МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ФАРМАЦЕВТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Серія «Наука»

ЛІКИ – ЛЮДИНІ.

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ФАРМАКОТЕРАПІЇ І ПРИЗНАЧЕННЯ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ

Матеріали XXXІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції

з міжнародною участю

21 травня 2015 року м. Харків

Реєстраційне посвідчення УкрІНТЕІ № 501 від 9 липня 2014 року

Харків НФаУ 2015

УДК 615:616-08 Л 56

Редакційна колегія: Головний редактор – акад. НАН України, проф. В. П. Черних Заступники головного редактора: проф. Б. А. Самура, проф.

І. В. Кіреєв, проф. Л. В. Деримедвідь Відповідальний секретар – Ю. О. Псурцева Члени редакційної колегії: проф. А. А. Котвіцька, проф. А. Л. Загай-

ко, проф. В. А. Кліменко, проф. П. І. Потейко, проф. В. П. Андрющенко, проф. О. А. Цодікова, проф. Т. Д. Звягинцева, проф. Н. М. Кононенко, доц. М. Г. Бакуменко, доц. В. Є. Кашута, доц. О. О. Рябова, доц. Н. В. Жа-ботинська, доц. Н. М. Трищук, доц. М. В. Савохіна, доц. В. В. Куновський, І. Б. Книженко

Ліки – людині. Сучасні проблеми фармакотерапії і призна- Л 56 чення лікарських засобів : матеріали XXX ІІ Всеукр. наук.-

практ. конф. з міжнар. участю (21 травня 2015 року). – Х. : НФаУ, 2015. – 392 с. – (Серія «Наука»).

Збірник містить статті і тези доповідей XXX ІІ Всеукраїнської нау-ково-практичної конференції з міжнародною участю «Ліки – людині. Сучасні проблеми фармакотерапії і призначення лікарських засобів».

У матеріалах конференції розглядаються проблеми фармакотерапії захворювань людини, наведені результати експериментальних та кліні-чних досліджень, аспекти вивчення й упровадження нових лікарських засобів, доклінічні фармакологічні дослідження біологічно активних ре-човин природного і синтетичного походження. Наведені також праці, присвячені особливостям викладання медико-біологічних і клінічних дисциплін у вищих навчальних закладах.

Видання розраховано на широке коло наукових і практичних пра-цівників медицини і фармації.

Відповідальність за зміст наведених матеріалів несуть автори.

УДК 615:616-08

© НФаУ, 2015

3

Частина I

ТЕЗИ

CHOOSE THE OPTIMAL COMPOSITION

OF THE MUMIJO’S CREAM Ahmadova A.G., Salixov F.D., Aminov S.N. Tashkent Pharmaceutical Institute, Tashkent

Relevence. Mumijo, the drug is known in Eastern medicine for more than

three thousand years. Aristotle (4th century BC. E) described the healing pro-perties of the mummy, and pointed out how the tested quality and medicinal properties of the drug. Originated in the distant past medical use mummy came into use and has held out so far in the folk medicine of Central Asia, Iraq, Af-ghanistan, Tibet, and India.

Mumijo, enjoyed great popularity among the people of the East, did not attract much attention in the past, the medical world of Western Europe.

Currently, a number of academic medical centers in a number of CIS countries through the appropriate pharmaceutical research studied and deci-phered the most complete various aspects of the drug mummy, experimentally substantiated indications for its use in modern clinical practice. And now there is quite an extensive experimental and clinical data, allowing mummy to rec-ommend to treat a number of diseases.

According to the literature mummy has a number of medicinal actions and developed drugs mummy for internal use.

Thus, the lack of rational drug mummy for outdoor use goals and objec-tives of our research.

Objective of the study: Development composition and technology of pro-duce creams mummy and study its rheological properties.

Methods and materials: In the early scientific work was to determine the composition and quantity of substances to obtain the cream mummy. After this process has been studied in its rheological properties using instruments Reotest-2.

Results:The cream: calcium stearate – 5,0; mummy – 3,0; iodine crystal – 1,0; sodium iodide – 1,0; glycerol – 10,0; castor oil – 30,0; petrolatum – 40,0; water – 10,0. These components were mixed at a certain order.After that, it was studied the rheological properties.

Conclusion: Development of technology for calculating the best cream of the mummy on evaluation of the rheological properties of the fully executed.

4

THE EFFECT OF SPIRONOLACTONE ON CONCENTRIC LEFT VENTRICULAR HYPERTROPHY IN PATIENTS WITH ARTERIAL HYPERTENSION AND CHRONIC OBSTRUCTIVE PULMONARY

DISEASE Dielievska V. Yu.

Kharkiv National Medical University, Kharkiv, Ukraine The objective: to study the effect of spironolactone on LV geometry in

patients with (AH) in combination with chronic obstructive pulmonary disease (COPD) with II degree of airway obstruction.

Material and methods. 39 patients with AH and COPD of II degree of airway obstruction (GOLD 2) were examined. The first group consisted of 20 patients with AH and GOLD 2 (12 men and 8 women, mean age 67,35 ± 1,42) were treated with standard therapy of COPD and AH. The second group con-sisted of 19 people (12 men and 7 women, mean age 53,1 ± 1,4) with AH and GOLD 2, who in addition to standard therapy received spironolactone in a daily dose of 50 mg for 3 months. All the patients underwent spirometry and echo-cardiography.

Results. Analysis of LV geometry (according to Ganau A. et al. classifi-cation, 1992) revealed, that the most common type of LV remodeling in pa-tients with AH and GOLD 2 was concentric hypertrophy of the LV – in 82 % of the total. Eccentric hypertrophy was observed in 12,8 % of the patients and concentric remodeling was present in 5,1 % of the patients with AH and GOLD 2. After the basic treatment of heart failure patients with AH and GOLD 2 almost did not change LV geometry – 16 (80 %) patients showed concentric hypertro-phy of the LV, 1 (5 %) – eccentric hypertrophy of LV and 3 (15 %) patients – concentric remodeling. After the basic treatment with spironolactone only half of the patients with AH and GOLD 2 presented concentric hypertrophy of LV (9 (47 %)), (8 (42 %) patients showed concentric remodeling and 2 (10 %) pa-tients had normal LV geometry. No patients presented eccentric hypertrophy of LV.

It is well known, that concentric LV hypertrophy is an established risk factor for atrial fibrillation, diastolic and systolic heart failure and sudden death. So decrease of the number of patients with this type of the LV hypertrophy in AH and COPD using aldosterone antagonist will have significant positive effect on cardivascular prognosis.

Conclusions. Additional use of spironolactone to the basic treatment of heart failure provides decrease of concentric LV hypertrophy and reappearance of normal LV geometry in patients with AH and COPD, that agrees with the data of other researchers.

5

THE DYNAMICS OF TRANSFORMING GROWTH FACTOR β1 IN SERUM OF PATIENTS WITH CHRONIC OBSTRUCTIVE PULMONARY DISEASE COMBINED WITH ARTERIAL

HYPERTENSION AFTER SPIRONOLACTONE TREATMENT Dielievska V.Yu.

KhNMU, the department of internal medicine № 2, сlinical immunology and allergology, Kharkiv

The objective: to study the effect of spironolactone on the dynamics of

transforming growth factor β1 (TGF-β1) in patients with chronic obstructive pulmonary disease (COPD) and arterial hypertension (AH).

Material and methods. The study involved 105 patients with AH and COPD with II-III degrees of bronchial obstruction (54 men and 26 women, mean age 64,02 ± 1,54 years). The 1 group consisted of 39 patients with AH and COPD treated with basic therapy; the 2 group of 41 patients additionally received spironolactone in a dose of 50 mg for 3 months. The comparison groups consisted of 25 individuals with AH and 20 healthy individuals. Serum TGF-β1 was determined by ELISA.

Results. Patients with AH and COPD showed increased serum TGF-β1 on 100% compared to the control group and on 34% compared with AH (p <0,05). These results are consistent with the findings of the foreign researchers, that re-ported about TGF-β1 involvement in the pathogenesis of COPD. Thus, we ob-served an increase of TGF-β1 in patients with AH and COPD III on 38,7% compared with patients with AH and COPD II (p <0,05). A significant increase of serum TGF-β1 while progression of bronchial obstruction promotes apoptosis and leads to the lung tissue decay. Spironolactone therapy in patients with AH and COPD II resulted in significant decrease of TGF-β1 on 23,0% as compared to the data before treatment, and on 11.2% as compared to the basically treated patients (p <0.05). In patients with AH and COPD III the use of spironolactone led to the decrease of TGF-β1 on 20,8% as compared to before treatment pa-rameters and on 10,5% as compared to the patients with standard treatment (p <0,05). Since the increase of TGF-β1 in COPD is accompanied by the perivascular fibrosis and squamous metaplasia of the bronchial epithelium, the decrease of fibrogenic growth factor might improve the metabolism of connec-tive tissue in the lungs.

Conclusions. Aldosterone antagonist spironolactone in patients with AH and COPD reduces fibrogenic processes by reducing serum levels of TGF-β1.

6

MARKETING RESEARCH OF NARCOTIC AND PSYCHOTROPIC DRUGS, PRESENTED IN THE PHARMACEUTICAL MARKET OF

UKRAINE TODAY Ermolenko T.I., Karnaukh E.V., Starov K.P., Stoyanova Y.D.

Kharkiv National Medical University, Department of Pharmacology and medical Prescription, Kharkov, Ukraine

There is a problem of treatment and provision of narcotic and psychotro-

pic substances (NPS) the patients who need them for medical purposes in Ukraine. It is appropriate to study pharmacy security institutions NPSs and their level of accessibility.

In the analysis of the level of presence of NPSs in retail establishments, it was found out that 56% of pharmaceutical institutions of Ukraine as of 2014, level of provision NPS was 30%. 50-70% of NPS is observed in 13% of phar-maceutical establishments. In 3% of pharmacy institutions NPS level of supply was 70-80%. The range is dominated by the domestic producer NPS, which makes up 53% of the total.

It was found out that such drugs as Solpadein, Kofeks, Kodarin are in great demand at the Ukrainian pharmaceutical market.

According to research the level of NPC availability is: 41% of NPS ac-cessible to citizens with an average level of income; 35% – are available to all; 15% – are available only to citizens with a high level of income; 2% – to any-one.

Based on this information, we can conclude that the number of psycho-tropic and narcotic drugs at pharmaceutical market of Ukraine is not sufficient for a complete treatment of patients with mental disorders, and the relief of pain attacks.

7

ЭФФЕКТИВНОСТЬ ОСНОВНОГО КУРСА ЛЕЧЕНИЯ ТУБЕРКУЛЕЗА В УСЛОВИЯХ СТАЦИОНАРА

Абрамов А.В., Коломиец В.М. ГБОУ ВПО КГМУ Минздрава России, г. Курск

Эпидемическая ситуация в странах Европейского региона ВОЗ, в

том числе и РФ, и Украине, еще далека от прогнозируемой и даже при достижении ее стабилизации необходима интенсификация лечения (кли-нической реабилитации – КР), как основного противоэпидемического ме-роприятия. Эффективность КР в течение последних лет, несмотря на вне-дрение новых режимов и препаратов для этиотропной терапии, в том чис-ле и в условиях стационара, повышается крайне медленно. Между тем именно в таких условиях возможно интенсифицировать лечение и снизить экономическое бремя туберкулеза, так как на этом этапе экономические затраты самые высокие.

Целью исследования является определение факторов эффективности КР в условиях стационара для ее дальнейшей интенсификации и возмож-ной реорганизации.

Материалы и методы. Приведены результаты обследования и эффек-тивности КР 6034 больных с различными формами туберкулеза, находив-шихся на стационарном лечении в клинической базе (КБ) ГБОУ ВПО КГМУ. При КР использованы стандартные режимы этиотропной терапии, ориентированные на рекомендации ВОЗ (программа DOTS и DOTS+), для оценки эффективности наряду с общепринятыми критериями, как пре-кращение бактериовыделения и исчезновения деструктивных изменений по данным лучевых методов обследования, использовали и другие кри-терии.

Результаты и обсуждение. В течение 6 лет интенсивную фазу основ-ного курса лечения (ИФОКЛ) применили 3419 впервые выявленным (В/В), 340 больным с рецидивом (БР) и 2275 с хроническим течением про-цесса (длительно болеющим – ДБ). Эффективность КР оценивали после проведения ИФОКЛ длительностью не более 3 месяцев, но при лекарст-венноустойчивых формах и наличии других отягощающих факторов – в течение 5 месяцев. Эффективность КР составила 58,71% прекращения бактериовыделения и 32,69% рубцевания полостных образований при в целом положительном эффекте у 82,60% принимавших ИФОКЛ. Она бы-ла различной при различном характере процесса – соответственно 74,89%, 52,86% и 86,69% при лечении В/В, 61,60%, 29,96% и 84,41% в случаях БР, но лишь у 39,07%, 12,60% и 76,18% для длительно болеющих больных. Кроме выраженных факторов, влияющих на эффективность КР, таких как исходное состояние процесса, наличие и характер лекарственной устойчи-вости МБТ имело значение уровень медикаментозного обеспечения

8

ИФОКЛ и использования патогенетической, включая хирургическое, те-рапии. Так, при вынужденном использовании преимущественно индиви-дуализированных режимов максимальная потребность в денежных сред-ствах на 48,7% выше средней величины фактически сложившихся расхо-дов на лекарственную терапию больных туберкулезом в условиях ста-ционара.

Начавшееся в России использование препаратов третьей группы (3 ряда) при лечении туберкулеза с широкой лекарственной устойчиво-стью микобактерий (ШЛУ МБТ), таких как линезолид, перхлозан, меро-пенем, имипенем+циластатин, амоксициллин+клавулановая кислота, ста-новится тяжким бременем для организации СМП больным туберкулезом. Эти препараты, кроме высокой стоимости, вызывают значительные по-бочные реакции и для их ликвидации или предупреждения необходимы опять таки значительные средства с целью проведения терапии прекры-тия. И опять таки в конечном итоге возрастает стоимость ИФОКЛ.

На эффективность СМП существенно влияет и такой фактор, как уровень приверженности больного лечению (УПБЛ). Даже при макси-мально оптимальном медикаментозном обеспечении до 18% больных не заканчивают ИФОКЛ в стационарных условиях, лечение же их амбула-торно не всегда возможно проконтролировать. Основными факторами, снижающими УПБЛ, является социальная дезадаптация, сопутствующие заболевания и зачастую психологическая нестабильность. Использование оригинальной методики определения УПБЛ с последующей его корректи-ровкой позволило добиться сокращения нарушений режимов лечения до 4,2% случаев оказания СМП.

Выводы. С учетом факторов, влияющих на эффективность ИФОКЛ в условиях стационара противотуберкулезных учреждений, необходима реорганизация системы оказания СМП путем преимущественного исполь-зования индивидуализированных режимов этиотропной терапии при ста-бильном обеспечении лекарственными средствами и оборудованием.

9

МИКРОБИОЛОГИЧЕСКОЕ ИССЛЕДОВАНИЕ ЛИПОСОМАЛЬНОЙ ГЕЛИ ДИКЛОФЕНАКА НАТРИЯ

Азимова Н.А., Юлдашева К.К. Ташкентский фармацевтический институт,

г. Ташкент, Республика Узбекистан E-mail: ms.nargez@mail.ru Тел: +99894 644 38 86

В настоящее время нестероидные противовоспалительные средства

(НПВС) представляют собой группу лекарственных средств, которые ши-роко применяются в клинической практике. Это объясняется тем, что они обладают противовоспалительным, анальгезирующим и жаропонижаю-щим эффектами и приносят облегчение больным с соответствующими симптомами (воспаление, боль, лихорадка), которые отмечаются при мно-гих заболеваниях. Преимуществом НПВС перед наркотическими анальге-тиками является то, что они не угнетают дыхательный центр, не вызывают эйфорию и лекарственную зависимость, а при коликах имеет значение еще и то, что они не обладают спазмогенным действием. Среди НПВС од-ним из наиболее мощной противовоспалительной активностью облада-ет диклофенак натрия. Для получения стойкого эффекта нужно принимать его длительное время. При этом важно учесть, что при длительном приеме диклофенака натрия как и других нестероидных противовоспалительных препаратов, может возникнуть нежелательные побочные эффекты, свя-занные с желудочно-кишечным трактом и почками. Такой существенный недостаток данного лекарственного средства стал причиной создания ле-карственного препарата нового поколения, которое блокирует только фермент воспаления, не влияя на фермент защиты и поэтому при длитель-ном приеме, практически не влияет на функции органов пищеварительно-го тракта. На сегодняшний день липосомы являются перспективными но-сителями лекарственных веществ. Их получают из природных фосфоли-пидов, они полностью биодеградируемы и биосовместимы для включения в них многих фармакологически активных веществ. Включенные в липо-сомы лекарственные вещества становятся более устойчивыми в организ-ме, так как изолированы липидной мембраной от повреждающих воздей-ствий внешней среды, в частности от разрушения в желудочно-кишечном тракте, и в меньшей степени оказывают общетоксическое действие на ор-ганизм. С целью повышения эффективности и уменьшения побочного действия нами был разработан липосомальный гель диклофенака натрия на гидрофильной основе. Целью данного исследования явилось изучение соответствия разработанной нами липосомальной гели диклофенака на-трия по показателю «Микробиологическая чистота» требованиям НД. Ис-пытание на микробиологическую чистоту включает количественное опре-деление жизнеспособных микроорганизмов, а также выявление опреде-

10

ленных их видов, наличие которых недопустимо в нестерильных лекарст-венных формах. Микробиологический контроль препарата проводили по ГФ XI. Испытания проводили двухслойным агаровым методом в чашках Петри диаметром 90–100мм. Образец лекарственной формы в количестве 10г эмульгировали в фосфатном буферном растворе рН 7,0 с помощью стеклянных бус и минимального количества эмульгатора (Твин-80) в со-отношении 1:10. Приготовленный раствор образца вносили в специальные среды №1, №3, №8 и инкубировали в течении 5 суток при температуре 30-350С, среду №2 инкубировали в течении 5 суток при температуре 20-250С. В конце эксперимента подсчитывали общее число жизнеспособных мик-роорганизмов, находили среднее значение, умножая его на показатель разведения, вычисляли общее число дрожжевых и плесневых грибов в 1г препарата. По требованиям НД общее число аэробных бактерий и грибов (суммарно) должно быть не более 102 (в 1г или в 1 мл) по результатам анализа получилось менее 10 КОЕ. Энтеробактерий и других грамотрица-тельных бактерий должно быть не более 10 (в 1г или в 1 мл), результаты анализа показали их отсутствие. Микроорганизмы Pseudomonas аeruginosa и Staphylococcus aureus по требованиям нормативного документа должны отсутствовать, в результате наших исследований выявлено соответствие этого показателя требованиям НД. Таким образом, микробиологические исследования разработанной липосомальной гели диклофенака натрия показали, что в 1г липосомальной гели содержится менее 10 жизнеспо-собных микроорганизмов и грибов, а Enterobacteriaceae, Pseudomonas aeruginosa и Staphylococcus aureus отсутствуют, то есть по микробиологи-ческим показателям препарат соответствует требованиям НД.

11

ЕНЕРГОТРОПНІ ВЛАСТИВОСТІІ ПОХІДНИХ 3-БЕНЗИЛКСАНТИНУ,

ЩО ВИЯВЛЯЮТЬ КАРДІОПРОТЕКТНУ ДІЮ Александрова К. В., Левіч С. В., Шкода О. С., Юрченко Д. М. Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя

Дисбаланс окисно-відновних процесів у мітохондріях, що призво-

дить до необмеженого утворення вільних радикалів та інших агресивних чинників, лежить в основі патогенезу багатьох захворювань, в тому числі й ішемічної хвороби серця (ІХС). Лікування ІХС в основному розглядало-ся з позицій покращення кардіогемодинаміки, проте в теперішній час ува-гу дослідників привертають препарати, які б володіли енерготропним ефектом, знижували прояви мітохондріальної дисфункції та нормалізува-ли дисбаланс пулу аденілнуклеотидів.

Тому метою нашої роботи було встановлення енерготропних власти-востей потенційного кардіопротектора н-пропіл 3-бензил-7-(2-феніл-2-оксоетил)ксантиніл-8-метилтіоацетату.

Дослідження проводоли на білих щурах з використанням моделі інфаркту міокарду, який відтворювали послідовним введенням розрахова-них доз ізадрину та пітуітрину. В якості рефернс-препарату використову-вали мілдронат. Для біохімічного аналізу використовували гомогенізат серця тварин. Вміст аденілових нуклеотидів в тканинах міокарду визнача-ли методом тонкошарової хроматографії. На четверту добу експерименту в тканинах міокарду відмічалося підвищення рівня АМФ, на фоні знижен-ня рівня АДФ та АТФ, що пояснюється посиленим розпадом останнього при ішемічному пошкодженні. Введення похідного ксантину привело до нормалізації пулу макроергічних фосфатів.

Для поглибленого аналізу стану енергозабезпечення кардіоміоцитів в умовах інфаркту міокарду нами для цієї сполуки, а також майбутнього еталону порівняння (препарат мілдронат) були розраховані такі показники енергетичного обміну: енергетичний заряд, енергетичний потенціал, кое-фіцієнт порівняння, індекс фосфорилювання та показник термодинамічно-го контролю дихання.

В результаті проведених досліджень були встановлені виражені енер-готропні властивості н-пропіл 3-бензил-7-(2-феніл-2-оксоетил)-ксантиніл-8-метилтіоацетату та показано, що за силою цїєї дії він перевищує рефенс-препарат мілдронат.

12

ДОСЛІДЖЕННЯ ДІУРЕТИЧНОЇ АКТИВНОСТІ ПОХІДНИХ 3-АРИЛ(АРАЛКІЛ)КСАНТИНУ

Александрова К.В., Левіч С.В., Шкода О.С., Юрченко Д.М. Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя

Діуретики – це доступні та ефективні препарати, що стали обов’яз-

ковим компонентом лікування артеріальної гіпертензії. Проте, не зважаю-чи на високу ефективність, більшість сечогінних засобів проявляють не-бажану побічну дію: гіпокаліємію, гіпохлоремічний алкалоз, азотемію, порушення білкового обміну та ін., що обмежую їх застосування в прак-тичній медицині та спонукає до пошуку нових більш ефективних діуре-тичних препаратів. В цьому аспекті увагу привертають похідні ксантину, серед широкого спектру біологічної дії яких є і у діуретична, та які відно-сяться до малотоксичних речовин.

Метою нашої роботи було дослідження діуретичної активності ново-синтезованих похідних 3-арил(аралкіл)ксантину, які за результатом попе-реднього комп’ютерного прогнозу володіють сечогінним ефектом.

Насамперед була вивчена гостра токсичність речовин за допомогою табличного експрес-методу В. Б. Прозоровського. Результати дослідження показали, що ці сполуки відносяться до малотоксичних речовин (IV клас), а показники LD50 були застосовані для розрахунку доз похідних ксантину при дослідженні сечогінного ефекту.

Визначення діуретичної активності 3-арил(аралкіл)ксантинів прово-дили за методом Берхіна Є. Б. на безпородних щурах обох статей масою 160-210 г. Тварини були розділені на групи по 7 щурів в кожній. Дослі-джувані речовини вводили інтрагастрально у вигляді водної суспензії в дозі 1/10 від LD50, одночасно із водним навантаженням у кількості 3 мл на 100 г ваги тіла тварини. В якості еталонів порівняння використовували гі-дрохлортіазид та фуросемід в дозах 25 мг/кг та 20 мг/кг відповідно. Конт-рольна група одержувала 3 мл фізіологічного розчину. Сечу збирали через кожні 2 год. протягом 4 год.

Проведені дослідження показали, що всі похідні 3-арил(аралкіл) ксантинів, які вивчалися, володіють вираженими діуретичними властивос-тями, а деякі з них за показниками активності наближаються до або пере-вищують еталони порівняння.

13

К ИЗУЧЕНИЮ ЗЮЗНИКА ЕВРОПЕЙСКОГО Алиев С.У., Зайнутдинов Х.С., Пулатова Т.П., Анваржонов У.М. Ташкентский фармацевтический институт, Ташкент, Узбекистан В соответствии запросами медицины нами изучен зюзник европей-

ский – Lycopus europaeus L., из семейства яснотковых – Lamiaceae, широ-ко применяемый в народной медицине Узбекистана при сердечно-сосу-дистых и тиреоидных заболеваниях. Зюзник европейский представляет собой многолетнее травянистое растение широко распространенное по влажным местам, по берегам рек и арыков Узбекистана. Сырье для фито-химического анализа собрано в ботаническом саду г. Ташкента. При фи-тохимическом изучении травы зюзника европейского, собранной в фазе цветения, общепринятыми методами установлено 0,2 % эфирных масел; 4,22 % смолистые вещества; 0,12 % урсоловой кислоты; 0,09 % β-сито-стерин; 0,08 % кумарины; 9,8 % титрируемых полифенолов; 8,75 % фено-локислоты, 1,05 % флавоновые вещества, 0,2 % антоцианы, холин, амино-кислоты, сахара, органические кислоты, витамины.

С целью стандартизации лекарственного сырья определены число-вые показатели по требованию ГФ XI. При этом установлены содержание суммы флавоноидов в пересчете на лютеолин, не менее 0,5 %; влажность не более 11 %; золы общей не более 13 %; золы, нерастворимой в 10 % хлористоводородной кислоты, не более 1 %; почерневших, побуревших и пожелтевших частей растений, не более 5 %; стеблей, в том числе отде-ленных при анализе, не более 30 %; органической примеси, не более 2 %; минеральной примеси, не более 2 %. При изучении микроскопии листьев установлены характерные признаки зюзника европейского: клетки нижне-го эпидермиса сильно извилистостенные, устьица с двумя или изредка с тремя околоустьичными клетками эпидермиса, простые волоски короткие, одно-двуклеточные или длинные многоклеточные, большинство из них изогнутые, все они имеют довольно утолщенную наружную оболочку. Железистые волоски с одно-двуклеточной ножкой и одно-двуклеточной головкой. Клетки верхнего эпидермиса слабоизвилистостенные или почти прямостенные со слегка утолщенными четковидными оболочками. Клетки эпидермиса вокруг длинных волосков образуют розетку. По требованию ГФ XI определены экстрактивные вещества и установлено содержание их извлекаемых водой не менее 18 %, 40 % спиртом не менее 19 %, 70 % спиртом не менее 23 %.

В дальнейшем с целью поиска основных биологически активных веществ будет проведено фармакологическое изучение экстрактов полу-ченных различными экстрагентами.

14

БИОФАРМАЦЕВТИЧЕСКИЕ ИССЛЕДОВАНИЯ ТАБЛЕТОК ДЛЯ ЛЕЧЕНИЯ НЕРВНОЙ СИСТЕМЫ

ДЕТСКОГО ВОЗРАСТА Ахмедова Д.Т., Юнусова Х.М., Шодиева Н.Б.

Ташкентский фармацевтический институт, г.Ташкент «Проблемы детского организма отличны от проблем взрослых, и ме-

таболизм организма ребенка также отличен. Медикаменты должны быть приспособлены специально для него». Однако, во многих случаях на практике практически любое распространенное заболевание у ребенка ле-чится как такое же заболевание у взрослого, назначаются одни и те же препараты, только в меньшей дозе. По литературным данным известно, что нехватка специальных лекарственных форм в педиатрии приводит к недостаточной терапевтической эффективности.

Особенности детского организма и изменение этиологической струк-туры заболеваний в современных условиях обязывают искать новые под-ходы к наиболее адекватному выбору терапии. Большое значение приоб-ретает включение в комплекс лечения применение специальных лекарст-венных форм для детей. С помощью этого возможно обеспечить безопас-ное и эффективное лечение и профилактику детских болезней. Необходи-мо помнить, что применение «взрослых» лекарственных форм при дет-ских болезнях далеко не всегда может обеспечить достаточный клиниче-ский эффект, тогда как применение специальных детских форм приводит к большему успеху. В связи с этим вопрос разработки технологии и стан-дартизации детских лекарственных форм и их специфики является крайне актуальным.

В данном сообщении изложены результаты проведенного биофар-мацевтического исследования оценки качества разработанной детской ме-тодом in vitro. Установлено, что тест растворимости в первом приближе-нии характеризует биологическую доступность препарата, так как на практике имеется весьма частая корреляция между скоростью растворения и всасывания.

Целью данной работы являлось исследования времени высвобожде-ния препарата из лекарственной формы в экспериментах in vitro.

Известно, что на скорость высвобождения активного вещества влияют следующие показатели: вспомогательные вещества, объем и рН растворяющей среды, скорость вращения корзинки. Исследования биоло-гической доступности таблеток «Стигер-S» в экспериментах in vitro про-водились по методике «Вращающаяся корзинка», включенный в ГФ XI. Для подбора оптимального значения рН растворяющей среды нами были использованы следующие растворяющие среды: нейтральная – вода очи-щенная, кислая – 0,1 н раствор хлористоводородной кислоты и щелочная –

15

0,1 н раствор гидроксида натрия. В экспериментах объем растворяющей среды был выбран стандартный – 1000 мл.

Полученные данные эксперимента показали, что рН растворяющей среды оказывает влияние на скорость высвобождения действующих ве-ществ из исследуемых таблеток. На основании полученных результатов по изучению влияния рН среды на скорость растворения таблеток «Сти-гер-S» для дальнейших исследований нами рекомендовано использование нейтральной среды – воды очищенной.

Для установления оптимальной скорости вращения корзинки экспе-рименты проводили при скоростях вращения корзинки 50, 100, 150 и 200 об/мин. Полученные результаты эксперимента показали, что высво-бождение активного вещества из таблеток «Стигер-S» при различных ско-ростях вращения корзинки происходит интенсивно. Следует отметить, что при скорости вращения корзинки 100,150,200 об/мин концентрация дейст-вующих веществ перешедших в раствор за 45 минут, составляет более 75%, что отвечает требованиям XI, что доказывает в подобных условиях наблюдается кинетика высвобождения активной субстанции по уравне-нию первого порядка. Согласно полученным данным, при скорости вра-щения корзинки 50 об/мин высвобождение действующих веществ из ана-лизируемых таблетированных лекарственных форм составило менее 75%. Для научного обоснования рациональной скорости вращения корзинки были рассчитаны антилогарифмы полученных значений для всех анализи-руемых таблеток.

На основании полученных результатов по изучению влияния рН среды на скорость растворения таблеток «Стигер-S» для дальнейших ис-следований рекомендовано использование нейтральной среды – воды очищенной. В экспериментах объем растворяющей среды установлен в количестве 1000 мл, который был выбран учитывая чувствительность раз-работанного нами метода количественного определения действующих веществ.

Исходя из полученных данных, для дальнейшего исследования каче-ства готовой продукции с биофармацевтической точки зрения рекоменду-ется скорость вращения корзинки 100 об/мин.

Во всех случаях проведения исследований необходимо поддержание температурного режима 37±10С.

16

ДОСЛІДЖЕННЯ РЕПАРАТИВНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ НУКЛЕО ЦМФ ФОРТЕ ПРИ ПОШКОДЖЕННЯХ

НИЖНЬОАЛЬВЕОЛЯРНОГО НЕРВА. Барило О. С., Фурман Р. Л.

Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова, м. Вінниця, Україна

Вступ Вагоме місце серед переломів кісток скелета через свої функціона-

льні і косметичні особливості займають ушкодження кісток обличчя. Особ-ливу увагу викликають переломи в межах кута нижньої щелепи, тобто там, де найчастіше відбувається перелом (типове місце перелому) і прохо-дить нижньощелеповий канал. При переломах тіла нижньої щелепи спо-стерігається травма нижньоальвеолярного нерва в каналі. Найчастіше роз-повсюдженими неврогенними розладами в цьому випадку будуть пору-шення чутливості шкіри нижньої губи і слизової оболонки у вигляді анес-тезії, гіперестезії або парестезії. Порушення функції нерва різного ступе-ню виникають при безпосередній травмі нерва під час травми, а також при компресії нерва післяопераційним набряком. До теперішнього часу пи-тання розробки комплексу післяопераційної реабілітаційної терапії у паці-єнтів з невритом нижнєальвеолярного нерва, викликаного компресією в нижньощелепному каналі, все ще залишаються відкритими.

Матеріали та методи дослідження. Було проведено оперативне втручання та подальше післяопераційне

лікування 45 хворих з ангулярними переломами нижньої щелепи, що су-проводжувались клінікою пошкодження нижнього альвеолярного нерва. Роботу виконано у відділенні щелепно-лицевої хірургії Вінницької міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги. Хворих поділено на 2 гру-пи. В групу порівняння відібрано пацієнтів, яким проводилась загально-прийнята терапія з використанням антибіотиків, антигістамінних препара-тів та знеболюючих. В основну групу увійшли пацієнти, яким проводили таку ж загальноприйняту терапію та препарат Нуклео ЦМФ форте. Для порівняння було відібрано наступні данні об’єктивного обстеження – по-рушення тактильної чутливості, порушення температурної чутливості, по-рушення больової чутливості нижньої губи та підборіддя, порушення ма-ндибулярного рефлексу, що свідчать про порушення функціонування ни-жнєальвеолярного нерва. Обстеження проводились на момент госпіталіза-ції та на 7-му і 14-у добу.

Результати дослідження Після проведеного дослідження виявлено, що в групі порівняння

відновлення тактильної, температурної та больової чутливості проходило повільно і за період спостереження суттєво не змінилось. Інша картина

17

спостерігається в основній групі з використанням Нуклео ЦМФ форте. Тут відбулось значне покращення в усіх показниках (відповідно тактильна чутливість на 66,07%, температурна чутливість на 67,85%, больова чутли-вість на 60,71%). Також спостерігали значну регресію симптомів пору-шення мандибулярного рефлексу при використанні препарату Нуклео ЦМФ форте.

Висновок Препарат Нуклео ЦМФ форте значно зменшує інтенсивність проявів

всіх видів порушення чутливості в зоні іннервації нижньоальвеолярного нерва. Використання препарату Нуклео ЦМФ форте є оправданим в ком-плексній терапії переломів нижньої щелепи, що супроводжується клініч-ними проявами пошкодження нижнього альвеолярного нерва.

18

МИКРОБИОЛОГИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ РАЗВИТИЯ МОЧЕКАМЕННОЙ БОЛЕЗНИ

Батрак Е.А., Андреева И.Д., Рябова И.С., Завада Н.П. ГУ «Институт микробиологии и иммунологии им. И. И. Мечникова

НАМН Украины», г. Харков, Украина Причины развития мочекаменной болезни до настоящего времени

точно не установлены. Исследования специалистов указывают на роль различных видов энтеробактерий при данной патологии в качестве этио-логический фактора развития заболевания. Процесс характеризуется обра-зованием нерастворимых соединений, которые травмируют мочевыводя-щие пути и способствуют контаминации их микроорганизмами, что в дальнейшем лишь усугубляет заболевание. Одной из характерных особен-ностей инфекционного процесса при мочекаменной болезни является ад-гезия микроорганизмов, которая есть начальным этапом в развитии воспа-лительного процесса.

Широкое применение противомикробных средств в медицинской практике для борьбы с патогенными микроорганизмами способствовало появлению и развитию в них защитных механизмов – средств выживания. Такие механизмы сохранения жизнедеятельности в условиях воздействия антибиотиков и антисептиков, реализуемых за счет изменения генома микробной клетки в процессе его мутации характеризуют как резистент-ность микроорганизмов к антибактериальным препаратам.

Эффективность эмпирической антибактериальной терапии в первую очередь зависит от правильного выбора антибактериального препарата, т. е. рациональное планирование антибиотикотерапии подразумевает обя-зательный микробиологический мониторинг резистентности клинических изолятов.

Целью настоящего исследования явилось изучение некоторых фак-торов патогенности (адгезивные способности) штаммов микроорганизмов, выделенных от больных мочекаменной болезнью, и оценка степени чувст-вительность их к антибактериальным препаратам.

Материалы и методы. Исследованы 92 клинических изолята, выде-ленные от больных мочекаменной болезнью с воспалительными процес-сами в мочевыводящих путях, среди которых преобладали микроорганиз-мы семейства Enterobacteriaceae: Escherichia coli, Klebsiella pneumonia, Enterobacter cloaceae, Citrobacter freundii, Providencea rettgeri. Забор мате-риала проводился до начала антибактериальной терапии. Идентификацию выделенных культур бактерий осуществляли по морфологическим, тинк-ториальным, культуральным и биохимическим свойствам общепринятыми методами. Исследование чувствительности микроорганизмов к антибакте-риальным препаратам проводилось диско-диффузионным методом на сре-

19

де Мюллера-Хинтона с использованием стандартных коммерческих дисков. Адгезивные свойства микроорганизмов изучали по методике В. И. Брил-лиса и соавт. с вычислением индекса адгезивности микроорганизмов (ИАМ). Микроорганизм считали неадгезивным при ИАМ ≤ 1,75; низкоад-гезивным – от 1,76 до 2,5; среднеадгезивным – от 2,51 до 4,0 и высокоад-гезивным – ≥ 4,0.

Результаты. Для E. coli ИАМ составил (3,56 ± 0, 12), для K. Pneumo-niae – (3,01 ± 0,09), для E. cloaceae – (3,39 ± 0,06), что свидетельствует о средней степени их адгезивности. У C. freundii и P. rettgeri ИАМ был со-ответственно (1,2 ± 0,14) и (1,1 ± 0,12), что свидетельствовало об их неад-гезивности и, следовательно, неспособности быть контаминирующей флорой при мочекаменной болезни.

Анализ результатов определения чувствительности исследуемых штаммов энтеробактерий к антибиотикам выявил высокий уровень резис-тентности микроорганизмов к пенициллинам и цефалоспоринам II поко-ления. Большинство исследованных штаммов сохраняли чувствительность к цефалоспоринам III и IV поколений, карбапенемам, аминогликозидам, фторхинолонам, нитрофуранам и фосфомицину.

Выводы. Изучение биологических свойств микроорганизмов, выде-ляемых при мочекаменной болезни, представляет собой важный фактор для отбора клинически значимых патогенов и оптимизации проводимой антибактериальной терапии.

20

ВПЛИВ КВЕРТИНУ НА ПОКАЗНИКИ ЛІПІДНОГО ОБМІНУ У ХВОРИХ НА СЕЧОКАМ’ЯНУ ХВОРОБУ КОМОРБІДНУ

З МЕТАБОЛІЧНИМ СИНДРОМОМ Білай С. І., Довбиш М. О., Білай І. М.

Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя Сечокам’яна хвороба є одним з найпоширеніших захворювань у сві-

ті, яке розвивається частіше за все у осіб працездатного віку. Один з фак-торів розвитку нефролітіазу повязують з гіперурекімією. У той же час у пацієнтів з метаболічним синдромом підвищення рівня сечової кислоти – незалежний предиктор кардіоваскулярної смертності, розвитку цукрового діабету, артеріальної гіпертензії, атеросклерозу та нефролітіазу. В останні роки активно розроблюється перекисна теорія атерогенезу. У зв’язку з цим вибір тактики лікування хворих камінням сечовидільної системи є ве-ликою проблемою сучасної урології. Дуже важливим моментом є профі-лактика й лікування нефролітіазу лікарськими засобами, які володіють комбінованими властивостями з урахуванням порушення ліпідного, вуг-леводного, мінерального та білкового метаболізму. Одним з таких лі-карських препаратів є квертин, що містить біофлаваноїди, які виконують функцію регуляторів біохімічних процесів. Метою даного дослідження було вивчення впливу квертину у хворих сечокам’яною хворобою, асоці-йованою з метаболічним синдромом, на показники ліпідного обміну і процесів перекисного окислення ліпідів. Квертин призначався по 1 таб-летці 3 рази на добу протягом 2 місяців. В комплексну фармакотерапію входили також пероральні гіпоглікемічні засоби, антигіпертензивні, гіпо-ліпідемічні, спазмолітичні та анальгетичні засоби. У результаті дослі-дження було виявлено зниження рівня загального холестерину, тригліце-ридів, β-ліпопротеїдів, індексу атерогенності, підвищення рівня α-холе-стерину. В процесі лікування спостерігалося зниження рівня проміжних і кінцевих продуктів ПОЛ, а також відновлення вмісту в сироватці крові ферменту антиперикисного захисту глутатіонредуктази і ендогенного ан-тиоксиданту α-токоферолу. Таким чином, на фоні базисної терапії квертин нормалізував процеси ПОЛ і показники ліпідного обміну, що підтверджує доцільність його застосування в комплексній терапії для профілактики і лікування сечокам’яної хвороби, коморбідної з метаболічним синдромом.

21

КОМБИНИРОВАННЫЕ СРЕДСТВА ТЕРАПИИ ДЕРМАТОЗОВ СОЧЕТАННОЙ ЭТИОЛОГИИ

Болотная Л.А. Харьковская медицинская академия последипломного образования,

г. Харьков На долю дерматозов, осложненных бактериальными, грибковыми и

бактериально-грибковыми инфекциями, приходится 17% всех дерматозов. В патогенезе полиэтиологических дерматозов значимую роль играют па-тогенные стафилококки, а также различные микробные ассоциации, пато-генные грибы, обладающие выраженной антигенной активностью. Мик-робная сенсибилизация является пусковым, поддерживающим и отягчаю-щим фактором у больных с дерматозами многофакторной природы. В этой связи устранение действия различных инфекционных агентов при дерматозах сочетанной этиологии является ключевым направлением ле-чения пациентов.

При назначении лечения больному дерматозом сочетанной этиоло-гии, руководствуются обычными правилами для наружной терапии, кото-рые важны при лечении как острых, так и хронически рецидивирующих дерматозов. Терапия всегда индивидуальна и зависит от возраста больно-го, причины, провоцирующей заболевание, клинической формы, остроты и/или степени тяжести процесса. При выборе топического препарата, осо-бенно с активной действующей субстанцией, например, глюкокортико-стероиды (ГКС), необходимо учитывать показания для назначения, пере-носимость и совместимость с условиями жизни, режима больного и его финансовых возможностей.

В наружной терапии, помимо монокомпонентный топических ГКС, сегодня стали незаменимыми комбинированные препараты, оказывающие не только противовоспалительный, но и антимикробный эффект. При те-рапии дерматоза, осложненного вторичной инфекцией, топические ГКС способствуют быстрому подавлению воспалительной реакции кожи и полной элиминации возбудителя инфекции. Однако, применение ГКС без учета формы препарата, характера сыпи, локализации процесса или не-обоснованное применение ГКС при зуде кожи, «чистых» ГКС на инфи-цированные очаги, а также смешивание разных препаратов («разведение») являются самыми частыми причинами нерациональной терапии хрониче-ских дерматозов.

22

ВПЛИВ ХОНДРОЇТИНА СУЛЬФАТУ НА СТАН ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ ЩУРІВ ПІСЛЯ КРІОТРАВМИ Бречка Н.М., Бондаренко В.О., Малова Н.Г., Сиротенко Л.А.,

Комарова І.В., Спиридонов А.В. Державна установа «Інститут проблем ендокринної патології

ім. В.Я.Данилевського НАМН України» (ДУ ІПЕП), м.Харків

Вважається, що простатит займає провідне місце за поширеністю се-

ред запальних урологічних захворювань чоловічої статевої сфери. При цьому виникають численні проблеми з сечовипусканням, знижується лібідо і порушується еректильна функція. А за відсутності грамотного лікування приблизно у 40 % спостерігається та чи інша форма безпліддя, оскільки пе-редміхурова залоза (ПЗ) вже не може виробляти достатню кількість якісно-го секрету для забезпечення рухливості сперматозоїдів. Лікування має бути комплексним, тому, хоча сучасний арсенал простатопротекторів містить достатню кількість препаратів для лікування захворювань ПЗ, їх недоліком залишається обмежена здатність впливати на весь комплекс порушень у простаті. Доцільним стало вивчення впливу субстанції хондроїтина суль-фату (ХС) на показники морфофункціонального стану ПЗ щурів в умовах кріотравматичного простатиту, викликаного за допомогою препарату «Ва-ртнер». Кріотравматичний вплив на ПЗ проявлявся прямим кріоураженням її тканини: порушенням гемодинаміки та запаленням залозистої тканини, що відповідає деяким патогенетичним аспектам розвитку простатиту. Мета дослідження – визначення особливостей морфофункціонального стану ПЗ щурів в умовах експериментального кріотравматичного простатиту та ко-рекція патологічного процесу хондроїтину сульфатом.

Досліди проводили на білих статевозрілих самцях щурів популяції Вістар з масою 250-350 г. При моделюванні кріотравматичного простати-ту тварини були розподілені на такі групи: 1 гр. – негативний контроль (інтактні щури); 2 гр. – позитивний контроль (контрольна патологія – тва-рини з модельованим кріотравматичним простатитом); 3 гр. – група тва-рин, яким в лікувальному режимі з 2-го по 11-й день після кріотравми вводили субстанцію ХС у дозі 60 мг/кг. Препаратом порівняння обрано Простаплант форте (виробництва компанії «Schwabe», Німеччина) у дозі 35 мг/кг. Експериментальний кріотравматичний простатит викликали на-кладанням на ПЗ (перешийок та вентральні частини) протягом 5 секунд аплікатору, зрошеного препаратом «Вартнер». Вартнер® (Фармаспрей, Ні-дерланди) – аерозоль, який при нанесенні на поверхню шкіри, слизових оболонок та ін. тканин викликає різке охолодження останніх та розвиток кріотравматичного запалення. Мікроскопічне вивчення морфофункціона-льного стану ПЗ проводили за загальноприйнятою методикою.

23

Результати дослідження. Через 12 днів після кріотравми у щурів спостерігали виразне продуктивне запалення у залозистій тканини і у ото-чуючій її парапростатичній тканині. У залозистій тканині порушувалося розташування ацинусів залозок. Багато ацинусів загибли, у тих, що зали-шилися, у просвіті видні злущені дегенеровані епітеліальні клітини. Епі-телій таких ацинусів проліферував. Міжацинарна тканина інфільтрована лімфоцитами, гістіоцитами, плазматичними клітинами, місцями видно крововиливи, набряк та білковий випіт. Кровоносні судини повнокровні. Після курсу введення ХС морфофункціональний стан багатьох простатич-них залозок досліджених зон передміхурової залози покращився порівня-но з контрольною патологією. Однак, іноді мали місце ацинуси з доволі великим розміром, підвищеною звивистістю форми, стоншенням або вог-нещевим пошкодженням цілістності епітеліальної вистілки. Гемодинаміч-ні розлади не виразні. Простаплант форте сприяв виразному збереженню стану значної кількості ацинусів простатичних залозок, зникненню або зменшенню запалення у міжацинарній стромі та парапрастатичній ткани-ні. Отже, кріотравма викликає у ПЗ щурів зміни, які характеризуються на-самперед деструкцією простатичних залозок у зоні кріовпливу і, як слідс-тво, зменшенням кількості нормально функціонуючих залозистих оди-ниць. Ці зміни часто поєднуються з виразною продуктивною запальною реакцією як у залозистій, так і парапростатичній тканині, порушенням мі-сцевої гемодинаміки. ХС сприяє відновленню морфоструктури доволі значної кількості секреторних одиниць (ацинусів простатичних залозок), зниженню ознак запалення після кріотравми, покращенню місцевої гемо-динаміки ПЗ. Тобто, ХС на цій експериментальній моделі виявляв проста-топротекторну дію. За ефектом простатопротекторної дії ХС майже не по-ступався препарату порівняння Простапланту форте.

24

СПЕКТРОФОТОМЕТРИЧНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ГЛІЦИНУ В ЛІКАРСЬКИХ ФОРМАХ Васюк С. О., Портна К. П.

Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя Гліцин – замінна амінокислота, представляє собою центральний

нейромедіатор гальмівного типу дії. Надає позитивний вплив при м'язових дистрофіях, зумовлює седативну дію, покращує метаболічні процеси в тканинах мозку та представлений низкою препаратів на фармацевтичному ринку України. Тому вимоги до якості препаратів, що містять гліцин, до-сить високі і потребують точних, високочутливих, надійних і доступних методів кількісного аналізу, які можуть використовуватися у рутинному контролі якості ліків. В цьому плані найперспективнішою є спектрофото-метрія у видимій області спектра із застосуванням високочутливих кольо-рореагентів, в ролі яких можуть виступати деякі похідні нафтохінону, на-приклад 2,3-дихлор-1,4-нафтохінон (дихлон).

Метою нашої роботи була розробка методики кількісного визначен-ня гліцину в капсулах на основі його реакції з дихлоном.

Експериментально встановлено, що дихлон реагує з гліцином у се-редовищі ДМФА (при концентрації води не більше ніж 4 %) при темпера-турі 95°С з утворенням забарвленого продукту з максимумом абсорбції при 470 нм.

Досліджувана реакція є достатньо чутливою, про що свідчить межа виявлення, яка становить 3,16 мкг/мл. Підпорядкування закону світлопо-глинання перебуває в межах концентрацій гліцину 5,00 – 8,00 мг/100мл.

Виходячи з отриманих результатів, нами було розроблено методику кількісного визначення гліцину в капсулах і апробовано її на такій лікар-ській формі як «Доппельгерц актив Гліцин+В-вітаміни« капсули 500 мг (Queisser, Німеччина).

Для розробленої методики було визначено лінійність, збіжність і правильність відповідно до вимог Державної Фармакопеї України і вста-новлено, що методика є валідною за цими характеристиками.

Таким чином, методика є точною, правильною, високочутливою, економічною та зручною у виконанні, тому може бути рекомендована для використання в аналізі вищезазначеного лікарського засобу.

25

ГОСТРІ І ХРОНІЧНІ УРАЖЕННЯ ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ ТА РИЗИК РОЗВИТКУ ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ Галушко О. І., Крупач А. М., Куновський В.В.

Львівський національний медичний університет імені Д. Галицького, м. Львів

Лікування хворих з ураженням підшлункової залози (ПЗ) залишаєть-

ся актуальним та потребує пошуку додаткових оптимальних підходів до стратегії ведення таких пацієнтів. Враховуючи значну кількість публікацій у яких відображено проблеми лікування хворих на цукровий діабет (ЦД) метою аналізу було опрацювання етіопатогенетичних аспектів ризиків розвитку ЦД на ґрунті гострого і хронічного панкреатиту (ГП і ХП).

Матеріали і методи. Основу дослідження склав аналіз даних літера-турного пошуку, за період 2005-2014 років, із формування дайджесту з даної проблеми, з використанням пошукових системам Google, PubMed, Yandex, за ключовими словами (цукровий діабет, підшлункова залоза, за-палення, гострий і хронічний панкреатит).

Результати та їх обговорення. На підставі проведеного опрацювання літератури констатовано, що клінічний перебіг ХП в більшості випадків корелює з формуванням трьох основних синдромів – біль в животі, пору-шення процесу травлення і цукрового діабету (Бурчинский Г. И. 2011; Не-догода В. В., Сергеев В. С., 2013; Лопаткина Т. Н., 2008; Alessandris C.D. 2007).

Початковий період (до 10 років) характеризується чергуванням заго-стрень і ремісії, коли переважають болі в животі різної локалізації та інтен-сивності (Винокурова Л. В., Трубицына И. Е., 2010; Винокурова Л. В., Дубцова Е. А., Попова Т. В., 2013). Стадія зовнішньосекреторної недоста-тності розвивається, як правило, після 10 років перебігу хвороби (Bolton C.E., 2007). В цей період больовий синдром поступово супроводжується появою симптомів, обумовлених порушенням травлення (нудота, втрата апетиту, підвищення газоутворення зі здуттям живота, проноси). Розлади вуглеводного обміну спочатку характеризуються гіпоглікемічними стана-ми (Білоусова О.О., Нікітіна Н.В., Мішуровская Т.С., Цодіков Г.В., 2007; Андреєва О.Г., 2006), які зумовлені викидом інсуліну у зв'язку з ушко-дженням бета-клітин підшлункової залози, що супроводжується порушен-ням (Y. Amrani, A.L. Lazaar, R. Hoffman et al., 2009; Caspian J. 2012) їх то-лерантності до глюкози (ознаки панкреатичної недостатності розвивають-ся при втраті 80 – 90% функціонуючої паренхіми підшлункової залози), при якій її рівень в крові натще нормальний (Heinonen I., 2012), а після прийому їжі, що містить вуглеводи, виникає більш висока і більш тривала (Kersul A.L.20111), ніж в нормі, гіперглікемія (Мищенко Н.О.,2009; Бур-чинский Г. И. 2011; Винокурова Л. В., Дубцова Е. А., Попова Т. В., 2013;

26

Cheng K. 2010). Розвитку порушень вуглеводного обміну може сприяти, як абсолютна інсулінова недостатність, зумовлена запаленням і склероти-чними змінами, так і конституціональна тканинна інсулінорезистентність, що є компонентом метаболічного синдрому. Наступним етапом перебігу ХП може бути розвиток цукрового діабету (Nair RJ, Lawler L., Miller MR., 2007; Самсонов О.О., 2007; Schibli S., 2008).

ЦД виявляють у 35-40% хворих з довгостроковим хронічним пан-креатитом, причому власне цукровий діабет стверджено у 15-20% хворих (Pallayova M., 2011). Загалом ризик розвитку цукрового діабету у пацієн-тів з ХП варіює між 30 та 83%, на ґрунті алкогольної етіології (ХП) ця кі-лькість сягає 30 – 50% (Винокурова Л. В., Дубцова Е. А., Попова Т. В., 2013; Murali Mohan B.V.. 2012).

Отже, проведений дайджест публікацій по проблемі визначення під-ґрунтя до формування ЦД дозволяє констатувати, що передумовою його виникнення є хронічне ураження паренхіми залози з формуванням лока-льних ділянок кальцифікації. У пацієнтів з хронічним панкреатитом ура-ження тканин тіла і хвоста ПЗ разом із острівцями Лангерганса, зустріча-ється набагато частіше ніж у хворих з гострим ураженням підшлункової залози (Cheng K. 2010), а значить, можна стверджувати, що ХП є більш небезпечним фактором розвитку ЦД в порівнянні з ГП. Загалом ризик розвитку ЦД на ґрунті ХП є значно більший, ніж після резекційних опера-цій на ПЗ обумовлених гострим панкреатитом (Schibli S., 2008).

Таким чином, на основі проведеного літературного аналізу, можна зробити заключення, що пацієнтам з хронічним ураженням ПЗ ризик ви-никнення ЦД на противагу гострого запалення (ГП) є в три рази вищий, а отже наявність ствердженого у хворого діагнозу ХП детермінує потребу в динамічному моніторингу за рівнем глюкози у даного контингенту паці-єнтів, що має бути необхідним елементом та обов’язковою складовою при проведенні, як медико-профілактичних оглядів, так і стаціонарного ліку-вання.

27

СЕДАТИВНА ДІЯ ЕКСТРАКТУ ГЛУХОЇ КРОПИВИ БІЛОЇ Гончаров О.В., Очкур О.В., Ковальова А.М.

Національний фармацевтичний університет, м. Харків Види роду Lamium синтезують різні групи біологічно активних ре-

човин (БАР) і мають достатню сировинну базу. Надземні органи Lamium album і Lamium purpureum містять флавоноїди, дубильні речовини, іридої-ди, сапоніни, алкалоїди, ефірну олію та полісахариди. В народній медици-ні глуха кропива біла і глуха кропива пурпурова застосовуються як засоби з відхаркувальною, протизапальною, спазмолітичною, сечогінною, крово-спинною і заспокійливою дією. За даними наукових першоджерел БАР цих рослин проявляють цитостатичну, антипроліферативну, антирадика-льну активність. Детальне вивчення БАР цих рослин, виявлення фармако-логічної дії виділених комплексів сполук, одержання з них лікарських препаратів є актуальним завданням для фармації.

У траві даних видів нами виявлено та ідентифіковано гідроксикума-рини, флавоноїди, гідроксикоричні кислоти; методом хромато-мас-спект-рометрії ідентифіковано бензойну та фенол- і фенілкарбонові кислоти. Нами було одержано густий екстракт з трави глухої кропиви білої і вивче-но його психотропні властивості. Дослідження проводили на білих мишах, як препарат порівняння використовували екстракт Passiflora incarnata в вигляді сиропу «Алора». Досліджуваний екстракт у дозі 100 мг/кг, а також референс-препарат екстракт пасифлори у дозі 375 мг/кг після одноразово-го введення чинять виражений психоседативний ефект, який проявляється зниженням рухової і орієнтовно-дослідницької активності. Депримуюча дія на ЦНС більш виражена для екстракту глухої кропиви, ніж для екстра-кту пасифлори, причому в рівній мірі як пригнічення горизонтального (на 32% порівняно з контролем), так і вертикального компонентів (на 50% по-рівняно з контролем, р<0,05). Відмінною рисою дії екстракту глухої кро-пиви у дозі 100 мг/кг від дії екстракту пасифлори є виражене зниження ве-гетативного супроводу емоційної реакції. Властивість досліджуваної суб-станції може бути складовою стреспротекторної дії і використовуватися для корекції нейрогенних вегетативних розладів.

Отже, екстракт трави L. album L. є перспективним об’єктом для по-дальшого фармакологічного вивчення механізмів депримуючої актив-ності.

28

ТОКСИКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ КОМПЛЕКСНОГО СТОМАТОЛОГІЧНОГО ГЕЛЮ НА ОСНОВІ ТРОКСЕРУТИНУ

І НАНОСРІБЛА Деримедвідь Л.В., Гревцова І.Б.

Національний фармацевтичний університет, м. Харків Лікування захворювань пародонту є важливою складовою сучасною

стоматології. Запальні захворювання тканин пародонту характеризується прогресуючим руйнуванням нормальної структури альвеолярного відрос-тка щелепи.

Пародонтит може стати наслідком дії патогенних мікроорганізмів, що накопичуються в зубному нальоті і камені, травм зуба, карієсу, неякіс-но виконаного зубного протезування або реставрації порушень цілісності зуба. Істотно підвищують вірогідність розвитку пародонтиту порушення гігієни порожнини рота, викривлення зубів і порушення прикусу, особли-вості харчування, зниження загальної імунної реактивності організму па-цієнта.

Для місцевого лікування захворювань пародонту досить широко ви-користовують гелі, т.к. вони (на відміну від мазей) добре фіксується на вологій слизовій оболонці, і головне – лікарські компоненти з гелю мо-жуть досить легко проникнути крізь слизову оболонку ясен і подіяти на вогнище запалення.

Метою нашого дослідження стало дослідження токсикологічних властивостей комплексного гелю на основі троксерутину і наносрібла, створеного на кафедрі ЗТЛ НФаУ.

Досліди з вивчення гострої токсичності гелю на основі троксерутину і наносрібла проводили на 12 білих щурах вагою 170-200 гр. та 12 мурча-ках вагою 385-475 г. у відповідності до вимог ДФЦ МОЗ України. Експе-рименти на тваринах проводили відповідно до правил «Європейської кон-венції захисту хребетних тварин, яких використовують в експерименталь-них та інших наукових цілях» (м. Страсбург, 1986 р.).

Встановлено, що при пероральному та місцевому застосуванні ви-щеозначеного стоматологічного гелю у дозі 5 г/кг не спостерігалось заги-белі тварин, що дозволило віднести вищезазначений засіб до IV класу ток-сичності, тобто практично не токсичні речовини. Розтин тварин показав, що органи експериментальних тварин були без патологічних змін.

Таким чином проведений експеримент свідчить про можливість по-дальших доклінічних досліджень стоматологічного гелю на основі трок-серутину і наносрібла для створення на його основі препарату для місце-вого лікування захворювань парадонту.

29

ВИВЧЕННЯ ПРОТИЗАПАЛЬНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ МАЗІ НА ОСНОВІ ЕКСТРАКТУ ПІДМАРЕННИКА СПРАВЖНЬОГО

ТА АНЕСТЕЗИНУ Деримедвідь Л.В., Кривуша О.О.

Національний фармацевтичний університет, м. Харків В сучасній українській медицині досить широко використовуються

препарати на основі рослинної лікарської сировини. Одним із них є підма-ренник звичайний, який відноситься до трав'янистих рослин родини Маре-нові (Rubiaceae).

Трава підмаренника справжнього містить глікозиди галіозин, флаво-ноїди, кумарини, рубіадин і асперулозид, дубильні речовини, лимонну кис-лоту, незначну кількість ефірної олії, сичужний фермент та інші речовини.

У народній медицині підмаренник використовують як зовнішній засіб. Міцним настоєм і свіжим соком промивають рани. Порошком із трави при-сипають рани, нариви та опіки і виразки, це прискорює їхнє загоєння.

Метою наших досліджень стало вивчення проти набрякових властиво-стей мазі на основі екстракту підмаренника справжнього та анестезину. Досліди проводили на 24 білих щурах вагою 180-210 гр. відповідно до

вимог ДФЦ МОЗ України на моделі гострого запального набряку, який ви-кликався субплантарним введенням в задню лапу щурів 0,1 мл 1% водного розчину каррагеніну. Експеримент проводили відповідно до правил «Євро-пейської конвенції захисту хребетних тварин, яких використовують в експе-риментальних та інших наукових цілях» (м. Страсбург, 1986 р.). Усі тварини були розподілені на 4 групи по 6 тварин у кожній. Інтактні

тварини, неліковані тварини, тварини, ліковані експериментальною маззю та тварини, ліковані референт-препаратом маззю диклофенака натрія. В результаті проведеного дослідження встановлено, що експериментальна

мазь на основі екстракту підмаренника справжнього та анестезину чинить помірну протизапальну дію. Сумарна протинабрякова активність дослідної мазі склала 30%, мазі диклофенаку -47%. Максимум протинабрякової активності мазі на основі екстракту підма-

ренника справжнього та анестезину прийшовся на 2 та 3 годину досліду (кі-нінова та простагландінова фази запалення), дилофенаку – на 3-4 годину експерименту (простагландинова фаза). Результати проведеного дослідження свідчать про перспективи подаль-

ших поглиблених досліджень мазі на основі екстракту підмаренника справ-жнього та анестезину для створення на її основі нового вітчизняного препа-рату з протизапальними властивостями.

30

ДОСЛІДЖЕННЯ ТОКСИКОЛОГІЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ПРЕПАРАТУ НА ОСНОВІ ОЛІЇ ЧОРНОГО ТМИНУ Деримедвідь Л.В., Стрельнікова Д.С., Калько К.О.,

Абделькріб Лахліфі Національний фармацевтичний університет, м. Харків

Проблема лікування органів гепатобіліарної системи є однією з акту-

альних задач сучасної гепатології. Незважаючи на широкий асортимент гепатопротектоних засобів, що знаходяться на фармацевтичному ринку України, пошук нових гепатопротекторів триває.

Одним із перспективних напрямків створення гепатопротекторних препаратів є використання рослинної сировини, яка здавна використову-ється у народній медицині при лікуванні захворювань ШКТ.

Метою наших досліджені стало вивчення токсикологічних властиво-стей препарату на основі олії тмину чорного (Nigella Sativa), розробленого на кафедрі промислової фармації НФаУ.

Дослідження токсикологічних властивостей препарату на основі олії чорного тмину проведено на 24 білих щурах-самцях вагою 185-220 гр.

Тварини знаходилися на стандартному раціоні та в стандартних умо-вах віварію відповідно до санітарно-гігієнічних норм.

Усі досліди проводили відповідно до методик і вимог ДФЦ МОЗ України. Досліди на тваринах проводили відповідно до правил «Європей-ської конвенції захисту хребетних тварин, яких використовують в експе-риментальних та інших наукових цілях» (м. Страсбург, 1986 р.). Отримані результати обробляли методами варіаційної статистики.

Встановлено, що при одноразовому пероральному застосуванні пре-парату на основі олії чорного тмину у дозі 5 г/кг не викликало загибелі піддослідних тварин, що дозволило віднести олію чорного тмину до IV класу токсичності, тобто практично не токсичні речовини. Розтин тварин показав, що органи тварин були без патологічних змін.

Наступним етапом експерименту стало вивчення токсичності препа-рату з олії чорного тмину при пероральному застосуванні протягом 14 діб.

В результаті досліду встановлено, що тривале застосування препара-ту не викликало загибелі піддослідних тварин. Вони були рухливі, зовніш-ній вигляд був звичайний, активно споживали їжу та воду. Діурез був без особливостей, однак спостерігалась деяка послаблююча дія препарату.

Таким чином проведене дослідження свідчить про нетоксичність препарату на основі олії тмину чорного і доцільність її подальшого дослі-дження як перспективного препарату для застосування в гепатології.

31

ИЗУЧЕНИЕ ПРОТИВОМИКРОБНОЙ АКТИВНОСТИ ПРОИЗВОДНЫХ 4,7-ДИГИДРОТЕТРАЗОЛО[1,5 α] ПИРИМИДИНА

Дьячков М.В., Гладков Е.С. Запорожский государственный медицинский университет

ГНУ НТК «Институт монокристаллов» НАН Украины, Харьков Известно множество, производных пиримидина, которые применя-

ются в медицине в качестве высокоэффективных, противогрибковых, про-тивомикробных, противоопухолевых лекарственных препаратов.

Не смотря на то, что синтетические антибиотики занимают лиди-рующее место в лечении инфекционных заболеваний, повсеместное при-меняемая антибиотикотерапия имеет ряд негативных свойств, одно из ко-торых проявляется в формировании резистентности микроорганизмов к используемым лекарственным средствам. В связи с этим поиск новых ма-лотоксичных веществ обладающих выраженным противомикробным эф-фектом приобретает особую актуальность.

В качестве исследуемых соединений были выбраны ранее синтези-рованные производные 4,7-дигидротетразоло[1,5 α] пиримидина.

Для изучения антимикробной и фунгицидной активности использо-вали эталонные тест-культуры как грамположительных, так и грамотрица-тельных бактерий, которые относятся к различным по морфофизиологи-ческим особенностям клинически значимым группам возбудителей ин-фекционных заболеваний. В качестве набора стандартных тест-культур были взяты штаммы микроорганизмов: грамположительные (Staphylococ-cus aureus ATCC 25923), грамотрицательные (Escherichia coli ATCC 25922, Pseudomonas aeruginosa ATCC 27853) и грибов (Candida albicans ATCC 885-653). Методом 2-кратных серийных разведений в жидких пита-тельных средах были изучены: минимальная ингибирующая концентра-ция, минимальная бактерицидная концентрация и минимальная фунги-цидная концентрация. Результаты работы показали, что все исследуемые вещества обладают противомикробной и противогрибковой активностью. Это в свою очередь определяет перспективность дальнейших исследова-ний в данном направлении.

32

ДОСЛІДЖЕННЯ ГОСТРОЇ ТОКСИЧНОСТІ ТА СПЕЦЕФІЧНОЇ АКТИВНОСТІ

СУХОГО ЕКСТРАКТУ ЦИКОРІЮ ТА КУКУРУДЗИ Єзерська О.І., Калинюк Т.Г., Гаврилюк І.М.

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

Пошук нових гепатопротекторів рослинного походження є актуаль-

ною проблемою сьогодення. Перспективним активним фармацевтичним інгредієнтом є сухий екстракт цикорію та кукурудзи. Для одержання ін-формації щодо безпечності застосування лікарських засобів, визначають основний параметр їх токсичності, а саме: середньосмертельну дозу (ЛД50).

Метою нашої роботи було дослідження гострої токсичності та спе-цифічної активності розробленого нами сухого екстракту цикорію і куку-рудзи.

Дослідження гепатопротекторної дії екстракту цикорію і кукурудзи сухого проводили на білих нелінійних статевозрілих щурах-самцях масою 180±20 г, розведених у віварії ЛНМУ ім. Данила Галицького. Гострий ге-патит викликали шляхом одноразового внутрішньошлункового введення тетрахлорметаном (CCl4) у дозі 5 мл/кг маси тварини у вигляді 50% олій-ного розчину. Досліджувані та референт-препарати вводили внутрішньо-шлунково впродовж 7 діб до застосування CCl4 у дозах 100 мг/кг. Шлях введення обраний відповідно до передбачуваного способу застосування ЛЗ у клінічній практиці.

На основі проведеного дослідження з вивчення гострої токсичності розроблений екстракт цикорію і кукурудзи сухий при внутрішньошлунко-вому введенні можна віднести до V класу токсичності речовин, тобто практично нетоксичних сполук.

Профілактичне застосування екстракту цикорію і кукурудзи сухого запобігало ушкодженню печінки CCl4. Активність аланінамінотрансфера-зи, аспартатамінотрансферази та лужної фосфатази була нижчою, ніж у групі тварин з CCl4-індукованим гострим гепатитом, відповідно у 2,2, 1,4 та 1,3 рази. За ступенем нормалізації морфофункціональних показників гепатопротективний ефект досліджуваного розроблено екстракту не по-ступався силібору.

33

РІВЕНЬ РЕЗИСТЕНТНОСТІ ДО АНТИБІОТИКІВ ПОЗАЛІКАРНЯНИХ ШТАМІВ STAPHYLOCOCCUS AUREUS

Завада Н. П. ДУ «Інститут мікробіології та імунології ім. І. І. Мечникова

НАМН України», м. Харків, Україна Одне з провідних місць серед збудників інфекційних захворювань

посідають Staphylococcus aureus та є одним з головних нозокоміальних збудників. Важливою особливістю резистентних стафілококів є висока ча-стота асоційованої стійкості до антибактерійних препаратів різних груп. Насьогодні спостерігається формування та зростання кількості полірезис-тентних шпитальних штамів. В той же час розповсюдження полірезистен-тних штамів стафілококів, циркулюючих у позалікарняних умовах, вивче-но недостатньо.

Метою роботи стало дослідження та моніторинг рівня резистентнос-ті до антибактеріальних препаратів клінічних ізолятів Staphylococcus aureus, вилучених у позалікарняних хворих.

Матеріали та методи. Досліджено 52 штами S. aureus, вилучених від хворих які перебували на амбулаторному лікуванні. Забір матеріалу про-водився до початку антибактеріальної терапії. Виділення та ідентифіка-цію мікроорганізмів здійснювали загальноприйнятими методами.

Результати дослідження.В результаті дослідження виявлено низький рівень чутливості позалікарняних штамів S. aureus до антибактеріальних препаратів (20,0 %). Рівень резистентності досліджених штамів до окса-циліну склав 11,7 %. Усі досліджені штами S. aureus були чутливі до ван-коміцину та 96,7 % – до гентаміцину. 70,0 % позалікарняних штамів S. aureus були чутливі до ципрофлоксацину та 55,0 % – до ерітроміцину. Найменш чутлививі позалікарняні штами S. aureus були до кліндаміцину (лише 10,0 % чутливих штамів). До тетрацикліну, рифампіцину, фузідіну, ко-тримоксазолу, хлорамфеніколу, лінезоліду, нітрофуранів у позалікар-няних штамів S. aureus не виявилось значної чутливості (відсоток чутли-вих штамів у межах 13,3–48,3). Половина штамів S. aureus володіли полі-резистентністю до антибіотиків.

Висновки. Врахування даних дослідження чутливості до антибіоти-ків штамів S. aureus, вилучених від осіб,які перебували у амбулаторних умовах, сприятиме підвищенню ефективності та оптимізації лікування стафілококових інфекцій.

34

ИЗУЧЕНИЕ ДИНАМИКИ ЦИТОКИНОВОГО ПРОФИЛЯ КРОВИ КРЫС С ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЙ

ИНСУЛИНОРЕЗИСТЕНТНОСТЬЮ НА ФОНЕ ПРИМЕНЕНИЯ 1-(4-ХЛОРФЕНИЛ)-N,N-ДИМЕТИЛ-АЛЬФА-

(2-МЕТИЛПРОПИЛ)ЦИКЛОБУТАНМЕТАНАМИНА (СИБУТРАМИНА)

Загайко А.Л., Брюханова Т.А., Шкапо А.И. Национальный фармацевтический университет, г. Харьков

Проблема распространенности и поиска путей фармакологической

коррекции заболеваний, связанных с инсулинорезистентностью (ИР) оста-ется чрезвычайно актуальной. На сегодняшний день одной из ведущих провоцирующих причин формирования ИР является ожирение. Эта забо-левание сопровождается рядом патологических изменений, которые опо-средованы интенсивным высвобождением свободных жирных кислот (СЖК) вследствие активации липолиза и нарушением метаболизма жиро-вой ткани, что сопровождается дисбалансом продукции адипокинов (ади-понектина, резистина, висфатина), провоспалительных цитокинов (факто-ра некроза опухоли альфа – TNF-α, интерлейкина-6 – ИЛ-6) и др. В Ук-раине зарегистрировано только одно вещество, влияющее на центральные звенья развития ожирения – 1-(4-Хлорфенил)-N,N-диметил-альфа-(2-ме-тилпропил)циклобутанметанамин (сибутрамин), который является селек-тивным ингибитором обратного нейронального захвата норадреналина и серотонина, что обусловливает нормализацию пищевого поведения и уси-ление термогенеза (в том числе за счет активирующего воздействия на β3-адренорецепторы бурой жировой ткани). Учитывая ключевую роль ожирения в патогенезе ИР, представлялось перспективным в рамках на-шей работы, изучить механизм терапевтического воздействия сибутрами-на при экспериментальной ИР путем исследования его влияния на актив-ные молекулы, секретируемые жировой тканью.

Материалы и методы. В качестве экспериментальных животных ис-пользовали крыс-самцов линии Wistar, которых разделили на 3 экспери-ментальные группы – 1) интактные животные (здоровые); 2) контрольная патология (ИР, вызванная длительным введением низких доз дексамета-зона); 3) животные, которым на фоне введения дексаметазона вводили си-бутрамин. ИР моделировали внутрибрюшинным введением дексаметазона (Severino C. и соавт., 2002). Для изучения механизмов лечебной эффек-тивности сибутрамина, препарат вводили внутрижелудочно в эффектив-ной терапевтической дозе (с учетом коэффициента видовой стойкости). Определяли динамику содержания в плазме крови глюкозы, иммунореак-тивного инсулина (ИРИ), адипонектина, резистина, TNF-α, ИЛ-6, рассчи-тывали индекс ИР.

35

Результаты и обсуждение. Длительное введение низких доз дексаме-тазона приводило к развитию гипергликемии и гиперинсулинемии, а уве-личение индекса ИР в 1,69 раз подтверждало формирование синдрома ИР. На фоне этого нарушалась функциональная и эндокринная активность жировой ткани, что сопровождалось дисбалансом содержания адипокинов – уменьшением концентрации адипонектина в 1,9 раз и повышением – ре-зистина в 1,6 раз. Кроме того, показатели провоспалительных цитокинов – TNF-α и ИЛ-6 увеличивались в 1,19 и 4,35 раз соответственно относитель-но показателей здоровых животных. Описанные изменения свидетельст-вовали о развитии воспаления и нарушения метаболизма жировой ткани, что способствовало формированию и прогрессированию ИР. Введение ис-следуемого препарата – сибутрамина в значительной степени нивелирова-ло патологические изменения, которые развивались на фоне введения дек-саметазона. Гликемический профиль и содержание ИРИ достоверно нор-мализовались относительно аналогичных показателей группы контроль-ной патологии. При этом индекс ИР снизился в 1,24 раза. Механизм тера-певтического эффекта препарата, вероятно, базируется на благоприятном влиянии на цитокиновый профиль, что подтверждалось положительной динамикой изучаемых маркеров. Содержание адипонектина увеличива-лось в 1,75 раз, что обусловливало повышение чувствительности клеток к инсулину, снижение скорости глюконеогенеза, уменьшение липотоксич-ности СЖК, что при одновременном снижении содержания резистина приводило к устранению гипергликемии и гиперинсулинемии. Уменьше-ние продукции TNF-α и ИЛ-6 опосредовало устранение их патологиче-ских эффектов – гиперлептинемии, увеличения секреции кортизола, раз-вития оксидативного стресса и атерогенной дислипидемии, которые име-ли место у животных с ИР.

Выводы. Длительное введение низких доз дексаметазона сопровож-дается развитием ряда патологических изменений, характерных для син-дрома ИР. Применение сибутрамина в значительной степени устраняет проявления ИР. При этом фармакодинамика препарата реализуется, с од-ной стороны, за счет норадренергических и серотонинергических меха-низмов, а с другой – путем влияния на продукцию адипокинов и цитоки-нов жировой тканью.

36

РОЗРОБКА ТА ВАЛІДАЦІЯ СПЕКТРОФОТОМЕТРИЧНОЇ МЕТОДИКИ КІЛЬКІСНОГО ВИЗНАЧЕННЯ ЛОРАТАДИНУ

В ТАБЛЕТКАХ «АЛЕРІК» Загородній С.Л., Васюк С.О.

Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя Алергічні захворюванняостаннім часом набувають все більшого по-

ширення серед населення, а особливо, серед жителів великих промисло-вих міст. Фармацевтичний ринок пропонує споживачам великий асорти-мент протиалергійних препаратів. Одним з найпоширеніших і разом з тим найефективніших, можна назвати блокатор Н1-рецепторів – лоратадин. У зв’язку з цим метою нашої роботи була розробка нових простих, ефек-тивних та доступних методів аналізу лоратадину.

Об’єктом наших досліджень був обраний лікарський препарат – таб-летки «Алерік», що містять по 10 мг лоратадину. Також у роботі було ви-користано субстанцію лоратадину фармакопейної чистоти, хімічно чисті сульфофталеїнові барвники та розчинники. Вимірювання оптичної густи-ни проводилось на спектрофотометрі Specord 200 (Analytikjena, Німеч-чина).

Виходячи з даних про розчинність лоратадину та сульфофталеїнових барвників, в якості розчинника було вибрано ацетон. В ході досліджень встановлено, що лоратадин реагує з бромкрезоловим зеленим у ацетоно-вому розчиніз утворенням стійкого продукту жовтого кольору, що має ма-ксимум абсорбції при 411нм. Реакція відбувається швидко за кімнатної температури. Межа виявлення лоратадину складає 9,7·10-7 г/мл, що свід-чить про її високу чутливість.Підпорядкування закону Бера перебуває у межах концентрацій 1,5–3,0 мг/100мл. Розроблена методика була застосо-вана до лікарської форми «Алерік» та успішно валідована за вимогами Державної фармакопеї України. Були встановлені такі валідаційні харак-теристики, як лінійність, прецизійність на рівні збіжності, специфічність, правильність та робасність методом стандарту.

Отже, було розроблено нову, швидку, економічну та точну методику кількісного визначення лоратадину в таблетках і успішно застосовано її до лікарської форми «Алерік». Розроблена методика відповідає вимогам ДФУ і може бути рекомендована для використання в фармацевтичних та інших хімічних лабораторіях.

37

МЕТОД ПРЯМОГО ПРЕССОВАНИЯ В ТЕХНОЛОГИИ ТАБЛЕТИРОВАНИЯ «НИМЕ-S»

Зуфарова З.Х., Юнусова Х.М., Илхомова Н.Б. Ташкентский фармацевтический институт,г.Ташкент1,2

Фармацевтический завод ООО «SAMO», г.Ташкент3

Нестероидные противовоспалительные средства (НПВС) представ-

ляют собой обширную и разнообразную по химическому строению груп-пу лекарственных средств, относящихся к числу наиболее широко приме-няемым в медицинской практике. Большая популярность НПВС объясня-ется их действием против боли, воспаления и повышенной температуры тела, то есть симптомов, сопровождающих многие заболевания. За по-следние годы арсенал нестероидных противовоспалительных средств по-полнился значительным числом новых лекарств, причем поиск ведется в направлении создания препаратов, сочетающих высокую эффективность с улучшенной переносимостью.

Целью настоящей работы являлось создание удобных в применении, обладающих достаточной биологической доступностью и стабильностью при хранении лекарственных форм противовоспалительного действия. Объектом исследования явилось нимесулид – N-(4-Нитро-2-феноксифе-нил) метансульфонамид, откуда видно, что препарат принадлежит к груп-пе сульфонамидов.

В данном сообщении приводятся результаты исследования в области получения таблеток методом прямого прессования таблеток «НИМЕ-S». Следует отметить, что на сегодняшний день прямое прессование является наиболее современной технологией таблетирования лекарственных пре-паратов и возможность его применения обеспечивается технологическими свойствами лекарственных субстанций, которые для большинства порош-кообразных веществ требуют оптимизации. В технологии существует не-сколько приемов расширения возможностей использования прямого прес-сования. Одним из них, наиболее широко распространенным, является способ, который заключается в улучшении технологических свойств таб-летируемой порошкообразной субстанции или смеси субстанций путем подбора и добавления вспомогательных веществ. Основными требова-ниями, предъявляемыми к данной группе вспомогательных веществ, это: стабильность при хранении, хорошая прессуемость, способность быстро и полностью высвобождать действующее вещество и образовывать прочные таблетки. Учитывая данное обстоятельство, а также экономическую сто-рону вопроса, в качестве наполнителей и разрыхлителей использовали: сахарозу, лактозу, натрия бикарбонат, кальция карбонат, глюкозу, карто-фельный крахмал, микрокристаллическую целлюлозу, ГПМЦ, лимонную и виннокаменную кислоту и другие вещества, как в отдельности, так и в

38

различных комбинациях. В качестве технологических показателей суб-станции изучены насыпная плотность, сыпучесть, угол естественного от-кос, пористость, коэффициент уплотняемости и прессуемости, прессуе-мость и остаточная влажность. Определение указанных параметров про-водили согласно методикам ГФ ХI и соответствующей НТД. Исследова-ния технологических свойств субстанции и вспомогательных веществ проводили на приборах фирмы «Erweka» (Германия), размер частиц оце-нивали методом микроскопии. Результаты исследования показали, что субстанция нимесулида характеризуются неудовлетворительными значе-ниями сыпучести (от 0,298 до 1,071*10-3 кг/с), насыпной плотности (от 225,15 до 399,14 кг/м3), угла естественного откоса (от 50,1 до 62,0 градуса и пористости (от 66,98 до 85,78%). Из полученных результатов изучения субстанции нимесулида можно заключить, что субстанция нимесулид об-ладает плохой сыпучестью, насыпной плотности и в то же время вполне удовлетворительной прессуемостью. Неудовлетворительные результаты технологических параметров субстанции нимесулид предполагал о необ-ходимости использования вспомогательных веществ. Первоначально мы изучали возможность получения таблеток методом прямого прессования, который, как известно, имеет ряд преимуществ. Анализ полученных тех-нологических параметров показал необходимость добавки вспомогатель-ных веществ, улучшающих сыпучесть. Но из-за несоответствующих тех-нологических свойств таблетки оказались плохого качества – таблеточная масса прилипала к пресс – инструменту, таблетки не соответствовали тре-бованиям по распадаемости. Таблетки, полученные прямым прессовани-ем, не соответствовали требованиям ГФ ХI.

Таким образом, таблетки «НИМЕ-S» полученные методом прямого прессования не представляется возможным, вследствие чего было опреде-лено использовать метод влажного гранулирования и введение в состав комплекс вспомогательных веществ.

39

ИЗУЧЕНИЕ ТЕХНОЛОГИЧЕСКИХ СВОЙСТ В ПРЕССУЕМОЙ МАССЫ ТАБЛЕТОК СТОПТУССИНА

ПО УСОВЕРШЕНСТВОВАННОЙ ТЕХНОЛОГИИ Зуфарова З.Х., Юнусова Х.М., Инагамов Ш.А.

Ташкентский Фармацевтический институт, г.Ташкент Среди основных проблем фармации ведущими являются расширение

ассортимента лекарственных препаратов и улучшение биофармацевтиче-ских свойств существующих. Усовершенствование составов существую-щих лекарственных форм наиболее востребованных препаратов, замена импортируемых вспомогательных веществ на представителей местного сырья, соответственно приведет к уменьшению себестоимости готовой продукции. Это в свою очередь – одна из основных задач отечественной фармацевтической технологии.

В современном мировом фармацевтическом производстве наблюда-ется увеличение количества воспроизведенных оригинальных препаратов. Учитывая данный факт, было решено усовершенствовать технологию и состав такого препарата как Стоптуссин. Стоптуссин комбинированный препарат применяющийся в комплексном лечении инфекционно-воспали-тельных заболеваниях верхних и нижних отделов дыхательных путей, оказывающий отхаркивающее и противокашлевое действие. Действую-щим веществом таблеток Стоптуссин является гвайфенезин и бутамират дигидроксицитрат. В данной статье приводится данные исследования по изучение технологических свойств прессуемой массы таблеток Стоптус-сина, полученного по усовершенствованному составу.

Целью данного исследования явилось изучение технологических свойств таблеточной массы Стоптуссина, полученного по рекомендуемым составам и обосновать принципиальную возможность получения оптими-зированной таблетированной лекарственной формы. В исследованиях изучены следующие технологические характеристики прессуемой массы: фракционный состав, сыпучесть, насыпная плотность, прессуемость, ко-еффициент уплотняемости и остаточная влажность. Были приготовлены экспериментальные образцы таблеток Стоптуссин с добавлением в раз-личных соотношениях и сочетаниях вспомогательных веществ. Для ув-лажнения применяли воду очищенную, сахарный сироп, этиловый спирт различной концентрации и растворы крахмала. Целью усовершенствова-ния технологий таблеток Стоптуссин является уменьшение себестоимо-сти и увеличение доступности, по этому в качестве вспомогательных ве-ществ использовали преимущественно местные сырьевые ресурсы, такие как сахароза, лактоза, микрокристаллическая целлюлоза, картофельный крахмал, кальция стеарат. Изучение технологических свойств таблетируе-мой массы проводили общепринятыми методами, приведенными в ГФ ХI,

40

вып.2, с.154., в литературах и соответствующей НТД. Результаты полу-ченных данных показали: прессуемая масса однородные гранулы белого цвета со специфическим запахом, фракционный состав -2500+2000 мкм -9,42%, -2000+1000- 39,08%, -1000+500- 45,62%, -500+250- 4,51%, -250 – 1,37%, сыпучесть 6,4кг/с, насыпная плотность 598кг/м3, прессуемость 57Н, коеффициент уплотняемости 2,2, остаточная влажность (600С)3,3 %. При приготовлении таблеточной массы методом влажного гранулирова-ния важную роль играет остаточной влажность, также имеет прогнози-рующее значение для сушки таблеточных масс. Для определения остаточ-ной влажности в таблеточной массе использовали влагомер фирмы «Кетт», а также определяли по методу высушивания до постоянной массы по ГФ ХI. По результатам изучения кинетики высушивания массы оста-точная влажность составляет 3,15%.

Полученные данные результатов исследования по определению фракционного состава свидетельствуют о том, что большая часть субстан-ции распределена в диапазоне от 1000 до -500 мкм. Использованные вспомогательные вещества улучшали технологические свойства ингреди-ентов. Такие технологические показатели, как насыпная плотность, сыпу-честь, коэффициенты прессуемости, уплотняемости и др. имели более по-зитивные значения у прессуемой массы, чем у ингредиентов отдельно, что свидетельствует о правильном подборе вспомогательных веществ и хода технологического процесса. Оптимальной является остаточная влажность в пределах 3 – 3,5 %. Также, по полученным данным, можно отметить, что сыпучесть субстанции в гранулах увеличивалась, вдвое возросла насыпная масса. Результаты гранулирования указывают на значительное укрупне-ние размеров частиц, где основная часть массы соответствует фракции -1000+500 мкм.

41

ОПРЕДЕЛЕНИЕ БИОДОСТУПНОСТИ КЕТОТИФЕНА В ТАБЛЕТКАХ ПО УСОВЕРШЕНСТВОВАННОЙ ТЕХНОЛОГИИ

Илхамова Н.Б. Фармацевтический завод ООО «SAMO», г.Ташкент

В настоящее время на Узбекском фармацевтическом рынке появи-

лись и хорошо себя зарекомендовали многие отечественные фармацевти-ческие компании, производящие препараты-дженерики согласно между-народным требованиям GМР, реализуя стратегическую импортозаме-щающую программу Правительства УзР. Отечественные предприятия производит дженерики более чем 30-ти фармакологических групп: проти-вовоспалительные, психо-тропные, кардиологические, антибактериаль-ные, противовырусные, противогрибковые и др. Разработка отечествен-ных препаратов-дженериков таких фармакологических групп, как анти-гистаминные представляется в настоящее время актуальной проблемой.

