ЦЕНТР НАУКОВИХ ПУБЛІКАЦІЙ ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПУБЛІКАЦІЙ

МІЖНАРОДНА КОНФЕРЕНЦІЯ

«НАУКА В ЕПОХУ ДИСБАЛАНСІВ»

(м. Київ | 30 січня 2015 р.)

м. Київ – 2015

© Центр наукових публікацій

УДК 082 ББК 94.3

ISSN: 6827-2341 Збірник центру наукових публікацій: «Наука в епоху дисбалансів»: збірник

статей (рівень стандарту, академічний рівень). – К. : Центр наукових публікацій, 2015. – 114с.

ISSN: 6827-2341

Тираж – 300 шт.

УДК 082

ББК 94.3 ISSN: 6827-2341

Видавництво не несе відповідальності за матеріали опубліковані в збірнику. Всі

матеріали надані а авторській редакції та виражають персональну позицію учасника конференції.

Контактна інформація організаційного комітету конференції:

Центр наукових публікацій E-mail : s-p@cnp.org.ua

Web: www.cnp.org.ua

3

Содержание ХИМИЧЕСКИЕ НАУКИ

Жельдыбаева А.А., Бейбиткызы М. СИНТЕЗ ДИЭФИРОВ D-ВИННОЙ КИСЛОТЫ ................................................. 6

БИОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ

Жданкін А. Є. ЛІПОФІЛІН – ГОЛОВНИЙ СТАБІЛІЗУЮЧИЙ ПРОТЕЇН МІЄЛІНОВОЇ

ОБОЛОНКИ ........................................................................................................10

Московкин Л.И.

МОДЕЛИРОВАНИЕ МАКРОЭВОЛЮЦИОННОГО ПРОЦЕССА В КУЛЬТУРЕ РАСТИТЕЛЬНОЙ ТКАНИ .................................................................................13

Тіханков І.О. ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ ГИДРАЗИДУ МАЛЕЇНОВОЇ КИСЛОТИ

У ПРИКЛАДНИХ И ФУНДАМЕНТАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ В ГАЛУЗІ ФІЗІОЛОГІЇ РОСЛИН ........................................................................................17

ГЕОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ

Манюк В.В.

ГОРА ПИВИХА – УНИКАЛЬНЫЙ ОБЪЕКТ ГЕОЛОГИЧЕСКОГО НАСЛЕДИЯ УКРАИНЫ ....................................................................................21

ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ

Христюк А.О. АНАЛІЗ УМОВ ЕФЕКТИВНОГО ЗАСТОСУВАННЯ СВЕРДЛОВИННОГО

ГІДРОВИДОБУТКУ ...........................................................................................26

СЕЛЬСКОХОЗЯЙСТВЕННЫЕ НАУКИ

Махлинець С. С. СТАНОВЛЕННЯ КУЛЬТУРИ СЛИВИ В УКРАЇНІ І СВІТІ ..............................31

ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ

Загребельникова В.А.

ПЕРЕХОД К НЭПУ. ПРЕДПОСЫЛКИ И УСЛОВИЯ МИРНОГО ХОЗЯЙСТВЕННОГО СТРОИТЕЛЬСТВА .........................................................35

Петров В.М. ІІІ АРХЕОЛОГІЧНИЙ З'ЇЗД У КИЄВІ ( ДО 140 - РІЧНОГО ЮВІЛЕЮ)...........37

Туфанов Е. В. СОВЕТЫ И ПРАВЯЩАЯ ПАРТИЯ В ПЕРИОД 1917 – 1920 ГГ. ......................42

ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ

Башкевич М.П. ЭВОЛЮЦИЯ ОЦЕНКИ ТРУДА ПЕРСОНАЛА В УСЛОВИЯХ

МЕНЕДЖМЕНТА ЗНАНИЙ ..............................................................................46

Ващенко М. С.

КАТЕГОРІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ЯК НОВИЙ МЕТОД УПРАВЛІННЯ АСОРТИМЕНТОМ .............................................................................................50

ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ

Терешкун О.Ф.

ТРАНСФОРМАЦІЯ НАУКОВОЇ РАЦІОНАЛЬНОСТІ......................................56

4

ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ

Абуова Б.П.

ПРЕПОДАВАНИЕ ПРОФЕССИОНАЛЬНОГО ОБУЧЕНИЯ РУССКОМУ ЯЗЫКУ ДЛЯ СТУДЕНТОВ-НЕФИЛОЛОГОВ В ТЕХНИЧЕСКОМ ВУЗЕ .......60

Кабдулова Г. М., Жумагазиева С. К.

ЗАИМСТВОВАНИЯ ИЗ ИНТЕРНАЦИОНАЛЬНОГО ФОНДА ........................64

Подгурська Т.А.

«КУЛІНАРНА» МЕТАФОРА В УКРАЇНСЬКІЙ ЕКОНОМІЧНІЙ ТЕРМІНОЛОГІЇ ..................................................................................................68

ЮРИДИЧЕСКИЕ НАУКИ

Бігняк О.

ДО ПИТАННЯ ЗАХИСТУ ОХОРОНЮВАЛЬНИХ ЗАКОНОМ ІНТЕРЕСІВ УЧАСНИКІВ КОРПОРАТИВНИХ ВІДНОСИН ................................................72

Дячук Л.В., АКТУАЛЬНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ ВІЗАНТІЙСЬКОГО

ШЛЮБНОГО ПРАВА І ЙОГО АСПЕКТІВ .......................................................74

Качура О.А.

ПРОЦЕДУРИ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ В РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД .....................................................................................79

ПЕДАГОГИЧЕСКИЕ НАУКИ............................................................................82

Бондарчук Л.М. ПОЛЬСЬКА МОВА В ЕКОНОМІЧНОМУ ВНЗ: ДОСВІД ТА ПЕРСПЕКТИВИ

............................................................................................................................82

Лукащук-Федик С.В.

СТАТЕВА ПРОСВІТА – ОСНОВА ФОРМУВАННЯ У СТУДЕНТІВ УЯВЛЕНЬ ПРО СІМʼЮ ТА СІМЕЙНІ СТОСУНКИ............................................................86

Павлова Ю. Б. ОСОБЕННОСТИ ИСПОЛЬЗОВАНИЯ АУТЕНТИЧНЫХ

ВИДЕОМАТЕРИАЛОВ КАК СРЕДСТВА РАЗВИТИЯ КОММУНИКАТИВНОЙ КОМПЕТЕНЦИИ СТУДЕНТОВ-ЛИНГВИСТОВ ....88

Чаканова С.Ж., Конысова А.А. ПРИНЦИП ФУНКЦИОНАЛЬНОСТИ – ОСНОВА ПРОДУКТИВНОГО ОВЛАДЕНИЯ ЯЗЫКОМ ....................................................................................91

МЕДИЦИНСКИЕ НАУКИ

Лукащук-Федик С.В.

АНАЛІЗ ВЗАЄМОЗВЯЗКУ ПОРУШЕНЬ ЛІПІДНОГО ОБМІНУ ТА РЕПРОДУКТИВНОГО ЗДОРОВʼЯ ЖІНКИ .......................................................96

Козько В. М., Винокурова О. М., Повидиш О. С. ВИВЧЕННЯ РОЛІ ЕЙКОЗАНОЇДІВ У ХВОРИХ НА ГЕПАТИТ В ТА ЙОГО

НАСЛІДКИ .........................................................................................................98

Тебенова К.С.

СОЦИОЛОГИЧЕСКОЕ ИССЛЕДОВАНИЕ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ОПЕРАТОРОВ ................................................................... 101

5

ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ

Левит Л.З.

В КАЖДОЙ ИЗБУШКЕ СВОИ ПОГРЕМУШКИ: ЕЩЕ РАЗ О СБЛИЖЕНИИ ДВУХ ПОДХОДОВ В ПСИХОЛОГИИ............................................................ 106

ПОЛИТИЧЕСКИЕ НАУКИ

Співак М.В. СВІТОВІ МОДЕЛІ ПОЛІТИКИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ................................. 113

6

ХИМИЧЕСКИЕ НАУКИ

Жельдыбаева А.А., кандидат химических наук

Алматинского технологического университета

Бейбиткызы М. магистрант

Алматинского технологического университета Химический синтез

СИНТЕЗ ДИЭФИРОВ D-ВИННОЙ КИСЛОТЫ

В настоящее время одна из актульных проблем – утилизация отходов сельскохозяственной перерабатывающей промышленности. К таким отходам

относятся винный камень (виннокалиевая соль), виннокислая известь, сегнетова соль, которые накапливаются в производстве вин в больших

количествах и не находят широкого применения. Винный камень является преобладающим производным D-винной кислоты

в виноградном сусле и вине. Виннокислая известь – полуфабрикат, который выделяется из отходов виноделия, содержащих виннокислотные соли. Известен ряд способов получения винной кислоты [1-6] из отходов виноделия.

Винная кислота относится к двухосновным дикарбоновым кислотам, образующимся в виноградной грозди в результате неполного окисления

сахаров при дыхании растений. Она является перспективным исходным сырьем для синтеза различных биологически активных веществ.

В данной работе нами разработаны условия получения диэтилового (2), ди(2-хлорэтилового) (3), ди(3-хлор-2-гидроксипропилового) (4), диаллилового

(5) и дипропаргилового (6) эфиров D-винной кислоты. Синтез перечисленных эфиров осуществляется взаимодействием D-винной кислоты с

соответствующими спиртами и эпихлоргидрином по извечтным методикам и по методике разработанной нами, которая заключается в применении хлористого

тионила [7]. Среди синтезированных диэфиров (2-7) соединения 3,4 и 6 являются

новыми, состав которых подтвержден данными элементного микроанализа,

строение – спектральными данными [8].

7

Спектры ЯМР 1Н и 13С в зависимости от растворимости диэфиров (2-6) записывались в дейтерированных хлороформе, этиловом спирте, воде, а также в

пиридине и диметилформамиде. Отнесение резонансных сигналов атомов углерода определяли по спектрам с неполным погашением СН взаимодействия.

Сделан вывод, что значения химических сдвигов атомов водорода и

углерода зависят от строения эфирной части молекулы полученных эфиров (2-6). Резонансные сигналы протонов диэфиров D-винной кислоты в зависимости

от наличия тех или иных функциональных групп имеют разные величины. Например, протоны оксиметиленовых (О-СН2) групп в диэтиловом эфире (2)

дают сигналы при 4.22 м.д., а в дипропаргиловом эфире – 4.83 м.д.. Спектры ЯМР 13С изучаемых эфиров (2-6) более информативны в

установлении строения изучаемых производных D-винной кислоты. Например, два карбоксильных углерода самой D-винной кислоты резонируют при 174.38

м.д. в С2D5OD или 175.47 м.д. в D2O, а в эфирах (2-6) они на 2-3 м.д. сдвинуты в сильные поля.

Углеродные атомы СНОН групп винной кислоты дают сигналы при 72.97 м.д. а в эфирах (2-6) они незначительно (до 1 м.д.) смещены в сильные поля. На

значения резонансных сигналов углерода ОСН2 группы влияет наличие функциональных фрагментов в диэфирах винной кислоты [9].

Например, в диэтиловом эфире этот углерод дает сигнал при 62.45 м.д., а в

дипропаргиловом эфире - при 53.66 м.д..

8

9

Таким образом, по данным спектров ЯМР 1Н и 13С можно заключить, что в зависимости от природы заместителей в молекулах диэфиров осуществляются

различные внутримолекулярные взаимодействия, которые в свою очередь будут влиять на их реакционную способность.

Литература

1 Бегунова Р.Д.. Химия вина. – М.: «Пищ. пром-сть», 1972. – 224 с. 2 Разуваев Н.И., Вулихман А.А.. Переработка вторичного сырья

виноделия. - М.: Пищепромиздат., 1967. – 205 с. 3 Бывшев В.. Переработка отходов виноделия за рубежом. – М.: ЦНИИ

ТЭИ пищепром, 1978. – 19 с. 4 Ризаев Н.У., Рустамов Х.Р. Извлечение винной кислоты из отходов

виноделия ионообменными смолами //Узбекский хим. журнал. – 1960. №5. – С. 28-30.

5 Вулихман А.А., Миркинд А.Л. Получение виннокислых соединений из отходов виноделия. – М.: Пищепромиздат., 1956. – 276 с.

6 Малышев Д.В., Малышев А.В., Ковалев В.А. Исследование возможности получения винной кислоты элетродиализной очисткой модельных

растворов натрия виннокислого // Тезисы. докл. Всерос.студ. науч.конф. по пищ. пром. в 21 в. – Краснодар, 1998. – С. 128-130.

7 Құлажанов Қ.С., Желдібаева А.А., Ержанов Қ.Б. Шарап қышқылының

кейбір эфирлерін синтездеу. «XXI ғасырдағы тамақ және жеңіл өнеркәсіптің даму проблемалалары мен тенденциялары» 4-ші халықаралық ғыл.-прак.

конференциясының материалдары. – Алматы, 2003. – 167-168 б. 8 Жельдыбаева А.А., Кулажанов К.С., Ержанов К.Б., Жылкыбаев О.Т.

Синтез и строение некоторых диэфиров d-винной кислоты // Пищ. технология и сервис. – Алматы, 2004. №4/1. – С. 114-118.

9 Кулажанов К.С., Жельдыбаева А.А., Хожамуратова С.Ш., Ержанов К.Б., Халилова С.Ф. Спектры ЯМР 1Н и 13С некоторых диэфиров d-винной кислоты //

Материалы межд.. науч.-прак. конф. "Стратегия развития пищевой и легкой промышленности" ІІ-часть, – Алматы, АТУ, 2004. –С. 32-35.

10

БИОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ

Жданкін А. Є. студент кафедри біофізики та біохімії факультету біології,

екології та медицини,

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара Нейрохімія

ЛІПОФІЛІН – ГОЛОВНИЙ СТАБІЛІЗУЮЧИЙ ПРОТЕЇН МІЄЛІНОВОЇ

ОБОЛОНКИ Мієлінові мембрани – обов'язкова складова нервової тканини, ключовою

функцією яких є інтеграція передачі нервового збудження. По-перше, так досягається сальтаторна (прискорена) трансдукція сигналу від нейрону до

виконавчої (ефекторної) клітини (нейро-ефекторна комунікація). По-друге, завдяки наявності специфічних гідрофобних білків мієлінова оболонка

стабілізує аксони, регулюючи поширення потенціалу дії за колатеральним (аксон одного нейрону → колатеральний (лінкерний) відросток → аксон

другого нейрону) та ортодромним (дендрит → сома нейрону → аксон → клітина-ефектор) механізмами.

Конститутивними компонентами будь-яких мієлінових оболонок є

протеїни гетерогенної протеоліпідної білкової фракції Фолча-Лі. Застосування методики електрофорезу у поліакриламідному гелі (ПААГ) дозволяє

розподілити ці білки на 10 і більше смуг, що відрізняються за молекулярною масою чи зарядом. Основною складовою частиною смуги протеїнів з

гідрофобними властивостями є ліпофілін або власне протеоліпідний білок. Відносна молекулярна маса ліпофіліну, утвореного одним α-спіралізованим

поліпептидним ланцюгом, становить 28 кДа. Ліпофілін характеризується високим показником гідрофобності й має наступний розподіл амінокислотних

залишків: 66 % припадає на неполярні незаряджені амінокислоти (аланін, валін, лейцин, ізолейцин, триптофан, фенілаланін, триптофан, метіонін, пролін,

тирозин), 16 % – полярні незаряджені (гліцин, цистеїн, серин, треонін, аспарагін, глутамін) та 18 % – полярні заряджені (лізин, аргінін, гістидин, а також аспарагінова й глутамінова кислоти). Методом рентгеноструктурного

аналізу відкрито 2-3 ацильні жирнокислотні залишки (гідрофобний лінкер) у молекулі ліпофіліну, приєднані через О-етерний зв'язок до треоніну чи серину.

Молекула ліпофіліну володіє високою конформаційною гнучкістю, тобто може змінювати ступінь своєї α-спіралізації в залежності від гідрофільності

середовища, в якому знаходиться білок. У водному середовищі ступінь його α-спіралізації складає 16-40%. В абсолютно гідрофобному середовищі ліпофілін

має 100%-ву α-спіральну конфігурацію. Ступінь спіралізації протеїну в мієліновій мембрані сягає 75%.

Ліпофілін схильний до комплексної міжмолекулярної агрегації зі сфінгофосфоліпідами мієлінової оболонки. Завдяки гідрофобному лінкеру він

занурюється у центральну область мембрани, тісно взаємодіючи при цьому з кислими (сфінгомієліном, гангліозидами GM1 i G M2) або нейтральними

11

ліпідами. Близько 15 ліпідних молекул припадає на одну молекулу ліпофіліну. За допомогою гідрофобних амінокислотних доменів протеїн поєднується з

іншим специфічним для мієліну білком – основним білком мієліну (myelin basic protein, MBP). Таким чином, ліпофілін підтримує стабільність мієлінових мембран, створюючи міжламелярні білково-ліпідні взаємодії, в результаті чого

мієлін поєднується в складну інтегровану систему. Для ліпофіліну характерна наявність декількох ізоформ, типи та

співвідношення яких різне для ЦНС і ПНС відповідно. У ЦНС протеїн експресується олігодендроцитами. Дві основні ізоформи протеоліпідного білка

мієліну ЦНС, PLP-1 (proteolipid protein-1) та DM20 – гідрофобні інтегральні мембранні білки, найбільша кількість яких припадає на мозолисте тіло

головного мозку, а максимум експресії характерний для періодів інтенсивного росту нервової системи. Так, у 6-місячних білих щурів лінії Wistar PLP-1-

ізоформа кількісно переважає над ізоформою DM20 у межах білої речовини головного мозку. Для спинного мозку інтенсивність експресії обох ізоформ

ліпофіліну приблизно однакова, проте головний стабілізуючий вплив на мієлінові мембрани здійснює білок PLP-1. Існують окремі дані щодо

позитивного модуляційного ефекту PLP-1, основного білка мієліну та гангліозиду GM1 на процеси відновлення ЦНС монгольських піщанок за умов генералізованого гіпоксично-ішемічного ураження головного мозку.

Цитогенетичні методи виявили локалізацію генів для PLP-1 (plp) та DM20-ізоформ білка людини у межах зони 22-го сегменту довгого плеча Х-

хромосоми. Мутації гену plp індукують розвиток хвороби Пеліцеуса-Мерцбахера – хронічної інфантильної форми диффузного церебрального

склерозу. В осіб з фенотиповим проявом хвороби спостерігається місенс -мутація одного з триплетів гену plp, за якої гліциновий залишок у положенні

198 (Gly-198) поліпептидного ланцюга ліпофіліну замінюється на аспарагінову кислоту (Asp-198). За умов сімейної форми хвороби Пеліцеуса-Мерцбахера

відбувається дуплікація дефектного триплету. Cхожа мутація гену спостерігається при розвитку спастичної параплегії типу II, однак при цьому

змінюється положення інших амінокислот. Мієлінові оболонки нервових волокон ПНС мають у своєму складі іншу

ізоформу ліпофіліну – периферичний білок мієліну (myelin peripheral protein)

або глікопротеїн «zero» (P-zero). «Zero» – інтегральний мембранний глікопротеїн, експресований шванівськими клітинами (нейролемоцитами) у

межах периферичного мієліну. Він володіє аналогічними фізико-хімічними властивостями, подібними до ліпофіліну ЦНС і є головним структурним

компонентом мієлінових мембран ПНС. Ген людського білка «Zero» локалізований у зоні 22-го сегменту 1-ї хромосоми.

Окрім глікопротеїну «zero» у складі периферичного мієліну знайдено іншу ізоформу ліпофіліну – білок PMP22 (peripheral myelin protein 22),

експресований геном 17-ї хромосоми людини. PMP22 – мембранний регулятор росту нервових волокон, який здійснює модулюючий вплив на формування

компактного мієліну ПНС. Утворення останнього досягається за умови взаємодії специфічних гідрофобних амінокислотних доменів PMP22 та ліпідних

12

рафтів мієлінової оболонки. Актуальною є інформація про відкриття у зоні компактного мієліну іншого «компактизуючого» білка – нейрофасцину р155.

Існують дані про роль нейрофасцину в агрегації ліпідних рафтів, що спостерігається при формуванні мієлінових мембран. Проте відкритими залишаються питання про взаємодію нейрофасцину з ліпофіліном. Механізм

подібної «компактизації» не вивчений. Накопичення нових знань щодо ролі ліпофіліну в утворенні мієлінової оболонки у майбутньому може допомогти

при вирішенні проблем гальмування процесів старіння, корекції і лікуванні хвороби Пеліцеуса-Мерцбахера, спастичної параплегії, розсіяного склерозу,

синдрому Альцгеймера, епілепсії тощо. Література

1. Diffusely abnormal white matter in multiple sclerosis: further histologic studies provide evidence for a primary lipid abnormality with neurodegeneration / С.

Laule, V. Pavlova, E. Leung [et al] // J. Neuropathol. Exp. Neurol. – 2013. –Vol. 72. – № 1. – Р. 42–52.

2. Familial Pelizaeus-Merzbacher disease caused by a 320.6-kb Xq22.2 duplication and the pathological findings of a male fetus / S. Kitsiou-Tzeli, A.

Konstantinidou, C. Sofocleous [et al] // Birth Defects Res. A Clin. Mol. Teratol. – 2012. – Vol. 94. – № 6. – Р. 494–498.

3. Mutations in the PLP1 gene residue p. Gly198 as the molecular basis of

Pelizeaus-Merzbacher phenotype / D. Hoffman-Zacharska, T. Kmieć, J. Poznański [et al] // Brain Dev. – 2013. – Vol. 35. – № 9. – Р. 877–880.

4. Myelin basic protein binds microtubules to a membrane surface and to actin filaments in vitro: effect of phosphorylation and deimination / J. M. Boggs, G.

Rangaraj, Y. M. Heng [et al] // Biochim Biophys Acta. – 2011. – Vol. 1808. – № 3. – Р. 761–773.

5. Olig2-lineage cells preferentially differentiate into oligodendrocytes but their processes degenerate at the chronic demyelinating stage of proteolipid protein-

overexpressing mouse / T. Shimizu, K. F. Tanaka, H. Takebayashi [et al] // J. Neurosci. Res. – 2013. – Vol. 91. – № 2. – Р. 178–186.

6. Prominent white matter lesions develop in Mongolian gerbils treated with 100% normobaric oxygen after global brain ischemia / H. S. Mickel, О. Kempski, G. Feuerstein [et al] // Acta Neuropathologica. – 1990. – Vol. 79. – № 5. –

Р. 465–472. 7. Targeted deletion of the antisilencer/enhancer (ASE) element from

intron 1 of the myelin proteolipid protein gene (Plp1) in mouse reveals that the element is dispensable for Plp1 expression in brain during development and

remyelination / G. B. Pereira, F. Meng, N. T. Kockara [et al] // J. Neurochem. – 2013. – Vol. 124. – № 4. – Р. 454–465.

8. Wang, E. MicroRNA expression in mouse oligodendrocytes and regulation of proteolipid protein gene expression / E. Wang, F. Cambi // J. Neurosci.

Res. – 2012. – Vol. 90. – № 9. – Р. 1701–1712.

13

Московкин Л.И. ВНИИ Сельскохозяйственной биотехнологии РАСХН, мл.н.сотр.

Эволюция в пробирке

МОДЕЛИРОВАНИЕ МАКРОЭВОЛЮЦИОННОГО ПРОЦЕССА В

КУЛЬТУРЕ РАСТИТЕЛЬНОЙ ТКАНИ Введение

Целью настоящей работы изначально было получение in vitro первичного материала для селекции чеснока Allium sativum. Данный вид не имеет полового

размножения, однако в пределах рода он отличается наибольшей долей повторов в геноме.

Был выбран подход, апробированный еще до окончательного установления генетической роли ДНК работами С.М.Гершензона с применением обработок

тимусной ДНК. Работа стала возможной благодаря методикам лаборатории культуры ткани растений В.А.Внучковой и И.Я.Марьяхиной ВНИИ

сельскохозяйственной биотехнологии. Введение в каллусный рост является необратимым. Избавиться от

обильного мутационного шума и вернуть форму к конструктивному морфогенезу невозможно.

Наша задача состояла в получении таких изменений ткани, которые

исключили бы как возможность возврата к неизменной исходной форме, так и перевода в вырожденный тип роста с накоплением хаотического мутагенеза,

подобного культуре человеческих раковых клеток HeLa. Для этого использовали обработку агентами системного действия.

Материалы и методы Использовали обработки меристем донца зубков озимого чеснока. Кусочки

меристем высаживали в пробирки со стерильной средой для культуры ткани растений с агар-агаром и сахарозой как источником питания. Обработки

проводили водным раствором препарата ДНК тимуса теленка, колхицина и некоторых антибиотиков. Ткань культивировали в световой комнате с циклом

по 12 часов света и темноты. Как правило, на поверхности неоформленной ткани в течение двух недель появлялись оформленные регенеранты. Учитывая визуальные отличия от материнской ткани, производили отбор регенерантов с

высаживанием на свежую среду. Каллусного роста избегали во избежание накопления мутационного шума.

Мутационный фон оценивали анафазным методом учета перестроек хромосом. Параллельно проводили микроскопирование роста материнской

ткани и регенерантов. Полученные луковицы высадили в почву на экспериментальном участке ТСХА.

Результаты и обсуждение Подтверждено, что обработки являются типичными вредными факторами,

снижающими жизнеспособность. Однако совместное их применение вызывало эффект жизнеспособности, превышающей таковую для исходной формы.

Микроскопические наблюдения показали существенные искажения клеточного роста ткани. Мутационный фон, измеренный по аберрациям хромосом, падал

14

до практически исчезающих величин. Исключение составила одна делеция одинакового по величине фрагмента.

На основании опытов на чесноке выстроена схема системных изменений генома в культуре растительной ткани с четырьмя группами факторов: провокационные, дирекционные, стабилизирующие и мутационные (шумовые).

Роль указанных факторов зависит не столько от механизма действия, сколько от состояния и системной реакции генома. В наших опытах тимусная ДНК

была провокатором изменчивости. Колхицин, растворяя веретено деления, выполнял роль директора дальнейших событий, не позволяющего геному

вернуться к исходному состоянию и вынужденному эволюционировать. Стерильные условия in vitro позволяли новым формам стабилизироваться до

того, как из реальной ниши вытеснят конкуренты. Фактически на чесноке invitro удалось получить модель макроэволюции.

Чем сильнее совместное воздействие изначально, тем больше веер возможных эволюционных исходов под действием провокатора и тем вероятнее, что из

пробирки удастся через две-три недели высадить в грунт на грядку что-нибудь одновременно неожиданное и жизнеспособное. В нашем случае это была

огромная в сравнении с обычным чесноком луковица без деления на зубки. Характерно, что успех зависит от эстетического чутья самого

экспериментатора, строго вовремя отделившего от агрессивной материнской

среды эстетически оформленные регенеранты, появившееся на безобразных наростах обработанных тканей.

Принципиальное различие теории Макроэволюции в том, что она описывает системные изменения. В ней мутации являются не фактором

будущего прогресса, а шумовым тормозом конструктивных изменений. В зависимости от состояния системы один и тот же агент действует различно. И

наоборот, в фазе катастрофы система реагирует одинаково в ответ на применение разных факторов.

Мы выделяем четыре эволюционных режима, в т.ч. два некогерентных – новообразующая катастрофа и неоформленный рост с накоплением шума, и два

когерентных – стабилизация и стагнация. Возникновение нового возможно только в катастрофе. Задача

биотехнологии состоит в оптимизации соотношения новизны и гибели.

Критерием невырожденности служит эстетическая оценка. В зависимости от фазы (состояния) по реакции системы агенты

разделяются на четыре указанных выше типа. Важнейшими элементами являются стерильность для защиты новаций на ранних стадиях их становления

и свежая среда. Творческим фактором биотехнологической цепочки является эстетический отбор регенерантов. Очевидно, это аналог того эстетического

инструмента естественной эволюции, который действует через подбор пары для будущего потомства, и является собственно дарвиновским отбором

(подбором). Выстроенная схема Макроэволюции имеет общее применения в т.ч. для

общественных процессов, учитывая, что соответствующими факторами для человека являются волны с турбулентностью в структуре хаоса. В частности,

15

феноменологическое дифференциальное описание выборов показывает, что некоторые имеют эффект «генетического оружия» необъяснимо для

социологов, о чем говорил Юрий Левада в интерпретации выборов Госдумы четвертого созыва. С другой стороны, к настоящему времени исторический процесс вновь ускорился и профессиональные историки склоняются к тому,

чтобы считать его проявлением естественной эволюции, о чем сказал ректор РГГУ Е.И.Пивовар.

Та же схема описывает экономические изменения, как это представлено физиком И.Д.Грачевым в его докторской монографии.

Если общество не воспринимает логически выведенную экспериментально подтвержденную истину, а профессиональное сообщество агрессивно отвергает

ее, то информационные трансформации публичного поля описываются теми же закономерностями Макроэволюции, что описано Н.В.Вакуровой в учебном

пособии «Теория и практика СМИ». Структура хаоса представлена в физической терминологии математиком

Эдвардом Лоренцом в 1952 году и за полвека до него в качестве «волн жизни» русским эволюционистом С.С.Четвериковым («Обзор бабочек Московской

губернии», 1905). Ключевые для эволюции перемены относятся по системе Ю.В.Чайковского

к классу случайных событий с расхождением частоты и вероятности.

Соответственно для них неприменимы критерии статистической достоверности.

Тем же автором описана творческая роль вредных факторов с эффектом высокой неспецифической гибели.

Логические построения настоящей статьи основаны на понимании феномена генома В.В.Попова, исчерпывающе представленном в его сводке

«Геномика». Воплощение реализованной нами схемы возможно у таких форм, в геноме которых имеется выраженная оперативная компонента

(факультативная) – таких, как чеснок или человек. Ее элементы м.б. диссипированы по геному, концентрируясь в участках с подавленной

канонической рекомбинацией. Это существенное отличие от консервативной компоненты (облигатной), отвечающей за общую жизнеспособность. Каноническая рекомбинация поддерживает единство вида и в случае

отсутствия полового размножения возникают такие ее суррогаты, как парасекс fungi imperfecti.

Представленная нами макроэволюционная (системная) схема может использоваться в качестве генетической инженерии in vitro, также in vivo или in

populi. Иными словами, схема валидна для отражения ситуации с человечеством. Вневидовая генетическая структура человека относится к

третьему (промежуточному) типу популяций по В.Гранту и позволяет нам существовать в состоянии перманентной катастрофы, т.е. постоянном поиске

обновляемого будущего. Фактором провокации является турбулентность в структуре хаоса Эдварда Лоренца. Макроэволюционный подход позволяет

видеть положительную роль вредных факторов комплексного применения.

16

Та же схема применима для описания любых эволюционных перемен в палеонтологии, истории, экономике и самой науке. По данным С.Э.Шноля,

результаты эксперимента зависят от от места-времени его постановки. Основа нашего эксперимента заложена работами С.М.Гершензона в Киеве.

Их осмысление пришло значительно позже с выходом в свет сводки

Р.Б.Хесина-Лурье «Непостоянство генома». Наука и особенно эволюционная генетика меняется не меньше политики.

По свидетельству академика С.В.Шестакова, накопление данных в генетике продолжается лавинообразно. Однако некоторые существенные для понимания

эволюции прошлые достижения отечественной генетики попали под политическое эмбарго. Роль историка науки превышает значимость

экспериментатора. Один из примеров того, как шла борьба за истину, представила О.Н.Данилевская описанием открытия т.н. МДГ – мобильных

элементов в геноме. Их активность, как мы теперь знаем, стала основой и фило- и онтогенеза включая нейрогенез и функционирование различных систем

иммунитета животных или растений. Выводы

Экспериментально с помощью обработок меристем чеснока in vitro получена схема макроэволюционного процесса в форме генетико-инженерной биотехнологии. Схема имеет достаточно широкое применение для

представления макроэволюции не только in vitro, но также in vivo или in populi. Литература

1. Вакурова Н.В.. Теория и практика СМИ. Учебно-методическое пособие. – М.: издание ФГБОУ «Государственный университет управления»,

2010. 2. Грант В. «Эволюция организмов», М.: Мир, 1980.

3. Данилевская О.Н.. Его жизнь была подчинена одной задаче: узнать, как работает хромосома (к 65-летию со дня рождения генетика Евгения

Витальевича Ананьева 1947–2008). – Вавиловский журнал генетики и селекции, 2012, т. 16, N1.

4. Марьяхина И.Я.. Биотехнология получения фертильных межвидовых гибридов лука и создание на этой основе исходного материала для селекции: (Метод. рекомендации). – М.: ВАСХНИЛ, 1990

5. Попов В.В.. Геномика с молекулярно-генетическими основами. – М.: Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2009

6. Хесин-Лурье Р.Б.. Непостоянство генома. М.: Наука, 1984. 7. Чайковский Ю.В.. Зигзаги эволюции. М.: «Наука и жизнь», 2010.

8. Грачев И.Д.. Статистическая модель автопрогресса экономических систем. – М.: Наука, 2010

9. Шноль С.Э. Макроскопические флуктуации как следствие арифметических и космофизических причин. // Биофизика, 2001, 46 (5), 775–

782.

17

Тіханков І.О. Асистент кафедри фізіології та інтродукції рослин

Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара Регуляція морфогенезу рослин

ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ ГИДРАЗИДУ МАЛЕЇНОВОЇ КИСЛОТИ У ПРИКЛАДНИХ И ФУНДАМЕНТАЛЬНИХ

ДОСЛІДЖЕННЯХ В ГАЛУЗІ ФІЗІОЛОГІЇ РОСЛИН Гідразид малеїнової кислоти (ГМК) є сполукою широкого спектру дії.

Тому він використовується на практиці та при лабораторних дослідженнях як гербіцид, мутаген, регулятор росту або ретардант, що залежить від умов його

застосування та особливостей геному піддослідних рослин [1]. Вивчення фізіологічної дії цієї речовини розпочалося давно. Однак, багато питань

залишається досі нез’ясованими, а в контексті загального розвитку наук, пов’язаних з рослинним світом, відкриваються нові перспективи застосування

цього препарату. В практичній діяльності ГМК використовується при боротьбі з бур’янами,

вирощуванні тютюну, запобіганні проростанню бульби та цибулі, зборі оливок, створенні газонів і догляду за ними тощо [1, 5, 6]. Що стосується лабораторних досліджень, то особливий інтерес представляє той факт, що в деяких випадках

препарат не обмежує ростові процеси, а стимулює їх. За малих концентрацій він діє як слабкий мутаген і речовина, що втручається у роботу геному на рівні

еволюційно консервативних генів [1, 8]. Тому ГМК міг би бути зручним інструментом при проведенні дослідів з цілеспрямованої регуляції морфогенезу

рослин [1, 2, 4, 10], особливо з використанням їх мутантних форм. Інтерес також представляло би вивчення дії цієї речовини в умовах культури тканин.

Мішенями для препарату стають в першу чергу меристеми, потім слабко диференційовані тканини і після цього повністю диференційовані структури.

Принцип формування реакції відповіді рослини полягає в тому, що чим слабше розвинена структура, чим менше рівень її диференціації, тим ефективніше дія

препарату. Тоді потрібна менша його концентрація і менша тривалість обробки цілої рослини або її окремих частин.

