Мед, ще й ложкою!

Валентин Паньковський,

«Бартнік»

Круті віражіБогдан Кульчицький, «Віннер Імпортс Україна»

English summary on p. 68

Тема номера:

VIP�авіація

English summary on p. 68

BU

SIN

ESS

CL

ASS

MA

GA

ZIN

E

#

7(2

5)

20

10

magazine

www.businessclass.ua №7(25) 2010Липень

Атм

осфе

ра р

озко

ші т

а ко

мфор

ту. Г

отел

ь та

рез

иден

ції у

вла

сніс

ть. Я

лта,

Наб

ереж

на.

Швидкість – це відстань, поділена на час. Це я пам’ятаю зі шкільної програми з математики. Прига-дуєте задачі про потяг, що вирушив зі станції А до стан-ції В? Чи про пароплави, один із яких пливе проти течії назустріч іншому? Я, до речі, яскраво уявляла собі ці неспішні білі пароплави, які повільно рухаються річкою, здалека поважно гудуть один одному, зустрічаються і потім розходяться.

Словом, у наші шкільні роки швидкість і прискорення були лише цікавим розділом із математики. Зате сьогодні від темпу в нашому житті залежить майже все…

Яка швидкість Інтернету? Яку граничну швидкість розвиває автомобіль? За скільки годин долетиш до Нью-Йорка? Як рухається бізнес? Ми залежимо від темпу на-ших дій, як від повітря… Якщо вчасно не прискоришся, якщо загальмуєш на поворотах, тебе випередить хтось інший… Зате хто швидше дістанеться точки А – той і в дамках.

Тож наш поважний білий пароплав залишився в старих підручниках із математики. Натомість ми при-дбаваємо власні літаки, на крайній випадок замовляємо авіачартер, щоби за пару годин опинитися в іншому кінці світу.

…Цього літа я на кілька днів вирушила до Криму. Не літаком, як зазвичай, а потягом. І, як кажуть аме-риканці, це був фан… Пузатий червонощокий провід-ник розносив по купе чай у підстаканниках під бронзу і вмовляв купити корпоративну залізничну газету. Сусідська бабуся просила видати їй куфайку, бо мерзла під кондиціонером. На зупинках місцеві тітоньки про-давали смачнючі вареники з картоплею за 12 гривень порція і черешні за 50 гривень відро…

Я втратила трохи часу, але отримала цікаві емоції. Хтозна, може, наступного літа вирушу в подорож на па-роплаві?! Все ж не дурні були римляни, які говорили: «Поспішай повільно!»

Оксана Підсуха (Чижевська),Головний редактор

4 Business Class Magazine №7(25)/2010

ЗМІС

Т

Практикаконтекст

8блоги

10експертна думка

Олена Колосвєтова. Помічник на всі руки 12фінанси

Огляд ринку ІСІ 14персона

Богдан Кульчицький. Круті віражі 16тема номера

Польоти уві сні й наяву 22рішення

Валентин Паньковський. Мед, ще й ложкою! 28Ірина Тарасевич. Мильна опера 34ретроспектива

Рай. Недорого 38

Стильглобус

Спадкоємці відпочивають 42галерея

Леся Хоменко 44клуб

Людмила Березницька. Матеріалізований символізм 48деталі

Гра аристократів 52драйв

Мазепин Вісман 54афіша

56презентація

Голландська ніч 58Готельєри прагнуть співпраці із владою 59Коронація слова 60Світський турнір 6 1Велике плавання 62Здорові діти – сильна Україна! 63Джентльмени віддають перевагу D*LUX 64

English Summary Bohdan Kulchytsky: Taking Steep Turns 68 Valentyn Pankovsky: Scoops of Honey 70 Liudmyla Bereznytska: Token Prices 72

16

22

54

28

34

42

44

48

6 Business Class Magazine №7(25)/2010

Business Class Magazine липень 2010, №7 (25)

видається Творчою агенцією «Аквамарин» українською та англійською мовами.

Business Class Magazine розповсюджується:- у залах вильоту бізнес-класу Терміналу В та

Терміналу А аеропорту «Бориспіль»;- у VIP-Терміналі С аеропорту «Бориспіль»;- у загальних залах вильоту та прильоту аеропорту «Бориспіль»;- на борту вітчизняних авіакомпаній «Роза Вітрів»,

Aerostar, «Челендж Аеро», Business Airlines, Air Travel, Charter Air Ukraine та Центру ділової авіації;

- на борту зарубіжних авіакомпаній KLM, Air France, British Airways, Malev, Alitalia (на рейсах з України);

- у респектабельних ресторанах, готелях, клубах (детальний перелік на стор. 80);

- в активних точках продажу, за передплатою.

Засновник та видавець ТОВ «Творча агенція «Аквамарин»Директор Пилип ДУХЛІЙГоловний редактор Оксана ПІДСУХА (ЧИЖЕВСЬКА)Заступник головного редактора Яніна КУДЬРедактор Юлія БЄЛІНСЬКАЛітературний редактор Олена КАЗАРІНАДизайнер Олексій ДЕРІБАСЛогістика Максим СКОРОБОГАТИЙПереклад Центр «A.B.C.»Директор із продажу реклами Тетяна КОВАЛЕНКООфіс-менеджер Олена ЯРОЩУК

Фото на обкладинці Олега ДерзькогоОпубліковані в журналі матеріали не можна повністю чи частково

використовувати без письмового дозволу редакції. Зміст та дизайн журналу Business Class Magazine є інтелектуальною власністю видавця, що охоро-няється «Законом про авторське право». Погляди авторів не обов’язково збігаються з поглядами видавця. Редакція має право на редагування та скорочення матеріалів. Рукописи не повертаються і не рецензуються. Ви-давець не несе відповідальності за помилки в рекламних макетах, зміст реклами й наявність/відсутність у ній посилань на ліцензії та зазначення відомостей про сертифікацію продукції (послуг), а також відповідність рекламних матеріалів нормам чинного законодавства.

– матеріали, позначені цим знаком, є рекламними.

Адреса редакції та засновника: вул. Костянтинівська, 20/14, офіс 6, Київ, 04071, Україна тел./факс: +380 44 200 04 10www.businessclass.kiev.ua

Офіційний представник у Запоріжжі та Дніпропетровську Олександр ПАВЛОВ, тел.: + 38 096 228 99 73

Розміщення реклами: Творча агенція «Аквамарин», тел./факс: +380 44 200 04 10bcm@aq.kiev.ua, www.aviareklama.com.ua

Наклад 15 000 примірників, ціна договірнаДрук – друкарня «Новий Друк» вул. Магнітогорська, 1, Київ, 02660, Українател.: +380 44 537 24 00

Підписано до друку: 29.06.2010

Передплатний індекс 99803ДП «Преса», www.presa.ua«KSS», тел. +380 44 585 80 80«Всеукраїнська передплатна агенція», тел.: +380 44 502-02-22 «САММІТ», тел.: +380 44 254-50-50«Періодика», тел./факс: +380 44 278-00-24, 278-61-65«ПресЦентр Київ», тел./факс: +380 44 536-11-75, 536-11-80

Журнал Business Class Magazine зареєстрований у Міністерстві ю с т и ц і ї У к р а ї н и ( С в і д о ц т в о п р о д е р ж а в н у р е є с т р а ц і ю КВ № 15140-3712ПР від 25.03.2009 р.).

Запрошуємо до співпраці ділових людей, які мають цікаві історії

створення та розвитку власної справи.

Business Class Magazine july 2010, №7 (25)

is published by «Aquamarine» Creative Agency in Ukrainian and English.

Business Class Magazine is distributed:- in business class departure lounges of Terminal B and Terminal A of Boryspil Airport. - in VIP-Terminal C of the Boryspil airport.- in the public arrival and departure halls of the Boryspil airport.- on board of Wind Rose, Aerostar airlines,

Challenge Aero, Business Airlines, Air Travel, Charter Air Ukraine and Center of Business Aircraft.

- on board of KLM, Air France, British Airways, Malev, Alitalia (flights from Ukraine).

- in respectable restaurants, hotels, clubs (detailed list on page 80) .- sales in supermarkets, subscription.

The founder and publisher of «Aquamarine Creative Agency» LLCDirector Pylyp DUKHLIyEditor-in-Chief Oksana PIDSUKHA (CHyzHEVSKA)Deputy Editor-in-Chief yanina KUDEditor yulia ByELINSKAProof-reader Olena KAzARINADesigner Oleksiy DERIBASLogistician Maksym SKOROBOHATyTranslation «A.B.C.» CenterAdvertising sales director Tetyana KOVALENKOBack-office manager Olena yAROSHCHUK

Cover foto by Oleh DerzkyThe materials published in the Magazine cannot be used partially

or completely without the Publisher’s written consent. The content and design of Business Class Magazine is intellectual property of the Publisher, which is protected by the Copyright Law. The authors’ views do not always coincide with those of the Publisher. The Editorial staff is entitled to edit and shorten the materials. The manuscripts are not returned or reviewed. The Publisher is not responsible for the content of the advertising and the presence/absence in it of references to licenses and data concerning product (service) certification, as well as the compliance of the advertising materials to the norms of current legislation.

– materials marked by this sign are for advertising.

Address of the Editorial Office: 20/14 Kostyantynivska Street, Office 6, Kyiv, 04071, Ukrainetel./fax +380 44 200 04 10www.businessclass.kiev.ua

Advertising: Aquamarine Creative Agency, tel./fax +380 44 200 04 10bcm@aq.kiev.ua, www.aviareklama.com.ua

Circulation 15 000 copiesPrinting – printing-office «Novyi Druk» Magnitogorska str., 1, Kyiv, 02660, Ukrainetel. +380 44 537 24 00

Subscript 99803Public Enterprise «Presa», www.presa.ua«KSS», tel. +380 44 585 80 80«All Ukrainian Subscription Agency», tel. +380 44 502-02-22 «SAMMIT», tel. +380 44 254-50-50«Periodika», tel./fax +380 44 278-00-24, 278-61-65«PressCentre Kyiv», tel./fax +380 44 536-11-75, 536-11-80

Business Class Magazine has been registered with the Ministry of Justice of Ukraine (State Registration Certificate: КV No. 15140-3712PR, dated 25.03.2009).

We offer a co-operation to people who have interesting stories about the foundation

and evolution of their business.

Business Class Magazine №7(25)/20108

кон

ТекС

Т

ТрансформаціїДо 2030 р. світова потреба в енергії зросте

на 50%. На той час частка інвестицій у поновлюва-ні джерела енергії у світовому масштабі становити-ме приблизно 40%. Частка поновлюваних джерел у світовому виробництві енергії, без урахування водних ресурсів, збільшиться із 3% у 2008 р. до 17% у 2030-му. Близько 52% цієї частки припадатиме на вітроенергетику, а найбільше зростання серед усіх поновлюваних джерел передбачається в соняч-ній енергетиці.

Петер Льошер, голова правління концерну «Сіменс АГ», з інтерв'ю «Компаньйону»

Ні Захід, ні СхідУ середовищі теоретиків-модерністів останнім

часом з’явилася нова концепція стратегічного управ-ління. Мовляв, усі ці схеми «спершу придумав страте-гію, а потім її здійснив» – утопія та кабінетна вигадка. А треба просто проводити розвідку боєм – спробува-ти одне, потім друге, третє… Якщо стало виходити – у цьому напрямку й копати, знову пробувати.

Так і прийдеш до правильної стратегії.Здається, саме метод проб і помилок узяли

на озброєння автори нового економічного курсу, при-чому не тільки в Україні. Проби відбуваються дедалі більше вербальні: спочатку лунають гучні заяви, на-приклад, про об’єднання «Газпрому» з «Нафтога-зом», – а потім вивчається реакція середовища. Мож-ливо, у цьому немає провини Віктора Януковича, так

само як Дмитра Медведєва, Володимира Путіна, Бара-ка Обами і Домініка Стросс-Кана.

Вони просто не знають, що їм робити. Ниніш-ня криза вибила у них з-під ніг ідеологічний ґрунт. «Священні корови» капіталізму – глобалізація еко-номіки, єдина європейська валюта, вільна торгівля та інше – виявилися не такими вже й священними. Ніхто не може сказати, куди йде світ, яким він стане.

«Експерт»

Заплати батькамВласники інтернет-магазинів кричать, що ми

вб’ємо їхній бізнес. Але чому вони тоді працюють без касових апаратів? Ставиш націнку 20% – сім із них віддай державі, 13% – твій заробіток. Це нормально. Не буде більше націнки в 100%. Потрібно звикнути до інших заробітків. Усі хочуть стати мільйонерами за три дні. Але так не буде.

Крутіться, працюйте. Закон про єдиний податок узагалі розслаблював людей, розхолоджував підпри-ємницьку активність. Не встигла людина купити кі-оск, відкрити магазин або кафе, відразу ж наймала працівників, а сама їхала відпочивати до Туреччини.

Михайло Бродський, голова Держкомпідприємництва, з інтерв'ю «Контрактам»

Робота для девелоперівЗа умови запуску національної програми будівни-

цтва економжитла, створення національної будівель-ної компанії, розумної рентабельності на будматеріа-ли при масовому замовленні у розмірі 10-15% вартість будівництва можна знизити на 30-50%. Крім концеп-ції національної програми будівництва економного житла, фахівці Української будівельної асоціації роз-робили єдиний стандартний проект типової будівлі, який можна копіювати і збирати як Lego – залежно від місця розташування.

Ми підрахували, що найбільш економічними є 4-поверхові будинки, де можна заощаджувати також на ліфтах і паркінгу. За сьогоднішніх цін на будма-теріали вартість квадратного метра в таких будинках може наближатися до 400-450 дол. (залежно від ре-гіону).

Лев Парцхаладзе, голова Української будівельної асоціації, з інтерв’ю РБК

Якщо зараз хтось заявить, що хоче купити шахту, – будь�ласка, у нас є Закон «Про приватизацію державного майна». Якби ж то в цьому була вся проблема! Велику справу гублять 12 млрд грн. кредиторської заборгованості державних вугільних підприємств. Який інвестор купить шахту з її боргами щодо заробітної плати, перед бюджетом, фондами соцстрахування? Як він її купить? Із боргами – навряд чи. Списати борги – теж не вихід… Я поки не бачу цих приватизаторів.

Юрій Ященко, міністр вугільної промисловості України, з інтерв'ю «Власти денег»

Фот

о w

ww

.isto

ckph

oto.

com

Business Class Magazine №7(25)/201010

блог

и

Сергій Оксанич, президент компанії «КІНТО»

Куди інвестувати мільйон (казка для дорослих)

Простирадло (у вигляді привида). Де він? Де він? Я його не бачу! Великий Магістр прислав мене з місією зачарувати його. Після моїх чар він не повинен питати довідку з Єди-ного реєстру ділянок про те, чи не накладено заборону на продаж або арешт нерухомості.

Зелене желе (схоже на медузу, повзе підлогою). Я його відчуваю, він десь близько! Мене також прислали з метою напустити на нього мару, щоби він не питав про права третіх осіб на цей будинок і не вимагав згоди дружини власника на продаж землі. Стара відьма з’явиться після укладання угоди, скаже, що була проти продажу і легко відсудить свою нерухомість назад. Угоду буде визнано недійсною, цей телепень зажадає гроші назад, але гроші зникнуть. Буде щомісяця отримувати по 25 відсотків із пенсії відьмака-власника якісь копійки як відшкодування. А інфляція їстиме ці копійки, їстиме. Ха-ха!!!

Безруке однооке створіння (кульгає). Цей новоспечений інвестор навіть не здогадується, що слід укладати дві угоди – одну на землю, а іншу на будинок. А угоду на будинок ще й візувати в БТІ. Де йому знати, що він аналогічні угоди має укласти і на сарай, і на баню, які стоять на ділянці?! І ще йому доведеться брати новий Державний акт на право при-ватної власності на землю. Він про це й не здогадується, а отже, земля так чи інакше залишиться власністю нашого відьмака.

Простирадло. Де він? Де він? Я його досі не бачу (всі потвори шукають Льоню по кім-наті). А ще я маю подбати, щоб ніхто не підказав йому поцікавитися наявністю сервітутів.

http://blog.kinto.com/

Марат Гельман, засновник «Галереї Марата Гельмана», директор Центру сучасного мистецтва, власник проекту GiF. Ru (Росія)

Заборонене мистецтвоДавав сьогодні інтерв’ю Рен-ТБ та французам у справі про виставку «Заборонене

мистецтво». Раптом хто не в темі: [Андрій] Єрофєєв (російський мистецтвознавець, куратор – прим. ред.) зробив виставку, що досліджує проблему цензури в новий час. Зі-брав роботи, які знімалися з різних виставок, разом. Побудував ширми, перед ширмами написав попередження. На вході написав попередження. Все бездоганно.

Прокурор при цьому вимагає трьох років колонії для Єрофєєва і Самодурова (на той час директора Центру Сахарова).

Якщо це станеться – буде реальна засідка. Таких ще не було. Ті, хто цю справу злі-пили, просто не розуміють. Що робити? Державний центр сучасного мистецтва готує лист на захист. Але мені здається, цього замало. Коротше, я вирішив у Галереї Гельмана зробити точно таку саму виставку. Ще ширшу. Нехай мене судять. Мало не здасться. Більше нічого придумати не можу.

http://maratguelman.livejournal.com

Михайло Бродський, голова Держкомпідприємництва

Для бізнесуЗараз збираємо пропозиції від місцевої влади, які з наявних дозволів та ліцензій є

недоцільними та економічно необґрунтованими.Вже розіслали листи до адміністрацій різних рівнів. Листи викладені на сайті.Думаю, будемо ще скорочувати непотрібні дозволи та ліцензії.Хто які має пропозиції? Висловлюйте – обговоримо.

http://mihailobrodskiy.livejournal.com/

11

Євген Гавриленков, керівний директор компанії «Тройка Диалог» (Росія)

Опіум для державиЕкономічна та бюджетна ситуація підтверджує нашу думку, що державі у 2010 р.

не потрібні зовнішні запозичення, незважаючи на більш високий курс рубля, ніж перед-бачено в бюджеті (нафта коштує 75 дол. за барель, на 30% дорожче, ніж передбачено в бюджеті на 2010 р.). Однак уряд постійно заявляє, що випустить цього року євробонди, хоча терміни й обсяг запозичень досі неясні. У ситуації, коли Росії не дуже потрібні гроші, запозичення можуть знадобитися тільки для того, щоби, за висловом міністра фінансів Олексія Кудріна, оцінити реакцію інвесторів. Іншими словами, зараз можна запозичувати з позиції сили, виконуючи бездефіцитний бюджет.

З економічного погляду зовнішні запозичення позбавлені сенсу незалежно від того, вдасться зберегти профіцит бюджету чи все-таки виникне дефіцит.

http://www.forbesrussia.ru/blogpost/45810-opium-dlya-gosudarstva

Марк Кубан, власник Dallas Mavericks, генеральний директор HDNet (США)

Конфіденційність Facebook? Кого це хвилює?

Конфіденційність у Facebook – це проблема, вигадана ЗМІ, не більше. Якщо ви при-єднуєтеся до Facebook, то, за визначенням, хочете відмовитися від частини особистого життя. Ви хочете обмінюватися фотографіями, інформацією, щоби друзі, яких ви не бачили довго, знайшли вас. У кожному профілі FB є розділ «зацікавлений у…». Коли ви кажете 500 мільйонам людей, що зацікавлені в пошуку друзів, бізнесу, чогось іще, це означає, що ви згодні розширити своє коло спілкування і обмінюватися інформацією з незнайомими людьми. Подобається вам це чи ні, розміщена на FB інформація є публічною. Тобто про-блема конфіденційності Facebook дуже проста за своєю суттю. Ви прийшли на FB, тому що хотіли відмовитися від конфіденційності в обмін на якісь переваги. Якщо ви вважаєте це проблемою, деактивуйте обліковий запис! Це соціальна мережа, а не ваш щоденник.

http://blogmaverick.com/

Дрю МакЛеллан, засновник компанії McLellan Marketing Group (США)

Бренд у головахНа жаль, чимало багатообіцяльних брендів повноцінно живуть лише в думках топ-

менеджменту. Банда топів збирається в незвичайному готелі і веде бесіди про концепцію, місії і, можливо, навіть про зобов’язання компанії перед споживачем. Потім вони проходять двогодинний тренінг, після якого «виникає» їхній новий бренд. Чому в результаті нічого не працює? Тому що підлеглі цих керівників так ніколи нічого й не дізнаються про новий бренд.

Розкажу одну історію. Одного разу в готелі класу «люкс» клієнт поскаржився швей-царові на якість гребінця в номері. Консьєрж вибачився і пообіцяв йому, що під час наступного візиту гребінці будуть кращими. Кілька тижнів по тому, коли клієнт знову гостював у цьому готелі, він знайшов у номері цілий набір гребінців. При від’їзді він залишив записку для консьєржа: «Дякую за гребінці, так набагато краще! До зустрічі!». Так він став одним із найчастіших постояльців готелю.

Так ось, топ-менеджери можуть скільки завгодно вигадувати місію бренда, але не їм доведеться виправдовувати очікування споживачів! Швидше за все, вищеописаний гість не має уявлення про гасло готелю. Але, будьте певні, він усе розповість про той гребінець! Недостатньо розробити хороший бренд. Чи знають про нього ваші співробітники і чи живуть вони ним – тільки це має значення.

http://www.drewsmarketingminute.com /

Business Class Magazine №7(25)/201012

екСп

ерТн

а д

уМка

Для лайфстайл-менеджерів немає меж – вони завжди і скрізь зі своїми клієнтами

Переваги консьєрж-сервісуСекретар Консьєрж-сервіс

� визначений графік роботи � працюють одна-дві людини � ризик розголошення інформації � необхідність сплачувати що-місячну з / п і робити відраху-вання до фонду оплати праці

� цілодобовий графік роботи � працює команда фахівців із

різних сфер бізнесу � спеціальні умови надання послуг

(першочерговість, прийнятна вартість, додатковий сервіс)

� повна конфіденційність � економія коштів

Помічник на всі рукиОлена Колосвєтова, начальник департаменту private banking OTP Bank

Фот

о на

дан

е O

TP B

ank

«Грошима треба керувати, а не служити їм», – сказав колись античний філософ Сенека. Додам від себе: так само необхідно керува-ти і життям. Саме цим займаються компанії, що надають послуги у сфері

управління стилем життя (lifestyle management). Одна з його важли-вих складових – консьєрж-сервіс. Для лайфстайл-менеджерів немає географічних або часових меж – вони завжди і скрізь зі своїми клієнтами. Досить зробити дзвінок із запитом, і закрутиться машина із забезпечен-ня нагальної потреби чи примхи.

Зазвичай усі клієнти private banking мають особистого секретаря або персонального помічника. Тож чим консьєрж-сервіс відрізняється від роботи звичайного секретаря? З-поміж головних відмінностей я би виокремила, по-перше, конфі-денційність. Далеко не всі клієнти хочуть, щоби про їхнє особисте життя і проблеми знав секретар. Не дуже приємно усвідомлювати, що в компанії є людина, яка володіє чи не всією інформацією щодо життя і діяльності власного шефа. Ймовірно, для складання біографії керівника це й добре, але для безпеки – на-вряд чи. Користуючись послугами консьєрж-сервісу, клієнти можуть обрати той рівень конфіденційності, який їх влаштовує – аж до реєстрації під вигаданими іменами. У такому

разі замовити авіаквитки, звичайно, не вдасться, але користуватися різ-номанітними послугами, як-от до-ставка квітів, подарунків, отримання довідкової інформації, точно можна. Втім, навіть якщо реєстрація клієнта була повною (з усіма анкетними даними), можна не турбуватися – рядові співробітники не володіють вичерпною інформацією про клієнта. У call-центрах працюють різні зміни і, відповідно, вони лише приймають дзвінки в певний час. Однак якщо клієнтові, навпаки, комфортніше спілкуватися з одним оператором, його бажання буде виконано.

По-друге, консьєрж-сервіс перед-бачає допомогу клієнту в будь-який час будь-якого дня. Географічних кор-донів тут не існує. Ця послуга безпо-середньо пов’язана з індивідуальним туризмом. Близько 30-40% життя клі-єнтів private banking займають подоро-жі: відпочинок та відрядження. Але це не має жодного стосунку до класичних туристичних пакетів. Клієнт private banking може побажати за два дні відвідати концерт у Парижі, афішу якого він тільки-но побачив у Лон-доні. А після концерту повечеряти в ресторані із виглядом на Ейфелеву вежу, для чого потрібно забронювати столик. Отже, замовлення авіаквитків, оренда авто, бронювання номерів

і цілих готелів, візова підтримка, кон-сультації з митних та імміграційних питань (багато клієнтів мають посвід-ку на проживання в інших країнах, і їм потрібно вчасно підказати, коли цією перевагою краще скористатися) – все це послуги консьєржів. Безумовно, вони не в змозі підняти в небо літа-ки за нельотної погоди, але можуть надати максимум інформації про те, наскільки затримується рейс і як із комфортом розв’язати цю проблему.

Поки що найбільш затребуваною послугою серед українських клієнтів є отримання довідкової інформації. Але їм потрібні не просто адреса і номер телефону, а відповідь на такі запитання, як: де найкраще готують качку по-пекінськи, яка програма буде на Новий рік у певному ресто-рані та яку святкову програму можна підібрати з урахуванням їхніх індиві-дуальних потреб. До того ж клієнти private banking можуть розраховувати на допомогу консьєржів в екстремаль-них ситуаціях, як-от пошкодження побутової техніки чи ДТП. У разі ДТП співробітники компанії не тільки ви-кличуть ДАІ, а й нададуть кваліфіко-вану юридичну консультацію.

Консьєрж-сервіс настільки все-осяжний, що його неможливо за-гнати в якісь рамки – жоден перелік послуг не буде повним. Зазвичай намічають лише напрями, за якими може бути надана допомога: дім і сім’я, ділові доручення, відпочинок за містом, відпочинок за кордоном, хобі і т. ін. Що більше інформації про себе клієнт надасть, то більший спектр послуг отримає. �

13

Вода – нарівні з повітрям – один з найголовніших елементів у житті людини.Більша частина природної води (наприклад, джерельна) має значну силу та позитивно впливає на організм людини.Прозора джерельна вода з глибин землі володіє багатьма цінними та цілющимивластивостями,позитивноюенергією.Цівластивості губляться на шляху від джерела (у наших умовах далеко не гірського) через водогін до квартири. Природна структура води також суттєво слабшає під час хімічної очистки та дезінфекції, втрачається позитивна інформація, яку має вода в природних джерелах. Австрійська компанія «EWO Energie Wasser Optimierung GmbH» є розробником методута винахідникомунікального пристрою для структурування води. Цей пристрій повертає звичайній водопровідній воді якості природної води з усіма властивостями, які необхідні для здорового та щасливого життя.Яким чином пристрій EWO відновлює природні властивості води?Це таємниця чи це «найприродніша річ» у світі?

Business Class Magazine №7(25)/201014

фІн

анСи У відсотках результати місяця

були такими: індекс Української біржі зріс на 6,9%, ПФТС додав 6,6%. Світові ринки аналогічно нашому обновили річні мінімуми. Така сама доля спіткала й об’єднану європей-ську валюту. Головною причиною стрімкого падіння на початку місяця залишалися проблеми з грецьким зовнішнім боргом. Якщо додати до цього новини про бажання ке-рівництва Китаю дещо охолодити внутрішній будівельний ринок та про загрозу воєнних дій із боку Північної Кореї, ми отримаємо від-мінний рецепт для паніки на фон-дових ринках, що й сталося. Разом із тим більшість макроекономічних даних початку місяця були кращими, ніж очікувалося, але панічні на-строї засліпили інвесторів, і ринок реагував зі значною затримкою. Після двох тижнів зростань і падінь кінець місяця вирізнявся слаб-кими макроданими, але гарними новинами. Наприклад, останній аукціон на французькі та іспанські євробонди пройшов дуже вдало, учасники констатували перевагу по-питу над пропозицією, що свідчить про відновлення довіри до євро-пейської економіки. У результаті за місяць світові індекси показа-ли «плюс»: S&P500 зріс на 2,8%, CAC40 – на 6,6%, FTSE – на 2,3%, DAX додав 7,6%, а РТС – 3,7%.