Основным критерием показателя качества новых разработанных ле-карственных форм является проведение биофармацевтических исследова-ний в экспериментах in vitro и in vivo. К лекарственным препаратам при внесении изменений в состав вспомогательных веществ предъявляется одно из основных требований – подтверждение их биодоступности и био-эквивалентности. В настоящее время альтернативой изучения биоэквива-лентности между лекарственными формами существующего и усовершен-ствованного состава является исследование растворения in vitro, которое и является доказательством подобия или различия данных лекарственных средств. Биофармацевтические тесты не относятся к фармацевтическим факторам, но о них нельзя не упомянуть, так как они – несомненный ре-зультат биофармацевтического направления науки. О значении теста «Растворение» сегодня известно всем специалистам. Достаточно сказать, что он включен во все ведущие Фармакопеи. В данной работе приводятся данные полученные в лаборатории фармацевтического завода ООО «SAMO».

Первым этапом нашего исследования явилось определение раство-римости или времени высвобождения препарата из лекарственной формы. Одним из важнейших критериев качества твердых пероральных лекарст-венных форм (таблетки, драже, капсулы, гранулы) является тест «Раство-рение». Цель теста – установить скорость и степень высвобождения ак-тивного вещества из лекарственного препарата.

Испытания проводились на приборе «Вращающаяся корзинка» – 545 АК-7 ТУ 64-7-296-78. В результате многочисленных исследований была выявлена зависимость скорости растворения лекарственных веществ от ряда факторов, к которым относятся значения рН и объем растворяющей среды, а также скорость вращения самой корзинки. Эксперименты прово-

42

дили в соответствии с требованиями ГФХ1, вып. 2, с. 154, используя при-бор типа «Вращающаяся корзинка». Для подбора оптимального значения рН растворяющей среды были использованы следующие растворяющие среды с различными значениями рН. В качестве нейтральной – вода очи-щенная, кислой – 0,1 н раствор хлористоводородной кислоты и щелочной – 0,1 н раствор гидроксида натрия. В экспериментальных исследованиях объем растворяющей среды был 500 и 1000мл. Далее были проведены ис-следования по определения зависимости процесса перехода действующих веществ из таблеток от скорости вращения корзинки. В исследованиях были использованы скоросты вращения корзинки: 50, 100, 150, 200 об/мин. Каждые 15 минут от начала проведения эксперимента отбира-лись пробы для количественного определения действующих веществ, пе-решедших в растворяющую среду.

Количественного содержания кетотифена определяли спектрофото-метрическим методам. Перед определением количественное содержание кетотифена, перешедшей в среду растворения, отобранные пробы фильт-ровали через бумажный фильтр «синяя лента». Согласно полученным данным, при скорости вращения корзинки 50 об/мин высвобождение дей-ствующих веществ из анализируемых таблеток составило менее 75%. При скоростях вращения корзинки 100, 150, 200 об/мин высвобождение ак-тивных веществ происходило интенсивно, и составило более 75% (81,89, 98% соответственно) за 45 минут, что отвечает требованиям ГФ XI.

Таким образом были подобраны следующие режимы исследования скорости высвобождения кетотифена из таблеток: среда раство-рения 0,1 М раствор хлористоводородной кислоты, объем-500мл, температура – (37± 1)0С, скорость вращения «корзинки» или емкости – 100 об/мин, вре-мя растворения – 45мин.

43

ОЦЕНКА КОНЪЮНКТУРЫ РЫНКА АНТИГИСТАМИННЫХ ЛЕКАРСТВЕННЫХ ПРЕПАРАТОВ

Илхомова Н.Б. Фармацевтический завод ООО «SAMO», г. Ташкент

Обеспечение населения высокоэффективными, безвредными лекар-

ственными средствами является основной целью современной фармацев-тической индустрии. Известно, что фармацевтический рынок является од-ним из самых высокодоходных и быстрорастущих секторов мировой эко-номики. Состояние локального фармацевтического рынка оказывает су-щественное влияние на качество лекарственной помощи населения. Для оценки ситуации, сложившейся на рынке лекарственных средств, широко применяются такие маркетинговые характеристики, как полнота и степень обновления ассортимента.

В данном сообшении приводятся результаты исследования по мар-кетинговому изучению антигистаминных препаратов на рынке Республи-ки Узбекистан. Изучен цифровые данные препаратов антигистаминного действия, в том числе их количество на фармацевтическом рынке Узбе-кистана. В Республике Узбекистан правительством намечено сократить объемы импортируемых потребительских товаров за счет расширения их производства на отечественных предприятиях. Это входит задач стратеги-ческой импортозамещающей программы Республики Узбекистан.

Исследования начались с изучением и анализом узбекского фарма-цевтического рынка по объему и потребления населения антигистамин-ных препаратов на основе кетотифена. Исследования проводились с целю выявления условий, обеспечивающих наиболее полное удовлетворения спроса населения в антигистаминных лекарственных средствах и создаю-щих предпосылки для эффективного сбыта произведенной продукции. Следовательно, основной задачей изучения данного рынка является оцен-ка конъюнктуры – анализ текущего соотношения спроса и предложения на лекарственные средства.

На основании электронной базы данных «Drug Audit» за 2012, 2013, 2014гг. было проведено изучение объема производства и потребления таблеток Кетотифена в Республике Узбекистан. Выявлено, что ассорти-мент антигистаминных препаратов на основе кетотифена на фармацевти-ческом рынке Узбекистана представлен несколькими торговыми наимено-ваниями, с учетом ассортиментных разновидностей. В научных исследо-ваниях анализированы следующие показатели: количество завезенных на территорию республики, объемы выпускаемых таблеток отечественными предприятиями, сравнительная цена зарубежных и отечественных цен и т.д. На основании этих выявлено состояние реализации таблеток Кетоти-фен, состояние выпуска и продажную цену препарата. По данным сравни-

44

тельного количественного определения антигистаминных препаратов со-держащих кетотифен с 2012 по 2014 год мы можем сделать выводы, что антигистаминные препараты на основе кетотифен в основном представле-ны импортными производителями дальнего зарубежья.

Как известно, антигистаминные препараты классифицируют по вре-мени появления на рынке и характерным терапевтическим особенностям. Выделяют три поколения антигистаминных препаратов, при этом каждое последующее поколение отличается большей безопасностью и удобством в применении. Количественный анализ ассортимента антигистаминных препаратов по данному показателю выявил, что доля торговых наимено-ваний препаратов III поколения – 18,9%. На следующем этапе был изучен спрос на антигистаминные лекарственные препараты с использованием метода экспертных оценок. На основании полученных данных определен уровень спроса, выявлен препараты I, II и III поколения с лидирующими позициями по показателю спроса. Вместе с этим изучены такие аспекты формирования спроса, как информационное обеспечение и представлен-ность препарата на фармацевтическом рынке.

Таким образом, изучен аспекты формирования спроса на антигиста-минные лекарственные препараты на основе кетотифена, характеризую-щие конъюнктуру рынка, и определяющие перспективу его развития. По-лученные данные показывают, что необходим локализовать выпуск дан-ных препаратов в Республике Узбекистан отечественными производите-лями. Также выявлена целесообразность усовершенствования технологии, выпуск и рекламы отечественных антигистаминных лекарственных пре-паратов на фармацевтическом рынке, с целью улучшения их рыночных позиций. Это в свою очередь позволить уменьшить завоз из других стран и сделает его более доступным для населения.

45

ОЦЕНКА СТЕПЕНИ ГИГРОСКОПИЧНОСТИ ТАБЛЕТОК ИБУПРОФЕН-S

Илхомова Н.Б., Юнусова Х.М., Зуфарова З.Х. Фармацевтический завод ООО «SAMO», г. Ташкент

Сохранение качества лекарственных препаратов и обеспечение их

количественных и биологических свойств в значительной степени зави-сит от условий их хранения. Известно, что процесс хранения обусловлен постоянным взаимодействии внутренних и внешних факторов. К внут-ренним факторам, составляющим качественную характеристику вещества, относятся свойства и качества ингредиентов, химический состав, влагосо-дер-жание, количество действующих веществ и т.д. Внешние факторы включают климат, время года, тип складного помещения и его состояние, относительную и абсолютную влажность воздуха и температуру внутри складском помещении. Влажность воздуха – это фактор активно умен-щающий стабильность лекарственных препаратов. Сухость воздуха при-водит к уменьшению содержания кристаллизационной воды у препарата, и соответственно к изменению его качественных свойств. Может быть образующиеся продукты разложения снижают фармакологическую актив-ность. В последние годы проведены основополагающие исследования по прогнозированию проницаемости различных веществ через полимерные материалы.

Целю настоящего исследования явилось оценить из внешних факто-ров которое оказывает наибольшее влияние на лекарственные препараты (готовой продукции) при хранении – относительная влажность. Объектом исследования были таблетки Ибупрофен-S. В состав таблетки входят по-рошки ибупрофена и парацетамола. Для проведения эксперимента таб-летки упаковывали в следующие разрешенные к применению в медицине 4 вида упаковки:

– банки из бесцветного стекла (ТУ-64-228-84) с навинчивающимися пластмассовыми крышками и прокладкой (ТУ-64-2-250-75);

– банки из оранжевого стекла (ОСТ 64-2-71-8) с навинчивающимися пластмассовыми крышками и прокладкой (ТУ 64-2-250-75);

– контурно – без ячейковая упаковка из ламинированной бумаги с полиэтиленовым покрытием по ТУ13-7308001-477-85;

– контурно-ячейковая упаковка из поливинилхлоридной пленки марки ЭП-73 и фольги алюминиевой лакированной (ТУ 48-21-270-78). Ис-следования в обычных условиях проводились методом хранения таблеток в вышеуказанных упаковках на стеллажах заводского склада ООО «SAMO».

Пробы на анализ при исследовании в обычных условиях брали через каждые два месяцев. Определение разновесного влагосодержания прово-

46

дили динамическим методом при относительной влажности, характерной для условий хранения лекарственных веществ на заводских складах 50, 60, 70, 80% относительной влажности при трех значениях температур 22, 25 и 30°С. Анализ кинетических кривых поглощения влаги упакованные в различные упаковочной материалы таблетки позволил установить значе-ния равновесного влагосодержания исследуемых таблеток при различной относительной влажности воздуха и рациональные режимы их хранения. Полученные результаты показали. что вышеприведенные виды упаковок обеспечивают стабильность таких качественных показателей таблеток, как внешний вид, подлинность, прочность, распадаемость, растворимость и количественное содержание действующего вещества. Использованные ви-ды упаковки обеспечивают стабильность таблеток в течение 3-х лет. В ка-честве характеристики степени гигроскопичности исследуемых лекарст-венных веществ нами предложена норма относительной влажности возду-ха, при которой препарат не теряет качество и не поглощает влагу и со-тветственно показывает, как будет вести себя препарат в различных упа-ковках в условиях хранения. Определенная норма (температура до 250С и влажность воздуха до 80%) влажности помещения имеет ряд преиму-ществ, т.к. ее определение не требует значительного времени и является простым по использованию.

Таким образом, проведенными нами исследованиями было показано, что из внешних факторов наибольшее влияние на таблетки Ибупрофен-S при хранении оказывают относительная влажность и температура поме-щений для хранения. Предлагаемые режими могут быть использованы для организации правильного хранения этих таблеток, проектирования поме-щений, подбора системы вентиляции и кондиционирования воздуха, вы-бора рациональной упаковки и т.д.

47

ИНТЕРПОЛИМЕРНЫЕ КОМПЛЕКСЫ – ПЕРСПЕКТИВНЫЕ НОВЫЕ МАТЕРИАЛЫ КАК ОСНОВЫ ДЛЯ МЯГКИХ

ЛЕКАРСТВЕННЫХ ПРЕПАРАТОВ Инагамов С.Я., Ахмаджонов З.И., Мухамедов Г.И. Ташкентский фармацевтический институт, Ташкент

Большую значимость в решении ряда практически важных задач

приобретает создание нового класса высокоэффективных материалов, от-вечающих современным требованиям научно-технического прогресса. В частности, к ним следует отнести интерполимерные комплексы (ИПК), которые обладают уникальными свойствами. Они находят всё более ши-рокое применение в фармации в качестве загустителей, стабилизаторов суспензий, пролонгатора действия лекарственных веществ, пленкообразо-вателя для капсул и таблеток, а также как основы для мягких лекарствен-ных препаратов и др.

Интерполимерные комплексы весьма перспективны, занимают важ-ное место в технологии материалов, технике, медицине, других областях народного хозяйства, поскольку обнаруживают ряд уникальных и наибо-лее ценных свойств. Кроме того, способность многих полиэлектролитов взаимодействовать с другими полимерными соединениями открывают широкие перспективы в области модификации и управляемого синтеза макромолекулярных систем. Благодаря этому из большинства известных веществ, в принципе, можно получить совершенно новые материалы.

Весьма интересными, перспективными в этом аспекте являются ИПК на основе производных целлюлозы – полианиона натрийкарбокси-метилцеллюлозы (Na-КМЦ), синтетических мочевиноформальдегидных олигомеров (МФО) линейного и циклоцепного строения.

Настоящие системы Na-КМЦ и МФО перспективны также в связи с их промышленным многотоннажным выпуском непосредственно в Рес-публике Узбекистан на базе местных ресурсов, что особенно важно для решения проблем возможной практической реализации, которые имеют существенное научное и прикладное значение.

В связи с этим является перспективным и актуальным внедрение в фармацевтическое производство поликомплексных гелевых основ предла-гаемых для использования как основы для мягких лекарственных препа-ратов, которые получены на базе дешевых, доступных и крупнотоннаж-ных местных видов сырья.

Для исследования приготовлены основы для мазей и других мягких лекарственных форм в трех составах. Определены физико-химические и технологические свойства ИПК, которые показали что исходный компо-нент Na-КМЦ нестабильный, а основы, полученные на базе Na-КМЦ-МФО и Na-КМЦ-МФО-глицерин по своим качественным показателям и

48

по агрегативной стабильности при высоких и низких температурах, а так-же по срокам годности, составляющего более 2 лет, соответствует требо-ваниям НТД.

Потеря воды при хранении основ и мазей зависит от физико-хими-ческой природы основы, ее структуры и т. п. Нужна отметить, что высокая потеря воды гидрофильных основ может привести к изменению концен-трации лекарственного вещества. В предлагаемой основе потери в массе небольшие и составляют не более 12%. По нормативно-техническим дан-ным потери в массе при хранении основ и мазей должна быть не более 14%.

Одним из основных свойств предлагаемых основ является физико-химическая стабильность при хранении. Для определения стабильности ИПК проведены вискозиметрические измерения растворов в температур-ном интервале 293–323 К. Вязкость растворов Na-КМЦ до 0,5 года не ме-няется, далее можно наблюдать уменьшение вязкости. Уменьшение вязко-сти раствора Na-КМЦ при хранении, по-видимому, связано с деструкцией макромолекулы Na-КМЦ. Изучение вязкости поликомплексов состава Na-КМЦ–МФО и Na-КМЦ–МФО–глицерин показывает, что стабильность предлагаемых основ составляет 2,2 и 2,5 года, соответственно.

Из вискозиметрических данных ИПК и составляющих компонентов можно вывести срок годности используемых основ для мазей и других мягких лекарственных препаратов. Срок стабильности Na-КМЦ составля-ет 0,5 года, а с добавлением – МФО, т.е. в ИПК Na-КМЦ-МФО и Na-КМЦ-МФО-глицерин срок стабильности увеличивается почти в 4 – 6 раз.

Таким образом, разработан ИПК на базе Na-КМЦ с МФО, как осно-вы для мягких лекарственных препаратов с оптимальными физико-хими-ческими, технологическими и эксплуатационными характеристиками.

49

ИНТЕРПОЛИМЕРНЫЕ КОМПЛЕКСЫ – ПРОЛОНГАТОРЫ ЛЕКАРСТВЕННЫХ ПРЕПАРАТОВ

Инагамов С.Я., Каримов А.К., Мухамедов Г.И. Ташкентский фармацевтический институт, Ташкент

Одной из задач технологии заключается в том, чтобы лекарственные

вещества были максимально диспергированы и равномерно распределены по всей массе основы, консистенция мази обеспечила бы легкость нанесе-ния и равномерного распределения по коже, стабильность мази гаранти-ровала бы неизменность её состава при применении и хранении.

В Ташкентском фармацевтическом институте разработан поликом-плексный гель как основы для мягких лекарственных форм под названием «ПКГ-1» по всем параметрам отвечающий требованию нормативно-технической документации. Оформлен техническое условие на поликом-плексную гелевую основу «ПКГ-1» и зарегистрирован Госстандартом Республики Узбекистана номером ТSh 42 – 019: 2009. Разрешен к широ-кому использованию как основы для мягких лекарственных форм Глав-ным управлением по контролю качества лекарственных средств и меди-цинской техники и МЗ РУз.

На предлагаемых поликомплексных основах полученного с помо-щью дешевого, доступного и местного сырья были разработаны техноло-гии следующих мазей: фурацилиновой – 0,2 %, дерматоловой – 10% и изучены физико-химические свойства полученных продуктов. Способы приготовления технологии мазей разрабатывали, учитывая физико-хими-ческие свойства основ и лекарственных препаратов. Для оценки качества мазей в процессе хранения при 12-160С проводили периодический кон-троль количественного содержания препарата в мазях. Однородность ма-зей оценивали согласно требованию ГФ XI., вып.2., с.145. Величину рН водных вытяжек из мазей определяли потенциометрическим методом.

Фурацилиновая мазь на основе «ПКГ-1»: 0,2 г. фурацилина тщатель-но растирали с частью «ПКГ-1», после чего добавляли остальное количе-ство основы и перемешивали до образования однородной массы. Изучены физико-химические и технологические свойства фурацилиновой мази по-лученной на основе «ПКГ-1». Экспериментальные данные показали, что фурацилиновая мазь на основе «ПКГ-1» легко наносится на кожу и свою гомогенность и стабильность сохраняет при длительном хранении.

Дерматоловая мазь на основе «ПКГ-1»: 10 г. дерматола тщательно растирали с частью «ПКГ-1», после чего добавляли остальное количество основы и перемешивали до образования однородной массы. При изготов-лении дерматоловой мази учитывали нерастворимость дерматола в вод-ных средах и основах. Поэтому сначала в определенной части основы размешали дерматол, а потом добавляли остальную часть основы. Экспе-

50

риментальные данные показали, что дерматоловая мазь полученная с по-мощью Nа –КМЦ и МФО имеет светло-зеленого цвета, однородная, ле-карственные вещества, т.е. частицы дерматола хорошо и равномерно рас-пределяются в коллоидных растворах ИПК. Величина рН полученных ма-зей дерматоловой находится в диапазоне значений от 6,8 до 7,6.

Одним из основных свойств в лекарствах является кинетика высво-бождения лекарственного препарата из основы по требуемой терапевтиче-ской программе. Анализ кинетики высвобождения лекарственных препа-ратов фурацилиновых и дерматоловых мазей показывает, что кинетика высвобождения лекарственных веществ в диализатах более интенсивно происходит в начале диализа в образцах Nа–КМЦ–фурацилин и вазелин–фурацилин, а также в образцах Nа–КМЦ–дерматол и вазелин–дерматол. А в образцах Nа–КМЦ–МФО-фурацилин, Nа–КМЦ–МФО-глицерин-фура-цилин и Nа–КМЦ–МФО-дерматол, Nа–КМЦ-МФО-глицерин-дерматол происходит медленное вытеснение лекарственных частиц в диализат. Медленное высвобождение лекарственных веществ из слоев основы обес-печивает пролонгирующее действие.

Таким образом, впервые предлагается новая гелевая композиция на основе Nа-КМЦ–МФО («ПКГ-1») в которой благодаря оптимальному со-четанию компонентов, регулируемому молекулярному строению поли-мерного комплекса за счет самоорганизации макромолекул в процессе его формирования образуются структуры с регулируемыми размерами. Пока-зана возможность использования гелей ИПК на основе Na-КМЦ-МФО в качестве основы для мазей с направленными транспортными свойствами и контролируемым выделением лекарственных препаратов.

51

СТАН ПОКАЗНИКІВ ПРООКСИДАНТНО-АНТИОКСИДАНТНОГО ГОМЕОСТАЗУ НА ФОНІ ВВЕДЕННЯ МЕЛАТОНІНУ

ЗДОРОВИМ ТВАРИНАМ Іванків Я. І., Олещук О. М.

ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України», м. Тернопіль

Вплив факторів як зовнішнього так і внутрішнього середовища викли-

кає розвиток оксидативному стресу і у здорових людей, тому пошук можли-вих шляхів стимуляції захисних ланок організму не втрачає своєї актуально-сті. Мелатонін – епіфізарний гормон, який має здатність виступати в ролі одного із найбільш сильних ендогенних антиоксидантів.

Метою даної роботи стало дослідження впливу повторного введення мелатоніну на показники прооксидантно-антиоксидантного гомеостазу у здорових тварин.

Дослідження проведені на 25 білих щурах-самцях масою 180 – 200 г, яких утримували на стандартному раціоні віварію. Тварини були розділені на ІІ групи: І – інтактні тварини, ІІ – дослідні. Тваринам протягом 10 днів вводили мелатонін («Sigma», США) парентерально у дозі 10 мг/кг. Стан ан-тиоксидантного гомеостазу оцінювали за вмістом у гомогенатах печінки і си-роватці крові ТБК-активних продуктів (ТБП), гідроперекисів ліпідів (ГПЛ), супероксиддисмутази (СОД), відновленого глутатіону (GSH), каталази. Ви-значали показники метаболізму оксиду азоту за вмістом нітрит-аніону (NO2

-) і нітрат-аніону (NO3

-), функціональний стан мітохондрій встановлювали за активністю сукцинатдегідрогенази (СДГ) та цитохромоксидази (ЦХО).

Згідно результатів проведених досліджень, встановлено, що введення мелатоніну здоровим тваринам супроводжувалось достовірними змінами де-яких показників, які вивчались. Так, при введенні мелатоніну вміст ТБП у печінці та в сироватці крові знижувався на 11,1 % та 17,2 % порівняно з кон-трольною групою тварин. Вміст іншого продукту ліпопероксидації ГПЛ в досліджуваному органі був на 11,8 % нижчим, ніж у групі здорових тварин. Каталазна активність печінки за введення мелатоніну зросла на 4,1 %, а в си-роватці крові істотно не змінювалась. Достовірних змін активності СОД до-сліджуваних середовищах не виявлено. Вміст GSH у крові зріс на 11,7 % по-рівняно з піддослідними тваринами 1 групи. Показники NO2

- у печінці та в сироватці крові дослідних тварин знижувались на 7,7 % та 11,4 %, а NO3

- на 8,8 % і 3,4 % відповідно. Введення мелатоніну призвело до зростання актив-ності такого компонента електрон-транспортної системи як ЦХО на 11,1 %, а також спостерігалася тенденція до зростання активності іншого мітохондріа-льного ферменту СДГ на 6,8 % у порівнянні з контрольною групою.

Таким чином, повторне введення мелатоніну здоровим тваринам спри-яло активізації антиоксидантної ланки захисту організму, ферментів мітохо-ндріального ланцюга та пригніченню активності процесів ліпопероксидації.

52

СИНТЕТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ З ПОШУКУ ПРОТИЗАПАЛЬНИХ ТА АНАЛГЕТИЧНИХ ЗАСОБІВ

В РЯДІ 8-(ПІРАЗОЛІЛ-1)КСАНТИНІВ Іванченко Д. Г., Пахомова О. О., Назаренко М. В., Романенко Г. М.,

Самура Б. А., Корнієнко В. І., Милова А.О. Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя

Пошук ефективних та нетоксичних нестероїдних протизапальних за-

собів, ненаркотичних анальгетиків на разі залишається одним із найваж-ливіших напрямів фармацевтичної хімії та фармакології.

Метою даної роботи є синтез неописаних в літературі N-заміщених 8-(піразоліл-1)ксантинів (3-метилксантин, теобромін, теофілін кофеїн), вивчення їх фізико-хімічних та фармакологічних властивостей.

Для синтезу піразолілксантинів була використана реакція відповід-них 8-гідразиноксантинів з ацетилацетоном в середовищі льодяної оцтової кислоти.

Отримані 8-(піразоліл-1)ксантини являють собою білі кристалічні

сполуки розчинні в пропанолі-1, діоксані, диметилформаміді. Будова синтезованих речовин доведена даними елементного аналізу,

ІЧ-, ПМР-спектроскопії та мас-спектрометрії, індивідуальність підтвер-джена методом ТШХ.

Аналгетична дія синтезованих ксантинів вивчена на білих щурах з використанням моделі «оцтових корчів», які викликають внутрішньочере-винним введенням 0,75 % розчину оцтової кислоти.

Протизапальна дія синтезованих сполук вивчена на білих щурах на моделі гострого асептичного набряку. В якості еталонів порівняння вико-ристовували диклофенак натрію та анальгін.

Обговорюються деякі закономірності в ряді «будова-дія».

53

СИНТЕЗ ТА ВИВЧЕННЯ ПРОТИЗАПАЛЬНОЇ І АНАЛГЕТИЧНОЇ ДІЇ В РЯДІ ПОХІДНИХ

ІМІДАЗО[1,2-F]КСАНТИНІВ Іванченко Д.Г., Пахомова О.О., Шарапова Т.А., Романенко Г.М.,

Самура Б.А., Корнієнко В.І., Крісанова Н.В. Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя

Дані літератури за останні десятиріччя свідчать, що як N-заміщені

так і конденсовані похідні ксантину є досить перспективними сполуками для створення нових протизапальних та знеболюючих засобів.

Метою роботи є синтез неописаних раніше похідних імідазо[1,2-f]ксантину та вивчення їх біологічних властивостей.

Для досягнення даної мети реакцією 8-бромотеофіліну та 8-бромо-3-метилксантину з α-галогенкетонами в диметилформаміді в присутності NaHCO3 отримано ряд 7-ацилметилпохідних. Нагрівання останніх з пер-винними амінамі, аміноспиртами, аміноетерами, діамінами, амінокисло-тами синтезовані неописані в літературі похідні імідазо[1,2-f]ксантину за-гальної формули:

R = H, CH3; R1= H, алкіл, аралкіл; R2= алкіл, арил, гетарил; R3= алкіл,

циклоалкіл, арил, бензил, гетарил, оксіалкіл, алкоксіалкіл, аміноалкіл, ка-рбоксіалкіл.

Чистота та індивідуальність синтезованих речовин контролювалась

методами ІЧ-, ПМР-спектроскопії, ТШХ. Гостра токсичність вивчалась за методом Кербера. За показниками

гострої токсичності синтезовані сполуки відносяться до IV класу токсич-ності. Анальгетична дія синтезованих ксантинів вивчена на моделі «оцто-вих корчів», а протизапальна дія – на моделі гострого асептичного набря-ку. В якості еталонів порівняння використовували диклофенак натрію та анальгін. Аналіз отриманих даних показав, що синтезовані сполуки за по-казниками знеболюючої та протизапальної дії не поступаються, а іноді перевищують еталони порівняння.

54

ПОШУК ПРОТИМІКРОБНИХ ЗАСОБІВ СЕРЕД 1-ЗАМІЩЕНИХ (ТЕОБРОМІН-8-ІЛ)-ТІОЕТАНОВОЇ КИСЛОТИ Іванченко Д. Г., Романенко М. І., Пахомова О.О., Поліщук Н.М. Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя

Інфекційні захворювання – це одні з найпоширеніших захворювань,

збудниками яких вважаються такі мікроорганізми як віруси, найпростіші, бактерії, гриби тощо. У зв’язку з інтенсивними темпами життя наванта-ження на імунну систему за останні десятиліття значно збільшились, в ре-зультаті чого імунна система людини не здатна самостійно повністю бо-ротись з інфекційними захворюваннями. Також варто підкреслити той факт, що сучасні бактерицидні та фунгіцидні лікарські засоби, які широко використовувались для лікування даних захворювань, все частіше стають малоефективними через здатність мікроорганізмів до пристосування та мутацій. Окрім того, дані групи препаратів мають широкий спектр побіч-ної дії та мають високу токсичність. Саме тому розробка нових лікарських засобів з високою протимікробною активністю є актуальною та перспек-тивною.

З метою пошуку перспективних протимікробних засобів серед похід-них теоброміну синтезовано ряд неописаних в літературі 1-заміщених (те-обромін-8-іл)-тіоетанової кислоти. Реакція 8-бромотеоброміну з галогена-лканами (алкенами) в середовищі водного діоксану веде до утворення від-повідних 1-заміщених 8-бромотеоброміну, взаємодією яких з тіоетановою кислотою в середовищі водного діоксану в присутності NaOH синтезовано 1-заміщені (теобромін-8-іл)-тіоетанової кислоти.

Будова синтезованих речовин доведена даними елементного аналізу, ІЧ-, ПМР-спектроскопії та мас-спектрометрії, індивідуальність підтвер-джена методом ТШХ.

Оцінку протимікробної та протигрибкової активності проводили з використанням еталонних тест-штамів мікроорганізмів E. coli, S. aureus, P. aeruginosa, C. albicans. Для культивування бактерій використовували бульйон та агар Мюллера-Хінтона, а для грибів – середовище Сабуро. В якості еталонів порівняння використовували ампіцилін та ністатин. Аналіз отриманих результатів з вивчення протимікробної дії синтезованих сполук свідчить, що в цілому отримані речовини виявляють слабку або помірну активність відносно вивчених штамів патогенів.

55

СИНТЕЗ ТА ДІУРЕТИЧНА АКТИВНІСТЬ СОЛЕЙ (1-ЕТИЛТЕОБРОМІН-8-ІЛ)-ТІОЕТАНОВОЇ КИСЛОТИ

Іванченко Д. Г., Романенко М. І., Шарапова Т.А., Самура Б.А., Матвійчук О.П.

Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя В останні роки перше місце серед усіх причин смерті займають сер-

цево-судинні захворювання. На сьогоднішній день зв’язок летальних ура-жень коронарних і церебральних судин з артеріальною гіпертензією оче-видний. У зв’язку з цим вкрай актуальною залишається проблема успіш-ної корекції артеріального тиску. В комплексній терапії артеріальної гі-пертензії велика увага приділяється застосуванню діуретиків. Вони збіль-шують екскрецію натрію і води, пригнічують механізм активної реабсор-бції у різних відділах ниркових канальців. Здатність діуретиків зменшува-ти набряк легенів та венозний застій робить їх незамінними при лікуванні як гострої, так і хронічної серцевої недостатності. Основним недоліком широко вживаних лікарських препаратів є досить складні схеми їх синтезу та значний ряд побічних ефектів. Отже, проблема пошуку високоефектив-них діуретиків з мінімальною кількістю побічних ефектів є перспектив-ною та актуальною.

З метою пошуку перспективних діуретичних засобів серед похідних теоброміну синтезовано ряд неописаних в літературі солей (1-етилтеобро-мін-8-іл)-тіоетанової кислоти. Реакція 1-етил-8-бромотеоброміну з тіоета-новою кислотою в середовищі водного діоксану веде до утворення (1-етилтеобромін-8-іл)-тіоетанової кислоти, взаємодією якої з первинни-ми, вторинними та третинними амінами синтезовані відповідні водороз-чинні амонійні солі.

Будова синтезованих речовин доведена даними елементного аналізу, ІЧ-, ПМР-спектроскопії та мас-спектрометрії, індивідуальність підтвер-джена методом ТШХ.

Гостра токсичність вивчалась за методом Кербера. Біологічний скринінг показав, що синтезовані сполуки є помірно та малотоксичними. Вивчення діуретичної дії отриманих сполук проводили на білих щурах за методом Є. Б. Берхіна (в якості еталонів порівняння використовували гід-рохлортіазид та фуросемід). Встановлено, що більшість синтезованих сполук виявляють помірну або сильну діуретичну дію.

56

СИНТЕЗ, ВИВЧЕННЯ ФІЗИКО-ХІМІЧНИХ І БІОЛОГІЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ СЕРЕД ПОХІДНИХ

8-БРОМОКСАНТИНІЛ-7-ОЦТОВИХ КИСЛОТ Іванченко Д. Г., Романенко М. І., Юрченко Д. М.,

Шарапова Т. А., Крісанова Н. В. Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя

Відомо, що як природні, так і синтетичні похідні ксантину виявля-

ють виразну діуретичну, актопротекторну, гіпотензивну, бронхолітичну та інші дії.

Метою даної роботи є пошук нових діуретичних та актопротектор-них засобів в ряді похідних 3-метилксантину та теофіліну.

Встановлено, що кип’ятіння метилових естерів 8-бромоксантиніл-7-оцтових кислот з надлишком первинних аліфатичних або ароматичних амінів в діоксані чи диметилформаміді веде до утворення відповідних амідів 8-аміно-3-метилксантиніл-7-оцтових кислот. Слід вказати, що в реакціях з аліфатичними амінами в якості побічних продуктів (10-20 %) утворюються 8-аміноксантиніл-7-оцтові кислоти. Лужним або кислотним гідролізом амідів був синтезований значний ряд відповідних амінокислот, взаємодією яких з ароматичними альдегідами в льодяній оцтовій кислоті у присутності оцтового ангідриду та безводного натрій ацетату отримані неописані в літературі 6-бензилденпохідні 7-оксо-6,7-дигідроімідазо[1,2-f]-ксантину.

Будова синтезованих речовин доведена даними елементного аналізу, ІЧ-, ПМР-спектроскопії та мас-спектрометрії, індивідуальність підтвер-джена методом ТШХ.

Вивчення діуретичної дії отриманих сполук проводили на білих щу-рах за методом Є. Б. Берхіна. Встановлено, що більшість синтезованих сполук виявляють помірну або сильну діуретичну дію.

У дослідах на щурах було вивчено вплив нових органічних речовин на витривалість щурів по відношенню до фізичних навантажень. Визна-чення ступеня фізичної витривалості проводили за тестом примусового плавання щурів до неспроможності утримання їх на поверхні води. Вста-новлено, що більшість синтезованих сполук виявляють актопротекторну дію.

57

СИНТЕЗ ТА ПРОТИМІКРОБНІ ВЛАСТИВОСТІ 1-ЕТИЛ-8-ТІОТЕОБРОМІНІВ

Іванченко Д.Г., Романенко М.І., Камишний О.М., Крісанова Н.В., Серіков В.І., Стрибайло С.В.

Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя Сучасна медицина гостро потребує нові антибіотики, які здатні ви-

рішити проблему зростаючої антибіотикорезистентності небезпечних па-тогенів до ліків. В даний час для антибіотиків будь-якого класу існують мікроорганізми, несприйнятливі до їх дії. А оскільки бактерії мають здат-ність швидко і ефективно передавати генетичну інформацію, що забезпе-чує опірність лікарським засобам, то вже з’явилися патогенні мікрооргані-зми, стійкі до декількох класів препаратів, і їх кількість неухильно зрос-тає. Особливу проблему представляє поширення резистентних штамів грампозитивних мікроорганізмів, таких як Staphylococcus aureus, які є ос-новною причиною внутрішньолікарняних інфекцій. За останні роки з’яви-лися штами, стійкі навіть до ванкоміцину, який раніше вважався найна-дійнішим засобом лікування всіх клінічно значущих грампозитивних ін-фекцій.

Таким чином, виходячи із вищенаведеного, можна зробити висно-вок, що проблема розробки оригінальних вітчизняних препаратів протимі-кробної дії є перспективною та актуальною.

З метою розширення бібліотеки похідних ксантину нами був отри-маний ряд неописаних в літературі заміщених 1-етил-8-тіотеоброміну.

Будова синтезованих сполук підтверджена даними елементного ана-лізу, ІЧ- та ПМР-спектроскопії. Чистота отриманих речовин контролюва-лась методом тонкошарової хроматографії.

Для дослідження протимікробної активності новосинтезованих ре-човин застосовано еталонні тест-культури грампозитивних і грамнегатив-них бактерій а саме: Escherichia coli, Staphylococcus aureus, Pseudomonas aeruginosa, Candida albicans. Встановлено, що переважна більшість синте-зованих сполук виявляє вищу протимікробну активність ніж еталони порі-вняння (ампіцилін, ністатин).

Встановлені певні закономірності в ряді «структура – дія». Для оста-точних висновків необхідні додаткові дослідження.

58

СИНТЕЗ ТА АНТИОКСИДАНТНА АКТИВНІСТЬ ПОХІДНИХ 8-БЕНЗИЛІДЕНГІДРАЗИНО-1-(4-ФТОРОБЕНЗИЛ)ТЕОБРОМІНУ

Іванченко Д.Г., Романенко М.І., Крісанова Н.В., Шарапова Т.А. Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя

В процесі життєдіяльності клітини утворюються вільні радикали, які

слід розглядати як необхідну метаболічну ланку в окисному фосфорилу-ванні, біосинтезі простагландинів, нуклеїнових кислот та ін. Поряд з цим вільнорадикальне окислення є універсальним патофізіологічним феноме-ном при багатьох патологічних станах, а також обов’язковою та суттєвою складовою механізмів вікових змін організму і пошкоджуючої дії хроніч-ного стресу. Типовим явищем для всіх зазначених процесів є тканинний дефіцит кисню. При цьому в умовах порушень енергоутворюючих реакцій і неповного відновлення кисню відбувається утворення високореактивних і тому токсичних вільних радикалів або продуктів, які їх генерують.

Виходячи із вищенаведеного, проблема пошуку антиоксидантів се-ред похідних теоброміну є актуальною та перспективною.

З метою пошуку нових високоефективних антиоксидантів кип’ятін-ням 8-бромотеоброміну з п-фторобензилхлоридом в ДМФА в присутності еквімолярної кількості поташу з високим входом був синтезований 8-бромо-1-(4-фторобензил)теобромін, взаємодією якого з надлишком гідра-зину гідрату в середовищі водного діоксану був отриманий 8-гідразино-1-(4-фторобензил)теобромін. При короткочасовому нагріванні останнього з альдегідами у водному діоксані в присутності еквімолярної кількості НClконц. утворює відповідні іліденгідразинопохідні 1-(4-фторобензил)тео-броміну.

Чистота та індивідуальність синтезованих речовин контролювалась методами ІЧ-, ПМР-спектроскопії, ТШХ.

Антиоксидантна активність вивчалась in vitro на моделі нефермент-ного ініціювання вільнорадикального окислення Fe2+. В якості еталонів порівняння використовувались тіотриазолін, мексідол та аскорбінова ки-слота. Встановлено, що більшість синтезованих сполук за показниками антиоксидантної дії перевищують еталони порівняння.

59

СИНТЕЗ ТА ДІУРЕТИЧНА АКТИВНІСТЬ ЕСТЕРІВ ТЕОБРОМІНІЛ-8-ТІООЦТОВОЇ КИСЛОТИ Іванченко Д.Г., Романенко М.І., Матвійчук О.П.,

Самура Б.А., Рудько Н.П. Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя

Основним шляхом створення нових лікарських препаратів є струк-

турна модифікація відомих природних сполук, які мають високу біологіч-ну активність. В цьому аспекті увагу дослідників привертають похідні ксантину, які є антагоністами аденозинових рецепторів, інгібіторами фос-фодіестерази та індукторами гістондезацетилази. Це привело до їх широ-кого застосування в медицині при лікуванні астми, бронхіту і хронічної обструктивної хвороби легень. Також похідні ксантину знайшли застосу-вання в якості діуретиків, серцевих стимуляторів, протизапальних, психо-тропних і ниркових захисних агентів. Раніше нами встановлено, що похід-ні теоброміну виявляють діуретичну, протизапальну, антиоксидантну, ан-тибактеріальну та протигрибкову дію. Отже, проблема пошуку біологічно активних сполук серед похідних ксантину є актуальною і перспективною.

Для досягнення поставленої мети нами був здійснений синтез теоб-ромініл-8-тіооцтової кислоти взаємодією 8-бромотеоброміну з тіооцтовою кислотою в середовищі ДМФА. Реакція вихідної кислоти з відповідними спиртами приводить до утворення неописаних раніше в літературі естерів теобромініл-8-тіооцтової кислоти.

Чистота та індивідуальність синтезованих речовин контролювалась методами ІЧ-, ПМР-спектроскопії, ТШХ.

З використанням комп’ютерних програм були вирахувані квантово-хімічні показники, які показали, що синтезовані сполуки мають достатню проникність в живих системах, а отже проведення дослідів in vitro та in vivo буде доцільним.

Гостра токсичність вивчалась за методом Кербера. Біологічний скринінг показав, що синтезовані сполуки є помірно та малотоксичними. Вивчення діуретичної дії отриманих сполук проводили за методом Берхі-на Є. Б. (в якості еталонів порівняння використовували гідрохлортіазид та фуросемід). Отримані дані свідчать про перспективність даного класу сполук як діуретичних засобів.

60

ПОШУК АНАЛГЕТИЧНИХ ТА ПРОТИЗАПАЛЬНИХ ЗАСОБІВ СЕРЕД 8-АМІНО-7-(2-ГІДРОКСИ-3-І-ПРОПОКСИПРОПІЛ-1)-

3-МЕТИЛКСАНТИНІВ Іванченко Д.Г., Романенко М.І., Назаренко М.В.,

Рудько Н.П., Самура Б.А., Корнієнко В.І. Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя

Запалення як типовий патологічний процес лежить в основі більшос-

ті соматичних захворювань людини, таких як колагенози, інфекційні хво-роби, бронхіальна астма, атеросклероз, при яких спостерігаються такі прояви запального процесу як набряк, деструкція тканин. Особливе місце при запаленні займає больова реакція. Цими проявами запальної реакції обумовлено один з основних напрямків патогенетичної і симптоматичної терапії широке застосування протизапальних і аналгетичних препаратів. Медицина та фармакологія на сьогоднішній день має в своєму арсеналі широкий спектр препаратів даного типу. Однак вони мають цілу низку побічних ефектів, що істотно обмежує їх тривале застосування. Такими побічними ефектами виступають гепато-, нейро-, нефротоксичність і ін. Отже, пошук високоефективних та нетоксичних протизапальних і аналге-тичних засобів є актуальною та перспективною проблемою сучасної фар-мацевтичної науки.

З метою пошуку високоефективних біоактивних сполук серед похід-них ксантину, реакцією 8-бромо-7-(2-гідрокси-3-і-пропоксипропіл-1)-3-метилксантину з вторинними амінамі у воді або водному діоксані синте-зовано ряд неописаних раніше відповідних 8-амінозаміщених 7-(2-гід-рокси-3-і-пропоксипропіл-1)-3-метилксантину.

Будова синтезованих сполук підтверджена даними елементного ана-лізу, ІЧ- та ПМР-спектроскопії. Чистота отриманих речовин контролюва-лась методом ТШХ.

Гостра токсичність вивчалась за методом Кербера. Первинний фар-макологічний скринінг показав, що синтезовані сполуки відносяться до IV класу токсичності. Аналгетична дія синтезованих ксантинів вивчена на моделі «оцтових корчів», а протизапальна дія – на моделі гострого асеп-тичного набряку. Дані біологічних випробувань показали, що деякі синте-зовані сполуки за показниками зазначених дій активніші за еталони порів-няння – диклофенак натрію, анальгін.

61

ПОШУК АНАЛГЕТИЧНИХ ТА ПРОТИЗАПАЛЬНИХ ЗАСОБІВ СЕРЕД 1-АЛІЛ-8-БЕНЗИЛІДЕНГІДРАЗИНОТЕОБРОМІНІВ

Іванченко Д.Г., Романенко М.І., Пахомова О.О., Самура Б.А., Корнієнко В.І.

Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя В даний час розроблено широкий ряд знеболювальних засобів, серед

яких і пуринові похідні. Пурини, як і опіати, представляють природну ан-тиноцицептивну систему. Це обумовлює кращу переносимість препаратів, їх велику терапевтичну широту, а також відсутність токсичності продуктів їх метаболізму.

Таким чином, можна зробити висновок, що проблема розробки оригінальних вітчизняних препаратів протизапальної та аналгетичної дії в ряді ксантину є перспективною та актуальною.

З метою пошуку біологічно активних сполук серед похідних ксанти-ну нами був синтезований широкий ряд неописаних в літературі 1-аліл-8-бензиліденгідразинотеобромінів.

Будова всіх синтезованих сполук доведена сучасними фізико-хімічними методами аналізу (ІЧ-, ПМР-спектроскопія та мас-спектромет-рія). Індивідуальність отриманих речовин підтверджена методом тонкоша-рової хроматографії.

Були проведені розрахунки властивостей синтезованих сполук на відповідність «правилам п’яти» Ліпінські, які показали доцільність прове-дення подальшого фармакологічного скринінгу. Був проведений гнучкий докінг з використанням моделі ЦОГ-1. Встановлено, що синтезовані спо-луки з високим ступенем вірогідності будуть інгібувати ЦОГ-1 за рахунок взаємодії з залишками тирозину, серину, аргініну.

Гостра токсичність вивчалась за методом Кербера. Первинний фармакологічний скринінг показав, що синтезовані сполуки відносяться до IV класу токсичності. Аналгетична дія синтезованих ксантинів вивчена на моделі «оцтових корчів», а протизапальна дія – на моделі гострого асептичного набряку. Дані біологічних випробувань показали, що деякі синтезовані сполуки за показниками зазначених дій активніші за еталони порівняння – диклофенак натрію, анальгін.

Встановлені певні закономірності в ряді «будова – дія».

62

СИНТЕЗ ТА АТИГІПОКСИЧНА АКТИВНІСТЬ 8-АЛКІЛТІОЗАМІЩЕНИХ 1-ПРОПІЛТЕОБРОМІНУ

Іванченко Д.Г., Романенко М.І., Шарапова Т.А. Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя

При дії на організм факторів, що викликають гіпоксію, зазвичай

швидко виникає ряд компенсаторних реакцій. За недостатності чи висна-женості пристосувальних механізмів виникають функціональні та струк-турні порушення, які можуть викликати смерть організму. Так, за гострої гіпоксії порушення функцій нервової системи починаються з розладів складних аналітико-синтетичних процесів. Порушення кровообігу можуть виражатися в тахікардії, послабленості скорочувальної здатності серця, аритміях. Встановлено, що гіпоксія може призводити до функціональних та структурних порушень, а також може бути викликана різноманітними патологічними станами (ішемічна хвороба серця, порушення функцій мо-зку, легенів, нирок та ін.) та ускладнювати перебіг хвороби. В арсеналі су-часних антигіпоксантів використовуються окрім кисню та карбогену, які випускаються в балонах (зменшується мобільність при використанні), си-нтетичні препарати – дибунол, мексидол, емоксипін (не виготовляються в Україні). Виходячи з вище наведеного, синтез вітчизняних антигіпоксан-тів є цілком виправданим та актуальним.

З метою пошуку антигіпоксичних засобів серед похідних теоброміну нами був синтезований широкий ряд неописаних в літературі 8-алкілтіо-заміщених 1-пропілтеоброміну шляхом нагрівання 1-пропіл-8-тіотеобро-міну з галогеналканами (алкенами) у водно-спиртовому розчині NaOH.

Будова всіх синтезованих сполук доведена сучасними фізико-хіміч-ними методами аналізу (ІЧ-, ПМР-спектроскопія та мас-спектрометрія). Індивідуальність отриманих речовин підтверджена методом тонкошарової хроматографії.

Вивчення антигіпоксичної активності проводили в умовах гострої нормобаричної гіпоксії. В якості еталону порівняння використовували ме-ксідол. Аналіз отриманих даних показав, що синтезовані сполуки за пока-зником антигіпоксичної дії не поступаються, а іноді перевищують еталон порівняння.

Робота в даному напрямку триває.

63

СУЧАСНА ТЕРАПІЯ ВУГРОВОЇ ХВОРОБИ Калашнікова В.С., Качук Ю.В.

Харківська медична академія післядипломної освіти, м. Харків Вугрова хвороба (акне) – хронічне запальне захворювання волосяних

фолікулів та сальних залоз, яке може призводити до формування космети-чних дефектів і стійких рубців, а також безумовно, впливає на якість жит-тя та може обумовлювати виражену дисморфофобію і депресію. Фактора-ми розвитку акне є гіперсекреція сальних залоз, зміна якісних параметрів себума і епідермальних ліпідів; патологічна кератинізація фолікулярного каналу; інтенсивна колонізація Propionobacterium acnes у сальних залозах; розвиток запальної реакції в періфолікулярній зоні. Незважаючи на при-належність P. acnes до нормальної мікрофлори шкіри, вони продукують велику кількість медіаторів запалення, які в свою чергу впливають на екс-пресію антимікробних пептидів, що беруть участь у формуванні запален-ня. Особливе значення у виникненні акне займають імунні порушення, що характеризуються активацією клітинно-опосередкованих реакцій лейко-цитарної системи і дисфункціональним станом гуморальної ланки імуні-тету. Виділяють три ступеню тяжкості захворювання: легку, середню і важку. При легкому ступені тяжкості в клінічній картині переважають ко-медони і не більше 10 папулопустул, при середньому ступеню тяжкості акне кількість папулопустул не перевищує 40, поодинокі індуративні еле-менти. При акне важкого ступеню папульозно-пустульозних елементів бі-льше 40, множинні гіперпігментації, рубці.

Вибір тактики лікування визначається патегенетичними факторами, клінічною формою захворювання, тяжкістю та тривалістю перебігу, наяв-ністю супутньої ендокринної і соматичної патології. Терапія акне включає препарати зовнішнього і системного призначення (антибіотики, синтетич-ні ретиноїди, антиандрогенні і імунотропні препарати), фізіотерапію, пілі-нги та ін. Згідно протоколам лікування акне при легкому перебігу призна-чають топічні ретиноїди, при тяжкого та середньому ступеню тяжкості за-хворювання в якості першої лінії рекомендується використання системних ретиноїдів, особливо у випадку утворення рубців, а також при вираженій депресії, дисморфофобії на фоні легкого перебігу акне, при відсутності ефекту від зовнішньої терапії після закінчення 3 місяців лікування.

Одним із системних ретиноїдів є Акнетін – препарат ізотретиноїну, вироблений з інноваційної запатентованої технології LIDOSE, яка дозво-ляє збільшити біодоступність ізотретиноїну на 20%, у зв'язку з чим мож-ливе зниження як добової, так і сумарної дози препарату із збереженням високої ефективності терапії. Обгрунтованість призначення та ефектив-ність застосування Акнетіну визначається здатністю впливу в тій чи іншій мірі на всі ланки патогенезу акне. Акнетін – суспензія ізотретиноїну в жи-

64

рових наповнювачах, яка містить дві фракції: розчинену (розчинена в су-міші наповнювачів) і нерозчинену (зважені частинки в суміші наповнюва-чів). Така форма має високий показник розчинення діючої речовини і, як наслідок, підвищена кількість розчиненого препарату, доступного для всмоктування в травному тракті, що збільшує біодоступність ізотретиної-ну при прийомі всередину. Препарат випускається в капсулах по 8 мг та 16 мг. До призначення курсу терапії і далі 1 раз на місяць необхідно оці-нювати результати біохімічного дослідження крові, а саме рівень транс-аміназ. Терапевтична доза становить 0,4-0,8 мг/кг на добу і курсова доза 100-120 мг на 1 кг маси тіла. Повна ремісія досягається зазвичай за 16-24 тижні. Критеріями клінічної ефективності препарату є: зменшення сало-відділення, зниження утворення комедонов, регрес елементів, що висипа-ли, зниження рівня колонізації Р. acnes. Побічні ефекти, як правило, мало виражені і є дозозалежними, повністю регресують після закінчення ліку-вання. Тим не менш, в процесі терапії, для профілактики ретіноїдного хейліту, дерматиту, «сухого» кон'юнктивіту пацієнтам рекомендовано ви-користовувати зволожуючі і пом'якшуючі зовнішні лікарські засоби (кре-ми, гігієнічну губну помаду, зволожуючі очні краплі по типу «штучної сльози» та ін.). Ізотретиноїн володіє тератогенною дією, тому кожній жін-ці дітородного віку, що одержує препарат, необхідно використовувати ефективні протизаплідні засоби за місяць до лікування, протягом усього періоду лікування, а також протягом місяця після його завершення.

Наш клінічний досвід підтверджує високу клінічну ефективність, безпечність та добру переносимість препарату Акнетін і він може бути ре-комендований для терапії пацієнтів, які страждають на вугрову хворобу.

65

СИМПТОМАТИЧЕСКАЯ ФИТОТЕРАПИЯ СИНДРОМА РАЗДРАЖЕННОЙ КИШКИ

Карнаух Э.В., Кулык Т.В. Харьковский национальный медицинский университет, Харьков В современной гастроентерологической практике среди кишечных

дисфункций синдром раздраженной кишки остается актуальной клиниче-ской проблемой, которой страдают более 20% трудоспособного населения молодой и средневозрастной категории (от 24 до 41 года) различных стран, причем женщины болеют в 2 раза чаще мужчин, а общетерапевти-ческая заболеваемость составляет более 1% в год.

Согласно Римскому консенсусу III, для симптоматического лечения этого функционального кишечного расстройства, при котором абдоми-нальная боль или дискомфорт ассоциируется с расстройствами дефекации по типу диареи, успешно применяется фитопрепарат Узара, действую-щим веществом которого является экстракт высушенного корня растения Xysmalobium undulatum. Это южно-африканское растение издавна исполь-зовалось в народной медицине. Примечательно, что попытки культивиро-вать его в других регионах оказались безрезультатными. Основные актив-ные вещества – это гликозиды (узарин, урезин, узарозид, ксисмалорин), фитостерины, дубильные вещества. Они оказывают спазмолитическое действие, тормозят перистальтику кишечника, обладают вяжущим и анти-секреторным эффектами. Также механизм антидиарейного действия свя-зан с повышением чувствительности гладкомышечных клеток кишечника к симпатическим влияниям. В народной медицине корни Xysmalobium undulatum издавна применяют как мочегонное, токолитическое и улуч-шающее аппетит средство. Препарат на основе корня Xysmalobium undula-tum считается малотоксичным, хорошо переносится и показан взрослым и детям старше 6 лет для симптоматического лечения острой и хронической диареи различной этиологии. При этом по данным многочистенных кли-нических исследований статистически достоверно уменьшается выражен-ность абдоминальной боли, метеоризма, явлений астении, частоты стула и нормализация его консистенции, а у 30% отмечается увеличение массы тела. Лимитирующими факторами для примениния этого фитокомплекса на основе Xysmalobium undulatum являются галактоземия, дефицит лакта-зы и глюкозогалактозная мальабсорбция.

66

СУЧАСНІ СТРАТЕГІЇ КОМПЛЕКСНОЇ ТЕРАПІЇ АКНЕ З ВИКОРИСТАННЯМ ІМУНОБІОТИКІВ

Качук Ю.В., Калашнікова В.С. Харківська медична академія післядипломної освіти, Харків

Одне з найбільш поширених дерматологічних захворювань, що зу-

стрічається переважно у підлітків та осіб молодого віку – акне. Часто па-тологічний процесс при акне набуває затяжного перебігу, стійкий до тера-пії характер, призводячи до формування косметичних дефектів, що нега-тивно впливає на якість життя та психоемоційний стан хворих. У ряді до-сліджень встановлено, що в усіх хворих на акне, незважаючи на причини виникнення захворювання, змінюється мікробний пейзаж кишечника, зро-стає кількість патогенної кишечної палички, зменшується кількіть лакто-бактерій та активізується стафілококова флора. Таким чином, порушення імунної та бар’єрної функції кишечника призводить до інтоксикації про-дуктами обміну, що спричиняють надлишкову секрецію сальних залоз, за-гострення запальних процесів, зниження опірності організму.

Нами було проліковано 12 хворих на акне у віці від 14 до 25 років, патологічний процес носив легкий та середньотяжкий ступінь тяжкості, переважно представлений папульозно-пустульозними акне, у 10 хворих виявлено ознаки дисбактеріозу кишечнику. У комплексній системній те-рапії додатково використовувався імунобіотик ДермаПРО®, що містить лактобактерії LGG®, які сприяють відновленню бар’єрної та імунної фун-кції кишечника, що блокує пусковий механізм розвитку шкірних захворю-вань. З метою більш швидкого усунення вугрового висипу імунобіотик призначався по 2 капсули на добу протягом 3 тижнів. Відмічалося більш виражене і швидке зменшення запальних елементів висипу (на 7-10 день лікування), по закінченню курсу лікування ознаки дисбактеріозу у 8 хво-рих – відсутні, у 2 – залишалися мінімальні зміни в аналізах. Для попере-дження повторного загострення акне, у якості підтримуючого курсу Дер-маПРО® усім пацієнтам призначався по 1 капсулі на добу протягом 4 тиж-нів. У всіх пролікованих відмічався більш тривалий період ремісії, в порі-вняні з попередніми курсами терапії. Вважаємо доцільним призначення імунобіотику ДермаПРО® у комплексному лікуванні хворих на акне.

67

ДОСЛІДЖЕННЯ МОЛЕКУЛЯРНИХ МЕХАНІЗМІВ ПРОТИЗАПАЛЬНОЇ ТА АНАЛЬГЕТИЧНОЇ ДІЇ

N-ФЕНІЛАНТРАНІЛОВИХ КИСЛОТ Кленіна О.В., Огурцов В. В., Драпак І. В., Голос І.Я., Чабан Т.І.,

Сулейман М.М., Гриценко І.С. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького,

м. Львів Національний фармацевтичний університет, м. Харків

Одним з основних напрямків in silico досліджень, які у теперішній

час широко використовуються у драг-дизайні, є оптимізація структури «сполуки-лідера» шляхом проведення віртуального скринінгу, що дозво-ляє визначити афінітет сполук до певної біологічної мішені.

За результатами проведеного фармакологічного скринінгу 3-оксамо-їлзаміщених і 3-сукциноїлзаміщених N-фенілантранілових кислот та їх метилових естерів було встановлено, що значна частина сполук проявляє помірну протизапальну та/або анальгетичну активність. Це стало підста-вою для подальших досліджень механізмів дії досліджуваних речовин на клітинному та субклітинному рівнях із використанням методології моле-кулярного докінгу з ймовірними біологічними мішенями – COX-1, COX-2 і mPGES-1. Величини скорингової функції London dG, що визначає віль-ну енергію зв’язування, у випадку комплексів з СОХ-1, практично для всіх сполук мають вищі абсолютні значення, ніж для анальгіну, а для 6 сполук є вищими, ніж для вольтарену.

Рис 1. Величини London dG, обчислені для комплексів досліджуваних речовин з COX-1 та COX-2

У випадку комплексів з СОХ-2, значення London dG для всіх сполук є співс-тавними або перевищують значення цієї функції для вольтарену і анальгіну. Та-ким чином, можна припус-кати, що інгібіторна актив-ність синтезованих сполук

відносно СОХ-1 і СОХ-2 проявляється неселективно і може бути реалізо-вана шляхом утворення між ними комплексів, стійкість який забезпечу-ється переважно за рахунок енергетично сприятливого геометричного ро-зташування лігандів в активному центрі акцепторів та утворення водневих зв’язків між ними.

68

СТРАТЕГІЯ IN SILICO ДИЗАЙНУ НОВИХ «ЛІКОПОДІБНИХ» СПОЛУК ПОХІДНИХ КОНДЕНСОВАНИХ 4-АЗОЛІДОНІВ Кленіна О.В., Чабан Т.І., Огурцов В.В., Драпак І.В., Чабан І.Г.

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, м. Львів

Перспективним напрямком у галузі розробки нових високоефектив-

них лікарських засобів є створення комбінаторних бібліотек сполук та проведення їх високоефективного тотального скринінгу. Методи in silico дизайну нових лікоподібних сполук суттєво підвищують ефективність процесу створення потенційних лікарських засобів на стадії ідентифікації сполук-»лідерів» та їх структурної оптимізації. Конденсовані гетероциклі-чні системи та їх похідні є перспективними «структурними блоками» в комбінаторному синтезі нових біологічно активних речовин. Зокрема, тіа-золо[4,5-b]піридини, як біоізостери пурину, є важливим типом гетероцик-лічних систем, інтенсивне дослідження яких зумовлене як широким діапа-зоном їх біологічної активності, так і синтетичними можливостями для функціоналізації їх похідних.

Першим етапом у дизайні нових «лікоподібних» сполук є створення віртуальної комбінаторної бібліотеки конденсованих гетероциклічних по-хідних на основі 4-азолідонів із застосуванням скафолд-орієнтованого підходу. Наступним етапом є ідентифікація сполук-»лідерів», що реалізу-ється шляхом проведення тотального віртуального скринінгу створеної бібліотеки. При цьому можливе впровадження двох основних стратегій, незалежно одна від одної. Першою із зазначених стратегій є ліганд-орієн-тований підхід, що базується на інформації про структуру лігандів. У цьо-му випадку процес віртуального скринінгу та ідентифікації сполук з най-вищою прогнозованою активністю проводять із використанням методоло-гії QSAR-аналізу. Іншою стратегією є рецептор-орієнтований підхід, що практично реалізується шляхом проведення гнучкого молекулярного до-кінгу віртуальних низькомолекулярних органічних сполук до біологічних мішеней. На основі співставлення результатів віртуального скринінгу за двома незалежними стратегіями та їх аналізу буде можливим прийняття рішення щодо відбору віртуальних сполук з найвищою прогнозованою ак-тивністю з метою їх подальшого синтезу.

69

ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФІРНОЇ ОЛІЇ ЗАПОРІЗЬКОЇ ТА ЗАКАРПАТСЬКОЇ ВАЛЕРІАНИ

Корнієвський Ю.І., Корнієвська В.Г., Панченко С.В. Запорізький державний медичний університет, Україна

Незважаючи на багаторічні дослідження біології росту та розвитку,

введення в культуру, хімічного складу, розробки методів аналізу сировини та препаратів валеріана лікарська залишається вивченою недостатньо із-за її надзвичайної поліморфності. Валеріана зростає по всій Земній кулі і на-раховує 200 видів. В Україні розповсюджені 13 видів, які входять в збір-ний видовий цикл ValerianaofficinalisL. s. l. Із них для Запорізької області характерними є валеріана пагононосна – V. stoloniferaCzern., в.бульбиста – V. tuberoseL. ;для Закарпатської області – валеріана бузинолистна – V. SambucifoliaMikan, в. горбкова–V. collinaWallr., в. дводомна –V.dioicaL., в. цілолиста – V. simplicifoliaKabath., в.трикрила – V. tripterisL., в. трансі-льванська – V. transsylvanicaSchur, в.висока – V. exaltatа Mikan, в.блискуча – V.nitidaKreyer.

Експерименти на тваринах показали заспокійлеву дію валеріани на-центральну нервову систему, а також її властивість попереджувати спаз-ми. Проведено безліч клінічних досліджень, особливо в геріатрії, за уча-стю хворих, страждаючих безсонням і нервовими розладами. Як правило, валеріана скорочує час засипання і покращує якість сну. Валеріана реко-мендується для лікування нейро-вегетативних розладів і легких порушень сну як у дорослих, так і у дітей. Крім того, опубліковано цілий ряд робіт з інформацією про існування дикорослих видів валеріани з великою кількі-стю різних хемотипів (рослин, які мають одинаків зовнішній вигляд, але суттєво відрізняються за складом ефірної олії). За сучасними даними хімі-чний склад ефірної олії валеріани лікарської дуже складний, в ній іденти-фіковано 84 речовини.У зв’язку з цим продовжується вивчення складу ефірної олії коренів валеріани вченими різних країн світу.

МЕТА РОБОТИ: за допомогою газорідинної хроматографії дати по-рівняльну характеристику складу ефірної олії запорізької валеріани паго-ноносної (ValerianastoloniferaCzern.) та закарпатської в. горбкової (V. collinaWallr.).

МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ. Зразки сировини були заготовлені у жовтні 2012 року: в. пагононосна (Канцерівська балка, око-лиці м.Запоріжжя) та в. горбкова(с.Кольчино, Мукачевський район, Зака-рпатська область). Ефірна олія із сировини (корені валеріани)отримана методом перегонки з водяною парою згідно ДФУ 1,2. Дослідження прово-дили на газовому хромато-мас-спектрографі фірми «Хьюлет-Паккард» (НР), США, що складається з хроматографа марки НР6890 GC та мас-селективного детектора 5973N. Умови хроматографування: компоненти

70

розділяли на кварцовій капілярній колонці фірми НР(НР 19091J-433 YP-5) 30 м довжиною та внутрішнім діаметром 0.25 мм, заповненій 5% фенілме-тилсилоксаном. Спектри розглядали як на основі загальних закономірнос-тей фрагментації молекул органічних сполук під дією електронного удару, так і шляхом пошуку у мас-спектральній бібліотеці баз даних «Flavor2.L.» та «NIST98 L.». Ідентифікацію сполук проводили шляхом порівняння оде-ржаних мас-спектрів хроматографічного піку з мас-спектрами еталонних сполук з найбільшою вірогідністю ідентифікованих програмою розпізна-вання на масиві спектрів баз даних.

РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ. Вміст окремих компонентів у зразках досліджуванної ефірної олії оцінювали методом нормалізації (площу піків представляли у відсотках до суми всіх площ піків на хрома-тограмі зразка, за виключенням піку розчинника). В ефірній олії V.stolonifera було встановлено 92 компонентів з них ідентифіковано 30; в ефірній олії V.collina. було встановлено 37 компонент з них ідентифікова-но 31. Головними компонентами ефірної олії V. collinaє валеранон (27,3%), міртенілацетат (8,34%), міртенілізовалерат (5,13%); ефірної олії V.stolonifera–спирт пачулі (35,59%), борнілацетат (21,43%), спатуленол (4,90%).

ВИСНОВКИ. Основні компоненти у валеріани пагононосної: спирт пачулі, борнілацетат, спатуленол; у валеріани горбкової: валеранон, мір-тенілацетат, міртенілізовалерат. За літературними джерелами та нашими дослідженями основними речовинами, які зумовлюють седативну дію ва-леріани є ізовалеріанова кислота, борнілацетат та валеранон.

71

ВПЛИВ БЕНФУРАМУ НА ВИДІЛЬНУ ФУНКЦІЮ НИРОК У ЩУРІВ ЗА УМОВ БЛОКАДИ ДОФАМІНОВИХ РЕЦЕПТОРІВ

Корнієнко В. І. Харківська державна зооветеринарна академія

Важливу роль у регуляції водно-сольового гомеостазу має дофамін,

який в живому організмі стимулює швидкість клубочкової фільтрації, ни-рковий кровообіг та зміни ниркової гемодинаміки. Дофамін взаємодіє з компонентами ренін-ангіотензин-альдостеронової системи та пригнічує їх активність, підсилює синтез і виділення кінінів та простагландинів і як ан-тагоніст антидіуретичного гормону, може збільшувати екскрецію води.

Метою роботи було дослідження впливу на функцію нирок при од-ночасному застосуванні бенфураму та інгібіторів дофамінових рецепторів.

Для пригнічення дофамінових рецепторів застосовували антагоніст дофаміну – домперидон, який інгібірує дофамінові рецептори та викликає антидіуретичний ефект. Встановлено, що за умов блокади дофамінових рецепторів зменшувався об’єм сечі у 1,76 рази порівняно з контролем.

Виділення з сечею води у випадку застосування домперидону змен-шується активніше, ніж натрійурез і калійурез.

Антидіуретичний ефект домперидону зумовлений зниженням нир-кового кровообігу та швидкістю клубочкової фільтрації і меншою мірою – пригніченням натрійурезу, тобто бенфурам діє протилежно дофаміну, який активує нирковий кровообіг і натрійурез. Використання бенфураму на фоні водного навантаження призвело до зростання діурезу у 2,7 рази, збільшення екскреції іонів натрію – у 2,43 рази і іонів калію у 1,4 рази. Одночасне застосування бенфураму та домперидону визивало збільшення діурезу у 2,18 рази, екскреції натрію у 2,31 рази, іонів калію у 1,15 рази.

У порівнянні з показниками групи, яка отримувала лише домпери-дон, у групі з використанням одночасно бенфураму та домперидону від-значено деякі зміни: спостерігається суттєве зростання діурезу у 4,6 рази, натрійурезу – у 4,0 рази, калійурезу – у 1,8 рази.

Висновки. 1. Посилення ниркового кровообігу та активації натрійурезу під

впливом бенфураму приводить до стимуляції водного діурезу і пригнічен-ня реабсорбції натрію в епітелії канальців нирок.

2. Стимуляція натрійурезу та зменшення калійурезу, внаслідок при-гнічення секреції альдостерону, в надниркових залозах властивий актив-ній ендогенній діуретичній речовині – дофаміну.

72

ОСОБЛИВОСТІ НЕЙРОТРОПНОЇ ДІЇ БЕНЗИЛПЕНІЦИЛІНУ НА ТЛІ ВПЛИВУ ЕЛЕКТРОМАГНІТНИМ ВИПРОМІНЮВАННЯМ

НАДЗВИЧАЙНО ВИСОКОЇ ЧАСТОТИ НИЗЬКОЇ ІНТЕНСИВНОСТІ (НВЧ)

Кресюн Н.В. Одеський національний медичний університет, м.Одеса, Україна Завданням дослідження було визначення динамічних характеристик

епілептичної активності (ЕпА) вогнищ, які відтворювали в корі головного мозку щурів лінії Вістар за умов впливу НВЧ на очне яблуко, як перифері-йний відділ ЦНС, який може модулювати активність утворень мозку. Вог-нища моделювали шляхом нанесення розчину натрієвої солі бензол-пеніциліну (10.000 МО/мл та 30.000 МО/мл) на фронтальні відділи кори головного мозку. У випадку створення вогнищ за допомогою розчину сла-бкої концентрації латентний період виникнення спайкових розрядів склав 7,3+ 1,8 хв, загальна тривалість існування вогнищ – від 93 до 240 хв, а по-тужність спайкової активності на висоті розвитку – 65,4+ 7,1 у.од. При створенні вогнищ за допомогою більш концентрованого розчину епілепто-гену латентний період виникнення розрядів склав 3,7+ 0,9 хв, у 9 із 11 щу-рів спостерігалось виникнення іктальних розрядів, потужність спайкової активності на висоті розвитку склала 83,2+ 7,4 у.од., а тривалість існуван-ня вогнищ епілептогенезу коливалась в межах від 180 до 390 хв.

Вплив НВЧ (7,1 мм, 0,1 Дж/см2) тривалістю 15,0 хв, який здійсню-вали на зону очного яблука щурів за умов їх тимчасової іммобілізації, су-проводжувався подовженням латентного періоду виникнення перших спайкових потенціалів у відповідь на аплікацію розчину бензілпеніциліну (10.000 МО/мл) в 2,1 разу у порівнянні до відповідного показника в групі контролю (P<0,05). Максимальна потужність спайкових потенціалів скла-ла 53,1+ 4,7 у.од. (P>0,05), а тривалість їх існування – від 37 до 110 хв (P<0,05). Аналогічний вплив НВЧ, який здійснювали до нанесення розчи-ну бензілпеніциліну (30.000 МО/мл), викликав збільшення латен-тного періоду виникнення перших спайкових потенціалів в 1,7 разу (P<0,05). Максимальна потужність спайкових потенціалів склала 75,3+ 6,8 у.од. (P>0,05), а тривалість існування – від 85 до 240 хв (P<0,05). За умов впли-ву НВЧ іктальні епілептичні потенціали виникали у 3 із 12 щурів (z=2,36, P<0,05) і носили однократний характер.

Таким чином, отримані дані свідчать про те, що вплив НВЧ на очне яблуко забезпечує зниження судомної готовності мозку щурів до епілеп-тогенних ефектів натрієвої солі бензілепніциліну. Цей ефект прояв-ляється як у подовженні латентного періоду перших судом, так і змен-шенні загальної тривалості існування вогнищ та попередженні виникнен-ня іктальної ЕпА.

73

ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОТИЗАПАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ КОМБІНОВАНОЇ МАЗІ НА ОСНОВІ ЕКСТРАКТУ ПІДМАРЕНИКА СПРАВЖНЬОГО ТА АНЕСТЕЗИНУ

Кривуша О.О., Деримедвідь Л.В. Національний фармацевтичний університет, м. Харків

Проблема болю та аналгезії займає важливе місце в сучасній меди-

цині. Фундаментальні відкриття патофізіологічних механізмів болю з'яви-лися могутнім стимулом в створенні нових знеболюючих засобів. Практи-чно всі нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) зменшують біль в концентрації меншій, ніж необхідно для пригнічення запалення. Раніше вважали, що простагландини в аферентних нервових волокнах підсилю-ють больову реакцію, яка індукується брадикініном, пригнічення. За ме-ханізмом дії мають периферичний і центральний фактори впливу на афе-рентну нервову систему. Протизапальний ефекти НПЗП пов'язаний із при-гніченням прозапальної активності циклооксигенази-2 (ЦОГ-2) у вогнищі запалення – ключового ферменту синтезу простагландинів, а пригнічення ізоформи ЦОГ-1 призводить до порушення фізіологічних реакцій: зокре-ма, до порушення синтезу простагландинів класу Е у слизовій оболонці шлунка і розвитку ерозивно-виразкового уражень. В зв’язку з цим пошук нових протизапальних засобів є актуальним.

Антиексудативний ефект в комбінованій мазі на основі екстракту підмареника справжнього та анестезину вивчали на моделі гострого запа-льного набряку, викликаного субплантарним введенням флогогена – кара-геніну. Як препарат порівняння використовували диклофенак Результати дослідження антиексудативної активності комбінованій мазі на основі підмареника справжнього та анестезину показали, що досліджувана мазь викликала зменшення розвитку експериментального набряку лапки у щу-рів на 46,1% (p < 0,05).

Можна припустити, що протизапальний ефект комбінованої мазі на основі екстракту підмареника справжнього та анестезину реалізується за рахунок інгібірування експресії генів, відповідальних за синтез прозапа-льних цитокінів.

Таким чином, виражений протизапальний ефект виявила комбінова-на мазь на основі екстракту підмареника справжнього та анестезину яку за дією можна порівняти з дією диклофенаку.

74

ГНІЙНО-ЗАПАЛЬНІ УСКЛАДНЕННЯ У ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПРОФІЛАКТИКИ Куновський В.В*., Куніна І.О.**, Горак В.М.**

*Львівський національний медичний університет імені Д. Галицького ** Комунальна міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги

(м. Львів) Загальна кількість хворих на цукровий діабет (ЦД) постійно зростає,

і у загальній структурі хворих на гнійно-запальні уражень м’яких тканин (ГЗУМТ) складає до 60% від загальної кількості хворих, а розвиток полі-нейропатії, мікро – та макроангіопатії сприяють розвитку гнійно-запаль-них уражень у 4-10% пацієнтів. Дослідження проведені IDF (International diabetes federation) у 2010-2013 р.р. констатували, що динамічний конт-роль за рівнем глікемії та проведення адекватної інформованості населен-ня дозволяє значно скоротити ризик виникнення ускладнень. Однак лише у 5% випадків хворі досягають бажаного результату. Шляхи первинної профілактики гнійно-запальних уражень м’яких тканин стопи у хворих на ЦД включають, як медичні так і соціальні аспекти, а економічні втрати є значними і не мають тенденції до зниження.

Мета дослідження передбачала на основі перспективного аналізу клінічного перебігу ГЗУМТ у хворих на ЦД провести моніторинг прово-куючих факторів, що спричиняють їх розвиток та визначити можливі шляхи профілактики. Проведене дослідження охоплювало 126 хворих на ЦД, які перебували на стаціонарному лікуванні в хірургічних відділеннях Комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги та Клінічної лікарні Львівської залізниці (48 жінок, 78 чоловіків) у 2012-2014 роках. Середній ( ) вік хворих становив 54,5 ± 3,5 р. Середня тривалість захворювання на ЦД 14 ± 3 р. Хворих ЦД I типу було 66 (52,38%), II типу – 60 (47,62%).

Проведений аналіз дозволив виокремити низку провокуючих факто-рів ризику, які викликають розвиток ГЗУМТ: недотримання гігієнічних норм у догляді за ногами (63%); мікротравма (39,5%), механічна травма (55,3%), термічний опік (5,2%); недостатня інформованість населення про догляд за стопою (95%). При аналізі зон ураження було відмічено, що зна-чна частка випадків ГЗУМТ припадає на стопу (81,1%). Серед анатоміч-них ділянок стопи за ступенем ушкодження переважає: 1 палець (38,4%), 2 палець (15,3%), 4 палець (7,6%), 5 палець (17,8%), підошвенна поверхня (18,5%) і тил стопи (2,4%).

Таким чином за результатами проведеного дослідження можна вка-зати, що основним з факторів, що спричиняють розвиток ГЗУМТ з фоно-вим ЦД є травма (94,8%). Найбільший відсоток травм стопи припадає на 1 палець (38,4%), що у 85% пацієнтів з ЦД ускладнюється розвитком ГЗЗМТ.

75

Доцільно також вказати, що загалом рання діагностика ЦД у поєд-нанні із проведення навчання (інформування населення про можливі ускладнення), організацією догляду за стопою, профілактичним спостере-женням даного контингенту хворих у лікаря-хірурга і ендокринолога у по-єднанні із контролем (регулярний динамічний моніторинг) рівнів цукру у крові та адекватною терапією неодмінно будуть сприяти зниженню ризи-ку виникненню гнійно-запальні ускладнень з боку м’яких тканин.

76

СИНТЕЗ ТА АНТИТРИПАНОСОМНА АКТИВНІСТЬ НОВИХ 5-ІЛІДЕНПОХІДНИХ 2-(5-ЕТИЛ(АЛІЛМЕРКАПТО)- 1,3,4-ТІАДІАЗОЛ-2-ІЛ)ІМІНОТІАЗОЛІДИН-4-ОНУ

Лелюх М.І., Зіменковський Б.С., Лесик Р.Б. Львівський національний медичний університет

імені Д. Галицького, Львів Синтез нових похідних «привілейованих» гетероциклів, зокрема тіа-

золідинону, у поєднанні з фармакологічно привабливим тіадіазольним фрагментом є обґрунтованим та перспективним в плані пошуку високоак-тивних хіміотерапевтичних агентів. Тому метою нашої роботи був синтез нових тіадіазоло-тіазолідинонів для фармакологічного скринінгу на анти-трипаносомну активність, що проводиться в рамках співпраці між ЛНМУ та Національним музеєм природничої історії (проф. Філіп Грельє, Франція).

Вихідні 2-хлоро-N-(5-етил(алілмеркапто)-1,3,4-тіадіазол-2-іл)-ацет-аміди 1 одержали шляхом ацилювання відповідних 2-амінотіадіазолів хлорацетилхлоридом. При наступній взаємодії сполук 1 з тіоціанатом амонію в середовищі ацетону проходить спонтанна гетероциклізація з утворенням похідних 2-імінотіазолідин-4-ону 2. Останні використано в якості метиленактивних сполук в реакції Кньовенагеля з похідними бенза-льдегіду, коричним альдегідом, циміналем, похідними ізатину, піридин-3-карбальдегідом та тіофен-2-карбальдегідом для утворення серії 5-ілі-денпохідних 3, 4 та 5.

R4

O

R3

S

NN

R1

NH

OCl

S

NH

N S

NN

O

R1

S

NH

N S

NN

O

R1

Ar(Het)

S

NH

NS

NNO

R1

NH O

R2

NH

OO

R2

S

NH

NS

NN

OR

1

R3

R4

Ar(Het) CHO

12 3

4 5R2 = H, Cl, BrR3 = H, ClR4 = H, NO2

NH4SCNacetone

R1 = C2H5, SCH2CH=CH 2 Ar = 4-MeO-C6H4, 4-OH-C6H4

4-Br-C6H4, 4-NEt2-C6H4

Het = thiophene-2-yl pyridine-3-yl

Результати скринінгу антитрипаносомної активності in vitro на шта-

мах Trypanosoma brucei gambiense дозволили ідентифікувати чотири спо-луки, які зі значеннями IC50 в межах 7,3-12,8 мкМ володіли ефективним трипаноцидним ефектом.

77

КАРИЕСПРОТЕКТОРНАЯ АКТИВНОСТЬ «ОНИЕВЫХ» ГЕКСАФТОРОСИЛИКАТОВ

Лепский В.В.1, Продан О.В.2, Анисимов В.Ю.2, Деньга О.В.2, Гельмбольдт В.О.2

1Институт стоматологии НАМН Украины, Одесса 2Одесский национальный медицинский университет, Одесса

В последние годы благодаря исследованиям главным образом японских

авторов были продемонстрированы определенные преимущества исполь-зования в качестве кариеспротекторного агента гексафторосиликата аммония (NH4)2SіF6 (I) по сравнению с традиционными средствами фторидной терапии кариеса. Нами изучено кариеспротекторное действие I и недавно синте-зированных гексафторосиликатов хлоргексидина (C22H32Cl2N10)SіF6 (II), полигексаметиленгуанидиния (C21H45N9)(SiF6)1.5 (III), пиридоксина (C8H12N2O3)2SiF6 (IV) и цетилпиридиния (C21H38N)2SіF6 (V).

Препараты I-V были введены в состав геля, который наносился на зубы и десны подопытных белых крыс в течение 35 дней. Часть крыс по-лучала кариесогенный рацион (КГР), интактные крысы, получавшие стан-дартный рацион, служили контролем. В челюстях крыс подсчитывали ка-риозные полости и определяли глубину кариозных поражений, в пульпе из резцов определяли активность щелочной (ЩФ) и кислой фосфатаз (КФ), а также активность лизоцима. По соотношению ЩФ и КФ рассчи-тывали минерализующий индекс (МИ). У крыс, получавших КГР, в пуль-пе достоверно снижается активность лизоцима (в 10 раз) и в 2,4 раза воз-растает активность КФ, что приводит к существенному снижению МИ. Аппликации гелей, содержащих фторпрепараты, привели к достоверному увеличению (в 2-3 раза) активности ЩФ, причем активность КФ пульпы у крыс, получавших аппликации, практически не изменилась. В результате применения гелей с фторпрепаратами нормализовался МИ, причем в не-которых группах (IV+КГР и V+КГР) он превысил показатель у контроль-ных животных. Все фторпрепараты достоверно уменьшают число кариоз-ных поражений и их глубину, причем соли I-V превышают по всем пока-зателям фторид натрия, хотя доза фтора, получаемого каждой крысой, бы-ла одинакова (1,36 мг/кг в день). Возможно, это результат эффекта одного из продуктов гидролиза I-V – диоксида кремния, катализирующего про-цесс окклюзии тубул дентина.

78

ВПЛИВ БІОПРЕПАРАТУ КРІОКОНСЕРВОВАНОЇ ПЛАЦЕНТИ НА ІМУННИЙ СТАТУС ЩУРІВ

З ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИМ ГІПОТИРЕОЗОМ Малова Н.Г., Комарова І.В., Сиротенко Л.А., Мунтяну Я.О.,

Спиридонов А.В. Державна установа «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я.Данилевського НАМН України» (ДУ ІПЕП), м.Харків

Відомо, що при гіпотиреозі відмічається пригнічення таких факторів

природного імунітету як бактерицидна, комплементарна та лізосомна ак-тивність сироватки крові. Усі порушення імунної системи при гіпотиреозі значною мірою модулюються за допомогою тиреоїдних гормонів. Імуно-супресія, яка виникає за умов гіпотиреозу, пов’язана з дефіцитом тиреої-дних гормонів. З другого боку, є дані про пряму імуностимулюючу дію тиреоїдних гормонів: імуностимулююча дія тиреоїдних препаратів вияв-лена при введенні їх тваринам навіть з інтактною функцією щитовидної залози. Розвиток гіпотиреозу супроводжується деструкцією тиреоцитів, що, у свою чергу, ініціює процеси запалення і генерування у значних кон-центраціях органоспецифічних і органонеспецифічних аутоантитіл. Крім того, при гіпотиреозі виявляються зміни показників клітинного імунітету, які характерні для I-II ступеня імунологічної недостатності. Вочевидь, що гіпотиреоз поряд зі зниженням основного обміну, інгібує імуногенез в ор-ганізмі. При аналізі дії імуномодуляторів, завжди необхідно оцінювати їх вплив на імунокомпетентні клітини та імунітет в цілому. Це питання осо-бливо гостро виникає при вивченні ефекту від дії таких біологічно актив-них речовин, якими являються клітинні препарати.

Перспективною альтернативою замісної терапії при гіпотиреозі в певній мірі можуть бути фетальні біопрепарати, в тому числі плацентарні, використання яких в останнє десятиріччя інтенсивно розширюється. Ві-домо, що плацентарні тканини містять велику кількість різних активаторів регенерації та диференціювання – фактор росту фібробластів, фактор рос-ту нервів, фактор, що стимулює зростання макрофагальних та еритроїдних колоній, а також антипроліферативні цитокіни, які запобігають клітинній та системній гіперстимуляції тощо.

Метою даного дослідження було вивчення впливу модулятора тире-ооїдної функції з імуномодулюючими властивостями – біопрепарату кріо-консервованої плаценти на деякі ланки клітинного і гуморального імуні-тету у щурів з експериментальним гіпотиреозом.

У дослідженні було проведено вивчення показників клітинного та гуморального імунітету за результатами підрахунку кількості активних Т-, В-лімфоцитів та їх субпопуляцій. Дані показники вивчали у щурів з екс-периментальним гіпотиреозом, на тлі введення мерказолілу, та за умов

79

корекції дефіциту тиреоїдних гормонів плацентарними біопрепаратами через сім діб та місяц після введення.

Показано, що у експериментальних тварин зниження рівня тиреоїд-них гормонів супроводжувалось імунодепресивним станом, який виража-вся у лейкопенії та падіння в середньому на 40 % Т-, на 50 % В- загальних лімфоцитів, на 38 % Т-хелперів та зростання на 64 % Т-супресорної акти-вності. Відповідно знижувався й показник імуно-регуляторного індексу (54 %) в порівнянні з інтіктними тваринами. Після введення препарату плаценти тваринам з дефіцитом тиреоїдних гормонів відмічалося вірогід-не підвищення кількості лейкоцитів, по відношенню до показників тварин з гіпотиреозом. Такі позитивні зміни відмічалися як через сім діб та і впродовж місяця після введення препарату. Вивчення показників клітин-ного та гуморального імунітету вказувало на його відновлення до рівня контрольних тварин, що свідчить про високу проліферативну активність препаратів плаценти щодо пулу Т-клітін.

Таким чином можна зробити висновок, що використання біологічно активних сполук, що мають комплексну терапевтичну спрямованість, при-зводить як до компенсації дефіциту тиреоїдних гормонів, так і до віднов-лення балансу в імунній системі. Це цілком зрозуміло, тому що здебіль-шого препарати на основі екстракту плаценти мають і імуномодулюючі, і органовідновлюючі властивості. Використання препаратів такої спрямо-ваності при терапії гіпо- та гіпертиреозу є вельми доцільним, оскільки та-кі стани у клініці супроводжуються дисбалансом імунної системи, здебі-льшого або у сторону імуносупресії або аутоімуноагресії що призводить до подальшого запалення та руйнування щитовидної залози.

80

ОСОБЕННОСТИ ПЕРСОНАЛИЗИРОВАННОГО ПОДХОДА ГИПОЛИПИДЕМИЧЕСКОЙ ТЕРАПИИ В УСЛОВИЯХ ДВОЙНОГО

ИНГИБИРОВАНИЯ ХОЛЕСТЕРИНА У БОЛЬНЫХ ИБС Маль Г.С., Кувшинова Ю.А.

Курский государственный медицинский университет, г. Курск Сердечно-сосудистые заболевания в настоящее время лидируют сре-

ди причин смертности и инвалидности взрослого населения экономически развитых стран мира и имеют тенденцию к прогрессированию.

Внедрение фармакогенетического подхода к оценке индивидуаль-ных особенностей эффективности и безопасности гиполипидемических препаратов позволит определить рациональную лекарственную терапию и существенно сэкономить время подбора эффективной схемы терапии и финансовые затраты пациентов.

Цель исследования: провести сравнительную оценку эффективности гиполипидемической коррекции нарушений липидного обмена ингибито-рами синтеза (розувастатин в дозе 10мг в сутки) и абсорбции (эзетимиб 10мг в сутки) холестерина в виде моно- или комбинированной терапии у больных ИБС, стабильной стенокардией напряжения I-II функционально-го класса (ФК) в сочетании с первичной изолированной или сочетанной гиперлипидемией (ГЛП) с учетом фармакогенетических принципов.