Це має прямий вихід на практику. Як приклад можна навести проблему

запобігання переростанню газонів. За кордоном часто вдаються не до скошування трави, а її обробки розчинами ГМК. Наприкінці літа такий захід

стає менш ефективним ніж навесні, а це вимагає підвищення концентрації діючої речовини, що може призвести до появи загально токсичної дії

препарату. Це також створює небезпеку забруднення навколишнього середовища. Навесні активно відбуваються процеси росту, обумовлені високою

активністю меристем і наявністю значної кількість клітин, що ростуть. Це головні мішені ГМК. Чим ближче до осені, тим менш активно відбувається

проліферація та елонгація клітин, і ГМК стає менш ефективним. Оскільки найбільша кількість клітин, що ділиться і росте, знаходиться в проростках, то

логічно було би використання передпосівної обробки насіння, особливо враховуючи персистентність препарату. Такий підхід має цілий ряд переваг

18

перед традиційним обприскуванням газонів [4]. Перше – це мінімальна кількість діючої речовини і обробка у контрольованих умовах. При

розпорошуванні препарату над рослинами, використовують розчини з концентрацією до 5-7 %. Передпосівна обробка насіння передбачає застосування розчинів з концентрацією 0,0005 – 0,008 % [4]. Таким чином

виключається забруднення навколишнього середовища, гербіцидна дія високих концентрацій ГМК, нераціональне використання препарату. Забезпечується

незалежність від погодних умов, цілеспрямована дія на меристематичні та слабко диференційовані тканини, що також сприяє пролонгованій дії ГМК.

Крім вище сказаного, передпосівна обробка насіння має значний економічний ефект, обумовлений простотою її проведення, заощадженням на витратних

матеріалах і зарплаті найманим працівникам. Результати передпосівної обробки значною мірою залежать від видових і

сортових особливостей складових газону. Цим пояснюється те, що інші автори отримували протилежні результати обробки газонів розчинами ГМК [5, 6].

Результати власних досліджень показали, що різні сорти Lolium perenne L. зазнавали ретардантної дії ГМК, яка проявлялась різною мірою, від слабкого

обмеження росту до надзвичайно сильного його пригнічення [2, 4, 10]. Разом з тим, є сорти, які демонстрували посилення росту і розвитку вегетативних органів. З огляду на це, виникає загально фізіологічна проблема стійкості та

адаптації рослин до абіогенних факторів, зокрема хімічних чинників. У тих випадках, коли спостерігається посилений розвиток, можна говорити лише про

умовно позитивну дію ГМК. Таке твердження ґрунтується на тому, що розчини ГМК низьких концентрацій (не більше 0,0005 %) викликають слабкий

ретардантний ефект. Поступове підвищення концентрації до 0,008 % та/або продовження тривалості передпосівної обробки насіння призводило до все

більшої інтенсифікації розвитку. Це проявлялось у збільшенні довжини і ширини листків, підвищенні вмісту хлорофілу та виникненні додаткових

слабко диференційованих провідних пучків [1, 10]. Однак, подальше найменше підвищення концентрації мало наслідком надзвичайно сильне пригнічення

розвитку. ГМК є чужорідною речовиною, яка в принципі не може бути корисною для рослинного організму. Тому посилений розвиток слід розглядати як захисну реакцію рослин, мобілізацію її ресурсів на протидію хімічному

агенту. За дуже низьких концентрацій препарату, захисний механізм не вмикається. Потрібна певна межа зовнішнього впливу, перетнувши яку,

починає формуватися захисна реакція. З посиленням зовнішнього фактору, посилюється і ця реакція. Саме тому формування додаткових провідних пучків

спостерігалось лише за тривалої, 48-ми годинної, аплікації 0,008 % розчину [10]. По досягненні критичної інтенсивності несприятливого впливу, внутрішні

резерви рослини вичерпуються, і тоді настає різкий перехід від активного розвитку до надзвичайно сильного його пригнічення. Саме в такому аспекті

слід розглядати і ті чисельні повідомлення, що обмеження висоти рослин супроводжується, наприклад, потовщенням стебла і ростом в ширину [1, 6] або

посиленням морозостійкості, стійкості до посухи тощо [1]. Це та ж сама захисна реакція, але значно слабше виражена.

19

Цей приклад показує, що ГМК може використовуватися для створення моделей вивчення механізмів адаптації рослин до різних несприятливих

факторів, як хімічної, так і фізичної природи. Це дало би можливість зрозуміти причини стійкості одних видів чи сортів і уразливості інших щодо зовнішнього впливу одного і того же фактору. Відомо, що система тим уразливіше, чим

менше її стабільність. В живих організмах у найбільш нестабільному стані знаходяться, в першу чергу, клітини, які діляться, потім ті, що

диференціюються та/або ростуть. Тому дія зовнішніх чинників буде спрямована саме на них. ГМК модифікує роботу геному через взаємодію з регуляторними

генами, які в еволюційному плані являються високо консервативними. Це ті гени, які визначають розвиток рослини на самих ранніх стадіях онтогенезу.

Оскільки індивідуальний розвиток обумовлений послідовним увімкненням і мовчанням певних груп генів [7, 8, 9], то існує можливість цілеспрямованої

модифікації роботи активних генів з метою управлінням морфогенезом. Для цього необхідно дотримання двох умов. Перша – це висока вибірковість дії

чинника, друга – обмеженість цієї дії в часі, щоби впливу не підлягали гени, відповідальні за формування тих структур, зміна яких була би небажаною. В

цьому плані у ГМК, і можливо подібних слабких мутагенів, є хороші перспективи.

В низьких концентраціях препарат діє виключно, як слабкий мутаген. Його

вплив на загальні фізіологічні процеси в обхід геному, за такої умови, є настільки незначним, що на нього можна не зважати. Хімічна модифікація ГМК

може значно підвищити вибірковість його дії [1]. Що стосується часового інтервалу аплікації препарату, то цей фактор легше контролювати саме за умов

обробки насіння, а не цілої рослини чи її окремих частин. Відомо, що група генів PINHEAD/ZWILLE (PNH), відповідальних за визначення клітин, які

сформують провідні пучки, активується ще в примордії [8]. Далі вони переходять до стану мовчання, а гени KNOX і ROUGH SHEATH2 визначають

подальшу архітектоніку васкулярної системи однодольних. Тому, теоретично, з метою зміни кількості провідних пучків у листі, дія ГМК має бути обмежена

періодом існування примордія. Більш пізня аплікація препарату може призвести до змін у співвідношенні тканин у самих провідних пучках, але не кількості пучків. Такі припущення знайшли підтвердження у власних

дослідженнях. Зернівка Lolium perenne L. містить два зародкових листка і примордій третього [3]. Вже через 24 години після замочування, в 1-му

зародковому листі спостерігаються протофлоемні та протоксилемні елементи, яких ще немає у 2-му листі. Тому після замочування насіння у розчинах ГМК,

1-й лист продемонстрував надзвичайну індиферентність щодо препарату та змін його концентрації й тривалості аплікації [2, 4]. У 2-му листі спостерігались

значні зміни у співвідношенні всіх компонентів провідних пучків, що дуже добре видно на поперечних зрізах листа. Однак кількість провідних пучків

збільшилась тільки у того сорту, який позитивно реагував на препарат, і тільки в 3-му листі, який був представлений у зернівці примордієм. У сорті, на якому

проявлялась сильна ретардантна дія тих самих розчинів ГМК, кількість

20

провідних пучків також змінювалась тільки в 3-му листі, але у бік зменшення їх кількості.

Наведені приклади і результати власних досліджень лише частково розкривають той потенціал, який має гідразид малеїнової кислоти та інші речовини з подібним механізмом дії для практики і, в першу чергу, для

прикладних і фундаментальних досліджень. Окреслені вище підходи можна застосовувати при вивченні принципів функціонування рослинних організмів

на різних рівнях їх організації та з використанням різних методів. Література

1. Тіханков І. О. Гідразид малеїнової кислоти – фізіологічно активна сполука широкого спектру дії / І. О. Тіханков // Вісник Львівського

університету. Серія біологічна. - 2008. - Вип. 47. - С. 3 - 20. 2. Тіханков І. О. Некоторые аспекты регуляции морфогенеза растений с

помощью слабых мутагенов на примере Lolium perenne L. и гидразида малеиновой кислоты / І. О. Тіханков // Фундаментальные исследования. - 1913.

- № 10, часть 12. - С. 2679 - 2684. 3. Тіханков І. О. Показники росту, як критерії оцінки гетеробластії

дерноутворюючих трав / І. О. Тіханков // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія біологія. - 2008. - Вип. 24. - С. 227 - 233.

4. Тіханков І. О., Лихолат Ю. В. Морфо-фізіологічна характеристика

листків Lolium perenne l. після попередньої обробки насіння гідразидом малеїнової кислоти / І. О. Тіханков, Ю. В. Лихолат // Питання біоіндикації та

екології. - 2008. - Вип. 13 (1). - С. 33 - 45. 5. Batten S. Growth regulators – new tools for the '80s? S. Batten // USGA

Green Section Record. - 1983. - Vol. 21. - Nо. 3. - Р. 1 - 3. 6. Beggs A. Special report: Plant growth regulators: What does the future hold? /

A. Beggs // Int. Turfgrass Bull. - 2002. - Vol. 216. - Р. 5 - 6. 7. Eckardt N. The role of PHANTASTICA in leaf development / N. Eckardt //

Plant Cell. - 2004. - Vol. 16. - P. 1073 - 1075. 8. Kwiatkowska D. Structural integration at the shoot apical meristem: models,

measurements, and experiments / D. Kwiatkowska // Am. J. Bot. - 2004. - Vol. 91. - P. 1277 - 1293.

9. Sylvester A. Leaf shape and anatomy as indicators of phase change in the

grasses: comparison of maize, rice, and bluegrass / A. Sylvester, C. Parker, G. Murray. // Am. J. Bot. - 2001. - Vol. 88. - P. 2157 - 2167.

10. Tikhankov I. Anatomical peculiarities of vascular system of Lolium perenne L. leaves growing under maleic hydrazide influence / I. Tikhankov // Moscow

University Biological Science Bulletin. - 2013. - Vol. 68. - Is. 4. - P. 216 - 220.

21

ГЕОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ

Манюк В.В. Днепропетровский национальный университет

им. Олеся Гончара, Днепропетровск,

ГОРА ПИВИХА – УНИКАЛЬНЫЙ ОБЪЕКТ ГЕОЛОГИЧЕСКОГО

НАСЛЕДИЯ УКРАИНЫ Одним из наиболее ярких, значительных, эстетически привлекательных

объектов природного наследия Полтавской области является гора Пивиха на Днепре. В справочнике-путеводителе «Геологические пам’ятники Украины»

она описана, как геологический пам’ятник природы Украины с площадью 0,5 га [Коротенко,1985], а с 1994 г. это ландшафтный заказник местного значения,

расположенный в Глобинском и Кременчугском районах. Гора представляет собою возвышенность, ограничивающую долину Днепра с востока, вытянутую

с севера на юг от г. Градижска до с. Максимовки на 3,5 – 4 км, при ширине до 0,6 км и с максимальной абсолютной отметкой 168,8м.

Рис. 1 Градижские гляциодислокации на горе Пивихе В многочисленных литературных упоминаниях известна не только как

гора Пивиха, но и под названием «Градижские гляциодислокации», свидетельствующем о ее ледниковом происхождении. Между тем, далеко не всеми исследователями геологического прошлого геологического памятника

безоговорочно признавалось участие покровного ледника в ее образовании. Продолжающаяся дискуссия по поводу происхождения отчетливо проявленных

22

дислокаций пород, слагающих Пивиху, а также значительный интерес к ней, как к туристически привлекательному объекту, требует детального

рассмотрения не только геологической составляющей памятника природы (геосайта), но и других ее аспектов.

Название она получила по поселению Пива, которое принадлежало

русским боярам Пивам. В 1489 г. Король Польши Казимир IV подарил земли с расположенной на них горой Киевскому Пустынско-Николаевскому

монастырю, монахи которого основали тут Пивгородский Николаевский монастырь. Монастырь на Пивихе стал религиозно-политическим центром

украинского народа в освободительном движении за независимость. Крутые склоны гор, изрезанные оврагами, были хорошим убежищем для повстанцев

гетьмана П. Павлюка, а со временем казаков Б. Хмельницкого [http://uk.wikipedia.org].

Попытка первого, более менее детального описания Пивихи, принадлежит А.В. Гурову, который указывал, что «разрез, представляемый берегом долины,

не был еще никем подробно описан» [Гуров, 1884]. Он же сообщает о том, что Борисяк Н.Д., посещавший гору еще 1848 г. «вообще считал, что здесь развиты

рухляковые глины, содержащие раковины ныне живущих пресноводных моллюсков [Гуров, 1884]. Между тем А.В. Гуров, описывая разрез горы, не обнаруживает, либо не указывает малейших признаков гляциодислокаций и

вообще какой-либо связи породных ассоциаций с деятельностью ледника. На основании детально изученных литологических особенностей мергеля,

выходящего на поверхность в береговых уступах Пивихи, ископаемых остатков микро- и макрофауны, А.В. Гуров сопоставляет их с подобными мергелями из

других местонахождений Украины, описанных Н.П. Барботом де Марни, Р.А. Пренделем, Г.П. Гельмерсеном. Это убеждает его отказаться от первоначальной

идеи признания «максимовского мергеля» меловым и сделать правильный вывод о его эоценовом возрасте. Исследователя не смутило чрезвычайно

высокое гипсометрическое положение палеогеновых пород, кровля которых находится в нормальном залегании ниже эрозионного вреза р. Днепра, т. е. на

отметке +25,0м, а не на +125м, как это наблюдается на Пивихе. Отсюда он делает неожиданный вывод о том, что «открытие максимовского мергеля опровергает существовавшее прежде предположение о значительном

погружении третичных осадков на левом берегу Днепра в Полтавской области.» Соответственно, о каком поднятии или опускании можно говорить,

если гипсометрическое положение стратонов палеогена четко зафиксировано данными бурения.

Первым, кто веско обосновал ледниковое происхождение горы Пивихи, был Д.Н. Соболев [Соболев,1931]. Один из его последователей, М.И. Дмитриев,

писал о нем: «Он, основываясь на одних только исследованиях В.В. Резниченко в Каневском регионе, высказал мнение, что Каневские дислокации, дислокации

Мошногорья и горы Пивихи не эндогенного происхождения, а возникли как результат наступления ледника, то есть по сути представляют собою

гляциодислокации.» [Дмітрієв, 1931]. Эти выводы Д.Н. Соболев потом

23

подтвердил на основании собственных исследований, а также их подтвердил и Б.Л. Личков, детально изучивший район горы Пивихи [Личков, 1926].

Вместе с тем, признавая гляциодислокации исследуемой местности, Б.Л. Личков оставляет место сомнениям и пишет: «Возможно, таким образом, что вся поверхность мергеля в данном районе является волнистой вследствие

тектонических причин.» [Личков, 1926]. В последующих рассуждениях он называет Пивиху антиклиналью исходя

их высокого положения спондиловых мергелей, не свойственного этому району. В одной из наиболее полных сводок по горе Пивихе «К геологии горы

Пивихи на Днепре» Б.Л. Личков, анализируя источники, в которых упоминается Пивиха, приходит к заключению, что горе не повезло в деле ее

геологического изучения. [Личков, 1926]. Именно это стало одним из основных поводов пристального внимания

Б.Л. Личкова к геологии г. Пивихи, попытке разобраться с ее происхождением. Он считает ее одним из немногих уцелевших от размыва участков древнего

левого берега р. Днепра, с многочисленными обнажениями в оврагах, прорезающих береговой склон. К этим оврагам, как и сейчас, были приурочены

дороги, ведущие от реки к коренному берегу, отчего население называло их «взвозами». Наиболее крупные из них: Матиевский, Подгорянский, Терешковский, Лобаковский и Килин.

Кроме признания роли ледника в формировании наблюдаемого строения Пивихи Б.Л. Личков, вслед за В.И. Вернадским, указывает на незначительное

развитие в центральной части горы, между коренным берегом и низиной Днепра, мощных обвалов, осыпей, оплывин, эолового развевания, которые в

совокупности создают хаотичную картину чередования в разрезе киевских мергелей, песчано-глинисто-алевритовых образований харьковской серии,

валунных суглинков с линзами флювиогляциальных гравийно-песчано-глинистых прослоев. Именно этими явлениями В.И. Вернадский объясняет

гибель Пивогарского монастыря, сгоревшего в 1774 г., а потом частично восстановленного [Гуров, 1884]. Весьма любопытны фактические данные,

излагаемые Б.Л. Личковым при описании обнажений и буровых скважин Песковатого «взвоза» или Песчаного яра, где он сообщает не только о своих наблюдениях, но и приводит данные В.И. Вернадского, А.К. Алексеева и В.И.

Крокоса, Р.Н. Палея и др. Эти данные однозначно указывают на наличие двух ярусов мергелей, разделенных белыми аллювиальными песками мощностью до

9,0 м. Из описания Б.Л. Личкова и других упомянутых авторов очевидно, что

прежде в районе горы Пивихи существовал отдельно возвышающийся холм, который называли Опрокинутый верх. До нашего времени холм не сохранился,

но приведенный рисунок четко свидетельствует о смятии пород, слагающих его, в складку. В ядре этой складки темно-зеленые глауконитовые пески

палеогена, затем кварцевые белые пески четвертичного возраста, на крыльях зеленовато-серые тонкослоистые пески (вероятно, флювиогляциальные), а

мергели есть только в висячем крыле (северо-западном). Сверху все перекрыто

24

четвертичными почвенно-лессовыми образованиями с мореной, установленной достоверно только со стороны лежачего крыла.

В овраге Городском, расположенном в северной части Градижских гляциодислокаций Б.Л. Личков зафиксировал интересную сложную складчатость темно-серых песков в толще светло-серых. Подобная

складчатость, которую скорее следует считать экзотической, нежели свойственной этим отложениям, наблюдалась мною в одном из обнажений

горы Калитвы в долине р. Орели и обязанной своим происхождением гляцио-тектоническим процессам. И в первом и во втором случаях пески перекрыты

валунными суглинками конечной морены, а деформации являются следами активной динамической фазы днепровского оледенения.

Особого внимания заслуживает еще один любопытный вывод, сделанный Б.Л. Личковым на основании изучения многих обнажений горы Пивихи. Он

констатирует, что ни в одном обнажении не видно, чтобы нижний мергель принимал участие в складчатости перекрывающих его пород. Иначе говоря, это

значит, что дислокация верхних пород разреза Пивихи происходила уже позже образования основной ее «антиклинали». Б.Л. Личков обращает также

внимание на то, что именно на площади, занятой горой Пивихой отложена наиболее мощная морена в виде валунных суглинков мощностью до 20,0 м, и именно здесь найдены наиболее крупные эрратические валуны диаметром до

2,3 м. В целом верно трактуя гляциотектоническое происхождение горы Пивихи,

Б.Л. Личков остается верен себе в признании наличия антиклинали в доледниковом рельефе из мергелей киевского яруса, которую уже потом

ледник срезал, перемещал, дислоцировал. Небольшие по размеру складки, связанные с пластическими течениям и

деформациями слабо литифицированных осадков, действительно известны в осадочных толщах палеогена и неогена Украины. Однако поверхность в

постседиментационной истории развития е остается неизменной, а претерпевает длительную планацию и постепенный переход в пенеплен.

Отсюда, практически невозможно представить участок постпалеогенового и более позднего рельефа с возвышающейся над ним антиклинальной складкой.

Градижские гляциодислокации, результатом которых является

куполовидное поднятие в виде г. Пивихи с многочисленными проявлениями чешуйчатой морены, гляциоотторженцами, вместе с Табурищенской ложбиной

ледникового выпахивания составляет Градижско-Табурищенский комплекс краевых ледниковых образований. Уникальность этого комплекса, его научно -

познавательная ценность, позволяют рассматривать его как важный перспективный объект для развития геотуризма в Украине.

25

Литература 1. Геологические памятники Украины. Справочник-путеводитель.

Коротенко Н.Е., Щирица А.С., Каневская А.Я. и др./ Киев: Наук. Думка, 1985. – 155с.

2. Гуров А.В. Геологическое описание Полтавской губернии. /А.В.

Гуров Отчет Полтавскому губ. Земству. – Харьков, 1888. – 1016с. 3. Дмітриев М.І. Форми поверхні України, витворені безпосередньо

льодовиком./М.І. Дмітрієв. – Зб. пам’яті акад. П.А. Тутковського – Т.1, – 1931. – С.51 – 75.

4. Личков Б.Л. К геологии горы Пивихи на Днепре./Б.Л. Личков. – Вісник геол. комітету. – вип.9, 1926. – 33с.

5. Соболев Д.М. Про гляціодислокацію./Д.М. Соболев. – Зб. пам’яті акад. П.А. Тутковськогою – Т.1, - 1931. – С.333 – 350.

6. http://uk.wikipedia.org/wiki/Piviha

26

ТЕХНИЧЕСКИЕ НАУКИ

Христюк А.О. аспірант кафедри АЕКІТ

Національного університету водного господарства

та природокористування, м. Рівне Розробка родовищ корисних копалин

АНАЛІЗ УМОВ ЕФЕКТИВНОГО ЗАСТОСУВАННЯ

СВЕРДЛОВИННОГО ГІДРОВИДОБУТКУ Проведено аналіз умов ефективного застосування свердловинного

гідровидобутку корисних копалин. Зокрема розглянуто вплив фізико-механічних властивостей руд та умов залягання на ефективність видобування.

Ефективно розроблювати родовища корисних копалин дозволяє свердловинний гідровидобуток (СГВ) корисних копалин, який здійснюється

через свердловини за допомогою гідравлічної енергії, яка використовується для руйнування гірських порід, доставки зруйнованих порід до свердловини та

піднімання їх на поверхню. Ця технологія завдає значно меншої екологічної шкоди, не змінює рельєф місцевості та повністю виключає перебування людини під землею. На даний час ця технологія дозволяє розробку ряду родовищ, а

також виконувати ряд різноманітних робіт в будівельній галузі (табл. 1). Найбільшого поширення технологія СГВ отримала при виконанні

геологорозвідувальних робіт – відборі проб значного об’єму на родовищах рихлих та слабозв’язаних корисних копалин.

Фізико-механічні властивості руди визначають найважливіші параметри СГВ: питома витрата і необхідний тиск води для руйнування і змиву, параметри

гідротранспортування порід, розміри карти намиву. Ці ж властивості визначають значною мірою вибір основного обладнання (насосів,

гідромонітора, видачного механізму). Від фізико-механічних властивостей руди залежать втрати і розубожування при видобутку, подрібнення при

гідротранспортуванні, злежуваність і водовіддача при складуванні. Фізико -механічні властивості порід покрівлі визначають їх стійкість при оголенні в процесі виймання рудного пласта.

27

Таблиця 1 Застосування свердловинного гідровидобутку

Призначення

робіт

Технологічний тип

робіт

Технологічні

операції

Корисні копалини

Добування корисних

копалин

Добування твердих рудних та не рудних

корисних копалин та будівельних

матеріалів з осадових родовищ та розсипів

Відбійка і доставка на

поверхню

Вугілля, горючі сланці, боксити,

марганець, рідкісні метали, кольорові

метали, бітуми, асфальтити,

фосфорити, цеоліти

Переведення у пливунний стан

Торф, сопропелі, олово, титан,

цирконій, алмази, фосфорити,

будівельний пісок та гравій, залізні руди

Спеціальні

методи доставки

Золото

Збагачення в процесі

видобутку

Бурштин, бітумізовані сланці

Добування рідких корисних копалин

Проходка підземних

колекторів та компенсаційних

камер

Нафта, газ, солі

Рідкісні метали

Розвідка родовищ

корисних копалин

Виїмка значних технологічних зразків

Проходка порожнин заданої

конфігурації

Ті ж корисні копалини що й при

видобутку

Проходка

підземних порожнин

різного призначення

Створення

протифільтраційних екранів та дренажів

Проходка

вертикальних щілин колекторів

З закладанням

непроникним матеріалом

З закладанням

проникним матеріалом

Будівництво

фундаментів та опор, ємкостей для

захоронення шкідливих відходів

та для зберігання рідин та газів

Проходка

порожнин заданої конфігурації

Закладання

матеріалом що затвердіває

За необхідності закладання пористим матеріалом

28

Великий вплив на ефективне застосування СГВ роблять форма і елементи залягання рудних тіл. Умови контакту вміщуючих порід покрівлі і підошви

визначають втрати руди і способи доставки (змиву) в камері. Потужність рудного пласта багато в чому визначає об’єм видобутку з однієї камери і тим самим економічну ефективність методу. Проте тут велику роль відіграє

цінність корисної копалини. Може бути так, що велика цінність руди дозволяє ефективно розробити малопотужні рудні поклади. За умовами очисного

виймання рудні тіла за потужністю доцільно розділити на тонкі (до 0,8 м), малопотужні (0,8…2 м), потужні (2…15 м) і дуже потужні (більше 15 м). Кут

падіння пласта визначає спосіб доставки зруйнованої руди до всмоктувача видачного механізму, чим більший кут падіння пласта, тим кращі умови

доставки в камері. Глибина залягання визначає конструкцію видобувного обладнання і

впливає на економічну ефективність методу. Із збільшенням глибини залягання собівартість видобутку руди методом СГВ збільшується не суттєво. Це

дозволяє ефективно відпрацьовувати рудні тіла, що залягають на великій глибині або під водоймами, розробка яких традиційними способами або не

вигідна, або взагалі не можлива. Вимоги до якості руди, втрат і розубожнювання значним чином визначають параметри технології і обладнання СГВ. Гідрогеологічні умови впливають на вибір видобувного

обладнання і схему відпрацювання рудного пласта. Якщо водопритік невеликий, то воду можна відкачати безпосередньо з камери і видобуток вести

в незатопленому вибої. При великому водопритоці видобуток можна вести у затопленому вибої. Проте у цьому випадку значно ускладнюються процеси

руйнування і доставки руди в затопленому вибої. Заболоченість або складність рельєфу поверхні над рудним тілом впливає

на конструкцію і тип обладнання що використовується для механізації видобувних робіт, бурового агрегату, трубоукладача і транспортних засобів.

Зв’язок параметрів СГВ з характеристиками оточення [1] наведено в табл.2.

Породи різної міцності можна зруйнувати гідромоніторними струменями. В наш час гідравлічне руйнування вдало використовується для розробки зв’язаних та рихлих порід та руд (піски, супіски, суглинки, глини і т.д.), а також

скельних руд з поперееднім подрібненням. Для СГВ перспективними є всі легко дисперсні, пористі, рихлі та

слабкозв’язані поклади корисних копалин [2, 3]. До них можна віднести родовища торфів, сапропелів, будівельних матеріалів; розсипні родовища

золота, олова, бурштину, алмазів, титана, цирконія; осадові родовища рідкісних та радіоактивних руд; залізні руди, окислені та змішані марганцеві руди,

нерудні корисні копалини; фосфорити, глинисті боксити, цеоліти, вугілля, металоносні сланці, бітуми.

29

Таблиця 2 Зв’язок технологічних параметрів із фізико-геологічними

характеристиками

Процес Параметри технології та обладнання

Фізико-геологічні характеристики

Оціночні показники

операції

Руйнування Тиск та витрата води; діаметр насадки; сила

удару струменя; Технологія

руйнування; час

Міцність породи; стійкість покрівлі;

пористість, в’язкість, розмочуваність,

літологчний та гранулометричний

склад; потужність пласта

Продуктивність гідромонітора по

руді; відстань від вибою;

питома витрата води

Доставка Довжина доставки;

технологія доставки; витрата води; діаметр

насадки; час; похил підошви

Гранулометричний

склад, густина, форма частинок

Продуктивність і

довжина транспор-

тування руди; питома витрата води

Підйом Тиск і вирата повітря, води, твердого, гідросуміші

Гранулометричний склад, густина, форма частинок,

абразивність

Продуктивність по руді; питома витрата повітря,

води

Гідротранспорт Витрата твердого,

води; тиск насоса; гідравлічна крупність

Гранулометричний

склад, густина

Продуктивність

по руді

Укладання

руди на карті намиву

Гранулометрична

крупність; площа карти намиву;

швидкість потоку

Гранулометричний

склад, густина, водовіддача, рельєф

місцевості

Швидкість

водовіддачі

На підставі наведеного вище можна зробити висновок, що удосконалення

технології СГВ дозволить значно знизити вартість геологічної розвідки та підвищити її якість. Також, окрім значного позитивного досвіду впровадження

технології СГВ у виробництво та позитивні економічні результати, існує ряд проблем [4], які не дозволяють широко впроваджувати технології СГВ для промислового видобутку корисних копалин, зокрема: не розроблено ефективної

технології розмиву міцних порід та включень; не вирішено проблеми кріплення покрівлі очисного простору; немає технології закладання очисного простору;

малий коефіцієнт виймання корисних копалин; висока аварійність виробництва; відсутня розрахунково-проектна база; певні фінансові ризики. Вцілому

ефективність СГВ визначається кількістю руди, що видобувається з однієї свердловини.

30

Література 1. Технологія і керування гідровидобутком корисних копалин: монографія

/ З.Р. Маланчук, С.Р. Боблях, Є. З. Маланчук. – Рівне: НУВГП, 2009. – 480 с. 2. Аренс В. Ж. и др Скважинная гидродобыча полезных ископаемых:

учебное пособие. – М.: Горная книга, 2007. – 295 с.

3. Скважинная гидротехнология — экологически чистая технология освоения земных недр, авторский коллектив ООО «НПЦ Геотехнология»,

http://www.miningexpo.ru/articles/286 (дата звернення: 27.11.14). 4. Горшенин Н.Е. Отбор валовых проб методом скважинной гидродобычи

// Проблемы геологии и освоения недр: труды XV Международного симпозиума имени академика М.А.Усова студентов и молодых ученых –Томск.,

2011. – Т.2.

31

СЕЛЬСКОХОЗЯЙСТВЕННЫЕ НАУКИ

Махлинець С. С. старший викладач, Мукачівського державного університету

Сільськогосподарські науки

СТАНОВЛЕННЯ КУЛЬТУРИ СЛИВИ В УКРАЇНІ І СВІТІ

У світі цілеспрямована робота з виведення нових сортів сливи проводиться із середини 18 століття. Із країн, що мають найбільші досягнення у цьому плані,

можна назвати Канаду, Англію, Францію, Іспанію, Німеччину, Бельгію, Румунію та колишню Югославію. У США та країнах Азії вирощують, в

основному, сливу японську, а в європейських країнах – сорти сливи домашньої. У США найбільша заслуга в селекції сливи належить Лютеру Бербанку: ним

виведені сорти сливи японської Бербанк, Сатсума, Санта Роза, а також широко розповсюджений у всьому світі сорт сливи домашньої Ісполінська. Провідним

науково–дослідним закладом з виведення нових сортів сливи у США є Женевська дослідна станція садівництва у штаті Нью-Йорк. З цієї станції

походить добре відомий і поширений сорт Стенлей, виведений 1926 року, який зробив у 60-тих роках минулого століття нову кар’єру в Європі. На дослідній станції садівництва в Місурі виведені з 1947 року цінні сорти сливи – Блубел та

Блюфрі. У Канаді селекцією сливи займається науково – дослідний інститут рослинництва у Вінеланді, штат Онтаріо, де Г. Теграні вивів Валор, Веріті,

Вілен, Вояджер, Віблу, Віктор. У Європі одним із найвизначніших центрів із селекції сливи є Інститут

садівництва в м. Чачак (Сербія), де вчені–селекціонери Паунович, Ранкович, Огазанович вивели багато нових сортів з високою стійкістю до шарки. Широко

розповсюджені нині такі їхні сорти: Чачакська рання, Чачакська лепотіца, Чачакська найболія, Валерія, Валієвка, Єліца.

Селекція сортів сливи розвинута також у Румунії. З 1950 року там зареєстровано понад 20 нових сортів. До добре відомих належать такі: Тулеу,

Тімпурілу, Гас Амеліорат, Сільвія, Карпатін, Міневра, Флора, Рекорд, Аліна, Тіта, Дімбовіта та інші. Із болгарської селекції слід виділити Афаську жовту та Габровську – раннього строку достигання та високих смакових якостей.

Останнім часом серед лідерів із селекції сливи виділяється Німеччина. Там є два наукових осередки: перший з них - Гогенгеймський університет у

Штутгарті, де виведенням сортів займається В. Гартман; а також - Гейзенгеймський університет, де провідним селекціонером є Г. Б. Якоб. Зі

Штутгарту походять: Ганіта, Елена, Тіпала, Йойо, Презента, Тегера, вважається, що це найстійкіші до шарки сорти. А з Гейзенгейму – Топ, Топ хіт,

Топ фіт, Топ кінг, Топ 2000, Топстар плюс, Топ гігант плюс, Топпенд плюс, Тооппер, Топ файф.

В Інституті садівництва та квітникарства у Скерневіцах (Польша) селекціонером Т. Якубовським отримано ранньостиглий високопродуктивний

сорт сливи-угорки Каліпсо, що заслуговує на впровадження в практику садівництва.

32

Науковці стверджують, що слива в Україну, завезена з Угорщини, але були і інші її шляхи проникнення: через Крим та Кавказ. Зі старовинних сортів, що й

донині ростуть у наших садах, слід, насамперед, згадати Угорку опішнянську - чудовий полтавський сорт, і врожайний, і з високими смаковими якостями, і з невідокремлюваною від м’якуша кісточкою. А кримський Ізюм Ерік, дарма що

дрібноплідний, проте з технологічної точки зору (для переробки) - неперевершений. На Вінничинні і донині дуже розповсюджений місцевий сорт

сливи Кобильоха. Плоди рожеві, яйцеподібної форми, масою 25 г. з жовтим кислуватим м’якушем, вільною кісточкою та твердою шкіркою. На сьогодні у

Державний Реєстр сільськогосподарських культур внесено 12 сортів сливи, а 2004 року їх було 19. Це сорти, що пройшли сортовипробовування і їх

рекомендують до вирощування. Із них тільки 7 вітчизняної селекції (Мліївський науково-дослідний інститут садівництва ім. Симиренка).

Проводиться значна селекційна робота для виведення сортів із покращеними ознаками плодів, стійкістю проти хвороб і підвищеною

зимостійкістю. У Центральній Європі і країнах СНД найбільша увага приділяється сортам P. domestica L. Стосовно України, за останні 20 років

кількість її насаджень зменшилась [5]. Основними причинами цього є ліквідація старих, малопродуктивних садів, нестача садивного матеріалу для закладання нових, а також труднощі в реалізації плодів. Останній фактор

певною мірою пояснюється вирощуванням значної кількості малоцінних сортів і різних місцевих форм, особливо у присадибних садах. Але існують ще й

труднощі в організації збуту плодів і саджанців. Слива започатковує свій родовід із Західної Азії, де, як вважає більшість

дослідників, виникла в результаті схрещування терена (Prunus spinosa L.) з аличею (Prunus cerasifera Ehr. var. divaricata). Тут ці види зростають разом.

Можливість подібного походження підтверджується дослідами наукових співробітників Всеросійського інституту рослинництва (ВІР), які на Північному

Кавказі, в районі Майкопа, в 1933 році виявили у великій кількості природні гібриди терена й аличі з властивими обом видам ознаками. Із Греції, де слива

була відома ще за 600-500 років до н. е., вона потрапила до Стародавнього Риму (2 ст. до н.е.). Назву “Prumus” широко використовували для сливи у Древньому Римі. Вона об’єднує грецьке ‘prounus’ і латинське ‘prunia’ – “іній”, що вказує на

наявність у багатьох плодів цього роду легкого, як іній, воскового нальоту. Кращими видами в цій країні вважалися слива Дамаська і Горіхова.

Існує й інша версія, що в Європу слива потрапила з Дамаска (Сірія) і була завезена в Стародавній Рим римським полководцем Помпеєм. Задовго до нашої

ери сірійці вміли виготовляти чорнослив і навіть поставляли його в інші країни, про що свідчать праці грецьких учених Діоскоріда і Теофраста, а також

римських авторів Катона, Віргілія, Горація, Овідія, Плінія. Культура сливи в Європі налічує 2,5 тисячі років.

Під час хрестових походів у Європу були завезені декілька цінних різновидів цієї рослини, серед яких знані до нашого часу ренклоди, названі так

на честь Клод – доньки французького короля Людовіка ХІV [5].