Хоча українські новини не мали сильного впливу на ринок, однак вони були досить важливими. Вер-ховна Рада прийняла в першому читанні новий Податковий кодекс, що має спростити адміністрування податків та зменшити податковий тиск. Україна отримала 4 млрд дол. кредиту від Росії, половина якого піде на нові енергоблоки Хмель-ницької АЕС, також було відновлено співпрацю з МВФ, яка призупини-лася під час загострення грецької кризи. Але головними подіями, що безпосередньо впливали на коти-рування українських акцій, стали «війни» за металургійні заводи. Об’єктом для поглинання стали

«Запоріжсталь» та Маріупольський металургійний завод імені Ілліча, і, як завжди, такі угоди не проходять без скандалів і судових позовів. Од-нак, незалежно від того, хто стане власником вищезазначених заводів, можна констатувати високий попит на місцеву металургію.

Середній результат інститу-тів спільного інвестування (ІСІ) за місяць становив +2,7%. Проте головним чинником зміни вартості чистих активів (ВЧА) упродовж усього місяця залишався рух коштів. Нетто-відтік за місяць становив 9 млн грн., але загальний оборот за аналогічний період був утричі

більшим – близько 25 млн грн.! Настрої інвесторів змінювалися відповідно до руху індексів. Загалом ВЧА за період збільшилася на 3,6%.

Відкриті фондиВідкриті фонди зросли лише

на 0,7%. Результат найбільш ліквід-ної групи ПІФів відставав саме через постійні припливи та відтоки вкладів у великих обсягах, що ускладнювало ефективне управління портфелем. Найкращим фондом місяця став «ТАСК Ресурс», він зріс на 7,2%. Найгірший фонд впав на 18,4%. Нетто-рух коштів за місяць у групі становив +6,4 млн грн., найбіль-ше залучив фонд «КІНТО-Еквіті» (+4,8 млн грн.), а «Альтус – Зба-лансований», навпаки, повернув найбільше вкладів (5,8 млн грн.). Загальна ВЧА групи зросла на 3,6%.

Інтервальні Середній результат інтерваль-

них фондів сягав 2%. Швидше за всіх зростав фонд «Альтернатива» (+7,1%), але він і падав найхутчіше. Загалом із початку року з великим відривом у лідерах залишаються «Прем’єр Фонд Дохід та Зростання» (+33%) і «Платинум» (+26%). Жоден фонд не залучив нових вкладів, за-гальний відтік становив 4,1 млн грн. Таким чином, ВЧА впала на 2,8%. Найбільше втратив фонд «Народ-ний», він виплатив 2,2 млн грн. Ми вважаємо, що інвестори недо-оцінюють переваги інтервальних фондів, у часи високої волатильності саме інтервальні ПІФи мають опти-мальне співвідношення ліквідності та дохідності.

Закриті недиверсифіковані Закриті фонди додали 4,4%. У лі-

дерах зростання цього місяця були лідери падіння місяця минулого. Так, найкращим фондом став «Синер-гія-7» (+10,8%). Однак незмінним

Огляд ринку ІСІПротягом червня ринок поступово відновлював утрачені позиції. За 29 днів (із 20 травня по 18 червня) індекси Української біржі та ПФТС обновили мінімуми цього року, а потім почали стрімко зростати.

14.01.10 17.06.10

Рух коштів по ІСІ за 2010 рік за видами:

ВідкритіІнтервальні

ЗакритіОблігаційні

Рух

кош

тів

із п

очат

ку р

оку,

тис

. грн

.

-10 000

-5 000

0

10 000

5 000

15 000

20 000

001.01.10 17.06.10

5

10

15

20

25

30

45

35

40

Середньозважена прибутковість ІСІ за 2010 рік за видами:

ВідкритіІнтервальні

ЗакритіОблігаційні

Дох

ідні

сть

із п

очат

ку р

оку,

%

15

лідером із початку року залишається «Аурум», після таких «американ-ських гірок» його дохідність із по-чатку року утримується на гідному рівні – зростання на 61%. Єдиним фондом у групі, що показував рух коштів, був «Регіон Фінанс», за мі-сяць він отримав 5 млн грн. нових вкладів. ВЧА групи зросла на 4,8%.

Облігаційні Дохідність облігаційних фондів

була досить високою. За місяць вони зросли на 1,6%, або 21% річних. Найкращий фонд продемонстрував приріст на 2,6%. Рух коштів було зафіксовано лише в одному фонді – «Альтус фонд облігацій». Цей фонд виплатив 3,3 млн грн. У результаті ВЧА групи зменшилася аж на 7,6%.

ПрогнозЯк ми і зазначали в попередньому

огляді, травнева корекція була занад-то глибокою і дозволила розумним інвесторам придбати акції українських підприємств за дуже привабливими цінами. Подальші події на ринку вказують на велику зацікавленість інвесторів в українських заводах мета-лургійної галузі. Варто зазначити, що акції агропромислових підприємств України, що торгуються у Варшаві та Лондоні, не падали так сильно, як місцевий ринок, що свідчить про ін-терес вкладників і до агросектора.

Позитиву інвесторам додав цен-тральний банк Китаю, який заявив про перспективу укріплення юаня. Для України це означає можливе зрос-тання в експорті металургійної про-дукції до Китаю. Загалом така зміна політики позитивна для глобальних ринків, бо свідчить про впевненість керівництва однієї з найбільших еко-номік світу в покращанні економічних умов та зміцненні внутрішнього ринку.

Ми вважаємо українські акції ще відносно дешевими, але звертаємо увагу на високу волатильність фондо-вих ринків. У зв’язку з цим не радимо спекулювати на короткому проміжку часу, а робити вклади на термін понад рік. Також рекомендуємо звернути увагу на інтервальні фонди.�

Олексій Соболєв, старший аналітик КУА «Драгон Есет Менеджмент», спеціально

для Business Class Magazine

Найбільш прибуткові відкриті інвестиційні фонди*

КУА Фонд

ВЧ

А, г

рн

Змін

а В

ЧА

за

пер

іод,

%

При

бут-

кові

сть

за п

еріо

д,

%П

рибу

т-ко

віть

з

поча

тку

року

, %

ТАСК-ІНВЕСТ ТАСК Ресурс 3 403 436 9,94 7,24 19,35

КІНТО Класичний 46 558 767 4,34 4,92 15,95

Альтус Альтус – Збалансований 36 000 948 -13,86 0,36 15,28

Універ Менеджмент Володимир Великий 1 315 951 1,75 0,85 14,11

Альтус Альтус – Стратегічний 5 175 783 -3,22 -2,30 12,01

Міленіум Есет Менеджмент Міленіум Збалансований 2 299 327 -2,26 -1,78 11,25

Драгон Есет Менеджмент Аргентум 6 176 675 11,82 -6,69 11,04

SEB Asset Management Ukraine СЕБ фонд грошовий ринок 2 933 000 12,39 1,16 10,40

ОТП Капітал ОТП Класичний 6 498 419 750,63 -0,23 8,89

Спарта Спарта Збалансований 29 048 145 -1,71 3,45 7,81

КІНТО КІНТО-Еквіті 15 677 736 50,09 3,87 7,66

Parex Asset Management Ukraine Парекс Український Збалансований фонд 31 822 191 -0,60 -2,48 6,92

SEB Asset Management Ukraine СЕБ фонд збалансований 9 784 049 3,51 -4,43 6,03

Магістр Магістр-фонд збалансований 1 112 444 0,37 0,37 4,25

Bonum Group LLC Бонум Оптимум 1 163 893 -5,59 -1,86 2,79

ПІОГЛОБАЛ Україна Преміум-фонд збалансований 8 605 208 0,00 0,00 1,04

Конкорд Есет Менеджмент Конкорд Достаток 4 425 042 -6,85 -3,83 -1,70

Конкорд Есет Менеджмент Конкорд Стабільність 1 194 876 -3,54 1,53 -2,36

АРТ-КАПІТАЛ Менеджмент Надбання 3 201 287 30,35 -18,40 -9,26

Найбільш прибуткові інтервальні інвестиційні фонди*

КУА Фонд

ВЧ

А, г

рн

Змін

а В

ЧА

за

пер

іод,

%

При

бут-

кові

сть

за п

еріо

д,

%П

рибу

т-ко

віть

з

поча

тку

року

, %

Foyil Asset Management Ukraine Прем’єр Фонд Дохід та Зростання 3 620 752 -0,19 1,16 33,01

Драгон Есет Менеджмент Платинум 31 215 130 -0,50 0,56 25,96

Експерт Есет Менеджмент Альтернатива 4 252 463 7,13 7,13 21,47

ОТП Капітал ОТП Збалансований 4 142 557 -23,18 -3,47 19,04

КІНТО Народний 23 811 482 -3,27 5,59 16,77

АРТ Капітал Менеджмент Збалансований фонд «Паритет» 2 048 174 -1,29 -0,25 15,87

ТАСК-ІНВЕСТ ТАСК Український Капітал 16 891 407 1,48 1,48 9,11

Конкорд Есет Менеджмент Конкорд Перспектива 6 071 435 -12,71 -4,05 -7,61

Співдружність Есет Менеджмент Оптимум 1 069 696 -4,07 -4,07 -8,45

Найбільш прибуткові закриті фонди акцій*

КУА Фонд

ВЧ

А, г

рн

Змін

а В

ЧА

за

пер

іод,

%

При

бут-

кові

сть

за п

еріо

д,

%П

рибу

т-ко

віть

з

поча

тку

року

, %

Драгон Есет Менеджмент Аурум 63 278 068 3,89 3,89 61,45

Амадеус Амадеус-Індекс ПФТС 5 970 168 6,91 6,91 36,80

Sincome Asset Management Гетьман 14 289 734 -21,79 -21,79 29,93

Альтус Альтус – Капітал 11 945 165 -0,79 -0,79 21,46

КІНТО Синергія- 7 11 278 924 10,80 10,80 20,15

Альтус Альтус – Фонд акцій росту 10 670 489 -0,31 -0,31 19,47

Експерт Есет Менеджмент Регіон Фінанс 48 197 036 18,49 6,34 18,92

КІНТО Синергія -3 98 286 167 7,50 7,50 17,35

КІНТО Синергія-5 54 135 316 1,71 1,71 12,90

АРТ Капітал Менеджмент Фонд акцій «Альтернатива» 5 821 510 -8,43 -8,45 9,78

КІНТО Синергія-4 131 919 123 8,71 8,71 8,51

Амадеус Симфонія №1 10 388 994 10,00 10,00 4,89

Найбільш прибуткові фонди облігацій*

КУА Фонд

ВЧ

А, г

рн

Змін

а В

ЧА

за

пер

іод,

%

При

бут-

кові

сть

за п

еріо

д,

%П

рибу

т-ко

віть

з

поча

тку

року

, %

Альтус Альтус – Фонд облігацій 6 122 179 -33,94 1,93 11,13

Parex Asset Management Ukraine Парекс фонд Українських облігацій 8 521 410 2,57 2,59 10,20

УкрСиб Есет Менеджмент УкрСиб Стабільний дохід 2 15 812 145 1,28 1,28 8,55

КІНТО Синергія Бонд 2 284 135 -1,96 -1,96 6,64

Джерело: дані www.investfunds.com.ua, розрахунки КУА «Драгон Есет Менеджмент».**Дані за період від 20 травня по 18 червня. До таблиць уключаються публічні фонди з активами понад 2 млн грн., дані щодо яких регулярно і вчасно оновлюються на сайті investfunds.com.ua.

16

пер

Сон

а

17

Погано, коли робота в компанії  орієнтована на стосунки, а не на результат

Пане Богдане, вперше Ви приїхали до України 1992 р. Який професій-ний досвід Ви вже мали на той час за плечима?

Мій попередній професійний досвід не був пов’язаний із авто-мобілями. Після закінчення уні-верситету BSME Rutgers я шість років працював інженером у га-лузі, що англійською називаєть-ся machine design, тобто у сфері інженерного конструювання. Я робив різні інженерні креслення, причому вручну, на папері, адже комп’ютери в інженерній справі тоді ще не були поширені. Згодом я отримав підвищення і очолював підрозділ компанії в Чикаго, де здійснював інженерні розробки для найбільших світових фарма-цевтичних фірм.

Ви народились в Америці?Так, у Філадельфії.

Однак Ви українець за походжен-ням. Розкажіть про те, як Ваша родина опинилася в Америці.

Мої батьки народилися в Укра-їні і виїхали до Америки ще ді-тьми під час Другої світової війни. Батькові тоді було 16 років, він народився в селі Кульчиці Львів-ської області. Від назви цього села й походить наше прізвище. Мама виїхала з родиною у 8 років зі Львова. Мій дід за материнською лінією був професором Львівсько-го університету, а бабуся співала в тамтешньому оперному театрі. Пройшовши складні етапи емі-грації, мої батьки врешті опини-лися у Філадельфії. У місті діяла українська церква, і навколо неї селилися українські іммігранти. Жили вони громадою, зберігали рідну мову, культуру, традиції.

Цікаво, а як Ви познайомилися з паном Гинянським – власни-

ком компанії «Віннер Імпортс Україна»?

Я це добре пам’ятаю. Пан Гинянський теж американець українського походження, од-нак він належав до іншого класу, аніж мої батьки. Був заможною людиною, мав успішний бізнес. Натомість моя родина мала зна-чно скромніші статки. Наші світи, так би мовити, рідко перетинались у бізнесі чи побуті. Однак у житті української громади і пан Гинян-ський, і моя родина брали активну

участь. Гинянський фінансував різні проекти філадельфійської української громади і, довіряючи моєму батькові, часто саме його просив подбати про власні кошти. Якось і я разом із батьком при-їхав до пана Гинянського за че-ком. Мені було тоді 13-14 років. За кілька років українська громада влаштовувала дебютантський бал, і родина Гинянських попросила мене супроводжувати на ньому їхню старшу доньку. З цього при-воду ми зібралися разом на вече-рю і вдруге поспілкувалися. Тож можна сказати, що я ріс на очах пана Гинянського. Він знає мене з дитинства, і це, мабуть, було однією з причин, чому саме мені він запропонував очолювати ком-панію в Києві.

Багато американців, що приїздять до України, ставляться до цього як до трампліна, з якого вони розпо-чинають кар’єру. А як Ви постави-лися до пропозиції працювати тут?

Коли в Україні почав розвива-тися ринок, сюди, як до перспек-тивної країни, почали приїздити

різні, так би мовити, типи людей. Деякі дійсно приїздили сюди на два-три роки з метою зробити кар’єру у своїй корпорації. Адже якщо ти досягнеш успіху хай на-віть у невеликому представництві за кордоном, про це дізнається вся корпорація і ти можеш отримати підвищення. Інші приїздили, щоби заробити швидкі гроші. Вони від-кривали тут маленькі бізнеси з єдиною метою – заробити. Я не на-лежав ані до перших, ані до других. Я пишався тим, що я українець,

і був радий можливості при-їхати працювати сюди. Водночас я не знав, як надовго приїжджаю, і не уявляв, що чекає на мене далі в роботі та особистому житті, адже на той час я був ще не одруженим.

Потім, коли я одружився і ми чекали на дитину, я вирішив по-вернутися до Америки. Адже з погляду медицини Україна не була комфортним місцем для наро-дження дітей. Моя «перерва» тривала 5 років. За цей час в Аме-риці народилося двоє моїх ді-тей. 2002-го я знову повернувся сюди. Загалом в Україні живу вже 13 років.

Із Вами цікаво поспілкувати-ся на тему української бізнес-ментальності, адже Ви її можете оцінювати зсередини як українець і разом із тим як американець. Які, на Ваш погляд, основні від-мінності українського бізнесме-на від, приміром, того ж таки американського?

Відповідь на це запитання змі-нюється кожні три роки. 1992 р. я би відповів інакше, ніж зараз. Ф

ото

Оле

га Д

ерзь

кого

Круті віражіГенеральному директорові «Віннер Імпортс Україна» Богдану Кульчицькому нецікаво працювати лише за гроші. Натомість для пана Богдана важливим є бачити перед собою великі цілі. Схоже, у характері енергійного менеджера примхливо поєднуються американська амбітність та українська мрійливість.

Business Class Magazine №7(25)/201018

пер

Сон

а

Корупція не є частиною  буденного життя американського бізнесмена

Тому що за 18 років змінилася Україна, змінився бізнес в Україні, змінився я і моє уявлення про ба-гато речей. Це філософське питан-ня, і відповідь на нього не може бути чорно-білою.

Щодо основної місії бізнесу, то в Україні, як і всюди, люди хо-чуть заробляти гроші, отримувати прибуток і мати гарне життя. Але як цього досягнути? Зрозуміло, що потрібно тяжко працювати, при-носити користь компанії і, як на-слідок, зростати в кар’єрі. На жаль, в Україні багато людей у бізнесі

прив’язані до стосунків – хто кого знає, з ким дружить, хто кому до-поміг. І їхня робота орієнтована на стосунки, а не на результат діяльності в компанії. Зараз це явище спостерігається рідше, але воно все ще існує.

Ще маю таке спостереження: українці дуже роботящі і добре працюють у межах певної системи. Можна навіть сказати, що українці в системі діють значно краще, ніж будь-хто. Однак коли українець виходить за її межі, він не завжди може дати собі раду.

А які негативні речі вразили Вас в Україні найбільше?

Корупція.

Але корупція є і в Америці.Середня людина не стикаєть-

ся в Америці з корупцією. Так, є винятки, відомо, коли за гроші влаштовують зустрічі з впливо-вими людьми, але це не частина буденного життя середнього аме-риканського бізнесмена чи простої людини. Американець не платить міліціонерам, директорам шкіл… А в Україні корупція є на кожному кроці життя, всюди.

А Ви давали хабарі?Ні, і не можу. Мене б це при-

нижувало як людину. Однак, про-живши тут багато років, я почав дивитися на це трохи інакше. Ну як можна прожити, заробляючи 200 доларів на місяць?! Із часом розумієш, що хабарі – це гроші на те,

щоби вижити. Це ніби доплата, яку повинні були б дістати ці службовці як зарплатню. Але колись це треба зупинити. Корупція руйнує країну.

Два роки тому Ви казали, що збираєтеся змінити ситуацію в топ-менеджменті компанії на ко-ристь українців. Чи змінили? Чи не вважаєте, що українці могли би бути більш корисними компанії? Адже вони краще розуміють міс-цеві реалії?

Найвищі місця у фірмі мають посідати українці. І ми рухаємося

до цього. У цьому навіть допомогла криза, ми повинні були здійснити скорочення і скоротили якраз іноземців. На сьогодні з чотирьох компаній, що входять до групи «Віннер», дві очолюють американці, а дві – українці. До речі, наш фінан-совий директор також українець, а це дуже вагома посада.

Насправді українців наймати дешевше. Дешевше не в платні, а з погляду супутніх витрат, які ми покриваємо іноземцям, – оренду житла, перельоти. Разом із тим дуже важливим чинником у біз-несі є довіра. Часто з іноземцями легше працювати, бо вони краще тебе розуміють.

Кажуть, у Вашій компанії досить демократична система управління і високий рівень відповідальності менеджерів середньої ланки. А хто в разі їхніх помилок несе кінцеву відповідальність?

Завжди я. Якщо в компанії немає однієї конкретної людини, яка несе відповідальність, усе розвалиться. І крапка. В Україні ж завжди прийнято когось зви-нувачувати, от тільки не себе. Я не пам’ятаю, щоб якийсь міністр сказав: «Ось тут я винен, перепро-шую». Завжди чуєш: «Я нічого не знав, тому цього не зробив, і винен хтось інший…»

Мабуть, приємно було Вам нести відповідальність і звітувати до кризи, коли ринок працював шаленими темпами?

Так, тоді всі були генії (Сміється).

А Ви над геніями були надгеній.Так (Сміється).

А зараз, коли йде боротьба за кож-ного клієнта, які менеджерські риси, на Ваш погляд, потрібні?

Треба вміти приймати швидкі та «акуратні» рішення. Не можна відкладати жодне рішення на за-втра. І не можна не приймати ніяких рішень. Краще якісь, аніж жодних.

Коли ми ввійшли в кризу, мали під кредитні зобов’язання товару на суму понад 100 млн євро. Тоді дуже важливо було розпродати його і повернути банкам гроші. Ми зробили це і віддали борги до ко-пійки. Швидко й чітко зменшили витрати компанії, і це також нам суттєво допомогло вистояти.

А назвіть помилки, які Ви зробили під час кризи. Ну хоча б найбільші.

Ми конвертували гривню в євро, щоби сплачувати позики. А назавтра курс євро падав, і ми втрачали гроші. Звичайно, ми не могли знати, що євро впаде, але врешті це було помилкою. Суттє-вою помилкою було також і те, що до кризи ми надто легко витрачали гроші, дозволяли собі багато речей. Збудували новий офіс під Києвом із басейном та фітнес-центром, аби співробітникам було комфортні-ше працювати. І я вважав, що це правильно. Але зараз, коли криза завдала нам такого болючого уда-ру, я думаю, що це було помилкою. Однак коли ситуація зміниться на краще, я знову вважатиму, що це було правильно (Сміється).

Насправді дрібних помилок я роблю по 10 на день… А от назвати ще якісь глобальні помилки… Ні, не знаю.

Ви постійно потрапляєте на перші позиції різних рейтингів, Вас ви-знавали найкращим менеджером автомобільного сектора. Чесно зі-знаюсь, я ставлюся до всіх наших рейтингів із сумнівом. А як Ви ставитеся до нагород та дипломів? Вивішуєте їх на стінах?

Ні, ви ж бачите, на стінах мого кабінету ніяких дипломів немає. Насправді я ніколи не впливаю на результати тих чи інших рей-тингів, і будь-які матеріальні на-

19

БіографіяБогдан Кульчицький народився 15 вересня 1963 р. у Пенсільванії (США), в родині вихідців з України.1986 р. закінчив університет BSME Rutgers, отримав диплом інженера, ступінь BS.Із 1986 по 1992 р. працював в одній із провідних американських корпорацій Raythion (інженерінг, упровадження автоматичних систем) на посаді керівника проектів.1992 р. на запрошення відомого американського бізнесмена українського походження Івана Гинянського, власника групи компаній «Віннер» в Америці, Богдан Кульчицький приїздить до України, щоби створити автомобільну компанію – офіційного дистриб’ютора Ford Motor Co.Із 1999 по 2001 р. Богдан Кульчицький провадить власний бізнес у США.Із 2001 р., після повернення Богдана Кульчицького, «Віннер» продовжує свій стрімкий розвиток.2004 р. «Віннер» бере участь у тендері на офіційне імпортерство Jaguar, Land Rover, Porsche і, виборовши перемогу, стає однією з найбільших мультибрендових компаній в Україні.Хобі: автомобілі, подорожі, сучасні технології.

Business Class Magazine №7(25)/201020

пер

Сон

а

21

Зараз вдалий момент купити землю та збудувати дилерські центри

городи нічого не важать для мене. для мене Найбільшою нагородою в моєму житті є виховання моїх трьох дітей.

У квітні вперше за 2 роки вся пре-са констатувала факт зростання продажів автомобілів. Чи це означає, що ринок авторитейлу пішов угору?

Чи ринок зростає? Чи це та по-дія, якою можна пишатися, про яку варто написати додому, як то ка-жуть американці? Ні, ми дуже да-лекі від гордості за сильний авто-мобільний ринок. У квітні 2009 р. в Україні продали 13 600 автівок, а у квітні цього року – 14 100, тобто на 3,9% більше. Начебто бачимо зростання. Однак це зростання – лише 500 машин на всю країну. Насправді це ніщо. Якщо ж узяти сукупну кількість проданих авті-вок за 4 місяці цього року, то ми побачимо зниження продажів на 27%. За чотири місяці 2009 р. було здійснено 62 907 реєстрацій автомобілів, а за цей самий період 2010-го – 45 600. Вплинув січень 2010 р., який був дуже тяжким і значно гіршим за січень мину-лого року. Всього торік у країні було продано 174 000 авто, цього року я прогнозую цифру 170 000. Тобто ситуація не зміниться.

Але є і позитив. Ринок ста-білізувався, він прогнозований, компанії за цей час оптимізували свою роботу.

Ви зараз працюєте в збиток?Перші два місяці цього року

були дуже тяжкими. Пишатися поки що нема чим. Гадаю, за рік вийдемо в нуль. У таких умовах вийти в нуль – це добре.

Що Ви думаєте про сценарії роз-витку автомобільного ритейлу? Оптимісти кажуть, що за два-три роки він вийде на докризовий рі-вень. Песимісти говорять про май-бутній колапс багатьох компаній, особливо якщо країна відкриє свої кордони для старих автомобілів.

Я не вірю, що протягом най-ближчих 5 років ситуація по-вернеться до докризового рівня. Дійсно, до кризи ми спостерігали ненормальний і штучний попит геть на все. У Києві були нереальні ціни на нерухомість, на землю… Ця істерія вже не повториться. Люди

стануть більш уважними, менш емоційними.

Водночас я не думаю, що на нас чекає колапс. По-перше, наш ринок і так найбільше впав порів-няно із європейськими. До кризи в країні продавалося 700 000 ма-шин на рік, зараз – 170 000. Тобто падіння було п’ятикратним, і це стало шоком. Якщо ринок упаде ще на 20 000 автомобілів, це вже таким шоком не буде. Щодо нашої компанії, то вона досить невелика й може вчасно і гнучко реагувати на будь-які зовнішні зміни, тож колапс особисто нам точно не загрожує.

Якщо Україна ввійде до Євро-союзу і відкриє кордони для вжи-ваних машин, за прикладом Польщі, це може стати додатковою проблемою для галузі. Але це точно не відбудеться за два роки. Насправді ж на ринок вплинуть ті речі, які ми зараз не можемо до кінця передбачити. Я маю на увазі технології та екологію. Поява нових екологічних машин, електромобілів – ось що вплине на сценарій розвитку автомобіль-ної галузі значно більше, ніж інші чинники.

Чи плануєте Ви додавати до свого кошика нові бренди?

Додавати бренди – ні. Я поки що не бачу брендів, які б нас цікавили.

Однак зараз – гарний час для розвитку. Деякі дилери, з яки-ми ми працювали, закрилися під час кризи. Тож ми можемо зайняти їхні ніші. Плануємо відкривати власний дилерський центр у Києві для Porsche. Зараз вдалий мо-мент купити землю та збудувати дилерські центри, адже земля і будівництво стали дешевшими.

Ви сказали, що до групи компаній «Віннер» входять чотири компанії. Ви маєте інші напрямки діяльності, окрім автомобільного ритейлу?

Так, коли ми почали розви-вати тут автомобільний бізнес, з’явилися потреби, які на початку 90-х років було важко задовольни-

ти місцевими силами. Наприклад, знайти гарний офіс чи зробити сучасний ремонт. Тож ми відкрили агенцію з нерухомості та буді-вельну компанію, які передовсім задовольняли наші потреби. Зараз ці напрями бізнесу працюють, од-нак не розвиваються, адже галузі нерухомості та будівництва також знаходяться у стагнації.

Чи підраховували Ви, скільки ко-штує Ваша компанія зараз?

Щоб оцінити компанію, потріб-но знайти того, хто за неї заплатить. Я можу вам сказати, що вона варта 150 млн євро, але якщо ці гроші

ніхто не дасть, це означає, що вона стільки не коштує. Тобто компанія коштує стільки, скільки за неї хтось готовий викласти. Зараз майже ніхто нічого не купує. І я певен у тому, що сьогодні компанія коштує менше, ніж це було до кризи, але Колись її вартість зросте.

Ви досягли максимуму як найма-ний менеджер. Що далі? Плануєте відкривати власну компанію?