Материалы и методы: Под наблюдением находились 120 мужчин, страдающих ИБС, стабильной стенокардией напряжения I-II ФК с пер-вичными изолированной и сочетанной ГЛП, относящихся к группе очень высокого риска развития сердечно-сосудистых осложнений, в возрасте от 41 до 60 лет, не принимавших ранее статины или прекративших прием не позднее, чем за 3 месяца до этапа скрининга.

Исследование проведено проспективным методом, фармакологичес-кая коррекция осуществлялась стартовым препаратом розувастатин в до-зе 10мг в сутки. В случае отсутствия достаточного эффекта по показателю ХС ЛНП (1,8 ммоль/л) при приеме розувастатина к 8 неделе исследования, пациент переводился на комбинированную терапию с добавлением эзети-миба в дозе 10мг в сутки, в соответствии с актуальными рекомендациями по диагностике и коррекции нарушений липидного обмена (ВНОК, 2012г.).

В нашем исследовании с целью поиска индивидуальных критериев для применения гиполипидемических средств у больных ИБС с атероген-ными ГЛП была изучена генотипическая гетерогенность субпопуля-ции, как известно, оказывающая влияние на эффективность лечения. Для этого проведено генотипирование полиморфизмов следующих ге-нов: белка-переносчика ЭХ – CETPTaq1B (+279G>A) (rs708272) (геноти-пы +279GG, +279GA, +279AA), липопротеинлипазы –LPLHindIII

81

(T+495G) (rs320) (генотипы +495TT, +495TG, +495GG), эндотелиальной NO-синтетазы – NOS3-786T> C (rs2070744) (генотипы -786TT, -786TC, -786CC), ангиотензин-превращающего фермента – ACE I/D (rs4646994) (генотипы: II, ID, DD).

Результаты: 1. Включение эзетимиба 10 мг/сут в схему гиполипидемической те-

рапии, основанную на использовании розувастатина 10 мг/сут, приводило к достижению целевых значений ХС ЛНП у 30% больных ИБС, стабиль-ной стенокардией напряжения с изолированной и сочетанной ГЛП.

2. Степень гиполипидемического эффекта как при моно-, так и при двухкомпонентной терапии не имела прямой зависимости с выраженно-стью плейотропных эффектов розувастатина 10мг/сут у больных ИБС, стабильной стенокардией напряжения I-II ФК в сочетании с первичной изолированной или сочетанной ГЛП.

3. При монотерапии розувастатином 10 мг/сут носительство геноти-па +279AA по полиморфизму CETPTaq1B ассоциируется с повышением уровня ХС ЛВП на 27% в сравнении с генотипами +279GG/GA (16,7%).

4. Носительство генотипов +495GG и -786CC по полиморфизмам LPLHindIII и NOS3-786T> C определяло большую предрасположенность к нарушению липидного обмена за счет высоких атерогенных фракций ли-пид-транспортной системы до лечения и низкую эффективность розува-статина 10 мг/сут.

5. Выявленное влияние генотипов на эффективность различных схем гиполипидемической коррекции позволяет выработать индивидуальный режим фармакологического контроля у больных ИБС.

82

ИЗУЧЕНИЕ ВЛИЯНИЯ КООРДИНАЦИОННЫХ СОЕДИНЕНИЙ МЕТАЛЛОВ НА МЫШЕЧНЫЙ ТОНУС

Матюшкина М.В., Годован В.В. Одесский национальный медицинский университет, г. Одесса

Одним из наиболее частых последствий черепно-мозговых травм яв-

ляется судорожный синдром, поэтому продолжается поиск эффективных противосудорожных средств с низкой токсичностью. В литературе по-следних лет особое внимание уделяется изучению фармакологических свойств новых биологически активных веществ (БАВ) – координацион-ных соединений металлов с биолигандами. Низкая токсичность и фарма-кологическая активность новых БАВ позволяет рассматривать их в каче-стве перспективных лекарственных средств. На кафедре общей химии и полимеров Одесского национального университета им. И. И. Мечникова под руководством проф. И. И. Сейфуллиной целенаправленно были син-тезированы новые БАВ – координационные соединения биометаллов с лимонной кислотой – (Mg, Co) бис(цитрато)станнаты: олово и магний с лимонной кислотой, олово и кобальт с лимонной кислотой. Выбор состав-ляющих соединений обусловлен их фармакологическими свойствами. Изучение острой токсичности соединений показало, что LD50 кобальт бис(цитрато)станната у крыс при внутрибрюшинном введении составляла 206,63 мг/кг, а магний бис(цитрато)станната – 2370,74 мг/кг. Согласно классификации веществ по токсичности кобальт бис(цитрато)станнат от-носится к малотоксичным соединениям (IV класс), а магний бис(цитрато)станнат – к практически нетоксичным (V класс).

Нами изучена способность новых БАВ влиять на мышечный тонус (по методу оборачивающегося стержня – «ротадор») и координирован-ную двигательную активность (по методу «наклонной (под углом 80о) сет-ки»). Исследования проводили на половозрелых крысах-самцах линии «Вистар» массой 180-220 г. В каждой группе (исследуемой и контроль-ной) было по 10 животных. Крысам внутрибрюшинно вводили БАВ в до-зах 1/80, 1/110 и 1/135 LD50, контрольной группе интактных животных вводили физиологический раствор хлорида натрия в таких же объемах. Полученные результаты эксперимента обрабатывали статистически с ис-пользованием непараметрического критерия Крушкал-Валлиса. В качест-ве критерия достоверности принимали расхождения при р <0,05.

Исследования показали, что все интактные крысы удерживались на поверхности «ротарода» в течение 6 ч опыта. После введения магний бис(цитрато)станната в дозах 1/135 LD50 (18,0 мг/кг) и 1/110 LD50 (21,5 мг/кг) число крыс, которые были способны удержаться на поверхности «ротарода», значительно уменьшалось. Начиная с 30 мин эксперимента, только 3-4 животных смогло удержаться на поверхности «вращающегося

83

стержня», а с 3 ч – все животные упали. При введении в дозе 1/80 LD50 (29,0 мг/кг) через 30 мин только 5 животных упало, но, начиная с 60 мин эксперимента, показатели были аналогичны предыдущим. Только 2-3 крысы из 10 смогли удержаться на поверхности «наклонной сетки» через 30 мин после введения БАВ в дозах 1/135 LD50 (18,0 мг/кг) и 1/110 LD50 (21,5 мг/кг). При введении вещества в дозе 1/80 LD50 (29 мг/кг) показате-ли опытной и контрольной групп не различались.

Введение кобальт бис(цитрато)станната в дозе 1/135 LD50 (1,6 мг/кг) показало, что уже через 30 мин 7 крыс не смогло удержаться на поверхно-сти «оборачивающегося стержня», а к 6 ч все животные упали с поверхно-сти «родарода». При введении БАВ в дозе 1/110 LD50 (1,9 мг/кг) уже с 2 ч эксперимента все крысы упали с поверхности «оборачивающегося стерж-ня». В дозе 1/80 LD50 (2,6 мг/кг) кобальтсодержащее соединение олова существенно не влияло на показатели испытуемой группы животных. Только 2-3 крысы, начиная с 30 мин эксперимента и до 6 ч, смогли удер-жаться на поверхности «наклонной сетки» при введении БАВ в дозах 1/135 LD50 (1,6 мг/кг) и 1/110 LD50 (1,9 мг/кг). Введение соединения в дозе 1/80 LD50 (2,6 мг/кг) существенно не влияло на способность животных удерживаться на поверхности «наклонной сетки», поскольку только 3 крысы, начиная с 2 ч и до 6 ч эксперимента, упало с поверхности сетки.

Таким образом, разнометалльные (Mg, Co) бис(цитрато)станнаты проявляли выразительное миорелаксантное действие в обоих тестах на протяжении всего времени эксперимента. Оба БАВ оказывали миорелак-сантное действие в дозах 1/135 LD50 и 1/110 LD50, а при введении 1/80 LD50 показатели существенно не отличались от контрольной группы. Учи-тывая низкую токсичность и выявленную фармакологическую актив-ность, соединения являются перспективными для дальнейшего исследова-ния с целью внедрения в клиническую практику.

84

ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ ТРАЗАДОНУ У МОЛОДИХ ЧОЛОВІКІВ З АНДРОГЕНОДЕФІЦИТОМ

ТА ПСИХОЛОГІЧНИМИ РОЗЛАДАМИ Мінухін А.С.1, 2, Бондаренко В.О.2, Крутько Д.І.3

1 – Національний Фармацевтичний Університет, м. Харків 2 – ДУ «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського

НАМН України», м. Харків 3 – КУОЗ «Обласний психоневрологічний диспансер», м. Харків Проблема андрогенодефіциту (АД) у чоловіків є однією з актуальних

у сучасній медицині. Головними негативними наслідками цієї патології вважаються вплив на якість життя: порушення фізичної та психічної акти-вності, погіршення сексуальної функції (Nieschlag E. et al., 2006). Розпо-всюдженість АД серед молодих чоловіків віком 20-44 років коливається в різних державах від 2 до 14 %. Практично в усіх існуючих класифікаціях АД виокремлюються варіанти, які не мають чітких діагностичних критеріїв та відповідних рекомендацій щодо терапії. К цим варіантам відносять транзиторні АД, одним з яких є розвиток цієї патології за умов стресорного фактору.

Депресивні розлади та наслідки посттравматичного стресового роз-ладу, які пов’язані з підвищеною тривожністю також можуть призводити до АД за рахунок пригнічення функціонування системи гіпоталамус-гіпофіз-гонади. У відповідь на стрес підвищується активність симпатичної нервової системи, що призводить до зниження вмісту андрогенів, збіль-шенню резистентності до їх дії (Zitzmann M. et al., 2001) та розвитку на-самперед сексуальних розладів: пригнічення лібідо, еректильної дисфук-ції, передчасної еякуляції. В даному випадку ряд авторів рекомендують призначення препарату з антидепресивною та анксіолітичною дією Траза-дон, зареєстрованого під торговою маркою «Тріттіко» (Angelini Francesco, Італия). (Горпинченко І.І., 2008; Артифєксов С.Б., 2008). Механізм дії Тра-задону пов’язують з інгібіцією зворотнього захвату серотоніну та антаго-нізмом дії до 5-HT2 рецепторів. На сьогодні в літературі відсутні дані про те, як змінюються симптоми АД на тлі психологічних розладів під впли-вом прийому препарату Тразадон.

Мета. Встановити ефективність прийому Тразодона у молодих чоло-віків з симптомами АД, обумовленими легкими депресивними та тривож-ними розладами.

Матеріали та методи. Під наглядом знаходилось 22 чоловіка (22-40 років), які звернулись за допомогою зі скаргами на хронічні стреси, зни-ження настрою, підвищену дратливість та тривожність, сексуальні розла-ди та зниження працездатності. Критерієм відбору пацієнтів окрім жалоб були відсутність супутньої андрологічної патології та лабораторно підтве-

85

рджені ознаки АД: зниження рівнів загального Т (Тзаг) менш ніж 12,0 нмоль/л та Т вільного (Твіл) нижче 8,9 пг/мл. Для діагностики та ви-вчення впливу терапії на симптоми АД використовували опитувальник оцінки андрогенного статусу (AMS-шкала), який дозволяє оцінити стан психологічної, соматичної та сексологічної функції (Heinemann L.A. et al., 1999). Призначення Тразадону починали з 50 мг (1/3 таблетки), один раз на добу перед сном з наступним підвищенням дози при необхідності до 100 (2/3) на 4-6 добу та 150 (1) на 7-14 відповідно протягом місяця.

Рівні Тзаг та Твіл в крові до та після терапії досліджували за допомо-гою методу ІФА.

Статистичну обробку отриманих даних проводили за допомогою t-критерію Стьюдента та методу кореляційного аналізу Пірсона.

Результати. Аналіз загальної суми балів опитувальника дозволив встановити у 5, 9 та 8 чоловіків слабко, середньо та вкрай виражені симп-томи АД відповідно. По закінченню терапії нормалізація показників від-мічалась у 17 пацієнтів (77,3%). При чому у більшості це відбувалось на фоні зникнення лабораторних ознак АД (88,2%). Слід зазначити, що до-стовірне зменшення середніх показників суми балів відмічалось за усіма складовими: психологічна шкала (- 7,2; Р < 0,001), соматична (- 8,1; Р < 0,001); сексологічна (- 5,2; Р < 0,005). Взагалі, усунення симптомів АД (зменшення суми балів) відбувалось на фоні достовірного підвищення се-редніх величин рівнів Тзаг та Твіл (з 9,8 ± 0,3 до 12,3 ± 0,5 нмоль/л та з 7,6 ± 0,3 до 10,1 ± 0,4 пг/мл відповідно), що підтвердили результати коре-ляційного аналізу (r = 0,67; Р < 0,05).

Виводи. Прийом препарату Тразадон впродовж місяця у молодих чоловіків зі специфічними проявами андрогенодефіциту та супутніми психологічними розладами призводить у більшості випадків до нормалі-зації андрогенозабеспечуючої функції сім’яників.

86

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ВОГНИЩЕВОЇ ЕПІЛЕПТИЧНОЇ АКТИВНОСТІ ЗА УМОВ ЗАСТОСУВАННЯ ЛЕВЕТИРАЦЕТАМУ

ТА НІКОТИНАМІДУ Муратова Т.M.

Одеський національний медичний університет, м.Одеса, Україна Метою дослідження було вивчення показників патологічного збу-

дження мозку щурів, викликаного шляхом створення вогнищ збудження в структурах гіпокампу введенням квісквалату, NMDA та каїнової кислоти, за умов системного застосування леветирацетаму (ЛВР) та нікотинаміду, дія яких має, за нашими попередніми данними характер взаємного поси-лення.

Встановлено, що через 30 хв з моменту застосування ЛВР (300 мг/кг в/очер) та нікотинаміду (50 мг/кг, в/очер) внутрішньогіпокампальна мікро-ін’єкція розчину квісквалату (1,5 мкг) викликала формування вогнищ, ла-тентний період виникнення яких був більшим, ніж у щурів досліджуваної групи на 14,3%, потужність епілептичної активності – меншою на 9,4%, а тривалість існування вогнищ меншою ніж в контролі на 23,1% (P<0,05). В той же час, мікроін’єкція розчину NMDA (1,5 мкг) викликала у щурів до-сліджуваної групи розвиток спайкових потенціалів, латентний період по-яви яких був на 55,3% більшим, ніж в контролі (P<0,01). В 4 із 11 спосте-режень впродовж 2- 8 хв спостерігалось збільшення частоти та амплітуди розрядів, і у тварин виникакли іктальні потенціали. Потужність вогнище-вої активності, яка була вимірена до початку іктальної активності, була меншою, ніж у щурів контрольної групи в 1,64 рази (P<0,001). Тривалість існування вогнищ також була в 1,46 разів меншою, ніж в контролі (P<0,001). Внутрішньогіпокампальна мікроін’єкція розчину каїнової кис-лоти (0,2 мкг) спроводжувалась розвитком перших спайкових потенціалів, латентний період появи яких був більшим від такого в контролі на 23,2% (P<0,05). Тривалість існування епілептичних вогнищ також була меншою, ніж в контролі на 37,2% (Р< 0,01). За умов введення препаратів у щурів спостерігалось суттєве зниження середньо ефективної дози ED50 квісква-лату, яка викликала клонічні судоми – в 1,7 рази у порівнянні до відпові-дного показника в групі інтактних щурів (0,55+ 0,03 мкг) (P<0,05). Зазна-чені проти епілептичні впливи не спостерігались за умов окремого засто-сування препаратів у аналогічних дозах.

Таким чином, поєднане застосування ЛВР та нікотинаміду викликає потенційовані протиепілептичні ефекти на вогнищевих моделях епілепти-чного синдрому, які індуковані внутрішньогіпокампальним застосуванням агоністів збуджуючих амінокислот- квісквалату, NMDA та каїнової кис-лоти.

87

СИНТЕЗ, ФІЗИКО-ХІМІЧНІ ТА БІОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ 8-АМІНОПОХІДНИХ

3-МЕТИЛ-7-(2-ГІДРОКСИ-2-ФЕНІЛЕТИЛ)КСАНТИНУ Назаренко М. В., Іванченко Д. Г., Романенко М. І., Пахомова О. О.,

Камишний О. М., Поліщук Н. М., Шарапова Т. А. Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя

Дані літератури свідчать, що похідні пурину виявляють, протипух-

линну, антигерпетичну, протимікробну дії, а, отже, пошук нових ефектив-них та нетоксичних сполук серед похідних пурину є цілком виправданим та перспективним напрямом створення оригінальних препаратів вказаної дії.

Метою даної роботи є синтез неописаних в літературі 8-амінозамі-щених 3-метил-7-(2-гідрокси-2-фенілетил)ксантину, вивчення їх фізико-хімічних та біологічних властивостей.

Для досягнення поставленої мети реакцією 8-бром-3-метилксантину з фенілоксираном в середовищі пропанолу-1 в присутності диметилбен-зиламіну був отриманий 8-бромо-7-(2-гідрокси-2-фенілетил)-3-метилксан-тин, нагріванням якого з первинними та вторинними амінами у водному діоксані отримані не описані в літературі 8-аміно-7-(2-гідрокси-2-феніл-етил)-3-метилксантини.

Будова синтезованих речовин доведена даними елементного аналізу, ІЧ-, ПМР-спектроскопії та мас-спектрометрії, індивідуальність підтвер-джена методом ТШХ.

Оцінку протимікробної та протигрибкової активності проводили з використанням еталонних тест-штамів мікроорганізмів E. coli, S. aureus, P. aeruginosa, C. albicans. Для культивування бактерій використовували бульйон та агар Мюллера-Хінтона (pH 7,2-7,4), а для грибів – середовище Сабуро (pH 6,0-6,8).

Аналіз отриманих результатів з вивчення антимікробної та проти-грибкової дії синтезованих сполук свідчить, що в цілому отримані речови-ни виявляють слабку або помірну активність відносно вивчених штамів патогенів. Отримані сполуки інгібують ріст Staphylococcus aureus в конце-нтрації 12,5 мкг/мл, а також виявляють бактерицидну дію і за всіма показ-никами активніші за еталони порівняння – ампіцилін та фарингосепт.

Дослідження біологічної активності синтезованих сполук на разі продовжуються.

88

ЗНАЧЕНИЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЯ РАЦИОНАЛЬНЫХ ОТЕЧЕСТВЕННЫХ ИММУННОМОДУЛЯТОРОВ

В ПРОФИЛАКТИКЕ И ЛЕЧЕНИИ ЗАБОЛЕВАНИЙ ВИРУСНОЙ ЭТИОЛОГИИ

Назирова Я.К.,2 Режепов К.Ж.,1 Эрматов А.М.,1 Зияев Х.Л.1

1Институт биоорганической химии имени академика А.С.Садыкова АН РУз, Республика Узбекистан, г.Ташкент, 100125,

ул. Мирзо Улугбека, 83, rcuralus@mail.ru 2Ташкентский Фармацевтический институт, Республика Узбекистан,

г.Ташкент, 100125, ул. 100015, Айбека, 45, ynk3061@mail.ru Расширение ассортимента высококачественных, эффективных ле-

карственных препаратов, нормализующих обменные процессы и приме-няемых для профилактики и лечения заболеваний инфекционного харак-тера является важнейшей задачей национального здравоохранения. Из-вестно, что правильный выбор лекарственной формы даёт наилучший эф-фект в лечении серьёзных заболеваний инфекционного характера. Поло-жительные качества суппозиториев, т.е. интенсивность всасывания и бы-строта наступления терапевтического эффекта, точность дозирования, от-сутствия болезненных ощущений, возникающих при введении инъекци-онных лекарственных веществ и при глотании их таблетированных форм, избежание взаимодействия с пищей и пищеварительными ферментами, прохождения лекарственных веществ через печень показывает рациональ-ность данной лекарственной формы. Ректальные лекарственные формы не нуждаются в корригировании (маскировке неприятного вкуса, запаха, улучшении цвета). Безусловно самого серьезного внимания заслуживают сведения о снижении уровня аллергических реакций в ответ на введение препаратов per rectum, а также данные о положительном действии меди-каментозных комбинаций при лекарственных несовместимостях и о пре-одолении лекарственной болезни. Как показывают исследования, в по-следнее время преобладает тенденция к росту производства (до 50%) рек-тальных лекарственных форм.

По литературным источникам известно, что многочисленные произ-водные госсипола (рагосин, гозалидон, мегосин и др.) являются индукто-рами интерферона – препарата, стимулирующего образование эндогенных α-, β-, γ-интерферонов растительного происхождения [1].

В настоящее время наблюдается рост бактериальных и вирусных за-болеваний среди населения, в частности заболеваний хламидиоза, герпеса и гепатита. В связи с этим актуальным является создание высокоэффек-тивных антибактериальных, противовирусных препаратов для лечения и профилактики болезней соответствующей этиологии. Учеными Института биоорганической химии им. акад. А.С.Садыкова АН РУз было предложе-

89

но создание лекарственной формы с использованием лекарственных пре-паратов гозалидона, мегосина и рагосина, синтезированных в лаборатории полифенольных соединений. Все предложенные препараты являются про-изводными госсипола- специфического пигмента растений родов Gos-sypium L., Cienfuegosia Cav., Thespesia Sol., Cocia Lewt cем. Malvaceae.

Клиническое изучение данных препаратов свидетельствует об анти-хламидийной активности гозалидона и противогерпетическом свойстве мегосина, также гепатопротекторное свойство рагосина. В настоящее время утверждены и успешно используются в медицинской практике таб-летки гозалидона по 0,1г, рагосина по 0,05г, 3% мазь мегосина. На дан-ный момент осуществляется выпуск суппозиториев содержащие произ-водные госсипола на производственном масштабе. Эти препараты также примечательны тем, что кроме антибактериального, противовирусного действий, являются индукторами интерферона, тогда как за последние го-ды установлено, что главным препятствием в развитии вирусной инфек-ции является система интерферона и его индукторов. Это свойство делает возможным применение их не только для лечения, но и профилактики хламидия, герпеса и гепатита. Исследования показали, что производные госсипола являются первыми индукторами интерферона растительного происхождения, большое достоинство которых – отсутствие антигенной активности.

Противовирусный, антипролиферативный, антимикробный эффект, указывающий на широкие контрольно-регуляторные функции этой систе-мы, обуславливает усиления иммуномодулирующее действие рекомен-дуемых субстанций. Это свойство делает возможным применение их не только для лечения, но и профилактики хламидия, герпеса и гепатита.

90

АНАЛІЗ ЛІКАРСЬКИХ РОСЛИН, ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ ТА ЙОГО УСКЛАДНЕНЬ

Нестеренко В.В., Канак Л.А., Ромащенко В.В. Черкаський медичний коледж, м. Черкаси

Цукровий діабет (ЦД) є надзвичайно поширеним захворюванням в

Україні і світі. Надійним, ефективним методом лікування ЦД є інсуліно-терапія. В Україні зареєстровано близько сотні препаратів інсуліну. Але, на жаль, ці препарати мають багато побічних ефектів, що може обмежува-ти їх використання при лікуванні цукрового діабету. Такі лікарські засоби можуть викликати алергічні реакції, ліподистрофію в місцях введення, ін-сулінорезистентність, синдром хронічного передозування інсуліну тощо.

Тому дослідження, спрямовані на пошук і виявлення нових перора-льних препаратів, які, маючи добрий терапевтичний ефект, також мають меншу кількість побічних дій, є досить актуальними на сьогонішній день.

Нині відомо понад 150 рослин, що виявляють антидіабетичний ефект. Особливо ефективними є фітопрепарати для профілактики та поча-ткових стадій ЦД, попередження ускладнень. Перевагою препаратів рос-линного походження є те, що вони малотоксичні, діють м’яко, не куму-люються, можуть використовуватися тривалий час у комбінації з іншими рослинними препаратами і хіміотерапією, їх можна призначати хворим будь-якого віку незалежно від ступеня важкості ЦД.

Сьогодні фітотерапія є важливою складовою частиною лікування хворих на ЦД. Тому студенти фармакогностичного гуртка протягом 2014 року провели пошукову роботу по аналізу лікарських рослин, що мають гіпоглікемічну дію. Було виявлено, що цукрознижувальна дія лікарських трав обумовлена різними речовинами, які входять до їх складу, а саме: фі-тогормонами – галеніном, інозитом, інуліном, аргініном, гуанідином, глі-козидом міртиліном, ефірними оліями, глікопротеїнамифіто-гемаглюти-нінами, ферментами, алкалоїдами, фітонцидами, мікроелемент-тами – ци-нком і хромом, вітамінами, органічними кислотами тощо.

За результатами дослідження 58 лікарських рослин гіпоглікемічної дії студенти зробили висновок, що серед них значну частину складають ті, що містять фітогормони (29,3 %). Вони стимулюють відновлення β-клітин підшлункової залози, які виробляють інсулін та нормалізують засвоєння глюкози. Рослини з антисклеротичною дією та ті, що регулюють обмін ре-човин, складають 20,7 %. Лікарські трави, що містять речовини, за раху-нок яких знижується загальна потреба в інсуліні – 17,2 %. Рослини, багаті на мікроелементи, зокрема цинк і хром – 13,8 %. Лікарські трави, загаль-нозміцнювальної дії (адаптогени) – 12,1 %. Рослини, багаті на вітаміни, органічні кислоти, що підвищують захисні сили організму – 6,9 %.

91

З метою розробки нових фітозасобів з гіпоглікемічною дією перспе-ктивним є дослідження рослин роду Приворотень, трава яких є самостій-ним лікарським рослинним засобом, який включено до фармакопей Укра-їни, Німеччини, Франції, Болгарії та інших країн. Найпоширенішими на території України є приворотні: світлолюбивий, віяловидний, дрібнозуб-частий, зарубчастий, приземкуватий. Гіпоглікемічну активність зумовлю-ють флавоноїди, які сприяють збільшенню іонів кальцію, стимулюють се-крецію інсуліну β-клітинами підшлункової залози, та аскорбінова кислота, яка потенціює цукрознижуючий ефект флавоноїдів. Ці групи речовин, а також поліфенольні сполуки виявляють протизапальну, діуретичну, анти-гіпоксичну дію, які важливі в комплексній терапії цукрового діабету.

Серед засобів офіційної медицини в Україні широко використову-ються однокомпонентні антидіабетичні збори з лікарських рослин (пагони чорниці звичайної, стулки плодів квасолі звичайної) та семикомпонентний «Арфазетин». Комплекс біологічно активних речовин компонентів збору підвищує толерантність до вуглеводів, підсилює глікогенутворюючу фун-кцію печінки. Безпосередній вплив на рівень цукру чинять глікозиди па-гонів чорниці та інсуліноподібні речовини (аргінін) стулок плодів квасолі.

За результатами аналізу асортименту лікарських засобів, які викори-стовуються для лікування та профілактики цукрового діабету, в аптеках міста Черкаси протягом 2014 року студенти виявили, що номенклатура синтетичних антидіабетичних препаратів значно перевищує кількість фі-топрепаратів (87,8 % та 12,2 % відповідно). Варто відмітити, що серед за-собів рослинного походження, які застосовуються для профілактики та лі-кування цукрового діабету, 6,2 % становлять біологічно активні добавки.

Аналіз структури ринку антидіабетичних препаратів за фірмами-ви-робниками та препаратами показав, що українські споживачі забезпечу-ються, переважно, лікарськими засобами іноземних фірм-виробників, зок-рема Німеччини та Данії, які постачають на фармацевт тичний ринок Ук-раїни 62,1% лікарських антидіабетичних засобів, з них 4,8%–фітопрепара-ти. Українські виробники пропонують 26,2%, з них 7,2%–фітопрепарати.

Отже, фітозасоби є важливою складовою терапії цукрового діабету, проте на фармацевтичному ринку України таких препаратів недостатньо. Тому актуальним є дослідження лікарських рослин, зокрема видів приво-ротня, які зростають на території України, як джерел одержання біологіч-но активних речовин для створення нових фітозасобів з цукрознижуваль-ною дією.

92

ПОДХОДЫ К ЛЕЧЕНИЮ ИНФЕКЦИЙ, ВЫЗВАННЫХ СИНЕГНОЙНОЙ ПАЛОЧКОЙ

Онасенко И.А. Березняков А.В. Национальный медицинский університет, г Харьков, Украина

Нозокомиальные инфекции являются одной из наиболее актуальных

проблем современной медицины причиной возникновения которых все чаще является синегнойная палочка.

Выживание и репликация P. aeruginosa в организме связано с нали-чием биопленки, которая защищает бактерию от антител и фагоцитов хо-зяина и способствует антибиотикоустойчивости.

За последние десятилетия разработано много антибиотиков с мощ-ной активностью in vitro в отношении синегнойной палочки. Это цефало-спорины III и IV поколений, уреидопенициллины, карбапенемы, амино-гликозиды, фторхинолоны. Но, при монотерапии псевдомонадных инфек-ций не всегда удается достичь благоприятных исходов лечения в связи с частым развитием резистентности у возбудителя, что делает лечение си-негнойной инфекции достаточно трудным. Это послужило основанием для применения комбинаций антибиотиков.

Одной из общепринятых комбинаций во всем мире является сочета-ние антипсевдомонадного препарата из группы бета-лактамов с амино-гликозидом. Основанием для применения данной комбинации при сине-гнойных инфекциях стало наличие синергетического действия между гру-ппами этих препаратов in vitro и выраженный терапевтический эффект. Среди аминогликозидов предпочтение следует отдавать амикацину. От-личительной особенностью этого препарата является более высокая устойчивость к аминогликозид-модифицирующим ферментам, в связи с чем штаммы, резистентные к другим аминогликозидам, в большинстве случаев сохраняют к нему чувствительность. По данным американских авторов, за последние 10 лет не наблюдалось значимого роста резистент-ности к амикацину даже при его интенсивном применении. По данным исследований, это один из самых активных антибиотиков в отношении грамотрицательных бактерий и хорошо переносится больными.

Еще в одной из схем лечения инфекции, вызванной P. aeruginosa используют цефтазидим, что объясняется его высокой активностью и хо-рошим проникновением через ГЭБ. Для получения синергического эффе-кта и с целью профилактики резистентности к цефтазидиму его комбини-руют вместе с аминогликозидом. Поскольку аминогликозиды плохо про-никают через гематоэнцефалический барьер, иногда с внутривенным вве-дением может понадобиться их интравентрикулярное или интратекальное введение. Альтернативой цефтазидиму могут быть карбапенемы, однако имипенем в высоких дозах, которые необходимы для лечения инфекций

93

ЦНС, может оказывать нейротоксический эффект, включая судороги, по-этому предпочтение следует отдавать меропенему.

Так же сейчас есть возможноcть монотерапии фторхинолонами (ци-профлоксацин) и карбапенемами (имипинем, меропенем). В нескольких исследованиях была показана равная эффективность монотерапии этими препаратами и комбинированной терапии комбинацией бета-лактамного антибиотика и аминогликозида, однако эти данные достоверно пока не подтверждены.

Для эмпирической терапии можно использовать комбинацию из ан-тибиотиков: бета-лактам + аминогликозид + гликопептид или сочетание: цефтазидим, имипенем, амикацин, ципрофлоксацин.

Лечение синегнойной палочки должно быть комплексным, включая комплекс антибиотиков, пробиотики, лечение основного заболевания. Ес-ли клиника инфицирования синегнойной палочкой поддерживается ос-новным заболеванием (например, гломерулонефритом, простатитом), не-обходимо немедленно начать его лечение. Так же существует общеукреп-ляющая терапия. Это рациональное витаминизированное питание с ис-ключением острой, жирной, жареной пищи и ограничением легкоусваи-ваемых углеводов, а так же прием поливитаминно-минеральных комплек-сов. Выбор антибиотика и дозу определяет врач с учетом индивидуальной формы и тяжести течения заболевания. В процессе лечения необходимо проводить повторное бактериологическое исследование с определением чувствительности возбудителя к антибиотикам. Если лечение не эффек-тивно в течение 5-7 дней, необходимо поменять схему лечения.

94

ДОСЛІДЖЕННЯ ХРОНІЧНОЇ ТОКСИЧНОСТІ КОМПЛЕКСУ БІОЛОГІЧНО АКТИВНИХ РЕЧОВИН

З ТРАВИ ГЕРАНІ БОЛОТНОЇ Остапець М.О., Волковой В.А.

Національний фармацевтичний університет, Харків Пошук та створення нових лікарських препаратів рослинного похо-

дження – одна із актуальних проблем сучасної фармакології. Цілеспрямо-ваний пошук природних біологічно активних речовин, вивчення їх фарма-когностичних та фармакологічних властивостей є головним напрямком вирішення цієї проблеми. У НФаУ під керівництвом доц. Крючкової Т.М. було проведено систематичне фітохімічне вивчення трави герані болотної, яка широко розповсюджена по всій території України. В результаті аналі-зу літературних даних та з урахуванням попередньо проведених фармако-логічних досліджень, отримані дані вказують на перспективність викорис-тання комплексу БАР з трави герані болотної в якості профілактичного та лікувального засобу при кровотечах різного генезу.

Оскільки для впровадження в практичну медицину нового препарату необхідне проведення токсикологічного аналізу, нами експериментально була доведена відсутність гострої токсичності комплексу БАР з трави ге-рані болотної. При вивченні гострої токсичності сухого екстракту з трави герані болотної ознак токсичної дії на організм тварин не виявлено. При тривалому введенні навіть в низьких дозах його пролонгована дія може призвести до розвитку інтоксикації внаслідок накопичення в організмі, метаболічних змін, порушення гомеостазу. Тому було доцільним дослі-дження можливої небезпеки для здоров’я при повторних введеннях, які вивчались на підставі отриманих даних в гострому експерименті.

Метою нашої роботи було дослідження токсичних ефектів при три-валому введенні сухого екстракту з трави герані болотної.

Вивчення хронічної токсичності сухого екстракту з трави герані бо-лотної проводили згідно з вимогами Державного Фармакологічного Центру протягом 6-ти місяців на нелінійних білих щурах обох статей ві-ком 2,5 – 3 місяців, масою 170±10г при щоденному однократному внутрі-шньошлунковому введенні досліджуваного екстракту. При повторних введеннях досліджуваний екстракт вивчали у 3-х дозах: умовнотерапевти-чній (ЕД50 3 мг/кг), максимальній для виявлення передбачуваної токсич-ності (10 ЕД50) та проміжній (5 ЕД50). Для експерименту використовували 4 групи тварин (по 10 в кожній): 1 група –тварини, яким вводили сухий екстракт з трави герані болотної в дозі ЕД50 (3мг/кг); 2 група – тварини, яким вводили сухий екстракт з трави герані болотної в дозі 5 ЕД50 (15мг/кг); 3 група – тварини, яким вводили сухий екстракт з трави герані болотної в дозі 10 ЕД50 (30 мг/кг); 4 група – тварини, які отримували дис-

95

тильовану воду в об’ємі 1 мл. Протягом експерименту усі тварини утри-мувалися при однакових умовах віварію. Раціон та якість води були стан-дартними, відповідали всім вимогам харчування для даного виду тварин і постійно контролювалися.

Протягом всього експерименту проводили детальне спостереження за фізичним станом, щоденні огляди, офтальмологічні дослідження. Ре-єстрацію споживання їжі та води, маси тіла кожної тварини проводили щоденно.

Про хронічну токсичність досліджуваного екстракту судили, перш за все, за станом інтегральних показників, які відображають рівень метаболі-чних процесів: маси тіла щурів та внутрішніх органів з подальшим розра-хунком їх вагових коефіцієнтів. Кожного місяця проводили клінічний та біохімічний аналіз крові. Після забою тварин проводили їх розтин, здійс-нювали зважування органів та патоморфологічні дослідження.

В умовах 6-місячного введення досліджуваного екстракту загибелі щурів не відзначалося. Їх загальний стан (зовнішній вигляд, поведінка, рухова активність) не змінився. До кінця експерименту маса щурів дещо збільшилася, що свідчить про відсутність негативного впливу сухого екс-тракту з трави герані болотної на органи тварин. Встановлено, що коефі-цієнти маси внутрішніх органів дослідних тварин суттєво не відрізнялися по відношенню до контрольної групи. Відсутність токсичного впливу до-сліджуваного екстракту підтверджувалися показниками клінічного та біо-хімічного аналізу крові, величини яких не відрізнялися від вихідних даних та показників тварин контрольної групи. При патоморфологічному дослі-дженні внутрішніх органів не було виявлено ушкоджень та відхилень від фізіологічної норми.

Таким чином комплекс проведених досліджень з вивчення хронічної токсичності біологічно активних речовин з трави герані болотної на щу-рах при тривалому введенні (6 місяців) дозволив встановити відсутність його токсичної дії.

96

СОВРЕМЕННЫЕ АСПЕКТЫ ПИТАНИЯ В ЛЕЧЕНИИ БОЛЬНЫХ ПСОРИАЗОМ

Павлий В.В. Харьковская медицинская академия последипломного образования

Одно из ведущих мест в структуре дерматологической патологии за-

нимает псориаз. В последние годы среди подростков наблюдается увели-чение заболеваемости псориазом, а это является важной медико-социаль-ной проблемой для будущего здоровья нации Украины.

В связи с тем, что в формировании данного дерматоза участвуют многочисленные факторы и нет единой концепции этиопатогенеза псориа-за, существует многообразие медикаментозных средств и методов лечения этого заболевания.

Большое значение в лечении псориаза имеет рациональное питание. Оно должно обеспечивать поддержку правильного кислотно-щелочного баланса в организме, в большей степени в сторону щелочной реакции, чем кислотной. Это зависит от потребляемой пищи и эмоционального состоя-ния. Необходимо выпивать в день не менее 1,5 л качественной, негазиро-ванной воды, ограничить в пище углеводы, применять разгрузочные дие-ты, вплоть до голодания при необходимости, но не длительного и под контролем врача.

При стабилизации процесса рекомендуется придерживаться диети-ческого питания, включающего употребление фруктов, исключая клюкву, смородину, сливы, чернику, и овощей, кроме помидор, картофеля, перца, баклажан. Предпочтительнее свежих, свежезамороженных, приготовлен-ных на пару. Полезны каши из гречки, овса, ячменя, пшена, рыба не ме-нее 4-х раз в неделю, мясо нежирной говядины, баранины, птицы, особен-но индюшатины, предпочтительнее отварное или приготовленное на пару. Яйца только сваренные всмятку или вкрутую, 2-4 раза в неделю. Молоч-ные продукты с пониженным содержанием жира, оливковое масло. Не рекомендуется белый хлеб и все продукты, изготовленные с использова-нием белой муки, все жареные продукты, пицца, алкоголь, сладкие каши, уксус, маринады, копчености, острые специи.

Хотя питание не может заменить препаратов для системного лечения псориаза, но оно может существенно дополнить терапию.

97

ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ НПЗЗ ПРИ ЇХ МЕДИЧНОМУ ЗАСТОСУВАННІ У ТЕРНОПІЛЬСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Посохова К. А., Олещук О. М., Вольська А.С., Матюк Л.М. ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет

ім. І.Я. Горбачевського», м. Тернопіль ДП «Державний експертний центр МОЗ України», м. Київ

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) є найпоширенішою гру-

пою лікарських засобів (ЛЗ) на фармацевтичному ринку України, що обу-мовлено унікальним поєднанням у них протизапальної, аналгетичної, ан-типіретичної, антитромботичної активності. Більшість з них належать до ОТС-препаратів, тобто безрецептурних ЛЗ.

За даними Державного експертного центру (ДЕЦ) МОЗ України, НПЗЗ посідають друге місце у переліку ЛЗ які найчастіше спричиняли ПР в Україні. Здійснення нагляду за безпекою ЛЗ, в тому числі НПЗЗ, при їх медичному застосуванні, в тому числі з використанням методу спонтан-них повідомлень, є одним з основних напрямків у реалізації національної політики у медичній та фармацевтичній галузях.

За період 2014 року від лікувально-профілактичних закладів до де-партаменту післяреєстраційного нагляду ДЕЦ від закладів охорони здо-ров’я Тернопільської області поступило 460 карт-повідомлень 137/о про ПР та відсутність ефективності ЛЗ та імунобіологічних препаратів, з них 16 – при застосуванні НПЗЗ, а саме комбінованих ЛЗ, які містять метамі-зол натрію, препаратів кеторолаку, ібупрофену, диклофенаку, декскето-профену, мелоксикаму. Серед клінічних ознак ПР при застосуванні даних ЛЗ спостерігались найчастіше шкірні прояви (алергічний дерматит, свер-біж шкіри), також нудота, підвищення температури тіла, озноб, задишка, запаморочення.

Питанням безпеки НПЗЗ варто приділяти особливу увагу, оскільки навіть короткочасне їх вживання може призвести до розвитку небезпечних ПР. У цьому відношенні дуже важливим є постійний моніторинг ПР і вча-сне повідомлення про їх виникнення у Регіональне відділення ДЕЦ всіма представниками, які мають відношення до процесу споживання ліків – лі-карями, провізорами, фармацевтами, фельдшерами, медсестрами, пацієн-тами.

98

ПРОТИВОВОСПАЛИТЕЛЬНАЯ И АНАЛЬГЕТИЧЕСКАЯ АКТИВНОСТЬ ДИЗАМЕЩЕННЫХ 7,8-АМИНОКСАНТИНОВ

Псурцева Ю.А., Самура Б.А. Национальный фармацевтический университет, г. Харьков

Фармакологическая коррекция воспалительного процесса нестеро-

идными противовоспалительными средствами (НПВС) продолжает при-ковывать внимание экспериментаторов и клиницистов.

Неселективные НПВС блокаторы циклооксигеназы (ЦОГ-1) таят уг-розу развития язвенного поражения желудка и двенадцатиперстной киш-ки, вследствие снижения синтеза гастропротекторных простагландинов, селективные блокаторы циклооксигеназы-2 (ЦОГ-2) несут угрозу разви-тия тромботических осложнений, в том числе инфаркта миокарда.

Целью исследования, явилось изучение анальгетической активность на модели «уксусных корчей» в опытах крысах линии Вистар массой 165-185 г. Корчи вызывали внутрибрюшинным введением 0,75% водного рас-твора уксусной кислоты в дозе 1 мл на 100 г массы тела животного. Анти-экссудативный эффект веществ изучили на модели острого воспалитель-ного отека, вызванного субплантарным введением флогогена 1% раствора карагенина. Исследуемые вещества вводили в дозе 0,05 ЛД50 внутрижелу-дочно за 30 минут до введения флогогенного агента. Антиэкссудативную активность определяли по степени уменьшения экспериментального отека лапки у крыс и выражали в процентах.

Соединения 1, 3, 4, 6, 8, 9 и 10 уменьшают проявление у крыс реф-лекторной реакции на химический раздражитель на 11,3-45,3%, а соеди-нения 2, 5, и 7 увеличивают количество корчей вызванных уксусной ки-слотой на 2,1-5,9%, что свидетельствует об их возбуждающем действии. Набольшей анальгетический эффект проявило соединение 4, которое в 7-м положении содержит этоксикарбонилметильный, а в 8-м – оксиметильный радикалы, которое в дозе 15,8 мг/кг снижало количество корчей на 45,3%. Замена в 7-м положении этоксикарбонилметильного (соед. 4), на метиль-ный (соед. 6), уксусную кислоту (соед. 8), пропильный (соед. 9) приводила к снижению анальгетической активности.

Введение в 7-е положение п-нитробензилиденого (соед. 2), этильно-го (соед. 5), этоксикарбонилметильного (соед. 7) радикалов, а в 8-е поло-жение тиоэтильного (соед. 2), сульфгидрильного (соед. 7) заместителей приводило к утрате анальгетических свойств.

Таким образом, наибольший анальгетический эффект (45,3%) про-явило соединение № 5 – 7-этоксикарбонилметил 8-оксиметил-3-метил-ксантина, которое вызывало угнетение возбуждающего действия уксусной кислоты.

99

ДІУРЕТИЧНА АКТИВНІСТЬ НАСТОЇВ РОСЛИННИХ ЗБОРІВ З ТРАВОЮ ГАЛІНСОГИ ДРІБНОКВІТКОВОЇ

Псурцева Ю.О., Самура Б.А. Національний фармацевтичний університет, м. Харків

В теперішній час в клінічній медицині при лікуванні хвороб серцево-

судинної системи та нирок все більше використовуються лікарські росли-ни. Пошук нових протизапальних нестероїдних препаратів є важливою проблемою сучасної експериментальної фармакології.

Метою даної роботи було вивчення діуретичної активності настоїв з рослинних зборів з травою галінсоги дрібноквіткової.

Дослідження впливу настоїв із шести рослинних зборів з травою га-лінсоги дрібноквіткової на видільну функцію нирок проведено за методом Е.Б. Берхіна на білих щурах-самцях масою 160-180 г. За допомогою спеці-ального металевого зонду настої вводили внутрішньошлунково в дозі 1 мл на 100 г маси тіла тварини. У сечі вміст креатиніну визначали по Фоліну, а екскрецію електролітів – методом полум'яної фотометрії.

Встановлено, що настої з рослинних зборів з травою галінсоги дріб-ноквіткової у тварин викликали збільшення виділення сечі в межах від 28% до 82,5%. Найбільший діуретичний ефект (82,5%, р<0,05) спостеріга-ли після введення збору №4 з одночасним збільшенням екскреції іонів на-трію на 23% (р<0,05), достовірного впливу на екскрецію калію із сечею не виявлено. Виведення креатиніна із сечею збільшилося на 19% (р<0,05), що свідчить про розширення судин у клубочку нефрону і посилення фільтра-ційної функції нирок. Настій із трави хвоща польового збільшує водяний діурез у щурів на 54,3% (р<0,05). Настій з рослинного збору з грициками звичайними №3 у щурів стимулює видільну функцію нирок за рахунок збільшення клубочкової фільтрації і посилення екскреції іонів натрію із сечею. Діуретичний ефект цих зборів пов'язаний з наявністю в рослинній сировині флавоноїдів.

Таким чином, відібрана сполука № 4 володіє натрійуретичною дією, активність якої перевершує діуретичний ефект настою із трави хвоща польового.

100

ПРОТИЗАПАЛЬНА АКТИВНІСТЬ НАСТОЇВ РОСЛИННИХ ЗБОРІВ З ТРАВОЮ ГАЛІНСОГИ ДРІБНОКВІТКОВОЇ

Псурцева Ю.О., Самура Б.А. Національний фармацевтичний університет, Харків

Пошук нових лікарських засобів з протизапальною активністю є ва-

жливою проблемою сучасної експериментальної фармакології. Метою цієї роботи було вивчення протизапальної активності настоїв

зі зборів з травою галинсоги дрібноквіткової. Експериментальні дослідження проведені на моделі експеримента-

льного гострого запального набряку, викликаного субплантарним введен-ням у задню лапку щурів 0,1 мл 2% розчину карагеніну. Настої з рослин-них зборів з травою галінсоги дрібноквіткової вводили щурам за допомо-гою спеціального металевого зонду внутрішньошлунково в дозі 1 мл на 100 г маси тіла тварини за 30 хвилин до введення флогогенного агента.

Встановлено, що настій з рослинного збору № 3 з травою галінсоги дрібноквіткової пригнічує розвиток експериментального набряку лапки у щурів на 38,7% (р<0,05), що свідчить про його антиексудативну дію. За-міна в зборі №3 плодів глоду однопестичного на стовпчики з рильцями кукурудзи звичайної (збір №2), траву собачої кропиви (збір №4), квітки ромашки лікарської (збір №1) приводить до поступового зниження проти-запальної активності з 38,7% до 23,5% (р<0,05).

Настій № 5, до складу якого входять трава галінсоги дрібноквіткової, стовпчики з рильцями кукурудзи звичайної, квітки ромашки лікарської, молоді гілки ниркового чаю, листи чорної смородини затримує розвиток експериментального набряку лапок у щурів на 19,5% (р<0,05).

Таким чином, настій з рослинного збору № 3 з травою галінсоги дрі-бноквіткової володіє вираженою антиексудативною дією і може бути ре-комендований для подальшого вивчення деяких механізмів протизапаль-ної активності.

101

СПЕЦИАЛИЗИРОВАННАЯ МЕДИЦИНСКАЯ ПОМОЩЬ БОЛЬНЫМ ПЕНИТЕНЦИАРНЫМ ТУБЕРКУЛЕЗОМ:

ЭФФЕКТИВНОСТЬ РЕЖИМОВ ЭТИОТРОПНОЙ ТЕРАПИИ Рачина Н. В, Коломиец В.М.

ГБОУ ВПО КГМУ Минздрава России, Курск

При стабилизации эпидемической ситуации по туберкулезу континген-ты пенитенциарной системы (КПС) остаются приоритетной группой риска и эффективность оказываемой им специализированной медицинской помощи (СМП) существенно влияет на эффективность всего комплекса противоэпи-демических мероприятий.

Цель исследования – оценка эффективности и объемов СМП с целью ее реструктуризации в КПС.

Материалы и методы. В течение 10 лет в КПС региона наблюдали 1463 больных пенитенциарным туберкулезом (ПенТБ) и анализировали объемы и эффективность различных вариантов СМП. При обследовании и лечении ПенТБ использовались методы и режимы (протоколы) терапии согласно ре-комендованным стандартам.

Результаты и обсуждение. В наблюдаемых КПС достигнута стабилиза-ция эпидемической ситуации на уровне ниже 600/100.000. В условиях КПС приоритетными факторами риска развития ПенТБ становятся отдельные психофункциональные состояния и сопутствующие заболевания, прежде всего Вич-инфекция. СМП в КПС в 33,1% случаев оказывалась впервые вы-явленным, в 9,4 % – с рецидивами и в 22,3% – ранее болевшим, но в 35,2% случаев СМП оказывалась пациентам при определении у них активности процесса или верификация этиологии заболевания.

При оказании СМП фтизиатры вынуждены были применять индиви-дуализированные режимы лечения у 71,3 % впервые выявленных, 84,5 % с рецидивами и у 94,3 % хронических больных. Удалось достичь состояния клинического излечения в 54,8 % случаев, у 10,8% больных отмечалось и значительное клиническое улучшение. Лишь в 3,9% случаев лечение было неэффективным.

Заключение. В условиях стабилизации эпидемической ситуации в КПС необходима реструктуризация объемов СМП за счет расширения обследова-ния и предупреждения заболевания у осужденных с учетом наличия у них конкретных факторов риска. Для повышения эффективности СМП показано изначально использовать стандартные режимы этиотропной терапии. Однако по показаниям, с учетом чувствительности возбудителя и появления ослож-нений антибактериальной терапии необходимо ее своевременно корректиро-вать и использовать индивидуализированные режимы и методы неспецифи-ческой профилактики. Целесообразным является применение различных ме-тодов патогенетической терапии, а также хирургических методов лечения.

102

ПОШУК ПРОТИМІКРОБНИХ СПОЛУК В РЯДІ ПОХІДНИХ 7-Н-БУТИЛКСАНТИНІВ

Романенко М.І., Іванченко Д.Г., Пахомова О.О., Шарапова Т.А., Камишний О.М., Поліщук Н.М., Рудько Н.П.

Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя Незважаючи на широкий арсенал сучасних лікарських засобів для

лікування інфекційних захворювань, пошук нових високоефективних спо-лук протимікробної дії залишається актуальним завданням сучасної фар-мацевтичної хімії. Як свідчать дані літератури, похідні ксантину є перспе-ктивними сполуками для вирішення даної задачі.

Метою роботи є направлений синтез 8-амінопохідних 7-н-бутилксан-тинів та вивчення їх протимікробної дії.

Вихідні 8-бромо-7-н-бутилксантини отримали взаємодією натрієвих солей 8-бромо-3-метил(1,3-диметил)ксантинів з 1-бромобутаном в диме-тилформаміді. Нагріванням N-бутильних похідних з первинними та вто-ринними амінами синтезовано ряд 8-амінопохідних 7-н-бутилксантинів загальної формули:

R = H, CH3; R1= H, СН3, С2Н5; R2= алкіл, бензил, циклоалкіл, аралкіл,

гетарілалкіл, аміноалкіл, гідроксіалкіл, алкоксіалкіл. Для доведення структури синтезованих сполук використали метод

ІЧ- та ПМР-спектроскопії, мас-спектрометрії. Індивідуальність та чистота отриманих речовин контролювали методом тонкошарової хроматографії та хромато-мас-спектрометрії.

Для дослідження протимікробної активності новосинтезованих ре-човин застосовано еталонні тест-культури грампозитивних і грамнегатив-них бактерій а саме: Escherichia coli, Staphylococcus aureus, Pseudomonas aeruginosa, Candida albicans. Встановлено, що переважна більшість синте-зованих сполук виявляє вищу протимікробну активність ніж еталони порі-вняння (ампіцилін, ністатин).

103

СИНТЕТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ З ПОШУКУ ГІПОЛІПІДЕМІЧНИХ СПОЛУК В РЯДІ ПОХІДНИХ 8-БРОМО-7-[2-ГІДРОКСИ-3-(П-ТРЕТ-

БУТИЛФЕНІЛОКСИ)ПРОПІЛ]КСАНТИНІВ Романенко М.І., Іванченко Д.Г., Рочняк В.А.,

Милова А.О., Стрибайло С.В. Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя

Відомо, що значний ряд N-заміщених похідних ксантину виявляють

гіполіпідемічну дію, а деякі з них використовуються в якості лікарських засобів.

З метою розширення хімічної бібліотеки потенційних гіполіпідеміч-них засобів нами здійснено синтез неописаних раніше похідних ксантину за нижченаведеною схемою:

Реакцією 8-бромотеофіліну (3-метилксантину) з п-трет-бутилфенок-симетилоксираном синтезовані вихідні 8-бромо-7-[2-гідрокси-3-(п-трет-бутилфенокси)пропіл]ксантини, взаємодією останніх з первинними аліфа-тичними амінами, аміноспиртами, аміноетерами, діамінами, амінокисло-тами та вторинними гетероциклічними амінами в середовищі водного діо-ксану отримано широкий ряд відповідних 8-амінозаміщених. Одержані сполуки є білими кристалічними речовинами нерозчинними в воді, роз-чинними в етанолі, діоксані, етоксіетанолі, ДМФА, ДМСО.

Будова синтезованих сполук підтверджена даними елементного ана-лізу, ІЧ- та ПМР-електроскопій. Чистота отриманих речовин контролюва-лась методом ТШХ.

За результатами практичного дослідження встановлено, що біль-шість синтезованих сполук виявляють гіполіпідемічну дію, а деякі з них значно перевищують активність еталонів порівняння.

104

CТАН ЧУТЛИВОСТІ ДО АНТИБІОТИКІВ У ПОЗАЛІКАРНЯНИХ ШТАМІВ E. COLI

Рябова І. С. ДУ «Інститут мікробіології та імунології ім. І. І. Мечникова

НАМН України», м. Харків, Україна Переважна більшість інфекційних захворювань має бактеріальне по-

ходження і грамнегативні мікроорганізми серед них набувають чималого значення. E.coli є домінуючим збудником в абдомінальній хірургії, при інфекціях сечовивідних шляхів і при інфекціях в акушерстві та гінекології.

Метою роботи стало дослідження чутливості до антибактеріальних препаратів штамів E. сoli, вилучених у поза лікарняних хворих.

Матеріали та методи. Досліджено 54 клінічних ізоляти E. сoli, вилу-чених від хворих, які перебували на амбулаторному лікуванні. Забір мате-ріалу проводився до початку антибактеріальної терапії. Ідентифікацію мі-кроорганізмів здійснювали загальноприйнятими методами у відповідності з діючими нормативними документами. Дослідження чутливості мікроор-ганізмів до антибактеріальних препаратів проводили диско-дифузійним методом з використанням стандартних комерційних дисків на середовищі Мюлера-Хінтона.

Результати дослідження. Понад 60,0 % досліджених штамів E. сoli були резистентні до ампіциліну та понад чверті ізолятів – до амоксици-лін/клавуланату. Переважна більшість позалікарняних штамів E. сoli були чутливі до меропенему, цефепіму, амікацину, ципрофлоксацину, нітрофу-рантоїну, фосфоміцину. Чутливими до цефотаксиму, цефтазидіму, цеф-триаксону були понад 60,0 % штамів кишкової палички. До цефуроксиму були чутливими лише чверть поза лікарняних штамів E. сoli. Майже поло-вина досліджених штамів були чутливими та понад 40,0 % – помірно чут-ливими до гентаміцину. До норфлоксацину виявились чутливими лише половина протестованих штамів E. сoli. У 59,3 % позалікарняних штамів E. сoli встановлено полірезистентність до антибактеріальних препаратів, у тому числі у 1,9 % – екстенсивну резистентність.

Висновки. Досліджена висока частота полірезистентних штамів E. сoli вимагає спрямування зусиль на розробку та застосування заходів, які спроможні обмежити розповсюдження антибіотикорезистентності у позаліарняних умовах.

105

ПРОТИВОСУДОРОЖНАЯ И АНАЛЬГЕТИЧЕСКАЯ АКТИВНОСТЬ ОКСИБЕНЗОЛСУЛЬФОНИЛОКСАМИДОЭТАНОВЫХ КИСЛОТ

Самура Б.А., Боб Н.И., Банный И.П. Национальный фармацевтический университет, Харьков

Актуальной проблемой современной фармацевтической науки явля-

ется поиск новых биологически активных соединений с широким спек-тром терапевтической активности при низкой токсичности.

Широкое применение в медицине получил противосудорожный пре-парат ламотриджин, однако он проявляет ряд побочных эффектов.

Однако этот препарат имеет ряд недостатков: может вызывать голо-вокружение, головную боль, сонливость, нечеткость зрения, аллергиче-ские реакции и др. Препарат нельзя назначать детям до двенадцати лет.

Существенными недостатками препаратов с анальгетическим дейст-вием являются выраженное ульцерогенное действие и ряд других ослож-нений. Эти недостатки снижают терапевтическую ценность указанных препаратов.

Нами изучена противосудорожная, анальгетическая активность и острая токсичность новой группы соединений – оксибензолсульфонилок-самидоэтановых кислот. Установлено, что ЛД50 при внутрижелудочном введении для новых соединений составляет 1980-2140 мг/кг. Соответст-венно острая токсичность препаратов сравнения: ламотриджина 360 мг/кг, анальгина 1197 мг/кг.

Изучение противосудорожной активности новых соединений прове-дено на белых безпородных лабораторных крысах массой 160-200 гр по методике Крушинского Л. В. Новые соединения имеют выраженную про-тивосудорожную активность на всем протяжении исследования и значи-тельно превышают активность ламотриджина. Так, за один час активность новых соединений составляет 37,9 – 43,3%; за 2 часа – 55,3-63,2%; за 3 ча-са – 55,3-57,9%; за 4 часа – 29,7-32,5%. Для ламотриджина эти показатели значительно ниже и составляют соответственно, за 1 час – 33,3%; за 2 часа – 35,3%; за 3 часа – 29,0%; за 4 часа – 18,9%.

Анальгетическую активность изучали на модели «уксуснокислых корчей» на белых крысах. Установлено, что наиболее активные соедине-ния не превышают действия анальгина.

Таким образом, результаты фармакологических исследований свиде-тельствуют о перспективности более широких исследований в данном ря-ду соединений.

106

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКАЯ АКТИВНОСТЬ γ-КАРБОКСИПРО-ПИЛАМИДОВ ЗАМЕЩЕННЫХ

ОКСАНИЛОВЫХ КИСЛОТ Самура Б.А., Боб Н.И., Банный И.П., Савченко В.Н.

Национальный фармацевтический университет, Харьков Одной из важнейших задач современной фармацевтической науки

является поиск подходов к решению проблемы целенаправленного синте-за ранее неизвестных групп биологически активных соединений и созда-ние на их основе высокоэффективных биологически активных и безопас-ных лекарственных препаратов.

Необходимость более глубокого анализа зависимости фармакологи-ческой активности от химической структуры, с целью повышения эффек-тивности биологически активных веществ, обуславливает разработку но-вых методов целенаправленного синтеза биологически активных соеди-нений.

Целью наших исследований было осуществить синтез и изучить ост-рую токсичность, диуретическую, противовоспалительную и анальгетиче-скую активность новой группы соединений γ-карбоксипропиламидов за-мещенных оксаниловых кислот.

В опытах на мышах установлено, что для новых соединений ЛД50 при внутрижелудочном введении составляет 1515-2410 мг/кг. Соответст-венно острая токсичность препаратов сравнения: гипотиазида 1175 мг/кг, фуросемида 1000 мг/кг, анальгина 1197 мг/кг, диклофенака 360 мг/кг.

Анализ результатов изучения диуретической активности показал, что все изученные соединения вызывают увеличение функции почек в среднем на 31,2-80,2%. Выраженную диуретическую активность, которая превышает действие гипотиазида, проявляет соединение, содержащее ме-тил радикал, которое за 2 часа увеличивало диурез на 68,4%, а за 4 часа – на 80,2%.

Противовоспалительную активность изучали на модели карагенино-вого отека на безпородных белых крысах. Изученные соединения прояв-ляют умеренную противовоспалительную активность.

Результаты изучения анальгетической активности показали, что большинство соединений проявляют умеренную активность. Наиболее ак-тивным оказалось соединение, содержащее этоксикарбонильный радикал.

По результатам исследований можно предположить о результатив-ности дальнейших исследований в данном ряду соединений.

107

ТРИПСИНОГЕН-2, ЯК МАРКЕРА ГОСТРОГО ПАНКРЕАТИТ НА ДОГОСПІТАЛЬНОМУ ЕТАПІ

Самура Б.А.1, Голдовський Б.М.2, Поталов С.О.2, Сідь Є.В.2, Серіков К.В.2 1Національній фармацевтичний університет

2ДЗ «Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України» Гострий панкреатит – дегенеративно-запальне ураження підшлунко-

вої залози, що викликається різними причинами. В основі захворювання лежить аутоліз тканин підшлункової залози внаслідок впливу на неї влас-них активізованих протеолітичних ферментів – це ферментативно-хімічний процес, до якого вдруге може приєднатися інфекція.

В останні три десятиліття відзначається значне збільшення захворю-ваності гострим панкреатитом. Збільшилася частота деструктивних форм гострих панкреатитів, причинами яких більш ніж в 75 % випадків є алко-голь і біліарна патологія. Смертність при гострому панкреатиті становить 13-15 %, при панкреонекрозах досягає 50-85 %.

Діагностика гострого панкреатиту на догоспітальному етапі на сьо-годнішній день ґрунтується лише на збір скарг та анамнезу, об'єктивного огляду хворого. Точність діагностики гострого панкреатиту залежить від досвіду лікаря швидкої медичної допомоги. Внаслідок цього існує значне розходження первинного діагнозу і клінічного діагнозу. Особливості клі-нічних проявів залежать від ступеня і поширеності морфологічних змін.

Загальновизнаним ланкою патогенезу є активація власних ферментів підшлункової залози (трипсину, хемотрипсина, еластази, ліпази, фосфолі-пази і ін) лізосомальними цитокиназами. У всій цій ланцюжку органних і системних ушкоджень роль пускового і інфікуючого фактору надається реакції патологічної активації трипсиногена з утворенням активатора всіх ферментів підшлункової залози – трипсину.

Трипсиноген має дві основні ізоформи – (катіонну) трипсиноген1 і (аніону) трипсиноген2, які виділяються у високій концентрації в підшлун-ковій залозі і в малій кількості потрапляють у циркулюючу кров. Вони мають маленький розмір і швидко фільтруються через гломерули. Резорб-ція трипсиногена2 нижче порівняно з трипсиногеном1, тому сечова кон-центрація трипсиногена-2 вище. Визначення трипсиногена-2 – обґрунто-ваний корисний тест для діагностики гострого панкреатиту (Р.А. Clavien, S. Burgan, 1989; V. Sainio, 1996).

Для того, щоб максимально знизити рівень розбіжності діагнозів і допомогти лікаря бригади швидкої допомоги поставити вірний діагноз, іс-нують експрес – тести діагностики гострого панкреатиту. Одним з таких експрес-тестів є Actim™ Pancreatitis: визначення рівня трипсиногена-2 в сечі.

108

Actim™ Pancreatitis являє собою одностадійний якісний експрес-тест у вигляді смужок для діагностики гострого панкреатиту. Тест заснований на іммунохроматографії – виявлення підвищеної концентрації трипсино-гена-2 в сечі. Процедура займає не більше 5 хвилин, і граничне значення в тесті Actim™ Pancreatitis встановлено таким чином, що найнижча виявля-ється концентрація трипсиногена-2 в сечі становить 50 мкг/л. Ця концент-рація вже розцінюється як слабо позитивний результат. Специфічність ме-тоду 92% і чутливість 94%.

Таким чином, застосування даного методу на догоспітальному етапі значно поліпшить і полегшить діагностику гострого панкреатиту.

109

КАРДІОСКОП ПРИ ДАННІ ЕКСТРЕНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ НА ДОГОСПІТАЛЬНОМУ ЕТАПІ

Самура Б.А.1, Голдовський Б.М.2, Поталов С.О.2, Сідь Є.В.2, Серіков К.В.2, Юрчак Ю.В.3

1Національній фармацевтичний університет 2ДЗ «Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України»

3 КУ «ТМО «Обласний центр» В Україні за останні 25 років поширеність серцево-судинних захво-

рювань серед населення зросла в три рази, а рівень смертності від них – на 45 %. Найбільшу питому вагу, при зверненні за екстреною медичною до-помогою на догоспітальному етапі, мають виклики до хворих із захворю-ваннями серцево-судинної системи.

Електрокардіографія – один з найбільш інформативних і доступних неінвазивних методів діагностики ішемічної хвороби серця, порушень ри-тму і провідності, а також оцінки ефективності лікування серцево – су-динних захворювань. Кардіоскоп – це прилад розміром менше долоні і ва-гою до 200 грамів, і призначений для негайного отримання одноканальної електрокардіограми пацієнта, а також моніторування при транспортуванні хворого в машині СМП, при ангінозних болю або купіровані пароксизму порушення серцевого ритму. В умовах швидкої та невідкладної медичної допомоги кардіоскоп корисний для миттєвої діагностики і диференціаль-ної діагностики порушень серцевого ритму та провідності, болю в грудній клітці, причини синкопе.

Для того, щоб отримати ЕКГ за допомогою кардіскопа – досить на-тиснути кнопку для включення приладу і прикласти його вбудованими електродами до грудної клітки пацієнта. Візуалізація ЕКГ відбувається на жидкокристалічному екрані приладу. Накладення електродів безпосеред-ньо на груди пацієнта дозволяє миттєво оцінити ситуацію, що робить кар-діоскоп зручним при наданні екстреної медичної допомоги на догоспіта-льному етапі.

Висока якість сигналу дозволить добре розрізнити зубець Р, особли-вості морфології комплексів QRST, порушення в роботі електрокардіос-тимулятора. Завдяки цьому можна встановити наявність порушення про-відності або аритмії, визначити тривалість комплексу QRS. Такого підхо-ду досить, якщо хворий відчуває перебої в роботі серця, запаморочення, знаходиться в непритомному чи несвідомому стані, а для реєстрації ЕКГ у 12 відведеннях потрібен час. Використовуючи додатковий кабель пацієнта для реєстрації ЕКГ, можна здійснювати моніторування серцевої діяльності протягом декількох годин під час транспортування хворого в стаціонар, що дозволить полегшити бригаді ШМД виявлення і корекцію фатального порушення серцевого ритму або провідності.

110

Таким чином, впровадження в медичну практику даних приладів, буде зручним і корисним лікаря або фельдшера швидкої медичної допо-моги, лікаря загальної практики – сімейної медицини при огляді пацієнта в умовах суспільного місця, де немає можливості швидко зареєструвати ЕКГ. Медичний працівник при надання екстреної допомоги буде орієнту-ватися вже не тільки на фізикальні, але і на електрокардіографічні дані. Розробка і виробництво в Україні кардіоскопів буде корисним і перспек-тивним напрямком вітчизняного приладобудування.

111

ВОЗМОЖНОСТЬ ПРОГНОЗИРОВАНИЯ ФАТАЛЬНЫХ ИСХОДОВ У БОЛЬНЫХ С ОСТРЫМ ИНФАРКТОМ МИОКАРДА С

ПОМОЩЬЮ ВСР Самура Б.А. 1, Голдовский Б.М.2, Юрчак Ю.В.3, Поталов С.О.2,

Сидь Е.В.2

1Национальный фармацевтический университет 2ГЗ «Запорожская медицинская академия последипломного

образования МЗ Украины» 3КУ «ТМО «Обласний центр»

Несмотря на постоянно совершенствуемые подходы к диагностике и

лечению острого инфаркта миокарда (ОИМ) сохраняется актуальность стратификации риска неблагоприятных последствий этого заболевания. Риск развития внезапной сердечной смерти остается достаточно высоким и составляет от 10 до 69% по данным разных авторов.

Известно, что у больных с острым коронарным синдромом уже с первых часов от начала заболевания довольно часто регистрируются же-лудочковые аритмии, которые могут быть предикторами внезапной смер-ти. Так, по данным Мазур М.А у 157 больных ИБС, которые внезапно умерли во время суточного мониторирования ЭКГ, в 83,4 % случаев непо-средственной причиной смерти были фатальные желудочковые аритмии. Одним из информативных методов прогнозирования развития фатальных желудочковых аритмий у пациентов с ОИМ является мониторирование ЭКГ с возможностью анализа вариабельности ритма сердца, поздних по-тенциалов желудочков и дисперсии интервала QT. Данные, полученные при комплексном изучении вариабельности сердечного ритма, поздних потенциалов желудочков и дисперсии интервала QT у больных острым инфарктом миокарда являются информативными маркерами прогнозиро-вания фатальных аритмий у этих пациентов.

Клиническое значение метода вариабельности сердечного ритма (ВСР) было определено в середине 60-х годов. Одним из важных стиму-лов его развития способствовали успехи в космической медицине. Мето-дологическая база анализа показателей ВСР сложилась в 80-х – 90-х го-дах. В последние годы, в связи с появлением новых компьютерных техно-логий и совершенствованием электронного оборудования, этот метод по-лучил дальнейшее развитие. ВСР – это неинвазивная технология, которая дает возможность не только оценивать функциональное состояние регуля-торных систем организма и следить за его динамикой, но и прогнозиро-вать развитие преморбидных состояний и даже вероятности внезапной смерти.

Изменение показателей ВСР является следствием нарушения балан-са симпатической и парасимпатической регуляции сердечной деятельно-

112

сти, что является субстратом для электрической нестабильности миокарда и возникновения фатальных аритмий.

Таким образом, метод ВСР можно достаточно активно применять для выявления больных с высоким риском возникновения фатальных аритмий на фоне острого инфаркта миокарда. Но на сегодняшний день существуют проблемы, связанные с оценкой чувствительности, специ-фичности и предикторной мощности этого метода у больных с различной патологией относительно прогноза внезапной сердечной смерти. Так же важно знать, имеет ли метод ВСР самостоятельное прогностическое зна-чение для оценки электрической нестабильности сердца. Имеющиеся на сегодняшний день результаты исследований не дают однозначного ответа на эти вопросы, а для их решения необходимо проведение дальнейших ис-следований в этом направлении.

113

КАЧЕСТВО ЖИЗНИ ПАЦИЕНТОВ ПОСЛЕ РЕГРЕССИИ ХРОНИЧЕСКОЙ ЛИМФОЦИТАРНОЙ ЛЕЙКЕМИИ

Самура Б.Б. Запорожский государственный медицинский университет

Целью настоящего исследования явилось сравнительное изучение

качества жизни пациентов с регрессией хронической лимфоцитарной лей-кемии с учетом демографических, клинических, психосоциальных факто-ров риска неблагоприятного прогноза в зависимости от возникновения кардиоваскулярных событий.

Материалы и методы. Популяционная выборка состояла из 179 па-циентов с хронической лимфоцитарной лейкемией. Все пациенты получи-ли опросники QOL-CS, из них 156 (87,2% от всех респондентов) ответили на вопросы и были включены в исследование. Стандартные параметры качества жизни, клинические проявления и перенесенное лечение лейке-мии, демографические показатели оценивали с помощью линейной рег-рессии для идентификации факторов, влияющих на качество жизни.

Результаты. На протяжении 1 года у 51 исследуемых пациента (32,7%) выявлено 216 кардиоваскулярных события. Пациенты с кардиова-сулярными событиями отмечали значительно худшее психологическое функционирование, ухудшение общего здоровья и жизнеспособности, снижение качества жизни. Перенесенная химиотерапия также была связа-на с ухудшением качества жизни. Пациенты без кардиоваскулярных собы-тий отмечали лучшее социальное функционирование по сравнению с па-циентами с кардиоваскулярными событиями. Статистическая значимость данных различий была достигнута при использовании опросника QOL-CS.

Вывод: Общее состояние здоровья, жизнеспособности у пациентов с регрессией хронической лимфоцитарной лейкемии существенно ухудша-ется после возникновении кардиоваскулярных событий.

114

ОПЫТ ПРИМЕНЕНИЯ РОЗУВАСТАТИНА В ТЕРАПИИ БОЛЬНЫХ ПСОРИАЗОМ

Сариан Е.И. Харьковская медицинская академия последипломного образования,

г. Харьков На сегодняшний день псориаз рассматривается как псориатическая

болезнь с поражением не только кожи, но и других органов и систем орга-низма. Одним из распространенных проявлений псориатической болезни является поражение сердечно-сосудистой системы (до 40% пациентов). Наиболее часто при псориазе встречается артериальная гипертония, ате-росклероз, нарушения углеводного и липидного обмена, поражение кла-панов сердца. Среди фармакологических препаратов, обеспечивающих нормализацию липидного состава крови, сегодня уверенными лидерами являются так называемые статины. Розувастатин – статин последнего по-коления, полностью синтетический ингибитор ГМГ-КоА-редуктазы. Осо-бого внимания заслуживают дополнительные, «нелипидные» эффекты статинов: противовоспалительный эффект, позитивное влияние на реоло-гические и тромбообразующие свойства крови, а также корригирующее влияние на функцию эндотелия с восстановлением эндотелийзависимой вазодилятации.

Целью исследования являлось изучение терапевтической эффектив-ности розувастатина в лечении больных псориазом.

Материалы и методы: под наблюдением находилось 36 больных с распространенным вульгарным псориазом в возрасте от 32 до 65 лет. Дли-тельность заболевания составляла от нескольких месяцев до 22 лет. Нали-чие в семейном анамнезе ишемической болезни сердца у родственников первой линии родства отмечали 11,6% пациентов. Оценка показателей ли-пидного спектра сыворотки крови основывалась на изучении показателей: общий холестерин (ОХС), холестерин липопротеинов высокой плотности (ХС ЛПВП), холестерин липопротеинов низкой плотности (ХС ЛПНП), триглицериды (ТГ). Анализ показателей липидного спектра проведен сог-ласно критериев ВОЗ (2001). Для оценки клинической эффективности ле-чения использовали индекс активности и распространенности поражения при псориазе (Psoriasis Area and Severity Index – PASI) и специальный дерматологический индекс «Качества жизни» – ДИКЖ (DIQL). Контроль-ную группу составили 20 пациентов c аналогичной клинической картиной псориаза, которым проводилась только традиционная терапия (седатив-ные, противовоспалительные препараты, витамины, наружная терапия).

Повышение уровня ОХС выше 5,18 ммоль/л наблюдалось у 61,6% пациентов, ТГ выше 2,83 ммоль/л – у 8,3%, снижение ХС ЛПВП ниже 1,04 ммоль/л регистрировалось у 30% больных, повышение уровня ХС

115

ЛПНП выше 3,37 ммоль/л – у 38%. Изменение липидного профиля у больных встречалось чаще, чем у здоровых, при этом степень выраженно-сти и частота дислипидемий оказалась связана не только с длительностью псориаза (р=0,073476), но и со степенью тяжести (р=0,000247). Из иссле-дования исключались пациенты, которые в последние 3-6 мес. получали кортикостероидные, цитостатические и биологические препараты. Всем больным на фоне традиционной терапии назначался розувастатин в дозе 10 мг в день в течение 2-3 месяцев на фоне гипохолестериновой диеты. В дальнейшем длительность гиполипидемической терапии решалась ин-дивидуально у каждого больного с учетом уровня ОХС и ХС ЛПНП в крови. Все больные хорошо переносили лечение, осложнений не отме-чено.

Результаты: применение розувастатина способствовало снижению уровня ОХС и ХС ЛПНП в 1,4 раза, ТГ в 2,1 раза. Терапия розувастатином сопровождалась не только гиполипидемическим, но и противовоспалите-льным действием, проявляющимся в более короткие сроки лечения регре-ссом эритемы и инфильтрации бляшек. PASI снижался с 23,1+2,01 баллов до 10,5+1,73 баллов (р<0,05). Положительная динамика со стороны пато-логического процесса приводила соответственно и к улучшению качества жизни пациентов, индекс DLQI снижался с 20,1+2,4 до 8,3+0,91 баллов и эти различия имели достоверный характер (р<0,05). В контрольной группе по индексу PASI и DLQI изменения имели недостоверный характер (р>0,05).

Таким образом, использование статинов у больных псориазом имеет широкую перспективу, так как эта группа препаратов способна влиять на многие важнейшие патогенетические звенья дерматоза: иммунный и ци-токиновый статус, а также липидный обмен, значимость которых при псо-риазе велико. Возможность профилактики развития последующей сердеч-но-сосудистой патологии также должна рассматриваться как важная по-ложительная черта статинов, используемых в лечении больных псориазом и другими хроническими воспалительными дерматозами.

116

ДОСЛІДЖЕННЯ УРАЖЕННЯ СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ШЛУНКА ЩУРІВ ЗА УМОВ ПЕРИФЕРІЙНОЇ НЕЙРОПАТІЇ ТА ВВЕДЕННЯ

КЕТОРОЛАКУ ТА α-ТОКОФЕРОЛУ Сачок В.В., Губський Ю.І.

ДУ «Інститут фармакології та токсикології НАМН України», м. Київ, Україна

Застосування нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП), у

тому числі анальгетика кеторолаку, може призвести до виникнення у хво-рих уражень слизової оболонки шлунка з розвитком НПЗП-гастропатій.

Метою нашого дослідження було вивчити ступінь виразкового ура-ження слизової оболонки шлунка (СОШ) щурів за дією анальгетику кето-ролаку, антиоксиданту α-токоферолу та їх сумісного застосування на мо-делі хронічного больового синдрому (периферійної нейропатії).

α-Токоферол (Вітамін Е) є природним жиророзчинним антиоксидан-том, представником неферментативної антиоксидантної системи організ-му людини. Він здатний стабілізувати мембрани СОШ, тому широко за-стосовується в комплексних схемах терапії виразкової хвороби шлунка.

Моделювання хронічного больового синдрому (периферійної нейро-патії) проводили щурам шляхом накладання шовкової лігатури на сіднич-ний нерв за методом Bennett and Xie під наркозом тіопенталом.

Експериментальні тварини були розподілені на групи: 1-а група (n = 10) – інтактні, 2-а група (n = 12) – контрольні з моделлю хронічного больового синдрому, 3-я група (n = 10) – тварини, яким уводили внут-рішньом'язово кеторолак у дозі 9 мг/кг, 4-а група (n = 10) – тварини, яким уводили внутрішньошлунково через зонд α-токоферол у дозі 10 мг/кг, 5-а група (n = 10) – тварини, яким уводили кеторолак та α-токоферол. Після 9-и діб лікування тварин виводили з експерименту шляхом церебральної дислокації під ефірним наркозом.

Ступінь розвитку виразкового ураження шлунка за умов периферій-ної нейропатії, дії кеторолаку або α-токоферолу оцінювали візуально по інтенсивності утворення виразкових дефектів у СОШ. Для цього розрахо-вували наступні показники в експериментальних групах: суму балів (Σ), середній ступінь виразки (СВ), відсоток (%) тварин з виразками, виразко-вий індекс (ВІ).

Аналіз даних макроскопічного вивчення патологічних змін СОШ показав на 9-у добу дослідження достовірне (Р < 0,05) підвищення показ-ника СВ у контрольних тварин та в групах тварин, яким уводили кеторо-лак або α-токоферол, порівняно з інтактною групою. Тварини, які отриму-вали кеторолак з α-токоферолом показник СВ не зазнав вірогідних змін щодо інтактних тварин, але при цьому відмічається достовірне (Р < 0,05) зниження виразкових уражень СОШ, порівняно з контрольною групою

117

тварин. Сума балів, яка враховує всі деструктивні зміни в СОШ показала найбільшу величину в контрольній групи (15 балів) та в групах кеторола-ку (9 балів) або α-токоферолу (7 балів). Дані показника «% тварин з вираз-ками» свідчить про те, що всі тварини контрольної групи мають виразкові зміни (100%), при застосуванні кеторолаку – 90 % тварин, α-токоферолу – 70 % тварин, кеторолаку з α-токоферолом – 30 % тварин. За величиною ВІ серед експериментальних груп високий показник спостерігається в конт-рольних тварин – 1,25 %. Використання досліджуваних препаратів супро-воджується зменшенням ВІ у такій послідовності: кеторолак (0,81 %) > α-токоферол (0,49 %) > кеторолак з α-токоферолом (0,12 %).

Таким чином, можна зробити висновок, що за показниками макро-скопічного вивчення СОШ найбільш виражені виразкові ураження мають тварини контрольної групи з моделлю периферійної нейропатії. Отримані дані щодо застосування кеторолаку або α-токоферолу, кеторолаку з α-то-коферолу свідчать про здатність препаратів зменшувати ушкодження сли-зової оболонки шлунка щурів за умов периферійної нейропатії. Також по-казано, що антиоксидант α-токоферол при сумісному введенні з кеторола-ком проявляє виражену гастропротекторну дію на моделі хронічного бо-льового синдрому (периферійної нейропатії).

118

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ АНТИМІКРОБНОЇ АКТИВНОСТІ ЕКСТРАКТУ З ЛИСТЯ ВІЛЬХИ КЛЕЙКОЇ

Сілаєв А.О., Волковой В.А. Національний фармацевтичний університет, м.Харків

При розробці фітопрепаратів з антимікробною дією певного значен-

ня набуває урахування результатів попереднього мікробіологічного скри-нінгу експериментальних зразків.

Подовжуючи дослідження антимікробних властивостей препаратів вільхи клейкої, нами проведено дослідження антимікробних властивостей в умовах in vitro нових експериментальних зразків екстракту з листя ві-льхи клейкої. Антимікробну активність вивчали загально прийнятим в мі-кробіологічній практиці методом дифузії в агар у модифікації колодязів відносно еталонних штамів із американської типової колекції культур: S. aureus ATCC 25923, E. coli ATCC 25922, P. aeruginosa ATCC 27853, B. subtilis ATCC 6633, C. albicans ATCC 885-653 та клінічних штамів, ви-ділених від хворих з гнійно-запальними процесами: S. mitis 124, P. mirabi-lis 023, K. pneumoniae 18141.

Результати проведеного експерименту свідчать про широкий спектр антимікробної активності екстракту з листя вільхи клейкої. Найбільшу ак-тивність екстракт проявив відносно культур грампозитивних бактерій: S.aureus, S.mitis, B. subtilis і C.perfringens, про що свідчили більш виражені зони гальмування росту цих культур у порівнянні з грамнегативними бак-теріями. Так, діаметри зони затримки росту навколо лунок з внесеними зразками варіював від 22,4 мм відносно культури C.perfringens до 24,2 – 24,3 і 28,0 мм – відносно культур S. aureus, S. mitis і B. subtilis, що значно перевищує його активність по відношенню до інших тест-штамів. Звертає на себе увагу високий рівень активності по відношенню до куль-тури K. pneumoniae (23,6 мм), який перевищував активність щодо інших грамнегативних бактерій. В той же час екстракт проявив індиферентність відносно гриба C. albicans

Таким чином, в умовах експерименту in vitro доведено широкий спектр антибактеріальної дії екстракту з листя вільхи клейкої, що є під-ставою для подальшого дослідження з перспективою клінічного викорис-тання за специфічним призначенням.

119

ДОСЛІДЖЕННЯ МІСЦЕВОПОДРАЗНЮВАЛЬНОЇ ДІЇ НОВОГО КРЕМУ ДЛЯ МІСЦЕВОЇ АНЕСТЕЗІЇ

Сорокіна М.В., Кононенко Н.М. Національний фармацевтичний університет, Харків

На цей час до нових лікарських засобів пред’являють високі вимоги:

не тільки до ефективності препарату, але й до його безпеки використання. Однією із вимог до топікальних лікарських засобів є відсутність подраз-нювальних реакцій на місці нанесення. З метою насичення ринку ефекти-вними лікарськими засобами для місцевої анестезії у Національному фар-мацевтичному університеті сумісно з ТОВ «Юрія-Фарм» розробляється новий крем для місцевої анестезії «Лідан». Так як крем є засобом для зов-нішнього застосування, то доцільно було вивчити його вплив на місцеві реакції тканин, що і стало метою нашого дослідження.

Матеріал і методи: вивчення місцевоподразнювальної дії крему про-водили з використанням методу Коєльцера-Вєєра (слизова оболонка ока) на 9-ти кролях масою 2,5–3,0 кг. У кон’юнктивальний мішок правого ока тварин вносили по одній краплі нативного препарату та 0,5%, 1% і 5% во-дної суспензії крему, ліве око було контролем. Інстиляцію проводили од-нократно. Реакцію слизової оболонки ока реєстрували в динаміці через 5, 15 хв, 1 годину і потім щодня протягом 5 днів. При цьому враховували ступінь гіперемії, набряку, кількість виділень. Оцінку проводили за баль-ною шкалою: 0 – повна відсутність подразнювальної дії;1 – слабка вира-жена ін’єкція судин кон’юнктиви та збільшення капілярів склери; 2 – по-чаткові ознаки запальної реакції кон’юнктиви, сильне почервоніння, сльо-зотеча та виділення секрету; 3 – виражені запальні явища та пошкодження поверхневих шарів рогівки при відсутності незворотних змін; 4 – набряк кон’юнктиви очного яблука, з різко вираженим подразненням і запальною реакцією з утворенням пустул, виникненням незворотних змін у вигляді рубців, помутніння рогівки, сліпота.

Результати спостережень показали, що внесення нативного препара-ту та його 0,5%, 1% і 5% суспензії у кон'юнктивальний мішок ока не ви-кликало реакції з боку слизової оболонки, що відповідає 0 балів. Офталь-мологічний статус тварин був у нормі (рогова оболонка гладка, прозора, колір та рисунок радужки не змінений), що свідчить про відсутність ірита-тивної дії крему «Лідан» при контакті зі слизовою оболонкою ока кролів.

120

ВИКОРИСТАННЯ ПРЕПАРАТУ НЕЙРОКСОН У ВІДНОВНОМУ ЛІКУВАННІ ХВОРИХ ІЗ ЗАКРИТОЮ ЧЕРЕПНО-МОЗКОВОЮ

ТРАВМОЮ Степаненко І.В., Бондар Т.С., Попова І.Ю., Лихачова Т.А. ДУ «Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П. Ромоданова АМН України»,04050, м. Київ, вул. П.Майбороди, 32

Мета: Вивчити динаміку когнітивних та рухових порушень в проце-

сі відновного лікування хворих після перенесеної закритої черепно-мозкової травми (ЗЧМТ) шляхом включення в комплекс відновного ліку-вання препарату Нейроксон та вивчити вплив своєчасного дослідження та корегування виявлених розладів на подальшу якість життя таких хворих.

Матеріал і методи: Обстежено 90 хворих працездатного віку (від 19 до 55 років) в ранньому періоді після перенесеної ЗЧМТ (легкого та сере-днього ступенів тяжкості). Хворі розподілені на дві групи в залежності від способу їх лікування (по 45 осіб жіночої та чоловічої статі): в 1-ій групі проводились лише загальноприйняті схеми відновного лікування; в 2-ій групі до схем лікування включався препарат Нейроксон в дозуванні по 500 мг двічі на день. Всім хворим проводилась оцінка якості життя за до-помогою індексу активності (ІА), який характеризує ступінь порушення рухових, психічних змін та рівня самообслуговування в балах.

