту

виноградного спиртового, спирту-сирцю плодового та алкогольних напоїв

затверджуються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України

[27]. Цей порядок закріплюється Постановою Кабінету Міністрів України

«Про заходи щодо посилення державного контролю за виробництвом та

обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та справлянням

акцизного збору» від 07.08.2001 № 940 [162] та Інструкцією про порядок

застосування Норм втрат спирту етилового і готової продукції в лікеро-

горілчаному виробництві, затвердженою Наказом Комітету України з

монополії на виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових

виробів від 13.03.2000 № 25 [163], згідно яких норми втрат і виходу

вищевказаних видів спирту встановлюються з метою вдосконалення

механізму здійснення державного контролю за повнотою використання

спирту при виробництві лікеро-горілчаної продукції, її зберігання,

переміщення і транспортування. Отже, можна було б вважати, що

вищевказана форма регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції

є формою державного регулювання, що спрямована на досягнення публічних

інтересів, спрямованих на забезпечення господарських цілей такого

регулювання, проте аналіз податкового законодавства переконує, що

держава, встановлюючи подібні вимоги до суб’єктів господарювання, які

задіяні у виробництві та обігу алкогольної продукції, переслідує й інші цілі.

Згідно з пп. 213.1.6 ст. 213.1 ПК України, об’єктами оподаткування є обсяги

та вартість втрачених підакцизних товарів (продукції), що перевищують

встановлені норми втрат з урахуванням п. 214.6 ст. 214 цього Кодексу, де

зазначається, що у разі наявності наднормативних втрат спирту етилового,

коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного,

спирту етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю виноградного,

78

спирту-сирцю плодового та алкогольних напоїв, допущених з вини

виробника під час виробництва підакцизних товарів (продукції), базою

оподаткування є вартість (кількість) цих товарів, які можна було б виробити з

наднормативно втрачених товарів (продукції) [28]. Виходячи з цього,

зазначимо, що встановлення норм втрат і виходу спирту етилового,

коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного,

спирту етилового ректифікованого плодового, дистиляту виноградного

спиртового, спирту-сирцю плодового та алкогольних напоїв впливає на

формування об’єкту оподаткування, тобто спрямовано на захист публічних

фінансових інтересів, а отже нормування втрат та виходу можна визначити

як форму фінансово-правового регулювання виробництва та обігу такої

продукції, що опосередковано спрямована на формування дохідної частини

бюджетів.

Продовжуючи дослідження форм державного регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції, підкреслимо, що у ст. 9 Закону

№ 481/95-ВР зазначається, що спирт етиловий, коньячний і плодовий, спирт

етиловий ректифікований виноградний, спирт етиловий ректифікований

плодовий, дистилят виноградний спиртовий, спирт-сирець плодовий,

алкогольні напої та тютюнові вироби повинні відповідати вимогам

затверджених і зареєстрованих у встановленому законодавством порядку

нормативних документів, які діють в Україні [27]. Крім цього, згідно зі

ст. 10 цього ж нормативного акту, до суб’єктів господарювання, які

здійснюють виробництво та обіг алкогольної продукції, пред’являється

вимога щодо підтвердження відповідності продукції шляхом її сертифікації

[27]. Отже, до форм державного регулювання виробництва алкогольної

продукції, відноситься стандартизація та сертифікація. Стандартизація та

сертифікація алкогольної продукції передбачається розділом 12 «Харчова

продукція та продовольча сировина» Переліку продукції, що підлягає

обов’язковій сертифікації в Україні, затвердженої Наказом Державного

комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від

79

01.02.2005 № 28 [164]. Як вірно вказує В.П. Ониськів, у процесі здійснення

ринкових реформ, наша країна зіткнулася з лавиноподібною «повінню»

фальсифікованої продукції на споживчому ринку і нелегальною продукцією,

насамперед – на ринку алкогольної продукції [165, с. 119]. Автор зазначає, за

статистичними даними, щорічно близько 10 тис. осіб гинуть від

недоброякісної горілки, а 30 тис. – зазнають шкоди здоров’ю. На заваді цього

стають сертифікація та стандартизація, яка є достовірною формою

підтвердження відповідності для продукції, що може завдати шкоди для

життя, здоров’я і майна [165, с. 119]. Тобто, сертифікація та стандартизація

як форми державного регулювання виробництва та обігу алкогольної

продукції спрямовані на забезпечення соціальних публічних інтересів –

захист життя та здоров’я людей, виготовлення високоякісної продукції, на

задоволення потреб споживача, а отже не відноситься до форм фінансово-

правового регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції.

Форми фінансово-правового регулювання виробництва та обігу

алкогольної продукції: 1) безпосередньо спрямовані на формування дохідної

частини бюджетів: а) оподаткування; б) плата за ліцензії; в) державна

фіскальна монополія на виробництво спирту [166, с. 138].

Розглядаючи форми фінансово-правового регулювання, що

опосередковано спрямовані на формування дохідної частини бюджету,

можемо згрупувати їх. Так, встановлення режиму акцизного складу,

маркування алкогольної продукції акцизними марками, облік та реєстрація, є

формами фінансово-правового регулювання виробництва та обігу

алкогольної продукції, що спрямовані на забезпечення належного

податкового контролю за сплатою податків у сфері виробництва та обігу

алкогольної продукції, отже, серед форм фінансово-правового регулювання,

що опосередковано спрямовані на формування дохідної частини бюджету,

можна виділити дві групи форм – форми, що спрямовані на забезпечення

належного податкового контролю за сплатою податків у сфері виробництва

та обігу алкогольної продукції (облік та реєстрація, режим

80

акцизного/податкового складу, маркування алкогольної продукції акцизними

марками, облік та реєстрація) та інші форми (регулювання цін та

встановлення норм втрат та виходу).

Виходячи з форм, виокремлених нами, можемо констатувати, що всі

вони передбачають сувору підлеглість одних суб’єктів іншим, пряме

виконання вказівок, передбачених у законодавстві суб’єктами

господарювання, що задіяні в виробництві та обігу алкогольної продукції, а

отже єдиним методом правового регулювання, що застосовується при

фінансово-правовому регулюванні виробництва та обігу алкогольної

продукції, є імперативний.

Висновки до розділу 1

1. Державне регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції –

це вплив держави за допомогою правових норм господарського,

адміністративно, фінансового та інших галузей права на діяльність суб’єктів

господарювання, що здійснюють виробництво, імпорт, експорт,

транспортування, зберігання та торгівлю (оптову та роздрібну) такої

продукції для забезпечення соціальних, господарських, фінансових та інших

публічних інтересів у цій сфері.

Публічні інтереси у сфері виробництва та обігу алкогольної продукції

полягають у захисті життя і здоров’я людини та економічних інтересів

країни, забезпеченні здоров’я нації і конкурентоздатності у діяльності

суб’єктів господарювання, недопущенні продажу населенню недобросовісної

продукції, підвищенні якості такої продукції, а також формуванні публічних

фінансових ресурсів.

Залежно від норм права, за допомогою яких здійснюється державне

регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції та видів публічних

інтересів, на досягнення яких спрямоване таке регулювання, можна виділити

81

соціально-правове, господарсько-правове, фінансово-правове регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції.

2. Фінансово-правове регулювання виробництва та обігу алкогольної

продукції – вплив держави за допомогою норм фінансового права на

діяльність суб’єктів господарювання, що здійснюють виробництво, імпорт,

експорт, транспортування, зберігання та торгівлю (оптову та роздрібну) такої

продукції з метою забезпечення публічних фінансових інтересів.

Фінансовими публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване

фінансово-правове регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції,

є об’єктивні потреби суспільства з формування публічних фінансових

ресурсів шляхом обмеження права суб’єктів господарювання, що здійснюють

виробництво, імпорт, експорт, транспортування, зберігання та торгівлю

(оптову та роздрібну) такою продукцією користуватися всією сумою

отриманого в результаті господарської діяльності прибутку, через

відчуження його частини на користь держави у вигляді податків та зборів, а

також організації їх витрачання, розподілу і перерозподілу на користь

суб’єктів господарювання.

3. Алкогольна продукція – продукція з вмістом етилового спирту понад

0,5 об. % готової продукції.

На сучасному етапі згідно законодавства України до алкогольної

продукції можна віднести:

алкогольні напої – продукти, одержані шляхом спиртового бродіння

цукровмісних матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів з

вмістом спирту етилового понад 0,5 відсотка об’ємних одиниць, які зазначені

у товарних позиціях 2203, 2204, 2205, 2206 (крім квасу «живого» бродіння),

2208 згідно з УКТ ЗЕД, а також з вмістом спирту етилового 8,5 відсотка

об’ємних одиниць та більше, які зазначені у товарних позиціях 2103 90 30 00,

2106 90 згідно з УКТ ЗЕД;

всі види сприту етилового, зазначені у товарних позиціях 2207 згідно з

УКТ ЗЕД (крім біоетанолу) та спиртомістівна продукція;

82

біоетанол, зазначений у товарній позиції 2207 20 00 10 згідно з УКТ

ЗЕД);

4. Виробництво алкогольної продукції – технологічний процес,

здійснення якого внаслідок зміни форми, властивостей або складу сировини,

напівфабрикатів або готової продукції призводить до отримання продукції з

вмістом етилового спирту понад 0,5 об. % готової продукції.

Обіг алкогольної продукції включає її імпорт, експорт,

транспортування, зберігання, торгівлю (як оптову, так роздрібну).

5. Методом фінансово-правового регулювання виробництва та обігу

алкогольної продукції є імперативний.

Форми фінансово-правового регулювання виробництва та обігу

алкогольної продукції – засоби впливу на діяльність суб’єктів

господарювання які виробляють, імпортують, експортують, перевозять,

зберігають та торгують алкогольною продукцією, спрямовані на обмеження

права таких суб’єктів користуватися всією сумою отриманого в результаті

господарської діяльності прибутку, через відчуження його частини на

користь суспільства для формування дохідної частини бюджетів.

Форми фінансово-правового регулювання виробництва та обігу

алкогольної продукції: 1) безпосередньо спрямовані на формування дохідної

частини бюджетів: а) оподаткування; б) плата за ліцензії на право

виробництва та/чи торгівлі алкогольної/ю продукції/єю; в) державна

фінансова монополія на виробництво спирту; 2) опосередковано спрямовані

на формування дохідної частини бюджетів: а) спрямовані на забезпечення

належного податкового контролю за сплатою податків у сфері виробництва

та обігу алкогольної продукції (режим акцизного та податкового складів,

маркування алкогольної продукції акцизними марками, облік та реєстрація);

б) інші форми (регулювання цін та встановлення норм витрат та виходу).

6. З метою вдосконалення нормативно-правового регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції в Україні доцільно:

1) до Податкового кодексу України внести такі зміни:

83

- пп. 14.1.237 п. 14.1. ст. 14 ПК України доповнити словами «…які за

своїми фізико-технічними характеристиками відповідають відповідним

ДСТУ»

п. 14.1. ст. 14 викласти у такі редакції: «спиртовмісна продукція – це

харчова або нехарчова продукція, з вмістом етилового спирту понад 0,5 об. %

готової продукції»;

2) до Закону № 481/95-ВР внести такі зміни:

- ст. 1 доповнити абзацом у такій редакції «спиртовмісна продукція –

це харчова або нехарчова продукція, з вмістом етилового спирту понад 0,5

об. % готової продукції»;

- у ст. 1 визначення етилового спирту доповнити словами «…які за

своїми фізико-технічними характеристиками відповідають відповідним

ДСТУ»;

3) до УКТ ЗЕД внести такі зміни:

- у товарній позиції 22 замість слів «алкогольні напої» використовувати

слова «алкогольна продукція».

84

Розділ 2

ФОРМИ ФІНАНСНОВО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ВИРОБНИЦТВА ТА ОБІГУ АЛКОГОЛЬНОЇ ПРОДУКЦІЇ, ЩО

БЕЗСПОСЕРЕДНЬО СПРЯМОВАНІ НА ФОРМУВАННЯ ДОХІДНОЇ

ЧАСТИНИ БЮДЖЕТУ

2.1 Оподаткування суб’єктів господарювання, що здійснюють

виробництво та обіг алкогольної продукції

Аналізуючи форми фінансово-правового регулювання виробництва та

обігу алкогольної продукції, нами було визнано, що оподаткування є

основною формою такого регулювання, яка безпосередньо спрямована на

формування державного бюджету. Серед податків, що сплачується

суб’єктами господарювання сфери виробництва та обігу алкогольної

продукція, основним податком є акцизний, дослідженню якого нами і буде

приділена основна увага.

Акцизний податок як вид податків, що можуть справлятися в Україні,

визначений у пп. 9.1.4 п. 9.1 ст. 9 ПК України. Згідно з

пп. 14.1.4. п. 14.1 ст. 14 цього ж нормативного акту, акцизний податок –

непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції),

визначених цим кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких

товарів (продукції), а відповідно до пп. 14.1.145 п. 14.1 ст. 14 вищевказаного

Кодексу, підакцизні товари (продукція) – товари за кодами згідно з УКТ ЗЕД,

на які цим кодексом встановлено ставки акцизного податку [28]. У

п. 215.1 ст. 215 ПК України закріплено перелік підакцизних товарів, до яких

належать спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво

(крім квасу «живого» бродіння), біоетанол (п. 1 цієї норми) [28]. Всі

вищевказані продукти визначені нами як види алкогольної продукції.

85

Акцизи на алкогольну продукцію відомі дуже давно. Вперше акцизи

були введені у Давній Греції; податки на предмети споживання існували в

Римі, в середньовічних державах акцизи застосовувалися в Італії, Іспанії,

Бельгії, Англії [167, с. 244]. Як зазначалося раніше, в Давній Русі згадки про

винний акциз, медову данину, збір з солоду, брашне мито зустрічалися вже в

Х та ХІ ст. [167, с. 256]. Отже, алкогольна продукція слугувала об’єктом

оподаткування з давніх часів. Податкова практика набагато випереджала

податкову теорію. Вперше економічну природу акцизів було досліджено

В. Петті, який в 1662 р. в роботі «Трактат про податки та збори» виділив мету

акцизів «…кожен повинен приймати участь в державних витратах відповідно

до того, що він споживає…» [168]. Ф.А. Брокгауз, І.А. Єфрон визначали

акцизи як непрямий податок на предмети внутрішнього виробництва, що

виробляються та продаються приватним особам, який справляється

безпосередньо зі споживання [169, с. 326–331]. На сучасному етапі

дослідженню акцизного податку як непрямого податку в системі

оподаткування приділяли увагу Г.В. Бех, В.Т. Білоус, М.П.Кучерявенко,

О.О. Жукевич, А.В. Саленков, О.А. Фрадинський, Ю.О. Костенко та інші, які

відзначають, що акцизний податок представляє собою непрямий податок на

споживання, що включається в ціну товару [170; 171, с. 27; 172, с. 115; 173,

с. 262; 174, с. 369; 175, с. 145]. Отже, можна відмітити історичну

спадкоємність в теоретичному визначенні акцизів, що сформувалося в кінці

ХІХ – ХХ ст.

Акцизний податок як непрямий податок передбачає його сплату

кінцевим споживачем (як правило, фізичною особою), оскільки включається

в ціну товару. Проте його правовий механізм безпосередньо впливає на

суб’єктів господарювання, що виробляють або реалізують алкогольну

продукцію, оскільки акциз входить в ціну товару, відповідно збільшуючи її,

що в умовах обмеженої платоспроможності населення може призвести до

падіння попиту. За визначенням Ю.Ю. Лущикова, подібний стан речей

призводить до того, що суб’єкти господарювання, які виробляють або

86

реалізують алкогольну продукцію, знаючи максимальну ціну можливої

реалізації та виходячи з платоспроможності споживача і фактичних витрат

виробництва, вимушені розраховувати (зменшувати) плановий прибуток,

виходячи зі ставок акцизу, що стає дестимулюючим фактором для

господарювання в галузі виробництва та обігу алкогольної продукції

[176, с. 38]. Водночас, як свідчить практика законодавчого закріплення цього

податку, правовий механізм акцизів може суттєво впливати на об’єми

споживання алкогольної продукції, наприклад, якщо ставка податку

диференційована залежно від міцності алкогольного напою. Подібна

практика свідчить про можливість використовувати акцизний податок не

лише для наповнення дохідної частини бюджету, але й для вирішення інших

завдань, що постаються перед державою в ході державного регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції. Виходячи з цього, одним з

найважливіших питань справляння акцизу з алкогольної продукції на

сучасному етапі є визначення функцій цього податку. За думкою

європейських науковців, застосування акцизних податків виключно як

фіскального інструменту є недоцільним, оскільки акцизи мають регресивний

характер – чим менші доходи має особа, тим більшу частку він сплачує у

вигляді акцизів; більш вірним, на їх думку, є використання акцизів в

соціальних цілях – для обмеження виробництва та споживання алкогольної

продукції [177, с. 43]. Проте призначення податків – наповнення державного

бюджету, тобто, саме фіскальна функція, і якщо не вона є основною для

акцизів, то виникає закономірне питання – яка ж функція є для цих податків

основною?

Питання щодо функцій податків не має однозначного вирішення в

теорії податкового права. Існує декілька підходів до його вирішення: до

функції податків відносяться фіскальна, регулююча та стимулююча

(В.Г. Пансков [178, с. 18], О.В. Бризгалін [179, с. 60], М.П. Кучерявенко

[124, с. 88]); до функцій податків, крім вказаних раніше, відноситься ще

контрольна та заохочувальна (Д.П. Черник [180, с. 51]); до функцій податків

87

відносяться конституційна, координаційна, фіскальна, стимулююча,

контрольна, міжгалузева, правова та зовнішньоекономічна (Г.П. Петрова

[181, с. 43]); до функцій податків відносяться фіскальна та соціальна

(В.В. Глухов, І.В. Дольде) [182, с. 23]. Не вдаючись до дискусії у цьому

питанні, зазначимо, що відносно акцизних податків у фінансовому праві в 80-

ті роки ХХ ст. думка щодо виключно фіскальної функції цього податку

змінилася, акцизи стали розглядатися не стільки як засіб збільшення

надходжень до державного бюджету, скільки як засіб усунення соціальної

шкоди, що наноситься суспільству при споживанні такої групи товарів,

насамперед, на боротьбу зі зловживанням алкоголю [183, с. 147]. На

сучасному етапі регулююча функція акцизів ніким не оспорюється, а деякі

науковці відзначають регулюючу функцію як соціальну [184, с. 81]. Так,

С.М. Захарова, Т.М. Ляпина зазначають, що акциз, виконуючи фіскальну та

регулюючу функцію оподаткування, суттєво впливає на соціально-

економічні відносини в суспільстві – встановлення непродуктивно високих

ставок акцизів на алкогольні напої призводить до падіння виробництва

легальних виробників та зростання виробництва нелегального алкоголю, що

в результаті призводить до зменшення надходжень до бюджету та

негативних соціальних наслідків, насамперед – зростанню рівня смертності

від неякісного алкоголю [185, с. 144]. Н.М. Лисецька вказує, що акцизне

оподаткування алкоголю повинно враховувати можливість досягнення

компромісу між виконанням акцизним податком фіскальної та регулюючої

функції, адже оподаткування алкогольної продукції понад критичну межу,

поряд зі скороченням рівня споживання цієї продукції призводить до

зростання споживання контрабандної та фальсифікованої продукції

[185, с. 80]. О.В. Костяна пише, що, з одного боку, акцизне оподаткування

забезпечує надходження коштів до бюджету, а з іншого – через встановлення

переліку підакцизних товарів та окремих елементів податку – регулює обсяги

споживання таких товарів [152, с. 259]. Отже, акцизний податок є основним

податком, що стягується з суб’єктів господарювання у сфері виробництва та

88

обігу алкогольної продукції при застосуванні оподаткування як форми

фінансово-правового регулювання виробництва та обігу алкогольної

продукції. При розробленні правового механізму акцизного податку

законодавець повинен враховувати не лише фіскальну, але й регулюючу

функцію, яка покладається на цей податок.

В Україні акцизний податок (до 2011 року – акцизний збір) традиційно

справляється з алкогольної продукції, перелік якої постійно

удосконалюється. Вперше оподаткування алкогольних напоїв в Україні

акцизним податком (до 2011 року – акцизним збором) стало застосовуватися

з 1991 року (було введено Законом України «Про акцизний збір» від

18.12.1991 № 1996-XII) [187], і потім правовий механізм зазначеного платежу

неодноразово змінювалося, при цьому основним змінам піддавалися об'єкти

оподаткування (як алкогольні напої в різний час визначалися спирт питної та

етиловий, лікеро-горілчані вироби, вина і виноматеріали, пиво і т.д.), ставки

оподаткування (встановлювалися то в екю, то в євро, то в гривнях на літр

алкогольних напоїв, то в процентах, при цьому значно змінювалися підходи

до ставок та платників цього податку (збору). Як вірно вказує у своєму

дослідженні О.В. Костяна, в періоди економічного спаду в Україні акцизний

податок з алкогольної продукції в доходах бюджету має стабільну тенденцію

до зростання [152, с. 260], що позначається на вартості такої продукції для

населення, оскільки ціна акцизного податку, в кінці кінців, включається в

кінцеву вартість товару, тобто сплачується кінцевим споживачем, який

набуває алкогольну продукцію для особистого некомерційного

використання. Наприклад, якщо в 2008 році мінімальна ціна на пляшку

горілки об'ємом 0,5 л міцністю 40% становила 14 грн, то протягом 2012–

2014 років середня ціна на горілку зросла на 31,7%, а протягом 2014 року –

2017 років – ще на 15,9% і в 2018 році становить 69,78 грн. При цьому,

статистика фіксує офіційне скорочення обсягів реалізації алкогольної

продукції, і, одночасно, стабільність, а іноді і збільшеність рівня її

споживання населенням. Єдиний висновок, який можливий з цієї ситуації –

89

реалізація незаконно виготовленого алкоголю або везіння на митну

територію України контрабандного алкоголю. Таким чином, існує прямий

зв'язок між бажанням держави збільшити доходи бюджету і зміною

правового механізму акцизного податку на алкогольні напої, між

підвищенням цін на алкогольні напої – і зростанням обороту нелегального

алкоголю.

Постійне збільшення акцизів на алкогольну продукцію з 2014 року в

Україні обумовлено її міжнародними зобов’язаннями та прагненням до

європейської інтеграції. Після підписання Угоди про асоціацію між

Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським

співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої

сторони в 2014 році [187], Україна зобов’язана здійснити інтеграцію

національного законодавства до законодавства ЄС, в тому числі – у сфері

акцизного оподаткування.

В країнах ЄС акцизне оподаткування алкогольної продукції

регулюється Директивою Ради ЄС 92/12/ЄЕС «Про загальні умови для

товарів, що обкладаються акцизним збором» від 25.02.1992, що

безпосередньо регламентує механізм визначення податкових зобов’язань зі

сплати податку та загальний режим виробництва, зберігання та обігу

підакцизних товарів (за операціями, що підлягають оподаткуванню

індивідуальними акцизами), в якій передбачено право країн–членів ЄС на

встановлення норм для виробництва, обробки та зберігання підакцизних

товарів [189], а також Директивою Ради ЄС 92/83/ЄЕС «Про гармонізацію

структур акцизних зборів на алкоголь» від 19.10.1992 та Директивою Ради

ЄС 92/84/ЕЄС «Про наближення ставок податку на алкогольні напої» від

19.10.1992, де визначається різниця між окремими видами алкогольних

продуктів (пивом, вином, спиртом тощо) і встановлюються мінімальні ставки

для кожного з них – акцизний збір встановлюється в фіксованій сумі в євро

на кількість (об’єм) алкогольного напою [190; 191]. Відповідно до

вищевказаних Директив, мінімальна/перспективна ставка акцизного податку

90

складає 550/1398,1 євро на гектолітр спирту, 45/93,5 євро на гектолітр

алкогольних напоїв, 0/18,7 євро на гектолітр вина, 0/33 євро на гектолітр

ігристих вин [190; 191]. Згідно зі ст. 113 розділу 7 «Загальні правила

конкуренції, оподаткування та зближення законодавства Договору про

функціонування ЄС», гармонізація законодавства щодо акцизного

оподаткування та інших видів непрямих податків через імплементацію

відповідних директив спрямована на необхідність узгодження інтересів

держав-членів щодо створення і функціонування внутрішнього ринку і

уникнення недобросовісної конкуренції [192]. Як зазначають М.М. Дученко,

С.В. Мельник, В.К. Малолітнєва, природа Директив ЄС як інструмента

політики полягає в тому, щоб дати змогу країнам-членам ЄС привести своє

законодавство у відповідність до положень директиви у спосіб, який вони

вважають для себе необхідним та зручним – не пізніше дати, на яку

директива повинна бути імплементована, країна член-ЄС повинна

використати всі необхідні заходи для забезпечення результатів, що

накладаються цією Директивою [193, с. 4; 194, с. 151]. Н.М. Лисецька також

підкреслює, що основні європейські директиви з оподаткування не

передбачають детального опису всіх нюансів, а констатують загальні

положення [195, с. 848]

Спираючись на норми вказаних раніше Директив, кожна країна ЄС

встановлює різні ставки акцизного податку на алкогольну продукцію

залежно від її виду: в Німеччині – 1303 євро на гектолітр спирту, 164 євро на

гектолітр алкогольних напоїв, 0 євро на гектолітр вина, 136 євро на гектолітр

ігристих вин; у Франції – 1520 євро на гектолітр спирту, євро на гектолітр

алкогольних напоїв; 214 євро на гектолітр алкогольних напоїв, 3,4 євро на

гектолітр вина, 8,4 євро на гектолітр ігристих вин; в Італії – 800 євро на

гектолітр спирту, 69 євро на гектолітр алкогольних напоїв, 0 євро на

гектолітр вина, 0 євро на гектолітр ігристих вин; в Австрії – 1000 євро на

гектолітр спирту, 73 євро на гектолітр алкогольних напоїв, 0 євро на

гектолітр вина, 0 євро на гектолітр ігристих вин; в Чехії – 962 євро на

91

гектолітр спирту, 84,9 євро на гектолітр алкогольних напоїв, 0 євро на

гектолітр вина, 85 євро на гектолітр ігристих вин; в Іспанії – 830 євро на

гектолітр спирту, 55,5 євро на гектолітр алкогольних напоїв, 0 євро на

гектолітр вина, 0 євро на гектолітр ігристих вин; в Польщі – 1207 євро на

гектолітр спирту, 72,4 євро на гектолітр алкогольних напоїв, 36,1 євро на

гектолітр вина, 36,1 євро на гектолітр ігристих вин; в Фінляндії – 3250 євро

на гектолітр спирту, 467 євро на гектолітр алкогольних напоїв, 233 євро на

гектолітр вина, 233 євро на гектолітр ігристих вин; в Швеції – 5436 євро на

гектолітр спирту, 491,3 євро на гектолітр алкогольних напоїв, 234,7 євро на

гектолітр вина, 234,7 євро на гектолітр ігристих вин [176]. Отже, кожна

країна ЄС встановлює різні ставки акцизного податку на алкогольну

продукцію – залежно від принципів та політики, що проводиться державою.

Найбільш високі ставки на алкогольну продукцію – в Фінляндії та Швеції –

країнах, які за допомогою акцизної політики намагаються вирішити соціальні

проблеми – зменшити кількість споживання алкоголю населенням. Таким

чином, як підкреслює О.П. Кузнецова, держави намагаються за допомогою

встановлення диференційованих ставок акцизних податків впливати на

формування соціально рекомендованої структури виробництва та

споживання алкогольних напоїв [195, с. 288]. Крім цього, в ряді країн ставка

акцизного податку на певні види алкогольної продукції пільгова (0%). В

основному пільгова ставка застосовується до ігристих та тихих вин, які

застосовують переважно країни – виробники вина (Греція, Іспанія, Італія,

Словенія тощо). Таким чином уряд стимулює виробництво та споживання

цього напою та намагається зменшити попит на інші алкогольні напої,

насамперед, горілку та інші міцні напої. Подібний підхід обумовлює

стримання розвитку виробництва та споживання кріпких алкогольних напоїв

і стимулювання інших (насамперед, вина). В переважній більшості країн ЄС

застосовуються зменшені ставки акцизного податку на пиво з низьким

змістом пива (до 2,8% абс. алкоголя), при цьому за загальним правилом їх

розмір не може бути менше 50% основної ставки. За визначенням

92

Н.М. Лисецької, акцизне оподаткування алкогольної продукції в

європейських країнах слугує для зміни структури та обсягу споживання

окремих груп підакцизних товарів і основним чином застосовуються для

впливу на рівень реалізації та споживання алкогольних напоїв, тобто

спрямовано на збереження здоров’я нації [186, с. 852].

Однією з головних проблем імплементації українського законодавства

до законодавства ЄС в частині справляння акцизного податку стало питання

підвищення акцизних ставок. Ставка акцизного податку на етиловий спирт в

2013 році становила лише 85% від мінімальної, рекомендованої директивами

ЄС, ставки, в той час як законодавство більшості країн ЄС закріплювало

ставку акцизів на алкоголь не в мінімальних рекомендованих розмірах, а в

набагато вищих (у Швеції ставка акцизу на етиловий спирт вище

мінімальної, рекомендованої Директивами ЄС в 10 разів, у Фінляндії та

Ірландії – в 8, в Англії – в 7, в Бельгії – в 5) [193, с. 76].

Імплементація європейського законодавства у частині підвищення

ставок акцизного податку відбулася в Україні прогресивними темпами.

Відповідно до ст. 215 ПК України, ставки акцизного податку на

алкогольну продукцію можуть бути адвалорні, специфічні та комбіновані

(адвалерні та специфічні одночасно) [28]. За визначеннями Г.В. Бех,

М.П. Кучерявенка, А.В. Саленковї, Г.С. Романової, Я.С. Поліщука,

Ю.О. Костенко та інших, адвалорними ставками акцизного податку є ставки,

згідно з якими розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому

або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування;

специфічними (твердими) є ставки, які передбачають нарахування акцизу в

абсолютній сумі на одиницю виміру, а комбінованими (адвалерними та

специфічними одночасно) є ставки, що встановлюються одночасно у

відсотках до вартості товару та у твердих сумах з одиниці реалізованого

товару (продукції) [168, с. 134; 170, с. 47; 172; 196, с. 18; 197, с. 208; 174, с.

57]. В 2013 році в Україні ставки акцизного податку на алкогольну

93

продукцію передбачали нарахування акцизу в абсолютній сумі на одиницю

виміру, тобто були специфічними.

Вказуючи на зобов’язання України відповідно до Угоди про асоціацію

між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським

співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, ставки

акцизного податку на алкогольну продукцію урядом України стрімко

підвищувалися:

пиво із солоду (солодове) (код товару (продукції) згідно з УКТ ЗЕД –

2203 00) – 0,87 грн. гривень за 1 літр в 2013 році; 2,48 гривень за 1 літр в 2017

році; 2,78 гривень за 1 літр в 2018 році;

вина виноградні натуральні (код УКТ ЗЕД 2204 (крім 2204 10,

2204 21 06 00, 2204 21 07 00, 2204 21 08 00, 2204 21 09 00, 2204 29 10 00)) –

0,01 гривень за 1 літр (з 2013 року до сьогодні);

вина натуральні з доданням спирту та міцні (кріплені) (код УКТ ЗЕД –

2204 (крім 2204 10, 2204 21 06 00, 2204 21 07 00, 2204 21 08 00, 2204 21 09

00, 2204 29 10 00)) – 2,51 гривень за 1 літр в 2013 році; 7,16 гривень за 1 літр

в 2017 році; 8,02 гривень за 1 літр в 2018 році;

вина ігристі, вина газовані (код УКТ ЗЕД – 2204 10, 2204 21 06 00, 2204

21 07 00, 2204 21 08 00, 2204 21 09 00, 2204 29 10 00) – 3,65 гривень за 1 літр

в 2013 році; 10,40 гривень за 1 літр в 2017 році; 11,65 гривень за 1 літр в 2018

році;

вермути та інші вина виноградні натуральні з доданням рослинних або

ароматизувальних екстрактів (код УКТ ЗЕД – 2205) – 2,51 гривень за 1 літр в

2013 році; 7,16 гривень за 1 літр в 2017 році; 8,02 гривень за 1 літр в 2018

році;

інші зброджені напої (наприклад, сидр, перрі (грушевий напій), напій

медовий); суміші із зброджених напоїв та суміші зброджених напоїв з

безалкогольними напоями, в іншому місці не зазначені (з доданням спирту)

(код УКТ ЗЕД – 2206 00 (крім 2206 00 31 00, 2206 00 51 00, 2206 00 81 00 –

сидр і перрі (без додання спирту); 2206 00 39 00, 2206 00 59 00,

94

2206 00 89 00 – тільки зброджені напої, одержані виключно в результаті

природного (натурального) бродіння фруктових, ягідних та фруктово-ягідних

соків, з вмістом спирту не більше 8,5 відсотка об’ємних одиниць (без

додання спирту), суміші таких зброджених напоїв та суміші таких

зброджених напоїв з безалкогольними напоями з вмістом спирту не більше

8,5 відсотка об’ємних одиниць (без додання спирту)) – 49,49 гривень за 1 літр

100-відсоткового спирту в 2013 році; 105,80 гривень за 1 літр 100-

відсоткового спирту в 2017 році; 126,96 гривень за 1 літр 100-відсоткового

спирту в 2018 році;

сидр і перрі (без додання спирту) (код УКТ ЗЕД – 2206 00 31 00,

2206 00 51 00, 2206 00 81 00) – 0,50 гривень за 1 літр в 2013 році; 0,95

гривень за 1 літр в 2017 році; 1,06 гривень за 1 літр в 2018 році [28].

За підрахунками аналітиків, найбільшими темпами ставки акцизного

податку на алкогольну продукцію з невисоким вмістом алкоголю (пиво, вина

з додаванням спирту, вермути, вина ігристі та вина газовані) – ставки акцизів

по цих продуктах зросли в 3,2 рази.

Крім цього, було введено акцизний податок на зброджені напої,

одержані виключно в результаті природного (натурального) бродіння

фруктових, ягідних та фруктово-ягідних соків, з вмістом спирту не більше 8,5

відсотка об’ємних одиниць (без додання спирту) (2206 00 39 00, 2206 00 59

00, 2206 00 89 00) – 1,06 гривень за 1 літр в 2018 році; спирт етиловий,

неденатурований, з концентрацією спирту 80 відсотків об’ємних одиниць або

більше; спирт етиловий та інші спиртові дистиляти та спиртні напої,

одержані шляхом перегонки, денатуровані, будь-якої концентрації (код УКТ

ЗЕД 2207) – 126,96 гривень за 1 літр 100-відсоткового спирту в 2018 році;

спирт етиловий, неденатурований, з концентрацією спирту менш як 80

відсотків об’ємних одиниць, спиртові дистиляти та спиртні напої, одержані

шляхом перегонки, лікери та інші напої, що містять спирт (код УКТ ЗЕД

2208) – 126,96 гривень за 1 літр 100-відсоткового спирту в 2018 році;

продукти з вмістом спирту етилового 8,5 відсотка об’ємних одиниць та

95

більше (код УКТ ЗЕД 2103 90 30 00, 2106 90) – 169,27 гривень за 1 літр 100-

відсоткового спирту в 2018 році (ст. 213 ПК України) [28]. Також, згідно з

пп. 215.3.10 п. 215.3 ст. 215 ПК України, для пива та алкогольних напоїв, що

реалізуються суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних

товарів, ставка акцизного податку становить 5% [28].