Якби я мав відповідь на це пи-тання, я би жив значно спокійніше. Для мене останні 9 років були надзвичайно цікавими. Я дійсно дійшов максимуму до кризи, ви-тримав її удари, що було чудовою школою. Зараз я наче відкотив-ся в 2004 р., тобто повернувся в минуле, і це для мене нудно. Працювати лише за гроші мені нецікаво. Тож я в пошуку – чи створювати власну компанію, чи придбати акції в бізнесі, чи піти в українську політику. Я бачу, що міг би щось зробити в політиці, але питання – чи дозволять це зробити. Великого капіталу я ще не заробив. Мені імпонує, коли людина спочатку заробить гроші, а потім йде в політику не для заро-бітку, а винятково для того, щоби змінити життя на краще у своїй країні. Словом, зустріньмося за два роки, і я думаю, що тоді дам від-повідь на це запитання. �

Оксана Підсуха

Business Class Magazine №7(25)/2010

ТеМ

а н

оМер

а: v

ip-а

вІац

Ія

23

Ведення статистики на нашому ринку VIP-авіації ускладнюється тим, що чимало власників реєструють свою техніку в офшорних зонах

Ульотний ринокТурецька лазня, спортивний

і концертний зали, п’ять спалень, обладнаних величезними ліж-ками, 20 звичайних гостьових кімнат першого класу, коктейль-бар, елеватор для Ferrari. Усе це вміщується на борту найдорожчо-го у світі літака Airbus A380, що належить саудівському принцові Аль-Валід бін Талалу. Вартість цього лайнера без «начинки» становить 320 млн дол. Cтворення внутрішнього дизайну затягнуло ще на 200 млн дол. Серед україн-ських літаків таких грандіозних «залізних птахів», звісно, немає. Але ринок бізнес-авіації є над-звичайно перспективним. Так, Шахреддін Аскеров, президент компанії Aerostar, пригадує, що на початку 90-х в Україні здійсню-валося перельотів лише на 200 го-дин на рік, тобто 2-3 вильоти на місяць. Тоді замовниками по-слуг в Україні були в основному іноземці. Із початком бурхливого економічного зростання у 2000-х роках стрімко збільшувався й по-пит на послуги ділової авіа-ції – на 30-50% щорічно. Одначе ринок ще далекий від насичення. Загалом, за даними Державної авіаційної адміністрації, у при-ватній власності зареєстровано 171 літак. За словами Шахреддіна Аскерова, в Україні вже регулярно літають понад 100 бізнес-джетів. Їхній загальний наліт упродовж місяця становить 1500 годин. У США курсує близько 19 тис. ділових літаків. Європейський ринок бізнес-авіації є другим за величиною у світі й налічує 2 тис. бізнес-джетів.

Ведення статистики на укра-їнському ринку ділової авіації ускладнюється тим, що чимало власників реєструють свою тех-ніку в офшорних зонах із метою уникнення оподаткування. Адже при імпорті літака необхідно ви-плачувати ПДВ у розмірі 20% його вартості. Якщо взяти за основу мінімальну ціну години польоту (2500 дол.), то виходить, що єм-ність ринку приватних польотів становить не менш ніж45 млн дол. на рік.

За підрахунками Business Class, в Україні працює близько десяти компаній, які надають послуги з оренди ділових літаків. Утім, повітряні судна, які пропо-нуються в оренду, не належать авіакомпаніям – власники літаків (приватні особи або корпорації), аби зменшити витрати, віддають їх в управління авіакомпаніям. У 90% випадків такі авіакомпанії кишенькові, тобто бізнесмени створюють їх для того, щоб орга-нізовувати власні польоти.

Про нерозвиненість авіаринку свідчить і те, що він недостатньо сегментований. Так, у США іс-нує чіткий розподіл на приватну, корпоративну та бізнес-авіацію. Перші дві категорії не мають права займатися комерційними перельотами. Вони обслуговують лише потреби родини або корпо-рації, якій належать, і не можуть

здаватися в оренду. Тільки літаки бізнес-авіації мають право заро-бляти гроші, надаючи послуги зі здійснення перельотів.

Крилате придбанняПереваги ділової авіації оче-

видні – дедалі більше бізнесме-нів і представників середнього класу бажають економити свій час та здійснювати польоти «від

дверей до дверей». Наприклад, на подорож із Києва до Женеви рейсовим літаком, якщо врахувати час на пересадку та очікування в аеропортах, доведеться згаяти майже весь день. Якщо ви купуєте літак або берете його в оренду, то вирушити до будь-якої точки світу можна вже за 2 години піс-ля прийняття рішення про виліт. При цьому витрачається мінімум часу в аеропортах.

У людини, яка має потребу у частих перельотах, є дві можли-вості – орендувати або придбати власне повітряне судно. Якщо ви вирішили придбати літак, то на-самперед важливо правильно ви-значити свої потреби – для чого він необхідний, як далеко літатиме. Ділові літаки (або бізнес-джети) бувають трьох видів – легкі, серед-ні та великі. Легкі літаки (висота салону 140 см, переліт до 1,5 год) Ф

ото

ww

w.is

tock

phot

o.co

m

Польоти уві сні й наявуПриватний літак може зекономити власникові час, але не гроші – утримання «залізного птаха» коштуватиме близько 1 млн дол. на рік. Зменшити витрати можна за рахунок здачі повітряного судна в оренду.

Business Class Magazine №7(25)/2010

ТеМ

а н

оМер

а: v

ip-а

вІац

Ія

24

найчастіше купують люди, які хочуть керувати літаком власно-руч, адже завдяки маневреності такою машиною легко управ-ляти. Їхня вартість коливається в межах 5-7 млн дол. Середніми літаками (висота 165-185 см, трива-лість польоту– до 5 год) власники можуть керувати або самостійно, або вдатися до послуг пілота. За такого «птаха» доведеться викласти 10-14 млн дол. Важкі літаки призначені для далеких, міжконтинентальних перельотів (мінімальна висота салону 185 см, тривалість польоту – до 12 год). Такі судна в базовій версії кошту-ють 25-55 млн дол., але доскона-лість не має меж, і, зробивши тю-нінг внутрішнього дизайну, можна суттєво підвищити ціну.

Серед літаків, як і серед авто-мобілів, є такі, що за перші п’ять років утрачають до 30% вартості, їхній перепродаж за декілька років обернеться великим міну-сом. Уважається, що відносно швидко втрачають ціну такі моделі, як Bombardier, Cessna, Learjet. І навпаки, досить по-

вільно втрачають вартість пові-тряні судна Falcon, Gulfstream та ін. Приміром, Falcon 20F зараз коштує 1,5-2 млн дол., стільки само, як і в рік випуску (1966). Як і на ринку автомобілів, на ціновий фактор тут впливають сила брен-да, комплектація, оригінальність внутрішнього оздоблення тощо.

При купівлі слід ураховувати, в яких умовах експлуатуватиметь-ся літак. Так, більшість сучасних літаків не пристосована для пере-льотів по українських аеропортах. «Наприклад, Learjet можна назвати Ferrari серед літаків. Він має тон-кий профіль крила, призначений для великих швидкостей. В аеро-порту Тернополя такому судну зможуть почистити крила від снігу хіба що віником. Але цього буде

недостатньо: рештки льоду та снігу змінять профіль крила, і це вплине на безпеку перельоту, літак може навіть не злетіти. Про що казати, якщо на деяких злітних смугах ростуть кущі», – розповідає пан Аскеров. Донедавна українські бізнесмени для внутрішніх пере-льотів використовували ЯК-40.

Радянський літак 1966 р. важ-ко назвати бізнес-джетом, але він пристосований для місцевих умов і може приземлитися там, де не сяде Falcon (навіть на кущі на смузі). Зараз ці машини про-даються за смішною ціною – від 5 до 50 тис. дол. Це пов’язано з тим, що вони не обладнані спеціальною навігаційною технікою, наявність якої з 2008 р. вимагається Держав-ним авіаційним департаментом України. Вартість установки нової навігації становить 300 тис. дол., тобто перевищує ціну власне лі-така. Однак в українському небі є переобладнані ЯКи, що належать вітчизняним бізнесменам, – вони вимушені користуватися цими лайнерами для перельотів у ме жах рідної країни.

Хоч як дивно, криза майже не вплинула на продаж бізнес-джетів вартістю від 25 млн дол. За даними консалтингової компа-нії Teal Group, 2009 р. у світі їхні поставки скоротилися всього на 4%, тоді як продажі бізнес-джетів вартістю від 4 до 24 млн дол. змен-шилися на 43%. Криза позитивно вплинула на тривалість процедури покупки нових літаків. Так, раніше, щоби придбати літак, необхідно було чекати в черзі два-три роки. Для тих, хто не бажав довго чекати, навіть вигадали бізнес-схему з про-дажу місця в черзі. При вартості техніки 5 млн дол. покупці пере-плачували близько 500 тис. дол. за можливість негайного отри-мання літака у власність. Зараз омріяну покупку можна отримати всього за два місяці.

У якому разі придбання літака є необхідним? Адже, окрім коштів

Вітчизняний бізнес-джетНа базі серійного пасажирського літака Ан-148 конструкторське

бюро ім. Антонова розробляє Antonov Business Jet.

За попередніми даними, він зможе перевозити від 8 до 41 пасажира на дальність до 7000 км. У розпорядженні VIP-персон на борту ABJ буде все необхідне для роботи під час польоту. До переваг ABJ можна також віднести можливість базування на широкій мережі аеродромів, у тому числі на ґрунтових, завдяки високому розташуванню двигунів на крилі й наявності дверей-трапа. Довжина – 18,2 м, ширина салону – 3,15 м, висота – 2 м, швидкість – 850 км / год.

Криза майже не вплинула на продаж бізнес-джетів вартістю від 25 млн дол., 2009 р. їхні cвітові поставки скоротилися всього на 4%

Фот

о ht

tp://

vita

ly.li

vejo

urna

l.com

25

на сам літак, потрібно буде його утримувати, а це досить дороге за-доволення. Сума постійних витрат (які не залежать від того, здій-снює машина перельоти чи ні – зарплата членам екіпажу, стоянка, технічне обслуговування) коли-вається від 300 тис. до 1 млн дол. на рік залежно від виду літака. Змінні витрати (на паливо, аеро-портні збори тощо) становлять 600-3000 дол. за льотну годину «Якщо людина або компанія літає понад 200 годин на рік, то вже

можна замислюватися над по-купкою повітряного судна, – стверджує Аскеров. – Якщо поді-лити 300 тис. дол. на 200 годин, то отримаємо 1500 дол. – вартість льотної години. З урахуванням змінних витрат мінімальна вар-тість льотної години для легко-го літака становитиме близь-ко 2200 дол. Для порівняння: вартість оренди легкого літака починається від 2500 дол. за го-дину». В Україні легкі літаки зда-ються в оренду від 2500 тис. дол.

за льотну годину (льотна година – це час від моменту відриву шасі до моменту торкання шасі при по-садці. – Прим. ред.), середні – від 4500 дол., великі – від 6000 дол.

Орендовані крила«Для того щоби літак не за-

іржавів (а пілоти не втратили кваліфікації), він має літати 500-1000 годин на рік», – говорить

Витрати з утримання легкого літака Beechсraft Premier IA

26%

10%

13%

1%

52%

6%6%

11%

14%

11%

32%

13%

6%Змінні витрати

Стаття витрат Витрати на льотну годину, дол. США

Паливо (витрата палива – 501 кг/год) 475,95

Технічне обслуговування 146,00

Технічне обслуговування та капітальний ремонт двигунів 208,00

Аеропортові збори 400,00

Аеронавігаційні збори 192,58

Інші 100,00

Загалом 1 522,53

Постійні витратиСтаття витрат Витрати на рік,

дол. США

Страхування 56 250,00

Тренування пілотів 67 200,00

Проїзд на тренування 8 000,00

Зарплатня екіпажу 276 000,00

Український комерційний оператор 60 000,00

Перельоти на технічне обслуговування 34 256,95

Інші витрати 30 000,00

Загалом 531 706,95

Фот

о ht

tp://

ww

w.h

awke

rbee

chcr

aft.c

om

Дж

ерел

о –

Цен

тр д

ілов

ої а

віац

ії

Business Class Magazine №7(25)/2010

ТеМ

а н

оМер

а: v

ip-а

вІац

Ія

26

пан Аскеров. Тому багато власни-ків здають свої літаки в оренду. «Орендарем у такому разі виступає авіакомпанія – оператор літака, що є сертифікованим і ліцензо-ваним авіаперевізником. Оплата за оренду здійснюється за кожну льотну годину. Однак такі дохо-ди здебільшого не перевищують витрат, які несе власник літака на його утримання. Інакше кажучи, приватний чи корпоративний лі-так – це витратна стаття, так само, як приватний чи корпоративний автомобіль», – розповідає Юрій Гребьонкін, генеральний директор Центру ділової авіації.

Але не всі володарі «крилатих» хочуть здавати свої повітряні судна в оренду. Один із власників, котрий не побажав назвати свого імені, розповів Business Class, що планує продавати літак, оскільки витрати на його утримання занад-то великі, а здавати його в оренду та пускати на борт сторонніх осіб він не має бажання. «Втрачається

все задоволення від володіння лі-таком, який належить тільки тобі і більше нікому», – коментує він.

Ті, хто не бажають купувати ці-лий літак та перетворювати його на «прохідний двір», можуть ско-ристатися послугами так званого часткового володіння. За фіксо-вану річну плату можна отримати доступ до парку повітряних суден авіакомпанії, що надає послуги часткового володіння. Так, світо-вий лідер у цій галузі – компанія NetJets пропонує своїм клієнтам за 400 тис. дол. на рік літати 50 годин або за 168 тис дол. – 25 годин. Клієнт отримує доступ до флоту із 800 літаків у 5000 ае-ропортів світу. Компанія бере на себе всі зобов’язання, пов’язані з перельотом: надає екіпаж, планує політ, забезпечує обслу-говування в аеропорту і техоб-слуговування. До будь-якої точки світу обіцяють подати літак що-найменше за 10 годин до вильо-ту. Якщо порахувати, виходить,

що вартість польоту становить 8 тис. дол. на годину, що дорожче, аніж оренда в авіакомпанії, але дешевше, ніж купівля та утри-мання власного судна (за умови 50 годин польотів на рік).

Річард Абулафіа, провідний аналітик консалтингової компанії Teal Group, у щорічному прогнозі розвитку галузі повідомляє, що протягом найближчих 10 років на світовий ринок буде постав-лено понад 10 200 бізнес-джетів загальною вартістю 184 млрд дол. Він називає 2012-й останнім роком зменшення ринку, після чого почнеться 6-річний період підйому із щорічним 10-відсо-тковим зростанням. Аналітик не виключає, що рекордні цифри поставок (як це спостерігалося 2008 р.) не будуть досягнуті ви-робниками аж до 2016-2017 рр. Тож для тих, хто має потребу часто літати, зараз гарна нагода придбати власного «залізного птаха» без черги.

Де вчать на пілота

Міжнародний центр авіаційної підготовки Курс складається з теоретичних та практичних занять.Теоретична частина триває два тижні, практика польотів – 48 го-дин. Вартість – 20 тис. дол.

Школа Пілотів «Авіа-Союз» Польоти і навчання в школі пі-лотів виконуються на двоміс-них навчально-тренувальних, с п о р т и в н о - п і л о т а ж н и х л і -таках ЯК-52, на реактивному навчально-тренувальному літаку Л-29 і на чотиримісному літаку бізнес-класу СМ-92 «Фініст». Вар-тість – 15 тис. дол.

Авіаційний центр «Ротор Україна» Навчання некомерцій-них пілотів гелікоптерівRobinson R44 – 30 тис. дол.Enstrom 480 – 50 тис. дол.Навчання некомерційних пілотів бізнес-джетівDiamond 40 – 30 тис. долDiamonfd 50 – 50 тис дол.

Фот

о w

ww

.isto

ckph

oto.

com

27

2009 р. в Україні спростили процедуру здійснення приватних польотів. У діапазоні висот до 1500 м повітряний простір вільний

Ґвинт замість крилСпіввітчизники, які вимуше-

ні часто подорожувати рідни-ми теренами, можуть робити це на гелікоптері. 2009 р. в Україні спростили процедуру здійснення приватних польотів. «У діапазоні висот до 1500 м повітряний простір вільний, тобто для його викорис-тання не потрібно отримувати жод-них дозволів від органів управління повітряним рухом, окрім контро-

льованого повітряного простору та заборонених зон», – розповідає Ігор Бірюков, комерційний дирек-тор «Ротор Україна». Над міста-ми польоти досі заборонені, але в Києві злітний майданчик розта-шований на території Гідропарку, що вважається акваторією, тому тут дозволено зльоти й посадки. До кризи попит на гелікоптери збільшувався щорічно шаленими темпами – за чотири роки (2004-2008) українці придбали приблиз-но 60 одиниць. За словами Андрія Омельчука, директора вертолітного клубу «Автопілот», усього в Україні зареєстровано близько 70 приват-них гелікоптерів.

При польоті вертольотом немає необхідності базуватися на аеродромі, адже для злету та посадки не потрібна злітна смуга – можна приземлитися на будь-якому майданчику за міс-том. Пан Омельчук стверджує, що лише поодинокі власники керують гелікоптерами власноруч, решта – наймають пілотів-професіоналів. Зарплатня пілотів стартує від 2000 дол. – що дорожча техніка, то вища ставка.

Купуючи вертоліт, слід бути готовим до ймовірних проблем із паливом. Існує два типи верто-льотів – із поршневими та газо-турбінними двигунами. Поршневі літають на авіаційному бензині, який в Україні не виготовляють. Його необхідно заздалегідь замов-

ляти в Європі. Наприклад, перш ніж полетіти до Криму, потрібно завчасно відправити туди машину з бочкою бензину. Вартість таких гелікоптерів лежить у межах від 100 тис. до 600 тис. дол.

Гелікоптери з газотурбінними двигунами літають на керосині, тож заправитися можна на будь-якому аеродромі, але ця техніка коштує більше – від 1 млн дол. (таких машин в Україні більшість).

Періодичне технічне обслуго-вування виконується з певними інтервалами – кожні 100, 500 го-

дин або 1 рік, 2-5 років (залежно від моделі). Для періодичного обслу-говування залучаються інженери-техніки з-за кордону – це коштува-тиме від 2 до 20 тис. євро.

При купівлі гелікоптера, як і літака, необхідно сплатити ПДВ у розмірі 20%. Оподаткування можна уникнути, якщо не реє-струвати літак в Україні. Але тоді слід забути про вільні польоти Україною – для іноземних суден переміщення буде дозволено лише по міжнародних аеропортах, яких у нашій країні можна пере-лічити на пальцях однієї руки. Втім, гелікоптер можна завжди замовити, як таксі, це коштувати-ме від 350 до 2 тис. дол. за годину польоту.

Інтерес потенційних інвес-торів до царини вертолітних польотів свідчить, що цей ринок є перспективним. Нещодавно «Автомобільна група ВІПОС» заявила про свої наміри прода-вати гелікоптери. Також невдовзі відкриється новий аеродром під Києвом із сучасною інфраструкту-рою, де зберігатиметься авіатех-ніка, виконуватимуться польоти і проводитимуться тренування. Таким чином, якщо врахувати місцеві умови, то для пересувань країною гелікоптер може бути реальною альтернативою легкому бізнес-джету.�

Юлія Бєлінська

28

рІш

енн

я

29

Частка продажів «Бартніка» в Україні не перевищує 8%, решта йде на експорт

Від тюрми та від бджоли…Біля виробничих приміщень

компанії «Бартнік» припарковано з десяток велосипедів. Співробітники найбільшого українського експортера меду приїжджають на роботу на дво-колісних. Воно й не дивно, «Бартнік» розташований у невеличкому містеч-ку Ізяслав, що на Хмельниччині, тут не прийнято «шикувати». Власника компанії, Валентина Паньковського, підлеглі кличуть ласкаво: «Стані-славич». Дивлячись на його щиру посмішку, загоріле обличчя та густі вуса, можна подумати, що він нещо-давній пасічник, а медовий бізнес – просто продовження його захоплення бджільництвом. Насправді ж, перш ніж відкрити власну справу, Пань-ковський 23 роки служив директором виправно-трудової колонії (10 із них – у колонії суворого режиму). За радянських часів при кожній в’язниці було підприємство з виго-товлення різноманітних корисних товарів. В ізяславському закладі в’язні виготовляли бджолиний інвентар. Саме це й визначило подальшу долю директора тюрми. Одного разу йому замовили виготовлення партії вули-ків, проте замовники купили менше, ніж домовлялися. Паньковський забрав вулики додому, купив бджіл і відтак став бджолярем-аматором. 1995 р. відбулася ще одна випадкова подія, яка стала доленосною. Тоді до ізяславської колонії в пошуках тари для перевезення бджіл приїхав польський підприємець Роберт Ко-лясинскі. Замовлення на бджолині клітки виконали, але взаємовідноси-ни на тім не закінчилися. Колясинскі разом зі своїм товаришем Янушем Кошталевичем надумав вирушити

в Сочі до Інституту бджільництва Ро-сії, аби купити племінні бджолосім’ї, матки. Проте їхати самотужки понад 2,5 тис. км через пострадянський простір поляки не наважувалися. «Конвой» їм забезпечив Паньков-ський, який допомагав перевозити бджіл два роки поспіль. А на третій рік Кошталевич запропонував українцеві співпрацю. У Польщі спостерігався

дефіцит гречаного меду, тоді як в Україні його було вдосталь. Кошта-левич доручив своєму українському знайомому займатися заготівлею та відправкою цього меду до Польщі. Паньковський уже давно замислю-вався над тим, щоби змінити сферу діяльності, проте, як сам зазначає, не мав грошей навіть на реєстрацію фірми. Таким чином, за допомо-гою поляка (який виділив 800 дол. на старт) у 48-річному віці директор тюрми Валентин Паньковський став бізнесменом, зареєструвавши фірму «Бартнік»: «Я був повен сил та енергії, готовий до нових звершень!»

Солодке життяПопервах Кошталевич перера-

ховував кошти на рахунок Паньков-ського, за які той закуповував в укра-їнських пасічників мед (приблизно 20 тонн на місяць) та контро лював його відправку до Польщі. (До речі, «Бартник» досі не має власних па-сік, а закуповує мед у бджолярів та заготовників.) Польський партнер виплачував Паньковському заробітну плату як заготівнику – приблизно

500-800 дол. на місяць. Справи йшли добре до початку 2000-х років, доки в Польщі не почав агресивно розви-ватися мережевий ритейл. Розпочався «ціновий» тиск на виробників – від них вимагали неможливого. «Якби ми виконували умови ритейлерів, то, враховуючи вартість банки, кришки та упаковки, грошей на вміст просто не залишалося б», – розповідає під-

приємець. Європейські ритейлери почали закуповувати китайський мед, що був удвічі дешевший, і по-треба в українському продукті відпала. Перед бізнесменом постав вибір: «закриватися» або шукати новий ринок збуту. Відповідь знайшлася сама. Перебуваючи в Києві, Вален-тин зайшов до кафе на Хрещатику, до нього за столик підсів американець польського походження. Чоловіки розговорилися, з’ясувалося, що аме-риканець палає ідеєю торгувати ме-дом: у США продукти бджільництва користуються неабияким попитом. Невдовзі нові знайомі почали працю-вати на таких самих умовах, на яких Паньковський вів бізнес із поляком. До США підприємство Паньковського постачало приблизно 1-1,5 тис. тонн меду на рік.

Із самого початку «Бартнік» не працював на український ринок, хоча така ідея виникла ще під час першої поїздки до Сочі 1995 р. Тоді разом із поляками Паньковський зайшов до київського магазину поди-витися, як продається мед. Побачене здивувало іноземців. Вони звикли до брендованої продукції, а в україн-Ф

ото

Оле

ксан

дра

Дам

ансь

кого

Мед, ще й ложкою!Напередодні виходу на пенсію Валентин Паньковський залишив державну службу, щоби відкрити невеличкий власний бізнес, а натомість створив компанію, яка стала найбільшим українським експортером меду.

Business Class Magazine №7(25)/201030

рІш

енн

я

ських магазинах мед виколупували ножем із молочних бідонів, продаючи на вагу. Ідеї створити український брендований мед судилося втілитися у життя лише 2000 р. Старий знайо-мий Кошталевич запропонував Пань-ковському знову налагодити спільний бізнес, орієнтований уже на тутешній ринок. Внеском поляка були банки, етикетки, кришки й обладнання для декристалізації та розфасовки (загалом на суму 30 тис. дол.). Вне-ском Паньковського була власність у вигляді автомобіля ГАЗ-53, яка затягнула аж на 7% в установчому капіталі. Кошталевич розсудив, що за такий відсоток партнер навряд чи викладатиметься на результат, тому вирішив віддати українцеві 49%. На рекламну кампанію грошей не було, тож Паньковський став працювати торговим агентом: їздив містами зі своїм медом. «Я брав із собою сумку, повну банок із медом, обирав вулицю та йшов від магазину до магазину, пропонуючи продукт торговцям», – пригадує бізнесмен. Завідувачі, директори зустрічали незваного гостя хто зі скепсисом, хто із посмішкою. Брендований мед був для них дивиною. Продавати вдавалося близько 2 тонн на місяць, аж поки 2001-го в Україні не з’явився перший супермаркет Billa. Надалі представники кожної нової торго-вельної мережі вважали за потрібне виставляти в себе на полицях ті самі торгові марки, що й у конкурентів. Таким чином «Бартнік» без особли-вих зусиль потрапив майже до всіх українських супермаркетів.

Сам Паньковський розглядає тор-гівлю в Україні як своєрідну рекламну

акцію. «Ми робимо це задля того, щоби потенційні партнери, заходячи до продовольчого магазину, бачили нашу продукцію», – розмірковує біз-несмен. Робити ставку на вітчизняний ринок, допоки торговельні мережі поводяться не по-джентльменському (плата за вхід, полицю і т. ін.), Пань-ковський не воліє.

Орієнтація не експортУтім, продаж фасованої продукції

на території України ніколи не був пріоритетом «Бартніка». Навіть у найкращі часи частка продажів на батьківщині сягала максимум 15%, а зараз не перевищує 8% (приблизно 50 тонн меду на місяць), решта йде на експорт. Свій внесок зробила і криза – купівельна спроможність

українців суттєво знизилися. «На-шим людям не до меду», – констатує Паньковський. Проте «Бартніку» вдалося зберегти грошовий обіг на-самперед завдяки зростанню світових цін – минулий рік закінчився на по-значці 2 євро за кілограм. 2007 р. мед продавався за 0,8 євроцента.

Свого часу зростанню частки експорту в структурі виробництва «Бартнік» сприяв так званий анти-біотиковий скандал, що розгорівся в Європі 2003 р. У китайському меді, що ним захоплювалися європейські мережі, знайшли залишки ліків, які потрапили в продукт від бджіл, об-роблених антибіотиками. Відтоді ЄС увів ембарго на поставки меду з Китаю і дозволив імпортувати його з України. «До речі, мед – єдиний продукт харчування, ввезення якого до ЄС з країни дозволено», – із гор-дістю говорить підприємець.

Аби підкорити Європу, «Бартнік» брав участь у заходах «Апімондії» (міжнародної федерації бджіль-ницьких асоціацій, заснованої 1949 р. у Римі. Її членами є представники 62 країн світу. – Прим. ред.). Вперше компанія презентувала міжнародній спільноті свою продукцію 2004 р. у Любляні (Словенії). Попри те що стенд компанії займав лише 4 кв. м, інтерес до українського меду був величезний. «На стенді ми повісили портрет Тараса Шевченка із рушни-ком, калиною. Щоправда, більшість відвідувачів, поглянувши на портрет, а потім на мене, запитували: це твій дід чи батько?» – усміхається пан Паньковський.

Зараз частка «Бартніка» у загаль-ному обсязі меду, що експортується

31

з України, сягає 50% (2800 тонн на рік). «При підвищеному попиті на мед, десятирічній бездоганній репутації, ми не маємо проблем зі збутом», стверджує підприємець. – Продавати ми змогли б і втричі біль-ше, наші потужності це дозволяють». Збільшувати обсяг збуту заважають контра бандні поставки до Росії. Ми-нулого року до Росії вивезли стільки само меду, скільки й до Європи. Але російські покупці не вимагають жодних лабораторних досліджень і до того ж закуповують у пасічників мед за більш високими цінами.

Безпечний розігрівЗа рахунок чого досягається

хвалебна якість меду? Європейські вимоги до цього продукту суворіші за українські, але в компанії ви-мушені їх дотримуватися. На під-приємстві обладнано спеціаль-ну лабораторію, де перевіряють фізико-хімічні показники меду, виявляють, фальсифікований про-дукт чи ні, визначають наявність слідів антибіотиків. Головною проблемою при реалізації меду є його властивість швидко криста-лізуватися. Оскільки споживачі люблять, щоби мед був рідким, кожен виробник вигадує власну технологію зберігання продукту у товарному вигляді на якомога довший строк. Річ у тім, що мед густішає через те, що містить так звані центри кристалізації – кри-хітні рештки бджіл (лапки, крила), пісок, пилок, обніжжя бджолине, бульбашки повітря тощо. Підпри-

ємець стверджує, що фільтрів, які могли б із в’язкого меду прибрати такі маленькі частки, не існує, тож у Європі мед нагрівають до темпе-ратури 82°С, після чого його філь-трують і без доступу повітря фасу-ють у споживчу тару. Закордонні технології передбачають швидкий нагрів, фільтрацію і швидке охо-лодження. Мед частково втрачає свої корисні властивості, але то є плата за звичку споживача завжди мати рідкий мед. Паньковський говорить, що в компанії «Бартнік» застосовують іншу технологію: за допомогою електричних ламп мед розігрівають до 42-45 градусів (тобто до природної температури у бджолиному гнізді) та фільтру-ють. Після такої процедури мед знову кристалізується, але лише за три місяці, при цьому абсолютно не втрачаючи свої цілющі власти-вості. До речі, на експорт продукцію доправляють у великих бочках, тож надалі встигнути продати мед, поки він рідкий, або відстрочити про-цес кристалізації – головний біль

не виробника, а його європейських контрагентів.