33

Згідно зі статистичними даними, в Європі виробляють майже в чотири рази більше слив і чорносливу, ніж у США, де вона займає четверте місце в

загальному виробництві плодів [1, 2]. Туди, імігранти привезли з собою з Європи сливу звичайну (Prunus

domestica L.), яка, перевершуючи за якістю тамтешні види, добре

пристосувалася скрізь, за винятком півдня і більш холодних областей країни. В даний час слива звичайна, розповсюджена від Середньої до Південно-Західної

Азії та Чорного моря, в дикому стані не зустрічається [4]. Близько 1870 року до США були завезені японські сорти сливи (Prunus

salicina Lindl.), які швидко здобули визнання, завдяки розмірам, продуктивності і транспортабельності їх плодів. Місцеві, американські види були джерелом

сотень сортів цієї рослини. Деякі види: вузьколиста слива (P. angustifolia Marsh), слива “дика гуска” (P. munsoniana Wight. et Hedr.) і слива садова

американська (P. hortulana Baileu) – походять з південно-східних і південно-центральних штатів США. Вони дали можливість створити сорти, пристосовані

до місцевих умов. Інші місцеві корисні види включають сливу західну (P. subcordata Benth.), сливу морську (P. maritima Marsh.) і сливу канадську (P. nigra

Ait). В нашу країну вона була завезена в 1912 році. Відзначається високою зимо - та посухостійкістю і врожайністю, що зумовлює її цінність для селекційної роботи. У нашу країну слива американська була завезена в 1925 - 1930 рр [2].

Тепер слива вирощується майже в усіх країнах світу. Та найбільше господарське значення з усіх видів має Prunus domestica L., якому відводиться

більше 90 % площ насаджень цієї культури [3]. До цього виду належать понад 2000 сортів, що складає переважну більшість всього світового сортименту.

Хоч районування сортів сливи в Закарпатській області почалося ще в 1950-х роках минулого століття, районований сортимент її все ще недосконалий і не

може забезпечити безперервний конвеєр постачання свіжих плодів у торговельну мережу.

Для підвищення врожайності і валового збору плодів велике значення мають сортовивчення та сортовипробування, з цією метою в різних районах

області були створені державні сортодільниці, одну з яких на базі Бобовищанського радгоспу (с. Бобовище Мукачівського району).

Найбільш урожайними за 1984-89 рр. виявилися (ц/га) Угорка донецька –

88.8, Кабардинська рання – 73.4, Угорка духмяна – 71.4 з середнім балом оцінки смаку відповідно 4.4; 4.5 і 4.3. Сорти Нікітська фіолетова і Превосходна

нікітська були маловрожайними, і їх недоцільно розмножувати і вирощувати в садах Закарпатської області. Найменш зимостійким є Фіолетова червона.

Продовжується вивчення біологічних і господарських ознак нових сортів, які були інтродуковані на Закарпаття у 90-ті роки минулого сторіччя:

Кубанська рання, Чачакська рання, Угорка кавказька, Ерлігаліан, Блюфрі та деякі інші, які в умовах регіону обіцяють бути високоврожайними та

економічно вигідними. В той же період, за даними В.А.Заяця [6], в Закарпатську область було

завезено декілька сортів сливи китайської (P. salicina Lindl.). В Закарпатті вони не знайшли сприятливих для себе умов через ранній вихід із стану спокою.

34

Література 1. Артеменко, М. М. Ходімте в сад [Текст] / М. М. Артеменко, Л. М.

Латанська // К. : Молодь, 1983. – 268 с. 2. Витковский, В. Л. Слива в странах Америки, Африки, Азии и

Океании [Текст] / В. Л. Витковский // М. : Плодоовощ. хоз-во, 1986. – № 1. – С.

59-61. 3. Власюк, С. Г. Слива та алича [Текст] / С. Г. Власюк // К. : Урожай,

1989. – 149 с. 4. Еремин, Г. В. Слива [Текст] / Г. В. Еремин, В. Л. Витковский // М. :

Колос, 1980. – 256 с. 5. Еремин, Г. В. Слива [Текст] / Г. В. Еремин // Ростов-на-Дону :

Феникс, 2000. – 158 с. 6. Заяц, В. А. Изучение роста и развития Prunus salicina Lindl. в

условиях Закарпатья [Текст] / В. А. Заяц // Рекомендации : Онтогенез высших цветковых растений. – К., 1989. – С. 46–47.

35

ИСТОРИЧЕСКИЕ НАУКИ

Загребельникова В.А. Студент 1 курса факультета механизации сельского хозяйства

Ставропольского государственного аграрного университета

Научный руководитель: к.и.н. Туфанов Е.В. Ставропольский Государственный Аграрный Университет

История Советской России.

ПЕРЕХОД К НЭПУ. ПРЕДПОСЫЛКИ И УСЛОВИЯ МИРНОГО ХОЗЯЙСТВЕННОГО СТРОИТЕЛЬСТВА

Переход Страны Советов к мирному строительству осуществлялся в трудных условиях. Сложной была международная обстановка. Оценивая

международное положение советской страны и раскрывая его своеобразие, Ленин указывал, что, с одной стороны, мировая буржуазия была готова в любой

момент броситься на Советскую Россию, чтобы уничтожить ее. С другой —западные страны еще не забыли о провале своих недавних попыток

вооруженной интервенции. Они не могли не учитывать и того, что во всех недовольство трудящихся масс, которые активно противодействовали войне с Советской Россией. Возникло неустойчивое равновесие сил, которое позволяло

Стране Советов существовать и развиваться в условиях враждебного окружения.

Правящая партия и Советское правительство учитывали, что подобное равновесие чревато опасностью новых военных столкновений и не может быть

прочной гарантией мирного развития государства. Они стремились всемерно добиваться упрочения мира. Последовательно проводился ленинский курс на

мирное сосуществование двух различных общественных систем на установление политических и экономических связей. Уже в первые

послевоенные годы были заключены договоры с соседними государствами, что в значительной степени обезопасило рубежи Советского государства, укрепило

его международные позиции. Были установлены торговые отношения с Англией, Германией, Италией и рядом других стран. Таким образом, в системе политической и экономической изоляции Советской страны была пробита

брешь. Как отмечал Ленин, сложившееся международное положение позволяло «сохранить возможность существования пролетарской власти и Советской

республики, даже в случае затяжки социалистической революции во всем мире». Он выражал твердую уверенность в том, что международное положение

Страны Советов будет «улучшаться, и мы будем в состоянии все силы посвятить на решение наших внутренних задач».

Ленинский анализ конкретной обстановки, сложившейся в стране, расстановки классовых сил показал наличие социально-политических и

экономических предпосылок успешного строительства социализма, главными из которых были: упрочившаяся диктатура пролетариата и общественная

собственность на основные средства производства. Ленин раскрыл особенности советской экономики переходного периода, в которой переплетались элементы

36

различных общественно-экономических укладов. Основными укладами были социализм, мелкотоварное хозяйство, капитализм; им соответствовали и

определенные классовые силы: рабочий класс, мелкая буржуазия (в основном крестьянство), буржуазия. Борьба между строящимся социализмом и свергнутым, но не уничтоженным пока капитализмом, возрождавшимся на базе

мелкотоварного хозяйства, составляла основное содержание переходного периода. Для исхода этой борьбы решающее значение имело установление

правильных взаимоотношений между рабочим классом и трудящимся крестьянством — основными классами Советской страны.

Переход к мирному социалистическому строительству начинался в обстановке разрухи, вызванной империалистической войной, интервенцией и

белогвардейской контрреволюцией. По общему уровню производства Россия была отброшена на многие десятилетия назад: угля в 1920 г. было добыто 8,7

млн. т — лишь немногим больше, чем в 1898 г.; чугуна выплавлено 116 тыс. т — в 2 раза меньше, чем в 1862 г., а хлопчатобумажных тканей выработано

примерно столько же, сколько в 1857 г. Промышленное производство в стране сократилось в 1920 г. по сравнению с 1913 г. в 7 раз. В тяжелом состоянии

находился транспорт, было разрушено много железнодорожных путей и мостов; большая часть паровозов и около четверти всех вагонов оказались неисправными. Продукция сельского хозяйства составила две трети довоенной.

В стране не хватало топлива и металла, ощущался острый недостаток продовольствия и других предметов потребления. Экономическая разруха,

бедствия и лишения, вызванные войной, породили «недовольство не только значительной части крестьянства, но и рабочих». В таких условиях начиналось

мирное хозяйственное строительство. Особенно сильно было подорвано и разрушено в ходе империалистической

и гражданской войн хозяйство национальных республик. Разруха в промышленности и на транспорте, примитивное земледелие, сохранение

докапиталистических отношений в сельском хозяйстве, почти поголовная неграмотность населения — таково было положение во многих национальных

республиках. Творчески обобщая опыт пятилетнего существования Советского

государства, организаторской деятельности Коммунистической партии,

направленной на социалистическое преобразование общества, Ленин глубоко и всесторонне обосновал необходимость всемерного укрепления диктатуры

пролетариата, Советского государства как основной политической предпосылки и главного орудия построения социализма. Эти вопросы Ленин

рассматривал в органической связи с возрастанием руководящей роли Коммунистической партии, призванной объединять и направлять деятельность

Советов, профсоюзов, комсомола и других массовых организаций, составляющих в совокупности систему диктатуры пролетариата, быть учителем

и вождем всех трудящихся, вдохновителем и организатором строительства социализма и коммунизма.

В последних ленинских статьях и письмах раскрывается историческая роль Советского государства в подавлении сопротивления капиталистических

37

элементов, в организации обороны страны. С особой силой подчеркивается мысль о том, что главное назначение государства пролетарской диктатуры

состоит в созидательной работе — в развитии народного хозяйства и культуры, в осуществлении глубочайших преобразований и создании новых, высших форм общественной жизни.

Литература 1. Туфанов Е.В. Формирование и становление новой политической

элиты в первые годы Советской власти // НаукаПарк. 2013. №6(16). С. 5-9. 2. Туфанов Е.В. Формирование советской политической системы в

1917 – 1920 гг.: автореф… дисс. канд. ист. наук. Саранск , 2010. С.24. 3. Туфанов Е.В. К вопросу о формировании региональной элиты 1917

– 1920 гг. (на материалах рязанской губернии) // Научные проблемы гуманитарных исследований. 2009. №6 (2). С.101-106.

4. Туфанов Е.В. К вопросу о единстве правящей партии – X съезд РКП (б). // Основные проблемы общественных наук: сб. науч. тр. меж. научн. практ.

конф. Волгоград 2014. С. 9-10. 5. Туфанов Е.В. Номенклатура – политическая элита Советской

России. // Общественные науки: вопросы и тенденции развития: сб. науч. тр. меж. научн. практ. конф. Красноярск 2014. С.9-11.

6. Карамян Л.А., Туфанов Е.В. Карачаево-Черкессия в октябре 1917

года // Российская государственность: история и современность. : сб. науч. cтатей / СтГАУ. Ставрополь, 2012. С.130–134.

7. Туфанов Е.В. Левоэсеровский мятеж 1918 г. в контексте становления однопартийной системы в Советской России // НаукаПарк. 2013.

№2(12). С. 5-9. 8. Туфанов Е.В. Кравченко И.Н. Номенклатура – правящий класс

Советской России // НаукаПарк. 2014. № 10 (30). С. 101-102. 9. Туфанов Е.В. Кравченко И.Н., Социально-экономический кризис в

начале 1920-х гг. Переход от военного коммунизма к новой экономической политике // НаукаПарк. 2014. № 8 (28). С. 9-12.

Петров В.М.

студент 4 – го курсу історичного факультету

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

ІІІ АРХЕОЛОГІЧНИЙ З'ЇЗД У КИЄВІ ( ДО 140 - РІЧНОГО ЮВІЛЕЮ) У серпні 2014 року виповнилося 140 років від проведення ІІІ

Археологічного з’їзду у Києві. То ж доречно згадати про нього та інші археологічні з’їзди (далі АЗ). Їх проведення було зумовлене великим науковим і

суспільним інтересом до старожитностей та об'єктивною необхідністю розроблення теоретичних й практичних проблем археології. З’їзди вийшли

далеко за рамки археології, сприяли розвитку історії, археографії, мистецтвознавства, мовознавства, музеєзнавства та інших наук.

Ініціатором організації АЗ стало Московське археологічне товариство, головою якого був граф Олексій Сергійович Уваров, а після його смерті –

38

дружина Прасковія Сергіївна Уварова. З’їзди проводилися один раз на три роки в різних регіонах Російської імперії. Усього було проведено 15 з'їздів: у Москві

(1869), Санкт-Петербурзі (1871), Києві (1874), Казані (1877), Тифлісі (1881), Одесі (1884), Ярославлі (1887), Москві (1890), Вільно (1893), Ризі (1896), Києві (1899), Харкові (1902), Катеринославі (1905), Чернігові (1908), Новгороді

(1911). Причому традиція проведення АЗ вийшла за межі Російської імперії. Так, 1885 р. відбувся археологічний з’їзд у Львові, організований Науковим

товариством імені Шевченка й присвячений проблемам краєзнавства Галичини, що на той час входила до складу Австро-Угорщини. На початку ХХ ст. почали

проводитися й губернські археологічні з'їзди, присвячені винятково вивченню місцевих старожитностей [1, с. 133].

ІІІ Археологічний з’їзд (далі – АЗ) був першим, що проходив в Україні. Він був проведений у серпні 1874 р. у Києві, що було цілком обгрунтовано:

Київ – велике університетське місто з давніми традиціями наукових студій, дослідження і збереження пам’яток.

Саме так цей вибір аргументовано пояснив у вітальній промові з’їзду його голова граф О.С. Уваров: «Після перших двох з’їздів у Москві й Петербурзі усі

вчені одноголосно побажали зібратися у Києві. Значення Києва дуже близьке до наших сердець, ми глибоко відчуваємо дорогі спогади, пов’язані з цим містом, тому немає необхідності особливо афішувати цю прив’язаність до

Києва кожного із нас» [2, с. XV]. Відкриття з’їзду відбулося другого серпня у приміщенні Університету Cв.

Володимира. Після привітань із промовою у якій були викладені завдання цього форуму, виступив граф О.С. Уваров, а потім академік І.І. Срезневський

ознайомив присутніх із здобутками київських учених в галузі археології та археографії. Голова київської археографічної комісії М.В. Юзефович

повідомив, що до відкриття з’їзду комісія видала «Збірник матеріалів до історичної топографії Києва й його околиць» за редакцією В.Б. Антоновича і

Ф.О. Тернавського. На засідання ІІІ АЗ були винесені доповіді І.Є. Забєліна «Про основні

завдання археології»[3, c.1 – 17], О.С. Уварова «Про зміст програми для викладання вітчизняної археології»[4, c.19 – 38], А.Г. Брінкера «Про практичні заняття і наочність у викладанні археології»[5, c.39 – 48], М.В. Юзефовича

«Про покращення діяльності археографічної комісії»[6, c.49 – 51]. Проблематика доповідей свідчить, що в цей період відбулося становлення

вітчизняної археології як самостійної науки, а отже багато її теоретичних питань були дискусійними, що виявилося під час засідання з’їзду. Так, після

доповідей І.Є. Забєліна та О.С. Уварова заперечення викликали такі положення як існування особливого археологічного методу дослідження розвитку

суспільства, визначення верхньої археологічної межі археологічних досліджень XVII століттям. Проте переконлива аргументація доповідачів та підтримка

багатьох промовців розвіяли сумніви, доповіді були схвалені і на їх основі визначені напрямки широкомасштабного вивчення археологічних пам’яток.

Прикметною рисою ІІІ АЗ було те, що відповідно до вимог часу на ньому ставилися й обговорювалися не лише суто наукові, а й науково-організаційні

39

питання. У цьому плані характерною була доповідь голови Київської археографічної комісії М.В. Юзефовича, присвячена проблемам реорганізації

архівної справи у напрямку її централізації. Доповідач запропонував об’єднати всі існуючі археографічні комісії навколо Імператорської археографічної комісії, підпорядкувавши їй справу збереження і вивчення документів на

місцях, як провідному й науковому та адміністративному органу російської археографії. Слушним був наголос на загальноісторичному і суспільному

значенні архівної справи: « Від неї залежить наша народна самосвідомість, а від такої самосвідомості – увесь внутрішній напрямок нашого життя»[7, c. L].

У центрі уваги роботи відділення первісних старожитностей постали проблеми вивчення пам’яток епохи каменю та питання методики розкопок

курганів. Велику зацікавленість викликали реферати Ф.І. Камінського і К.М. Феофілактова про відкриття у 1878 р. та дослідження першої у Російській

імперії (і в Україні) пізньопалеолітичної стоянки на правому березі р. Удай поблизу с. Гінці Лубенського повіту на Полтавщині. Цей факт інспірував

згодом широкий пошук і аналогічні відкриття. Вивченню неолітичних пам’яток були присвячені доповіді Г.О.

Осовського про знахідки кам’яного віку на Волині та Я.Є. Волошинського, який підготував каталог знахідок епохи каменю, виявлених ним у Київській та Волинській губерніях у кількості 257 одиниць. На той час така робота була

вкрай необхідною, оскільки джерелознавча база вивчення кам’яного віку на території України лише створювалася, не були вироблені ні методичні засади

дослідження цих пам’яток, ні класифікація здобутого матеріалу. Значну увагу у наукових колах викликали дві доповіді Д.Я. Самоквасова

«Історичне значення городищ» [8, c. 225 – 235] і «Сіверянські кургани та їхнє значення для історії» [9, c. 185 – 224]. Автор уперше застосував при

дослідженні курганів метод, запропонований графом О.С. Уваровим, де основним завданням розкопок курганів було здобуття всіх речових матеріалів, а

не окремих цінностей, що дозволяло всебічно дослідити життя населення, яке залишило ці пам’ятки. Надалі цей метод успішно використовувався вченими

при дослідженні поховальних обрядів, зокрема і слов’янських племінних об’єднань – древлян, дреговичів, полян, сіверян, радимичів, в’ятичів та ін. Дослідженню курганів були присвячені ще кілька цікавих доповідей: Г.О.

Осовського, Е.К. Витковського, Д.Є. Люценка та ін. Проте тогочасний рівень знань не дозволив дати правильну оцінку культурної і хронологічної

належності самих поховань та зробити широкі археологічні узагальнення здобутого матеріалу.

Зважаючи на важливість піднятих проблем дослідження археологічних пам’яток, з’їзд доручив комісії у складі Д.Я. Самоквасова, Л.К. Івановського,

В.Б. Антоновича розробити «Інституцію для опису городищ, курганів і печер та для проведення розкопок курганів», яка була підготовлена і затверджена на

засіданні з’зду 21 серпня 1874 р. Вперше на ІІІ АЗ була продемонстрована спроба підготовки

археологічних карт. М.О. Константинович виготовив карту поширення курганів у Чернігівському повіті. Рада з’їзду, зважаючи на велику наукову цінність

40

таких праць, запропонувала надалі підготувати археологічні карти Київської, Харківської, Волинської та Подільської губерній.

Історія Київської Русі та давня історія Києва стали провідними темами багатьох доповідей учасників з’їзду. Деякі з них представляли грунтовні дослідження, що допомагали з’ясувати спірні питання вітчизняної історії, деякі

ж були вузькоспеціалізованими, хоча теж цікавими розвідками, присвяченими розробці конкретних питань вітчизняної історії. До їх числа належать реферат

М.П. Дашевича «Про Болохівську землю» [10, c. 69 – 129] П.Г. Лебединцева «Опис Києво – Софійського србору» [11, c. 53 – 93], П.О. Лошкарьова «Про

київську архітектуру Х – ХІІІ ст.» [12, c. 263 – 282], а також ті, які безпосередньо стосувалися міста Києва: Д. К. Брунна «Про давні назви у

Києві»[13, c. 289 – 296], П.О. Юрченка «Про Лядські ворота у Києві» [14, c. 59 – 61], священика В.Г. Антонова «Про Київську Кирилівську церкву» [15, c. 1 –

12] та ін. Значний науковий інтерес для делегатів ІІІ АЗ становили пам’ятки

етнографії та давньої літератури. До його відкриття було надруковано перший том багатого джерелами та ілюстраціями видання «Історія пісні

малоросійського народу» за редакцією В. Антоновича та М. Драгоманова. Жваву дискусію викликав реферат О.Ф. Міллера про билини та думи. При їх дослідженні автор прийшов до цікавого, але не беззаперечного висновку, що

вони є гілками одного дерева, хоча виросли не в один час, бо в їхню основу покладено общинно-земське начало, сімейно-родовий світогляд і почуття, які

притаманні як для російського, так і для українського епосу. Домінуючою темою засідань відділу пам’яток писемності і мови стали

давньоруські пам’ятки, зокрема «Слово о полку Ігоревім». Йому були присвячені реферати В.І. Григоровича, Є.В. Барсова, П.Є. Ваденюка. Зокрема,

відомий дослідник Є.В. Барсов ознайомив членів з’їзду із особливостями тексту рукопису «Слова», що згорів та навів низку тлумачень незрозумілих місць у

ньому. Реферат П.Є. Ваденюка стосувався проблеми пошуку річки, на березі якої 5 травня 1185 р. було розбито військо Ігоря Святославовича, і яка у творі

названа Каялою. Важливі питання були підняті в рефераті П.І. Житецького «Про

Пересопницький рукопис»[16, c. 221 – 230] та С.Т. Голубєва «Про склад

бібліотеки Петра Могили» [17, c. 257 – 268]. Велике зацікавлення викликала доповідь Є.І. Калужняцького «Огляд слов’яноруських пам’яток мови і письма,

що знаходяться у бібліотеках і архівах львівських». Вочевидь ІІІ АЗ серед інших посів особливе місце, хоча з перспективи

наступних десятиліть його здобутки можуть видатися надто скромними. Проте саме його слід вважати переломним моментом у розвитку вітчизняної

археології від емпіричних пошуків і суто описового характеру праць до системно-наукової структуризації і комплексного аналізу історичних джерел та

археологічних артефактів. З’їзд засвідчив неабиякий поступ краєзнавчих досліджень матеріальної та духовної культури Наддніпрянської України,

сприяв поширенню і популяризації історичних знань, пробудженню інтересу до минулого серед широких верств населення.

41

Список використаної літератури: 1. Заремба С.З. Археологічні з’їзди, Всеросійські археологічні з’їзди /

С.З. Заремба. – Енциклопедія історії України. – К., 2003. – Т.1 (А – В). – С. 133; Юренко С. П. Археологічні з’їзди в Україні / С.П. Юренко. – К., 2004. – 45 с.

2. Труды ІІІ Археологического сьезда. – М., 1878. Т. 1 . – С. XV

3. Забелин Е.М. В чем заключаются основы и задачи археологии как самостоятельной науки ? // Тр. ІІІ АС. – М., 1878. – Т. 1. – С. 1 – 17.

4. Уваров А.С. Что должна обнимать программа для преподавания русской археологии, и в каком систематологическом порядке должна быть

распределена эта программа // Тр. ІІІ АС. – М., 1878. – Т. 1. – С. 19-38. 5. Бринкер А.П. Как могут и должны быть устраиваемы при

университетском преподавании археологии, практические упражнения и занятия // Тр. ІІІ АС. – М., 1878. – Т.1. – С. 39 – 48.

6. Юзефовичь М.В. Некоторые соображения о лучшей организации деятельности археографических комиссий // Тр. ІІІ АС. – М., 1878. – Т.1. – С. 49

– 51. 7. Труды ІІІ Археологического сьезда в Киеве. – М., 1878. – Т.1. – С.L.

8. Самоквасов Д.Я. Историческое значение городищ // Тр. ІІІ АС. – М., 1878. – Т. ІІ. – С. 225 – 235

9. Самоквасов Д.Я. Северские курганы и их значение для истории //

Тр. ІІІ АС. – Т.ІІ. – С. 185 – 224 10. Дашкевич Н.П. Болоховская земля и ее значение в Русской истории

// Тр. ІІІ АС. – М., 1878.Т.ІІ. – С. 69 – 129. 11. Лебединцев П.Г. О св. Софии Киевской // Тр. ІІІ АС. М., 1878.Т. І.

– С. 53-93. 12. Лашкарев П.А. Киевская архитектура X – XII века // Тр. ІІІ АС. М.,

1878. Т.І. – С. 263 – 282 13. Брун Ф.К. О разных названиях Киева в прежнее время // Тр. ІІІ АС.

М., 1878. Т.1. – С. 289 – 296 14. Юрченка П.О. О происхождении названия Лядских ворот в Киеве //

Тр. ІІІ А.С. М., 1878. Т. ІІ. – С. 59-61 15. Антонов В.Г. Киево-Кирилловская церковь // Тр. ІІІ АС. М., 1878.

Т. ІІ. – С. 1-12

16. Житецкий П.М. О Пересопнецкой рукописи // Тр. ІІІ АС. – М.,1878. – Т.ІІ. – С. 221-230

17. Голубев С.Т. О составе библиотеки Петра Могилы // Тр. ІІІ АС. – М., 1878. – Т. ІІ. – С. 257-268

42

Туфанов Е. В. кандидат исторических наук

ст. преподаватель кафедры философии и истории Ставропольского Государственного Аграрного Университета

История Советской России.

СОВЕТЫ И ПРАВЯЩАЯ ПАРТИЯ В ПЕРИОД 1917 – 1920 ГГ.

Превращение революционной партии в правящую – типичная черта всех победоносных революций. В этой ситуации регулярных политических кризисов

от Февраля к Октябрю 1917 г. руководство РСДРП (б) должно было крайне быстро принимать ответственные политические решения. Гражданская война,

как и Октябрьская революция, была испытанием для всех политических сил России. В результате победы партии большевиков, возглавлявших Советы, в

России возникла новая, политическая система. В ходе организации и защиты революции партия большевиков, сыгравшая роль вдохновителя и руководителя

Октябрьской революции 1917 г., утвердилась не только как единственная партия, но и как единственная действенная политическая сила России.

Преодолевая бесчисленные трудности и ошибки, она сумела создать новое государство, ставшее центром объединения большинства страны. Этим государством была диктатура пролетариата.

В новых условиях встала задача формирования партийных структур на всех уровнях. Если к февралю 1918 г. губкомы имелись в 39 губерниях, укомы

– в 52 уездах и волкомы – в 16 волостях, то к концу 1918 г. в составе РКП(б) насчитывалось 50 губкомов, 350 укомов и 1139 волостных комитетов. До

начала 1917 г. Советы рассматривались большевиками как возможная форма революционно-демократической власти. После Февральской революции, В.И

Ленин провозгласил необходимость перехода к социалистической революции и установлению «диктатуры пролетариата», как государственной формы. «Власть

Советам» - значит радикальная переделка всего старого государственного аппарата, этого чиновничьего аппарата, тормозящего все демократическое,

устранение этого аппарата и замена его новым, народным, истинно демократическим аппаратом Советов, организованного и вооруженного большинства народа, рабочих, солдат, крестьян, предоставление почина

самостоятельности большинству народа не только в выборе депутатов, но и в управлении государством, в осуществлении реформ и преобразований», - писал

он. Советы сразу заявили о себе как об органах власти. В стране не было признанной большинством населения легитимной власти. Большевикам и их

политическим союзникам нужно было одновременно решать массу сложнейших вопросов, и в том числе, восстановить определенную

работоспособную политическую систему. В.И Ленин в полной мере учел печальный опыт Временного

правительства, растерявшего кредит народного доверия из-за нежелания брать на себя решение главных задач революции, и вынес на II Всероссийский съезд

самые насущные вопросы которые вполне отвечали народно–утопическим представлениям о справедливости. Как правило, по основным вопросам ответы

43

давал лидер партии и революции В.И. Ленин, исходя из теоретических посылок большевиков, а большей частью прагматически с учетом конкретной ситуации.

Как отмечали теоретики партии Н.И. Бухарин и Е.А. Преображенский, задача партии состояла в том, чтобы на место старого чиновничества поставить сами массы, сделать так, чтобы все трудящееся население бралось за дело

управления. Система власти на местах в первые недели и месяцы после Октябрьского

вооруженного восстания представляла собой смешение органов различного типа и происхождения. К октябрю 1917 г. в стране насчитывалось 1429

Советов, из них 706 Советов рабочих и солдатских депутатов, 235 Советов рабочих, солдатских и крестьянских депутатов, которые также фактически

осуществляли властные функции на своих территориях. Советы первоначально не представляли собой единой системы власти. Советами рабочих депутатов,

как правило, руководили большевики, а большей частью крестьянских – эсеры. Между Советами не было политического и организационного единства, они

нередко по-разному относились к указаниям и распоряжениям центральной власти. Большой разнобой имел место в структурах и функциях создававшихся

их исполнительных аппаратов. Вскоре начала проявляться оборотная сторона лозунга «Вся власть

Советам рабочих, солдатских и крестьянских депутатов!». На местах он

истолковывался в смысле независимости Советов от центральной власти. Это усиливало сепаратистские, местнические тенденции, начало которых восходило

к дооктябрьскому времени. Местные власти не выполняли распоряжения центральных органов, по своему усмотрению распоряжались

общегосударственным имуществом. Некоторые губернии, уезды, а иногда и волости, объявляли себя «республиками», создавали свои ЦИКи и СНК.

Например, в январе 1918 г. появилась Ставропольская советская республика, в феврале – Донецко-Криворожская, в марте – Донская, Таврическая, Терская,

Черноморская, а в апреле – Кубанская советская республика. «Совнаркомы» были организованы в Казанской, Калужской, Курской, Московской, Орловской,

Смоленской и других губерниях, даже в уездных городках и волостных центрах. К тому же это вовсе не означало, что все эти органы действительно контролировали ситуацию на своих территориях.

Важной вехой на пути создания единой государственной системы власти стало объединение в ноябре - декабре 1917 г. ВЦИК Советов рабочих и

солдатских депутатов с ЦИК Советов крестьянских депутатов. Роспуск 6 января 1918 г. Учредительного собрания стал заключительным аккордом

большевистской политики разрыва с парламентаризмом. В январе 1918 г. произошло объединение соответствующих Всероссийских съездов Советов и к

весне 1918 г. местных Советов рабочих и солдатских депутатов с крестьянскими Советами. Это обеспечило единство в политическом

фундаменте Советского государства и усиление властной роли победившей партии в общих для рабочих и крестьян органах власти и управления.

Объединение Советов способствовало созданию единой системы органов управления.

44

В начале 1918 г. в Советах были представлены все основные социалистические партии. В 222 объединенных уездных Советах 25 губерний

России большевики и им сочувствующие в марте 1918 г. составляли 64 %, левые эсеры – 20 %, представители других партий и беспартийные – 16 %. Из 370 Советов, представленных на III съезде Советов, левые эсеры имели свои

фракции в 131 Совете, меньшевики – в 57 Советах и правые эсеры – в 33 Советах. Но эти обобщенные данные не отражают реальной картины по

отдельным регионам. В ряде губерний левые эсеры имели от 30 % до 50 % мест в Советах и их исполкомах. Например, в апреле 1918 г. на Петроградском

губернском съезде Советов левых эсеров было свыше 40 %, Псковском – около 30 %, на Симбирском в мае – около 50 %, на V Всероссийском съезде Советов –

почти 31 %. В губисполкоме Твери левые эсеры составляли 35 %, Орла – 38 %, Рязани – 48 %.

После исключения во второй половине 1918 г. из Советов левых эсеров представительство мелкобуржуазных партий в исполкомах резко снизилось.

Лишь в некоторых районах, где в силу местных условий еще сохранилось, какое-то влияние мелкобуржуазных партий, отдельные их представители

попадали в исполкомы. В целом по стране они составляли ничтожную часть членов исполкомов: в губернских – 1,1 % в 1919 г. и 0,5 % в 1920 г.; в уездных – примерно 1,2 % и 1,5 %, в городских – 0,7 % в 1919 г. В 1919 г. численность

коммунистов (вместе с сочувствующими) в губернских исполкомах достигла 92,1 %, в уездных – 80,2 и в городских – 79,2 %

Милитаризация и централизация были отличительными чертами не только партии, но и всей новой организации государства, начиная с Советов. Главным

политическим требованием большевиков в течение 1917 г. и в момент взятия власти был лозунг «Вся власть Советам». Тем самым определялся общий

контур будущей политической системы. Вместе с тем практически не были продуманы и определены отношения партийных организаций РСДРП(б) и

Советов на всех уровнях власти. В первые месяцы после Октября 1917 г. определенный крен наблюдался в пользу советских органов. ЦК РСДРП(б), как

и положено руководству правящей партии, обсуждал и решал наиболее принципиальные вопросы политической жизни. Постепенно, в силу целого ряда обстоятельств (распад государства, разгоравшаяся Гражданская война; слабость

всех уровней власти, набиравший силу процесс безраздельного господства одной политической партии.) С апреля 1918 г., начинается подчинение Советов

партийным комитетам. Именно партия, ее организация, сотни тысяч коммунистов, объединенных требованием жесткой партийной дисциплины,

стали тем обручем, который скреплял воедино отдельные регионы, выстраивал при всех колоссальных ошибках и недочетах единую вертикаль власти,

выступал арбитром в спорах между различными ведомствами; подчинял единой воле массы людей и вел их за собой.

Этот процесс шел на протяжении всего периода 1918 – 1920 гг. порождая конфликты и споры о разграничении полномочий. Итоги VIII съезда РКП(б) по

этому вопросу наметили только общие контуры решения проблемы

45

взаимоотношения РКП(б) и Советов, закрепив, по сути, главенствующую роль партии в советской политической системе.

Таким образом, в силу своих родовых и приобретенных в процессе исторического развития черт (централизм, конспиративность, военизированный характер, нетерпимость к инакомыслию, убежденность в обладании высшей

истиной, переход реальной власти к партийному аппарату, привилегированность «верхов») правящая партия постепенно утрачивала свой

демократический потенциал, особенно на средних и верхних этажах партийной организации и она становится мощным инструментом в руках партийной

бюрократии. Сам этот аппарат должен был выполнять решения, принимавшиеся узким кругом политической элиты. Это был неизбежный, но

закономерный итог развития большевистской партии в конкретных исторических условиях – итог, обусловленный суммой объективных и

субъективных факторов. В этом заключался основной смысл кардинальной перестройки государственного аппарата. Создание основ нового

государственного аппарата явилось одним из наиболее существенных элементов складывания советской государственности, в корне отличавшейся по

своей классовой сущности от других, существовавших ранее, форм государства.

Литература

10. Туфанов Е.В. Формирование и становление новой политической элиты в первые годы Советской власти // НаукаПарк. 2013. №6(16). С. 5-9.

11. Туфанов Е.В. Формирование советской политической системы в 1917 – 1920 гг.: автореф… дисс. канд. ист. наук. Саранск , 2010. С.24.

12. Туфанов Е.В. К вопросу о формировании региональной элиты 1917 – 1920 гг. (на материалах рязанской губернии) // Научные проблемы

гуманитарных исследований. 2009. №6 (2). С.101-106. 13. Туфанов Е.В. К вопросу о единстве правящей партии – X съезд РКП

(б). // Основные проблемы общественных наук: сб. науч. тр. меж. научн. практ. конф. Волгоград 2014. С. 9-10.

14. Туфанов Е.В. Номенклатура – политическая элита Советской России. // Общественные науки: вопросы и тенденции развития: сб. науч. тр. меж. научн. практ. конф. Красноярск 2014. С.9-11.

15. Карамян Л.А., Туфанов Е.В. Карачаево-Черкессия в октябре 1917 года // Российская государственность: история и современность. : сб. науч.

cтатей / СтГАУ. Ставрополь, 2012. С.130–134. 16. Туфанов Е.В. Левоэсеровский мятеж 1918 г. в контексте

становления однопартийной системы в Советской России // НаукаПарк. 2013. №2(12). С. 5-9.

17. Туфанов Е.В. Кравченко И.Н. Номенклатура – правящий класс Советской России // НаукаПарк. 2014. № 10 (30). С. 101-102.

18. Туфанов Е.В. Кравченко И.Н., Социально-экономический кризис в начале 1920-х гг. Переход от военного коммунизма к новой экономической

политике // НаукаПарк. 2014. № 8 (28). С. 9-12.