Проте, незважаючи на значне підвищення ставок акцизного податку,

через ряд економічних причин (насамперед, девальвацію гривні), Україна так

і не досягла мінімальних ставок акцизного податку на певні види алкогольної

продукції, передбачених законодавством ЄС (наприклад, ставка акцизного

податку на етиловий спирт в Україні на сучасному етапі становить 80%

мінімальної ставки акцизів, передбаченої директивами ЄС).

Водночас, науковці наголошували, що впровадження європейських

стандартів акцизного оподаткування алкогольної продукції мало

здійснюватися послідовно та виважено, а норми і принципи законодавчих

актів ЄС повинні враховуватися настільки, наскільки це доцільно для

України з огляду на економічні, політичні та соціальні результати прийняття

узгоджених з європейськими стандартами законодавчих актів [186, с. 850;

332, с. 54]. Н.М. Лисецька взагалі наполягала, що впровадження

європейських стандартів оподаткування щодо акцизов на алкогольні напої не

означає досягнення їх повної ідентичності, а передбачає, скоріш, досягнення

взаємоузгодженості між ними, відсутності суперечностей, фактично –

наближення до імплементації, оскільки надлишковий тиск на галузь

виробництва та обігу алкогольної продукції обов’язково призведе до втрат

державного бюджету [186, с. 852].

Проте прагнення дотриматися Директив ЄС щодо акцизного

оподаткування і постійне зростання ставки акцизного податку призвело до

того, що частка нелегального обігу алкогольної продукції в Україні в 2013

році досягала 23%, в 2014 році збільшилася до 28%, в 2015 році – до 35% і на

сучасному етапі тіньовий ринок алкогольної продукції в Україні становить

понад 40% і має передумови для подальшого зростання; зростають «чорний»

96

та «сірий» ринки нерегульованої торгівлі алкогольною продукцією, що, за

прогнозами експертів, обумовлено постійним зростанням акцизного податку

на алкогольну продукцію [198; 199, с. 9]. В свою чергу, це призводить до

недоотримання бюджетом значних сум та втрати державних доходів у

результаті транскордонної торгівлі.

Негативні результати підвищення ставок акцизного податку на

алкогольну продукцію (низька бюджетна ефективність, зменшення

податкової бази внаслідок скорочення легального виробництва алкогольної

продукції, негативні соціальні наслідки споживання контрабандного,

фальсифікованого, сурогатного алкоголю, збільшення «тіньового» сектору,

зростання злочинності у цій сфері тощо) обумовили наукову думку щодо

доцільності встановлення мораторію на подальше зростання ставок

акцизного податку на алкогольну продукцію [199, с. 10]. Враховуючи суттєве

збільшення обігу нелегальної алкогольної продукції в Україні, загальні

аспекти імплементації національного законодавства країн до законодавства

ЄС та прогнози щодо подальшої девальвації гривні, вважаємо пропозицію

щодо введення мораторію на подальше зростання ставок акцизного податку

на алкогольну продукцію в Україні доцільною і підтримуємо її.

Таким чином, регулярне підвищення ставок акцизного податку

призвело до збільшення обсягів нелегального обігу алкогольної продукції та,

відповідно, зменшення доходів бюджетів і зростання ряду негативних

соціальних наслідків вживання нелегальної алкогольної продукції

населенням. На наш погляд, удосконалення правового механізму акцизного

податку в Україні можливо шляхом установлення мораторію на подальше

підвищення ставок цього податку.

Платниками акцизного податку, що справляється при виробництві та

обігу алкогольної продукції в країнах ЄС є суб’єкти, що реалізують

підакцизні товари безпосередньо споживачам. Платниками акцизного

податку, що справляється при виробництві та обігу алкогольної продукції в

Україні, відповідно до ст. 212 ПК України є: виробники спирту етилового;

97

суб’єкти господарювання, які ввозять алкогольну продукцію на митну

територію України; суб’єкти господарювання, що реалізують конфісковану

алкогольну продукцію, алкогольну продукцію, визнану безхазяйною,

алкогольну продукцію, за якою не звернувся власник до кінця строку

зберігання, та алкогольну продукцію, яка на законних підставах переходить у

власність держави, якщо ця продукція підлягає реалізації (продажу) в

установленому законодавством порядку; суб’єкти господарювання, що

реалізують або передають у володіння, користування чи розпорядження

алкогольну продукцію, що була ввезена на митну територію України із

звільненням від оподаткування до закінчення строку, визначеного законом

відповідно до пункту 213.3 статті 213 цього Кодексу; суб’єкти

господарювання, на яких покладається дотримання вимог митних режимів,

що передбачають звільнення від оподаткування, у разі порушення таких

вимог; суб’єкти господарювання, на яких покладається виконання умов щодо

цільового використання алкогольної продукції, на яку встановлено ставку

податку 0 гривень за 1 літр 100-відсоткового спирту у разі порушення таких

умов; особи – суб’єкти господарювання роздрібної торгівлі, які здійснюють

реалізацію алкогольної продукції [28]. Отже, на відміну від країн ЄС,

платниками акцизного податку на алкогольну продукцію в Україні є не лише

суб’єкти господарювання, що безпосередньо реалізують таку продукцію, але

й виробники та імпортери такої продукції, а сума акцизного податку

включається до вартості товару двічі – виробниками та імпортерами, які

повинні сплатити акцизний податок ще до початку його обігу в оптовій та

роздрібній торгівлі, та суб’єктами господарювання, що безпосередньо

реалізують алкогольну продукцію в мережі оптової та роздрібної торгівлі.

Особливу увагу хотілося б привернути платникам акцизного збору –

суб’єктами господарювання, що безпосередньо реалізують алкогольну

продукцію в мережі оптової та роздрібної торгівлі.

Суб'єктами господарювання, відповідно до ст. 55 ГК України

визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську

98

діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських

прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за

своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених

законодавством [42]. Суб'єкти господарювання, для того щоб здійснювати

господарську діяльність, в тому числі діяльність з роздрібної торгівлі

алкогольними напоями, повинні відповідати ряду ознак – мати певну

організаційно-правову форму, юридично відокремлене майно тощо, серед

яких важливе значення має нормативно закріплена вимога щодо державної

реєстрації, передбачена ст. 58 ГК України, Законом України «Про державну

реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських

формувань» від 15.05.2003 № 755-IV [42; 200].

Реалізацією підакцизних товарів відповідно до

пп. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 ПК України, є будь-які операції на митній території

України, що передбачають відвантаження підакцизних товарів (продукції)

згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими

господарськими/цивільно-правовими договорами з передачею прав власності

або без такої, за плату (компенсацію) або без такої, незалежно від строків її

надання, а також безкоштовного відвантаження товарів, у тому числі з

давальницької сировини, реалізація суб'єктами господарювання роздрібної

торгівлі підакцизних товарів; а, згідно з ч. 3 цієї ж норми, реалізацією

суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів є продаж

пива, алкогольних напоїв безпосередньо громадянам та іншим кінцевим

споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від

форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших

об'єктах громадського харчування [28]. З огляду на напрямок нашого

дослідження, реалізацією алкогольних напоїв суб'єктами господарювання

роздрібної торгівлі можна визначити продаж таких напоїв безпосередньо

громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого

некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому

99

числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших об'єктах громадського

харчування.

Відповідно до ст. 15 Закону № 481/95-ВР, роздрібна торгівля

алкогольними напоями може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх

форм власності за наявності ліцензій [27]. Аналогічним чином закріплюється

поняття «роздрібна торгівля алкогольними напоями» і в ст. 2 Правил

роздрібної торгівлі, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України

від 30.07.1996 № 854 в яких також визначено умови отримання, розмір

оплати і інші аспекти ліцензування роздрібної торгівлі алкогольними

напоями [201]. Порядок ліцензування та розмір плати за ліцензії у сфері

виробництва та обігу алкогольної продукції розглядалися нами раніше і в

подальшому ім. буде привернута додаткова увага.

Крім державної реєстрації та ліцензування, до суб'єктів

господарювання роздрібної торгівлі, які здійснюють реалізацію алкогольних

напоїв, як до платників акцизного податку, пред'являється додатково

вимога – реєстрація як платника акцизного податку, що передбачено в

п. 212.3 ст. 212 ПК України, згідно з чим суб'єкти господарювання роздрібної

торгівлі, які здійснюють реалізацію підакцизних товарів, підлягають

обов'язковій реєстрації як платники податку контролюючими органами за

місцезнаходженням пункту продажу товарів не пізніше граничного строку

подання декларації акцизного податку за місяць, в якому здійснюється

господарська діяльність [28].

Таким чином, платниками акцизного податку є суб'єкти

господарювання роздрібної торгівлі, які мають свідоцтво про державну

реєстрацію, ліцензію на здійснення роздрібної торгівлі алкогольними

напоями, а також зареєстровані як платники акцизного податку та

здійснюють реалізацію алкогольних напоїв безпосередньо громадянам та

іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання

незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе,

барах, інших об'єктах громадського харчування. При цьому, такі платники

100

сплачують акцизний податок з продукції, з якої вже було сплачено акцизний

податок – його виробником. Отже, визначивши як платників акцизного

податку суб'єктів роздрібної торгівлі алкогольних напоїв, виготовлених в

Україні, законодавець правовий механізм цього податку закріпив таким

чином, щоб забезпечити реалізацію виключно фіскальної функції цього

податку, нехтуючи його соціальну функцію. На наш погляд, удосконалення

правового механізму акцизного податку в Україні можливо шляхом

виключення з платників цього податку суб’єктів господарювання, що

безпосередньо реалізують алкогольну продукцію в мережі оптової та

роздрібної торгівлі.

Продовжуючи розгляд платників акцизного податку, зазначимо, що

відповідно до пп. 212.1.4 п. 212.1 ПК України платниками акцизного податку

є особи, які реалізують конфісковані підакцизні товари [28]. Враховуючи, що

алкогольні напої відносяться до підакцизних товарів, а також те, що санкції

ст. 156 «Порушення правил торгівлі пивом, алкогольними,

слабоалкогольними напоями і тютюновими виробами» та ст. 164-

5 «Зберігання або транспортування алкогольних напоїв чи тютюнових

виробів, на яких немає марок акцизного збору встановленого зразка» КпАП

України про адміністративні правопорушення [46] передбачають

конфіскацію алкогольних напоїв (тобто алкогольні напої можуть бути

предметом конфіскації), можна було б вважати, що платниками акцизного

податку є особи, які реалізують конфісковані алкогольні напої, проте це не

так.

Порядок реалізації конфіскованого майна, в тому числі конфіскованих

алкогольних напоїв, та вимоги до осіб, що можуть здійснювати таку

реалізацію, регулюється Порядком обліку, зберігання, оцінки конфіскованого

та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним,

затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1998

№ 1340 [202], згідно якого конфісковані алкогольні напої, насамперед,

підлягають оцінці, що проводиться комісією, яка утворюється органом ДФС,

101

у складі територіальних представників ДФС, органів (суб’єктів

господарювання), що здійснили вилучення майна або зберігають його,

фінансових органів та органів (суб’єктів господарювання), які

здійснюватимуть розпорядження конфіскованими алкогольними напоями.

Згідно з п. «з» ст. 8 зазначеного вище Порядку, оцінювання алкогольних

напоїв здійснюється за ринковими цінами або за цінами, що регулюються

законодавством [202]. За результатами роботи комісії складається акт опису,

оцінки та передачі майна, усі примірники якого підписуються членами

комісії та затверджуються у термін не пізніше трьох днів після його

складення керівником чи заступником керівника органу (суб’єкта

господарювання), що здійснив вилучення або забезпечував зберігання

конфіскованих алкогольних напоїв. Зазвичай, складений акт є підставою для

реалізації конфіскованого майна через підприємства роздрібної торгівлі, але

відповідно до п. 13 розділу «Розпорядження майном» вказаного Порядку,

алкогольні напої підлягають промисловій переробці або знищенню. Питання

щодо переробки або знищення алкогольних напоїв вирішується з

урахуванням економічної доцільності їх промислової переробки, з обсягу

вилученої партії, вмісту спирту, витрат на транспортування, а в разі

необхідності – на підставі висновків зазначених органів та підприємств [202].

У випадку, якщо алкогольні напої підлягають знищенню, то акцизний

податок не сплачується, а отже немає необхідності досліджувати, порядок

знищення конфіскованих алкогольних напоїв, тому зосередимо увагу на

промисловій переробці конфіскованих алкогольних напоїв та порядку сплати

акцизного податку з таких напоїв, що піддалися промисловій переробці.

Промислова переробка спирту етилового та алкогольних напоїв

здійснюється на державних підприємствах – виробниках спирту, перелік

яких визначає Мінагрополітики за погодженням з ДФС. Перелік виробників

спирту закріплюється Постановою Кабінету Міністрів України «Про

затвердження переліку виробників спирту етилового денатурованого спирту

технічного) та щорічних квот на відвантаження такого спирту для потреб

102

підприємств, що виробляють продукти органічного синтезу» від 23.02.2011

№ 156 [203]. До таких виробників відноситься Державне підприємство

«Довжоцький спиртовий завод», Державне підприємство Уладівський

спиртовий завод та Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної

промисловості.

Підприємство, що здійснило переробку спирту етилового та

алкогольних напоїв, реалізує продукти переробки та перераховує отримані

кошти до відповідного бюджету або в установлених законом випадках на

рахунки митниць ДФС з урахуванням сум комісійної винагороди, що

надається такому підприємству, при цьому розмір комісійної винагороди

встановлюється на договірній основі і не повинен перевищувати 20% суми

коштів, одержаних від реалізації майна. Скляний посуд з-під перероблених

алкогольних напоїв оприбутковується за ціною можливої реалізації, а у разі

неможливості реалізації скляного посуду – за ціною склобою з подальшою

його реалізацією та перерахуванням коштів до державного бюджету [203].

Підсумовуючи зазначене, констатуємо, що незважаючи на визначення

у ПК України як платників акцизного податку осіб, що здійснюють

реалізацію конфіскованих товарів, а також те, що спирт етиловий та

алкогольні напої відносяться до товарів, що можуть бути конфісковані,

порядок реалізації конфіскованих алкогольних напоїв передбачає, що

конфісковані алкогольні напої підлягають промисловій переробці або

знищенню, а порядок промислової переробки або знищення конфіскованих

алкогольних напоїв не передбачає отримання підприємством, що здійснює

переробку конфіскованого спирту етилового та алкогольних напоїв,

прибутку (кошти від реалізації продуктів переробки перераховуються у

відповідні бюджети або рахунки митниць ДФС). Комісійна винагорода, що

отримується підприємством, який здійснив переробку спирту етилового чи

алкогольних напоїв, не відноситься до операцій, що оподатковуються

акцизним податком, а отже фактично особи, які реалізують конфіскований

103

спирт етиловий та алкогольні напої, не є платниками акцизного податку [204,

с. 89].

Об’єктами оподаткування акцизного податку на алкогольну продукцію,

є операції з: реалізації виробленої в Україні алкогольної продукції; реалізації

та/або передачі в межах одного підприємства алкогольної продукції з метою

власного споживання, промислової переробки, своїм працівникам; ввезення

алкогольної продукції на митну територію України; реалізація конфіскованої

алкогольної продукції, алкогольної продукції, визнаної безхазяйною,

алкогольної продукції, за якою не звернувся власник до кінця строку

зберігання, та алкогольної продукції, яка на законних підставах переходить у

власність держави, якщо ця продукція підлягає реалізації (продажу) в

установленому законодавством порядку; реалізація або передача у володіння,

користування чи розпорядження алкогольної продукції, що була ввезена на

митну територію України із звільненням від оподаткування до закінчення

строку, визначеного законом відповідно до п. 213.3 ст. 213 ПК України;

обсяги та вартість втраченої алкогольної продукції, що перевищує

встановлені норми втрат з урахуванням п. 214.6 ст. 214 ПК України;

реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі алкогольною

продукцією (п. 213.1 ст. 213 ПК України) [28].

Базою оподаткування акцизного податку на алкогольну продукцію, є:

1) у разі обчислення податку із застосуванням адвалорних ставок: а) вартість

реалізованої алкогольної продукції, виробленої на митній території України,

за встановленими виробником максимальними роздрібними цінами з

урахуванням податку на додану вартість та акцизного податку; б) вартість

алкогольної продукції, що ввозиться на митну територію України, за

встановленими імпортером максимальними роздрібними цінами на

алкогольну продукцію, яку він імпортує, з урахуванням податку на додану

вартість та акцизного податку; г) вартість (з податком на додану вартість та

без урахування акцизного податку з реалізації суб’єктами господарювання

роздрібної торгівлі підакцизних товарів) алкогольної продукції, що

104

реалізовані відповідно до пп. 213.1.9 п. 213.1 ст. 213 ПК України (роздрібної

торгівлі підакцизних товарів); у разі наявності наднормативних втрат спирту

етилового, коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого

виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю

виноградного, спирту-сирцю плодового та алкогольних напоїв, допущених з

вини виробника під час виробництва підакцизних товарів (продукції), базою

оподаткування є вартість (кількість) цих товарів, які можна було б виробити з

наднормативно втрачених товарів (продукції) [28].

Не підлягають оподаткуванню акцизним податком, що справляється

при виробництві та обігу алкогольної продукції: операції з вивезення

(експорту) алкогольної продукції платником податку за межі митної

території України; операції з ввезення на митну територію України раніше

експортованих підакцизних товарів (продукції), у яких виявлено недоліки,

що перешкоджають реалізації цих товарів на митній території країни

імпортера, для їх повернення експортеру, які ввозяться їх продавцем

(експортером) без подальшої реалізації на митній території України (п. 213.2

ст. 213 ПК України) [28]; звільняються від оподаткування операції з:

безоплатної передачі для знищення алкогольної продукції, конфіскованої за

рішенням суду та така, що перейшла у власність держави внаслідок відмови

власника, якщо вона не підлягає реалізації (продажу) в установленому

законодавством порядку; операції з реалізації безпосередньо вітчизняними

виробниками алкогольних напоїв магазинам безмитної торгівлі; ввезення

алкогольної продукції з-за меж митної території України на митну територію

України, якщо при цьому згідно із законом не справляється податок на

додану вартість у зв’язку з розміщенням товарів (продукції) у митних

режимах: реімпорту, транзиту, тимчасового ввезення, митного складу,

вільної митної зони, безмитної торгівлі, переробки на митній території,

знищення або руйнування, відмови на користь держави; ввезення на митну

територію України спирту етилового, що використовуються як сировина для

виробництва алкогольних напоїв та іншої алкогольної продукції, за умови

105

подальшого виготовлення з такого спирту алкогольних напоїв, які

реалізуються на митній території України або на експорт, та пред’явлення

контролюючому органу ліцензії на право виробництва алкогольних напоїв

(п. 213.3 ст. 213 ПК України) [28].

Аналіз правового механізму акцизного податку на алкогольну

продукцію в Україні переконує, що він розроблений для реалізації виключно

фіскальної функції цього податку, без врахування його регулюючої функції.

На наш погляд, його удосконалення можливо шляхом: 1) встановлення

мораторію на подальше підвищення ставок цього податку; 2) виключення з

платників цього податку суб’єктів господарювання, що безпосередньо

реалізують алкогольну продукцію в мережі оптової і роздрібної торгівлі та

осіб, які реалізують конфіскований спирт етиловий та алкогольні напої [205,

с. 88]. Реалізацію вищевказаних пропозицій можна забезпечити шляхом

внесення змін до ст. 212 ПК України, з якої доцільно пп. 222.1.4 та

пп. 212.1.11 п. 212.1 із ст. 212 ПК України виключити (див. Додаток 2).

2.2 Правова природа плати за ліцензії на право виробництва та

обігу алкогольної продукції

Ліцензування, як зазначалося раніше, є одним з засобів державного

регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції. Відповідно до

п. 6 ст. 1 Закону про ліцензування, ліцензування – засіб державного

регулювання видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню,

спрямований на забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері

ліцензування, захист економічних і соціальних інтересів держави,

суспільства та окремих споживачів; а згідно п. 5 ст. 1 цього ж нормативного

акту, ліцензія – це запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб,

фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про рішення органу

ліцензування щодо наявності у суб’єкта господарювання права на

106

провадження визначеного ним виду господарської діяльності, що підлягає

ліцензуванню [153]. Згідно з Законом № 481/95-ВР, ліцензуванню у сфері

виробництва та обігу алкогольної продукції підлягає: виробництво спирту

етилового, коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого

плодового, дистилянту виноградного спиртового, спирту-сирцю плодового,

алкогольних напоїв; імпорт або експорт спирту етилового, коньячного і

плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту

етилового ректифікованого плодового; оптова торгівля спиртом етиловим,

спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим

ректифікованим плодовим; оптова торгівля алкогольними напоями, крім

сидру та перрі (без додання спирту); оптова торгівля виключно пивом для

виробників пива з обсягом виробництва до 3000 гектолітрів; роздрібна

торгівля алкогольними напоями, крім сидру та перрі (без додання спирту);

роздрібна торгівля сидром та перрі (без додання спирту); роздрібна торгівля

алкогольними напоями в поїздах, на морських або річкових суднах.

За видачу ліцензії передбачається справляння плати. Відповідно до

ст. 14 Закону про ліцензування, плата за видачу ліцензії представляє собою

разовий платіж в розмірі одного прожиткового мінімуму, виходячи з розміру

прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що діє на день прийняття

органом ліцензування рішення про видачу ліцензії, якщо інший розмір плати

не встановлений законом, що вноситься ліцензіатом у строк не пізніше 10

робочих днів з дня оприлюднення на порталі електронних сервісів рішення

про видачу ліцензії. [153]. Виходячи з цього, можна було б підтримати

позицію Т.З. Шалаєвої, О.С. Троценка, В.В. Князькова, С. Береславського,

С. Сегади та інших, що плата за ліцензування – це разовий платіж, пов'язаний

з компенсацією витрат на адміністрування, правова природа якого полягає в

сплаті за управлінську послугу органу ліцензування, оскільки орган

ліцензування здійснює певні витрати під час розгляду поданих документів,

виготовлення всіх потрібних матеріалів, листування із суб’єктом

підприємницької діяльності, внесення відомостей до ліцензійного реєстру;

107

видачу бланку ліцензії, який є документом суворої звітності, і, у свою чергу,

має грошову вартість, отже, виходячи з цього, приєднатися до наукової

позиції згідно якої стягнення плати за ліцензію не пов’язувати з

безпосереднім формуванням публічних фінансових ресурсів [154, с. 15;

155, с. 5; 38, с. 59; 61, с. 16]. Проте плата за ліцензії у сфері виробництва та

обігу алкогольної продукції суттєві відрізняється від плат за інші види

господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Оскільки ч. 1 ст. 14 Закону України «Про ліцензування» передбачає,

що розмір плати за ліцензію може встановлюватися іншим законом, то

законодавець скористався цією можливістю і у Законі № 481/95-ВР

встановив розмір плати за ліцензії у сфері виробництва та обігу алкогольної

продукції, який суттєво відрізняється від того, що встановлений у Законі про

ліцензування. Так, розмір плати за ліцензію на виробництво спирту

етилового, коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого

плодового, дистилянту виноградного спиртового, спирту-сирцю плодового,

алкогольних напоїв, за ліцензії на імпорт або експорт спирту етилового,

коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного,

спирту етилового ректифікованого плодового; за ліцензії на право оптової

торгівлі сидром та перрі (без додання спирту) складає 780 грн.; за ліцензію на

оптову торгівлю спиртом етиловим, спиртом етиловим ректифікованим

виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим: розмір плати, за

ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями, крім сидру та перрі

(без додання спирту) – 500 000 грн.; за ліцензії на право оптової торгівлі

виключно пивом для виробників пива з обсягом виробництва до 3000

гектолітрів: розмір плати – 30000 грн.; за ліцензію на роздрібну торгівлю

алкогольними напоями , крім сидру та перрі (без додання спирту) – 8000 грн.

на кожний окремий, зазначений в ліцензії електронний контрольно-касовий

апарат (книгу обліку розрахункових операцій), що знаходиться в місці

торгівлі, а якщо місце торгівлі розташовано на території сіл і селищ (за

винятком тих, що знаходяться у межах території міст) – 500 грн. на кожний

108

окремий, зазначений в ліцензії електронний контрольно-касовий апарат

(книгу обліку розрахункових операцій), що знаходиться в місці торгівлі [27].

Крім розміру плати, порядок сплати за ліцензії у сфері виробництва

алкогольної продукції також має певні особливості. Так, строк, на який

видається ліцензія, залежить від виду діяльності – ліцензії на виробництво

спирту етилового, коньячного і плодового, спирту етилового

ректифікованого плодового, дистилянту виноградного спиртового, спирту-

сирцю плодового, алкогольних напоїв, ліцензії на імпорт або експорт спирту

етилового, коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого

виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, ліцензії на

оптову торгівлю спиртом етиловим, спиртом етиловим ректифікованим

виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, ліцензії на право

оптової торгівлі алкогольними напоями, крім сидру та перрі (без додання

спирту), ліцензії на право оптової торгівлі виключно пивом для виробників

пива з обсягом виробництва до 3000 гектолітрів – видаються строком

на 5 років, а ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями, крім

сидру та перрі (без додання спирту) – на 1 рік.

Залежно від строку, на який видається ліцензія, справляється плата за

ліцензію. Так, за ліцензії на виробництво спирту етилового, коньячного і

плодового, спирту етилового ректифікованого плодового, дистилянту

виноградного спиртового, спирту-сирцю плодового, алкогольних напоїв, за

ліцензії на імпорт або експорт спирту етилового, коньячного і плодового,

спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового

ректифікованого плодового, за ліцензію на оптову торгівлю спиртом

етиловим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом

етиловим ректифікованим плодовим, за ліцензії на право оптової торгівлі

алкогольними напоями, крім сидру та перрі (без додання спирту), за ліцензії

на право оптової торгівлі виключно пивом для виробників пива з обсягом

виробництва до 3000 гектолітрів плата вноситься щорічно і справляється за

кожний наступний щорічний термін дії ліцензії до початку виробництва чи

109

торгівлі алкогольною продукцією; плата за ліцензії на роздрібну торгівлю

алкогольними напоями, крім сидру та перрі (без додання спирту)

справляється щоквартально рівними частками за наступний квартал авансом,

отже плата за ліцензії у сфері виробництва та обігу алкогольної продукції

вноситься періодично, авансом до початку виробництва чи торгівлі

алкогольною продукцією. Таким чином, плата за ліцензії вноситься

періодично (щорічно чи щоквартально). Особливо необхідно підкреслити, що

законодавець забороняє внесення плати за весь термін ліцензії

(ст. 4, 14 Закону № 481/95-В) [27].

Плата за ліцензії на право виробництва та обігу алкогольної продукції

справляється за кожний наступний щорічний термін дії ліцензії – тобто

здійснюється авансовими платежами. Також можна відмітити, що кошти від

внесення плати за ліцензію зараховуються до місцевих бюджетів. Так, згідно

зі ст. 4, 14, 15 Закону № 481/95-ВР, пп. 23, 24, 25, 27, 28 ст. 64 та

пп. 20, 21, 22, 24, 25 ст. 66 Бюджетного кодексу України, у склад доходів

загального фонду бюджетів міст республіканського Автономної Республіки

Крим та обласного значення, міст Києва та Севастополя, районних бюджетів,

бюджетів об’єднаних територіальних громад входить: а) плата за ліцензії на

виробництво спирту етилового, коньячного і плодового, спирту етилового

ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого

плодового, спирту-сирцю виноградного, спирту-сирцю плодового,

алкогольних напоїв, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та

Севастополя ліцензіатами за місцем здійснення діяльності; б) плата за

ліцензії на право експорту, імпорту та оптової торгівлі спиртом етиловим,

коньячним та плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним,

спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним,

спиртом-сирцем плодовим, що зараховується до міських бюджетів міст

Києва та Севастополя ліцензіатами за місцем здійснення діяльності; в) плата

за ліцензії на право експорту, імпорту алкогольних напоїв та тютюнових

виробів, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя

110

ліцензіатами за місцем здійснення діяльності; г) плата за ліцензії на право

оптової торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, що

зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами

за місцем здійснення діяльності; д) плата за ліцензії на право роздрібної

торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, що зараховується

до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами за місцем

здійснення діяльності [27; 147].

Відповідно до Закону про ліцензування, органом ліцензування (тобто

органом, що видає ліцензію, є центральний орган виконавчої влади або

державний колегіальний орган [153]. Органом, уповноваженим видавати

ліцензії на право виробництва та обігу алкогольної продукції є ДФС України.

Крім зазначених вище, можна виокремити також такі особливості

порядку внесення плати за ліцензії на право виробництва та/чи обігу

алкогольної продукції: 1) при видачі ліцензії на право оптової торгівлі

виключно пивом для виробників пива з обсягом виробництва до

3000 гектолітрів обсяг виробництва розраховується з дня внесення плати за

ліцензію до дня внесення наступного платежу; 2) при ліцензуванні роздрібної

торгівлі алкогольними напоями, крім сидру та перрі (без додання спирту),

об’єктом ліцензування є не вид господарської діяльності, а місце торгівлі;

3) за видачу дублікату ліцензії на виробництво спирту етилового, коньячного

і плодового, спирту етилового ректифікованого плодового, дистилянту

виноградного спиртового, спирту-сирцю плодового, алкогольних напоїв;

4) за ліцензії на імпорт або експорт спирту етилового, коньячного і

плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту

етилового ректифікованого плодового, ліцензії на право оптової торгівлі

виключно пивом для виробників пива з обсягом виробництва до 3000

гектолітрів, ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, крім

сидру та перрі (без додання спирту), ліцензії на роздрібну торгівлю сидром та

перрі (без додання спирту) справляється плата у розмірі 780 грн., кошти від

внесення якої зараховуються до місцевих бюджетів; 5) особливості сплати за

111

ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями в поїздах, на

морських або річкових суднах; видаються органами виконавчої влади,

уповноваженими КМУ в містах, районах, районах у містах Києві та

Севастополі за місцем формування поїзда (приписки судна).

Отже, плата за ліцензії у сфері виробництва та обігу алкогольної

продукції відрізняється від плати за ліцензії в інших сферах діяльності:

1) розмір коливається від 500 000 до 780 грн.; 2) сплачується періодично;

3) справляється до початку виробництва або діяльності, пов’язаної з обігом

алкогольної продукції (авансові платежі); 4) кошти від внесення

зараховуються до місцевих бюджетів; 5) розмір плати за видачу дубліката

ліцензії в певних випадках дорівнює розміру плати за видачу ліцензії;

6) ліцензії видає ДФС України; 7) при роздрібній торгівлі ліцензується не

діяльність, а торгівельне місце. При цьому, розмір плати за ліцензію часто

змінюється. Наприклад, плата за ліцензію на роздрібну торгівлю

алкогольними напоями в період з 2001 до 2010 року зросла з 1700 грн. до

8000 грн. (тобто збільшилася майже в 3 рази), а вартість ліцензії на

здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями в містах в 16 раз

більше вартості ліцензій в селах.

Виходячи з цього, до плати за ліцензії у сфері виробництва та обігу

алкогольної продукції не можна підходити як до разового платежу,

пов’язаного з компенсацією витрат на адміністрування, оскільки його

правова природа не полягає у сплаті за управлінську послугу органу

ліцензування. У такому контексті привертає увагу позиція О.О. Гончарука,

Д.П. Малюського, І.Д. Лавриненка, Г.Г. Ячменева, Н.М. Чеботарьової,

І.Б. Коліушка, В.П. Тимощука та інших, які зазначали, що плата за ліцензії у

сфері виробництва та обігу алкогольної продукції має фіскальний характер,

тобто метою стягнення плати за ліцензію у сфері виробництва та обігу

алкогольної продукції є не відшкодування витрат на адміністрування, а

суттєве поповнення бюджету [206, с. 46; 31, с. 172; 207, с. 139; 208, с. 155;

209, с. 130]. Враховуючи, що при видачі ліцензій на виробництво та обіг

112

алкогольної продукції органи ДФС навряд чи несуть більші витрати, ніж інші

державні органи, що видають ліцензії (за оцінками спеціалістів, собівартість

ліцензій в Україні в середньому складає близько 340 грн. на одного суб’єкта

[210, с. 23]), можна підтримати позицію вищевказаних науковців, що плата за

ліцензії у сфері виробництва та обігу алкогольної продукції встановлюється

не з компенсаційною, а з фіскальною метою. Підтримавши цю позицію,

перед нами постає питання щодо правової природи плати за ліцензії у сфері

виробництва та обігу алкогольної продукції.

Відповідно до ст. 9 БК України, доходи бюджету класифікуються на:

1) податкові надходження; 2) неподаткові надходження; 3) доходи від

операцій з капіталом; 4) трансферти [147]. Вирішення питання щодо правової

природи плати за ліцензії на виробництво та торгівлю алкогольною

продукцією має велике значення, як фіскальне, так і економічне. Як вірно

визначає Е.Д. Соколова, С.Г. Пепеляєв, податкові надходження – це

найважливіша система формування державних фінансів, яка повинна

будуватися на чітких, єдиних принципах, встановлених законом, оскільки

будь-яка нечіткість в цій системі «розмиває», послаблює її [201, с. 107]. Так,

якщо плата за ліцензії у сфері виробництва та обігу алкогольної продукції

має ознаки податкового надходження (тобто є податком чи збором), то при

розробленні його правового механізму необхідно було врахувати всі вимоги,

що пред’являються податковим законом, а всі елементи такої плати повинні

закріплюватися у ПК України. Плата за ліцензії у сфері виробництва та обігу

алкогольної продукції однозначно не відноситься до доходів до операцій з

капіталом та трансферів, тому зосередимо увагу на аналізі того, до

податкових чи неподаткових надходжень її можна віднести.

Неподатковими надходженнями бюджету визнаються: 1) доходи від

власності та підприємницької діяльності; 2) адміністративні збори та платежі,

доходи від некомерційної господарської діяльності; 3) інші неподаткові

надходження (п. 3 ст. 9 БК України) [147]. В теорії фінансового права під

неподатковими доходами визнаються платежі, що мають приватноправову

113

природу – доходи від використання, продажу чи іншого оплатного

відчуження державного майна, від надання платних послуг державними

органами тощо [212, с. 7]. При цьому, основною відмінністю, що полягає між

податковими та неподатковими доходами, є обов’язковість сплати – податки

завжди є обов’язковими, а неподаткові надходження – ні. Якщо розглядати

плату за ліцензії у сфері виробництва та обігу алкогольної продукції як

неподаткові надходження, то її можна було б віднести до адміністративних

зборів – надходжень від платних послуг, що надають бюджетні установи,

проте Закон України «Про адміністративні послуги» від 06.09.2012 № 5203-

VI [213] не відносить видачу ліцензій на право виробництва чи торгівлі

алкогольною продукцією до адміністративних послуг, за які стягуються

плата, що є закономірним, оскільки видаючи ліцензію, органи ДФС України

не послугу платнику надають, а виконують публічно-владні повноваження,

тобто функції, для виконання яких і було створено такі органи. Крім цього,

плата за адміністративні послуги передбачає встановлення розміру,

еквівалентного вартості наданої послуги, а розмір плати за ліцензії на право

виробництва та торгівлі алкогольною продукцією не має подібного

еквіваленту. Отже, плата за ліцензії на право виробництва та обігу

алкогольними напоями не відноситься до неподаткових надходжень

бюджету.