До речі, на підприємстві задіяна майже вся родина Паньковських: дружина, два сини та дві невістки. В такому стані речей власник убачає тільки переваги: «У бізнесі на роди-чів можна покластися як ні на кого іншого. Якщо «свояк» каже, що щось не виходить, то це означає, що він виклався на 100% і зробив усе, що зміг». Останнім часом батько на-магається передати якомога більше повноважень своїм синам. «Усі чули про Форда, але ніхто й гадки не має про сина Форда. Мабуть, у цьому про-вина насамперед батьків, які тиснуть на дітей своїм авторитетом, не дають їм набити ґулі, реалізувати свої ідеї. Хочу, щоби про моїх синів говорили не менше, ніж про мене», – ствер-джує підприємець. Утім, на пенсію Паньковський не збирається. Він має наполеонівський план: зробити із рідного Ізяслава великий турис-тичний центр, задля чого планує податися в мери. �

Юлія Бєлінська

ДовідкаВалентин Паньковський, засновник компанії «Бартнік»Народився 1948 р. в Ізяславі.Освіта: 1973 р. – Київський політехнічний інститут, спеціальність «електричні машини і апарати».Сімейний стан: одружений, має трьох синів, двох онуків.Хобі – риболовля.Кількість співробітників – 60.Обсяг виробництва 2009 р. – 3 тис. тонн меду.

Business Class Magazine №7(25)/201032

Фірмова ювелірна продукція,або Корпоративний стиль для колекціонерів

Особливості корпоративної культури «SWB»«Корпоративна культура – це

система відносин, дій і артефактів, що витримує випробування часом і формує у членів певного культур-ного суспільства досить унікальну спільну для них психологію».

Х. Шварц і С. Девіс

Корпоративна культура існує в будь-якій організації, незалеж-но від її рівня, розміру і розмаху. Однак що більша організація, що швидші темпи її становлення і роз-витку, то частіше ми стикаємося з

таким поняттям, як «корпоративна культура». Досить точне визна-чення корпоративної культури дав відомий бізнесмен Д. Джаффі: «Корпоративна культура – це сис-тема спільних переконань, вірувань і цінностей, що спрямовує і під-тримує організаційну поведінку в колективі». За словами ще одного практика бізнесу С. Роббінса, кор-поративна культура виступає в ролі «соціального клею, який допомагає утримувати цілісність організації за рахунок створення прийнятних стандартів мислення і поведінки».

Оскільки корпоративна куль-тура є потужним мотивувальним фактором, не можна не відзна-чити її важливу роль як чинника конкурентоспроможності!

Питання взаємодії людей у ко-лективі сьогодні мають важливе значення і розглядаються в усіх сучасних теоріях мотивації. При-чому детальний розгляд такої взаємодії (за характером, атмо-сферою в колективі і найбільш вдалими моделями спілкування співробітників) розкриває нам сенс поняття корпоративної культури. Адже в колективі найголов ніше – не лише тип корпоративної куль-тури, але і її збіг з індивідуальними цінностями співробітників, їхніми очікуваннями, переконаннями і, врешті-решт, світоглядом.

Компанія «SWB» подбала про створення власної корпоратив-ної культури практично від перших днів запуску свого бізнес-проекту.

золото – 585 с, маса – 6,03 гВставка:Діамант – Кр-57-0,26-3+/4-АДіамант – Кр-57-0,17-3+/3-АДіамант – Кр-57-0,07-3+/3-АДіамант – Кр-57-0,07-3+/3-АДіамант – Кр-57-0,035-3+/3-АДіамант – Кр-57-0,035-04+/3-АКількість – 2 шт.

золото – 585 с, маса – 7,51 гВставка:Діамант – Кр-57-0,5-4+/5-АДіамант – Кр-57-0,39-3+/2-АДіамант – Кр-57-0,17-3+/4-АДіамант – Кр-57-0,17-3+/3-АДіамант – Кр-57-0,07-3+/3-АДіамант – Кр-57-0,07-3+/3-АКількість – 2 шт.

золото 585 с, маса 3,91 г Вставка:Діамант – Кр-57-0,11-3+/3-АДіамант – Кр-57-0,07-3+/3-АДіамант – Кр-57-0,035-3+/3-АДіамант – Кр-57-0,035-3+/3-АКількість – 5 шт.

33

Багато в чому завдяки цьому всього лише за рік «SWB» виросла в групу компаній і зуміла посісти одну з пе-редових позицій в інтернет-просторі України. Група компаній «SWB» має не просто спільну корпоративну культуру з усіма ознаками основних її типів – ця внутрішня корпора-тивність така само унікальна і не-повторна, як і сам Проект «SWB»!

Незважаючи на начебто нема-теріальність корпоративної куль-тури, керівництво «SWB» розуміє, що в міру задоволення так званих базових потреб того чи іншого працівника або керівника у нього виникають потреби іншого плану: це і можливості самореалізації, і усвідомлення своєї належності до колективу, визнання та повага… Чом би й ні?

На Заході відкрито говорять, що людині властива певна «потреба в співучасті». Причому основна мотивація аж ніяк не грошова! У «SWB» важливо те, що люди ви-конують завдання тих, кого вони знають і кому довіряють!

Культура бізнес-процесу, що її формує група компаній «SWB», враховує, що працівники орієнто-вані на те, як виконується робота, перед її початком відбувається тривале узгодження, залучення «суміжних» відділів. Це дещо вповільнює темпи роботи, однак витрачений час не є критичним. За рахунок високої комунікації, що існує в «SWB», нівелюється осно-вний негативний фактор культури процесу – поганий взаємозв’язок між відділами. Після цього «вклю-чається» наступний чинник – культура мети, широко поширена в лідерських компаніях. Жорстка, але не агресивна командна робота з високою внутрішньою конкурен-цією у керівників відділів, чітка орієнтація на досягнення постав-лених цілей (як правило, великих проектів) і, як наслідок, значний і успішний результат праці роблять такий тип культури досить ефек-тивним. У процесі взаємодії тих чи інших відділів «SWB» виникає і третій тип культури – культура дії, що характеризується активністю та наполегливістю всіх учасників процесу в досягненні амбітних цілей, підвищеною увагою до ко-мандних цінностей компанії і по-зитивним кінцевим результатом. І все це, вочевидь, об’єднує так

звана культура великих ставок, у якій на перше місце виходить чітка підпорядкованість, розуміння ієрархії компанії, досвіду та знань її керівників і, безумовно, високий рівень внутрішньої комунікації. В умовах, коли кожен співробітник розуміє, що і від його особистих рис, і від злагоджених та чітких дій усієї команди залежить майбутнє ком-панії, – всі співробітники «SWB» пишаються своїм призначенням!

Фірмовий стиль «SWB» – основа впізнання компанії в очах споживачівПоняття фірмового (або кор-

поративного) стилю зародилося відносно недавно, йому ще немає і сотні років. Наведемо одне з най-більш точних визначень корпора-тивного стилю: «це індивідуальний впізнаваний образ організації, що дозволяє виокремлювати її на тлі інших компаній».

Ще стародавні майстри познача-ли свої вироби особистим клеймом, яке теоретично можна трактувати як логотип, тобто оригінальне зо-браження, що репрезентує компанію, продукцію і має запам’ятовуватися клієнтами та партнерами. Саме логотип визначає фірмовий стиль, у якому важливі всі елементи – від колірної гами до оригінального зображення.

Л о г о т и п г р у п и к о м п а -ній «SWB» простий у виконанні, легкий для сприйняття і добре запам’ятовується. Він саме такий, яким і повинен бути логотип успішної компанії. Це свого роду символ, об-раз фірми, котрий був розроблений шляхом складної і творчої роботи.

Ми розуміємо, що корпоратив-ний стиль компанії – один із най-важливіших інструментів реклами і маркетингу, від якого багато в чому залежить, наскільки фірма буде успішною і впізнаваною на ринку. У фірмовому стилі «SWB» органічно поєднуються різні іміджеві елементи.

Одним із носіїв корпоративного стилю групи компаній «SWB» є ексклюзивні нагрудні знаки, вико-нані з чистого золота зі вставками діамантів.

Таких знаків існує три види, при-чому випущена їхня кількість суворо обмежена! Але основна цінність цих знаків зовсім не в тому, що на виготовлення кожного з них пішло стільки-то діамантів із відповідною масою у каратах, що не може не за-цікавити поціновувачів ювелірних прикрас. І не в тому, що ці нагруд-ні знаки випущено ексклюзивно, у вкрай обмеженій кількості, що також не може не привернути інтерес справжніх колекціонерів.

Істинна їхня цінність у тому, що ці витвори ювелірного мистецтва

–символи успіху і процвітання гру-пи компаній «SWB», аналогів якої у світі просто не існує! �

Максим Пилипович

Корпоративний сертифікат на нагрудний знак

Business Class Magazine №7(25)/201034

рІш

енн

ярІ

шен

ня

35

Народу нічим митися«Немає мила, ну немає!» – ви-

правдовується у телефонну слухавку Ірина Тарасевич, співвласниця одно-го з перших в Україні виробництв натурального мила (ТМ «ЯКА»). До речі, ЯКА– абревіатура, що роз-шифровується як Якісне, Корисне, Аромотерапевтичне. «Розкуповують, як гарячі пиріжки!» – сміється бізнес-леді, закінчивши розмову з дилером. Сміх сміхом, але наразі потужностей підприємства не вистачає, щоби задо-вольнити потреби ринку. «Поки що ми виробляємо до 20 тис. шматків мила на місяць. Але попит, за нашими оцінками, значно більший – близько 200 тис. Утім, ми не стоїмо на місці. Найближчим часом будемо розши-рювати виробництво, – говорить пані Ірина. «На території в півтора гектара під Києвом ми будуємо нове високо-технологічне підприємство, яке дасть змогу повністю задовольнити попит».

Мило з каструліЗараз у це важко повірити,

але в травні 2005 р. виробництво ТМ «ЯКА» стартувало у гаражі чо-ловіка Ірини. Тоді вони у звичайній каструлі вперше спробували зварити мило. «Приблизно в той час я про-читала історію успіху відомого парфу-мера минулого Брокарда і дізналася, що він починав із того, що варив мило у конюшні. Тоді я сказала чоловікові: «Ми на правильному шляху!» – смі-ється підприємниця.

Сама ідея зайнятися мильним ви-робництвом народилася у подружжя наприкінці 90-х, коли вони меш-кали в Чехії. Там натуральне мило ручної роботи не було диковинкою і пані Ірина до нього всією душею прикипіла. «Спершу ми привезли до України 15-20 шматочків мила

та роздарували їх друзям, – згадує вона. – Мило сподобалося абсолютно всім! І тоді нам захотілося спробувати зварити його самотужки. Декілька місяців я перекладала з англійської та французької все, що було можливо знайти стосовно виготовлення мила, чоловік відвідував бібліотеки, збирав старовинні рецепти мила та випро-бовував різні рецептури». За словами пані Ірини, найпоширеніша помил-ка, якої припускаються дилетанти, полягає в тому, що мило нібито

Фот

о О

лега

Дер

зько

го

Мильна опера«Бізнес роблять не професіонали, а ентузіасти!» – цю ненову мудрість випробувала на собі київська підприємниця Ірина Тарасевич. Разом із чоловіком колишня викладачка іноземних мов створила найбільше в Україні виробництво аптекарського мила.

ДовідкаІрина Тарасевич, співвласниця компанії – виробника ТМ «ЯКА»Народилася 4 жовтня 1963 р.Освіта: Київський інститут іноземних мов, викладач.Захоплення: малювання.

Business Class Magazine №7(25)/201036

рІш

енн

я

2005 р. виробництво аптекарського мила стартувало у гаражі

дуже просто зварити. Мовляв, від-криваєш шкільний підручник хімії і отримуєш усі необхідні формули: береш будь-який жир, додаєш луги, і виходить мило. Насправді все зна-чно складніше. «Ми робимо мило тільки на основі рослинних олій. Без додавання будь-яких тваринних жирів. Я впевнена, що рослинні олії значно краще впливають на стан шкіри. Щоби переконатися в цьо-му, достатньо намастити одну руку смальцем, а другу оливковою олією. Відчуєте різницю!» – говорить вона. Але налагодити виробництво мила на основі саме рослинних олій було дуже складно.

«Не може бути!»Пані Ірина сама визнає, що, коли

вони з чоловіком узялися до справи, обоє були «повними нулями у хімії». Отже, потребували кваліфікованих фахівців – хіміків. Щоби знайти їх, Ірина вирушила до Київського миловарного заводу і зустрілася з одним із технологів. «Кажу їй: у мене є унікальні старовинні рецептури, що ґрунтуються на рослинних жирах… Замість відповіді отримала катего-ричне «ні»: «Ви нічого не розумієте, такого бути не може. Мило неможливо зварити без додавання тваринних жирів!» Тож домовитися не вдалося. Але допомогла подруга – університет-ський викладач, кандидат хімічних наук, вона порекомендувала зверну-тися до головного технолога іншого миловарного заводу, яка виявилася дуже щирою жінкою і висококласним професіоналом. «Головний миловар на підприємстві – мій чоловік. Але саме та жінка допомогла грамотно скласти Технічні умови і перевірити рецептури й перші зразки продукції. Втім, загалом я не ставилася до миль-ного виробництва надто серйозно. Не переймалася: вийде чи не вийде. Ніхто не збирався займатися цим виробництвом із прицілом на великі прибутки». Впевненості Ірині, ко-лишньому викладачеві англійської та французької мов, додавав основний стабільний бізнес – Центр підготовки та навчання персоналу з ділової ан-глійської мови, що працює на ринку

з 1994 р. У той час її чоловік мав фірму, яка займалася будівельними робота-ми, і саме спільний капітал забезпечив початкові інвестиції для створення миловарного виробництва.

СтановленняОдну з перших власноруч виробле-

них партій мила (50 60 шт.) Ірина із чоловіком віднесли до Аптеки-музею м. Києва, щоби віддати на реалізацію. «У нас навіть упаковки ніякої не було, – пригадує підприємниця. – Моя мама самотужки пошила пакетики для кож-ного шматка та прикрасила їх ви-шивкою. Навіть не знаю, що перші

покупці хотіли отримати більше: мило чи ті пакетики». Попервах ап-текарське мило коштувало близько 15 грн. за упаковку (поступово ціну було збільшено до 22 25 грн.) – досить дорого, порівняно зі звичайним, що коштує 4-6 грн. Отже, без маркетин-гової підтримки воно розкуповува-лося доволі кволо. За перший місяць столична аптека «Віталюкс» продала лише 5 шматків мила (зараз у ній за такий самий період придбавають близько 200 шматків). Тож стало очевидно, що товар потрібно якось просувати на ринку. Тоді почалася праця над створенням спеціальних просвітницьких буклетів, у яких роз’яснювалося, що таке натураль-не мило, яких інгредієнтів у ньому не повинно бути. Згодом почали виробляти безкоштовні пробники продукції, що їх мали співробітники аптекарських мереж роздавати покуп-цям. Чи не привласнювали аптекарі ці пробники? «Та на здоров’я, нехай миються!» – відмахується Ірина.

«Пам’ятаю, 2005 р. ми виготови-ли 200 штук мила, близько десяти видів (зараз у компанії «ЯКА» їх по-над сорок. – Прим. ред.), – пригадує Ірина. – У жовтні того самого року вирушили з ним на спеціалізовану медичну виставку. Саме там я зро-зуміла, наскільки перспективним є мильне виробництво. Аптечні мережі виявили неабияку зацікавленість у нашому так званому аптекарсько-му милі, тому що воно має не тільки мийні, але й лікувальні властивості.

Найперше серед таких мил – дігтярне, адже дьоготь – природний антисептик. На другому місці – сірчано-дігтярне, третє посідає камфорне. Хоча таке мило має незвичний естетичний ви-гляд та запах. Ми не використовуємо барвників, тому наше мило нейтраль-ного природного кольору. Крім того, ми не застосовуємо ароматизаторів. Наша мета – створювати «правильне» мило. Людина, яка оцінила вплив такого мила на шкіру, повернеться за ним і купуватиме знов і знов». Пані Ірина вірить у те, що незабаром українці прийдуть до «правильного ставлення» до натуральних речей: «За статистичними даними, приблиз-но 9% українців декларують власну спроможність купити собі все що за-вгодно, окрім квартири та машини. Усі вони– наші потенційні покупці».

ПланиЗараз продукція «ЯКА» експорту-

ється до Росії та Білорусі, пробні партії товару було відвантажено до Канади, країн Балтії та навіть Японії. «Поки що нам бракує товару для того, щоб освоїти ці ринки, – розповідає Іри-на. – Так, тільки російський ринок може спожити ще 200 500 тис. штук мила на місяць». Наразі підприємство сконцентрувало зусилля на внутріш-ньому ринку: намагається збільшити обсяг виробництва та розширити асортиментну лінійку. Вже розробили рідке мило «ЯКА» та гель для душу. На підході виробництво шампуню. Паралельно триває праця над удо-сконаленням якості товару і рецептур. «Упаковка – це постійний пошук най-кращого варіанта. Ірина ніяк не може вдовольнитися наявною. «Хотілося б створити на підприємстві власне бюро дизайну промислової упаковки. Поки що не можу знайти варіант упаковки, який задовольнив би мене на 100%! Ми спробували декілька різних видів коробок, але найкращий ще попере-ду», – говорить вона. – Обов’язково його знайдемо, бо хочемо зробити «ЯКУ» відомим світовим брендом, аби всі дізналися, що українці здатні створювати високоякісні натуральні товари для догляду за шкірою та во-лоссям, що українські товари можуть гідно конкурувати з французькими й італійськими марками і продавати-ся в будь-якій країні світу». �

Яніна Кудь

Business Class Magazine №7(25)/201038

реТр

оСп

екТи

ва

Рай. НедорогоЗдача в оренду приміських дач була одним із найприбутковіших видів бізнесу на початку ХХ століття. Вже тоді кияни намагалися втекти від літньої міської спекоти на природу.

Де врятуватися від спеки?Від середини ХІХ століття Київ

розвивався шляхом невпинної ур-банізації. У ході будівельного буму вулиці швидко заповнювалися ка-пітальними цегляними спорудами. Земля відповідно дорожчала. Мало хто з домовласників дозволяв собі зберігати на своїх садибах зелені оази: кожний зайвий клаптик ішов під новобудови. Затишні куточки в центрі міста залишалися приві-леєм вузького кола найповажні-ших і найбагатших осіб – це були угіддя на кшталт великого саду

біля царського палацу чи про-сторих скверів у садибах генерал-губернатора та командувача вій-ськового округу.

Що ж до основної частини міських мешканців, то їхнє життя в нових умовах минало здебільшого серед кам’яних стін, на асфальтова-них подвір’ях або на бруківці мос-тових, з обмеженим озелененням. Це вкрай негативно позначалося на здоров’ї городян, особливо тих, чий вік тільки-но починався. Єди-ний порятунок можна було знайти у щорічних виїздах на відпочинок до здорових місцевостей.

Звичайно, для київських маг-натів не становило проблеми вла-

штувати місце дозвілля за межами гомінкого міста. Заміські «фа-зенди» з ошатними особняками і впорядкованими приватними парками так і називалися на до-кладних планах околиць Києва: дача Марголіна, дача Бернера, дача Кульженка… Дехто володів цілими маєтками на Київщині або ж вирушав на славетні європейські курорти. У гімназичних спогадах сина й онука мільйонерів Михайла Терещенка, вихідця з відомої ро-дини цукрозаводчиків-меценатів, можна прочитати, що влітку його в різні роки вивозили до дідо-вого села Головківки, до Криму, до Франції чи Швейцарії.

реТр

оСп

екТи

ва

39

Ясна річ, не кожному була по кишені літня поїздка на узбе-режжя Середземномор’я або Же-невського озера. Але приміські гаї та ліси Києва з численними озерами й цілющим повітрям теж могли за-безпечити повноцінний відпочинок. І на межі XІX-XX сторіч проблему масового прилучення до природи вдалося практично розв’язати. За-собом для цього стало утворення приміських дачних селищ. Хтось із киян отримав можливість збу-дувати недорогу віллу особисто для себе, а для когось з’явився ви-бір приватних дач, які можна було заорендувати на все літо за помірну плату (близько 50-100 крб. за сезон, що відповідало місячній платні дрібного чиновника).

Здешевлення через сусідівЗемлі місцевості Святошин

біля західного кордону Києва в до-революційний час були держав-ною власністю. Вони перебували на балансі Міністерства держав-ного майна. Територія Святошина прилучалася до Берестейського шосе (нині – проспект Перемоги) та входила до так званої Києво-Межигірської лісової дачі.

Прихильники ідеї створення при-міських дач мали на увазі насамперед Святошин, тому що в цього району була значна перевага – наявність шосейного зв’язку з центральною частиною Києва. Відомство дер-жавного майна погодилося надати частину своїх територій у довго-

строкову оренду. Вже 1896 р. пи-тання про розподіл певної частини Святошинського лісу на дачні ді-лянки у принципі було вирішено. Наступного року відбулося офіційне відведення в оренду понад 245 га (450 дачних дільниць), строком на 99 років. Заради ще кращого транспортного сполучення з міським центром зацікавлені підприємці на чолі з одним із засновником Свя-тошинського селища архітектором Олександром Хойнацьким створили акціонерне товариство, яке швидко (до 1898-го) обладнало спеціальну трамвайну колію з міста в бік Свя-тошина вздовж шосе. Спершу тут їздила конка, але 1901 р. лінію було електрифіковано. Квиток коштував 20 коп. в один кінець; інтервал руху в дачний сезон становив 8-15 хвилин. Іншим зручним транспортним засо-бом виявилася залізниця: 1902-го стала до ладу Ковельська гілка Південно-Західної залізниці, яка пройшла безпосередньо повз східну околицю Святошина. Просто біля селища влаштували роз’їзд, який згодом перетворився на повноцінну залізничну станцію. Поїзд довозив до Святошина від київського вокзалу за 14 копійок.

Протягом лічених років у Свя-тошині з’явилися селищна церква, чоловіче й жіноче училища, пошта і телеграф, бібліотека, санаторій, різноманітні медичні заклади, артезіанське водопостачання, по-жежна охорона, ресторани, їдальні, просторий парк зі ставком (ним опікувалося утворене громадськими активістами Товариство зі сприян-ня благоустрою дачної місцевості

Святошин). У розпалі сезону тут відпочивали приблизно 12 000 осіб; навіть узимку святошинські будинки не пустували, даючи житло близько трьом тисячам мешканців. Тут мали власні дачі чимало знаних киян – актор i антрепренер Ісаак Дуван-Торцов, утримувач цирку Петро Крутиков та ін.; швидке сполучення дозволяло їм не тільки відпочивати у своїх заміських будинках, але й що-дня їздити звідси до місця роботи. Тут-таки придбали собі котеджі декілька залізничних начальників, для яких проїзд до місця відпочинку взагалі був безкоштовним.

Утім, більшість дачників отри-мували бажаний відпочинок, наймаючи приміщення на сезон. Кращі варіанти коштували по-рівняно дорого – за дві кімнати з кухнею та зручностями просили 200 крб. Але були й дачі, що об-ходилися у набагато меншу суму. Приміром, за 70-80 крб. можна було відпочити на північній пери-ферії Святошина. Там було чудове повітря, проте на ціну впливали ймовірні ризики, пов’язані із су-сідством з селом Біличі. Молоді мешканці цього села набули сум-ної слави бешкетників: вони по-стійно навідувалися до Святошина та зачіпляли сусідів-дачників…

Їхали лісом трамваї на курортЩе одне чудове місце для дач

було створено за ініціативою Ринкова площа у Святошині.

З поштівки поч. ХХ ст.

Дачевласник Пущі-Водиці, підприємець Яків Каплер з онуком

Фот

о на

дан

і авт

ором

Business Class Magazine №7(25)/201040

реТр

оСп

екТи

ва

Ділянки під дачі  почали хапати, мов гарячі пиріжки

київського міського керівництва. Місту належав великий ліс «Пуща-Водиця», прибуток від якого до му-ніципальної каси становив дуже незначну суму. Відомий дріжджо-вий фабрикант і громадський діяч Микола Чоколов запропонував перетворити цей ліс на курортне містечко. Якийсь час підтримка цієї ініціативи відчувалася лише на словах, проте 1900 р. «крига скресла»: до Пущі-Водиці було прокладено спеціальний трамвай-ний маршрут. Одразу після цього ділянки під дачі (загалом 600, площа кожної понад 2700 кв. м) почали хапати, мов гарячі пиріжки. Відтепер місто отримувало за орен-ду місцевості 20 тис. крб. щороку.

Нове селище було поділе-но на 14 ліній. Тут теж доволі швидко подбали про благоустрій. Особливою принадою слугували низка ставків, придатних для ку-пання й риболовлі, та цілюще соснове повітря: Пущу-Водицю використали навіть як місце влаштування великого санато-рію благодійного Товариства боротьби з сухотами. Обивателі наймали пущинські дачі в серед-ньому по 100-150 крб. за сезон.

Міська влада склала спеціаль-ні «кондиції» для тих, хто бажав скористатися дачною садибою в Пущі-Водиці. Характерно, що кожен користувач мав право при-дбати ділянку у власність (при-міром, той, хто платив 120 крб. оренди – середній показник по се-лищу, – міг приватизувати 27 со-ток міської землі за 4000 крб.). Серед київських багатіїв знайшло-

ся чимало охочих провести таку операцію, поки ціни не зросли. Пущинськими дачниками стали архітектори Володимир Ніколаєв та Едуард Брадтман (котрі, до речі, взяли участь у проектуванні за-будови селища), підприємці Яків Каплер, Ілля Снєжко, Яків Ріхерт та багато інших.

Син одного з пущинських да-чевласників, відомий діяч кіно й телебачення Олексій Каплер, згадував, як улітку щонеділі до Пущі прибувала спеціальна причіпна трамвайна платформа:

«На лавках причепа сиділи музи-канти духового оркестру й грали марш. Дачники прокидалися під цей святковий сигнал, який озна-чав, що сьогодні в парку на п’ятій лінії весь день буде гуляння, а ввечері на відкритій естраді відбудеться концерт, у закритому театрі – спектакль, а в дощатій будівлі сінематографу – прем’єра нової кінострічки». Саме там Ка-плер, нащадок торговця готовим платтям, відчув нестримний потяг до «10-ї музи», яка, зрештою, при-несла йому успіх і славу.

…За радянської доби переваж-ну частину ділянок приміських курортів було націоналізовано. Відтоді Святошин разом із су-сідніми Біличами виявився по-глинутим міським середовищем: тут було прокладено лінію метро, а на колишніх просіках виросли хмарочоси. Пущі-Водиці більше пощастило – вона досі залиша-ється курортно-санаторною зо-ною. В обох місцевостях серед новобудов ще сьогодні можна по-бачити вишукані котеджі початку ХХ сторіччя – пам’ятки тих часів, коли кияни різних статків оздо-ровлювалися на відстані кількох верст від центру гамірного міста.�

Михайло Кальницький

Дача міського діяча Степана Лесіша у Святошині. З поштівки поч. ХХ ст.

Святошинський трамвай. З поштівки поч. ХХ ст.

Business Class Magazine №7(25)/201042

глоб

уС

Круїз Середземним морем Туроператор: American Travel GroupМаршрут: Барселона – Флоренція – Неаполь – Рим – Монте-

Карло –Пальма-де-Майорка – Барселона (7 днів)Особливості. На круїзному лайнері Norwegian Jade 12 рестора-

нів, 13 барів і лонджів, три басейни, у тому числі басейн для ма-люків. Для дітей передбачена велика програма, розрахована на кілька вікових категорій: спортивні та розважальні змагання, конкурси. Поки діти гратимуться, до послуг дорослих фітнес-центр, SPA, художня галерея, каплиця, театр, бібліотека, казино.