Результати: Перед початком реабілітації (на протязі 21-30 днів) ІА в обох групах обстеження був приблизно однаковим. В кінці курсу віднов-ного лікування в 2-й групі відмічено вірогідне підвищення ІА. В 1-й групі підвищення ІА було незначним. Покращення функціонального стану хво-рих, що приймали Нейроксон відбувалось за рахунок регресу виражених функціональних порущень, тоді як у 1-й групі-за рахунок інверсії легких та помірних порушень.

Висновки. Отримані результати свідчать, що застосування препарату Нейроксон суттєво покращує відновлення рухових, психічних порушень та рівня самообслуговування хворих із перенесеною ЗЧМТ і сприяє під-вищенню ефективності реабілітації.

121

ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНА ПІДТРИМКА В ПРОГРАМАХ ДОПОМІЖНИХ РЕПРОДУКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Стречень С.Б., Стречень Н.С. Національний медичний університет, м. Одеса, Україна

Актуальним питанням сучасної акушерсько-гінекологічної галузі є

використання допоміжних репродуктивних технологій з метою поліпшен-ня демографічної ситуації в світі в цілому, та в Україні зокрема. Безплід-ним, за визначенням ВООЗ, враховується шлюб, в якому не настає вагіт-ність протягом 1 року, при умовах, що подружжя знаходиться в дітород-ному віці, має регулярне статеве життя і не використовує методи контра-цепції. Частота безплідних шлюбів доволі значна і, на жаль, має тенден-цію до зростання, що обумовлене поєднанням багатьох факторів, серед яких провідне місце займають психічне неблагополуччя, психічне наван-таження, фізичне нездоров’я. Метою роботи було вивчення психоемоцій-них порушень подружніх пар та їх психофармакологічна корекція в про-грамах допоміжних репродуктивних технологій.

Згідно сучасним результатам репродуктивних технологій найбільш значущим є метод екстракорпорального запліднення, результати якого досягають 35 – 40 %. Психічне навантаження, психоемоційна лабільність, почуття страху і неспокою у чоловіка і жінки та, у жінки перш за все, сприяє як негативним результатам природних циклів, так і знижує резуль-тат допоміжних технологій. Визначено, що психологічний стрес призво-дить до порушень поведінки (30 – 35%), сексуальним розладам у 1/3 паці-єнтів (зниження лібідо у жінок, порушення ерекції та еякуляції у чолові-ків). У жінок було виявлене також численне коло різноманітних пору-шень психоемоційного фону, лабільності вищої нервової діяльності, що проявлялось дратівливістю, неспокоєм, зниженням настрою, стомлюваніс-тю, порушенням сону. Оцінка патологічних станів показала переважання тривожних реакцій – більше 50 %, тривожно-депресивних реакцій – при-близно 25 %, невротичних реакцій – приблизно 20 %. Середній вік жінок, які знаходились у програмах допоміжних репродуктивних технологій – 30 – 35 років, переважали пацієнтки розумової праці з вищою освітою (80 %).

Корекція зазначених змін включала послідовне, цілеспрямоване, комплексне використання методів психокорекції і способів фармакологіч-ної корекції. Фармакотерапія включала застосування психоседативних за-собів (нервохєль та екстракт валеріани). Використання препаратів антиго-мотоксичної терапії і лікарської рослинної сировини дозволяє реалізувати одну з головних задач сучасної фармакології – максимально ефективно з мінімальним ризиком для хворого вирішити поставлене завдання – в даній роботі підвищити результативність допоміжних репродуктивних техноло-

122

гій. Ці лікарські засоби мають перевагу – не спричиняють будь-якого не-гативного впливу на репродуктивну систему жінки.

Причини і види психоемоційних розладів різнопланові, способи їх профілактики і корекції складні, рішення поставленої задачі різноманітне. Досвід провідного лікаря, терпіння, тактовність при вивченні даних анам-незу, створення необхідної психологічної атмосфери і двосторонньої дові-ри, використання засобів ефективної та безпечної фармакологічної корек-ції, дозволяє вибрати достатній і вірний діагностичний процес, метод ре-продуктивної технології для досягнення взаємного кінцевого позитивного результату – настання та пролонгація вагітності.

123

ИЗУЧЕНИЕ ДЕЙСТВИЯ СИРОПА ШО-ТУТ С БОЯРЫШНИКОМ НА БИОЭЛЕКТРИЧЕСКУЮ АКТИВНОСТЬ СЕРДЦА КРЫС

Туляганов Р.Т., Набиев А.Н., Файзиева З.Т. Ташкентский фармацевтический институт, Ташкент

Целью данной работы явилось изучение влияния сиропа шо-тут на

биоэлектрическую активность сердца крыс. Опыты проведены на наркотизированных белых крысах самцах,

массой 160-190 г. Крыс наркотизировали внутрибрюшинной инъекцией этаминала натрия в дозе 40 мг/кг. Регистрацию биоэлектрической актив-ности сердца крыс проводили на электрокардиографе «Cardiovit» AT-1 vet (Швейцария), в следующих отведениях: 1, II, III, avR, avL, avF, v1, v2, v3, v4, v5, v6 при скорости 50 mm/s и усилении 10 mm/mV. Результаты изме-рений регистрировали в программируемом режиме с автоматическим под-счетом числа сердечных сокращений (ЧСС) в мин, интервалов R-R, QRS и Q-T в ms, высоту зубца R в mV. Полученные цифровые результаты по ка-ждому показателю обрабатывали методом вариационной статистики с вы-числением средней арифметической величины на животное в группе. Си-роп шо-тута с боярышником вводили внутрь специальным зондом в дозе 1 мл/кг. После однократного введения наблюдение вели в течение 60 мин. Контрольным животным вводили воду.

В результате экспериментов установлено, что сироп шо-тута с боя-рышником при введении внутрь изменяет функциональную активность сердца, что проявляется уже на 20-й минуте действия в виде увеличения ЧСС на 5%, интервала QRS на 8%, интервала Q-T на 26,6% при сравне-нии с исходными величинами. Повышается вольтаж зубца R на 19,3% в среднем. При увеличении времени наблюдения до 60 мин. отмечается вос-становление некоторых исходных параметров (ЧСС, интервал R-R, QRS). Интервал Q-T к этому времени увеличивается в 1,5 раза по сравнению с предыдущим сроком наблюдения. Весь полученный комплекс электро-кардиографических изменений под влиянием сироп шо-тута с боярышни-ком свидетельствует о развитии положительного действия препарата на биоэлектрическую активность сердца. Наиболее выраженно увеличивает-ся интервал Q-T и высота зубца R, что косвенно свидетельствует об уси-лении сократительной активности миокарда. Достоверных изменений внутрижелудочковой проводимости (QRS,R-R) а также ЧСС не установ-лено.

Заключение. Сироп шо-тута с боярышником при введении внутрь крысам проявляет кардиотоническое действие и рекомендуется применять в качестве сердечно-сосудистого средства в практической медицине.

124

ДОСЛІДЖЕННЯ СИНТЕЗУ НУКЛЕЇНОВИХ КИСЛОТ ПРИ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОМУ ГІНГІВІТІ

Тюпка Т.І., Кавушевська Н.С. Національний фармацевтичний університет, Харків

Як відомо, фібробласти – головні ефектори, які генерують основні

елементи сполучної тканини. Вони є головними продуцентами компонен-тів міжклітинного матриксу (колагенів I, III, V типів, глікозаміногліканів, фібронектину та ін.). Тому за станом морфофункціональної активності фі-бробластів можна оцінити ефективність лікування тим чи іншим засобом. У зв'язку з викладеним нами було вивчено вплив нового стоматологічного гелю «Лізостом» на синтез нуклеїнових кислот при експериментальному гінгівіті.

Нами встановлено статистично вірогідне збільшення площі ядер фі-бробластів у щурів з експериментальним гінгівітом у порівнянні з інтакт-ним контролем. Разом з цим, у контрольних щурів оптична щільність ядра менша в 2 рази у порівнянні з інтактними тваринами, а оптична щільність цитоплазми – в 2,1 раза. При цьому показник РНК/ДНК, що характеризує білоксинтетичну функцію клітин, у тварин контрольної групи навіть ниж-чий за аналогічний показник в інтактній групі тварин. Встановлено також обернено пропорційну залежність між оптичною щільністю ядра (ДНК) и площею ядра фібробластів за винятком показників контрольної групи, в якій відмічали найбільшу площу ядра. Згідно даних літератури, таке роз-ходження можна пояснити зміною форми ядер фібробластів у контрольній групі на більш витягнуту, еліпсоподібну. Оптична щільність ядра (ДНК) в контрольній групі вища, чим у групі щурів з експериментальним гінгіві-том, яких лікували мелатоніном, а оптична щільність цитоплазми (РНК) нижча.

В експериментальних групах щурів, яких лікували новим стоматоло-гічним гелем «Лізостом», ядра фібробластів набували овально-округлу форму, світлішали, що пов'язано з переходом гетерохроматину в еухрома-тин. Площа в 2,3 раза збільшувалась у порівнянні з показниками інтактних тварин, що свідчило про підвищення рівня морфофункціональної актив-ності клітин. Показник РНК/ДНК в групі тварин, яких лікували мелатоні-ном був у 1,7 рази вищий за показник в групі контрольної патології, що свідчить про підвищення білоксинтетичної функції фібробластів під впли-вом «Лізостому».

Таким чином, можна зробити висновок про позитивний вплив ново-го стоматологічного гелю «Лізостом» на перебіг експериментального гін-гівіту, що проявляється підвищенням морфофункціональної активності фібробластів.

125

ПОШУК ЕФЕКТИВНИХ ПРОТИСУДОМНИХ ЗАСОБІВ В РЯДУ НОВИХ 2-АРИЛ-6'H-СПІРО[(ЦИКЛОАЛКІЛ-1,5'-,

ГЕТЕРИЛ-3, 5'(4,5'))-[1,2,4]ТРИАЗОЛО[1,5-C]ХІНАЗОЛІНІВ] Холодняк С.В., Белєнічев І.Ф., Коваленко С.І., Берест Г.Г.

Запорізький державний медичний університет, Запоріжжя, пр. Маяковського, 26, E-mail: kovalenkosergiy@gmail.com

Останні роки дослідження в області біоорганічної, біологічної та ме-

дичної хімії сприяли прогресу у розумінні більшості молекулярних меха-нізмів дії протисудомних засобів. Так, на сьогодні синтезовані та з успі-хом застосовуються у медичній практиці препарати, які активують ГАМК-ергічну передачу (вальпроат натрію, вігабатрин, фенобарбіталу та ін.), впливають на синтез та вивільнення збуджувальних амінокислот і чутли-вість до них рецепторів постсинаптичних мембран (ламотриджин та ін.), відновлюють властивості нейрональних мембран у епілептичному осеред-ку у результаті збереження потенціалу спокою, блокують натрієві канали, пригнічують автоматизм нейронів у синаптичному осередку, знижують енергетичний обмін нейронів (дифеніл, карбамазепін та ін.). Виходячи з цього, для ефективного лікування хворого надзвичайно важливою умовою є відповідність механізму дії протисудомних засобів особливостям пато-генезу епілепсії у кожному окремому випадку. Крім того, необхідність безперервної фармакокорекції зазначених станів та наявність значних по-бічних ефектів у існуючих протисудомних препаратів спонукає дослідни-ків постійно розширювати їх арсенал.

В літературі є повідомлення щодо перспективності застосування но-вих засобів для лікування судомного синдрому серед похідних 2-R-[1,2,4]триазоло[c]хіназолінонів та 2-R-5-R1-5-R2-5,6-дигідро-[1,2,4]триазо-ло[c]хіназолінів, серед яких виявлені сполуки що мають спорідненність до аденозинових, ГАМК-, м-холіно- та H1-гістамінових рецепторів тощо.

Враховуючи зазначене, нами вирішено здійснити пошук ефективних протисудомних засобів серед невідомих 2-арил-6'H-спіро[(циклоалкіл- 1,5'-, гетерил-3, 5'(4,5'))-[1,2,4]триазоло[1,5-c]хіна золінів] формули I , II та III (рис. 1).

Дослідження протисудомної активності виконано на білих неліній-них щурах-самцях, вагою 130-140 г. За 1 год до початку експерименту тваринам внтурішньошлунково (в/ш) вводили водну суспензію (стабіліза-тор твін-80) досліджуваних сполук або ламотриджину у дозах 10 мг/кг. Контрольная группа в/ш одержувала аналогічний об’єм води та твіну-80. Судоми моделювали шляхом однократного підшкірного введення коразо-лу у дозі 80 мг/кг. Про вираженність протисудомної дії судили по трива-лості латентного періода, характеру та тривалості судом у хвилинах, а та-кож за показником летальності. Картину судом оцінювали за часом появи

126

показників судомного припадку, а саме першої конвульсії, виникнення першого приступу помилкових клонічних судом, розвиток тонічних судом з екстензією передніх кінцівок, і, нарешті, розгорнутого припадку з ригідністю задніх кінцівок (фаза тонічної екстензії). Оцінювали здатність речовин попереджати клонічний та тонічний компонент судомного при-падку, а також підвищувати виживаність тварин.

Рисунок 1. Принципова будова 2-арил-6'H-спіро[(циклоалкіл-1,5'-,

гетерил-3, 5'(4,5')-[1,2,4]триазоло[1,5-c]хіназолінів] За результатами первинного фармакологічного скринінгу встановле-

но, що введення тваринам досліджуваних сполук приводило до достовір-ного збільшення латентного періода судом, зниженню їх вираженності у балах, зменшенню летальності. Так, найбільш виражено на картину судом впливали сполуки формул I та III , які за силою ефекту перевищували або конкурували з ламотриджином. Тоді, як при введенні сполук формули II у тварин спостерігались ряд реакцій прояву судомного стану (тремор, стри-бки або тонічні скорочення м’язів передніх кінцівок). Дослідження сполук формул I та III продовжуються на інших експериментальних моделях.

127

ПРИЧИНЫ ВОЗНИКНОВЕНИЯ РЕЗИСТЕНТНОСТИ К АНТИБИОТИКАМ У СИНЕГНОЙНОЙ ПАЛОЧКИ

Хомуленко Е.В., Березняков А.В. Национальный медицинский университет, г. Харьков, Украина В среде гнойно-септических заболеваний в настоящее время особое

место отводится госпитальным инфекциям, вызванным синегнойной па-лочкой – условно-патогенным микроорганизмом, который поражает дыха-тельную систему, желудочно-кишечный тракт, нервную и другие системы организма. Это частая причина возникновения многих осложнений у по-слеоперационных больных.

Синегнойная палочка обладает уникальным феноменом устойчиво-сти к используемым антибиотикам благодаря наличию у нее большинст-ва известных на сегодня механизмов резистентности. В силу своей приро-ды внешняя мембрана бактерии имеет низкую проницаемость, наличие хромосомных AmpC бета-лактамаз, а также продуцирует различные эф-флюксные помпы с широким субстратным профилем.

Известно несколько механизмов развития резистентности к амино-гликозидным антибиотикам, однако превалирующим механизмом устой-чивости синегнойной палочки является ферментная инактивация. Ами-ногликозид-модифицирующие ферменты присоединяют молекулу уксус-ной кислоты, фосфорной кислоты или нуклеотида аденина к аминоглико-зидам, уменьшая, таким образом, их родственность к мишени действия. Устойчивость к аминогликозидам, не обусловленная продукцией амино-гликозид-модифицирующих ферментов, характеризуется резистентностью ко всем препаратам данного класса и часто ассоциирована с уменьшен-ным накоплением этих антибиотиков вследствие снижения проницаемо-сти наружной мембраны.

На сегодня синегнойная палочка является одним из наиболее про-блемных нозокомиальных патогенов вследствие природной резистентно-сти к ряду антимикробных препаратов и способности легко приобретать дополнительные механизмы устойчивости к применяющимся антибиоти-кам. Поэтому в качестве стартовой терапии, после установления диагно-за, рекомендуется использовать комбинацию антимикробных средств, действующих на всех возможных возбудителей инфекции.

128

СУХИЙ ЕКСТРАКТ РУТКИ ШЛЕЙХЕРА – ПЕРСПЕКТИВНИЙ АНТИКОНВУЛЬСАНТ ІЗ ШИРОКИМ СПЕКТРОМ

НЕЙРОПРОТЕКТОРНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ Цивунін В.В., Штриголь С.Ю., Прокопенко Ю.С.

Національний фармацевтичний університет, м. Харків Соціальна значущість епілепсії визначається не лише високою її

розповсюдженістю та важкокурабельністю, але й змінами особистості та психіки, що виникають майже у чверті хворих. Сучасні протисудомні лі-карські засоби чинять обмежений вплив на окремі механізми розвитку па-роксизмів, що, вочевидь, зумовлює їх неефективність майже у 30% паціє-нтів. Це потребує корекції схем лікування, введення до їх складу додатко-вих препаратів. Поліпрагмазія значно підвищує ризик виникнення неспри-ятливих побічних ефектів антиконвульсантів, зокрема з боку ЦНС, що не-гативно впливає на якість життя хворих. Використання фітопрепаратів у лікуванні епілепсії та симптоматичних судом може бути виправдане пере-важно комплексним впливом на патогенез захворювання та потенційними сприятливими психотропними властивостями, що додатково дозволяє ні-велювати або суттєво зменшити симптоми епілептичних змін особистості.

За результатами скринінгу антиконвульсивних властивостей окре-мих представників вітчизняної флори встановлено виразний протисудом-ний ефект у сухого екстракту рутки Шлейхера (Fumaria schleicheri Soy.-Willem., Fumariaceae) (СЕРШ), отриманого шляхом екстракції водою згі-дно вимог ДФУ. Вперше виразні протисудомні властивості СЕРШ в умов-но ефективній дозі 100 мг/кг було продемонстровано на моделі пентилен-тетразолових (коразолових) судом у мишей.

При поглибленому дослідженні спектру антиконвульсивної дії СЕРШ використано експериментальні моделі судом із різним нейрохіміч-ним механізмом. Отримані дані свідчать про виразні антиконвульсивні властивості СЕРШ за умов пікротоксинових судом. На моделі тіосемікар-базидних судом СЕРШ у дозі 100 мг/кг подовжував латентний період на-падів у 1,4 разу, зменшував кількість клоніко-тонічних пароксизмів на 1 мишу в 1,6 разу та тривалість судомного періоду в 2,8 разу відносно конт-ролю. Проте в об’ємі вибірки ці відхилення не були статистично значу-щими. На моделі блокади гліцинергічного гальмування СЕРШ майже на 45% вірогідно зменшував тонічний компонент стрихнінових судом, а та-кож тяжкість нападів. На моделі камфорних пароксизмів СЕРШ достовір-но пригнічував тонічну фазу судом.

В умовах тесту максимального електрошоку СЕРШ виявив виразну антиконвульсивну активність на рівні натрію вальпроату, проте значно поступався карбамазепіну.

129

На моделі пентилентетразолового кіндлінгу виявлено, що СЕРШ має здатність попереджувати розвиток судом за умов експериментального хронічного епілептогенезу.

При дослідженні супутніх психотропних властивостей СЕРШ вста-новлено його виразну анксіолітичну та помірну антиамнестичну дію у те-стах піднесеного хрестоподібного лабіринту та умовної реакції пасивного уникнення відповідно. Визначено відсутність впливу СЕРШ на поведінко-ві реакції, м’язовий тонус, координацію рухів та рівень депресивності екс-периментальних тварин.

На моделі закритої черепно-мозкової травми середнього ступеня тя-жкості встановлено виразні церебропротекторні властивості СЕРШ як за результатами поведінкових реакцій, та і за станом системи ПОЛ/АОС го-ловного мозку щурів.

При взаємодії з речовинами пригнічувального типу дії визначено, що СЕРШ не потенціює депримуючий вплив етанолу на ЦНС, однак посилює наркозний ефект тіопенталу натрію за критерієм збільшення тривалості барбітурового сну.

Дослідження гострої токсичності СЕРШ дозволило віднести фіто-препарат до класу токсичності V (практично нетоксичні сполуки) за кла-сифікацією Hodge та Sterner.

Визначено ймовірні механізми реалізації протисудомної, анксіоліти-чної, антиамнестичної та церебропротекторної дії СЕРШ, що полягають у збільшенні рівня гальмівних (ГАМК) та одночасному зменшенні вмісту збуджувальних кислот (глутамат, аспартат) у головному мозку інтактних тварин, а також нормалізацією цитокінового профілю ЦНС за умов експе-риментальних пентилентетразолових судом.

З огляду на відсутність фітоантиконвульсантів на фармацевтичному ринку, сприятливий спектр супутніх видів психотропної активності доці-льно рекомендувати подальшу розробку СЕРШ, зокрема як засобу проти-судомної та анксіолітичної дії.

130

СИНТЕЗ ТА ДОСЛІДЖЕННЯ АНТИОКСИДАНТНОЇ АКТИВНОСТІ НОВИХ ТІАЗОЛО[4,3-B]ХІНАЗОЛІНІВ

Чабан З.І., Кленіна О.В., Драпак І.В., Огурцов В.В., Чабан І.Г. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького,

вул. Пекарська 69, 79010 Львів, Україна e-mail: chabantaras@ukr.net

Органічні сполуки гетероциклічної природи становлять нині близько

70% всіх застосовуваних у клініці лікарських засобів. Найбільш широко використовуються препарати, що містять у своїй структурі азотовмісні ге-тероциклічні системи. Тіазоло[4,3-b]хіназоліни є одними з маловивчених і важкодоступних представників цього класу сполук, тому синтез та струк-турна модифікація нових тіазолідинів, анельованих з хіназоліновим цик-лом, є цікавим і актуальним напрямом для раціонального дизайну біологі-чно активних сполук.

Як показали наші попередні дослідження 2-(2-оксо-тіазолідин-4-іліденеаміно)-бензоатна кислота (1) з хімічної точки зору викликає заціка-вленість як можливий реагент для переходу до трициклічних конденсова-них похідних тіазолідонового ряду. Вона закриває цикл з тіазолідоном за ребром «с». Наявність активної метиленової групи в положенні 3 отрима-ного 3Н-тіазоло[4,3-b]хіназолін-1,9-діону (2) дозволяє апробувати її у ре-акціях альдольної конденсації з утворенням відповідних ариліденпохідних сполуки 2.

N

S

NH

O

O

OH

N

N

S O

O R-CHO N

N

S O

O

R

- H2O

21

Для підтвердження складу одержаних сполук застосовано дані еле-ментного аналізу, а їх структури – ПМР-спектроскопію.

Антиоксидантну активність сполук досліджували in vitro, визначаю-чи зменшення концентрації вільного радикалу. Для цього використали від-носно стабільний радикал – 2,2-дифеніл-1-пікрилгідразилу (ДФПГ). Як стан-дарт використовували аскорбінатну кислоту. Вимірювання проводили тричі з незалежними аліквотами. Відносні відхилення не перебільшували 7 %.

Дослідження антиоксидантної активності синтезованих сполук доз-волило ідентифікувати лише помірний антиоксидантний ефект синтезова-них сполук.

131

СИНТЕЗ НОВИХ N3 ЗАМІЩЕНИХ 6-АМІНО-5,7-ДИМЕТИЛ-3H-ТІАЗОЛО[4,5-B]ПІРИДИН-2-ОНІВ, ЯК ПОТЕНЦІНЙИХ БІОЛОГІЧНО АКТИВНИХ РЕЧОВИН

Чабан Т.І., Огурцов В.В., Чабан І.Г., Кленіна О.В., Голос І.Я., Леб’як М.М. Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького,

вул. Пекарська 69, 79010 Львів, Україна e-mail: chabantaras@ukr.net

Тіазоло[4,5-b]піридини продовжують привертати увагу завдяки

практичній користі, яка у першу чергу, пов’язана з широким спектром фармакологічної активності, що в значній мірі визначається їх структур-ною близькістю до пуринів.

Метою нашої роботи став синтез деяких N3 заміщених тіазоло[4,5-b]піридин-2-онів шляхом використання як прекурсора раніше отриманого нами 6-аміно-5,7-диметил-3H-тіазоло[4,5-b]піридин-2-ону (1).

Першочергово ми з'ясували можливість отримання солей на основі сполуки 1. У результаті досліджень було встановлено, що речовин 1 утво-рює солі з лугами. Як було встановлено, з синтетичної точки зору най-більш перспективною виявились калійна сіль (2).

NH

S

NCH3

NH2

O

CH3

NK

S

N

CH3

CH3

NH2

OKOH

1 2

Наступний етап нашої роботи полягав у проведенні реакції алкілю-вання сполуки 2. Як алкілюючі реагенти використовували відповідні алкі-лгалогеніди та хлорацетаміди. Встановлено, що оптимальний вихід цільо-вих 3-алкілпохідних досягається проведенням реакції у середовищі ДМФА при 30-40-хвилинному нагріванні еквімолярних кількостей сполук 2 і відповідних алкілгалогенідів чи хлорацетамідів. Синтезовані сполуки – це кремові кристалічні речовини, розчинні у ацетатній кислоті, етанолі (при нагр.), ДМФА, нерозчинні у воді та інших органічних розчинниках.

NK

S

N

CH3

CH3

NH2

ON

S

NCH3

NH2

O

R1

CH3

N

S

N

CH3

NH2

CH3

O

O

NH R1

ClO

NH

R1

Hal-R1

2

Склад та cтруктура усіх синтезованих сполук підтверджена даними елементного аналізу та ЯМР 1Н – спектроскопією.

132

ВИВЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ГЛІКВЕРИНУ ЗА УМОВ АЛІМЕНТАРНОЇ ГІПЕРГЛІКЕМІЇ У КРОЛІВ З НОРМАЛЬНИМ

ГЛЮКОЗНИМ ГОМЕОСТАЗОМ Чікіткіна О.М., Кононенко Н.М.

Національний фармацевтичний університет, м. Харків За даними Всесвітньої організації охорони здоров′я темпи росту за-

хворюваності на цукровий діабет (ЦД) досягли епідемічного характеру, а загальна кількість хворих у 2025 році може перевищити 350 млн., серед яких 90 % складуть хворі на ЦД 2 типу.

Незважаючи на значні успіхи, пов’язані з застосуванням нових цук-рознижувальних засобів, судинні ускладнення ЦД 2 типу залишаються го-ловною причиною інвалідизації та смертності пацієнтів, що свідчить про актуальність розробки нових протидіабетичних засобів, у тому числі ефе-ктивних комбінованих препаратів, які поєднують препарати з різними ме-ханізмами фармакологічної дії та є менш токсичними.

Розроблена в НФаУ протидіабетична комбінація «Глікверин» у дозі 50 мг/кг антиоксиданта кверцетину + 0,02 мг/кг інгібітора α-глюкозидаз воглібозу виявляє виражені гіпоглікемічні властивості в умовах вуглевод-ного навантаження у щурів і суттєво переважає власні складові компонен-ти та препарат порівняння акарбозу.

З метою розширення уяви про гіпоглікемічні властивості вивчали вплив Глікверину на розвиток аліментарної гіперглікемії у кролів з нор-мальним глюкозним гомеостазом, яку моделювали пероральним введен-ням розчину глюкози у дозі 3 г/кг. Глікверин уводили перорально одно-кратно у дозі 46 мг/кг кверцетину + 0,04 мг/кг воглібозу, яка відповідає встановленій дозі для щурів.

Під дією Глікверину відбувалося достовірне, щодо значень позитив-ного контролю, зниження глікемії на 28 %. За ступенем виразності гіпо-глікемічного ефекту Глікверин достовірно переважав кверцетин та воглі-боз й не поступався препарату порівняння – метформіну.

Отже, отримані дані засвідчили, що Глікверин прискорює утилізацію глюкози за умов аліментарної гіперглікемії у кролів. Результати експери-менту обумовлюють доцільність подальших фармакологічних досліджень нового комбінованого засобу Глікверину в умовах порушеного глюкозно-го гомеостазу тварин.

133

ИЗУЧЕНИЕ СТАБИЛЬНОСТИ КАПСУЛЫ «МЕЛИФЛОС» Шарипова С.Т., Юнусова Х.М.

Ташкентский Фармацевтический институт, г.Ташкент Современная фармацевтическая наука постоянно изыскивает новые

эффективные лекарственные средства, одним из источников которых яв-ляется народная медицина, располагающая многочисленным сведениями о применение натуральных объектов при лечении заболеваний. Природные лекарственные средства в подавляющем большинстве случаев, давно за-рекомендовали себя как малотоксичные, обычно мягко действующие на организм человека. В связи с этим наряду с лекарственными препаратами синтетического, микробиологического и животного происхождения, соз-дания лекарственных средств на основе растительных компонентов явля-ется весьма актуальной задачей.

В последние годы отмечается увеличение заболеваемости хрониче-ским простатитом, что связано с малоподвижным образом жизни, бескон-трольным приемом лекарственных средств и т.д. Однако в случаях, не требующих экстренного вмешательства, все большее значение для лече-ния и профилактики хронического простатита приобретает фитотерапия. В связи с этим, поиск и создание новых эффективных комплексных средств, полученных из растительного сырья и предназначенных для про-филактики хронического простатита, доступных широким массам населе-ния, безопасных в применении является актуальной задачей фармации. Также приоритетной задачей является разработка технологии и методов стандартизации твёрдых дозированных лекарственных форм этих лекар-ственных средств в виде капсул. Эта лекарственная форма имеет опреде-лённые преимущества перед таблетированной: фармакологическая эффек-тивность лекарственного вещества в обычной таблетированной форме может развиваться относительно медленнее, когда необходим быстрый эффект; твёрдая желатиновая капсула является своеобразной защитной оболочкой для лекарственного вещества. Технология изготовления капсу-лированной формы имеет определённые преимущества перед таблетиро-ванием.

Исследование сроков годности лекарственных препаратов является одним из основных и завершающих этапов при разработке и усовершен-ствовании технологии. Так, как при обеспечении высокой терапевтиче-ской эффективности и качества лекарственных форм изучения условий хранения и сроков годности препарата является немаловажным.

Целью нашей работы явилось изучение стабильности капсулирован-ной лекарственной формы на основе сухого экстракта «Мелифлос». Опре-деление стабильности проводили двумя методами: методом естественного хранения и методом «ускоренного старения» согласно временной инст-

134

рукции И-42-2-82 при температуре 40о С. Экспериментальные исследова-ния методом естественного хранения производилось в лабораторных по-мещениях при температуре 220±2С.

Исходные образцы оценивались следующими качественным показа-телями, как внешний вид, средняя масса и отклонение от нее, распадае-мость, прочность, растворение, количественное содержание действующе-го вещества. Все перечисленные качественные показатели определялись согласно ГФ XI по требованиям предъявляемым к капсулированным ле-карственным формам. Капсулы упаковывали в следующие 3 вида упаков-ки: -банки из бесцветного стекла (ТУ-64-228-84) с навинчивающимися пластмассовыми крышками и прокладкой (ТУ-64-2-250-75), банки из оранжевого стекла (ОСТ 64-2-71-8) с навинчивающимися пластмассовы-ми крышками и прокладкой (ТУ 64-2-250-75) и контурно – без ячейковая упаковка из ламинированной бумаги с

полиэтиленовым покрытием по ТУ13-7308001-477-85. В обычных условиях хранения исследование проводились хранени-

ем капсул в вышеуказанных упаковках на стеллажах и шкафах лаборатор-ного помещения. Пробы на анализ при исследовании в обычных условиях брали через каждые шесть месяцев и определяли вышеуказанные показа-тели капсул. Исследования методом «ускоренного старения» проводи-лись согласно временной инструкции И-42-2-82 при температуре 40 С̊ в термостате марки ТС-80-МУ42. В течение эксперимента брали пробы на анализ через каждые 46 суток, которое по инструктивному письму И-42-2-82 соответствует аналогичному периоду времени при обычном хранении. Полученные данные показали, что капсулы полученные нами рекомен-дуемыми составами и технологии обеспечивают стабильность капсул в выше приведенных трёх вида упаковочных материалов в течение 3-х лет.

Таким образом, рекомендуемый нами выбранный состав и техноло-гия получения капсул «Мелифлос» обеспечивают стабильность в течение 3-х лет как в исследованиях методом «ускоренного старения», так и при хранении в обычных условиях.

135

ВИВЧЕННЯ АНТИЕКСУДАТИВНОЇ АКТИВНОСТІ КРЕМУ ДЕРМАЛІПОІН НА МОДЕЛІ ГОСТРОГО КАРАГЕНІНОВОГО

НАБРЯКУ Шейхалі А.М., Кононенко Н.М.

Національний фармацевтичний університет, Харків Запальна реакція складає початковий етап та є одним з найважливі-

ших компонентів ранового процесу, її захисне значення полягає в локалі-зації та ліквідації ушкоджуючого чинника, а також у забезпеченні умов для наступного відновлення тканин. Проте виражений запальний процес сам по собі може обумовлювати вторинне ушкодження тканин та затри-мувати загоєння рани, тому виключно важливе значення для реалізації лі-кувальної дії препаратів, що застосовуються в терапії ранового процесу, є наявність протизапальних властивостей. В НФаУ розроблено новий ком-бінований препарат у формі крему, умовно названий «Дермаліпоін», до складу якого увійшли: α-ліпоєва кислота, сечовина, олівкова олія, олія чайного дерева, ПЕГ-400. Крем «Дермаліпоін» призначений для лікуван-ня пошкоджень шкіри різного генезу.

Метою нашої роботи було вивчення антиексудативної активності крему в умовах гострого асептичного запалення кінцівки у щурів, викли-каного карагеніном, в механізмах розвитку якого провідну роль відіграють простагландини та калекреїн-кінінова система.

Матеріал і методи: досліди проводили на 30 білих щурах масою 180-200 г на моделі гострого карагенінового набряку у порівнянні з бальза-мом «Спасатель». Усім тваринам субплантарно під апоневроз задньої кін-цівки вводили по 0,1 мл 1% розчину карагеніну. Досліджуваний крем та препарат порівняння застосовували в дозі 0,01 мл/см2. Виразність запаль-ного процесу оцінювали за збільшенням об'єму ураженої кінцівки, який вимірювали до введення флогогену та через 3 год після введення флого-генного агенту за допомогою онкометра.

Результати: аналіз отриманих експериментальних даних дозволяє зробити висновок, що в умовах гострого карагенінового набряку стопи у щурів крем при місцевому застосування виявляє виражений антиексуда-тивний ефект, зменшуючи набряк на 47,7 %. Препарат порівняння виявляв антиексудативну активність на рівні 30,5 %. Таким чином, крем виявляє виразні протизапальні властивості, яки обумовлені антагонізмом з медіа-торами запалення.

136

СИНТЕЗ ТА ПЕРЕТВОРЕННЯ НОВИХ 3-ЗАМІЩЕНИХ ПОХІДНИХ РОДАНІНУ НА ОСНОВІ ГІДРАЗИДУ

2-(2,6-ДИХЛОРОФЕНІЛАМІНО)ФЕНІЛАЦЕТАТНОЇ КИСЛОТИ Шепета Ю.Л.1, Лелюх М.І.2, Зіменковський Б.С.2, Лесик Р.Б.2

1Вінницький національний медичний університет імені М.І. Пирогова, Вінниця

2Львівський національний медичний університет імені Д. Галицького, Львів

Метою нашої роботи був синтез нових 5-іліденпохідних 2-тіоксо-

тіазолідин-4-ону з фрагментом диклофенаку в положенні 3 для фармако-логічного скринінгу. Таке поєднання в одній молекулі, на нашу думку, є оправданим і достатньо перспективним, з огляду на значний фармакологі-чний потенціал зазначених систем.

Гідразид 2-(2,6-дихлорофеніламіно)фенілацетатної кислоти 1, одер-жаний на основі диклофенаку натрію, легко взаємодіє з тіокарбоніл-біс-тіогліколевою кислотою в спиртовому середовищі з утворенням відповід-ного 3-заміщеного роданіну 2. Завдяки наявності активної метиленової групи в положенні 5 успішно проведено хімічну модифікацію сполуки 2 в умовах реакції Кньовенагеля з ароматичними альдегідами, що дозволило одержати ряд 5-ариліденпохідних 3. В аналогічних умовах при взаємодії сполуки 2 з похідними ізатину та коричного альдегіду нами також одер-жано серії 5-ізатин(фенілпропен)іліденпохідних 4 та 5.

NH

O

NH2

N

Cl

Cl

N

SS

O

NH

O

NH

Cl

Cl

N

SS

O

NH

O

NH

Cl

Cl

Ar

NO

OR

2

R1

N

SS

O

NH

O

NH

Cl

Cl

N

O

R1

R2

Ar O

N

SS

O

NH

O

NH

Cl

Cl

R3

R4

R4

O

R3

SSCH2COOH

SCH2COOH

1 2 3

4

5

R1 = H, Cl, BrR2 = H, CH2COOH

R3 = H, CH3, Cl, BrR4 = H, NO2

Структура синтезованих сполук підтверджена методом спектро-скопії ПМР.

Проводиться фармакологічний скринінг одержаних речовин на про-тиракову активність в Національному Інституті Раку (США) за програмою Developmental Therapeutic Program.

137

ЭМОЛЕНТЫ В НАРУЖНОЙ ТЕРАПИИ АТОПИЧЕСКОГО ДЕРМАТИТА Шмелькова К.С.

Харьковская медицинская академия последипломного образования, г. Харьков

В развитии атопического дерматита неоспорима роль нарушений

барьерной функции кожи, обусловленная дефектом синтеза структурооб-разующих белков, недостаточной функцией сальных желез, снижением уровня церамидов в липидном слое и фактора увлажнения кожи, повыше-нием активности протеаз, что приводит к усилению трансэпидермальной потери воды, способствуя возникновению сухости кожи, и создает воз-можность поступления аллергенов трансдермально. Исходя из этого, ув-лажнение и смягчение кожи является ключевым в лечении атопичского дерматита. Наружная терапия атопического дерматита является патогене-тически обоснованным и обязательным компонентом и применяется как в комплексе с другими лечебными мероприятиями, так и самостоятельно. Современный подход к выбору средств для устранения сухости кожи обу-словлен различными механизмами нарушения кожного барьера при ато-пическом дерматите, но во всех случаях предполагает восстановление по-врежденного рогового слоя, в частности, качественного состава липидов и структуры липидных пластов.

По механизму действия различают увлажняющие и смягчающие средства. Увлажняющие средства содержат натуральный увлажняющий фактор, к которому относят мочевину, молочную кислоту, глицерол, гиа-луроновую кислоту, полисахариды. Средства для смягчения, представ-ляющие собой жиры и жироподобные вещества, обладают свойством фик-сироваться в роговом слое. Клиническая эффективность в использования эмолентов обусловлена способностью к удержанию влаги в роговом слое кожи путем окклюзии, в последующем – проникновением в роговой слой и восполнением недостающих липидов. Эмоленты при атопическом дер-матите применяют с целью: обеспечить поврежденным кожным покровам восстановление защитной функции; обеспечить восстановление водно-липидного баланса; повысить упругость, гладкость кожи; обеспечить эф-фективное увлажнение кожи.

138

НОВИЙ СИНТЕТИЧНИЙ СТИМУЛЯТОР ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ ЩИТВИДНОЇ ЗАЛОЗИ ЯК ПОТЕНЦІЙНИЙ

ОСТЕОПРОТЕКТОР Яременко Ф.Г., Малова Н.Г., Комарова І.В., Вакула В.М., Сергієнко Л.Ю.,

Сиротенко Л.А., Бречка Н.М., Анікєєва К.С., Мунтяну Я.О. Державна установа «Інститут проблем ендокринної патології

ім. В.Я.Данилевського НАМН України» (ДУ ІПЕП), м. Харків

Синдром гіпотиреозу є найбільш розповсюдженою ендокринною па-

тологією після цукрового діабету типу 2. Відомо, що тиреоїдні гормони мають широкий спектр біологічних ефектів, впливаючи на всі органи та тканини й обмін речовин усіх видів. В сучасній тиреоїдології все більшу увагу привертає зв’язок між функціональною активністю гіпофізарно-тиреоїдної системи та змінами в опорно-руховому апараті. Відомо, що се-ред факторів, що впливають на метаболізм кісткової системи, значну роль відіграють тиреоїдні гормони: вони проявляють як катаболічну, так і ана-болічну активність, і виказують як безпосередню, так і опосередковану дію на процеси моделювання та ремоделювання кісткової тканини. Нестача тиреоїдних гормонів безпосередньо впливає на стан кісткової системи і, як наслідок, одним з серйозних ускладнень первинного гіпотиреозу є остео-пороз. Таким чином, при використанні нових засобів корекції тиреоїдної патології слід враховувати можливість відновлення не тільки тиреоїдної функції, а й супутньо виникаючих патологій, зокрема у кістковій системі.

Новітні дослідження не підтверджують очікуваних позитивних ре-зультатів щодо компенсації тиреоїдного статусу від заходів замісної тера-пії синтетичними похідними левотироксину (LТ4) і комплексу LТ4 + LТ3.. Альтернативний підхід до рішення проблеми корекції гіпотиреозу перед-бачає застосування інших методів, що сприяють нормалізації тиреоїдного балансу. На особливу увагу заслуговують сучасні розробки, які висвітлю-ють роль сполук з будовою, принципово відмінною від тиреоїдних гормо-нів з широким спектром біологічної активності та здатних стимулювати тиреоїдну функцію. До перспективних сполук з тиреоїдстимулюючими властивостями можна віднести синтезовані в ДУ «ІПЕП НАМН» та пере-вірені на специфічну активність похідні ряду дигідротриазолпіримідинів. Нами був виявлений високий тиреоїдстимулюючий потенціал нової хіміч-ної сполуки з ряду дигідротриазолопіримідинів – 7-(3-Гідроксифеніл)-6-карбетокси-5-метил-4,7-дигідро[1,2,4]триазоло-[1,5-а]піримідину (лабора-торний шифр ЯВ-99) для корекції експериментального гіпотиреозу. У сві-товій фармацевтичній практиці дослідження впливу такого типу сполук на тиреоїдну функцію ЩЗ не проводились, дана розробка носить пріори-тетний характер та має світову новизну.

139

Метою даної роботи стало розширення спектру можливості застосу-вання сполуки з тиреоїдстимулюючою активністю ЯВ-99.

Показано, що при моделюванні гіпотиреозу двохмісячне введення мерказолілу викликає у щурів значне зниження тиреоїдної функції. Окрім того, введення мерказолілу призводить до виражених остеопоротичних явищ в кістковій системі щурів. У процесі гістологічного аналізу кісткової тканини хребців щурів було встановлено, що у групі тварин з експеримен-тальним гіпотиреозом спостерігали ознаки ендокринного остеопорозу – кількість трабекул в губчастій кістці різко знижується; трабекули різної товщини, часто їх поверхня нерівна, спостерігаються зони деструкції. Ос-теопенічні процеси охоплюють не тільки елементи губчастої кістки, а й щільну пластинчасту кістку відростків: в цих утвореннях спостерігаються щілини, пустоти, лакуни, часткові зломи.

Дія сполуки ЯВ-99 призводила до значущого відносно мерказоліло-вого контролю зростання вмісту як Т4, так і Т3 у сироватці крові. Парале-льно, після застосування сполуки ЯВ-99 у щурів з експериментальним гі-потиреозом визначається виразний позитивний ефект впливу на кісткову тканину хребців. При цьому мікроструктура губчастої кістки хребців практично нічим не відрізняється від мікроструктури кісткової тканини, притаманної інтактним тваринам відповідного віку.

Таким чином, нова синтезована сполука 7-(3-Гідроксифеніл)-6-кар-бетокси-5-метил-4,7-дигідро[1,2,4] триазоло-[1,5-а]піримідин проявляє стимулюючу дію відносно відновлення функціональної активності ЩЗ щурів з індукованим гіпотиреозом та відновлює втрачену в результаті розвитку гіпотиреозу мікроструктуру хребців, що додатково дозволяє роз-глядати її як потенційний остеопротектор з остеогенними властивостями.

140

Частина II

СТАТТІ УДК: 615.214.22+615.22]: 615.015.4

SIBERIAN GINSENG ELEUTEROCOCUS AS A GIFT OF NATURE TO HUMAN HEALTH – FROM THE ANCIENT ORIGINS OF TRADITIO NAL

MEDICINE TO MODERN SPACE BIOMEDICINE Karnaukh E.V., Petrychenko I.I.

Kharkiv National Medical University, Department of Pharmacology and medical Prescription, Kharkov, Ukraine

Modern data about the mechanism of action known polytropic adaptogenic

herbal adaptogen Eleutherococcus senticosus, about the chemical composition of dif-ferent parts of the medicinal plant, its modern form of release in the form of pharma-ceutical preparations and dietary supplements, about application in various fields of therapy, neurology, psychiatry, immunology, gastroenterology, radiation therapy, sports medicine and space medicine today.

Key Words: Eleutherococcus senticosus, adaptogen, polytropic action Topicality of the problem. Spiny eleuterococus is a bush of an Araliaceae like

ginseng; widespread in the Far East. Spiny eleuterococus is called «Siberian Gin-seng» and considered to be a full value substitute for ginseng. The crude drug of eleu-terococus, its roots and rootstock and, sometimes, leaves should be preserved in the second part of September, picking well developed plants. The rootstock should be freed of ground, quickly and thoroughly washed in running water and then air-dried. After drying, all the parts that are dead or damaged with diseases or blasts have to be removed, remaining of above-ground sprouts have to be cut off. To be dried in a drier at the temperature 70—80°С or in a loft with a good air circulation. Prepared product breaks at bending. The color of Woodstock should be white, the smell strong and the taste spicery and astringent [3].

Besides roots, for treatment of some diseases also eleutericocus leaves can be used. They have to be gathered during the plant’s bloom open. The green features ca-rotinoids, oleic acid, triterpene compounds, flavonoids and alcoloids. This plant was discovered in the sixties of the twentieth century when one of the researchers working at the Taiga station of the Academy of Science noticed gross foresters eat the green of the eleuterococus. Notably, they were not scared away by the look of the plant all covered with huge spines. The scientist has not found the taste of the leaves particu-larly good either – they were quite bitter and a little sharp, moreover, the green of the plant was not pleasantly soft. He guessed that such a choice is caused by some par-ticular curative properties of this plant. In order to find out what effect does this plant have on animals, there were tests carried out on laboratory rodents. After a dose of eleuterococus, the rodents were forced into swimming and different physical activi-ties. The rodents that got the plant showed a fifty percent higher fatigue resistance

141

than the control rodents that did not take it. After the rodents it was athletes’ turn. Eleuterococus was taken by trackmen, bikers and skiers.These experiments proved this plant to improve the motility and energy of the athletes. The athletes that took this plant before the competition won more medals. After the competition it took them less time to recover strength. Such results drew attention of other kinds of doc-tors to this plant [2].

The following step is tincture preparation: to 50 g of gritted leaves and roots add 0,5 l of vodka or 70% spirit and infuse in a dark warm place for 14 days. Sift. Take 20 – 40 drops 3 times a day 30 minutes before meals. Domiciliary the tincture of eleuterococus is prepared in 70 % spirit: 200 g of gritted leaves and rootstock in relation 1:1 at spirit. Keep away from light [4]. Eleuterococus is produced in various forms. The most popular is the alcoholic tincture of the plant, sold in 50 mil dark glass bottles. It can also be purchased in pills, each pill contains 48 mg of the active component, cevitamic acid and vitamin E. There are packages of 50 and 100 pills. Eleuterococus P is a tabloid sold at 100 pills in a package. Each pill contains 70 mg of a young plant and cevitamic acid. This plant is also produced in form of caps each 500 mg. It is also produced in syrup, 250 mil bottles.

Today it is found in the BAA called «Pantoral» as a component for maximiz-ing the adaptogene effect. It is used as an energy stimulating product, has a general stimulating effect, strengthens the immune system and has an anti-oxidant action [1]. An acute administration of eleuterococus increases workability of the body, daily administration during a certain period of time gives way to its toning effects reflect-ing in longer workability increase and improving the state of health. Adaptogene fea-tures of eleuterococus are actively used for easier adoption to different environmental conditions and psychological adoption during long arctic expeditions, work in cold or hot climate, during difficult treks, flights or in highland. Eleuterococus is used as a Biologically Active Additive (BAA) featuring bracing, toning (stimulating) and anti-stress effects. It helps to increase a non-specific body resistance and resistance to non-favorable environment. Eleuterococus is also used to restore the immune status while recovering from hard, exhausting diseases, in combination therapy of oncologic diseases, rheumatic heart disease, chronic lung diseases, professional diseases among workers of hazardous industries, vibration disease; as preventive measures for infec-tious and virus diseases, also in children’s groups [4].

Modern researches explain the curing action of eleuterococus medications by glycosides – eleuterosides. There are several kinds of eleuterosides extracted from the eleuterococus root, featuring different compositions. They belong to different kinds of vegetable biologically active matters: eleuteroside A – a steroid, eleuteroside B – a derivate of phenylacrylic acid, eleuterosides D and E – lignans, I,K,L,M – triterpene saponines. Eleuterococus also contains glycans (eleutheranes A-G), caffeic aicid es-ters, hydroxyl coumarins. Related substances: essential oil, resins, gums, amylums, lipids. Eleuterococus leaves feature carotinoids, tritherpene compounds, oleic acid, alkaloids and flavonoids [5].

In his researches N.V. Lazarev, one of the founders of the study of adapto-genes, noticed that in the result of eleuteococus human use, the stress destructed func-tion of macrophages and lymphocytes normalized, the function of natural body pro-

142

tection cells activated, the content of β-endorphins in the blood increased. The most popular practical application of the Lazarev study is the direction aiming at decreas-ing toxicity and increasing efficiency of chemo- and radiation treatment of tumor dis-eases. Numerous researches demonstrated that the combined use of eleuterococus medications and a number of cytostatic drugs, results into reduction of the toxic ef-fect and strengthening of the anti-tumor action of the cytostatic. The experimental re-searches exercised on the models of metastazing tumors also revealed the anti-metastatic capacity of such adaptogenes as eleuterococus and roseroot.

Experimental researches of the Belorussian State University are also worth at-tention. Their goal was to study the influence of eleuterococus essence on carbohy-drate metabolism and lipid pereoxidation among rats in a hyperphagia experimental model. Due to spreading of such a disease as adiposis, the goal was to study the pos-sibility to correct the disturbance of nitrogen, hydrocarbon, lipid and protein metabo-lisms, intensity of lipid peroxidation and anti-oxidant protection functioning among rats with experimental hyperphagia. In frames of experiment feeding rats with eleu-terococus given alloxan enforced diabetes helped stabilizing hydrocarbon metabo-lism. As glucose concentration in blood serum decreased by 3,2 times compared to the serial of rats suffering of alloxan enforced diabetes, BUN decreased by 2,3 times. There was also a decrease of secondary products content, 20% activity decrease of α-hemodiastase and 17% activity increase of catalase. Therefore, eleuterococus essence has a partly stabilizing effect on metabolism conditioned by eleuterosides that are able to increase permeability of cell membranes for glucose and a stimulating effect on hexacinase reaction that ensures intensive hydrocarbons supply to the cell.

This medication is prescribed in combination therapy of such conditions as chronic fatigue syndrome, asthenia overfatigue, rehabilitation after radiation and chemotherapy, working capacity decrease, recovery period after exhausting diseases, psycho-emotional stress, functional disorder of nervous system, vegetovascular dystonia, arterial hypotonia, anorexia, immune deficiencies, erectile dysfunction (de-crease of erectile function and libido), diabetes mellitus, hypercholesteremia, adi-posis. In case of radiation therapy and radiation injuries, eleuterococus should be taken at 30 drops 3 times a day during 1 – 2 months. A good result can only be achieved after one month of medication intake. Eleuterococus has a normalizing ef-fect on lipid metabolism, which is very important for these diseases. Intake of eleu-terococus medications helps a quicker recovery of protein composition of hemo-lymph and tissues healing. Glucose rate in blood of diabetes patients taking eleutero-cocus decreased after 10-14 days. At the same time, eleuterococus features general stimulating action. Eleuterococus is also used in cosmetology. It has positive effect on fatty skin seborrhea and premature boldness. Minimal doses of eleuterococus con-sentrate are included into astronauts’ diet during space flights. Eleuterococus is used in bodybuilding as a stimulator for increasing energy efficiency during competitions, lungs capacity, quicker recovery of physical parameters after exercises, slight in-crease in strength and muscles’ staying power. It is remarkable that working capacity increase caused by its intake in not followed by any negative consequences, which is characteristic for different kinds of performance-enhancing drugs.

143

Findings. Eleuterococus influences the body in various ways, which includes: increases

motor activity and stimulates conditioning, improves physical and mental perform-ance capability, stabilizes arterial pressure in case of hypotension, strengthens resis-tance to unfavorable, extreme, stressful conditions, reduces sleepiness, improves eye-sight and hearing, excites cerebrospinal system, stimulates basal metabolism, im-proves adaptogene capacities of the body, features gonadotropic action (improves ac-tivity of genital system and sexual vigor), helps to strengthen immunity and decrease flue and URI during epidemic periods, stimulates cardiovascular activity among eld-erly people, features cardiotonic action, normalizes lipid metabolism, decreases hol-stering content in blood preventing arteriosclerosis, stimulates adipose involvement into metabolism, decreases experimental hyperglycemia (helps decreasing blood sugar level), stimulates appetite, features anti-toxic action (weakens hypnotic action of barbiturates, ethers, toxic action of ethanol, aminazin, etc), stimulates body resis-tance to illnesses. Eleuterococus essence was used in psychiatric clinic for curing pa-tients with hypochondriac psychogenic, obsessional, somatogenous, toxicoinfectious and traumatic neurosis. The best results were observed when eleuterococus use was combined with small doses of hypnotics.

References: 1. Медицинский портал «Сибирское здоровье». Натуральный адаптогенный

комплекс «Панторал» [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.sibvaleo. com/ru/catalog/product/400227/

2. Пашков М.К. Как открыли элеутерококк? [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.tiensmed.ru/news/post_new4096.html

3. Свойства целебных трав. Элеутерококк, лечение элеутерококом [Электрон-ный ресурс]. – Режим доступа: http://www.vmiretrav.ru›travi/eleuterokokk.html

4. Элеутерококк – о растении, лекарственных свойствах, знаменитая настойка... [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.pretich.narod.ru›Medicina-hoz/eleuterokok.html

5. Элеутерококк экстракт [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.allapt.ru/med/44/4542/

144

СИБИРСКИЙ ЖЕНЬШЕНЬ ЭЛЕУТЕРОКОКК КАК ДАР ПРИРО-ДЫ ДЛЯ ЗДОРОВЬЯ ЧЕЛОВЕКА – ОТ ДРЕВНЕЙШИХ ИСТОКОВ НА-РОДНОЙ МЕДИЦИНЫ ДО СОВРЕМЕННОЙ КОСМИЧЕСКОЙ БИОМЕ-ДИЦИНЫ

Карнаух Э.В., Петриченко И.И. Харьковский национальный медицинский университет, кафедра фармакологии и медицинской рецептуры, Харьков, Украина Представлены современные данные про механизм политропного адапто-

генного действия известного растительного адаптогена Элеутерококка колюче-го, химический состав различных частей лекарственного сырья, его современ-ные формы выпуска в виде лекарственных препаратов и биологически актив-ных пищевых добавок, применение в различных областях терапии, неврологии, психиатрии, иммунологии, гастроентерологии, радиационной терапии, в совре-менной спортивной и космической медицине.

Ключевые слова: Элеутерококк колючий, адаптоген, политропное дей-ствие

145

STANDARDIZATION AND STUDY OF THE PHARMACOLOGICAL ACTION OF GARLIC TABLETS

Rakhimova G.R., Rakhimova O.R., Aliyev H.U. The Tashkent pharmaceutical institute, Tashkent

Garlic supplements (Allium sativum) have been successfully used as an effec-

tive antioxidant, antimicrobial, anti-inflammatory and antitumor agents. The biologi-cal activity of garlic is due to the presence of a number of organosulfur compounds contained. Primary, a sulfur-containing component of garlic is gamma-glutamyl-S-allyl-L-cysteine, from which the enzyme is formed S-allylcysteine (S-AC), and fur-ther alliin. In turn alliin involving alliinase converted into volatile volatile allicin, which decays in dozens of other volatile components. As the technology for produc-ing tablets of garlic based on use of dry garlic powder in the present work explored the possibility of standardization of this drug by analyzing such a characteristic, non-volatile components as the S-AC and alliin. The literature describes the definition of S is the active site of alliin and reversed-phase HPLC, detection at 210 nm [1]. Want-ing to increase the sensitivity and specificity of the definition, taking into account the possible shielding effects of many seraorganicheskih components of garlic, it was de-cided to test the method of definition of the target component in the form phenylthio-carbamyl (FTC) derivatives. Pregnolonone modification of the amino-FTC-derivati-ves has been successfully used in amino acid analysis [2,3]. Along with the increase of the sensitivity analysis, this approach simplifies the quantitative analysis of different amino acids: the molar absorption coefficient FTC-amino acids at 280 nm, is 16000 (with the exception of FTC-lysine for which the molar ratio twice). The aim of the study is to develop standardization of tablets of garlic by determining the S-AC and of alliin by HPLC, and identification of the pharmacological action of garlic tablets.

Materials and methods. The experimental part. In this work we used freshly peeled cloves of garlic (raw garlic), dehydrated garlic powder, dried using a freeze-installing and the same powder obtained after pre-heat treatment with hot water and tablets is obtained two kinds of dried garlic powders. Used garlic tablets had the fol-lowing composition (in grams): dehydrated garlic powder – 0.250; starch – 0.086; sodium bicarbonate – 0.020; citric acid – 0.040; calcium stearate – 0.004; lemon es-sential oil – 0.003. Average weight of tablets – 0.403 g. The standard sample S-allylcysteine (S-AC) received S-alkylation of cysteine by allylbromide as described [4] with the substitution of allyl chloride in the original method on allylbromide. 1 g of cysteine (Reachim, Russia) was dissolved in 10 ml of 0.1 M sodium citrate buffer pH 9.0 was added 0.5 ml of 2-mercaptoethanol, for the final recovery of the disulfide bonds the mixture was heated for 2 min in a boiling water bath. The reaction mixture was then frozen with liquid nitrogen and freeze dried. The resulting cysteine was dis-solved in 10 ml of 0.05 M NaOH without pH control and with stirring, in small por-tions was added a solution of 1 ml of allylbromide (Reachim, Russia) in 3 ml of ace-tonitrile. Allylbromide should be freshly distilled, but the processing of the above-mentioned solution of allylbromide activated charcoal can also be used to remove the products of oxidation/oiled. After adding the last drops of solution of allylbromide the mixture was stirred at room temperature for another 30 min, then cooled in an ice

146

bath and was added glacial acetic acid until a permanent white precipitate of S-allyl-cysteine. The product was separated by centrifugation, washed with cold 10% aque-ous solution of acetic acid and freeze dried. Standard sample of alliin obtained from synthesized as described above S-AC, by its oxidation in 0.05 M sodium acetate buffer solution of pH 5.5 containing 3% hydrogen peroxide at room temperature for 5 hours. Standard samples S-AC and alliin were converted in phenylthiocarbamoyl (FTC) is derived similar to receiving FTC-amino acids [3]. S-AC and alliin was dis-solved in distilled water at a concentration of 0.1 mg/ml and 50 µl aliquots of this so-lution was added 350 µl of acetonitrile, 250 ml of pyridine, 50 µl of triethylamine and 50 ml of phenylisothiocyanate («FITZ», Sigma, USA), and the mixture was stirred at room temperature for 10 min and dried using speedvac system (SpidVac, Eppendorf, USA) at 45 degrees C for 30 min. FTC-S-AC was dissolved in 0.5 ml of 50% aque-ous acetonitrile and before application to HPLC column was filtered through a filter with a pore diameter of 0,22 micrometer. From raw garlic, dry substances, as well as from the ready tablets for the analysis S-AC and alliin before receiving FTC-derivatives were prepared the purified protein extract. Cloves of raw garlic (5 g, a precisely weighed!) rubbed in a mortar with 10% trichloroacetic acid (THU) at a ratio of 1g garlic: 1ml THU, homogenate was filtered through 4 layers of cheesecloth and squeeze another 2 times extracted with THU. The combined homogenate was centri-fuged at a speed of 100 thousand revolutions per minute, for 3 minutes.The super-natant was transferred into a volumetric glassware measured volume of the extract. From the obtained extract selected aliquot corresponding to 1/100 parts by volume. To the aliquot deproteinizing acid extract was added 150µl of acetonitrile, 10µl of pyridine and triethylamine (TEA), in case of sedimentation, the mixture is centri-fuged and the precipitate was removed. The clarified mixture is then dried using speedvac system (60 OS 40 min). Dried and processed garlic extract was re-dissolved in 350 µl of a mixture of acetonitrile-pyridine-water-triethylamine (7:1:1:1) was added 10µl FITZ to obtain FTC-derived S-AC/alliin. The reaction mixture was dried in speedvac system, was dissolved in the original volume taken for analysis of ali-quots of the extract and HPLC was performed as described for the standard. Depro-teinisation extracts of dry substance, intended for the production of tablets prepared as described for raw garlic with a change in the proportions of substance : extractant = 1g : 3ml for primary extraction, subsequent extraction as described for raw garlic. FTC-derivatives were obtained as described in detail for raw garlic. Deproteinizing extract prepared tablets were prepared as follows: 10 tablets were crushed in a mortar to a state of homogeneous powder and selected an accurately weighed sample, equal to the average mass of one tablet (403 mg). A weighed sample of powdered tablets were extracted as described for the dry substance with the proportion of 1 g tablets: 1 ml of the extractant. FTC-derived from the extract of tablets were prepared as de-scribed in detail for extract of raw garlic. HPLC was performed on a chromatograph Beckman System Gold programmable pump – 126-2, UV detector 166, the program – Gold V. 3.1, column 25 x 0.46 cm Ultrasphere C18. Mobile phase: A – 0.014 M Na-acetate pH 6.7, 5% acetonitrile; «B»- 60% acetonitrile in water; flow rate 1 ml/min. Program pump: 0 to 1 min – 2% «B»; 1 to 16 min gradient «In» from 2 to 50%; 16 to 17 min gradient «In» from 50 to 98%; from 17 min for 2 min 98% «B»;

147

19 return min gradient «In» from 98 to 2%; the analysis Time of 20 min; Detection at 280 nm.

Calculation of the content of S-AD/of alliin in raw garlic and substances was performed according to the formula:

The content of S-AC/alliin % = (Ssmp x Cstd x V x 100%)/(Sstd x M x 1000); Where: Ssmp – the peak area S-AC/alliin in the chromatogram of the test sample, garlic extract, substances or tablets; Cstd is the concentration of S-AC/alliin in the standard solution, mg/ml; Sstd is the peak area S-AC/alliin in the chromatogram of the appropriate standard; V is the volume obtained deproteinizing extract, ml; M is the mass of cloves of garlic, substance or tablets g; 100% – factor for recalculation of data per 100 g of material; 1000 – factor for recalculation of data on g.

Calculation of the content of S-AC/alliin in the finished tablets of garlic were carried out according to the formula:

The content of S-AC/alliin, mg/tablet = (Ssmp x Cstd x V)/(Sstd); Where: Ssmp – the peak area S-AC/alliin in the chromatogram of the extract of garlic tablets; Cstd is the concentration of S-AC/alliin in the standard solution; Sstd is the peak Area S-AC/alliin in the chromatogram of the standard; V is the volume obtained de-proteinizing extract tablets, ml;

Results and their discussion. In the above chromatography conditions (Fig. 1 and 2) FTC-S-AC has a retention time of 6.5-6.6 min, and alliin 5.1-5.2 min, under similar conditions FTC-derived free amino acids do not coincide with the time of the S-AC and alliin (for example aspartic acid and glutamic acid respectively 2.6 and 3.4 min, serine and glycine 7.8 and 8.3 min). The retention time of the S-AC and alliin are located between the peaks of the glutamic acid and serine, that does not prevent the determination of the S-AC and of the alliin in the presence of free amino acids. Identification and quantitative determination of S-AC in raw garlic, dehydrated sub-stances and the finished tablets are also conducted in the form of FTC-derivative. Since free amino groups of peptides and proteins bind phenylisothiocyanate and re-duce the efficiency of the reaction, before receiving FTC-derivative was removed from the objects analysed by extraction in deproteinizing conditions. As can be seen from Fig.3, the main components in deproteinization garlic extract presents peaks corresponding to the S-AC and alliin. Profile chromatograms FTC-derived depro-teinizing substances of garlic and tablets based on them were also close is presented in Fig. 3 the chromatogram..

Fig. 1. HPLC FTC-derived S-allylcysteine (S-AC). In an inline frame in the data integration.

S-AC

Sample «PTC of S-AC» Amount 20 ul [0.01mg/ml] Retention Name Area Height Area % 6.55 S-AC 9.9723 1.0214 92.2

148

Fig. 2. HPLC from FTC-derivative of alliin. In an inline frame in the data inte-gration.

Alliin Fig. 3. HPLC from FTC-derived deproteinizing extract of cloves of raw garlic.

In an inline frame in the data integration. Data for the quantitative determination of S-AC and alliin presented in the ta-

ble. When comparing the content of the investigated components was that the amount of alliin and S-AC in digidrirovanny powder is essentially dependent on the drying method. So, with careful drying of garlic loses 40-45% moisture and the expected quantity of alliin and S-AC in the dehydrated sample should be 1.5% and 0.15% re-spectively. Substance 1 contains approximately twice smaller amount of alliin from expected and 4 times fewer S-AC. The reduction of components can be attributed to their loss in the processing of hot water. Closest to the expected performance on the content of the investigated components obtained in the case when dehydrated powder obtained immediate freezing of minced garlic with liquid nitrogen with subsequent freeze drying. Another pattern is observed when comparing the number of tested components in a finished pill, obtained from substances that are prepared in two ways. Thus, the content of alliin in both types of tablets accounted for 30-35% of the expected values (based on the content of alliin used in substance). The content of S-AC in tablets from the substance 1 (pre-treated with hot water) was about 30%, while the tablets from the substance 2 (freezing nitrogen and freeze drying) of about 15%. This significant difference is explained by the fact that this substance unlike heat-treated substance is stored metabolizing enzymes S-AC. In the process of ob-taining tablets native enzymes can reduce the content of S-AC, which falls in tablets.

Sample «PTC of fresh garlic»; Amount 20 ul Retention Name Area Height ================================== 5.11 Alliin 354.7124 6.4020 6.54 S-AC 44.3170 0.7403

Sample «PTC of Alliin» Amount 20 ul [0.01mg/ml] Retention Name Area Height Area % 5.16 Alliin 8.6021 0.7141 96.5

149

Table 1 Quantitative determination of S-allylcysteine, of alliin in substance,

the tablets of garlic and raw materials

The content Test material

alliin S-allylcysteine Slices of raw garlic, % on the wet weight 0.820 ± 0.025 0.088 ± 0.005 Pre-boiled dehydrated substance (Substance 1), % on air-dry weight

0.790 ± 0.020 0.042 ± 0.002

Dehydrated substance, obtained immediate lyophi-lization homogenate cloves of garlic (Substance 2), % on air-dry weight

1.224 ± 0.040 0.142 ± 0.008

Ready tablets from the substance number 1, mg per one tablet

0.677 ± 0.020 0.031 ± 0.002

Ready tablets from the substance number 2 mg per one tablet

0.966 ± 0.035 0.057 ± 0.003

The study of the bioavailability of garlic tablets. The bioavailability of the

studied drugs: garlic powder and garlic tablets, studied in an experimental model of hyperglycemia – induced hypertonic glucose solution. The data obtained are given in table 2.

Table 2

The influence of garlic powder and tablets on the blood sugar level in experimental hyperglycemia

The blood sugar level in control and experimental group after the application of garlic preparations (blood sugar level in intact ani-

mals was 4.2+0,35 mmol/l). The experimental group received

The control group garlic powder garlic tablets

N

The time of analy-sis on the content

of sugar in the blood

absolutely % absolutely % absolutely % 1 2 3 4

After 30 min After 60 min After 120 min After 180 min

6,9 + 0,48 7,8 + 0,95 4,9 + 0,50 4,5 + 0,45

100 100 100 100

5,49 + 0,34 5,15 + 0,46 4,17 + 0,47 4,02 + 0,35

79,6 66,0 85,2 89,5

5,61 + 0,7 4,97 + 0,4 4,37 + 0,8 4,17 + 0,8

81,4 63,8 89,5 82,6

As shown in table 2, both drugs are well absorbed from the gastrointestinal

tract and through 30 minutes after injection, these drugs reduce the blood sugar level 18.6 20.4 per cent. The maximum concentration in blood is reached after 60 minutes, during this time, the sugar level in the blood decreases, respectively, 34% and 36.2%. Garlic tablets like garlic powder have a pronounced hypoglycemic effect and in this indicators they are identical.

Study of the effect of garlic tablets on physical endurance animals. In the first series of experiments studied the effect of garlic tablet on physical endurance of ani-mals. The experiment was performed in 42 mice, male, weighing 20-24g, by the

150

method described in the work of I.K. Sokolov [5] General physical endurance of ex-perimental animals was evaluated on the test duration of swimming until exhaustion with a load of 7,5% of body weight in a basin the size of 50x30 cm at a water tem-perature of 30-320C. The drug was administered orally at a dose of 10 mg/kg, 50 mg/kg and 100 mg/kg 45 minutes before the start of the experiment, and control animals received physiological solution in the appropriate volume. In experiments on mice it was found that garlic tablets in the studied doses significantly increased the duration of swimming of mice. The drug in the dose of 10 mg/kg swimming time in-creased by 37.1% from 9,7+0.58 minutes to 13,3+0,31 minutes, and at a dose of 50 mg/kg 61,85% (15.7+0.46 minutes) and at a dose of 100 mg/kg 65,98% (to 16,1+0,74 minutes) compared to animals of control group. The results of these series of studies are shown in table 3.

Table 3

The effect of garlic tablets on physical endurance in mice

Comparative swimming time of mice

№

Experimental group

Amount of animals

The dose of administered drugs

in minutes in percent % 1 Control group 8 0.75 ml physiological

solution 9,7+0,58 100

2 Test group 8 garlic tablets for every 10 mg/kg

13,3+0,31 137,11

3 Test group 8 garlic tablets for every 50 mg/kg

15,7+0,46 161,85

4 Test group 8 garlic tablets for every 100 mg/kg

16,1+0,74 165,98

Conclusions 1. Thus, the results of this work confirm the possibility of using quantitative

determination of alliin and S-allylcysteine using HPLC by pre-column modification by phenylisothiocyanate for standardization of tablets of garlic.

2. Garlic tablets like garlic powder have a pronounced hypoglycemic effect and in this indicators they are identical

3. Therefore, garlic tablets have the ability to increase endurance of mice dur-ing intense exercise.

Literature 1. Miller K. // Planta Med 56, 320-326(1990). 2. Practical protein chemistry / edited by A. Darbre. – Moscow: «Mir», 1989. -623 P. 3. Rosen R.T., Hiserodt R.D., Fukuda E.F. et al. //J. of Nutrition, 2001, P. 968-971. 4. Stoll A, Seebeck E: Chemical investigations of Allin, the specific principle of gar-

lic. Adv Enzymol 1951;11:377. 5. Sokolov and others, Adaptogenic effect of Riboxin // J. of Chem-Pharm, 1980,

№1. P. 40-45

151

ЗНАЧИМОСТЬ ФАКТОРОВ РИСКА ПРИ ФАРМАКОТЕРАПИИ БОЛЬНЫХ ИБС В СОЧЕТАНИИ С ТУБЕРКУЛЕЗОМ ПРИ ИХ ОЦЕНКЕ

С ПОМОЩЬЮ НЕЙРОСЕТЕВЫХ ТЕХНОЛОГИЙ Алыменко М.А., Маль Г.С., Коломиец В.М.

ГБОУ ВПО «Курский государственный медицинский университет» Минздрава России

В ХХI веке при пандемии атеросклероза он становится преобладающей

причиной заболеваемости, инвалидизации и смертности населения [6]. Основ-ной научной концепцией профилактики сердечно-сосудистых заболеваний яв-ляется концепция факторов риска, под которыми понимают поддающиеся из-менению различные биологические характеристики – артериальное давление, уровень в крови липопротеидов, глюкозы [2].

Исследования влияния на заболеваемость и смертность от ишемической болезни сердца (ИБС) липидснижающей диеты и лекарственных препаратов, проведенные в конце ХХ века и продолжающиеся в ХХI веке, дали позитивные результаты: снижение уровня холестерина (ХС) в крови сопровождалось сни-жением частоты новых случаев ИБС и смертности от нее [1; 3].

При туберкулез легких отмечаются изменения функционального характе-ра сердечно-сосудистой системы, обусловленные интоксикацией и сопутст-вующими туберкулезу заболеваниями. Что касается специфических (туберку-лезных) поражений сердца и сосудов, то они наблюдаются крайне редко и в на-стоящее время влияние их на патоморфоз туберкулеза не выражено [4].

Однако при решении проблемы эффективного лечения болезней сердеч-но-сосудистой системы при туберкулезе необходимо учитывать, что стандарт-ные режимы антибактериальной терапии и используемые при этом препараты, особенно резервного ряда, могут вызывать значительные функциональные на-рушения сердечно-сосудистой системы [7].

В настоящее время отмечается интерес к использованию нейронных сетей с целью выявления значимости факторов риска, влияющих на фармакотерапию гиперлипидемий. Использование нейронных сетей в медицине открывает новые возможности в прогнозировании течения заболеваний, определении его степе-ни тяжести, оценки нормы и патологии [5]. Использование нейросетевых тех-нологий с целью выявления значимости факторов риска у больных ИБС в соче-тании с туберкулезом легких практически не изучено, в связи с чем исследова-ние данной проблемы является актуальным и перспективным.

Цель исследования. Выявить эндогенные и экзогенные факторы, спо-собные повлиять на степень гиполипидемического эффекта розувастатина (Роксеры) при различных типах гиперлипидемий у больных ИБС в сочетании с туберкулезом легких с помощью нейросетевого анализатора Neuro Pro 0.25.

Материал и методы исследования. В исследование включено 100 муж-чин в возрасте от 41 до 59 лет (51,6±4,8) с ИБС с изолированной и сочетанной гиперхолестеринемией (ГХС) в сочетании с туберкулезом легких. Наблюдали больных ИБС со стабильной стенокардией I-II функциональных классов, с дис-семинированным туберкулезом легких преимущественно в фазе распада, ис-

152

ходное содержание ХС >4,5 ммоль/л и/или исходное содержание триглицери-дов (ТГ) >1,7 ммоль/л, без выраженной гипоальфахолестеринемии.

Обследованные пациенты включались в группы с учетом стратификаци-онных признаков (тип ГЛП, клиническая форма туберкулеза легких).

При решении задачи выявления экзогенных и эндогенных факторов риска у больных ИБС использовались искусственные нейронные сети (НС).

Структура НС – это количество входов, выходов, количество скрытых слоев и количество нейронов в каждом скрытом слое, а также функция актива-ции каждого нейрона – может быть любая. Теоретически число слоев и число нейронов в каждом слое может быть произвольным. НС вошли в практику вез-де, где нужно решать задачи прогнозирования, классификации, когда имеется связь между переменными – предикторами (входами) и прогнозируемыми пе-ременными (выходами), даже если эта связь имеет очень сложную природу и ее трудно выразить в обычных терминах корреляций или различий между группа-ми. В связи с этим представляется вполне возможным прогнозировать гиполи-пидемический эффект у больных ИБС при различных вариантах фармакологи-ческой коррекции.

От имеющихся в настоящее время нейросетевых программных продуктов NeuroPro 0,25 отличает наличие возможности целенаправленного упрощения НС для последующей генерализации вербального описания.

Очевидно, что процесс функционирования НС, то есть сущность дейст-вий, которые она способна выполнять, зависит от величин синаптических свя-зей, поэтому, задавшись определенной структурой НС, отвечающей какой-либо задаче, необходимо найти оптимальные значения всех переменных весовых ко-эффициентов. Этот этап называется обучением НС, и от того, насколько каче-ственно он будет выполнен, зависит способность сети решать поставленные пе-ред ней проблемы во время эксплуатации.

Таким образом, в ходе настоящей работы предполагалось использовать программу искусственной НС для прогнозирования гиполипидемического эф-фекта у больных ИБС с изолированной и сочетанной ГХС в сочетании с ин-фильтративным туберкулезом легких.

Исследование проведено в соответствии со следующим протоколом. 1. Больные туберкулезом легких принимают основной курс лечения 4

антибактериальными препаратами в соответствии со стандартными схемами химиотерапии.

2. Биохимическое исследование сыворотки крови на I визите пациента (I точка исследования), а также на всех этапах исследования.

3. Гиполипидемическая терапия начиналась в суточной дозе 10 мг в су-тки розувастатином (Роксера) и осуществлялась в течение 4 недель (II точка), 8 недель (III точка), а также продолжалась у пациентов в случае недостижения целевого уровня липидов.

Результаты и их обсуждение. С помощью искусственных НС установле-но, что наибольшую значимость влияния на гипохолестеринемический эффект (рис. 1) при фармакотерапии розувастатином (Роксера) по выходному парамет-ру нейросети «ХС» у больных ИБС с изолированной ГЛП в сочетании с тубер-

153

кулезом легких из экзогенных факторов риска (ФР) наибольшее влияние оказа-ли: уровень систолического артериального давления (САД), курение, малопод-вижный образ жизни (МОЖ), а из эндогенных – атерогенный индекс (АИ).

Рис. 1. Значимость входных сигналов нейросети для реализации гипохо-

лестеринемического эффекта розувастатина (Роксеры) у больных ИБС с изоли-рованной ГХС по выходному параметру «ХС»:

Проанализировав роль предикторных ФР, способных оказывать влияние на выраженность гипохолестеринемического эффекта у больных ИБС с изоли-рованной ГХС при фармакокотерапии розувастатином (Роксеры), представля-лось интересным проанализировать гипохолестеринемической эффект розува-статина (Роксеры) у больных с сочетанной гиперхолестеринемией при фарма-котерапии аналогичным гиполипидемическим препаратом по выходному пара-метру нейросети «ХС ЛНП».

Рис. 2 Значимость входных сигналов нейросети для реализации гипохоле-

стеринемического эффекта розувастатина (Роксеры) у больных ИБС с изолиро-ванной ГХС по выходному параметру нейросети «ХС ЛНП»:

Наибольшей значимостью влияния на эффект розувастатина (Роксеры) (рис. 2) у больных ИБС с сочетанной ГХС оказали следующие экзогенные ФР:

154

возраст пациента, САД, употребление алкоголя, курение; а из эндогенных фак-торов: уровень ТГ, ХС ЛНП, ХС ЛОНП, а также АИ.

Проанализировав роль предикторных ФР, способных оказывать влияние на выраженность гипохолестеринемического эффекта у больных ИБС с изоли-рованной ГХС, был проведен прогноз влияния ФР на выраженность гиполипи-демического эффекта у больных ИБС с сочетанной ГХС по выходному пара-метру нейросети «ХС».

Наибольшей значимостью влияния на эффект проводимой фармакотера-пии розувастатином (Роксеры) у больных ИБС с сочетанной ГХС в сочетании с туберкулезом легких по выходному параметру «ХС» оказывали следующие эк-зогенные факторы: употребление алкоголя, курение; а из эндогенных факторов: уровень ХС ЛНП, а также АИ (рис. 3).

Рис. 3. Значимость входных сигналов нейросети для реализации гипохо-

лестеринемического эффекта розувастатина (Роксеры) у больных ИБС с соче-танной ГХС в сочетании с диссеминированным туберкулезом легких по выход-ному параметру нейросети «ХС»:

Рис. 4. Значимость входных сигналов нейросети для реализации гипохо-

лестеринемического эффекта розувастатина (Роксеры) у больных ИБС с соче-танной ГХС в сочетании с диссеминированным туберкулезом легких по выход-ному параметру нейросети «ХС ЛНП»:

155

Влияние экзогенных и эндогенных факторов на выраженность гиполипи-демического эффекта у больных ИБС с сочетанной ГХС при фармакотерапии розувастатином (Роксера) по выходному параметру нейросети «ХС ЛНП» представлено на рис. 4. Приоритетно влияли на эффективность проводимой фармакотерапии у наблюдаемых больных ИБС с сочетанной ГХС туберкулезом легких (по выходному параметру «ХС ЛНП») экзогенные факторы употребле-ние алкоголя и табакокурение, а из эндогенных уровень ТГ и изменения АИ (рис. 4).

Выводы. Использование метода нейронных сетей позволяет повысить качество

прогнозирования гиполипидемической фармакотерапии с учетом факторов риска. Определение предикторной роли факторов риска с помощью нейроана-лизатора Neuro Pro 0.25 показало, что, независимо от варианта гиполипидеми-ческой коррекции, экзогенные факторы риска оказывают превалирующее влия-ние на результат фармакотерапии независимо от гендерных особенностей.

Литература. 1. Булгакова И.В. Изучение связи полиморфизма Val432Leu гена CYP 1В1 с

развитием гипертонической болезни в популяции русских жителей Центральной Рос-сии / И.В. Булгаков, О.Ю. Булушева, А.Д. Швецов // Человек и его здоровье : Курск. науч.-практ. вестн.. – 2013. – № 3. – С. 11-16.

2. Диагностика и коррекция нарушений липидного обмена с целью профилак-тики и лечения атеросклероза. Российские рекомендации (V пересмотр) [Электрон-ный ресурс ] / Нац. об-во по изучению атеросклероза. – М., 2012. – Режим доступа: http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=4358585.

3. Корнеева О.Н. Безопасность статинов при лечении пациентов с высоким риском сердечно-сосудистых осложнений и сопутствующей патологии печени / О.Н. Корнеева, О.М. Драпкина // Атеросклероз и дислипидемии. – 2013. – № 1. – С. 44-47.

4. Коломиец В.М. Современные оценки эпидемической ситуации по туберкуле-зу // Туберкулез и болезни легких. – 2011. – № 4. – С. 200-201.

5. Рассел С. Искусственный интеллект: современный подход / С. Рассел, П. Норвиг. – М. : Вильямс, 2006. – 1424 с.

6. Субклинический атеросклероз как фактор риска сердечно-сосудистых ос-ложнений / С.А. Бойцов [и др.] // Кардиоваскулярная терапия и профилактика. – 2012. – № 11. – С. 82-86.

7. Фтизиатрия. Национальное руководство / под ред. М.И. Перельмана. – М. : ГЭОТАР-Медиа, 2007. – 512 с.

156

УДК 579.61

ОЦІНКА ЧУТЛИВОСТІ ДО АНТИБАКТЕРІАЛЬНИХ ПРЕПАРАТІВ ГРАМНЕГАТИВНИХ ЗБУДНИКІВ ПОЗАЛІКАРНЯНИХ

ОПОРТУНІСТИЧНИХ ІНФЕКЦІЙ Андреєва І. Д., Осолодченко Т. П., Батрак О. А., Завада Н. П.

ДУ «Інститут мікробіології та імунології ім. І. І. Мечникова НАМН України». м. Харків, Україна

Ключові слова: грамнегативні мікроорганізми, антибактеріальні препа-

рати, антибіотикорезистентність. В усіх країнах світу, незалежно від рівня їх економічного розвитку, інфек-

ційні захворювання залишаються актуальною проблемою [8]. Інфекційні захво-рювання, викликані умовно-патогенними мікроорганізмами, належать до най-більш частих захворювань людини. Велика частина цих інфекцій зустрічається в амбулаторній практиці, тобто, відноситься до позалікарняних. Вони мають важливе значення не лише в медичному, але й у соціально-економічному аспе-кті у зв’язку з тим, що характеризуються високою частотою як у дітей, так і у дорослих, призводять до обмеження працездатності, є частою причиною госпі-талізації і виникнення хронічних запальних захворювань [5].

Провідна роль у профілактиці і лікуванні захворювань мікробного ґенезу належить антибактеріальним препаратам. Однак вже зараз буває важко своєча-сно визначити адекватну антибактеріальну терапію і не можна сказати, що за-стосування найсучасніших антибіотиків гарантує клінічний успіх при важкій інфекції [4]. Широке та безконтрольне застосування антибіотиків призводить до селекції резистентних штамів та обумовлює виникнення атипічних форм бі-льшості збудників інфекційних хвороб [6]. Хоча проблеми резистентності мік-роорганізмів раніше зазвичай обговорювались в аспекті госпітальних інфекцій, тенденції 90-х років минулого століття змусили звернути увагу на проблему ре-зистентності в популяції, як на результат широкого, іноді надмірного викорис-тання антибактеріальних препаратів. Зазначені тенденції змушують, з одного боку, переглянути програми антибактеріальної терапії позалікарняних інфекцій, з іншого боку, спробувати глобально обмежити призначення антибіотиків, при-наймні у тих ситуаціях, коли вони не життєво необхідні або не показані. Найбі-льша частота призначень антибіотиків доводиться на амбулаторну практику, у зв’язку з чим необхідно враховувати їх вплив на екологію та епідеміологію мік-робної резистентності [5].

На сьогодні складніше, ніж раніш, елімінувати інфекцію, що спричинена грамнегативними «супермікроорганізмами», полірезистентними до антибіоти-ків. Найбільш відомими представниками полірезистентної грамнегативної мік-рофлори є P. aeruginosa та Acinetobacter spp. Продовжує розвиватися стійкість представників родини Enterobacteriaceae до більшості сильнодіючих антибіо-тиків, у тому числі у внутрішньолікарняних штамів Кlebsiella spp., E. coli и Еnterobacter spp. [1, 6].

157

Полірезистентні грамнегативні мікроорганізми виявляються також у па-цієнтів поза лікарнею. Підвищення частоти негоспітальних инфекцій, обумов-лених продуцентом бета-лактамаз розширеного спектру E. coli та карбапенем-резистентною K. pneumonia визнається головною клінічною проблемою в Єв-ропі та інших регіонах світу [1, 6].

Мета роботи –визначити ступінь чутливості до антибактеріальних пре-паратів грамнегативних умовно-патогенних мікроорганізмів – збудників поза-лікарняних інфекцій.

Матеріали та методи Досліджено 84 клінічних ізоляти грамнегативних мікроорганізмів, які були вилучені від хворих, що перебували на амбулаторно-му лікуванні в поліклінічному відділенні Комунального закладу охорони здо-ров’я «Харківська міська клінічна лікарня № 13». Забір клінічного матеріалу здійснювався до початку антибактеріальної терапії. Вилучення та ідентифіка-цію мікроорганізмів проводили мікробіологічними методами у відповідності до діючих нормативних документів [2]. Морфологію клітин підтверджували мік-роскопією. Визначення чутливості штамів мікроорганізмів до антибактеріаль-них лікарських засобів проводили у відповідності до методичних вказівок «Ви-значення чутливості мікроорганізмів до антибактеріальних препаратів» (Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 05.04.2007 р. № 167) [3] диско-дифузійним методом на середовищі Мюлера-Хінтона (HiMedia, Індія) з викори-станням стандартних комерційних дисків (НІЦФ, Росія).

Також проводилась оцінка ступеня стійкості досліджених мікроорганізмів до антибіотиків. Полірезистентними вважались ізоляти, стійкі до представників трьох або більше класів антимікробних засобів, екстенсивно резистентними – стійкі до всіх, крім одного чи двох класів антибіотиків та панрезистентними – стійкі до всіх доступних класів антибіотиків [7].

Для контролю якості середовища та дисків з антибіотиками використову-вали еталонні культури E. coli ATCC 25922 та P. аeruginosa АТСС 27853, які були одержані з лабораторії медичної мікробіології з Музеєм мікроорганізмів ДУ «ІМІ НАМН». Статистична обробка отриманих даних проведена загально-прийнятими методами статистики із використанням Excel (MS Office 2010, XP) та програми STATІSTІCA 8,0 (StatSoft Inc., США)

Результати дослідження та їх обговорення Із досліджуваного матеріалу було виділено 12 штамів P. aeruginosa та 72 штами мікроорганізмів родини Enterobacteriaceae. Найбільш часто вилучалися E. coli (64,3 %), E. cloaceae (16,7 %) та P. aeruginosa (14,3 %). Найрідше за інші зустрічався P.mirabilis (4,7 %). Серед вилучених штамів P. aeruginosa 66,7 % були з виділень слизової оболонки вуха та 33,3 % – з дихальних шляхів. Серед досліджених штамів мікроорганізмів родини Enterobacteriaceae 30,6 % були вилучені з сечовивідних та 22,2 % – з статевих шляхів, 29,2 % – з дихальних шляхів, 8,3 % – з ділянок шкіри, 5,6 % – з слизових оболонок вуха та 4,2 % – з слизових оболонок ока.