46

ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ

Башкевич М.П. аспирант кафедры экономики и управления

Сибирской академии финансов и банковского дела

ЭВОЛЮЦИЯ ОЦЕНКИ ТРУДА ПЕРСОНАЛА В УСЛОВИЯХ

МЕНЕДЖМЕНТА ЗНАНИЙ На сегодняшний день активный интерес науки и практики к оценке

результативности труда персонала обусловлен последствиями перехода к шестому технологического укладу, текущая стадия которого базируется на

инновационной трансформации старых форм производства в интегрированную информационно-технологическую систему. Существующая система напрямую

воздействует на эффективность и результативность труда персонала, а также его оценку, диктуя новый формат социально-трудовых отношений.

В настоящее время в науке существуют две противоположные тенденции оценки персонала [2]. Первая заключается в систематизации имеющегося

многообразия западных методик оценки, которые с трудом пытаются адаптировать под российские условия функционирования организации. Вторая тенденция заключается в обратном, разрабатываются новые методики,

процедуры, концепции и принципы оценки, которые не всегда стабильно применяются в организации.

Прежде всего, эти две противоположные тенденции обусловлены изменением роли оценки персонала в организации. Одни включают элемент

оценки персонала в общий менеджмент предприятия, охватывая лишь частичные элементы процедуры оценки, другие предпочитают эту функцию

делегировать на сторонние организации или HR-подразделения своего предприятия.

Требования к оценке персонала меняются в зависимости от технологического уклада, инновационных разработок, а также целей оценки

персонала [1], в таблице №1 представлена хронология эволюции понятия оценки персонала в зависимости от технологического уклада.

Таблица 1. Развитие понятия оценки персонала в ретроспективе

Технологический

уклад

Экономическая

теория

Роль оценки персонала

1. 1789 - 1849 гг.: водяное колесо

Классическая экономия

Отбирались трудовые ресурсы с целью использования их мышечной силы и

энергии, при оценке особо учитывалось количество, а не качество

произведенного продукта

2. 1830 - 1896 гг.: паровой двигатель

-урбанизация

Экономика государств

Отбор физически наиболее сильных кандидатов на работу и подбор на

продвижение наименее конфликтных и наиболее дисциплированных

47

работников с целью упрощения

контроля трудовых масс

3. 1180 - 1930 гг.: электроэнергетика

-сфера услуг

Неоклассицизм, маржинализм

Прослеживаются рациональные действия управленцев,

соответствующие научной организации труда, с целью отбора, обучения и

распределения работников по рабочим местам в определенной отрасли

производства

4. 1930 - 1980 гг.: нефтехимия-

транспорт

Монетаризм Внедряются процессы нормирования и классификации труда с целью

разработки дисциплинарных процедур и систем стимулирования персонала

5. 1980 - 2020 гг.:

микроэлектроника - Интернет

Теория

собственности и общественного

выбора

Проводятся экономически эффективные

мероприятия социально ответственного бизнеса, помогающие реализовать

мотивацию человека к труду, саморазвитию и личным достижениям

6. 2020 - 2050 гг.:

Информационная и транспортная

революции

"Человеческая"

экономика

Оценка персонала будет основываться

на выборе сотрудников, стремящихся и способных к непрерывному

профессиональному саморазвитию. Будут проводится мероприятия,

определяющие направления развития организации, целью которых является

создание условий для самореализации сотрудников

В ходе экономического развития меняются также и конечные цели

деятельности организации, развитие производства требует усложнения функций сотрудников предприятия, что соответственно приводит к появлению

новых элементов системы управления персоналом, в частности, такого элемента как оценка.

На раннем периоде развития, оценка существовала неразрывно с

аттестацией работников, в некоторых органах имелись и другие методы, но за пределы данных организаций они не распространялись. Процедура

происходила следующим образом, традиционно один раз в год на предприятии весь персонал участвовал в оценке и естественно все благополучно ее

проходили, потому что как правило, процедура носила чисто формальный характер [2]. Основная цель данной оценки заключалась в том, чтобы отсеять

неугодных сотрудников, а также провести формальную процедуру утверждения на высокопоставленную должность всеми ожидаемую кандидатуру.

Основным инструментом оценки являлся тарифно-квалификационный экзамен проходил в виде аттестации [3]. Выявлялось соответствие работника

матрице навыков, определяющей уровень знаний и умений, необходимых для той или иной профессии и квалификационного разряда. Эталоном для

48

определения квалификации служил чек-лист, который заполнялся во время работы, но не самим работником, а наблюдателем. В чек-листе обозначались

все необходимые операции их периодичность, частота и т.д. Состав и периодичность тарифно-квалификационной комиссии определялся индивидуально каждым предприятием.

С распадом СССР и расцветом перестройки ситуация коренным образом поменялась, как таковых формальных процедур оценки не стало. Многие

предприятия вообще отказались в то время от аттестации персонала, так как принимались родственники, друзья и знакомые.

Впоследствии оказалось, что с друзьями и знакомыми возникает множество проблем, так как работать они не всегда хотят, а порой и не умеют.

Именно в этот период и задумались, что людей нужно отбирать. Появляются первые западные пособия по отборочному интервью, а также тренинги и

психологические тесты, которые массово тиражировались в профессиональных кругах. Таким образом, уже к середине 90-х наступает бум психологического

тестирования при отборе. Вследствие нерационального использования психологического

инструментария, появилось множество подделок, что в последствии привело к потери интереса к психологическому тестированию в принципе. В итоге от тестов совсем не отказались, но сфера их применения стала гораздо уже и

специфичнее. Далее вошли в моду так называемые СПТ-ситуационно-поведенческие тесты, где происходит оценка реального поведения испытуемых

в конкретной ситуации [3]. В дальнейшем, комплексная процедура, включающая в себя СПТ, психологическое тестирование и оценочное интервью

стало называться ассессмент-центром (АЦ). Отчасти данная методика облегчила работу HR-специалистов, ее стали

использовать как для аттестации, так и для отбора при приеме на работу. Но минус данной системы заключался в том, что АЦ оказалось очень дорогой и не

всегда эффективной, а порой шаблонно-субъективной методикой. Популярность АЦ стала падать, и тогда на смену приходят «Центры оценки и

развития», по сути включающие тот же самый инструментарий, что и АЦ. В конце 90-х годов стали активно использовать «полиграф» или детектор

лжи. Фирмы, которые оснащали организации данными приборами, утверждали,

что им можно измерить все со 100% вероятностью. Данный прибор демонстрировал: уровень честности, стрессоустойчивости, порядочности,

коммуникативные и организаторские способности, интеллект и лидерский потенциал. В результате специальных исследований, было выявлено, что

полиграф может выявить те или иные показатели лишь с 70-80% точностью, и то в конкретный период исследования человека. Таким образом, результаты

исследования полиграфа оказались, очевидно, плачевными и неоправданными. К тому же фактически данный прибор наносил существенный моральный

ущерб испытуемым. На протяжении всей эволюции оценки персонала также существовали

нетрадиционные методы и способы оценки: астрология, графология, дерматоглифика (диагностика по завиткам на больших пальцах рук),

49

диагностика по лицу (размер и расположение частей лица), позже интерес к таким методам стал падать, но подсознательно такие методы всегда

срабатывают. Но сам факт того, что данные методы стали не приоритетными свидетельствует об общем повышении профессионального уровня российских специалистов в области оценки персонала.

Отказавшись в начале 90-х от процедуры аттестации, компании вновь сегодня стали использовать данную процедуру. Стоит отметить, что система

управления персоналом эффективна только тогда, когда регулярно проводится оценка эффективности ее работы, так как любой инструментарий

использующейся бессистемно порождает негативные последствия. В предыдущих периодах процедура оценки претерпела ряд

инновационных изменений, которые порой вынуждено диктовал запад, из -за неграмотного применения инструментария допускались ошибки, выработавшие

в сознании персонала негативное восприятие оценки, как процедуры. Сегодня в эпоху бурного развития инновационных технологий, процедуру

оценки продвинутые организации пытаются автоматизировать, переложив на систему практически все функции HR-cпециалистов. Данные системы вполне

неплохо справляются с задачами оценки персонала по компетенциям, по формированию KPI, KBI и системы обратной связи [4].

За последние десятилетие в мировой практике управления наметилось

универсальное решение в области оценки персонала. Оценка проводится с опорой на анализ компетенций сотрудника. Под компетенцией понимается

личная способность специалиста решать определенный класс профессиональных задач. Это не только навыки и знания, но и мотивация на их

использования, а если говорить об анализе деятельности за отчетный период, - их реальное применение.

Но исходя из нынешних реалий, существует явная проблема разобщенности теории и методологии оценки персонала.

Во-первых, окончательно еще не завершился процесс институционализации понятийно-термилогического аппарата оценки, так как в

ходе эволюции, оценка, как таковая претерпела ряд изменений. Во-вторых, многообразие методологических подходов в условиях

менеджмента знаний порождают несогласованность в общей системе оценки.

В-третьих, отсутствуют четкие механизмы привязки теоретических методик к реальной практике функционирования предприятия, при которой

проблематично реализовать принципы системности. В данной проблеме кроется одна из причин дистанцирования теории и практики оценки [5].

В-четвертных, наблюдается большое разнообразие публикаций, где детально описываются технологии и процедуры разных видов оценки:

аттестации, оценки результатов труда, оценки при отборе, оценка эффективности и результативности и т.д., но в которых не всегда можно

проследить четкую методологию и инструментарий оценки. Данные проблемы давно уже требуют тщательной научной проработки и

институализации накопленных знаний в сфере оценки персонала, а именно

50

комплексно подойти к совмещению различного рода методологических подходов и выработке универсального механизма их использования.

Литература 1. Армстронг М.. Практика управления человеческими ресурсамию 10-е

изд./ Пер. с англ. Под ред. С.К. Мордовина.- СПб.:Питер, 2012. -848 с.

2. Апенько С.Н. Оценка персонала: эволюция подходов и технологий их использования: Монография/ Под. ред. В.С. половинко. – М.: Информ-Знание,

2004. -300 с. 3. Бычкова Л.Г. Оценка по-советски? Полезный опыт/Справочник по

управлению персоналом, 2011 г. 4. "Управление персоналом", 2007, N 11. Социально-экономическое

развитие общества и эволюция понятия оценка персонала. 5. Крутицкая Е.А. Комплексная оценка персонала – это как?

Ващенко М. С.

студентка кафедри економіки підприємства КНУ імені Тараса Шевченка

Удосконалення асортиментної політики підприємств

КАТЕГОРІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ЯК НОВИЙ МЕТОД УПРАВЛІННЯ

АСОРТИМЕНТОМ В сучасних умовах розвитку ринкового середовища, які характеризуються

високим ступенем динамічності та конкуренції, ефективна та раціонально обґрунтована стратегія і тактика управління асортиментом здійснюють все

більший вплив на фінансові результати функціонування будь-якого підприємства. При цьому пріоритетним напрямом розвитку успішних компаній

виступає модифікація традиційних та використання нових методів управління, спрямованих на якнайповніше врахування потреб споживачів. В даному аспекті

здійснюється впровадження в практику категорійного менеджменту в якості нового методу управління асортиментом.

Категорійний менеджмент являє собою процес управління асортиментом, в ході реалізації якого кожна товарна категорія розглядається як самостійна бізнес-одиниця зі своїми показниками обороту і прибутковості, своїми цілями і

стратегіями. При цьому основними постулатами концепції виступають, по -перше: споживач є основною цінністю і для ефективного функціонування

підприємство має орієнтуватися на задоволення його потреб, по-друге: товарна категорія є самостійною бізнес-одиницею, яка передбачає об’єднання функцій

закупівлі та продажу та наявність однієї відповідальної особи ‒ категорійного менеджера [3].

Метою категорійного менеджменту є максимізація рівня задоволеності цільових споживачів з одночасним підвищенням ефективності взаємодії між

постачальником і продавцем. Основним завданням виступає оптимізація циклу від закупівлі та логістики до продажу товару шляхом зосередження його в

єдиному центрі відповідальності. При цьому категорійний менеджер відповідає

51

за весь цикл руху товарів, що відносяться до чітко визначеної товарної категорії. До основних завдань категорійного менеджера відносяться:

аналіз ринку товарів і послуг з визначенням продукції, яка максимально задовольняє можливий попит покупця;

оптимізація складських запасів і товарних потоків на основі

виявлення і реалізації продукції підвищеного попиту;

чіткий поділ товарних груп на категорії;

оптимізація управління фінансами в кожній категорії товарів;

розробка ефективної асортиментної політики;

визначення правильного позиціонування товару в категорії;

розробка і проведення промо-програми в рамках категорії;

аналіз впливу різних груп товарів як в категоріях, так і між ними;

врахування інтересів постачальників, покупців;

розробка системи оцінки ефективності [3].

Основні стадії управління товарним асортиментом в рамках концепції категорійного менеджменту представлені на рис.1.

Рис.1. Основні етапи управління товарним асортиментом в рамках

концепції категорійного менеджменту [4] Варто відзначити, що визначення товарної категорії на основі загальних

тенденцій бачення категорії переважною більшістю цільових споживачів є найважливішим етапом процесу управління з точки зору забезпечення

ефективності реалізації подальших стадій. Основне завдання даного етапу ‒ скласти список асортиментних груп, що формують категорію. При цьому всі

групи повинні бути сегментовані на підкатегорії, сегменти та підсегменти: кількість рівнів структури може бути різною для кожної окремої категорії.

За основу трактування поняття «категорія» доцільно взяти визначення дослідницької компанії AC Nielsen, згідно з яким товари групуються в одну

Визначення товарної категорії

Визначення ролі категорії

Оцінка товарної категорії

Цільові показники категорії

Визначення стратегії категорії

Визначення тактики категорії

Реалізація плану по категорії

Оцінка результатів

52

категорію за наявності таких спільних ознак: відповідають схожим споживчим потребам, взаємопов’язані між собою або взаємозамінні, мають схожі умови

зберігання і транспортування [4]. Товарні категорії можуть бути сформовані на основі різних критеріїв,

однак найуніверсальнішим є їх розподіл на 5 груп, що найчастіше

використовуються маркетологами, представлених в табл.1. Таблиця 1

Основні ролі товарних категорій

Ролі Характеристики

Частка в загальній

кількості категорій

Пріоритетні

(цільові)

Товари, які становлять найбільшу споживчу цінність для переважної більшості споживачів продукції підприємства, лідируюча категорія

підприємства. Характерні: високий оборот, висока частота купівлі, здатність відрізняти

товар виробника від конкурентів.

5-10 %

Унікальні

Товари, що створюють імідж виробничого або торгового підприємства і орієнтовані на

окрему групу споживачів, які купують дорогу продукцію.

10-15 %

Зручні

Продукція, яка характеризується широким

вибором асортименту, і становить хорошу споживчу цінність. Характеризує виробника

як постачальника, що пропонує повний вибір асортименту. Характерні: середній оборот,

середня частота купівлі.

10-15 %

Базові (основні)

Товари, яким споживачі віддають найбільшу перевагу, і які становлять постійну

конкурентоспроможну споживчу цінність для цільового покупця. Характерні: високий

оборот, висока частота купівлі, здатність покривати основні потреби цільової групи.

50-60 %

Сезонні

(періодичні)

Продукція, яка визначає виробника як

основного постачальника конкурентоспро-можного асортименту в період сезону або

спеціального заходу. Характерні: висока частка імпульсних купівель, яскраво виражена

сезонність продажів та частоти купівлі.

10-15 %

Джерело: [складено автором на основі 1, 5] Крім того спеціалісти категорійного менеджменту виокремлюють 7

типових стратегій залежно від цілепокладання та основних характеристик продукту. Дані стратегії описані в табл.2.

53

Таблиця 2 Типові стратегії товарних категорій

Стратегії Мета стратегії Особливості товару

Збільшення

потоку покупців

Залучення нових покупців

і збільшення покупок як цільової категорії, так і решти

категорій.

Висока частка ринку, висока частота покупки.

Збільшення кількості

транзакцій

Збільшення кількості покупок категорії.

Висока вартість транзакції, продукти для всієї родини,

імпульсні продукти.

Генерація

прибутку

Збільшення частки продажів високомаржинальних

продуктів.

Висока лояльність споживачів

і низька чутливістю споживачів до ціни.

Захист частки

ринку

Утримання частки ринку в категорії

і обігу підкатегорій.

Часто купуються

споживачами, з високою чутливістю

споживачів до ціни і високою промо-активністю.

Генерація

грошових коштів

Поліпшення cash flow категорії

за рахунок поліпшення показників оборотності товарів

в категорії. Стратегія може бути також реалізована за рахунок

збільшення відстрочки платежу постачаль-никами.

Швидко змінні продукти, з вигідною відстрочкою

платежу, низькими залишками.

Підвищення

іміджу

Підвищити імідж підприєм-ства в очах споживачів в одній

із ключових областей: ціна, сервіс, асортимент.

Визначають імідж

підприємства в одній зі специфічних

якостей: свіжість, здорові продукти, ціновий імідж,

якість, сервіс.

Створення

розваги

Відповідати вимогам цільових споживачів, пропонуючи

інноваційні продукти і наслідуючи модні тенденції.

Нові продукти, сезонні продукти, швидкозростаючі

сегменти і асортиментні позиції.

Джерело: [складено автором на основі 4]

Для виробничого підприємства категорійний менеджмент виступає вищою ланкою товарної політики, ієрархія якої включає product management, brand

management і category management, та інструментом максимізації рівня задоволення потреб цільових споживачів, інтересів дистриб’юторів та

роздрібних мереж. У разі переходу до технологій категорійного менеджменту у підприємства

з’являється можливість реалізувати певні переваги:

54

підвищити продуктивність роботи за рахунок того факту, що винагорода співробітника залежить від результатів продажу товарної категорії;

сформувати чітку конкурентну стратегію, відповідно до якої будуть

здійснюватися всі заходи з формування та управління асортиментом;

оптимізувати організаційну структуру підприємства за рахунок

узгодження дій всіх підрозділів, що відповідають за бізнес-процес управління асортиментною політикою;

конкретизувати бізнес-процеси підприємства, що призведе до

підвищення точності прийнятих рішень та достовірності одержуваної інформації;

сформувати пакет документів та систему документообігу, що регламентує управління асортиментною матрицею;

збільшити кількість лояльних споживачів, так як асортимент

підприємства структурується на товарні категорії в психології і мотивації здійснення покупок;

максимізувати доходи підприємства шляхом збільшення рентабельності кожної товарної категорії за рахунок оптимізації кількості

неліквідних і малоприбуткових товарних категорій;

мінімізувати протиріччя між процесом закупівлі товарів і процесом

їх реалізації [2, 6, 7].

Впровадження категорійного менеджменту сприяє зміні традиційних взаємин рітейлерів і виробників у бік більшої співпраці в контексті взаємного

обміну інформацією, даними про продажі і спільній побудові бізнесу. Такий підхід дозволяє досягти кращих результатів, оскільки враховує максимальне число факторів, що впливають на реалізацію конкретного товару або товарної

групи. При цьому варто відзначити, що категорійний менеджмент з рівним успіхом може впроваджуватися як на підприємствах роздрібної торгівлі, так і

на підприємствах що займаються випуском продукції. Управління категорією повинно розглядатися як зусилля по оптимізації товарних потоків між

виробником і кінцевим споживачем. У цьому випадку категорійний менеджер виступає в ролі і закупника, і логіста, і фахівця з просування, і продавця.

Література 1. Кузнецова С.О. Формування методики кроскатегорійного аналізу

торговельних підприємств на основі обліково-аналітичного забезпечення / С.О. Кузнецова // Вісник ЖДТУ. Серія: Економічні науки ‒ 2013. ‒ № 4 (66). ‒ С. 66-

73. ‒ ISSN 1728-4236. 2. Шершньова Г.В. Організаційно-економічні аспекти впровадження

категорійного менеджменту та його інформаційно-комунікаційна підтримка / Г.В. Шершньова, Ю.І. Ільєнко, Ю.О. Оліфірова // Сталий розвиток економіки: Міжнародний науково-виробничий журнал. Розділ 7: Менеджмент, маркетинг,

підприємництво. ‒ 2013. ‒ №3 (20). ‒ С. 319-326. 3. Гарифулин А. Ф. Эффективное управление ассортиментом

организации [Электронный ресурс] / А. Ф. Гарифулин // Планово-

55

экономический отдел: Профессиональное издание. ‒ 2011. ‒ №6. ‒ Режим доступа: http://bit.ly/1CIsekl. ‒ Загл. с экрана.

4. Категорийный менеджмент ‒ будущее трейд-маркетинга [Электронный ресурс]: профессиональный новостной портал о трейд-маркетинге. ‒ 2012. ‒ Режим доступа: http://bit.ly/15wAdWQ. ‒ Загл. с экрана.

5. Demeulenaere L. The Essential Guide to Day-to-Day Category Management [Електронний ресурс] / L. Demeulenaere, G. Wither, H. Weber, M.

Joannic // Офіційний веб-сайт консалтингової компанії Andersen Consulting. ‒ 2013. ‒ 96 c. ‒ Режим доступу: http://bit.ly/1CIsz6w. ‒ Назва з екрану.

6. Pinder S. Seven Facets of Modern Category Management [Електронний ресурс] / S. Pinder, T. White, A. Lury // Kurt Salmon. ‒ 2013. ‒ Режим доступу:

http://bit.ly/1yQrARs. ‒ Назва з екрану. 7. Williams E. Supplier Category Vanagement. Driving value through the

procurement organization [Електронний ресурс] / E. Williams, S. Bielaz // Офіційний веб-сайт консалтингової компанії KPMG. ‒ 2012. ‒ Режим доступу:

http://bit.ly/15DmoXt. ‒ Назва з екрану.

56

ФИЛОСОФСКИЕ НАУКИ

Терешкун О.Ф. докторант кафедри філософії

Чернівецького національного університету

Філософія науки і техніки

ТРАНСФОРМАЦІЯ НАУКОВОЇ РАЦІОНАЛЬНОСТІ Сучасний тотальний процес раціоналізації природної та соціальної сфер

бере свій початок з Античності. Вже давньогрецькі раціонально -теоретичні доктрини створили своєрідний фундамент для новочасної науки (ХVІІ–

ХVІІІ ст.), а вона своєю чергою – для західноєвропейської раціональності і загалом для техногенної цивілізації.

За останні два століття цивілізаційного розвитку наукова раціональність зазнала змін: крім класичного типу наукової раціональності, утвердилися

некласичний та постнекласичний типи раціональності. Крім того у розвитку раціональності намітилися ще одна тенденція – це поява нових форм

раціональності, таких як технічна і технологічна. Філософська рефлексія нових форм раціональності та їх синергія значно відстають від реальної практики їх функціонування. Тому слід врахувати, що «рятівну силу рефлексії неможливо

замінити поширенням технічно застосовуваного знання» [4, с. 135]. Отже, перед філософами постало важливе завдання розглянути раціональність у

рамках синергетичного підходу. Сучасна соціокультурна практика, закладаючи інженерне ядро в

природничі науки, виглядає як панінженерія. Наукова раціональність уже не пізнає реальність, а сама творить її у вигляді техніко-технологічного

(техногенного) світу. Це пояснюється перш за все тим, що природознавство працює в рамках науково-інженерної картини світу і технократичного

дискурсу. Перехід до прагматичного мислення, а також інструментальної методології

свідчить про примат «ремісників», тобто людей, які займаються наукою як ремеслом, над справжніми вченими-науковцями, шукачами істини. Проте вчені-ремісники, які добре володіють технічним інструментарієм дослідження,

не можуть задавати нові напрямки, магістралі досліджень, створювати нові теорії, нові моделі світу. Вони успішно рухаються в заданому форматі тієї чи

іншої парадигми. Досліджуючи лише свій об’єкт, лише вузьку сферу з величезної різноманітності можливого і дійсного світу, вони не бачать єдності

цих об’єктів, їх синергії. Творчі особистості з талантом бунтаря – це своєрідні пророки (А. Ейнштейн), які, як правило, здійснюють прориви у науці, техніці,

технології, генерують нові ідеї. Це «люди, які можуть добре задавати непідробно нові, але суттєві питання» в різноманітних галузях [2]. Можна бути

висококваліфікованим «ремісником», проте не стати справжнім вченим-науковцем, пророком. Причина – в ігноруванні історико-соціального,

культурологічного і філософського контекстів. На думку А. Ейнштейна, «так

57

багато людей сьогодні – навіть професійних вчених – видаються мені подібними до тих, хто бачить тисячі дерев, але ніколи не бачить лісу» [2].

У другій половині ХХ ст. в науковій раціональності намітилася суттєва тенденція – зміна стилю: від рефлексивної (Макс Планк, Альберт Ейнштейн, Макс Борн, Нільс Бор, Ервін Шрьодінгер, Луї де Бройль, Вольфганг Паулі,

Вернер Гейзенберг) до прагматичної, тобто техніко-технологічної раціональності. Останній спосіб мислення робить науку дуже впливовою,

прагматично-утилітарною і ринковою. Названих вчених можна визначити як монументальних провидців на початку ХХ ст. Їх дослідження пов’язані з

глибокими роздумами про фундаментальні, засадничо-філософські питання матерії, простору і часу. Вони вважали себе частиною філософської традиції,

тобто, будучи науковцями, одночасно були філософами. Осмислення сутності техніки, природи технічного знання, цивілізаційного

розвитку та дослідження усвідомлених аспектів людської діяльності сприяли формуванню поняття «технічна раціональність». Це відносно нова форма

раціональності. Вона зароджується у лоні раціональності природничих наук, яка забезпечує сукупність критеріїв здійснення технічної діяльності та оцінки її

результатів. Утвердившись як самостійна у ХІХ ст., технічна раціональність визначила своїм об’єктом логіку розвитку техніки і технічного знання. У порівнянні з науковою раціональністю, яка є полісемантичною і відносно

аморфною за змістом, технічна раціональність моносемантична (технічне знання) та конкретна за змістом. Крім того, наукова раціональність заснована

на інтенції до безкінечного пошуку істини, на сумнівах вченого, його допитливості та жадобі знань. Натомість технічна раціональність ґрунтується

на ефективності, вмінні діяти в умовах браку точного знання (методом проб і помилок).

Під технічною раціональністю розуміють алгоритмізацію технічної діяльності та результат її осмислення. Трансформація об’єкта технічної дії

здійснюється через планування і реалізацію причинно-наслідкових ланцюгів зв’язків. Технічна раціональність розглядає предмети, речі, явища та процеси

оточуючої дійсності як сировину, а людські можливості – як ресурс (трудовий, інтелектуальний), що необхідні для створення технічних систем. Технічна раціональність не тільки задає парадигмальні моделі (правила, способи, норми,

взірці) формування і функціонування технічних процесів, а й впливає на трансформацію свідомості (індивідуальної та суспільної), занурюючи індивіда

у світ мрій, ілюзій, ігор та розваг (наприклад, віртуальний світ). У цьому зв’язку слушною є думка К. Хюбнера, що сьогодні головна проблема – це

«свідомість сучасної людини: її техніко-наукова інтенціональність, а відтак і артикульована раціональність, яка стала майже самоціллю» [5, с. 294].

Технічна раціональність формує прагматичне, утилітарне уявлення про будь-який природний об’єкт (і людину теж) як про об’єкт, який можна і

необхідно трансформувати і використовувати для досягнення визначених цілей, а методи пізнання і раціональна дія розглядаються як інструменти технічної

трансформації об’єкта. Функціонування технічної раціональності у різноманітних сферах суспільного життя визначається перш за все її

58

стратегічною спрямованістю на раціональне технічне втручання в природні процеси для розгортання їх у певному напрямку або їх блокування. Інтенція

орієнтується на перманентну перебудову, трансформацію всього природного у штучне, і відбувається така трансформація силовим способом, незважаючи на ціннісне значення того чи іншого об’єкта, предмета, явища чи процесу.

Критеріями для технічної трансформації виступають ефективність та утилітарність. Чисто утилітарне ставлення до дійсності є прямою дією

панування у сучасному суспільстві раціональності. Виражаючи дух практичності, ефективності, технічності, раціональність прагне перетворити все

на предмет простого розрахунку і тоталітарного контролю. Через це світ перетворюється у глобальний адміністративний всесвіт, який завдяки

раціональності перманентно конструюється, перебудовується, трансформується. Технічна раціональність проявляється у складній єдності

мовних та поведінкових практик, які артикулюються у технократичному дискурсі.

Вектор розвитку техніки спрямований у бік нескінченного збільшення кількості речей, де кожна річ через свої функціональні, естетичні і навіть

статусні характеристики змінює людину у напрямку, сприятливому для речі, для її виробництва та споживання. Техносфера розвивається незалежно від бажання індивіда. Згідно з концепцією технетики, яку запропонував Б. Кудрін,

техноценози еволюціонують за своїми законами. Виникнувши завдяки людині, технічний світ продовжує свій розвиток, і нічого змінити неможливо. Б. Кудрін

зазначає, що «колись ми створили ці залізяки, тепер вони нам диктують всю подальшу поведінку. З цього вектора, повторюю, вийти неможливо» [1, с. 231].

Технічна раціональність елімінує, або ігнорує емоційно-ціннісні аспекти об’єктів і предметів, враховуючи тільки їх техніко-технологічні властивості.

Розрив раціональної думки й емоцій веде до психічних захворювань, до «буденної хронічної шизофренії, від якої починає страждати нова людина

технотронної ери» [3, с. 77]. Важливо зазначити, що раціональне мислення втрачає свою раціональність, якщо воно «не спрямовується турботою про

життя, прагненням проникнути в цілісний життєвий процес у всій його конкретності і зі всіма його протиріччями» [3, с. 76]. Філософ і психолог ХХ ст. Е. Фромм зазначає, що раціональним може бути не тільки мислення, а й емоції:

«Раціональність в емоційному житті означає, що емоції утверджують і допомагають підтримувати гармонійний баланс психічної структури

особистості, одночасно сприяючи її розвитку» [3, с. 76]. Саме поєднання раціональної думки та емоцій дають у сукупності Розум. У технічній

раціональності ці дві важливі функції розірвані. Як наслідок мислення деградує в «шизоїдну інтелектуальну діяльність, а почуття – в невротичне пристрасне

бажання завдати життю шкоди» [3, с. 77]. З одного боку, зосередившись на техніці і споживанні матеріальних благ,

«людина втратила контакт із самою собою, з життям. …вона сконцентрувалася на цінностях технічних та матеріальних і позбулася здатності відчувати глибокі

емоційні переживання, радість і супроводжуючий її смуток» [3, с. 13]. З другого боку, зробивши ставку на техніко-технологічний прогрес, визнавши його

59

найвищою цінністю, сучасне суспільство зіткнулося з глибокою емоційною залежністю від техніки, всього механічного, неживого. Однак ця залежність на

психологічному рівні виявляє пристрасть до деструкції, розпаду, смерті. Байдужість до життя Е. Фромм назвав некрофілією. На рівні технічної раціональності некрофілія проявляється у бажанні сконструювати штучний

інтелект, роботів, які не будуть відрізнятися від людини, а людей зробити подібними до роботів. У прихильників таких техніко-технологічних

трансформацій, робить висновок Е. Фромм, спостерігається «втеча від життя, від гуманістичного переживання в область механічного і суто церебрального»

[3, с. 82]. Отже, у техніці особливо чітко проявляється дух раціональності. Сучасна

техніка є наслідком раціональності, за допомогою якої можна ефективно маніпулювати об’єктами природи, людиною і суспільством та здійснювати

контроль над ними. А усвідомлення того факту, що наукова раціональність витісняється або підмінюється техніко-технологічною, сприятиме обмеженню

інструменталізації і прикладнізації наукової раціональності. Це своєю чергою поверне знанням як таким втрачений престиж, надасть їм самоцінності.

Домінуюча суспільна думка стосовно того, що фундаментальні проблеми можна вирішити техніко-технологічним шляхом в рамках уже існуючих теорій, є великою ілюзією.

Література 1. Розин В.М. Типы и дискурсы научного мышления / В.М. Розин. – М.:

Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2012. – 248 с. 2. Смолин Л. Неприятности с физикой: взлет теории струн, упадок науки и

что за этим следует / Л. Смолин / Пер. Ю. Артамонова // [Электронный ресурс] http://www.rodon.org/sl/nsfvtsunichzes/.

3. Фромм Э. Революция надежды / Э. Фромм; пер. с англ. Т. Панфиловой. – М.: АСТ: АСТ МОСКВА, 2006. – 283 с.

4. Хабермас Ю. Технический прогресс и социальный жизненный мир / Ю. Хабермас // Техника и наука как «идеология» / Пер. с нем. М.Л. Хорькова. –

М.: Праксис, 2007. – С. 117–135. 5. Хюбнер К. Критика научного разума / К. Хюбнер. – М.: ИФРАН, Бонн:

Интер Национес, 1994. – 326 с.

60

ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ

Абуова Б.П. магистр пед.наук, старший преподаватель кафедры

Государственного и иностранных языков

Алматинский технологический университет

ПРЕПОДАВАНИЕ ПРОФЕССИОНАЛЬНОГО ОБУЧЕНИЯ РУССКОМУ ЯЗЫКУ ДЛЯ СТУДЕНТОВ-НЕФИЛОЛОГОВ В ТЕХНИЧЕСКОМ ВУЗЕ

Целью высшего образования является роль в обеспечении профессиональной подготовки компетентных и конкурентоспособных

специалистов для всех отраслей экономики республики в интеграции с наукой и производством. [1].

В свете современных требований к высшему образованию и воспитанию особую актуальность приобретает подготовка специалистов на основе

интеграции образования, науки и производства, индивидуализации обучения с применением комплекса активных методов, новых информационных

технологий, с созданием возможностей для выявления, формирования и развития творческой индивидуальности, интеллектуальных и практических способностей студентов. [2]

XXI век – это век информационных технологий и развития Интернета. Информация сегодня становится основным стратегическим ресурсом развития

современного образования. В действительности, неиссякаемый поток новейшей информации, особенно на русском языке, требует идти в ногу со временем. Это

поиск новых информационных подходов, постоянное обновление в системе образования. Использование в образовании интернет-ресурсов понимается как

процесс, направленный на повышение качества образования, проведение разработок и исследований, сопровождение, внедрение и развитие, замену

традиционных информационных технологий на более современные, эффективные деятельности. [3]

Новые современные условия в жизни общества вызвали потребность в творческих людях, способных работать самостоятельно и рассматривать проблему или явления с точки зрения различных дисциплин. В связи с этим в

последнее время преподавание такой дисциплины, как «Профессиональный русский язык» в технических вузах стал актуальным для студентов,

обучающихся в группах с казахским языком обучения. Целью изучения данного предмета является совершенствование устной и письменной

грамотности, развитие культурной и профессиональной речи, коммуникативных способностей студентов.

Профессиональное обучение русскому языку представляет собой такое обучение, которое основано на учете потребностей студентов в изучении

русского языка, диктуемых особенностями будущей профессии или специальности, которые, в свою очередь, требуют его изучения. Термин

«профессионально-ориентированное обучение» употребляется для обозначения процесса преподавания русского языка в неязыковом вузе, ориентированного

61

на чтение литературы по специальности, изучение профессиональной лексики и терминологии, а в последнее время и на общение в сфере профессиональной

деятельности. Сущность профессионального обучения русскому языку заключается в его

интеграции со специальными дисциплинами с целью получения

дополнительных профессиональных знаний и формирования профессионально значимых качеств личности. Подготовка специалистов в технических вузах

заключается в формировании коммуникативных умений, которые позволили бы осуществлять профессиональные контакты на иностранном языке в различных

сферах и ситуациях. Профессиональное обучение русскому языку в неязыковом вузе требует

нового подхода к отбору содержания. Он должен быть ориентирован на последние достижения в той или иной сфере человеческой деятельности,

своевременно отражать научные достижения в сферах, непосредственно задевающих профессиональные интересы обучающихся, предоставлять им

возможность для профессионального роста. Основной задачей профессионального обучения является формирование у

студентов способности общения на русском языке в профессиональных, научных, деловых сферах с учётом профессионального мышления, профессионально-ориентированной направленности. Первоочередное внимание

при обучении профессионального русского языка уделяется проблеме качества подготовки будущего специалиста, прогнозируемый портрет которого

характеризуют: многосторонняя образованность, креативное мышление, творческий профессионализм, коммуникативная компетенция, интеллект,

культура. Важная роль в подготовке современного специалиста отводится. Профессиональное обучение русскому языку рассматривается в качестве

необходимого элемента общей и профессиональной культуры. Основная проблема обучения профессиональному русскому языку состоит

в том, что студенты за один семестр должны изучить основы знаний по двум дисциплинам: русский язык и профильный специальный предмет, без базовых

знаний которого понять будет сложно. Определенные трудности вызывает то, что студенты не всегда могут в полном объеме понять, проанализировать и кратко сформулировать основное содержание прочитанного материала.