Вартість: тримісна каюта (15 кв. м) з балконом – 3,2 тис. дол.; п’ятимісний Penthouse suite (51 кв. м) – від 8,5 тис. дол.

Примітка. До вартості включено все, крім алкогольних напоїв.

Disney Cruise Line Туроператор: «Альбатрос Тур»Маршрут: Флорида – Багами – Флорида (5 днів)Особливості. Castaway Cay – приватний Диснеївський острів на Багамах.

На круїзних лайнерах від Диснея на вас чекають тематичні клуби для ді-тей різного віку, басейни, розваги за участю класичних диснеївських персо-нажів, бродвейські мюзикли, перегляд фільмів Волта Диснея у 3D-форматі. У кожному ресторані пропонується дитяче меню. У програмі відпочинку плавання на човні зі скляним дном, відвідання ферми метеликів, зустріч із дельфінами.

Вартість: від 680 дол. за особу (без урахування перельоту з Києва).Примітка. Родзинка дитячої програми – пошуки справжнього скарбу.

Спадкоємці відпочиваютьBusiness Class зібрав п’ять найцікавіших пропозицій українських туроператорів для незабутнього літнього відпочинку з дітьми.

Фот

о на

дан

і ад

мін

істр

ація

ми

готе

лів

43

Gold Coast Туроператор: «Грін Лайн Тур»Маршрут: АвстраліяОсобливості. Gold Coast називають пляж-

ною столицею Австралії. Тут кілька національ-них парків і зоопарків з екзотичною флорою і фауною, а також «Світ Моря» – величезний парк водних атракціонів і шоу з морськими тваринами, «Світ Кіно» – «австралійський Голлівуд» зі всіма супутніми атрибутами, у тому числі шоу каскадерів, «Світ Мрії» – місцевий Диснейленд із безліччю атракціонів і тематичних шоу, аквапарк і парк диких тварин «Куррумбін».

Вартість: від 2000 євро за особу.Примітка. У заміських зоопарках навколо

відвідувачів кружляють зграйки маленьких кольорових папужок і зблизька можна роз-дивитися сумчастого ведмедика – коалу.

Казковий мінойський світТуроператор: News TravelМаршрут: Крит (7 днів)Особливості. П’ятизірковий готель

Capsis розташований поруч із «Міной-ським казковим світом» – парком розваг, створеним за взірцем мінойських палаців та за мотивами давньогрецьких міфів. Пло-ща 4000 кв. м, російськомовний персонал. На території парку знаходяться мінойський палац із безліччю ігрових кімнат і від-критих майданчиків, Лабіринт Мінотавра, корабель Одіссея, басейн, закритий кіно-театр, амфітеатр, де проводяться вистави та міні-дискотеки.

Вартість: від 2700 євро за трьох осіб.Примітка. У парку дітям пропонують

обід, вечерю, закуски і напої безкоштовно.

Місто дітей Туроператор: «Сьоме небо»Маршрут: Сардинія (7 днів)Особливості. Forte Village Resort – курорт, де роз-

ташоване чарівне «Місто дітей». Це розважально-пізнавальний комплекс, спеціально створений для маленьких постояльців. Тут малюки не тільки розважаються, але й дізнаються багато нового і цікаво-го. У чарівних майстернях міста вони знайомляться із секретами італійської кухні, вчаться малювати, ліпити з глини, співати, танцювати і навіть складати оповідання. Територією курсує дитячий паровозик.

Вартість: за запитом.Примітка. Найцікавіші моменти перебування на ку-

рорті будуть закарбовані в спеціальній книзі Forte Village Book, яку гості отримують у подарунок.

Із серії «Велетні», 200х150, полотно/акрил, 2006 знаходиться у колекції Ігоря Воронова

гал

ерея

Фот

о ро

біт

над

ані а

втор

ом

45

Молода київська художниця Леся Хоменко голосно заявила про себе ще 2005 р. серією робіт

«Дачні Мадонни». На величезних полотнах були зображені суворі тітки в купальниках та білизні на городі, які, здавалося, будь-якої миті були готові зробити крок за межі полотна: у його рамках їм було затісно. Серія наробила чимало галасу і миттєво розпро-далася. Тоді картини Лесі можна було купити зовсім недорого – приблизно за 1 тис. дол. Зараз середня ціна на її полотна ко-ливається в межах 6-10 тис. дол., а одного разу сягнула 15 тис. дол. За цю суму роботу художниці за посередництва дилера придбав невідомий колекціонер.

Уперше Леся продала своє полотно у віці 14 років, 1995-го.

«Малювала етюд у Мюнхені . Там до мене підійшло подружжя літніх баварців і запитало, скільки я хочу за картину. Я сказала пер-ше, що спало на думку: 80 марок. І вони, не вагаючись, погодили-ся», – згадує Леся.

«Був іще цікавий випадок, – розповідає художниця, – 2005 р. я продала роботу з серії «Велеь-ні» галеристці Людмилі Берез-ницькій. Кілька років по тому я цілком випадково дізналася, що ця картина експонується в знаменитому MUMOK – Віден-ському музеї сучасного мисте-цтва: прочитала про це в «Живо-му журналі» мого друга Толіка Бєлова». �

Із серії «Дивокрай», 300х400, полотно/акрил, 2009

Леся Хоменко

Із серії «Моржі», 200х200, полотно/акрил, 2007знаходиться у колекції Сергія та Наталії Вакуленків

Із серії «Моржі», 200х150, полотно/акрил, 2007

48

Матеріалізований символізмОдин із провідних гравців на українському арт�ринку, власниця Bereznitsky Gallery в Києві та Берліні, арт�критик, куратор мистецьких проектів Людмила Березницька – про символічні ціни на мистецтво, перспективи українських художників і міщанство як унікальну рису нашої культури.

клуб

49

Мистецтво має символічну ціну – як золото

Пані Людмило, Вас можна назвати старожилом українського ринку мистецтва. Крім того, Ви кілька років жили та працювали в цій сфері у Німеччині. Розкажіть про осо-бливості українського та німецького арт-ринків.

Український ринок мистецтва перебуває в зародковому стані. Якщо 10 років тому його просто не було – був десяток колекціоне-рів, які досить грамотно підходили до формування колекцій, – то зараз безліч людей бажають купувати витвори мистецтва, з’явилася сила-силенна галерей, однак арт-ринок не функціонує так, як повинен. У ньому відсутні налагоджені схеми взаємодії художник–галерея–клієнт. Немає загальновизнаних цінностей у мистецтві. Галереї та аукціонні будинки не виконують своєї функ-ції селекторів, відбірників. Наші аукціонні будинки ставлять собі за мету заробити якомога більше, користуючись повною відсутністю смаку в покупців, а також відсутніс-тю медійного середовища навколо мистецтва.

Що Ви маєте на увазі під медійним середовищем?

Це частина системи, яка має чинити вплив на дилерів, продавців мистецтва, здійснювати за ними нагляд. Скажімо, якщо у своїй галереї в Німеччині я виставлю щось низькоякісне, мене одразу ж розкритикують як в арт-спільноті, так і в пресі. У нас же практично від-сутня професійна художня критика. Пишуть: «У Людмили Березницької на відкритті виставки був швед-ський посол». Це чудово, це теж важливо, але мені б хотілося, щоби журналісти могли написати про те, що ось цей художник – плагіатор, а цей, навпаки, пропонує нові ідеї, а загалом виставка не дуже вийшла, тому що… І таке інше.

Крім професійних арт-критиків, у кожній західній арт-спільноті є не-залежні експерти. Вони теж залучені до ринку, але тримають планку, ви-тримують позицію «над битвою». Це відомі теоретики-мистецтвознавці, автори книг, куратори, організато-ри великих проектів, у тому числі некомерційних. Кожен галерист, відбираючи роботи для виставки, намагається дивитися на них очима незалежних експертів. Від експерт-ної оцінки залежить майбутнє гале-

реї. В Україні теж є така людина, але тільки одна – Олександр Соловйов. Усі ми так чи інакше з ним консуль-туємося, хочемо, щоби він підтримав наш вибір. Однак навіть якщо він підтримує, це ще не гарантує успіх виставці, тому що, повторюю, наш ринок «дикий». Дуже часто укра-їнський покупець мистецтва орієн-тується на власні уявлення про те, що є добре, а що погано. Простіше кажучи, підходить до мистецтва з міркою «подобається – не подоба-ється». А в такий спосіб неможливо створити справжню колекцію.

Але в Україні все-таки є меценати, є відомі колекціонери…

Авжеж, такі люди є. Вони фор-мують колекцію правильно. Виби-рають якийсь період у мистецтві – скажімо, 50-і роки, український неоімпресіонізм, і придбавають роботи найвідоміших художників цього напряму або навіть не найві-доміших, якщо це вдала робота, яка добре відображає зріз часу. Тоді колекція з набору окремих предме-тів перетворюється на повноцінне висловлювання колекціонера, що виражає себе в тому, як він добирав картини. Але таких людей обмаль. Багато хто заявляє про такі амбіції, але насправді більшість колекцій створюється стихійно і неякісно, тому що в нас немає професійних консультантів, залучених до ринку. І навпаки, часто роль консуль-тантів виконують сторонні люди, без усякого бекграунду, освіти, досвіду.

Але в такому разі, очевидно, немає гарантії, що куплену картину коли-небудь вдасться продати хоча б за ту саму ціну, яку за неї заплатили?

Чимало покупців мистецтва в Україні не розглядають свої надбання як інвестиції. Але якщо й розглядають, то часто роблять грубі помилки.

Як узагалі формується ціна на об’єкт мистецтва?

На Заході цей механізм працює як годинник. Припустімо, я, гале-рист, знаходжу нового художника.

Я ніколи не призначу на його робо-ти ціну 10 тис. дол., як часто-густо роблять в Україні. Навіть дуже хороший художник, який щойно з’явився на ринку, має коштувати дешево. Таким чином ви притягаєте громадський інтерес. Картини цього художника мають почати прода-ватися, поширюватися. Крім того, спочатку низькі ціни стимулюють митця до розвитку, а високі – тільки псують характер.

Після того як художник став по-пулярним, на його роботи вже мож-на призначати більш високу ціну.

Потім проходить ще один цикл і так далі. І весь цей час галерист розкручує митця, забезпечує появу публікацій тощо. Медіа-середовище відіграє важливу роль у формуванні ціни.

У нас же все, на жаль, не так. До мене приходить покупець, бачить картину, яку я оцінюю в 5 тис. дол., і запитує: «Навіщо мені платити стільки, якщо на Андріївському узво-зі такий самий пейзаж продається за 50 дол.?» Покупець не бачить різниці між цими двома роботами, для нього і те й інше – просто по-лотно і олія. Він не розуміє, що мистецтво, на відміну від това-рів споживання, має символічну ціну – як золото. І цю ціну створює арт-ринок. Якщо на художника при-значено ціну в 5 тис. дол., нижчою вона вже не буде.

Так-таки й не буде? Ніколи? Але ж Ви кажете, що люди в нас купують суперпогані речі і, очевидно, не так уже й дешево… Є кон’юнктурні художники, які просто вміють себе продавати. Їхня ціна, наскільки я розумію, рано чи пізно неодмінно впаде.

Цілком правильно. В Україні існує локальна ціна на предмети мистецтва, яка ніяк не корелює зі світовою. За якийсь час, коли наша країна стане частиною світового арт-ринку, більшість із того, що зараз купується, не просто впаде в ціні, а повністю знеціниться. Ці речі по-чнуть символізувати поганий смак своїх власників.Ф

ото

над

ані B

erez

nits

ky G

alle

ry

Business Class Magazine №7(25)/201050

клуб

Галерист, здобувши ім’я, може зробити ім’я будь-якому художнику

Але щось залишиться?Якщо говорити про сучасне

мистецтво, залишаться насам-перед неоімпресіоністи: Шишко, Глущенко, Шовкуненко, ще кілька імен. Це високі професіонали, які робили свою справу добре і, головне, вчасно. У всьому світі був підйом імпресіонізму в 50-і роки – мож-ливо, трохи раніше, ніж у нас. Усі ці художники увійдуть до анналів світового мистецтва, але не як пер-ший ряд, звісно. Їхня ціна, думаю, буде тільки зростати.

А якщо говорити про сучасних художників?

Нова хвиля, що виникла в се-редині 80-х: Гнилицький, Голосій, Савадов, потім наступне поколін-ня – Мамсиков, Проценко, Чич-кан. Ці художники створили нове мистецтво, що заперечує попере-днє, – мистецтво постмодернізму, повернення до живопису після періоду його відкидання. У цей

самий час аналогічний процес відбувався в усьому світі. І наші художники потрапили в тренд. Їхньому мистецтву вже забезпе-чено місце в музеях, ціни на нього зростатимуть.

Нещодавно роботи низки україн-ських художників потрапили на аукціони «Сотбіс» і «Крістіс». Як Ви оцінюєте значення цієї події для українського ринку?

Так, 2009 року я представляла на «Сотбіс» роботи Гнилицького, Ройтбурда, Чичкана, Гусєва, По-киданця та Мамсікова. Але почати слід з того, що, як правило, на аукціоні продаються речі з других рук. Безпосередньо віддати роботу на торги можуть такі загальнови-знані величини, як, наприклад, Нео Раух або Демієн Хьорст. Звичайний шлях для маловідомого художни-ка – арт-ярмарок. Існує близько десятка найбільших арт-ярмарків, у кожного з яких є більш дрібні сателіти. Найголовніший – «Арт Базель». У ньому беруть участь 200-300 галерей з усього світу. По-трапити туди практично неможли-

во: на рік звільняється лише два-три місця. І перш ніж подавати заявку на «Арт Базель», потрібно пройти відбір на сателітних ярмарках. Якщо ти запропонував гарну про-граму, провів дослідницьку роботу і правильно відчув тенденцію цього року (подібно до того, як відбува-ється гра на біржі), ти можеш по-трапити на сателіт. Участь у ньому коштує близько 15 тис. дол., в «Арт Базель» – 60-80 тис. дол. за 5 днів. До того ж участь в «Арт Базель» пе-редбачає наявність певної кількості публікацій, період існування галереї має перевищувати 4 роки… Вимоги жорсткі, як при захисті дисертації. Але якщо ти потрапив на цей яр-марок – усе, ти «в обоймі». У тебе є ім’я, є репутація, і тепер все, що ти пропонуєш, вважатиметься на-певно гарним. Тепер, здобувши ім’я, ти можеш зробити ім’я будь-якому художнику – навіть якщо візьмеш його з вулиці, він автоматично стане відомим.

Однак галерея зі Східної Європи потрапити на «Арт Базель» не може. Нас там не сприймають усерйоз. Тому я вирішила використати інший шлях, щоби презентувати українське мистецтво на світовому ринку. Я вирішила заявити про себе на аукціонах. Їздила туди щоміся-ця протягом року, намагаючись знайти потрібні зв’язки, і врешті-решт знайшла знайомих, які мене відрекомендували.

Які критерії відбору творів мисте-цтва на ці аукціони?

Критеріїв три: ім’я художника, якість роботи і ступінь імовірності того, що вона продасться (з кількох робіт відомого митця завжди оби-рають найкомерційнішу, «продава-бельну»). Я гарантувала представ-никам аукціону, що ці художники відомі в Україні. Якість їхніх робіт оцінили експерти й погодилися, що вона достатньо висока і відпо-відає вимогам аукціону. Окрім того, я гарантувала, що привезу з Укра-їни покупців. Це був ризик. Якби картини не купили, це обвалило б український арт-ринок.

На щастя, все пройшло добре, двері для українського мистецтва прочинилися, і тепер уже до нас приїжджають селектори і оцінюва-чі з Заходу. Щоправда, на відміну від західного ринку, у нас не існує джентльменської угоди між худож-ником і галереєю. Там художник ніколи не стане продавати свої роботи з майстерні – тільки через галерею, яка допомогла йому роз-крутитися. А інша галерея ніколи не співпрацюватиме з художником, знаючи, що «сусід» вклав у його розкрутку солідні гроші. У нас ці правила не діють, тому тепер художники, які побували на «Кріс-тіс» і «Сотбіс», продають картини просто з майстерень і змінюють галереї. Але це вже інша історія.

Для мене як для галериста резуль-тат полягає в тому, що тепер про мою галерею знають, і в мене з’явилася надія рано чи пізно потрапити на то-повий арт-ярмарок. І все це, до речі, сталося завдяки тому, що в мене є берлінська галерея. Якби її не було, експерти «Крістіс» ні за що не при-їхали би до України дивитися роботи художників, яких я представляю.

А чому Ви не зосередите бізнес у Ні-меччині? Навіщо Вам дві галереї?

Чесно кажучи, відкриваючи 2006-го галерею в Берліні, я збира-лася переїхати до Німеччини. Але це жорсткий експеримент. Увійти до німецької, та й будь-якої західної арт-спільноти дуже складно. Мені це, взагалі, вдалося завдяки Борису Михайлову. Моя галерея відкрила-ся його виставкою. На Заході його дуже цінують. Люди міркують так: Михайлов не стане виставлятися абиде; якщо він дав згоду, значить, визнає статус цієї галереї. На від-криття прийшло півтори тисячі осіб. До речі, завдяки цій виставці Михай-лов повернувся до України. Його тут до того часу вже забули. Щоправда, покупців на його роботи в Україні поки що немає – у нас не люблять соціально спрямоване мистецтво, на відміну, наприклад, від Росії, де дуже популярний соц-арт.

Повертаючись до питання про берлінську галерею: хоча мене допущено до певних кіл, виживати там складно. Висока конкуренція, високі вимоги. Зрештою, Берлін – це не те місто, де можна продавати мистецтво. Лондон, Париж – ось де купують. А в Берліні мистецтво

51

створюється. Там відбувається формування нових стилів. Якщо ти не «поварився» в берлінському середовищі, тобі важко буде відчути поточні тенденції.

Мої покупці мешкають в Украї-ні, а берлінська галерея – це засіб зробити їхні придбання ліквідними. Мистецтво буде гарним, надійним вкладенням, якщо його визнають

не тільки в Україні, але й на західній арт-сцені. Саме цього я прагну.

Людмило, як Ви вважаєте, традицій-но сильна академічна школа живо-пису, котра існує в Україні, гальмує розвиток сучасного мистецтва? І чи багато, на Вашу думку, в нашій кра-їні хороших художників?

Художників мало. Немає ідей, немає комунікації між художниками, немає інформації. Зате в Україні можна отримати прекрасну акаде-мічну освіту, опанувати технології живопису й рисунку, практично забуті на Заході. Там студентам дають тільки основи, після чого вони обирають професора, і відтак освіта становить собою комунікацію між професором і студентом. У результаті за кордоном багато студентів художніх навчальних закладів узагалі не вміють малювати. Я вважаю це помилкою. Аби бути хорошим транслятором ідей, треба все-таки володіти малюнком, відчу-вати колір, знати його закони.

Кого з молодих українських худож-ників Ви вважаєте перспективним?

Мені здається, зараз в україн-ському мистецтві відбувається щось дуже цікаве.

Нинішні молоді художники зо-всім не ті, що навіть 5 років тому. Тоді наша молодь була злиденною, як вітчизняна Художня академія. Зараз молоді митці знають мови, подоро-жують Європою, мають комп’ютери. Виникли нові форми художньої презентації – наприклад, об’єднання Р. Е. П. (Революційний Експеримен-тальний Простір). Стилістично вони не внесли нічого нового в мистецтво, фактично вони роблять те саме, що й художники «нової хвилі» 80-х років. Але вони навчилися розкручувати

себе. В Україні попиту на них поки немає, хоча я впевнена, що буде. Поки що вони живуть на західні гранти, зайняли нішу «молодого покоління українських художників», представ-лені на західній некомерційній сцені. Згідно з прогнозами, інтерес до Схід-ної Європи, зокрема до її культури, буде зростати. Крім того, європейське мистецтво аж надто вигадливе, ви-

тончене, йому потрібна свіжа кров, наша стихійність, енергія. Потрібні нові імена, щоби розвивати ринок. І ці нові імена, схоже, з’являються. Мені здається, зараз народжується нове покоління, яке дивиться на мис-тецтво як на інструмент політичної боротьби, подібно до футуристів 20-х років. Це загальносвітова тен-денція. Якщо в 70-90-і роки були популярними соціальність в осо-бистісному розрізі, екзистенційність, проблеми сексуальності, людського тіла загалом, то зараз затребуване політично забарвлене мистецтво. Нинішні молоді митці схильні до по-літичного романтизму, вони творять якусь нову реальність. Художник хоче спілкуватися не з клієнтом, а з суспільством, висловити своє бачен-ня сьогодення. Наприклад, Давид Чичкан. Він створює нову міфологію, удосконалює не лінію і колір, а своє мислення, перетворює мистецтво на соціальне висловлювання. Най-ближчим часом збирається провести акцію – фарбувати лавки в місті. Це жест, художній і людський. У Харкові є цікавий художник на ім’я Гамлет. Він провів ніч на вулиці і зробив дуже цікаві замальовки птахів. Причому малюнки робив на папері хенд-мейд, старих шпалерах. Вийшла своєрідна поетика провінційності, майже сіль-ської простоти. Ліризм, примітивізм, ухил у сільську культуру, навіть міщанство – наші унікальні риси. Україна – не урбаністична країна, і це відрізняє нас від Західної Європи. Аби нами зацікавилися, треба знайти наші власні, унікальні риси, адекватну художню форму і мову, яка дозволить передати ці почуття глядачеві. Ми-тець, який зуміє це зробити, стане символом часу. �

Аріна Родіонова

ДовідкаЛюдмила Березницька, засновниця галереї Ludmila Bereznitska & Partner Gallery.Народилася 22 листопада.Освіта: філософський факультет КНУ ім. Т. Г. Шевченка, спеціалізація: етика, естетика. Аспірантура: кафедра етики, естетики та культурології. Кандидат філософських наук. Зараз – докторант Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв.Сімейний стан: незаміжня, виховує сина.Регалії: президент та засновниця Фонду розвитку сучасного мистецтва «Ейдос», куратор, арт-критик, колекціонер, автор монографії «Від червоного до жовто-блакитного».Захоплення: колекціонування предметів українського мистецтва.

П’ять  років тому наша молодь була злиденною, як вітчизняна Художня академія

Business Class Magazine №7(25)/201052

Тільки-но відгримів Вімблдон – найпрестижніше змагання так званого турніру Великого шолома. Чим не при-від влаштувати власний турнір? Це так приємно: еротично постогнуючи, від-бити удар суперника! Або суперниці…

Якщо дотримуватися давньої тра-диції (Вімблдонський турнір про-водиться з 1877 р.), грати доведеться на траві. Трав’яне покриття, на відміну від штучного, надає м’ячу більшого прискорення і, відповідно, вимагає від гравців більшої швидкості реакції. Вімблдонська трава – особлива. Її ви-

рощують за особливою технологією, яка тримається в секреті, і застеляють у вигляді величезних рулонів на під-готовлене поле.

Вімблдонський турнір має своєрід-ний дрес-код. Під час його проведення гравцям дозволяється виходити на корт винятково в білому. Гостей частують традиційними місцевими ласощами – заправленою вершками полуницею, яку вирощують у передмістях Лондона і доставляють просто з грядок. У се-редньому за два тижні турніру гості поглинають понад 150 тис. порцій. �

Гра аристократів

Babolat & Emporio Armani

Окуляри, Louis Vuitton

деТ

алІ

53

Фот

о w

ww

.isto

ckph

oto.

com

. Ф

ото

това

рів

над

ані L

ouis

Vui

tton

, Hel

en M

arle

n, H

exag

on, L

es M

ontr

es S

uiss

es, E

mpo

rio

Arm

ani

Хронограф, Maurice Lacroix

Козирок, Gucci

Шорти і теніска, Gucci

Ремінь, Gucci

Тенісні кросівки, Gucci

М’ячики для гри в теніс, ProPenn

Рушники, Louis Vuitton

Business Class Magazine №7(25)/201054

дра

йв

Мазепин ВісманУ гаражі Ігоря Мазепи, генерального директора компанії Concorde Capital, декілька автівок, але найулюбленіша–Wiesmann, яку він уважає дуже життєрадісною.

Оптимальна кількість автомобілів у родині, на мою думку, не повин на бути меншою за три. По-перше, ве-ликий джип – щоби возити причепи, квадроцикли, човни. По-друге, седан, для щоденних поїздок на роботу. По-третє, спортивна машина або мотоцикл для задоволення. Але я готовий визнати, що така «схема» не універсальна, а є радше наслідком мого індивідуального підходу.

Моїм першим автомобілем був Opel Omega. Мені тоді тільки-но ви-повнився 21 рік. Це була стара ма-шина з великим пробігом, близько 130 тис. км. Насправді я попросив свого знайомого пригнати для мене Volkswagen із Німеччини. Але так сталося, що він привіз Opel Omega. Незважаючи на літній вік, ця машина «пробігла» ще 300 тис. км, доки я її не продав.

Зараз я найчастіше їжджу на Wiesmann – німецькому авто класу «люкс». Машинка в усіх значеннях цього слова «без даху», розганяється до 100 км за 4 секунди! Я купив її, від-чувши, що в житті настав етап, коли хочеться чогось принципово нового, ні на що не схожого і водночас блис-кавично швидкого. Я провів досить багато часу в Інтернеті, вивчаючи спортивні автівки і спочатку хотів придбати Chevrolet Corvette або Dodge Viper. Навіть вирушив на автомобіль-ну виставку до Франкфурта. Цілий день придивлявся до суперпотужних машин і вже практично вирішив купувати Corvette. Аж раптом, уже на виході, абсолютно випадково помітив Wiesmann і зрозумів, що придбаю тільки цю машину! Найчу-довіше те, що Wiesmann – автомобіль, якому люди завжди посміхаються! Він викликає такі теплі почуття, що, думаю, ні в кого не підніметься рука подряпати або якось нашкодити йому.

Але його зовнішність оманлива! Характер у Wiesmann досить агресив-ний, хоча на вигляд він дуже живий, добрий і життєрадісний. Виробник цих авто пропонує небагату колірну гаму. Зате за всю свою історію він ви-пустив лише близько 600 таких ма-шин. Коли я купував цей автомобіль,

їх було лише 2-3 на вибір. В Україні нічого подібного ще не бачили.

Найкраще в ньому – душа.

Що в ньому не так? Він повністю зроблений уручну, і вряди-годи в ньо-му відкручуються ручечки, гаєчки, які, в принципі, можна дуже швидко прикрутити на місце власноруч.

На спідометрі що більше, то кра-ще. Люблю швидку їзду! Взагалі, зараз на будь-якій машині можна розігнатися до 200 км, цим нікого не здивуєш. А от дуже швидко розі-гнатися – це прикольно! Як у футболі: кращий гравець не той, котрий далі за всіх б’є м’яча, а той, який його б’є найкраще за всіх.

Водій не потрібен, але в мене він є, оскільки це істотно полегшує мені паркування. Якщо ти біжиш на зу-стріч, на яку не можеш запізнитися, або стоїш у пробці, ти будь-якої миті

можеш вибігти з машини і залишити її на опіку водія.

Коли доводиться стояти в заторі, мене це не дратує абсолютно. Я роз-мовляю телефоном, читаю газети, обмірковую якісь плани.

Останнього разу мене зупиняли даішники за перевищення швидко-сті, звісно. Спілкування в нас не скла-лося – було проведено операцію «за-хоплення», тому що я не зупинився на їхню вимогу.

До цієї моделі в мене був Mercedes S. Це зовсім інша машина, їх неможливо порівнювати.

Після Wiesmann у мене буде гелікоптер! Але Wiesmann ні на що не поміняю! �

55

Компанію Wiesmann засновано 1984 р. і названо на честь творців – Фридхельма та Мартіна Вісманнів.

Логотип Wiesmann зображує гекона, тому що, як кажуть у самій компанії, Wiesmann «при-

липає до дороги, як гекон до стіни».

Business Class Magazine №7(25)/201056

афІш

а

Музика27 липня Мюзикл «Кабаре»

«Кабаре» – один із найлегендарніших мюзиклів, який не сходить зі сві-тових підмостків мало не 45 років. Він розповідає про любовні пригоди молодої англійської співачки Саллі Боулз. Події відбуваються в Берліні в 30-і роки минулого століття, під час приходу до влади Гітлера. У ролях: Наталя Громушкіна, Світлана Свєтікова, Анастасія Стоцька, Олександр Маракулін, Сергій Лі, Ігор Балалаєв та ін.Жовтневий палац. Замовлення: 287-87-87. Вартість: 150-1500 грн.