В результаті проведеного дослідження встановлено, що чутливими до цефтазідіму були лише 50,0 % позалікарняних штамів синьогнійної палички (табл. 1).

158

Таблиця 1

Чутливість до антибактеріальних препаратів позалікарняних штамів P. Aeruginosa

Відношення до антибактеріального препарату, n=12

стійкі помірно стійкі чутливі № пп

Найменування групи препаратів та препарату абс. % абс. % абс. %

Препарати I ряду 1 Цефтазідім 5 41,7 1 8,3 6 50,0 2 Цефепім 2 16,7 1 8,3 9 75,0 3 Гентаміцин 3 25,0 1 8,3 8 66,7 4 Амікацин 2 16,7 1 8,3 9 75,0 5 Меропенем 3 25,0 2 16,7 7 58,3 6 Ципрофлоксацин 8 66,7 3 25,0 1 8,3 Додаткові препарати 7 Цефоперазон 5 41,7 0 0,0 7 58,3 8 Азтреонам 3 25,0 2 16,7 7 58,3 9 Тобраміцин 3 25,0 2 16,7 7 58,3

Проте чутливість позалікарняних штамів P. aeruginosa щодо цефалоспо-

рину IV покоління цефепіму була високою (83,4 %). До аміноглікозидів чутли-вість ізолятів синьогнійної палички знаходилась у межах 66,7–75,0 %. Чверть досліджених штамів P. aeruginosa була резистентна до меропенему. Високою була стійкість виділених штамів синьогнійної палички щодо ципрофлоксацину (66,7 %). Чутливими до препаратів другої лінії були 58,3–75,0 % штамів P. aeruginosa. Проте 25,0 % досліджених штамів синьогнійної палички були стійкими до азтреонаму та тобраміцину і 41,7 % – до цефаперазону. Серед до-сліджених позалікарняних штамів P. aeruginosa 58,3 % виявилися полірезисте-нтними до антибактеріальних препаратів та 25,0 % володіли екстенсивною ре-зистентністю, зберігаючи чутливість лише до монобактамів та карбапенемів. Панрезистентних штамів синьогнійної палички серед досліджених поза лікар-няних штамів P. aeruginosa не знайдено.

При аналізі результатів визначення чутливості позалікарняних штамів мі-кроорганізмів родини Enterobacteriaceae до ампіциліну виявлено високий рі-вень резистентності, причому незалежно від біотопу їх виділення (табл. 2, 3).

Так, стійких до ампіциліну ентеробактерій, вилучених при позалікарня-них некишкових інфекціях, було 59,6 %, а виділених при інфекціях статевих та сечовивідних шляхів – 63,3 %. Проте, привертає на себе увагу також доволі ви-сока стійкість ентеробактерій до інгібіторозахищенного антибіотика амоксици-лін/клавуланату (від 23,8 % резистентних штамів при некишкових інфекціях до 33,3 % – ри інфекціях статевих та сечовивідних шляхів).

159

Таблиця 2 Чутливість до антибактеріальних препаратів мікроорганізмів родини Enterobacteriaceae, виділених при позалікарняних

некишкових інфекціях (крім інфекцій сечовивідних шляхів)

Відношення до антибактеріального препарату, n=42 стійкі помірно стійкі чутливі

№ пп

Найменування групи препаратів та препарату

абс. % абс. % абс. % Препарати I ряду 1 Ампіцилін 25 59,6 6 14,2 11 26,2 2 Амоксицилін/клавуланат 10 23,8 13 31,0 19 45,2 3 Цефотаксим 6 14,2 8 19,0 28 66,7 4 Цефтазидім 4 9,5 7 16,7 31 73,8 5 Гентаміцин 6 14,2 18 42,9 18 42,9 6 Ципрофлоксацин 18 19,0 4 9,5 30 71,4 Додаткові препарати 7 Меропенем 0 0,0 1 2,4 41 97,6 8 Офлоксацин 7 16,7 10 23,8 30 71,4 9 Левофлоксацин 4 9,5 6 14,3 32 76,2 10 Амікацин 0 0,0 3 7,1 39 92,9 11 Цефоксітін 15 35,7 21 50,0 6 14,2 12 Цефуроксим 17 40,5 13 31,0 12 28,5 13 Цефтриаксон 6 14,2 8 19,0 28 66,7 14 Цефепім 0 0,0 1 2,4 41 97,6

Таблиця 3 Чутливість до антибактеріальних препаратів мікроорганізмів родини Enterobacteriaceae, виділених при позалікарняних

інфекціях статевих та сечових шляхів

Відношення до антибактеріального препарату, n=30 стійкі помірно стійкі чутливі

№ пп

Найменування групи препаратів та препарату

абс. % абс. % абс. % Препарати I ряду 1 Ампіцилін 19 63,3 3 10,0 8 26,7

2 Амоксицилін/ клавуланат

10 33,3 3 10,0 17 56,7

3 Ко-тримоксазол 9 30,0 2 6,7 19 63,3 4 Норфлоксацин 7 23,3 8 26,7 15 50,0 5 Ципрофлоксацин 3 10,0 3 10,0 24 80,0 Додаткові препарати 6 Фосфоміцин 0 0,0 1 3,3 29 96,7 7 Нітрофурантоїн 0 0,0 2 6,7 28 93,3 8 Гентаміцин 2 6,7 13 43,3 15 50,0 9 Амікацин 1 3,3 0 0,0 29 96,7 10 Цефуроксим 12 40,0 10 33,3 8 26,7 11 Цефтриаксон 5 16,7 6 20,0 19 63,3

160

Високий рівень чутливості позалікарняних штамів ентеробактерій, вилу-чених при некишкових інфекціях, спостерігався до меропенему та цефалоспо-рину IV покоління цефепіму (по 97,6 %). Чутливість до цефалоспоринів III по-коління знаходилась у межах 63,3 – 73,8,0 %. Чверть досліджених ентеробакте-рій були чутливими до цефалоспорину II покоління цефуроксиму. Переважна більшість виділених ентеробактерій була чутливою до амікацину (понад 90,0 %) та майже половина штамів – до гентаміцину. Частота резистентних до гентаміцину штамів склала 14,2 % при некишкових інфекціях, та 6,7 % – при інфекціях статевих та сечовивідних шляхів. Однак слід зазначити наявність ве-ликої кількості помірно стійких до гентаміцину штамів ентеробактерій в обох групах (понад 40 %). До фторхінолонів понад 70,0 % були чутливі. Виключен-ням виявився лише норфлоксацин, до якого були чутливими лише половина штамів ентеробактерій. 23,3 % штамів, вилучених при інфекціях сечовивідних шляхів, виявились стійкими, та 26,7 % – помірно стійкими до норфлоксацину. Спостережено високу резистентність досліджених штамів ентеробактерій, ви-лучених з статевих та сечовивідних шляхів, до сульфаніламідів (30,0 %). Чут-ливість ентеробактерій, вилучених із сечовивідних шляхів, щодо нітрофуранто-їну та фосфоміцину була високою (відповідно 93,3 і 96,7 %). Тестування з це-фоксітіном ізолятів ентеробактерій, незалежно від біотопу їх виділення, вияви-ло доволі значну кількість стійких до нього штамів (36,1 %). Чутливими до це-фоксітіну залишались 13,9 % ізолятів ентеробактерій.

Половина ізолятів ентеробактерій, що були вилучені з сечовивідних та статевих шляхів (15 штамів), характеризувалися множинною резистентністю до вивчених антибіотиків. У ізолятів, вилучених при інших некишкових захворю-ваннях, полірезистентність досягала 40,5 %. (17 штамів). Взагалі полірезистен-тністю володіли 44,4 % позалікарняних штамів ентеробактерій та 1,4 % – ек-стенсивною резистентністю, коли чутливість зберігалась лише до нітрофуранів і фосфоміцину. Панрезистентних штамів ентеробактерій виявлено не було.

Взагалі в результаті проведених досліджень множинну резистентність до антибактеріальних препаратів діагностовано у 46,4 % позалікарняних ізолятів грамнегативних умовно-патогенних мікроорганізмів. Серед них виділені 7 по-лірезистентних штамів P. aeruginosa та 32 – мікроорганізмів родини Enterobac-teriaceae. Екстенсивною резистентністю володіли 4,8 % позалікарняних ізолятів грамнегативних мікроорганізмів, серед них: 3 – P. aeruginosa та 1 – E. coli. Екс-тенсивно резистентні ізоляти були стійкими до понад 90,0 % протестованих ан-тибактеріальних препаратів, які широко застосовуються у клінічній практиці.

Висновки 1. За результатами проведеного дослідження найактивнішими по відно-

шенню до P. aeruginosa були цефаперазон, цефепім, амікацин, до ентеробакте-рій – меропенем, цефепім, ципрофлоксацин, амікацин, нітрофурантоїн та фос-фоміцин.

2. Встановлено високу розповсюдженість антибіотикорезистентних шта-мів грамнегативних мікроорганізмів, вилучених від позалікарняних хворих. Найменш активними по відношенню до P. aeruginosa був ципрофлоксацин, до

161

мікроорганізмів родини Enterobacteriaceae – ампіцилін, цефалоспорини II по-коління, що обумовлює недоцільність використання даних препаратів.

3. У 46,4 % досліджених клінічних ізолятів грамнегативних мікроорганіз-мів мала місце множинна лікарська стійкість. Поліантибіотикорезистентністю володіли 58,3 % ізолятів P. aeruginosa, 44,4 % штамів мікроорганізмів родини Enterobacteriaceae

4. Для оптимізації антибактеріальної терапії позалікарняних інфекцій, особливо обумовлених полірезистентними штамами мікроорганізмів, актуаль-ним є пошук нових інгібіторів антибіотикорезистентності.

Література 1. Глумчер, Ф. С. Полирезистентная инфекция: актуальность, определение, ме-

ханизмы, наиболее распространенные патогены, лечение, профилактика [Текст] / Ф. С. Глумчер, С. А. Дубров, Ю. Л. Кучин // Наука і практика:міжвідомчий медичний журнал. – 2014. – № 1 (2). – С.129-149

2. Об унификации микробиологических (бактериологических) методов иссле-дования, применяемых в клинико-диагностических лабораториях лечебно-профилак-тических учреждений: Приказ Министерства здравоохранения СССР от 22 апреля 1985 года № 535 [Электронный ресурс] / – Режим доступа : http://base.garant.ru/ 4171962/.

3. Про затвердження методичних вказівок «Визначення чутливості мікроорга-нізмів до антибактеріальних препаратів»: Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 05.04.2007 р. № 167 [Электронный ресурс] / – Режим доступа : http://mozdocs.kiev.ua/view.php?id=6958.

4. Чекман, I.С. Антибіотикорезистентність: погляд на проблему [Текст] / І. С. Чекман // Східноєвропейський журнал громадського здоров'я. – К., 2011. – № 1. – С. 260.

5. Яковлєв, С. В. Позалікарняні інфекції нижніх дихальних шляхів: вибір опти-мального антибактеріального препарату [Електронний ресурс] / С. В. Яковлєв // Ре-жим доступу : http://doctor.wpoonline.com/article/14768.

6. Arias, C. A. Antibiotic-resistant bugs in the 21st century: a clinical super-challenge. / C. A. Arias, B. E. Murray // The New England Journal of Medicine. – 2009. – Vol. 360, №. 5. – P. 439–443.

7. Multidrug-resistant, extensively drug-resistant and pandrug-resistant bacteria: an international expert proposal for interim standard definitions for acquired resistance [Text] / A. P. Magiorakos, А. Srinivasan, R. B. Carey [et al.] // Clin. Microbiol. Infect. – 2012. – Vol. 18. – P. 268–281.

8. The world health report 2014 – World health statistics 2014 [Electronic resource] / World Health Organization. – Mode of access : http://apps.who.int/iris/bitstream/ 10665/112738/1/9789240692671_eng.pdf.

162

УДК: 617.586-06 : 616.379-008.64]-059-089.48 ЗАСТОСУВАННЯ КОМБІНОВАНОГО ДРЕНАЖА ДЛЯ ЛІКУВАННІЯ

ПАЦІЄНТІВ ІЗ СИНДРОМОМ ДІАБЕТИЧНОЇ СТОПИ Андрющенко В.П., Барвінська А.С., Яремкевич Р.В., Романчак Д.Л.

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

Комунальна міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги м. Львова

Пацієнти з синдромом діабетичної стопи (СДС) складають особливо складну категорію хворих, лікування яких передбачає, окрім системної меди-каментозної терапії, локальний вплив на рановий процес у ділянці стопи. Влас-не останній у цієї категорії хворих має певні патогенетичні особливості, які по-лягають у порушенні мікроциркуляції та іннервації [5, 6], наявності макроцир-куляторної судинної недостатності та хронічна гіпоксії тканин [1, 2]. Усе пере-лічене і дає підстави трактувати рановий дефект тканин СДС як «проблемну рану» [3, 4].

Слід зазначити, що для характеристики рани, яка тривало не загоюється або маніфестується ускладненим рановим процесом, застосовують наступні де-фініції: «рани, що не загоюються» [10, 12, 13], «складні рани» [7, 14, 16], «хро-нічні рани» [8, 11, 17], «рани, що важко лікуються» [9, 15, 18]. Не зважаючи на відсутність узгоджених термінологічних та класифікаційних підходів, більшість авторів відносять до категорії подібних уражень рани (як гострі, так і хронічні), які мають певні особливості клінічного перебігу, є торпедними до традиційного лікування з вкрай обмеженим переліком ефективних середників для їх лікуван-ня. До такого типу «проблемних ран» (ПР) належить і рани при СДС, що хара-ктеризуються тривалим незагоєнням, відсутністю реакції на конвенційне ліку-вання, сповільненим очищенням від некрозів, млявим розвитком грануляційної тканини та епітелізації.

Звичний арсенал системних і місцевих середників для лікування ПР при СДС є, зазвичай, недостатньо ефективним, тому розпрацювання комбінованих засобів локального впливу на рановий процес складає безсумнівний науковий і практичний інтерес.

Мета. Оцінити ефективність комбінованого дренажа (адсорбуючий губ-ковий дренаж, імпрегнований ацербіном) для лікування ПР у пацієнтів із СДС.

Матеріали і методи. Клінічний матеріал склали 38 пацієнтів із СДС, які лікувалися у клініці загальної хірургії Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького впродовж 2012 – 2013 рр. Чоловіків було – 16 (42,1 %), жінок – 22 (57,9 %). Середній вік складав хворих 48,5±17,6 років. Усі госпіталізовані оперовані з приводу різних проявів СДС: абсцесу, флегмони стопи, септичного артриту, остеомієліту, глибоких трофічних виразок стопи, тощо. У післяопераційному періоді констатовано, що, не дивлячись на застосу-вання усього переліку традиційних способів системного і місцевого лікування, тривале незагоєння ран. Групу порівняння склали 30 пацієнтів, співставимих за віково-гендерними характеристиками та нозологічним спектром.

163

Запропонована нами програма лікування передбачала застосування ком-бінованого дренажа, а саме поєднання адсорбуючого губкового дренажа (АГД) та ацербіну з метою потенціювання ефективного впливу кожного з наведених середників на рановий процес.

АГД відомий позитивним впливом на перебіг ранового процес внаслідок повноцінної евакуації ексудату, очищення від некрозів, адсорбції патологічного вмісту, стимулювання розвитку грануляційної тканини.

Ацербін – це розчин яблучної, бензойної та саліцилової кислот для зов-нішнього застосування з антисептичними, аналгетичними та ранозагоювальни-ми властивостями, які проявляються внаслідок зменшення ексудації та форму-ванню кірки, прискорення росту грануляцій та епітелізації.

АГД використовували згідно з розпрацьованим оригінальним способом (Патент України № 46346 МПК (2009) А61М 27/00). Безпосередньо перед вве-денням дренажа в рану його імпрегнували ацербіном.

Результати лікування аналізували за традиційними вульнерологічними па-раметрами та суб’єктивними відчуттями пацієнта з оцінюванням на «відмінні» (ліквідація вогнища гнійної хірургічної інфекції та повноцінне загоєння рани або готовність останньої до пластичного закриття), «добрі» (ліквідація гнійно-некротичного процесу, часткове загоєння рани), «задовільні» (на фоні елімінації загальних проявів хірургічної інфекції і зменшенні місцевих симптомів не відбу-лося радикальних змін у рановому процесі), «незадовільні» (негативна динаміка ранового процесу). З метою оцінки комфортності застосування апробованого дренажа проведено опитування пацієнтів на предмет їх суб’єктивних відчуттів.

Результати. Клінічними особливостями досліджуваних нами ПР у паціє-нтів з СДС були: невідмежовані неорганізовані некрози та ділянки «розплав-лення тканин» (76,2 %), мляві дрібнозернисті блідо-рожеві грануляції (14,9 %), повільний розвиток грануляційної тканини (12,8 %), фібринові нашарування та ефект «закисання рани» (34,7 %), відсутність епітелізації (92,6 %).

Відмінний результат лікування отримано у 26 (68,4 %) хворих, добрий – у 9 (23,7 %), задовільний – у 3 (7,9 %), незадовільних вислідів не було.

Застосування комбінованого дренажа супроводжувалося адекватною ева-куацією патологічного ранового вмісту, пришвидшенням спонтанного некролі-зу (з 2-3-ї до 6-ї доби), стимулюванням росту грануляційної тканини (з 2-3-ої доби) та контракції рани (з 5-7-ої доби). У 21 пацієнта (55,3 %), попри недоста-тню ефективність місцевого лікування конвенційними середниками на попере-дньому етапі, застосування комбінованого дренажа, дозволило досягти повно-цінного спонтанного загоєння рани, а в 17 осіб (44,7 %) повноцінно підготувати рану до пластичного закриття.

У групі порівняння активізація некролізу констатована на 4-5-ту до 9-ї доби (р<0,01), поява грануляцій – на 5-7-му добу (р<0,05), контракція рани – лише після 10-ї доби (р<0,02). Повноцінного загоєння рани досягнуто у значно триваліші терміни у 13 пацієнтів (43,3 %).

Опитування хворих щодо їх суб’єктивних відчуттів і комфортності засто-сування комбінованого дренажа показало наступне. Більшість пацієнтів (32 особи; 84,2 %) констатували, що досліджуваний дренаж не фіксувався до ранових тка-

164

нин, відтак був комфортнішим. Серед негативних вражень відмічено відчуття тиску в рані перші 20-25 хв. встановлення в рану дренажа (5 осіб; 13,2 %) і не-значну печію впродовж 2-3 хв. після перев’язки (13 осіб; 34,2 %). Побічних ефектів застосування розпрацьованого нами комбінованого дренажа не було.

Висновки. Поєднання АГД з ацербіном у формі комбінованого дренажа являє собою

ефективний спосіб лікування ПР у пацієнтів із СДС. Література

1. Ефимов А. С. Клиническая диабетология / А. С. Ефимов, Н. А. Скробонская. – К. : Здоров’я, 1998. – 319 с.

2. Кошкин В. М. Диабетическая ангиопатия / В. М. Кошкин, А. С. Аметов. – М., 1999. – 143 с.

3. Ларін О. С. Системна проблема лікування та діагностики хворих із синдро-мом діабетичної стопи в Україні та шляхи її розв’язання / О. С. Ларін // Здоров’я України. – 2006. – № 22. – С. 3–6.

4. Міжнародна угода з діабетичної стопи. Складено Міжнародною робочою групою з діабетичної стопи. – М. : Берег, 2000. – 96 с.

5. Прихожан В. М. Поражение нервной системы при сахарном диабете (основы нейродиабетологии) / В. М. Прихожан. – М. : Медицина, 1997. – 296 с.

6. Armstrong D. G. The diabetic foot / D. G. Armstrong, L. A. Lavery // Clinical Care of the Diabetic Foot / American Diabetes Association. – New York, 2005. – P. 1–49.

7. Difficult wounds: an update / R. F. Edlich, K. L. Winters, L. D. Britt [et al.] // J Long Term Eff Med Implants. – 2005. – Vol. 15, № 3. – P. 289-302.

8. Eaglstein W. H. Chronic wounds / W. H. Eaglstein, V. Falanga // Surg Clin North Am. – 1997. – Vol. 77, № 3. – P. 689-700.

9. European Wound Management Association (EWMA) / Position Document: Hard-to-heal wounds: a holistic approach // London: MEP Ltd, 2008. – P. 3-5.

10. Gogia P. P. Physiology of wound healing/ P. P. Gogia // Clinical wound manage-ment. – Thorofare, NJ: Slack Incorporated. – 1995. – P. 8-12.

11. Harding K. G. Science, medicine and the future: healing chronic wounds / K. G. Harding, H. L. Morris, G. K. Patel // BMJ. – 2002. – Vol. 324, № 7330. – P. 160-163.

12. Impaired wound healing / N. B. Menke, K. R. Ward, T. M. Witten, D. G. Bon-chev, R. F. Diegelmann // Clin. Dermatol. – 2007. – Vol. 25. – P. 19-25.

13. Mathieu D. Non-healing wounds / D. Mathieu J. C. Linke, F. Wattel // Handbook on hyperbaric medicine. – Netherlands: Springer, 2006. – P. 401-427.

14. Smith A. S. Etiology of the problem wound / A. S. Smith // Wound care practice. – Flagstaff (USA) : Best Publishing Company, 2007. – Vol. 25. – P. 5-50.

15. Stremitzer S. How precise is the evaluation of chronic wounds by healthcare pro-fessionals? / S. Stremitzer, T. Wild, T. Hoelzenbein // Int. Wound J. –2007. – Vol. 4, suppl. 2. – P. 156-161.

16. The difficult wound / O. Jannasch, J. Tautenhahn, S. Dalicho, H. Lippert // Ther Umsch. – 2007. – Vol. 64, suppl. 9. – P. 485-494.

17. The importance of periwound skin in the treatment of «difficult wound / M. G. On-esti, P. Fioramonti, S. Carella, M. Maruccia // G Chir. – 2011. – Vol. 32, № 1-2. – P. 83-88.

18. Vowden P. Hard-to-heal wounds Made Easy / P. Vowden // Wounds International. – 2011. – Vol. 2, № 4. – 15-18.

165

УДК 616.6:615.277

АНТИДЕПРЕССАНТ МИРТАЗАПИН В ОНКОХИРУРГИИ Артемьев К.В., Войновский Ю.В., Нурланова Г.Н.

Алматинский региональный онкологический диспансер, г.Алматы, Республика Казахстан

В 2013 году в Республике Казахстан зарегистрировано 33029 (32005- в

2012 году) новых случаев впервые установленных злокачественных новообра-зований с темпом прироста 1,7% [8], что соответствует мировой тенденции. Учитывая неуклонный прирост онкологических заболеваний, медицинскую информированность населения и увеличение случаев канцерофобии в популя-ции, медицинским работникам онкологических учреждений всё чаще прихо-дится сталкиваться с психоэмоциональными девиациями.

Ранние стадии онкологического процесса зачастую не сопровождаются выраженными соматическими проявлениями, а сам факт выявления онкозабо-левания, особенно в результате медицинского осмотра, является мощным пси-хотравмирующим агентом. Психическое страдание пациента становится зачас-тую единственным ведущим синдромом, причиняющим страдание пациенту.

Онкологические пациенты значительно отличаются от соматических больных, готовящихся к оперативным вмешательствам, по показателю эмоцио-нальной лабильности [2, 6, 11]. За последние десятилетия получены данные о большой распространённости у больных с онкопатологией т.н. дезадаптивных состояний в ответ на серьёзное заболевание по типу нозогений [10].Чем более объёмное вмешательство планируется, тем больше дезадаптация пациента. Анестезиологам и хирургам в онкологической клинике приходится значительно чаще сталкиваться с тревожными расстройствами и депрессивными состояния-ми, чем в общехирургической [5, 10]. Психические расстройства различной степени выраженности (от психологических донозологических реакций на ди-агноз и прогноз заболевания до острых психозов) при онкологической патоло-гии — частое явление, наблюдаемое как онкологами, так и психиатрами и пси-хологами [5, 6, 9]. В настоящее время ни у кого не возникает сомнений в том, что у онкологических больных отмечается повышенный уровень тревожно-депрессивных расстройств относительно других психосоматических групп [3, 6]. Этому способствуют не только выраженные патологические изменения, вы-званные, собственно, опухолевым процессом, сопровождающиеся деструктив-ными повреждениями структуры и функции того или иного органа и его тканей с болевыми синдромами, интоксикацией продуктами распада опухоли, общей астенизацией, но и высокая степень психического страдания, зачастую превы-шающая интенсивность физического. По данным исследования депрессий и расстройств депрессивного спектра в общемедицинской практике [9], 38% па-циентов, имеющих онкологические заболевания (ces > 25), страдают выражен-ными депрессиями, требующими психофармакологической коррекции антиде-прессантами той или иной группы. Депрессивные расстройства, в том числе и тревожная депрессия, сами приводят к выраженным нейрохимическим, гормо-

166

нальным и иммунологическим сдвигам гомеостаза, способствующим прогрес-сированию опухолевого процесса и значительно влияющим на отдаленные ре-зультаты лечения больных. Известно, что при депрессии снижается активность биогенных аминов, и компенсаторно, повышается активность гипоталамо-гипофизарно-надпочечниковой системы, приводящая к повышению секреции кортизола [3, 11], за счет чего происходит торможение иммунных функций, иг-рающих немаловажное, если не решающее значение в элиминации генетически измененных клеток организма. Для поликлинического (диагностического) эта-па, начинающегося с первых контактов больного с онкологической службой, а часто с направления пациента врачами общей практики к онкологам для ос-мотра и решения вопроса о необходимости госпитализации и оперативного ле-чения, характерным считается тревожно-депрессивный синдром (Бажин Е.Ф., Гнездилов А.В.), состоящий из двух взаимосвязанных компонентов- тревоги и депрессии. Его частота составляет до 56% от всех случаев обращения больных в онкологические клиники [2].

В Алматинском региональном онкологическом диспансере с 2012 года успешно применяется психофармакологическая подготовка больных к пред-стоящему оперативному вмешательству [4].Суть метода заключается в приме-нении, непосредственно перед операцией, препарата из группы анксиолитиков этифоксина гидрохлорид по 50 мг три раза в день за день до оперативного вмешательства, что способствует снижению уровня базовой тревожности, и по-вышает готовность и мотивацию больного на предстоящую операцию. Тем не менее, существует значительная часть пациентов, у которых изолированный анксиолитический эффект коррекции психического состояния этифоксина гид-рохлоридом является недостаточным, в силу того, что анксиолитики не влия-ют на выраженный депрессивный компонент тревожно-депрессивного синдро-ма, а отсутствие у препарата седативного эффекта не решает наличие инсомни-ческих проблем у некоторых больных. В связи с этим обстоятельством, у неко-торых больных с указанными выше расстройствами, возникает необходимость дополнения медикаментозной подготовки препаратом с антидепрессивным воздействием.

В комплексе мероприятий по устранению депрессивного компонента на предоперационном и постоперационном этапе мы предлагаем использовать препарат миртазапин [7].

Миртазапин — тетрациклический антидепрессант, применяемый также в качестве анксиолитика, снотворного, противорвотного, орексигенного и анти-гистаминного средства. Миртазапин был создан компанией Organon Interna-tional в 1994 году. Миртазапин входит в группу норадренергических и специ-фических серотонинергических антидепрессантов. Усиливает центральную ад-ренергическую и серотонинергическую передачу. Блокирует серотониновые 5-HT2- и 5-НТ3-рецепторы, в связи с этим усиление серотонинергической пе-редачи реализуется только через серотониновые 5-HT1-рецепторы. В проявле-нии антидепрессивной активности участвуют оба пространственных энантио-мера: S(+)-энантиомер блокирует α2-адренорецепторы и серотониновые 5-HT2-рецепторы. Умеренно блокирует гистаминовые Н1-рецепторы, оказывает седа-

167

тивное действие. Мало влияет на α1-адренорецепторы и холинорецепторы; в терапевтических дозах не оказывает существенного влияния на сердечно-сосу-дистую систему. В клинических условиях проявляется также анксиолитическое и снотворное действие, поэтому миртазапин наиболее эффективен при тревож-ных депрессиях разного генеза. Благодаря умеренному седативному действию в процессе лечения не актуализирует суицидальные мысли. В сочетании с селек-тивными ингибиторами обратного захвата серотонина и норадреналина счита-ется относительно безопасным и часто используется для усиления действия других препаратов. Выбор миртазапина был обусловлен сочетанием как анти-депрессивных, так и противотревожных и антипанических свойств с достаточно выраженным седативным эффектом, что является весьма ценным свойством при нередко встречающейся у онкобольных инсомнии, сопряженной как с де-прессией, так и с тревогой. Возможно применение препарата на срок до 1-3 ме-сяцев. В отличие от антидепрессантов других групп, клинически значимая се-дация развивается через час после приема первой дозы препарата, в отличие от трициклических антидепрессантов его отличают невысокая токсичность, бы-строе достижение антидепрессивного эффекта, и хорошая переносимость боль-ными без нежелательных первичных эффектов (тахикардии, тремора, потливо-сти и ажитации). Это имеет решающее значение в формировании приверженно-сти и доверия к антидепрессивной терапии весьма мнительными онкологиче-скими больными, склонными прислушиваться к малейшим неприятным ощу-щениям, и зачастую, без того сталкивающимися с побочными эффектами про-тивоопухолевых химиотерапевтических препаратов.

Цель исследования – определить возможность применения антидепсес-санта миртазапин в комплексе средств психофармакологической коррекции у онкологических больных.

Материалы и методы. В качестве антидепрессанта применялся препарат миртазапин (Миртел,

производства Lannacher, Австрия) в дозировке от 15 до 30 мг в сутки за 1 час до сна. Длительность приёма составила от одного дня до пяти дней.

Критериями назначения антидепрессанта являлись клинико-психопато-логические и психометрические (в случаях маскированной депрессии – свыше 8 баллов по шкале для оценки депрессии Hamilton) результаты обследования больного [12,13]. По адаптированной шкале Гамильтона, для психометрической оценки депрессий, рассматривались следующие критерии: тревожное настрое-ние, напряжение, страхи, инсомния, интеллектуальные нарушения, депрессив-ное настроение, соматические мышечные симптомы, соматические сенсорные симптомы, сердечнососудистые симптомы, респираторные симптомы, гастро-интестинальные симптомы, мочеполовые симптомы, вегетативные симптомы. Оценка проводилась в баллах – 1- в слабой степени, 2- в умеренной, 3- в тяже-лой степени, 4- в очень тяжелой степени. Отсутствием депрессивного состоя-ния считается от 0 – 7 баллов, начиная с 8 – 19 баллов легкое депрессивное со-стояние, а от 20 и выше – выраженная депрессия. За первые три месяца 2014 года необходимость в назначении антидепрессанта была отмечена у 21 паци-ента:

168

Таблица 1 Шкала Гамильтона для оценки депрессии

(Hamilton Depression Rating Scale) По каждому пункту шкалы устанавливается оценка по следующему критерию: 0 – отсутствие; 1 – в слабой степени; 2 – в умеренной степени; 3 – в тяжелой

степени; 4- в очень тяжелой степени

Пункт шкалы Показатели – обвести

соответствующее значение Тревожное настроение – озабоченность, ожидание наи-худшего, тревожные опасения, раздражительность.

0 1 2 3 4

Напряжение – ощущение напряжения, вздрагивания, легко возникающая плаксивость, дрожь, чувство беспо-койства, неспособность расслабиться.

0 1 2 3 4

Страхи – темноты, болезней, незнакомцев, одиночества, животных, толпы, транспорта.

0 1 2 3 4

Инсомния – затрудненное засыпание, прерывистый сон, не приносящий отдыха, чувство разбитости и слабости при пробуждении, суточные колебания настроения.

0 1 2 3 4

Интеллектуальные нарушения – затруднение концен-трации внимания, ухудшение памяти.

0 1 2 3 4

Депрессивное настроение – утрата привычных интере-сов, чувства удовольствия от хобби, подавленность, ранние пробуждения, суточные колебания настроения.

0 1 2 3 4

Соматические мышечные симптомы – боли, подергива-ния, напряжение, клонические судороги, скрипение зу-бами, срывающийся голос, повышенный мышечный тонус.

0 1 2 3 4

Соматические сенсорные симптомы – звон в ушах, не-четкость зрения, приливы жара и холода, ощущения слабости, покалывания.

0 1 2 3 4

Сердечнососудистые симптомы – тахикардия, сердце-биение, боль в груди, пульсация в сосудах, частые вздохи.

0 1 2 3 4

Респираторные симптомы – давление и сжатие в груди, удушье, частые вздохи.

0 1 2 3 4

Гастроинтестинальные симптомы – затруднение глота-ния, метеоризм, боль в животе, изжога, диарея, запоры, чувство переполненного желудка, тошнота, рвота, ур-чание в животе, снижение веса тела.

0 1 2 3 4

Мочеполовые симптомы – учащенное мочеиспускание, сильные позывы на мочеиспускание, аменорея, менор-рагия, фригидность, преждевременная эякуляция, утра-та либидо, импотенция.

0 1 2 3 4

Вегетативные симптомы – сухость во рту, покраснение или бледность кожи, потливость, головные боли с чув-ством сжатия и напряжения.

0 1 2 3 4

169

Таблица 2

Результаты наблюдения

Группы больных

Больной/Диагноз

Суммарная оценка

баллов

по шкале

Гамильтона до

приема миртазапина

Суммарная оценка

баллов

по шкале

Гамильтона перед

операцией

Суммарная оценка

баллов

по шкале

Гамильтона перед

выпиской

1 2 3 4 5 Б-ная С., 1964г.р. Рак левой молочной железы

16 11 11

Б-ная. Ж., 1961г.р. Меланома кожи лица

24 17 12

Б-ная. М., 1958г.р. Остеосаркома правой голени

17 13 10

Б-ная Т., 1961г.р. Миома матки, рак левой молоч-ной железы

19 16 8

Б-ная М., 1963г.р. Рак правой молочной железы

15 13 12

Б-ная Т.,1973г.р. Рак левой молочной железы

18 13 10

1 день до операции

Б-ной Б., 1945г.р. Рак антрального отдела желудка

18 14 13

Б-ной Д., 1951г.р. Рак сигмовидной кишки.

26 19 16

Б-ная Ш.,1967г.р. Рак правой молочной железы

25 17 13

Б-ная С., 1974г.р. Рак правой молочной железы

22 18 17

Б-ная А., 1960г.р. Образование правой молочной железы

27 20 14

Б-ной Г., 1942г.р Рак прямой кишки

23 19 16

3 дня до операции

Б-ная Б., 1958г.р. Рак правого легкого

25 20 16

Б-ная С., 1942г.р. Рак левой молочной железы

24 15 10

Б-ной Б., 1941г.р. Рак простаты

23 17 10

5 дней и более до операции

Б-ной Н.,1970г.р. Полип желчного пузыря

18 11 7

170

1 2 3 4 5 Б-ная Б.,1955г.р. Рак правой молочной железы

25 14 12

Б-ной Н., 1960г.р. Рак левого легкого

28 22 14

Б-ная Б.,1979г.р. Рак шейки матки

23 20 10

Б-ная Б., 1993г.р. Лимфогранулематоз

27 17 11

Результаты и их обсуждение. В ходе наблюдения было отмечено, что при назначении миртазапина до-

вольно быстро (в течение 1-5 дней) происходило снижение выраженности как тревожных, так и депрессивных расстройств, и почти во всех случаях (за исклю-чением случаев с наличием выраженных болевых синдромов) нормализовался сон. Основные позиции, по которым отмечалось улучшение психического со-стояния касались таких параметров как инсомния (улучшение от 2 до 4 баллов), напряжение (улучшение от 1 до 4 баллов), соматические мышечные и сенсорные симптомы (улучшение в сумме от 3 до 6 баллов), вегетативные симптомы (улучшение от 1 до 4 баллов), депрессивное настроение (улучшение от 1 до 2 баллов). Необходимо заметить, что возможно, на некоторые компоненты оцени-ваемых параметров оказала влияние и параллельно проводимая психотерапевти-ческая работа с пациентами, а также мы не можем исключить влияние положи-тельного плацебо-эффекта, однако в целом, применение миртазапина заметно и существенно изменило картину психического состояния больных, готовящихся к операции, против ожидаемой при применении анксиолитика и психотерапии.

Практически во всех случаях, на фоне проводимой антидепрессивной те-рапии, в сочетании с психотерапевтическим пособием отмечено – существен-ное улучшение качества жизни, как субъективно переживаемого психологиче-ского состояния больных, коррекция инсомнии, облегчение продуктивного взаимодействия «врач-больной» и повышение доверия пациента к проводимым хирургическим и последующим химиотерапевтическим вмешательствам. Вы-раженных побочных эффектов препарата и нежелательных взаимодействий с другими лекарствами за время наблюдения не отмечалось.

В одном из случаев нами наблюдался отчетливый, быстрый и стойкий положительный антидепрессивный и противотревожный ответ на назначение препарата в случае отказа от оперативного лечения у больной Б., 35 лет, и/б № 558-89, на фоне остро развившегося тревожно-фобического эпизода. После отказа от операции непосредственно перед её проведением, с больной была проведена психотерапевтическая беседа, был предложен прием миртазапина в суточной дозе 30 мг на ночь. Через три дня приема у больной снизился уровень аффективного напряжения, фон настроения стабилизировался настолько, что она смогла конструктивно подойти к решению вопроса о необходимости хи-рургического лечения, и через семь дней приема миртазапина больная была ус-пешно прооперирована.

171

Выводы По нашему мнению, применение миртазапина в средних терапевтических

дозировках является безопасным, эффективным и достаточным, а порою необ-ходимым не только на этапе подготовки больных к оперативному вмешатель-ству, но и в повседневной практике на всех этапах работы с больным – от по-становки диагноза, до выписки из стационара и последующего амбулаторного наблюдения.

РЕЗЮМЕ АНТИДЕПРЕССАНТ МИРТАЗАПИН В ОНКОХИРУРГИИ Артемьев К.В., Войновский Ю.В., Нурланова Г.Н. Алматинский региональный онкологический диспансер, г.Алматы, Республика Казахстан Онкологические пациенты значительно отличаются от соматических

больных, готовящихся к оперативным вмешательствам, по показателю эмоцио-нальной лабильности. За последние десятилетия получены данные о большой распространённости у больных с онкопатологией т.н. дезадаптивных состояний в ответ на серьёзное заболевание по типу нозогений. Чем более объёмное вме-шательство планируется, тем больше дизадаптация пациента. В онкологической клинике приходится значительно чаще сталкиваться с тревожными расстрой-ствами и депрессивными состояниями, чем в общехирургической. Онкологи-ческим больным необходима психофармакологическая и психотерапевтическая коррекция. В данной статье представлены результаты клинического примене-ния антидепрессанта миртазапин в онкохирургической практике. Антидепрес-сант миртазапин позволяет провести коррекцию таких психопатологических расстройств, как тревожная депрессия, остроразвивающиеся панические рас-стройства, бессонница, снизить уровень ипохондрической фиксации на субъек-тивно-переживаемых неприятных ощущениях, что создаёт основу для конст-руктивного взаимодействия больного и врача. Данный препарат позволяет сни-зить уровень психического страдания, повысить качество жизни больного, ак-туализировать надежду на благоприятный исход болезни, и создать устойчивую мотивацию на лечебный процесс, нередко сопряженный с серьёзными вмеша-тельствами и сопровождающийся тягостными переживаниями.

Ключевые слова: онкохирургия, тревожно-депрессивный синдром, антидепрессанты, миртазапин.

SUMMARY ANTIDEPRESSANT MIRTAZAPINE IN ONCOSURGERY Artemyev K.V.,Voinovskiy Y.V., Nurlanova G.N. Almaty Regional Oncological Hospital, Almaty, Republic of Kazakhstan Oncology patients differ significantly from somatic patients preparing for sur-

gical interventions in liable emotional factor. According to the information received over the past few decades oncology patients happened to have so called disadaptive conditions mainly nosogenic reactions as an answer to a serious disease. The more interventions in volumes are planned the more disadaptive symptoms occur in pa-

172

tients. Oncology clinics face more with different anxiety disorders than general sur-gical clinics. Oncology patients need psychopharmacological and psychotherapeutic correction. The results of clinical use of antidepressant mirtazapine in oncosurgery are shown in this article. Antidepressant mirtazapine helps to correct such psycho-pathological disorders as worried depression, panic disorder, insomnia, allows to re-duce the level of hypochondria and these will improve constructively the cooperation of the doctor and the patient. This medication reduces emotional suffering of the pa-tients moreover improves quality of life, it allows to inspire the patients for positive results and create a stable motivation for all treatment stages, always including seri-ous interventions and great emotional sufferings.

Keywords: oncosurgery, anxiodepressive syndrome, antidepressants, mirta-zapine.

Литература 1. Артемьев К.В., Алдынгуров Д.К., Войновский Ю.В. Особенности психиче-

ского состояния онкологических больных \\ Тезисы 5 съезда онкологов и радиологов Казахстана с международным участием. Алматы, 29-30 апреля 2014г. Тезис № 4 (электронное издание).

2. Бажин Е.Ф., Гнездилов A.B.. О психогенных реакциях у онкологических больных // Журнал невропатологии и психиатрии. 1980. – № 8. – стр.1198-1204 3.Вальдман А.В. Боль как эмоционально-стрессовая реакция и способы ее антиноци-цептивной регуляции //Вести АМН СССР. 1980.-№ 9.-С.11 17.

4. Войновский Ю.В, Олжаев С.Т., Нурланова Г.Н. Применение этифоксина гидрохлорида для подготовки онкобольных к анестезии// Анестезиология и реанима-тология Казахстана, 2013, №1(10), стр. 59-61

5. Володин Б.Ю., Петров С.С., Куликов Е.П. Психиатрия и психотерапия в он-кологической практике. Учебное пособие // Ряз. гос. мед. ун-т им. акад. И.П.Павлова. – Рязань: РИО РГМУ, 2006. – 83 с.

6. Гнездилов A.B. Психические изменения у онкологических больных. // Прак-тическая онкология. 2001. – №1 (5).–стр 5-6.

7. Инструкция по медицинскому применению лекарственного средства МИРТЕЛ®.

8. Нургазиев К.Ш., Байпеисов Д.М., Сейсембаева Г.Т. и др. Показатели онколо-гической службы Республики Казахстан за 2013 год (статистические материа-лы).Алматы, 2014.

9. Оганов Р.Г., Ольбинская Л.И., Смулевич А.Б. и др. результаты программы КОМПАС Государственным научно-исследовательским центром профилактической медицины МЗ РФ, НЦПЗ РАМН, ММА им. И.М. Сеченова. Кардиология 2004 1: 48-54

10. Русина Н.А. Адаптационные ресурсы пациентов онкологической клиники. Bulletin of Medical Internet Conferences, 2011.Vol.1.issue 7, P 92-94.

11. Caplan G, Sadoc В. «Клиническая психиатрия», 1999 г. Под ред. Т.Б. Дмит-риевой. Стр. 215 – 217.

12. Hamilton M. The assessment of depression states by rating// Br J.Med.Psychol.-1959.-Vol.32.- P.50-55.

13. Hamilton M. The assessment of anxiety states by rating// Br J.Med.Psychol.-1959.-Vol.32.- P.50-55.

173

СОЗДАНИЕ НОВОГО ПРОТИВОВОСПАЛИТЕЛЬНОГО СРЕДСТВА НА ОСНОВЕ ГОРЦА ПТИЧЬЕГО И ТЫСЯЧЕЛИСТНОГО

ТАВОЛГОЛИСТНОГО. Асатов С.И., Убайдуллаева Х.А.

Ташкентский фармацевтический институт, г. Ташкент Известно, что из общего числа лекарственных средств, применяемых в

медицинской практике, препараты из растений составляют свыше 40%. Приме-нение растительных препаратов в мировой медицинской практике имеет ус-тойчивою тенденцию к увеличению. По данным ВОЗ, по настоящее время свыше 65% население земли использует растение в качестве лекарственных средств. Основным преимуществом препаратов растительного происхождения средство действующих веществ к организму человека, практическое отсутствие побочных эффектов и возможность длительного применения.

Настои и отвары горца птичьего и тысячелетника таволголистного издав-на широко применяется в народной медицине. Трава горца птичьего обладает мочегонным, противовоспалительным, вяжущим, тонизирующим, кровооста-навливающим и желчегонным действием. Его препараты рекомендованы при заболеваниях почек и выводящих путей – нефритах, пиелонефритах, циститах, камнях в мочевом пузыре и почечнокаменной болезни и ряде других. Соцветие тысячелистника таволголистного, также широко применяется при различных заболеваниях желудочно-кишечного тракта, обладает выраженным мочегон-ным, противовоспалительным, противоязвенным и кровоостанавливающим действием. Такой широкий спектр биологической активности препаратов рас-тений обусловлен наличием в них большой группы разнообразных биологиче-ски активных соединений, макро и микроэлементов.

Предварительные фармакологические исследования показали, что экс-тракт смеси надземных частей горца птичьего тысячелистника таволголистного обладает более высокой биологической активностью, чем экстракты отдельно взятых растений, причем наилучшие результаты получены для экстрактов сме-си растений, взятых в соотношении 2 : 1. В медицинской практике широко применяются различные формы галеновых препаратов, среди которых сухие экстракты водных извлечений занимают одно из ведущих мест. Это связано с тем, что вода, как экстрагент, обладает хорошей растворяющей и извлекающей способностью для многих групп физиологически активных веществ, биологи-чески безвредна, доступна и химически индифферентна. Из сухих экстрактов легко получать твердую, дозированную, удобную лекарственную форму.

При разработке технологии сухого экстракта использовали растения, за-готовленные в Ташкентской области.

Методы. Для определения оптимальных технологических параметров процесса экстракции лекарственного растительного сырья определена основная группа факторов, влияющих на эффективность процесса. При этом изучены ос-новные технологические свойства сырья, в частности кинетика и набухание и набухаемость. Параметрами оптимизации были выбраны количество флаванои-дов в экстракте и общее количество экстрактивных веществ. Количество фла-

174

ваноидов, перешедших в экстракт определяли спектрофотометрически, а сумму экстрактивных веществ – по методике ГФ XI изд.

В экспериментах изучали влияние времени и кратности экстракции, температуры процесса, гидромодуля и степени измельченности спрея на выход суммы флаваноидов и экстрактивных веществ. Процесс проводили при темпе-ратурах 60, 80, и 100 0С в течении 30, 40, 60, 80, 100 и 120 мин. Гидромодуль процесса с учетом набухаемости сырья составляло 1 : 5; 1 : 10 и 1 : 15.

Для изучения влияния степени измельчения растительного материала на выход сухого экстракта, сырье измельчали до частиц, проходящих сквозь сито с диаметром отверстий 1,0; 2,0; 3,0; 5,0; 7,0 мм. Экстракцию сырья проводили при перемешивании, что позволяло значительно ускорить процесс. Сухой экс-тракт получали методом мацерации в 3 ступени.

Установлено, что наилучшие результаты даёт экстракция сырья при тем-пературе кипения экстрагента (1000С).

В связи с тем, что извлечения при экстрагировании растительного мате-риала с размерами частиц 1 мм и менее получалась с большим выходом балла-стных веществ и сильно замутненной, которую трудно было осветлять, мы от-казались от этой фракции.

Ниже приводим результаты экспериментов по изучению влияния времени и кратности экстракции на выход экстрактивных веществ. Экстракцию прово-дили при гидромодуле 1 : 15.

Таблица 1 Выход экстрактивных веществ в зависимости от времени

и кратности экстракции

Выход экстрактивных веществ в % сод. в сырье Времени экстракции. мин I-контактов фаз II-контактов фаз III-контактов фаз

20 3,17 3,05 0,23 40 16,78 10,68 0,81 60 56,39 21,47 1,93 80 66,85 23,16 1,98 100 67,34 23,65 1,98 120 67,55 23,78 1,97

Из результатов экспериментов следует, что оптимальными являются вре-

мя первой экстракции 80 мин, а второй 60 мин. Из за небольшого выхода от третьей экстракции целесообразно отказаться. Фракцию частиц сырья брали 1,0 ÷ 3,0 мм. Выход экстрактивных веществ составлял 90 % от его содержания в сырье.

Сухой экстракт получали распылительной сушкой предварительно час-тично упаренного извлечения. Он представлял собой тёмно коричневый гигро-скопичный порошок со специфическим запахом.

Также изучены технологические свойства сложносоставного сухого эк-тракта,выбран оптимальный состав и разработана технология для таблеточ-ной лекарственной формы. Обснована что, при получении таблеток необходимо

175

использовать метод влажного гранулирования, а в качестве связующего веще-ства 96% этиловый спирт.Из-за высокой гигроскопичности подобные порошки являются трудным в плане их таблетирования. Для достижения необходимых технологических свойств прессуемой массы необходимо было использование соответствующих композиций вспомогательных веществ. Оптимальный состав прессуемой массы состоит из: сухой эксракт – 0.25,крахмал – 0.095,Мкц (инте-роцель)- 0.090, лактоза -0.060. Технологические свойства прессуемой массы определяли согласно методикам ГФXI и соответствующей НД.Результаты представлены в таблице 2

Таблица 2 Технологические свойство таблетки горца птичьего

и тысячелистного таволголистного

Изучаемые показатели Единицы измерения Полученные результаты Отборичный состав +1000 +500-1000 -500+250 250+150 -150

Мкм,% 2.7 38.0 22.4 9.0 3.1

Сыпучесть 10-3 кг\сек 0.13 Сыпучая плотность Кг\м3 387 Прессуемость Н 43 Коэффициент уплотнеямости К 3.9 Остаточная влажность % 4.8 Угол естественного откоса Градус

Таблица 3

Качественные показателей таблеток горца птичьего и тысячелистного таволголистного

№ Наименование показателей Единица измерения

Лимит Полученные результаты

1 Отношение высоты табле-ток к диаметру

% 30-40 36

2 Средная масса и отклоне-ние от средней массы

% 5 0.501

3 Распадаемость мин до15 10 4 Прочность на излом Н 30 50

5 Прочность на истирание % 97-100 98.8 6 Растворение % 75 84

Необходимо отметить,полученные результаты показали что полученные

таблетки отвечают всем требованиям Государственной фармакопеи.Внешный вид таблетки темно- коричневый,поверхность плоская,по 0.5 г.

176

Выводы Разработан технология сухого экстракта и таблеток растений горца

птичьего и тысячелистника таволголистного взятых в соотношении 2 : 1 про-являет высокую противовоспалительную и обладает гемостатическим действи-ем.А также изучены биологический активность экстракта смеси надземных частей горца птичьего тысячелистника таволголистного.

Литература 1. Асатов С.И., Убайдуллаева Х.А. Технология сухого экстракта смеси надзем-

ных частей горца птичьего и тысячелистника таволголистного. Кластерные подходы фармацевтического союза: образование, наука и бизнес., Белгород 2012, – стр. 198 – 200.

2. Асатов С.И., Убайдуллаева Х.А. Технология и состав таблеток сухого экс-тракта растений горца птичьего и тысячелистника таволголистного. // Фармацевтиче-ский журнал- Ташкент, 2013.- №3.-С.55-58.

3. Алиев Х., Асатов С.И., Убайдуллаева Х.А. Биологическая активность таб-леток сухого экстракта растений горца птичьего и тысячелистника таволголистного. Журнал «Инфекция Иммунитет Фармакология» – 2014; № 4. стр.133-137.

177

ОСОБЕННОСТИ АНТИГИПЕРТЕНЗИВНОЙ ТЕРАПИИ ЛЕВОВРАЩАЮЩИМ S(-)-ЭНАНТИОМЕРОМ АМЛОДИПИНА

Базыка О.Е., Ильяш М.Г. ГУ ННЦ «Институт кардиологии им. акад. Н.Д. Стражеско», г. Киев Артериальная гипертензия (АГ) является одним из самых распространен-

ных заболеваний сердечно-сосудистой системы в популяции [1, 3, 4], ей свой-ствен высокий риск тяжелых поражений жизненно важных органов. Эпидемио-логические исследования продемонстрировали, что повышенное артериальное давление (АД) встречается почти у 40 % взрослого населения Украины, причем у 70 % больных АГ значения АД достигают более 159/99 мм рт. ст. [1, 3]. АГ считается ведущим фактором риска развития ишемической болезни сердца (ИБС), инсультов, почечной недостаточности и атеросклеротических пораже-ний периферических артерий, а также развития и прогрессирования хрониче-ской сердечной недостаточности (ХСН) [1, 3, 4]. Препаратами выбора для больных с АГ согласно рекомендациям Европейского общества гипертензии и Европейского общества кардиологов (2013) являются антагонисты кальция и диуретики [1]. Британское общество гипертензии рекомендует использовать эти две группы препаратов не только для пациентов с умеренной АГ, но и для всех больных с АГ после 55 лет, предпочитая их у таких пациентов ингибито-рам ангиотензинпревращающего фермента, блокаторам рецепторов ангиотен-зина II и бета-адреноблокаторам. В настоящее время считается, что антигипер-тензивная терапия должна обеспечивать эффективное снижение АД на протя-жении суток у максимального количества пациентов. Кроме того, подобный препарат должен обладать благоприятным профилем безопасности и быть ме-таболически нейтральным. Антигипертензивные средства с такими свойствами сегодня являются препаратами выбора при лечении пациентов с АГ. По коли-честву рандомизированных контролируемых исследований (PRAISE-1, PRAISE-2, PREVENT, ALLHAT, VALUE, ASCOT-BPLA, ACCOMPLISH и др.) амлодипин занимает ведущие позиции в лечении различных вариантов АГ. Об-ласть применения амлодипина при АГ достаточно широкая – у пациентов раз-личного возраста; при мягкой, умеренной и тяжелой формах АГ, как при неос-ложненной АГ, так и при АГ у лиц с хроническими формами ИБС, у пациентов с ХСН, сахарным диабетом, с паренхиматозными заболеваниями почек [2, 5, 6, 7, 8, 9]. У больных АГ амлодипин оказывает системный вазодилатирующий эффект, не нарушает сократимости миокарда и не влияет на проводимость, не происходит существенного увеличения ЧСС, не наблюдается активация ренин-ангиотензиновой и симпатической систем. Антигипертензивная эффективность монотерапии амлодипином при мягкой и умеренной АГ соответствует таковой для других базисных антигипертензивных препаратов и достигает 60-70%. На фоне терапии наблюдается устойчивое улучшение суточного профиля АД; при длительном применении (4-6 месяцев и более) развивается регрессия гипертро-фии левого желудочка (ЛЖ). Одним из важных эффектов препарата, подтвер-жденным в ряде крупных исследований, является снижение риска развития мозговых инсультов у лиц с АГ. У больных ИБС препарат оказывает ощутимое

178

коронародилатирующее действие, что увеличивает доставку крови к миокарду; уменьшает общее периферическое сопротивление сосудов и снижает пост-нагрузку ЛЖ, что уменьшает потребление кислорода миокардом [2, 5, 6, 7, 8, 9]. Кроме того, амлодипин обладает самостоятельным антиатеросклеротическим действием, что убедительно продемонстрировано в исследовании PREVENT. Клинические эффекты этого препарата при ИБС включают уменьшение коли-чества, интенсивности и продолжительности ангинальных эпизодов и эпизодов безболевой ишемии миокарда; при этом антиангинальное действие более вы-ражено по сравнению с рядом других АК (исследование CAPE-II). Препарат также способствует снижению риска развития коронарных осложнений у боль-ных ИБС (PREVENT).

Амлодипин используют в лечении АГ и стабильной ИБС у лиц с наличи-ем клинических проявлений ХСН (различной выраженности), а также у боль-ных с бессимптомной систолической и/или диастолической дисфункцией ЛЖ. Его положительные эффекты у таких больных наряду с вышеперечисленными антигипертензивными и противоишемическими включают: регрессию гипер-трофии ЛЖ; снижение жесткости миокарда и улучшение диастолической функции ЛЖ (исследование ELVERA); увеличение фракции изгнания ЛЖ (по некоторым данным, на 30%, преимущественно за счет снижения постнагрузки); умеренное уменьшение активности симпатической системы. В отличие от дру-гих классов, генераций препаратов АК для амлодипина убедительно продемон-стрировано отсутствие отрицательного влияния на выживаемость пациентов при ХСН (исследования PRAISE-1, PRAISE-2). Суммируя результаты различ-ных мультицентровых исследований, можно утверждать, что для амлодипина установлены: непосредственные благоприятные эффекты на АД и ангинальный синдром (в том числе на их суточные профили); выявлены многокомпонентные органопротекторные свойства (особенно вазопротекторные, а также кардио-, рено- и церебропротекторные); благоприятные эффекты на сердечно-сосудистый прогноз; достаточный уровень переносимости и безопасности. Та-ким образом, амлодипин показан при АГ независимо от возраста и пола; в виде монотерапии или в комбинациях; неосложненной эссенциальной АГ, хрониче-ских формах ИБС (антиангинальные, антиатеросклеротические эффекты, влия-ние на улучшение прогноза заболевания); сахарном диабете, метаболическом синдроме (метаболическая нейтральность, органопротекция); у пациентов с хроническими паренхиматозными заболеваниями почек (при проведении ком-бинированной терапии с ингибиторами АПФ или сартанами); с хронической обструктивной болезнью легких.

Используемый уже более 20 лет в лечении АГ и стенокардии, амлодипин является рацемической смесью его S- и R-энантиомеров. Установлено, что спо-собность блокировать медленные каналы L-типа в гладкомышечных клетках сосудов, лежащая в основе терапевтического действия данного препарата, при-суща только его S-энантиомеру, в то время как его R-энантиомер в этом плане в 1000 раз менее активен, то есть практически лишен таких свойств [5, 7]. В то же время R-изомер не является фармакологически инертным, поскольку, в отличие от S-изомера, способен стимулировать синтез NO эндотелиальными клетками

179

через кининзависимый механизм. Установлено, что чрезмерная дилатация пре-капиллярно-артериолярного звена сосудов нижних конечностей, обусловленная избыточным образованием NO, нивелирует реализацию важного физиологиче-ского механизма, предупреждающего развитие отеков тканей нижних конечно-стей при нахождении тела в вертикальном положении – так называемого пре-капиллярного постурального вазоконстрикторного рефлекса, что обуславливает побочное действие амлодипина в виде периферических отеков, развивающихся в дозозависимом порядке по различным данным у 9-32% получающих его па-циентов, чаще пожилых [6, 7]. В многоцентровом исследовании SESA после переключения больных АГ с периферическими отеками на фоне приема обыч-ного амлодипина (в дозе 10 мг/сут) на терапию S-амлодипином (в дозе 5 мг/сут) отеки исчезли у 98,7 % при сохранении прежнего антигипертензивного эффек-та. Аналогичные результаты были получены в другом клиническом исследова-нии, в котором замена амлодипина-рацемата (5 мг/сут) у пациентов с побочны-ми реакциями (ПР) терапии в виде отеков на S-амлодипин (2,5 мг/сут) обусло-вила их исчезновение у 98,4 % больных [7]. В сравнительном исследовании S-амлодипина и рацемического амлодипина, выполненном в Украине, частота отеков на фоне 12-недельного лечения в вышеуказанных группах составила 1,6 и 7,8% соответственно. Частота появления периферических отеков на фоне ле-чения S-амлодипином в двух крупных постмаркетинговых исследованиях со-ставила около 0,8%. При этом, по данным 4-недельного наблюдения, антиги-пертензивная активность S-амлодипина в дозах 2,5 и 5 мг/сут оказалась эквива-лентной таковой для амлодипина-рацемата, принимаемого вдвое большими су-точными дозами – 5 и 10 мг соответственно. Показано, что, как и рацемический амлодипин, S-амлодипин оказывает отчетливое антиангинальное и антиишеми-ческое действие, объективизированное данными нагрузочного теста и суточно-го холтеровского мониторинга электрокардиограммы.Следует отметить, что в испытании SESA на фоне приема S-амлодипина отмечена предельно низкая частота возникновения тахикардии у 0,05% больных, что значительно ниже, чем при приеме рацемического амлодипина (0,5% – исследование САРЕ, что объясняют более продолжительным периодом полужизни S-амлодипина в плазме по сравнению с рацематом [6, 7], что предполагает (помимо потенци-ально большей длительности фармакодинамического эффекта) более плавный профиль фармакокинетической кривой, снижающий вероятность значимого рефлекторного учащения сердечного ритма. В качестве фактора, предраспола-гающего к большей безопасности лечения S-энантиомером амлодипина, рас-сматривается и то, что его клиренс подвержен меньшим индивидуальным ва-риациям, нежели клиренс R-изомера

Таким образом, именно левовращающий S(-)-энантиомер амлодипина имеет сосудорасширяющее действие и имеет ряд важных преимуществ перед рацематом: доза S-амлодипина може быть снижена до 2,5 мг сравнительно с 5 мг рацемического препарата; S-амлодипин имеет большую продолжитель-ность полувыведения (49,6 час в сравнении с 34,9 час. для R-амлодипина), а его клиренс имеет менее индивидуальные колебания, чем клиренс R-изомера; S-ам-лодипин имеет значительно меньшую частоту развития ПР (1,6 %), в частности

180

отеков нижних конечностей. Установлено, что R-амлодипин способствует чре-змерному образованию оксида азота, вследствием чего является дилатация пре-капилярно-артериолярного звена сосудов нижних конечностей, из-за которого изменяется прекапилярный постуральный вазоконстрикторный рефлекс. Этот важный механизм предотвращает развитие отеков при вертикальном положе-нии тела.

Учитывая вышесказанное, левовращающий S(-)-энантиомер амлодипина удовлетворяет всем требованиям для современных антигипертензивных средств.

Литература 1. Клінічні рекомендації з артеріальної гіпертензії ESH/ESC 2013 року // Арте-

ріальна гіпертензія.- 2013.-№ 4 (30). – С. 61-167. 2. Поливода С.Н., Черепок А.А. Влияние амлодипина на функцию эндотелия у

больных c гипертонической болезнью: клинические эффекты и патофизиологические механизмы // Укр. кардіол. журн. – 2007. – № 4. – С. 21-24.

3. Робоча група з артеріальної гіпертензії Української асоціації кардіологів. Рекомендації Української Асоціації кардіологів з профілактики та лікування артеріа-льної гіпертензії.- К.: ПП ПМБ. – 2012. – 80с.

4. Свищенко Е.П., Коваленко В.Н. Гипертоническая болезнь. К., Либідь. – 2012.-503с.

5 Сиренко Ю.Н. Амлодипин – по-прежнему первая позиция в классе антагони-стов кальция по критериям доказательной медицины // «Здоров’я України».- 2005. – №8. – с.1-2

6. Хомяк Н.В., Мамчур В.И., Опрышко В.И., Зленко Е.Т., Коваленко Е.Ю. S-амлодипин: новое решение проблемы лечения гипертензии и ишемической болезни сердца. – Ліки України, 2006.

7. Pathak L., Hiremath, Kerkar P.G., Manade V.G. Multicentric, clinical trial of S-Amlodipine 2.5 mg versus Amlodipine 5 mg in the treatment of mild to moderate hyper-tension--a randomized, double-blind clinical trial. J Assoc Physicians India. 2004 Mar;52: 197-202.

8. Julius S., Kjeldsen S.E., Weber M., for the VALUE trial group. Outcomes in hy-pertensive patients at high cardiovascular risk treated with regimens based on valsartan or amlodipine: the VALUE randomized trial. Lancet. 2004; 363: 2022-2031.

9. The ALLHAT Officers and Coordinators for the ALLHAT Collaborative Group. Major outcomes in high-risk hypertensive patients randomized to angiotensin converting enzyme inhibitor or calcium channel blocker vs diuretic. The Antihypertensive and Lipid-Lowering Treatment to Prevent Heart Attack Trial (ALLHAT). JAMA. 2002; 288: 1981-1997

181

КЛІНІКО-СТАТИСТИЧНИЙ «ПОРТРЕТ» ЖІНОК РЕПРОДУКТИВНОГО ВІКУ З ГІПЕРПЛАСТИЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ

ЕНДОМЕТРІЯ Бенюк В.О., Гончаренко В.М., Строкань А.М.,

Ярмак В.С., Полупанова Ю.П. Національний медичний університет імені О.О.Богомольця, м.Київ

Клінічна лікарня «Феофанія», м.Київ Актуальність проблеми гіперпластичних процесів ендометрію (ГПЕ) не

втрачає свого значення як з позицій профілактики раку ендометрія, так і з пози-цій відновлення і збереження репродуктивної функції.

Саме гіперпластичні процеси ендометрію у 50% випадків стають причи-ною розвитку раку ендометрію, при цьому слід відмітити, що частота адено-карциноми ендометрія, що займає перше місце серед злоякісних новоутворень жіночої статевої системи, не тільки залишається високою, але і останнім часом має тенденцію до істотного зростання в багатьох країнах світу, у тому числі і в Україні, і, згідно довгострокового прогнозу, не буде зменшуватись найближчим часом (1,2,3).

Також, висока частота рецидивів гіперпластичних процесів ендометрію, можливість їх малігнізації вимагають подальшого вивчення цієї проблеми, сис-тематизації накопиченого клінічного матеріалу та пошук нових діагностичних детермінант даної патології (4,5).

Метою нашого дослідження було визначення прогностичних факторів розвитку гіперпластичних процесів ендометрію у жінок репродуктивного віку.

Матеріали та методи дослідження. Проведено клініко-статистичний аналіз медичної документації (історії хвороби, індивідуальні амбулаторні карт-ки) 186 жінок з патологією ендометрія у віці від 18 до 45 років, що проходили лікування в Центрі загальної гінекології, гінекологічної ендокринології та ре-продуктивної медицини Клінічної лікарні «Феофанія», жіночої консультації ДНУ «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» ДУС, Міському пологовому будинку №3.

Після уточнення діагнозу нами були сформовані групи хворих – група №1 – жінки з простою гіперплазією ендометрія (ГЕ) без атипії – 93 (50,0%) спо-стереження, група №2 – хворі з комплексною (аденоматозною) гіпеплазією ен-дометрія без атипії – 15 (8,0%) спостережень, група №3 – жінки з простою гі-перплазією ендометрія з атипією – 15 (8,0%) спостережень, група №4 – хворі з комплексною (аденоматозною) гіпеплазією ендометрія з атипією – 12 (6,4%) спостережень, група №5 – жінки з поліпозом ендометрія – 51 (27,4%) спосте-реження. Як показали дослідження, вік жінок з ГПЕ репродуктивного віку склав від 22 до 45 років, середній вік склав – 38,6±3,2 років. Контрольна група в кількості 30 спостережень була сформована з жінок репродуктивного віку, які проходили щорічну диспансеризацію, середній вік в даній групі склав – 36,6±4,1 років.

Результати та їх обговорення. Проведено аналіз впливу соціальних фак-торів на виникнення доброякісної патології ендометрію у жінок репродуктив-

182

ного віку, який показав, що найбільший відсоток жінок з ГПЕ було представле-но службовцями, викладачами шкіл та ВУЗів та офісними працівниками – 68,5% (124 жінок) з інтелектуально-розумовою працею та нервово-психічним навантаженням на робочому місці. Інші групи було представлено – домогоспо-дарки 12,1% (22 спостереження), працюючі на промислових підприємствах -11,6% (21 спостереження), працівники агропромислового комплексу-7,8 (14 спостережень).

Аналіз даних, що характеризують менструальну функцію у жінок репро-дуктивного віку показав, що у 55 (29,5%) жінок із ГПЕ у репродуктивному віці спостерігалося менархе до 12 років, та у 40 (21,5%) менархе спостерігалося піс-ля 14 років, що значно більше ніж показники контрольної групи – 6 (20,6%) та 2 (6,6%) спостережень відповідно. Таким чином, для жінок з патологією ендоме-трія, характерний достовірно більш раніший початок менархе (до 12 років) та менархе після 14 років, що можливо розглядати як характерний ознак даної па-тології, а також може вказувати про наявність гормональних порушень та слу-жити фоном для подальшого формування патології ендометрія в майбутньому.

Встановлений високий відсоток жінок в групах дослідження з тривалим становленням менструальної функції у співвідношенні до контрольної групи. Так, тривалість становлення менструальної функції більш 2-х років спостері-галася у 1 групі у 26 (27,9%) хворих, в 2 групі у 5 (33,3%), у 3 (20,0%) жінок третьої групи, у 5 (41,6%) хворих 4 групи та 14 (36,4%) жінок п’ятої групи, тоді як в контрольній групі тривалість становлення менструального циклу більше 2 років спостерігалася лише у 2 (6,6%) (p<0,05).

Вивчення особливостей менструальної функції довів на велику частоту її розладів у жінок з ГПЕ. Для даної категорії хворих було характерним наявність метрорагій – 117(62,9%) жінок від з загальної кількості хворих. Менорагія зу-стрічалася найчастіше у першій 62(66,6%) спостереження, у другій групі – 11(73,3%) жінок – та у групі з поліпами ендометрія – 29 (56,8%) випадків. Ха-рактерним порушенням менструальної функції для всіх хворих з ГПЕ було на-явність ациклічних маткових кровотеч на фоні затримки менструації – 63 (33,9%) спостереження, що було характерно для багатьох жінок та не спостері-галося у контрольній групі.

При вивченні репродуктивного анамнезу спостерігали наступні особли-вості – середня кількість пологів в контрольній групі була 1,9±0,2 в группах до-слідження 1,6-1,7 пологів на 1 жінку. Звертає на себе увагу велика кількість ме-дичних абортів в группах спостереження (середня 2,5± 0,3), так показник кіль-кості абортів на 1 жінку в групі склав – 2,9±0,2, тоді як в групі контролю лише 1,8±0,1. Максимальні значення данного показника спостерігали у групі №5 – з поліпозом ендометрія – 2,9±0,3 та в групі з комплексною атиповою гіперплазі-єю – 2,6±0,4. Аналіз перебігу вагітності в групах дослідження виявив високий відсоток самовільних викиднів у порівнянні з контрольною групою. Так, в кон-трольній групі цей показник був – 2 (6,6%) спостереження), в групі з поліпозом ендометрія – 12 (23,5%) жінки, та 16 (16,1%) пацієнток в групі з простою не-атиповою гіпеплазією ендометрія.

183

Аналізуючи анамнестичні дані перебігу вагітності і результати пологів у жінок з ГПЕ звертає на себе увагу частота ускладнень гестаціі та пологів. Вста-новлено, що провідною патологією перебігу вагітності була загроза перериван-ня вагітності 23 (24,7%) спостереження в першій групі, по 3 (20%) в другій та третій групах, 3 (25%) в четвертій групі та максимальний показник було визна-чено в п’ятій групі -13(25,5%) жінок. Таким чином, можливо говорити про на-явність фонового порушення гормонального гомеостазу, який мав вплив і на перебіг вагітності. З іншого боку, висока частота загрози переривання вагітнос-ті та септичних ускладнень в групі з поліпозом ендометрія можуть мати не тільки гормональну природу, но і інфекційний ґенез, що ще раз доказую бага-тофакторність патогенезу поліпозу едометрію.

Одним з важливих факторів, які впливають на перебіг та лікувальну так-тику є перенесені та супутні гінекологічні та соматичні захворювання. Особли-вої уваги заслуговує аналіз структури та частоти генітальної патології у жінок груп дослідження. З загальної кількості хворих (186 спостережень – 100%) які перебували в репродуктивному віці у 97 (48,9%) жінок в анамнезі мали одне гі-некологічне захворювання, у 54 (29,0%) жінок спостерігали два гінекологічних захворювання та у 28 (15,1%) пацієнток було відмічено наявність трьох та бі-льше гінекологічних захворювань.

Аналіз перебігу ГПЕ було встановлено висока частота рецидивуючого перебігу після проведеного лікування, що було причиною багаторазових внут-ришньоматкових втручань (окреме вишкрібання стінок матки та церві кального каналу) та курсів гормональної терапії. Найчастіше рецидив ГПЕ спостерігався у п’ятій групі (жінки з поліпозом ендометрія) – 18 (35,3%) спостережень, в дру-гій групі (хворі з комплексною ГПЕ без атипії) – 5 (33,3%) спостережень, при цьому найбільший відсоток наявності 2-3 внутришньоматкових втручань спо-стерігали саме в п’ятій групі – 8 (15,7%), відповідно.

Наявність у жінок з ГПЕ лейоміоми матки спостерігали в першій групі у 26 (27,9%) жінок, в другій групі у 5 (33,3%) пацієнток, в третій групі у 4 (26,6%) спостереження та в п’ятій у 12 (23,3%) жінок. Також, слід зазначити наявність сполучення лейоміоми матки з аденоміозом – 19 (10,2%) спостережень, що клі-нічно проявлялося масивними матковими кровотечами та рецидивуючим пере-бігом захворювання.

Аденоміоз на фоні ГПЕ спостерігався достатньо часто з максимальними значеннями у першій та в п’ятій групі – 24 (25,8%) та 11 (21,6%) спостережень відповідно. Даний факт на нашу думку обумовлений загальністю патогенезу проліферативних процесів ендо- та міометрію. Хронічні запальні захворювання матки та додатків в групах дослідження статистично зустрічалися частіше при порівнянні з групою контрою, при цьому найчастіше зустрічалися у групі з по-ліпозом ендометрію – 29(56,9%).

Особливу увагу ми звернули на високу частоту наявності дисгормональ-них захворювань молочних залоз у жінок з ГПЕ, що було статистично доведено в порівнянні з групою контролю. Середній показник наявності патології молоч-них залоз склав – 52 (27,9%) спостережень проти показника в контрольній групі – 3 (9,9%) відповідно. Майже кожна третя жінка першої групи – 30 (32,2%) ма-

184

ли залозисто-кістозну мастопатію молочних залоз, при цьому вузлові форми спостерігалися у 5 (5,4%) пацієнток, що було приводом для оперативного ліку-вання. Високий відсоток наявності фіброзно-кістозної мастопатіі також спосте-рігали у жінок другої та третьої груп – 4 (26,6%) та 4 (26,6%) спостереження відповідно.

Доброякісні новоутворення яєчників статистично достовірно зустрічалися частіше в групах дослідження в порівнянні з групою контролю, середній показ-ник склав – 25 (13,5%) спостереження, тоді як в групі контролю – 1 (3,3%), що було статистично достовірним.

Аналіз преморбідного фону, наявності дитячих захворювань у дитинстві, вивчення супутньої патології дозволило виявити низький індекс здоров’я у гру-пи жінок груп дослідження у порівнянні з контрольною групою.

Вивчення частоти перенесення дитячих інфекцій (кір, краснуха, вітряна віспа, скарлатина, в різних сполученнях), у дитинстві виявило наявність високої частоти (91,2%-100%), але ці данні достовірно не відрізнялися від показника контрольної групи – 27 (90,0%) спостережень.

Встановлено, що у 159 (85,4%) було виявлено одне або два хронічних за-хворювання в анамнезі. Найбільш частими супутніми екстрагенітальними за-хворюваннями в репродуктивному віці були захворювання гепатобіларного комплексу – у вигляді хронічного холецисто-панкреатиту – з максимальними значеннями в п’ятій групі – 8 (15,7%) спостережень та в перший групі – 17 (17,2%) жінок. Також, достатньо часто спостерігали наявність хронічного гаст-риту від 8,6% до 13,7% хворих в групах. Звертає на себе увагу висока частота наявності варикозної хвороби вен нижніх кінцівок. Середній показник наявнос-ті даної патології по віковій групі склав 22 (11,8%) в порівнянні з групою конт-ролю – 2 (6,6%). Високий відсоток даної патології спостерігали у жінок першої, четвертої та п’ятої груп дослідження, що принципово впливало на попередню лікувальну тактику даних хворих. Гіпертонічна хвороба в репродуктивному віці спостерігалася у 11,8% хворих, ішемічна хвороба зустрічалася достатньо рідко –1,6%, але їх наявність визначала індивідуалізацію лікування даних хворих.

Одним з важливих складових визначення тактики лікування, на нашу ду-мку, є наявність анемії, її ступінь та тривалість. Найчастіше анемізацію хворих ми спостерігали в п’ятій групі – 8 (15,7%) спостережень, в другій та першій групах – 11 (11,8%) та 2 (13,3%) спостереження відповідно. Особливо слід за-значити, що найбільш тяжкі випадки анемії спостерігали у жінок з рецидивую-чим перебігом ГПЕ та при сполученні з лейоміомою матки та аденоміозом.

Високий відсоток наявності нейро-циркуляторної дистонії -13,9% від за-гальної кількості хворих з ГПЕ в репродуктивному віці вказує на порушення адаптаційних механізмів, та як наслідок нейро-ендокринної дисфункції.

Вивчення патології ендокринної системи виявило високу частоту зустрі-чаємості захворювань щитоподібної залози – 36 (19,4%) жінок мали дану пато-логію. Так, еутиреоїдний зоб найчастіше зустрічався у хворих першої, другої, четвертої та п’ятої груп з середнім значенням по віковій групі – 20 (10,7%) про-ти 2 (6,6%) в контрольній групі. Особливий інтерес, на нашу думку, був до ста-ну гіпотиреозу, оскільки саме ця патологія значно впливає на процеси основно-

185

го обміну та ендокринно – іммуного гомеостазу. Найчастіше гіпотіпеоз зустрі-чався у хворих четвертої групи (жінки з комплексною ГЕ з атипією) – 2 (16,6%) спостереження та хворі першої групи (пацієнтки з простою ГЕ без атипії) -8 (8,6%). Середній показник наявності гипотиреозу по віковій групі склав – 15 (8,1%) спостережень, що значно більше в порівнянні з котнрольною групою -1 (3,3%) відповідно.

Захворювання нервової системи у жінок групи спостереження були пред-ставлені астено-невротичним синдромом та депресивним станом. Найчастіше ця патологія зустрічалася у хворих другої, третьої та п’ятої груп. Середній по-казник наявності даної патології склав 17 (9,1%) спостережень проти 1 (3,3%) в групі контролю. Особливо слід зазначити, що жінки з рецедивуючим перебігом ГПЕ, особливо на фоні сполучення з аденоміозом та лейоміомою матки мали самий високий відсоток астено-невротичних розладів, що обов’язково потребу-вало додаткової психоневрологічної корекції та відповідної терапії.

З метою визначення метаболічних порушень було проведено дослідження індексу маси тіла у пацієнток груп дослідження та контрольної групи згідно критеріям Міжнародної діабетичної федерації (2005р.). Було встановлено, що з 186 хворих на ГПЕ лише 2 (0,01%) мали недостатність маси тіла. Нормальну вагу тіла мали 66 (35,5%) хворих, предожиряння спостерігалося у 54(29,1%) хворих. Ожиріння І ступеню мали – 38 (15,1%) хворих, з максимальною кількі-стю хворих у другій групі – 3(20%) спостереження. Ожиріння ІІ ступеню було визначено у 20 (10,7%) хворих та ожиріння ІІІ ступеня спостерігалося у 6 (3,2%). Також, слід зазначити що абдомінальний (андроїдний) тип ожиріння мали 21,6% (39 спостережень). Дана категорія хворих потребувала індивідуалі-зації лікування з залученням лікарів суміжних професій – ендокринолога, пси-хотерапевта та дієтолога. Показники наявності ожиріння статистично достовір-но були більше в групах спостереження в порівнянні з контрольною групою, що дає підґрунтя говорити про патогенетичні паралелі розвитку ГПЕ та мета-болічних порушень.

Клініко-статистичний аналіз показав, що групу підвищеного ризику по розвитку гіперпластичних процесів ендометрія складають жінки у яких спосте-рігалося раннє або пізнє menarche, тривалість періоду становлення менструаль-ного циклу у яких складав більше 2 років. Дослідження гінекологічного анам-незу вказало, що в групу підвищеного ризику по розвитку ГПЕ входять жінки з порушенням менструального циклу (метрорагії, менометроррагії,), з наявністю проліферативних процесів матки (лейоміома матки), аденомізу та хронічних за-пальних процесів матки та її додатків. Також, було встановлено, що для жінок з ГПЕ було характерно наявність великої кількості медичних абортів та внутри-шньоматкових втручань та мала кількість пологів по відношенню до групи кон-тролю. Вивчення акушерського анамнезу показало, що для жінок з ГПЕ було характерним наявність високого відсотку загрози переривання вагітності на ранніх термінах – 24,2%.

Дослідження структури соматичної патології хворих репродуктивного ві-ку встановило, що 159 (85,4%) хворих мали одне або два хронічних захворю-вання в анамнезі. Найчастіше у жінок з ГПЕ в репродуктивному віці спостері-

186

галися захворювання гепато-біліарного комплексу 19,9%, гіпохромна постге-морагічна анемія – 12,4%, патологія щитоподібної залози – 19,4%, ожиріння – 29,0%, доброякісні захворювання молочних залоз – 27,9%.

Висновки Таким чином, встановлені клініко-анамнестичні особливості які характе-

рні для жінок репродуктивного віку з гіперпластичними процесами ендометрія, що дозволяє визначити групу високого ризику по розвитку даної патології, своєчасно провести профілактичні і лікувально-діагностичні заходи.

Література 1. Бенюк В.О. Сучасні аспекти діагностики гіперпластичних процесів ендоме-

трію у жінок репродуктивного віку / Бенюк В.О., Курочка В.В., Винярський Я.М., Гончаренко В.М. // Таврический медико-биологический вестник. – 2011. Том 15,- № 2. – С. 20.

2. Бенюк В.О. Діагностичний алгоритм втурішньоматкової патології із засто-суванням гістероскопії у жінок репродуктивного віку / Бенюк В.О., Курочка В.В., Ви-нярський Я.М., Гончаренко В.М. // Здоровье женщины. – 2009. – № 6 (42). – С. 54-56.

3. Запорожан В.Н. Современная диагностика и лечение гиперпластических процесов ендометрия / Запорожан В.Н., Татарчук Т.Ф. // Репродуктивная ендокрино-логия. – 2012. –№ 1 (3). – С. 5-12.

4. Обоскалова Т.А. Оказание медицинской помощи с гиперпластическими процессами эндометрия / Обоскалова Т.А., Глухов Е.Ю., Нефф Е.И., Скорнякова М.Н. // – Екатеринбург, 2008 – 71 с.

5. Personalized treatment strategy for atypical endometrial hyperplasia with regards to age, comorbidities and endometrial receptor status [електронний ресурс ] / Beniuk V., Vyniarsky Y., Goncharenko V. // EPMA Journal 2014, 5/ (Suppl 1) :A40. Режим доступу до журн. http://www.epmajournal.com/content/5/S1/A40/abstract

187

ДІАГНОСТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ВИЗНАЧЕННЯ ІНТЕРЛЕЙКІНУ -1β У ЖІНОК З ГІПЕРПРОЛІФЕРАТИВНИМИ

ПРОЦЕСАМИ ЕНДОМЕТРІЮ Бенюк В.О., Курченко А.І., Гончаренко В.М., Строкань А.М.

Національний медичний університет імені О.О.Богомольця, м.Київ Клінічна лікарня «Феофанія», м.Київ

Проблема діагностики гіперплазії ендометрія викликає підвищений нау-

ковий та практичний інтерес, даний факт обумовлений високою частотою малі-гнізації, оскільки в 30-50% випадків раку ендометрія розвивається на тлі гіпер-пластичних процесів. Крім того, гіперпроліферативні процеси ендометрія є час-тою причиною виникнення аномальних маткових кровотеч, частота яких стано-вить 10-25% серед гінекологічних захворювань [1,2,4].

Відомо, що однією з важливих складових в патогенезі проліферативних процесів та раку є порушення процесів імунного захисту, втрата балансу між процесами проліферації та апоптозу [5]. Важливим фактором забезпечення ефективної роботи імунної системи є біологічно активні речовини пептидної природи – цитокіни, які коригують широкий спектр імунних реакцій [6]. Одним з важливих імунних цитокинів є інтерлейкін – 1β, який активує практично усі типи клітин, що беруть участь у формуванні локальної запальній реакції, вклю-чаючи фібробласти, ендотелій, макрофаги лейкоцити крові. Тому, визначення нових патогенетичних механізмів розвитку раку та гіперпластичних процесів ендометрію, в тому числі і імунологічних, розробка нових діагностичних підходів сприятиме поліпшенню результатів лікування жінок з даною патоло-гією [3, 2].

Метою нашого дослідження було вивчення рівня інтерлейкіну – 1β в зми-вах з порожнини матки у жінок з патологією ендометрію.

Матеріали та методи. Нами обстежено 132 жінки, які знаходились на лі-куванні у Центрі загальної гінекології клінічної лікарні «Феофанія». Вік жінок, які увійшли до групи спостереження коливався від 22 до 83 років і у середньо-му склав 46,0±8,3 років. Згідно поставленої мети, хворі розділені на 6 груп, пе-рша група – хворі з простою гіперплазією ендометрію (ГПЕ, n=28 (21,2%), дру-гу групу склали хворі з простою ГПЕ з атипією (n=24 (10,4%), третя група була представлена хворими на комплексну ГПЕ без атипії (n=24 (10,4%), 25 (13,6%) жінок з комплексною (аденоматозною) гіперплазією ендометрія з атипією скла-ли четверту групу, п’ята група – 31 (25,5%) спостережень – жінки з поліпозом ендометрія (ПЕ) та шоста група – 24 (10,4%) жінки з раком ендометрія (адено-карциномою). В шосту групу включені хворі тільки з 1а стадією раку ендомет-рія. Також, нами було проведено розподіл обстежених жінок за віковими пері-одами, так в репродуктивному періоді знаходилося 46 (34,8%) жінок, в преме-нопаузальному 41 (31,1%) та в постменопаузальному 45 (34,8%) спостережень.

Враховуючи наявність вікових особливостей в імунному та нейро-ендо-кринному статусах хворих групу контролю (n=36) ми сформували з трьох під-груп, які включали по 12 жінок кожного вікового періоду. Усім хворим прово-дилося загальноклінічне обстеження згідно регламентуючих наказів МОЗ Укра-

188

їни. Діагностичний пошук проводився за рахунок ультразвукового дослідження з подальшим виконанням роздільного вишкрібання стінок матки та цервікаль-ного каналу, гістерорезектоскопії. Отриманий матеріал піддавався гістологіч-ному дослідженню, в залежності від результатів – застосовували диференційо-вану лікувальну тактика. Показаннями для госпіталізації служили дані трансва-гінального ультразвукового дослідження органів малого тазу (УЗД-ознаки ГПЕ або ПЕ). Усім пацієнткам проведена гістероскопія з подальшим виконанням ді-агностичного вишкрібання стінок порожнини матки та цервікального каналу. Безпосередньо перед проведенням гістероскопії проводили забір змиву з поро-жнини матки. Без розширення цервікального каналу, за допомогою шприца та дитячого одноразового катетера Фолея, в порожнину матки вводили 2-3 мл те-плого фізіологічного розчину, рідину аспірували, після чого проводили її замо-розку у контейнері при -15С. Визначення концентрації ФНП проводили твер-дофазним імуноферментним методом за допомогою комерційних наборів реа-гентів виробництва ТОВ «Цитокін» (Санкт-Петербург). Статистичну обробку результатів проводили за загальноприйнятими методиками з використанням критерію Стьюдента.

Результати та їх обговорення. Аналіз вмісту ІЛ-1β у вікових групах ко-нтролю не встановив статистичної різниці. Вміст даного цитокіну у змивах з порожнини матки у жінок з простою неатиповою гіпеплазією ендометрія пока-зав збільшення його рівня майже в 2 рази у всіх вікових групах. Односпрямова-ну тенденцію ми спостерігали у жінок комплексною гіперплазією без атипії та з простою ГПЕ з атипією, але ступінь підвищення рівня ІЛ-1β був від 100 до 300%.