Существует множество препятствий на пути к успешному общению, которые нужно преодолеть. Барьером в эффективном общении может служить разница в

уровне образования, опыте работы, культуре и других характеристиках слушающего говорящего. Нетрудно в общении тому специалисту, которому

есть что сказать на родном языке, но очень трудно это сделать тем, для кого язык общения является неродным, а объединяет этих собеседников общая

целевая установка речи, т.е. внутренняя мотивация. В мотивации деловых людей доминирует стремление к профессиональному самосовершенствованию.

Только в результате упорного труда можно добиться поставленной цели: быть находчивым в ситуациях, когда необходимо проявить профессиональную

реакцию на задаваемые вопросы, уметь аргументировать свое высказывание,

62

убеждать слушателей, читателей, собеседников и оппонентов в правоте взглядов.

В последнее время в учебный процесс активно внедряются инновационные технологии, которые сопровождаются совершенствованием содержания и методов обучения иностранным языкам применительно к

потребностям современной жизни. Что такое инновационные технологии? Инновационные технологии – это «технологии, ориентированные на

формирование системного творческого технического мышления учащихся и их способности генерировать нестандартные технические идеи при решении

творческих производственных задач».[4] Такими инновационными технологиями на занятиях являются деловые, ролевые игры, мозговой штурм,

синквейн, кластер, кейс – стадии. Использование данных методов носит в учебном процессе нестандартный, нетрадиционный характер, так как у

студентов проявляется интерес к обучению посредством новой формы организации их учебной деятельности. Применение интерактивных методов

способствует повышению коммуникативной направленности занятий, достижением целей обучения диалогическому и монологическому

высказыванию, формированию у них навыков и умений самостоятельного выражения мыслей, а также способствуют решению проблемы качества обучения. Какие бы методы обучения ни применялись для повышения

эффективности профессионального образования важно создать такие психолого-педагогические условия, в которых студент может занять активную

личностную позицию и в полной мере проявить себя как субъект учебной деятельности. Важной особенностью является то, что это дает возможность

приблизить студента к его будущей профессиональной деятельности, позволит ему более эффективно осуществлять вербальную и невербальную

коммуникацию с коллегами, выбирать оптимальную в решении профессиональных задач, применять в различных ситуациях основные

этические принципы общения. Практическое овладение профессиональным русским языком составляет

лишь одну сторону профессионально-ориентированного обучения предмету. Профессиональный русский язык может стать средством развития профессиональных умений. Это предполагает расширение понятия

профессионального обучения русскому языку, которое включает еще один компонент это профессионально-ориентированную направленность содержания

учебного материала. Профессиональное обучение русскому языку предусматривает профессиональную направленность не только содержания

учебных материалов, но и деятельности, включающей в себя методы и приемы, формирующие профессиональные умения. Профессиональная направленность

деятельности требует: во-первых, интеграции дисциплины русского языка с профилирующими

дисциплинами; во-вторых, ставит перед преподавателем русского языка задачу научить

будущего специалиста на основе межпредметных связей использовать русский язык как средство формирования профессиональных умений и навыков.

63

Таким образом, будет правомерно рассматривать содержание обучения профессиональному русскому языку на неязыковых факультетах вузов как

совокупность того, что обучающиеся должны усвоить в процессе обучения, чтобы качество и уровень владения русским языком соответствовали их запросам и целям, а также целям и задачам данного уровня обучения. Отбор

содержания способствует разностороннему и целостному формированию личности студента, подготовке его к будущей профессиональной деятельности.

Содержание профессионального обучения русскому языку необходимо включать:

- сферы коммуникативной деятельности, темы и ситуации, учитывающие профессиональную направленность студентов;

- языковой материал (фонетический, лексический, грамматический, орфографический);

- комплекс специальных (речевых) умений, характеризующих уровень практического овладения русским языком как средством общения, в том числе

в ситуациях профессионального и делового общения; - систему знаний национально-культурных особенностей;

При изучении материала по профессиональному русскому языку устанавливается двусторонняя связь между стремлением студента приобрести специальные знания и успешностью овладения языком.

Литература 1. Государственная программа развития образования Республики

Казахстан на 2011-2020 гг. 2. Закон Республики Казахстан «Об образовании» от 27 июля 2007 г.

3. Хуснутдинов Д.Х., Гиниятуллина Г.Ф.Специфика обучения студентов филологического отделения профессионально-ориентированному

чтению с использованием компьютерных технологий// Филологические науки. Вопросы теории и практики.Тамбов: Грамота, 2014.№ 6-1(24). С.193-195

4. Вишнякова С.М. Профессиональное образование Словарь, ключевые понятия, термины, актуальная лексика. – М.НМЦ СПО, 1999. – 538с.

64

Кабдулова Г. М. магистр кафедры русской филологии и журналистики Атырауского

государственного университета им. Х. Досмухамедова Жумагазиева С. К.

ст. преподаватель кафедры русской филологии и журналистики

Атырауского государственного университета им. Х. Досмухамедова Интернациональный языковой фонд терминов налогообложения

ЗАИМСТВОВАНИЯ ИЗ ИНТЕРНАЦИОНАЛЬНОГО ФОНДА

Заимствование – это универсальное лингвистическое явление, проявляющееся в обмене языковыми знаками двух или более контактирующих

наций в различных сферах деятельности. В развитии любого языка такой процесс является естественным закономерным, так как ни один язык не

является «чистым» [1, с.19] Внешние и внутренние факторы развития любого языка оказывают

влияние на этот процесс. Терминология является таким лексическим слоем языка, который теснее

остальных пластов соприкасается с другими языками и наиболее ярко отражает взаимодействие и взаимовлияние развитых мировых языковых систем. В настоящее время терминология играет самую заметную роль во всех живых

языках в создании так называемого международного лексического фонда в силу того, что в современном мире наука, искусство, техника и экономика не

замыкаются в национальных границах. Тенденция к интернационализации особенно отчетливо проявляется в

области научно-технической и экономической терминологии, где в силу значительной интеграции науки, техники и экономики в разных языках

мировой цивилизации расширяются зоны общего международного словесно -понятийного соответствия и соотношения. Все это приводит к созданию

общего лексического и морфологического фонда у развитых языков мира. Интернационализация терминологии становится необходимым средством

коммуникации в период огромных социальных перемен, активизации международного общения и экономических контактов.

В связи с этим как в практике международного общения, так и в

лингвистической науке усиливается интерес ко всему, что в различных языках является общим и подобным. И таким языковым феноменом, на наш взгляд,

являются интернациональные слова, которые в своей совокупности составляют интернациональный языковой фонд.

Среди лингвистов нет единой точки зрения о содержании понятия «интернациональный языковой фонд», в отношении количества языков, в

которых должно употребляться заимствованное слово, чтобы его можно было считать интернациональным. Например, О. Есперсен интернациональность

лексики видел не в количестве языков, в которых употребляется слово, а в численности народа, пользующегося тем или иным языком. Большая часть

исследователей, точку зрения которых мы разделяем, придерживается того мнения, что для того, чтобы быть интернациональными, термины и слова

65

должны употребляться в трех широко распространенных мировых неблизкородственных языках [2, с.18] и должны принадлежать к таким

областям, как наука, техника, экономика и т. д. [3, с.6]. В качестве примеров интернационализмов, выполняющих функцию

терминов налогообложения, в русском, английском, немецком языках в

нашем материале могут выступать следующие слова, имеющие общее значение, сходное звучание и соотносительное написание: облигация

(русск.), obligation (англ.), Оbligation (нем.) – «долговое обязательство»; рента (русск.), rent (англ.), Rente (нем.) – «возвращать, приносить доход»;

тариф (русск.), tariff (англ.), Tarif (нем.) – «ставка платы (цена) за оказание услуг или ставка пошлины, взимаемой налоговыми службами».

Интернационализация терминологического фонда подъязыка экономики проявляется в сходстве содержания и выражения основного

словарного состава новых терминосистем сферы налогообложения многих европейских языков, что способствует их семантической общности.

Отсюда следует, что интернационализация языков для специальных целей предполагает прежде всего гармонизацию их на понятийном уровне,

на уровне содержания и объема основных понятий. Термины акциз, акция, акционер, дефляция, квота, облигация, рента, тариф и т. п. на всех языках должны обозначать одно и то же. Только в этом случае возможны

сотрудничество, торговля, совместные предприятия и другие формы международной деятельности и профессионального общения.

В связи с этим важное теоретическое и практическое значение приобретает вопрос о соотношении национального и интернационального

в конкретном языке, вопрос специфики функционирования интернациональных элементов и слов в русском языке. Мы считаем, что

эти вопросы тесным образом связаны с проблемой семантической близости слов и оборотов европейских языков современной эпохи, с

широким развитием «интернациональной семантики», благодаря которой «национальная форма слов во многих случаях выражает

интернациональное содержание, объединяющее языки одинаковым запасом понятий» [4]; [5, c.11-12].

«В качестве языка-источника интернационализмов могут выступать

разные языки, образующие языковые системы, служащие выражением сфер деятельности, которые почти стереотипны у носителей разных

народов» [6, c.77]. В последнее время таким языком называется английский язык, который становится языком-посредником в науке,

культуре и экономике. В нашем исследовании интернационализмы рассматриваются в составе

заимствований налоговой терминологии – русского и английского языков, причем функцию языка-донора выполняет английский язык, а предметом

исследования являются термины налогообложения русского языка. Основным критерием для отбора интернационализмов в двух языках нами

выбирается сходство по степени узнаваемости в орфографическом или фонетическом отношении слов, обозначающее экономические реалии в

66

английском, немецком и русском языках, с полным или частичным совпадением семантики. Согласно критерию, к интернационализмам мы также

причисляем заимствования из английского языка, которые имеют одинаковую форму и содержание во многих европейских языках. Следовательно, заимствования и интернационализмы выступают взаимосвязанными

лексическими единицами в налоговой терминологии. При определении языка-источника интернациональных терминов часто

встречаются трудности, поэтому мы считаем более корректным говорить лишь об английском источнике и проводить изучение семантики лексической

единицы с позиции английского языка. Обращение за терминологическим материалом к английскому языку

вполне естественно и закономерно, экономика выбирает то, что необходимо в данный момент и соответствует ее концептуальным установкам.

Интернациональный термин дивидент (русск.), dividend (англ.), Dividende (нем.) во всех названных языках имеет сходные значения – «часть прибыли,

полученной за отчетный период акционерным обществом, подлежащая распределению среди акционеров в соответствии с количеством и видом акций,

находящихся в их владении». Интернациональный термин квота (русск.), quota (англ.), Quote(нем.)

имеет значение – «доля, норма чего-либо допускаемого (в системе налогов,

производства, сбыта и т. п.)». Термин лицензия (русск.), обозначающий «разрешение государственных

органов на осуществление внешнеторговой деятельности», ориентирован на основные значения данного слова в английском языке: licence (англ.) –

«разрешение, лицензия, патент»; Lizenz (нем.) – «лицензия, разрешение». Приведенные примеры подтверждают, что интернациональные термины

налогообложения в русском, английском и немецком языках имеют общие структурно-семантические характеристики.

Литература 1. Мейе А. Основные особенности германской группы языков. – М.: Изд-

во иностран. лит-ры, 1952. – 168 с. 2. Акуленко В.В. Вопросы интернационализации словарного состава языка

/ под ред. проф. А.В. Федорова. – Харьков, изд–во Харьк. ун-та, 1972. – 215 с.

3. Бельчиков Ю.А. Интернациональная терминология в русском языке. – М.: Уч. педгиз., 1959. – С. 78.

4. Аристова В.М. Англо-русские языковые контакты (Англицизмы в русском языке) . – Л.: Изд-во Лениград. ун-та, 1978. – 151 с.

5. Акуленко В.В. Интернациональные элементы в лексике и терминологии . – Харьков: Вища школа, 1980. – 208 с.

6. Володина М.Н. Соотношение национальных и интернациональных элементов в терминологической лексике // ФН – 1984. – №3. – С. 77-80.

7. Налоговый терминологический русско-казахский словарь-справочник / под общей редакцией М.Т. Оспанова.- Алматы: Познание, 1995 г. – 428 с.

67

8. Экономический русско-казахский словарь (около 100 тысяч терминов и терминологических словосочетаний) / под. общ. ред. ак-ка А. Кошанова. –

Алматы: Дайк-Пресс, 2008. – 1164 с.

68

Подгурська Т.А. викладач кафедри української мови та літератури ДВНЗ «Київський

національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» Сучасний стан української економічної термінології

«КУЛІНАРНА» МЕТАФОРА В УКРАЇНСЬКІЙ ЕКОНОМІЧНІЙ ТЕРМІНОЛОГІЇ

Аналiз сучасної української економічної термiнологiї показує, що серед активних термiнотвiрних засобiв важливе мiсце займає метафора. Як зазначає

Дж. Лакофф, «метафора пронизує все наше повсякденне життя і проявляється не тільки в мові, але й у мисленні та дії. Наша буденна понятійна система, в

рамках якої ми мислимо та діємо, метафорична за самою своєю суттю» [1:387]. Метафоричне сприйняття понять, дій та процесів в економічній галузі

спричинило виникнення нових слів та словосполучень на основі вторинної

номінації. Вторинна номінація це використання загальновживаного слова для

позначення наукового поняття: споживчий кошик, відплив капіталу, вексельний портфель. Це досить давній та продуктивний способ термінотворення. Також

дуже часто в окрему термінологічну систему будь-якої науки запозичуються терміни, які вже є метафоризованими у мові оригіналу. В основі термінів

можуть лежати антропоморфні, геоморфні, зооморфні, метеоморфні та інші метафори.

Окрему групу економічних термінів та професіоналізмів становлять слова та словосполучення, які сформовані з використанням назв кулінарних,

гастрономічних та суміжних з ними понять. Слова з використанням «кулінарної» метафори належать до так званої предметної лексики, для якої

властива прозора внутрiшня форма, яка вказує на головнi ознаки вiдповiдних денотатiв. Терміни-метафори, що виникли під упливом кухонних, кулінарних

понять, можна поділити на декілька груп. До першої з них можна віднести терміни, які походять від

загальновживаних слів та словосполучень зі сфери кулінарії, гастрономії та

суміжних з ними понять, але внаслідок процесу метафоризації набули вторинного, образного значення в галузі економіки, всі вони переважно

українського походження. Кухня. Словник фіксує такі значення цього слова: «1. Спеціально

пристосоване приміщення з піччю, плитою та ін. для готування їжі. // Готування їжі. // чого, перен., ірон. Про прихований закулісний бік якої-небудь

негативної діяльності. Похідна (солдатська) кухня. 2. Набір страв, характер харчування. Молочна кухня» [2: 600]. Отже, лексемою кухня образно,

метафорично називають прихований бік якої-небудь негативної діяльності, що часто зустрічаємо в сучасній мові: політична кухня, біржева кухня тощо. В

економічній сфері існує кілька значень цього слова. По-перше, кухня – це невелика брокерська фірма, не завжди чесна зі своїми

клієнтами. Ця назва є брокерським жаргонізмом, використовується у мові біржових працівників на теренах СНД.

69

По-друге, кухнею в сучасній економічній термінології також називають так звані фірми-одноденки, тобто фірми, які виникають на невеликий проміжок

часу, отримують прибуток і зникають з ринку. Найчастіше з цією назвою пов’язують брокерські фірми, що виникають у сфері діяльності найвідоміших валютних ринків типу Форекс. Брокери таких фірм виходять із того, що

більшість клієнтів, граючи на валютному ринку, переважно програють. Тобто прибуток кухні складається з програшів клієнтів. І схема прекрасно працює,

поки хтось не починає постійно вигравати. Тоді кухня закривається із залишками грошей клієнтів, щоб через кілька місяців виникнути під іншою

назвою. Диня, розрізати диню. До першої групи можна віднести назву диня, яка

має такі значення: «1. Баштанна рослина з великими запашними плодами. 2. Великий круглий або продовгуватий плід цієї рослини» [2: 296].

Слово диня набуло образного, метафоричного значення в економічній сфері, воно використовується у галузі фондового ринку для позначення виплати

дивідендів акціями певної корпорації або виплати значної суми додаткових дивідендів готівкою. При цьому, коли оголошують про розподіл додаткових

прибутків компанії, то використовують спеціальне словосполучення розрізати диню [3].

Збирання / знімання вершків. Словосполучення збирання / знімання

вершків в економічній (фінансовій) сфері позначає особливу „стратегію ціноутворення, суть якої полягає у встановленні високої стартової ціни на

новий товар з метою отримання максимального прибутку з усіх сегментів ринку, готових заплатити запрошену ціну; забезпечує менший обсяг продажу

при більшому доході з кожного продажу” [4]. Вираз збирання / знімання вершків (збирати / знімати вершки) позначає також: а) цінову політику

підприємства, яка полягає у встановленні завищеної ціни на новий чи удосконалений товар (фінансова сфера); б) цінову політику, яку проводять

підприємства-виробники і торгові фірми при уведенні на ринок нового товару, яка розрахована на тимчасове отримання високого прибутку. Така політика

ґрунтується на бажанні низки покупців мати новий товар, який вони готові придбати за високою ціною, яка набагато перевищує затрати виробництва”.

Зазначимо, що фразеологічні вирази збирати вершки [на молоці], збирати

/ зібрати сметанку фіксує „Фразеологічний словник української мови” із класичним загальновживаним значенням – „брати собі все найкраще, першим

користуватися чиїмись здобутками” (Я бачу, що ви любите вершки на молоці збирати,— кинув напівжартома Майстренко (І. Цюпа); Збирають [бездарні

автори] сметанку з усіх спеціальних праць, дають по правді тілько [тільки] якусь бовтанку, препаровану для їх власного смаку (І. Франко); Я своїм

товаром не набиваюсь — він сам за себе говорить. Але глядіть, скажу вам, щоб потім не каялись: хтось сметанку збере, а вам і сироватки не

дістанеться (М. Стельмах)) [5]. Окремо можна виділити групу термінів, які у просторі економіки набули

вузькоспеціального значення, стали професіональними фразеологізмами. У процесі створення термінів такого типу часто відбувається перехід

70

загальновживаного або фразеологічного словосполучення до розряду термінів у якості так званих професійних висловлювань. Вони переважно запозичені з

інших мов. Копчений оселедець, червоний оселедець, червона риба. Копчений

оселедець - попередній проспект, який в загальних рисах інформує про емісію

облігаційної позики. Копчений оселедець може бути випущений до набуття чинності заяви про реєстрацію емітента [4]. Синонімічними словосполученню

копчений оселедець є фразеологічні вирази червоний оселедець, червона риба. Ці ідіоми є калькою з англійської мови, зі словосполучення «a red herring», яке

означає «привід для відвертання уваги, для замилювання очей». В англійській мові цей вираз має кілька значень: 1) копчений оселедець; 2) відволікаючий

маневр (дуже пахучий копчений оселедець використовувався для того, щоб збивати зі сліду мисливських собак); 3) попередній проспект випуску чого-

небудь; "риба" (попередній проспект випуску акцій; на таких проспектах проставлялася червона позначка, яка вказує на те, що даний документ не є

пропозицією продажу, а використовується тільки для попереднього інформування про випуск; використовується для з'ясування зацікавленості

потенційних інвесторів; зазначені в такому проспекті умови ще можуть бути змінені). Саме словосполучення є скороченим варіантом англійського прислівя «to draw (або to track, to trail) a red herring across the path» - спеціально

направляти хибним шляхом по сліду; відволікати увагу від обговорюваного питання.

Голландський сандвіч (сендвіч). Голландський сандвіч (Dutch sandwich) – це назва для спеціальної податкової структури, в якій використовуються

компанії з двох голландських юрисдикцій для зменшення оподаткування в США на прибуток від ліцензій і патентів, який отримується в США.

Словосполучення голландський сандвіч має свою історію і пов’язане з існуванням міжнародного офшорного фінансового центру на Нідерландських

Антильських островах (НАО), діяльність якого почалась у першій половині XX століття. Завдяки своїй незалежності, а також завдяки положенням

нідерландського законодавства, що дозволяють у випадку надзвичайних обставин переносити офіційне місцеперебування (юридичну адресу) голландських компаній на Нідерландські Антильські острови, юрисдикція

останніх стала ідеальною з точки зору захисту активів і міжнародного податкового планування. Використання компаній в юрисдикції НАО у

поєднанні з голландською компанією в міжнародній діловій практиці прийнято називати "голландським сандвічем" [6].

Отже, назва мотивована використанням двох компаній, одна з яких є легальною, інша – напівлегальною, офшорною внаслідок юридичної

недосконалості міжнародного податкового кодексу. Прилиплий сандвіч. У біржовому дискурсі використовується також

досить цікава назва прилиплий сандвіч, яка позначає один із різновидів так званих «японських свічок» [7:141]. Японськими свічками називають спеціальні

графіки, подані у вигляді продовгуватих тривимірних фігур, схожих на циліндри. Цей метод є альтернативою європейському методу графіків у вигляді

71

стовпчиків. Метод японських свічок досить часто використовується в сучасній біржовій пракитиці як

класичний та оригінальний. Поєднання кількох графіків за певний період роботи біржі носять цікаві назви, сформовані під упливом японської культури.

У моделі прилиплий сандвіч між двома чорними схематичними графіками розміщено білий. Кожен з них символізує стан акцій

на біржі у певний період дня. Ми можемо спостерігати стилізовану картину трьох пластів, як у класичному сандвічі, звідки й сама назва графіка.

Біле ескімо, чорне ескімо. Ще одним цікавим терміном на позначення графіків у японських свічках як методу представлення аналізу стану акцій та

ф’ючерсів на біржі є так зване біле та чорне ескімо. Як відомо, ескімо (фр. esquimau) — це вершкове

морозиво на паличці, часто покрите шоколадною глазур'ю. Ці графіки стилізовані під таке морозиво

на паличці і мають відповідні кольори. Крім того, існують також назви перевернуте біле ескімо та

перевернуте чорне ескімо, які також виникли за візуальним сприйняттям японських свічок-графіків.

Яблуко. Досить цікавою є також назва на позначення ще одного графіка

біржових торгів - яблуко. Це разворотна модель всередині дня під час торгів на біржі, яка складається із двох горбиків і за зовнішнім виглядом нагадує верхню

частину яблука (звідси й назва). Отже, проаналізувавши економічні терміни, сформовані під упливом назв

кулінарних, гастрономічних та суміжних з ними понять, можна зробити висновок, що в сучасній українській економічній термінології таких термінів є

досить велика кількість. Усі вони є або власне українського, або іншомовного походження. Економічні терміни такого типу мають прозору внутрішню форму

та чіткі мотиваційні ознаки. Зазначимо, що терміни іншомовного походження з кулінарним маркуванням найчастіше запозичуються в українську мову вже у

метафоризованому вигляді. Література

1. Лакофф Дж. Джонсон М. Метафоры, которыми мы живем //Теория

метафоры. – Москва, 1990. – С. 387-415. 2. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і

допов.) [yклад. i голов. ред. В. Т. Бусел]. - Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с. 3. http://www.slovarus.ru/

4. Армстронг Г., Котлер Ф. Маркетинг. Загальний курс.— М., Видавничий дім "Вільямс", 2007. — 608 с. (http://termin.com.ua/)

5. Фразеологічний словник української мови [за ред. Л. С. Паламарчука]. - Київ: Наукова думка, 1993. - 984 с.

6. Боксер А. Выплата дивидендов компании, зарегистрированной на Нидерландских Антильских островах. (http://www.annexus.su/)

7. Моррис Г. Японские свечи-методы анализа акций, проверенные временем / Пер. с англ. – Москва: Альпина паблишер, 2001. – 311 с.

72

ЮРИДИЧЕСКИЕ НАУКИ

Бігняк О. к.ю.н., доцент

кафедри права інтелектуальної власності та корпоративного права

Національного університету «Одеська юридична академія»

ДО ПИТАННЯ ЗАХИСТУ ОХОРОНЮВАЛЬНИХ ЗАКОНОМ ІНТЕРЕСІВ УЧАСНИКІВ КОРПОРАТИВНИХ ВІДНОСИН

Захист охоронювальних законом інтересів учасників корпоративних відносин є не менш важливим питанням ніж захист суб’єктивних

корпоративних прав. Однак, питання захисту охоронювального законом інтересу викликає дискусію як науковців, так і практиків у зв’язку з

невизначеністю у законодавстві зі змістом правової категорії «охоронюваний законом інтерес», можливістю існування законного інтересу не

опосередкованого суб’єктивним правом та проблемою у виявлені на практиці у чому полягає порушення «охоронюваного законом інтересу», його характер та

в яких межах він може захищатися. Враховуючи, що інтерес - це соціологічна категорія та досліджувалася

філософами, економістами на протязі довгих років, актуальною стала вона і для

правників у зв’язку з введенням даної категорії в законодавчі акти. Однак на сьогодні дискусія щодо законного інтересу набула глобальності у зв’язку з

появою нових відносин, їх комплексним характером, наявністю приватних і публічних інтересів та необхідністю виведення нової сучасної концепції

стосовно правової природи охоронювального законом інтересу з урахуванням особливостей корпоративних прав.

Незважаючи на загальні теоретичні напрацювання щодо правового явища «охоронювальний законом інтерес», для практичної реалізації захисту

законного інтересу як взагалі, так і захисту законних інтересів учасників корпоративних відносин безпосередньо невирішеними залишаються питання

співвідношення інтересів корпорації та інтересів носія корпоративних прав, способів захисту корпоративних інтересів. Отже, захист охоронювального законом інтересу учасників корпоративних відносин на практиці має певні

труднощі, які викликані в першу чергу потребою у розмежуванні інтересів, що оспосередковані суб’єктивним правом та ті які ним не опосердковані. Так як

саме від цього в подальшому буде залежати вибір способу захисту та як наслідок дієвість юрисдикційної форми захисту.

Аналіз судової практики з приводу корпоративних спорів дозволив дійти висновку, що в більшості судових рішень змістовно використовуючих

словосполучення «захист законного інтересу» по суті вирішують питання захисту корпоративних прав. Такий стан речей обумовлений проблемою

пов’язаною з характером корпоративного інтересу, його специфікою, що обумовлена особливим положенням учасників корпоративних відносин,

зв’язками учасників (акціонерів) з товариством, органами управління юридичної особи, умовною, а в певних випадках прямою їх залежністю.

73

Розбіжність інтересів власників корпоративних прав, корпорації, органів управління пов’язана з суб’єктивною природою економічних суб’єктів та їх

збалансування пов’язується з ефективним корпоративним управлінням. Між тим, коли за захистом законного інтересу в корпоративних спорах звертаються до господарського суду з’ясуванню підлягає питання статусу учасника

товариства, розмежування права та інтересу, межі законного інтересу, можливі способи його захисту, з’ясування дисбалансу інтересів товариства і його

учасників та оцінка цього інтересу з позиції індивідуального та загального інтересу. Адже, проблема захисту законного інтересу в корпоративних спорах

викликана, в першу чергу, відсутністю норм корпоративного законодавства, якими б визначались інтереси, по друге, складною структурою корпоративних

правовідносин та складністю в розмежуванні суб’єктивного права та законного інтересу. Беззаперечно носієм законного інтересу в корпоративних спорах є

власник корпоративних прав, предметом захисту є його власний інтерес, який безумовно пов’язаний з інтересами товариства та усвідомлення якого

проявляється при реалізації корпоративних прав. На сьогодні в корпоративних спорах захищаючи суб’єктивне права разом

захищається й законний інтерес, тому важко знайти рішення суду, яке б містило розкриття змісту законного інтересу. Незважаючи на те, що ще в 70-х роках Гукасян Р. довів про можливість самостійного існування законного інтересу від

суб’єктивних прав, в корпоративних відносинах у виключних випадках законний інтерес не опосередкований корпоративними правами. Це поодинокі

випадки, а саме наприклад звернення учасника товариства до суду з вимогою про зобов’язання товариства до державної реєстрації змін в установчих

документах товариства у зв’язку з його виходом. Моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі

товариства. Між тим, якщо товариства не вчиняє жодних дій у зв’язку з поданням відповідної заяви, то в даному разі порушуються не права вибувшого

учасника, а його інтереси, які не залежать від корпоративних прав, так як статус учасника товариства особа втратила з моменту надання відповідної заяви.

Отже, корпоративний інтерес існує об’єктивно, не залежить від свідомості власника корпоративних прав, однак опосередкований корпоративним правом та залежить від пріоритетів вибору внутрікорпоративних управлінських рішень.

Так, на практиці непоодинокі випадки необхідності надання судового захисту інтересам власника корпоративних прав, які виступають на захист законних

інтересів товариства. Однак, можливість захисту порушеного корпоративного інтересу самого товариства та власне інтересу акціонера (учасника) за

допомогою похідного позову на сьогодні діючим законодавством не передбачена. Між тим доцільність запровадження інституту похідного позову

доведена практикою, адже виконавчі органи господарського товариства своїми діями завдаючи шкоду товариству через вилучення прибутку, вимивання

активів, цим самим порушують суб’єктивні права та інтереси його учасників (невиплата дивідендів, зниження капіталізації товариства), при цьому блокують

спроби оскаржити такі дії та захистити свій власний інтерес, який має тісний зв’язок з інтересами товариства.

74

Межі охронювального законом інтереси в корпоративних відносинах, незважаючи на відсутність в законодавстві норми, якими б вони визначалися

залежать від організаційно-правової форми товариства, розміру частки учасника в статутному капіталі товариства, співвідношенні корпоративного інтересу товариства та власного інтересу акціонера (учасника). Така позиція

аргументується тим, що в залежності від кількості акцій, що перебувають у власності акціонерів, їх інтереси, що об'єднуються в отриманні прибутку мають

і відмінності, а, отже, акціонери повинні мати і різну ступінь впливу на діяльність товариства, різну ступінь контролю над виконавчими органами

товариства. Оскільки права акціонерів відрізняються в своєму обсязі по відношенню до товариства відповідно, відрізняється й характер порушень прав

та інтересів дрібних і великих акціонерів. При цьому, охорона законного інтересу носіїв корпоративних прав не повинна виступати самоціллю та

відособлюватися від інтересів самого товариства. Таким чином, охоронювальний законом інтерес у корпоративних спорах

визначається правовим положенням учасників корпоративних відносин, опосередкований корпоративними правами, залежить від обсягу корпоративних

прав власників, від пріоритетів вибору внуртікорпоративних управлінських рішень та визначаються сукупністю корпоративних зв’язків. Мотиваційна складова законного інтересу у корпоративних відносинах це усвідомлене

прагнення до користування матеріальним або нематеріальним благом, коли наступає перехід об’єктивного в суб’єктивне, що визначається умовами

корпоративних відносин, які регулюються корпоративним законодавством.

Дячук Л.В., доцент, доктор кафедри історії права та держави

Київського національного університету імені Тараса Шевченка Історія греко-римського приватного права

АКТУАЛЬНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ

ВІЗАНТІЙСЬКОГО ШЛЮБНОГО ПРАВА І ЙОГО АСПЕКТІВ Закономірністю кожної з історичних цивілізацій є формування механізмів

відтворення та розвитку суспільних тенденцій в контексті самоорганізації

суспільства та у визначенні корелятивних зв’язків між особою, інститутом сім‘ї та соціумом. Важливою рисою останнього є особливість основної

мікроструктури соціальної організації – сім’ї в контексті цивілізаційних тенденцій розвитку, оскільки структурною основою кожної цивілізації є

специфіка функціональних і корелятивних зв’язків між соціально-економічними, політико-правовими та культурологічними факторами, що в

контексті визначених тенденцій формують суспільні інститути і традиції у відповідних просторово-часових межах. Такі зв’язки складають зміст морально-

ціннісних світоглядних доктрин, соціально-економічних, політичних та правових концепцій і систем (структур), стійких ментальних стереотипів

суб’єкта соціокультурного процесу – структурно-формуючої етнічної спільноти. Тобто, право (позитивно-об’єктине та індивідуально-суб’єктивне) як

75

системний фактор цивілізації, у контексті названих зв’язків, здатне забезпечити волевиявлення особи. Там, де нема свободи, писав філософ права князь Е. Н.

Трубецкой, там немає права [1, с. 290]. Тому християнське імператорське право, а саме його структурні аспекти необхідно досліджувати в контексті соціокультурних внутрішніх зв’язків візантійської цивілізації. Вирішення таких

завдань можливе завдяки поєднанню методологічних підходів трьох основних напрямів сучасної юриспруденції: догми, філософії та соціології права.

Безперечно, розглядаючи еволюцію правових явищ, ми зобов’язані залучати підходи та методи історико-правової науки і передовсім історичний підхід, що

реалізується через історико-генетичний метод юридичного дослідження. Досліджуючи механізм правового забезпечення особистих прав подружжя,

необхідно проаналізувати окремі аспекти такого механізму. Відомо, що ще Аристотель підкреслював роль дослідження аспектів цілого в процесі пізнання.

Натомість К. Поппер, з позицій неопозитивізму, вважає, що ціле не може бути предметом дослідження [2, с. 7-36]. Втім, існують так звані холістичні позиції,

що цілісність може і повинна бути об’єктом історико-правового дослідження [3, с. 125]. Звичайно, доцільним є як структурно-системний аналіз цілісності,

так і дослідження окремих елементів цілого, оскільки вони часто мають свою логіку і специфіку функціонального призначення та еволюції.

В стародавніх східних та античній цивілізаціях механізм їх відтворення

мав два рівні – матеріальний та ідеальний. Матеріальний, передбачав виробництво матеріальних благ та продовження роду. Ідеальний – релігійне,

філософське та правове осмислення і врегулювання матеріальних процесів та відносин. Завдяки християнській правовій доктрині процес фізичного

відтворення суспільства набрав ідеального смислу як священне явище народження богоподібної істоти – людини. В такому контексті християнської

парадигми праобразом особистих (майнових та немайнових) відносин був духовний союз Ісуса Христа та його Церкви [4, с.227]. Основною рисою

християнської правової доктрини і відповідної системи права було забезпечення індивідуальної свободи на рівні суспільства та сім’ї. Тому

особливу актуальність мають юридичні дослідження механізмів правового забезпечення індивідуальної свободи та особистих інтересів особи в контексті чинної правової системи. Особливість візантійського права полягає у тому, що

досягнення правового ідеалу особистих відносин суб’єктів шлюбу відбувалось в процесі довготривалої і суперечливої еволюції шлюбно-сімейного права та

його складових частин. Однак за нормами відомої збірки права Еклоги (726 р.) законодавець передбачив майже повну рівність майнових та особистих прав

чоловіка та дружини, що в правових системах Європи та Америки відбулось тільки у ХХ ст. Отже, вперше, як підкреслив K.E. Zachariae von Lingenthal в

Geschichte des griechlich-romischen Rechts (s. 57), християнське шлюбне право було створене в Еклозі імператорів іконоборців (Bilderstürmer).

При дослідженні візантійського права в царині шлюбних правовідносин, особливий інтерес у даній гносеологічній ситуації викликає еволюція правового

статусу суб’єктів шлюбу в контексті врегулювання подружніх правових відносин нормативними приписами інститутів dos et donation propter nuptias.