Податковими надходженнями визнаються встановлені законами

України про оподаткування загальнодержавні податки і збори та місцеві

податки і збори (п. 2 ст. 9 БК України) [147]. Плата за ліцензію не може бути

віднесена до податків, оскільки не відповідає такій ознаці податків,

закріплених у п. 6.1 ст. 6 ПК України, як безумовність [28]. Проте

податковий характер ліцензійних зборів (особливо у сфері виробництва та

обігу алкогольної продукції) підкреслюють С.Г. Пепеляєв, Г.О. Гаджиєв [214,

с. 253], Г.Г. Ячменев [31, с. 161], О.Є. Мажейка [215, с. 8], Г.В. Мельничук

[216, с. 97], В.В. Томаров [217, с. 69] тощо, які відносять плату за ліцензії у

сфері виробництва та обігу алкогольної продукції до зборів.

114

Відповідно до п. 6.2.ст. 6 НК України, збором (платою, внеском) є

обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників

зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок

вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого

самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично

значимих дій [28]. В теорії фінансового права дослідженню правової природи

збору присвячені багаточисельні праці, де ознаки збору виділені і ретельно

проаналізовані. Не зупиняючись на детальному дослідженні цього питання,

яке досить повно розкрито у роботах С.Г. Пепеляєва, Д.В. Вінницького,

М.П. Кучерявенка, В.В. Злобіна та інших науковців, зазначимо, що за

загальновизнаною позицією, збору притаманні таки ознаки як обов’язковість,

індивідуальна відплатність, авансовий характер сплати, одноразовість [218,

с. 6–27; 219, с. 62 – 78; 172, с. 277; 220, с. 33–41].

Обов’язковість сплати ліцензійного збору (плати за ліцензію у сфері

виробництва та обігу алкогольної продукції) передбачена за допомогою

особливого механізму спонукання суб’єкта господарювання, що здійснює

виробництво та обіг алкогольної продукції – притягнення його до

відповідальності. Так, згідно зі ст. 17 Закону № 481/95-ВР, до суб'єктів

господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі:

виробництва спирту етилового, коньячного і плодового, спирту етилового

ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого

плодового, дистиляту виноградного спиртового, спирту-сирцю плодового,

алкогольних напоїв та тютюнових виробів без наявності ліцензії – 200%

вартості виробленої продукції (за оптово-відпускними цінами), але не менше

85000 гривень; виробництва алкогольних напоїв з використанням інших

видів спирту (крім етилового, коньячного і плодового, спирту етилового

ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого

плодового) – 200% вартості виробленої продукції (за оптово-відпускними

цінами), але не менше 15000 гривень; оптової (включаючи імпорт та експорт)

і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом

115

етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим

плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності

ліцензій – 200% вартості отриманої партії товару, але не менше

17000 гривень; оптової торгівлі пивом виробниками пива, які виробили

понад 3000 гектолітрів пива на рік, за наявності ліцензії, річна плата за яку

встановлена в розмірі 30000 гривень, – 200% вартості реалізованої партії

товару, але не менше 500000 гривень; роздрібної торгівлі алкогольними

напоями через електронний контрольно-касовий апарат (книгу обліку

розрахункових операцій) не зазначений у ліцензії – 200% вартості

реалізованої через такий контрольно-касовий апарат (книгу обліку

розрахункових операцій) продукції, але не менше 10000 гривень [27]. Крім

цього, відповідно до ст. 156 КпАП, роздрібна або оптова, включаючи імпорт

або експорт, торгівля спиртом етиловим, коньячним або плодовим або

роздрібна торгівля алкогольними напоями чи тютюновими виробами без

наявності ліцензії або без марок акцизного збору чи з підробленими марками

цього збору, – тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до двохсот

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією предметів

торгівлі та виручки, одержаної від продажу предметів торгівлі [46]. Тобто,

законодавець забезпечує сплату ліцензійного збору за виробництво та

торгівлю алкогольною продукцією шляхом встановлення фінансової та

адміністративної відповідальності, а не стягнення несплаченого збору у

зазначеній сфері. Крім цього, відповідно до ст. 15 Закону № 481/95-ВР, у разі

несвоєчасної сплати чергового платежу за ліцензію на підставі письмового

розпорядження органу ДФС, який видав ліцензію, дія ліцензії може бути

призупинена на термін до у випадку несплати чергового платежу за ліцензію

протягом 30 днів від моменту призупинення ліцензії, ліцензія анулюється

[27]. Отже, до заходів спонукання ліцензіата своєчасно внести плату за

ліцензію на право виробництва чи обігу алкогольною продукцією

законодавець відносить призупинення та анулювання ліцензії.

116

Підсумовуючи зазначене, констатуємо, що плата за ліцензії у сфері

виробництва та обігу алкогольної продукції має обов’язковий характер,

оскільки у випадку її невнесення до ліцензіата застосовуються примусові

заходи спонукання до внесення (призупинення та анулювання ліцензії,

фінансова та адміністративна відповідальність).

Наступною ознакою, притаманною зборам, є, як визначалося раніше,

індивідуально відплатний характер. Індивідуально відплатний характер

зборів проявляється в тому, що сума збору справляється з платників зборів, з

умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок

вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого

самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично

значимих дій. Індивідуально відплатний характер плати за ліцензії у сфері

виробництва та обігу алкогольної продукції проявляється в тому, що

сплативши вищевказану плату і надавши всі необхідні для отримання ліцензії

документи, суб’єкт господарювання, що планує здійснювати виробництво та

обіг алкогольної продукції, може сподіватися на отримання от органу ДФС

ліцензії в установлений законом строк (30 календарних днів з дня одержання

встановлених документів для ліцензії на виробництво спирту етилового,

коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного,

спирту етилового ректифікованого плодового, дистиляту виноградного

спиртового, спирту-сирцю плодового, 10 календарних днів дня одержання

встановлених документів для ліцензії на імпорт, експорт, оптову і роздрібну

торгівлю алкогольними напоями).

Переходячи до наступної ознаки збору – авансового характеру сплати,

зазначимо, що М.В. Кустова, О.А. Ногіна, М.О. Шевелева вірно вказували,

що характерною особливістю збору є те, що право, задля якого він

сплачується, виникає вже після виконання зобов’язання по сплаті збору, а не

до виконання (як у юридичній конструкції податку), тобто збір завжди має

авансовий характер сплати [221, с. 57]. Такий характер безумовно

притаманний платі за ліцензії у сфері виробництва та обігу алкогольної

117

продукції, що було визначено нами раніше при дослідженні порядку

внесення такої плати.

Наступною ознакою збору як податкового платежу наукові відзначають

одноразовість, в той час як плата за ліцензії у сфері виробництва та обігу

алкогольної продукції, як зазначалося раніше, сплачується періодично – раз у

квартал чи раз на рік. Проте, за визначенням Д.О. Шубіна, перший збір, що

сплачується при виданні ліцензії, і наступні платежі, що сплачуються за

продовження дії ліцензії (як згадувалося раніше, у випадку несплати

щорічної (щоквартальної) плати за ліцензію у сфері виробництва та обігу

алкогольної продукції, дія ліцензії призупиняється) не є різними платежами

[222, с. 61]. За визначенням автора, періодична сума ліцензійного збору не

означає, що платник сплачує різні збори; такий порядок лише підтверджує

намір платника збору продовжувати діяльність, на здійснення якої потрібна

ліцензія та дозволяє сплачувати суми збору в меншому розмірі, рівними

частками за кожен період дії ліцензії (рік чи квартал) і не означає, що

платник сплачує декілька зборів за надання одного й того самого права

[222, с. 61]. Розділяючи зазначену думку, підкреслимо, що плата за ліцензію

у сфері виробництва та обігу алкогольної продукції є платою за одну

юридично значиму дію – видання ліцензії, а ліцензіат отримує одну

спеціальну вигоду – право на виробництво або торгівлю алкогольною

продукцією. До того ж, нормативної вимоги щодо одноразовості сплати як

ознаки збору п. 6.1 ст. 6 ПК України не містить.

Виходячи з вищевказаного, зазначимо, що плата за ліцензії у сфері

виробництва та обігу алкогольної продукції представляє собою місцевий

збір. Проте ст. 10 ПК України, в якій закріплюються місцеві податки та

збори, що можуть справлятися на території України, такого збору не містить,

і в інших нормах цього кодексу згадки про такий збір немає. Порядок сплати

та розміри плати за ліцензії за право виробництва та обігу алкогольної

продукції закріплюються в нормах Закону № 481/95-ВР, а отже фактично

ліцензійний збір за право виробництва та обігу алкогольної продукції є

118

прихованим збором. Відсутність його у ст. 10 ПК України, на нашу думку,

спрямоване на створення уявлення про меншу кількість податкових платежів,

що сплачують суб’єкти господарювання, які здійснюють виробництво та обіг

алкогольної продукції.

Подібна ситуація обумовлена генезисом правового регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції. З переходом до нових, ринкових

відносин на початку 90-х років ХХ ст., торгівля алкогольною продукцією,

перейшовши у сферу приватного бізнесу, стала приносити надприбутки її

новим власникам, якими вони не «ділилися» з державою. В 1992 році в

Україні було вперше запроваджено акцизний збір (Постановою Кабінету

міністрів України «Про акцизний збір» від 26.12.1992 № 18-92 [223]). Проте

через масові ухилення від сплати цього збору, доходи від його надходжень

були незначні. Так, у 1993 році надходження від акцизного збору складали

369935 млн. крб., або 8% у загальній сумі надходжень; в 1994 році

надходження з цього збору майже не поступали до бюджету (вони складали

0,04%); у 1995 сума надходжень від акцизного збору склала –

33702004,8 млн. крб, або 0,3% [224].

З метою збільшення надходжень до бюджету, було прийнято Закон

України «Про акцизний збір з алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від

15.09.1995 № 329/95-ВР [225] і, одночасно, Закон № 481/95-ВР, в якому

закріплено підстави та правовий механізм отримання ліцензії та справляння

плати за неї. При цьому, позиція Комітету Верховної Ради України з питань

фінансів та банківської діяльності полягала в тому, що основним

призначенням ліцензій у сфері виробництва та обігу алкогольної продукції є

надходження коштів до бюджету [226]. В умовах тогочасного

законотворення, неузгодженості регуляторної політики, зародження

податкової системи тощо подібний підхід не був рідкістю – в законах чи

інших нормативних актах закріплювалися засоби державного регулювання

діяльності суб’єктів господарювання, які брали на себе невластиві їм функції

фінансово-правового регулювання, наспіх заповнюючи прогалини у

119

правовому регулюванні. З таким проблемами стикалася не лише Україна –

майже всі країни пострадянського простору опинилися у подібній ситуації.

Наприклад, в Російській Федерації справляння плати за видання ліцензій у

сфері виробництва та обігу алкогольної продукції передбачалося

Федеральним Законом РФ «Про державне регулювання виробництва та обігу

етилового спирту, алкогольної та спиртомистівної продукції та про

обмеження споживання (розпивання) алкогольної продукції [227], проте з

прийняттям Податкового кодексу РФ (надалі – ПК РФ), надання ліцензій на

право виробництва та обігу алкогольної продукції було віднесено до дій, за

які сплачується державне мито (пп. 94 п. 1 ст. 333.33 ПК РФ) [228]. Отже,

російський законодавець визнав податкову природу плати за ліцензії у сфері

виробництва та обігу алкогольної продукції, її фіскальну спрямованість і

закріпив це у відповідних нормах законодавства. Вважаємо доцільним

врахувати прогресивний зарубіжний досвід у цьому питанні і віднести

видання ліцензій на право виробництва та обігу алкогольної продукції до

юридично значимих дій відповідних державних органів, за які сплачується

державне мито.

Справляння державного мита на сучасному етапі в Україні

здійснюється на підставі Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне

мито» від 21.01.1993 № 7-93 [229]. Про необхідність справляння зазначеного

платежу на підставі Закону України говорили у своїх роботах

В.О. Вишнивецька [230, с. 51], В.В. Волік [231, с. 76], В.В. Мосейчук [232] та

інші науковці, тому не зосереджуючись на цьому питанні детально,

підтримаємо їх позицію, оскільки, відповідно до ст. 67 Конституції України,

кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах,

встановлених законом [233], а якщо платіж встановлений не законом, а

підзаконним актом, його стягнення є неконституційним. Отже, доцільно

розробити та прийняти Закон України «Про державне мито», в якому серед

об’єктів, за які сплачується державне мито, вказати новий об’єкт – видання

ліцензій на право виробництва та обігу алкогольної продукції.

120

Науковці, які підтримують думку щодо фіскальної природи плати за

ліцензії у сфері виробництва та обігу алкогольної продукції, висловлюють

різні думки щодо об’єкту такого платежу. Одні вважають, що об’єктом є

різні види алкогольної продукції – спирт, горілка, коньяки, вина виноградні,

плодові, ігристі, пиво, слабоалкогольна продукція тощо [215, с. 87]; інші

пишуть, що об’єктом зазначеного збору є діяльність – виробництво

алкогольної продукції, торгівля нею тощо [234, с. 78]. Нам імпонує позиція,

що об’єктом платежу, що розглядається, є право на виробництво або обіг

алкогольної продукції [235, с. 53], оскільки такий підхід відповідає

класичному підходу до зборів (представленому в роботах І.І. Кучерова,

О.М. Козиріна, М.П. Кучерявенка, С.Г. Пепеляєва тощо, згідно якого збір є

обов’язковим платежем за: а) надання доступу до права; б) отримання самого

права; в) отримання можливості реалізувати само право [236, с. 37; 237, с. 30;

124, с. 27; 218, с. 18]. Отже, об’єктом державного мита може бути надання

(юридичне закріплення) права на виробництва або обігу алкогольних напоїв.

Платниками державного мита за право на виробництво та обіг

алкогольної продукції відповідно до Закону № 481/95-ВР можуть бути:

суб’єкти господарювання державної форми власності, що прагнуть

здійснювати діяльність з виробництва спирту етилового, спирту етилового

ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого

плодового; суб’єкти господарювання будь-якої форми власності, що прагнуть

здійснювати діяльність з виробництва спирту коньячного і плодового,

зернового дистиляту, які мають відповідну ліцензію, повний технологічний

цикл виробництва коньяку та алкогольних напоїв за коньячною технологією,

забезпечені спеціальною тарою для витримки спиртів та кваліфікованими

фахівцями, які пройшли відповідну атестацію; суб’єкти господарювання

будь-якої форми власності, що прагнуть здійснювати діяльність з

виробництва спирту коньячного, що здійснюють переробку винограду та

виробництво виноматеріалів виноградних, забезпечені дубовою тарою або

нержавіючими чи емальованими ємностями з дубовою клепкою для

121

витримки спирту коньячного і плодового, кваліфікованими фахівцями та

власними виробничими потужностями з виробництва спирту коньячного, які

пройшли відповідну атестацію; суб’єкти господарювання будь-якої форми

власності, що прагнуть здійснювати діяльність з виробництва алкогольних

напоїв, які пройшли відповідну атестацію; державні підприємства

(організації) спеціально уповноважені Кабінетом Міністрів України на

імпорт, експорт або оптову торгівлю спиртом етиловим, спиртом етиловим

ректифікованим виноградним, спиртом етиловим плодовим; суб’єкти

господарювання будь-якої форми власності, що прагнуть здійснювати

діяльність з імпорту та експорту спирту коньячного і плодового та зернового

дистиляту, які забезпечені дубовою тарою або нержавіючими чи

емальованими ємностями з дубовою клепкою для витримки спирту

коньячного і плодового та зернового дистиляту, кваліфікованими фахівцями

та власними виробничими потужностями з виробництва спирту коньячного і

плодового та зернового дистиляту, коньяку і алкогольних напоїв за

коньячною технологією; суб’єкти господарювання будь-якої форми

власності, що прагнуть здійснювати діяльність з оптової торгівля спиртом

коньячним (включаючи дистиляти у вигляді головної і хвостової фракцій) і

плодовим; суб’єкти господарювання будь-якої форми власності, що прагнуть

здійснювати діяльність з оптової продажі дистиляту виноградного

спиртового і спирту-сирцю плодового; суб’єкти господарювання будь-якої

форми власності, що прагнуть здійснювати діяльність з роздрібної торгівлі

алкогольними напоями.

Підсумовуючи зазначене, констатуємо, що плата за ліцензії на право

виробництва та обігу алкогольної продукції представляє собою місцевий

збір – обов’язковий платіж до місцевих бюджетів, що справляється з

суб’єктів господарювання, які прагнуть здійснювати виробництво або

торгівлю алкогольних/ми напоїв/ями за право здійснювати таке виробництво

або торгівлю.

122

З урахуванням правової природи плати за ліцензії на виробництво та

обіг алкогольної продукції та позитивного зарубіжного досвіду

пострадянських країн у цьому питанні, доцільно віднести право на

виробництво та обіг алкогольної продукції до об’єктів державного мита, а

суб’єктів господарювання, що прагнуть здійснювати виробництво, імпорт,

експорт, оптову та роздрібну торгівлю алкогольними напоями (якщо вони

відповідають вимогам, визначеним у законодавстві) – до платників

державного мита. Справляння державного мита повинно здійснюватися

Законом України «Про державне мито», який необхідно розробити і

прийняти якнайшвидше. При цьому, норми, що визначають елементи

ліцензійного збору на право виробництва та обігу алкогольної продукції,

необхідно видалити з Закону № 481/95-ВР (див. Додаток 3).

2.3 Сутність державної фіскальної монополії на виробництво

спирту та перспективи її подальшого використання в Україні

Державна фіскальна монополія (надалі – ДФМ) на виробництво спирту

(«питна монополія») має глибоке історичне коріння. За визначенням

І.І. Янжула, фіскальні монополії виникли з регалій [238, с. 136]. Регалії (від

лат. Regalis) – це промислові джерела доходів, якими держава користувалася

виключно чи переважно для себе, не дозволяючи чи значно обмежуючи

приватну конкуренцію [238, с. 137]. Оскільки основною формою державного

устрою на протязі розвитку історії людства була монархія, за якої переважна

більшість власності належала монарху (земля, водойми, ліси тощо), то

основним джерелом наповнення казни були регалії. Д.Л. Львов підкреслює,

що у ХVІІІ ст. не було ремесла чи товару, які б не були предметом регалій

[239, с. 21].

В історії відомі соляні, поштові, тютюнові, лотерейні, телеграфні,

порохові регалії, регалії на виробництво пива та інші види регалій.

123

Г.Г. Ячменев зазначає, що за своєю суттю регалії як джерела державних

доходів мали як приватноправові, так і публічно-правові ознаки:

приватноправовий аспект полягав в тому, що держава діяла як звичайний

суб’єкт господарювання – витрачала капітал, виконувала роботи на свій

ризик, винаймала робітників тощо, тобто використовувала такі способи

отримання доходів, як і приватні суб’єкти господарювання; публічно-

правовий аспект – в тому, що держава, встановлюючи регалії, або взагалі

забороняла таку ж діяльність іншим суб’єктам господарювання (знищувала

приватну конкуренцію), або значно обмежувала її, встановлюючи

монопольні ціни [31, с. 183].

Перша монополія в Росії на продаж «хлібного вина» та пива була

введена за Івана ІІІ з 1448 до 1474 рр., і з того часу продаж алкогольних

напоїв стала царською регалією [240, с. 94]. З часом «питна монополія» була

замінена системою «відкупів» – передачею виробництва спирту від держави

до приватних осіб, що «відкупали» таке право [241, с. 32]. За часів Петра І,

право на виробництво алкогольної продукції знову перейшло у ведення

держави [242, с. 28]. За правління Катерини ІІ, у Статуті про винокуріння

1765 р. вперше було обґрунтовано застосування регалій на виробництво

алкоголю: «…понеже питейная продажа есть издревле короне

принадлежащая регалия... и сохранение оной есть тем большой важности, что

тем избегаются всякие другие тягостные налоги; то обнадеживаем Мы

будущих откупщиков, когда поверяемый им сей казенный торг исправно,

честно и порядочно весту будут, Нашим Монаршим покровительством,

повелевая питейную продажу именоватъ и почитать казенною, а откупщиков

на время их откупу – коронными поверенными служителями...» [243, с. 27].

Регалії застосовувалися або шляхом продажу товарів (об’єктів регалій через

спеціалізовані казенні магазини), або через введення системи відкупів, коли

держава отримувала дохід у вигляді певної фіксованої на певний строк суми,

розмір якої визначався на торгах, що проводилися державними органами

[180, с. 243].

124

Доходи від торгівлі алкоголем завжди притягували увагу приватних

осіб, які лобіювали власні інтереси, завдяки чому система «відкупу» знов

поверталася, але з часом, для поповнення бюджетів, держава знов вдавалася

до державної фіскальної монополії на виробництво або торгівлю алкоголем.

Вся історія алкоголю в Російській імперії – це боротьба між приватними

особами та державою за право виробляти та продавати алкогольні напої, за

скасування ДФМ на виробництво та торгівлю алкогольними продуктами.

До ДФМ в Російській імперії поверталися в 1817 році (за ініціативою

міністра фінансів Гурьєва), в 1893 році (за ініціативою міністра фінансів

С.Ю. Вітте) [244, с. 84]. Фіскальні доходи від введення монополії були

суттєвими – в 1900 році частка доходів від запровадження державної

фіскальної монополії в Російській імперії складала 28% бюджету, а в

наступні роки «питна» монополія приносила в бюджет 1/3 доходів всього

державного бюджету – до 500 000 000 рублів на рік [245, с. 51]. Якщо

поглянути на це питання в історичній ретроспективі, всі успіхи економіки

Російської імперії співпадали з встановленням ДФМ на алкогольну

продукцію. І.І. Янжул розділяв регалії на три категорії: 1) регалії, в яких

держава виступає як рівний партнер з суб’єктами господарювання,

займаючись тими самими промислами і користуючись тими ж умовами

виробництва, що і приватні особи, в яких воно не обмежує приватної

конкуренції; 2) регалії, в яких держава або обмежує, або виключає приватну

конкуренцію, і робить це в соціальних, політичних чи економічних інтересах

суспільства, але не у фіскальних, побоюючись, що в приватних руках, при

вільній конкуренції, ці промисли не змогли б виконати свого призначення в

тій мірі, як того потребує суспільство, чи взагалі б прямо зашкодили

суспільству (почтова, монетна, телеграфна регалії); 3) регалії, в яких

обмеження приватної ініціативи обумовлюється фіскальними інтересами

(принцип рентабельності виступає на перший план і єдиною метою

встановлення монополії є отримання найбільшого доходу); лише вони є

фіскальними [238, с. 138]. За визначенням автора, внаслідок переслідування

125

виключно фіскальних інтересів, ціни на товари, що є предметом ДФМ,

можуть бути надзвичайно високими, по-перше, від прагнення отримати

якнайбільший прибуток, по-друге тому, що для держави будь-яке

виробництво виходить дорожчим, ніж приватним підприємцям [238, с. 138–

140].

В теорії фінансового права ХІХ ст. не проводилося розмежувань між

регаліями та ДФМ як в російській, так і в зарубіжній науці – автори

відносили до регалій всі фіскальні монополії та збори за користування

казенними послугами, фактично, ототожнюючи зазначені поняття, що

підкреслюється в багаточисельних наукових роботах як дореволюційних

вчених – М.М. Сперанського [246, с. 50], З.П. Євзліна [247, с. 49], Лотца,

Умпельбаха, Вагнера, Пфейфера, Рау, Мальхуса [239, с. 21], так і сучасних

А.А. Соколова, Г.Г. Ячменева [248, с. 116; 31, с. 182]. Е.М. Берендтс,

аналізуючи історію застосування державних фіскальних монополій (регалій)

зазначав, що на практиці отримали застосування дві форми таких монополій

(регалій): 1) повна ДФМ – коли держава має виключне право і на

виробництво, і на реалізацію будь-якого товару і створюється: а) шляхом

утворення державних (казенних) підприємств з повним виробничим циклом

та мережею збуту (така схема є найбільш затратною для держави, але

дозволяє забезпечити ефективний контроль над якістю продукції та

отримання максимальної вигоди при встановленні високої монопольної

ціни); б) шляхом монополії права на перероблення сировини та

полуфабрикатів, виготовлення та поставка яких на казенні підприємства

здійснюється приватними підприємцями (наприклад, ДФМ в Німеччині 1918

року, коли державі надавалося виключне право ректифікації спирту та

оптової торгівлі очищеним спиртом та горілкою, а винокурні заводи повинні

були здавати спирт за певною, встановленою державою ціною, при цьому

встановлювався контингент поставки, який розповсюджувався між заводами,

а викурювання більше за нього сплачувалася за заниженою ціною);

2) часткова ДФМ – виключне право держави обмежується виключно

126

реалізацією певного товару, а право на виробництво продукції належить

приватному сектору, але держава зобов’язує всіх виробників здавати їй на

певних умовах всю вироблену продукцію, після чого реалізує її або через

мережу державних магазинів, або як через державні, так і через приватні

пункти реалізації за умови придбання «фіскальної» тари особливої ємності у

держави, без якої продаж товару заборонялася (у такому випадку держава

отримувала додатковий дохід у вигляді плати за «фіскальні» пляшки,

розпоряджатися якими мала право виключно вона), а повторне використання

цих пляшок для реалізації товару не допускалося (наприклад, винна

монополія в Російській Імперії в 1894 р., коли реалізація алкогольних напоїв

дозволялася виключно в «монопольній» тарі, запечатаній сургучем, об’єкти

якої були різними – 1/200, 1/100, 1/20, 1/10, ¼ відра; винна монополія в

Швейцарії 1886 р., де виробництво алкоголю належало приватним особам,

але увесь вироблений спирт потім повинен був бути зданий державі за

фіксованими цінами) [249, с. 81]. Отже, за історією виникнення ДФМ є

регалією – виключним правом держави на здійснення певних дій, тобто

доходом неподаткового характеру [250, с. 114].

За часів Радянського Союзу, ДФМ на виробництво та обіг алкогольної

продукції також застосовувалася, проте її введення обумовлювалося не

«правами корони на регалію», а соціальними інтересами та турботою влади

про населення, його здоров’я, боротьбою з самогоноварінням, пияцтвом та

іншими негативними наслідками зловживання алкоголем. Так, ДФМ на

виробництво та обіг алкогольної продукції була введена в серпні 1925 р.

Постановою Президії ЦВК СРСР «Про виробництво спирту та спиртних

напоїв та торгівлі ними» [251, с. 217] і офіційно у тезах Агітаційно-

пропагандистського відділу ЦК ВКП(б) визнавалася як вимушений захід для

боротьби з самогоноварінням та пияцтвом та для підтримання народного

господарства [252, с. 246–248]. Проте з часом, як визначає Е.М.Дейчман,

фіскальна мета державної фіскальної монополії на алкогольну продукцію в

цій країні висунулася на перший план, відсунувши заявлену раніше мету

127

боротьби з пияцтвом [253, с. 143]. Центрпромспирту належало виключне

право розробки загального плану винокуріння та обліку викурювання спирту,

розробки контингентів внутрішнього споживання та експорту спирту,

виключне право реалізації спирту на зовнішніх ринках, виключне право на

придбання та ректифікації (очищення) виробленого на території СРСР

спирту та горілки.

В 1926 році в бюджет СРСР надійшло 500 млн. руб. від продажу

алкогольної продукції, що складало суттєву суму, оскільки на державні

капітальні витрати у Державному бюджеті на цій рік було запланована сума в

800 млн. руб. [253, с. 143]. З часом ДФМ стала одним з основних джерел

доходу – в 1936 р. було вироблено спирту в 250 разів більше, ніж в 1919 р., з

1947 по 1949 рр. виробництво горілки збільшилося з 41,4 до 60 млн.

декатилітрів, в 1956 р. – до 73 млн. декатилітрів, в 1958 – до 93 млн.

декатилітрів, в 1962 – до 162 млн. декатилітрів, і, відповідно, зростала

продаж горілки і доходи державного бюджету [253, с. 143]. Проте з 1964 р.

відомості про виробництво та споживання горілки видаляються з видань, що

призначалися для широкого кола читачів і навіть не вказуються у

статистичних збірниках «Народне господарство СРСР» (де з того часу

розміщуються виключно відомості про виробництво вина). У радянських

підручниках по фінансовому праву доходи від ДФМ не розглядалися, про

них навіть не згадувалося, і лише у деяких джерелах є відомості, що

надходження в бюджет від алкогольної продукції (за статтею «спиртні

напої») складали близько 20 млрд. руб., тобто складали майже 40% доходів

бюджету [254, с. 181; 255, с. 182; 256, с. 183; 257, с. 9].

Важливість надходжень до бюджету від виробництва та обігу

алкогольної продукції підтверджують результати проведеної в середині 80-х

років боротьби з пияцтвом. Так, відповідно до Постанови ЦК КПРС від

07.09.1985 «Про заходи подолання пияцтва та алкоголізму» [258]

скоротилося виробництво горілки – з 281 млн. декатилітрів в 1984 р. до 123

млн. декатилітрів в 1987 р., зменшилася кількість винних магазинів, було

128

винищено галузь виноградарства та виноробства (що давала дохід 30% від

прибутку сільського господарства північних районів). За даними міністра

фінансів СРСР В.С. Павлова, все це призвело до втрати 91,8 млрд. руб.,

зростанню дефіциту державного бюджету, підвищенню цін та падінню

економіки [252, с. 352].

З падінням СРСР, ДФМ виробництво та обіг алкогольної продукції

збереглося не в усіх країнах. Приватний бізнес, прагнучі захопити найбільш

прибуткові галузі, у першу чергу прагнув захопити галузь, пов’язану з

виробництвом та обігом алкогольної продукції, відірвавши її від держави.

Російська Федерація, Казахстан та інші країни, колишні республіки СРСР,

відмовилися від ДФМ. Крім цього, відмова від ДФМ є загальносвітовою

тенденцією. Більшість країн відмовилися від ДФМ як від таких форм

регулювання, що гальмують розвиток ринку, а в країнах, де, як і раніше,

збереглися фіскальні монополії, вони існують як продовження історичної

традиції, і доходи від їх надходження не є основним джерелом державного

бюджету.

На сьогодні ДФМ на виробництво алкогольної продукції, крім України,

зберігається у Швеції, Фінляндії, Німеччині, Білорусії, Туркменії, Латвії (на

вино та міцні спиртні напої), Македонії, Швейцарії (виключно на міцні

спиртні напої), Туреччині (виключно на міцні спиртні напої), Уругваї

(виключно на міцні спиртні напої); ДФМ на продаж алкогольної продукції

зберігається в Канаді, Франції (виключно оптова продаж бренді), Ісландії

(виключно роздрібна продаж), США (в 18 штатах введена державна

монополія як на виробництво, так і торгівлю алкогольною продукцією) [259,

с. 34].

У Швеції зберігається часткова ДФМ на торгівлю алкогольними

напоями – вони можуть реалізовуватися виключно через систему державних

магазинів «Систембулагет»[260, с. 12–15].

У Фінляндії повна ДФМ була введена в 1932 році, а після ІІ Світової

війни додалося спеціальне регулювання – індивідуальний контроль над

129

продажем алкогольних напоїв (кожна особа, яка прагнула купити алкоголь,

повинна була спочатку зареєструватися у найближчому за місцем

проживання спеціалізованому магазині і отримати «винну картку» – дозвіл

на придбання алкоголю) [259, с. 55]. Алкогольні напої могли придбатися

виключно на таку картку, що дозволяло контролювати обсяги їх придбання, і

якщо кількість придбаного алкоголю перевищувала встановлений ліміт,

спеціальні контролери з закупівлі проводили з такою особою співбесіду, в

ході якої або йому виносилася догана, або вилучалася винна картка (після

цього купити алкоголь легально було неможливим) [261]. Подібна система

проіснувала до 1970-х років, і була скасована під тиском суспільства, але

вагомих результатів (зменшення споживання алкоголю) не досягла. Повна

ДФМ виробництво та обіг алкогольних напоїв в Фінляндії існувала до

1999 р., коли ця країна стала членом ЄС, що обумовило необхідність

внесення змін до законодавства, яке регулювало виробництво та обіг

алкогольної продукції, і насьогодні в Фінляндії ДФС розповсюджується

виключно на роздрібну торгівлю алкогольною продукцією.

В Німеччині часткова ДФМ на виробництво та продаж спирту з

харчової сировини була введена ще за часів канцлера Вільгельма. На

сучасному етапі спеціальним Законом про монополію на спиртові напої

передбачено, що приватні компанії виробляють спирт-сирець, який потім

здають за спеціальною ціною, в спеціальне державне відомство – Федеральну

монопольну адміністрацію «Бундесмонополь», яке знаходиться у відомстві

міністерства фінансів [262, с. 68]. Зазначене відомство очищує його, фільтрує

та продає приватним фірмам – виробникам алкогольних напоїв, продуктів

харчування, косметики та ліків. У підпорядкуванні департаменту по

реалізації спирту Федеральної монопольної адміністрації «Бундесмонополь»

знаходиться 9 регіональних відділень (спиртзаводів) з виробничими

потужностями на рівні 80 млн. літрів, декілька спеціалізованих складів,

транспортні засоби для перевезення спирту тощо [262, с. 68]. Останнім часом

актуалізується питання щодо відміни ДФМ в цій країні, оскільки з

130

прибуткової, вказана галузь перетворилася на збиткову і потребує значних

дотацій виробникам етилового спирту для підтримки його традиційних

виробників – малих фермерських господарств [263, с. 600]. Як зазначає

О.І. Мельничук, діюча в Німеччині система державного регулювання спирту

не є ДФМ в прямому розумінні, а представляє собою форму державної

підтримки малих і середніх (сільськогосподарських) виробників через

фінансові субсидії [262, с. 68]. Дійсно, на сучасному етапі в Німеччині

функціонують 1200 винокурних заводів, 30. тис. селянських господарств, які

виробляють етиловий спирт як побічний продукт, з яких 24 тис. продають

спирт-сирець «Бундесмонополь» без податків і, крім цього, внаслідок малої

потужності мають право на пільги зі сплати податку на спирт у випадку його

продажу на ринку; держава підтримувала функціонування закупівлі спирту-

сирцю у сільськогосподарських виробників як важливої складової аграрного

ринку країни до 2010 року [264, с. 40]

Отже, зарубіжний досвід переконує, що ДФМ на виробництво та

продаж алкогольних напоїв є історичним пережитком, який продовжує своє

існування лише в декількох країнах переважно в силу історичної традиції,

відноситься до неподаткових надходжень бюджету і не суттєво впливає на

його формування та поповнення [265, с. 63].

До правової природи державної фіскальної монополії на виробництво

та реалізацію алкогольної продукції науковці підходять як до: «прихованого

акцизу», оскільки сума, що є різницею між ціною, яка б склалася на ринку за

відсутності державної фіскальної монополії на виробництво і реалізацію

алкогольної продукції, та ціною, яка встановлена державою, фактично

представляє собою прихований непрямий податок, що включається в ціну

товару [266]; системи державного адміністративного втручання в процеси

виробництва та/чи обігу алкогольної продукції [267, с. 4; 249, с. 183; 211,

с. 116]; доходу бюджету неподаткового характеру [31, с. 189].