Вміст ІЛ-1β у змивах з порожнини матки у хворих раком ендометрію пе-ревищував рівень контрольної групи у 24- 25 разів, при цьому ця тенденція спостерігалась у всіх вікових групах. Принциповим питанням було визначити різницю рівня ІЛ-1β у групі з раком ендометрію та комплексною ГПЕ з атипі-єю, що на нашу думку дає можливість застосувати визначення рівня цитокинів для диференційної діагностики внутришньоматкової патології. Так за нашими даними рівень ІЛ-1β при розвитку раку ендометрію був вище ніж при ком-плексній ГПЕ з атипією в 1,7 разів вище у репродуктивному віці, 1,8 рази вище у хворих преманопаузального віку та 1,3 рази у жінок постменопаузального віку.

Вміст ІЛ-1β в змивах з порожнини матки у жінок з поліпозом ендометрія був підвищеним в 9-10разів, але не мав такі високі показники як при зло-якісному процесі ендометрію, характеризувався широкою вариабільністтю зна-чень.

189

Малюнок 1. Вміст ІЛ-1β – в змивах з порожнини матки жінок груп дослідження (пкг/мл).

Висновки В умовах розвитку гіперпроліферативних процесів ендометрію спостері-

гається підвищення рівня прозапального цитокіну ІЛ-1 β, вміст якого у змивах з порожнини матки прямо пропорціональний ступеню патологічної трансформа-ції едометрію. При злоякісній трансформації ендометрія спостерігається значне локальне збільшення прозапального цитокіну ІЛ-1 β в порожнині матки, що ха-рактеризує максимальну активацію імунних захисних механізмів та збільшен-ням його рівня в 25 разів.

Визначення рівня прозапального цитокіну ІЛ-1β в змивах з порожнини матки може бути застосовано при визначенні характеру внутрішньоматкової патології та критерієм ефективності консервативного етапу терапії.

Список літератури: 1. Запорожан В.Н. Современная диагностика и лечение гиперпластических

процесов ендометрия / Запорожан В.Н., Татарчук Т.Ф., Дубинина В.Г., Косей Н.В. // Репродуктивная эндокринология. – 2012. –№ 1 (3). – С. 5-12.

2. Бенюк В.А. Внутриматочная патология / Бенюк В.А., Винярський Я.М., Гончаренко В.Н. Кувита Ю.В., Никонюк Т.В., Усевич И.А. // Справочник врача. «Ги-неколог»–К. ООО Библиотека «Здоровье Украины», 2013. – № 6 (42). – 206с.

3. Дубинина В.Г. Прогнозування і рання діагностика пухлинних захворювань ендометрія. / Дубинина В.Г. – /Автореферат на здобуття ступеня доктора мед наук.- Київ, 2007.

190

4. Beniuk V/ Personalized treatment strategy for atypical endometrial hyperplasia with regards to age, comorbidities and endometrial receptor status [електронний ресурс ] / Beniuk V., Vyniarsky Y., Goncharenko V. // EPMA Journal 2014, 5/ (Suppl 1):A40. Ре-жим доступу до журн. http://www.epmajournal.com/content/5/S1/A40/abstract.

5. Beniuk V /Assessment of endometrial receptor systems for PPPM approach for endometrial hyperplasia in reproductive age women [електронний ресурс] // Vasyl A Be-niuk, Yaroslav M Vyniarskyi, Sergiy M Bashynskyi and Rostyslav V Bubnov:. EPMA Journal 2014, 5 (Suppl-1): A40. Режим доступу до журн. http://www.epmajournal.com/ content/5/S1/A39/abstract

6. Бенюк В.О. Діагностичний алгоритм втурішньоматкової патології із засто-суванням гістероскопії у жінок репродуктивного віку / Бенюк В.О., Курочка В.В., Ви-нярський Я.М., Гончаренко В.М. // Здоровье женщины. – 2009. – № 6 (42). – С. 54-56.

191

ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТТЯ З БЕЗПЕЧНОСТІ ФАРМАКОТЕРАПІЇ ПІД ЧАС СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ ПРОВІЗОРІВ З ФАХУ «ОРГАНІЗАЦІЯ І

УПРАВЛЯННЯ ФАРМАЦІЄЮ» Білай І.М., Дарій В.І., Гетало О.В., Демченко В.О., Красько М.П.,

Остапенко А.О. Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя

Поштовхом для розглядання проблеми безпечного застосування лікарськ-

их засобів стала «талідомідова трагедія» у 1961 р., виявлення розвитку «грей-синдрому» у дітей при застосуванні хлорамфеніколу, заборона в 1971 році за-стосування діетілстільбестролу у зв'язку з розвитком пухлин в статевих органах дівчаток, матері яких застосовували цей препарат. Це стало причиною зосере-дження зусилля на заходах, котрі б надійно забезпечили безпеку пацієнтів.

У зв'язку з цим проблема безпеки лікарських препаратів стає все більш актуальною у всьому світі. Проблема ускладнень фармакотерапії однаково важ-лива як для лікарів, так і провізорів, які повинні орієнтуватися в колі питань, пов'язаних з призначенням і застосуванням лікарських засобів. Провізор пови-нен здійснювати повноцінну фармацевтичну опіку, яка має на увазі прийняття відповідальності перед конкретним пацієнтом за результат лікування лікарськи-ми препаратами, що включає не тільки раціональний вибір лікарського засобу, оптимальної лікарської форми, шляхів введення, грамотного комбінування лі-карських речовин, а й облік та попередження ускладнень фармакотерапії. Згід-но з визначенням ВООЗ до побічних дій лікарських засобів відносять будь-яку реакцію на препарат, шкідливу і не бажану для організму, що виникає при його призначенні для лікування, діагностики та профілактики захворювань. У той же час провізор повинен не тільки допомагати лікареві у виборі лікарських засо-бів, а й самому з'ясовувати для лікування якого захворювання необхідний лі-карський препарат, чи немає у пацієнтів симптомів, які потребують термінової консультації лікаря порадити не тільки лікарський препарат, але і вибрати оп-тимальну лікарську форму, розповісти про правила прийому препарату, попе-редити про можливі побічні реакції, взаємодію ліків з їжею і іншими лікарсь-кими препаратами.

Особливо важливим клініко-фармацевтичним аспектом при проходженні спеціалізації провізорами з фаху «Організація і управляння фармацією» є фор-мування вміння самостійно оцінювати безпечність лікарських засобів і прово-дити корекцію виявлених побічних ефектів. Після проведення викладачем тео-ретичної частини заняття, на якому він акцентує увагу провізорів на побічних реакціях: передбачених (закономірні) та непередбачуваних (незакономірні). При цьому у разі виникнення ускладнень фармакотерапії приділяється увага на способі корекції небажаних ефектів, таких як, зміна швидкості введення, шляху введення, розподілу дози препарату протягом доби, характеру харчування; по-єднання з прийомом їжі; зміна наслідків факторів зовнішнього середовища; відміна препарату, яка потенціює побічні ефекти; фармакологічна корекція; зменшення дози препарату, відміна препарату (заміна препарату).

192

Залежно від переважної локалізації і клінічної характеристики побічних ефектів лікарських засобів при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, ле-генів, системи крові, серцево-судинної системи, ендокринної системи і обміну речовин, сечостатевої системи, ЛОР-органів, опорно-рухового апарату, центра-льної нервової системи, органів зору. Відзначається, що за період 2004-2014 ро-ки у відділ фармакологічного нагляду Державного фармакологічного центру міністерства здоров'я України надійшли повідомлення про побічні реакції лі-карських засобів, які були виявлені у вигляді алергічних реакцій з боку шкіри (33%), симптоми захворювань шлунково-кишкового тракту (23%), захворювань серцево-судинної системи (17%). 47% побічних ефектів реєстрували при засто-суванні комплексної фармакотерапії (до трьох лікарських засобів). Серед 52% повідомлень про підозру на побічні реакції на засоби вітчизняного і 48% – за-кордонного виробництва. Найчастіше відзначали побічну дію при застосуванні серцево¬судинних засобів (26%) і антиаритмічних препаратів (21%).

Провізори під час проходження спеціалізації повинні засвоїти, що за ха-рактером розвитку ураження побічні ефекти може бути: гострі, підгострі і хро-нічні, а також – за течією ускладнень фармакотерапії: самостійні, під впливом додаткових чинників, прогресуючі.

Практична частина заняття починається з вибору комплексу клінічних, функціональних і біохімічних методів дослідження, необхідних для спостере-ження і виявлення за ступенем вираженості побічних ефектів лікарських речо-вин. При аналізі клінічних історій хвороби провізор повинен вміти виявити, які зміни можуть бути в динаміці клінічних та лабораторних даних: пов'язані з пе-ребігом захворювання; з впливом препарату, призначеного з лікувальною ме-тою, а які є проявом побічного ефекту.

Самостійна робота провізорів під час проходження спеціалізації з фаху «Організація і управління фармацією» проходить в кабінетах функціональної діагностики. Тут проводиться одноразове вивчення ряду фармакологічних пре-паратів, основні побічні ефекти від застосування яких можна передбачити на підставі вивчення механізму дії (ефект першої дози). В якості методів контролю використовується аналіз частоти серцевих скорочень, величини артеріального тиску. Вивчається динаміка показників електрокардіограми, показники праце-здатності в тесті на велоергометрі, тип реакції серцево-судинної системи в про-бі на навантаження – вивчаються такі побічні реакції серцево-судинних препа-ратів, як брадикардія, порушення атріовентрікулярної провідності, ортостатич-на гіпотензія. Крім цього, фіксуються суб'єктивні побічні відчуття з боку орга-нів шлунково-кишкового тракту, центральної нервової системи. Акцентується увага на те, що наявність і ступінь вираженості побічного ефекту, в першу чер-гу, свідчить про функціональні порушення в системі. Це можливо продемонст-рувати при вивченні серцево-судинних ефектів, при застосуванні β-стимуля-торів у хворих з бронхоспастичним синдромом, проводиться аналіз ступеня ви-раженості прямого лікувального ефекту і величини побічного ефекту. При цьо-му прямий ефект може оцінюватися за даними пневмотахіметрії або спірогра-фії, а побічний – по величині частоти серцевих скорочень і артеріального тиску.

193

Контроль готовності провізорів під час проходження спеціалізації з фаху «Організація і управління фармацією» засвоєння розуміння поточного заняття може проводитися в звичайній формі і використання контрольних питань та си-туаційних завдань у вигляді перевірки умінь вимірювання артеріального тиску, пульсу, частоти серцевих скорочень, частоти дихання, розпитування скарг у хворого, збору не тільки анамнезу хвороби та життя, а й лікарського анамнезу. При цьому, у першу чергу звертається увага на можливості провізора оцінюва-ти безпеку дії лікарської речовини. Кожен викладач до початку заняття готує 10 варіантів питань і завдань. Відповіді на поставлені питання і завдання можна давати в письмовому вигляді. Аналіз правильності рішень проводиться викла-дачем по мірі подачі відповідей. Після перевірки правильності виконання за-вдання обговорюються найбільш складні або недостатньо ясні питання. Роль викладача на цьому етапі полягає у корекції пояснень по основним аспектам обліку та корекції побічних ефектів лікарської терапії.

Таким чином, на заняттях по клінічній фармації вирішується основна ме-та – навчити провізорів-курсантів основним принципам аналізу побічних ефек-тів лікарських засобів для вирішення питань фармацевтичної опіки.

Література 1. Астахова A.B., Лепахин В.К. Неблагоприятные побочные реакции и кон-

троль безопасности лекарств: Руководство по фармнадзору. – М.: Кошто-Центр, 2004. – 200 с.

2. Белай И.М. Учебно-методическое пособие к практическим занятиям по клинической фармации для провизоров-курсантов по специальности «Общая фарма-ция». – Запорожье, 2011. – 40 с.

3. Зіменківський А.Б., Зарума Л.Є. Клінічний провізор в системі охорони здо-ров`я // Вісник фармакології і фармації. – 2007. – №6. – с. 58-60.

4. Організація фармакологічного нагляду в Україні / Стефанов О.В., Вікторов О.П., Мальцев В. I. та ін. – К.: Авіценна, 2002. – 88 с.

5. Толочко В.М. На шляху гармонізації фармацевтичної освіти до європейського освітнього простору // Досягнення та перспективи розвитку фармацевтичної галузі: Матеріали VI національного з`їзду фармацевтів. – Х.: Вид-во НФаУ, 2005. – С.45-46.

6. Фармацевтическая опека: атлас / И.А.Зупанец, В.П.Черных, В.Ф Моска-ленко и др. – К.: Фармацевт Практик, 2004. – 192 с.

194

ЭФФЕКТИВНОСТЬ ПРОБИОТИКОВ С ТОЧКИ ЗРЕНИЯ ДОКАЗАТЕЛЬНОЙ МЕДИЦИНЫ ДЛЯ ПРОФИЛАКТИКИ

CLOSTRIDIUM DIFFICILE – АССОЦИИРОВАННОЙ ДИАРЕИ У ВЗРОСЛЫХ(ОБЗОР ЛИТЕРАТУРЫ)

Верховодова Ю.В., Киреев И.В. Национальный фармацевтический университет, г. Харьков

Одной из актуальных проблем фармакотерапии является развитие неже-

лательных реакций на фоне применения разных фармакологических препара-тов, в частности, антибиотиков. Высокая частота использования разнообразных антибактериальных средств, а также нерациональное и порой необоснованное назначение данных препаратов оказывает свой негативный вклад на организм человека в целом. Наиболее частыми неблагоприятными явлениями на фоне проводимой антибактериальной терапии являются аллергические, токсико-аллергические и диспепсические реакции. Кроме того, отдельного внимания за-служивают развитие антибиотик-устойчивых штаммов патогенных микроорга-низмов, нарушение микробного баланса и возникновение антибиотик-ассоциированных состояний и осложнений, таких как псевдомембранозный колит. Разработка новых мощных антибактериальных препаратов широкого спектра действия способствует актуализации проблемы дисбактериозов.

Антибиотик-ассоциированная диарея (ААД) является распространенным явлением и регистрируется у 5–25 % пациентов. Ее принято подразделять на 2 варианта: идиопатическую антибиотик-ассоциированную диарею и диарею, обусловленную микроорганизмом Clostridium difficile (C. difficile).

Согласно современному определению Всемироной Организаци Здраво-охранения антибиотик-ассоциированная диарея представляет собой наличие 3 или более эпизодов неоформленного стула в течение 2 или более последова-тельных дней, развившихся на фоне или в течение 2 месяцев после применения антибактериальных препаратов. В настоящее время самым значимым энтеропа-тогеном, вызывающим антибиотик-ассоциированную диарею, считается C. difficile, на долю которого приходится до 25 % всех случаев антибиотик-ассо-циированной диареи и практически все случаи псевдомембранозного колита.

C. difficile грам-положительная спорообразующая бактерия, не обладаю-щая инвазивными сойствами, обычно передается фекально-оральным путем. Она продуцирует токсины А и В, которые вызывают заболевание, клинически проявляющееся в различной степени: от асимптомного носительства, диареи до колита и псевдомембранозного колита. псевдомембранозный колит определя-ется острым началом диареи с лабораторным подтверждением наличия токси-генного штамма C. difficile или токсина А, В при исключении всех остальных возможных причин диареи.

Уровень заболеваемости C. difficile – ассоциированной инфекцией неук-лонно растет с 2000 года, особенно у лиц недавно госпитализированных и пре-бывающих на длительном стационарном лечении. Носительство наблюдается у 5-15% здорового взрослого населения, до 84,4% у новорожденных и здоровых младенцев, до 57% случаев у пациентов, пребывающих на длительном стацио-

195

нарном лечении. Заражение в лечебных учреждениях, в основном, происходит путем переноса спор из окружающей среды, через руки, от медицинского пер-сонала и инфицированных больных.

Главным фактором риска являестя антибиотикотерапия и ее воздействие на организм. Имеют отрицательное значение коморбидные состояния, такие как перенесенное хирургическое вмешательство на органах желудочно-кишечного тракта, препараты, снижающие кислотность в желудке, в частности ингибиторы протонной помпы, пожилой возраст пациента, перенесенная ранее ААД, дли-тельное пребывание в стационаре, пребывание в отделении интенсивной тера-пии, иммуносупрессивная терапия, применение назогастрального зонда [1].

До настоящего времени патогенез ААД до конца не изучен. Выделяют три основных механизма развития ААД. Во-первых, антибиотики могут оказы-вать прямое воздействие на слизистую оболочку желудочно-кишечного тракта. Во-вторых, антибиотики изменяют микробный пейзаж кишечника. Они разру-шают бактерии, которые обычно производят бутират, необходимый для эпите-лиальных клеток толстого кишечника, что приводит к неперевариванию угле-водов, эпителиальной дисфункции, повышенной осмотической нагрузке в про-свете кишечника и, как следствие, к диарее. Еще одним потенциальным меха-низмом для ААД является снижение бактериального метаболизма желчных ки-слот, потому что желчные кислоты оказывают огромное влияние на секретор-ную функцию эпителия толстого кишечника. Продолжают изучаться механиз-мы, посредством которых изменения в микрофлоре приводят к повышенной восприимчивости к инфекциям (например, вызванной C.difficile). Кроме того, важное значение придается индивидуальным различиям в микробном метаге-номе, которые могут играть свою роль в предрасположенности пациентов к диарее, инфекции или тяжелой болезни.

Нарушения качественного и количественного состава микрофлоры ки-шечника сопровождаются снижением защитных функций слизистой оболочки кишечника и способствуют росту патогенных и условно-патогенных микроор-ганизмов. Все более актуальной становится проблема C.difficile инфекции. Это связано с появлением новых высоковирулентных штаммов C.difficile (риботипы 027, 078, 106) с высокой резистентностью к фторхинолонам и цефалоспоринам 2–3-го поколения, с которыми связывают увеличение частоты и тяжести C.difficile – ассоциированной диареи [2]. Она развивается только при снижении колонизационной резистентности нормофлоры кишечника, что способствует адгезии возбудителя к клеткам слизистой оболочки кишечника. Токсин А свя-зывается со специфическими рецепторами на апикальной поверхности эпите-лиальных клеток, вызывает изменения цитоскелета и повреждение плотных со-единений между клетками. Это способствует проникновению внутрь клетки токсина В, его присоединению к базальной мембране, повышению проницае-мости сосудов, выбросу нейропептидов (нейротензину, субстанции Р) и про-воспалительных цитокинов (лейкотриенов, простагландина Е2, ИЛ-1, ИЛ-6, TNFа), апоптозу эпителиальных клеток, образованию псевдомембран, гипер-секреции воды и электролитов [3]. В развитии ААД, как правило, реализуется несколько механизмов развития диареи, которые часто взаимосвязаны. Напри-

196

мер, снижение численности анаэробов в толстом кишечнике может приводить к развитию осмотической, секреторной и инфекционной диареи одновременно.

В настоящее время активо исследуют эффективность пробиотикотерапии для профилактики развития C.difficile – ассоциированной диареи.

Эксперты Всемирной Гастроэнтерологической Организации рекоменду-ют проводить профилактику диареи, вызванной C.difficile у взрослых примене-нием штаммов Lactobacillus casei DN-114 001 в ферментированном молоке с Lactobacillus bulgaricus + Streptococcus thermophilus или Lactobacillus acidophilus + Bifidibacterium bifidum (Cultech штаммы), илиSaccharomyces boulardii [4, 5].

Канадское руководство по пробиотическим добавкам с целью профилак-тики C. difficile – ассоциированной диареи рекомендует применять следующие штаммы: Lactobacillus acidophilus CL 1285, Lactobacillus casei LBC80R, Lacto-bacillus rhamnosus CLR2 или Saccharomyces boulardii [6, 7, 8, 9, 10].

Эффективность пробиотиков в профилактике ААД связана с непосредст-венным влиянием на патогены и их токсины, с иммуномодулирующей активно-стью и с усилением барьерной функции кишечника. При этом только у Saccha-romyces boulardii выявлена способность продуцировать 54-kDa протеазу, кото-рая непосредственно инактивирует токсины C.difficile и блокирует эпителиаль-ные рецепторы для фиксации C.difficile [11]. Также Saccharomyces boulardii стимулируют выработку иммунного ответа к токсинам А и В C.difficile [11]. Выявлено, что Saccharomyces boulardii способны защищать клетки кишечника и печени от токсического воздействия антибиотиков (например, клиндамици-на), что проявлялось в снижении уровня перекисного окисления липидов, уменьшении инфильтрации нейтрофилов [12]. Кроме того, введение Saccha-romyces boulardii на фоне приема клиндамицина предупреждало повышение времени транзита по кишечнику, вызванного этим антибиотиком [12].

В метаанализе 19 исследований установлено, что пробиотики снижают риск возникновения ААД на 52 %. Наилучший эффект от применения пробио-тиков отмечался в случае их использования в первые 72 ч от начала антибиоти-котерапии. Представленные данные получены в исследованиях со следующими микроорганизмами: Lactobacillus rhamnosus, Lactobacillus acidophilus, Saccharo-myces boulardii. Выраженность эффекта при использовании разных штаммов различалась незначительно, несмотря на ограниченное количество протестиро-ванных штаммов [13].

В другом метаанализе 25 рандомизированных контролируемых исследо-ваний (РКИ) с общим числом включенных больных 2810 человек оценивалась эффективность пробиотиков для профилактики и лечения ААД [14]. В исследо-вании было также установлено, что Lactobacillus rhamnosus, Saccharomyces boulardii и смеси из двух и более видов пробиотиков в равной степени эффек-тивны в предотвращении возникновения ААД. Средняя суточная доза бактерий в этих исследованиях составляла 3 млрд колониеобразующих единиц (КОЕ), однако в исследованиях с использованием более 10 млрд КОЕ в сутки эффек-тивность пробиотиков была существенно выше. Saccharomyces boulardii дози-ровались из расчета 250–500 мг в сутки [14].

197

В этом же метаанализе оценивались перспективы использования пробио-тиков для профилактики и лечения инфекций, вызванных C. difficile. Согласно данным 6 РКИ, риск развития инфекции снижался у людей, принимавших про-биотики. Снижение частоты рецидивов продемонстрировано только при ис-пользовании Saccharomyces boulardii.

К противоположному выводу пришли авторы Кокрановского сотрудниче-ства [1, 15, 16]. Они проанализировали 4 РКИ, в которых пробиотики использо-вались вместе с общепринятыми антибиотиками (ванкомицин, метронидазол) для лечения первого эпизода или рецидивов колита у взрослых, вызванного C.difficile. К недостаткам всех РКИ следует отнести малое количество вклю-ченных больных и невысокий методологический уровень. Статистически зна-чимая польза от применения пробиотиков была установлена только в 1 иссле-довании с S.boulardii. В других РКИ какой-либо пользы от применения пробио-тиков выявлено не было. Резюмируя изложенное, авторы заключили, что нет достаточных аргументов в пользу использования пробиотиков вместе с анти-биотиками для лечения колита, вызванного C.difficile, и нет оснований приме-нять пробиотики с этой целью самостоятельно [1, 15, 16].

Было предпринято мультицентровое, рандомизированное, двойное-сле-пое, плацебо-контролируемое исследование (PLACIDE), включившее пациен-тов 65 лет и старше, которые получали терапию в виде одного и более антибио-тиков. Все участники исследования были рандомизированы в 2 группы: полу-чающие мультиштамовые препараты Lactobacillus acidophilus (CUL60, National Collection of Industrial, Food and Marine Bacteria [NCIMB] 30157; and CUL21, NCIMB 30156) и Bifidobacterium bifidum (CUL20, NCIMB 30153) + Bifidobac-terium lactis (CUL34, NCIMB 30172) (6 × 1010 КОЕ) 1 раз в сутки в течение 21 дня и получающие плацебо. В качестве первичных конечных точек выступали частота развития ААД в течение 8 недель и диареи, вызванной C. difficile, в те-чение 12 недель терапии. Эффективность оценивали с помощью модифициро-ванного анализа intention-to-treat, в который вошли пациенты получившие хотя бы одну дозу препарата. 1470 и 1471 пациентов были включены в анализ в группе применения пробиотиков и группе плацебо соответственно. ААД (включая и вызванную C. difficile) встречалась у 10,8% пациентов в группе приема пробиотика и 10,4% в группе применения плацебо C. difficile-ассо-циированная диарея была довольно редкой причиной данной патологии и со-ставляла 0,8% в группе приема пробиотика и 1,2% в группе плацебо. Было ус-тановлено, что мультиштамовые препараты лактобацилл и бифидобактерий не эффективны в профилактике ААД [17].

Антибиотик-ассоциированная диарея – это новая проблема цивилизации, требующая дальнейшего изучения ее механизмов развития и разработки эффек-тивных средств профилактики ее возникновения. В эпоху современных техно-логий необходимо их максимально использовать для развития науки. С помо-щью метагеномики вместе с биоинформатикой возможно изучение взаимодей-ствия кишечной микрофлоры и бактерии и/или пробиотика, что открывает но-вые горизонты для биологических продуктов нового поколения [18].

198

Список литературы 1. Christina M. Surawicz, MD1, Lawrence J. Brandt, MD2, David G. Binion, MD3,

Ashwin N. Ananthakrishnan, MD, MPH4, Scott R. Curry, MD5, Peter H. Gilligan, PhD6, Lynne V. McFarland, PhD7,8, Mark Mellow, MD9 and Brian S. Zuckerbraun, MD10. Guidelines for Diagnosis, Treatment, and Prevention of Clostridium difficile Infections // Am J Gastroenterol 2013; 108:478–498; doi:10.1038/ajg.2013.4; published online 26 Feb-ruary 2013.

2. Cartman S.T., Heap J.T., Kuehne S.A., Cockayne A., Minton N.P., 2010. The emergence of ‘hypervirulence’ in Clostridium difficile // International Journal of Medical Microbiology. — 2010. — Vol. 300. — P. 387-395.

3. Hell M., Bernhofer C., Stalzer P., Kern J.M., Claassen E. Probiotics in Clostrid-ium difficile infection: reviewing the need for a multistrain probiotic // Beneficial Microbes. — 2013. — № 4(1). — P. 39-51.

4. Francisco Guarner, Aamir G. Khan, James Garisch, Rami Eliakim, Alfred Gangl, Alan Thomson, Justus Krabshuis, Ton Le Mair, Pedro Kaufmann, Juan Andres de Paula, Richard Fedorak, Fergus Shanahan, Mary Ellen Sanders, Hania Szajewska. Пробиотики и пребиотики// Всемирная Гастроэнтерологическая Организация Практические реко-мендации. – 2008.

5. Hickson M., D’Souza A.L., Muthu N., Rogers T.R., Want S., Rajkumar C. et al. Use of probiotic Lactobacillus preparation to prevent diarrhoea associated with antibiotics: randomised double blind placebo controlled trial // BMJ. 2007; 335 (7610): 80.

6. Author: Dragana Skokovic-Sunjic BScPhm RPh NCMP, Dr. Vivien Brown MDCM CCFP FCFP NCMP, Dr. Bradley C. Johnston PhD, Iris Krawchenko BScPhm RPh, Dr. John Marshall MD MSc FRCPC AGAF, Dr. Tom Smiley BScPhm PharmD // Clinical Guide to probiotic supplements.-2015.

7. Gao XW, et al. Dose-response efficacy of a proprietary probiotic formula of Lac-tobacillus acidophilus CL1285 and Lactobacillus casei LBC80R for antibiotic-associated diarrhea and clostridium difficile- associated diarrhea prophylaxis in adult patients. // Am J Gastroenterol. 2010;105(7):1636-41.

8. Sampalis J, Psaradellis E, Rampakakis E. Efficacy of BIO K+ CL1285 in the re-duction of antibiotic- associated diarrhea – a placebo controlled double-blind randomized, multi-center study. // Arch Med Sci 2010; 6: 56–64.

9. Johnston BC, Ma SS, et al. Probiotics for the prevention of Clostridium difficile-associated diarrhea: A systematic review and meta-analysis. // Ann Intern Med. 2012.

10. Johnson S, Maziade P, et al. Is primary prevention of Clostridium difficile infec-tion possible with specific probiotics? // Int J Infect Dis. 2012;16(11):e786-92.

11. McFarland L.V. Systematic review and meta-analysis of Saccharomyces bou-lardii in adult patients // World J. Gastroenterol. — 2010 May 14. — Vol. 16(18). — P. 2202-2222

12. Duman D.G., Kumral Z.N., Ercan F., Deniz M., Can G., Caglayan Yegen B. Sac-charomyces boulardii ameliorates clarithro- mycin- and methotrexate-induced intestinal and hepatic injury in rats // Br. J. Nutr. — 2013. — No 2. — P. 1-7.

13. McFarland L.V. Meta-analysis of probiotics for the prevention of antibiotic asso-ciated diarrhea and the treatment of Clostridium difficile disease // Am. J. Gastroenterol. 2006; 101 (4): 812-822.

14. Sazawal S., Hiremath G., Dhingra U., Malik P., Deb S., Black R.E. Efficacy of probiotics in prevention of acute diarrhoea: a meta-analysis of masked, randomised, pla-cebo-controlled trials // Lancet Infect. Dis. 2006; 6 (6): 374-382.

199

15. Pillai A., Nelson R.L. Probiotics for treatment of Clostridium difficile-associated colitis in adults // Cochrane Database of Systematic Reviews 2008, Issue 1. Art. No.: CD004611.

16. S. B. Debast, M. P. Bauer and E. J. Kuijper on behalf of the Committee // Euro-pean Society of Clinical Microbiology and Infectious Diseases: Update of the Treatment Guidance Document for Clostridium difficile Infection.-2014.

17. Prof Stephen J Allen, Kathie Wareham, Duolao Wang et al. Lactobacilli and bifi-dobacteria in the prevention of antibiotic-associated diarrhoea and Clostridium difficile diar-rhoea in older inpatients (PLACIDE): a randomised, double-blind, placebo-controlled, mul-ticentre trial. The Lancet, Early Online Publication, 2013 doi:10.1016/S0140-6736(13)61218-0

18. Patel R1, DuPont HL2. New approaches for bacteriotherapy: prebiotics, new-generation probiotics, and synbiotics. // Clin Infect Dis. 2015 May 15;60 Suppl 2:S108-21. doi: 10.1093/cid/civ177.

200

ДОСЛІДЖЕННЯ АСОРТИМЕНТУ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ, ЯКІ ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ТА ПРОФІЛАКТИКИ

ГОСТРИХ РЕСПІРАТОРНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ У ДІТЕЙ Глущенко О. М., Рак Ю. В.

Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, Київ Гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ) є найбільш поширеною інфек-

ційною патологією людини з максимальним рівнем захворюваності у дитячому віці. У більшості розвинених країн світу неспецифічні захворювання органів дихання перетворилися у велику медико-соціальну проблему через стабільно високі рівні захворюваності, інвалідності, смертності дитячого і дорослого на-селення, що наносить істотні економічні збитки [6-8].

Гострі респіраторні захворювання відносяться до убіквітарно поширених хвороб, які протягом багатьох років за кількістю випадків перевершують усі інші інфекційні захворювання разом узяті (Учайкін В.Ф.; Литкіна І.М. зі спі-вавт.). Більше 200 вірусів здатні викликати захворювання респіраторного трак-ту і бути етіологічними причинами масових епідемій серед міського населення (Єршов Ф.І.; Учайкін В.Ф.; Литкіна І.М. зі співавт.). Грип посідає особливе міс-це серед інфекційної патології людини (Єршов Ф.І. з співавт.). Серед померлих від грипу і ГРВІ близько 67% становлять діти (Селькова Е.П.).

Особливо висока летальність серед дітей раннього віку, часто і тривало хворіючих дітей, пацієнтів з хронічною і часто рецидивуючої патологією ЛОР-органів і бронхолегеневої системи (Альбіцький В.Ю. з співавт.). Це пов'язано з особливостями становлення імунної системи в цих групах дитячого населення і високою сприйнятливістю до збудників респіраторних інфекцій (Маркова Т.П. з співавт.).

Важкий перебіг ГРЗ в 15 – 20% пов'язаний з приєднанням бактеріальної інфекції, яка дає важкі ускладнення – отити, синусити, пневмонії та ін. (Таточе-нко В.К.; Коровіна Н.А. із співавт.;). У дітей до трьох років близько 65% ГРЗ супроводжується розвитком бактеріальних отитів; Отогенні внутрішньочерепні ускладнення реєструються у 05 – 1% хворих (Богомильский М.Р. з співавт.).

Однією з груп ризику, яка ініціює початок підйому захворювань респіра-торного тракту, є організовані дитячі колективи, частіше шкільні, як найбільш активна частина дитячого населення (Іллєнко Л.І. з співавт.; Литкіна І.М.). В період епідемічного підйому захворюваності на ГРВІ та грип кількість носіїв основних збудників бактеріальних захворювань респіраторного тракту на сли-зових оболонках верхніх дихальних шляхів у дітей, зростає в 1,5 – 2 рази (Га-ращенко Т.І. з співавт.; Іллєнко Л.І. з співавт.). В групі часто і тривало хворію-чих дітей ці показники в 2 рази вище (Коровіна Н.А. із співавт.).

Виражена поліетіологічность респіраторних інфекцій не дозволяє обмежи-тися застосуванням тільки специфічних вакцинних препаратів (Селькова Е.П., 2003; Учайкін В.Ф.) і диктує необхідність використання для боротьби з цими захворюваннями різних неспецифічних засобів (Гаращенко Т.І., Ільєнко Л.І.), стимулюючих природну резистентність організму людини (Семененко Т.А.; Єршов Ф.І. з співавт.).

201

Перелік препаратів, використовуваних для лікування і профілактики гос-трих респіраторних захворювань включає живі та інактивовані вакцини (Учай-кін В.Ф.; Костінов М.П.), хіміопрепарати етіотропного дії (Єршов Ф.І. з спів-авт.) та препарати для иммунокорригирующей (Маркова Т.П. з співавт.) та па-тогенетичної терапії (Іванова В.В.; Учайкін В.Ф., Шамшева О.В.,).

Перспективним напрямком у профілактиці ГРЗ є використання безпечних малотоксичних, але ефективних засобів захисту, які мають природне походжен-ня (гомеопатичні і фітотерапевтичні препарати) (Іллєнко Л.І., Моїсеєва Є.І. з співавт.). Цій проблемі присвячені поодинокі роботи, де автори в оздоровчих програмах ЧДБД із захворюваннями лимфоглоточного кільця (Іллєнко Л.І., Су-тулова С.Г.) і в групах диспансерного спостереження пацієнтів із захворюван-нями бронхолегеневої системи (Гришан М.А.,) отримали хороші результати (Іллєнко Л.І. з співавт.).

В дослідженнях показано, що максимальний клінічний ефект в профілак-тиці та лікуванні ГРВІ та грипу може бути отриманий при поєднанні препаратів різної спрямованості, що пригнічують реплікацію вірусів і коригуючих пору-шення імунітету у дитини (Учайкін В.Ф.).

Вищевикладене підтверджує актуальність даної проблеми та необхідність її подальшого вивчення.

Питома вага вперше зареєстрованих в Україні хвороб органів дихання складає більше 26,5%. Серед етіологічних факторів респіраторних інфекцій провідне місце займають віруси. Найбільш частими збудниками гострих респі-раторних захворювань у дітей є респіраторно-синцитіальний, адено- і парамік-совіруси. У міжепідемічний період серед ГРВІ переважають захворювання не-грипозної етіології, у той час як під час епідемії грипу 30-75% усіх респіратор-них інфекцій викликається вірусами грипу [1,6].

Грип – гостре інфекційне захворювання вірусної етіології, яке супрово-джується ураженням верхніх дихальних шляхів. Грип знижує захисні сили ор-ганізму, внаслідок чого він може бути причиною різних захворювань верхніх і нижніх відділів дихальних шляхів, центральної нервової системи, серця, нирок і інших органів. Враховуючи те, що грип здатний викликати щорічні епідемії і пандемії в масштабах всієї земної кулі, можна стверджувати, що це є пробле-мою світового значення.

Крім безпосередньої шкоди здоров’ю людини, грип може загострювати перебіг інших захворювань, що становить велику небезпеку для людей з хроні-чними патологіями і послабленою імунною системою – новонароджених, лю-дей похилого віку, пацієнтів з серцево-судинними захворюваннями.

На сьогоднішній день не існує чітких етіопатогенетичних схем лікування і профілактики ГРВІ, про що свідчить зростаюча частота різних ускладнень під час чи після перенесених вірусних захворювань [6-8,11].

Більшість пацієнтів при банальній застуді приймають жарознижуючі й антигістамінні засоби, антибіотики. Існуючі противірусні препарати не завжди ефективні на деяких етапах розвитку вірусної інфекції (ремантадин, інтерфе-рон, лізоцим), не вирішують проблему профілактики розвитку вторинних ускладнень, досить дорогі і призначення їх не завжди виправдане і безпечне [1].

202

Матеріали та методи. Державний реєстр лікарських засобів, асортимент ЛЗ аптек міста Києва. Економічно-статистичні, соціологічне опитування, ком-плексний, структурний, графічний, порівняльний аналіз.

Результати та їх обговорення. Групою спеціалістів НДІ грипу РАМН була проведена робота по вивченню нових засобів для лікування і профілакти-ки грипу і інших гострих респіраторних вірусних інфекцій. Було показано, що превентивне застосування анаферону сприяє легшому перебігу захворювання, в 2-3 рази зменшує вираженість і тривалість симптомів, а також знижує частоту ускладнень. Отримані результати дали змогу розглядати арбідол як потенцій-ний засіб для профілактики і лікування коронавірусної інфекції. Застосування грипферону під час ранньої стадії ГРЗ сприяє скороченню тривалості прояву всіх симптомів захворювання, особливо гарячкового періоду, інтоксикації і, від-повідно, всього захворювання в цілому. Профілактична ефективність препарату проявляється зменшенням числа захворювань в дитячих колективах, а також частоти розвитку внутрішньо лікарняних інфекцій на фоні його прийому [11].

Науковцями рекомендовано до використання для дітей шкільного віку програму профілактики грипу і схеми диференційованого застосування вивче-них препаратів (гомеопатичних, фітотерапевтичних, бактеріальних імунокорек-торів, індукторів інтерферону, засобів елімінаційної терапії); всім групам дитя-чого населення запропоновано використання елімінаційної терапії сольовими розчинами (аква маріс, салін), яка здатна знизити рівень патогенних і умовно-патогенних носіїв на слизових оболонках верхніх дихальних шляхів, а також їх комбінування з іншими препаратами неспецифічного захисту школярів у період епідемії грипу.

Багатоцентрові міжнародні порівняльні клінічні дослідження ефективнос-ті гомеопатичного і фармакотерапевтичного лікування, що проводились в 12 країнах (включно Німеччині, Англії, Франції, Голандії, Греції, Росії та інших) за участі України протягом декількох років відповідно найсучаснішим вимогам до клінічних досліджень і включали понад 16 тисяч хворих (IPСOS), виявили однакову ефективність терапії гомеопатичними та фармакотерапевтичними лі-карськими засобами [9].

Під час лікування легких форм захворювання 78% пацієнтів, як правило, прибігають до самолікування. Тому, в даному випадку, важливою є роль прові-зора в фармацевтичній опіці для поради хворому у виборі найбільш доцільних і оптимальних препаратів. При лікуванні гострих респіраторних захворювань пацієнти довіряють кваліфікації фармацевтичних працівників аптек і схильні прислуховуватися до їх рекомендацій.

Мета наших досліджень – вивчення асортименту ЛЗ, які найчастіше засто-совувались для лікування та профілактики ГРЗ та грипу у дітей аптек мережі КП «Фармація» міста Києва за 2014 рік. В процесі дослідження було проанкетовано 100 респондентів – фармацевтичних фахівців. Згідно проведеного аналізу конти-нгенту виявилось, що вищу освіту має 56% опитуваних, а середню – 44%.

В результаті дослідження ми визначили, що респондентів, які мають стаж роботи до 1 року – 23%, від 1 року до 5 р. – 26%, від 5 р. до 15 р. – 34%, від 15 р. до 25 р. – 9%, більше 25 р. – 8% (рис. 1).

203

Рис. 1. Розподіл працівників за стажем роботи За даними анкетування нами доведено, що кількість відвідувачів аптек які

надають перевагу лікарським засобам іноземного виробництва, становить 56%, а вітчизняного виробництва – 44 %.

Дослідження товарного асортименту аптек КП «Фармація» міста Києва показало, що для профілактики і лікування ГРЗ та грипу у дітей фармацевтич-ними фахівцями були запропоновані такі групи лікарських засобів: гомеопати-чні, відхаркувальні, противірусні, вітаміни, імуностимулятори та анальгетики-антипіретики (рис. 2).

Рис. 2. Сегментація ЛЗ, які використовуються для профілактики та ліку-вання грипу у дітей

Виходячи з даних рис. 2, встановлено, що в товарному асортименті ЛЗ,

які використовуються для профілактики та лікування грипу у дітей переважа-ють такі групи лікарських препаратів: гомеопатичні (37,5%), імуностимулятори (29,7%) та противірусні (14%).

При вивченні вподобань споживачів було встановлено, що найпопуляр-нішими лікарськими засобами даних груп були:

• гомеопатичні: краплі для перорального застовування афлубін, Ріхард Біттнер АГ, Австрія (43,3%), анаферон, ТОВ «НВФ «Матеріа Медика Хол-

204

динг», м. Москва, Російська Федерація (43,3%), таблетки енгістол, Біологіше Хайльміттель Хеель ГмбХ, Німеччина (14,4%);

• імуностимулятори: таблетки аміксин, ВАТ «Сумісне українсько-бельгійське хімічне підприємство «ІнтерХiм», м. Одеса, Україна (51%), краплі назальні назоферон, ВАТ «ФАРМАК», Україна (26,5%), ліофілізат для розчи-ну лаферон, ТОВ НВК «Інтерфармбіотек» м.Київ, Україна (22,5%);

• противірусні препарати: таблетки: амізон, ВАТ «Фармак», м. Київ, Україна (56,4%), гропринозин, ТОВ «Гедеон Ріхтер Польща», Польща (26,2%), арбідол, ВАТ «Фармстандарт-Лекстредства», м. Курськ, Російська Федерація (17,4%);

• анальгетики-антипіретики: суспензія оральна: панадол, Глаксо Сміт Клайн Дангарван Лімітед, Ірландія (43,4%), нурофєн, Реккітт Бенкізер Хелскер (ЮКей) Лімітед, Великобританія (41,7%), сироп глікодин, Алємбік Лімітед, Ін-дія(14,9%);

• препарати, які стимулюють відхаркування: сироп: синупрет, Біонори-ка CЕ, Німеччина (63,6%), гербіон сироп первоцвіту, КРКА, д.д., Ново место, Словенія (36,4%).

• вітаміни: таблетки: аскорбінова кислота, ПАТ «Лубнифарм», м. Луб-ни, Полтавська обл., Україна (68,4%), солгар, Солгар Вітамін Енд Херб, США (31,6%) [4,5].

Результати анкетування фармацевтичних фахівців даної мережі вказують на те, що для комплексного лікування ГРВЗ та грипу рекомендують такі групи препаратів: імуностимулятори, противірусні, гомеопатичні, ЛЗ, що стимулю-ють відхаркування, антисептики та ін. (рис. 3).

Як свідчать дані рис. 3, для комплексного лікування грипу у дітей, фар-мацевтичні працівники найчастіше рекомендують такі групи лікарських препа-ратів: імуностимулятори (28,4%), противірусні (27%) та гомеопатичні лікарські засоби (23%).

Під час досліджень було встановлено, що найчастіше використовували такі препарати даних груп:

• імуностимулятори: таблетки аміксин, ВАТ «Сумісне українсько-бельгійське хімічне підприємство «ІнтерХiм», м. Одеса, Україна (72,4%), ліофі-зілат для розчину лаферон, ТОВ НВК «Інтерфармбіотек» м.Київ, Україна (14,4%), краплі назальні назоферон, ВАТ «ФАРМАК», Україна (13,2%);

• противірусні: таблетки: амізон, ВАТ «Фармак», м. Київ, Україна (46,4%), арбідол, ВАТ «Фармстандарт-Лекстредства», м. Курськ, Російська Фе-дерація (13,2%), супозиторії ректальні віферон, TOB «ФЕРОН», Російська Фе-дерація, м. Москва (23,5%), гропринозин, ТОВ «Гедеон Ріхтер Польща», Поль-ща (16,9%);

• гомеопатичні: таблетки: анаферон, ТОВ «НВФ «Матеріа Медика Хо-лдинг», м.Москва, Російська Федерація (63,2%), краплі для перорального за-стосування афлубін, Ріхард Біттнер АГ, Австрія (19%), інфлюцид, Дойче Хо-меопаті-Уніон ДХУ-Арцнайміттель ГмбХ & Ко. КГ., Німеччина (17,8%);

205

Рис. 3. Сегментація безрецептурних ЛЗ, рекомендованих фармацевтич-ними фахівцями для комплексного лікування ГРВЗ та грипу у дітей

• лікарські засоби, які стимулюють відхаркування: сироп: проспан, Ен-

гельгард Арцнайміттель ГмбХ & Ко.КГ, Німеччина (53,4%), краплі для перора-льного застосування бронхипрет, Біонорика АГ, Німеччина (29,2%), синупрет, Біонорика CЕ, Німеччина (17,4%);

• антисептики: спрей назальний хьюмер, Лабораторіз УРГО, Франція (63,5%), спрей для горла хлорофіліпт, ТОВ «Дослідний завод «ГНЦЛС», м. Харків, Україна (46,5%);

• препарати, які стимулюють альфа- та альфа+бета-адренорецептори: спрей назальний назол кідс, Істітуто де Анжелі С.р.л., Італія (57,8%), краплі назальні віброцил, Новартіс Консьюмер Хелс С.А., Швейцарія (42,2%);

• анальгетики-антипіретики: таблетки: парацетамол, ПАТ «Галич-фарм», м. Львів, Україна (57,5%), грипоцитрон кідс, ТОВ «Фармацевтична компанія «Здоров'я», м. Харків, Україна (42,5%);

• вітаміни: таблетки: алфавіт, Аквіон (53,6%), солгар, Солгар Вітамін Енд Херб, США (46,4%).

• нестероїдні протизапальні лікарські засоби: таблетки мефенамінова кислота, Фламінго Фармасьютикалс Лтд, Індія (44,7%) [4,5].

Наступним етапом вивчення асортименту ЛЗ, які користуються попитом при комплексному лікуванні ГРВЗ та грипу у дітей став аналіз лікарських форм (рис. 4).

Згідно даних рис.4 доведено, що для комплексного лікування грипу у дітей найчастіше використовують таблетки (31,2%), суспензії для перорального застосування (19,5%) та сиропи (16,9%).

206

Рис. 4. Сегментація лікарських форм, які користуються попитом при комплексному лікуванні ГРВЗ та грипу у дітей.

Слідуючим кроком наших досліджень був аналіз споживчих переваг ЛЗ

для комплексного лікування епідемій грипу (рис. 5).

Рис. 5. Сегментація ЛЗ, які найчастіше купують відвідувачі аптек під час епідемії грипу

За даними анкетування виявлено, що під час епідемії грипу пацієнти най-

частіше купують лікарські засоби групи анальгетиків-антипіретиків (30,8%) у поєднанні із засобами, що стимулюють відхаркування (17,9%), гомеопатичними (16,7%) та імуностимулюючими ЛЗ (15,4%).

При вивченні вподобань споживачів було встановлено, що найбільш по-пулярними ЛЗ даних груп були:

• анальгетики-антипіретики: суспензія оральна: нурофєн, Реккітт Бенкізер Хелскер (ЮКей) Лімітед, Великобританія (46,8%); панадол, Глаксо Сміт Клайн Дангарван Лімітед, Ірландія (24,3%), порошок антифлу кідс, Кон-тракт Фармакал Корпорейшн, США (29,9%);

207

• відхаркувальні: сироп: проспан, Енгельгард Арцнайміттель ГмбХ & Ко.КГ, Німеччина (41,9%), лазолван, Берінгер Інгельхайм Фарма ГмбХ і Ко. КГ (32,4%), сироп первоцвіту, КРКА, д.д., Ново место, Словенія (25,7%);

• гомеопатичні:таблетки: анаферон, ТОВ «НВФ «Матеріа Медика Холдинг», м.Москва, Російська Федерація (48%), енгістол, Біологіше Хайль-міттель Хеель ГмбХ, Німеччина (25,7%), краплі для перорального застосування афлубін, ТОВ «НВФ «Матеріа Медика Холдинг», м.Москва, Російська Федерація (26,3%);

• імуностимулятори: таблетки аміксин, ВАТ «Сумісне українсько-бельгійське хімічне підприємство «ІнтерХiм», м. Одеса, Україна (61,1%), краплі назальні назоферон, ВАТ «Фармак», Україна (21,3%), ліофізілат для розчину лаферон, ТОВ НВК «Інтерфармбіотек» м.Київ, Україна (17,6%);

• антисептики: таблетки: лісобакт, Босналек д.д., Боснія і Герцеговина (56,5%), лізак, ВАТ «Фармак», м. Київ, Україна (24,6%), краплі назальні аква маріс, «Ядран» Галенська Лабораторія д.д., Хорватія (18,9%);

• противірусні: таблетки: гропринозин, Гедеон Ріхтер Румунія А.Т., Румунія (57,1%), амізон, ВАТ «Фармак», м. Київ, Україна (32,4%), генферон, ЗАТ «БІОКАД», Російська Федерація (10,5%);

• препарати, які стимулюють альфа- та альфа+бета-адренорецептори: краплі назальні: віброцил, Новартіс Консьюмер Хелс С.А., Швейцарія (58,3%), називін, Мерк КГаА, Німеччина (41,7%) [4,5].

Висновки Під час лікування легких форм захворювання 78% пацієнтів, як правило,

прибігають до самолікування. Тому, в даному випадку, важливою є роль прові-зора в фармацевтичній опіці для поради хворому у виборі найбільш доцільних і оптимальних препаратів.

Дослідження асортименту лікарських засобів аптек міста Києва, які вико-ристовують для комплексного лікування грипу показало, що найбільш розпо-всюдженими та рекомендованими лікарськими засобами є імуностимулятори (28,4%), противірусні ЛЗ (27%) та гомеопатичні препарати (23%). За даними анкетування нами визначено, що кількість відвідувачів аптек, які надають пере-вагу лікарським засобам іноземного виробництва, становить 56%, а кількість відвідувачів, які надають перевагу лікарським засобам вітчизняного виробниц-тва – 44 %.

Враховуючи медичне, економічне і соціальне значення ГРВІ та грипу у дітей, питанням профілактики і лікування цих захворювань приділяється особ-лива увага. Виражена поліетіологічность респіраторних інфекцій не дозволяє обмежитися застосуванням тільки специфічних вакцинних препаратів і диктує необхідність використання для боротьби з цими захворюваннями різних неспе-цифічних засобів, які стимулюють природну резистентність організму людини.

Перспективним напрямком у профілактиці грипу є використання безпеч-них малотоксичних, але ефективних засобів захисту, які мають природне похо-дження (фітотерапевтичні та гомеопатичні препарати).

208

Література 1. Альтернативні методи лікування та профілактики грипу та ГРВІ у дітей: ме-

тод. рек. / Київ. Національний медичний університет імені О.О.Богомольця; уклад. проф. Крамарєв С.О., Палатна Л.О., Шамугія Б. К.

2. Бадья Л. М. Гомеопатія проти застуди та грипу / Л. М. Бадья [Електронний ресурс]. Режим доступу://http://rivnist.in.ua/news/2015/01/22/8578

3. Гаращенко М.В. Новые технологии в медикаментозной профилактике ост-рых респираторных заболеваний у детей школьного возраста в условиях мегаполиса: автореф. дис. на соискание уч. степени канд. мед. наук / М. В. Гаращенко. – Москва, 2007. – 28 с.

4. Державний реєстр лікарських засобів України: Офіційний сайт [Електрон-ний ресурс]. – Режим доступу: // http://www.dzlz.kiev.ua/

5. Довідник «Компендіум». [Електронний ресурс]. Режим доступу: // http://compendium.com.ua.

6. Коровіна Н.А. Гострі респіраторні вірусні інфекції та грип у дітей: сучасні можливості профілактики та лікування / Коровіна Н. А.,Заплатнікова Л. В., Шамрай Л. М. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://mediclab.com.ua/ index.php?newsid=15096

7. Лелека М. В. Епідеміологічні та економічні аспекти захворюваності на грип і ГРВІ в Україні та світі / Лелека М. В., Заліська О. М. // Фармацевтичний часопис. – 2012. – № 2. – С. 146 – 149.

8. Лыткина И. Н. Профилактика и лечение гриппа и острых респираторных вирусных инфекций среди эпидемиологически значимых групп населения / И. Н. Лыткина, Н. А. Волкова// Лечащий Врач. – 2010 – № 10 – С. 65 – 69.

9. Методи народної медицини в превентивній, реабілітаційній та комплексній терапії хворих на грип та ГРВІ: метод. рек. / Київ. Мед. ун-т УАНМ ; уклад. Т. П. Гарник [та ін].

10. Никифорова Г.Н. Профилактика и лечение острых респираторных вирусных инфекций комплексными гомеопатическими препаратами / Г. Н. Никифорова, В. М. Свистушкин // TERRA MEDICA. – 2012 –№ 2 – С. 24–28.

11. Новые средства лечения и профилактики гриппа и других ОРВИ/ Л. В. Оси-дак, О. И. Афанасьева, В.П. Дриневский [и др.] [Електронний ресурс]. Режим досту-пу: // http://www.lvrach.ru/2004/10/4531893/

12. Семейная профилактика грипа и острах респираторных вирусных инфекций в период подъема сезонной заболеваемости / Т.В.Казюкова, И.В.Панкратов, А.С.Алеев [и др.] [Електронний ресурс]. Режим доступу: // http://www.rmj.ru/ articles_7502.htm

13. Хомутянська Н. І. Імунопрофілактика грипу в сучасних умовах (огляд літератури) [Текст] / Н. І. Хомутянська, В. М. Фролов // Український медичний аль-манах. – 2012. – Т. 15, N 1. – С. 198–202

14. Togoobaatar G., Ikeda N., Ali M. et al. Survey of non-prescribed use of antibio-tics for children in an urban community in Mongolia // Bull. World Health Organ. –2010. – Vol. 88. – P. 930–936.

15. Medicines use in primary health care in developing and transitional countries: fact book summarizing results from studies reported between 1990 and 2006. – Geneva: World Health Organization. 2009 (WHO/EMP/MAR/2009.3)

209

УДК 616.831-008-07-039.77 ОПТИМІЗАЦІЯ ДИНАМІЧНОГО МОНІТОРИНГУ ТА ІНТЕНСИВНОЇ

ТЕРАПІЇ МУЛЬТИОРГАННИХ ПОРУШЕНЬ У КРИТИЧНИХ ХВОРИХ З ІШЕМІЧНИМ ІНСУЛЬТОМ Голдовський Б.М., Серіков К.В., Поталов С.О., Льовкін О.А., Сідь Є.В., Логвіненко Г.В.

Кафедра медицини невідкладних станів ДЗ «ЗМАПО МОЗ України», м. Запоріжжя, бул. Вінтера, 20

Мозковий інсульт (МІ) за розповсюдженістю, смертністю та інвалідністю

займає одне з перших місць у світі. Щорічно на МІ захворюють близько 15 мі-льйонів (млн.) людей із них помирає 5 млн.

Частота виникнення МІ в економічно розвинутих країнах становить у се-редньому 150 осіб на 100 тисяч (тис.) населення, у той час як в Україні – 278 випадків на 100 тис. населення. В країнах Західної Європи, Сполучених Штатах Америки, Японії, Австралії за останні 15 років смертність від МІ знизилася бі-льше ніж на 50 % (щорічно на 3-7%) і становить 37-47 осіб на 100 тис. населен-ня. В той час, як смертність в Україні – зберігається в межах 92 особи на 100 тис. населення. Рівень інвалідизації в Україні через 1 рік після перенесеного МІ становить від 76% до 85%, тоді як у країнах Західної Європи – 25-30%, що сві-дчить про недостатній рівень надання медичної допомоги хворим на МІ в Укра-їні [1].

Існуючі накази міністерства охорони здоров’я України за спеціальністю «Неврологія», «Нейрохірургія», «Уніфікований клінічний протокол медичної допомоги ішемічний інсульт», «Уніфікований клінічний протокол екстреної медичної допомоги мозковий інсульт», а також рекомендації European Stroke Organization, Word Stroke Organization, American Stroke Association не відбива-ють в повній мірі методів динамічного моніторингу та заходів інтенсивної те-рапії (ІТ) мультиорганних порушень у критичних хворих з ішемічним інсультом.

Матеріали та методи. Проведено ретроспективне, нерандомізоване до-слідження 91 хворого з ішемічним інсультом в умовах відділення анестезіології з палатами інтенсивної терапії (ПІТ) КУ «Запорізької міської багатопрофільної клінічної лікарні № 9».

Середній вік хворих склав (67±1) років, з них чоловіків 50 (54,9 %) – се-редній вік 65±1 років; жінок – 41 (45,1 %) – середній вік (69±1) років.

При цьому хворих, що одужали було 60 – середній вік (66±1) років, із них чоловіків 34 (56,7 %) – середній вік (65±1) років; жінок – 26 (43,3 %) – середній вік (67±2) років. Хворих, які померли було 31 – середній вік (68±2) років, із них чоловіків 16 (51,6 %) – середній вік (65±2) років; жінок – 15 (48,4 %) – середній вік (72±3) років.

Усім хворим використовували інструментальні прилади – комп’ютерний томограф «Hi Speed CT Dual Plus», пульсоксиметр «UtasOxy-300», магнітний томограф «i-Open 0,36 T», монітор «Leon-3» та лабораторні показники – конце-нтрація гемоглобіну (г×л-1) в загальному аналізі крові; концентрація глюкози

210

(ммоль×л-1), сечовини (ммоль×л-1), калію (ммоль×л-1), натрію (ммоль×л-1) в біо-хімічному аналізу крові.

Результати та їх обговорення. Оптимізація динамічного моніторингу та ІТ мультиорганних порушень у критичних хворих з ішемічним інсультом від-бувалася з урахуванням наказу Міністерства охорони здоров’я України від 03.08.2012 № 602 «Уніфікований клінічний протокол медичної допомоги ішемі-чний інсульт» [2] та рекомендацій American Stroke Association [9]:

1. Контроль вітальних функцій: - оцінка свідомості за шкалою ком Глазго (ШКГ), моніторинг артеріаль-

ного тиску (АТ), частоти серцевих скорочень (ЧСС), частоти дихальних рухів (ЧДР), насичення кисню в артеріальній крові (SaO2).

2. Забезпечення адекватного газообміну: Профілактична оксигенация застосовується при SaO2 ≤ 94 %. Рівень фракції вдихуваного кисню при спонтанному диханні (FiO2) зале-

жить від порушення свідомості хворих за ШКГ: 1. При рівні свідомості за ШКГ в 14-13 балів – FiO2 складає 0,3% 2. При рівні свідомості за ШКГ в 12-9 балів – FiO2 складає 0,4% 3. При рівні свідомості за ШКГ в 8 балів, частоті дихальних рухів > 8 або

< 30 за хвилину, напруженні кисню в артеріальній крові (раО2) > 70 мм рт.ст., напруженні вуглекислого газу в артеріальній крові (раСО2) < 45 мм рт.ст., FiO2 складає 0,5%.

При зростанні ознак дихальної недостатності або погіршення свідомості за ШКГ, виконується оротрахеальна інтубація та проведення штучної вентиля-ції легенів (ШВЛ). При цьому, достатньо одного із нижчеперерахованих факто-рів: рівень свідомості за ШКГ < 8 балів, брадіпное < 8 дихальних рухів за хви-лину, тахіпное >30 дихальних рухів за хвилину, раО2 < 70 мм рт.ст. або раСО2 > 45 мм рт.ст. [3]

3. Оцінка тяжкості ішемічного інсульту: На теперішній час для оцінки тяжкості неврологічної симптоматики в го-

строму періоді ішемічного інсульту застосовується шкала National Institutes of Health Stroke Scale (NIHSS), яка дозволяє об’єктивно підходити до стану хворо-го з ішемічним інсультом [2, 9].

При оцінці тяжкості неврологічної симптоматики необхідно строго сліду-вати розділам шкали. Не можна повертатися назад і змінювати виставлені ра-ніше оцінки. Оцінка повинна відображати те, що насправді робить пацієнт, а не те що, на думку лікаря, пацієнт може робити. Отримані результати реєструють-ся в історії хвороби.

Інтерпретація тяжкості ішемічного інсульту за шкалою NIHSS: - до 5 балів – легкий інсульт, - 6-13 балів – інсульт середньої тяжкості, - 14-20 балів – тяжкий інсульт, - більше 20 балів – дуже тяжкий інсульт. Також результати оцінки за шкалою NIHSS дозволяють орієнтовно ви-

значити прогноз захворювання: при оцінці < 10 балів вірогідність сприятливого результату лікування через 1 рік складає 60-70 %, а при оцінці > 20 балів 4-16 %.

211

Для визначення тяжкості мультиорганних порушень та ефективності на-дання інтенсивної терапії критичним хворим з ішемічним інсультом можна ви-користовувати шкалу Mainz Emergency Evaluation Score (MEES).

Шкала оцінки невідкладного стану MEES – це динамічна система визна-чення тяжкості загального стану та ефективності надання інтенсивної терапії в умовах догоспітального та госпітального етапах. Шкала MEES не призначена для прогностичних оцінок виживаності критичних хворих [4].

За шкалою MEES, порушення кожної вітальної функції організму оціню-ють за однією з її ознак – від нормальних фізіологічних значень (4 бали) до життєвозагрозливих відхилень (0 балів): центральна нервова система – за ШКГ та больовій інтенсивності; гемодинаміка – за рівнем АТ, ЧСС та видом серце-вого ритму; система дихання – за SаO2 та ЧДР.

Мінімальна оцінка за шкалою MEES складає 7 балів, а максимальна 28 балів. Чим вище результат, тим краще стан пацієнта:

- 4 бали – фізіологічні значення (норма), - 3 бали – помірне відхилення, - 2 бали – значне відхилення, - 1 бал – життєвозагрозливе відхилення. Якщо результати повторної оцінки за MEES ≥ 2 пункти, в порівнянні з

первинним визначенням мультиорганних порушень, то стан пацієнта поліпшу-ється. У разі зниження результатів оцінки на ≤ 2 пункти – загальний стан хво-рого погіршується. При коливанні оцінок в діапазоні ± 1 – загальний стан паці-єнта не змінюється.

Під час ішемічного інсульту, внаслідок комплексу ішемічно-запально-тромботичних порушень, відбувається формування первинного осередку інфа-ркту. Після 6-ї години з моменту розвитку перших неврологічних симптомів за-кінчується формування більшої частини зони інфаркту, а після 24 години роз-міри зони інфаркту практично не змінюються [5]. Тому протягом 24 годин від початку захворювання, виразність неврологічних порушень доцільно визначати за шкалою NIHSS, а тяжкість загального стану за шкалою MEES [6].

4. Диференціювання типу ішемічного інсульту: На теперішній час виділяють наступні підтипи ішемічного інсульту: ате-

ротромботичний, кардіоемболічний, гемодинамічний, лакунарний та геморео-логічний [2, 9].

5. Інфузійна терапія: - призначається в об’ємі 1000-1500 мл, якщо при госпіталізації у хворих є

ознаки гіповолемії і немає протипоказань (декомпенсована серцева недостат-ність, набряк головного мозку)

- непритомним пацієнтам, з метою моніторингу центрального венозного тиску (який бажано підтримувати на рівні 8-10 см вод. ст.), виконується катете-ризація однієї з центральних вен.

6. Корекція гемодинаміки: 6.1. Корекція гіпертензії: - проводиться при систолічному АТ (АТсист.) > 220 мм рт.ст., діастоліч-

ному АТ (АТдіаст) > 120 мм рт.ст

212

- медикаментозне зниження АТ на 10-15 % від вихідного рівня протягом 2-3 годин, надалі протягом доби – на 15-25 %.

Дозування антигіпертензивних засобів: - Лабеталол в/в болюсно по 10-20 мг, за потреби подальше введення по

10 мг в/в через 10-20 хвилин або інфузійно із швидкістю 2-8 мг×хв-1

- Урапідил в/в болюсно 1,25-2,5 мг з наступною інфузією 5-40 мг×год-1 - Есмолол в/в болюсно 250-500 мг, подалі 50-100 мкг×кг-1×хв-1

- Еналаприл в/в болюсно 0,625-1,25 мг впродовж 5 хвилин. При АТдіаст. >140 мм рт.ст. можна застосовувати: - Нітрогліцерин в/в інфузійно із швидкістю 20-400 мкг×хв-1 - Нітропрусид в/в інфузійно із швидкістю 0,5-8,0 мкг×кг-1×хв-1. Кровоток в судинах головного мозку (ГМ) визначається церебральним

перфузійним тиском (ЦПТ), нормальні значення якого складають 70-100 мм рт.ст., при його зниженні виникає ішемія ГМ:

ЦПТ = САТ – ВЧТ, мм рт.ст., де: САТ – середній артеріальний тиск, мм рт.ст. ВЧТ – внутрішньочерепний тиск, мм рт.ст. Якщо ВЧТ не виміряли і свідомість за ШКГ складає 15-13 балів, то ВЧТ

приймають на рівні 15 мм рт.ст. При свідомості за ШКГ в 12-11 балів, ВЧТ відповідає 20 мм рт.ст. При свідомості за ШКГ в 10-9 балів, ВЧТ відповідає 25 мм рт.ст. При рівні свідомості за ШКГ ≤ 8 балів, ВЧТ складає 30 мм рт.ст. Виходячи з цього, робиться цільова корекція значень САТ, з метою під-

тримання адекватного мозкового кровотоку: САТ = ЦПТ + ВЧТ, мм рт.ст., де: САТ = 70 (нижня межа норми ЦПТ) + 15 = 85 мм рт.ст. – у хворих з рів-

нем свідомості за ШКГ в 15-13 балів. САТ = 70 + 20 = 90 мм рт.ст. – при свідомості за ШКГ 12-11 балів. САТ = 70 + 25 = 95 мм рт.ст. – при свідомості за ШКГ 10-9 балів. САТ = 70 + 30 = 100 мм рт.ст. – при свідомості за ШКГ ≤ 8 балів. 6.2. Корекція гіпотензії: - проводиться при АТсист. < 100 мм рт.ст., АТдіаст. < 70 мм рт.ст. - встановлюються причини виникнення гіпотензії та проводиться їх усу-

нення за допомогою відповідних втручань. Дозування кардіо-вазотонічних засобів: - Норадреналін в початковій дозі 5 мкг×хв-1, при необхідності дозу під-

вищують до досягнення бажаного ефекту: • 5-10 мкг×хв-1 – переважний β-адреностимулюючий ефект • > 10 мкг×хв-1 – переважний α-адреностимулюючий ефект.

- Дофамін в початковій дозі 1 мкг×кг-1×хв-1, при необхідності дозу підви-щують до досягнення бажаного ефекту:

• 1-3 мкг×кг-1×хв-1 – дофамінстимулюючий ефект (поліпшення пер-фузії міокарду, нирок, мезентеріальних судин)

213

• 4-10 мкг×кг-1×хв-1 – переважний β-адреностимулюючий ефект • 11-20 мкг×кг-1×хв-1 – сполучений α- та β-адреностимулюючий ефект • > 20 мкг×кг-1×хв-1 – переважний α-адреностимулюючий ефект

- Добутамін в початковій дозі 5 мкг×кг-1×хв-1, при необхідності дозу під-вищують до досягнення бажаного ефекту:

• 5-15 мкг×кг-1×хв-1 – наростаючий β-адреностимулюючий ефект • 5-15 мкг×кг-1×хв-1 – переважний β-адреностимулюючий ефект

- Адреналін в початковій дозі 1 мкг×хв-1, при необхідності дозу підвищу-ють до досягнення бажаного ефекту:

• 1-4 мкг×хв-1 – β-адреностимулюючий ефект • 5-20 мкг×хв-1 – наростаючий α -адреностимулюючий ефект • > 20 мкг×хв-1 – переважний α-адреностимулюючий ефект

7. Нейропротекція: - на теперішній час відсутні дані, що доводять ефективність нейропротек-

торів у лікуванні пацієнтів із ішемічним інсультом (клас рекомендацій I, рівень доказовості A).

7.1 Первинна нейропротекція: - первинна нейропротекція починається з 1-ї години ішемічного інсульту і

спрямована на переривання швидких механізмів глутамат-кальцієвого каскаду, як первинний нейропротектор прийнято застосовувати 25% розчин магнію су-льфату в дозі 30 мл×доба-1, в/в.

7.2 Вторинна нейропротекція: - внаслідок зниження кровотоку в судинах які оточують зону ішемічної

пенумбри та розвитку симптому «обкрадання» – засоби для вторинної нейро-протекція в гострішому періоді ішемічного інсульту не застосовуються.

8. Антиагрегантна терапія: - аспірин 160-325 мг×доба-1, per os, протягом 48 годин від початку захво-

рювання. 9. Антикоагулянтна терапія: - антикоагулянти прямої дії (гепарин) 32 тис. ОД в 1-шу добу, надалі

24 тис. ОД в/в або п/к, під контролем коагулограми. 10. Корекція гіпертермії: - при t ≥ 37,5 0С з одночасним пошуком вірогідного вогнища інфекції. 11. Антибактеріальна терапія: - починається при доказаному вогнищі інфекції, при цьому заміна груп

антибіотиків робиться кожні 7 діб. 12. Підтримка нормоглікемії: 12.1 Корекція гіперглікемії: - проводиться при значеннях глюкози крові > 10 ммоль×л-1. При підтвердженій гіперглікемії корекція проводиться внутрішньовенним

введенням інсуліну короткої дії в дозі 0,1 ОД×кг-1×год-1 або 5-10 ОД×год-1. Звичайно рівень глікемії знижується зі швидкістю 4,2-5,6 ммоль×л-1×год-1.

Якщо протягом 2-4 годин не відбувається зменшення рівня глікемії – доза інсу-ліну підвищується в 2-3 рази. При зниженні глікемії до 14 ммоль×л-1 швидкість введення інсуліну зменшується до 1-4 ОД×год-1 [7].

214

При усуненні гіперглікемії у хворого може виникнути гіповолемія, тому слід підтримувати достатній об’єм циркулюючої крові, шляхом введення 1-2 л 0,9% розчину натрію хлориду на добу під контролем центрального венозного тиску.

12.2 Корекція гіпоглікемії: - проводиться при значеннях глюкози крові <3,0 ммоль×л-1. При підтвердженій гіпоглікемії корекція проводиться внутрішньовенним

введенням 40 мл 40% розчину глюкози (при неможливості перорального харчу-вання пацієнта) протягом 3-5 хвилин з подальшою краплинною інфузією 5% або 10% розчину глюкози.

Якщо ефект сумнівний та за відсутності протипоказань додатково засто-совують 1 мл 0,1% розчину адреналіну, який сприяє мобілізації глікогену печі-нкою з наступним підвищенням рівню цукру в крові [8].

13. Зондове ентеральне харчування хворого: - потреби в енергетичному забезпеченні (ПЕЗ) визначають: ПЕЗ = 25 × В, ккал×доба-1, де: В – вік, роки. 14. Специфічна інтенсивна терапія: 14.1 Противонабрякова терапія: - найбільш поширеним методом зниження внутрішньочерепної гіпертензії

є застосування 15 % розчину манітолу. Інфузія цього засобу призводить до роз-витку осмотичного градієнту між плазмою крові та інтерстиціальною тканиною головного мозку, викликаючи переміщення рідини у внутрішньосудинний про-стір.

Оскільки зменшення осмолярності плазми на 3% призводить до збіль-шення ВЧТ в середньому на 15 мм рт.ст., то зниження гіперосмолярності необ-хідно проводити зі швидкістю 1 мосмоль×год-1.

Застосування 15 % розчину манітолу в дозуванні 1 г×кг-1 впродовж 15-30 хвилин або 0,25 г×кг-1 кожні 6 годин, під контролем осмолярності плазми має виражений протинабряковий ефект.

Необхідно пам’ятати, що перед початком протинабрякової терапії необ-хідно провести «манітоловий тест». Якщо через 1 годину після введення 0,2 г×кг-1 отримано діурез не менше 60 мл сечі, то протинабрякова терапія вважа-ється безпечною. Манітол застосовується не більше 3 діб.

Протипоказанням для застосування манітолу є осмолярність плазми >320 мосмоль×л-1, САТ<90 мм рт.ст., гіперглікемія, ниркова недостатність, декомпе-нсована серцева недостатність, тотальна дегідратація.

Висновки 1. Визначення тяжкості ішемічного інсульту за шкалою National Institutes

of Health Stroke Scale ґрунтується на оцінці неврологічного стану, що потребує знання симптоматики лікарем який проводить неврологічне обстеження.

2. Визначення тяжкості загального стану хворого за шкалою Mainz Emergency Evaluation Score базується на клініко-інструментальній оцінці жит-тєвозагрозливих відхилень, що дозволяє адекватно оцінити міру ушкодження

215

функцій життєво-важливих органів та систем і своєчасно застосувати методи інтенсивної терапії.

3. Під час проведення динамічного моніторингу та заходів інтенсивної терапії летальність у критичних хворих з ішемічним інсультом склала 34,1 %.

Література 1. Зозуля І.С., Лисенко Г.І., Латоха І.О., Зозуля А.І. Сучасний стан проблеми

діагностики, перебігу, лікування гострих порушень мозкового кровообігу в полікліні-чних умовах (огляд літератури) // Український медичний часопис. – 2011. – № 6 (86). – ХІ/ХІІ. – С. 30-38.

2. Наказ МОЗ України від 03.08.2012 № 602 «Уніфікований клінічний прото-кол медичної допомоги ішемічний інсульт (екстрена, первинна, спеціалізована меди-чна допомога, медична реабілітація)» // Практична ангіологія. – 2013. – № 1. – С. 23-53.

3. Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 01.03.2004 року № 108 «Про удосконалення організації невідкладної нейрохірургічної допомоги»

4. Александрович Ю.С., Гордеев В.И. Оценочные и прогностические шкалы в медицине критических состояний. – Санкт-Петербург: ЭЛБИ-СПб, 2010. – 248 с.

5. Мищенко Т.С., Дарий В.И., Баранова Е.В. Взаимосвязь воспалительных и противовоспалительных маркеров у больных в остром периоде мозговых инсультов // Український вісник психоневрології. – Том 22, вип. 2 (79). – 2014. – С. 16-18.

6. Серіков К.В., Голдовський Б.М., Поталов С.О. Удосконалення динамічного моніторингу ефективності інтенсивної терапії у хворих з первинним ішемічним інсу-льтом // Збірник наукових праць співробітників НМАПО імені П.Л. Шупика. – № 23 (2). – 2014. – С. 280-288

7. Маньковский Б.Н. Неотложные состояния при сахарном диабете // Мистец-тво лікування. – 2004. – № 9. – С. 86-91.

8. Шлапак І.П., Галушко О.А. Цукровий діабет: погляд з позиції лікаря-анестезіолога. – Київ: Книга-плюс, 2010. – 160 с.

9. Jauch E.C., Saver J.L., Adams H.P. et all. Guidelines for the early management of patients with acute ischemic stroke: a guideline for healthcare professionals from the American Heart Association/American Stroke Association / // Stroke. – 2013. – Vol. 44 (3). – P. 870-947.

216

ИССЛЕДОВАНИЕ АНТИЭКССУДАТИВНОЙ АКТИВНОСТИ ПРОИЗВОДНЫХ 7- β-ГИДРОКСИ- γ -(п-ХЛОРОФЕНОКСИ)-

ПРОПИЛ-8-ЗАМЕЩЕННЫХ ТЕОФИЛЛИНА Григорьева Л. В., Самура Б. А., Самура И. Б., Романенко Н. И. Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина Национальный фармацевтический университет, Харьков Запорожский государственный медицинский университет

Воспаление и боль являются наиболее частыми симптомами разнообраз-

ных заболеваний и представляют важную клиническую проблему. Воспалите-льный процесс возникает из-за нарушений, вызванных воздействием флогоген-ного агента. В ответ на воздействие повреждающего фактора в тканях образую-тся медиаторы воспаления (гистамин, серотонин, вазоактивные полипептиды – кинины: брадикинин, каллидин и др.), которые влияют на проницаемость кро-веносных сосудов и нервные окончания. В результате их действия развивается отек, появляется сильная боль [2].

Воспаление представляет собой динамический процесс, развивающийся в ответ на воздействие екзогенного повреждающего фактора, и обусловлено реа-кцией клеток и тканей, которая определяется общей реактивностью организма, регулируемой нервно-гормональными механизмами [11].

Вследствие агрегации тромбоцитов образуются микротромбы, значитель-но уменьшается подведение кислорода к соответствующим участкам тканей, то есть возникает гипоксия, нарушаются обменные процессы. Экссудация разви-вается вследствие изменения проницаемости, повышения гидростатического давления в капиллярах, относительного повышения коллоидно-осмотического давления в воспаленной ткани. В результате экссудации образуется отек в ин-терстициальных соединительнотканных пространствах [2].

В связи с полиэтиологичностью и особенностями механизмов развития воспалительного процесса и болевого синдрома для лечения таких заболеваний применяются лекарственные средства разных фармакологических групп, среди которых особенное место занимают препараты симптоматической терапии – нестероидные противовоспалительные средства (НПВС) [1, 7].

Антиэкссудативные свойства НПВС играют важную роль в механизме их периферического противовоспалительного действия, медиаторы боли являются одновременно и медиаторами воспаления. Несмотря на многолетнюю историю применения НПВС в клинической практике, механизмы, которые определяют их терапевтическую эффективность и токсические реакции, до сих пор остают-ся не до конца раскрытыми [8]. В Украине, по данным Государственного фар-макологического центра МОЗ Украины, НПВС занимали пятое место в рейтин-ге лекарственных средств по частоте зарегистрированных побочных реакций. Ведущий механизм, который определяет как эффективность, так и токсичность НПВС, связан с угнетением активности циклооксигеназы (ЦОГ-1 и ЦОГ-2). НПВС связывают оба изофермента ЦОГ и препятствуют их взаимодействию с арахидоновой кислотой, что приводит к нарушению биосинтеза простагланди-нов и снижению активности воспалительного процесса [13]. Диклофенак ока-

217

зывает более выраженное воздействие на активность ЦОГ-2, чем целекоксиб, рофекоксиб, мелоксикам [7]. Активность ЦОГ-1 под влиянием диклофенака также снижается, но его водействие значительно меньше, чем на ЦОГ-2. Такой эффект обеспечивает высокую терапевтическую активность при хорошей пере-носимости лечения [10,11].

Анальгетический и противовоспалительный эффекты НПВС связаны со снижением активности (ЦОГ-2) в очаге воспаления, а угнетение изоформы ЦОГ-1 приводит к нарушению физиологических реакций: синтеза простаглан-динов класса Е в слизистой оболочке желудка и развития эрозивно-язвенного поражения [5]. При длительном приеме НПВС могут вызывать развитие желу-дочных кровотечений и представляют наибольшую угрозу для больных ревма-тоидными артритами, поскольку они принимают большие дозы указанных пре-паратов и нередко в сочетании с глюкокортикостероидами [8].

Неселективные НПВС несут угрозу развития язвенного поражения в ре-зультате снижения синтеза гастропротекторных простагландинов, а селектив-ные блокаторы ЦОГ-2 развитие тромботических осложнений и инфаркта мио-карда [9, 12]. В этой связи последующий поиск новых анальгетических средств является актуальным.

В результате компьютерного прогноза видов фармакологической актив-ности установлено, что впервые синтезированные 7-β-гидрокси-γ-(п-хлорофен-окси)пропил-8-замещенные теофиллина могут проявлять антиэкссудативную активность, что послужило основанием для проведения данных исследований.

Целью данной работы явилось изучение антиэкссудативной активности производных 7-β-гидрокси-γ-(п-хлорофенокси)пропил-8-замещенных теофиллина.

Материалы и методы исследования. Объектом исследования были 7-β-гидрокси-γ-(п-хлорофенокси)пропил-8-замещенных теофиллина. Структура синтезированных веществ подтверждена с помощью современных физико-хи-мических методов элементного анализа, УФ-, ИК-, ПМР- и масс-спектромет-рических методов, а чистота контролировалась методом тонкослойной хрома-тографии.

Синтез веществ осуществлен на кафедре биологической химии и лабора-торной диагностики Запорожского государственного медицинского университета под руководством доктора фармацевтических наук, профессора Н. И. Романенко. Изучение антиэкссудативного действия исследуемых веществ проводили на бе-лых нелинейных крысах массой 180-200 г на модели острого воспалительного отека, вызванного субплантарным введением в заднюю лапку 0,1 мл 1% раствора каррагенина. Объем лапки измеряли с помощью гидростатического онкометра к началу опыта и в момент максимального развития отека (через 4 часа). Исследуе-мые вещества вводили внутрижелудочно, одноразово, за 30 минут до введения флогогенного агента в дозах 0,02 от ЛД50. Препаратом сравнения был использован диклофенак натрия в дозе 8,0 мг/кг. Антиэкссудативный эффект исследуемых ве-ществ рассчитывали в процентах по отношению к контролю по формуле:

% угнетение отека ,100×−=Vk

VdVk где

Vк и Vd соответственно объем лапки в контроле и в опыте [4].

218

При проведении экспериментальных исследований животные находились в стандартных условиях, согласно нормам и принципам Директивы Совета ЕС по вопросам защиты позвоночных животных, которых используют для экспе-риментальных и других научных целей (Страсбург, в 1986 г.) и «Общих этиче-ских принципов экспериментов на животных» (Киев, 2001), согласованные с требованиями «Европейской конвенции защиты позвоночных животных, кото-рых используют для экспериментальных и научных целей» [3, 4]. Статистиче-скую проверку данных проводили с использованием стандартного пакета ана-лиза программы статистической обработки результатов версии Microsoft Office Excel 2003. Результаты представлены в виде выборочного среднего значения ± стандартной ошибки среднего значения. Достоверность отличий между экспе-риментальными группами оценивали с помощью t-критерия Стъюдента и U-критерия Уїтні-Манна компьютерной програми «STATISTICA® for Windows 6.0» (StatSoft Inc., № AXXR712D833214 FAN5) [6]. Для всех видов анализа ста-тистически значимыми считали отличия при р < 0,05.

Результаты исследования и их обсуждение. Анализ представленых ре-зультатов изучения антиэкссудативной активности исследуемых гетероцикли-ческих производных 7-β-гидрокси-γ-(п-хло-рофенокси)пропил-8-замещенных теофиллина (табл.) свидетельствуют о том, что наиболее выраженный антиэкс-судативный эффект проявило соединение № 1 – 7-β-гидрокси-γ-(п-хлоро-фенокси)про-пил-8-N-β-диметиламиноэтиламинотеофиллина, которое в дозе 11,8 мг/кг через 4 часа после введения вызывало уменьшение эксперименталь-ного отека лапки у крыс на 43,2 % (р < 0,05).

Замена в 8-м положении молекулы 7-β-гидрокси-γ-(п-хлоро-фенокси)про-пил-8-замещенных теофиллина N-β-диметиламино-этиламинового фрагмента на N-β-диэтиламиноэтиламиновый (соед. 2) радикал привело к уменьшению антиэкссудативного эффекта на 7,2 %. Экссудация развивается вследствие из-менения проницаемости, повышения гидростатического давления в капиллярах, относительного повышения коллоидно-осмотического давления в воспаленной ткани. В результате экссудации образуется отек в интерстициальных соедини-тельнотканных пространствах [2].

В результате введения в 8-е положение β-карбоксиэтилами-нового (соед. 3) и γ-карбоксипропиламинового (соед. 4) радикалов вместо N-β-диэтиламино-этиламинового (соед. 2) заместителя антиэкссудативная активность составила 39,8 % и 37,3 % соответственно. Менее выраженное антиэкссудативное дейст-вие проявили вещества, которые содержат в 8-м положении молекулы аспара-гиновую (соед. 5) и аминогексановую (соед. 6) кислоты, которые угнетали раз-витие экспериментального каррагенинового отека лапки у крыс в среднем на 30,1 % (р < 0,05) и 27,5 % (р < 0,05) соответственно.

Соединение № 7 проявило тенденцию к угнетению развития каррагени-нового отека лапки у крыс на 10,6 %. Антиэкссудативная активность препарата сравнения диклофенака в дозе 8 мг/кг составила 45,8 % (р < 0,05).

Можно предположить, что антиэкссудативный эффект синтезированных производных 7-β-гидрокси-γ-(п-хлорофенокси)пропил-8-замещенных теофил-лина реализуевтся за счет ингибирования экспрессии генов, ответственных за

219

синтез провоспалительных цитокинов, вследствие чего уменьшается синтез и выброс медиаторов воспаления из патологических клеток [2].

Таблица

Антиэкссудативная активность в ряду 7- β-гидрокси-γ-(п-хлорофенокси)пропил-8-замещенных теофиллина

N

N

N

NO

O

c c c O Cl

R

H3C

CH3

OH

H2 H2

Антиэкссудативная активность Соединение

№ Доза, мг/кг

R Объем лапки (М ± m) мл

в % к контролю

1 11,8 N-β-диметиламиноэтиламино 1,34±0,07 43,2 2 12,2 N-β-диетиламиноэтиламино 1,51±0,06* 36,0 3 14,3 β-карбоксиэтиламино 1,42± 0,07* 39,8 4 13,0 γ-карбоксипропиламино 1,48±0,06* 37,3 5 22,4 аспарагинова кислота 1,65±0,07* 30,1 6 7,0 аминогексанова кислота 1,71±0,09* 27,5 7 30,2 фенилаланин 2,11±0,12* 10,6 Диклофенак 8,0 препарат сравнения 1,28±0,14* 45,8 Контроль – – 2,36±0,16 100

Примечание: * р < 0,05 относительно контроля Таким образом, среди изученных 7-β-гидрокси-γ-(п-хлорофе-нокси)про-

пил 8-замещенных теофиллина наиболее активным оказалось соединение № 1, антиэкссудативная активность которого не- значительно (на 2,6 %) уступает препарату сравнения диклофенаку.

Выводы 1. Установлено, что соединение № 1 – 7-β-гидрокси-γ-(п-хлорофенок-

си)пропил-8-N-β-диметиламиноэтиламинотеофиллина, проявило антиэкссуда-тивную активность, которую можно сопоставить с действием диклофенака.

2. Производные 7-β-гидрокси-γ-(п-хлорофенокси)пропил-8-замещенных теофиллина являются перспективной группой гетеро-циклических веществ для проведения дальнейшего целенаправленного синтеза и фармакологического скрининга с целью создания на их основе более эффективных и менее токсич-ных лекарственных средств, проявляющих антиэкссудативную активность.

Литература 1. Белоусов Ю. Б. Современные представления о фармакодинамике теофил-

лина / Ю. Б. Белоусов, С. В. Лукьянов, А. А. Духанин // Качеств. клинич. практика. – 2002. – № 3. – C. 5-8.

220

2. Бутров А. В. Современные подходы к фармакотерапии послеоперационной боли с применением ненаркотических анальгетиков в травматологии и ортопедии / А. В. Бутров, Е. Н. Кондрашенко, А. Б. Бутгусаим и др. // Consilium Medicum. – 2009. – Том 11, № 9. – С. 55-60.

3. Біоетична експертиза доклінічних та інших наукових досліджень, що вико-нуються на тваринах: методичні рекомендації / О. Г. Резніков, А. І. Соловйов, Н. В. Добреля, О. В. Стефанов // Вісник фармакології та фармації. – 2006. – № 7. – С. 47-61.

4. Доклінічні дослідження лікарських засобів / [под ред. О. В. Стефанова]. – К.: Авіцена, 2001. – С. 433-443.

5. Каратеев А. Е. НПВП-ассоциированное заболевание желудочно-кишеч-ного тракта при ревматизме в России / А. Е. Каратеев, Н. Н. Коновалова, А. А. Литов-ченко и др. // Клин. мед. – 2005. – № 5. – С. 33-38.

6. Лапач С. Н. Статистические методы в медико-биологических исследовани-ях с использованием EXCEL / С. Н. Лапач, А. В. Чубенко, П. Н. Бабич и др. – К.: Мо-рион, 2000. – 320 с.