76

Таким чином, у кінцевому рахунку йдеться про забезпечення інтересів і свободи волі суб’єктів шлюбу та сім’ї, завдяки дотриманню останніми

відповідних норм імператорського законодавства, які вперше у світовій історії формувались на аксіологічній основі християнського соціо-антропологічного вчення. В процесі правової еволюції відбулися принципові суспільні зміни,

основною ознакою яких було те, що християнство вже на початку середнього періоду історії греко-римського права (VІІІ – ХІІ ст.) стала основною формою

суспільної свідомості та створення християнської концепції шлюбно-сімейногого права. В умовах нової християнської парадигми у візантійському

праві з’явились явища, які стали предметом досліджень європейських інтелектуалів пост-традиційної доби.

Одним з яскравих явищ греко-римського права, дотичного до ідеї свободи, є інститути розлучення та повторного шлюбу. Звісно, еволюція інституту

розлучення по мірі християнізації відповідних норм тривала від Константина І до Юстиніана. Попри те, що вперше християнське шлюбно-сімейне право було

створено в Еклозі, імператора Лева ІІІ, найбільш поширеними у візантійській імперії стали норми інституту розлучення, основними правовими джерелами

яких були конституції (С. 5.17.10-12 ) та 22, 117 і 134 новели Юстиніана. В результаті осмислення даної проблеми в контексті християнських цінностей на рівні Святого Письма та Святого передання (традиції) він створив систему

інституту розлучення на основі 117 новели , в яку увійшли три правові норми 22-ї новели з відповідними причинами розлучень (про імпотенцію чоловіка,

неволі одного з подружжя; вступ у монастир дружини чи чоловіка (Nov.117.12). Після того, як Юстиніан систематизував норми про причини розлучення через

вину дружини та вину чоловіка (Nov.117.8-9), доповнивши їх положеннями, що змістовно пов’язані з останніми (Nov.117.13-15), імператор заборонив форму

divortium communi consensun, яка існувала з передкласичного періоду римського права і привела до глибокої сімейної кризи populus Romanus.

Очевидно йому вдалось знайти консенсус між потребами греко-римського соціуму і вимогами християнської правової доктрини, забезпечивши свободу

особи, яка не порушувала права іншого з подружжя. Після опублікування Еклоги Лева ІІІ (726 р.), інститут розлучення, в якому передбачено лише декілька норм про причини розлучення, відповідних християнській правовій

доктрині, та усе шлюбне право Еклоги стало джерелом низки приватних збірників: Ecloga aucta (Eclogadion), Ecloga privata та Ecloga privata aucta,

натомість норми інституту розлучення та інші правові положення Юстиніана були інтерпольовані в Ісагогу, Василіки, Прохірон та Збірник новел Лева VІ, в

яких імператор вийшов за межі концепції розлучення Юстиніана, застосовуючи низку норм про розлучення з його 22-ї новели, які не увійшли в 117 новелу

останнього. Однак, саме Прохірон, який став джерелом наступного законодавства і приватних збірників та Еклоги, в якій сформована християнська

концепція шлюбного права, стали основними правовими джерелами візантійського права в країнах християнського світу.

Усе вищесказане обумовлює актуальність дослідження візантійського шлюбно-сімейного права та його окремих галузей, оскільки Візантійська

77

цивілізація накопичила унікальний досвід нормативно-правового регулювання суспільних відносин, яке здійснювалось завдяки системно-юридичним та

ціннісним якостям візантійського права, що стало синтезом римської правової системи, греко-елліністичних інститутів права та юридичних явищ правової культури етнічних спільнот внутрішнього та зовнішнього “Орієнту” Ромейської

(Візантійської) імперії. Їх синтез та еволюція на основі християнських цінностей та принципів канонічного права виражає ціннісно-юридичну суть

візантійського права. Попри великий інтерес до правової візантистики, після падіння Ромейської імперії і до сьогодення, кількість наукових праць,

присвячених шлюбно-сімейним відносинам, не відповідає значимості даної проблематики у візантійській юриспруденції та її місцю в суспільних

відносинах Візантії. Отже, особливістю Візантійської цивілізації є правова система, яка вперше

у світовій історії сформувалась на основі християнських цінностей. Це іманентно вплинуло на право осіб та свободу їх волевиявлення. У такому контексті якісною ознакою цивілізаційного розвитку у напрямку гуманізації суспільних відносин (формально визначена у вступі до Еклоги мета

законодавців (Ecl. Praef.)) є правовий статус жінки та чоловіка, особливості волевиявлення та захисту власних інтересів у контексті шлюбних зобов’язань та сімейних правовідносин. Особливості таких мікросоціальних взаємозв’язків

у значній мірі визначали специфіку того чи іншого національного соціуму. Тому історичний досвід правового врегулювання сімейно-шлюбних відносин у

Візантії, першій християнській країні, не може не викликати особливий інтерес представників різних гуманітарних наук, передовсім правознавців (істориків,

теоретиків та цивілістів) Ще у 2-й половині ХІХ ст. грецький історик права М. Папаррігопуло звернув увагу на юридичні явища візантійської правової

традиції доби іконоборців (VІІІ ст.), які з’явились в правових системах Європи тільки у ХІХ та ХХ ст. [5, c. 206]. З іншої сторони, інтерес до візантійського,

передовсім шлюбно-сімейного права пов’язаний з його рецепцією поза межами першої християнської держави, переважно в країнах християнського (згодом

православно-християнського) віросповідання. В середовищі українських дослідників не може не виникнути інтерес до правових явищ, пов’язаних з рецепцією візантійського права, що тривала з часів стародавньої Русі (ХІ – ХІІ

ст.) до ліквідації Гетьманату (1764 -1783 рр.) [6]. Як засвідчують історичні джерела інтерес до шлюбних норм з відомих пам’ятників греко-римського

права як Еклога та Прохірон був не тільки в середовищі духовенства та елітарних прошарків, але й середовищі різних категорій населення Русі-

України. При чому, інтерес викликає бажання авторів відповідних списків Кормчих книг, адаптувати, наприклад, норми Прохірону, до суспільних

українських умов, використовуючи відповідну до вказаних часів, звичайну українську лексику (“мужик дешевший, ремесник дорогший”, “не годиться

сусідa свого…калаяти”; “драбина на межі повинна стояти”, “татарам і ляхам не продавати шаблі”, “козаки не кровте, бо руку утнут вам”, “хлопец не

согрешивший з дівчиною нех ее возмет” [7, с.57]. На території України, зауважує Я. Щапов, Прохірон був не тільки широко розповсюджений в ХVІ –

78

ХVІІ ст., але мав своєрідну місцеву неофіційну рецепцію, що виявлялась в перекладі статей пам’ятника на українську мову, переробці і розвитку його

норм [7, с. 58]. Навіть на початку ХІХ ст., коли серед українського дворянства прокинулась надія на відновлення державно-політичної автономії, в обігу з’явилась низка рукописних історико-правових трактатів та “Збірка

малоросійських прав 1807 р.”, у якій є помітним вплив принципів систематизації правових норм, характерних для візантійської Еклоги та

Прохірону [8]. Після цього, значення відповідних норм в якості діючого права зникає, вони залишаються чинними лише в канонічному праві. Однак, саме в

ХІХ ст. відбувається значне піднесення в наукових дослідженнях римського та греко-римського права; з’являються і розвивається такі напрями в

юриспруденції як “Das heutigen römischen Recht”, “Die Pandektenwissenschaft”, “Die Begriffsjurisprudenz”; відбувається системна публікація офіційних і

приватних збірників греко-римського (візантійського) права. Разом з тим, починається процес дослідження різних аспектів рецепції норм шлюбно -

сімейного права, які відображають правовий зміст та принципи систематизації візантійських правових джерел. Отже, наукова доцільність дослідження

візантійського шлюбно-сімейного права та його сегментів зумовлена низкою гносеологічних та аксіологічних аспектів історико-правової науки, необхідністю засвоєння досвіду врегулювання суспільних правовідносин на

основі християнських цінностей. Література

1.Трубецькой Е. Н. Лекции по энциклопедии права // Труды по философии права / Вступ. ст., сост. и примеч. И.И. Евлампиева. – СПб.: Издательство

РХГИ, 2002. – 543 c. 2. Поппер Карл. Открытое общество и его враги. Т. 2: Время Лжепророков:

Гегель, Маркс и другие оракулы / Пер. с англ. Под ред. В.Н. Садовского. – М.: Феникс, Международный фонд “Культурная инициатива”. 1992. – 548 с.

3. Хвостова К.В., Финн В.К. Гносеологические и логические проблемы исторической науки. – М.: Наука, 1995. – 176 с.

4. Павлов А.С. Курс церковного права. – СПб.: Издательство “Лань”, 2002. – 384 с.

5. Paparrigopoulo M.C. Histoire de la civilization helenique. – Paris: Hachette.

Pentzopoulos, 1878. – XLIV, 544 p. 6. Щапов Я. Н. Византийкое правовое наследие на Руси ХІ – ХІІІ вв. – М.:

Издательство “Наука”, 1978. – 291 с. 7. Щапов Я.Н. Прохирон в восточнославянской писменности //

Византийский Временник. – 1997. – № 38. – С.48-59. 8. Собрание малороссийских прав 1807 г. // Кодифікація цивільного

законодавства на українських землях: Т. 1 / Укладачі: Р.В. Білоусов, І.Р. Калаур, С.Д. Гринько та ін. / За ред. Р.О. Стефанчука та М. О. Стефанчука. – К.:

Правова єдність, 2009. – С. 888-920.

79

Качура О.А. аспірант кафедри господарського та адміністративного права,

Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут"

ПРОЦЕДУРИ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ В РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД

За часів СРСР в умовах тотального контролю фактично за всіма діями державна реєстрація (офіційна та таємна) мала для радянської держави дуже

вагоме значення. Так, ще на початку встановлення радянської влади було видано низку актів, які регулювали ті чи інші аспекти реєстраційних

проваджень, зокрема, реєстрацію статутів кооперативних товариств та їх союзів, реєстрацію цінних паперів, реєстрацію торговельних та промислових

підприємств та ін. Проте найбільшу увагу радянська влада надавала реєстрації фізичних осіб

(громадян, населення). Так, в умовах Громадянської війни набула поширення спеціалізована реєстрація фізичних осіб, наприклад, реєстрація санітарного

персоналу, реєстрація робітників підприємств, які закриваються, реєстрація осіб з вищою освітою та ін.

Після поступового утвердження миру продовжувалось становлення

законодавства про реєстрацію фізичних осіб (громадян). Так, 20 червня 1923 року був прийнятий Декрет «Про посвідчення особи» [3], яким з 1 січня 1924

року введено на всій території держави новий документ – посвідчення особи, яким було відмінено старі паспорти та види на проживання. Постановою РНК

РСФСР «Про прописку громадян у міських поселеннях» від 28 квітня 1925 року було введено інститут прописки. Постановою «Про встановлення єдиної

паспортної системи по Союзу РСР і обов’язкової прописки паспортів» від 27 грудня 1932 року № 1917 [4] з метою кращого врахування населення міст,

робітничих селищ та новобудов і розвантаження цих населених місць від осіб, не пов’язаних з виробництвом і роботою в установах або школах і не зайнятих

суспільно-корисною працею (за винятком інвалідів і пенсіонерів), а також в цілях очищення цих населених місць від тих, що переховуються, куркульських, кримінальних і інших антигромадських елементів, Центральний виконавчий

комітет і Рада народних комісарів Союзу РСР постановили встановити по Союзу РСР єдину паспортну систему на підставі Положення про паспорти та

ввести єдину паспортну систему з обов’язковою пропискою по всьому Союзу РСР протягом 1933 року, охопивши в першу чергу населення Москви,

Ленінграда, Харкова, Києва, Одеси, Мінська, Ростова-на-Дону і Владивостока. Крім того, у 1930-1940-х роках було запроваджено інші схеми державної

реєстрації, зокрема, реєстрація дітей, батьки яких не перебувають між собою в зареєстрованому шлюбі, реєстрація та облік нещасних випадків, пов’язаних з

виробництвом та ін. З прийняттям цих та подібних нормативно-правових актів була

започаткована організація обліку пересування громадян у містах шляхом введення обов’язку кожній особі, що прибуває у місто на термін більше ніж три

80

доби, сповістити про це у готелі, домоуправління тощо. Проживання без прописки тягло за собою кримінальну відповідальність та неможливість

влаштуватися на роботу. Як зазначали радянські автори, то прописка «…посвідчує факт законного проживання особи у визначеній місцевості за встановленою адресою. Проживання без прописки є ухиленням від

установленого порядку обліку населення та тягне за собою адміністративну та кримінальну відповідальність» [2, с. 32].

У 1950-1970-ті роки продовжився порядок державної реєстрації підприємств, установ і організацій, що займались специфічними видами

діяльності, зокрема, реєстрація підприємств, установ і організацій, що переробляють і використовують дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння,

реєстрація аматорських приймально-передавальних радіостанцій індивідуального та колективного користування, реєстрація суден в морських

торговельних портах. Також було оновлено порядок державної реєстрації автомототранспортних засобів, видана нова інструкція про порядок прийому,

обліку, зберігання, витрачання бланків технічних паспортів, свідоцтв про реєстрацію автомашин, посвідчень водія, талонів на тимчасове управління

автомототранспортом, талонів попереджень, номерних знаків та проведення перевірок в реєстраційно-екзаменаційних підрозділах Державної автомобільної інспекції МВС СРСР та ін.

У сфері державної реєстрації фізичних осіб були прийняті форми книги реєстрації актів про встановлення батьківства і форми свідоцтва про

встановлення батьківства, форми книг реєстрації актів громадянського стану, 20 червня 1969 року було прийнято Кодекс про шлюб та сім’ю УРСР [1]

(який втратив чинність лише згідно з Кодексом від 10 січня 2002 року № 2947-ІІІ та на підставі Закону від 1 липня 2010 року № 2398-VІ) (далі – КпШС).

Відповідно до норм КпШС підлягали реєстрації народження (гл. 20), смерть (гл. 21), шлюб (гл. 22), розірвання шлюбу (гл. 23), переміна прізвища, імені, по

батькові (гл. 26) та інші дані про фізичних осіб (громадян). Окремо у розділі V було передбачено реєстрацію актів громадянського стану.

У державній нотаріальній діяльності було прийнято форми реєстрів для реєстрації нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв і посвідчувальних написів на угодах і засвідчувальних документах; у земельному праві підлягали

реєстрації земельні ділянки; були наявні досить специфічні спортивні суднові реєстри, реєстри професійних захворювань, реєстри засобів масової інформації,

розрахованих на загальносоюзну аудиторію тощо. Отже, досвід радянського періоду свідчить, що потреба у адміністративних

процедурах державної реєстрації існує навіть за умов командно-адміністративної системи. За часів СРСР підлягало реєстрації досить широке

коло об’єктів, зокрема, таких традиційних як транспортні засоби, досить специфічних як реєстрація підприємств, установ і організацій, які

переробляють та використовують дорогоцінні метали і дорогоцінні камені, а також таких, які в принципі не можуть сьогодні бути об’єктом реєстрації в

Україні, наприклад, реєстрація засобів масової інформації, розрахованих на загальносоюзну аудиторію тощо. Позитивним аспектом адміністративних

81

процедур державної реєстрації за радянського періоду можна вважати те, що тогочасні положення врегулювали окремі норми, які на сьогодні в українському

законодавстві не передбачені. Список використаних джерел

1. Кодекс про шлюб та сім’ю Української РСР від 20 червня 1969 року

[Текст] // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1969. – № 26. – Ст. 204. (Кодекс втратив чинність згідно з Кодексом від 10 січня 2002 року № 2947-ІІІ

та на підставі Закону від 1 липня 2010 року № 2398-VІ). 2. Кусков Г. С. Паспортная система в СССР и ее осуществление.

Управление в области административно-политической деятельности [Текст] / Г. С. Кусков; под ред. И. Я. Аносова. – М.: Юридическая литература, 1979. –

С. 32. 3. Об удостоверении личности [Электронный ресурс]: Декрет

Всероссийского Центрального Исполнительного Комитета, Совета Народных Комиссаров РСФСР от 20 июня 1923 года // Полное собрание законодательства

СССР: Система доступа к базе всех нормативно-правовых актов Союза Советских Социалистических Республик. – Режим доступа:

http://www.ussrdoc.com/ussrdoc_communizm/ussr_1691.htm. 4. Об установлении единой паспортной системы по Союзу ССР и

обязательной прописки паспортов [Электронный ресурс]: Постановление

Центрального Исполнительного Комитета СССР, Совета Народных Комиссаров СССР от 27 декабря 1932 года № 1917 // Полное собрание

законодательства СССР: Система доступа к базе всех нормативно-правовых актов Союза Советских Социалистических Республик. – Режим доступа:

http://www.ussrdoc.com/ussrdoc_communizm/ussr_3845.htm.

82

ПЕДАГОГИЧЕСКИЕ НАУКИ

Бондарчук Л.М. кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови та

літератури ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені

Вадима Гетьмана» Викладання польської мови в економічному ВНЗ

ПОЛЬСЬКА МОВА В ЕКОНОМІЧНОМУ ВНЗ: ДОСВІД ТА

ПЕРСПЕКТИВИ Польсько-українська співпраця на рівні вищої школи на сучасному етапі є

надзвичайно перспективною, особливо у сфері професійної освіти. Євроінтеграційний вектор розвитку України, геополітичні умови розташування

обох держав, а також спільне історичне минуле Польщі та України стають важливими чинниками у формуванні нових інноваційних освітніх програм, де

польська мова набуває особливої актуальності для студента-економіста. Як зазначає О. В. Хоменко, „динамізм суспільного життя в умовах

глобалізації ставить перед вищою професійної школою завдання підготовки фахівців, здатних швидко адаптуватися до економічних, соціальних, політичних та культурних змін в глобальному полікультурному та

багатомовному світі, здатних почувати себе впевнено на ринку праці, готових до самоорганізації, самостановлення, духовного розвитку. Тобто, перш за все,

йдеться про активну полікультурну та багатомовну особистість. Все це потребує якісної системи іншомовної підготовки майбутніх фахівців, зокрема

економічних спеціальностей, яка відповідає об’єктивним вимогам сьогодення”[1: 3].

Вивчення польської мови в економічному ВНЗ як курсу практики усного та писемного мовлення — це практичне засвоєння студентами польської мови

та нормативної бази її функціонування в комунікативно-мовленнєвих ситуаціях у різних сферах професійної діяльності та побуту, формування у студентів

лінгвокраїнознавчої компетенції. Практична та фахова мета курсу — опанування студентами вмінь і навичок всіх видів вільної мовленнєвої діяльності в межах програмної тематики. В основу курсу покладено принципи

системності, комунікативної спрямованості навчання, порівняння мовних систем рідної й іноземної мов.

Комунікативна мета реалізується в різноманітних сферах спілкування, а саме:

побутовій, у якій мовленнєва діяльність здійснюється передусім в усній

формі в ситуаціях реального мовного спілкування з наданням особливої ваги мовному етикету, його характерним ознакам;

навчально-професійній, спрямованій на ознайомлення студентів із основними економічними термінами польською мовою, опрацювання

літератури зі спеціальності польською мовою тощо;

83

суспільно-політичній, у якій передбачено читання матеріалів польських періодичних видань, прослуховування записів і радіопередач польською

мовою;

офіційно-діловій, спрямованій на вироблення навичок складання

основних ділових паперів польською мовою (заяв, автобіографії, резюме тощо).

Завдання вивчення курсу “Польська мова” полягають у формуванні у студентів умінь і навичок аудіювання, усного та писемного монологічного та

діалогічного мовлення відповідно до тематичного та граматичного обсягу запропонованого курсу. Засвоєння структури польської мови відбувається в типових комунікативних контекстах і основних видах мовленнєвої діяльності

(слуханні, говорінні, читанні, письмі). У результаті вивчення навчальної дисципліни студент буде знати:

особливості вимови польських голосних та приголосних звуків,

практично використовувати їх у вимові та написанні; ● сучасний стан польської літературної мови;

● основні правила польського правопису; ● особливості стилів сучасної польської літературної мови;

● основні джерела поповнення польської лексики; ● здобутки сучасної польської лексикографії і термінографії; ● специфіку перекладу польською мовою української економічної

лексики та термінології; ● синтаксичні аспекти польського мовлення, основні форми викладу

матеріалу, структуру речень і словосполучень; ● призначення, кваліфікацію документів польською мовою, вимоги до

складання та оформлення різних видів документів та правила їх оформлення польською мовою.

Опанувавши дисципліну, студент буде вміти:

розуміти основний зміст писемних текстів і усних висловлювань про

щоденне життя, вільний час, процес навчання та праці; використовувати польську мову в типових життєвих ситуаціях, а також подорожуючи Польщею;

читати тексти польською мовою (зокрема, тексти культурологічного та

фахового спрямування) з дотриманням основних орфоепічних норм польської літературної мови; розуміти тексти та практично використовувати різні типи

читання - навчальне, ознайомлювальне, оглядове, реферативне;

відтворити в цілому усні тексти з навчально-професійної сфери, що

начитуються в середньому темпі мовлення; розуміти основну інформацію під час усного спілкування в інших сферах комунікації;

при монологічній формі говоріння вміти правильно й послідовно

відтворити прочитаний або прослуханий текст з навчально-професійної, суспільно-культурної сфер комунікації;

при діалогічній формі говоріння вміти підтримувати діалог у всіх сферах комунікації, дотримуючись правил мовного етикету польськї мови та

використовуючи певні різновиди реплік; використовувати різні типи діалогу, зокрема бесіду, дискусію, обговорення тощо.

84

складати план і вміти створити власний текст за запропонованою темою, використовуючи при цьому різноманітні мовні засоби польської мови;

складати і правильно оформлювати ділові папери польською мовою

(заява, автобіографія, доручення, довідка тощо) із використанням усталених сполук – штампів і кліше.

Курс польської мови в економічному ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» є однією з найпопулярніших

дисциплін. КНЕУ постійно оновлює перелік навчальних курсів, перебуваючи в центрі сучасного інноваційного освітнього процесу, оскільки метою є підготовка фахівців найвищої кваліфікації, які здатні ефективно працювати в

умовах мультинаціонального глобального середовища. Курс польської мови розрахований на підтримання зв’язків із профільними

дисциплінами. Цей зв’язок виявлений у мовній реалізації результатів студентських наукових досліджень не лише українською, але й польською

мовою, що відчутно вплине на їхній мовний імідж як фахівця-економіста. Також цей зв’язок реалізується у практичних навичках, засвоєних на заняттях із

польської мови, а саме: опрацювання наукової літератури польською мовою з профільних дисциплін, практичне використання польської мови під час

моделювання ситуацій у професійній діяльності тощо. Протягом століття за двосторонніми угодами університет налагоджував

тісну співпрацю з провідними вищими навчальними закладами різних країн. Одними з таких університетів-партнерів КНЕУ стали ВНЗ Польщі:

Економічний університет в Катовіцах, Краківський університет економіки, Економічний університет м. Познань, Люблінська політехніка у м. Люблін.

Пріоритетними в нашій праці є дотримання високого рівня викладання

саме мовних дисциплін, використання інноваційних технологій у навчанні й розвиток міжнародного співробітництва, зокрема між Польщею та Україною.

Кафедра української мови та літератури підтримує цей загальноуніверситетський вектор, налагоджуючи науково-освітні зв’язки з

мовними кафедрами Люблінського університету імені Марії Кюрі-Склодовської, Університету імені Адама Міцкевича у Познані, Люблінського

Католицького університету Яна Павла ІІ та іншими. Одним із чинників, який сприяв уведенню курсу польської мови у КНЕУ

стало видання у 2010 році ДВНЗ „Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” та Краківським університетом економіки

спільної монографії „Конвергенція економічних моделей Польщі та України”, яка вийшла трьома мовами (українською, польською та англійською) і яка вважається однією із найґрунтовніших праць з економіки країн східної Європи

останнього десятиріччя. Монографія отримала високу оцінку світової економічної спільноти, схвальні відгуки про неї наш університет отримав від

Президента Європейської комісії Жозе́ Мануе́ля Барро́зу, Президента Європейського парламенту з 2009 по 2012 роки Єжи Бузека,

Президента Польщі Броніслава Коморовського, прем'єр-міністра Польщі Дональда Туска.

85

На сьогодні студенти вивчають іноземну мову (польську) із застосуванням на практиці інноваційних методологічних підходів, що надає можливість

викладачам впровадити та удосконалити нові методи роботи, підвищити ефективність навчального процесу та рівень знань студентів [2]. До інноваційних методів викладання польської мови можна віднести: а)

інтерактивні методи викладання, б) використання технічних засобів навчання (комп’ютерних та мультимедійних, мережі Інтернет) тощо.

Інтерактивне навчання – це активна взаємодія всіх учасників процесу здобуття знань за допомогою викладача. На заняттях з польської мови

використовуються такі форми інтерактивних методів: мозковий штурм, інтерв’ю, ділові та рольові ігри, проведення студентської конференції,

екскурсії, інсценування судового процесу тощо. Такі форми проведення аудиторних занять сприяють кращому засвоєнню польської загальновживаної

лексики, економічної термінології та граматичного матеріалу, студенти краще засвоюють теоретичний матеріал, вчаться застосовувати набуті знання у нових

ситуаціях. Наприклад, теми: «Моя родина», «В магазині», «У банку», «На пошті», «Музеї Києва» та інші, проведені у вигляді гри, інтерв’ю, конференції

чи екскурсії, допомагають студентам краще засвоїти польську лексику, глибше ознайомлять з новими для них польськими реаліями.

Використання сучасних технічних засобів навчання на сучасному етапі є

дуже актуальним. Дуже зручна для використання на заняттях програма Microsoft Office Power Point. Студенти, які володіють цією програмою

створення презентацій, роблять свої презентації на вказані викладачем теми. Ця програма дозволяє також викладачеві створити наочний конспект заняття,

додати відео- та аудіофрагменти, зобразити в динаміці певне явище, подію, що допоможе студентові-іноземцю легко засвоїти новий лексичний чи

граматичний матеріал. Особливо необхідними є презентації такого типу під час вивчення нової лексики із професійних тем. У 2014 році відбулася урочиста

презентація курсу «Польська мова», ініційована кафедрою української мови та літератури. Почесним гостем був керівник консульського відділу Посольства

Республіки Польщі в Києві пан Ра́фал Вольський. Власне під час цього заходу студенти і представляли свої презентації польською та українською мовами, демонструючи свій професійний та мовний рівні.

На практиці інноваційні методи проведення занять з польської мови надають можливість викладачеві впроваджувати та удосконалювати нові

методи роботи, підвищувати ефективність навчального процесу та рівень знань студентів. Інноваційні методи покращують якість подання навчального

матеріалу та ефективність його засвоєння студентами, збагачують зміст аудиторних занять, підвищують мотивацію до вивчення польської мови.

Отже, на сьогодні курс польської мови у КНЕУ є справді потрібним та актуальним, він сприяє підвищенню мовної та професійної компетенції

студентів-економістів як майбутніх фахівців європейського рівня.

86

Література 1. Іншомовна підготовка студентів економічних спеціальностей в

контексті глобалізації : монографія / О. В. Хоменко – К.: КНУТД, 2014. – 364 с. 2. Скуратівська М. О. Сучасні методи та технології викладання

іноземних мов у вищій школі України [Електронний ресурс] /

http://intkonf.org/skurativska-mo-suchasni-metodi-ta-tehnologiyi-vikladannya-inozemnih-mov-u-vischiy-shkoli-ukrayini/

Лукащук-Федик С.В.

кандидат медичних наук, доцент, доцент кафедри педагогічних та психологічних дисциплін із секцією БЖДЛ

Тернопільського національного економічного університету Педагогічні науки

СТАТЕВА ПРОСВІТА – ОСНОВА ФОРМУВАННЯ У СТУДЕНТІВ

УЯВЛЕНЬ ПРО СІМʼЮ ТА СІМЕЙНІ СТОСУНКИ Сьогодні це вже не аксіома, що молодих людей до сімейного життя

потрібно готувати. І, визначаючи важливість всебічної підготовки молоді до одруження, не можна не сказати про те, що напевно жодна із сторін людських взаємовідносин не оточена такою великою кількістю таємниць, заборон,

забобонів та приписів, як сексуальні стосунки… А проте саме статева просвіта особистості це є процес, спрямування молодої людини на вирішення проблем

власного життя як в даний момент, так і у найближчому майбутньому. Іншими словами, можна сказати, що цей вид педагогічного процесу, будується, як

особистісно-орієнтований, який враховує потреби та запити особистості на конкретному етапі її розвитку та життєдіяльності. Тому будь-які сором’язливі

замовчування можуть у подальшому обернутися істинною трагедією сім’ї. А це не лише особиста біда людей, які поєднані у шлюбі. Адже сім’я – це основна

ланка нашого суспільства. Значить, навчити жити разом, у тому числі і в сексуальному аспекті цього мистецтва – це завдання державного рівня, і

відношення до нього повинно бути відповідне [4, 6; 7, 26]. Все сказане вище ще раз свідчить про те, що потрібно активно продовжити

реалізацію Національної програми «Репродуктивне здоров’я 2006-2015 рр.»

шляхом підвищення демографічної культури населення, здійснення заходів щодо поліпшення інформування про сучасні засоби цивілізованого планування

сім’ї, створення інформаційної системи забезпечення молоді знаннями з питань сучасної, репродуктивної поведінки, створення, по можливості, математичної

моделі реалізації та реабілітації репродуктивної функції в екологічно -чистому середовищі, а також цілеспрямована просвіта молоді в існуючих екологічних

умовах, використовуючи екстраординарні методи стосовно зміцнення здоров’я, створення єдиної спеціалізованої інформативно-навчальної програми з

використання факторів навколишнього середовища не як фактора ризику, а як основної бази профілактики і реабілітації репродуктивного здоров’я [1, 7; 4, 7;

6, 109].

87

Разом з тим, сьогодні безперечним є той факт, що практично всі, хто має відношення до виховання молоді, відчувають серйозні труднощі, вирішуючи

проблему статевої просвіти молоді. Адже досі ні в педагогічних, ні в медичних вищих закладах освіти питанням статі не надавали відповідної уваги. І це не дивно, що більшість медичних співробітників, викладачів, а тим більше батьків,

навіть визнаючи необхідність такої освіти, не можуть грамотно побудувати процес статевого виховання [2, 18; 5, 4].

Результатом такої ситуації є помилкові «пожежні заходи», які застосовуються з приводу різних сексуальних ексцесів у молодіжному

середовищі, які виникають у відповідь на єдину практикуючу тактику вихователів – тактику загальної заборони. Запрошення у таких випадках лікаря-

спеціаліста переслідує декілька цілей: провести захід з «приводу», і з допомогою лікаря закликати молодь до порядку, попередити про

«розтліваючий вплив Заходу», залякати «небажаними наслідками» … Така тактика має зворотну, негативну сторону. По-перше, досить часто

дотримуючись думки і підтримуючи дії організатора заходу, лектори завдають більше шкоди, ніж користі. По-друге, наслідуючи таку тактику, відкрито

підтверджується, що ніби весь процес статевої просвіти можна замінити однією зустріччю з лікарем-спеціалістом. По-третє, створюється можливість перекласти на плечі спеціалістів все статеве виховання, знімаючи будь-яку

відповідальність із інших категорій вихователів [3; 146]. Гострою проблемою стало явище «вивільнення» від жіночності. А, це

надзвичайно велика трагедія для сім’ї, для культури особистих і статевих відносин. Так зване «змужніння жінок», маскулінізація, коли жінки переймають

чоловічі риси і поведінку, і навпаки, фемінізація чоловіків – нова риса сучасної людини, і яка, на жаль стає все більш помітною. Нерозуміння частиною молоді

істинного рівноправ’я – і зведення його до найгірших взірців чоловічої поведінки (куріння, зловживання алкоголем…) призводить багатьох дівчат до

втрати жіночності. Утвердження такого рівноправ’я відчувається не лише у зовнішній манері триматися, одягатися, а і в бажанні і намаганні дівчат бути

подібними до чоловіків, що як правило, призводить до втрати жіночої цнотливості, відповідальності за стосунки – і нерідко стає однією із перших причин наступних серйозних помилок у поведінці. Проте специфічне місце

жінки зобов’язує її думати про свою жіночу долю більш серйозно [1, 9; 2, 14; 3; 151; 6, 116; 7, 28].

Всі ці об’єктивні фактори призводять до ряду протиріч: між раннім статевим дозріванням молоді і пізніми строками соціальної самостійності,

більш вільним спілкуванням і ускладненням сімейно-шлюбних стосунків, ускладненням ролі жінки у сім’ї та суспільстві, і малим життєвим досвідом

дівчини, змінами в сучасній сім’ї та впливом вікових традицій, соціально -психологічних стереотипів і т.п.

В процесі виховання молоді ми ще недостатньо приділяємо уваги питанням регулюючих мотивів шлюбних відносин, гігієни статі і шлюбу,

вивченню питань формування і навчання сексуальної і репродуктивної поведінки. Тому і зустрічаємо інколи спрощене вирішення проблем, бездумні

88

зв’язки поза шлюбом, елементарну безграмотність у статевих стосунках. Проте, разом із цим статеву просвіту неможливо і непотрібно зводити до питань

гігієни та сексології. Вона охоплює ту частину діяльності людини, яка втілює у найбільш широкому аспекті взаємовідносини представників чоловічої та жіночої статі.

Таким чином, підготовка молоді до сімейного життя – це не особисте побажання окремих дослідників цієї проблеми, або ентузіастів. Це об’єктивна

необхідність. Сьогодні молодь не може і не має права бути безграмотною: надто великі збитки терплять через це суспільство і сім’я. А від моральної

підготовки, від культури відносин між юнаками і дівчатами залежить культура нашого суспільства, щастя і благополуччя майбутньої сім’ї.

Література 1. Жилка Н. із співавторами. Стан репродуктивного здоров’я в Україні

/ Медико-демографічний огляд. К.: МОЗ України, Національна Академія Наук: Інститут економіки, 2001. – 68 с.

2. Діденко С.В.; Козлова С.В. Психологія сексуальності: Підручник. К.: Академвидав, 2009. – 304 с. (Серія «Альма-матер»)

3. Корольчук М.С. із співавторами. Психологія сімейних взаємин: навчальний посібник. / за заг. ред. М.С.Корольчука. – К.: Ніка-Центр, 2010. – 296 с.

4. Лукащук-Федик С.В. Репродуктивна культура особистості: Навчальний посібник. – Тернопіль: Астон. – 2004. – 176 с.

5. Оржеховська В.М., Пилипенко О.І. Превентивна педагогіка: Навчальний посібник. – Черкаси: Вид. Чабаненко Ю. – 2007. – 284 с.

6. Осипова Т.Ю., Бартєнєва І.О., Біла О.О. та ін. Виховна робота зі студентською молоддю: Навч. посіб. / За заг. ред. Т.Ю.Осипової. – Одеса:

Фенікс, 2006. – 288 с. 7. Шевчук Л.Т.; Дубаневич І.З. Здоров’я жінок: регіональні та

соціально-економічні аспекти (на матеріалах Львівської області). Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2001. – 156 с.

Павлова Ю. Б. преподаватель кафедры английской филологии

Приднестровского государственного университета им. Т. Г. Шевченко Современные средства обучения

ОСОБЕННОСТИ ИСПОЛЬЗОВАНИЯ АУТЕНТИЧНЫХ

ВИДЕОМАТЕРИАЛОВ КАК СРЕДСТВА РАЗВИТИЯ КОММУНИКАТИВНОЙ КОМПЕТЕНЦИИ СТУДЕНТОВ-ЛИНГВИСТОВ

На современном этапе развития методики преподавания иностранного языка наиболее приоритетным направлением исследования является изучение

способов, приемов, средств развития коммуникативной компетенции студентов. Огромное значение имеет исследование данных средств в рамках их

использования в процессе обучения студентов-лингвистов.