Театр11 липня «Заповіт цнотливого бабія» (комедія)

Мова піде про героя всіх часів Дон Жуана. Сучасний український про-заїк і драматург Анатолій Крим представив свого героя, бабія і гульвісу, на схилі років. Затятий бабій кається в гріхах і запевняє глядачів у сво-їй цнотливості. Постановка: Віталій Малахов. У ролях: Валерій Зайцев, Микола Рушковський, Сергій Озіряний, Наталя Доля.Національний академічний театр російської драми ім. Лесі УкраїнкиЗамовлення: 287-87-87. Вартість: 10-100 грн.

12 липня «Дивна місіс Севідж» (трагікомедія)

Чи може величезний статок принести щастя? Чи можуть гроші скраси-ти самотність, наповнити життя змістом? Ця п’єса, що була написана Д. Патріком понад півстоліття тому і бачила підмостки багатьох театрів світу (свого часу роль місіс Севідж грали Фаїна Раневська, Віра Марецька і Любов Орлова), надзвичайно актуальна сьогодні. Режисер: Ірина Дука. У ролях: Ірина Дука, Ірина Новак, Олена Стефанська.Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки. Замовлення: 287-87-87. Вартість: 10-100 грн.

15 липня «Її шалені чоловіки»

Кожен чоловік хоч раз у житті ставив собі запитання: чого хоче жінка? Особливо той, хто, як грім серед ясного неба, чув фразу: «Любий, я йду до іншого»… Але з’ясовується, що жінці не так багато й потрібно: тро-хи уваги, трохи впевненості в тому, що її люблять. Режисер: Олег Нікі-тін. У ролях: Олена Борох, Станіслав Москвін, Віктор Семиразуменко. Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки. Замовлення: 287-87-87. Вартість: 10-100 грн.

21 липня «Дублери» (комедія)

Вистава розповідає про життя театрального закулісся. Поки на сцені за-ламують руки графи та графині, за лаштунками киплять акторські при-страсті: інтриги і скороминущі романи руйнують сім’ї, ведеться запекла боротьба за ролі. І ось доходить до того, що акторам доводиться рятува-ти спектакль, коли ображений прем’єр залишає сцену… Режисер: Олек-сандр Сінотов. У ролях: Євгенія Добровольська, Віктор Логінов, Олек-сандр Резалін, Оскар Кучера.Жовтневий палац. Замовлення: 287-87-87. Вартість: 130-850 грн.

Пригоди вбивці11 липня, Концертна зала Маріїнсько-го театру (Санкт-Петербург)«Пекельна комедія» – п’єса Міхаеля Штурмінгера для барокового орке-стру, двох сопрано і одного актора. В її основу лягла реальна історія Джека Унтервегера – вбивці і поета, гульвіси й журналіста. Його було ув’язнено за звинуваченням у вбивстві. Але високочолі критики настільки про-никлися поетичним хистом Джека, що клопотали про його звільнення. Однак на волі цей монстр став серій-ним убивцею і, врешті-решт, наклав на себе руки. «Я обожнюю робити те, що не під силу багатьом», – говорить Джон Малкович, який блискуче грає це чудовисько.У цілковитій відповідності до бароч-них канонів кожна сцена спектаклю відображає Радість, Ненависть, Лю-бов, Горе, Бажання і Захоплення. Дійство супроводжує музика Вівальді, Генделя, Глюка, Гайдна і Моцарта.Тел: +7 812 326 4141.

Бал Господній20 липняНаціональний академічний театр російської драми ім. Лесі УкраїнкиМоновистава «Олександр Вертинський. Бал Господній» присвяче-на життю і долі видатного співака, поета і композитора, який провів 25 років в еміграції. Мало хто пам’ятає, що Олександр Миколайович народився в Києві. З приходом радянської влади емігрував і об’їхав мало не весь світ: Європу, Азію, США. Ця людина товаришувала з Шаляпіним, Лифарем, Шагалом, Малевичем, Маяковським… Словом, з усіма, хто визначив обличчя тієї епохи. Якоюсь мірою він і сам був її обличчям. Утікши від радянської влади, чверть століття страждав від того, що не може повернутися на батьківщину, а коли, нарешті, отримав дозвіл, із радістю оселився в СРСР, створив щасливу сім’ю, продовжив акторську кар’єру і написав захопливі мемуари.У ролі Вертинського – Євген Лунченко.Замовлення: 287-87-87. Вартість: 10-100 грн.

ww

w.w

ikip

edia

.org

ww

w.m

ariin

sky.

ru

57

http

://se

pultu

ra.u

ol.c

om.b

r

8 серпня Tunnel. EXTREME DANCE LIFE

Особливість театру екстремального танцю EXTREME DANCE LIFE – в умі-лому синтезі класичної та сучасної хореографії з бразильською капоей-рою, акробатикою і навіть елементами рукопашного бою! Театр представ-ляє спектакль «Тунель» – історію про любов, у якій головним героям дове-деться пройти через тунель, що відокремлює цей та потойбічний світ.Будинок Офіцерів. Замовлення: 592-00-78. Вартість: 100-200 грн.

Кінопрем’єриу прокаті з 15 липня «Початок» (фантастика, трилер)

Виконавчий директор невеликої фірми керує конторою, працівники якої вмі-ють занурюватися у сни людей, щоб імплантувати у їхній мозок потрібну ін-формацію або, навпаки, видалити зайву. Звичний робочий ритм порушує за-мовлення вживити у мозок успішного бізнесмена ідеї, які вразять його конку-рентів. У ролях: Леонардо ДіКапріо, Майкл Кейн, Маріон Котіяр та ін.

у прокаті з 22 липня «Солт» (бойовик)

Палкі прихильники багатодітної голлівудської мами можуть радіти: на екрани виходить черговий бенефіс Анджеліни Джолі. Агента ФБР Евелін Солт (Джолі) звинувачують у тому, що вона таємно працює на російську розвідку. Тепер вона приречена, якщо, звичайно, не дове-де свою невинуватість. У головній ролі Анджеліна Джолі.

у прокаті з 29 липня «Кішки проти собак: Помста Кітті Галор» (комедія, анімація)

Ідеальна для сімейного перегляду кумедна розповідь про те, як відставний поліцейський пес Діггс повинен знайти і знешкодити Кітті Галор – кішку-сфінкса, найпідступнішу лиходійку зі світу домашніх тварин. Діггсу до-ведеться битися з нею і перешкодити їй захопити владу над усім світом. У ролях: Алек Болдуїн, Роджер Мур, Карлос Алазракі, Пол Родрігез та ін.

Виставкидо 14 липня Олександр Друганов: «Бачення»

Відомий український художник Олександр Друганов працює у різних царинах: фотографія, графіка, сценографія, музика. У галереї «Карась» можна ознайомитися з його живописною творчістю. Головний мотив виставки «Бачення» – філателія: марки і те, що з їхньою допомогою можна «натворити».Галерея «Карась». Режим роботи: 10.00-18.00, без вихідних. Тел: 238-65-31.

до 17 липня МУХі-2010

МУХі – конкурс молодих українських художників. Його пріоритетне за-вдання – пошук юних обдарованих митців та включення їх до контек-сту сучасного українського художнього процесу. Виставка охоплювати-ме близько 70 унікальних робіт різних видів та напрямів мистецтва: жи-вопис, скульптура, фотографія, колаж, інсталяція, відеоарт.Галерея «Боттега» спільно з Інститутом проблем сучасного мистецтва. Тел.: 279-53-53, 279-83-83.

30 липня – 16 серпня Параска Хома

Параска Хома – одна з найвидатніших майстринь українського декора-тивного наївного живопису. Її роботи зберігаються у численних музеях не тільки України, а й зарубіжжя. Чарівний світ, що його зображує Хома, – світ квітів та жар-птиць – приніс їй славу, визнання, звання народної ху-дожниці, хоча вона ніколи ніде не навчалася ремеслу малярства.Музей українського народного декоративного мистецтва. Режим робо-ти: 10.00-18.00, вихідний – вівторок. Тел.: 254-32-53.

до 19 вересня Сексуальність і трансцендентність

Триває виставка провокаційних робіт, присвячена сексу і духовним практикам. У виставці, що досліджує «складні взаємозв’язки між сек-суальністю і трансцендентністю», беруть участь 18 найвідоміших сучас-них художників, включаючи Яна Фабра, Дженні Хольцер, Джеффа Кун-са, Пола МакКарті, Бориса Михайлова, Такаші Муракамі, Тіно Сегала.PinchukArtCentre. Тел.: 590-08-58. Режим роботи: 12.00-21.00, вихід-ний – понеділок.

Незворушнііз 12 серпняЦей бойовик обіцяє підірвати рей-тинги всіх касових зборів. Уряд США посилає до однієї з країн Пів-денної Америки п’ять найманців для знищення місцевого диктато-ра. Посилає на неминучу загибель, як гарматне м’ясо… Нехитрий сю-жет, у якого б не було шансів, якби не одне «але»… На екранах згадають молоді літа всі топові зірки бойови-ків 90-х: Арні, Слай, Міцний горішок у відставці, воскреслий Упалий ян-гол Рурк… І оскільки згадати старій гвардії є що, канонічний хеппі-енд цьому дійству забезпечено.У ролях: Арнольд Шварценеггер, Сільвестр Сталлоне, Брюс Вілліс, Дольф Лундгрен, Міккі Рурк, Джей-сон Стетхем, Джет Лі та ін.

Могильники30 липня, ВаршаваSEPULTURA (у перекладі з порту-гальської – «могила») – одна з най-улюбленіших груп шанувальників

треш-металу. Після того як 2002 р. колектив залишив легендарний Макс Кавалера, у SEPULTURA від-крилося друге дихання, завдяки но-вому фронтмену Дерріку Гріну. Від-тоді треш-металісти надихаються не тільки досягненнями колег за фа-хом, але й класичними творами. Їхній передостанній альбом був присвяче-ний «Божественній комедії» Данте Аліг’єрі, а останній – роману Ентоні Берджесса «Механічний апельсин». Вартість: від 275 євро (виїзд 28 липня). Туристична компанія «Гранд Вояж Україна». Тел.: (044) 221-06-70.

Business Class Magazine №7(25)/201058

пре

Зен

Тац

Ія

Голландська нічЄвропейська Бізнес Асоціація ініціювала проведення

євровечірки «Голландська ніч», яка відбулася у при-міщенні Посольства Нідерландів.

Євровечірку розпочав Посол Королівства Нідер-ландів в Україні Пітер Ян Волтерс, привітавши гостей. Усі скористалися унікальною нагодою ознайомитися з новим виданням Orange Directory, що включає ви-черпний список голландських компаній, які працюють в Україні. На заході подавали вишукані страви євро-пейської кухні, в яких особливу увагу було приділено саме голландським мотивам. Свіжа полуниця стала справжньою несподіванкою, а іспанське гаспачо додало зустрічі приємної гостроти. Чудовий музичний супровід не лише відповідав голландському духу, але й надав вечору теплої дружньої атмосфери, залучаючи гостей до спілкування. Проте головний сюрприз відбувся на-прикінці свята, адже ніхто не пішов із порожніми руками. Кожен отримав у подарунок емблему та національний голландський символ – сабо (дерев’яні черевички). �

Формат заходу був дружнім та невимушеним

Гості мали змогу ознайомитись з виданням Orange Directory

Смачні європейські страви створили гарний настрій

Посол Королівства Нідерландів в Україні Пітер Ян Волтерс

Один з гостей вечірки Бенуа Монне, Директор компанії Arcom

Вітальне слово Посла Королівства Нідерландів в Україні Пітера Яна Волтерсата виконавчого Директора ЄБА Анни Дерев’янко

Для розважання гостей було запрошено вокальний колектив Атмосфера вечірки сприяла активному спілкуванню.

Фот

о на

дан

і EB

A

59

Готельєри прагнуть співпраці із владою

З метою налагодження відкритого діалогу та розробки програми спільної діяльності Ukrainian Real Estate Club провів черговий офіційний захід на тему: «Ефективна співпраця влади і бізнесу в розвитку готельного сектора».

Виступи спікерів були присвячені очікуванням інвесторів при реалізації проектів у сфері готельної нерухомості, фінансуванню готельних проек-тів банками. Представники міжнародних операторів охарактеризували чинники, що визначають інтерес міжнародних мереж до ринку, а також проблеми, які загальмовують вихід міжнародних операторів до України. Представники влади розповіли всім присутнім про ситуацію в царині роз-витку готельного сегмента, а також про ініціативи та пільги, спрямовані на розвиток готельного сектора з боку київської влади.

Захід, що проходив у готелі «Прем’єр Палас», зібрав на своєму май-данчику близько 150 осіб. Серед гостей були представники Assos Capital, Danish International Investment Funds, Delin Development, Dogus, Foyil Asset Management, Hanroc Development, Homeland, Ineco, ICD Investments, MTD, Optimum Invest, OTP Bank та ін.�

Фот

о на

дан

і U

krai

nian

Rea

l Est

ate

Clu

b

Учасники та гості Ukrainian Real Estate Club

Артем Юношев, Yunava Real Estate; Майк Коліні, Магдалена Секутовська, Hilton

Ігор Гур’єв, «Компас Девелопмент»; Олексій Шимонович, «Октава Кепітал»

Нік Коттон, DTZ; Домінік Меню, PNB Paribas

Денис Копилов, Ineco; Георгій Ясинський, Homeland Development

Учасники та гості Ukrainian Real Estate ClubЕдуард Полєхін, Denza; Євгенія Клепікова, Олександра Рибіна, China Town Trading House

Андрій Назаренко, Володимир Горащенко, Дубль W; Ігор Цаленчук, ГЕРЦ

Тарас Шелемех, Rustler Property Services; Костянтин Уссар, «Райффайзен Банк Аваль»

Олена Архіпова, Esta HoldingСергій Гайдайчук, Ukrainian Real Estate Club

Олена Шуляк, Midland Development

Business Class Magazine №7(25)/201060

пре

Зен

Тац

Ія

Коронація слова

10 червня відбулася ювілейна це-ремонія нагородження переможців Всеукраїнського конкурсу «Коронація слова», наймасштабнішого літератур-ного проекту в Україні, організованого Юрієм і Тетяною Логушами.

Гран-прі конкурсу в номінації «Романи» виборола пенсіонерка із села Ралівки Львівської області Ярослава Бакалець, яка отримала 20 тис. грн. Переможцями у номінаціях «Кіно-сценарії», «П’єси» та «Пісенна лірика про кохання» стали відповідно кияни Ія Мислицька, Валентин Васянович; Едуард Богуш, який до того ж здобув другу премію у «Кіносценаріях», та Во-лодимир Шинкарук із Житомира. Але окрім основного конкурсу, цього року вперше було організовано змагання для переможців минулих 10 років – «Гранд Коронація», учасників яких встигли назвати кращими авторами десятиліття у трьох номінаціях. У но-мінації «Гранд Романи» переміг Воло-димир Лис, відомий у своєму рідному місті Луцьку як журналіст та правди-вий синоптик. Нагороду йому вручали Тетяна і Юрій Логуші та відома укра-їнська письменниця Оксана Забужко. Тепер Володимир Лис має можливість на свій розсуд витратити справедливо здобуті 30 тис. грн. У номінації «Гранд Кіносценарії» 20 тис. грн. виграла мешканка Чернівців Юлія Боднарюк. Золотий вінець від ювелірного дому «Гарарук», що розробив спеціальні корони для всіх переможців «Гранд Коронації», їй одягнув всесвітньо ві-домий польський режисер Кшиштоф Зануссі.�

Юрій і Тетяна Логуші

Професор Микола Жулинський із гостями

Письменник Андрій Курков (у центрі)

Інтерв’ю під час церемонії

Письменниця Ірен Роздобудько (у центрі)

Нагородження переможцівГості церемонії

Юрій і Тетяна Логуші та письменниця Оксана Забужко

Фот

о на

дан

і EB

A

61

Світський турнір26 червня 2010 р. у Київському Гольф Клубі

GolfStream відбувся традиційний гольф-турнір на призи Київського сигарного клубу. Він проводився вже втретє і цього року отримав маститого титульного спонсора, мав офіційну назву Ermenegildo zegna Golf Cup.

У заході взяли участь понад півсотні гольфістів із 7 країн. Перший ритуальний удар по м’ячу зробив спеціальний гість турніру – князь Юлій Едуард Анхальт, герцог Саксонії. Захід відкрили президент Київського сигарного клубу Мілан Паєвич і директор турніру Воло-димир Цой. Ажіотаж навколо події підігрів і той факт, що вперше в Україні гольфісти боролися за кубок, який є не просто спортивним трофеєм, але й унікальним ювелірним виробом компанії HARARUK.

Навіть дощ не зіпсував гарного настрою гостей і не згасив спортивного запалу учасників турніру. Поки на гольф-полі кипіли пристрасті змагання, понад 250 гостей насолоджувалися затишною атмосферою турніру, дегустували віскі Ballantine’s та смакували ароматні сигари Bossner.

Переможцем гольф-турніру серед чоловіків став Вадим Фрунзе, серед жінок – Анна Моісеєва. За най-довший удар нагороду отримав Джеймс Джон (Корея). Після церемонії нагородження свято продовжилося концертом, благодійним аукціоном та дружнім спіл-куванням. �

Члени Київського сигарного клубу

Член КСК Олександр Нємой, директор Київського Гольф Клубу GolfStream Олена Плахова, президент КСК Мілан Паєвич

Вадим Медведєв (Ermenegildo Zegna) нагороджує переможців турніру

Перший ритуальний удар зробив князь Юлій Едуард Анхальт, герцог Саксонії

Виконавчий секретар КСК Олег Стрельников

Виконавчий секретар КСК Олег Стрельников, директор турніру Володимир Цой, директор Київського Гольф Клубу GolfStream Олена Плахова,

президент КСК Мілан Паєвич, ведуча вечора Маня

Business Class Magazine №7(25)/201062

пре

Зен

Тац

Ія

Велике плавання

17 червня круїзна компанія «Червона Рута» презентувала пер-ший в Україні трипалубний про-гулянковий теплохід Rosa Victoria, побудований у Німеччині.

У ході презентації гості здійсни-ли круїз Дніпром, ставши, таким чином, першими українськими пасажирами теплоходу. Rosa Victoria спроектована спеціально для річкових круїзів – одного з найпопулярніших за кордоном видів відпочинку. До її унікальних особливостей належать значний розмір (довжина 70 м), що до-зволяє з комфортом розміститися 400 пасажирам, і неперевершена швидкохідність – Rosa Victoria розвиває швидкість до 32 км / год.

Під час прогулянки гості на-солоджувалися частуваннями від шеф-кухаря, романтичними краєвидами вечірньої столиці та музикою джаз-бенду «Бетхо-вен». А тих, хто був налаштований на більш активний відпочинок, на відкритій палубі «запалював» ді-джей. Уміло організувавши відпочинок на будь-який смак, гос-подарі заходу продемонстрували рідкісний приклад того, як можна перетворити банальну презентацію на веселе свято. �

Сергій Сошинський (президент фонду «Здоров’я українських людей»), Влад Фісун (голова громадської організації «Щастя») та Ігор Соколов

(директор із зв’язків з громадськістю круїзної компанії «Червона Рута»)

Гості презентації

Джаз-бенд «Бетховен»

Валерій Поляков (журнал Gourmet) і Юлія Костецька

(журнал «Наталі»)

Бармен наливає фірмовий пунш Rosa Victoria

Солістка гурту «69» Діана Меринова (праворуч) із подругою

Фот

о на

дан

і ком

пані

єю «

Чев

она

Рута

»

63

Здорові діти – сильна Україна!

11 червня СПА-готель «Женева», що у Трускавці, офіційно розпочав сезон спорту, який триватиме до 11 вересня 2010 р.

Відкрив сезон 11 червня Перший благодійний волейболь-ний турнір. На паркет вийшли команди «Royal Hotels & SPA Resorts» (Київ), «Надзвичайні новини» (Київ), «Ураган» (Івано-Франківськ), «Стрілки» (селище Стрілець), «П’ятий елемент» (Київ), «Нікіта» (Київ). Варто відзначити професійну вправність шкільної команди «Стрілки», яка сенсаційно обіграла таких відомих людей, як Костянтин Стогній та Микола Катеринчук. Але найбільше вразила команда організаторів турніру «Royal Hotels & SPA Resorts», яка не програла жодної зустрічі.

Представник команди-переможця («Royal Hotels & SPA Resorts») та Почесний президент змагань Андрій Лопушанський вручили подарунки Лаврівському сиротинцю (Дрогобицький район), яким опікується СПА-готель «Женева», Стрілківській загальноосвітній школі-інтернату та дітям-спортсменам, які займаються східними єдиноборствами. Вихованці закладів отри-мали спортивне спорядження, волейбольні м’ячі, енциклопедії. Також Андрій Лопушанський передав дітям сувеніри та іменні колекційні картки від найкращого футбольного голкіпера України Олександра Шовковського. Генеральний директор СПА-готелю «Женева» Андрій Юрків, у свою чергу, вручив кошти, зібрані з турніру, а також благодійні внески відвідувачів комплексу та не-байдужих громадян маленьким спортсменам.�

Фот

о на

дав

Євг

ен Г

речу

к

Учасники та організатори турніру, діти з Лаврівського сиротинця, Стрілківської загальноосвітньої школи-інтернату та діти-спортсмени

Урочисте вручення нагород команді «Стрілки» (селище «Стрілець»)

Переможці Першого благодійного волейбольного турніру команда «Royal Hotels & SPA Resorts» (Київ)

Вихованці Лаврівського сиротинця (Дрогобицький район)Зліва направо: Костянтин Стогній, Микола Катеринчук, Андрій Лопушанський

Business Class Magazine №7(25)/201064

пре

Зен

Тац

Ія

Запрошуються тільки джентльмени

Чергове засідання членів Київського сигарного клубу ознаменувалося тестовим відкриттям ресторану The Park у розважальному комплексі D*LUX.

Київські джентльмени обговорили першочергові питання життя Клубу, насолоджуючись приємною атмосферою, вишуканими стравами євроазій-ської кухні від шеф-кухаря ресторану Mr. Daljit Singh і відмінними сигарами, наданими, за традицією, сигарним партнером Клубу компанією «Босснер».

Інший партнер Клубу – компанія «Перно Рікар Україна» надала віскі Ballantine’s. Головний приз вечора – сертифікат на право користування привілеями й перевагами «Київського Гольф Клубу» відповідно до умов програми Green Fee Card (строком на 1 місяць і вартістю 1000 євро) від «Київського Гольф Клубу «Гольфстрім» дістався одному з шанувальників гольфу, члену Комітету із заходів КСК – Олегу Герману.

Атмосфера вечора і гостинність розважального комплексу спонукали членів Київського сигарного клубу прийняти рішення про проведення наступного засідання на літній терасі, що готується до відкриття. �

Олександр Ротов, Мілан Паєвич, Посол Хорватії в Україні Желько Кірінчич Валерій Вижак, Ігор Переверзев, Дмитро Пильтяй

Андрій Дубровський

Різван Андані та Олег Стрельников

Сергій Роголь

Максим ЛавриновичОлександр Нємой

Ігор Переверзев, Лев Парцхаладзе та Мілан Паєвич

Фот

о на

дан

і Киї

вськ

им с

игар

ним

клу

бом

Business Class Magazine №7(25)/201066

У парку-готелі «Марат» на пів-денному узбережжі Криму заверши-лися Дні кабельного телебачення України-2010. Однією зі знакових подій телекомунікаційного простору на форумі став круглий стіл «Нішеві телеканали: взаємодія з рекламним ринком». Організаторами виступи-ли телеканал «Перший Діловий», Всеукраїнська рекламна коаліція та Українська асоціація маркетингу. Активну участь у круглому столі взяли керівники телеканалів, представники рекламодавців і агентств, дослідниць-кі компанії, медіа-експерти.

«Тема взаємодії нішевих теле-каналів із рекламним ринком є до-сить актуальною. І тільки завдяки конструктивному діалогу, у тому числі в межах цього круглого столу, можна знайти точки дотику. Сила в об’єднанні! Протистояти проблемам можна лише об’єднавши спільні інте-реси», – зауважив у вступному слові народний депутат України Ігор Шкіря.

«Варто зазначити, що подібні дискусії в Україні ніколи раніше не проводилися, а необхідність у них назріла давно. Кількість телекана-лів у країні стрімко збільшувалася, а умови на рекламному ринку зали-шалися колишніми, орієнтованими переважно на загальнонаціональних мовників. Близько 90% того, що ми продаємо на нашому телеканалі, є успішним у тому разі, коли ми про-даємо це безпосередньо. У такий спо-сіб легше знайти точки дотику. Адже клієнт уже знає канал, його програми, аудиторію. Крім того, відразу можна почути його думку, в майбутньому що-небудь корегувати. Але процес триває надто повільно. Тому дуже хочеться, щоби ми нарешті дійшли єдиного знаменника», – говорить го-лова правління телеканалу «Перший Діловий» Олена Рудік.

Валерій Маштаков, генеральний директор ЗАТ «Відеоінтернешнл Україна»: «Ринок телеіндустрії змі-нюється, і я впевнений, що ринок телереклами України недооцінений, після виходу з кризи він нарощуватиме обсяг інтенсивніше, ніж у Росії. У Росії 2009 р., порівняно з 2008-м, загальний

обсяг ТВ-реклами зменшився на 26%. Зросли лише два сегменти – реклама в Інтернеті і на тематичних телекана-лах. Упевнений, що обсяги коштів, які надходитимуть на тематичні канали, – серйозно випереджатимуть зростання ринку загалом. Що стосується дослі-джень, то в Казахстані, наприклад, давно введені портативні піплметри (РРМ) у вигляді годинника, які до-зволяють вимірювати телеперегляд у різних місцях (бізнес-центрах, клубах та ін.). Український ринок телерекла-ми з обсягом 350 млн. дол. може собі дозволити найсучасніші дослідження».

«Представники рекламного рин-ку, обираючи ЗМІ для розміщення, передусім звертають увагу на його рейтинг у телеглядачів. Звісно, нішеві телеканали мають нижчі показни-ки, ніж загальнонаціональні, хоча насправді порівнювати за однією шкалою аудиторію різних каналів не-правильно. Для розв’язання цієї про-блеми необхідно внести зміни до вже наявної системи або вигадати додат-кові методи оцінювання», – вважає директор телеканалу «MTV Україна» Костянтин Стрюков.

Ольга Росманова, керівник медіа-напряму «ГФК Україна»: «Основне для досліджень, які є валютою ре-кламного ТВ-ринку, – це репрезен-тативна вибірка. Вона повинна точно відображати ту територію і структуру, про які було заявлено. У переважній більшості країн застосовують стаціо-нарні електронні засоби вимірювання телевізійної аудиторії – так звані піплметри. Це означає автоматичну

реєстрацію подій на моніторі. Тобто все, що відбувається на екрані, фік-сується автоматично, без будь-якої нашої участі. Тенденція у всьому світі – розширення панелі з підключенням цифрового телебачення (кожна країна в міру своїх можливостей намагається розширити свою вибірку). Для ніше-вих каналів рекомендуємо проводити додаткові дослідження. Ми готові розглянути всі ваші пропозиції і по-бажання і переконані, що знайдемо вихід із ситуації».

«Вірю, що озвучені проблеми зна-йдуть своє практичне розв’язання, – з’явиться валюта у вигляді якісних або ж кількісних досліджень для нішевого телебачення. Круглий стіл – це дуже важлива подія в потрібному напрям-ку, це сходинка вгору», – резюмував модератор круглого столу Максим Лазебник, виконавчий директор Всеукраїнської рекламної коаліції.

За підсумками круглого столу можна дійти оптимістичного ви-сновку: завдяки конструктивному діалогу всіх учасників ринку, нішеві канали здатні сформувати абсолютно нову телевізійну модель, в осно-ві якої лежатимуть якість і оригі-нальність телевізійного продукту. Для рекламодавця, який націлений на комунікацію з певною аудиторією, більш раціональним рішенням буде не «вивуджувати» її з широкої маси людей на великому каналі, а відразу ж отримати. Це дає підстави вважати, що взаємодія нішевих телеканалів із медіа-дослідниками і рекламним ринком стане ефективнішою.

Фот

о на

дан

е те

лека

нало

м «

Пер

ший

Діл

овий

»

Чи будуть нові правила гри?За останні 5 років відбулося стрімке зростання нішевого (спеціалізованого) телебачення. Перенаситившись масовим продуктом, глядач шукає те, що йому справді потрібно.