Віднесення ДФМ до «скритих акцизів» на сучасному етапі не витримує

критики, незважаючи на ряд ототожнюючих аспектів (як, наприклад, те, що і

131

ДФМ, і акцизи представляють собою надбавку до ціни товару, яка

включається у вартість кінцевого продукту), але у випадку, якщо покупець

відмовляється від купівлі товару, то акциз у будь-якому випадку надходить

до бюджету (оскільки його сплачує виробник товару), а при ДФМ –

нереалізований товар залишається у держави, яка не отримує прибуток, не

відшкодовує витрати на виробництво чи реалізацію товару, а також несе

додаткові витрати, пов’язані з необхідністю тривалого зберігання цього

товару [31, с. 189]. Це і є однією з причин того, до ДФМ майже не

застосовується на сучасному етапі в багатьох країнах, оскільки більш

вигідним є справляння акцизного збору з товару, ніж встановлення ДФМ на

товар. Крім того, як вірно підкреслюють Г.Г. Ячменев, Н.В. Яковлева, ДФМ

не відповідає таким ознакам податку як обов’язковість (покупець може не

купувати товар, що є предметом ДФМ, і ніхто не може примусити його

купувати цей товар) та індивідуальна безвідплатність (купуючи товар та

сплачуючи різницю в ціні, покупець отримує товар для задоволення своїх

потреб) [31, с. 192; 266]. Крім цього, О.В. Кудряшова наполягає, що ДФМ не

відповідає податковим ознакам з позицій того, що різниця між монопольно та

ринковою ціною не є відчуженням грошових коштів [268, с. 17]. Виходячи з

вищевказаного, підтримуємо зазначену позицію і наполягаємо, що не можна

віднести ДФМ до непрямих податків. В сучасних умовах ДФМ втратили

свою податкову сутність і представляють собою звичайні державні монополії

на виробництво та обіг деяких товарів, а фіскальними вони називаються в

силу історичної традиції.

Що стосується підходу до ДФМ як до системи державного

адміністративного втручання в процеси виробництва та/чи обігу алкогольної

продукції, то такий підхід притаманний науковим працям вчених кінця ХІХ –

початку ХХ ст. [267; 249; 248]. Так, А. фон Рутцен з цього приводу писав:

«…призначена державою за її волею монопольна ціна замінює збір, що

стягується зі споживача і в теорії обіцяє наступні переваги: 1) держава при

монополізованому виробництві отримує легку можливість надавати

132

населенню продуктами належної якості, а також регулювати обіг продукту

відповідно вимогам; 2) держава може збільшувати свої доходи незалежно від

розмірів оподаткування, отримуючи у власність доходи від виробництва та

реалізації; 3) зменшуються витрати на стягнення податків, оскільки нагляд за

казенними місцями виробництва чи продажу спрощуються у порівнянні з

наглядом на приватними установам [269, с. 207]. Дійсно, в той період ціни на

товари казенних підприємств не підлягли затвердженню парламентом (на

відміну від податкових ставок), і можливість з їх зміни була повністю

підконтрольна представникам виконавчої влади, що давало їм можливість

шляхом застосування не законодавчої, а адміністративної форми впливу

(зміни ціни) збільшити доходи бюджету. Отже, використовуючи ДФМ як

єдиний захід державного адміністративного втручання в процеси

виробництва та/чи обігу алкогольної продукції (не застосовуючи непрямих

податків), держава протягом століть вирішувала ряд питань економічного та

соціального характеру, проте на сучасному етапі подібний підхід є

застарілим. Враховуючи викладені раніше аргументи щодо податкових та

неподаткових доходів бюджету, вважаємо, що ДФМ можна визначити як

дохід неподаткового характеру.

Україна є однією з тих небагатьох країн, в якій досьогоні існує ДФМ на

виробництво спирту.

Основним виробником сприту етилового в Україні є ДП спиртової та

лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт», яке створено з метою

підвищення ефективності функціонування державних підприємств на базі

однойменного державного концерну спиртової та лікеро-горілчаної

промисловості та вдосконалення системи управління у зазначеній галузі

відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 року

№ 672 [270]. ДП «Укрспирт» поєднує 85 підприємств державної форми

власності (з них – 76 спиртових заводів). Відповідно до проведеного

публічного аудиту ДП «Укрспирт», зазначене ДП є основним державним в

Україні оператором, що забезпечує 95% виробництва спирту в країні (інші

133

виробники забезпечують лише 5% виробництва спирту в країні) [271].

Відповідно до поставлених завдань, ДП «Укрспирт» здійснює впровадження

державної політики на ринку спирту та лікеро-горілчаних виробів і

займається організацією ефективної роботи державних підприємств

спиртової галузі, координацію роботи підпорядкованих підприємств,

оптимізацію галузевої та міжгалузевої кооперації у сфері виробництва

спирту етилового, горілки, горілчаних виробів, повне насичення

внутрішнього ринку та експорт спирту етилового, забезпечення державних

потреб [270].

ДП «Укрспирт» входить до сфери управління Міністерства аграрної

політики та продовольства України і створено до відповідно до Постанови

Кабінету Міністрів України «Про утворення Державного підприємства

спиртової та лікеро-горілчаної промисловості» від 28.07.2010 № 672 з метою

підвищення ефективності функціонування державних підприємств спиртової

та лікеро-горілчаної промисловості та вдосконалення системи управління у

зазначеній галузі на базі державного концерну спиртової та лікеро-горілчаної

промисловості (державний концерн «Укрспирт»), що об’єднував у собі 85

підприємств з державною формою власності (зокрема 76 спиртових заводів)

[272]. Проте до сьогодні від державного концерну «Укрспирт» до ДП

«Укрспирт» передано лише 41 підприємство, з яких працюють лише 10, а

інші або знаходяться у процесі банкрутства, або простоюють.

Відповідно до Статуту, ДП «Укрспирт» здійснює управління

державними підприємствами спиртової галузі, а також відповідає за

впровадження державної політики на ринку спирту та лікеро-горілчаних

виробів, потужності яких дають змогу щорічно виробляти до 60 млн.

декалітрів спирту [273]. Проте, згідно офіційних даних, на сучасному етапі

загальна виробнича потужність ДП «Укрспирт» лише трохи більше 36

мільйонів декалітрів на рік [274]. При цьому, виробництво національного

спирту має тенденцію до спаду, за умови зростання імпорту спирту

етилового, неденатуровного з концентрацією спирту 80% або більше (в

134

2009 р. до України було імпортовано 9 тис. декалітрів такого спирту, в 2010 –

11,2, в 2011 – 16,9, в 2012 – 41,1, в 2013 – 45,8, в 2014 – 175, в 2015 – 182, в

2016 – 196, в 2017 – 192) [275]. Експортні показники, навпаки, демонструють

поступове зменшення реалізації горілки на зовнішні ринки на 10%, у

порівнянні з 2013 роком – експорт горілки зменшився більше, ніж вдвічі у

порівнянні з 2013 роком [270]. Отже, виробництво спирту падає,

збільшується імпорт цього алкогольного продукту, що свідчить про

завищену собівартість національного спирту і більшу вигоду від імпорту

спирту, ніж його виробництва.

Як зазначалося вище, виробники спирту в Україні сплачують податок

на прибуток, ПДВ, акцизний податок, але при цьому спостерігається стійка

тенденція до зменшення надходжень від цих податків до бюджету. Так,

надходження від акцизного податку в загальному фонді бюджету складають

менше 0,02% (наприклад, надходження від акцизного податку від продажу

спирту в 2013 році складали 64,8 млн. грн., від продажу лікеро-горілчаної

продукції – 3 912,6 млн. грн., при загальному фонді бюджету – 291 572,5 млн.

грн.; в 2014 році надходження від акцизного податку від продажу спирту в

2014 році складали 56,4 млн. грн., від продажу лікеро-горілчаної продукції –

4 706,8 млн. грн., при загальному фоні бюджету 278 463,9 млн. грн. [270].

Підняття ставки акцизного податку підвищили надходження від нього від

виробників спирту етилового до 1,69% (4,7 млрд. грн.) у 2015 р., проте у

порівнянні з доходами, які очікують від застосування ДФМ на виробництво

спирту, можна підтримати думку, яку висловлюють сучасні аналітики, що

застосування такої монополії не досягає поставленої мети.

Згідно результатів проведеного аудиту діяльності ДП «Укрспирт»:

чітко простежується тенденція щодо зменшення податкового навантаження з

податку на прибуток (співвідношення сплаченого податку на прибуток до

валових доходів підприємства) з 1,65% у 2011 році, до 0,59 % у 2012 та до

0,55 % у 2013 році, що свідчить про стійке погіршення прибутковості

монопольної галузі, навіть при зменшенні ставки податку на прибуток

135

щорічно на 2%; рентабельність (відносний показник економічної

ефективності) ДП «Укрспирт» та відрахування частини чистого прибутку, що

підлягає сплаті до державного бюджету, за останні роки зменшився втричі;

суттєво зменшилися витрати на виробництво та збільшилися адміністративні

витрати (на заробітну плату адміністративно-управлінського персоналу й

нарахування на неї, витрати на утримання та амортизаційні відрахування за

основними засобами і нематеріальними активами загальногосподарського

призначення, витрати на комунальні послуги і послуги зв’язку, на охорону,

юридичні, аудиторські послуги тощо) – в сім разів; бюджет держави

фактично від своєї власності балансовою вартістю понад 1,3 млрд. грн.

отримає менше 0,3% цієї суми [270].

Навколо діяльності ДП «Укрспирт» неодноразово лунають гучні

скандали, пов’язані з корупцією, прихованою приватизацією майна

державних підприємств концерну шляхом доведення їх до штучного

банкрутства, отриманням кредитних ресурсів у комерційних банках з

передачею державного майна у заставу та стягненням наявної заборгованості

із заробітної плати його працівникам за рішенням суду шляхом реалізації

державного майна комерційним структурам, закупівлею сировини для

виробництва продукції не у виробників, а у посередників (приватних

структур, у яких ціни майже на 40 % перевищують ціни виробників) [271].

Крім цього, неодноразово підіймалося питання щодо тінізації ринку

виробництва спирту (на думку експертів, виробництво спирту в Україні не

скоротилося, а «пішло в тінь»). Подібну думку опосередковано доводять і

судові рішення, що приймаються по спорах між ДФС та ДП «Укрспирт».

Найбільш відомим насьогодні є спір про стягнення штрафних санкцій з ДП

«Укрспирт» у розмірі 186 956 800,16 грн. Сутність спору полягала в тому, що

ДП «Укрспирт» було здійснено відпуск алкогольної продукції без

представника ДФС, що потягнуло нарахування штрафних санкцій, які були

оскаржені підприємством в судовому порядку. Рішенням Київського

окружного адміністративного суду № 810/549/15 26.12.2014 року у

136

задоволенні позову було відмовлено [276], і Київським апеляційним

адміністративним судом 19.02.2015 року зазначені вище нарахування

залишено в силі із зобов’язанням їх сплатити до бюджету [277]. У зв’язку з

несплатою у добровільному порядку узгоджених грошових зобов’язань ДФС

звернулося до суду з позовом про стягнення податкового боргу у сумі 186,9

млн. грн. Рішеннями судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

надано дозвіл на стягнення заборгованості; через невиконання ДП

«Укрспирт» рішень судів та несплат штрафних санкцій у розмірі 186,9 млн

грн., Київським окружним адміністративним судом за заявою ДФС видано

виконавчий лист [278]. На його підставі 21.07.2016 року Департаментом

державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено

постанову про відкриття виконавчого провадження. У свою чергу ДП

«Укрспирт» знову оскаржило дії ДФС та виконавчої служби через те, що

Вищим адміністративним судом України скасовано рішення судів попередніх

інстанцій та справу про визнання недійсними рішень про застосування

фінансових санкцій направлено на новий розгляд до суду першої інстанції

[278]. Слід зазначити, що у зв’язку з направленням справи на новий розгляд

платник звернувся до суду щодо визнання виконавчого листа таким, що не

підлягає виконанню, проте суди дійшли висновку, що виконавчий лист не

був виданий судом помилково і він підлягає обов’язковому виконанню, а

31.01.2018 року Верховний суд прийняв остаточне рішення, яким заявлений

позов ДП «Укрспирту» визнано необґрунтованим та таким, що суперечить

вимогам чинного законодавства і спрямований на відтягування виконання

законного рішення суду про стягнення заборгованості [278]. Виходячи з

аналізу судових спорів між ДП «Укрспирт» та ДФС України, можна дійти

висновку, що об’єми виробництва вищевказаного підприємства набагато

більші, ніж задекларовані ними 36 мільйонів декалітрів на рік, з яких

сплачуються податки.

Таким чином, ДФМ на виробництво спирту в Україні не досягає

поставленої мети. На сучасному етапі простежується чітка тенденція до

137

зменшення податкового навантаження з державних підприємств, які

виробляють спирт (бюджет держави фактично від своєї власності

балансовою вартістю понад 1,3 млрд. грн. отримає менше 0,3% цієї суми), що

свідчить про стійке погіршення прибутковості монопольної галузі

виробництва спирту.

Крім цього, ДФМ на виробництво спирту в Україні має ряд негативних

аспектів: навколо державних підприємств, що виробляють спирт, лунають

гучні скандали, пов’язані з корупцією, прихованою приватизацією майна цих

підприємств шляхом доведення їх до штучного банкрутства, отриманням

кредитних ресурсів у комерційних банках з передачею державного майна у

заставу, тінізацією ринку виробленого спирту, розкраданням та ухиленням

від сплати податків. ДП «Укрспирт», який виробляє 95% спирту в країні,

щороку декларує показники зменшення рентабельності та сплати податків, за

умов збільшення адміністративних витрат. На наш погляд, з огляду на

визначені проблеми у галузі виробництва спирту, ДФМ на виробництво

спирту в Україні можна вважати історичним пережитком, який необхідно

скасувати, передавши виробництво спирту у приватний сектор. Питання

щодо приватизації ДП «Укрспирту» вже виносилося на обговорення

Верховної Ради – у складі законопроекту щодо передачі до приватизації 1200

стратегічних об’єктів державної власності, серед яких було й ДП «Укрспирт»

[279]. Зазначений законопроект жваво обговорювався як у суспільстві, так і в

Верховній Раді Україні і був направлений на доопрацювання, а потім про

нього нібито забули. Вважаємо доцільним відродити ідею щодо скасування

ДФМ на виробництво спирту в Україні.

Висновки до розділу 2

1. Акцизний податок є основним податком, що стягується з суб’єктів

господарювання у сфері виробництва та обігу алкогольної продукції при

138

застосуванні оподаткування як форми фінансово-правового регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції. При розробленні правового

механізму акцизного податку законодавець повинен враховувати не лише

фіскальну, але й регулюючу функцію, яка покладається на цей податок.

Поетапне збільшення ставок акцизного податку на алкогольну

продукцію з 2014 року в Україні було обумовлено її міжнародними

зобов’язаннями щодо інтеграції національного законодавства до

законодавства ЄС, в тому числі – у сфері акцизного оподаткування, проте

регулярне підвищення ставок цього податку призвело до збільшення обсягів

нелегального обігу алкогольної продукції та, відповідно, зменшенню доходів

бюджетів і зростання ряду негативних соціальних наслідків вживання

нелегальної алкогольної продукції населенням.

Правовий механізм акцизного податку в Україні розроблений для

реалізації виключно фіскальної функції цього податку, без врахування його

регулюючої функції. Його удосконалення можливо шляхом: 1) встановлення

мораторію на подальше підвищення ставок цього податку; 2) виключення з

платників цього податку суб’єктів господарювання, що безпосередньо

реалізують алкогольну продукцію в мережі оптової і роздрібної торгівлі та

осіб, які реалізують конфіскований спирт етиловий та алкогольні напої.

2. Плата за ліцензії у сфері виробництва та обігу алкогольної продукції

відрізняється від плати за ліцензії в інших сферах діяльності: 1) розмір

коливається від 500 000 до 780 грн.; 2) сплачується періодично;

3) справляється до початку виробництва або діяльності, пов’язаної з обігом

алкогольної продукції (авансові платежі); 4) кошти від внесення

зараховуються до місцевих бюджетів; 5) розмір плати за видачу дубліката

ліцензії в певних випадках дорівнює розміру плати за видачу ліцензії.

6) ліцензії видає ДФС України; 7) при роздрібній торгівлі ліцензується не

діяльність, а торгівельне місце.

Плата за ліцензії на право виробництва та обігу алкогольної продукції

представляє собою місцевий збір – обов’язковий платіж до місцевих

139

бюджетів, що справляється з суб’єктів господарювання, які прагнуть

здійснювати виробництво або обіг алкогольної продукції за право

здійснювати таке виробництво або обіг.

З урахуванням правової природи плати за ліцензії на виробництво та

обіг алкогольної продукції та позитивного зарубіжного досвіду

пострадянських країн у цьому питанні, доцільно віднести до об’єктів

державного мита право виробництва та обігу алкогольної продукції, а

суб’єктів господарювання, що прагнуть здійснювати виробництво, імпорт,

експорт, оптову та роздрібну торгівлю алкогольними напоями (якщо вони

відповідають вимогам, визначеним у законодавстві) – до платників

державного мита.

3. Сутність державної фіскальної монополії полягає в сукупності дій

держави з усунення приватної конкуренції на певному сегменті ринку і

реалізації споживачам певних необхідних їм послуг та(чи) товарів за цінами,

що перевищують в сукупності витрати на їх виробництво та середню норму

прибутку для забезпечення фіскальних інтересів держави. Державна

фіскальна монополія може бути двох видів: 1) повна (держава має виключні

права і на виробництво і на реалізацію певного товару); 2) часткова (держава

має виключні права або на виробництво, або на реалізацію певного товару).

Протягом століть державна фіскальна монополія на виробництво та/чи

реалізацію алкогольної продукції застосовувалася як єдиний захід

державного адміністративного втручання в процеси виробництва та/чи обігу

алкогольної продукції, що дозволяло вирішувати ряд питань економічного та

соціального характеру. На сучасному етапі державна фіскальна монополія на

виробництво та/чи реалізацію алкогольної продукції є формою неподаткових

надходжень бюджету, продовжує застосовуватися в небагатьох країнах

(Німеччина, Фінляндія, Швеція тощо) переважно в силу історичної традиції, і

суттєво не впливає на формування та поповнення бюджетів.

4. Державна фіскальна монополія на виробництво спирту в Україні не

досягає поставленої мети. На сучасному етапі простежується чітка тенденція

140

до зменшення податкового навантаження з державних підприємств, які

виробляють спирт (бюджет держави фактично від своєї власності

балансовою вартістю понад 1,3 млрд. грн. отримає менше 0,3% цієї суми), що

свідчить про стійке погіршення прибутковості монопольної галузі

виробництва спирту. Державна фіскальна монополія на виробництво спирту

в Україні має ряд негативних аспектів: навколо державних підприємств, що

виробляють спирт, лунають гучні скандали, пов’язані з корупцією,

прихованою приватизацією майна цих підприємств шляхом доведення їх до

штучного банкрутства, отриманням кредитних ресурсів у комерційних

банках з передачею державного майна у заставу, тінізацією ринку

виробленого спирту, розкраданням та ухиленням від сплати податків. ДП

«Укрспирт», який виробляє 95% спирту в країні, щороку декларує показники

зменшення рентабельності та сплати податків, за умов збільшення

адміністративних витрат. З огляду на визначені проблеми у галузі

виробництва спирту, ДФМ на виробництво спирту в Україні можна вважати

історичним пережитком, який необхідно скасувати, передавши виробництво

спирту у приватний сектор.

5. З метою вдосконалення нормативно-правового регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції в Україні доцільно:

1) до Податкового кодексу України внести такі зміни:

- п. 222.1.4 та пп. 212.1.11 п. 212.1 зі ст. 212 виключити;

2) розробити та прийняти Закон України «Про державне мито», в якому

до об’єктів віднести право на виробництво та обіг алкогольної продукції, а до

платників - суб’єктів господарювання, що прагнуть здійснювати

виробництво, імпорт, експорт, оптову та роздрібну торгівлю алкогольними

напоями, що відповідають вимогам, визначеним у законодавстві

3) з Закону № 481/95-ВР видалити норми, що визначають елементи

плати за ліцензії на право виробництва або обігу алкогольної продукції.

141

РОЗДІЛ 3

ФОРМИ ФІНАНСОВО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ВИРОБНИЦТВА ТА ОБІГУ АЛКОГОЛЬНОЇ ПРОДУКЦІЇ, ЩО

ОПОСЕРЕДКОВАНО СПРЯМОВАНІ НА ФОРМУВАННЯ ДОХІДНОЇ

ЧАСТИНИ БЮДЖЕТУ

3.1 Форми фінансово-правового регулювання виробництва та обігу

алкогольної продукції, що спрямовані на забезпечення належного

податкового контролю

При визначенні форм фінансово-правового регулювання виробництва

та обігу алкогольної продукції, що опосередковано спрямовані на

формування дохідної частини бюджету, нами було виокремлену групу форм

фінансово-правового регулювання, що спрямовані на забезпечення

належного податкового контролю за сплатою податків у сфері виробництва

та обігу алкогольної продукції, до яких віднесено облік та реєстрацію у сфері

виробництва та обігу алкогольної продукції, встановлення режиму акцизного

складу та маркування алкогольної продукції акцизними марками.

В першу чергу зосередимо увагу на такій формі фінансово-правового

регулювання у сфері виробництва та обігу алкогольної продукції, що

спрямовані на забезпечення належного податкового контролю.

Облік та реєстрація у сфері виробництва та обігу алкогольної продукції

здійснюються шляхом акумуляції відповідної інформації у спеціалізованих

електронних базах даних з метою здійснення контролю за місцями зберігання

спирту і алкогольних напоїв, за переміщенням митною територією України

спирту етилового та алкогольних напоїв, за обсягом виробленого спирту

етилового, а також для обліку виробників спирту етилового, коньячного і

плодового, спирту етилового ректифікованого плодового, дистиляту

виноградного спиртового, спирту-сирцю плодового, алкогольних напоїв.

142

У сфері виробництва та обігу алкогольної продукції створено такі

реєстри – Єдиний реєстр місць зберігання спирту (ЄРМЗС), Єдиний

державний реєстр виробників спирту етилового, коньячного і плодового,

спирту етилового ректифікованого плодового, дистиляту виноградного

спиртового, спирту-сирцю плодового, алкогольних напоїв та тютюнових

виробів (ЄДРВС), Єдиний реєстр товарно-транспортних накладних на

переміщення спирту етилового та алкогольних напоїв (ЄРТТН), Єдиний

державний реєстр витратомірів-лічильників обсягу виробленого спирту

етилового (ЄДРВЛ), Реєстри виданих, призупинених та анульованих ліцензій

на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими

виробами (по областях) (надалі – РВПАЛ). Адміністраторами зазначених

реєстрів є ДФС України.

ЄРМЗС – це перелік місць, що використовуються для зберігання

спирту, та приміщень, що використовуються для зберігання алкогольних

напоїв та тютюнових виробів, який містить відомості про місцезнаходження

місць зберігання та відомості про заявників (ст. 1 Порядку ведення ЄРМЗС та

форми довідки про внесення місця зберігання до ЄРМЗС, затвердженого

Наказом Державної податкової адміністрації України № 251 від 28.05.2002

(надалі – Наказ ДПА № 251) [158].

До ЄРМЗС вносяться: місця зберігання алкогольних напоїв; місця

зберігання спирту суб'єктів підприємницької діяльності – виробників спирту

та алкогольних напоїв; місця зберігання спирту суб'єктів підприємницької

діяльності, які отримують спирт для забезпечення виробничих та інших

потреб, якщо його кількість перевищує 100 декалітрів на квартал [158].

Суб’єкт господарювання, який має намір внести місце зберігання

спирту або алкогольних напоїв до ЄРМЗС, зобов’язаний забезпечити

відповідність стану місця зберігання вимогам «Інструкції з приймання,

зберігання, відпуску, транспортування та обліку спирту етилового»,

затвердженої наказом Мінагрополітики від 13.04.09 за № 264 [280].

Відповідність місця зберігання спирту або алкогольних напоїв перевіряється

143

представником Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту,

алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДФС України, за заявою суб’єкта

господарювання та підтверджується довідкою відповідного зразка.

Отримавши довідку про відповідність місця зберігання спирту встановленим

вимогам, суб’єкт господарювання може подати заяву до вищевказаного

Департаменту, а для реєстрації місця зберігання роздрібних партій

алкогольних напоїв – до регіонального управління Департаменту за

місцезнаходженням місця зберігання. До заяви, крім вищевказаної довідки,

ним додаються нотаріально посвідчена копія ліцензії на відповідний вид

діяльності та копія документа, що підтверджує право користування

приміщенням (договір оренди, свідоцтво на право власності тощо [188].

Департаментом або його регіональним управлінням, до якого подано заяву,

видається довідка про внесення місця зберігання спирту чи зберігання

алкогольних напоїв [158].

До ЄРМЗС вносяться: відомості про заявника – ідентифікаційний код

(номер), найменування (прізвище, ім'я, по батькові), місцезнаходження або

місце проживання (поштовий індекс, область, район, місто, вулиця, номер

будинку), серія та номер ліцензії, виданої заявнику на відповідний вид

діяльності; відомості про місце зберігання – місцезнаходження (поштовий

індекс, область, район, місто, вулиця, номер будинку), площа місця

зберігання (місткість місця зберігання спирту), вид продукції, що

зберігається; дата включення місця зберігання до ЄРМЗС; серія, номер та

дата видачі довідки про внесення місця зберігання до ЄРМЗС; підстави та

дата виключення місця зберігання з ЄРМЗС [158].

Таким чином, ЄРМЗС представляє собою спеціалізовану електронну

базу даних, в якій акумульовані відомості про місця, які використовуються

для зберігання спирту, приміщення, що використовуються для зберігання

алкогольних напоїв та суб’єктів господарювання, що зберігатимуть у

вказаних місцях та приміщеннях спирт та алкогольні напої. ЄРМЗС ведеться

з метою здійснення контролю за місцями зберігання спирту і алкогольних

144

напоїв та суб’єктами господарювання, що зберігають у вказаних місцях та

приміщеннях спирт та алкогольні напої

Крім ЄРМЗС, відповідно до норм Закону № 481/95-ВР та Інструкції

Міністерства фінансів України № 1246 від 30.11.2012, у сфері виробництва та

обігу алкогольної продукції ведеться ЄДРВС [27; 159]. Департамент

контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і

тютюнових виробів ДФС України вносить до ЄДРВС відомості про суб’єктів

господарювання, які отримали ліцензії на виробництво спирту етилового,

коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного,

спирту етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю виноградного,

спирту-сирцю плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів

протягом 5 днів з дня видачі ліцензії та надає відповідну інформацію в

паперовій та електронній формі Департаменту взаємодії із засобами масової

інформації та громадськістю ДФС для розміщення на офіційному веб-сайті

ДФС України. До ЄДРВС вносяться відомості: повне найменування суб’єкта

господарювання (прізвище, ім’я, по батькові); вид господарської діяльності

згідно з виданою ліцензією; серія, номер ліцензії та строк дії ліцензії, виданої

суб’єкту господарювання; дата включення/виключення з ЄРМЗС та підстава

виключення [159].

Таким чином, ЄДРВС представляє собою спеціалізовану електронну

базу даних, в якій акумульовані відомості про суб’єктів господарювання, які

отримали ліцензії на виробництво спирту етилового, коньячного і плодового,

спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового

ректифікованого плодового, спирту-сирцю виноградного, спирту-сирцю

плодового, алкогольних напоїв, яка ведеться з метою їх обліку та контролю

за такими суб’єктами.

Крім ЄДРВС, відповідно до норм Закону № 481/95-ВР та Порядку

ведення Єдиного реєстру товарно-транспортних накладних на переміщення

спирту етилового та алкогольних напоїв і порядку ведення Єдиного

державного реєстру витратомірів-лічильників обсягу виробленого спирту

145

етилового, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від

09.10.2013 № 806 [160], в сфері виробництва та обігу алкогольної продукції

ведуться вищевказані реєстри (ЄРТТН та ЄДРВЛ).

ЄРТТН представляє собою спеціалізовану електронну базу даних, яка

містить інформацію товарно-транспортних накладних на переміщення

спирту етилового та алкогольних напоїв з їх реєстраційними номерами та

використовується з метою здійснення контролю за переміщенням митною

територією України спирту етилового та алкогольних напоїв [160]. Вимоги

щодо реєстрації товарно-транспортних накладних у ЄРТТН містяться і в ПК

України. Так, відповідно до 230.18 ст. 230 ПК України, транспортування

спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів, відвантажених з

акцизного складу підприємства, на якому виробляються спирт етиловий,

горілка та лікеро-горілчані вироби, без товарно-транспортних накладних,

зареєстрованих в Єдиному реєстрі товарно-транспортних накладних на

переміщення спирту етилового та алкогольних напоїв, з відміткою

представника контролюючого органу на акцизному складі забороняється

[28]. Нормами цієї ж статті визначається порядок заповнення товарно-

транспортних накладних, їх відмітки у представників ДФС (про погодження

відпуску шляхом проставляння відповідного штампу), зазначення часу

в’їзду/виїзду з акцизного складу та показників пробігу транспортного засобу

та здійснення записів у журналі реєстрації/отримання відвантаження горілки

та лікеро-горілчаних виробів (пп. 230.13, 230.13-1, 230.15, 230.17 ст. 230 ПК

України) [28].

ЄДРВЛ є електронною базою даних, яка містить інформацію про

наявність у суб’єктів господарювання витратомірів – лічильників обсягу

виробленого спирту етилового, їх серійні (ідентифікаційні) номери, а також

облікові дані щодо обсягу виробленого спирту етилового [160]. До ЄДРВЛ

вносяться інформація про назву, модель, місце встановлення (розташування)

витратоміра, його серійний (ідентифікаційний) номер; електронна

фотографія встановленого витратоміра; дата встановлення, заміни,

146

технічного обслуговування, повірки або державної метрологічної атестації

витратоміра та відомості щодо організацій та осіб, які здійснювали такі

операції (роботи); щоденні облікові дані витратомірів щодо обсягу

виробленого спирту етилового та інформація про осіб, які їх знімали;

інформація про осіб, які мають доступ до ЄДРВЛ, а також інформація про

витратоміри, типи яких внесені Мінекономрозвитку до Державного реєстру

засобів вимірювальної техніки [160]. Метою створення ЄДРВЛ є облік обсягу

виробленого спирту етилового для забезпечення контролю за виробництвом і

обігом такого спирту. Цей висновок підтверджується також нормами ПК

України, відповідно до п. 230.1 ст. 230 якого, відпуск спирту етилового без

наявності витратоміра-лічильника забороняється [28].

Ведення РВПАЛ (по областях) не має спеціального правового

підґрунтя. На сайті ДФС України, який є адміністратором цих реєстрів,

зазначається їх ведення обумовлено нормами Закону «Про публічну

інформацію» як відкриті дані, що повинні бути оприлюднені для вільного та

безоплатного доступу до неї, як дозволені для їх подальшого використання та

поширення [281]. Мети їх створення та ведення нормативно не визначається,

проте можна припустити, що вони створюються для забезпечення контролю

за кількістю суб’єктів господарювання, що здійснюють роздрібну торгівлю

алкогольними напоями та виданими їм ліцензіями.

Адміністратором ЄРМЗС, ЄДРВС, ЄРТТН, ЄДРВЛ та РВПАЛ є органи

ДФС України. Зазначені реєстри є загальнодоступними, створені з метою

забезпечення податкового контролю за виробництвом і обігом алкогольної

продукції і використовується посадовими особами ДФС під час здійснення

податкового контролю за правильністю нарахування та сплати податків. При

цьому, застосування обліку та реєстрації як форми фінансово-правового

регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції, вирішує ще дві

важливі задачі. По-перше, ускладнює виробництво та реалізацію нелегальної

алкогольної продукції, і, по-друге, дозволяє проаналізувати стан та тенденції

розвитку виробництва та обігу алкогольної продукції в Україні.

147

Підсумовуючи вищевказане, зазначимо, що облік та реєстрація як

форма фінансово-правового регулювання виробництва та обігу алкогольної

продукції представляє собою систему збору, угрупування, узагальнення та

закріплення у загальнодоступних електронних базах даних інформації про:

місця зберігання спирту; приміщення, що використовуються для зберігання

алкогольних напоїв; суб’єктів господарювання, що зберігають спирт та

алкогольні напої; суб’єктів господарювання, які отримали ліцензії на

виробництво спирту етилового, коньячного і плодового, спирту етилового

ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого

плодового, спирту-сирцю виноградного, спирту-сирцю плодового,

алкогольних напоїв та роздрібну торгівлю алкогольними напоями; товарно-

транспортні накладні на переміщення спирту етилового та алкогольних

напоїв; наявність у суб’єктів господарювання витратомірів–лічильників

обсягу виробленого спирту етилового; облікові дані щодо обсягу

виробленого спирту етилового;

Ведення реєстрів у сфері виробництва та обігу алкогольної продукції

спрямовані на: автоматизацію контролю за суб’єктами господарювання, що

задіяні у виробництві та обігу алкогольної продукції та обсягами

виробництва спирту з метою забезпечення повної та правильної сплати ними

податків; боротьбу з незаконним виробництвом і обігом алкогольної

продукції; аналіз стану та тенденції розвитку виробництва та обігу

алкогольної продукції в Україні [282, с. 119].

Одночасно з веденням реєстрів, для забезпечення контролю у сфері

виробництва та обігу алкогольної продукції, застосовуються режими

акцизних складів і податкових постів та маркування алкогольної продукції

акцизними марками.

За визначенням В.Т. Білоуса, історично поняття акцизного складу

виникло лише з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких

законів України» щодо впорядкування обігу спирту, алкогольних напоїв та

тютюнових виробів» від 18.11.2004-IV [283], де під цим поняттям розуміли

148

приміщення, в яких здійснювалося виробництво спирту етилового та місця

зберігання спирту, розташовані на державному підприємстві, яке виробляє

спирт етиловий та місця зберігання спирту, розташовані на державному

підприємстві, яке виробляє спирт етиловий, а до того часу, згідно з

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.1997 № 9-47 «Про

контрольні пости державних податкових інспекцій на підприємствах, що

виробляють спирт та алкогольні напої» [284], використовувалося поняття

«контрольні пости» [283, с. 67]. Дійсно, у нормах Постанови № 9-47,

контрольні пости визначалися як пости, що утворюється на території

підприємств, які виробляли спирт та алкогольні напої, незалежно від форм

власності, для здійснення контролю за повнотою та своєчасністю сплати

акцизного збору [284]. Водночас, інститут акцизних складів широко

використовується в європейських країнах. О.М. Жукевич з цього приводу

зазначає, що поява в Україні акцизних складів і як правової категорії, і як

матеріальних об’єктів була обумовлена прагненням України до адаптації

норм вітчизняного законодавства до європейського, а саме – до Директиви

Ради Європи від 25.02.1992 № 92/12/ЄЕС (надалі – Директива № 92/12/ЄЕС)

[173, с. 262]. Так, у статті 4 вищевказаної Директиви, акцизний (податковий)

склад визначався як місце, де товари, які підлягають оподаткуванню

акцизним збором, виробляються, оброблюються, зберігаються, утримуються

та видаються згідно з домовленостями про призупинення податку

уповноваженим управляючим складом у ході здійснення його діяльності

відповідно до певних умов, встановлених компетентними органами держави-

члена, на території якої розташовано цей склад [279]. Науковці, порівнюючи

поняття «контрольні пости», закріплене у національному законодавстві, та

«акцизні склади», що містилося в нормах Директиви № 92/12/ЄЕС, вказували

на недосконалість вітчизняної правової бази, в першу чергу на те, що поняття

«контрольні пости» набагато вужче, ніж акцизні склади, оскільки охоплюють

лише місця виробництва та зберігання спирту та алкогольних напоїв і

наполягали на введенні категорії «акцизні склади» у законодавство України,

149

визначенні розпорядника акцизного складу як суб’єкта господарювання, який

отримав ліцензію на право виробництва спирту етилового, горілки та лікеро-

горілчаних виробів; визначенні правового статусу постійного представника

органу ДФС України (закріпленні його прав та обов’язків) тощо

[285, с. 266; 286].