89

Известно, что развитие иноязычной компетенции студентов-лингвистов, не находясь при этом в стране изучаемого языка, представляется невероятно

сложным. Следовательно, преподавателю иностранного языка необходимо решить достаточно сложную задачу поиска новых форм, методов, приемов и средств обучения, которые оптимизировали бы и усовершенствовали

преподавание иностранного языка в высшем учебном заведении. По нашему мнению, исключительно важную роль в данной ситуации

играет правильный выбор средств обучения. В век информационных технологий доступно огромное количество аутентичных аудио- и

видеоматериалов, которые являются незаменимыми средствами обучения для развития коммуникативной компетенции студентов. Нам бы хотелось

подробнее остановиться на особенностях использования аутентичных видеоматериалов в учебном процессе.

В первую очередь, обратимся к определению термина “аутентичный видеоматериал”. Зарубежные авторы определяют аутентичные

видеоматериалы, как материалы, которые созданы для носителей языка, то есть “оригинальные материалы” [4: 118]. В отечественной литературе по методике

преподавания иностранного языка мы находим следующее определение: “Аутентичный материал не предназначен для учебных целей и не адаптирован для нужд учащихся с учетом их уровня владения языком. Он отражает

национальные особенности и традиции построения и функционирования текста” [1: 34].

По нашему мнению, к аутентичным относят такие видеоматериалы, которые предназначены для носителей языка, содержат лингвистическую и

экстралингвистическую информацию о различных аспектах жизни общества и демонстрируют использование языка как средства профессиональной

коммуникации. Добавим также, что аутентичные видеоматериалы – неисчерпаемый, великолепный источник для обучения. Они обычно более

интересные и зрелищные по сравнению с учебными. Бесспорно, существует большое количество аргументов в пользу

использования данных средств обучения, назовем некоторые из них:

возможность овладения не только языком, но и иноязычной

культурой;

понимание и закрепление не только фактической информации, но и

языковых особенностей речи в конкретной речевой ситуации в виду наличия

визуального ряда;

формирование и развитие аудитивных навыков студентов;

совершенствование фонематических навыков;

активизация внимания и памяти учащихся;

расширение кругозора

приобщение к культурным ценностям народа.

Тем не менее, особенно важным нам представляется организация

образовательного процесса студентов с использованием аутентичных видеоматериалов на иностранном языке в аудитории. Необходимо так

90

организовать иноязычную учебную деятельность студентов, чтобы они получали удовлетворение от фильма именно через понимание иностранного

языка, а не только через занимательный сюжет, чтобы занятие не превращалось в развлечение, а достигало поставленных образовательных, воспитательных и развивающих задач.

Для того чтобы повысить эффективность использования аутентичного видео на занятиях по английскому языку необходимо соблюдение некоторых

условий, характерных для работы со всеми видами речевой деятельности:

соответствие содержания видеоматериала изучаемой теме и уровню

знаний студентов;

предоставление студентам возможности развития языковой, коммуникативной, социокультурной компетенции;

наличие четкой инструкции преподавателя, направленной на решение

конкретной учебной задачи, понятной студентам и оправданной всей логикой занятия [2].

При работе с видеоматериалами преподавателю иностранного языка следует выделять три основных этапа:

1) предпросмотровой этап: мотивация студентов, снятие возможных

трудностей, подготовка к успешному выполнению задания; 2) просмотровой этап: активизация речемыслительной деятельности

студентов, обеспечение развития коммуникативной компетенции; 3) постпросмотровой этап: организация коммуникативной творческой

деятельности студентов. Цель использования видеоматериалов на занятиях, кроме передачи

содержательной стороны явления или процесса, заключается в том, чтобы объяснять языковой материал или способствовать активизации речевой

деятельности. Нам бы хотелось остановиться на пяти основных аспектах использования видео при обучении студентов-лингвистов.

Во-первых, в обучении лексике можно использовать видео в качестве эффективного способа семантизации новых лексических единиц, когда

носители языка, используя доступную лексику, поясняют значение каких-либо более сложных слов.

Во-вторых, на занятиях по развитию речи рекомендуется использовать

аутентичные видеоматериалы в качестве опоры для построения монологического высказывания. В таком случае, предпочтение отдается

просмотру видео в конце занятия в качестве закрепления новой лексики и совершенствования навыков говорения.

В-третьих, мы рекомендуем использовать видео для организации дискуссии после просмотра. В данном случае наиболее подходящими являются

небольшие видеоролики производства «BBC», отражающие такие аспекты жизни общества, как: человек и природа, спорт, хобби, повседневная жизнь,

еда, покупки. В-четвертых, учебные видеоролики могут быть эффективно использованы

в обучении грамматике иностранного языка. В них учебная информация по грамматике представлена в визуальной форме в виде схем, рисунков и даже

91

рэп-песен и т.п., а в ходе занятия преподавателем и студентами осуществляется связное развернутое комментирование визуальных материалов.

В-пятых, нельзя не отметить роль страноведческих видеофильмов, содержание которых способствует развитию культурологического кругозора учащихся. Такие фильмы являются ещё одним аутентичным источником

информации о странах изучаемого языка, дающим наглядное представление об истории, современной жизни, традициях, достопримечательностях, языковых

реалиях. В заключение добавим, что работа с аутентичными видеоматериалами не

может решить все проблемы в обучении английскому языку, но это наиболее эффективное средство против однообразия, которое влияет на развитие

обучающегося, придает ему чувство уверенности в себе, способствует расширению коммуникативного поля, углублению языковых знаний. Это

реальная возможность использовать полученные знания в учебно-профессиональной деятельности.

Литература 1. Азимов Э. Г. Словарь методических терминов (теория и практика

преподавания языков) / Э. Г. Азимов, А. Н. Щукин. - СПб: Златоуст, 1999. – 472 с.

2. Аутентичные видеоматериалы в современных образовательных

технологиях (Научные публикации Факультета доуниверситетского образования) [Электронный ресурс] / Е. В. Кишкевич, Л. А. Януш //

Электронная библиотека БГУ – 2012. – Режим доступа к журналу: http://elib.bsu.by/handle/123456789/13022

3. Традиции и новации в профессиональной деятельности преподавателя русского языка как иностранного / под общ. ред. С. Хаврониной. - М.:

Российский университет дружбы народов, 2002. – 437 с. 4. Harmer J. The Practice of Language Teaching / J. Harmer. - Boston: Heinle

and Heinle, 2004. – 384 p.

Чаканова С.Ж. доцент кафедры мировых языков Международного казахско-турецкого

университета им. Х.А. Яссауи

Конысова А.А. магистр-преподаватель кафедры английской филологии Международного

казахско-турецкого университета им. Х.А. Яссауи

Преподавание русского языка

ПРИНЦИП ФУНКЦИОНАЛЬНОСТИ – ОСНОВА ПРОДУКТИВНОГО ОВЛАДЕНИЯ ЯЗЫКОМ

Принцип функциональности представляет собой один из ведущих методических принципов, в соответствии с которым усвоение новых

лексических единиц и грамматических категорий осуществляется в тесной связи с их функциями в речи. Следование принципу функциональности

92

обеспечивает продуктивное овладение языком: содержание речи определяет выбор и усвоение средств ее выражения.

Предметом изучения на всех практических занятиях по русскому языку в турецкой аудитории является слово с акцентом на разных его сторонах. Слово не изолировано, так как оно, с одной стороны, существует как член

функционирующей языковой системы, а с другой, как член естественной в разнообразных жизненных условиях и ситуациях речевой деятельности.

Современными лингводидактами отмечается сложность овладения лексикой, обусловленная тем, что в слове как компоненте речи содержатся и отражаются

системные связи всех языковых уровней, особенности функционально-стилевого характера, маркированность видов речевой деятельности и др.

(В.И.Половникова, М.Т.Баранов, Л.Г.Саяхова). Русский язык, как и любой другой, не может не отражать системности

окружающей действительности, основывающейся на различных отношениях между элементами материи, самими предметами, явлениями, признаками

внешнего мира. В лексическом строе языка системность нелингвистического характера проявляется в виде наличия объединений слов, сосредоточенных в

тематических группах на базе общности обозначаемых лексемами реалий по сходству, смежности, функции, назначению, устройству и т.п. Тематические связи в языке представляют собой отражение системных отношений между

реалиями внешнего мира. Объединение слов в тематические группы (ТГ) осуществляется на

основании существенных элементов их значения при условии, когда предметные связи отражаются в семантических и закрепляются

лингвистическим путем. Отдельные ученые к ТГ относят такие группы слов, как названия воинских

званий, названия частей человеческого тела, названия транспортных средств и др. В современной русской лингводидактике существует такое понимание

тематической лексики, в основу которого положена ее функциональная сторона, «взаимосвязь ее с сферами применения языка» (1). Таким образом,

стратификация тематической лексики производится не на уровне языковой системы, а на уровне речевой деятельности.

Данный подход отвечает коммуникативной направленности обучения

русскому языку студентов-иностранцев. Следует отметить, что на начальном этапе рациональная методическая организация и систематизация учебно -

языкового материала играет существенную роль при определении объема и содержания изучаемых тем.

Обучение русскому языку как иностранному представляет собой комплексный процесс овладения иноязычным материалом и основными видами

речевой деятельности - аудированием, чтением, говорением, письмом. Анализ учебников и учебных пособий по русскому языку для начального этапа

показал, что лексический аспект в комплексном обучении учитывается недостаточно, так как лексика растворяется в единицах других разделов языка.

Характеристика упражнений для чтения, письма, слушания, проговаривания, имеющихся в рассмотренных нами учебниках, свидетельствует об отсутствии

93

естественной речевой ситуации, единой логико-понятийной сферы. Лексика в учебных заданиях используется для иллюстрации определенных

закономерностей фонетической, интонационной, грамматической систем русского языка, тем самым не реализуется ее главная функция - передавать понятия, необходимые для выражения мыслей. Нарушение системности

лексики влечет за собой нарушение и методической стратегии обучения. С л о в о - очень сложное и многомерное явление, в котором «...

перекрещиваются самые различные лингвистические интересы: фонетические, морфологические, лексикологические, синтаксические, социо- и

этнолингвистические, не говоря уже о слове как объекте логики, психологии, философии» (2,35). Поэтому при разработке учебной модели комплексного

изучения языка необходимо учитывать внутренние закономерности лексического аспекта.

Как известно, всем словарным богатством языка невозможно овладеть за ограниченный промежуток времени, в связи с чем встает проблема

минимизации лексики в учебных целях. Количество лексем, подлежащих усвоению, задается целями, условиями и этапом обучения, а в качестве

принципов отбора традиционно выделяют: частотный, тематический, словообразовательной и семантической ценности, учебно-методической целесообразности и др. Однако разработка лексического минимума и учебного

пособия по лексике для студентов-турков в настоящее время продолжает оставаться актуальной задачей. В данном аспекте важно подвергнуть

минимизации не только словарный материал, но и представим, его лингвистическую и методическую характеристику.

На наш взгляд, приоритетным направлением в презентации лексики должно быть ее преподнесение как коммуникативно значимой, практически

необходимой и ситуативно однородной. Так, анализ вводно-фонетического курса в учебниках русского языка для иностранцев показал, что лексика в них

отобрана ради фонетики, иллюстрации тех или иных звуков. Очевиден тот факт, что, к примеру, слова типа куб, бук, бром, ромб, пурга и другие не будут

использованы учащимися на начальном этапе, а отдельные из них не нужны. Поэтому ввод таких лексем не оправдан в коммуникативном аспекте, тогда как именно принцип коммуникативной ценности выдвигается методистами в

качестве основного. Лексический минимум, как и фонетический и грамматический материал,

должен вводиться в составе коммуникативных упражнений, приближенных к естественным условиям речевой коммуникации. Однако, к сожалению, в

вузовской практике преподавания русского языка как иностранного часто встречаются упражнения следующего характера.

Например: Там дом. Там сад. Там мост. Там дома. Там сады. Там мосты.

Подобные предложения неестественны и потому не являются коммуникативно ценными.

Для системного накопления лексики и перехода от простого к более сложному лексическому материалу необходима целенаправленная

94

методическая организация его. Так, как было сказано выше, наиболее эффективным представляется тематическое предъявление лексики. В связи с

этим нами были изучены коммуникативные потребности и интересы студентов-турков, обучающихся в Международном казахско-турецком университете им. Х.А.Яссауи. Обработка данных проведенного анкетирования среди

обучающихся на подготовительном факультете позволила выделить следующие темы: «Приветствие», «Знакомство», «Прощание», «Обращение», «Просьба»,

«Согласие», Отрицание», «Благодарность», «Поздравление», «Организм человека», «Внешний вид», «Гигиена», «Здоровье человека», «Поведение

человека», «Характер человека», «Семья. Родственники», «Возраст», «Питание», «Одежда». «Обувь», «Дом. Квартира», «Время», «Погода»,

«Город», «Магазин», «Овощи, Фрукты», «Кино», «Театр», «Музыка», «Музей. Выставка».

«Телевидение». «Физкультура. Спорт», «Почт. Телеграф. Телефон» «Образование», «Библиотека», «Общежитие», «Аэропорт».

Таким образом, выделение тематической лексики было осуществлено на уровне речи и построено на ассоциативных связях слов в психологическом

плане как возможность использования их в той или иной сфере речевого общения. Так, по теме «Приветствие» нами предлагаются следующие слова и словосочетания: Здравствуй! Здравствуйте! Привет!, Доброго здоровья! Рад(а)

вас(тебя) видеть! Очень приятно. Приятно вас видеть. Как живете (поживаете)? Как дела? Как идут ваши дела? Как вы себя чувствуете? Как ваше здоровье?

Благодарю, хорошо. Спасибо, неплохо. Что нового? и др. В составленном нами русско-турецком тематическом словаре дастся

перевод на родной язык обучающихся каждого варианта, тем самым обеспечивается адекватное восприятие лексического значения русских слов (3).

По теме «Прощание» также включен ряд вариантов, используемых в зависимости от речевой ситуации, условий и возраста коммуникантов. Это

такие выражения, как: До свидания! Прощай! Прощайте! Всего хорошего! До встречи! До следующей встречи! До завтра! Доброго пути! Ну, пока! Счастливо

оставаться! Будь здоров! Спокойной ночи! В данном тематическом словаре мы придерживались принципа учета

лексической сочетаемости: при вводе слов иллюстрировалась способность

слова сочетаться с другими лексемами. Рассмотрим ТГ «Аэропорт». В эту тематическую группу вошли такие опорные слова, как: аэропорт, воздушная

линия, агенство, справочное бюро, касса, билет, регистрация, самолет, летчик, экипаж, стюардесса, рейс, зал ожидания, пассажир, летен,, прибывать,

задерживаться, приземляться, посадка, камера хранения, багаж. В словарную статью существительного аэропорт были включены следующие слова,

словосочетания и предложения: новый (старый) аэропорт; Она уехала в аэропорт; Спортсменов встретили в аэропорту Словарная статья

существительного самолет содержит такие конструкции: пассажирский самолет; Когда прилетает самолет из Шымкента? Самолет прилетел.

Пассажиры вышли из самолета. Где можно купить билет на самолет? В словарной статье существительного билет даны такие предложения: Естъ ли у

95

вас билет на сегодня (на завтра, на пятое ноября)? Сколько стоит билет до Астаны?

В словаре даются некоторые грамматические сведения о слове. Так, при всех именах существительных указывается помета рода (м. - мужской род, ж. - женский род, с.- средний род). Существительные, не имеющие единственного

числа и употребляющиеся только в форме множественного числа сопровождаются пометой «мн.». При именах прилагательных даются формы

мужского (-ый,-ий), женского (-ая, -яя), среднего (-ое, -ее) рода именительного надежа единственного числа и именительного падежа множественного числа (-

ые, -ие). Сравните: Осенний (-яя, -ее, -ие) осенний дождь, осенняя погода, осеннее пальто:

Люди надели осенние сапоги Летний (-яя, -ее, -ие) летняя пора, летний отдых, летнее платье, летняя

сессия, летние каникулы, Скоро начинается летняя сессия. Студенты на летних каникулах поедут в Турцию.

Зимний (-яя, -ее, -ие) - зимний день, зимняя погода, зимняя сессия, зимние каникулы; зимний период. Студенты готовятся к зимней сессии. Зимние

каникулы Жанна провела у тети. Каждое словосочетание и предложение переводятся на турецкий язык При глаголах в рассматриваемом тематическом словаре предусмотрена

помета вида: несов. и сов. Глагол вводится в форме несовершенного вида, а в скобках приводится форма совершенного вида. Сравните:

Лететь несов.(прилететь сов.) Вы говорите по-английски? Да, я хорошо говорю по-английски. Я говорил с куратором. Преподаватель сказал, что

сегодня состоится собрание. Тематическая организация лексического материала в русско-турецком

словаре позволяет реализовать функциональный подход к обучению русскому языку на начальном этапе. На базе данного словаря нами разработаны

лексические таблицы (статичные, подвижные), которые можно использовать для активизации изученной лексики в устной и письменной речи студентов-

иностранцев. Так, на основе тематической группы «Время» составлены такие лексические таблицы, как «Весна», «Лето», «Осень», «Зима», «Дни недели», «Режим дня» и др.

Подобные таблицы с опорой на учебный двуязычный тематический словарь не только способствуют обогащению словарного запаса обучающихся,

но и позволяют вести работу по грамматике, орфоэпии, орфографии и развитию речи.

Литература 1. Саяхова Л.Г. Лексика как система и методика ее усвоения. - Уфа, 1979. -

245 с. 2. Шмелев Д.И. Проблемы семантического анализа лексики. - М.,1973. -

211 с. 3. Чаканова С.Ж. Русско-турецкий тематический словарь - Туркестан,

2012.-106 с.

96

МЕДИЦИНСКИЕ НАУКИ

Лукащук-Федик С.В. кандидат медичних наук, доцент, лікар, акушер-гінеколог вищої

кваліфікаційної категорії ПП «Любанок»: поліклініка «Медікус», м. Тернопіль

Медичні науки

АНАЛІЗ ВЗАЄМОЗВЯЗКУ ПОРУШЕНЬ ЛІПІДНОГО ОБМІНУ ТА РЕПРОДУКТИВНОГО ЗДОРОВʼЯ ЖІНКИ

Проблема ожиріння сьогодні стає все більш актуальною в усьому світі

Близько 1

3 населення розвинених країн світу страждають від ожиріння. Частота

порушення ліпідного обміну та пов’язаного з ним метаболічного синдрому невпинно зростає у дітей, підлітків та особливо у молодих жінок. Починаючи з

90-х років ХХ сторіччя, частота ожиріння у населення репродуктивного віку зросла з 50 до 70%. За прогнозами експертів ВООЗ, при збереженні існуючих

темпів росту захворюваності на ожиріння його рівень за 2015 збільшиться в середньому на 12%, а до 2025 року у світі буде нараховуватись понад 300 млн.

людей із надлишковою вагою [8; 90]. У сучасних наукових джерелах ожиріння розглядається, як хронічне захворювання, що пов’язане з високим ризиком

розвитку не лише цукрового діабету 2-го типу (ЦД 2), серцево-судинних захворювань, хронічної венозної недостатності, алкоголічних захворювань, але й і зі значним ризиком виникнення різноманітних порушень ендокринної

функції репродуктивної системи [2; 29; 3, 24; 6, 34]. Потрібно підкреслити, що захворювання на ожиріння переважає серед

жінок репродуктивного віку. Так, як свідчать статистичні дані, майже 40% жінок, які звертаються за медичною допомогою в центри, що займаються

лікуванням безпліддя, мають надлишкову вагу, а понад 17% – страждають на ожиріння [1, 115; 5; 236; 7, 19].

Достатньо висока частота порушення ритму менструації (від аменореї до маткових кровотеч), андрогенізації, а також виникнення гормонозалежних

пухлин у жінок із ожирінням вказує на тісний взаємозв’язок надмірної кількості жирової тканини та репродуктивного здоров’я [2; 31; 3, 7; 4, 53].

Хоча, до нині, механізми впливу жирової тканини на репродуктивну функцію не мають однозначного пояснення, проте є результати численних досліджень, які вказують на те, що зміни циркулюючих рівнів статевих

стероїдних гормонів однозначно пов’язані з кількістю жирової тканини в організмі [1; 116; 7, 21; 8, 91].

Розвиток жіночого організму від народження до дозрівання та згасання прийнято поділяти на окремі періоди, які характеризуються певними

морфологічними та функціональними особливостями. У будь-якому з цих періодів чинник виникнення надмірної кількості жирової тканини може

спричинити неблагоприємний вплив на формування, становлення та функціонування репродуктивної системи.

97

Як свідчить більшість наукових джерел надлишок жирової тканини спричинює накопичення стероїдів, внаслідок чого відбувається зниження

кількості та активності циркулюючих у крові стероїдів. Також на думку переважної більшості дослідників, порушення

менструального циклу є однозначно наслідком ожиріння. При аліментарному в

6 разів частіше спостерігаються порушення менструальної функції та практично у 2 рази збільшується кількість випадків жіночого безпліддя. Існує

пряма залежність між наростанням ваги тіла та важкістю порушень овариальної функції, що може супроводжуватись ановуляцією, недостатністю лютеїнової

фази, зниженням кількості можливих вагітностей [5; 236]. Сьогодні пацієнток із ожирінням відносять до групи підвищеного ризику з

причини можливого розвитку різноманітних ускладнень репродуктивного процесу. Це і ускладнення під час пологів та – у післяпологовому періоді, а

саме: порушення пологової діяльності, пере передчасне та пізнє відходження навколоплідних вод, значна кількість показань до оперативного вирішення

пологів. Особливого значення проблема надлишкової ваги набуває у період

постменопаузи. Враховуючи, що жирова тканина є місцем конверсії біоактивних естрогенів із андрогенних попередників, у 60% жінок під час наступання менопаузи відбувається збільшення маси тіла на 2,5-5 кг. та більше.

Тому вважається, що у жінок, які мають надлишкову вагу такі прояви клімактеричного періоду, як клімактеричний синдром та остеопороз,

зустрічаються досить рідко. Проте, як свідчить збільшення досліджень під час менопаузи

спостерігається зміни кількості та активності статевих гормонів, що є наслідком впливу вікових змін на серцево-судинну систему, систему гемостазу та

метаболізм ліпідів і вуглеводів. Дефіцит статевих гормонів у період менопаузи може спричинити розвиток “менопаузального метаболічного синдрому”

(ММС). Основними структурними компонентами ММС є: абдомінальне ожиріння, інсулінорезистентність, гіперінсулінемія та наявність підвищеного

вмісту у крові чинників тромбоутворення. Таким чином, перерозподіл жирової тканини та накопичення її в абдомінальній ділянці у жінок. У період менопаузи значно збільшує ризик розвитку серцево-судинних захворювань.

Ключове місце у комплексному лікуванні ожиріння, безперечно повинні займати заходи, які спрямовані на зменшення надлишкової маси тіла.

Вважається, що своєчасно проведене лікування ожиріння здатне попередити формування гінекологічної та акушерської патології (гестози,

гестаційний діабет, невиношування вагітності). Лікування жінок з порушенням ліпідного обміну та певним видом акушерської або гінекологічної патології

повинно бути комплексним. Основними методами такої терапії повинні бути навчання пацієнток, збалансоване та низькокалорійне харчування, відповідне

фізичне навантаження, медикаментозна терапія, при необхідності – хірургічне лікування. Про те, тільки перехід на раціональне, збалансоване харчування

дозволить отримати стабільне зниження надлишкової маси тіла.

98

Література. 1. Вітовський Я.М., Сазоненко Л.В., Гужевська І.В. Особливості

ліпідного обміну у вагітних із прееклампсією / Вісник наукових досліджень. – 2003. №1 – С. 115-116.

2. Данкович Н.А., Гопчук Е.Н. Проблема ожирения и репродуктивное

здоровье женщины (обзор литературы). / Репродуктивное здоровье женщины. – 2008, №4 (38). – С. 29-35.

3. Дедов И.И., Мельниченко Г.А., Романцова Т.И. Патогенетические аспекты ожирения. / Ожирение и метаболизм. – 2004, №1. – С. 3-9.

4. Марчук Н.Ю., Сергієнко О.О. Метаболічний синдром у дівчат підлітків з розладами менструальної функції та ожирінням. / Вісник наукових

досліджень. – 2005. - №4. – С. 53-54. 5. Паращук Ю.С., Сафонов Р.А. Стан системи гемостазу у вагітних з

аліментарно-конституціональним ожирінням. / Вісник наукових досліджень. – 2004. - №2. – С. 234-237.

6. Прилепская В.Н., Цаллагова Е.Г. Проблема ожирения и здоровье женщины. / Акушерство и генекология. – 2005. – Т. 7 - №4 – С. 34-39.

7. Травянко Т.Д., Сольський Я.П. Справочник по акушерско-гинекологической эндокринологии. / К.: Здоровʼя. – 1985. – С. 19-22.

8. Хала Ахмет Сабри Касим Аль-Тавель, Рожковська Н.М.

Акушерські і перинатальні ускладнення у жінок з ожирінням. / Актуальні питання сучасного акушерства. Вісник наукових досліджень. – 2005. - №2. – С.

90-91.

Козько В. М., доктор мед. наук, професор, зав. кафедрою інфекційних хвороб

Харківського національного медичного університету Винокурова О. М.,

кандидат мед.наук, асистент кафедри інфекційних хвороб Харківського національного медичного університету

Повидиш О. С. студентка Харківського національного медичного університету

інфекційні хвороби

ВИВЧЕННЯ РОЛІ ЕЙКОЗАНОЇДІВ У ХВОРИХ НА ГЕПАТИТ В ТА

ЙОГО НАСЛІДКИ Вступ. За оцінками ВОЗ гепатитом В у світі інфіковано близько 2млрд.

людей. Щорічно відзначається близько 4 млн. випадків гострого гепатиту В, а від наслідків хронічного гепатиту В гине до 1млн.чоловік. У світі

нараховується близько 24млн. пацієнтів, хворих на хронічний гепатит В [1]. Поки ще не повністю вивчені фактори, що впливають на розвиток хронічних

форм хвороби. Особливе значення при обстеженні хворих на вірусні гепатити належить біохімічним методам дослідження крові. У відповідь на

нейрогуморальну стимуляцію під дією фосфоліпази А2 здійснюється вивільнення есенціальних жирних кислот, які в залежності від ферментів, що

99

впливають на них, перетворюються в ейкозаноїди. Перетворення ПНЖК йде за циклооксигеназним шляхом з утворенням простагландинів (Pg) та тромбоксанів

або за ліпооксигеназним з утворенням лейкотрієнів та інших біоактивних сполук. Pg є модуляторами запалення, беруть участь в усіх етапах його реалізації, починаючи з ранніх судинних реакцій та закінчуючи процесами

колагеновиникнення; впливають на імуногенез та виконують функції ланцюга зв′язку між ним та неспецифічною резистентністю організму. Pg здатні

регулювати перебіг імунологічних реакцій: гіперчутливості негайного типу, утворення антитіл класу ІgЕ, клітинного імунітету, синтезу імуноглобулінів,

проліферації лімфоідної тканини та міграції клітин. Біосинтез переважною більшістю клітин (особливо клітинами системи мононуклеарних фагоцитів та,

за деякими даними [2], гепатоцитами), а також універсальність дії ейкозаноїдів визначає їх участь практично на всіх етапах розвитку гепатиту, переходу його в

хронічну форму [3] й подальше прогресування з наслідками у вигляді цирозу печінки. Тому актуальним є дослідити вміст Pg у хворих на гострий гепатит В

та його наслідки. Метою нашого дослідження було вивчення показників основних

ейкозаноїдів у сироватці крові хворих на гострий гепатит В, при рецидиві хвороби та хронізації процесу.

Матеріали та методи. Під нашим спостереженням знаходився 51 хворий з

гострою формою гепатиту В, 24 пацієнта з рецидивом хвороби та 4 хворих з хронічною формою гепатиту В. Діагноз підтверджували наявністю в сироватці

крові специфічних серологічних маркерів методами імуноферментного аналізу та полімеразної ланцюгової реакції. Серед обстежених переважали чоловіки

(58,82%); середній вік хворих 32,74 8,95 років. Для визначення простагландинів у сироватці крові хворих був використаний метод газорідинної

хроматографії. Результати та їх обговорення.

Встановлено, що в розпал хвороби у пацієнтів з гострим гепатитом В підвищувався рівень продукцїі ейкозаноїдів, що свідчить про активацію

циклооксигеназного шляху перетворення арахідонової кислоти у розпал хвороби.

Так, рівень PgF1 (вазоконстрикторної дії) вірогідно підвищувався в розпал

хвороби (17,40±3,72 пг/мл). При рецидиві хвороби та хронізації процесу його

рівень хоч і знижувався, але залишався вірогідно підвищеним щодо

контрольних значень. Можна припустити, що це повязано з особливостями

імунної відповіді при гепатиті В, так як звісно, що простагландини є важливими

модуляторами клітинного та гуморального імунітету. Рівень ТхВ2 (біологічний антагоніст РgІ2, вазоконстриктор) підвищувався

(5,97±1,16 пг/мл), Р<0,05 у розпал хвороби. Його рівень залишався вірогідно підвищеним і при рецидиві захворювання, і при хронізації процесу (порівняно

із особами контрольної групи). Не виключно, що це повязано із його

протизапальними властивостями, а також участю у процесах створення антитіл.

100

Вміст 6-keto-PgF1 (метаболіт простагландину I2, вазодилятатор) у розпал хвороби підвищувався (13,01±3,05 пг/мл) – що, певне, відповідає потребі в його

захисному ефекті, так як PgI2 сприяє зберіганню фагоцитарної активності клітин Купфера та ультраструктури печінкової тканини. Він стабілізує

мембрани лізосом та збільшує внутрішній печінковий кровотік, що пояснюється його здатністю захищати плазматичні мембрани та зберігати

функції мітохондрій регуляцією гомеостазу внутрішньоклітинного Ca²; не

виключається також і нормалізуюча, опосередкована крізь активацію синтезу цАМФ дія PgI2 на процеси глікогенолізу, гліколізу, глюкогенезу, синтез

глікогену, метаболізм ліпідів та активність транспортних Ca², Na–АТФаз безпосередньо в самій печінці.

Рівень PgE1 підвищувався у розпал хвороби (38,97±8,28 пг/мл). Це пояснюється тим, що PgE1 є модулятором запалення і бере участь практично в

усіх стадіях його реалізації. Здатність клітин до його адекватного вироблення в більшості випадків визначає характер перебігу першої стадії розвитку

запального процесу – альтеративної (фаза цитолізу). Простагландини класу Е зберігають гепатоцити від пошкодження (гепатопротекторний ефект Pg), що

звязують з пригніченням ним вивільнення цитотоксичного фактору. При

рецидиві хвороби його рівень вірогідно знижувався щодо даних у розпал

хвороби й показників контрольної групи (9,26±1,99 пг/мл). У звязку з цим

важливо відмітити, що Pg класу E відіграють важливу роль в імуногенезі. При рецидиві хвороби виявлено різке збільшення концентрації PgE2 – у розпал

захворювання визначалися лише його сліди; крім того, спостерігалася тенденція до зниження вмісту PgE1 в сполученні з підвищенням PgE2. Щодо

виявленого збільшення вмісту PgE2 (124,01±18,60 пг/мл) при рецидивах гепатиту В треба враховувати, що PgE2 у великих кількостях поглинається

лімфоцитами та інгибує антитілозалежну цитотоксичність клітин–кілерів; при надлишку PgE2 у сполученні з дефіцитом PgE1 можлива активація В-

лімфоцитів, що може надалі призвести до фіброзу печінки. Це підтверджує думку про несприятливий прогноз рецидивів з огляду на сучасні уявлення щодо

перебудови метаболічних процесів печінки в напрямку активації фіброгенезу як основи розвитку хронічного гепатиту. Згідно сучасним уявленням [4] імовірність та швидкість прогресування тяжких ускладнень при хронічних

вірусних гепатитах коливається в широких межах і залежить не тільки від ефективності терапії, але і від імунного статусу пацієнта, компенсаторних та

регенеруючих функцій печінки. Висновки.

Вірогідне підвищення рівня PgE2 на тлі зниження вмісту PgE1 можливо використовувати як додатковий показник, що свідчить про розвиток рецидиву

гострого гепатиту В. Література

1. Дуда А.К. Фиброз печени: cовременные принципы инфектологии / А.К. Дуда, Н.В. Окружнов, В.А. Бойко, В.И. Трихлеб // Актуальная инфектология –

2014. – № 3(4) – С.59 – 64.

101

2. Бабак О.Я. Хронические гепатиты / Бабак О.Я. Харьков: Блиц-Информ. – 1999. – С.60 – 62.

3. Сторожаков Г.И. Патогенетические аспекты фиброгеза при хронических заболеваниях печени / Г.И. Сторожаков, А.Н. Ивков // Клиническиe перспективы гастроэнтерологии, гепатологии. – 2009. – №2. – С.3 – 10.

4. Кляритская И.Л. Роль различных цитокинов в фиброгенезе печени при хронических вирусных гепатитах В и С. / И.Л. Кляритская, Е.И. Стилиди //

Кримський терапевтичний журнал. – 2010. – №1. – С.41– 45.

Тебенова К.С. Зав.кафедрой дефектологии, д.м.н., КарГУ

им.Е.А.Букетова Медицина труда

СОЦИОЛОГИЧЕСКОЕ ИССЛЕДОВАНИЕ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ

ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ОПЕРАТОРОВ Проблема безопасности видеодисплейных терминалов (ВДТ) в отношении

здоровья их пользователей, в числе которых операторы различных служб, приобретает сегодня все большую актуальность. Обмен информацией между оператором и компьютером осуществляется, как правило, через ВДТ. Главные

задачи оператора связи состоят в приеме, вводе, считывании вербальной и невербальной знаково-символьной информации и выдаче результатов

заказчику. Высокие квалификационные требования обеспечения правильного и качественного обслуживания абонента, которые постоянно контролируются,

необходимость быстро воспринимать, запоминать, перерабатывать поступающую информацию и давать правильные ответы на различные

вопросы, а также возможные конфликты с абонентами обусловливают повышенную нервно-эмоциональную нагрузку операторов связи и

телефонистов [1, 2]. В этой связи становятся более очевидными причинно -следственные связи между условиями производства, характером труда и

состоянием здоровья пользователей ВДТ. Было проведено социологическое исследование на основе анкетного

опроса 147 телефонисток Центра инфосервиса и 103 оператора связи Центра

информационной поддержки потребителей и качества услуг, характер профессиональной деятельности которых учитывал такие виды нагрузок, как

эргономические, информационно-интеллектуальные, сенсорные, психоэмоциональные, режимно-сменные, а также монотонность нагрузок.

Средний возраст женщин, принявших участие в анкетном опросе, составил 40,8±1,1 лет при стаже 15,6±1,4 лет. Был проведен корреляционный анализ

распространенности различных ответов с возрастом, стажем и профессиональной деятельностью. Эти связи не были разобщены, а

образовывали систему прямых и обратных взаимодействий. Достоверными связями считали те, в которых уровень значимости достигал 95% и более.