Business Class Magazine №7(25)/201068

engl

ish

su

mm

ary

engl

ish

su

mm

ary

16

пер

Сон

а

17

Погано, коли робота в компанії  орієнтована на стосунки, а не на результат

Пане Богдане, вперше Ви приїхали до України 1992 р. Який професій-ний досвід Ви вже мали на той час за плечима?

Мій попередній професійний досвід не був пов’язаний із авто-мобілями. Після закінчення уні-верситету BSME Rutgers я шість років працював інженером у га-лузі, що англійською називаєть-ся machine design, тобто у сфері інженерного конструювання. Я робив різні інженерні креслення, причому вручну, на папері, адже комп’ютери в інженерній справі тоді ще не були поширені. Згодом я отримав підвищення і очолював підрозділ компанії в Чикаго, де здійснював інженерні розробки для найбільших світових фарма-цевтичних фірм.

Ви народились в Америці?Так, у Філадельфії.

Однак Ви українець за походжен-ням. Розкажіть про те, як Ваша родина опинилася в Америці.

Мої батьки народилися в Укра-їні і виїхали до Америки ще ді-тьми під час Другої світової війни. Батькові тоді було 16 років, він народився в селі Кульчиці Львів-ської області. Від назви цього села й походить наше прізвище. Мама виїхала з родиною у 8 років зі Львова. Мій дід за материнською лінією був професором Львівсько-го університету, а бабуся співала в тамтешньому оперному театрі. Пройшовши складні етапи емі-грації, мої батьки врешті опини-лися у Філадельфії. У місті діяла українська церква, і навколо неї селилися українські іммігранти. Жили вони громадою, зберігали рідну мову, культуру, традиції.

Цікаво, а як Ви познайомилися з паном Гинянським – власни-

ком компанії «Віннер Імпортс Україна»?

Я це добре пам’ятаю. Пан Гинянський теж американець українського походження, од-нак він належав до іншого класу, аніж мої батьки. Був заможною людиною, мав успішний бізнес. Натомість моя родина мала зна-чно скромніші статки. Наші світи, так би мовити, рідко перетинались у бізнесі чи побуті. Однак у житті української громади і пан Гинян-ський, і моя родина брали активну

участь. Гинянський фінансував різні проекти філадельфійської української громади і, довіряючи моєму батькові, часто саме його просив подбати про власні кошти. Якось і я разом із батьком при-їхав до пана Гинянського за че-ком. Мені було тоді 13-14 років. За кілька років українська громада влаштовувала дебютантський бал, і родина Гинянських попросила мене супроводжувати на ньому їхню старшу доньку. З цього при-воду ми зібралися разом на вече-рю і вдруге поспілкувалися. Тож можна сказати, що я ріс на очах пана Гинянського. Він знає мене з дитинства, і це, мабуть, було однією з причин, чому саме мені він запропонував очолювати ком-панію в Києві.

Багато американців, що приїздять до України, ставляться до цього як до трампліна, з якого вони розпо-чинають кар’єру. А як Ви постави-лися до пропозиції працювати тут?

Коли в Україні почав розвива-тися ринок, сюди, як до перспек-тивної країни, почали приїздити

різні, так би мовити, типи людей. Деякі дійсно приїздили сюди на два-три роки з метою зробити кар’єру у своїй корпорації. Адже якщо ти досягнеш успіху хай на-віть у невеликому представництві за кордоном, про це дізнається вся корпорація і ти можеш отримати підвищення. Інші приїздили, щоби заробити швидкі гроші. Вони від-кривали тут маленькі бізнеси з єдиною метою – заробити. Я не на-лежав ані до перших, ані до других. Я пишався тим, що я українець,

і був радий можливості при-їхати працювати сюди. Водночас я не знав, як надовго приїжджаю, і не уявляв, що чекає на мене далі в роботі та особистому житті, адже на той час я був ще не одруженим.

Потім, коли я одружився і ми чекали на дитину, я вирішив по-вернутися до Америки. Адже з погляду медицини Україна не була комфортним місцем для наро-дження дітей. Моя «перерва» тривала 5 років. За цей час в Аме-риці народилося двоє моїх ді-тей. 2002-го я знову повернувся сюди. Загалом в Україні живу вже 13 років.

Із Вами цікаво поспілкувати-ся на тему української бізнес-ментальності, адже Ви її можете оцінювати зсередини як українець і разом із тим як американець. Які, на Ваш погляд, основні від-мінності українського бізнесме-на від, приміром, того ж таки американського?

Відповідь на це запитання змі-нюється кожні три роки. 1992 р. я би відповів інакше, ніж зараз. Ф

ото

Оле

га Д

ерзь

кого

Круті віражіГенеральному директорові «Віннер Імпортс Україна» Богдану Кульчицькому нецікаво працювати лише за гроші. Натомість для пана Богдана важливим є бачити перед собою великі цілі. Схоже, у характері енергійного менеджера примхливо поєднуються американська амбітність та українська мрійливість.

16 Bohdan Kulchytsky: Taking Steep Turns

Bohdan Kulchytsky, Winner Imports Ukraine’s General Director, is not interested in working just for money. Instead, he needs to see great goals ahead of him. It seems that this energetic manager’s character fancifully combines both American ambition and Ukrainian dream.

Bohdan, you first came to Ukraine in 1992. What kind of professional experience did you have at the time?

My previous professional experience had nothing to do with cars. After graduating from Rutgers University with a BSME degree, I worked as a machine design engineer. My job was to generate various engineering drawings. And I had to draw them on paper by hand, because computers were not yet widely used in engineering at the time. Later I was promoted to head our company’s unit in Chicago, where I did engineering work for the world’s largest pharmaceutical companies.

Are you a native-born American?Yes, I was born in Philadelphia.

And yet, you are of Ukrainian descent. How did your family come to live in America?

My parents were born in Ukraine and immigrated to America in their childhood years during World War II. My father was 16 at the time. He was born in the village of Kulchytsi in Lviv region. Our last name originates from the name of that village. My mother left Lviv with her family at the age of eight. My mother’s father was a professor at the Lviv University and her mother sang at the Lviv Opera Theater. Having gone through the difficult stages of emigration, my parents settled in Philadelphia. There was a Ukrainian church in that town and many Ukrainian immigrants settled there. They lived as a community. They spoke their native language and preserved their original culture and traditions.

How did you meet Mr. Hyniansky, the owner of Winner Imports Ukraine?

I remember that meeting very well. Mr. Hyniansky is also an American of Ukrainian descent. However, he belonged to a different class than my parents. He was well off and ran a successful business. My family, on the contrary, had much lower incomes. Our paths seldom crossed both in business and in everyday life. Yet, both Hyniansky and my family took an active part in the life of the Ukrainian community. Hyniansky financed different projects implemented by the Ukrainian community in Philadelphia, and as he trusted my father, he would often ask him to take care of his money. Once I came to Hyniansky together with my father to get a check. I was 13-14 at that time. Several years later, the Ukrainian community held a debut ball and the Hyniansky family asked me to accompany their elder daughter there. On that occasion, we then got together for a dinner and met for the second time. So you can say that I grew up before Hyniansky’s eyes. He had known me since childhood

and that was probably one of the reasons why it was I who was offered to head the company in Kyiv.

Many Americans, who come to Ukraine, saw it as a spring-board that may help them launch their own career. What did you think of the offer to work here?

When the market started developing in Ukraine, different sorts of people began to come here viewing Ukraine as a promising country. Some of them would really come here for two or three years to build a career in their company. If you succeed even in a small representative office abroad, the entire company will know about it and you may get promoted. Others would come to make quick money. They would set up small businesses in Ukraine for the sole purpose of making money. I did not belong to either type. I was proud of being Ukrainian and was glad to have an opportunity to come here and work. At the same time, I did not know how long I would be staying here and had no idea what awaited me in my career and my personal life, as I was still single at that time.

Later, when I was married and we were expecting a baby, I decided to return to America. From a medical standpoint, Ukraine was no comfortable place for having babies. That ‘break’ lasted five years. During that time, my two children were born. In 2002, I came back here again. In total, I have been living in Ukraine for thirteen years now.

It would be interesting to talk to you about the Ukrainian business mentality, as you can perceive it ‘from the inside’ as a Ukrainian and at the same time as an American. What do you think is the difference between a Ukrainian businessman and an American one?

The answers to this question keep changing every three years. Back in 1992, my answer would have been different from today’s. Ukraine has changed over the past 18 years, and so have business in Ukraine and my ideas of many things. It is a philosophical question, and the answer to this question cannot be black and white.

As to the main mission of business, in Ukraine, like everywhere else, people want to earn money, receive a profit and live a good life. How can you achieve that? Naturally, one must work hard, bring benefits to his company and, as a result, move up the career ladder. Unfortunately, in Ukraine many people in business depend on relationships: it matters who you know, who are your friends and how you help each other. Their work is focused on relationships rather than on the result of their work in the company. This phenomenon is less common now, but it still exists.

I also have another observation: Ukrainians are very hard-working and they can work well within a certain system. You could even say that, within a system, Ukrainians work much better than anyone else. However, when Ukrainians go beyond it, they do not always know how to handle the situation.

What has struck you as the most negative in Ukraine?Corruption.

But America also has a corruption problem.Average Americans do not come across corruption. Yes, there are

exceptions. There are situations when a meeting with an influential person can be arranged for money, but that is not part of the everyday life of an average American businessman or any other ordinary American. Americans do not pay to the police or school headmasters… In Ukraine, corruption is wherever you go, it is everywhere.

Have you given bribes?No, I cannot do that. That would humiliate me as a person. Yet, having

lived here for many years, I began to look a bit differently at the things. How can you survive on $ 200 per month? After a while you realize that bribes are the money that people need to survive. They are like additional payments necessary to bring the public officials’ salaries to an adequate level. But an end must be put to such practices sooner or later. Corruption ruins the country.

Two years ago you said that you were planning to give most of the top management jobs in your company to Ukrainians. Have you done that? Don’t you think that Ukrainians could be more useful for your company? They understand the local realities better, don’t they?

The top positions in our company must be held by Ukrainians. We are working towards this goal. Even the recent crisis helped us here. We had to cut our staff, and it was mainly our foreign employees who were laid off. Today, two out of the four companies belonging to the Winner Group of Companies are headed by Americans, and the other two companies are headed by Ukrainians. By the way, our Financial Director is Ukrainian and that is a very important position.

In fact, employment of Ukrainians is less expensive. Not in terms of wages, but in terms of the related costs associated with employing Americans, such as accommodation rent and air travel. At the same time, trust is a very important factor in business. It is often easier to work with expats because they understand you better.

Your company is said to have a rather democratic management system and a high level of responsibility among mid-level managers. But if they make any mistakes, who will the ultimate responsible person?

The ultimate responsibility is always mine. If there is no particular person in a company to bear responsibility, it will fall apart. That’s all. In Ukraine, however, it is a common practice to engage in blame-shifting and finger-pointing. I cannot recollect any Ukrainian minister ever saying: «This is my fault. I apologize.» Instead, what you always here us: «I didn’t know anything, so I didn’t do anything, it is all someone else’s mistake…»

It was probably a pleasant experience to bear responsibility and report on the results before the crisis, when the market was still operating at a tremendous pace.

Yes, everyone was a genius then (laughs).

And you were a super-genius above the geniuses.Yes (laughs).

And now that there is a fight over every client, what managerial features are needed, in your opinion?

You must be able to take quick and ‘careful’ decisions. You cannot postpone any decision for tomorrow. And you cannot avoid making decisions. It is better to take at least some decisions than none.

When we entered the crisis, we had over € 100 million worth of goods granted as security. It was very important then to sell them off and return the money to the banks. We did it and repaid our debts down to the last cent. We cut the company’s costs quickly and accurately and that also greatly helped us to weather the crisis.

Can you tell us about the mistakes you made during the crisis? At least the most significant ones.

We went to the stock exchange and converted hryvnias into euros to repay the loans. On the next day, the euro / hryvnia exchange rate went down and we lost our money. Of course we could not know that the euro would drop, but it was a mistake anyway. It was also a big mistake that before the crisis we spent money too easily, we allowed ourselves many things. We built a new office on the outskirts of Kyiv with a swimming pool and a fitness center, so that the employees could work more comfortably. And I thought it was right. Now that the crisis has hit us so badly, I believe it was a mistake. Still, when the situation changes for the better, I will think again that it was right (laughs).

Actually, I make ten small mistakes per day… As for other ‘global’ mistakes… No, I cannot think of any.

You always top rating charts. You have been recognized as the best manager in the automobile sector. I must confess though that I question all our ratings. What is your attitude towards diplomas and awards? Do you put them up on your walls?

No, you can see that there are no diplomas on my office walls. In fact, I never try to influence the results of this or other rating, and material awards are of no importance to me. The greatest reward in my life is the upbringing of my three children.

In April, for the first time in two years, the media reported car sales growth. Does that mean that the car retail market is going up?

Is the market growing? Is that an event to be proud of, or to write home about, as the Americans would say? No, we are very far from being proud of a strong automobile market. In April 2009, 13,600 cars

Business Class Magazine №7(25)/201070

engl

ish

su

mm

ary

engl

ish

su

mm

ary

were sold in Ukraine, while in April 2010 we sold 14,100 cars, that is, 3.9% more. Looks like growth. Yet this growth is only 500 cars for the entire country. In fact, that is nothing. But if you take the total number of cars sold in the four first months of this year, we can see a 27% year-on-year sales decrease. During the first four months of 2009, 62,907 cars were registered, but only 45,600 were registered during same period in 2010. It was the effect of January 2010, which was very difficult and much worse than last year’s January. In total, 174,000 cars were sold in the country last year, and this year I predict this figure to be 170,000 cares, which means that the situation will not change.

There is a positive moment though. The market has stabilized, it is predictable, and the companies have optimized their operations over this period of time.

Are you operating at a loss now?The first two months of this year were very difficult. So far, there is

nothing to be proud of. I hope that in one year’s time we will break even. Breaking even under such conditions is good.

What do you think of the automobile retail development scenario? Optimists say that in two or three years it will reach the pre-crisis level. Pessimists speak about the future collapse of many companies, especially if the country opens its borders to old cars.

I do not believe that the situation will return to the pre-crisis level within the next five years. It is true that before the crisis we saw an abnormal and artificial demand practically for everything. Kyiv’s real estate and land prices were unrealistic… We will not see this hysteria anymore. People will become more attentive and less emotional.

At the same time, I do not think that we will be facing a collapse. First, our market has dropped the most in comparison with the European markets. Before the crisis, 700,000 cars were sold in the country per year, and now – 170,000, so there has been a five-fold decrease, and that came as a shock. If the market plunges by another 20,000 cars, it will not be so shocking any more. As far as our company is concerned, it is a rather small company and it can respond to any external changes in a timely and flexible manner, so for us personally there is no threat of collapse.

If Ukraine joins the European Union and opens its borders to second-hand cars following the example of Poland, it may become an additional problem for the industry. But this definitely won’t happen in two years’ time. As a matter of fact, the market will be affected by events which we cannot fully predict. I mean the technology and ecology. It will be the advent of new modern environmentally friendly cars and electromobiles that will affect the automobile industry development scenario much more than any other factors.

Are you planning to add new brands to your portfolio?No, we are not planning to add any new brands. I still cannot see any

brands that we would be interested in.And yet, now is a good time for development. Some of the dealers,

with whom we used to cooperate, wound up their business during the crisis. So we can occupy their niches. We are planning to launch our own dealer center for Porsche cars in Kyiv. Now is a good time for buying land and building dealer centers, as land and construction have become less expensive.

Have you counted how much your company costs now?To estimate the value of a company, you need to find someone who

will be willing to pay for it. I can tell you that it is worth € 150 million, but if no one is ready to pay the money, it means it does not cost that much. So, a company costs as much as someone is ready to pay for it. Hardly anyone is buying anything these days. I am sure that today our company costs less than it did before the crisis, and yet its value will grow some day.

You have achieved the maximum as a hired manager. What’s next? Are you planning to set up a company of your own?

If I had the answer to this question, my life would be much easier. The last nine years have been very exciting for me. I did achieve the maximum before the crisis and I survived its blows, which was a wonderful experience. Now I feel like I am back in 2004, that is, I have returned into the past, and that bores me. I am not interested in working

just for money. So, I am in the process of searching: should I set up my own company or acquire shares in a business or should I go into politics? I know that I could do something in politics, but the question is whether I will be allowed to do anything. I have not made any big fortune yet. I think one should first earn some money and only then go into politics. One should go into politics not to make money but only to change the lives of people in their country for the better. In short, let us meet two years later again and I believe I will be able to answer this question.�

28

рІш

енн

я

29

Частка продажів «Бартніка» в Україні не перевищує 8%, решта йде на експорт

Від тюрми та від бджоли…Біля виробничих приміщень

компанії «Бартнік» припарковано з десяток велосипедів. Співробітники найбільшого українського експортера меду приїжджають на роботу на дво-колісних. Воно й не дивно, «Бартнік» розташований у невеличкому містеч-ку Ізяслав, що на Хмельниччині, тут не прийнято «шикувати». Власника компанії, Валентина Паньковського, підлеглі кличуть ласкаво: «Стані-славич». Дивлячись на його щиру посмішку, загоріле обличчя та густі вуса, можна подумати, що він нещо-давній пасічник, а медовий бізнес – просто продовження його захоплення бджільництвом. Насправді ж, перш ніж відкрити власну справу, Пань-ковський 23 роки служив директором виправно-трудової колонії (10 із них – у колонії суворого режиму). За радянських часів при кожній в’язниці було підприємство з виго-товлення різноманітних корисних товарів. В ізяславському закладі в’язні виготовляли бджолиний інвентар. Саме це й визначило подальшу долю директора тюрми. Одного разу йому замовили виготовлення партії вули-ків, проте замовники купили менше, ніж домовлялися. Паньковський забрав вулики додому, купив бджіл і відтак став бджолярем-аматором. 1995 р. відбулася ще одна випадкова подія, яка стала доленосною. Тоді до ізяславської колонії в пошуках тари для перевезення бджіл приїхав польський підприємець Роберт Ко-лясинскі. Замовлення на бджолині клітки виконали, але взаємовідноси-ни на тім не закінчилися. Колясинскі разом зі своїм товаришем Янушем Кошталевичем надумав вирушити

в Сочі до Інституту бджільництва Ро-сії, аби купити племінні бджолосім’ї, матки. Проте їхати самотужки понад 2,5 тис. км через пострадянський простір поляки не наважувалися. «Конвой» їм забезпечив Паньков-ський, який допомагав перевозити бджіл два роки поспіль. А на третій рік Кошталевич запропонував українцеві співпрацю. У Польщі спостерігався

дефіцит гречаного меду, тоді як в Україні його було вдосталь. Кошта-левич доручив своєму українському знайомому займатися заготівлею та відправкою цього меду до Польщі. Паньковський уже давно замислю-вався над тим, щоби змінити сферу діяльності, проте, як сам зазначає, не мав грошей навіть на реєстрацію фірми. Таким чином, за допомо-гою поляка (який виділив 800 дол. на старт) у 48-річному віці директор тюрми Валентин Паньковський став бізнесменом, зареєструвавши фірму «Бартнік»: «Я був повен сил та енергії, готовий до нових звершень!»

Солодке життяПопервах Кошталевич перера-

ховував кошти на рахунок Паньков-ського, за які той закуповував в укра-їнських пасічників мед (приблизно 20 тонн на місяць) та контро лював його відправку до Польщі. (До речі, «Бартник» досі не має власних па-сік, а закуповує мед у бджолярів та заготовників.) Польський партнер виплачував Паньковському заробітну плату як заготівнику – приблизно

500-800 дол. на місяць. Справи йшли добре до початку 2000-х років, доки в Польщі не почав агресивно розви-ватися мережевий ритейл. Розпочався «ціновий» тиск на виробників – від них вимагали неможливого. «Якби ми виконували умови ритейлерів, то, враховуючи вартість банки, кришки та упаковки, грошей на вміст просто не залишалося б», – розповідає під-

приємець. Європейські ритейлери почали закуповувати китайський мед, що був удвічі дешевший, і по-треба в українському продукті відпала. Перед бізнесменом постав вибір: «закриватися» або шукати новий ринок збуту. Відповідь знайшлася сама. Перебуваючи в Києві, Вален-тин зайшов до кафе на Хрещатику, до нього за столик підсів американець польського походження. Чоловіки розговорилися, з’ясувалося, що аме-риканець палає ідеєю торгувати ме-дом: у США продукти бджільництва користуються неабияким попитом. Невдовзі нові знайомі почали працю-вати на таких самих умовах, на яких Паньковський вів бізнес із поляком. До США підприємство Паньковського постачало приблизно 1-1,5 тис. тонн меду на рік.

Із самого початку «Бартнік» не працював на український ринок, хоча така ідея виникла ще під час першої поїздки до Сочі 1995 р. Тоді разом із поляками Паньковський зайшов до київського магазину поди-витися, як продається мед. Побачене здивувало іноземців. Вони звикли до брендованої продукції, а в україн-Ф

ото

Оле

ксан

дра

Дам

ансь

кого

Мед, ще й ложкою!Напередодні виходу на пенсію Валентин Паньковський залишив державну службу, щоби відкрити невеличкий власний бізнес, а натомість створив компанію, яка стала найбільшим українським експортером меду.

28 Valentyn Pankovsky: Scoops of Honey

Before retiring, Valentyn Pankovsky quit public service to start a small business of his own. As a result, he has created a company that is now Ukraine’s number one honey exporter. .

Addictive Bees …Вefore going into his own business, Pankovsky was a director of a

correctional facility for 23 years (a decade of which he ruled a maximum security penal colony). In Soviet times, each correctional facility had a manufacture producing various small goods. The prisoners of the Iziaslav correctional facility made bee-keeping implements. This fact proved decisive for the further destiny of the jail director. Once he received an order for a batch of beehives. But the customer purchased fewer beehives than initially ordered. Pankovsky took the remaining products home, bought bees, and became an amateur bee-keeper. In 1995, another occasion became a turning point for him. Robert Koliasinsky, a Polish businessman, came to the Iziaslav correctional facility in search of containers for transporting bees. His bee container order was successfully fulfilled. But that was not the end of those business relations. Together with his companion Janusz Kosztalewicz, Koliasinsky decided to go to Sochi to visit the Russian Bee-Keeping Institute and buy stock bee families and female bees for breeding. However, the two Poles realized the risk of going more than 2,500 kilometers across the post-Soviet territory on their own. So, Pankovsky ensured their security on the trip and then helped them transport bees for two years in a row. In the third year, Kosztalewicz offered cooperation to the Ukrainian. Kosztalewicz offered that his Ukrainian partner makes and exports that kind of honey to Poland. Pankovsky had been considering a career change for a long time but, as he admitted, he had no money even for registering a company. Thus, thanks to the Pole who lent him US$ 800 for the start-up, the 48 year old jail director, Valentyn Pankovsky became a businessman and registered a company called Bartnik.

Sweet LifeAt the beginning, Kosztalewicz transferred the money to the account

of Pankovsky who used it to buy honey from Ukrainian bee-keepers (approximately 20 tonnes a month) and controlled its exports to Poland. The Polish partner paid Pankovsky a salary of a honey maker in an amount ranging between US$ 500-800 a month. In the early 2000s the

business went well until Poland saw a massive onslaught of retail chains. Producers faced a pricing pressure, being asked for the impossible. «If we met the terms dictated by retailers, we would buy only jars, caps, and packaging, being unable to afford the content,» the businessman complains. European retailers started to buy Chinese honey that was twice as cheap, annihilating the demand for Ukrainian honey. The businessman faced a dilemma: to close the business or to look for another market. The answer came by itself. When in Kyiv, Valentyn walked into a café on Khreshchatyk Street and met an American of Polish descent. The two men fell into talk and as tuned out, the American was burning with the idea of selling honey in the U. S. where apiculture products were in great demand. They started to work together on the same terms as Pankovsky worked with the Pole. Pankovsky’s company supplied approximately 1,000-1,500 tons of honey a year to the U. S.

From the very beginning, Bartnik has not worked for the Ukraine’s market, although this idea emerged during that first trip to Sochi in 1995. At that time, Pankovsky entered a Kyiv store with the Poles to see how they sold honey. The foreigners were surprised at what they saw. They got used to branded products, but in Ukrainian stores, honey was sold in bulk scooped from milk churns with a knife. But the idea to create a Ukrainian honey brand materialized only in 2000. An old acquaintance of Kosztalewicz suggested a joint business to Pankovsky, oriented at the local market. The Pole’s contribution included jars, labels, caps, and decrystallizing and packing equipment (everything totaling US$ 30,000). Pankovsky could contribute only a GAZ-53 truck that took up just a 7 percent share in the charter fund. Kosztalewicz judged that such a share could not be a sufficient motivation for his partner and decided to give the Ukrainian a 49 share in the charter fund. The new undertaking had no money for advertising and Pankovsky started to work as a commercial agent, carrying his honey from town to town. «I took a bag full of jars with honey, picked a street in a city and went from store to store, offering the product to retailers,» the businessman recalls. The store directors and bosses met the unasked guest mostly with a smile or skepticism as branded honey was a wild thing for them. I sold nearly 2 tonnes a months until Billa entered the local market in 2001 to become Ukraine’s first supermarket. From that time on, every new retail chain felt obligated to put on the shelves in its outlets the same brands as its competitors did. Thus, Bartnik hit the shelves of almost all Ukrainian supermarkets with no special effort.

Pankovsky regards his trade in Ukraine as a sort of advertising campaign. «We do this thinking about our potential partners who will see our products in supermarkets,» the businessman says. He is not going to bank on the domestic market until retail chains stop their ungentlemanly behavior (charging fees for the entry, shelf etc).

Export OrientationBy and large, selling products packed for retail sale in Ukraine has

never been a priority for Bartnik. Even in the best of times, the share of domestic sales did not top the 15 percent mark. Now it does not exceed 8 percent (approximately 50 tonnes of honey a month). The rest goes to export. The crisis has made its contribution as well, bringing the purchasing power of the Ukrainians down to a significant degree. «Our people do not care about honey right now,» Pankovsky says. Nonetheless, Bartnik has managed to keep up the money turnover primarily due to the growth in prices in the world, ending the year at a EUR 2 per kilo mark. In 2007, honey went for EUR 0.8.

Some time ago, the export share of Bartnik’s output got a growth impetus from the so-called antibiotic scandal that hit Europe in 2003. The Chinese honey so favored and intensively sold by European retail chains was found to contain medicines from bees treated with antibiotics. Since then, the EU has an embargo on honey imports from China, allowing this product to be imported from Ukraine. «Incidentally, honey is the only food product whose import into the EU from Ukraine is permitted,» the businessman says proudly.

To enter Europe, Bartnik took part in Apimondia events (Apimondia is an international federation of bee-keeping associations, established in 1949 in Roma. Its members come from 62 world countries. – Editor). The company first introduced its products to the

Business Class Magazine №7(25)/201072

engl

ish

su

mm

ary

engl

ish

su

mm

ary

global community in 2004 in Ljubljana, Slovenia. Despite the fact that the company’s display occupied only a 4 square meters spot, the interest in Ukrainian honey was huge. «Our display featured a Taras Shevchenko portrait with the traditional embroidered decorative towel and viburnum branches. Most visitors looked at the portrait and then at me and asked: ‘Is that your grandfather or father in the picture? ’” Pankovsky recalls with a smile.

Now Bartnik’s share in Ukraine’s honey export nears 50 percent (2,800 tonnes a year). «Given the increased demand for honey and our decade-long impeccable reputation, we have no problem with sales,» the businessman says. «We could sell three times as much as our capacity allows.» Illegal supplies to Russia are an impediment to boosting our sales. Last year, honey exports to Russia equaled its exports to Europe. Russian buyers request no laboratory testing and offer higher prices to bee keepers.