З прийняттям ПК України, а потім ряду законів, що вносили в нього

зміни та доповнення (№ 71-VIII від 28.12.2014, № 5503-VI від 20.11.2012;

№ 909-VIII від 24.12.2015), законодавець майже адаптував норми

національного законодавства, що стосуються діяльності акцизних складів, до

положень Директиви № 92/12/ЄЕС. Так, у пп. 14.1.6 п. 1 ст. 14 ПК України,

було закріплено, що акцизним складом є спеціально обладнані приміщення

на обмеженій території, розташовані на митній території України, де під

контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник

акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом

вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування,

фасування, зберігання, одержання чи видачі спирту етилового, горілки та

лікеро-горілчаних виробів, при цьому приміщення відокремлених підрозділів

розпорядника акцизного складу, які використовуються ним виключно для

пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі маркованих марками

акцизного податку горілки та лікеро-горілчаних виробів, відвантажених з

акцизного складу, а також для здійснення оптової та/або роздрібної торгівлі

відповідно до отриманої розпорядником акцизного складу ліцензії, не є

акцизним складом [28]. Визначення акцизного складу, закріплене у

ПК України, є достатньо повним та таким, що охоплює всі основні вимоги,

які пред’являються законодавцем до цієї форми фінансово-правового

регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції, навіть у

підзаконних актах (наприклад, у Порядку роботи представників

контролюючих органів на акцизних складах та податкових постах, що

утворюються на території підприємств, де виробляється продукція з

використанням спирту етилового та біоетанолу, затвердженим Наказом

150

Міністерства фінансів України № 9 від 23.01.2015 (надалі – Порядок роботи

на акцизних складах та податкових постах) [287]), зазначається, що поняття

«акцизний склад» використовується у значенні, наведеному у ПК України.

Відповідно до податкового законодавство було змінено норми Закону

№ 481/95-ВР, в ст. 2 якого було введено поняття акцизного складу, до яких

відноситися приміщення, де здійснюється виробництво спирту етилового, та

місця зберігання спирту, розташованих на державному підприємстві, яке

виробляє спирт етиловий, виробничих приміщень на території суб'єкта

господарювання, де виробляється, обробляється (переробляється) горілка та

лікеро-горілчані вироби, та складських приміщень, в яких зберігається,

одержується чи відправляється горілка та лікеро-горілчані вироби повинні

були [27]. При цьому, вищевказаний нормативний акт містить ряд вимог до

акцизних складів – на акцизних складах повинні постійно діяти представники

ДФС України; зазначені склади повинні бути обладнані витратомірами –

лічильниками обсягу виробленого спирту етилового, які зареєстровані в

ЄДРВЛ; порядок роботи представників ДФС визначається органом

виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики,

але повинен відповідати режиму роботи акцизного складу, встановленому

його власником; вивезення спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних

виробів з території акцизного складу або транспортування такої продукції без

відмітки представника ДФС на товарно-транспортній накладній про

погодження відпуску забороняється тощо [27].

Правовий механізм діяльності акцизних складів був закріплений у

ст. 230 ПК України. Метою створення акцизних складів законодавець

визначає підвищення ефективності роботи із запобігання та боротьби з

незаконним виробництвом і обігом спирту етилового, горілки та лікеро-

горілчаних виробів, посилення контролю за повнотою та своєчасністю

надходжень до бюджету акцизного податку (п. 230.1 ст. 230 ПК України)

[28]. Основні аспекти, які закріплюються у нормах зазначеної статті,

передбачають встановлення вимог до акцизних складів, визначення суб’єктів

151

акцизного складу (розпорядник акцизного складу, контролюючий орган та

представники контролюючого органу), їх прав та обов’язків. Так, до

діяльності акцизних складів пред’являються такі вимоги: 1) повинні бути

обладнані витратомірами-лічильниками обсягу виробленого спирту

етилового; 2) на їх території повинні постійно діяти представники

контролюючих органів за місцем розташування таких акцизних складів.

Розпорядником акцизного складу визначено суб’єкта господарювання, який

має ліцензію на вироблення, оброблення (перероблення), змішування,

розлив, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачу спирту

етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів і здійснює таку діяльність;

контролюючим органом – центральний орган виконавчої влади, що

забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику у сфері

забезпечення діяльності акцизного складу (на сьогодні – ДФС України), а

представником контролюючих органів – співробітник контролюючого

органу, призначений в установленому законом порядку, що постійно

перебуває на акцизному складі. Також законодавством визначено правовий

статус суб’єктів акцизного складу (закріплено їх права та обов’язки). Так, до

обов’язків контролюючого органу належать: 1) призначити постійного

представника (представників) на акцизному складі (п. 230.4 ст. 230 ПК

України); 2) надіслати розпоряднику акцизного складу копію наказу про

призначення представника (представників) контролюючого органу у день

прийняття рішення (п. 230.4 ст. 230 ПК України); 3) визначити режим роботи

представника контролюючого органу з урахуванням режиму роботи

акцизного складу, порядок контролю за роботою представника

контролюючого органу, розробити заходи матеріально-технічного

забезпечення представника контролюючого органу, транспортного

обслуговування, інші умови, необхідні для забезпечення ефективності

контролю (п. 230.9 ст. 230 ПК України); 4) встановити такий розпорядок

роботи для своїх представників, який би відповідав режиму роботи акцизного

складу, встановленому його розпорядником (п. 230.6 ст. 230 ПК України);

152

4) розробити та затвердити порядок проведення спеціального навчання або

інструктажу щодо специфіки контролю за виробництвом та обігом спирту

етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів, а також методики

користування вимірювальними приладами (п. 230.8 ст. 230 ПК України);

5) надіслати копію наказу про призначення представника контролюючого

органу на акцизний склад розпоряднику акцизного складу

(п. 230.10 ст. 230 ПК України); 6) вживати заходів до розпорядника

акцизного складу відповідно до закону у разі виявлення фактів

неоприбуткування або неповного оприбуткування спирту етилового, фактів

надлишку спирту етилового (п. 230.14 ст. 230 ПК України) [28]. Обов’язки

представників контролюючих органів: 1) здійснювати постійний

безпосередній контроль за дотриманням установленого порядку

виробництва, зберігання, відпуску спирту етилового, горілки та лікеро-

горілчаних виробів, виноматеріалів і сусла, вермутів та сплатою податків з

них, за вжиттям заходів для недопущення порушення законодавства України,

за наявністю витратомірів-лічильників та інших вимірювальних приладів, за

даними бухгалтерського обліку акцизного складу або підприємства; за

обліком, зберіганням та використанням марок акцизного податку і

маркуванням продукції; за обліком надходження, витрачання сировини, яка

використовується для виробництва спирту етилового, горілки та лікеро-

горілчаних виробів, і кількістю виробленої продукції; за додержанням

установленого порядку обчислення та сплати податку

(пп. 230.5, 230.11, 230.12 ст. 230 ПК України); 2) пройти спеціальне навчання

або інструктаж щодо специфіки контролю за виробництвом та обігом спирту

етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів, а також методики

користування вимірювальними приладами (п. 230.7 ст. 230 ПК України);

3) брати участь у проведенні інвентаризації сировини, спирту етилового,

горілки та лікеро-горілчаних виробів і марок акцизного податку

(п. 230.12 ст. 230 ПК України); 4) надавати разі виявлення порушень

установленого законодавством порядку ведення обліку, зберігання і відпуску

153

спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів, марок акцизного

податку, сировини розпоряднику акцизного складу пропозиції щодо

усунення виявлених порушень та контролюють їх виконання

(п. 230.7 ст. 230 ПК України); 5) вносити пропозиції щодо вдосконалення

системи контролю за обліком, зберіганням, відпуском і транспортуванням

горілки та лікеро-горілчаних виробів (п. 230.7 ст. 230 ПК України); 6) бути

присутнім у разі опломбування місць можливого доступу до спирту (в тому

числі лічильників спирту), спиртосховища, цеху розливу та складу готової

продукції після закінчення робочого дня (п. 230.7 ст. 230 ПК України);

7) робити відмітку про погодження відпуску/ввезення шляхом проставляння

штампа «Виїзд дозволено/В’їзд дозволено» та особистого підпису,

зазначення часу виїзду з акцизного складу та показників пробігу

транспортного засобу, а також здійснює запис у журналі реєстрації

відвантаження горілки та лікеро-горілчаних виробів та бере участь у роботі

комісії з приймання спирту етилового

(пп. 230.15, 230.17 ст. 230 ПК України); 8) перевіряти усі документи, які є

підставою для відпуску спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних

виробів; 9) надсилає протягом трьох діб довідку про отримання спирту

етилового представнику контролюючого органу на акцизному складі

підприємства, що відпустило спирт, та про відвантаження спирту етилового

контролюючому органу за місцезнаходженням покупця спирту, про що

робить відмітку в відповідних журналах (п. 230.13-1 ст. 230 ПК України);

10) вносить до Єдиного державного реєстру витратомірів–лічильників обсягу

виробленого спирту етилового інформацію про: встановлення, заміни,

технічного обслуговування, повірки або державної метрологічної атестації

витратоміра та відомості щодо організацій та осіб, які здійснювали такі

операції (роботи); щоденні облікові дані витратомірів щодо обсягу

виробленого спирту етилового та осіб, які їх знімали

(п. 1 ст. 2 розділу ІІ Порядку роботи на акцизних складах та податкових

постах); 11) контролює облік, зберігання та використання марок акцизного

154

податку і маркування продукції; 12) здійснює контроль за обліком

надходження, витрачанням сировини, яка використовується для виробництва

спирту, горілки, лікеро-горілчаних виробів, виноматеріалів і сусла, вермутів,

і кількістю виробленої продукції, дані фіксує у журналі контролю за

надходженням сировини для виробництва спирту, виноматеріалів і сусла

(пп. 4, 5 ст. 2 розділу ІІ Порядку роботи на акцизних складах та податкових

постах); 13) контролює додержання установленого порядку обчислення та

сплати акцизного податку (п. 6 ст. 2 розділу ІІ Порядку роботи на акцизних

складах та податкових постах); 14) бере участь у проведенні інвентаризації

сировини, спирту, горілки, лікеро-горілчаних виробів, виноматеріалів і сусла,

вермутів, продукції, виробленої з використанням спирту, та марок акцизного

податку (п. 7 ст. 2 розділу ІІ Порядку роботи на акцизних складах та

податкових постах); 14) надає (у разі виявлення порушень установленого

законодавством порядку ведення обліку, зберігання і відпуску спирту,

горілки та лікеро-горілчаних виробів, виноматеріалів і сусла, вермутів, марок

акцизного податку, сировини) розпоряднику акцизного складу або керівнику

підприємства пропозиції щодо усунення виявлених порушень та контролює

виконання відповідних заходів (п. 9 ст. 2 розділу ІІ Порядку роботи на

акцизних складах та податкових постах); 15) вносить пропозиції щодо

удосконалення системи контролю за обліком, зберіганням, відпуском і

транспортуванням спирту, горілки та лікеро-горілчаних виробів

(п. 10 ст. 2 розділу ІІ Порядку роботи на акцизних складах та податкових

постах); 16) присутній при опломбуванні місць можливого доступу до спирту

(у тому числі лічильників спирту), спиртосховища, цеху розливу та складу

готової продукції після закінчення робочого дня

(п. 11 ст. 2 розділу ІІ Порядку роботи на акцизних складах та податкових

постах); 17) бере участь у складанні акта про фактично отриману кількість

спирту та розрахунку акцизного податку, виходячи з фактично отриманої

кількості спирту (п. 12 ст. 2 розділу ІІ Порядку роботи на акцизних складах

та податкових постах); 18) погоджує довідку про цільове використання

155

спирту етилового, отриманого за нульовою ставкою акцизного податку для

виробництва окремих видів продукції (п. 13 ст. 2 розділу ІІ Порядку роботи

на акцизних складах та податкових постах); 19) надає інформацію щодо

надходження і витрачання сировини, отримання та використання спирту

розпорядником акцизного складу або підприємством для виробництва

продукції з його вмістом до головних управлінь ДФС в областях та місті

Києві, Міжрегіонального головного управління ДФС – Центрального офісу з

обслуговування великих платників для узагальнення

(п. 14 ст. 2 розділу ІІ Порядку роботи на акцизних складах та податкових

постах) [28; 287]. Обов’язки розпорядника акцизного складу: 1) встановлює

режим роботи акцизного складу (п. 230.6 ст. 230 ПК України); 2) отримавши

копію наказу про призначення представника контролюючого органу на

акцизний склад, видати у триденний строк відповідний наказ, передбачивши

створення належних умов для ефективної роботи представника

контролюючого органу (п. 230.10 ст. 230 ПК України); 3) надати постійному

представнику контролюючого органу окреме приміщення, яке відповідає

санітарно-гігієнічним нормам, обладнане телефоном, а також вжити заходів

для запобігання несанкціонованому втручанню в роботу представника

контролюючого органу і користуванню службовою та іншою інформацією,

що зберігається представником контролюючого органу на акцизному складі

(п. 230.19 ст. 230 ПК України); 4) встановлювати та підтримувати у

належному стані необхідні замки, пломби, лічильники чи інші вимірювальні

прилади, які можуть бути затребувані постійним представником

контролюючого органу на акцизному складі з метою забезпечення повноти

сплати належної суми податку із спирту, горілки та лікеро-горілчаних

виробів, пального, що виробляються на акцизному складі

(п. 230.19 ст. 230 ПК України); 5) проводити інвентаризацію спирту

етилового на акцизному складі (у тому числі інвентаризацію, що проводиться

на перше число кожного місяця) у присутності представника контролюючого

органу на акцизному складі (п. 230.14 ст. 230 ПК України); 6) під час

156

відвантаження горілки та лікеро-горілчаних виробів заповнювати товарно-

транспортну накладну, зареєстровану в Єдиному реєстрі товарно-

транспортних накладних на переміщення спирту етилового та алкогольних

напоїв з відповідною відміткою її в представника контролюючого органу

(п. 230.15 ст. 230 ПК України); 7) забезпечувати облік наявності та руху

сировини, спирту етилового та водно-спиртових розчинів у незавершеному

виробництві горілки та лікеро-горілчаних виробів і готової продукції,

розміщених на акцизному складі; 8) подавати постійному представнику

контролюючого органу достовірну інформацію з цього питання, а також

відповідні документи первинного, бухгалтерського обліку та звітності для

ознайомлення (п. 230.19 ст. 230 ПК України) [28].

З режимом акцизного складу безпосередньо пов'язаний режим

податкового посту.

Відповідно до п. 14.1.177 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий пост –

пост, що утворюється на території підприємств, де виробляються продукти з

використанням підакцизних товарів, на які встановлено нульову ставку

податку, що визначені у ст. 229 цього Кодексу [28]. Згідно з

пп. 229.1.1 п. 229.1 ст.229 цього ж нормативного акту, акцизний податок

справляється за ставкою 0 гривень за 1 літр 100-відсоткового спирту із:

а) спирту етилового, який використовується підприємствами первинного та

змішаного виноробства для виробництва виноградних, плодово-ягідних,

інших виноматеріалів і сусла та вермутів; б) спирту етилового, який

використовується для виробництва лікарських засобів (у тому числі

компонентів крові і вироблених з них препаратів), крім лікарських засобів у

вигляді бальзамів та еліксирів; в) спирту етилового денатурованого (спирту

технічного), який реалізується суб'єктам господарювання з метою його

використання як сировини для виробництва продуктів органічного синтезу,

які не містять у своєму складі більш як 0,1 відсотка залишкового етанолу;

г) біоетанолу, що використовується підприємствами для виробництва

бензинів моторних сумішевих із вмістом біоетанолу, етил-трет-бутилового

157

етеру (ЕТБЕ), інших добавок на основі біоетанолу; ґ) біоетанолу, який

використовується для виробництва біопалива [28]. Отже, на території

підприємств, де виробляється алкогольна продукція, на яку встановлено

нульову ставку податку, встановлюється режим податкового посту, де

здійснюють безпосередній контроль постійні представники контролюючого

органу за місцем його розташування.

Згідно змісту пп. 229.1.14 п. 229.1 ст. 229 ПК України, порядок роботи

податкового посту визначається центральним органом виконавчої влади, що

забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (ДФС

України) [28]. Порядок роботи контролюючих органів на податкових постах

регламентується Порядком роботи представників контролюючих органів на

акцизних складах та податкових постах, що утворюються на території

підприємств, де виробляється продукція з використанням спирту етилового

та біоетанолу, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України № 9 від

23.01.2015 [287]. Правовий механізм діяльності податкових складів, вимоги,

суб’єкти, їх права та обов’язки аналогічні акцизним складам.

Таким чином, режим податкового складу та податкового посту

встановлюється з метою поліпшення ефективності роботи із запобігання та

боротьби з незаконним виробництвом і обігом спирту та продукції з його

вмістом, посилення контролю за повнотою і своєчасністю надходження до

бюджету акцизного податку і їх виконання забезпечується органами ДФС

України.

Крім режиму акцизного складу та податкового посту, для забезпечення

ефективності роботи із запобігання та боротьби з незаконним виробництвом

та обігом алкогольних напоїв, використовуються також марки акцизного

податку. Відповідно до пп. 14.1.107 п. 14.1 ст. 14 ПК України, марка

акцизного податку – спеціальний знак для маркування алкогольних напоїв та

тютюнових виробів, віднесений до документів суворого обліку, який

підтверджує сплату акцизного податку, легальність ввезення та реалізації на

території України цих виробів [28].

158

Суб’єкт господарювання, що виробляє на митній території України

алкогольні напої чи ввозить такі напої на митну територію України,

зобов’язаний забезпечити їх маркування марками встановленого зразка.

Маркування алкогольних напоїв – наклеювання марки акцизного податку на

пляшку (упаковку) алкогольного напою чи пачку (упаковку) тютюнового

виробу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України щодо

виробництва, зберігання та продажу марок акцизного податку

(пп. 14.1.109 п. 14.1 ст. 14 ПК України) [28]. Суб’єкти господарювання

зобов’язані забезпечити маркування у такий спосіб, щоб марка акцизного

податку розривалася під час відкупорювання (розкривання) товару

(п. 226.1 ст. 226 ПК України) [28].

Суб’єкти господарювання, що виробляють на митній території України

алкогольні напої, та імпортери алкогольних напоїв за покриття витрат з

виробництва, зберігання та реалізації марок акцизного податку сплачують

відповідну плату, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України

(пп. 14.1.148 п. 14.1 ст. 14 ПК України) [28]. На сучасному етапі розмір плати

за марки акцизного податку встановлюються Положення про виготовлення,

зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних

напоїв та тютюнових виробів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів

України від 27.12.2010 № 1251 (надалі – Положення № 1251) [161] і

становить 0,1926 грн. за одну марку акцизного податку.

Продаж марок акцизного податку вітчизняним виробникам

алкогольних напоїв і тютюнових виробів провадиться на підставі: довідок

про сплату суми податку, яка розрахована за ставками на готову продукцію

(для алкогольних напоїв, для виробництва яких використовується спирт

етиловий неденатурований); заявки-розрахунку кількості марок акцизного

податку; звіту про використання марок, придбаних у попередньому місяці, за

затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує

формування та реалізує державну фінансову політику, формою у двох

примірниках, один з яких залишається у продавця марок, другий (з відміткою

159

продавця) – у виробника; платіжного документа на перерахування плати за

марки з відміткою банку про дату виконання платіжного доручення; імпортер

повинен подати продавцю таких марок заявку-розрахунок за формою,

затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує

формування та реалізує державну фінансову політику, платіжні документи,

що підтверджують внесення плати за марки та сплату податку до

відповідного бюджету (п. 226.12, 226.13 ст. 226 ПК України) [28]. При цьому,

кількість марок акцизного податку, яку можуть отримати виробники

алкогольних напоїв, для виробництва яких використовується спирт етиловий

неденатурований, визначається відповідно до сплаченої суми податку;

виробники алкогольних напоїв, для виробництва яких не використовується

спирт етиловий неденатурований, визначають потребу в марках акцизного

податку з урахуванням планових щомісячних обсягів реалізації продукції

(п. 226.14 ст. 226 ПК України) [28].

Маркуванню підлягають усі алкогольні напої з вмістом спирту

етилового понад 8,5 відсотка об'ємних одиниць. Маркування вироблених в

Україні алкогольних напоїв із вмістом спирту етилового до 8,5 відсотка

об'ємних одиниць не здійснюється (п. 226.6 ст. 226 ПК України) [28]. При

цьому, не підлягають маркуванню: алкогольні напої, які постачаються для

реалізації магазинам безмитної торгівлі безпосередньо вітчизняними

виробниками такої продукції за прямими договорами, укладеними між

вітчизняними виробниками алкогольних напоїв і власниками магазинів

безмитної торгівлі. алкогольні напої і тютюнові вироби, які ввозяться в

Україну і розміщуються у митному режимі магазину безмитної торгівлі

(п. 226.10 ст. 226 ПК України) [28]. Вважаються такими, що немарковані:

алкогольні напої та тютюнові вироби з підробленими марками акцизного

податку; алкогольні напої та тютюнові вироби, марковані з відхиленням від

вимог Положення № 1251, відповідно до якого здійснюються виготовлення,

зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних

напоїв і тютюнових виробів, та/або марками, що не видавалися

160

безпосередньо виробнику або імпортеру зазначеної продукції; вироблені в

Україні алкогольні напої з марками акцизного податку, на яких зазначення

суми акцизного податку, сплаченого за одиницю маркованої продукції, не

відповідає сумі, визначеній з урахуванням чинних на дату розливу продукції

ставок акцизного податку, міцності продукції та місткості тари; алкогольні

напої іноземного виробництва з марками акцизного податку, на яких

зазначена сума акцизного податку, сплаченого за одиницю маркованої

продукції, не відповідає сумі, визначеній з урахуванням міцності продукції,

місткості тари та розміру ставок акцизного податку, діючих на момент

виробництва марки (п. 226.9 ст. 229 ПК України) [28]. Виготовлення,

зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних

напоїв і тютюнових виробів здійснюються відповідно до Положення №1251

(п. 226.3 ст. 226 ПК України, ст. 1 Положення № 1251) [28; 272].

Особливої уваги привертає до себе дослідження правової природи

плати за придбання акцизних марок, а саме вирішення питання щодо

віднесення її до прихованих зборів.

Аналізуючи ознаки зборів, раніше нами було вказано, що вони, як види

податкових платежів, повинні відповідати ознакам обов’язковості,

індивідуальної відплатності, одноразовості та мати авансовий характер

сплати.

Обов’язковість плати за придбання акцизних марок обумовлена

відповідальністю, що передбачається ст. 17 Закону № 481/95-ВР, де

зазначається, що до суб’єктів господарювання застосовуються фінансові

санкції у вигляду штрафі у разі виробництва, зберігання, транспортування,

реалізації алкогольних напоїв без марок акцизного податку встановленого

зразка або з підробленими марками акцизного податку тягне за собою

накладення штрафу у розмірі 200% вартості товару, але не менше 17000 грн.

[27]. Крім цього, ст. 156 КпАП передбачена відповідальність за порушення

правил торгівлі пивом, алкогольними, слабоалкогольними напоями, а саме –

за роздрібну або оптову, включаючи імпорт або експорт, торгівлю спиртом

161

етиловим, коньячним або плодовим або роздрібну торгівлю алкогольними

напоями без марок акцизного збору чи з підробленими марками цього збору

тягне за собою накладення штрафу від 50 до 200 неоподатковуваних

мінімумів доходів громадян з конфіскацією предметів торгівлі та виручки,

одержаної від продажу предметів торгівлі [27]. Отже, обов’язковість сплати

плати за марки акцизного податку обумовлена фінансовою та

адміністративною відповідальністю, що передбачена законодавством за

несплату чи використання підроблених марок.

Індивідуальна відплатність плати за марки акцизного податку

безспірна – натомість внесення такої плати суб’єкти господарювання

отримують марки встановленого зразка. Авансовий характер такої плати

також не підлягає сумніву – плата вноситься до моменту реалізації продукту,

коли невідомо, чи будуть продані зазначені алкогольні напої. Виходячи з

вищевказаного, констатуємо, що плата за придбання акцизних марок на

алкогольні напої відповідає всім ознакам зборів, а отже фактично є

прихованим збором.

Підсумовуючи зазначене, констатуємо, що режим податкового складу

та податкового посту, а також маркування алкогольних напоїв акцизними

марками є формами фінансово-правового регулювання виробництва та обігу

алкогольної продукції, що спрямовані на забезпечення належного

податкового контролю у сфері виробництва та обігу алкогольної продукції,

встановлюється з метою поліпшення ефективності роботи із запобігання та

боротьби з незаконним виробництвом і обігом спирту та продукції з його

вмістом, посилення контролю за повнотою і своєчасністю надходження до

бюджету акцизного податку і їх виконання забезпечується органами ДФС

України.

162

3.2 Інші форми фінансово-правового регулювання виробництва та

обігу алкогольної продукції, що опосередковано спрямовані на

формування дохідної частини бюджету

До інших норм фінансово-правового регулювання виробництва та обігу

алкогольної продукції, що опосередковано спрямовані на формування

дохідної частини бюджету раніше нами було віднесено регулювання цін та

встановлення норм витрат.

Відповідно до ст. 12 ГК України одним з основних засобів

регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання є

регулювання цін і тарифів [20]. Загальні аспекти ціноутворення у сфері

господарювання регулюється главою 21 цього нормативного акту, Законом

України «Про ціну та ціноутворення» від 21.06.2012 № 5007-VI (надалі –

Закон № 5007-VI) [149], Декретом Кабінету Міністрів «Про ціноутворення в

умовах реформування економіки» від 21.10.1994 № 733 [288], іншими

нормативними актами.

Регулювання цін як форму державного регулювання діяльності

суб’єктів господарювання розглядали у своїх роботах як вітчизняні

науковці – Л.В. Балабанова, Ю.Д. Білик, В.І. Власов, Б.В. Гладик,

Т.А. Зінчук, В.В. Добровольська, Л.В. Дейнеко, Г.Д. Джумагельдієва,

І.Л. Єрухимович, В.Ф. Попондопуло, О.В. Сардак, П.Н. Шулк, Є.А. Уткін,

Б.П. Дмитрук, С.М. Кваша, П.И. Коренюк, В.М. Онєгіна, Б.Й. Пасхавер,

О.Ю. Романов, А.М. Шпичак, Л.А. Шкварчук, А.А. Чухно, так і зарубіжні –

Ф. Еджуорт, Дж. Карлі, Э. Ласпейрес, В. Парето, А. Маршалл, Г. Пааше,

И. Фішер, Дж.Хікс тощо, проте питання регулювання цін у сфері

виробництва та обігу алкогольної продукції у науковій літературі висвітлено

недостатньо.

У ст. 10 Закону України «Про ціну та ціноутворення» від 21.06.2012

№ 5007-VI, а також у ч. 3 ст. 189 ГК України закріплюється, що суб’єкти

господарювання під час провадження господарської діяльності

163

використовують вільні ціни та державні регульовані ціни [149; 20]; згідно зі

ст. 13 вищевказаного Закону, державне регулювання цін здійснюється

Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними

колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно

до їх повноважень шляхом: 1) встановлення обов’язкових для застосування

суб’єктами господарювання: фіксованих цін; граничних цін; граничних

рівнів торговельної надбавки (націнки) та постачальницько-збутової

надбавки (постачальницької винагороди); граничних нормативів

рентабельності; розміру постачальницької винагороди; розміру доплат,

знижок (знижувальних коефіцієнтів); 2) запровадження процедури

декларування зміни ціни та/або реєстрації ціни [149]. У ч. 3 ст. 189, ст. 190,

191 ГК України також зазначається, що суб’єкти господарювання

використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни [20].

Проте, відповідно до норм Закону № 481/95-ВР, на алкогольну продукцію

встановлюються: а) мінімальні оптово-відпускні ціни; б) мінімальні роздрібні

ціни, а Закон № 5007-VI визначення «мінімальна ціна» не містить. Отже,

необхідно визначити, які ж ціни має на увазі законодавець, використовуючи

в нормах Закону № 481/95-ВР термін «мінімальні ціни».

Як зазначалося раніше, у ст. 13 Закону № 5007-VI вказується, що

суб’єкти господарювання під час провадження господарської діяльності

використовують вільні ціни та регульовані ціни, при цьому вільні ціни – це

ціни, що встановлюються суб’єктами господарювання самостійно за згодою

сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне

регулювання цін; таке ж визначення міститься у ст. 190 ГК України; а

регульовані ціни – ціни, що запроваджуються на товари суб’єктів

господарювання, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і

динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що

виробляються суб’єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище

на ринку та товари суб’єктів господарювання, які порушують вимоги

законодавства про захист економічної конкуренції); таке ж визначення

164

міститься у ст. 191 ГК України [149; 20]. Враховуючи положення Закону

№ 481/95-ВР, констатуємо, що у сфері реалізації алкогольної продукції

застосовуються регульовані ціни.

Продовжуючи аналіз Закону № 5007-VI, видимо, що він передбачає

такі види регульованих цін: граничні та фіксовані, при цьому граничною

ціною є максимально або мінімально допустимий рівень ціни, який може

застосовуватися суб’єктом господарювання, а фіксованою – обов’язкова для

застосування суб’єктами господарювання ціна, встановлена Кабінетом

Міністрів України, органами виконавчої влади та державними колегіальними

органами або органами місцевого самоврядування відповідно до їх

повноважень та компетенції (ст. 1) [149]. Виходячи зі змісту визначень,

закріплених законодавцем, констатуємо, що у сфері реалізації алкогольної

продукції використовуються регульовані граничні мінімальні ціни (оптово-

відпускні та роздрібні), при цьому мінімальними оптово-відпускними цінами

на алкогольні напої є ціни, які визначаються за кодами виробів Української

класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності за 2 літр 100% спирту,

обраховані виходячи з найнижчої оптової ціни на вітчизняну або контрактної

ціни на імпортну продукцію та податків і зборів, які, відповідно до чинного

законодавства підлягають сплаті з одиниці продукції вітчизняними

виробниками й імпортерами, та з урахуванням вартості тари, а мінімальні

роздрібні ціни на алкогольні напої – ціни, які визначаються виходячи з

мінімально-оптових відпускних цін на цю продукцію та торговельної

продукції [27].

Згідно зі ст. 191 ГК України, державні регульовані ціни

запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади,

державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування

відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку [20].

У сфері реалізації алкогольної продукції регульовані граничні мінімальні

ціни на алкогольні напої закріплюються Постановою Кабінету Міністрів

України «Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і

165

роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв» від 30.10.2008 № 957, в

якій визначено розмір мінімальних оптово-відпускних цін на окремі види

алкогольних напоїв (див. Додаток 4) [150].

Згідно з ч. 2 ст. 18 Закону № 481/95-ВР, до суб'єктів господарювання

застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: оптової або

роздрібної торгівлі коньяком, алкогольними напоями, горілкою, лікеро-

горілчаними виробами та вином за цінами, нижчими за встановлені

мінімальні оптово-відпускні або роздрібні ціни на такі напої – 100% вартості

отриманої партії товару, розрахованої виходячи з мінімальних оптово-

відпускних або роздрібних цін, але не менше 10000 грн. [27].

Контроль за додержанням державної дисципліни цін відповідно до

ст. 13 Закону України «Про ціни та ціноутворення» здійснюється органом

державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення,

яким є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з

контролю за цінами та інші органи, визначені законом [149]. До 11.08.2016

зазначені функції покладалися на Державну інспекцію України з контролю за

цінами, яку було ліквідовано і повноваження з контролю за додержанням

порядку формування, установлення та застосування цін (тарифів) та

скасування в установленому порядку цін (тарифів), встановлених з

порушенням законодавства, передано Міністерству економічного розвитку та

торгівлі (п. 4 ст. 4 Положення «Про Міністерство економічного розвитку та

торгівлі», затвердженого Указом Президента України від 31.05.2011

№ 634/2011 [289]).

Регулювання цін як форма державного регулювання відрізняється

певною специфікою. Згідно першооснов економічної теорії, ціна на

продукцію формується під впливом попиту та пропозиції на неї [290]. В

цьому контексті виникає закономірне питання – для чого ж застосовується

регулювання цін?

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про ціну та ціноутворення» від

21.06.2012 № 5007-VI (надалі – Закон № 5007-VI), державна цінова політика

166

є складовою частиною державної економічної та соціальної політики і

спрямована на забезпечення: 1) розвитку національної економіки та

підприємницької діяльності; 2) протидії зловживанню монопольним

(домінуючим) становищем у сфері ціноутворення; 3) розширення сфери

застосування вільних цін; 4) збалансованості ринку товарів та підвищення їх

якості; 5) соціальних гарантій населенню в разі зростання цін; 6) необхідних

економічних гарантій для виробників; 7) орієнтації цін внутрішнього ринку

товарів на рівень цін світового ринку [149]. Згідно Декрету Кабінету

Міністрів «Про регулювання цін» від 23.12.1992 № 715, ціноутворення

застосовується з метою стимулювання інфляційних процесів у народному

господарстві й здійснення соціального захисту прав споживачів та у зв’язку з

подорожчанням енергоносіїв, що надходять в Україну, підвищенням

мінімального розміру заробітної плати [291]. Тобто законодавчі підходи до

мети регулювання цін як форми державного регулювання виробництва та

обігу алкогольної продукції не мають однозначності у трактуванні.

Неоднозначною є й позиція науковців щодо зазначеного питання. Так,

В.В. Добровольська зазначає, що регулювання цін як форма державного

регулювання спрямована на підтримання стабільності виробництва,

створення стимулів для товаровиробників, збільшення доходів за рахунок

нарощування виробництва [292, с. 159]. Л.В. Балабанова, О.В. Сардак

пишуть, що державне регулювання цін є спробою держави за допомогою

законодавчих, адміністративних і бюджетно-фінансових заходів впливати на

ціну таким чином, щоб сприяти стабільному розвиткові економічної системи

в цілому, тобто через ціни нівелювати циклічні коливання процесів

відтворення і залежно від конкретної господарської кон ҆юктури носять

антикризовий і антиінфляційний характер [293, с. 48]. І.Л. Єрухимович

вважає, що мета ціноутворення полягає у впливі за допомогою економічних

заходів на прийняття товаровиробниками оптимальних рішень щодо цін,

наданні їм методологічної допомоги, розробці правових норм і законів щодо

ціноутворення [294]. На думку О.П. Кільницької, ціноутворення необхідно,

167

щоб не допустити інфляційного росту цін у результаті виникнення

стихійного дефіциту, різкого подорожчання сировини і палива, монополізму

виробників [295]. М.А. Окландер, О.П. Чукурна наполягають, що державне

регулювання цін спрямовано на створення умов для нормальної конкуренції,

що орієнтує на впровадження досягнень НТП [296, с. 22]. Л.А. Дєткова

вказує, що регулювання цін має виключно соціальну спрямованість [16,

с. 298], а Д.В. Задихайло суперечить їй, наполягаючи, що регулювання цін

має бути зваженим, враховувати специфіку господарської діяльності,

пов’язану з цільовою спрямованістю на одержання прибутку [297, с. 24]

(раніше законодавець передбачав, що органи виконавчої влади та місцевого

самоврядування повинні враховувати це положення і надавати дотації

суб’єктам господарювання з метою компенсації витрат, що виникли при

встановленні фіксованих цін на товари, роботи чи послуги (ч. 6 ст. 191 ГК

України), проте потім зазначена норма з ГК України була видалена).