7. Машковский М. Д. Лекарственные средства / М. Д. Машковский.– [15-е изд., перераб., испр. и доп.]. – М.: Изд-во Новая волна, 2009. –1206 с.

8. Побочное действие лекарств / С. М. Дроговоз, А. П. Гудзенко, Я. А. Бутко [та ін.]. –Х.: «СИМ», 2010. – 480 с.

9. Сороцкая В. Н. Желудочно-кишечные осложнения одна из причин смерти больных ревматическими заболеваниями // В. Н. Сороцкая, А. Е. Каратеев и др. // На-учно-практическая ревматологи. – 2005. – № 4. – С. 34-37.

10. Crofford L. J. Basic biology and clinical application of specific cyclooxygenase-2 inhibitors / L. J. Crofford, P. E. Lipsky, P. Brooks et. al. // Arthritis Rheum. – 2000. – Vol. 43. – P. 4-13.

11. Gislason G. Risk of death or reinfarction associated with the use of selective cyclooxygenase-2 inhibitors and nonselective nonsteroidal antiinflammatory drugs after acute myocardial infarction / G. Gislason, S. Jacobsen, J. Rasmussen et al. // Circulation. – 2006. – Vol.113, № 25. – P. 2906-2913.

12. Graham D. J. Risk of acute myocardial infarction and sudden cardiac death in pa-tients treated with cyclooxygenase 2 selective and non-selective nonsteroidal antiinflamma-tory drugs: nested case-control study / D.J.Graham, D.Campen, R.Hui et al. / Lancet. – 2005. – Vol. 365. – P. 475-481.

13. Hudson M. Risk of congestive heartfailure with nonsteroidal antiinflammatory drugs and selective Cyclooxygenase 2 inhibitors: a class effect? / M. Hudson, E. Rahme, H. Richard, L. Pilote et al. // Arthritis Rheum. – 2007. – Vol. 57, № 33. – Р. 516-523.

221

ВПЛИВ КОМБІНОВАНОЇ АНТИГІПЕРТЕНЗИВНОЇ І ГІПОЛІПІДЕМІЧНОЇ ТЕРАПІЇ НА ПОКАЗНИКИ ВУГЛЕВОДНОГО

ОБМІНУ У ХВОРИХ НА АРТЕРІАЛЬНУ ГІПЕРТЕНЗІЮ Деримедвідь Л.В., Снігурська І.О., Грозна Л.М., Хіжняк В.М.,

Завгородній О.О., Зівзах М.В. Державна установа «Інститут терапії імені Л.Т. Малої НАМН України»

(м. Харків), Національний фармацевтичний університет (м. Харків),

Харківська медична академія післядипломної освіти (м. Харків) Одним із найпоширенішим неінфекційним захворюванням людства є ар-

теріальна гіпертензія (АГ), яка в більшості клінічних випадків асоціюється з ці-лою низкою метаболічних порушень. При поєднанні АГ з абдомінальним ожи-рінням (АО) та порушенням вуглеводного обміну ризик розвитку серцево-судинних ускладнень збільшується в два рази [1-3, 5 ]. Досить часто при АГ спостерігаються й порушення вуглеводного обміну [2, 4 ].

Метою даного дослідження було вивчення впливу комбінованого ліку-вання інгібітором ангіотензинперетворюючого ферменту (і-ІАПФ) периндоп-рилом, тіазидоподібним діуретиком індапамідом та кардіоселективним β – ад-реноблокатором з NO-активністю небівололом на тлі гіполіпідемічної терапії статином на показники вуглеводного обміну у хворих на АГ.

Матеріали і методи. Нами було обстежено 57 хворих на ессенціальну АГ (25 жінок та 32 чоловіків) віком від 28 до 56 років. АГ 1 ступеня діагностована у 12 хворих (21%), АГ 2 ступеня – у 45 хворих (79%), (відповідно до Рекомен-дацій Української Асоціації кардіологів з профілактики та лікування АГ, 2011 р.). Тривалість гіпертензивного анамнезу у обстежених хворих була від 2 до 13 років. У 32 хворих (55%) діагностовано АО (окружність талії (ОТ) у чоловіків > 94 см, у жінок > 80 см), у 44 хворих на АГ (77 %) виявлено раннє порушення вуглеводного обміну – порушення толерантності до глюкози (ПТГ). Дисліпіде-мія (ДЛП) була діагностовано у 55 (98%) хворих, із них: гіперхолестеринемія виявлена у 5 (9%) хворих, гіпертригліцеридемія – у 8 (24 %) хворих, комбіно-вана ДЛП – у 41 (67%) хворого. Відповідно до Рекомендацій Української Асо-ціації кардіологів з профілактики та лікування артеріальної гіпертензії, 2011 р. «помірний» ризик серцево-судинних ускладнень був визначений у 13 (23 %) хворих, «високий» – у 36 (63%) хворих, «дуже високий» – у 9 (15%) хворих. Всім хворим проводили загальне клінічне обстеження до і після 16-ти тижнево-го курсу лікування. Пацієнти з АГ були розподілені на 2 підгрупи, в залежності від варіанту комбінованої антигіпертензивної терапії. Перший (I) варіант тера-пії: інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту (і-АПФ) периндоприл – 5-10 мг на добу та тиазидоподібний діуретиком індапамідом в дозі 1,5 мг на добу. Другий (II) варіант терапії включав периндоприл в дозі 5-10 мг на добу в поєд-нанні з кардіоселективним бета-адреноблокатором з NO-активністю небіволо-лом в дозі 5 мг на добу з додаванням тіазидоподібного діуретика індапаміду в дозі 1,5мг на добу, декілька разів на тиждень. Перший та другий варіант терапії проводили на тлі застосування гіполіпідемічної терапії аторвастатином в дозі

222

10 мг на добу. Медикаментозна терапія у хворих на АГ проводилась на тлі ре-комендацій стосовно раціональної дієти із зниженням загального калоражу та виключенням із раціону вуглеводів, які легко засвоюються, особливо це стосу-валось хворих на АГ з АО чи ПТГ. До обстеження не включали хворих на ЦД.

Результати та їх обговорення. Аналіз антигіпертензивної ефективності 16-ти тижневої терапії у хворих на АГ виявив виразу антигіпертензивну дію обох варіантів терапії. Так після проведення першого варіанту комбінованої ан-тигіпертензивної та гіполіпідемічної терапії у хворих на АГ цільові рівні арте-ріального тиску (АТ) були досягнуті у 20 хворих, що становило 63% від кілько-сті хворих в даній підгрупі. У хворих на АГ, які отримували другий варіант лі-кування цільові рівні АТ були досягнуті у 22 пацієнтів (88%), що було достові-рно більше, ніж після першого варіанту терапії (Р <0,05).

Проаналізувавши ефективність двох варіантів антигіпертензивної терапії у хворих на АГ в підгрупах з АО та без АО, встановили, що у хворих на АГ з АО при першому варіанті терапії цільові рівні АТ було досягнуто у 75% хво-рих і у 83% хворих після II варіанту терапії. В підгрупах хворих на АГ без АО достовірних відмінностей у відсотках досягнення цільових рівнів АТ після різ-них варіантів терапії не було виявлено.

Враховуючи той факт, що у переважної більшості обстежених хворих на АГ було виявлено раннє порушення вуглеводного обміну (ПТГ) було детально проаналізовано стан вуглеводного обміну в динаміці терапії. Початкові дані рі-внів глюкози натще та через 2 години після цукрового навантаження, рівні ін-суліну та відповідно – індексу НОМА, у чоловіків і у жінок обох груп терапії не мали достовірної різниці.

Через 16 тижнів лікування у пацієнтів обох підгруп, як у чоловіків, так і у жінок, виявлено покращання показників вуглеводного обміну. Так, у чоловіків хворих на АГ після проведення першого варіанту терапії виявлено достовірне зниження (р <0,05) рівнів інсуліну натще та індексу НОМА, як по підгрупі в ці-лому, так і в підгрупах з АО та без АО. Достовірних змін рівнів глюкози сиро-ватки крові натще і через 2 години після навантаження глюкозою у хворих в динаміці вказаного першого варіанту терапії не виявлено. Поряд з цим відміча-лась тенденція до покращання даних показників (табл.).

У хворих на АГ проведення другого варіанту комбінованої антигіпертен-зивної та гіполіпідемічної терапії привело до більш виражених позитивних змін в показниках вуглеводного обміну, ніж у хворих, які отримували перший варі-ант терапії. Виявлено наприкінці застосування другого варіанту терапії досто-вірне (р<0,05) зниження рівнів глюкози сироватки крові через 2 години після навантаження глюкозою, рівнів інсуліну натще та індексу НОМА, як у чолові-ків, так і у жінок. Причому, ці зміни були характерні для хворих на АГ як з АО так і без АО. Рівні глюкози в сироватці крові натще в динаміці другого ва-ріанту терапії достовірно не змінились, але мали чітку тенденцію до зниження.

При проведенні аналізу змін стану вуглеводного обміну у обстежених хворих на АГ з ПТГ, було виявлено нормалізацію тесту толерантності до глю-кози (ТТГ) після проведеного комбінованого антигіпертензивного і гіполіпіде-мічного лікування. Так, нормалізація ПТГ була відмічена у 2 хворих (6 %)

223

(1 чоловік і 1 жінка), які отримували перший варіант терапії, і у 6 хворих (24%) (3 чоловіки і 3 жінки), які отримували другий варіант терапії.

Таблиця Показники вуглеводного обміну у хворих на АГ

до та після лікування (M±m)

Перший варіант терапії Другий варіант терапії Чоловіки

n = 12 Жінки n = 11

Чоловіки n = 13

Жінки n = 8

До лікув

Після лікув

До лікув

Після лікув

До лікув

Після лікув

До лікув

Після лікув

Глюкоза Натще ммоль/л

5,66 ±0,27

5,36 ±0,27

5,38 ±0,16

5,15 ±0,21

5,6 ±0,09

5,42 ±0,17

5,43 ±0,1

5,26 ±0,11

Глюкоза ч/з 2 год п/наватаж ммоль/л

9,06 ±0,31

8,53 ±0,36

9,17 ±0,24

8,81 ±0,29

9,75 ±0,25

8,33 ±0,18 Р <0,05

9,19 ±0,39

8,08 ±0,34 Р <0,05

Інсулін натще мкМО/мл

18,17 ±2,6

13,04 ±1,87 Р <0,05

19,57 ±2,29

17,08 ±1,3

23,88 ±4,33

13,91 ±2,16 Р <0,05

16,1 ±1,78

12,51 ±1,74 Р <0,05

Індекс НОМА

4,42 ±0,72

2,91 ±0,40 Р <0,05

4,89 ±0,59

3,95 ±0,28

6,15 ±1,15

3,27 ±0,49 Р <0,05

3,98 ±0,46

2,87 ±0,42 Р <0,05

р <0,05 – різниця показників вуглеводного обміну до і після лікування достовірна для чоловіків та жінок, хворих на АГ

Аналіз змін показників ліпідного обміну у хворих на АГ в цілому по групі

в динаміці застосованих варіантів терапії виявив наступні зміни. Під впливом першого варіанту терапії у хворих на АГ встановлено достовірне зниження рівнів в сироватці крові загального ХС, ХС ЛПНЩ, ТГ, як у чоловіків, так і у жінок (р <0,05), і підвищення ХС ЛПВЩ – у чоловіків (р <0,05). Достовірних змін в рівнях в сироватці крові ХС ЛПВЩ у жінок не виявлено. Однак відмічалась тенденція до покращення вказаного показника. У хворих на АГ під впливом другого варіанту терапії спостерігались більш виражені позитивні зміни: і у чоловіків, і у жінок на цьому варіанті терапії виявлено достовірне зниження в сироватці крові рівнів загального ХС, ХС ЛПНЩ та ТГ (р <0,05) та достовірне підвищення рівнів ХС ЛПВЩ (р <0,05).

Висновки: 1. Застосування комбінованої антигіпертензивної терапія периндоприлом,

індапамідом в поєднанні з небівололом і індапамідом на тлі застосування гіполіпідемічного препарату аторвастатину у хворих на АГ приводила до до-сягнення цільових рівнів АТ у більшості хворих.

2. Вищеозначена комбінація сприяє покращанню показників вуглеводно-го та ліпідного обміну у хворих на АГ.

224

Список літератури 1. Маньковский Б.Н. Современная модель для прогнозирования сердечно –

cосудистого риска у пациентов с сахарным диабетом 2-го типа.// Ліки України. – 2011. – №6(152). – С.24 – 30.

2. Серцево-судинні захворювання. Рекомендації з діагностики, профілактики та лікування /За ред. В.М.Коваленка, М.І.Лутая.-К.:МОРІОН, 2011.- 400 с.

3. Eynatten M. Atherogenic dyslipidaemia but not total — and high-molecular weight adiponectin are associated with the prognostic outcome in patients with coronary heart disease/ M Eynatten. A. von Hamann. D. Twardella, [et al.] // Eur.Heart J. — 2008. —Vol. 29. — P. 1307–1315.

4. European Guidelines on CVD Prevention. Committee for Practice Guidelines To improve the quality of clinical practice and patient care in Europe. Version 2012. // елек-тронний доступ. www.escardio.org/guidelines

5. 2013 ESH/ESC Guidelines for management of arterial hypertension// J.of Hyper-tension.-2013.-№31.-1281-1357.

225

УДК 579:845:616-002.3

ИЗУЧЕНИЕ ВЛИЯНИЯ КОМБИНАЦИЙ ЦИПРОФЛОКСАЦИНА С ДРУГИМИ АНТИБИОТИКАМИ НА ПОЛИРЕЗИСТЕНТНЫЕ

ШТАММЫ КИШЕЧНОЙ ПАЛОЧКИ. Дьяченко В.Ф., Марющенко А.М., Куцай Н.М.

ДУ «Інститут микробиологии и иммунологии им. И. И. Мечникова НАМН Украины», г. Харьков, Украина

Ключевые слова:.комбинации антибиотиков, метод «шахматной доски»,

полиантибиотикорезистентные штаммы. Поиск высокоэффективных синергидных комбинаций среди известных

антибиотиков является одним из современных направлений исследований, про-водимых с целью повышения эффективности антибиотикотерапии заболева-ний,вызванных полирезистентными возбудителями. В последние годы такие исследования проводятся довольно широко в разных странах. [1,4,5].

Цель работы Целью настоящего исследования было выявление синергидных комби-

наций антибиотиков, высокоэффективных в отношении полирезистентных штаммов кишечной палочки.

Материалы и методы Нами проведено изучение эффективности действия комбинаций антибио-

тиков на клинические полирезистентные штаммы кишечной палочки. Для экс-перимента были использованы 15 штаммов кишечной палочки, выделенных в хирургических стационарах г. Харькова., типичных по своим культуральным и биохимическим свойствам и отличающихся высокой полиантибиотикорези-стентностью (чувствительность не более, чем к 1- 2 группам антибиотиков).

Идентификацию микроорганизмов проводили по морфологическим, тинкториальным, культуральным и биохимическим свойствам. Антибиотикоре-зистентность определяли унифицированным методом серийных разведений, учитывая критерии CLSI (ранее NCCLS, США), для тестирования использова-ли суспензию суточной культуры бактерий, соответствующую стандарту мут-ности 0,5 по МакФарланду [2].

Была изучена активность 3-х двухкомпонентных комбинаций: Ципрофлоксацин – цефепим, ципрофлоксацин – амикацин, ципрофлокса-

цин – тиенам. Эффективность комбинаций антибиотиков определяли методом «шах-

матной доски» [3]. Для оценки результатов использовали фракционный индекс ингибиции – Fix (the fraction inhibitory index).

Fix ═ FicA + FicB, где Fic – фракционная ингибирующая концентрация. FicA ═ Mic A в комбинации / Mic A Mic – минимальная ингибирующая концентрация антибиотика

226

Взаимодействие антибиотиков оценивалось следующим образом: FIХ ≤ 0,5 – синергия ; FIХ – от 0,5 до 1,0 – суммация; FIX от 1,0 до 2,0 –

индифферентность; FIХ ≥ 2,0 – антагонизм. Результаты исследования и их обсуждение В результате проведенных экспериментов установлено,что комбинация

ципрофлоксацина с цефепимом давала синергидный эффект для 11-ти из 15-ти изученных штаммов, что составляло 73,3 % ; для 4-х штаммов (26,6%) воздей-ствие этой комбинации оказывало эффект суммации. Комбинирование ципро-флоксацина с амикацином выявляло эффект синергии для 3-х штаммов, что составляло 20,0 % от их общего числа; для остальных испытанных штаммов отмечался эффект суммации и индифферентный эффект, что составляло (66,7 % и 13,3 %) соответственно. Комбинация ципрофлоксацина с тиенамом давала синергидный эффект для 4-х изученных штаммов и индифферентный эффект для 1-го штамма (26,6 % и 6,6 % соответственно), для большинства испытанных штаммов воздействие этой комбинаций носило эффект суммации (66,7 %). Ан-тагонистического взаимодействия препаратов ни при одной из изученных ком-бинаций не отмечалось (табл.).

Таблица

Характеристика эффективности комбинированного использования антибиотиков в отношении

полиантибиотикорезистентных штам-мов кишечной палочки

Эффекты от комбинаций, % штаммов Состав

комбинации Синергия Суммация Индиффе-рентность

Антагонизм

Ципрофлокса- цин-цефепим

73,3 26,6 - -

Ципрофлокса- цин-амикацин

20,0 66,7 13,3 -

Ципрофлокса- цин-тиенам

26,6 66,7 6,6 -

Таким образом, можно заключить, что из трех испытанных комбинаций

антибиотиков только одна, а именно сочетание ципрофлоксацина с цефепимом, является перспективной для создания антибактериального синергидного эф-фекта в организме при инфекциях, обусловленных полирезистентными штам-мами кишечной палочки.

Выводы 1. При экспериментальном изучении воздействия двукомпонентных ком-

бинаций антибиотиков ципрофлоксацина с цефепимом, амикацином или тие-намом на полирезистентные штаммы кишечной палочки установлено, что толь-ко одна комбинация ципрофлоксацина с цефепимом для большинства изучен-ных штаммов создавала синергидный антибактериальный эффект.

227

2. Таким образом, комбинацию ципрофлоксацина с цефепимом можно считать перспективной для дальнейшего изучения при лечении заболеваний, вызванных полирезистентными штаммами кишечной палочки.

Литература 1. Руднов, В. А. Комбинированная терапия тяжелых инфекций: смена пред-

ставлений [Текст] / В. А. Руднов // Хирургия. – 2006. –Т.6. – №2. 2. CLSІ – Institute of Clinical Laboratory Standards, M 100–S23, 2013; 33(1) :

[Електронний ресурс]. – Режим доступу:www.labmedicina.ru/12252/. 3.Eliopoulos G.M.,Moellering R.C., Antimicrobial combinations.In antibiotics in La-

boratori Medicine,1996, 4th edn (Lorian,V., Ed.)., Williams & Wilkins Co.,Baltimore, M.D. USA.,P.,365-412.

4. Santos, DA. In vitro activity of antimicrobial combinations against multidrug-resistant Pseudomonas aeruginosa. [Text] / Santos, DA. Nascimento MM,Vitali LH, Martinez R.// Rev Soc Bras Med Trop. – 2013. – Vol. 46(3) – Р. 299-303.

5. Vidaillac C., In vitro activity of ceftaroline alone and in combination against clini-cal isolates of resistant gram-negative pathogens, including beta-lactamase-producing En-terobacteriaceae and Pseudomonas aeruginosa [Text] / С. Vidaillac, С. N Leonard, H. S. Sader et all. // Antimicrob. Agents Chemother. – 2009. – V. 53, N 6. – P. 2360–2366

228

МОЛЕКУЛЯРНО-ГЕНЕТИЧНЕ ВИЗНАЧЕННЯ РЕЗИСТЕНТНОСТІ STAPHILOCOCCUS AUREUS ДО АНТИБІОТИКІВ ТА ЇХ

ЛІПОСОМАЛЬНИХ ФОРМ Іванова Н.М.

ДУ «Інститут дерматології і венерології НАМН України», 61057 г. Харків, вул. Чернишевська, 7/9.

Однієї з найважливіших проблем сучасної медицини є нестримне поши-

рення стійкості Staphylococcus aureus до антибіотиків. Бензилпеніцилин з'явився в 1941 р., а спустя 4 роки вже були описані

стійкі до бензилпеніцилину штами. У 50-х рр. з'явилися інші антибіотики (хлорамфенікол, тетрацикліни, мак-

роліди, аміноглікозіди), і знову дуже швидко виникли штами, стійкі до кожного з цих препаратів. Стійкість Staphylococcus aureus до пениціліну обумовлена утворенням бета-лактамаз стафілококів – ферментів, що руйнують бета-лак-тамне кільце пеніцилінів.

Чуттєві до метіцилину штами Staphylococcus aureus виробляють чотири пеніцилін єднальних білки, три з яких необхідні для розмноження бактерії. Усі чотири білки інактивуються бета-лактамними антибіотиками.

У 1960 р. ввійшов у практику метицілін, перший напівсинтетичний пені-цилін, стійкий до бета-лактамазам. Однак буквально на наступний рік з'явилися і метицілиностійкі штами Staphylococcus aureus.

Класичний варіант метиціліностійкості кодується так називаним локусом метиціліностійкості (Мec) – фрагментом ДНК довжиною 30000-50000 нуклео-тидів. Цей локус мається в метиціліностійкіх штамах і відсутній у чуттєвих.

Ген МесА виявляється в бактеріальних клітинах і дозволяє бактерії бути стійкою до антибіотиків, таким як метицілін, пеніцилін і інші пеніциліноподібні антибіотики.

Найбільше широко відомий носій гена МесА є бактерія, відома як MRSA. Крім золотавого стафілококу й інших видів Staphylococcus, він також може бу-ти знайдений у пневмококах, стійких до пеніциліну.

Ген – МесА не дозволяє кільцеподібним структурам пеніциліну атакувати ферменти, що допомагають сформувати клітинну стінку бактерії (transpeptіda-ses), і, отже, бактерії розмножуються, як звичайно. Ген кодує білок PBP2a (пе-ніцилін єднального білка 2А). PBP2a має низьку спорідненість до бета – лак-тамним антибіотиків, таким як метіцилін і пеніцилін. Це дозволяє підтримати транспептидазную активність у присутності бета-лактамів, запобігаючи інгібу-вання синтезу клітинної стінки.

Ген МесА знаходиться в Staphylococcal cassette chromosome (SCC) – ве-ликому мобільному елементі генома. Рання діагностика MRSA дуже важлива для контролю поширення MRSA-збудників. Виробляється це за допомогою по-лимеразно ланцюгової реації (ПЛР).

229

Було встановлено, що ПЛР є більш швидким і точним методом виявлення MRSA інфекції в порівнянні з традиційними методами, тому що час, необхід-ний для ПЛР-аналізу значно менше, а своєчасне лікування може бути почате з обліком медичних і соціально-економічних витрат.

Матеріали та методи У роботі були використані: 10% спиртовий розчин яєчного лецитину

(ЗАТ «Біолік», Україна), ДМСО (Росія), суміш ліпідів з негативним зарядом. Штам Staphylococcus aureus був отриманий з ДУ «Інститут мікробіології й іму-нології ім. І І. Мечникова НАМН України» У роботі також використовували лі-нкоміцин (ЗАТ «Дарниця», Україна), агар Мюллера-Хінтона (HіMedіa Labo-ratorіes Pvt. Lіmіted (Індія)), м'ясо-пептонний бульйон (МПБ), агар Сабуро (HіMedіa Laboratorіes Pvt. Lіmіted (Індія)), середовище ДПДЕ, 0,1% фосфатно-сольовий буфер (ЗФР-твін), праймери на ген МесА.

Одержання біоплівок Staphylococcus аureus Відсівали культуру S. аureus на тверде середовище Мюлера-Хінтона. Далі

наносили по 100 мкл культури, у концентрації 108 на 96-лунковий планшет – і поміщали у термостат при 370 С для утворення біоплівок.

Одержання ліпосомальної форми антибіотиків: Лiпосомальний лінкоміцин одержували методом випарювання ліпідів на

вакуумному ротаційному випарювателi (Vakuum- Rotatіon, Німеччина) з насту-пним суспендуванням у розчині лінкоміцину і озвучуванням на диспергаторе УЗДН-А (Росія). Озвучування лiпосом проводили при охолодженні до 2-4 С.

Визначення розміру липосом: Розмір ліпосом (лс) визначали методом тур-бодиметрії по виміру оптичної щільності досліджуваної ліпідної суспензії в дiапазонi хвиль 450 – 700 нм. [2].

Визначення мінімально інгібуючої концентрації (МІК) антимікробних препаратів і їх ліпосомальных форм проводили микротитраційним способом. Антибіотик розводили методом серійних розведень середовищем МПБ у плос-кодонних планшетах, додавали до культури S. aureus, інкубували при 34°С про-тягом 24 годин. Контролем служила культура S. aureus без антимікробних ре-човин. Після цього висівали на щільне середовище Мюллера-Хінтона для ви-значення МІК.

МІК вважалася найменша концентрація, що затримувала ріст S. aureus протягом періоду інкубації.

Визначення резистентності Staphilococcus aureus до антибіотиків. Ви-ділення ДНК проводилося фенольним методом з біологічного матеріалу за ста-ндартною методикою [1]. Дослідження виконувалось методом сайт-специфічної полімеразної ланцюгової реакції. Далі проводилася постановка ампліфікації. Детекцію результатів проводили в ультрафіолетовому випромінюванні на тран-сілюмінаторі.

230

Результати та їх обговорення У результаті визначення МІК лінкоміцину та його ліпосомальної форми,

було знайдено що лс, отримані на основі лецитину та лінкоміцину більш ефек-тивні, чим розчин лінкоміцину при дії на планктонні клітки S. aureus (рис. 1, рис. 2). МІК лс цього складу була в 3 рази менше ніж МІК розчину лінко-міцину.

У наступному експерименті для одержання ліпосомальної форми лінко-міцину ми використовували суміш полярних ліпідів з великим негативним за-рядом, тому що в наших попередніх роботах було показано, що негативний за-ряд ліпосом істотно збільшує відсоток включення антибіотиків у лс [3]. Нега-тивно заряджені лс (НЗЛ), отримані на основі полярних ліпідів і лінкоміцину були найбільш ефективні, їх МІК була у 9 разів менше МІК розчину лінкоміци-ну у відношенні планктонних кліток Staphylococcus aureus (рис. 1, рис. 2).

Рис. 2. МІК лінкоміцину і його ліпосомальних форм. Примітка: №1- розчин лінкоміцину, №2- ліпосомальний лінкоміцин на

основі лецитину №3- ліпосомальний лінкоміцин на основі НЗЛ. Далі МІК антимікробних засобів були визначені методом сайт-специ-

фічної ПЛР. В дослідженнях були визначені МІК розчину лінкоміцину та

ліпосомального лінкоміцину по відношенню до біоплівок Staphilococcus aureus способом наявності або відсутності амлікону фрагмента гену Мес-А.

На агарозній пластинці (рис. 1) видно три перші флуоресцентні смуги, що відповідають тим концентраціям антибіотика лінкоміцину, що не інгібують ріст біоплівок (розчин лінкоміцину). Дві наступні лунки (лецитинові лс з лінкоміцином) та дві лунки с НЗЛ з лінкоміцином не дають флуоресцентної смуги, тому що культура мікроорганізмів у них вбита ліпосомальним анти-біотиком у менших концентраціях в порівнянні з розчином лінкоміцину. НЗЛ з лінкоміцином були найбільш ефективні у відношенні кліток Staphylococcus aureus.

231

№1 №1 №1 №2 №2 №3 №3 0,1 0,3 0,5 0,3 0,5 0,1 0,3 мкг/мл мкг/мл мкг/мл мкг/мл мкг/мл мкг/мл мкг/мл

Рис. 1. Агарозна пластинка після проведення електрофорезу для визна-чення МІК антибіотику. Унизу під кожною лункою підписано концентрацію антибіотика, якою діяли на біоплівку.

№1 – розчин лінкоміцину, №2- лецитинові лс з лінкоміцином, №3- НЗЛ з лінкоміцином.

Висновки За допомогою ПЛР були одержані чіткі достовірні дані, що дають змогу

прогнозувати використання способу визначення достатньої протимікробної ак-тивності лікарських засобів до штамів та біоплівок Staphylococcus spp. при лі-куванні стафилококових інфекцій. Мінімально інгібуюча концентрація ліпосо-мальних форм антибіотику лінкоміцину стосовно Staphylococcus aureus змен-шувалася у порівнянні з мінімально інгібуючою концентрацією розчину лін-коміцину. Отримані результати дають можливість рекомендувати використан-ня лiпосомальних антибіотиків для підвищення ефективності фармакологічної дії для лiкування стафілококової інфекцій.

Література 1. Маниатис Т. Методы генной инженерии. Молекулярное клонирование:/

Т. Маниатис, Э. Фрич, Дж. Сэмбрук. – М. Мир. – 1984. – 480 с. 2. Методы их выделения, обнаружения и изучения физико-химических

свойств липидных дисперсий в воде. Учебно-методическое пособие по биоорганиче-ской химии/ Под. ред. Г.М. Сорокоумова, А.А. Селищева, А.П. Каплун. М. – 2000. –105 С.].

3. Циганенко А.Я. Вітчизняний антибіотик ципрофлоксацин для инфузій: противомікробні властивості та створення на його основі липосомальної форми/ А.Я. Циганенко, Л.Г. Алмакаєва., Н.І. Коваленко, Т.В. Клюєва, В.В. Мiнухiн, С.I. Сте-паненко, Іванова Н.М., Л.С.абишева, В.М. Васильченко//Вісник Вінницького Держав-ного Медичного Університету. – 2002 – Т. 6. – С. 367 – 373.

232

ЗАСТОСУВАННЯ КОМБІНОВАНОГО ПРЕПАРАТУ ЕКСФОРЖ В АНТИГІПЕРТЕНЗИВНІЙ ТЕРАПІЇ

Ілляш М.Г., Базика О.Є., Довганич Н.В., Старшова О.С., Тхор Н.В. ДУ ННЦ»Інститут кардіології ім. М.Д.Стражеска», Київ

Згідно з сучасними настановами по лікуванню артеріальної гіпертензії

(АГ), потрібно не тільки знижувати артеріальний тиск (АТ), а й контролювати у довгостроковій перспективі сумарний кардіоваскулярний ризик, зменшення ураження органів-мішеней [1, 2, 3]. Комбінована антигіпертензивна терапія ан-тагоністом рецепторів ангіотензину (АРА) II і дигідропиридіновим антагоніс-том кальцію (АК) – найбільш патогенетично обґрунтоване поєднання препара-тів, покликане забезпечити максимально ефективний контроль підвищеного АТ. У даної групи препаратів доведені ренопротекторні, кардіопротекторні, ва-зопротекторні властивості, при проведенні багатьох проспективних досліджень показана не тільки доцільність антигіпертензивної терапії, але і висока ефекти-вність комбінованої антигіпертензивної терапії – знижувалась кількість інсуль-тів, кардіальних ускладнень. Прикладом такої ефективної комбінації є АРА II Валсартан та АК Амлодипін.

Метою нашого дослідження було вивчення антигіпертензивної дії, впливу 12-ти тижневої терапії на структурно-функціональний стан серця і переносимо-сті фіксованої комбінації АРА II і АК в лікуванні хворих з гіпертонічною хво-робою (ГХ) II ст., що є доцільним, бо використання фіксованих комбінацій не тільки декларується як перший крок у фармакотерапії гіпертензивних станів, але і усе ширше застосовується у реальній клінічній практиці [1, 2, 3].

Матеріали та методи. Нами обстежено 23 пацієнти з ГХ II ст., що на протязі 12 тижнів приймали препарат Ексфорж (АРА II Валсартан у дозі 160 мг та АК Амлодипін у дозі 10 мг). Хворим проводили офісне вимірювання САТ і ДАТ, добовий моніторинг АТ (ДМАТ), доплерЕхоКГ, дослідження судин очно-го дна за загальноприйнятою методикою. Середній вік хворих становив (54,8±4,7), середня тривалість АГ – 10,1±1,3 роки. Діагноз АГ установлювався на підставі даних анамнезу, клінічного та інструментальних обстежень після виключення симптоматичних гіпертензій відповідно до рекомендацій ВООЗ. У дослідження не включалися хворі з важкою серцевою недостатністю (ІІІ-ІУ ФК за NУНА), онкологічними, ендокринними, гострим інфарктом міокарда, гост-рим порушенням мозкового кровообігу, тяжкою печінковою або нирковою не-достатністю. Після встановлення діагнозу ГХ [1, 2, 3] протягом першого тижня спостереження виконували загальнокліничні дослідження, ЕКГ, Ехокардіогра-фію (ЕхоКГ), добовий моніторинг АТ (ДМАТ).

Препарат призначали в дозі 5/80-10/160 мг на добу 1 раз вранці per os на тлі попередньо призначеного індапаміду в дозі 2,5 мг на добу. Контрольне об-стеження, оцінку лікування та моніторинг переносимості лікування виконували наприкінці першого, шостого та 12 тижнів спостереження за стандартними критеріями.

Якщо цільовий рівень АТ не було досягнено (САТ<140 мм рт.ст., ДАТ< 90 мм рт.ст.), на другому тижні дозу збільшували до 10/160 мг на добу 1 раз

233

вранці. Повторні інструментальні та лабораторні тести виконували наприкінці 12-тижневого строку спостереження пацієнта. Протягом всього строку прово-дили оцінку лікування та моніторинг переносимості препарату за стандартними критеріями.

Хворим проводили офісне вимірювання АТ: систолічного (САТ) і діасто-лічного (ДАТ), добове моніторування (ДМАТ). Всім хворим проводили допле-рЕхоКГ. ДМАТ виконували за допомогою апарату «Diacard» фирмы Solwaig з автоматичним розрахунком стандартних показників відповідно з діючими ре-комендаціями. ЕхоКГ виконували за стандартною методикою в М- і В-режимах [4]. На підставі визначених в М-режимі товщини міжшлуночкової перегородки (Тмшп), товщини задньої стінки (Тзс) лівого шлуночка (ЛШ) в діастолу та кін-цево-діастоличного розміру ЛШ (КДР) розраховували масу міокарду (ММ). Діастоличну функцію ЛШ вивчали за допомогою доплерЕхоКГ в імпульсному режимі за кривою трансмітрального кровотоку відповідно стандартної методи-ки [4]. Статистичну обробку даних проводили за допомогою пакету програм Statistica for Windows, v.6.0 на персональному комп'ютері.

Результати та обговорення. На початку дослідження середньодобовий рівень САТ становив 149,3+10,2; ДАТ – 89,6+7,3 мм рт.ст., за даними ДМАТ.

В результаті поступового підбору дози у всіх обстежених пацієнтів був досягнутий цільовий рівень офісного АТ (тобто менший за 140/90 мм рт.ст). Призначення комбінованого лікування протягом перших семи днів забезпечило достатнє зниження САТ та ДАТ у всіх 16 пацієнтів з помірною АГ, що отриму-вали терапію в дозі 10\160 мг. У трьох хворих з семи з м’якою АГ, що отриму-вали дозу 5\80 мг і наприкінці першого тижня не досягли цільовий рівень АТ, дозу збільшили до 10/160 мг. За даними офісного вимірювання АТ та ДМАТ протягом наступних п’яти тижнів дослідження у всіх хворих відзначали стійку стабілізацію АТ на рівні, підтримання якого протягом тривалого часу є доціль-ним для мінімізації ризику розвитку судинних катастроф, а отже для збережен-ня працездатності та підвищення якості життя хворих (середньодобовий рівень САТ – 119,9+10,4; ДАТ – 79,3+8,1 мм рт.ст.) (таблиця 1).

Таблиця 1 Показники ДМАТ до і після лікування, (M±m)

Періоди САТ сер. добовий ДАД, сер. добовий Варіабельність добова САТ ДАТ

До лікування 149,3±2,2 91,6±1,3 18,9±1,7 13,3±1,2

Після лікування 125,9±1,4 83,3±1,1 11,3±0,8 9,9±0,7

р< 0,001 0,001 0,001 0,001

Примітка: САТ – систолічний АТ, ДАТ – діастолічний АТ (мм.рт.ст.).

На фоні терапії валсартаном та амлодипіном всі хворі відзначали поліп-шення загального самопочуття, зменшення числа запаморочень, кардіалгій, ча-

234

стоти й інтенсивності головного болю, а також підвищення переносимості фі-зичного навантаження. У процесі лікування не зареєстровано будь-яких побіч-них реакцій, що свідчить про добру переносимість комбінації препаратів.

Застосування валсартану та амлодипіну протягом 12 тижнів лікування у хворих з АГ супроводжувалося низкою позитивних змін структурно-функ-ціонального стану серця. За даними ЕхоКГ простежувалась тенденція щодо по-зитивної динаміки показників лівого передсердя (ЛП), КДР, КСР Тзс ЛШ Тмшп ЛШ (таблиця 2); – 10,6±0,8 та 10,1±0,9 мм співвідносно. При аналізі скорочува-льної функції ЛШ виявлено, що ФВ достовірно не змінювалася внаслідок наяв-ності її нормальних величини (більше 55 %) до лікування: 64,6±5,5 та 67,2±5,9 % співвідносно.

Таблиця 2 Показники структурно-функціонального стану серця

у хворих до і після лікування (M±m)

Періоди ФВ ЛШ

(%) ЛП (мм)

ЗС ЛЖ (мм)

МЖП (мм)

ИММ (г/м2) Е/А (у.е.)

IVRT (мс)

До лікування

64,6±5,6 39,1±4,6 10,1±0,9 11,6±0,8 131,2±10,2 0,75±0,05 107,3 ±9,9

Після лікування

67,2±5,9 38,3±3,9 9,6±0,8 10,1±0,9 118,4±10,9 0,84±0,06 101,4±9,8

р< 0,02 0,01 0,02 0,002 0,001 0,05 0,08

Примітка: ФВ – фракція викиду ЛШ; ЛП – передньо-задній розмір ЛП;

ІММ – індекс маси міокарду; Як видно з таблиці, достовірної динаміки фракції викиду ЛШ не було, але

спостерігалось незначне, проте статистично достовірне зменшення передньо-заднього розміру ЛП. Достовірне зменшення товщини МШП та ЗС ЛШ за такий недовготривалий час можно пояснити наявністю комбінованої терапії, а також вихідну помірно виражену гіпертрофію ЛШ.

За результатами моніторингу переносимості препарату за стандартними критеріями, за період проведення дослідження не було зафіксовано побочних реакцій, які можливо було зв'язати з прийомом препарату.

Результати проведенного дослідження продемонстрували високу клінічну ефективність та безпечність лікування хворих з ГХ II ст. індивідуально підібра-ними дозами валсартану та амлодипіну, антигіпертензивну ефективність, по-кращання структурно-функціональних характеристик серця, високу клінічну ефективність та безпечність лікування.

Висновки: Таким чином можна стверджувати, що довготривале тримісячне призна-

чення комбінованої терапії Валсартаном та Амлодипіном за ефективністю та безпечністю відповідає вимогам до антигіпертензивних препаратів, завдяки їй

235

досягається стабільний антигіпертензивний ефект, що дає можливість підібрати оптимальну індивідуальну дозу препаратів для тривалого застосування в амбу-латорно-поліклінічній практиці.

Література 1. Рабочая группа по артериальной гипертензии Украинской ассоциации кар-

диологов. Оценка риска у больного с артериальной гипертензией//Укр. кардиол. жур-нал. – 2006.-№ 3 (доп.1). -С.4-6.

2. Клінічні рекомендації з артеріальної гіпертензії ESH/ESC 2013 року // Арте-ріальна гіпертензія.- 2013.-№ 4 (30). – С. 61-167.

3. European Society of Hypertension – European Society of Cardiology Committee: 2007 ESH/ESC guidelines for management of arterial hypertension//Eur. Heart J., 2007, V.28(12):1462-1536.

4. American Society of Echocardiography Commitete on Standards. Recomendations for quantification of the left ventricle by two dimensional echocardiography// J. Amer. Soc. Echo. – 1989. – V.2. – P.358-367.

236

ФАРМАКОЕКОНОМІЧНИЙ ПОГЛЯД НА АНТИГІПЕРТЕНЗИВНУ ТЕРАПІЮ

Ілляш М.Г., Базика О.Є., Шевченко Т.Л., Довганич Н.В., Старшова О.С., Яринкіна О.А., Короткоручко О.Ю.

ДУ ННЦ»Інститут кардіології ім. акад. М.Д.Стражеска», м. Київ Артеріальна гіпертензія (АГ) є важливою медико-соціальною проблемою

охорони здоров'я, серед дорослого населення України АГ становить 30% [1, 2]. У хворих з АГ суттєво збільшується ризик уражень нирок, інсульту, серцевої недостатності, захворювань периферійних судин і серцево-судинної смерті [3, 4, 5, 6]. На діагностику та лікування як АГ, так і її ускладнень витрачається ве-лика кількість грошових коштів. Так, у США щорічні витрати, пов’язані з АГ, становлять понад 3 млрд дол., у Швеції – 1,4 млрд дол., в Іспанії – 1,6 млрд дол. [7, 8]. В таких умовах актуальним є вибір найбільш ефективної та економічно обгрунтованої антигіпертензивної терапії з позицій фармакоекономіки [5-8]. Це дозволяє не тільки підвищити якість терапії, але й оптимізувати кошти держа-ви, страхових компаній та пацієнтів [1, 2]. В останні роки в Україні, пильна ува-га приділяється фармакоекономічним дослідженням АГ з метою оптимізації ви-трат на їх терапію [1, 2, 7], оскільки дане захворювання потребує застосування препаратів протягом тривалого часу, що призводить до значного зростання ви-трат. Серед препаратів першої лінії для лікування АГ особливе місце займають інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (іАПФ), що зумовлено їх ви-сокою клінічною ефективністю, низькою частотою побічних ефектів, відсутніс-тю негативних метаболічних ефектів і, загалом, доброю переносимістю [8-11]. Широкий спектр іАПФ на фармацевтичному ринку України сприяє раціональ-ному вибору препаратів. Найбільш вартісними являються так звані оригінальні препарати і захищені патентами. Значно дешевші генеричні препарати, викори-стовувати їх необхідно при наявності доведеної фармакокінетичної та терапев-тичної еквівалентності оригінальним препаратам. Проведені порівняльні кліні-чні дослідження ефективності антигіпертензивних препаратів дають можли-вість обґрунтовано призначати ефективну, проте менш коштовну терапію і під-вищувати схильність пацієнтів до лікування [8-11].

Матеріали та методи. Проведено аналіз 2965 медичних карт амбулатор-них хворих з підвищеним АТ, що проходили лікування в ДУ ННЦ «Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска» НАМН в 2009-2014 рр., серед яких віді-брано 235 з неускладненою ГХ ІІ ст. (середній рівень САТоф. (160,2±1,0) та ДАТоф. – (92,4±1,1) мм рт.ст.), які приймали іАПФ каптоприл, еналаприл, лізи-ноприл або їх комбінацію з гідрохлортіазидом (ГХТ) вітчизняних виробників на тлі комплексної антигіпертензивної терапії 30 або більше днів (в-блокатори, ан-тагоністи кальцію, сечогінні). На цих хворих заповнені анкети обліку, де пред-ставлені відомості про вік хворого, давність захворювання, АТ офісний, макси-мальний, до і після лікування, антигіпертензивні препарати, прихильність до лікування. Середній вік хворих був (61,6±2,5) років. Тривалість ГХ становила в середньому (8,2±1,2) років. Найчисельнішими були групи пацієнтів, що при-ймали еналаприл або його комбінацію з ГХТ – 105 (44,7 %) та лізіноприл або

237

його комбінацію – 91 (38,7 %), найменшими – каптоприл та його комбінацію з ГХТ- 39 (16,6 %). Проаналізовано 104 історії хвороби пацієнтів з ГХ ІІ ст., які приймали іАПФ, з яких відібрані 30, що приймали еналаприл з ГХТ (Берліприл-плюс, ЕНАП НL), 30 – лізиноприл з ГХТ (Ко-Діротон, Лоприл Н, Лізиноприл НL) імпортного виробництва та 30 історій хвороби пацієнтів, що приймали Еналозид – комбінацію еналаприлу (10 мг) та ГХТ (12,5 мг) та 35 – що прийма-ли Ліпразид – лізиноприл (10 мг) з ГХТ (12,5 мг) вітчизняного виробництва протягом 10-14 днів стаціонарного лікування.

Статистичну обробку даних проводили методами варіаційної статистики з використанням програми Microsoft Excel. Середні величини представлені у вигляді М±m, відмінності вважали достовірними при значеннях p менше 0,05 (за t-критерієм Стьюдента).

Результати та їх обговорення. Головною метою фармакоекономічних досліджень є вивчення економічної доцільності призначення лікарських препаратів у нерозривному зв'язку з їх ефективністю та безпечністю [4, 9, 10, 11]. На фармацевтичному ринку України представлений широкий асортимент іАПФ: 33% – Еналаприл; 15% – Лізиноприл, 11% – Раміприл, 10% – Каптоприл, 6% – Периндоприл, 4% – Квінаприл, 3 % – інші, а також їх комбінації, пере-важно з сечогінними (ГХТ або індопамідом) [7, 8]. За даними інтернетаптеки видно, що найдешевшим препаратом групи іАПФ є Еналаприл, ціна якого у дозі, котру призначають найчастіше (0,01 г), найменша і становить 0,33-0,51 грн. за одну таблетку залежно від фірми-виробника [12]. Ефективність застосування іАПФ протягом одного чи більше місяців оцінювали на підставі досягнення цільового рівня САТ <140 мм рт. ст. та ДАТ <90 мм рт. ст., при цьому застосу-вання лізиноприлу було найефективнішим – в 68,0 % випадків, в комбінаціі з ГХТ цей показник збільшувався до 89,3 % (співвідносно еналаприлу – 40,4 та 82,5 %, каптоприлу – 0 та 25,7 %). Таким чином, найбільш ефективним було за-стосування пролонгованих іАПФ в комбінації з ГХТ. Показники АТ у пацієнтів до і після лікування іАПФ вітчизняного виробництва відображено в таблиці 1.

Таблиця 1 Показники АТ у пацієнтів до і після лікування іАПФ

вітчизняного виробництва (M±m)

До лікування Після лікування Препарат

САТ сер. ДАТ сер. САТ сер. ДАТ сер. Еналаприл 152,9+1,0 91,6+0,9 136,6+1,1* 88,9+0,7* Еналаприл з ГХТ 160,9+1,1 94,9+0,8 134,9+1,2* 85,2+0,8* Лізиноприл 158,1+1,1 92,8+0,6 135,3+1,0* 87,8+0,9* Лізиноприл з ГХТ 162,2+1,0 95,1+0,8 132,9+1,0* 85,7+0,7*

Примітка. 1. САТ – систолічний АТ, ДАТ – діастолічний АТ. 2. * – Динаміка показника достовірна (р<0,05).

Проведено аналіз 30 історій хвороби пацієнтів, що приймали комбінацію еналаприлу (10 мг) та ГХТ (12,5 мг) та 35 – лізиноприлу (10 мг) з ГХТ (12,5 мг) вітчизняного виробництва (Еналозид та Ліпразид) протягом 10-14 днів лікуван-

238

ня на тлі прийому β-блокаторів (метопролол 50 мг або бісопролол 5 мл на до-бу). З 30 хворих, що приймали еналаприл та ГХТ наприкінці стаціонарного пе-ріоду лікування у 24 хворих (80,0 %) відмічали зниження САТ з (158,7+1,1) до (134,9+1,0) та ДАТ з (91,5+1,0) до (86,1+1,1) мм рт.ст., тобто стійку стабіліза-цію АТ на цільовому рівні, підтримка якого протягом тривалого часу є необ-хідним для мінімізації ризику розвитку судинних катастроф, збереження праце-здатності та життя хворих. Шести (20,0 %) хворим для досягнення цільових цифр АТ збільшували дозу до 30 мг або міняли терапію. З 35 хворих, що при-ймали комбіновану терапію лізиноприлом з ГХТ 31 (88,5 %) досягли цільового рівня АТ протягом періоду стаціонарного нагляду і відмічали зниження САТ з (161,2+1,0) до (132,5+0,8) та ДАТ з (92,1+1,0) до (84,8+1,1) мм рт. ст. Чотирьом хворим збільшували дозу до 20 мг або міняли терапію. У 30 хворих, що при-ймали комбіновану терапію еналаприлом та ГХТ імпортного виробництва (Бе-рліприл-плюс, ЕНАП НL) АТ зменшувався протягом перших 3-4 діб. Наприкі-нці стаціонарного періоду лікування у 27 хворих (90,0 %) відмічали зниження САТ з (161,1+1,1) до (136,4+0,8) та ДАТ з (91,9+0,8) до (85,4+0,7) мм рт. ст., тобто стійку стабілізацію АТ. Трьом (10.0 %) хворим збільшували дозу до 30 мг або міняли терапію. З 30 хворих, що приймали комбіновану терапію лізинопри-лом з ГХТ імпортного виробництва (Ко-Діротон, Лоприл Н, Лізиноприл НL) 28 (93,3 %) досягли цільового рівня АТ протягом періоду стаціонарного нагляду і відмічали зниження САТ з (163,5+1,) до (133,9+1,1) та ДАТ з (93,1+0,8) до (84,2+0,6) мм рт. ст. Двом (6,7 %) хворим збільшували дозу до 20 мг або міняли терапію. Результати проведенного дослідження продемонстрували клінічну ефективність антигіпертензивного лікування іАПФ еналаприлом, лізіноприлом та їх комбінацій з діуретиком ГХТ як вітчизняного так і імпортного виробницт-ва. Однак, аналіз ефективності відчизняних препаратів показав, що застосуван-ня лізиноприлу було найефективнішим – в 68,0 % випадків, а в комбінаціі з ГХТ цей показник збільшувався до 89,3 % (співвідносно еналаприлу – 40,4 та 82,5 %, каптоприлу – 0 та 25,7 %). Найбільш ефективним було застосування пролонгованих іАПФ в комбінації з діуретиком ГХТ. Вивчення впливу іАПФ з ГХТ імпортного виробництва на АТ показало ефективність еналаприлу з ГХТ у 90,0 % випадках, лізиноприлу з ГХТ – в 93,3 %.

Об'єктами фармакоекономічного дослідження стали іАПФ, які найчасті-ше застосовують для лікування АГ і представлені на фармацевтичному ринку України у пероральних лікарських формах. Аналіз асортименту та визначення вартості їх упаковки з перерахуванням на ціну однієї таблетки в дозі 10 мг ена-лаприлу або лізіноприлу та 12,5 мг ГХТ проводили за допомогою прайс-листів оптових фірм-постачальників лікарських засобів, наведених у щотижневику «Еженедельник Аптека» (жовтень 2014 р.) [12]. Фармакоекономічні розрахунки проводили за методом «мінімізація вартості», умовно вважаючи ефективність препаратів однаковою [7-11]. В розрахунках використовували дози препаратів, визначені при аналізі досліджуваних історій хвороби. В таблиці 2 представлені дані про витрати на місяць прийому іАПФ або їх комбінацій з ГХТ вітчизняно-го та імпортного виробництва (Еналаприл, Еналозид, Лізиноприл, Ліпразид, Берліприл-плюс, ЕНАП НL, Ко-Діротон, Лоприл Н, Лізиноприл НL, Престарі-

239

ум, Пренесса, Рамізес, Тритаце, Амприл, Хартил) в залежності від дози на добу із розрахунку визначення вартості їх упаковки з перерахуванням на середню ціну однієї таблетки.

Таблиця 2 Витрати на місяць прийому іАПФ в залежності від дози (грн.)

Середня ціна іАПФ

вітчизняного виробництва імпортного виробництва Препарат

за 1 табл. (10 мг)

10 мг на добу

20 мг на добу

за 1 табл. (10 мг)

10 мг на добу

20 мг на добу

Еналаприл 0,38±0,01 11,40 22.80 0.86±0,01 51.60 77.40 Еналаприл з ГХТ

0,73±0,01 21,90 43,80 1.10±0,01 66,00 99,00

Лізиноприл 0,80±0,01 24,00 48,00 1.45±0,01 43,5 87,00 Лізиноприл з ГХТ

1,63±0,02 48,90 97,80 1.96±0,01 58,80 117,60

Периндоприл - - - 5,41±0,01 162,30 - Раміприл 2,12±0,01 63,80 - 5.45±0,02 163,60 -

Отже, розрахунок витрат на терапію АГ препаратами іАПФ пролонгова-

ної дії протягом місяця дозволив стверджувати, що найбільш багатокоштовни-ми за вартістю терапії захворювання переважно є препарати периндоприлу та раміприлу імпортного виробництва, найбільш дешевими – препарати еналапри-лу вітчизняного виробника.

Висновки Результати досліджень дозволили визначити фармакоекономічне місце

інгібіторів АПФ в структурі антигіпертензивних лікарських засобів відповідно до критерію «мінімізація витрат» на підставі аналізу амбулаторних карт та істо-рій хвороби. Порівняльний аналіз застосування вітчизняних та імпортних іАПФ дозволив оцінити лікарські засоби та визначити препарати з найменшою вартіс-тю лікування АГ протягом 30 діб – еналаприл та еналаприл з ГХТ та лізиноп-рил вітчизняного виробництва. Але зважаючи на доказану більшу ефективність, треба надавати перевагу комбінованій терапії.

Література: 1. Коваленко В.М., Корнацький В.М. Хвороби системи кровообігу як медико-

соціальна і суспільно-політична проблема.- К., 2014.- 278 с. 2. Корнацький В.М., Шевченко О.М. Вартість та ціноутворення кардіологічної

допомоги в Україні. – К., 2005. – 172 с. 3. Клінічні рекомендації з артеріальної гіпертензії європейського товариства гі-

пертензії (ESH) та європейського товариства кардіологів (ESC) 2013 року. Сіренко Ю.М. (науковий редактор перекладу) // Артеріальна гіпертензія.- 2013.-№ 4 (30). – С.192.

4. Баліцька О.П. Фармакоекономічний і маркетинговий аналіз іАПФ для ліку-вання гіпертонічної хвороби в умовах стаціонару // Запорожский мед. журнал. – 2014. – №1 (82). – С. 84–86

240

5. Коріневська Г.М. Фармакоекономічний аналіз лікування артерільної гіпер-тензії.- Мат. III наук.-практ. Конференції «Фармакоекономіка вУкраїні», Харків, 2010, С. 224

6. Фармакоекономіка [за заг. ред. О.М. Очередька, О.Г. Процек]. – Ж.: «Поліс-ся», 2009. – 188 с.

7. Кочина Н.В. Клиническое обоснование тактики выбора лекарственных пре-паратов для длительной гипотензивной терапии // Новости медицины и фармации. – 2007. – № 19 (227). – С. 23–25.

8. Дзяк Г. В., Ханюков А. А., Писаревская О. В. Рациональный выбор препа-ратов: ингибиторы АПФ, диуретики, комбинированные препараты // Укр. мед. часо-пис. – 2009. – № 1. – С. 17-25

9. Радченко А.Д. «Старые» и «новые» ингибиторы АПФ: портит ли старый конь борозду? // Артериальная гипертензия. – 2011.- № 2 (16).- С.81-99.

10. Свищенко Е.П., Коваленко В.Н. Гипертоническая болезнь. Вторичные ги-пертензии. – К.: Либідь, 2003. – 504 с.

11. Сиренко Ю.Н. Эналаприл в кардиологии и терапии: стандарт эффективно-сти и безопасности среди ингибиторов АПФ // Новости мед. и фарм. -2011.- №13-14.

12. Аптека on line [Электронный ресурс]. – Режим доступа к сайту: http://www.pharmbase.com.ua.

241

СИТУАЦІЯ РИЗИКУ В РОЗВИТКУ ПОБІЧНИХ РЕАКЦІЙ ПРИ МЕДИЧНОМУ ЗАСТОСУВАННІ ІБУПРОФЕНУ

ТА АЦЕТАМІНОФЕНУ В ПЕДІАТРІЇ Ілляш М.Г., Шевченко Т.Л., Базика О.Є., Деяк С.І., Тхор Н.В.

Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України, м.Київ

Безпека та переносимість лікарських засобів (ЛЗ) – найважливіші критерії

при вирішенні питання про необхідність їх призначення дітям. Особливим на-прямком в фармакотерапії є застосування анальгетиків –антипіретиків в педіат-ричній практиці. Різні дослідники показали, що ібупрофен (ІБ) та ацетамінофен (А) є ефективними засобами симптоматичного лікування лихоманки при просту-дних та інфекційних захворюваннях у дітей [1-5]. Вони наділені винятковими фармакологічними властивостями – активною протизапальною, анальгетичною, гіпотермічною дією. На даний час тільки А та ІБ майже повністю відповідають критеріям ефективності і безпеки, їх офіційно рекомендує ВООЗ та багато інших національних програм для застосування в педіатричній практиці в якості жароз-нижуючих засобів [2]. У дітей, в основному в ранньому віці, гострі респіраторні захворювання часто протікають з бронхіальною обструкцією, що ставить питан-ня про особливості застосування у них жарознижуючих препаратів і можливість ризику провокації бронхоспазму. Відомо що А не проявляє переферічної дії, не впливає на синтез медіаторів алергічного запалення. Рідко може розвинутися бронхообструкція на прийом А, що зв’язують із зменшенням глутатіона в респі-раторному тракті та зниження антиоксидантного захисту [7].

В даний час ібупрофен застосовується більш ніж в ста країнах, як ефек-тивний і безпечний препарат широкого спектра дії. До появи ібупрофену ос-новними ліками для лікування болю були ацетамінофен і ацетилсаліцилова ки-слота. На даний момент АСК не рекомендують для використання для зниження температури у дітей, особливо при підозрі на вірусне захворювання (В 1986 р. комітет по безпеці ЛЗ ВООЗ рекомендував припинити застосування АСК без особливої необхідності дітям до 12 років).

Висновки про переваги ІБ над А по антипіретичній та анальгезуючій ефек-тивності в дорослих та дітей було зроблено в останніх опублікованих метаана-лізах, які включають дані 85 порівняльних клінічних дослідженнях цих препа-ратів, в тому числі 35 досліджень по порівнянню жарознижуючої активності [8,13]. Таким чином, при виборі анальгетиків-антипіретиків необхідно користу-ватися основними вимогами ВООЗ, які висуваються до любого сучасного ЛЗ: ефективність, безпека та доступність для пацієнта. В педіатричній практиці, до перерахованих вимог, необхідно добавити наявність лікарських форм для дітей з відповідними органолептичними властивостями. Свідченням сучасного під-ходу є рішення FDE (США) з 2008 р.

Матеріали та методи: Об’єктом неінтервенційних досліджень в даній роботі стали зареєстровані випадки ПР при медичному застосуванні ІБ та А, інформацію про які підтверджують такі медико-статистичні документи:

а) «Повідомлення про побічні реакції лікарських засобів» за формою 137/о, затвердженою Наказом № 347 МОЗ України від 19.12.2000, що був чин-ним в період 2004, 2005 та 2006 роки;

242

б) «Карта-повідомлення про побічну реакцію (ПР) чи відсутність ефек-тивності (ВЕ) лікарського засобу (ЛЗ) за формою 137/о, затвердженою Наказом МОЗ України від 27.12.2006 за № 898, що скасував вище зазначений Наказ № 347, набувши повної чинності на період з 2007 року;

в) Історії хвороб та амбулаторні картки пацієнтів відділу управління піс-ляреєстраційного моніторингу та ефективності ЛЗ ДП ДЕЦ МОЗ України.

Для остаточного визначення причинно-наслідкового зв’язку між клініч-ним проявом ПР та клініко-фармакологічною характеристикою підозрюваного ЛЗ проводилась оцінка співвідношення користь/ризик ЛЗ, який включають до індивідуальної фармакотерапії, використовувались принципові критерії оцінки, які прийняті відповідними дерективами ЄС, Наказами МОЗ України, регламен-тами ДФЦ МОЗ України [9-13].

Результати та їх обговорення. Авторами проведений аналіз випадків ПР, що сталися при медичному застосуванні ІБ та А у дітей в Україні за 2011-2013 рр., які мали місце в кожній з областей України, в Автономній Республіці Крим, в містах Києві та Севастополі шляхом аналізу спонтанних повідомлень та моніторування. З 621 проявів ПР, які були спричинені ІБ у дорослих та ді-тей, 440 ПР було виявлено у дітей віком від (0-27) днів до 14 років, що скла-дає 70 % (Табл. 1). З 201 проявів ПР спричинених А (у дорослих та дітей) – 125 було виявлено у дітей, що складає 62 % (Табл. 2). Аналіз динаміки надхо-дження спонтанних повідомлень про ПР при медичному застосуванні ІБ та А виявив як спільні риси так і незначні відмінності між цими ЛЗ. Згідно з даним аналізом кількість спонтанних повідомлень про ПР зростає при прийомі ІБ, що пояснюється тим, що він залишається препаратом вибору при аналгетичній та протизапальній терапії, якому надають перевагу лікарі-педіатри.

Таблиця 1

Прояви ПР на ібупрофен за 2011-2013 рр.

Рік Всього проявів

ПР Прояви ПР у дорослих

Прояви ПР у дітей

Прояви ПР у дітей в %

2011 243 52 191 78,6 2012 154 30 124 80.5 2013 224 99 125 58,8 Всього 621 181 440 70,9

Таблиця 2

Прояви ПР на ацетамінофен за 2011-2013 рр.

Рік Всього проявів

ПР Прояви ПР у дорослих

Прояви ПР у дітей

Прояви ПР у дітей в %

2011 75 28 47 63,1 2012 93 30 63 67,4 2013 88 38 50 56,6 Всього 256 96 160 62,5

243

Клінічні прояви алергічних реакцій на ІБ та А дуже різноманітні за симп-томатикою, важкістю перебігу та системними розладами у дітей. Найпошире-нішою є маніфестація симптомів з боку шкіри у вигляді алергічних реакцій, та-ких як гіперемія та свербіж шкіри, кропив’янка, висипи на шкірі (геморагічні, дрібно точкові, дрібнопапульозні еритематозні, папульозні, плямисті, роз-ольозно-папульозні, плямисто-розеольозні, уртикарні, яскраво-червоні). Та-кож реєструвалися порушення з боку системи ШКТ (нудота, блювання, біль в животі, зниження апетиту, діарея), з боку органів дихання (задишка, бронхос-пазм) та з боку ЦНС (головний біль, загальна слабкість) (табл. 3, табл.. 4)

Таблиця 3

Системні прояви ПР, що виникли на тлі застосування ібупрофену в педіатрії в 2011-2013 рр.

Діти

№ Вік дівчатка хлопчики

Зміни з боку

шкіри та її похідних

Порушення з боку ШКТ

Зміни з боку органів дихання

З боку ЦНС

1 0-27 днів 1 1 2 - - - 2 28 днів-

23 місяці 128 166 294 9 - 1

3 2-11 років 114 129 243 4 1 2 4 12-17 років 6 7 13 2 - 1 5 Всього 248 302 550 15 1 4

Таблиця 4

Системні прояви ПР, що виникли на тлі застосування ацетамінофену в педіатрії в 2011-2013 рр.

Діти

№ Вік дівчатка хлопчики

Зміни з боку шкіри та її похідних

Порушення з боку ШКТ

1 0-27 днів - - - - 2 28 днів-

23 місяці 33 29 95 -

3 2-11 років 28 31 74 3 4 12-17 років 1 3 5 - 5 Всього 62 63 174 3

Висновки За типом усі ПР, що виникли при медичному застосуванні ІБ та А у дітей

були передбачуваними, тобто про ймовірність їх виникнення було зазначено в інструкціях для медичного застосування цих ЛЗ. Отримані дані свідчать, що випадки ПР викликали ускладнення у дітей при прийомі ібупрофену – 70,9 %, ацетамінофен –62,5 %. Серед яких алергічні реакції склали 95 %, з боку ШКТ – 2,3 %, інші – 1,2 %.

Співвідношення серйозних ПР до несерйозних ПР склало 1: 2,7.

244

Серед проаналізованих випадків системних проявів ПР при медичному застосуванні ІБ та А домінували алергічні реакції, які за чинною робочою кла-сифікацією належать до ПР типу В – незалежних від дози. Таким чином, зазна-чені ускладнення фармакотерапії не були наслідками порушення дозового ре-жиму.

Література 1. Геппе Н.А. (2002) К 40-летию создания ибупрофена. Первая международ-

ная конференция по применению ибупрофена в педиатрии. Российский медицинский журнал, 10 (18): 21-22.

2. Геппе Н.А., Зайцева О.В. (2003) Особливості використання ібупрофену при гарячкових станах у дітей. Укр. мед. часопис, 5 (37): 141-147.

3. Козак С.С. Прокопенко І.Г. (2004) Ефективність та безпека не стероїдних протизапальних препаратів у терапії гострих респіраторних захворювань у дітей з хронічною патологією гастро дуоденальної зони. Укр. мед. часопис, 5 (43): 140-143.

4. Коровина Н.А., Захарова И.Н., Заплатников А.Л. (2005) Острая лихорадка у детей. Русский медицинский журнал, 13(17): 70-73.

5. Крапивкин А.И., Соколова Л.В. Вопросы эффективности и безопасности применения ибупрофена у детей // Здоровье ребенка, 2008. – №5 (14). – с.24-26.

6. Наказ МОЗ України № 898 від 27.12.2006 р. «Про затвердження Порядку здійснення нагляду за побічними реакціями лікарських засобів, дозволених до медич-ного застосування».

7. Викторов А.П., Шевченко Т.Л., Кашуба А.В. (2010) Анальгетики-антипиретики: безопасность при медицинском применении. Медицинские аспекты здоровья женщины, 9–10(38): 39–54.

8. Е. А. Ушкалова. Лечащий врач. Выбор оптимального жаропонижающего средства в педиатрической практике.// 2012. № 08. с. 10-26

9. Наказ МОЗ України № 347 від 19.12.2000 р. «Про затвердження Інструк-ції про здійснення фармакологічного нагляду за побічними реакціями/діями лікарсь-ких засобів».

10. Наказ МОЗ України № 51 від 08.02.2001 р. «Про організацію подання ін-формації про побічну дію лікарських засобів».

11. Наказ МОЗ України № 292 від 16.07.2001 р. «Про удосконалення організа-ції подання інформації про побічну дію лікарських засобів».

12. Наказ МОЗ України № 497 від 12.12.2001 р. «Про затвердження Порядку заборони (зупинення) та вилучення з обігу лікарських засобів на території України».

13. Наказ МОЗ України № 898 від 27.12.2006 р. «Про затвердження Порядку здійснення нагляду за побічними реакціями лікарських засобів, дозволених до медич-ного застосування».

14. Pierce C. A., Voss B. Efficacy and safety of ibuprofen and acetaminophen in children and adults: a meta-analysis and qualitative review // Ann Pharmacother. 2010, Mar; 44 (3): 489–506].

245

CРАВНИТЕЛЬНАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА ЛЕКАРСТВЕННЫХ ПРЕПАРАТОВ, РЕКОМЕНДУЕМЫХ ДЛЯ КУПИРОВАНИЯ

ГИПЕРТОНИЧЕСКИХ КРИЗОВ ПРИКАЗОМ МИНИСТЕРСТВА ЗДРАВООХРАНЕНИЯ УКРАИНЫ И ЕВРОПЕЙСКИМИ

ПРОТОКОЛАМИ Киреев И.В., Жаботинская Н.В., Гарбуз Н.В., Воронов А.С., Кладько Е.А, Пугачова М.И.

Национальный фармацевтический университет, г. Харьков По данным официальной статистики Минздрава на 1 января 2011 года в

Украине зарегистрировано более 12 млн. больных артериальной гипертензией, что составляет около 32% взрослого населения страны [5]. Наблюдается устой-чивый рост распространенности артериальной гипертензией на 170% по срав-нению с 2000 годом. Такой рост является свидетельством эффективной работы учреждений здравоохранения, оказывающих первичную медицинскую помощь, по выявлению артериальной гипертензии. Показатель распространенности ар-териальной гипертензии по возрасту в городской популяции составляет 29,6% как у мужчин, так и у женщин [5]. C появлением антигипертензивных средств, заболеваемость гипертензивными кризами снизилась с 7% до примерно 1% больных с артериальной гипертензией. Кроме того, выживаемость в течение 1 года увеличилась более чем на 90%. [7]

Гипертензивный криз – это клинический синдром внезапного неконтро-лируемого подъема артериального давления, приводящего к прогрессирующей дисфункции органов-мишеней или реальному риску ее развития, а также к по-явлению нейровегетативных расстройств [1, 4]. В этих условиях, артериальное давление должно быть снижено более агрессивно течении от нескольких минут до нескольких часов.

Различают экзо- и эндогенные причины гипертензивных кризов [1]. Ве-дущее место среди экзогенных причин занимают психоэмоциональный стресс, метеорологические колебания, избыточное потребление поваренной соли и жидкости; физическая нагрузка; злоупотребление алкоголем; прекращение приёма антигипертензивных лекарственных средств (таких как клофелин), из-быточная инсоляция; интеркуррентные заболевания; курение; использования контрацептивов. К эндогенным причинам развития гипертензивных кризов от-носят временное усиление вторичного альдостеронизма с задержкой натрия и воды, а также избыточное выделение ренина, обусловленное преходящими на-рушениями почечного кровотока, острую ишемии головного мозга, повышение чувствительности альфа-адренорецепторов артериол к катехоламинам при дли-тельном лечении. Во многих случаях эти причины и механизмы комбини-руются.

Ведущая роль в патогенезе гипертензивного криза принадлежит взаимо-действию системных и локальных факторов, что приводит к повышению арте-риального давления, формированию системных и локальных гемодинамиче-ских нарушений, в том числе церебральных, коронарных, почечных, перифери-ческих макро- и микроциркуляторных. Основным следствием этого является

246

развитие тканевой и органной ишемии [1, 4]. Основные симптомы гипертен-зивных кризов будут зависеть от органа-мишени, втянутого в процесс в каждом конкретном случае.

По течению гипертензивные кризы подразделяются на осложнённые и не осложнённые [1, 5]. Осложненные кризы, сопровождаютя признаками ухудше-ния мозгового, коронарного, почечного кровообращения и требующие сниже-ния артериального давления в течение первых минут и часов с помощью парен-теральных препаратов. Неосложненные гипертензивные кризы характеризуют-ся отсутствием поражения органов-мишеней и относятся к состояниям, тре-бующим снижения артериального давления в течение нескольких часов. Выде-ляют следующие формы неосложненных гипертензивных кризов: нейровегета-тивная, водно-солевая, судорожная [1, 4, 5].

Перечень препаратов, рекомендуемых для купирования гипертензивных кризов, несколько отличаются в Европейских и Украинских рекомендациях. Так из группы вазодилататоров гайдлайнами рекомендуется использование на-трия нитропруссида – препарата короткого действия; начало действия – немед-ленное, продолжительность действия 1-2 мин., может вызывать побочные явле-ния: тошноту, рвоту, мышечные подёргивания. В связи с тем, что нитропруссид метаболизируется до цианида, а затем в тиоцианид, который элиминуется поч-ками, существует потенциальная опасность токсичности при длительном ис-пользовании, или если у пациента есть почечная или печеночная недостаточ-ность. Необходима осторожность при применении препарата при высоком внутричерепном давлении, азотемии или хронической почечной недостаточно-сти [3, 6, 7, 10]. Гидралазин – артериолярный вазодилятатор. Начало действия 10-20 мин. при в/в введении и 20-30 минут при в/м, продолжительность дейст-вия в соответствии 60-240 и 240-360 мин. Может вызвать побочные явления: тахикардия, головная боль, тошноту, покраснение лица, обострение стенокар-дии. Рекомендован при эклапсии. Согласно как украинским, так и европейских протоколам из группы вазодилататоров для купирования гипертонического криза рекомендуется нитроглицерин. Начало действия препарата через 2-5 ми-нут, продолжительность действия 5-10 мин. Рекомендуется больным с ИБС. Может вызвать побочные явления: головная боль, рвоту, развитие толерантно-сти при длительном применении[3, 6, 7, 8, 10].

Лабеталол – альфа-бета-блокатор. Рекомендуется преимущественно у па-циентов с острым расслоением аорты и пациентов с терминальной стадией хро-нических заболеваний почек. Начало действия перепарата через 5-10 минут, продолжительность действия 180-360 мин. Может вызвать побочные явления: рвоту, бронхоспазм, головокружение, ортостатическу гипотензию [3, 6, 7, 10]. Эсмолол – бета-блокатор короткого действия. Начало действия через 1-2 мину-ты, продолжительность действия 10-20 мин. Может вызвать побочные явления: гипотензию, тошноту, бронхоспазм, нарушение ритма, сердечную недостаточ-ность. Преимущественно показан при расслоении аорты [3, 6, 7, 10]. В Украине из этой же группы рекомендован неселективный бета-блокатор пропранолол. Начало действия через 1-1,5 часа, продолжительность действия 4-10 часов. Может вызвать побочные явления: головокружение, тошноту, брадикардию,

247

AV блокаду, сердечную недостаточность, гипотензию, гипогликемию. Проти-вопоказан больным с бронхиальной астмой, хронической обструктивной болез-нью лёгких, декомпенсированной сердечной недостаточностью, сахарном диа-бете, при почечной и/или печеночной недостаточности, гипертиреозе [1, 3, 4, 5].

Фенолдопам – периферический агонист рецепторов допамина. Увеличи-вает почечный кровоток, поэтому особенно эффективен для больных с хрони-ческой почечной недостаточностью. Начало действия менее чем через 5 минут, продолжительность действия 30 мин. Может вызвать побочные явления: тахи-кардию, головную боль, тошноту, покраснение лица [6, 7, 10].

Из группы блокаторов кальциевых каналов в Европейских протоколах ре-комендуется клевидипин. Начало действия через 2-5 минуты, продолжитель-ность действия 5-15 мин. Может вызвать такие побочные явления как тахикар-дия, головная боль, тошнота, гипертриглицеридемия. Препарат противопоказан при острой сердечной недостаточности, больным с аллергией на сою и яйца, при нарушениях липидного обмена, необходима осторожность при применении у больных с ИБС [6-11]. Следующий рекомендованый препарат из этой группы – никардипин. Начало действия через 5-10 минут, продолжительность действия 15-30 до 240 мин. Может вызвать побочные явления: тахикардию, головную боль, локальный флебит, покраснение лица. Никардипин противопоказан при острой сердечной недостаточности [6-10]. В Украине из группы блокаторов кальциевых каналов дигидропиридинового ряда рекомендован препарат нифе-дипин. Начало действия через 10 минут, продолжительность действия 30-60 мин. Может вызвать побочные явления: головокружение, головную боль, слабость, ортостатическую гипотензию, гиперемию лица, периферические отеки [1, 3-5].

Согласно Европейским протоколам из группы ингибиторов АПФ для ку-пирования гипертензивных кризов рекомендован эналаприлат. Начало действия препарата через 15-30 минут, продолжительность действия составляет 360-720 мин. Рекомендуется больным с недостаточностью левого желудочка, следует избе-гать применения у больных инфарктом миокарда. Может вызвать побочные яв-ления: резкое падение артериального давления у больных с высоким уровнем ренина [6-11]. В Украине из группы ингибиторов АПФ рекомендован капто-прил. Начало действия при приеме внутрь через 15-60 минут, при сублингваль-ном использовании через 15-30 минут, продолжительность действия соответст-венно 4-6 и 2-4 часа. Может вызвать побочные явления: тахикардию, ортоста-тическую гипотензию, периферические отеки[1, 3-5].

Следует выделить препараты, рекомендованные для купирования гипер-тонического криза только Украинским протоколом [5]. Клонидин – альфа-ад-реномиметик. Начало действия при приеме внутрь через 30-60 минут, при в/в введении через 10-20 минут, продолжительность действия в соответствии 8-12 и 4-8 часа. Рекомендован больным с открытоугольной глаукомой. Клонидин противопоказан при гиперчувствительности, кардиогенном шоке, выраженном атеросклерозе сосудов головного мозга, облитерирующих заболеваниях пери-ферических артерий, нарушениях ритма [3]. Также рекомендуется фуросемид – петлевой диуретик. Начало действия через 5 минут, продолжительность дейст-вия 2-3 часа. Может вызвать побочные явления: тошноту, понос, покраснение

248

кожи, зуд, головокружение, мышечную слабость, жажду. Противопоказан в первой половине беременности, гипокалиемии, печеночной коме, терминаль-ной стадии почечной недостаточности, механической непроходимости мочевых путей [3]. При гипертоническом кризе с отеком мозга, при эклампсии реко-мендован магния сульфат. Начало действия препарата при в/м введении через 30 минут, при в/в введении через 1 минуту, продолжительность действия соот-ветственно 3-4 часа и 30 минут. Может вызвать угнетение дыхания [3]. Бенда-зол (дибазол) – препарат из группы средств, влияющих на сердечно-сосудистую систему. Начало действия через 15 минут, продолжительность действия более 1 часа. Препарат обычно хорошо переносится пациентами, в единичных случа-ях отмечались, головокружение и кожные аллергические реакции [3]. При при-менении препарата в форме раствора для парентерального применения возмож-ны болевые ощущения в месте инъекции.

Для нейровегетативной формы гипертензивного криза характерно вне-запное начало; преимущественное повышение систолического давления с уве-личением пульсового; озноб; возбуждение; чувство страха, раздражительность; гиперемия и влажность кожных покровов; жажда; головная боль; тошнота; рас-стройства зрения в виде «мушек» или пелены перед глазами; тахикардия; в конце криза – учащенное, обильное мочеиспускание с выделением светлой мо-чи [1, 4]. При купировании нейровегетативной формы гипертензивного криза необходимо постепенное снижение артериального давления на 15-25% от ис-ходного или до показателей артериального давления ниже 160/110 мм рт.ст. в течение 12-24 часов [1, 4]. Для фармакотерапии нейровегетативной формы ги-пертензивного криза рекомендован нифедипин или клонидин или сочетание этих препаратов. При отсутствии эффекта переходят на парентеральное введе-ние клонидина до достижения необходимого артериального давления; при не-достаточном эффекте дополнительно вводят внутривенно 40 мг фуросемида. При сохраняющемся эмоциональном напряжении дополнительно вводят 5-10 мг диазепам внутрь, внутримышечно или внутривенно. При сохранении тахикар-дии дают пропранолол 20-40 мг под язык или внутрь [5].

При водно-солевой форме гипертензивного криза отмечаются менее ост-рое начало; преимущественное повышение диастолического давления с умень-шением пульсового; сонливость, вялость; бледность; отечность; головная боль; тошнота, рвота; парестезии; кратковременные слабость в конечностях, гемипа-резы, афазия, диплопия. При купировании водно-солевой формы гипертониче-ского криза степень снижения артериального давления такая же, как при нейро-вегетативной форме [1, 4]. Для фармакотерапии водно-солевой формы гипер-тензивного криза рекомендовано сочетание фуросемида внутрь однократно и нифедипина под язык каждые 30 мин. или сочетание фуросемида внутрь одно-кратно и каптоприла с гидрохлортиазидом под язык или внутрь. При недоста-точном эффекте необходимо дополнительно принять внутрь 20-40 мг фуросе-мида; при выраженной неврологической симптоматике может быть эффективно внутривенное введение 240 мг теофиллина [5].

При судорожной форме гипертензивного криза наблюдаются: резкое по-вышение как систолического, так и диастолического АД; психомоторное воз-

249

буждение; интенсивная головная боль; головокружение; тошнота, многократ-ная рвота; тяжелые расстройства зрения – преходящая слепота, двоение в гла-зах и др.; потеря сознания; клонико-тонические судороги. Степень снижения артериального давления при купировании судорожной формы гипертензивного криза такая же как при других неосложнённых гипертензивных кризах [1, 4]. Применяют диазепам 10-20 мг внутривенно медленно до устранения судорог, дополнительно можно использовать магния сульфат внутривенно очень мед-ленно и фуросемид 40-80 мг внутривенно медленно [5].

Критериями диагностики осложненного гипертензивного криза являются следующие: относительно внезапное начало; индивидуально высокий уровень ар-териального давления (диастолическое АД превышает 120-130 мм рт.ст.); наличие признаков нарушения функции ЦНС, энцефалопатии с общемозговой и очаговой симптоматикой; нейровегетативные расстройства; кардиальная дисфункция раз-личной степени выраженности; выраженные офтальмологические признаки; впер-вые возникшие или усугубившиеся нарушения функции почек [1, 4].

При купировании гипертензивного криза, осложненного энцефалопатией рекомендовано постепенное снижение среднего АД на 20% в течение 2-8 часов или диастолического АД до 100-110 мм рт.ст. в течение 1 часа, а затем посте-пенное снижение АД до нормального уровня в течение 48-72 часов [10]. Препа-ратами выбора являются лабеталол, никардипин, есмолол [6-11].

Согласно Европейским рекомендациям тактика фармакотерапии гипер-тензивного криза, осложненного геморрагическим инсультом или субарахнои-дальным кровоизлиянием, зависит от наличия признаков повышенного внутри-черепного давления [6-11]. Если есть такие признаки необходимо поддерживать систолическое АД ниже 180 мм рт течение первых 24 часов после начала ги-пертензивного криза. У пациентов без повышенного внутричерепного давления целевой уровень систолического АД должен составлять ниже 160 мм рт.ст. в течение первых 24 часов после появления симптомов. Препаратами выбора для купирования криза являются лабетолол, никардипин и эсмолол; следует избе-гать использования нитропруссида и гидралазина. Согласно Украинскому про-токолу необходима стабилизация АД на уровне, превышающем на 5-10% мм рт.ст. привычный для больного уровень АД [2]. Для этого рекомендуют мед-ленное (в течение 7-10 мин.) внутривенно введение магния сульфата. При на-личии противопоказания к применению магния сульфата рекомендован нифе-дипин под язык (разжевать), а при невозможности использовать такой путь введения (например, при коме) – дибазол внутривенно или внутримышечно [2].

У больных с гипертензивным кризом, осложненным ишемическим ин-сультом, снижение АД необходимо начинать, если систолическое АД выше 220 мм рт.ст. или диастолическое АД выше 120 мм рт.ст., если пациент не по-лучает фибринолитические препараты. Целевыми уровнями АД является сис-толическое АД ниже 185 мм рт и диастолическое АД ниже 110 мм рт. После проведения фибринолиза, систоличекое АД следует поддерживать ниже 180 мм рт.ст. и диастолическое АД ниже 105 мм рт.ст. в течение 24 часов. Препаратами выбора являются лабетолол и никардипин [6-11]. Согласно Украинскому про-токолу оказания медицинской помощи больным с ишемическим инсультом ре-

250

комендуется применение селективного альфа-адреноблокатора урапидила, се-лективных бета-блокаторов: эсмолола, метопролола, ингибитора АПФ энала-прилата [2, 5].

У больных с гипертензивным кризом, осложненным приступом стенокар-дии среднее АД должно быть снижено на 60-100 мм рт. ст. Таким больным не-обходимо дать таблетку нитроглицерина под язык и сразу ввести нитроглице-рин внутривенно капельно до получения эффекта [5]. При недостаточном эф-фекте рекомендуется применение пропранолола под язык. Также обязательно необходимо провести обезболивание. Необходимо избегать применения гидра-лазина, так как он вызывает рефлекторную тахикардию и увеличение сердечно-го выброса [5].

Купировать гипертензивный криз, осложненный острым коронарным синдромом необходимо, если систолическое АД выше 160 мм рт.ст. и/или диа-столичекое АД выше 100 мм рт. Уровень АД необходимо уменьшить на 20-30% от исходного уровня. Препаратами выбора являются бета-блокаторы (лабета-лол, эсмолол), которые снижают частоту сердечных сокращений, уменьшают сердечный выброс, и нитроглицерин сублингвально, в аэрозоле или спрее [6-11]. При необходимости приём нитроглицерина повторяют каждые 5-10 минут под контролем АД и пульса.

Если развитие гипертензивного криза осложнилось отеком легких, то та-ким больным необходимо дать таблетку, а лучше аэрозоль нитроглицерина под язык и сразу ввести нитроглицерин внутривенно капельно до получения эффек-та. Также необходимо ввести фуросемид внутривенно медленно и провести ок-сигенотерапию [5]. Согласно Европейским гайдлайнам рекомендовано приме-нение нитропруссида натрия. Хороший эффект демонстрирует применение клевидипина [6-11].

Целью фармакотерапии гипертензивного криза, осложненного расслоени-ем аорты, является поддержание систоличекого АД менее 110 мм рт, если нет признаков остановки кровообращения, и частоты сердечных сокращений менее 65 в мин [6-11]. Для купирования таких кризов рекомендована комбинация бе-та-блокаторов (лабеталола, эсмолола [6-11], пропранолола [1,4, 5]) до достиже-ния ЧСС 60 в минуту под контролем АД и ЭКГ и наркотических анальгетиков (морфина сульфата до устранения болевого синдрома и одышки, либо до появ-ления побочных эффектов (гипотензии, угнетения дыхания, рвоты) [6-11]. Од-нако необходимо избегать применения бета-блокаторов, если есть регургитация аортального клапана или подозрение на тампонаду сердца. Блокаторы кальцие-вых каналов (верапамил, дилтиазем, никардипин) являются альтернативой бета-блокаторам. Вазодилататор нитропруссид является дополнительным препара-том, если АД резистентной к фармакотерапии [6-11].

При гипертоническом кризе, осложненном острой сердечной недостаточ-ностью, среднее АД должно быть снижено на 60-100 мм рт. ст. Препаратами выбора для купирования криза являются нитроглицерин в/в или сублингвально и эналаприлат [6-11]. Согласно украинскому протоколу рекомендовано введе-ние фуросемида внутривенно [5]. Необходимо с осторожностью относиться к

251

применению сосудорасширяющих средств, особенно в дополнение к диурети-кам при систолическом АД выше 140 мм рт.

Для купирования гипертензивного криза, вызванного феохромоцитомой, препаратами выбора являются диазепам, фентоламин, и нитроглицерин или нитропруссид. Необходимо избегать применения бета-адреноблокаторов перед введением фентоламина [6-11].

Преэкламсия характеризуется повышением систоличекого АД више 140 мм рт.ст., диастоличекого АД выше 90 мм рт и развитием протеинурии у беременных женщин [7-10]. Наиболее угрожающим осложнением преэклам-псии является развитие НЕLLP синдрома, характеризующегося гемолизом, по-вышением печеночных ферментов и снижением уровня тромбоцитов. У жен-щин с эклампсией или преэклампсией систоличекое АД должно быть ниже 160 мм рт.ст., диастоличекое – ниже 110 мм рт в дородовом и родовом перио-дах. Препаратами выбора являются гидралазин, лабетолол и нифедипин [7]. Метилдофа является пероральным препаратом выбора. С целью предупрежде-ния судорог возможно в/в применение сульфата магния. Необходимо помнить, что нифедипин и сульфата магния могут вызывает резкое падение АД. Следует избегать применения нитропруссида, ингибиторов АПФ [1,4,5].

Для фармакотерапии гипертензивных кризов, связанных с внезапной от-меной антигипертензивных средств рекомендовано применение быстродейст-вующей лекарственной формы соответствующего антигипертензивного препа-рата. Например, клонидин или пропранолол, или нифедипин [5].

Таким образом, Украинским протоколом в отличие от Европейских гайд-лайнов, рекомендуются препараты с более отсроченным началом действия и более длительным временем действия Такой выбор препаратов может вызывать определённые трудности в быстром снижении АД. Кроме того, Украинским протоколом преимущественно рекомендованы препараты для перорального, сублингвального и внутримышечного применения, что затрудняет контроль вводимой дозы препарата и её коррекцию при необходимости.

Литература. 1. Довженко М.Н. Гіпертензивні кризи: сучасні принципи терапії // Укр. мед.