Safe Warming UpWhat is behind the famous honey quality? The European standards

of this product are much more rigorous than Ukrainian, but the company needs to comply with them. For this purpose, the company has a special laboratory that measures physical and chemical parameters of honey to make sure that the product is not a fake and has no traces of antibiotics. The main honey selling problem is the product’s tendency to crystallize rapidly. Since consumers like liquid honey, every producer invents its own technology of preserving the product in the original condition for as long as possible. As a matter of fact, honey hardens due to the so-called crystallization centers that are effectively tiny remains of bees (legs, wings), grains of sand, pollen, air bubbles and so on. The businessman says there are no filters that can remove such impurities from thick honey. In Europe this problem is tackled by warming honey up to 82 degrees Celsius, filtering it and pouring it in end-user containers. The foreign technologies imply fast heating up, filtering, and fast cooling down. However, during this process, honey losses part of its nutrient value as a toll for the consumer’s liquid honey preference. Pankovsky says Bartnik uses a different technology, heating honey up to 42-45 degrees Celsius by electric bulbs (which is the natural temperature in the bee nest) and then filtering it. After this procedure, honey crystallizes again after three months, retaining its nutrient value completely. Incidentally, the company exports honey in large barrels so that the producer passes to its European contractors the trouble of trying to sell the honey before it losses its liquid condition or delaying the beginning of the crystallization process.�

48

Матеріалізований символізмОдин із провідних гравців на українському арт�ринку, власниця Bereznitsky Gallery в Києві та Берліні, арт�критик, куратор мистецьких проектів Людмила Березницька – про символічні ціни на мистецтво, перспективи українських художників і міщанство як унікальну рису нашої культури.

клуб

49

Мистецтво має символічну ціну – як золото

Пані Людмило, Вас можна назвати старожилом українського ринку мистецтва. Крім того, Ви кілька років жили та працювали в цій сфері у Німеччині. Розкажіть про осо-бливості українського та німецького арт-ринків.

Український ринок мистецтва перебуває в зародковому стані. Якщо 10 років тому його просто не було – був десяток колекціоне-рів, які досить грамотно підходили до формування колекцій, – то зараз безліч людей бажають купувати витвори мистецтва, з’явилася сила-силенна галерей, однак арт-ринок не функціонує так, як повинен. У ньому відсутні налагоджені схеми взаємодії художник–галерея–клієнт. Немає загальновизнаних цінностей у мистецтві. Галереї та аукціонні будинки не виконують своєї функ-ції селекторів, відбірників. Наші аукціонні будинки ставлять собі за мету заробити якомога більше, користуючись повною відсутністю смаку в покупців, а також відсутніс-тю медійного середовища навколо мистецтва.

Що Ви маєте на увазі під медійним середовищем?

Це частина системи, яка має чинити вплив на дилерів, продавців мистецтва, здійснювати за ними нагляд. Скажімо, якщо у своїй галереї в Німеччині я виставлю щось низькоякісне, мене одразу ж розкритикують як в арт-спільноті, так і в пресі. У нас же практично від-сутня професійна художня критика. Пишуть: «У Людмили Березницької на відкритті виставки був швед-ський посол». Це чудово, це теж важливо, але мені б хотілося, щоби журналісти могли написати про те, що ось цей художник – плагіатор, а цей, навпаки, пропонує нові ідеї, а загалом виставка не дуже вийшла, тому що… І таке інше.

Крім професійних арт-критиків, у кожній західній арт-спільноті є не-залежні експерти. Вони теж залучені до ринку, але тримають планку, ви-тримують позицію «над битвою». Це відомі теоретики-мистецтвознавці, автори книг, куратори, організато-ри великих проектів, у тому числі некомерційних. Кожен галерист, відбираючи роботи для виставки, намагається дивитися на них очима незалежних експертів. Від експерт-ної оцінки залежить майбутнє гале-

реї. В Україні теж є така людина, але тільки одна – Олександр Соловйов. Усі ми так чи інакше з ним консуль-туємося, хочемо, щоби він підтримав наш вибір. Однак навіть якщо він підтримує, це ще не гарантує успіх виставці, тому що, повторюю, наш ринок «дикий». Дуже часто укра-їнський покупець мистецтва орієн-тується на власні уявлення про те, що є добре, а що погано. Простіше кажучи, підходить до мистецтва з міркою «подобається – не подоба-ється». А в такий спосіб неможливо створити справжню колекцію.

Але в Україні все-таки є меценати, є відомі колекціонери…

Авжеж, такі люди є. Вони фор-мують колекцію правильно. Виби-рають якийсь період у мистецтві – скажімо, 50-і роки, український неоімпресіонізм, і придбавають роботи найвідоміших художників цього напряму або навіть не найві-доміших, якщо це вдала робота, яка добре відображає зріз часу. Тоді колекція з набору окремих предме-тів перетворюється на повноцінне висловлювання колекціонера, що виражає себе в тому, як він добирав картини. Але таких людей обмаль. Багато хто заявляє про такі амбіції, але насправді більшість колекцій створюється стихійно і неякісно, тому що в нас немає професійних консультантів, залучених до ринку. І навпаки, часто роль консуль-тантів виконують сторонні люди, без усякого бекграунду, освіти, досвіду.

Але в такому разі, очевидно, немає гарантії, що куплену картину коли-небудь вдасться продати хоча б за ту саму ціну, яку за неї заплатили?

Чимало покупців мистецтва в Україні не розглядають свої надбання як інвестиції. Але якщо й розглядають, то часто роблять грубі помилки.

Як узагалі формується ціна на об’єкт мистецтва?

На Заході цей механізм працює як годинник. Припустімо, я, гале-рист, знаходжу нового художника.

Я ніколи не призначу на його робо-ти ціну 10 тис. дол., як часто-густо роблять в Україні. Навіть дуже хороший художник, який щойно з’явився на ринку, має коштувати дешево. Таким чином ви притягаєте громадський інтерес. Картини цього художника мають почати прода-ватися, поширюватися. Крім того, спочатку низькі ціни стимулюють митця до розвитку, а високі – тільки псують характер.

Після того як художник став по-пулярним, на його роботи вже мож-на призначати більш високу ціну.

Потім проходить ще один цикл і так далі. І весь цей час галерист розкручує митця, забезпечує появу публікацій тощо. Медіа-середовище відіграє важливу роль у формуванні ціни.

У нас же все, на жаль, не так. До мене приходить покупець, бачить картину, яку я оцінюю в 5 тис. дол., і запитує: «Навіщо мені платити стільки, якщо на Андріївському узво-зі такий самий пейзаж продається за 50 дол.?» Покупець не бачить різниці між цими двома роботами, для нього і те й інше – просто по-лотно і олія. Він не розуміє, що мистецтво, на відміну від това-рів споживання, має символічну ціну – як золото. І цю ціну створює арт-ринок. Якщо на художника при-значено ціну в 5 тис. дол., нижчою вона вже не буде.

Так-таки й не буде? Ніколи? Але ж Ви кажете, що люди в нас купують суперпогані речі і, очевидно, не так уже й дешево… Є кон’юнктурні художники, які просто вміють себе продавати. Їхня ціна, наскільки я розумію, рано чи пізно неодмінно впаде.

Цілком правильно. В Україні існує локальна ціна на предмети мистецтва, яка ніяк не корелює зі світовою. За якийсь час, коли наша країна стане частиною світового арт-ринку, більшість із того, що зараз купується, не просто впаде в ціні, а повністю знеціниться. Ці речі по-чнуть символізувати поганий смак своїх власників.Ф

ото

над

ані B

erez

nits

ky G

alle

ry

48 Liudmyla Bereznytska: Token Prices

A leading player on Ukraine’s art market, the owner of the Bereznitsky Gallery in Kyiv and Berlin, an art critic and monitor of art projects, Liudmyla Bereznytska speaks about token prices

for art works, the prospects lying before Ukrainian artists, and philistinism as a unique trait of our culture.

Liudmyla, you may well be called a veteran of Ukraine’s art market. Besides, you spent several years in Germany, working in this field. Tell us please about the specifics of the Ukrainian and German art markets.

Ukraine’s art market is still in its embrional state. A decade ago, it did not exist at all. There were a dozen of art collectors who built their collections with sufficient competence. Now, there are so many people looking to buy art and so many galleries in the country. Yet, the domestic art market does not function as it should. It lacks working models of the artist-gallery-customer chain. There are no value standards in art. The galleries and auction houses do not act as art selectors as they should. Our auction houses keep their minds on high profits, taking advantage of the customer’s poor taste and lack of publicity surrounding art.

What do you mean saying about the lack of publicity? Mass media is part of the system intended to influence and oversee

art dealers and traders. For example, if I put on display some low quality work in my gallery in Germany, I face a hail of criticism both in the art community and in the press. We practically have no professional art criticism. The press writes, for example: “The exhibition opening ceremony hosted by Liudmyla Bereznytska was attended by the Swedish ambassador.” Of course, such facts are also important and worth attention. But I would like to see in the press something like “that artist is a plagiarist and this one is offering new ideas, and the exhibition proved not so successful because…” and so forth.

Apart from professional art critics, each western art community has independent experts. They are also involved in the market but keep a neutral position, watching the scene from above. Those are recognized art theorists, book authors, monitors and organizers of large projects, including non-commercial ones. When selecting works for an exhibition, a gallery owner tries to see them through the eyes of independent experts. The future of a gallery depends on expert opinions. Ukraine also has such an expert. Unfortunately, he is one and only. His name is Oleksandr Soloviov. We, gallery owners, consult him all the time, seeking his support for our choice. But even his support does not guarantee success to an exhibition, because - let me repeat this - our market is still wild. Most often the Ukrainian customer judges by himself what is good and what is bad in art. In other words, he approaches art with the only criterion that can be formulated as “I like it – I don’t like it.” You cannot create a real collection with such an approach.

How do they usually price art? In the West, this pricing mechanism works as a Swiss clock. Let us

say I am a gallery owner and I find a new artist. I would never set a price of US$ 10,000 for his work as is often the case in Ukraine. Even a very good artist who has just come to the market should cost little. In this way you attract public interest. Paintings of this artist must start selling first. In addition, initial low prices encourage the artist to progress, while high prices corrupt his character.

After the artist gains popularity, higher prices should be set for his works. Then, another cycle elapses and so on. All this time, the gallery owner should be promoting the artist, ensuring publicity for him. The media is a significant pricing factor. Things are different in our country, unfortunately. A customer comes to me, sees a painting bearing a US$ 5,000 price tag and asks me “Why should I pay this much, if the same scenery is on sale on Andriivsky Uzviz for US$ 50?” The customer does not see the difference between the two works. For him, it is all just canvass and oils. He does not understand that unlike consumer goods, art has a token price – just like gold. This price is formed by the art market. If a work of a given artist bears a US$ 5,000 price tag, no lower price will be possible any more.

Oh, will it? Never? You claim yourself that people in our country buy poor quality art pieces, paying sound money for them... There are artists-opportunists who just know well how to sell their works. As far as I understand, the prices for their works will eventually go down.

73

That’s right. Ukraine has local art prices that have nothing to do with world prices. Eventually, when our country becomes part of the global art market, most of the works currently traded on the local market will not only drop in price but will almost lose their prices. Such works will become a symbol of bad taste of their owners.

But something will still remain in price, won’t it? As far as contemporary art is concerned, neoimpressionists will

remain in price such as Shyshko, Hlushchenko, Shovkunenko and a few more names. These are real professionals who did their job well and, most importantly, timely. Impressionism was on the rise in the 50s all over the world, maybe slightly earlier than in our country. All these artists will definitely find their place in the world art annals, not in the first tier, of course. I believe prices for their works will only be climbing.

What about contemporary artists? The new wave that immerged in the mid-80s brought such names

as Hnylytsky, Holosiy, and Savadov, followed by the next generation featuring such names as Mamsykov, Protsenko, and Chychkan. These artists have created new art denying the art of their predecessors. This new art is postmodernism that means a return to painting after a period of neglecting it. Similar processes occurred at the same time all over the world. Richter and Neo Rauch are typical postmodernists. Our artists also joined the trend. Their works have already reserved places in museums and prices for them are set to go up.

Recently works of a number of Ukrainian artists were on offer at Sotheby’s and Christy’s. How significant was that event for Ukraine’s market, in your opinion?

In 2009, I presented works of Hnylytsky, Roitburd, Chichkan, Husiev, Pokydanets, and Mamsikov at Sotheby’s. It should be noted that in auctions the painters themselves don’t sell their works. Only generally recognized artists as, for example, Neo Rauch or Damien Hirst represent there contemporary art. The usual way for a little known artist is an art fair. There are approximately a dozen large art fairs in the world, each with a trail of satellites. The largest and most significant is Art Basel attracting 200-300 galleries from all over the world. It is almost impossible to get a place there as only two or three places are vacated a year. Before applying to Art Basel, one needs to go through its satellites. If you offer a good program, have completed a study, and correctly identified the trend of the year (a kind of work similar to market speculation), you may get into a satellite. The participation fee is about US$ 15,000 as compared with US$ 60,000 to 80,000 for 5 days in Art Basel. In addition, the Art Basel participation also requires a specific number of published materials and at least four years in existence for an art gallery... The requirements are as strict as for a Doctor’s dissertation. But once you get into that fair, you are a winner. You will have a name, reputation and everything you will be offering from now on will be considered good. And now, when you have a name, you can make a name for any other artist. Even if you take him from the street, he will become famous automatically.

However, no gallery from Eastern Europe can get into Art Basel. No one takes us seriously there. For this reason, I decided to take another road to introduce Ukrainian art to the world market. I decided to go to the auctions to gain publicity. I went there every month for a year, trying to find useful connections. Finally, I met with influential acquaintances who helped me out.

What screening criteria do these auctions apply to art works? There are three criteria applied – the artist’s name, quality of the

proposed work, and degree of probability that this work will be sold (they choose the most commercially promising, most sellable work from among a few presented works of a recognized artist). I guaranteed to the auction authorities that the artists whose works I offered for sale are popular in Ukraine. Experts evaluated the quality of the offered works and concluded that the quality was high enough and meeting the auction requirements. In addition, I promised to bring bidders from Ukraine. That was a risk because if the paintings failed to be purchased, Ukraine’s market would face a collapse.

Fortunately, everything went well and the doors cracked open for Ukrainian art. Now, selectors and appraisers come here from the West. Unlike the western market, our market does not know the gentlemanly agreement between the artist and the gallery. In the West, the artist will never sell his works direct from his studio. He will do it only through the gallery that has promoted him. No other gallery will deal with an artist, knowing that a counterpart invested a lot in his promotion. These rules do not work in our country. As a result, the artists who made it to Sotheby’s and Christy’s now sell their works right from their studios and change galleries. But this is a different story.

The positive result for me as a gallery owner is that now my gallery is recognized and I can cherish the hope of getting into the top art market

eventually. Incidentally, all this happened thanks to my Berlin gallery. But for it, Christy’s experts would never come to Ukraine to see the artists that I represented.

Why don’t you concentrate your business in Germany? Why do you need two galleries?

Frankly speaking, when I opened my gallery in Berlin back in 2006, I considered immigration to Germany. But that proved a rough experiment as entering the German or any other western art community is very difficult. I did it thanks to Borys Mykhailov. My gallery opened with his exhibition. He is very reputed in the West. People normally think as follows: “Mykhailov will not hold his exhibitions just anywhere; if he accepted this invitation, he definitely respects this gallery.” Half a thousand people came to the gallery inauguration ceremony. Incidentally, thanks to that exhibition, Mykhailov returned to Ukraine. He was already forgotten here by that time. To tell the truth, there are no buyers for his works in Ukraine so far. People here do not like socially oriented art, unlike, for example, in Russia where such art is in great demand.

Back to the question about my Berlin gallery: although I have access to some influential circles, it is still hard to survive there.

Competition is tight, requirements are high. By and large, Berlin is not a city where you can actually sell art. London and Paris buy art but Berlin creates it. New styles are formed there. It will be hard for you to sense the current trends unless you spent some time in the Berlin cultural environment.

My customers reside in Ukraine and the Berlin gallery is a means to make their acquisitions liquid. Art may be a good and reliable investment, if recognized not only in Ukraine but also on the western art scene. This is the end I pursue.

Liudmyla, in your opinion, does the traditionally strong Ukrainian school of academic painting holds back the progress of contemporary art in Ukraine? Are there many good artists in our country?

Not many. There is a lack of ideas, communication among artists, and information exchange. However, it is possible to obtain excellent academic education in Ukraine and master the painting and drawing techniques almost forgotten in the West. There, students are taught only the basics. Then, they choose a professor and their further study turns into a professor-student communication. As a result, many art students abroad cannot draw. I believe it is a mistake. To be able to translate ideas well, you need the ability to draw, feel the color, and know its laws.

Who is the most promising among young Ukrainian artists? It seems to me that something very interesting is now happening in Ukrainian art. Today’s young artists are absolutely different from those seen here some five years ago. At that time, our young people were so poverty-stricken, just like our Academy of Arts. Now young artists know foreign languages, travel Europe, and have computers. New art presentation forms have appeared. For example, the R.E.S. association (Revolutionary Experimental Space). Stylistically, they have brought nothing new into art, doing, in fact, the same as the new wave artists of the 80s. But they know how to promote themselves. There is still no demand for them in Ukraine. I believe it will eventually come. So far they live on western grants, occupying the niche of “young generation Ukrainian artists” and being presented on the western non-commercial scene. According to forecasts, the interest in Eastern Europe and its culture in particular will be on the rise. Apart from that, European art is excessively inventive and refined. It needs fresh blood, our spontaneity and energy. New names are needed to push the market forward in its development. And such names are emerging. I feel that currently a new generation is being born, who takes art as an instrument of political struggle, similar to the futurists of the 20s. This is a global trend. In contrast with the 70s-90s when social art in personal dimension was popular, existentialism, problems of sexuality and human body in general, today politically tinted art is in demand. The young artists of today are inclined to political romanticism. They are creating a new reality. The artist now wants to talk to society rather than the customer, revealing his views of modern life. Take for example David Chychkan. He creates a new mythology, honing his thinking, rather than the line and color, turning art into a social message. He is expected to launch a campaign soon to pain benches throughout the city. It will be a human and art gesture. An interesting artist named Hamlet lives in Kharkiv. Once he spent a night outside and produced very interesting drawings of birds. He used old wallpaper and hand-made paper for his works. The result is unique poetics of provinciality, almost rustic simplicity. Lyricism, primitivism, shift into rustic culture, even philistinism are the unique traits of our art. Ukraine is not an urban country, a fact that sets us apart from Western Europe. To excite interest in our art, we need to find our own, unique traits and a proper art form, a language that can covey these feelings to the public. Such artists become avatars of the epoch. �

74 Business Class Magazine №7(25)/2010

ТеМа ноМера

Із 30 червня британська авіакомпанія British Airways уводить три додаткових рейси на маршруті Лондон–Київ.

Від 30 червня по 25 жовтня 2010 р. із Києва до лондонського Хітроу щотижня будуть курсувати три додаткових рейси British Airways. Додаткові польоти виконуватимуться щосереди, що-четверга та щоп’ятниці, таким чином, загальна кількість пря-мих регулярних рейсів авіакомпанії між Києвом і Лондоном становитиме 10 на тиждень.

«Новий розклад надає більше можливостей для вибору зручного часу вильоту та прибуття, як із Києва, так і з Лондо-на, – прокоментувала Світлана Ігольнікова, директор із прода-жу British Airways в Україні. – Мандрівники з України зможуть скористатися новими перевагами більш раннього прибуття до Лондона і провести більше часу в цьому чудовому місті. А па-сажири, які вилітають із Лондона, зможуть оцінити переваги більш раннього прибуття до Києва. Це особливо стосується біз-несменів, які потребують оптимізації свого робочого дня. Ми впевнені, що з нашим повним обслуговуванням на борту і при-вабливими цінами нові рейси стануть дуже популярними».

Новий розклад також означає більш зручне сполучення з Ки-єва через Лондон із містами Європи, а також із понад 600 аеро-портами інших країн світу. Пасажири, які подорожують із British Airways з Києва через Лондон до США, Канади, країн Ла-тинської Америки, Африки, Близького Сходу, Південно-Східної Азії, а також Індії, Австралії і Нової Зеландії, напевно оцінять переваги поліпшеного розкладу і більш зручного стикування.�

Більше рейсів до Лондона від British Airways

Фот

о на

дан

і Bri

tish

Air

way

s

Embraer Legacy 600 – 13 місць 5920 км Challenger 850 – 12 місць 5430 км Cessna XLS – 8 місць 3000 км Cessna Citation Sovereign – 10 місць 5200 км Gulfstream G200 – 10 місць 6300 км Gulfstream G150 – 6 місць 5460 км Premier 1A – 6 місць 2200 км

НАДІЙНИЙ ПАРТНЕР

e-mail: airops@ukr.netтелефон (24години): +38 095 281 1 282

УКРАЇНА

BUSINESS AIRLINES (БІЗНЕС ЕЙРЛАЙНС)

ЗАДОВОЛЕННЯ ВІД ПОЛЬОТІВ У СТИЛІ«MADE IN ITALY»

Отримайте більше інформації:Київ, вул. Івана Франка, 34/33, тел. (044) 390 9 093, 492 7 222

www.alitalia.com

Літайте до Iталії з новою Alitalia. Завдяки нашим рейсам з Києва ви зможете дістатись до 28 італійських міст.

Авіакомпанії (на рейсах із Києва)/Airlines (on flights from Kyiv)

Готелі / Hotels

«Опера»

Київ, вул. Хмельницького, 53тел.: +380 44 581 70 70

www.opera-hotel.com

Radisson SAS HotelКиїв,

вул. Ярославів Вал, 22тел.: +38 044 492 22 00www.kiev.radissonsas.com

Radisson SAS ResortАлушта, вул. Леніна, 2тел.: +38 06560 26 226www.alushta.radissonsas.com

Готель «Лондон» Одеса, вул. Успенська, 95

тел.: +38 048 784 08 98www.london-hotel.com.ua

«Інтерконтиненталь»Київ,

вул. В. Житомирська, 2А тел.: +38 044 219 19 19

wwww.intercontinental-germany.com

Grand Hotel Ukraine Дніпропетровськ, вул. Короленка, 2

тел.: + +38 056 790 14 41www.grand-hotel-ukraine.dp.ua

Готель «Пальміра Палас»Ялта, смт Курпати,

Алупкінське шосе, 12Ател.: +38 065 427 53 21www.palmira-palace.com

Готель «Централь» Донецьк, вул. Артема, 87

тел.: +38 062 332 33 32www.hotel-central.com.ua

Готель «Ореанда» Ялта, Набережна ім. Леніна, 35/2

тел.: +380 654 274 274www.hotel-oreanda.com

Citadel Inn Hotel & Resort Львів, вул. Грабовського, 11

тел.: +380 32 295 7 777 www.citadel-inn.com.ua

De ParisКиїв,

вул. Червоноармійська, 5тел.: +38 044 569 30 36

www.royaldeparis.com

Luxury ResortТрускавець,

вул. Суховоля, 61тел.: +38 093 386 06 07

www.rhg.com.ua

Villa Elena Hotel & Residences Ялта, Набережна

тел.: +380 654 23 83 83 villa-elena.com.ua

Respect Hall Ялта, смт Кореїз,

Севастопольське шосе, 45тел.: +380 654 20 50 00

www.respecthall.com.ua

Ресторани / Restaurants

КуреніКиїв, Паркова алея, 4тел.: +38 044 253 17 24

МароканаКиїв, б. Лесі Українки, 24

тел.: +38 044 254 49 99

Decadance HouseКиїв,

вул. Шота Руставелі, 14тел.: +38 044 206 49 20

ЕгоїстКиїв, вул. Московська,44тел.: +38 044 280 22 22

Ресторан «Панорама»Київ, вул. Шолуденка, 3тел.: +38 044 230 47 92www.panorama-rest.com.ua

AvalonКиїв, вул. Леонтовича, 3тел.: +38 044 234 74 94

www.avalon.ua

КонкордКиїв, пл. Льва Толстого,

БЦ «Київ-Донбас», 8-й пов.тел.: +38 044 234 77 88

БельведерКиїв, узв. Дніпров-

ський , 1 (Площа Слави)тел.: +38 044 288 50 70

www.belvedere.kiev.ua

restaurant IQ BarКиїв, вул. Льва

Толстого, 25тел.: +38 044 44 234 53 55

www.iqbar.ua

Заміський комплекс «Два Бобри»

26 км траси Київ-Житомир, с. Мила, вул. Комарова, 91

тел.: +380 44 221 2 331www.2bobra.com.ua

ГОЛЬФ ЦЕНТР КИЇВ Київ, Оболонська

набережна, 20тел.: +380 44 426 64 64,

www.golf-center.com.ua

ТАКІDАДніпропетровськ, вул. Гоголя, 20Б

тел.: +38 056 726 51 51

Пастораль кафеДніпропетровськ,

пр-т Карла Маркса, 46тел.: +38 056 236 28 66

Бутик КафеДніпропетровськ,

пр-т Карла Маркса, 22, Fashion Park Atrium, 0 пов.

тел.: +38 056 373 83 37

PepperoniДніпропетровськ, вул. Фучіка, 12б

тел.: +38 0562 398 59 55

Трактир «У камина»Запоріжжя,

вул. Горького, 43тел.: +38 061 764 65 17

Кафе «Шелест»Запоріжжя,

бул. Шевченка, 16тел.: +38 061 222 12 42

Парадіз-коктейльЗапоріжжя,

вул. Горького, 43тел.: +38 061 764 74 22

ФієстаЗапоріжжя,

бул. Шевченка, 4тел.: +38 061 764 65 17

Фестиваль-ресторація «Лівий берег»

Львів, пр. Свободи, 28тел.: +38 050 430 07 52

Найдорожча ресторація ГаличиниЛьвів, пл. Ринок, 14

тел.: +38 050 430 87 83

Інші заклади / Other locations

Cigar ClubКиїв, вул. Івана Франка, 7

(for members only)www.cigarclub.com.ua

Клініка ISIDAКиїв, бул. Івана Лепсе, 65тел.: +380 44 251 80 80

www.isida.ua

Фаворит VIP клуб Київ, Музейний пров., 6

+38 044 278 33 38www.favoritvipclub.com

ЕВА Київ, Андріїв-

ський узвіз, 1 A, 1-й поверхтел.: +380 44 496 0601

«Лексус Сіті Плаза»Київ, вул. Мечнікова, 2а

тел.: +38 499 40 09 www.lexus.us

KINTO Київ, вул. Лисенка, 2

тел.: +38 044 246 7434www.kinto.com

Клініка Заблоцького Київ, пр. Щорса, 5

тел.: +38 067 411 50 10

ЄвролабКиїв,

вул. Солом’янська, 11ател.: +38 044 206 20 00

www.eurolab.ua

Клініка ISIDAКиїв,

бул. Івана Лепсе, 65тел.: +380 44 251 80 80

www.isida.ua

Dragon Capital Asset Management

вул. Саксаганського, 36Дтел.: +380 44 490 2021

www.dragon-am.com

Клуб здорових задоволень «5 елемент»

Київ, вул. Електриків, 29ател.: +380 44 351 7733

www.5el.com.ua

Ukrainian Real Estate ClubКиїв, вул. Саксаган-

ського, 38 Б, оф. 1тел.: +380 44 227 67 53

www.ureclub.com

GRAND PRIX Київ,

вул. Володимирська, 101тел.: +380 44 230 20 00,

www.grand-prix.kiev.ua

Wellness club Leonardo Київ,

вул. Хмельницького, 17/52-Ател.: +380 44 581 0800 www. wellness-leonardo.com

Американський медичний центр

Київ, вул. Бердичівська, 1 тел.: +380 44 490 76 00,

www.amcenters.com

Страхова компанія «Брокбізнес»

Київ, вул. Сакса-ганського, 115 А

тел.: +38 044 246 67 22www.bbs.com.ua

Бутик «ELENA GOLETS»Київ,

вул. В. Васильківська, 131тел.: +380 44 466 25 25

www.golets1994.com

Кінноспортивний комплекс «Магнат»

с. Чубинське, вул. Липнева, 1

тел.: +38 044 568-11-22www.magnat.in.ua

Конюшня БутенкаКиївська обл., Бориспіль-

ський р-н, с. Проців, вул. Комсомольська, 12 Бтел.: +380 92 504 80 33www.butenko-stable.com.ua

Мережа сервісних апартаментів Senator ApartmentsSenator Apartments City Center, Київ, вул. Пирогова, 6

Senator Apartments Executive Court, Київ, вул. Дмитрівська, 62/20

тел.: +38 044 200 77 55www.senator-apartments.com

Розповсюдження Business Class Мagazine

Мед, ще й ложкою!

Валентин Паньковський,

«Бартнік»

Круті віражіБогдан Кульчицький, «Віннер Імпортс Україна»

English summary on p. 68

Тема номера:

VIP�авіація

English summary on p. 68

BU

SIN

ESS

CL

ASS

MA

GA

ZIN

E

#

7(2

5)

20

10

magazine

www.businessclass.ua №7(25) 2010Липень