В.І. Орленко зазначає, що державне регулювання цін та тарифів здійснюється

з метою підтримання стабільності виробництва, створення стимулів для

товаровиробників, збільшення доходів за рахунок нарощування виробництва

[298, с. 41].

Проте у сфері виробництва та обігу алкогольної продукції регульовані

граничні мінімальні ціни встановлюється для досягнення іншої мети. Ряд

науковців вказує, що підвищення ціни на алкогольні напої зазвичай

призводить до зниження їх споживання, в зменшення ціни – на підвищення

(за результатами дослідження, збільшення ціни на алкогольні напої на 10%

зменшує кількість смертей, що відбуваються через вживання алкоголю на

32%) [299]. Водночас існує й інша точка зору – мінімальні ціни на

алкогольну продукцію встановлюються з метою захисту бази оподаткування

акцизного податку від скорочень за рахунок зниження вартості продукції

[152, с. 262]. На наш погляд, закріплення регульованих граничних

мінімальних цін на алкогольні напої спрямовано і на зниження їх споживання

населенням, і на захист бази оподаткування акцизного податку (на

168

алкогольну продукцію) від скорочень за рахунок зниження вартості

алкогольної продукції.

Регулювання цін як форма фінансово-правового регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції застосовується і в інших

країнах – Узбекистані, Білорусі, Молдові, Російській Федерації, тобто

переважно у країнах пострадянського простору.

В країнах ЄС застосування ціноутворення як форми фінансово-

правового регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції, скоріш

виняток, ніж правило. Пов’язане це, насамперед, з формуванням єдиного

ринку ЄС, зобов’язаннями держав членів-ЄС по відношенню до Всемірної

торгівельної організації (ВТО), а також іншими міжнародними

зобов’язаннями. Заходи з регулювання цін, що прийняті на рівні держав-

членів чи органів держав-членів, підпадають під сферу регулювання і дії ЄС

в галузі вільного переміщення товарів і суперечать забороні приймати чи

зберігати в дії заходи, рівнозначні кількісним обмеженням, а саме – ст. 34

«Договору про функціонування Європейського Союзу», які держави

зобов’язані дотримуватись [300, с. 746]. Отже, з одного боку регулювання цін

не відноситься до предмету регулювання вищевказаного договору (за

виключенням цін на сільськогосподарську продукцію, де дозволено

регулювання ЄС для виробничих та оптових цін), а з іншого, як вірно

зазначає О.Й. Белоглавек, в праві ЄС зустрічається регулювання принципів,

які відображаються в правилах в області політики цін та ціноутворення і які

здійснюють безпосередній вплив на межі правової бази в галузі регулювання

цін [301]. Одним з таких принципів є принцип, згідно якому держави-члени

не можуть відповідно до права ЄС необмежено приймати та встановлювати

будь-які заходи в галузі регулювання цін, не проаналізувавши на підставі

економічного аналізу вплив таких заходів на вільне переміщення товарів в

рамках ЄС [302, с. 77]. Цей принцип було викладено у рішенні Суду ЄС за

справою Dassonville, де було вказано, що «…всі правила торгівлі, прийняті

державами-членами, які могли б прями чи непрямо, фактично чи потенційно

169

запобігати торгівлі в ЄС, повинні розглядатися як заходи, подібні до

кількісних обмежень [303, с. 837]. Спираючись на зазначений принцип було

вирішено справу рег. № 82/77, Van Tiggele стосовно нідерландських

правових норм, якими встановлювалися мінімальні ціни на алкогольні

напої – джин [304, с. 25]. Так, 17.12.1975 Постановою Produktschap в

Нідерландах було введено систему мінімальних роздрібних цін на алкогольні

напої залежно від категорії алкогольної продукції з метою підтримки

адаптації торгівлі вином та алкогольними напоями до умов конкуренції, що

було оскаржено в Суді ЄС, який постановив, що внутрішньогосподарські

правові норми відносно регулювання цін, хоч і розповсюджуються на

вітчизняні та імпортні товари без будь-яких обмежень, проте в певних

випадках можуть перешкоджати імпорту між державами-членами ЄС,

особливо якщо внутрішньодержавні органи встановлюють ціни та діапазони

прибутку на такому рівні, що імпортні товари попадають у невигідне

становище у порівнянні з аналогічною вітчизняною продукцією або тому, що

їх неможливо вигідно продати за певних умов або тому, що відмінена

конкурентна вигода, основана на більш низьких закупочних цінах [305].

Виходячи з цього, Суд ЄС дійшов висновку, що фіксована мінімальна ціна

повинна розглядатися як захід, рівнозначний кількісним обмеженням, якщо

вона перешкоджає тому, щоб більш низька закупочна ціна відображалася в

роздрібній продажній ціні, а отже застосування регулювання цін у

Нідерландах було визнано таким, що суперечить ст. 34 Договору про

функціонування Європейського Союзу [304]. Л. Тичин, Р. Арнольд,

П. Свобода, Ж. Земанек зазначають, що на підставі цього рішення

сформовано принцип, за якого навіть звичайна вимога, щоб імпортери та

вітчизняні суб’єкти господарювання, що здійснюють продаж алкогольної

продукції, діяли відповідно до адміністративних формальностей, пов’язаних

з такою системою, є заходом, тотожним кількісному обмеженню [306, с. 126].

Отже, правова позиція Суду ЄС полягає в тому, що встановлення

державною максимальних чи мінімальних цін на алкогольну продукцію є

170

перешкодою для вільного переміщення цієї продукції. Подібної позиції Суд

ЄС дотримується не лише щодо встановлення регульованих цін на алкоголь.

В інших рішеннях ця позиція послідовно повторюється: в рішенні від

10.01.1985 за справою № 229/83 щодо французьких правових норм відносно

визначення цін на книги [307], у рішенні від 29.01.1985 за

справою 231/83 щодо французьких правових норм відносно цін на паливо

[308], в рішенні від 13.11.1986 за об’єднаним справами 80/85 та 159/85, що

стосуються цін на хліб в Нідерландах [309], в рішенні від 02.07.1987 за

справою 188/86 щодо французьких правових норм відносно роздрібних цін

на яловичину та телятину [310], в рішенні від 09.06.1988 за справою

№ 56/87 щодо італійських правових норм відносно ціни на фармацевтичну

продукцію [311], в рішенні за справою № 13/77, що стосується бельгійських

правових норм, які регулювали роздрібні ціни на тютюнову продукцію [304],

в рішенні за справою № 78/82, що стосується італійської внутрідержавної

монополії на виробництво тютюну та систему контролю за тютюновою

продукцією в країні [312]. У всіх вищевказаних рішеннях Суд ЄС

використовував як основний аргумент для своїх рішень те, що

внутрішньодержавні заходи з встановлення регульованих цін самі собою не є

заходами, тотожними кількісним обмеженням (які заборонені відповідно до

Директиви Комісії ЄС від 22.12.1969 «Про відміну заходів, що мають ефект,

рівнозначний кількісним обмеженням на імпорт», прийняту відповідно до

Договору про ЄС [313]), проте вони здатні до такого ж результату, якщо їх

економічний вплив полягає у створенні невигідних умов для імпортованих

товарів [301].

Отже, правова позиція Суду ЄС полягає в тому, що встановлення

державною максимальних чи мінімальних цін на товари чи послуги є

перешкодою для вільного переміщення товарів (послуг), тобто порушує

ст. 34 «Договору про функціонування Європейського Союзу» та Директиву

Комісії ЄС від 22.12.1969 «Про відміну заходів, що мають ефект,

рівнозначний кількісним обмеженням на імпорт», що чітко простежується у

171

його рішеннях. Саме тому, хоча в законодавстві ЄС і не існує чіткої

заборони, яка б перешкоджала країнам-членам ЄС застосовувати

регулювання цін (встановлювати мінімальні чи максимальні ціни на товари

чи послуги), проте у переважній більшості країн регулювання цін не

застосовується, оскільки відповідно до практики Суду ЄС регулювання цін

на національному рівні вважається обмеженням основного принципу

вільного переміщення товарів. Враховуючи інтеграційні прагнення України,

доцільно врахувати європейські тенденції як нормотворчої політики країн-

членів ЄС, так і позицію Суду ЄС з цього питання при подальшому

використанні регулювання цін як форми фінансово-правового регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції.

При зберіганні, переміщенні, транспортуванні алкогольної продукції

трапляються випадки її втрати. В ряді випадків недобросовісні суб’єкти

господарювання використовували втрату спирту етилового чи інших видів

алкогольної продукції як підставу для його приховування з метою

подальшого неконтрольованого використання чи реалізації та ухилення від

оподаткування. Також у ряді випадків суб’єкти господарювання, що

здійснювати виробництво алкогольної продукції, свідомо знижували

кількісні показники її виходу, також з метою подальшого неконтрольованого

використання чи реалізації такої продукції та ухилення від оподаткування.

Тому законодавець вдався до застосування такої форми державного

регулювання у сфері виробництва та обігу алкогольної продукції як

нормування втрат та виходу алкогольної продукції. За визначенням

М.І. Небави, нормою втрати є гранично допустима величина сировини,

матеріалів, палива, енергії, яка може бути витрачена для випуску одиниці

продукції (або для виконання певної роботи), визначеної якості за певних

організаційно-технічних умов, що регламентують величину виробничих

витрат матеріалів, сировини, напівфабрикатів, палива, енергії [314, с. 111].

Відповідно до ст. 13 Закону № 481/95-ВР, норми втрат і виходу спирту

етилового, коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого

172

виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, дистиляту

виноградного спиртового, спирту-сирцю плодового та алкогольних напоїв

затверджуються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України

[27]. У такій же редакції норми втрат і виходу визначаються в

абз. 2 п. 214.6. ст. 214 ПК України [28]. При цьому, раніше редакція цих

статей була така: замість слів «в порядку, що визначається Кабінетом

Міністрів України» зазначалося «центральним органом виконавчої влади,

уповноваженим Кабінетом Міністрів України».

Центральним органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом

Міністрів України, що затверджував норми втрат і виходу спирту етилового,

коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного,

спирту етилового ректифікованого плодового, дистиляту виноградного

спиртового, спирту-сирцю плодового та алкогольних напоїв був спочатку

створений 10.02.2000 Комітет України з монополії на виробництво та обіг

спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів (Держспецмонополія), який

припинив своє існування з прийняттям Указу Президента України «Про

Міністерство економіки України» від 23.10.2000 № 1159/2000 [315], яке

потім було реформовано в Міністерство економічного розвитку і торгівлі

(Постанова Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 459) [316].

Протягом проведених реформ та реорганізаційних змін у повноваженнях

різноманітних Міністерств, контроль за додержанням норм втрат сприту

було покладено на спеціальний Департамент Державної податкової

адміністрації України – Департамент контролю за виробництвом та обігом

спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, який діяв спочатку на

підставі Наказу Державної податкової адміністрації № 71 від 10.02.2007

[317], потім на підставі Наказу міністерства фінансів України № 1289 від

13.01.2011 [318], а сьогодні реформований в Управління контролю за обігом

та оподаткуванням підакцизних товарів ГУ ДФС України.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України

щодо удосконалення деяких податкових норм» від 24.05.2012 було внесено

173

зміни до ст. 13 Закону № 481/95-ВР, абз. 2 п. 214.6. ст. 214 ПК України –

замість слів «центральним органом виконавчої влади, уповноваженим

Кабінетом Міністрів України» використано слова «в порядку, що

визначається Кабінетом Міністрів України», проте досьогодні такий порядок

залишається не розроблений, а питання щодо затвердження норм втрати і

виходу спирту етилового, коньячного і плодового, спирту етилового

ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого

плодового, дистиляту виноградного спиртового, спирту-сирцю плодового та

алкогольних напоїв залишаються відкритим. Ще Держспецмонополією було

розроблено та затверджені Наказом № 111/4332 Норми природних втрат

спирту етилового при зберіганні, переміщенні, транспортуванні залізничним,

водним, автомобільним транспортом ті Інструкцію про порядок їх

застосування, які були розроблені з метою вдосконалення механізму

здійснення державного контролю за суб’єктами господарської діяльності,

незалежно від форм власності, які виробляють, зберігають, переміщують,

використовують та транспортують усі сорти спирту етилового не

денатурованого і денатурованого, напівфабрикатів та спиртоводних сумішей,

якщо на них не встановлено окремі норми залізничним, водним і

автомобільним транспортом [319]. Відповідно до зазначеного нормативного

акту, норми природних втрат спирту – це максимально допустима величина

їх природних втрат у процесі виробництва, транспортування і зберігання,

встановлені для двох кліматичних зон залежно від пори року (весняно-

літньої – з 1 квітня до 30 вересня та осінньо-зимової – з 1 жовтня до

31 березня включно) та є граничнодопустимими і застосовуються тільки у

випадках фактичної нестачі спирту, при цьому, фактичні втрати

визначаються шляхом порівняння фактичної наявності спирту з даними

бухгалтерського обліку [319]. Інструкцією закріплено норми втрат спирту

при його зберіганні (щодо внутрішньоскладських операцій), норми втрат при

одноразових переміщеннях спирту в спиртосховищах і спиртобазах, норми

втрат спирту при його транспортуванні, а Нормами природних втрат спирту

174

етилового при зберіганні, переміщенні, транспортуванні залізничним,

водним, автомобільним транспортом – норми природних втрат при

внутрішньоскладських операціях, при транспортних операціях, а також

норми втрат спирту на промивання тари. 13.04.2009 Наказом

№ 264 Міністерства аграрної політики з метою посилення державного

контролю за здійсненням процесів приймання, зберігання, відпуску,

транспортування та обліку спирту етилового була затверджена Інструкція з

приймання, зберігання, відпуску, транспортування та обліку спирту

етилового, яка поширювалася на всі види, сорти та марки спирту етилового,

водно-спиртові розчини та продукти і встановлювала єдині вимоги до обліку,

зберігання, відпуску, приймання і транспортування спирту суб'єктами

господарювання, які здійснюють таку діяльність та які використовують спирт

у технологічному процесі [320]. Отже, на сьогодні не затверджені Кабінетом

Міністрів «Норми втрат і виходу спирту етилового, коньячного і плодового,

спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового

ректифікованого плодового, дистиляту виноградного спиртового, спирту-

сирцю плодового та алкогольних напоїв», що має важливе значення для

діяльності суб’єктів господарювання, що здійснюють виробництво та обіг

алкогольної продукції, оскільки відповідно до п. 214.6 ст. 214 ПК України, де

закріплюється правовий механізм акцизного податку, у разі наявності

наднормативних втрат спирту етилового, коньячного і плодового, спирту

етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого

плодового, спирту-сирцю виноградного, спирту-сирцю плодового та

алкогольних напоїв, допущених з вини виробника під час виробництва

підакцизних товарів (продукції), базою оподаткування (акцизного податку) є

вартість (кількість) цих товарів, які можна було б виробити з наднормативно

втрачених товарів (продукції), а згідно з п. 214.7 ст. 214 цього ж

нормативного акту, при псуванні, знищенні, втраті підакцизних товарів

(продукції) базою оподаткування є вартість та обсяги втрачених товарів

175

(продукції), що перевищують встановлені норми втрат згідно з пунктом

214.6статті 214 цього Кодексу [28].

Отже, у випадку виявлення наднормативно втраченої алкогольної

продукції, або у випадку псування, знищення, втрати алкогольної продукції

вартістю та у обсягах, що перевищують встановлені норми (понаднормативні

втрати, не виправдані згідно з чинним законодавством) та незабезпечення

виходу продукції, суб’єкт господарювання, який здійснює виробництво чи

обіг алкогольної продукції, сплачуватиме акцизний податок виходячи з

вартості (кількості) алкогольної продукції, яку можна було б виробити з

наднормативно втраченої алкогольної продукції або з вартості та обсягів

втраченої алкогольної продукції, що перевищують встановлені норми втрат.

Нормування втрат та виходу алкогольної продукції як форма

фінансово-правового регулювання її виробництва та обігу спрямовано на

вдосконалення механізму здійснення контролю за виробництвом,

зберіганням, переміщенням, транспортуванням алкогольної продукції, проте

його застосування порушує права суб’єктів господарювання, що здійснюють

виробництво та обіг алкогольної продукції, у випадку дійсних втрат

(зменшення виходу) алкогольної продукції більше встановлених чинним

законодавством.

Крім цього, вважаємо доцільним з урахуванням обґрунтованої раніше

позиції щодо видів алкогольної продукції, розробити та затвердити

Постанову Кабінету Міністрів України «Норми втрат і виходу біотенолу».

Отже, застосування такої форми фінансово-правового регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції вимагає нормативного

удосконалення: затвердження Постанови Кабінету Міністрів України «Про

норми втрат і виходу спирту етилового, коньячного і плодового, спирту

етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого

плодового, дистиляту виноградного спиртового, спирту-сирцю плодового та

алкогольних напоїв»; розроблення та затвердження Постанови Кабінету

Міністрів України «Про норми втрат і виходу біотенолу».

176

Висновок до розділу 3

1. Акцизний податок є основним податком, що стягується з суб’єктів

господарювання у сфері виробництва та обігу алкогольної продукції при

застосуванні оподаткування як форми фінансово-правового регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції. При розробленні правового

механізму акцизного податку законодавець повинен враховувати не лише

фіскальну, але й регулюючу функцію, яка покладається на цей податок.

Поетапне збільшення ставок акцизного податку на алкогольну

продукцію з 2014 року в Україні було обумовлено її міжнародними

зобов’язаннями щодо інтеграції національного законодавства до

законодавства ЄС, в тому числі – у сфері акцизного оподаткування, проте

регулярне підвищення ставок цього податку призвело до збільшення обсягів

нелегального обігу алкогольної продукції та, відповідно, зменшенню доходів

бюджетів і зростання ряду негативних соціальних наслідків вживання

нелегальної алкогольної продукції населенням.

Правовий механізм акцизного податку в Україні розроблений для

реалізації виключно фіскальної функції цього податку, без врахування його

регулюючої функції. Його удосконалення можливо шляхом: 1) встановлення

мораторію на подальше підвищення ставок цього податку; 2) виключення з

платників цього податку суб’єктів господарювання, що безпосередньо

реалізують алкогольну продукцію в мережі оптової та роздрібної торгівлі.

2. Плата за ліцензії на право виробництва та обігу алкогольної

продукції являє собою місцевий збір – обов’язковий платіж до місцевих

бюджетів, що справляється з суб’єктів господарювання, які прагнуть

здійснювати виробництво або обіг алкогольної продукції за право

здійснювати таке виробництво або обіг. З урахуванням правової природи

плати за ліцензії на виробництво та обіг алкогольної продукції та

позитивного зарубіжного досвіду пострадянських країн у цьому питанні,

доцільно віднести до об’єктів державного мита право виробництва та обігу

177

алкогольної продукції, а суб’єктів господарювання, що прагнуть здійснювати

виробництво, імпорт, експорт, оптову і роздрібну торгівлю алкогольними

напоями (якщо вони відповідають вимогам, визначеним у законодавстві), –

до платників державного мита.

3. Обґрунтовано, що сутність державної фіскальної монополії полягає в

сукупності дій держави з усунення приватної конкуренції на певному

сегменті ринку і наданням споживачам певних бажаних ним послуг та (чи)

товарів за цінами, що перевищують в сукупності витрати на їх виробництво

та середню норму прибутку для забезпечення фіскальних інтересів держави.

Державна фіскальна монополія може бути двох видів: 1) повна (держава має

виключні права і на виробництво і на реалізацію певного товару); 2) часткова

(держава має виключні права або на виробництво, або на реалізацію певного

товару). Упродовж століть державна фіскальна монополія на виробництво

та/чи реалізацію алкогольної продукції застосовувалася як єдиний захід

державного адміністративного втручання в процеси виробництва та/чи обігу

алкогольної продукції, що дозволяло вирішувати ряд питань економічного та

соціального характеру. На сучасному етапі державна фіскальна монополія на

виробництво та/чи реалізацію алкогольної продукції є формою неподаткових

надходжень бюджету, продовжує застосовуватися в небагатьох країнах

(Німеччина, Фінляндія, Швеція тощо), переважно в силу історичної традиції,

і суттєво не впливає на формування та поповнення бюджетів.

4. Державна фіскальна монополія на виробництво спирту в Україні не

досягає поставленої мети. На сучасному етапі ДП «Укрспирт» щороку

декларує показники зменшення рентабельності та сплати податків за умов

збільшення адміністративних витрат, тобто простежується чітка тенденція до

зменшення податкового навантаження з державних підприємств, які

виробляють спирт, що свідчить про стійке погіршення прибутковості

монопольної галузі виробництва спирту. Крім цього, виробництво спирту за

умов державної фіскальної монополії створює корупційні ризики в цій галузі.

Державну фіскальну монополію на виробництво спирту в Україні на сьогодні

178

можна вважати застарілою і тож від неї доцільно відмовитися, передавши

виробництво спирту приватному сектору.

5. Облік та реєстрація, режим податкового складу та податкового

посту, а також маркування алкогольних напоїв акцизними марками є

формами фінансово-правового регулювання виробництва та обігу

алкогольної продукції, спрямованими на забезпечення належного

податкового контролю у сфері виробництва та обігу алкогольної продукції,

застосовуються з метою поліпшення ефективності роботи із запобігання та

боротьби з незаконним виробництвом і обігом спирту та продукції з його

вмістом, посилення контролю за повнотою і своєчасністю надходження до

бюджету акцизного податку, і їх реалізація забезпечується органами ДФС

України.

6. Облік та реєстрація як форма фінансово-правового регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції являє собою систему збору,

угрупування, узагальнення та закріплення в загальнодоступних електронних

базах даних інформації про: місця зберігання спирту; приміщення, що

використовуються для зберігання алкогольних напоїв; суб’єктів

господарювання, що зберігають спирт та алкогольні напої; суб’єктів

господарювання, які отримали ліцензії на виробництво спирту етилового,

коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного,

спирту етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю виноградного,

спирту-сирцю плодового, алкогольних напоїв та роздрібну торгівлю

алкогольними напоями; товарно-транспортні накладні на переміщення

спирту етилового та алкогольних напоїв; наявність у суб’єктів

господарювання витратомірів–лічильників обсягу виробленого спирту

етилового; облікові дані щодо обсягу виробленого спирту етилового.

7. Правовий режим акцизних складів і податкових постів в Україні

адаптований до норм Директиви Ради Європи від 25.02.1992 № 92/12/ЄЕС

«Про загальні положення стосовно виробів (товарів), що підлягають

179

акцизному збору, а також утримання, переміщення та контролю таких

виробів».

8. Плата за марки акцизного податку є обов’язковим, індивідуально

відплатним, одноразовим платежем, що має авансовий характер, тобто

фактично являє собою прихований збір, що справляється із суб’єктів

господарювання – виробників та імпортерів алкогольних напоїв.

9. Регулювання цін у сфері виробництва та обігу алкогольної продукції

як форма фінансово-правового регулювання у вказаній сфері застосовується

переважно у країнах пострадянського простору. У законодавстві країн-членів

ЄС немає прямої заборони, яка б перешкоджала країнам-членам ЄС

застосовувати регулювання цін (встановлювати мінімальні чи максимальні

ціни на товари чи послуги), проте у переважній більшості країн воно не

застосовується, оскільки вважається обмеженням основного принципу

вільного переміщення товарів. Таке становище обумовлене позицією Суду

ЄС до цього питання, який вважає ризик потенційного втручання у вільне

переміщення товарів при застосуванні регулювання цін надто високим, а

отже, таким, що порушує ст. 34 «Договору про функціонування

Європейського Союзу» та Директиву Комісії ЄС від 22.12.1969 «Про

скасування заходів, що мають ефект, рівнозначний кількісним обмеженням

на імпорт», що чітко простежується в його рішеннях.

У сфері реалізації алкогольної продукції в Україні використовуються

регульовані граничні мінімальні ціни (оптово-відпускні та роздрібні).

Установлення таких цін спрямовано на зниження споживання населенням

алкогольних напоїв, і на захист бази оподаткування акцизного податку (на

алкогольну продукцію) від скорочень за рахунок зниження вартості

продукції. Беручи до уваги інтеграційні прагнення України, доцільно

врахувати європейські тенденції як нормотворчої політики країн-членів ЄС,

так і позицію Суду ЄС із цього питання при подальшому застосуванні

регулювання цін як форми фінансово-правового регулювання виробництва та

обігу алкогольної продукції.

180

10. Нормування втрат та виходу алкогольної продукції як форма

фінансово-правового регулювання її виробництва та обігу спрямована на

вдосконалення механізму здійснення контролю за виробництвом,

зберіганням, переміщенням, транспортуванням алкогольної продукції, проте

її застосування порушує права суб’єктів господарювання, що здійснюють

виробництво та обіг алкогольної продукції у випадку дійсних втрат

(зменшення виходу) алкогольної продукції більше встановлених чинним

законодавством.

181

ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження й застосування системного

аналізу здобутків вітчизняної та зарубіжної правничої науки, чинного

законодавства України та зарубіжних країн, що стосується фінансово-

правового регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції,

вирішено наукове завдання щодо вдосконалення фінансово-правового

регулювання виробництва та обігу такої продукції в Україні, сформульовано

певні теоретичні висновки та внесено низку пропозицій щодо вдосконалення

чинних нормативно-правових актів.

1. Досліджено державне регулювання виробництва та обігу алкогольної

продукції як вплив держави за допомогою норм господарського,

адміністративно, фінансового та інших галузей права на діяльність суб’єктів

господарювання, що здійснюють виробництво, імпорт, експорт,

транспортування, зберігання та торгівлю (оптову та роздрібну) такої

продукції, що сприяє забезпеченню соціальних, господарських, фінансових

та інших публічних інтересів у цій сфері.

Публічні інтереси у сфері виробництва та обігу алкогольної продукції

полягають у захисті життя і здоров’я людини та економічних інтересів

країни, забезпеченні здоров’я нації і конкурентоздатності у діяльності

суб’єктів господарювання, недопущенні продажу населенню недобросовісної

продукції, підвищенні якості такої продукції, а також формуванні публічних

фінансових ресурсів.

Залежно від виду норм права, за допомогою яких здійснюється

державне регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції та

публічних інтересів, на досягнення яких спрямоване таке регулювання,

можна виділити соціально-правове, господарсько-правове, фінансово-

правове регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції.

2. Зазначено, що фінансово-правове регулювання виробництва та обігу

алкогольної продукції має сприяти позитивному впливу держави за

182

допомогою фінансово-правових норм на діяльність суб’єктів

господарювання, що здійснюють виробництво, імпорт, експорт,

транспортування, зберігання та торгівлю (оптову та роздрібну) такої

продукції з метою забезпечення публічних фінансових інтересів.

Фінансовими публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване

фінансово-правове регулювання виробництва та обігу алкогольної продукції,

є об’єктивні потреби суспільства з формування публічних фінансових

ресурсів шляхом обмеження права суб’єктів господарювання, що здійснюють

виробництво, імпорт, експорт, транспортування, зберігання та торгівлю

(оптову та роздрібну) такою продукцією, користуватися всією сумою

отриманого в результаті господарської діяльності прибутку, через

відчуження його частини на користь держави у вигляді податків та зборів, а

також організації їх витрачання, розподілу і перерозподілу на користь

суб’єктів господарювання.

3. Алкогольна продукція – продукція з вмістом етилового спирту понад

0,5 відсотка об’ємних одиниць готової продукції. На сучасному етапі, згідно

із законодавством України, до алкогольної продукції можна віднести:

1) алкогольні напої – продукти, одержані шляхом спиртового бродіння

цукровмісних матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів із

умістом спирту етилового понад 0,5 відсотка об’ємних одиниць, які зазначені

у товарних позиціях 2203, 2204, 2205, 2206 (крім квасу «живого» бродіння),

2208 згідно з УКТ ЗЕД, а також із умістом спирту етилового 8,5 відсотка

об’ємних одиниць і більше, які зазначені в товарних позиціях 2103 90 30 00,

2106 90 згідно з УКТ ЗЕД; 2) усі види спирту етилового, зазначені у товарних

позиціях 2207 згідно з УКТ ЗЕД (крім біоетанолу) та спиртомістівна

продукція; 3) біоетанол, зазначений у товарній позиції 2207 20 00 10 згідно з

УКТ ЗЕД);

Виробництво алкогольної продукції – технологічний процес,

здійснення якого внаслідок зміни форми, властивостей або складу сировини,

напівфабрикатів або готової продукції призводить до отримання продукції з

183

умістом етилового спирту понад 0,5 відсотка об’ємних одиниць готової

продукції. Обіг алкогольної продукції включає її імпорт, експорт,

транспортування, зберігання, торгівлю (як оптову, так і роздрібну).

4. Визначено, що основним методом фінансово-правового регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції є імперативний.

Форми фінансово-правового регулювання виробництва та обігу

алкогольної продукції – засоби впливу на діяльність суб’єктів

господарювання які виробляють, імпортують, експортують, перевозять,

зберігають та торгують алкогольною продукцією, спрямовані на обмеження

права таких суб’єктів користуватися всією сумою отриманого в результаті

господарської діяльності прибутку, через відчуження його частини на

користь суспільства для формування дохідної частини бюджетів.

Форми фінансово-правового регулювання виробництва та обігу

алкогольної продукції: 1) безпосередньо спрямовані на формування дохідної

частини бюджетів: а) оподаткування; б) плата за ліцензії; в) державна

фіскальна монополія на виробництво спирту; 2) опосередковано спрямовані

на формування дохідної частини бюджетів: а) встановлення режиму

акцизного складу/податкового поста; б) маркування алкогольної продукції

акцизними марками; в) регулювання цін; г) облік та реєстрація;

д) нормування втрат та виходу.

5. Акцизний податок є основним податком, що стягується з суб’єктів

господарювання у сфері виробництва та обігу алкогольної продукції при

застосуванні оподаткування як форми фінансово-правового регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції. При розробленні правового

механізму акцизного податку законодавець повинен враховувати не лише

фіскальну, але й регулюючу функцію, яка покладається на цей податок.

Поетапне збільшення ставок акцизного податку на алкогольну

продукцію з 2014 року в Україні було обумовлено її міжнародними

зобов’язаннями щодо інтеграції національного законодавства до

законодавства ЄС, в тому числі – у сфері акцизного оподаткування, проте

184

регулярне підвищення ставок цього податку призвело до збільшення обсягів

нелегального обігу алкогольної продукції та, відповідно, зменшенню доходів

бюджетів і зростання ряду негативних соціальних наслідків вживання

нелегальної алкогольної продукції населенням.

Правовий механізм акцизного податку в Україні розроблений для

реалізації виключно фіскальної функції цього податку, без врахування його

регулюючої функції. Його удосконалення можливо шляхом: 1) встановлення

мораторію на подальше підвищення ставок цього податку; 2) виключення з

платників цього податку суб’єктів господарювання, що безпосередньо

реалізують алкогольну продукцію в мережі оптової і роздрібної торгівлі та

осіб, які реалізують конфіскований спирт етиловий та алкогольні напої.

6. Плата за ліцензії на право виробництва та обігу алкогольної

продукції являє собою місцевий збір – обов’язковий платіж до місцевих

бюджетів, що справляється з суб’єктів господарювання, які прагнуть

здійснювати виробництво або обіг алкогольної продукції за право

здійснювати таке виробництво або обіг. З урахуванням правової природи

плати за ліцензії на виробництво та обіг алкогольної продукції та

позитивного зарубіжного досвіду пострадянських країн у цьому питанні,

доцільно віднести до об’єктів державного мита право виробництва та обігу

алкогольної продукції, а суб’єктів господарювання, що прагнуть здійснювати

виробництво, імпорт, експорт, оптову і роздрібну торгівлю алкогольними

напоями (якщо вони відповідають вимогам, визначеним у законодавстві), –

до платників державного мита.

7. Обґрунтовано, що сутність державної фіскальної монополії полягає в

сукупності дій держави з усунення приватної конкуренції на певному

сегменті ринку і наданням споживачам певних бажаних ним послуг та (чи)

товарів за цінами, що перевищують в сукупності витрати на їх виробництво

та середню норму прибутку для забезпечення фіскальних інтересів держави.

Державна фіскальна монополія може бути двох видів: 1) повна (держава має

виключні права і на виробництво і на реалізацію певного товару); 2) часткова

185

(держава має виключні права або на виробництво, або на реалізацію певного

товару). Упродовж століть державна фіскальна монополія на виробництво

та/чи реалізацію алкогольної продукції застосовувалася як єдиний захід

державного адміністративного втручання в процеси виробництва та/чи обігу

алкогольної продукції, що дозволяло вирішувати ряд питань економічного та

соціального характеру. На сучасному етапі державна фіскальна монополія на

виробництво та/чи реалізацію алкогольної продукції є формою неподаткових

надходжень бюджету, продовжує застосовуватися в небагатьох країнах

(Німеччина, Фінляндія, Швеція тощо), переважно в силу історичної традиції,

і суттєво не впливає на формування та поповнення бюджетів.

8. Державна фіскальна монополія на виробництво спирту в Україні не

досягає поставленої мети. На сучасному етапі ДП «Укрспирт» щороку

декларує показники зменшення рентабельності та сплати податків за умов

збільшення адміністративних витрат, тобто простежується чітка тенденція до

зменшення податкового навантаження з державних підприємств, які

виробляють спирт, що свідчить про стійке погіршення прибутковості

монопольної галузі виробництва спирту. Крім цього, виробництво спирту за

умов державної фіскальної монополії створює корупційні ризики в цій галузі.

Державну фіскальну монополію на виробництво спирту в Україні на сьогодні

можна вважати застарілою і тож від неї доцільно відмовитися, передавши

виробництво спирту приватному сектору.

9. Облік та реєстрація, режим податкового складу та податкового

посту, а також маркування алкогольних напоїв акцизними марками є

формами фінансово-правового регулювання виробництва та обігу

алкогольної продукції, спрямованими на забезпечення належного

податкового контролю у сфері виробництва та обігу алкогольної продукції,

застосовуються з метою поліпшення ефективності роботи із запобігання та

боротьби з незаконним виробництвом і обігом спирту та продукції з його

вмістом, посилення контролю за повнотою і своєчасністю надходження до

186

бюджету акцизного податку, і їх реалізація забезпечується органами ДФС

України.

10. Облік та реєстрація як форма фінансово-правового регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції являє собою систему збору,

угрупування, узагальнення та закріплення в загальнодоступних електронних

базах даних інформації про: місця зберігання спирту; приміщення, що

використовуються для зберігання алкогольних напоїв; суб’єктів

господарювання, що зберігають спирт та алкогольні напої; суб’єктів

господарювання, які отримали ліцензії на виробництво спирту етилового,

коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного,

спирту етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю виноградного,

спирту-сирцю плодового, алкогольних напоїв та роздрібну торгівлю

алкогольними напоями; товарно-транспортні накладні на переміщення

спирту етилового та алкогольних напоїв; наявність у суб’єктів

господарювання витратомірів–лічильників обсягу виробленого спирту

етилового; облікові дані щодо обсягу виробленого спирту етилового.

11. Правовий режим акцизних складів і податкових постів в Україні

адаптований до норм Директиви Ради Європи від 25.02.1992 № 92/12/ЄЕС

«Про загальні положення стосовно виробів (товарів), що підлягають

акцизному збору, а також утримання, переміщення та контролю таких

виробів».

12. Плата за марки акцизного податку є обов’язковим, індивідуально

відплатним, одноразовим платежем, що має авансовий характер, тобто

фактично являє собою прихований збір, що справляється із суб’єктів

господарювання – виробників та імпортерів алкогольних напоїв.