По данным субъективной оценки условий труда на рабочем месте большинство опрошенных операторов и телефонисток (55%) оценивали

102

условия труда как удовлетворительные, 14% - плохие. Корреляционный анализ определил прямую достоверно значимую связь между субъективной оценкой

условий труда и удобства рабочего места (r=0,56). Гигиеническая оценка условий работы с ВДТ показала, что операторы

связи подвергались воздействию комплекса различных неблагоприятных

факторов, из которых по данным субъективной оценки около половины респондентов (43%) указали на недостаточную освещенность рабочего места,

определив его ведущей помехой для осуществления прямых трудовых операций, связанных с различением буквенно-цифровой зрительной

информации на видеодисплее. Следующим неблагоприятным фактором определили производственный шум (37%). 12% операторов и телефонисток

выделили наличие сквозняков на рабочем месте, как фактор, отвлекающий от работы. По данным корреляционного анализа влияние вредных

производственных факторов воспринималось как помехи работе и зависело от специфики и условий трудовых действий (r=0,43). Подобное восприятие

ослаблялось с возрастом рассматриваемых профессиональных групп (r=-0,45). По мнению 73% работающих в службе связи женщин темп выполнения

основной работы характеризовался как высокий. Подобный, быстрый темп работы в условиях дефицита времени способствовал угнетению процессов возбуждения в центральной нервной системе, росту психо-эмоционального

напряжения и развитию утомления работников ВДТ. Субъективно условия труда зависели от времени воздействия факторов производства (r=0,41) и

сказывались на субъективном восприятии их изменений за последний период (r=0,49). Отмечалась корреляционная зависимость между длительностью

воздействия вредных факторов и формирующейся усталостью и утомлением (r=0,35), с которыми была отмечена статистически значимая связь числа

наклонов и поворотов при работе (r=-0,35). Субъективно на темп работы оказывала влияние специфика труда (r=-0,44), это восприятие снижалось с

увеличением возраста пользователей ВДТ (r=-0,33), что подтверждалось оценкой условий труда (r=0,47) и воздействием производственных факторов

(r=0,38). По мнению всех опрошенных, ухудшение состояния здоровья обратно зависело от высокого темпа операторского труда (r=-0,33).

Преимущественное большинство опрошенных (76%) характеризуют

рабочую позу как фиксированную, усугубляющую напряжение и тонус мышц, в основном шейного отдела позвоночника. За смену больше половины

работников ВДТ (57%) редко удается изменить позу, остальные (43%) считают, что они вообще ограничены в движениях. По данным корреляционного анализа

выявлена прямая умеренная зависимость рабочей позой от субъективного восприятия удобства на рабочем месте (r=0,50) и ограниченной двигательной

активности от длительности рабочей смены (r=-0,43), что объясняется развитием и влиянием нервно-эмоционального напряжения на общую

активность и работоспособность организма. При анализе ответов на вопрос «Требует ли основная работа постоянного

напряжения отдельно зрения или слуха, напряжения внимания или всех функций вместе?» выявлено, что 73% респондентов в процессе работы

103

жаловались на напряжение всех анализаторов, 14,8% указала на частое напряжение зрения. Корреляционный анализ показал: имеется положительная

связь между напряжением всех сенсорных систем, неудобной рабочей позой (r=0,45), темпом работы (r=0,44) и интенсивностью утомления (r=0,49).

Определение наличия производственных простоев во время работы,

причин их возникновения и средней длительности, обнаружил, что, по мнению 49% работников ВДТ простои бывают и чаще всего по причине технических

неполадок (70%), 30% связывали случаи простоев с производственной необходимостью. Корреляционный анализ выявил тесную зависимость

состояния здоровья организма работников ВДТ от условий труда: время вынужденных простоев оказывало прямое влияние на напряжение сенсорных

систем (r=0,57), на развитие утомления (r=0,41) и состояние здоровья (r=-0,33). При оценке состояния своего здоровья 59% опрошенных отметили

удовлетворенность здоровьем, 9,7% указали на плохое его состояние. 37% операторов связи и телефонисток во время работы постоянно чувствовали себя

уставшими, утомленными, причем 52% опрошенных считали наиболее утомительной дневную рабочую смену, а 13% – вечернюю и ночную смены.

Установлены прямые корреляционные зависимости низкой самооценки здоровья от стажа работы (r=0,39), отрицательные связи уровня здоровья и условий труда (r=-0,40), времени наступления утомления (r=-0,43), локализации

усталости (r=-0,39), воздействующих факторов (r=-0,37). На вопрос анкеты «в чем проявляется Ваше чувство утомления во время

выполнения работы?» операторы связи ответили неоднозначно: 37% опрошенных из числа ответов, характеризующих формирование вегетативных

нарушений, указали на появление головной боли, 35% отметили повышенную раздражительность, несдержанность, 17% – головокружение, 5,7% – шум в

ушах, 5,3% – неприятные ощущения в области сердца. При этом на вопрос «как часто и интенсивно возникали вышеперечисленные жалобы?» 43,5%

респондентов отметили, что данные нарушения со стороны вегетативной нервной системы их беспокоили 1 раз в месяц и достаточно ощутимо, у 35,3% –

1 раз в неделю, у 21,2% – ежедневно. Между отмеченными вегетативными проявлениями, влиянием производственных факторов установлена положительная корреляционная зависимость (r=0,63).

37% работников ВДТ указали, что утомление по окончании рабочей смены проявляется в основном усталостью глаз, общую слабость отметили 33%

опрошенных, на снижение аппетита и расстройство пищеварения указали 5,8%, на нарушение сна – 12,5%, на чувство неопределенного беспокойства и тревоги

– 5,5%, а также на другие проявления в виде сонливости, вялости. После работы у операторов связи и телефонисток в 33% случаев отмечалось

появление тяжести и усталости в области шеи, болезненные ощущения и тяжесть в руках ощутили 15,7% респондентов, в ногах – 7,5%, в спине – 27,5%,

а также неприятные ощущения и чувство разбитости во всем теле испытали 16,3% опрошенных. Корреляционный анализ определил зависимость между

локализацией мышечной усталости и оценкой состояния здоровья (r=-0,44), периодом восстановления нарушенного самочувствия и степенью

104

выраженности утомления (r=0,51), временем рабочей смены (r=0,42), влиянием производственных факторов (r=0,45), между периодом восстановления

самочувствия и частотой заболеваний (r=0,33), частотой освобождений от работы по болезни (r=-0,40). Из числа производственных факторов, оказывающих неблагоприятное влияние на состояние здоровья и вызывающих

развитие патологических нарушений, по субъективному мнению опрошенных женщин, 33% составил шум, по 21,5% - низкие освещенность и температура,

14,5% - напряженность труда, 9,5% - другие факторы: яркость экрана, повышенная скорость движения воздуха, вынужденная рабочая поза.

Анализ ответов на вопросы «как часто Вы болели за последний год?» и «пользовались ли Вы освобождением от работы во время болезни?» выявил

следующее: большинство работников ВДТ (59%) болели за последний год, из которых 23% болели более 3 раз в году, 37,4% - болели не более 3 раз. По

состоянию здоровья просили освободить от работы 24,3% опрошенных лиц, 41% - просили иногда, 34,7 – практически не прибегали к освобождению от

работы. При этом, характер недугов за предыдущий год показал, что у 43% респондентов диагностировали острые заболевания, либо обострения

хронических заболеваний (у 47,5% работников ВДТ), либо профессионально обусловленные заболевания (у 9,5%). Выявлены корреляционные зависимости средней степени между частотой заболеваний и возрастом опрошенных лиц (r=-

0,41), спецификой трудовой деятельности (r=-0,33), простоями в работе (r=-0,34), утомлением (r=-0,45), расстройством самочувствия в процессе работы

(r=0,51), частотой освобождения от работы по болезни (r=-0,42), которая, в свою очередь, была связана с формирующимся утомлением (r=-0,47), его видом

(r=-0,36), нарушением самочувствия (r=-0,38) и частотой заболеваний (r=-0,49). Отмечалась слабая корреляционная связь характера заболеваний и появления

утомления (r=-0,25), которое по субъективному мнению респондентов отрицательно влияло на предполагаемую продолжительность жизни (r=-0,43) и

сказывалось на характере недугов за предыдущий год (r=-0,37). Таким образом, влияние условий труда и характера производственной

деятельности на субъективную оценку здоровья и работоспособности операторов связи и телефонисток АО «Казахтелеком» подтверждены данными корреляционного анализа с достоверностью 95-99%. Выявленные

неблагоприятные факторы являются априорными факторами риска, в силу чего возникает необходимость разработки специальных профилактических

мероприятий. При оценке риска здоровью операторов связи необходимо учитывать долевое влияние факторов риска в уровне заболеваний с ВУТ.

Данные подтверждаются результатами изучения зависимости субъективной оценки состояния здоровья от условий труда и характера производственной

деятельности, то есть с действием профессионально-производственных факторов, подтверждает определяющую их роль в развитии нарушений

здоровья, в первую очередь профессионально-обусловленных.

105

Литература 1. Рахманин Ю.А. Современные научные проблемы совершенствования

методологии оценки риска здоровью населения / Ю.А.Рахмани, С.М.Новиков, С.И.Иванов // Гигиена и санитария. – 2005. – №2. – С.7-10.

2. Ковалев С.В. Основные направления программы и комплексной

методики по разработке временных рекомендаций по организации труда телеграфистов, работающих на телеграфных аппаратах и видеотерминальных

устройствах / С.В.Ковалев // Медицина труда и проблемы экологии на ж.-д. транспорте. – М., 1992. – Вып.9. – С.58-60. – Библиогр.: С.60.

106

ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ

Левит Л.З. директор Центра психологического здоровья и образования, Беларусь,

г.Минск, научный корреспондент лаборатории методологии и истории

психологии Института психологии им. Г.С. Костюка НАПН Украины, г. Киев психология личности

В КАЖДОЙ ИЗБУШКЕ СВОИ ПОГРЕМУШКИ: ЕЩЕ РАЗ О

СБЛИЖЕНИИ ДВУХ ПОДХОДОВ В ПСИХОЛОГИИ Введение. В своей недавней работе Г.А. Балл и В.А. Мединцев говорят о

необходимости сближения двух подходов современной психологии – «естественнонаучного» (сциентистского) и «гуманитарного» [1]. В качестве

одного из вариантов приводится использование соответствующей «объединительной» терминологии – например, понятия «информация». Автор

настоящей статьи, основываясь на собственном научном опыте, хотел бы продемонстрировать и другие очевидные возможности.

Участвуя в последние годы в психологических конференциях и конгрессах, проводимых на постсоветском пространстве, мы встречались с той и с другой крайностью. Действительно, имеются учреждения, где выступление

без сопутствующей презентации экспериментальных результатов расценивается как «моветон». В других же институтах использование

новейшего технического оборудования в принципе не предполагается: доклады посвящены сугубо теоретическим проблемам. Наконец, кто-то проводит

ежегодные конференции, посвященные исключительно «естественно-научному» подходу.

Наши впечатления от знакомства с обоими подходами к научно-психологической деятельности разительно отличаются. На конференциях с

преобладанием «гуманитарного» направления можно услышать много вдохновляющих фраз и призывов – увы, зачастую без какого-либо

эмпирического подкрепления. Недостаток точных знаний по теме выступления может приводить к схоластике и морализации, попыткам выдать желаемое за действительное. Вам расскажут о том, что у каждого имеется уникальный

врожденный потенциал, что скрытые ресурсы индивида безграничны, что человек един со всем миром, а потому «смерти нет, ребята» и т.д. Если считать

психологию сугубо эмпирической наукой, то подобные «форумы» автоматически оказываются за ее пределами.

«Естественнонаучные» мероприятия имеют другие особенности. Слушатель погружается в изучение многочисленных таблиц с бесконечными

рядами цифр, представляющих результаты использования разного рода математических процедур. Сотни испытуемых, десятки переменных,

множество критериев, от которых рябит в глазах. И что же на выходе? На выходе вы в лучшем случае узнаете, какие переменные важнее. Например, у

русских студентов технических вузов по сравнению с китайскими учащимися немного выше свойства А и В, зато немного ниже свойства С и Д. А что

107

дальше? В следующем выступлении вам расскажут, что при использовании иных методик в вузах другого профиля результаты полностью отличаются… И

так 10-12 докладов подряд. Столбенеешь от изобилия цифровых данных, которые даже близко невозможно как-либо сопоставить друг с другом, чтобы уложить в более общую «картину мира».

Предлагаемое решение и примеры. Основываясь на опыте собственной

теоретической и экспериментальной работы в области позитивной психологии

и смежных с ней дисциплинах [6-16; 27-29], хотели бы предложить собственные, достаточно напрашивающиеся решения для «гуманитариев» и

«технарей» от психологии. Пусть первые по возможности воздержатся от рассуждений о «высоких материях», если их дискурс никак не может быть

эмпирически обоснован. По крайней мере, любому автору, даже самому знаменитому, следует четко указывать в устном или письменном тексте, какие

из высказываемых положений не имеют (достаточного) экспериментального подтверждения, а потому являются непроверенными гипотезами, «блужданием

по ассоциациям». Подобное необходимо еще и потому, что в постсоветской психологии велик процент «школьников» – последователей той или иной

«школы», возглавляемой местным научным лидером, любое высказывание которого нередко воспринимается как истина в последней инстанции и обсуждению не подлежит.

Что касается представителей экспериментального направления, то им следует не просто получать, а затем представлять «полузадушенным»

слушателям все новые и новые колонки цифр, но стремиться к их более глубокому осмыслению и умению делать более общие, «мировоззренческие»

выводы на их основе. Необходимы также непрерывные теоретические сопоставления с результатами «смежников». Иначе бессмысленный и

беспощадный «океан корреляций» скоро поглотит всех нас. Приведем несколько характерных примеров того, как непроверенные

псевдонаучные «рассуждения» отступают под натиском экспериментальных данных, получающих в то же время необходимое теоретическое осмысление.

Будем в основном опираться на собственные результаты, поскольку знаем историю их получения и несем за них ответственность.

Пример первый. Еще с середины прошлого века в психологии ведется

теоретическая дискуссия о соотношении понятий «самореализация» и «самовыражение» [5; 22]. И никому из дискутантов более чем за полвека не

пришло в голову осуществить экспериментальную проверку обоих терминов. Результаты нескольких серий экспериментов, которые проводились нами с

2011 по 2013 гг. с использованием методов выборки переживаний (ESM), продемонстрировали сильные положительные корреляционные взаимосвязи

между «самовыражением» и «самореализацией» – от 0.90 и выше в повседневной активности у всех испытуемых [8; 11-14; 29]. Столь высокая

область совпадения, перекрывания между двумя терминами свидетельствует о том, что обсуждаемые понятия являются практически синонимами для

активного взрослого человека, поэтому а) от одного из них в дальнейших исследованиях можно без сожаления отказаться (мы отказались от

108

«самовыражения», сохранив более традиционную «самореализацию»); б) завершить растянувшуюся на долгие десятилетия дискуссию об их

соотношении как непродуктивную и схоластическую. Пример второй. Советские и постсоветские ученые склонны наделять

понятие «эгоизм» исключительно негативными определениями [2; 4; 19-21 и

др.], нередко противопоставляя его «хорошему» и «смыслообразующему» альтруизму. Поскольку экспериментальных исследований в мировой

психологии на данную тему мы не нашли, то провели собственные [6; 7; 9; 12-16; 27-29]. У всех испытуемых (психически здоровые лица с высшим

образованием) были обнаружены положительные корреляции между шкалами «эгоизма» (польза, выгода для себя) и «альтруизма» (польза, выгода для

других), причем большинство корреляций имели статистически значимый характер.

Обнаружение позитивных взаимосвязей между эгоизмом и альтруизмом наносит удар по псевдонаучной идеологии, предпочитающей рассматривать

данные понятия в качестве противоположностей, имеющих при этом разные импликации и разную ценность с моральной точки зрения.

По количественным значениям шкала «эгоизма» превосходит шкалу «альтруизма» во всех случаях кроме одного. Полученный факт является дополнительным подтверждением идей о врожденной (эгоистической)

предрасположенности индивида «в свою пользу» с целью увеличения шансов на выживание. Теперь также можно определенно утверждать, что эгоизм и

альтруизм не только совместимы, но и практически неразрывны в большинстве ситуаций повседневной активности – по крайней мере, у психически здоровых

людей с высшим образованием. Многие виды помогающего поведения, так или иначе, усиливают и самого актора, а не только тех, кому он оказывает помощь.

И наоборот, действия человека по «усилению себя», особенно, если речь идет о продуктивной самореализации, обычно приносят пользу и другим людям

(немедленно или в перспективе). Положительные корреляции между эгоизмом и альтруизмом, так же как и

количественное превосходство первого над вторым заставляют отказаться от неподтвердившегося взгляда на них как на противоположные полюса и позволяют выдвинуть более адекватную метафору – «двух братьев», среди

которых «эгоизм» признается старшим братом, в то время как «альтруизм» – младшим [16]. Поэтому в нашей теоретической модели (ЛОКС) альтруизм

представляет собой одну из разновидностей «Разумного» эгоизма [8; 12-14], что, в свою очередь, экспериментально подтверждает идеи Г. Селье

относительно альтруистического эгоизма [24], теории «преобладающего эгоизма» («predominant egoism»), разрабатываемой Г. Кавкой [25], а также

взгляды А. Маслоу об отсутствии противоречий между эгоизмом и альтруизмом в активности психически здоровых людей [17, с. 211].

Если принять точку зрения, что эгоистическая мотивация так или иначе лежит в основе большинства альтруистических актов, значит, от

приписываемой данному понятию негативной моральной ценности в целом следует отказаться. Таким образом, «альтруистические действия становятся

109

разновидностью эгоистических. Если считать эгоистическими все действия, значит, подобное поведение нельзя расценивать как порок» [26, p. 267].

Соответственно, становится возможным целенаправленное формирование альтруизма, причем не в качестве «морального антагониста» эгоизму, как раньше, а, наоборот, в рамках последнего. Отныне молодой человек может

быть обучен способности понимать собственные выгоды (в том числе, отдаленные) при оказании помощи другим людям.

Наши исследования подтверждают, что эгоизм действительно в количественном отношении преобладает над альтруизмом в большинстве

повседневных ситуаций практически у всех испытуемых, хотя и последний никогда не исчезает полностью. Таким образом, участники наших

экспериментов, «ищут добра и себе и другим», если воспользоваться выражением Б. Данэма [3, с. 280]. Никто из них не пытается строить

собственное счастье путем разрушения чужого. Налицо сочетание «практичности» и разумной «социальной щедрости».

Если критики «плохого» эгоизма противопоставляют ему «хороший» альтруизм, который, как теперь выясняется, отнюдь не является

противоположностью первого понятия, значит, они, вероятнее всего, также ошибаются в трактовке и оценке большинства, если не всех остальных аспектов эгоизма – в интересах ложно понимаемой морали.

Но, может быть, именно альтруистическая ориентация личности позволит ей обрести смысл жизни в противоположность «практичному», но

«бездуховному» эгоизму? Увы, дело, скорее, обстоит противоположным образом. Статистический анализ, проведенный по результатам исследований

ESM, показал довольно высокие корреляции между шкалами «смысла» и «эгоизма» у всех испытуемых, достигая значений 0,93 [6; 27].

Как выяснилось «альтруизм» имеет положительные (хотя и не всегда значимые) корреляции как с «эгоизмом», так и со «смыслом», хотя данные

взаимосвязи гораздо слабее, чем непосредственно между «эгоизмом» и «смыслом». В состояниях потока, ассоциирующихся с более «счастливой»

жизнью, корреляционная удаленность «смысла» и «эгоизма» от «альтруизма» еще сильнее увеличивается, хотя связь по-прежнему остается положительной [13; 14].

Полученные данные едва ли возможно объяснить с помощью широко известных и, как теперь становится ясно, во многом декларативных подходов,

бездоказательно ассоциирующих достижение смысла жизни исключительно с оказанием бескорыстной помощи другим людям. Как указывал в данной связи

еще С. Моэм, «моралисты, заинтригованные этой теорией (эгоизма – Л. Л.), но страшащиеся ее последствий, пролили немало чернил, пытаясь доказать, что

наиболее полно человек выражает себя в самопожертвовании и отказе от своих интересов» [18, с. 287].

Именно в свете полученных результатов полностью понятной становится идея А. Рэнд, согласно которой, истинными ценностями для человека являются

лишь те, что находятся в гармонии с его (разумно понятыми) собственными

110

интересами [23]. Вряд ли существует более краткий и элегантный способ продемонстрировать связь между смыслом и высшими формами эгоизма.

Пример третий. Неутихающие дискуссии «о природе счастья» отныне могут получить более определенное направление. Проведенные нами исследования показали, что у всех испытуемых нашего последнего

исследования шкалы «Уровень сложности», «Самореализация», «Самосовершенствование» вошли в один фактор, который мы в рабочем

порядке определили как «Трудное счастье» – сокращенно ТС. Шкалы «Удовольствие», «Физическое самочувствие», «Позитивные эмоции»,

«Удовлетворенность жизнью в целом» также у всех испытуемых вошли в другой фактор – «Легкое счастье» – сокращенно ЛС. Шкалы «Вовлеченность»,

«Польза, выгода для меня» (эгоизм), «Польза, выгода для других» (альтруизм), «Отвечает моим ценностям, имеет смысл для меня» (смысл) у разных

испытуемых входят либо в ТС, либо в ЛС (иногда – в оба фактора одновременно). Оказалось, что наибольший вклад в ощущение счастья вносят

понятия вовлеченности, эгоизма, смысла (сокращенно «ВЭС»). Они не только зачастую имеют довольно высокие количественные показатели у испытуемых,

но и в наибольшей степени соответствуют тому конструкту, который все шкалы анкеты (с разных сторон каждая) определяют как «счастье», причем по самым различным использовавшимся статистическим критериям [10; 14; 29].

Соответственно, не существует некоего «тайного» и единого для всех секрета счастья: все одиннадцать шкал разработанной нами анкеты ESM

положительно коррелируют между собой у всех испытуемых, включая даже такой нетрадиционный для счастья показатель как «Уровень сложности».

Поскольку все показатели, характеризующие счастье, имеют значение (хотя и разное, как мы убедились), следует оставить в стороне фантазии о нахождении

«волшебной пули», панацеи, применение которой сразу сделает человека счастливым. В очередной раз подтвердилось истинно научная точка зрения:

«все гораздо сложнее». Отныне существующее в психологии представление, согласно которому,

человек для счастья обязан прожить «собственную», а не «чужую» жизнь, является для нас не просто красивым лозунгом. Теперь оно получило абсолютно конкретное наполнение, ассоциируемое с реализуемыми индивидом

ценностями (смысл), получаемой от этого пользой (эгоизм) и интересной жизнью в целом (вовлеченность). И наоборот, скучное существование, в

котором нет смысла, и от которого не ощущается никакой личной выгоды, может в полной мере расцениваться как несчастливое.

Следует отметить, что современное общество потребления идет неправильным путем: оно ассоциирует счастье с погоней за легкодоступными

удовольствиями (в итоге ведущей к пресыщению и скуке), упуская при этом не только фактор «ТС», но также ведущее индивидуально-смысловое измерение.

Заключение. Молодая и красивая, неустоявшаяся, но блистательная

полунаука, которой, с нашей точки зрения, пока остается психология, имеет

риск скатывания в одну из двух крайностей: к «схоластическому морализаторству» или к превращению в «математический аппендикс». Любой

111

ответственный ученый, памятуя о подобных возможностях, должен на данном этапе стремиться в своих работах, по меньшей мере, к балансу между

добыванием эмпирических результатов и их теоретическим, парадигмальным осмыслением.

Литература

1. Балл Г.А., Мединцев В.А. Медиаторы межпарадигмального взаимодействия в исследованиях культуры // Психология третьего тысячелетия:

I Международная научно-практическая конференция: сборник материалов. Дубна: «Дубна», 2014. – С. 22–25.

2. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте / Божович Л.И. – СПб.: Питер, 2008. – 400 с.

3. Данэм Б. Гигант в цепях. / Данэм Б. – М.: Изд-во «Наука», 1984. – 384 с.

4. Джидарьян А.И. Счастье в представлениях обыденного сознания / А.И. Джидарьян // Психологический журнал, 2000. – т.21, №2. – С. 39–47.

5. Коростылева Л.А. Психология самореализации личности: затруднения в профессиональной сфере / Коростылева Л.А. – СПб.: Речь, 2005.

– 222 с. 6. Левит Л.З. Смысл и эгоизм: совместимы ли понятия? / Л.З. Левит //

Пятая Всероссийская научно-практическая конференция по экзистенциальной

психологии (Москва, 6 – 8 мая 2013 г.). Материалы сообщений. – С. 90–93. 7. Левит Л.З. Исследование основных понятий позитивной

психологии с помощью методов выборки переживаний (ESM) / Л.З. Левит // Современная зарубежная психология. – 2013. – №3. – С. 19–44.

8. Левит Л.З. Уникальный потенциал, самореализация, счастье / Левит Л.З. – Saarbrucken: Lambert Academic Publishing, 2013. – 482 с.

9. Левит Л.З. Соотношение эгоистических и альтруистических компонентов в повседневной активности человека / Л.З. Левит // Актуальные

проблемы педагогики и психологии. – 2014. – № 1. – С. 60–67. 10. Левит Л.З. Что же такое счастье: опыт трех исследований /

Л.З. Левит // Педагогическое образование в России. – 2014. – № 4. – С. 139–148. 11. Левит Л.З. В погоне за счастьем: основные экспериментальные

результаты / Л.З. Левит // Международный научно-практический журнал

«Смальта». – 2014. – № 4. С. 9-16. 12. Левит Л.З. Индивидуальный потенциал и его реализация:

двусистемная концепция (в двух частях) / Л.З. Левит. – Минск: РИВШ, 2014. – Ч. 1. – 420 с.

13. Левит Л.З. Индивидуальный потенциал и его реализация: двусистемная концепция (в двух частях) / Л.З. Левит. – Минск: РИВШ, 2014. –

Ч. 2. – 272 с. 14. Левит Л.З. Использование методов выборки переживаний (ESM) в

исследованиях счастья / Л.З. Левит. – Минск: РИВШ, 2014. – 148 с. 15. Левит Л.З., Радчикова Н.П. Использование методов выборки

переживаний (ESM) в исследовании эвдемонических и гедонистических компонентов субъективного благополучия / Л.З. Леви, Н.П. Радчикова //

112

Экспериментальный метод в структуре психологического знания / отв. ред. В. А. Барабанщиков. – М.: Изд-во «Институт психологии РАН», 2012. – С. 368 –

373. 16. Левит Л.З., Шевалдышева Е.З. Эгоизм и альтруизм: «антагонисты»

или «братья»? / Л.З. Левит, Е.З. Шевалдышева // Вестник Челябинского

государственного университета. – 2014. – № 4. – С. 62–78. 17. Маслоу А. Мотивация и личность / Маслоу А.– 3-е издание. СПб.:

Питер, 2009. – 352 с. 18. Моэм С. Подводя итоги / Моэм С. – М.: Астрель, 2012. – 320 с.

19. Муздыбаев К. Эгоизм личности / К. Муздыбаев // Психологический журнал, 2000. – т.21. – №2.

20. Нехорошева И.В. Уровень счастья людей с различной нравственной направленностью / И.В. Нехорошева // Вопросы психологии. 2013. – №3. – С.

22–31. 21. Петров Э.Ф. Эгоизм / Петров Э.Ф. – М.: Наука, 1969. – 206 с.

22. Психология индивидуальности: Новые модели и концепции / под ред. Е.Б. Старовойтенко, В.Д. Шадрикова. – М.: НОУ ВПО МПСИ, 2009. – 384

с. 23. Рэнд А. Добродетель эгоизма / Рэнд А. – М.: Альпина, 2011. – 192 с. 24. Селье Г. Стресс без дистресса / Селье Г. – М.: Прогресс, 1982. – 128

с. 25. Kavka G. Hobbesian Moral and Political Theory / G. Kavka. – Part II. –

Princeton: Princeton University Press, 1986. – 461 p. 26. Lacey H. Teleological behaviorism and altruism / H. Lacey // Behavioral

and Brain Sciences. – 2002. –V.25. – Pp. 266–267. 27. Levit L.Z. Meaning and Egoism: Are the Notions Compatible? / L.Z.

Levit // International Journal of Social Science Research. 2014. Vo l. 2. № 1. Pp. 102– 112.

28. Levit L.Z. Egoism and Altruism: the “Antagonists” or the “Brothers”? / L.Z. Levit // Journal of Studies in Social Sciences. 2014. – Volume 7. Number 2. –

Pp. 164–188. 29. Levit L.Z. Exploring the Psychology of Happiness: The Latest

Experimental Results / L.Z. Levit // Psychology and Social Behavior Research. 2015.

– № 3 (1). – Pp. 1–10.

113

ПОЛИТИЧЕСКИЕ НАУКИ

Співак М.В. к.ю.н., викладач кафедри адміністративного

права і процесу НАВС

СВІТОВІ МОДЕЛІ ПОЛІТИКИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Проблеми якості та ефективності системи охорони здоров’я є проблемами, які турбують всі без винятку країни світу, не залежно від політичного та

економічного устрою суспільства та організації системи охорони здоров’я в них. Найбільш актуальними питаннями, які постають перед світовою

спільнотою сьогодні є реформування системи охорони здоров’я з метою забезпечення справедливості та доступність надання медичної допомоги.

Проблеми державного управління в сфері охороною здоров’я, реформування галузі висвітлені в роботах Ю.В. Вороненко, В. Ф. Москаленка,

І. М. Солоненка, І.Я. Сенюти, С. Г. Стеценка, В.М. Князевича, В.В. Лазоришинеця.

Як показує досвід України, реформа системи охорони здоров’я є непростим процесом, оскільки стосується всіх громадян, до її реалізації причетно багато інституцій, що часто мають суперечливі інтереси. Вагомою

причиною також є опір запровадженню змін. Систему охорони здоров’я нелегко контролювати через складність її структури і механізмів

функціонування. Опір змінам і різноманітність перспектив для суб’єктів системи обумовлюють епізодичний і циклічний характер адміністративної

реформи. У світовій практиці охорони громадського здоров’я та медичного

забезпечення на сьогодні існують чотири основні моделі системи охорони здоров’я. Хоча національні системи охорони здоров’я базуються на поєднанні

різних джерел формування сукупного бюджету, у кожній країні переважає якийсь один із механізмів фінансування. Залежно від того, який механізм

превалює в системі охорони здоров’я тієї чи іншої країни, його відносять до однієї з чотирьох моделей:

- модель переваги споживачів (приватна система охорони здоров’я)

характеризується значними ризиками. Усі суб’єкти у такій моделі (страхові компанії, надавачі та споживачі медичних послуг) взаємодіють як вільні

суб’єкти ринку. Медичне страхування здійснюється на приватній основі, хоча і забезпечується через роботодавців шляхом добровільних внесків. Страхування

здоров’я частини населення, яка не застрахована за місцем роботи, забезпечується урядом. Премія приватного медичного страхування

розраховується, виходячи з середньої вартості надання послуг. Різні страхові компанії мають різні переліки оплачуваних послуг для різних категорій

застрахованих. Медичну допомогу надають здебільшого приватні лікарі та лікарні. У приватних системах медичного страхування зазвичай

використовується шкала індивідуальних показників ризику. Тому це найбільш ненадійний вид страхування, який суперечить системі соціальної солідарності.

114

У таких випадках страхові внески кожної окремої людини коригуються на фактор ризику, що відображає стан її здоров’я. Найхарактернішим прикладом

такої моделі є система охорони здоров’я США. До її переваг слід віднести 1) наявність стимулів для розвитку професіоналізму медичних працівників, 2) забезпечення високої якості медичної допомоги, а також 3) мобільність

ресурсів та 4) інтенсивний розвиток нових медичних технологій. Суттєвими недоліками моделі є, перш за все, величезні соціально-економічні втрати і

нестримне зростання суспільних витрат на охорону здоров’я [1]; - модель Бісмарка (соціально-орієнтована система охорони здоров’я)

базується переважно на обов’язковому соціальному страхуванні всіх жителів країни відповідно до визначеного рівня доходу. За такої моделі система

охорони здоров’я фінансується через цільові внески роботодавців і працівників, а також через бюджетні субсидії із загальних або цільових надходжень. Розмір

внесків визначається, виходячи з можливості їх сплати населенням, а доступ до послуг − виходячи з потреби у них. До групи з такою моделлю належать

Австрія, Бельгія, Франція, Німеччина, Нідерланди, Люксембург, а також Швейцарія.

Перевагою цієї моделі є незалежність страхових фондів. Управління останніми відбувається через державні чи приватні страхові компанії, діяльність яких строго регламентована. Недоліками такої системи є проблеми зі

стримуванням витрат, можливість зростання вартості медичних послуг, високий рівень адміністративних витрат [2];

- у моделі Беверіджа (державна система охорони здоров’я) фінансування здійснюється переважно за рахунок державного бюджету, тобто внески

збираються через загальну податкову систему − на центральному, регіональному чи місцевому рівнях. При цьому застосовуються не лише

стандартне адміністрування, але й сучасні методи управління. Рішення щодо загального обсягу фінансування приймається у процесі планування витрат

державного бюджету в цілому. Страхові фонди у рамках системи охорони здоров’я, що функціонує відповідно до цієї моделі, загалом є нецільовими,

проте всі громадяни охоплюються страхуванням, яке забезпечує їм отримання уніфікованого обсягу медичних послуг. Відповідальність за справедливий географічний розподіл бюджету між надавачами медичних послуг несуть

переважно регіональні органи охорони здоров’я. Модель Беверіджа заснована на шести основних принципах: розміру прожиткового мінімуму – перший і

головний принцип соціального захисту; єдиний розмір страхових платежів; уніфікація адміністративної відповідальності; гарантія державного захисту;

можливість грошових видатків; врахування специфіки способу життя різних груп населення. Ця модель характерна для систем охорони здоров’я

Скандинавських країн, Ірландії і Великої Британії, країн Південної Європи − Греції, Португалії та Іспанії. Існує думка, що найсуттєвішим недоліком

державної системи охорони здоров’я є бюрократичність адміністрування. Іншим її недоліком є значна залежність від структури та обсягу коштів

державного бюджету, що виділяється на охорону здоров’я. Така система характеризується відсутністю 1) зацікавленості в економії всіх видів ресурсів та

115

2) стимулів до підвищення якості медичної допомоги і задоволення потреб споживачів. З іншого боку, система загальних податків може бути дуже

ефективною в обмеженні загальних витрат і, у разі належного управління нею, мати менші адміністративні витрати ніж страхова система [3, С. 53-55].

- Радянська система охорони здоров’я (система Семашко). Для цієї моделі

характерно: централізована державна медична допомога, гарантований доступ всього населення до медичної допомоги, платними були лише ліки, отримані

поза лікарнею, збалансована система лікування, профілактики, реабілітації і санітарно-епідеміологічного нагляду.

Недоліки даної системи: низька оплата праці медичних працівників і, як наслідок, тіньова оплата пацієнтами послуг лікаря, перенасиченість ринку

медичними кадрами, диспропорція в госпітальних та амбулаторних формах лікування (на користь перших), фінансування медичних установ з розрахунку

на кількість лікарняних ліжок, консерватизм централізованого планування; бюрократичне, авторитарне управління, відсутність права вибору пацієнтами

медичних установ та лікарів (територіальний принцип обслуговування пацієнтів за місцем прописки чи роботи) [4, С.132].

З огляду на викладене, для всіх моделей, характерним є те, що в основі лежить економічна політика. У зв’язку з цим економічна стратегія наступного періоду має бути максимально прагматичною, вільною від політизації

ідеологічних схем та стереотипів. Досвід держав, засвідчує, що реальний успіх систем можливий лише тоді,

коли напрямки та їхні результати відповідають інтересам і сподіванням широких верств населення, а тому отримують достатню суспільну підтримку.

Література 1. Основні моделі систем охорони здоров’я. Порівняльний аналіз

систем охорони здоров’я. Механізми впровадження державної політики з охорони громадського здоров’я. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://medsprava.com.ua/korisna_informatsija/porivnjalnijj_analiz_sistem_okh 2. І. Солоненко. Охорона здоров’я країн Європейського Союзу: те, до

чого може прагнути Україна. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.slovo-unp.com/index.php?subaction=showfull&id=110

3. Якунин В. И., Роик В. Д., Сулакшин С. С. Социальное измерение

государственной экономической политики. Центр проблемного и государственного-управленческого проектирования. – М.: ЗАО «Издательство

«Экономика», 2007, − 208 с. 4. Попченко Т.П. Реформування системи охорони здоров’я як один з

механізмів протидії корупції // Попченко Тетяна Петрівна. Стратегічні пріоритети, №4 (9), 2008 – С. 129-136.