13. Регулювання цін у сфері виробництва та обігу алкогольної

продукції як форма фінансово-правового регулювання у вказаній сфері

застосовується переважно у країнах пострадянського простору. У

законодавстві країн-членів ЄС немає прямої заборони, яка б перешкоджала

країнам-членам ЄС застосовувати регулювання цін (встановлювати

187

мінімальні чи максимальні ціни на товари чи послуги), проте у переважній

більшості країн воно не застосовується, оскільки вважається обмеженням

основного принципу вільного переміщення товарів. Таке становище

обумовлене позицією Суду ЄС до цього питання, який вважає ризик

потенційного втручання у вільне переміщення товарів при застосуванні

регулювання цін надто високим, а отже, таким, що порушує ст. 34 «Договору

про функціонування Європейського Союзу» та Директиву Комісії ЄС від

22.12.1969 «Про скасування заходів, що мають ефект, рівнозначний

кількісним обмеженням на імпорт», що чітко простежується в його рішеннях.

У сфері реалізації алкогольної продукції в Україні використовуються

регульовані граничні мінімальні ціни (оптово-відпускні та роздрібні).

Установлення таких цін спрямовано на зниження споживання населенням

алкогольних напоїв, і на захист бази оподаткування акцизного податку (на

алкогольну продукцію) від скорочень за рахунок зниження вартості

продукції. Беручи до уваги інтеграційні прагнення України, доцільно

врахувати європейські тенденції як нормотворчої політики країн-членів ЄС,

так і позицію Суду ЄС із цього питання при подальшому застосуванні

регулювання цін як форми фінансово-правового регулювання виробництва та

обігу алкогольної продукції.

14. Нормування втрат та виходу алкогольної продукції як форма

фінансово-правового регулювання її виробництва та обігу спрямована на

вдосконалення механізму здійснення контролю за виробництвом,

зберіганням, переміщенням, транспортуванням алкогольної продукції, проте

її застосування порушує права суб’єктів господарювання, що здійснюють

виробництво та обіг алкогольної продукції у випадку дійсних втрат

(зменшення виходу) алкогольної продукції більше встановлених чинним

законодавством.

15. З метою вдосконалення нормативно-правового регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції в Україні доцільно:

1) до Податкового кодексу України внести такі зміни:

188

– пп. 14.1.237 п. 14.1. ст. 14 доповнити словами «…які за своїми

фізико-технічними характеристиками відповідають відповідним ДСТУ»;

– пп. 14.1.237-1 п. 14.1. ст. 14 викласти у такі редакції: «спиртовмісна

продукція – це харчова або нехарчова продукція, з вмістом етилового спирту

понад 0,5 об. % готової продукції»;

– п. 222.1.4 та пп. 212.1.11 п. 212.1 зі ст. 212 виключити;

2) до Закону № 481/95-ВР внести такі зміни:

– ст. 1 доповнити абзацом у такій редакції «спиртовмісна продукція –

це харчова або нехарчова продукція, з вмістом етилового спирту понад 0,5

об. % готової продукції»;

– ст. 1 доповнити словами «…які за своїми фізико-технічними

характеристиками відповідають відповідним ДСТУ»;

– вилучити норми, що визначають елементи плати за ліцензії на право

виробництва або обігу алкогольної продукції;

3) до УКТ ЗЕД внести такі зміни:

– у товарній позиції 22 замість слів «алкогольні напої»

використовувати слова «алкогольна продукція»;

4) розробити та прийняти Закон України «Про державне мито», у якому

до об’єктів віднести отримання дозволу на виробництво та обіг алкогольної

продукції, а до платників – суб’єктів господарювання, що прагнуть

здійснювати виробництво, імпорт, експорт, оптову та роздрібну торгівлю

алкогольними напоями, які відповідають вимогам, визначеним у

законодавстві;

5) розробити та затвердити постанови Кабінету Міністрів України «Про

норми втрат і виходу спирту етилового, коньячного і плодового, спирту

етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого

плодового, дистиляту виноградного спиртового, спирту-сирцю плодового та

алкогольних напоїв» та «Про норми втрат і виходу біоетанолу».

189

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Марченко О.В., Якупова С.О. Аналіз правового регулювання торгівлі

алкогольними напоями та напрямами його вдосконалення. Порівняльно-

аналітичне право. 2016. № 5. С. 130–134.

2. Becker G.S., Murphy K.M. A theory of rational addiction [текст]. Journal

of Political Economy. 1988. V. 96. № 4. P. 675–700.

3. Buchanan J.M. A Defence of Organized Crime? [текст]. The Economics of

Crime. Cambr., Mass., 1980. P. 395.

4. Pollak R.A. Habit formation and longrun utility functions [текст]. Journal

of Economic Theory.1976. № 13. P 272– 297.

5. Merton R. Approaches to the study of social Structure [текст]. N.Y., 1975.

P. 234–237.

6. Stigler G.J. De Gustibus Non Est Disputandum [текст]. American

Economic Review. 1977. № 67. P. 76–79.

7. Линник С. Реалізація в Україні Глобальної стратегії ВООЗ

«Скорочення шкідливого споживання алкоголю». Науковий вісник

«Демократичне врядування». 2012. Вип. 10. С. 340–347.

8. Основы политики в отношении алкоголя в Европейском регионе ВОЗ.

URL: http://www.euro.who.int/__data/assets/pdf_file/0008/79397/E88335R.pdf

(дата звернення: 20.02.2018).

9. Гольд М.С., Аронсон М.Д. Коли вживання алкоголю стає проблемою

переклад з англійської: д-р Заєв Віктор URL:

http://mediclab.com.ua/index.php?newsid=15782 (дата звернення: 11.03.2018).

10. Украинцы – в пятерке самых пьющих наций в мире. URL:

https://www.segodnya.ua/ukraine/Ukraincy-v-pyaterke-samyh-pyushchih-naciy-v-

mire.html (дата звернення: 10.04.2018).

11. Официально болем 100 тысяч украинцев зависимые от алкоголя

URL: https://ru.tsn.ua/ukrayina/oficialno-bolee-100-tysyach-ukraincev-zavisimye-

ot-alkogolya.html (дата звернення: 05.02.2018).

190

12. «Зелений змій». Щороку через алкоголізм в Україні помирає понад

40 тисяч людей Радіо Свобода. URL:

https://www.radiosvoboda.org/a/1379213.html (дата звернення: 25.03.2018).

13. На сигарети і горілку українці витрачають більше, ніж на хліб і

молоко. URL: https://news.ub.ua/44782-na-sigareti-i-gorilku-ukrayinci-

vitrachayut-bilshe-nij-na-hlib-i-moloko.html (дата звернення: 10.05.2018).

14. Алкоголізм в Україні – хвороба, явище чи мор? URL:

https://www.radiosvoboda.org/a/1139529.html (дата звернення: 17.04.2018).

15. Плант М. Проблемы, связанные с потреблением алкоголя в группах

высокого риска. Отчет об исследованиях ВОЗ. Копенгаген. ВОЗ. ЕРБ. 1991.

16. Дєткова Л.А. Деякі питання державного регулювання виробництва та

обігу алкогольних напоїв і тютюнових виробів в Україні. Актуальні

проблеми держави і права. 2005. Вип. 24. С. 295–299.

17. Тихомиров Ю.А. Курс административного права и процесса. М. :

Искра, 1998. 362 с.

18. Саніахметова Н.О. Регулювання підприємницької діяльності в

Україні (організаційно-правові аспекти) : автореф. дис. … док. юрид. наук :

12.00.04. Одеса, 1998. 18 с.

19. Гарагонич О.В. Теоретичні питання державного регулювання

господарської діяльності URL: http://bnc.in.ua/pravove-zabezpechennya-

gospodarskoi-diyalnosti/teoretichni-pitannya-derzhavnogo-reguliuvannya-

gospodarskoi-diyalnosti/ (дата звернення: 17.11.2017).

20. Хозяйственный кодекс Украины : научно-практический

комментарий / Е.И. Харитонова, Е.О. Харитонов, В.Н. Коссак и др.; под

ред. Е.И. Харитоновой. Х. : Одиссей, 2007. 752 с.

21. Адміністративне право України. Академічний курс : підручник :

у 2 т. / ред. колегія: В.Б. Авер’янов (голова) та ін. К. : Юрид. думка, 2005.

Т.2. Особлива частина. 624 с.

191

22. Щербина В. Поняття та види засобів державного регулювання

господарської діяльності. Вісник Київського національного університету

ім. Тараса Шевченка. 2012. Вип. 94. С. 10–15.

23. Плиев Э.Г. Проблемы предпринимательской деятельности в

Российской Федерации : монография. М. : Формат, 2002. 288 с.

24. Смолин Г.В. Державне регулювання господарської діяльності : курс

лекцій. Львів : Львівський державний університет внутрішніх справ, 2012.

528 с.

25. Державне регулювання економіки : навч. посібник : у 2 ч. / С.Є. Гіль,

Л.В. Єфремова, М.В. Горобинська, Л.І. Приймак, Л.І. Піддубна. Харків :

ХДЕУ, 2002. Ч. 1. 290 с.

26. Великий енциклопедичний юридичний словник / за редакцією акад.

НАН України Ю.С. Шемшученка. К. : ТОВ «Вид-во «Юридична думка»,

2007. 992 с.

27. Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового,

коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів. Закон

України від 19.12.1995 № 481/95-ВР. URL:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/481/95-%D0%B2%D1%80 (дата

звернення : 15.11.2017).

28. Податковий кодекс України : Закон України від 02.12.2010

№ 2755-VI. Відомості Верховної Ради України. 2011. № 13–14, № 15–16,

№ 17. Ст. 112.

29. Словник української мови : в 11 т. К. : Наукова думка. 1974. Том 5.

502 с.

30. Фокин В.М. Налогово-правовые методы регулирования оборота

алкогольной продукции в РФ : дис. … канд. юрид. наук. : 12.00.14. М., 2003.

203 с.

31. Ячменев Г.Г. Финансово-правовое регулирование производства и

оборота алкогольной продукции : дис. … канд. юрид. наук. : 12.00.14. М. ,

2006. 290 с.

192

32. Митний кодекс України. Відомості Верховної Ради України. 2012.

№ 44–45, № 46–47, № 48. Ст. 552.

33. Про товаросупровідні документи при транспортуванні алкогольних

напоїв : лист ДПА від 25.03.98 № 3158/10/16-2217. URL:

http://consultant.parus.ua/?doc=00ARS20BCF (дата звернення : 14.02.2018).

34. Дозорцев В.А. Тенденции развития российского гражданського

права в переходе к рыночной экономике. Гражданское законодательство

Российской Федерации: состояние, проблемы, перспективы : материалы

международной научн.-практ. конф. (г. Москва, 1994 г.). М. : Пресса, 1994.

С. 40–41.

35. Алексеев С.В. Административно-правовое регулирование

предпринимательской деятельности : дис. … докт. юрид. наук : 12.0014. М.,

2006. 483 с.

36. Потапов К.А. Административно-правовое регулирование

предпринимательской деятельности юридических лиц : автореф. дис. …

канд. юрид. наук : 12.00.14. М., 2002. 22 с.

37. Ручкина Г.Ф. Финансово-правовое регулирование

предпринимательской деятельности в Российской Федерации : дис. ... докт.

юрид. наук : 12.00.14; 12.00.03. М., 2004. 552 c.

38. Князьков В.В. Фінансово-правове регулювання діяльності суб’єктів

господарювання дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07; К., 2014. 232 с.

39. Кущ Л.І. Господарсько-правове регулювання виробництва та торгівлі

лікарськими засобами : автореф. дис. … докт. юрид. наук : 12.00.04. Донецьк,

2004. 20 с.

40. Атаманова Ю.Є. Господарсько-правове забезпечення інноваційної

політики держави : монографія. Х. : ФІНН, 2008. 321 с.

41. Циганок Р.О. Державне регулювання господарської діяльності на

ринку алкогольної продукції. Економічна теорія та право. 2016. № 3.

С. 236–247.

193

42. Господарський кодекс України : Закон України від 16.01.2003

№ 436-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 18, № 19–20, № 21–

22. Ст. 144.

43. Про затвердження Правил роздрібної торгівлі алкогольними

напоями : Постанова Кабінету Міністрів України від 30.07.1996 № 854. URL:

http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/854-96-%D0%BF (дата звернення :

27.02.2018).

44. Про затвердження Порядку визначення виробників і покупців спирту

та здійснення контролю за його обігом : Постанова Кабінету Міністрів

України від 29.08.2002 № 1266. Офіційний вісник України. 2002. № 36, С. 14.

Ст. 1684.

45. Про затвердження Порядку провадження торговельної діяльності та

правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів :

Постанова Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 № 833. Урядовий

кур'єр. 2006. № 122.

46. Кодекс про адміністративні правопорушення України : Закон

України від 07.12.1984 № 8073-X. Відомості Верховної Ради Української

РСР. 1984. Додаток до № 51. Ст. 1122.

47. Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері

профілактики правопорушень на період до 2015 року : Розпорядження

Кабінету Міністрів України від 30.11.2011 № 1209-р. Офіційний вісник

України. 2011. № 93. С. 67. Ст. 3389.

48. Вінник О.М. Публічні та приватні інтереси в господарських

товариствах: проблеми правового забезпечення : монографія. К. : Атіка, 2003.

352 с. С. 29.

49. Тихомиров Ю.А. Публичное право. М. : АО «Центр ЮрИнфоР»,

2001. С. 68.

50. Гончарук С.Т. Адміністративне право України. Загальна та Особлива

частини : навч. посіб. (на допомогу слухачам, що здають держ. та поточні

іспити з адм. права). К. : НАВС, 2000. С. 33.

194

51. Шимко А.Р. Публічні інтереси у сфері ліцензування господарських

операцій із металобрухтом. URL: http://econtlaw.nlu.edu.ua/wp-

content/uploads/2016/01/4-180-190.pdf (дата звернення : 18.01.2018).

52. Карягин Н.Е., Михайлов А.В., Челышева М.Ю. Комментарий к

законодательству о государственном регулировании предпринимательской

деятельности : науч-практ. комментарий. СПб. : Питер, 2003. С. 18.

53. Знаменский Г.Л. Исследование проблем хозяйственного права в

новых условиях. Экономика и право. 2002. № 1. С. 36–37.

54. Курбатов А.Я. Сочетание частных и публичных интересов при

правовом регулировании предпринимательской деятельности. М. :

АО «Центр ЮрИнфоР», 2001. С. 158.

55. Ершова И.В. Предпринимательское право : учеб. / 2-е изд., перераб. и

доп. М. : ИД «Юриспруденция», 2003. С. 33.

56. Король С.А., Бондар Т.Л. Державне регулювання у лікеро-горілчаній

галузі. Актуальні проблеми економіки. 2012. № 11. С. 86–94.

57. Рядінський Є.О. Завдання державного регулювання виробництва та

обігу алкогольної продукції в Україні. Розвиток сучасного права в умовах

глобальної нестабільності : матеріали міжнародної науково-практичної

конференції (м. Одеса, 8–9 вересня 2017 року). Одеса. ГО «Причорноморська

фундація права», 2017. С. 65–68.

58. Рядінський Є.О. Державне регулювання виробництва та обігу

алкогольної продукції, його завдання та види. Наука і правоохорона. 2018.

№ 1. С. 200–206.

59. Симоненко А. Двойная доза. Pernod Ricerd готовится купить Allied

Domecq. Коммерсант. 2005. № 20. С. 5–9.

60. Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про внесення

змін до Податкового кодексу України» (щодо збільшення доходів

Державного бюджету для реалізації соціальних програм). URL: //

zakon.nau.ua (дата звернення : 01.02.2018).

195

61. Сегеда С., Береславский С. Ліцензування господарської діяльності.

К. : Центр комерційного права, 2002. 82 с.

62. Словник фінансово-правових термінів / за заг. ред. д.ю.н.,

проф. Л.К. Воронової / 2-е вид. переробл. і доповн. К. : Алерта, 2011. 558 с.

63. Шемшученко Ю.С. Юридична енциклопедія : в 6 т. К. :

Укренциклопедія, 1998. 1237 с.

64. Князьков В.В. Деякі аспекти фінансово-правового регулювання

господарської діяльності. Європейські перспективи. 2013. № 12. С. 136–139.

65. Українській класифікатор товарів зовнішньоекономічної діяльності

URL: http://ares.ua/uk/codesearch (дата звернення : 13.10.2017).

66. Про Митний тариф України : Закон України від 19.09.2013

№ 584-VII. Відомості Верховної Ради. 2014. № 20–21. Ст. 740.

67. Кримінальний кодекс України : Закон України від 05.04.2001

№ 2341-III. Відомості Верховної Ради України. 2001. № 25–26. Ст. 131.

68. Про впорядкування реалізації алкогольної продукції вітчизняного

виробництва : Постанова Кабінету Міністрів України від 20.05.1994 № 326

URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/326-94-%D0%BF (дата звернення :

01.11.2017).

69. Деякі питання вдосконалення зразків марок акцизного збору для

маркування алкогольної продукції : Постанова Кабінету Міністрів України

від 15.04.2005 № 296. URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/296-2005-

%D0%BF (дата звернення : 21.02.2018).

70. Передерій В.Г. Пити помірно чи взагалі не пити? Що краще?

Науково і популярно про користь та шкідливість алкоголю. Харчування і

здоров’я. 2010. № 1. С. 93–98.

71. Алкоголь – исследования, влияние URL:

http://works.tarefer.ru/51/100821/index.html# (дата звернення : 18.04.2018).

72. Ашмарин И.П. Алкогольдегидрогеназа млекопитающих – объект

молекулярной медицины. Успехи биологической химии. 2001. Т. 43. С. 13.

196

73. Международная организация законодательной метрологии. OIML's

International Recommendation International Alcoholmetric Tables. 1973. № 22.

Р. 23–45.

74. Канонников И.И., Менделеев Д.И. Водка : энциклопедический

словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). СПб., 1890–1907.

75. Бондаренко Л.Б. Из истории русской спиртометрии. Вопросы

истории естествознания и техники. № 2, 1999. С. 44–49.

76. Этиловый спирт: химические и физические свойства URL:

http://www.chemport.ru/chemical_substance_3.html (дата звернення :

22.05.2018).

77. Постанова Окружного адміністративного суду м. Києва за справою

№ 826/17484/14. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/41870363 (дата

звернення : 10.03.2018).

78. Постанова Окружного адміністративного суду м. Києва за справою

№ 826/1844/15. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/43526322 (дата

звернення : 10.04.2018).

79. Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В.С. Білецького. Д. :

Східний видавничий дім, 2004–2013. Т. 2. 322 с.

80. Толковый словарь русского языка / под ред. Д.Н. Ушакова. М. :

Аделант, 2013. 800 с.

81. Міжнародна конвенція про гармонізовану систему опису та

кодування товарів. Митна енциклопедія : у 2 т. / І.Г. Бережнюк (відп. ред.) та

ін. Хм. : ПП Мельник А.А., 2013. Т. 2 : М - Я. 536 с.

82. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.06.2016

за справою № 826/14876/15 URL:

http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/SO11479.html (дата звернення :

19.02.2018).

83. ДСТУ 4221:2003 «Спирт етиловий ректифікований. Технічні умови».

URL: https://dnaop.com/html/33940/doc-

197

%D0%94%D0%A1%D0%A2%D0%A3_4221_2003 (дата звернення :

29.01.2018).

84. Постанова Харківського окружного адміністративного суду від

16.06.2015 за справою № 820/4795/15. URL:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/45398289 (дата звернення : 02.03.2018).

85. Постанова Вінницького окружного адміністративного суду за

справою № 802/1059/15-а від 19.05.2015. URL:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44430367 (дата звернення :03.01.2018).

86. Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких

законодавчих актів України щодо податкової реформи. Відомості Верховної

Ради. 2015. № 7–8. № 9. Ст. 55.

87. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо

обмеження споживання і продажу пива та слабоалкогольних напоїв : Закон

України від 21.01.2010 № 1824-VI. URL:

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1824-17 (дата звернення : 27.09.2017).

88. Нужный В.П., Рожанец В.В. Пиво: новая реальность. Наркология.

2007. № 3. С. 30–42.

89. Павловская Г.П., Ружников Ю.Н. Пивной алкоголизм: дебют и

исход. Известия Уральского гос-го университета. 2004. Т. 32. С. 157–160.

90. Bobak M., Skodova Z., Marmot M. Effect of bear drinking on risk of

myocardial infarction population based case control study. British Medical

Journal, 320. Р. 1378–1379.

91. Чому потрібно знову підвищити ставки алкогольних акцизів URL:

https://www.epravda.com.ua/columns/2017/11/23/631463/ (дата звернення :

03.03.2018).

92. Рядінський Є.О. Пиво як алкогольний напій: новели законодавства.

Сучасні тенденції в юридичній науці України та зарубіжних країн :

матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Запоріжжя,

22–23 вересня 2017 р.). Запоріжжя : Запорізька міська громадська організація

«Істина», 2017. С. 69–72.

198

93. Bastos M.B. Brazil’s Ethanol Program – An Insider’s View. URL:

http://www.energytribune.com/834/brazils-ethanol-program-an-

insidersview#sthash.ZSiTFts4.dpbs (дата звернення : 10.03.2018).

94. Jank M. A gasolina vai matar a indústria do etanol. URL:

http://www.istoedinheiro.com.br/entrevistas/55733_ (дата звернення :

01.04.2018).

95. Rodas Q. Volkswagen Polo E-Flex. URL:

http://quatrorodas.abril.com.br/carros/lancamentos/volkswagen-polo-e-flex-

425390.shtml (дата звернення : 11.03.2018).

96. Директива Ради 2003/30/ЄС Європейського Парламенту та Ради від

8 травня 2003 року про сприяння використанню біопалива або іншого

відновлюваного палива для транспорту. URL:

saee.gov.ua/documents/dyrektyva_2003_30_ES.pdf (дата звернення :

10.03.2018).

97. Директива 2009/28/ЄС Європейського Парламенту та Ради про

заохочення до використання енергії, виробленої з відновлюваних джерел та

якою вносяться зміни до, а в подальшому скасовуються Директиви

2001/77/ЄС та 2003/30/ЄС URL:

http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/MU09267.html (дата звернення :

03.02.2018).

98. Прутська О.О. Державне регулювання розвитку біопалива в Україні.

Вісник Запорізького Національного університету. 2010. № 1. С. 179–182.

99. Курило В.Л., Гументик М.Я., Копак О.М. Сучасний стан

виробництва та використання біоетанолу в Бразилії та світі. Наукові праці

інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків. 2013. № 13.

С. 199–203.

100. Basel J.J., Petersen G.N. Technology development for the production of

biobased products from biorefinery carbohydrates – the US Department of

Energy’s «Top 10» revised. Green Chem. 2010. № 12(4). Р. 539.

199

101. Гавриш В.І. Альтернативні паливно-енергетичні ресурси в

агробізнесі. Економіка АПК. 2007. № 7. С. 55–61.

102. Лук’янихіна О.А. Сучасні тенденції розвитку ринку біопалива у

світі (огляд) URL: :http://archive.nbuv.gov.ua/

portal/soc_gum/znpen/2011_7/10STR.pdf (дата звернення : 11.01.2018).

103. Плахтій Т.Ф., Драчук В.Ю. Законодавче регулювання податкового

стимулювання вирощування біоенергетичних культур, виробництва і

використання біопалива : зб. наук. праць Інституту біоенергетичних культур і

цукрових буряків. К., 2013. Вип. 19. С. 235–239.

104. Про затвердження програми «Етанол» : Постанова Кабінету

Міністрів України від 04.07.2000 № 1044. URL:

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1044-2000-%D0%BF (дата звернення :

22.10.2017).

105. Сухомлин О. Програма з виробництва біоетанолу. Економічні і

законодавчі аспекти. Агро Перспектива. 2006. № 6. С. 49–52.

106. Про альтернативні види палива : Закон України від 14.01.2000

№ 1391-XIV. URL:

https://ips.ligazakon.net/document/view/T001391?an=87&ed=2012_06_19 (дата

звернення : 10.09.2017).

107. Концепція державної цільової науково-технічної програми розвитку

виробництва та використання біологічних видів палива. URL:

https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/201151833 (дата звернення : 01.10.2017).

108. Калетнік Г.М. Економіка виробництва біопалива в Україні та

забезпечення продовольчої безпеки. Економіка АПК. 2010. № 1. С. 30–35.

109. Калетнік Г.М. Кластеризація виробництва біопалива – шлях до

енергобезпеки України. Агросвіт. 2009. № 20. С. 7–12.

110. Брей В.В., Щуцький І.В. Біоетанол в Україні. Вісник НАН України.

2016. № 6. С. 71–76.

200

111. Про ратифікацію Протоколу про приєднання України до Договору

про заснування Енергетичного Співтовариства : Закон України № 2787-VI від

15.12.2010. Відомості Верховної Ради України. 2011. № 24. Ст. 170.

112. ДСТУ 7166:2010 «Біоетанол. Технічні умови». URL:

http://document.ua/bioetanol_-tehnichni-umovi-nor24645.html (дата звернення :

09.03.2017).

113. Про затвердження планів заходів з імплементації Директиви

2001/77/ЕС і Директиви 2003/30/ЕС : Розпорядження Кабінету Міністрів

України від 19.06.2013 № 429-р. Урядовий кур'єр. 2013. № 116.

114. Про затвердження плану заходів з імплементації Директиви

Європейського Парламенту та Ради 2009/28/ЄС : Розпорядження Кабінету

Міністрів України від 03.09.2014 № 791-р. Урядовий кур'єр. 2014. № 165.

115. Козин В.Г., Солодова Н.Л., Башкирцева Н.Ю.,

Абдуллин А.И. Современные технологии производства компонентов

моторных топлив. Учебное пособие. Казань: КГТУ, 2009. 327 с.

116. Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від

14.04.2016 справа № 826/25551/15 URL:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57198573 (дата звернення : 24.01.2018).

117. Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від

23.06.2016 справа № 826/4847/15 URL:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58501429 (дата звернення : 12.03.2018).

118. Постанова Харківського окружного суду за справою № 820/3325/15

від 26.05.2015 URL: / http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44432061 (дата

звернення : 22.02.2018).

119. Рядінський Є.О. Форми фінансово-правового регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції в Україні. Наука і правоохорона.

2015. № 3. Ч. 3. С. 126 – 133.

120. Рядінський Є.О. Поняття «алкогольна продукція» та його

співвідношення з поняттям «алкогольні напої» (за законодавством України).

201

Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія

«Право». 2016. Випуск 41. Т. 4. С. 184–189.

121. Ковальчук А.Т. Фінансове право України. Стан та перспективи

розвитку. К. : Парламентське вид-во, 2007. 488 с.

122. Нестеренко А.С. Методи фінансово-правового регулювання

фінансової системи України. Наукові праці НУ ОЮА. 2015. С. 150–154.

123. Комарова Г.В. Финансовая система Российской Федерации как

объект судебной защиты : монография. М. : Проспект, 2013. 161 с.

124. Фінансове право : навч. посіб. / за ред. М.П. Кучерявенка. Х. :

Право, 2010. 288 с.

125. Орлюк О.П. Фінансове право. Академічний курс : підручник. К. :

Юрінком Інтер, 2010. 808 с.

126. Теория современного советского права. Фрагменты лекций и

схемы / под ред. В.К. Бабаева. Н. Новгород, 1991. 155 с.

127. Теория государства и права / под ред. Н.Г. Александрова. 2-е изд.

М., 1974. 664 с.

128. Явич Л.С. К вопросу о предмете и методе правового регулирования.

Вопросы общей теории советского права. М., 1960. С. 60.

129. Комаров С.А., Малько А.В. Теория государства и права : учебно-

методическое пособие. М. : 2001. 448 с.

130. Общая теория права и государства / под ред. В.В. Лазарева. М.,

1994. 472 с.

131. Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права.

М. : Госюриздат, 1963. 198 с.

132. Витченко А.М. Метод правового регулирования общественных

отношений. Саратов, 1974. С. 52–60.

133. Мазур Т.В. Метод правового регулювання як критерій встановлення

меж фінансового права. Фінансове право. 2011. № 4. С. 8–10.

134. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і

голов. ред. В.Т. Бусел. К., Ірпінь : Перун, 2004. 1440 с.

202

135. Рядінський Є.О. Метод правового регулювання: проблеми

наукового визначення. Реформування правоохоронної системи України :

матеріали круглого столу (м. Київ, 20 червня 2014 р.). К., 2014. С. 156–159.

136. Рядінський Є.О. Методи фінансово-правового регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції. Європейські перспективи. 2013.

№ 12. С. 145–149.

137. Мухаев Р.Т. Теория государства и права : учебник для вузов. М.,

Издательство Юрайт. 2001. 585 с.

138. Скакун О.Ф. Теорія держави і права : підручник. Харків : Консум,.

2001. 656 с.

139. Козырин А.Н. Соотношение частного и публичного в финансовом

праве. Интерес в публичном и частном праве : материалы научной

конференции (г. Москва, ноябрь 2013 года). М., 2003. № 1. С. 139–145.

140. Латковська Т.А. Фінансове право у системі українського права.

Фінансове право. 2010. № 1 (11). С. 11–15.

141. Финансовое право : ученик / под ред. Н.И. Химичевой. М. : Бек,

1995. 524 с.

142. Фінансове право України : навчальний посібник / за заг. ред.

В.К. Шкарупи, Т.О. Коломоєць. К. : Істина, 2007. 256 с.

143. Брызгалин А.В. К вопросу формирования налогового права как

подотрасли права. Государство и право. 2007. № 6. С. 63–76.

144. Бабін І.І. Податкове право України : навч. посібник. Чернівці :

Чернівецький нац. ун-т, 2012. С. 207–209.

145. Лескова А. Акцизное обложение: ретроспективный взгяд. Финансы.

2001. № 4. С. 22–25.

146. Фрадинский О.А. Еволюція акцизного оподаткування в Україні.

Вісник Хмельницького національного університету. 2009. № 1. С. 112–116.

147. Бюджетний кодекс України : Закон України від 08.07.2010

№ 2456-VI. Офіційний вісник України. 2010. № 59. Ст. 2047.

203

148. Озерчук О.В. Фіскальна ефективність непрямих податків в Україні.

Наукові праці НДФІ. 2014. № 2. С. 59–69.

149. Про ціни і ціноутворення : Закон України від 21.06.2012 № 5007-VI.

Відомості Верховної Ради. 2013. № 19–20. Ст. 190.

150. Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і

роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв : Постанова Кабінету

Міністрів України від 30.10.2008 № 957. URL:

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/957-2008-%D0%BF (дата звернення :

10.02.2018).

151. Брехов С.С. Напрями вдосконалення системи контролю за обігом

спирту та алкогольних напоїв в Україні. Збірник праць Національного

університету державної податкової служби України. 2013. № 1. С. 14–21.

152. Костяна О.В. Особливості розвитку акцизного оподаткування в

Україні. БІЗНЕСІНФОРМ. 2017. № 3. С. 258 – 266.

153. Про ліцензування видів господарської діяльності . Закон України

від 02.03.2015 № 222-VIII. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/222-19

(дата звернення : 05.02.2018).

154. Шалаева Т.З. Административно-правовое регулирование

предпринимательской деятельности в Республике Беларусь : автореф. дис. …

канд. юрид. наук : 12.00.14. Минск, 2002. 19 с.

155. Троценко О.С. Проблемы лицензирования предпринимательской

деятельности (гражданско-правовой аспект) : автореф. дис. … канд. юрид.

наук : 12.00.03. Екатеринбург, 2005. 27 с.

156. Єдиний державний реєстр виробників спирту етилового,

коньячного і плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного,

спирту етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю виноградного,

спирту-сирцю плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів. URL:

http://sfs.gov.ua/dovidniki--reestri--perelik/reestri/151988.html (дата звернення :

17.04.2018).

204

157. Про затвердження Порядку проведення атестації виробництва

спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових

виробів : Наказ Державного комітету України по стандартизації, метрології

та сертифікації від 29.02.1996 № 85. URL:

http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0291-96 (дата звернення : 22.01.2018).

158. Про затвердження Порядку ведення єдиного реєстру місць

зберігання та форми довідки про внесення місця зберігання до Єдиного

державного реєстру : наказ Державної податкової адміністрації України від

28.05.2002 № 251 URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0670-02 (дата

звернення : 10.03.2018).

159. Про затвердження Інструкції з ведення Єдиного державного реєстру

виробників спирту етилового, коньячного і плодового, спирту етилового

ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого

плодового, спирту-сирцю виноградного, спирту-сирцю плодового,

алкогольних напоїв та тютюнових виробів : Наказ Міністерства фінансів

України від 30.11.2012 № 1246. URL:

http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z2133-12 (дата звернення : 15.03.2018).

160. Про порядок введення Єдиного реєстру товарно-транспортних

накладних на переміщення спирту етилового та алкогольних напоїв і порядку

ведення Єдиного державного реєстру витратомірів-лічильників обсягу

виробленого спирту етилового : Постанова Кабінету Міністрів України від

09.10.2013 № 806. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/806-2013-%D0%BF

(дата звернення : 10.05.2018).

161. Положення про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного

податку та маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів :

Постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1251. Офіційний

вісник України. 2011. № 1. С. 142. Ст. 35.

162. Про заходи щодо посилення державного контролю за виробництвом

та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та справлянням

акцизного збору : Постанова Кабінету Міністрів України від 07.08.2001

205

№ 940. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/940-2001-%D0%BF (дата

звернення : 05.12.2017).

163. Інструкція про порядок застосування Норм втрат спирту етилового і

готової продукції в лікеро-горілчаному виробництві : наказ Комітету України

з монополії на виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових

виробів від 13.03.2000 № 25. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0235-00

(дата звернення : 11.05.2018).

164. Про перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в

Україні : Наказ Державного комітету України з питань технічного

регулювання та споживчої політики від 01.02.2005 № 28. URL:

http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0466-05 (дата звернення : 05.01.2018).

165. Ониськів В. Стандартизація і сертифікація – запорука якості нового

товару. Вісник ТНЕУ. 2010. № 3. С. 115–122.

166. Рядінський Є.О. Біоетанол: правові проблеми визначення в Україні.

Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право».

2017. Вип. 43. Т. 3. С. 35–39.

167. Пушкарева В.М. История финансовой мысли и политики налогов :

учеб. пособ. М. : Финансы и статистика, 2002. 254 с.

168. Петти В. Трактат о налогах и сборах. М., О-89, 1997. 112 с.

169. Брокгауз А.Ф., Єфрон И.А. Энциклопедический словарь. Сб., 1890.

Т. 1. 480 с.

170. Бех Г.В. Правове регулювання непрямих податків в Україні :

дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07. Х., 2001. 189 с.

161. Білоус В.Т., Ніколаєв В.П., Чугаєв А.О. Аналіз податкових

надходжень: проблеми методології. Монографія. Ірпінь, Академія ДПС, 2003.

231 с.

172. Кучерявенко Н.П. Курс налогового права : в 6 т. Х. : Легас; Право,

2005. Т. ІІІ : Учение о налоге. 600 с.

173. Жукевич О.М. Досвід оподаткування підакцизних товарів в Україні

та країнах ЄС. URL:

206

file:///C:/Users/admin/Downloads/Vchtei_2010_2_40%20(1).pdf (дата

звернення : 12.12.2017).

174. Саленков А.В. Правова природа акцизного збору. Форум права.

2008. № 1. С. 368–371.

175. Костенко Ю.О. Правове регулювання оподаткування фізичних осіб

в Україні : дис... канд. юрид. наук : 12.00.07; Донецьк, 2002. 234 с.

176. Лущикова Ю.Ю. Порядок исчисления и уплаты акцизов. Главбух.

1996. № 6. С. 38–45.

177. Karlsson T., Oesteberg E. A scale of formal alcohol control policy in 15

European countries. Nordic Studies on Alcohol and Drugs. Vol. 18. Helsinki,

2001. Р. 45.

178. Пансков В.Г. Еще раз о назревших изменениях в налоговой

политике. Экономический журнал. 1994. № 3. С. 17–26.

179. Брызгалин А.В., Берник В.Р., Головкин А.Н., Попов О.Н. Функции

налогообложения. Налоги а налоговое право / под ред. А.В. Брызгалина. М. :

Аналитика-пресс. 1997. 320 с.

180. Тарасов И.Т. Очерк науки финансового права. М. : Типография

Императорского Университета, 1889. 307 с.

181. Петрова Г.В. Формування інститутів податкового законодавства:

концептуальний аспект. Податкове право. 1997. № 7. С. 42–50.

182. Глухов В.В., Дольде И.В. Налоги. Теория и практика : учебн.

пособие. Спб., 1996. 389 с.

183. Караваева И.В. Налоговое регулирование ріночной єкономики :

учеб. пособ. для вузов. М., 2000. 367 с.

184. Грачев М.С. Фискальная и социальная роль акцизов. Вестник

Санкт-Петербургского университета. 2013. Вып. 1. С. 81–90.

185. Захарова С.М., Ляпина Т.М. Акцизы на алкогольную продукцию

Вестник. 2003. № 5. С. 144–152.

207

186. Лисецька Н.М. Впровадження європейських стандартів акцизного

оподаткування: досвід для України. Миколаївський національний

університет ім. В.О. Сухомлинського. 2015. № 4. С. 848–852.

187. Про акцизний збір : Закон України від 18.12.1991 № 1996-XII.

Відомості Верховної Ради України. 1992. № 12. Ст. 172.

188. Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та

Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і

їхніми державами-членами. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_011

(дата звернення : 03.11.2017).

189. Про загальні положення стосовно виробів (товарів), що підлягають

акцизному збору, а також утримання, переміщення та контролю таких

виробів : Директива Ради ЄС 92/12/ЄЕС від 25.02.1992. URL:

http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_361#o1 (дата звернення : 22.03.2018).

190. Про гармонізацію структур акцизних зборів на алкоголь :

Директива Ради ЄС 92/83/ЄЕС від 19.10.1992. URL:

http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_430 (дата звернення : 29.03.2018).

191. Про наближення ставок податку на алкогольні напої : Директива

Ради ЄС 92/84/ЕЄС від 19.10.1992. URL:

http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_431 (дата звернення : 29.03.2018).

192. Consolidated version of the Treaty on the Functioning of the European

Union (2010/C 83/01). Official Journal of the European Union C 83. 2010.

Vol. 53. P. 47.

193. Дученко М.М., Мельник С.В. Імплементація Директив ЄС у

контексті реструктуризації акцизного оподаткування в Україні. Держава та

регіони. 2016. Серія : Економіка та підприємництво. № 1. С. 3–8.

194. Малолітнєва В.К. Імплементація актів законодавства ЄС у сфері

господарської діяльності: запобігання «позолочування права ЄС».

Порівняльно-аналітичне право. 2015. № 5. С. 150–154.

208

195. Кузнецова П.О. Политика, направленная на повышение качества

жизни: регулирование потребления алкоголя. Городской альманах. 2009.

Вып. 4. С. 280–290.

196. Романова Г.С. Правове регулювання обліку об’єкту оподаткування :

автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07. Харків., 2015. 21 с.

197. Поліщук Я. Ставка як елемент правового механізму акцизного

податку (на прикладі України і Австралії). URL: http://pgp-

journal.kiev.ua/archive/2017/12/45.pdf (дата звернення : 11.03.2018).

198. Соколовська А.М., Єфименко Т.І., Луніна І.О. Система податкових

пільг в Україні в контексті європейського досвіду. К. : НДФІ, 2006. 320 с.

199. Олефір В.К. Результати і перспективи підвищення ставок акцизного

податку на алкогольні напої та тютюнові вироби. Економіст. 2016. № 7.

С. 8–11.

200. Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-

підприємців та громадських формувань : Закон України від 15.05.2003

№ 755-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 31–32. Ст. 263.

201. Правила розничной торговки : Постановление Кабинета Министров

Украины от 30.07.1996 № 854. URL. http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/854-

96-%D0%BF (дата звернення : 09.11.2017).

202. Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого

майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним : Постанова

Кабінету Міністрів України від 25.08.1998 № 1340. URL.

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1340-98-%D0%BF/print1509883903665786

(дата звернення : 09.04.2018).

203. Про затвердження переліку виробників спирту етилового

денатурованого спирту технічного) та щорічних квот на відвантаження

такого спирту для потреб підприємств, що виробляють продукти органічного

синтезу : Постанова Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 № 156. URL.

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1340-98-%D0%BF/print1509883903665786

(дата звернення : 09.09.2017).

209

204. Рядінський Є.О. Особливості оподаткування осіб, які реалізують

конфісковані алкогольні напої. Розвиток сучасного права в умовах глобальної

нестабільності: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції

(Одеса, 9–10 вересня 2016 р.). Одеса : ГО «Причорноморська фундація

права», 2017. С. 88–90.

205. Рядинский Е.А. Правовой механизм акцизного налога с операций по

реализации субъектами розничной торговли алкогольных напитков,

произведенных на территории Украины. Закон и жизнь (Legea şi viaţa). 2018.

№ 7. C. 86–89.

206. Гончарук О., Малюська Д., Лавриненко І. Ліцензування як

інструмент обмеження доступу до ринків. К., BRDO, 2018. 146 с.

207. Чеботарева Н.М. Розвиток ліцензування у сфері роздрібної торгівлі

соціально-небезпечними товарами. Економічний вісник Донбасу. 2010. № 3.

С. 139–142.

208. Пальчук П.М. Особливості ліцензування обігу алкогольної

продукції. Часопис Київського університету права. 2010. № 1. С. 151–156.

209. Коліушко І.Б., Тимощук В.П. Адміністративна процедура та

адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України. К. :

Факт, 2003. 233 с.

210. Лавренов В. Недоліки в ліцензійній діяльності держави. Налоги и

бухгалтерський учет. 2007. № 5. С. 23–25.

211. Соколова Э.Д. К вопросу о разграничении фискальных и

гражданско-правовых платежей. Фискальные сборы: правовые признаки и

порядок регулирования / под ред. С.Г. Пепеляева. М. : Статус-Кво, 2003.

453 с.

212. Батяева А.Р. Неналоговые доходы и их роль в бюджетной политике

государства. Финансовое право. 2005. № 1. С. 7–18.

213. Про адміністративні послуги : Закон України від 06.09.2012

№ 5203-VI. Відомості Верховної Ради. 2013. № 32. Ст. 409.

210

214. Наджиев Г.А., Пепеляев С.Г. Предприниматель –

налогоплательщик – государство. Правовые позиции Конституационного

суда РФ. М., ФБК_ПРЕСС. 1998. 392 с.

215. Мажейка А.Е. О государственном регулировании производства и

оброту этилового спирта, алкогольной и спиртосодержащей продукции.

Комментарии к Закону РФ от 22.11.1995 № 171-ФЗ. Спб., 2000. 322 с.

216. Мельничук Г.В. Лицензирование предпринимательской

деятельности. Спб. : ООО «Кадис», 2003. 192 с.

217. Томаров В.В. Местные налоги: правовое регулирование. М. :

Академический правовой университет, 2002. 211 с.

218. Пепеляєв С.Г. Налоги: реформы и практика. М., Статут. 2005. 287 с.

219. Винницкий Д.В. Налоги и сборы (понятие, юридические признаки,

генезис). М., Норма, 2002. 198 с.

220. Злобин Н.Н. Налог как правовая категория : дисс. канд. юрид. наук :

12.00.14; М., 2003. 252 с.

221. Кустова М.В., Ногина О.А., Шевелева Н.А. Налоговое право

России. Общая часть : учебник. М. : Юрист, 2001. 490 с.

222. Шубин Д.А. Компенсационный характер сборов. Фискальные

сборы: правовые признаки и порядок регулирования / под ред.

С.Г. Пепеляева. М., Статус-Кво, 2003. 254 с.

223. Про акцизний збір : Декрет Кабінету Міністрів України від

26.12.1992 № 18-92. Відомості Верховної Ради України. 1993. № 10. Ст. 82.

224. Аналіз податкових надходжень до Державного бюджету України.

URL. http://ru.osvita.ua/vnz/reports/gov_reg/17597/ (дата звернення :

02.10.2017).

225. Про акцизний збір з алкогольних напоїв та тютюнових виробів :

Закон України від 15.09.1995 № 329/95-ВР. Відомості Верховної Ради

України. 1995. № 40. Ст. 297.

211

226. Щодо деяких питань ліцензування : лист Комітету Верховної Ради

України з питань фінансів та банківської діяльності від 02.06.2005

№ 06-10/10-652. Все про бухгалтерській облік. 2005. № 62. С. 13–14.

227. О государственном регулировании производства и оборота

этилового спирта, алкогольной и спиртомистивнои продукции и об

ограничении потребления (распития) алкогольной продукции : Федеральній

Закон РФ от 22.11.1995 № 171-ФЗ (ред. от 03.08.2018). URL.

http://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_8368/9e6c800bef734c6c0fe8

840e4443cf525c7a232a/ (дата звернення : 15.12.2017).

228. Налоговый кодекс РФ. URL.

http://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_28165/7f6aa2a30ed6c4b39a5

890e07c7494d9c278b8ea/ (дата звернення : 02.11.2017).

229. Про державне мито : Декрет Кабінету Міністрів України від

21.01.1993 № 7-93. Відомості Верховної Ради України. 1993. № 13. Ст. 113.

230. Вишнивецька В.О. Правове регулювання державного мита : дис. …

канд. юрид. наук : 12.00.14. Ірпінь, 2005. 212 с.

231. Волік В.В. Правове регулювання обов'язкових платежів, що

пов'язані зі справлянням правосуддя : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.14. К.,

2010. 220 с.

232. Мосейчук В. Маразми державного мита. Книга маразмів України.

URL. marazm{@}marazm.org.ua (дата звернення : 12.09.2017).

233. Конституція України : Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР.

Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

234. Лисицин Е.В. Сбор за выдачу лицензий на производство и оборот

алкогольной продукцыии. Учет, налоги, право. 1998. № 17. С. 78–85.

235. Костюков А.Н. Законность местных лицензионных сборов.

Законодательство. 2002. № 11. С. 51–59.

236. Кучеров И.И. Налоговое право России. Курс лекций. М. : Учебно-

консультационный цент «ЮрИнфоР». 2001. 617 с.

212

237. Козырин А.Н. Налоговое право зарубежных стран: вопросы и

ответы практики. М. : Манускрипт, 1993. С. 40–46.

238. Янжул И.И. Основные начала финансовой науки : учение о

государственных доходах. М. : Статут, 2002. 555 с.

239. Львов Д. Промысловий налог и методы его установления в

западноевропейских государствах и в России. Казань, Университетская

типография, 1878. 231 с.

240. Кропоткин А.С. Очерк истории производства охмеляющих

напитков. История винопития. Бахус. СПб. : Браск, 1994. 233 с.

241. Шепенко Р.А. Акцизы. М. : ДЕЛО, 2001. № 5. 211 с.

242. Бородин Д.И. Кабак и его прошлое. История винопития. Бахус.

СПб. : Браск, 1994. 297 с.

243. Курукин И.В., Никулина Е.А. Государево кабацкое дело: очерки

питейной политики и традиции в России. М. : ООО «Издательство АСТ»,

2005. 317 с.

244. Кучерявенко Н.П. Курс налогового права : в 6 т.. Х. : Легас, 2002.

Т. I: Генезис налогового регулирования : в 2 ч. Ч. 2. 417 с.

245. Пушкарева В.М. История мировой и русской финансовой науки и

политики. М. : ИНФРА-М, 1996. 346 с.

246. Сперанский М.М. План финансов. У истоков финансового права.

М. : Статут, 1998. 256 с.

247. Евзлин З. Бюджетный контроль и система государственной

отчетности при конституционном образе правления. Спб. : Типография

В.Я. Мильштейна, 1913. 197 с.

248. Соколов А.А. Теория налогов. М. : ООО «ЮрИнфоР-Пресс», 2003.

497 с.

249. Берендтс Э.Н. Русское финансовое право. Спб. : Типо-Литография

С.-Петербургской одиночной тюрьмы, 1914. 287 с.

250. Рядінський Є.О. Сутність державної фіскальної монополії на

виробництво спирту. Наука і правоохорона. 2018. № 2. С. 110–113.

213

251. О производстве спирта и спиртных напитков и торговли ими :

Постановление ЦИК СССР, СНК СССР от 28.08.1925. URL.

http://www.libussr.ru/doc_ussr/ussr_2622.htm (дата звернення : 12.09.2017).

252. Дмитриев В.К. Критические исследования о потреблении алкоголя

в России. М. Рсуукая программа, 2001. 348 с.

253. Дейчман Э.И. Алкоголизм и борьба с ним. М. : Л., 1929. 265 с.

254. Финансовое право / под ред. Е.А. Ровенского. М. : Юридическая

литература, 1971. 202 с.

255. Советское финансовое право / отв. ред. В.В. Бесчеревных,

С.Д. Ципкин. М. : Юридическая литература, 1974. 197 с.

256. Советское финансовое право / отв. ред. Г.С. Гуревич. М. :

Юридическая литература, 1985. 168 с.

257. Булгаков В., Брамина И. Вывести на чистую водку. Аргументы и

факты. 2003. № 15. С. 9.

258. О мерах по борьбе с алкоголізмом : Постановление ЦК КПСС от

07.09.1985. URL. http://www.sovietwine.com/history/antialcogol.html (дата

звернення : 18.02.2018).

259. Дєло Ж. Крепкие спиртные напитки мира : полный

энциклопедический справочник. М. : БЕЛФАКС, 1999. 266 с.

260. Панкратов С. Алкогольная монополия Швеции как модель

здравоохранения. Время новостей. 2004. № 11. С. 12–15.

261. Симпура Ю., Паккасвирта Т. Русские, финны и алкоголь:

противоположности и совместимости. URL.

http://www.spbnarcolog.ru/russkie_finni_i_alkogol.html (дата звернення :

14.02.2018).

262. Мельничук О.І. Світовий досвід управління ринком продукції

спиртової галузі. Економіка харчової промисловості. 2011. № 3. С. 68–71.

263. Яковлева Н.В. Налоговое расследование: эксперимантальный

учебник для юридических и экономических вузов и факультетов / под общей

ред. Ю.Ф. Кваши. М. : Юрист, 2000. 145 с.

214

264. Монополия. Зарубежный опыт. Акциз. 2006. № 1. С. 41–49.

265. Рядінський Є.О. Фінансово-правове регулювання виробництва та

обігу алкогольних напоїв: зарубіжний досвід. Сучасні тенденції в юридичній

науці України та зарубіжних країн: матеріали Міжнародної науково-

практичної конференції (Запоріжжя, 27–28 грудня 2013 р.). Запоріжжя : у

2 частинах. Запорізька міська громадська організація «Істина», 2013. Ч. ІІ.

С. 62–64.

266. Яковлева Н.В. Монополия на алкогольную продукцию:

экономическое содержание и персективы использования в РФ. URL.

file:///C:/Users/Lera/Downloads/gosudarstvennaya-fiskalnaya-monopoliya-na-

alkogolnuyu-produktsiyu-ekonomicheskoe-soderzhanie-i-perspektivy-

ispolzovaniya-v.pdf (дата звернення : 15.01.2018).

267. Иловайский С.И. Казенные монополии как способ обложения

предметов потребления. Одесса, 1896. 125 с.

268. Кудряшова Е.В. Теоретическое и практическое значение категории

«косвенные налоги» (финансово-правовое исследование) : автореф. … канд.

юрид. наук. : 12.00.14. М., 2004. 22 с.

269. Лебедев В.А. Финансовое право / 2-е изд. СПб. : Тип. А.М. Вольфа,

1889. 314 с.

270. Про утворення Державного підприємства спиртової та лікеро-

горілчаної промисловості : Постанова Кабінету Міністрів України від

28.07.2010 року № 672. URL. http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/672-2010-

%D0%BF (дата звернення : 18.02.2018).

271. Дослідження діяльності Державного підприємства «УКРСПИРТ».

URL. http://publicaudit.com.ua/reports-on-audit/doslidgennya-diyalnosti-

dergavnogo-pidpryemstva-ukrspurt/ (дата звернення : 18.02.2018).

272. Артемов Н.М. К вопросу об экономическом основании

государственной пошлины за выдачу лицензий на осуществление

деятельности по производству и обороту алкогольной продукции. Вестник

университета им. О.Е. Кутафина. 2015. № 3. С. 115 – 125.

215

273. Статут державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної

промисловості «Укрспирт». URL.

http://minagro.gov.ua/organic_ministry?nid=23649 (дата звернення :

15.01.2018).

274. Офіційний сайт Укрспирту. URL.

http://ukrspirt.com/cms/about_company.html (дата звернення : 05.02.2018).

275. Офіційний сайт Державної служби статистики України. URL.

http://www.ukrstat.gov.ua (дата звернення : 10.01.2018).

276. Рішення Київського окружного адміністративного суду

№ 810/549/15 про стягнення штрафних санкцій з ДП «Украспирт» у розмірі

186 956 800,16 грн. URL. https://youcontrol.com.ua/catalog/court-

document/76874006/ (дата звернення : 25.03.2018).

277. Рішення Київського апеляційного адміністративного

адміністративного суду від 19.02.2015 року URL.

https://youcontrol.com.ua/catalog/court-document/76874006/ (дата звернення :

25.03.2018).

278. Щодо штрафних санкцій, застосованих ДФС до ДП «Укрспирт».

URL. http://sfs.gov.ua/media-tsentr/novini/340845.html (дата звернення :

28.01.2018).

279. Законопроект щодо передачі до приватизації 1200 стратегічних

об’єктів державної власності, серед яких було й ДП «Укрспирт». URL.

http://www.spfu.gov.ua/ua/news/Fond-derzhavnogo-majna-zatverdiv-pereliki-

velikih-ob%E2%80%98ektiv-yaki-pidlyagaut-pidgotovci-do-prodazhu-v-2017-

roci-2556.html (дата звернення : 28.01.2018).

280. Інструкція з приймання, зберігання, відпуску, транспортування та

обліку спирту етилового : наказ Мінагрополітики від 13.04.09 № 264. URL.

http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0591-09 (дата звернення : 24.01.2018).

281. Реєстр виданих, призупинених, анульованих ліцензій на право

роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами. URL.

216

http://sfs.gov.ua/priymalnya-gromadyan/dostup-do-publichnoi-inform/vidkriti-

dani/reestr-licenziy/ (дата звернення : 18.03.2018).

282. Рядінський Є.О. Проблеми фінансово-правового регулювання

виробництва і обігу алкогольної продукції в Україні. Україна в

Євроінтеграційних процесах: матеріали ХІХ Міжнародної науково-

практичної конференції професорсько-викладацького складу (Київ,

15–16 лютого 2014 р.). Київ: КиМУ, 2013. С. 119–120.

283. Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України : в

3 т. / заг. редакція М.Я. Азарова / 2-ге вид., доп. та перероб. К. : Міністерство

фінансів України, ДННУ «Академія фінансового управління», Національний

університет ДПС України, 2011. Т. 3. 742 с.

284. Про контрольні пости державних податкових інспекцій на

підприємствах, що виробляють спирт та алкогольні напої : Постанова

Кабінету Міністрів України від 11.01.1997 № 9. URL.

http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/9-97-%D0%BF (дата звернення :

20.02.2018).

285. Попович В., Мойсюк О. Удосконалення механізмів контролю у

сфері обігу підакцизних товарів. Науковий вісник академії ДПС України.

2003. № 2. С. 265–268.

286. Коротун В.І. Гармонізація специфічного акцизного оподаткування

України до вимог Європейського Союзу. URL.

file:///C:/Users/admin/Downloads/Nvamu_ekon_2010_8_12%20(6).pdf (дата

звернення : 25.01.2018).

287. Порядок роботи представників контролюючих органів на акцизних

складах та податкових постах, що утворюються на території підприємств, де

виробляється продукція з використанням спирту етилового та біоетанолу :

Наказ Міністерства фінансів України № 9 від 23.01.2015. URL.

http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0155-15 (дата звернення : 10.01.2018).

288. Про ціноутворення в умовах реформування економіки : Декрет

Кабінету Міністрів від 21.10.1994 № 733. URL.

217

http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/733-94-%D0%BF (дата звернення :

20.01.2018).

289. Про Міністерство економічного розвитку та торгівлі : Положення

затверджене Указом Президента України від 31.05.2011 № 634/2011. URL.

http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/634/2011 (дата звернення : 27.02.2018).

290. Основи економічної теорії: Підручник / За заг. ред. д-ра екон. наук,

проф. Л. С. Шевченко. Х.: Право, 2008. 448 с.

291. Про регулювання цін : Декрет Кабінету Міністрів від 23.12.1992

№ 715. URL. http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/715-92-%D0%BF (дата

звернення : 27.01.2018).

292. Добровольска В.В. Правове забезпечення регулювання цін і тарифів

як засобу державного регулювання підприємництва. Університетські наукові

записки. 2006. № 1. С. 155–159.

293. Балабанова Л.В., Сардак О.В. Цінова політика торговельного

підприємства в умовах маркетингової орієнтації : монографія. Донецьк :

ДонДУЕТ ім. М. Туган-Барановського, 2003. 149 с.

294. Ерухимович И.Л. Ценообразование. URL. www.ecolib.com.ua (дата

звернення : 21.01.2018).

295. Кільницька О. Государственное регулирование цен как фактор

формирования среднего класса в Украине. International scientific analytical

project. URL. http://gisap.eu/node/16737 (дата звернення : 19.01.2018).

296. Окландер М.А., Чукурна О.П. Маркетингова цінова політика :

навчальний посібник. К. : ЦУЛ, 2011. 222 с.

297. Задихайло Д.В. Правові засади формування та реалізації

економічної політики держави : автореф. дис. … д-ра юрид. наук : 12.0.07. Х.,

2013. 38 с.

298. Орленко В.І. До питання щодо критеріїв якості законів України в

сфері торгівлі. Державне регулювання торгівлі в ринкових умовах : матеріали

міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 24–26 жовт. 2001 р.). К., 2001. С. 41.

218

299. Alcohol in the European Union. Consumption, harm and policy

approaches [Алкоголь в Европейском союзе.

Уровни потребления, наносимый вред и подходы в области политики, на анг

л. языке]. Copenhagen, WHO Regional Office for Europe, 2012.

300. Bengoetxea J. Direct Applicability or Effect, Hoskins, M. et al. (ed) True

European : Essays for Judge David Edward, Oxford, 2004 г., Р. 77.

301. Белоглавек А.Й. Регулирование цен в соответствии с правовыми

нормами Європейского Союза. URL:

file:///C:/Users/admin/Downloads/regulirovanie-tsen-v-sootvetstvii-s-pravovymi-

normami-evropeyskogo-soyuza.pdf (дата звернення : 17.02.2018).

302. Buck C. Über die Auslegungsmethoden des Gerichtshofs der

Europäischen Gemeinschaft, Frankfurt a. M., 1998. Р. 45.

303. Решение Суда Европейского Сообщества от 11июля 1974 г.,

Procureur du Roi против Dassonville, по делу рег. № 8/74. Сборник решений

[1974], с. 837, п. 5.

304. Решение Суда Европейского Сообщества рег. № 13/77, пункт

56 решения.

305. Решение Суда Европейского Сообщества от 24 января 1978 г.,

Министерство внутренних дел Королевства Нидерландов против Jacobus

Philippus van Tiggele, по делу рег. № 82/77. Сборник решений Суда

Европейского Сообщества, 1978. с. 25.

306. Tichý L., Arnold R., Svoboda P., Zemánek J. et Král R. Evropské právo

[Перевод названия: «Европейское право»], 3-е изд., Praha : C. H. Beck, 2006,

с. 746.

307. Решение Суда Европейского Сообщества рег. № 181/82, пункт 23.

308. Решение Суда Европейского Сообщества от 10 января 1985 г.,

Association des Centres distributeurs Édouard Leclerc и другие против SARL

«Au blé vert» и другие, по делу рег. № 229/83. Сб. решений, 1985. с. 24.

309. Решение Суда Европейского Сообщества от 29 января 1985 г., Henri

Cullet против Centre Leclerc, по делу рег. № 231/83. Сб. решений, 1985. с. 305.

219

310. Решение Суда Европейского Сообщества (третий сенат) от

13 ноября 1986 г., Населенный пункт Альмело, объединенные дела рег.

№ 80/85 и рег. № 159/85. Сборник решений, 1986. с. 3359.

311. Решение Суда Европейского Сообщества от 9 июня 1988 г.,

Комиссия против Италии, по делу рег. № 56/87. Сб. решений, 1988. с. 2919.

312. Решение суда от 7 июня 1983 г., Комиссия против Италии, по делу

рег. № 78/82. Сб. решений, 1983. с. 1955.

313. Директива Комиссии № 70/50/ЕЭС от 22 декабря 1969 года

основана на положениях статьи 33, п. 7 об отмене мер, имеющих эффект,

равнозначный количественным ограничениям на импорт, и на которые не

распространяются другие правовые нормы, принятые в соответствии с

Договором о ЕЭС, Úřední věstník L 13, 19 января 1970 г., с. 29.

314. Небава М.І., Адлер О.О., Лесько О.Й. Економіка та організація

виробничої діяльності підприємства. Економіка підприємства : навчальний

посібник. Вінниця : ВНТУ, 2011. 117 с.

315. Про Міністерство економіки України : Указ Президента України від

23.10.2000 № 1159/2000. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1159/2000

(дата звернення : 17.03.2018).

316. Питання Міністерства економічного розвитку і торгівлі :

Постанова Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 459. URL:

http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/459-2014-%D0%BF (дата звернення :

25.02.2018).

317. Про затвердження Положення про Департамент контролю за

виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів

Державної податкової адміністрації України : Наказ Державної податкової

адміністрації від 10.02.2007 № 71. URL:

http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0116-07 (дата звернення : 04.04.2018).

318. Про затвердження Положення про Департамент контролю за

виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів

Державної податкової служби України : Наказ міністерства фінансів України

220

№ 1289 від 13.10.2011. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1271-11 (дата

звернення : 01.05.2018).

319. Про затвердження Норм природних втрат спирту етилового при

зберіганні, переміщенні, транспортуванні залізничним, водним,

автомобільним транспортом: наказ № 111/4332 Комітету України з монополії

на виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів.

URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0111-00 (дата звернення :

22.03.2018).

320. Інструкція про порядок застосування норм природних втрат спирту

етилового при зберіганні, переміщенні, транспортуванні залізничним,

водним, автомобільним транспортом: наказ № 111/4332 Комітету України з

монополії на виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв і тютюнових

виробів. URL:: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0591-09 (дата звернення :

19.10.2017).

221

ДОДАТКИ

ДОДАТОК 1

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Рядінський Є.О. Методи фінансово-правового регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції. Європейські перспективи. 2013.

№ 12. С. 145–149.

2. Рядінський Є.О. Форми фінансово-правового регулювання

виробництва та обігу алкогольної продукції в Україні. Наука і правоохорона.

2015. № 3. Ч. ІІ. С. 126–133.

3. Рядінський Є.О. Поняття «алкогольна продукція» та його

співвідношення з поняттям «алкогольні напої» (за законодавством України).

Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія

«Право». 2016. Вип. 41. Т. 4. С. 184–189.

4. Рядінський Є.О. Біоетанол: правові проблеми визначення в

Україні. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія

«Право». 2017. Вип. 43. Т. 3. С. 35–39.

5. Рядінський Є.О. Державне регулювання виробництва та обігу

алкогольної продукції, його завдання та види. Наука і правоохорона. 2018.

№ 1. С. 200–206.

6. Рядинский Е.А. Правовой механизм акцизного налога с операций по

реализации субъектами розничной торговли алкогольных напитков,

произведенных на территории Украины. Закон и жизнь (Legea şi viaţa). 2018.

№ 7. C. 86–89.

7. Рядінський Є.О. Сутність державної фіскальної монополії на

виробництво спирту. Наука і правоохорона. 2018. № 2. С. 110–113.

8. Рядінський Є.О. Фінансово-правове регулювання виробництва та

обігу алкогольних напоїв: зарубіжний досвід. Сучасні тенденції в юридичній

222

науці України та зарубіжних країн: матеріали Міжнародної науково-

практичної конференції (Запоріжжя, 27–28 грудня 2013 р.). Запоріжжя : у 2

частинах. Запорізька міська громадська організація «Істина», 2013. Ч. ІІ.

С. 62–64.

9. Рядінський Є.О. Проблеми фінансово-правового регулювання

виробництва і обігу алкогольної продукції в Україні. Україна в

Євроінтеграційних процесах: матеріали ХІХ Міжнародної науково-

практичної конференції професорсько-викладацького складу (Київ, 15–16

лютого 2014 р.). Київ: КиМУ, 2013. С. 119–120.

10. Рядінський Є.О. Метод правового регулювання: проблеми

наукового визначення. Реформування правоохоронної системи України:

матеріали круглого столу (Київ, 20 червня 2014 р.). Київ, 2014. С. 112–113.

11. Рядінський Є.О. Особливості оподаткування осіб, які реалізують

конфісковані алкогольні напої. Розвиток сучасного права в умовах глобальної

нестабільності: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції

(Одеса, 9–10 вересня 2016 р.). Одеса: ГО «Причорноморська фундація

права», 2017. С. 88–90.

12. Рядінський Є.О. Завдання державного регулювання виробництва та

обігу алкогольної продукції в Україні. Розвиток сучасного права в умовах

глобальної нестабільності: матеріали Міжнародної науково-практичної

конференції (Одеса, 8–9 вересня 2017 р.). Одеса: ГО «Причорноморська

фундація права», 2017. С. 65–68.

13. Рядінський Є.О. Пиво як алкогольний напій: новели законодавства.

Сучасні тенденції в юридичній науці України та зарубіжних країн: матеріали

Міжнародної науково-практичної конференції (Запоріжжя, 22–23 вересня

2017 р.). Запоріжжя: Запорізька міська громадська організація «Істина», 2017.

С. 69–72.

223

ДОДАТОК 2

Проект

ЗАКОН УКРАЇНИПро внесення змін до Податкового кодексу України

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:I. Внести до Податкового кодексу України (Відомості Верховної Ради

України (ВВР), 2011, № 13-14, № 15-16, № 17, ст.112) такі зміни:до Податкового кодексу України внести такі зміни:– пп. 14.1.237 п. 14.1. ст. 14 доповнити словами «…які за своїми

фізико-технічними характеристиками відповідають відповідним ДСТУ»;– пп. 14.1.237-1 п. 14.1. ст. 14 викласти у такі редакції: «спиртовмісна

продукція – це харчова або нехарчова продукція, з вмістом етилового спиртупонад 0,5 об. % готової продукції»;

– п. 222.1.4 та пп. 212.1.11 п. 212.1 зі ст. 212 виключити.

Голова Верховної РадиУкраїни

224

ДОДАТОК 3

Проект

ЗАКОН УКРАЇНИПро внесення змін до Закону України від 19.12.1995 № 481/95-ВР

«Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового,коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів»

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

I. Внести до Закону України від 19.12.1995 № 481/95-ВР «Продержавне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного іплодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (Відомості ВерховноїРади України (ВВР), 1995, № 46, ст. 345) такі зміни:

– ст. 1 доповнити абзацом у такій редакції «спиртовмісна продукція –це харчова або нехарчова продукція, з вмістом етилового спирту понад0,5 об. % готової продукції»;

– ст. 1 доповнити словами «…які за своїми фізико-технічнимихарактеристиками відповідають відповідним ДСТУ»;

– вилучити норми, що визначають елементи плати за ліцензії на правовиробництва або обігу алкогольної продукції.

Голова Верховної РадиУкраїни

225

ДОДАТОК 4

РОЗМІРМІНІМАЛЬНИХ ОПТОВО-ВІДПУСКНИХ І РОЗДРІБНИХ ЦІН НА

ОКРЕМІ ВИДИ АЛКОГОЛЬНИХ НАПОЇВ

(згідно з Постановою Кабінету міністрів України «Про встановлення розмірумінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних

напоїв» від 30.10.2008 № 957)

Код виробівзгідно

з УКТЗЕД

Опис товару Мінімальна ціна за 1 літр 100-відсоткового спирту, гривень

Роздрібнаціна, гривень

оптово-відпускна

роздрібна

2208 60,2208 70,2208 90

Горілка та лікеро-горілчані вироби,

інші

321 447

2208 30 Віскі 682 895

2208 40 Ром та іншіспиртові

дистиляти таспиртні напої,

одержані шляхомперегонки

збродженихпродуктів з

цукровоїтростини

682 895

2208 50 Джин та ялівцеванастоянка

682 895

2208 20 Спиртовідистиляти та

спиртні напої,одержані шляхом

перегонкивиноградного

вина або вичавоквинограду:

коньяк (бренді)три зірочки

412,5 641,6

коньяк (бренді)чотири зірочки

455,2 696,7

коньяк (бренді)п’ять зірочок

481,6 758,3

інші спиртовідистиляти та

спиртні напої, втому числі

412,5 641,6

226

бренді ординарні,горілки

виноградні

387,7 593

2206 (крім2206 00 31 00,2206 00 51 00,2206 00 81 00 -

сидр і перрі (бездоданняспирту);

2206 00 39 00,2206 00 59 00,2206 00 89 00 -

тількизброджені

напої, одержанівиключно врезультаті

природного(натурального)

бродінняфруктових,ягідних тафруктово-

ягідних соків, звмістом спиртуне більше 8,5

відсоткаоб’ємних

одиниць (бездодання спирту)

Інші збродженінапої, суміші із

збродженихнапоїв та суміші

збродженихнапоїв з

безалкогольниминапоями

381 500

2206 00 31 00,2206 00 51 00,2206 00 81 00

Сидр і перрі (бездодання спирту) утарі місткістю 1 л

29,8

2206 00 39 00,2206 00 59 00,2206 00 89 00

Тільки збродженінапої, одержані

виключно врезультаті

природного(натурального)

бродінняфруктових,ягідних тафруктово-

ягідних соків, звмістом спирту не

більше 8,5відсотка об’ємних

одиниць (бездодання спирту) у

29,8

227

тарі місткістю 1 л2204

(крім 2204 10,2204 21 06 00,2204 21 07 00,2204 21 08 00,2204 21 09 00,2204 29 10 00)

Вина винограднінатуральні ускляній тарі

місткістю 0,7 л, віншій тарі

місткістю 1 л

42

2204(крім 2204 10,2204 21 06 00,2204 21 07 00,2204 21 08 00,2204 21 09 00,2204 29 10 00)

Вина винограднінатуральні з

доданням спиртута міцні у склянійтарі місткістю 0,7

л, в іншій тарімісткістю 1 л

49

2205 Вермути та іншівина виноградні

натуральні здоданням

рослинних абоароматизувальних

екстрактів ускляній тарі

місткістю 0,7 л, вінший тарі

місткістю 1 л

49

2204 10,2204 21 06 00,2204 21 07 00,2204 21 08 00,2204 21 09 00,2204 29 10 00

Вина у склянійтарі місткістю 0,7

л та 0,75 л

89

228

229