газета. – 2006. – № 4. – С. 34-35. 2. Клінічний протокол надання медичної допомоги хворим на ішемічний

інсульт. Наказ МОЗ України № 602 від 03.08.2012 року 3. Компендиум. Лекарственные препараты / [ред. В.Н. Коваленко]. – Киев:

Морион, 2014. – 2050с. 4. Сіренко Ю.М. Артеріальна гіпертензія. – К.: Моріон, 2002. 5. Уніфікований клінічний протокол екстреної медичної допомоги.

Гіпертонічний криз. Наказ МОЗ України № 34 від 15 січня 2014 року 6. B. J. H. Van den Bom, J.J. Beutler, C.A.J.M. Gaillard Dutch guideline for the

management of hypertensive crisis – 2010 revision 7. http://emedicine.medscape.com/ Hypertensive Emergencies Christy Hopkins,

MD, MPH; David FM Brown 8. Mancia G, Fagard R, Narkiewicz K, et al. 2013 ESH/ESC Guidelines for the

management of arterial hypertension. 23rd European Meeting on Hypertension & Cardio-

252

vascular Protection. Available at http://www.esh2013.org/wordpress/wp-content/uploads/ 2013/06/ESC-ESH-Guidelines-2013.pdf. Accessed June 24, 2013.

9. James PA, Oparil S, Carter BL, et al. 2014 Evidence-based guideline for the management of high blood pressure in adults: report from the panel members appointed to the Eighth Joint National Committee // JAMA. – 2013. № 18

10. Pharmacotherapy / [Joseph T. Dipiro, Robert L. Talbert, Gary C.Yee, Gary R. Matzke, Barbara G. Wells, L. Michael Posey]. – USA: Mc Graw Hill Medical, 2008. – 1164p.

11. Wallance Jonson, My-le Nquen, Ronak Patel Hypertension crisis in the emer-gency department // Journal of Medicine. – 2011. Vol. 1

253

СОВРЕМЕННЫЕ АСПЕКТЫ ФАРМАКОТЕРАПИИ МИГРЕНИ Киреев И.В., Рябова О.А., Бакуменко М.Г.,

Книженко И.Б., Прокопович Е.Е. Национальный фармацевтический университет, г. Харьков Харьковская городская студенческая больница, г. Харьков

В настоящее время фармакотерапия головной боли является актуальной

проблемой. По данным последних эпидемиологических исследований в разных странах от 50 до 90 % населения страдают головной болью. Из них около 15–20 % приходится на различные виды мигрени. Мигрень – пароксизмально проте-кающее заболевание нервной системы, проявляющееся приступами сильной и мучительной головной боли одностороннего характера (гемикрания), в основ-ном в глазнично-лобно-височной области, сопровождающееся тошнотой, рво-той, плохой переносимостью яркого света (фотофобией), громких звуков (фо-нофобией), после приступа – сонливостью и вялостью. Мигрень занимает вто-рое место по частоте после головной боли напряжения. Ее распространенность колеблется у женщин от 11 до 25%, у мужчин – от 4 до 10%. Обычно впервые мигрень проявляется в возрасте от 10 до 20 лет. Возникновение заболевания в молодом возрасте, хроническое течение оказывает свое влияние на различные стороны жизни пациента: взаимоотношения в семье, карьерный рост, трудоспо-собность, может быть причиной временной нетрудоспособности, и наносит значительный экономический ущерб, связанный с диагностикой и лечением мигрени [9, 17].

Этиология мигрени до конца не изучена. Известно, что Генетические факторы играют важную роль в возникновении мигрени. На сегодняшний день доказано, что в основе заболевания лежит наследственная неполноценность нейрогуморальной регуляции. Если приступы мигрени имели место у обоих родителей, то заболевание встречается в 60–90 % случаев, если только у матери – в 72 %, только у отца – в 20 %. В случае, если болеют дальние родственники, возможность появления мигрени также составляет 20 %. Установлено, что миг-рень чаще наследуется по женской линии и наличие семейного анамнеза явля-ется важным диагностическим критерием заболевания. В настоящее время об-наружен ген, ответственный за возникновение семейной гемиплегической миг-рени – редкого наследственного аутосомно-доминантного заболевания. Он рас-положен в хромосоме 19 и кодирует 1-субъединицу потенциал-зависимого кальциевого канала. Для других видов мигрени генетические причины так же чётко пока не установлены; однако проводится работа по выявлению участков хромосом, изменения в которых могут приводить к мигрени. Среди кандидатов – гены, кодирующие 5-HT2А рецептор и эндотелиальную NO-синтетазу [9].

К триггерным или провоцирующим факторам возникновения мигреноз-ных приступов относят: чрезмерные афферентные раздражители (мигающие огни, сильные запахи); употребление красного вина; стресс, гормональные фак-торы; изменения погоды; нарушения сна; травмы головы и шеи; дисфункция височно-нижнечелюстного сустава [13, 14].

254

Патогенез мигрени весьма сложен, многие аспекты еще недостаточно изучены. Наиболее распространенными в настоящее время являются следую-щие теории: сосудисто-нейрогенная, в том числе тригемино-васкулярная (ак-тивно обсуждаемая в последние годы), биохимическая, вегетативная и др. Со-гласно сосудисто-нейрогенной теории спазм иннервированных церебральных артерий, произошедший в результате неврогенной стимуляции под влиянием ряда провоцирующих факторов приводит к снижению церебрального кровото-ка. Как правило, это происходит у людей, имеющих врожденную нейроваску-лярную нестабильность. Локальная ишемия клинически проявляется симпто-мами ауры. В результате локальной гипоксии, ацидоза и других изменений в мозговой ткани при ее ишемии, неиннервированные паренхиматозные артерии расширяются, реагируя таким образом на указанные метаболические наруше-ния. Как следствие локальной вазодилатации паренхиматозных сосудов и сни-жения сопротивления периферических артерий возникает локальная дилатация иннервированных интра- и экстракраниальных артерий, что соответствует фазе головной мигренозной боли [9, 12].

Также доказана роль нарушения обмена эндогенного серотонина в пато-генезе мигрени. Предполагают, что в первой фазе приступа мигрени из тромбо-цитов высвобождается серотонин, а тучные клетки выделяют гистамин и про-теолитические ферменты. Повышение уровня серотонина ведет к вазоконстрик-ции и снижению кровотока в отдельных участках мозга (что соответствует фазе ауры). В фазе головной боли наблюдается увеличение экскреции серотонина и его метаболитов с мочой и последующее снижение его содержания в плазме и центральной нервной системе. Это приводит к гипотонии церебральных сосу-дов, их избыточному растяжению, периваскулярному отеку, раздражению бо-левых рецепторов. Серотонин безусловно остается в центре внимания исследо-вателей и ему отводится ведущая роль в развитии пароксизма мигрени, однако существуют и другие биохимические агенты, вовлеченные в формирование приступа боли при мигрени. Эндотелий сосудов продуцирует другую вазодила-тирующую субстанцию – endothelium-derived relaxing factor (EDRF), а также ва-зоконстрикторный пептид endothelin (ET). EDRF также работает как нейротан-смиттер в головном мозге, где найдены и рецепторы, чувствительные к ET. А энзимы, синтезированные EDRF найдены в мезентериальном сплетении ки-шечника. Наконец, эффекты серотонина по изменению тонуса кровеносных со-судов как раз указывают на наличие в их стенках ET и EDRF. Следовательно, эти биохимические вещества и являются той субстанцией, которая объединяет головной мозг, кровеносные сосуды, кишечник, тромбоциты и 5-НТ и служат объектом для дальнейших исследований [9].

Согласно современной международной классификации головных болей в настоящее время выделяют 2 основные формы мигрени. Это мигрень без ауры, которой страдают около 80% больных, и мигрень с аурой, или классическая, ас-социированная мигрень, возникающая только у 15 % взрослых больных. Суще-ствует несколько других, более редких типов мигрени, которыми в совокупно-сти страдает 5 % больных. Это базилярная, гемиплегическая, офтальмоплегиче-ская, ретинальная и посттравматическая мигрень [17].

255

Международным обществом по изучению головной боли были определе-ны критерии диагностики мигрени: приступообразность головной боли; дли-тельность приступа от 4 до 72 ч., головная боль имеет по крайней мере две ха-рактеристики из следующих: преимущественно односторонняя локализация, чередование сторон, реже – двусторонняя; пульсирующий характер; средняя или значительная интенсивность головной боли (нарушает повседневную дея-тельность); усиление при физической нагрузке; наличие хотя бы одного сопро-вождающего симптома тошнота; рвота; фонофобия (повышенная чувствитель-ность к разнообразным звукам даже нормальной интенсивности); фотофобия (т.е. светобоязнь). Для постановки диагноза мигрени без ауры в прошлом должно быть не менее 5 приступов, отвечающих перечисленным критериям. Для мигрени с аурой должно быть не менее 2 приступов, соответствующих этим критериям [3].

Современная фармакотерапия мигрени складывается из двух направлений – купирование мигренозного приступа (так называемая абортивная терапия) и профилактическая терапия в межприступный период. С целью купирования мигренозного приступа используют специфическую терапию, в качестве кото-рой применяют селективные агонисты 5НТ1-рецепторов, препараты эрготами-нового ряда, и неспецифическую терапию, назначают анальгетики, нестероид-ные противовоспалительные препараты, комбинированные препараты. Профи-лактическое лечение мигрени проводится с помощью β-адреноблокаторов, три-циклических антидепрессантов, нестероидных противовоспалительных препа-ратов, препаратов серотонинового ряда, антиэпилептических средств, селек-тивных ингибиторов обратного захвата серотонина, ботулинического токсина. В комплексной терапии мигрени также применяют немедикаментозные методы лечения – физиотерапевтические процедуры, гирудотерапия, рефлексотерапия, биологическая обратная связь, психотерапевтические средства и др. [7, 13].

В настоящее время в зарубежных стандартах рекомендуется стратифици-рованный подход лечения мигрени. В его основу заложена оценка влияния мигрени на повседневную активность пациента с помощью шкалы MIDAS (Migraine Disability Assessment Scale). В зависимости от ответов на пять про-стых вопросов о потере времени из-за головной боли в трех основных сферах жизни (учеба и трудовая деятельность, работа по дому и семейная жизнь, спор-тивная или общественная активность) определяется степень тяжести мигрени. Согласно шкале MIDAS, пациенты разделены на 4 группы по степени тяжести. I степень тяжести характеризуется низкой интенсивностью головной боли без ограничения повседневной активности; II степень тяжести: умеренная или вы-раженная головная боль с минимальными ограничениями повседневной актив-ности; III степень тяжести: сильная головная боль с умеренным ограничением повседневной активности; IV степень тяжести: сильная головная боль с выра-женным ограничением повседневной активности [15].

Согласно современным рекомендациям терапия приступов легкой интен-сивности, практически не ухудшающих качество жизни пациентов включает в себя применение ненаркотических анальгетиков и нестероидные противовоспа-лительные средства (НПВС). При боли умеренной интенсивности показаны

256

НПВС, но более эффективными являются комбинированные анальгетики, со-держащие кодеин или кофеин. При выраженной дезадаптации пациентов с уме-ренной интенсивностью головной боли может быть целесообразным начать те-рапию с препарата триптанового ряда. При высокой интенсивности головной боли рекомендуется сразу назначать препарат из группы триптанов. В некото-рых случаях целесообразно использование опиоидных анальгетиков [13].

Среди НПВС, рекомендуемых при I степени тяжести мигренозного при-ступа, особенно эффективными оказались ацетилсалициловая кислота в дозе 1000 мг, напроксен в дозе 500-1000 мг, диклофенак в дозе 50-100 мг, при этом уровень доказательности А. Очень хорошо зарекомендовал себя для курирова-ния мигренозного приступа ибупрофен. Анализ клинических эффектов ибупро-фена при мигрени показал, что уже после его приема в дозе 200-400 мг достига-ется выраженный анальгетический эффект, который проявляется в снижении интенсивности и длительности болевых приступов. После приема ибупрофена наблюдается снижение выраженности сопутствующих симптомов мигрени, та-ких как тошнота, рвота, фотопсии, фотофобия и тревожность. В клинических рекомендациях BASH (2007) ибупрофен фигурирует как анальгетик, исполь-зуемый на первом этапе алгоритма купирования мигренозного приступа [1].

Для купирования мигренозного приступа легкой степени также исполь-зуют ненаркотические анальгетики, такие как парацетамол в дозе 500-1000 мг (уровень доказательности А) и метамизол (уровень рекомендаций В). Клиниче-ский опыт и данные литературы свидетельствуют, что головная боль при миг-рени хуже поддается лечению парацетамолом. Вероятно, это связано с тем, что парацетамол обладает слабым противовоспалительным эффектом, а асептиче-ское воспаление имеет ключевое значение в формировании болевого синдрома при мигрени [1].

При мигренозной боли умеренной интенсивности могут применяться комбинированные анальгетики, содержащие кофеин. На фармацевтическом рынке Украины имеется большой арсенал комбинированных препаратов, со-держащие ацетилсалициловую кислоту, парацетамол и кофеин (например, цит-рамон, аскофен, копацил и др). Следует помнить, что данные лекарственные средства при их избыточном применении могут потерять эффективность, а ино-гда даже вызвать абузусную головную боль, т.е. головную боль, причиной ко-торой является избыточный прием лекарственного препарата. Более выражен-ное действие при мигренозной боли умеренной интенсивности оказывают ком-бинированные анальгетики, содержащие кодеин и кофеин. К таким комбиниро-ванным препаратам относят Солпадеин, который содержит парацетамола 500 мг, кофеина 30 мг, кодеина фосфата 8 мг [13, 15].

На сегодняшний день наиболее эффективными препаратами для купиро-вания умеренно тяжелых и тяжелых приступов мигрени являются агонисты се-ротонина – триптаны. Триптаны в силу их патогенетического действия являют-ся специфическими антимигренозными препаратами. Триптаны обладают се-лективным агонистическим действием на серотониновые 5-НТ 1В-, 1D- 1F-ре-цепторы. Эффективность агонистов 5 HT 1B/1D рецепторов при мигрени обу-словлена 3 механизмами действия, соответственно основным компонентам па-

257

тогенеза приступа мигрени. Сосудистый механизм действия триптанов заклю-чается в непосредственном агонистическом действии в отношении постсинап-тических серотониновых 5-HT 1B рецепторов гладкомышечных элементов со-судистой стенки, в следствии этого препараты вызывают сужение избыточно расширенных церебральных сосудов. Это снижает стимуляцию болевых рецеп-торов сосудистой стенки и способствует уменьшению боли. Триптаны облада-ют высокой селективностью в отношении интракраниальных сосудов. Нейро-генный периферический механизм действия триптанов обусловлен тем, что триптаны являются агонистами серотониновых пресинаптических 5-HT 1D ре-цепторов, расположенных на чувствительных афферентных волокнах тройнич-ного нерва, иннервирующих церебральные сосуды. Активация этого типа ре-цепторов приводит к ингибированию выделения алгогенных и вазоактивных нейропептидов из периваскулярных нервных волокон тройничного нерва. Это приводит к уменьшению нейрогенного воспаления, боли, и нормализации тону-са сосудов. Нейрогенный центральный механизм действия триптанов обуслов-лен активацией центральных 5-HT1D рецепторов, расположенных в стволе го-ловного мозга на чувствительных ядрах тройничного нерва. Препараты инги-бируют выделение алгогенных нейропептидов из центральных терминалей тройничного нерва, снижая возбуждение, и блокируя проведение боли на уров-не чувствительных ядер ствола мозга. Следует подчеркнуть, что триптаны пре-дотвращают и уменьшают только мигренозную головную боль и не влияют на другие виды цефалгий [2].

«Золотым стандартом» терапии мигрени является суматриптан. Рекомен-дуемая доза для взрослых — 50 мг, для некоторых пациентов может потребо-ваться доза 100 мг. При недостаточной эффективности первой дозы принимать повторно во время этого же приступа не следует. В случае повторения приступа можно принять суматриптан еще раз; суточная доза при этом не должна пре-вышать 300 мг. Суматриптан может применяться интраназально 20 мг в одну ноздрю. Повторное введение возможно с интервалом не менее 2 ч. Максималь-ная суточная доза – 40 мг [4].

За прошедшее десятилетие во многих странах Европы, США, Японии и России были проведены десятки многоцентровых клинических исследований эффективности и безопасности суматриптана. В проведенных исследованиях эффективности и безопасности суматриптана приняло участие 27 000 больных, а общее число исследованных атак превысило 140 000. Благодаря этим экспе-риментальным и клиническим исследованиям суматриптан является самым изученным препаратом среди агонистов 5-НТ 1В/D-рецепторов и служит пре-паратом сравнения в исследованиях новых противомигренозных средств [4].

Более современным эффективным препаратом для лечения мигрени явля-ется золмитриптан. Золмитриптан оказывает быстрый клинический эффект – через 15–20 мин после приема; быстрое нарастание терапевтического уровня – в плазме крови через 1 час; и центральное действие – действует на мигреноз-ный очаг. Препарат назначают взрослым по 1 таблетке, соответствующей 2,5 мг золмитриптана, на прием. Допускается повторный прием 2,5 мг (1 таблетки) при недостаточном эффекте или рецидиве мигренозного приступа, но не ранее,

258

чем через 2 часа. Разовая доза 2,5 мг, при необходимости допускается повыше-ние дозы до 5 мг. Суточная доза препарата не должна превышать 15 мг.

Следующий препарат из группы триптанов – наратриптан. Для взрослых в возрасте 18-65 лет рекомендуемая доза наратриптана при приеме внутрь со-ставляет 2,5 мг (1 таб.). Максимальная доза составляет 5 мг (2 таб. по 2,5 мг) за любой 24-часовой период. Если после первоначального уменьшения симпто-мов, они появляются вновь, то может быть назначена вторая доза с интервалом минимум 4 ч между двумя дозами. Если симптомы мигрени не исчезают или не уменьшаются после приема первой дозы наратриптана, то прием второй дозы для купирования того же приступа назначать не следует, однако препарат мо-жет быть использован для купирования последующих приступов мигрени.

В настоящее время элетриптан является триптаном последнего поколе-ния. По сравнению с суматриптаном, элетриптан проявляет значительно боль-шую селективность в отношении серотониновых рецепторов, расположенных в сонных артериях, чем в коронарных и бедренных артериях. Внутрь, подбор до-зы производится на индивидуальной основе. При приступе мигрени у взрослых рекомендуют 20 или 40 мг однократно (более эффективна доза 40 мг). Если по-сле приема начальной дозы головная боль уменьшилась, а затем вновь возвра-тилась, рекомендуется повторить прием элетриптана, но не ранее чем через 2 ч. В контролируемых клинических исследованиях при отсутствии эффекта от на-чальной дозы не выявлено положительного результата от повторного приема препарата. Максимальная суточная доза не должна превышать 80 мг.

Клиническая эффективность триптанов при мигрени доказана в больших плацебо–контролируемых исследованиях, которые отражены в нескольких опубликованных сравнительных анализах. Триптаны эффективны в любой пе-риод приступа мигрени, однако их раннее применение повышает эффектив-ность лечения [15]. Применение триптанов в фазу ауры до появления головной боли неэффективно. Накопленный опыт долгосрочного применения триптанов свидетельствует, что их не следует применять более 9 дней в месяц, так как это достоверно повышает риск перехода эпизодической формы мигрени в хрониче-скую и способствует развитию абузусной головной боли. Различия в клиниче-ской эффективности триптанов определяются не только фармакологическими параметрами препаратов, но и индивидуальной чувствительностью пациента. В связи с этим при отсутствии эффекта от применения одного триптана не сле-дует отказываться в следующий раз от использования другого. Анализ 53 ис-следований показывает, что эффективность триптанов принятых внутрь при-мерно одинакова, и только элетриптан в дозе 80 мг обладает большей эффек-тивностью как в целом, так и в первые 30 мин. после приема препарата. Срав-нительный анализ применения различных лекарственных форм триптанов по-казывает, что интраназальное и ректальное применение этих препаратов осо-бенно перспективно при сопутствующей рвоте. Европейская федерация невро-логических сообществ (EFNS) рекомендует для лечения мигрени применять триптаны, эффективность которых неоднократно доказана в рандомизирован-ных двойных слепых, плацебо–контролируемых исследованиях [13, 15].

259

Несмотря на то, что терапия триптанами является в настоящее время наи-более эффективной в отношении мигренозной цефалгии, ряд пациентов имеют противопоказания к их использованию: неконтролируемую артериальную ги-пертензию, ишемическую болезнь сердца, инфаркт миокарда и инсульт в анам-незе, заболевания периферических сосудов конечностей. Нередко нежелатель-ные побочные эффекты в виде чувства сдавления грудной клетки, онемения, парестезий, головокружения также ограничивают их использование. Наконец, резистентными к триптанам являются около 30% приступов. В качестве причин резистентности обсуждается поздний прием препарата и развитие сенситизации нейронов тригеминальной системы.

Препаратами второго ряда при умеренно тяжелых и тяжелых приступах мигрени является производные эрготамина (алкалоиды спорыньи). Среди пре-паратов данной группы известен Дигидроэрготамин. Его назначают внутрь по 10-20 капель в 1/2 стакана воды 1-3 раза в день или применяют интраназаль-но: 0,5 мг (одно впрыскивание). Максимальная доза – 2 мг. Максимальная су-точная доза – 4 мг (8 впрыскиваний). Максимальная недельная доза – 12 мг (24 впрыскивания). Выраженным противомигренозным эффектом обладают алко-лоиды спорыньи в комбинациях [13, 15].

Умеренные и сильные приступы головной боли часто сопровождаются выраженной тошнотой и рвотой. В этом случае целесообразно применение про-тиворвотных средств, являющихся антагонистами допамина. Рекомендуют препараты из группы стимуляторов перистальтики: метоклопрамид внутрь по 10 мг (1 таб) 3 раза в день (до еды) или в/м (или в/в) вводят по 1 ампуле 1-3 раза в день; домперидон назначают внутрь 10 мг 3–4 раза в сутки. Максимальная су-точная доза – 4 таблетки (40 мг). Из группы нейролептиков могут применяться дроперидол в/м или в/в 2,5- 5 мг (1-2 мл). А также прохлорперазин внутрь 4 таблетки (20 мг), а при необходимости еще 2 таб (10 мг) через 2 ч. (данный препарат входит в состав комбинированных противомигренозных препаратов, например «Диффметра»). Рекомендуют применять противорвотное средство за 20 минут до приема НПВС или препарата триптанового препарата [8].

В межприступном периоде больным мигренью для предупреждения раз-вития новых приступов рекомендуют правильное питание с соблюдением ре-жима, избегание алкоголя, избегание шума и мерцающего света, сильных запа-хов, избегать стрессов и перенапряжения, полезны занятия йогой и медитацией, здоровый сон [16, 17].

В случае если приступы мигрени частые (более 2 раз в неделю) и/или если поведенческие и фармакологические мероприятия малоэффективны, показано профилактическое медикаментозное лечение. Показаниями для профилактиче-ского лечения также являются некоторые особые формы мигрени: гемиплегиче-ская мигрень или мигрень с аурой с устойчивым неврологическим дефицитом.

Среди препаратов, применяемых в качестве профилактического лечения мигрени, хорошо зарекомендовали себя бета-адреноблокаторы. По данным раз-личных исследований, их эффективность составляет от 60 до 80%. Предпола-гают, что b–блокаторы модулируют активность центральных антиноцицептив-ных систем и предупреждают вазодилатацию. На периферии b–блокаторы спо-

260

собны блокировать агрегацию тромбоцитов, вызванную катехоламинами, и вы-деление из них серотонина. В клинической практике для профилактики мигре-ни наиболее часто используются как неселективные (пропранолол), так и се-лективные b–адреноблокаторы (атенолол, мeтопролол) [10].

Также, для профилактики мигрени используют противоэпилептические препараты. Из данной группы наиболее эффективны вальпроаты и антикон-вульсант топирамат. Клинические исследования показали, что топирамат эф-фективно предотвращает приступы мигрени, значительно снижая их частоту. Его эффект развивается довольно быстро – в течение первого месяца терапии происходит стойкое длительное снижение числа приступов без развития рези-стентности, рекомендованная доза – 25-50 мг/сут. [5].

Антидепрессанты давно используются для лечения мигрени. Антидепрес-санты уменьшают сопутствующие симптомы депрессии, которая либо исходно имеется у пациента, либо развивается в связи с частыми приступами мигрени. Применяют трициклический антидепрессант амитриптиллин, в начальной дозе 25-50 мг на ночь, постепенно дозу можно увеличивать, добавляя 25 мг 1 раз в 1-2 недели, максимальная доза – 300 мг/сут. Также для профилактики мигре-нозного приступа используют антидепрессанты из группы селективные инги-биторы обратного захвата серотонина: цитолопрам, флуоксетин, флувоксамин, пароксетин, сертралин. На отечественном фармацевтическом рынке зарегист-рирован флуоксетин отечественного производства. По данным литературы у 65% пациентов флуоксетин вызывает статистически достоверное уменьшение частоты мигренозных приступов и их продолжительности. Применяют по 1 капсуле (20 мг) 1 раз в сутки в течение 6-8 недель [10, 16].

Для профилактического лечения мигрени могут быть рекомендованы ан-тагонисты кальция. Предполагают, что блокаторы кальциевых каналов предот-вращают гипоксию нейронов, сокращение гладкой мускулатуры сосудов и ин-гибируют кальций–зависимые пептиды, участвующие в синтезе простагланди-нов, предотвращая нейрогенное воспаление. Кроме того, эти препараты могут блокировать выделение серотонина. В профилактической терапии мигрени применяют верапамил от 80 до 240 мг/сут., нифедипин от 20 до 100 мг/сут., флунаризин 5-10 мг/сут. Из-за побочных эффектов (депрессия, запоры, ортоста-тическая гипотензия, брадикардия, отеки) применение данных препаратов ог-раничено [10].

По данным зарубежных литературных источников для профилактики миг-рени рекомендовано использование ботулинического токсина типа А (Ботокс). Считают, что симптомы мигрени у многих пациентов вызваны мышцами, со-кращающимися в следующих областях: в области бровей, на носу, в определен-ной точке на виске, в точке на верхней части шеи. Инъекция ботулинического токсина типа А (Ботокс) обеспечивает релаксацию релевантных мышц [6, 11].

Выводы Современная фармакотерапия мигрени направлена на купирование миг-

ренозных приступов и проведение медикаментозной и немедикаментозной профилактической терапии.

261

Для купирования приступов мигрени применяют как специфические про-тивомигренозные препараты (триптаны), так и неспецифические препараты (НПВС, ненаркотические и наркотические анальгетики, комбинированных пре-паратов).

Выбор препарата для абортивной терапии зависит от степени тяжести мигрени.

Проведение современной фармакотерапии мигрени позволит уменьшить количество приступов мигрени, снизить интенсивность боли, улучшить психо-эмоциональное состояние больного и качество жизни.

Литература 1. [Guideline] Holland S, Silberstein SD, Freitag F, Dodick DW, Argoff C, Ash-

man E. Evidence-based guideline update: NSAIDs and other complementary treatments for episodic migraine prevention in adults: report of the Quality Standards Subcommittee of the American Academy of Neurology and the American Headache Society. Neurology. Apr 24 2012; 78(17):1346-53. [Medline].

2. AHRO. Toward optimized practice. Guideline for primary care management of headache in adults. Edmonton (ab): toward optimized practice; 2012 Jul. 71p. [28 refe-rences]

3. Beithon J, Gallenberg M, Johnson K, Kildahl P et al. Diagnosis and treatment of headache. Bloomington (mn): Institute for Clinical Systems Improvement (ICSI); 2013 Jan. 90 p. [140 references].

4. Brandes JL, Kudrow D, Stark SR, et al. Sumatriptan–naproxen for acute treat-ment of migraine: a randomized trial. JAMA 2007; 297:1443–1454.

5. Brandes JL, Saper JR, Diamond M, Couch JR, Lewis DW, Schmitt J, et al. Topi-ramate for migraine prevention: a randomized controlled trial. JAMA. Feb 25 2004; 291(8):965-73. [Medline].

6. Dodick DW, Turkel CC, Degryse RE, Aurora SK, Silberstein SD, Lipton RB, et al. Onabotulinumtoxina for treatment of chronic migraine: pooled results from the double-blind, randomized, placebo-controlled phases of the preempt clinical program. Headache. jun 2010; 50(6):921-36. [medline].

7. Farinelli I, De Filippis S, Coloprisco G, Missori S, Martelletti P. Future drugs for migraine. Intern Emerg Med. Oct 2009;4(5):367-73. [Medline].

8. Friedman BW, Mulvey L, Esses D, et al. Metoclopramide for acute migraine: a dose-finding randomized clinical trial. Ann Emerg Med. May 2011; 57(5):475-482.e1. [Medline].

9. http://emedicine.medscape.com/ 10. Krymchantowski AV, Jevoux C, Moreira PF. An open pilot study assessing the

benefits of quetiapine for the prevention of migraine refractory to the combination of at-enolol, nortriptyline, and flunarizine. Pain Med. Jan 2010;11(1):48-52. [Medline].

11. Lowry F. Chronic Migraine Responds to OnabotulinumtoxinA. Medscape Medical News. Available at http://www.medscape.com/viewarticle/825002. Accessed May 19, 2014.

12. Napoli R, Guardasole V, Zarra E, Matarazzo M, D'Anna C, Saccà F, et al. Vas-cular smooth muscle cell dysfunction in patients with migraine. Neurology. Jun 16 2009; 72(24):2111-4. [Medline].

13. NICE clinical guideline, 2012. Headaches: diagnosis and management of head-aches in young people and adults.

262

14. Rockett FC, de Oliveira VR, Castro K, Chaves ML, Perla Ada S, Perry ID. Die-tary aspects of migraine trigger factors. Nutr Rev. Jun 2012; 70(6):337-56. [Medline].

15. SIGN, 2008. Diagnosis and management of headache in adults. A National Clinical Guideline.

16. Silberstein SD, Freitag FG. Preventative treatment of migraine. Neurology. 2003; 60 (7):S38-44.

17. Наказ МОЗ України від 17.08.07 № 487 Про затвердження клінічного про-токолу надання медичної допомоги хворим на мігрень.

263

КЛИНИЧЕСКАЯ ЭФФЕКТИВНОСТЬ ПЛАЗМАФЕРЕЗА В КОМПЛЕКСНОЙ ТЕРАПИИ БРОНХИАЛЬНОЙ АСТМЫ

Киреев И.В., Рябова О.А., Кривобок В.И., Кашута В.Е., Книженко И.Б., Качанова О.А.

Национальный фармацевтический университет, г. Харьков Харьковская медицинская академия последипломного образования, г. Харьков

Харьковская городская студенческая больница, г. Харьков

Терапия бронхиальной астмы (БА) является сложной и актуальной про-блемой современной медицины, что обусловлено высоким уровнем распро-страненности данного заболевания, стойкой утратой трудоспособности, сниже-нием качества жизни больных и увеличение смертности. По данным ВОЗ в на-стоящее время БА во всем мире страдает 300 млн. человек. Ежегодно от БА умирает более 250 тыс. человек во всем мире. При этом число больных БА стремительно растет, удваиваясь каждые 15 лет. Особенно быстрые темпы рос-та заболеваемости наблюдаются среди детей. По статистике, основанной на об-ращаемости в лечебно-профилактические учреждения, БА в Украине страдает около 3 % населения. Однако, по мнению специалистов, статистические данные не отображают реальный уровень заболеваемости и распространенности БА, считают, что в действительности БА в Украине страдает около 3 млн. человек. Также по результатам данных ведущих специалистов в Украине, количество детей, больных астмой, ежегодно увеличивается на 2%. При этом уровень смертности от бронхиальной астмы в нашей стране составляет 0,7 на 100 тыс. населения от 5 до 34 лет [2].

Бронхиальная астма – это воспалительное заболевание дыхательных пу-тей, в развитии которого принимают участие клетки и медиаторы воспаления. Хроническое воспаление сочетается с гиперреактивностью бронхов и проявля-ется рецидивирующими симптомами свистящего дыхания, удушья, скованно-сти в грудной клетке, кашлем, особенно ночью и ранним утром. Эти эпизоды обычно связаны с распространенной, но вариабельной бронхообструкцией, ко-торая обратима спонтанно или под влиянием терапии [1,2,6]. Воспаление дыха-тельных путей является чрезвычайно сложным по происхождению, регулятор-ным процессам и исходам. Механизм воспаления представляет собой каскад процессов с участием большого разнообразия клеток, факторов и медиаторов, взаимодействие которых и формирует характерный для БА воспалительный процесс и вызванное им ремоделирование бронхов. Ведущая роль в патогенезе БА отводится иммунологическим нарушениям. Известно, что ингаляционная провокация аллергеном у сенсибилизированных больных БА приводит к разви-тию немедленной (ранней) реакции бронхов, у части пациентов впоследствии развивается и отсроченная (поздняя) реакция. Ранний ответ связан с активацией клеток, несущих на мембране связанные с рецепторами аллерген специфиче-ские Ig E, прежде всего тучных клеток и макрофагов. Перекрестное связывание аллергеном двух соседних молекул, фиксированных на мембране Ig E, активи-рует клетку и приводит к нецитотоксической секреции депонированных в гра-нулах медиаторов (гистамин, протеолитические и гликолитические ферменты,

264

гепарин), а также запускает процесс выработки и секреции вновь образуемых медиаторов, включая простагландин PGD2, лейкотриен С4, аденозин и реак-тивные метаболиты кислорода. Все эти медиаторы индуцируют сокращение гладкой мускулатуры, стимулируют центростремительные нервы, гиперсекре-цию слизи, вазодилатацию и выход жидкости из капилляров [5].

На сегодняшний день несмотря на разработанную Глобальную стратегию лечения и профилактики бронхиальной астмы (GINA) и создание новых эффек-тивных лекарственных препаратов, что способствовало значительному про-грессу в лечении БА, проблема подбора рациональной и эффективной терапии остается актуальной. Это связано с длительным приемом препаратов больными, формированием гормональной зависимости, аллергизацией организма, иногда с индивидуальной непереносимостью лекарственных средств.

В настоящее время накоплен значительный опыт указывающий, что экс-фузионно-инфузионные методы очищения крови имеют широкий спектр воз-действий на организм. Среди этих воздействий выделяют основные: детоксика-ция, реокоррекция и иммунокоррекция. Среди всех эксфузионно-инфузионных методов очищения крови наибольшим суммарным детоксикационным, гемо-корригирующим и иммунокорригирующим свойствами обладает плазмаферез (ПФ) [3,4]. Плазмаферез – это избирательное удаление из организма плазмы. Принцип метода основан на удалении плазмы, содержащей токсины, с адекват-ным замещением различными инфузионными средами (кристаллоиды, коллои-ды, донорская плазма, альбумин). При этом удаляются вещества различной мо-лекулярной массы от низко- до крупномолекулярных структур: антигены, анти-тела, циркулирующие иммунные комплексы, медиаторы воспаления, избыток фибриногена, криоглобулины, бактерии и их токсины, продукты распада тка-ней и клеток. Механизм лечебного действия ПФ связан не только с механиче-ским удалением токсических веществ, но и общей реакцией организма на экс-фузию. При кровопотере запускаются механизмы активации защитных сил ор-ганизма: активируется симпатоадреналовая система, изменяются обменные процессы между водными секторами, мобилизуются тканевой белок, запасы железа и других пластических материалов, стимулируется гемопоэз с ускорени-ем созревания клеток в костном мозге. Имеет значение также разведение крови консервантом, гемодилюция инфузионными средами, деплазмирование эритро-цитов и других клеток.

В настоящее время в литературе имеются данные о положительном опыте использования экстракорпоральных методов лечения, в частности ПФ, при ле-чении БА, однако до сих пор его роль и место в комплексном лечении заболе-вания окончательно не определены.

Целью данной работы явилось изучение клинической эффективности ПФ в комплексной терапии больных БА средней тяжести персистирующее течение.

Материалы и методы. Под нашим наблюдением находилось 16 больных бронхиальной астмой в возрасте от 22 до 55 лет. Длительность заболевания у больных составила 10 ± 1,4 лет. Всем больным было проведено тщательное об-следование: объективное клиническое обследование, исследование функции внешнего дыхания: проведение спирометрии и теста на обратимость бронхооб-

265

струкции в ответ на бронхолитик, проведение утренней и вечерней пикфло-уметрии для выявления суточной вариабельности пиковой скорости выдоха (ПСВ), лабораторное исследование: общий анализ крови (для выявления эози-нофилии), определение уровня общего и специфических Ig E. У всех больных отмечались ночные приступы удушья чаще 1 раза в неделю, показатели ОФВ1 и ПСВ снижались от 60 % до 80 % от нормальных величин, при этом разброс ПСВ более 30 %. Всем больным был установлен диагноз: Бронхиальная астма, средней тяжести персистирующее течение, средней тяжести степень обострения.

Все больные получали комплексную медикаментозную и немедикамен-тозную терапию. В качестве базисной терапии больные получали ингаляцион-ные глюкокортикостероиды (иГКС) в средних и высоких дозах в комбинации с ингаляционными β2-агонистами пролонгированного действия, как в отдельных устройствах, так и в фиксированных комбинациях (Серетид). При необходимо-сти больные получали быстродействующий ингаляционный β2-агонист. Всем больным дополнительно проводились процедуры ПФ (на курс 5 процедур, 2 процедуры в неделю). Пациентам процедуры ПФ проводили после обязатель-ного исследования коагулограммы и протеинограмы. ПФ проводили в кабинете гравитационной хирургии крови. Процедура ПФ состояла в эксфузии у больно-го 500-800 мл крови. Перед взятием крови с целью поддержания дальнейшего уровня ОЦК внутривенно вливалось 400 мл изотонического раствора натрия хлорида. Забор крови из вены осуществлялся в специальный пластиковый кон-тейнер «Гемасин» 500/400-У с консервантом «Глюгицир» в количестве 100 мл. Контейнер с кровью помещался в центрифугу ОС-6М. Проводилось центрифу-гирование крови со скоростью 2000 об/мин в течение 25 мин, в результате ко-торого осуществлялось разделение крови на две части – плазму и клеточную массу. После извлечения контейнера из центрифуги плазма удалялась в отдель-ный, присоединенный через специальный клапан, пустой контейнер, а в кле-точную массу добавлялось при смешивании 100-120 мл изотонического раство-ра натрия хлорида. После этого разведенная клеточная масса вливалась обратно в вену. Продолжительность процедуры ПФ составляла от 90-120 минут. За одну процедуру ПФ удалялось 320-640 мл плазмы. Процедура осуществлялась под контролем пульса, артериального давления, частоты дыхательных движений.

Результаты и их обсуждения. Все больные отмечали хорошую перено-симость процедур ПФ. После 2 процедуры ПФ (на 7-й день лечения) улучшение в течении заболевания наблюдалось у 3-х больных. После 3 процедуры ПФ по-ложительную динамику в течении заболевания отмечали 7 больных. К концу курса комплексной терапии с проведением процедур ПФ улучшение в состоя-нии отмечали все пациенты. О клинической эффективности комплексной тера-пии больных свидетельствовало улучшение самочувствия и состояния пациен-тов, что проявлялось уменьшением выраженности одышки вне приступа и ин-тенсивности кашля, увеличением количества отделяемой мокроты на фоне снижения ее вязкости. К 10-14 дню лечения было отмечено уменьшение коли-чества, длительности и тяжести приступов удушья, а у 5 больных они полно-стью прекратились. Последующее наблюдение за больными на протяжении 2-3-х месяцев позволило уменьшить более чем на 50% объем базисной терапии

266

(снизить дозу иГКС со средней и высокой дозы на низкую и среднюю дозу со-ответственно) у 85 % больных.

Значительный клинический эффект у больных БА от проведенной ком-плексной терапии с применением процедур ПФ, на наш взгляд, обусловлен воз-действием ПФ на основные звенья патогенеза БА: трахеобронхиальную гипер-чувствительность, дисфункцию иммунитета, проявления эндотоксикоза и др. Так, выраженное иммуннокорригирующее действие ПФ, которое обеспечивает-ся за счет механического удаления из кровотока антигенов, в т.ч. аутоантиге-нов, антител, циркулирующих иммунных комплексов, иммуногенных плазмен-ных белков и медиаторов воспаления, обусловливает уменьшение иммунного воспаления в бронхах, тем самым способствуя быстрому положительному кли-ническому эффекту. А увеличение активности моноцитарно-макрофагальной системы, что отмечается при ПФ, на фоне низкой антигенной нагрузки ведет к пролонгированию иммунокорригирующего эффекта в течение 2-4 месяцев по-сле процедуры, что в дальнейшем дает возможность уменьшить дозу иГКС, применяемых в качестве базисной терапии. Выраженный детоксикационный эффект ПФ реализуется путем экстракорпоральной элиминации эндогенных и экзогенных токсических субстанций, в т.ч. и продуктов свободнорадикального окисления. А также удаление значительного количества плазмы и плазменных факторов свертывания, применение антикоагулянтов и инфузионной терапии с целью гемодилюции позволяет достигать реокорригирующей направленности процедур ПФ, что в свою очередь, возможно, способствует выраженному отхо-ждению мокроты и снижению ее вязкости.

Выводы Комплексное лечение больных бронхиальной астмой средней тяжести

персистирующее течение с применением процедур плазмафереза приводило к выраженному клиническому эффекту, что проявлялось уменьшением выражен-ности одышки вне приступа и интенсивности кашля, увеличением количества отделяемой мокроты на фоне снижения ее вязкости, уменьшением количества, длительности и тяжести приступов удушья.

Применение плазмафереза в комплексной терапии бронхиальной астмы, средней тяжести персистирующее течение у 31,3 % наблюдаемых больных спо-собствовало клинической ремиссии, а у 68,7 % больных приводило к значи-тельному улучшению течения заболевания.

Включение процедур плазмафереза в комплексную терапию больных бронхиальной астмой средней тяжести персистирующее течение позволило у 85 % больных снизить дозу иГКС препаратов, применяемых в качестве базис-ной терапии.

Литература 1. Електронний документ «Адаптована клінічна настанова, заснована на до-

казах. Бронхіальна астма», 2013. 2. Наказ МОЗ України від 08 жовтня 2013 року № 868 «Про затвердження

Уніфікованого клінічного протоколу первинної, вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги «Бронхіальна астма»

267

3. David M. Conventional Apheresis Therapies: A Review. Journal of Clinical Apheresis. – 2011. – Т. 26. – Р.230–238

4. Ellingsen I1, Florvaag E, Andreassen AH, Iversen BM, Irgens A, Matre R. Plas-mapheresis in the treatment of steroid-dependent bronchial asthma // Allergy. 2001 Dec; 56(12):1202-5.

5. Gauvreau GM, Boulet LP, Cockcroft DW, et al. Effects of Interleukin-13 Block-ade on Allergen-induced Airway Responses in Mild Atopic Asthma. // Am J Respir Crit Care Med. Apr 15 2011;183(8):1007-14.[Medline].

6. Global strategy for asthma management and prevention. GINA (Updated 2015).

268

СТАНДАРТИЗАЦИЯ В ОБРАЗОВАНИИ И ВРАЧЕВАНИИ ВО ФТИЗИАТРИИ НА СОВРЕМЕННОМ ЭТАПЕ

Коломиец В.М. ГБОУ ВПО «Курский государственный медицинский университет»

Минздрава России, г. Курск В настоящее время как в России, так и Украине продолжаются процессы

реформирования систем здравоохранения и образования, в том числе высшего медицинского для подготовки соответствующих кадров, призванные улучшить оказание медицинской помощи населению. Для выполнении столь амбициоз-ных целей Минздравом России, к примеру, была разработана и утверждена Правительством РФ «Государственная программа развития здравоохранения до 2020 г.». Эта программа определила ряд важных направлений в здравоохране-нии (формирование здорового образа жизни у населения; профилактика и ран-нее выявление заболеваний; ликвидация дефицита медицинских кадров и по-вышение их квалификации и др.). Программа исходила из основных положений «Концепции развития здравоохранения Российской Федерации до 2020 года», которую планируется реализовать в три этапа. В числе ее важнейших разделов намечается стандартизация здравоохранения на основе его информатизации. В свою очередь, разработка и реализация программ информатизации здраво-охранения Российской Федерации ведется с 1992 года.

Несомненно, что рассматривать стандартизацию в здравоохранении не-возможно без учета ее состояния в других отраслях жизни населения. По-существу, внедрение государственной стандартизации в наших странах идет с 1925 года, когда в СССР был создан Комитет по стандартизации при Совете труда и обороны, однако в образованном Совнаркомом СССР Всесоюзном ко-митете по стандартизации (ГОСТ) в 1940 году секторов здравоохранения и ме-дицины не было. В последующем организация работы по стандартизации по-стоянно совершенствовалась и уже в 1993 году Президентом России был под-писан Закон о стандартизации, а в 2002 году, при подготовке к вступлению в ВТО – Закон о техническом регулировании.

Более конкретно началом стандартизации в здравоохранении, как ее при-нято понимать сейчас, возможно считать 1998 год, когда Минздрав РФ и Феде-ральный фонд обязательного медицинского страхования издали приказ об ор-ганизации работ по стандартизации в здравоохранении во исполнение решения коллегий МЗ РФ, Государственного комитета РФ по стандартизации, метроло-гии и сертификации и Совета исполнительных директоров территориальных фондов обязательного медицинского страхования.

Стандартизация в здравоохранении представлялась важной и необходи-мой, ее основными направлениями были избраны стандартизация нозологиче-ских форм, лекарственного обеспечения, значение имеют квалификация врача, уход за больным (его «выхаживание») и весь пласт деонтологической работы. Так как эти факторы стандартизировать крайне сложно, поэтому основные на-правления стандартизации рекомендовалось реализовать в области метрологии, терминологии, условных обозначений, типовой документации, технического

269

оснащения, фармакологических средств, оборудования и принципов безопасно-сти труда.

Прогнозируется, что создание стандартов медицинской помощи позволит рассчитать реальную стоимость медицинских услуг в каждом субъекте Россий-ской Федерации, определить затраты на реализацию государственных и терри-ториальных программ медицинской помощи населению, рассчитать необходи-мое лекарственное обеспечение этих программ (список жизненно необходимых и важнейших лекарственных средств), обосновать подушевые нормативы фи-нансирования и оптимизировать варианты проведения реструктуризации сети учреждений здравоохранения.

Интересным представляется тенденции развития стандартизированного похода к охране здоровья населения за рубежом. Так, в январе 2005 г. на Все-мирном экономическом форуме в Давосе состоялся семинар по персональной медицине. Рассматривались рекомендации по реализации персонального под-хода к охране здоровья – персональной медицине. В 2011 году создана Евро-пейская ассоциация предиктивно-превентивной и персонифицированной меди-цины. В том же 2011 году министр здравоохранения и социального обеспе-чения США Михаэл Левитт заявил: «В предстоящие годы новые знания, осно-ванные на достижениях генетики и информационных технологий, могут обес-печить новую медицину для американцев: персональную охрану здоровья» [ци-тирую по М.И.Перельман, [2]. Перспектива персонифицированной медицины с отступлением от стандартизации представляется неизбежной, вопросы персо-нальной медицины постоянно обсуждаются различных форумах здоровья и конгрессах за рубежом.

Тенденция развития персональной медицины исходит из того, что все люди в своей генетической основе разные, поэтому положения о стандартиза-ции профилактических мероприятий у здоровых и стандартизации лечения больных людей по своей сути неправомерны. К каждому человеку необходим индивидуальный, персональный подход.

Представляется – столь длительный экскурс в историю стандартизации в здравоохранении необходим. Он позволяет констатировать, что ее принятие в современном виде является закономерным в условиях современного социально-экономического состояния общества. Внедрение порядков оказания медицин-ской помощи позволит оптимизировать ее этапность, использовать правильный алгоритм взаимодействия учреждений здравоохранения и социального обеспе-чения, обеспечить преемственность в ведении больного на всех этапах, что зна-чительно повысит качество медицинской помощи населению. Порядки и стан-дарты оказания отдельных видов медицинской помощи выступают основой программы государственных гарантий оказания гражданам бесплатной меди-цинской помощи, соответствующих современному уровню развития медицины и обязательных к исполнению. Любой медицинский работник, да любой член общества, не станет возражать против такой программы. Но какие должны быть стандарты, как их внедрять?

Кажется совершенно очевидным, что одним из главных элементов обес-печения качества следует рассматривать разработку профессиональными сооб-

270

ществами (ассоциациями) клинических рекомендаций (руководств), содержа-щих сведения по профилактике, диагностике, лечению конкретных заболеваний и синдромов, которые будут служить основой для разработки стандартов меди-цинской помощи, индикаторов качества лечебно-диагностического процесса. Все протоколы ведения больных, которые разрабатываются и совершенствуют-ся медицинским сообществом, должны иметь рекомендательный характер и быть лишь ориентировочной основой действий врача. Министр здравоохране-ния РФ В. И. Скворцова на 1-м Национальном съезде врачей России 5 октября 2012 г. так и сказала: «Стандарты предназначены в первую очередь для органи-заторов здравоохранения, а не для врачей...» (Мед. газета, 5.10.2012 г., с. 2).

Всегда и везде важнейшее значение в работе врача имеет повседневная диагностическая и лечебная работа. В настоящее время технологический про-гресс внёс громадный вклад в эти сферы врачебной деятельности, на фоне ко-торого должны быть выделены и подчеркнуты ее общие принципы. Попытаем-ся рассмотреть такие принципы применительно к специальности фтизиатрия, результаты работы по этой специальности для здравоохранения до сих пор, к сожалению, продолжает оставаться актуальной [1,5].

При рассмотрении вопросов стандартизации при диагностике заболева-ния туберкулезом, отметим одно обстоятельство, связанное напрямую с ис-пользованием лечения как диагностического теста. Такой диагностический прием, пробное лечение как вариант давно известного принципа диагностики ex juvantibus, продолжают использовать при трудностях в дифференциальной диагностике этиологии воспалительного процесса (в данном случае в легких). Эти трудности зачастую обусловлены предшествующим лечением и особенно применением антибиотиков фторхинолонового ряда (как ранее стрептомицина или фтивазида) для лечения неспецифических воспалительных заболеваний лёгких. Так как они одновременно действуют на возбудителя туберкулёза и, эффективно подавляя активность туберкулёзного процесса, могут резко услож-нить распознавание истинной этиологии заболевания. Однако при невозможно-сти верифицировать этиологию бактериологическими или гистологическими методами, врач вынужден применять лечение с использованием других препа-ратов до получения эффективности и тем самим верифицирования этиологии процесса. Или в случаях необходимости верифицировать активность туберку-лезного процесса, применив здесь «пробное лечение» туберкулёза – да, оно крайне нежелательно, допустимо допустимо лишь в исключительных случаях. Какие же стандарты здесь возможно рекомендовать?

Очевидно, что целесообразнее создавать на базе стандартных, т.е. извест-ных и постепенно внедряемых в практику, методов персональный план диагно-стики у конкретного пациента. Конечно, такой план требует творческой работы врача. При определенном алгоритме исследований персональный план позво-лит не каждый раз идти от простого к сложному – в ряде ситуаций требуемый результат может быть быстрее получен далеко не самым простым методом. Возможно также избегать лишних, часто ненужных исследований. Таких, как многочисленные повторные определения группы крови, которая в течение жизни вообще не меняется! При этом удаётся щадить пациента, экономить

271

труд, время и деньги. И, конечно же, всегда необходимо помнить, что в услови-ях платной медицины пациент беззащитен от назначаемых дорогих ненужных исследований, особенно в онкологической и хирургической практике.

Вдумаемся. На фоне выдающихся научных достижений ХХ-ХХ1 века именно в клинической медицине возможно отметить феноменальное и очевид-ное противоречие. Расшифровка генома показала, что за исключением однояй-цевых близнецов все люди разные. И в это же время рекомендуемая стандарти-зация обследования и лечения предполагает, что все люди одинаковые. Для разных людей всегда всё должно быть одинаково? Труднообъяснимый пара-докс! Не случайно даже координатор отдела диагностики туберкулёза Всемир-ной организации здравоохранения (ВОЗ) Karin Weier заявила, что «мы вступа-ем в новую эру, в которой больше нет «одного размера для всех» (цитирую по М.И.Перельман, [3]).

Очевидно, что целесообразнее создавать на базе стандартных, т.е. извест-ных и постепенно внедряемых в практику, методов персональный план диагно-стики у конкретного пациента. Конечно, такой план требует творческой работы врача. При определенном алгоритме исследований персональный план позво-лит не каждый раз идти от простого к сложному – в ряде ситуаций требуемый результат может быть быстрее получен далеко не самым простым методом. Возможно также избегать лишних, часто ненужных исследований. Таких, как многочисленные повторные определения группы крови, которая в течение жизни вообще не меняется! При этом удаётся щадить пациента, экономить труд, время и деньги. И, конечно же, всегда необходимо помнить, что в услови-ях платной медицины пациент беззащитен от назначаемых дорогих ненужных исследований, особенно в онкологической и хирургической практике.

Теперь о стандартах при лечении туберкулеза. В самом начале, когда на-чинается подготовка врача, ему всегда напоминают – со времени Гиппократа известно, что лечить необходимо не болезнь, а больного. Все больные люди различаются по расе, полу, возрасту, массе тела, метаболизму, аллергии и им-мунитету, уровень которых особенно изменяется при туберкулезе. У них разное анатомо-физиологическое состояние систем и органов, различны сопутствую-щие заболевания и осложнения. Наконец, психологически они разные и это со-стояние также изменяется в зависимости от степени тяжести туберкулеза. От-сюда у людей, тем более больных, неодинаковое отношение к своему здоро-вью, болезни, лечению. При туберкулезе учтем, что и возбудитель болезни также имеют свои особенности, более того он изменяется в процессе лечения. И все эти факторы, особенности возможно втиснуть в единые рамки стандар-тов? Поэтому вряд ли возможно лечить больных стандартными нумерованными режимами лекарственных средств. Такие стандарты нужны врачам, не желаю-щим думать и принимать ответственные решения. Они лишь жизненно необхо-димы врачам низкой квалификации.

Не могут обойтись без стандартов в медицине администраторы, техноло-ги, финансисты и страховые компании, врачи – могут. Отечественная клиниче-ская медицина традиционно основывалась на индивидуальном подходе к боль-ному на базе знаний, умений, опыта, логики, ответственности и гуманизма вра-

272

ча. Более того, то, что сейчас втискивают в стандарты как очередные иннова-ции, существую давно в институтах, клиниках, больницах, поликлиниках под именем правил, протоколов, требований или установок.

В настоящее время МЗиСР РФ были разработаны 5 стандартов для лече-ния больных туберкулезом. Даже чисто административно они кажутся просто смешными, так как предназначены то для лечения больных с отдельными кли-ническими формами, то для лечения в стационаре, как будто это имеет принци-пиальное значение с учетом конечной цели – достижения излечения больного. В практической работе врачи ориентируются на рекомендации, представленные в соответствующих приказах, которые разработаны на основе рекомендаций экспертов ВОЗ (программы DOTS), которые далеко не полные, постоянно дис-кутируются и все время предпринимаются попытки выработать какие то просто универсальные указания по лечению больного (т.е. пресловутый стандарт). Между тем врачи, исходя из имеющихся клинических рекомендаций, состав-ляют протоколы лечения для каждого конкретного больного. Но что будет, ес-ли во фтизиатрию придет страховая медицина, для которой соблюдение стан-дарта – закон, нарушение которого имеет самые различные последствия.

Теперь рассмотрим положение со стандартизацией при подготовке вра-чебных кадров на этапе додипломного образования. В Украине, после присое-динения к Болонской декларации, типовые программы уже значительно изме-нены. В РФ решено было в медицинском образовательном процессе временно не применять принципы Болонской декларации. Однако в настоящее время, с введением федеральных государственных образовательных стандартов высше-го профессионального образования 3 уровня (3-ФГОС ВПО), в разрабатывае-мых в вузах новых образовательных программах по дисциплине «Фтизиатрия» эти принципы настоятельно рекомендовано внедрять. В отличие от предыду-щих типовых отечественных программ, согласно рекомендациям Минздрава, в них изменены количества учебных часов (в РФ предусмотрено увеличение), изменена структура, разделены профессиональные (ПК) и общекультурные компетенциями (ОК), в РФ введен государственный экзамен.

При составлении новых ТОП возникли, конечно же, значительные труд-ности, обусловленные порой невразумительными требованиями ФГОС-3 [4]. Ведь нельзя же в образовании, тем более медицинском, прописать стандарты при подготовке индивидуального специалиста по конкретной специальности и каким образом необходимо соблюдать такие стандарты?

Но дело не только в этом. Указано – при подготовке специалиста по спе-циальности «060101 Лечебное дело» (п.4.4) необходимо добиваться, чтобы он мог решать различные профессиональные задачи в соответствии с видами профессиональной деятельности, т.е. обладал профессиональными компетен-циями (ПК). И вот здесь по разделу фтизиатрия обозначена лишь одна ПК-13 – «обладать ….способностью и готовностью организовать проведение туберку-линодиагностики и флюорографические осмотры взрослого населения и подро-стков с целью раннего выявления туберкулеза, оценить их результаты, прово-дить отбор взрослого населения и подростков для наблюдения с учетом резуль-татов массовой туберкулинодиагностики, оценить ее результаты».

273

Далее, по профессиональному циклу (С3) в разделе «фтизиатрия», в от-личие от других дисциплин, обозначены профессиональные знания, которые должны быть усвоены при изучении этой дисциплины;

• «…. организация массового проведения туберкулинодиагностики среди населения, отбор пациентов для вакцинации и ревакцинации вакциной туберкулезной (далее – БЦЖ) с учетом результатов массовой туберкулинодиаг-ностики, прививочные реакции, возможные поствакцинальные осложнения;

• особенности диагностики, лечения (этиотропными и патогенетиче-скими средствами), реабилитации больных туберкулезом».

В разделе умений будущего врача необходимо готовить так, чтобы он мог (должен) уметь «….проводить отбор лиц для вакцинации и ревакцинации БЦЖ с учетом результатов массовой туберкулинодиагностики, оценивать характер местной прививочной реакции и возможные поствакцинальные осложнения; формировать группы повышенного риска по заболеванию туберкулезом, оце-нить эффективность диспансерного наблюдения за пациентами;»

В требованиях по объемам овладения профессиональными компетенция-ми по дисциплине не обозначено ничего (примечание – выделено авт.).

Новым стандартом предусмотрено (разрешено), что образовательные уч-реждения самостоятельно разрабатывают и утверждают основную образова-тельную программу (ООП), а ее особенности по подготовке конкретных спе-циалистов определяются высшим учебным заведением в соответствии с при-мерной ООП ВПО (п. 7.1).

Указывается (п.7.3), что «…реализация компетентностного подхода должна предусматривать широкое использование в учебном процессе активных и интерактивных форм проведения занятий…» (кстати, «….в рамках учебных курсов должны быть предусмотрены встречи с представителями российских и зарубежных компаний, государственных и общественных организаций, мастер-классы экспертов и специалистов» – но где же их взять?). Главное же в том, что «…удельный вес занятий, проводимых в интерактивных формах, определяется главной целью ООП (примечание – выделено авт.) подготовки специалиста,… и в целом в учебном процессе они должны составлять не менее 5 (пяти) процен-тов аудиторных занятий».

Конечно, вполне соответствуют требования, что «ООП подготовки спе-циалистов вуза должна включать …и клинические практические занятия по следующим дисциплинам (модулям) базовой части, формирующим у обучаю-щихся умения и навыки…», в том числе и фтизиатрии.

В разделе ООП подготовки специалиста (п.7.15) «Учебная и производст-венная практики, научно-исследовательская работа» указано, что «..учебная практика… по всем клиническим дисциплинам на практические занятия в ам-булаторно-поликлинических учреждениях должно быть предусмотрено не ме-нее 25 часов».

Реализация ООП подготовки специалиста должна обеспечиваться научно-педагогическими кадрами, имеющими, как правило, базовое образование, соот-ветствующее профилю преподаваемой дисциплины, и систематически зани-мающимися научной и (или) научно-методической деятельностью (7.16).

274

Представляется крайне затруднительным, если не невозможным, выпол-нение требований по п.7.3, п.7.15 и 7.16 вследствие того, что в настоящее вре-мя в соответствии с законом об образовании работники медицинских вузов, в том числе и клинических кафедр, приобрели статус преподавателей, но не вра-чей, не лицензированы по клиническим базам, и, следовательно, не могут про-водить клинические практические занятия. Остаются действительно проводить занятия лишь в интерактивных формах (коучинг, консалтинг, ситуационные за-дачи, тренажеры и прочие инновации), в результате чего компетентный спе-циалист будет боятся подходить к больному человеку для оказания ему меди-цинской помощи. Конкретную работу с пациентом на клинических занятиях не заменит никакое «симуляционное» обучение. Не говоря уже о том, что сам этот термин явно неудачный. В привычном отечественном понимании под симуля-цией деятельности обозначают нежелание добросовестно трудиться, служить в армии или попытку освободиться от работы и незаконно получить больничный лист. А практические навыки различные специалисты (пилоты, космонавты, медики) отрабатывают на имитаторах или тренажёрах.

В конечном итоге, если принять во внимание все требования и несурази-цы ФГОС-3, то вполне возможно разработать и внедрять вполне компетентную программу по фтизиопульмонологии, а не по фтизиатрии. Если по 3-ФГОС ВПО в конечном итоге на этапе додипломного образования мы готовим врача общей практики, то нет необходимости (если это вообще не противопоказано) расширять имеющуюся ОП за счет еще большей детализации разделов фтизи-атрии. Вопрос лишь в том, как ее будут оценивать во время бесконечных ауди-тов конкретные менеджеры-кураторы из различных инстанций. Именно поэто-му необходимо разработать ТОП по фтизиопульмонологии, согласовать ее в МЗ РФ и затем уже исходя из нее разрабатывать рабочие программы в вузах.

При сопоставлении внедряемого образовательного стандарта по разделу «фтизиатрия» в РФ с применяемом в Украине возможно констатировать, что рассматриваемые сомнительные требования этих стандартов почти идентичны.

На кафедре фтизиопульмонологии ГБОУ ВПО КГМУ подготовлена такая примерная образовательная программа по специальности «060101 – Лечебное дело» для образовательных учреждений высшего профессионального образова-ния (высших учебных заведений, вузов), имеющих государственную аккреди-тацию, на террито рии Российской Федерации. С учетом требований 3-ФГОС ВПО по дисциплине «Фтизиатрия» в нее включены общекультурные (ОК) и профессиональные компетенции (ПК), требования к результатам освоения про-граммы по дисциплине (знания, умения, представления и уровень владения), которые необходимо освоить в объеме 5 зачетных единиц (ЗЕ) – 180 часов, из которых почти 30% отводиться для самостоятельной работы.

В предлагаемой как новой ТОП, кроме изменений чисто оперативного характера, обусловленных новыми данными по дисциплине, внесены и измене-ния, как нам представляется, стратегического характера. Основное внимание уделено усвоению знаний и овладению умениями именно по фтизиопульмоно-логии за счет значительного расширения раздела дифференциальной диагно-стики и выявления патологии органов дыхания. Основной формой обучения

275

должны быть клинические практические занятия в условиях клинической базы. Очевидно, в ТОП нет необходимости отдельно выделять разделы по препода-ванию дисциплины на других факультетах, эти особенности возможно будет отразить при составлении рабочих программ в вузах, с учетом возможного их изменения в соответствии с конкретными требованиями. Здесь лишь необходи-мо отметить, что с учетом требований 3-ФГОС ВПО для врачей по специально-сти 060104, когда осуществляется подготовка специалистов, работающих в сис-теме служб государственного санитарно-эпидемиологического надзора (рос-потребнадзора), необходимо дополнительно согласовать ТОП с ТОП по эпиде-миологии для этой же специальности.

Резюме. Принятые стандарты по образованию во фтизиатрии и ведению больных туберкулезом далеки от совершенства, если вообще приемлемы для практического применения. Их следует рассматривать как рекомендации при использовании различных методов в образовательном процессе на додиплом-ном этапе, а также для диагностики и реабилитации больных. Анализ же требо-ваний и основных положений стандартизованных подходов показывает необ-ходимость изменения специальности «фтизиатрия».

Литература. 1. Нечаева О.Б., Скачкова Е.И., Кучерявая Д.А. Мониторинг туберкулеза в

Российской Федерации // Туберкулез и болезни легких – 2013. – № 12. – С. 40 – 49. 2. Перельман М.И., Богадельникова И.В. Стандарт и персональная медицина в

диагностике и лечении больных. /Туб. и болезни легких. – 2013. №1. – С. 3-9. 3. Перельман М.И. Мысли о диагностике. /Туб. и болезни легких. – 2013. №5.

– С. 3-4. 4. Федеральный государственный образовательный стандарт высшего профес-

сионального образования (ФГОС ВПО). Приложение. Утвержден приказом Мини-стерства образования и науки Российской Федерации от 8 ноября 2010 г. № 1118.

5. Global Tuberculosis Report 2013. Geneva, World Health Organization (WHO) Library Cataloguing-in-Publication Data. (WHO /HTM/TB/2013.11).

276

ВПЛИВ БЕНФУРАМУ НА АКТИВНІСТЬ РЕНІН-АНГІОТЕНЗИН-АЛЬДОСТЕРОНОВОЇ СИСТЕМИ

Корнієнко В.І. Харківська державна зооветеринарна академія

Ренін-ангіотензинова система (РАС) представляє собою найбільш важли-

ву ланку в комплексі натрійзатримуючих систем. Встановлено, що її компонен-ти є в нирках та в багатьох других органах і тканях. Ренін-ангіотензин-альдо-стеронова система (РААС) активується при втраті натрія і води, крововтраті із зменшенням об’єму циркулюючої крові (ОЦК) та кровопостачання нирок в зв’язку зниженням серцевого викиду або перфу-зійного тиску при недостатнос-ті кровообігу або стенозі ниркової артерії. Ангіотензин утворюється в основно-му у печінці, піддається протеоліз-тичній дії реніну, що секретується клітками юкстагломерулярного апарату (ЮГА), з перетворенням у фізіологічно інертній ангіотензин І (Ан І) [4].

Секреція реніну регулюється імпульсами від барорецепторів афе-рентних артеріол клубочків, хеморецепторів і симпатіко-адреналової сис-теми. Під впливом ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), Ан І перетворюється у фізіологічно активний Ан ІІ, який стимулює специфічні рецептори гладкої мус-кулатури артеріол, викликаючи їх скорочення, підвищення загального перифе-ричного опору (ЗПО) і артеріального тиску (АТ). Ан ІІ впливає на міокард, збі-льшуючи силу і частоту його скорочень, приводячи його до гіпертрофії, а також затримує натрій. Цей ефект реалізується стимуляцією кори надниркових залоз і посиленням синтезу мінералокортикоїда – альдостерону, що приводить до опо-середкованого підвищення реабсорбції іонів натрію в дистальних відділах і по-в'язаною з цим пасивною реабсорбцією води [9, 10]. Коли об'єм позаклітинної рідини досягає фізіологічного рівня, гальмується подальше вивільнення реніну з ЮГА нирок та зміною ниркової геодинаміки [11]. В поєднанні А-ІІ з натрійза-тримуючею дією альдостерону може призводити до збільшення ОЦК, звужува-ти артеріоли і затримувати іони Nа+ та воду внаслідок чого відновлюється в ор-ганізмі об’єм рідини і АТ до вихідного рівня [8].

Знання механізмів регулюючих водно-натрієвий баланс в фізіологіч-них та патологічних ситуаціях, важливо для розробки методів раціональної фарма-котерапії діуретичними препаратами [6, 7]. Порушення обміну натрія проявля-ється первинно як зміна об'єму тіла. Збільшення позаклі-тинного об'єму рідини супроводжується утворенням набряків [8].

Впливаючи на регуляцію водно-сольового гомеостазу РААС бере участь у регуляції фільтраційної функції нирок і ниркового кровообігу, а також регу-лює АТ у клубочкових артеріолах й проникність клубочкового фільтра для мо-лекул білка. На канальцевий транспорт в нирках ангіотен-зин ІІ впливає стиму-люючи натрієвий насос. Підвищуючи фільтраційну функцію нирок, ангіотензин ІІ стимулює зростання реабсорбції натрію. Для об’ємного стимулювання регу-ляції секреції альдостерону найбільш суттєве значення має ангіотензин-ІІ [8].

Метою експериментальних досліджень було вивчення впливу бенфураму на функцію нирок щурів за умов пригнічення активності РААС.

277

Матеріали та методи. Вивчення змін діяльності нирок під впливом бен-фураму на фоні пригнічення активності РААС проведено на 30 щурах лінії Віс-тар різної статі, масою тіла 180-210 г. Концентраційну функцію нирок характе-ризували за допомогою аналізу зв’язку між діурез-зом і концентрацією креати-ніну в сечі. Показники визначали як після одноразового, так і багаторазового введення бенфураму. Інгібітор АПФ – еналаприл вводили щурам у шлунок че-рез зонд на 1% зависі крохмалю протягом 4 днів до проведення досліду в дозі 10 мг/кг. Вивчали показники, що характеризують функціональний стан нирок у сечі та плазмі крові дослідних тварин (діурез, мл/2год; концентрацію креати-ніну плазми, ммоль/л; концентрацію Na+ в сечі, ммоль/л; екскрецію Na+, мкмоль/2 год; концентрацію К+, мкмоль/2 год; екскрецію К+, мкмоль/2 год; від-носну реабсорбцію Na+, %; проксимальний транспорт Na+, ммоль/ 2 год; диста-льний транспорт Na+, ммоль/2 год; швидкість клубочкової фільтрації, мкл/хв; реабсорбцію води, %; екскрецію білка з сечею, мг/2 год [2].

При проведенні експериментальних досліджень тварини знаходилися в стандартних умовах згідно нормам і принципам Директиви Ради ЄС по питан-нях захисту хребетних тварин, яких використовують для експери-менттальних і інших наукових цілей (Страсбург, в 1986 г.) і «Загальних етичних принципів експериментів на тварин» (Київ 2001), узгоджені з вимогами «Європейської конвенції захисту хребетних тварин, яких викори-стовують для експеримента-льних і наукових цілей» [1, 3]. Статистичну перевірку даних проводили з вико-ристанням стандартного пакету аналізу програми статистичної обробки резуль-татів версії Microsoft Office Excel 2003. Результати представлені у вигляді вибі-ркового середнього значення ± стандартної помилки середнього значення. До-стовірність відмінностей між експериментальними групами оцінювали за до-помогою t-критерія Ст'юдента і U-критерія Уїтніманна комп'ютерною програмі «STATISTI-CA for Windows 6.0» (StatSoft Inc., №AXXR712D833214 FAN5) [5]. Для всіх видів аналізу статистично значущими вважали відмінності при р < 0,05.

Результати та їх обговорення. Дослідження впливу бенфураму на пока-зники функції нирок в умовах пригнічення активності РААС визначали після введення бенфураму у дозі 30 мг/кг протягом 7 днів і іАПФ (еналаприл). Вста-новлено (таблиця 1), що під впливом бенфураму водний діурез у щурів зростав на 164,2% (р<0,01), після введення еналаприлу відмічалося посилення діурезу на 41,1% (р<0,05).

Показники індуктованного діурезу у групі тварин, яким уводили бен-фурам на тлі пригнічення АПФ еналаприлом, були вищими за контроль на 80,6% (р<0,05). Посилення екскреції сечі під дією бенфураму відбуває-ться при зростанні у 2,03 рази швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ).

Після введення еналаприлу спостерігали підвищення ШКФ у 1,32 рази (р<0,05) порівняно з контрольною групою. При сумісному введенні бенфураму та еналаприлу ШКФ була нижчою на 21,4% (р<0,05), ніж при застосуванні од-ного бенфураму, але він перевищував дані контрольної групи на 59,3% (р<0,05).

Креатинін – кінцевий продукт обміну білків. Креатинін утворюється в пе-чінці і потім виділяється в кров. Креатинін бере участь в енергетич-ному обміні

278

м’язевої і інших тканин. З організму креатинін виводиться з сечею, тому креа-тинін – важливий показник діяльності нирок [4, 8].

Таблиця 1 Вплив бенфураму (30 мг/кг) при тривалому введенні на екскреторну функцію нирок у щурів за умов застосування еналаприлу (M±m, n = 7)

Показники Контроль Бенфурам Еналаприл Бенфурам та еналаприл

Діурез, мл/2 год 3,19±0,05 8,43±0,17* 4,50±0,08* 5,76±0,19* Концентрація креатині-ну плазми, ммоль/л

68,47±1,16 41,25±3,14* 52,38±1,18* 60,20±2,74*/**

Швидкість клубочкової фільтрації, мкл/хв

364,3±12,54 738,12±71,12* 481,3±21,52* 580,16±35,21*

Реабсорбція води, 93,17±0,31 95,13±0,47* 98,12±0,11* 94,68±0,28*/** Екскреція білка з се-чею, мг/2 год

0,26±0,02 0,09±0,011* 0,07±0,008* 0,22±0,06*/**

Примітки: * – р < 0,05 порівняно з контролем. ** – р < 0,05 порівняно з бенфу-

рамом. При застосуванні бенфураму концентрація креатиніну у плазмі крові

знижувалась на 39,8% (р<0,05), а при використанні еналаприлу зменшилась на 23,5% (р<0,05). Введення комбінації бенфураму та еналаприлу в порівняні з ко-нтрольною групою щурів викликало зниження концентрації креатиніну в плаз-мі крові на 12,1%. Цей показник був на 18,9% (р<0,05) вищим за результати експериментальних даних групи щурів, яким уводили бенфурам.

Реабсорбція води при комбінованому введенні бенфураму та еналаприлу від даних контролю вірогідно не відрізнялася, але була нижчою від показників у щурів, які отримували бенфурам або еналаприл. Результати дослідження три-валого введення бенфураму (30 мг/кг) на транспорт іонів натрію та калію у не-фроні за умов застосування еналаприлу наведені в таблиці 2.

Таблиця 2 Вплив бенфураму (30 мг/кг) при тривалому введенні на іонорегулювальну

функцію нирок за умов застосування еналаприлу (M±m; n = 7)

Показники Контроль Бенфурам Еналаприл Бенфурам+ еналаприл

Концентрація Na+ в сечі, ммоль/л

0,47±0,06 0,71±0,04* 0,85±0,06* 0,91±0,14*

Екскреція Na+, мкмоль/2 год

1,54±0,12 4,32±0,20* 3,12±0,11* 3,69±0,64*/***

Концентрація К+, мкмоль/2 год 3,82±0,18 6,76±0,50* 6,12±0,31* 6,42±0,24*

Екскреція К+, мкмоль/2 год

12,12±0,41 23,27±3,14* 20,12±1,17* 17,38±1,37*

279

Показники Контроль Бенфурам Еналаприл Бенфурам+ еналаприл

Відносна реабсорбція Na+, % 99,93±0,01 99,95±0,01* 91,04±0,02* 95,38±0,03*

Проксимальний транспорт Na+, ммоль/2 год

4,12±0,21 9,87±1,24* 11,21±0,29* 10,58±0,84*

Дистальний транспорт Na+, ммоль/2 год

382,64±6,59 584,67±6,79* 397,16±4,84** 402,11±4,56**

Примітки: * – р < 0,05 порівняно з контролем та ** – р < 0,05 – з бенфурамом. Після введення бенфураму зросла екскреція натрію в сечі на 51,1%

(р<0,05), при застосуванні еналаприлу – на 80,9% (р<0,05), а при комбінації бенфураму і еналаприлу – на 93,6% (р<0,05) порівняно з контролем.

Під впливом бенфураму і еналаприлу спостерігали збільшення екскреції іонів натрію з сечею на 180,5% (р<0,01) і 102,6% (р<0,01), відповідно. Подібні зміни показників екскреції іонів натрію (на 139,6%; р<0,01) ми спостерігали і при одночасному введенні комбінації бенфураму і еналаприлу. Відносна реабсорбція іонів натрію була вірогідно нижчою за дані контролю в усіх дослідних групах. Розрахунки реабсорбції іонів натрію у тварин, яким уводили бенфурам, свідчать про вірогідне зниження проксимального у 2,4 рази (р<0,05) і дистального транспорту в 1,52 рази, (р<0,05) у порівнянні з контролем.

Виводи. Бенфурам та комбінація бенфурам і еналаприл підвищують транспорт іонів натрію в проксимальному і дистальному відділах нефронів ни-рок, а еналаприл – тільки в проксимальному відділі нефронів нирок.

Література 1. Біоетична експертиза доклінічних та інших наукових досліджень, що вико-

ну-ються на тваринах: методичні рекомендації / О. Г. Резніков, А. І. Соловйов, Н. В. Добреля, О. В. Стефанов // Вісник фармакології та фармації. – 2006. – № 7. – С. 47-61.

2. Доклінічні дослідження лікарських засобів / [под ред. О. В. Стефанова]. – К.: Авіцена, 2001. – С. 433-443.

3. Науково-практичні рекомендації з утримання лабораторних тварин та робо-ти з ними / Ю. М. Кожем’якін, О. С. Хромов, М. А. Філоненко, Г. А. Сайфетдінова // К.: Авіценна, 2002. – 156 с.

4. Гонський Я. І. Біохімія людини / Я. І. Гонський, Т.тП. Максимчук, М. І. Ка-лин-ський; за ред. Я. І. Гонського. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. – С. 507-595.

5. Лапач С. Н. Статистические методы в медико-биологических исследовани-ях с использованием EXCEL / С. Н. Лапач, А. В.Чубенко, П. Н.Бабич и др./. – К.: Мо-рион, 2000. – 320 с.

6. Машковский М. Д. Лекарственные средства / М. Д. Машковский. – [15-е изд., перераб., испр. и доп.]. – М.: Изд-во Новая волна, 2009. –1206 с.

7. Зверев Я. Ф. Современные представления о механизмах почечного действия альдостерона / Я. Ф. Зверев, В. М. Брюханов // Нефрология. – 2001. – Т. 5, № 4. – С. 9-16.

280

8. Шейман Д. А. Патофизиология почки / Д.А. Шейман; пер. с англ. – М.: БИНОМ, 1997. – 186 с.

9. Bakris G. L. ACE inhibition or angiotensin receptor blockade: Impact on potas-sium in renal failure / G.L. Bakris, M. Siomos, D. Richardson // Kidney Int. – 2000. – Vol. 48, № 58. – P. 2084-2092.

10. Bains J. S. Angiotensin II neurotransmitter action in paraventricular nucleus are potentiated by nitric oxyde synthase inhibitor / J.S. Bains, A.V. Ferguson // Regulatory pep-tides. – 2004. – Vol. 50, № 1. – P. 53-59.

11. Wolzt M. Exogenous L-arginine does not affect angiotensin II – induced renal vasoconstriction in man / M. Wolzt, A. Uguzluoghi, L. Schmetterer // Brit. J. Clin. Pharmacol. – 1998. – Vol. 45, № 1. – P. 71-75.

281

ДИУРЕТИЧЕСКАЯ АКТИВНОСТЬ НАСТОЕВ РАСТИТЕЛЬНЫХ СБОРОВ С ПОДМАРЕНИКОМ НАСТОЯЩИМ

Кривуша О.А., Деримедвидь Д.В. Национальный фармацевтический университет, Харьков

Задержка жидкости в организме и формирование отечного синдрома яв-

ляются типичным и наиболее известным проявлением хронической сердечной недостаточности (ХСН). Поэтому дегидратационная терапия представляет со-бой одну из важнейших составляющих успешного лечения больных ХСН [3, 6].

В развитии отечного синдрома задействованы нейрогормональные меха-низмы. Отеки представляют собой накопление жидкости во внеклеточном про-странстве. Избыточная жидкость сначала должна быть переведена из внекле-точного пространства в сосудистое русло. Для снижения объема циркулирую-щей крови и гидростатического давления применяют диуретические средства, которые облегчают переход жидкости из внеклеточного пространства в сосуди-стое русло. На этом этапе эффективно применение препаратов, усиливающих почечную фильтрацию. При попадании первичной мочи в почечные канальцы должна быть блокирована реабсорбция, что обеспечит избыточное выведение жидкости из организма [8].

Важной проблемой экспериментальной фармакологии является поиск но-вых лекарственных средств, улучшающих функцию почек [3, 9]. Нарушения обмена натрия проявляются первично как изменения объема тела. Увеличение внеклеточного объема характеризуется наличием избытка жидкости и сопро-вождается образованием отеков. При сердечной недостаточности накопление жидкости чаще происходит в интерстициальном пространстве нижних конеч-ностей [2].

Среди диуретических средств в практической медицине применяют син-тетические препараты разных химических групп, а также средства растительно-го происхождения [8, 1, 10].

Средства растительного происхождения, по сравнению с синтетическими, имеют меньшее количество побочных действий и аллергических реакций. При-менение лекарственных растений в составе сборов расширяет возможности комплексного и разностороннего влияния на организм больного. Рационально подобранные составы растительных сборов снижают нежелательные побочные эффекты от приема отдельных растений и повышают эффективность проводи-мой фитотерапии сердечно-сосудистых заболеваний человека [8]. Химический состав и фармакологические свойства травы подмаренника настоящего изучены недостаточно, имеются только разрозненные сведения о содержании в ней раз-личных биологически активных веществ [6, 7]. Среди этих веществ присутст-вуют азотистые основания, которые обладают высокой и разносторонней фар-макологической активностью. Препараты подмаренника настоящего обладают мочегонным, антисептическим, противовоспалительным, кровоостанавливаю-щим, седативным, ранозаживляющим, обезболивающим свойствами [12, 13]. В связи с этим поиск новых диуретических средств является актуальной задачей современной фармакологии.

282

Связь работы с научными программами, планами, темами: исследование выполнено в соответствии с основным планом научно-исследовательских работ (НИР) Национального фармацевтического университета и является фрагментом НИР «Создание новых лекарственных препаратов» (№ государственной реги-страции 0108U007008).

Целью исследования явилось изучение диуретической активности и ис-следование некоторых механизмов диуретического действия растительного сбора с подмареником настоящим в экспериментах на белых крысах.

Материалы и методы. Объектом исследования были 4 созданных нами растительных сбора. Лекарственные растения сырья: трава подмаренника на-стоящего, листки ежевики сизой и листья березы повислой, трава горца птичье-го, трава хвоща полевого. Настои из сборов готовили по методике, описанной в государственной фармакопее Украины. Дозы исследуемых настоев выбирали на основании исследований дозозависимого эффекта настоев из исследуемых лекарственных сборов.

Изучение диуретической активности исследуемого растительного сбора проводили на белых беспородных крысах массой 140-180 г по методу Е.Б. Бер-хина [1, 4, 7]. Для изучения некоторых сторон диуретического действия ото-бранного сбора №4 были проведены исследования его влияния на диурез, экс-крецию электролитов у крыс с водными и солевыми нагрузками. Содержимое электролитов определяли с помощью метода пламенной фотометрии.

В качестве эталонного препарата был использован настой из травы хвоща полевого (1:10) и гипотиазид в дозе 25 мг/кг. Настои из сборов вводили внут-рижелудочно с помощью специального металлического зонда.

При проведении экспериментальных исследований животные находились в стандартных условиях согласно нормам и принципам Директивы Совета ЕС по вопросом защиты позвоночных животных, которых использовали для экспе-риментальных и научных исследований.

Полученные данные обработаны общепринятыми методами вариацион-ной статистики по критерию t Стьюдента с использованием программного обеспечения «Windows-2000», электронных таблиц Excel и пакета математиче-ской обработки Mathcad-5.0. Недостоверными считали различия по сравнению с контролем при p>0,05 [9, 14].

Результаты и их обсуждение. Анализ полученных данных показывает, что все изученные настои из растительных сборов оказывают выраженный диу-ретический эффект.

Среди исследуемых растительных сборов наиболее активным оказался настой из сбора №4 в состав которого входили трава подмаренника настоящего, трава хвоща полевого и листья березы повислой, который через 2 часа увеличи-вал диурез у крыс на 68,3%, а через 4 часа – на 125,6%.

Замена в растительном сборе № 4 травы хвоща полевого и листьев березы повислой на листья ежевики сизой и травы горца птичьего (сбор №1) приводи-ло к уменьшению диуретической активности. При замене в сборе № 1 листьев ежевики сизой и травы горца птичьего (сбор №1) на листья березы повислой и

283

травы тысячелистника (сбор №2) диуретическая активность через 2 и 4 часа уменьшалась на 41,6% и 24,7%, соответственно, по сравнению со сбором №4.

Сбор №3, в состав которого входит три растения: трава подмаренника на-стоящего, трава хвоща полевого и листья березы повислой через 2 часа увели-чил диурез на 62,1% и через 4 часа на 84,3% по сравнению с контролем, но ус-тупал по диуретической активности сбору № 4.

Анализ зависимости диуретической активности растительных сборов от их составных частей дает основания считать, что наилучшей комбинацией яв-ляется включение в сбор травы подмаренника настоящего, травы хвоща поле-вого и листьев березы повислой (сбор №4).

Под влиянием гипотиазида количество выделенной мочи крысами увели-чивалось через 2 часа на 54,3%, а через 4 часа – на 74,4%. Настой из травы хвоща полевого увеличивал мочевыделение через 2 часа на 45,5%, а через 4 ча-са – на 61,6%.

Таким образом, диуретическая активность сбора №4 превышает действие настоя травы хвоща полевого и гипотиазида.

Результаты изучения влияния настоя из сбора №4 на количество выде-ленной мочи и экскрецию электролитов после водной и солевой нагрузки пока-зали, что настой из сбора №4 увеличивает мочевыделение у белых крыс на 124,6% и за диуретическим действием превышает гипотиазид на 52,2%, а на-стой травы хвоща полевого – на 63%. Экскреция натрия под влиянием настоя из сбора №3 увеличилась на 43,1%, а экскреция калия имела тенденцию к увели-чению на 4,2%. Гипотиазид увеличивал экскрецию натрия на 34,7%, обнаружи-валась тенденция к увеличению вывода калия на 19,7%. Настой травы хвоща полевого усиливал выведение из организма животных натрия на 23,8% и калия на 4,7%.

Таким образом, в опытах с водной нагрузкой настой из сбора №4 по диу-ретической активности превосходит гипотиазид в 2,2 раза, а настой травы хво-ща полевого – в 2,3 раза. Преимуществом сбора №3 является способность в 5,1 раза меньше выводить калий в сравнении с гипотиазидом и в 3,1 раза меньше в сравнении с настоем из травы хвоща полевого.

Изучение влияния настоя из сбора №4 на диурез и экскрецию электроли-тов после солевой нагрузки показало, что под действием настоя из сбора №4 диурез увеличивался на 126,9%, под влиянием гипотиазида – на 95,4%, а под действием настоя травы хвоща полевого – на 77,3%. Экскреция натрия увели-чилась под влиянием настоя из сбора №3 на 26,8%, гипотиазида – на 23,5% и настоя травы хвоща полевого на 15,2%. Уровень вывода калия имел тенденцию к увеличению.

Выводы 1. Выраженное диуретическое действие проявил сбор №4 следующего со-

става: трава подмаренника настоящего, трава хвоща полевого и листья березы повислой.

2. Диуретическая активность сбора №4 обусловлена увеличением экскре-ции натрия и фильтрационной функции почек.

284

Литература 1. Берхин Е.Б. Методы изучения действия новых химических соединений на

функцию почек / Е.Б.Берхин // Хим. фарм. журн.- 1977.- Т.11, № 5.- С. 3-11. 2. Бубенчиков А.Н., Старчак Ю.А. Азотистые основания подмаренника на-

стоящего / Разработка, исследование и маркетинг новой фармацевтической продук-ции: сб.науч.тр. // под ред. М.В. Гаврилина, Пятигорская ГФА. – Пятигорск. – 2009. – Вып. 64. – С. 18-19.

3. Глезер Г.А. Диуретики / Г.А.Глезер // Руководство для врачей.- М.: Интер-бук-бизнес, 1993. – 352 с.

4. Государственнпя фармакопея СССР. – 11 – изд. – М.: Вып. 1987. – Вып. 1. – 277.

5. Губанов, И. А. Galium verum L. s.l. (incl. G. ruthenicum Willd.) — Подмарен-ник настоящий // Иллюстрированный определитель растений Средней России. В 3 т. — М.: Т-во науч. изд. КМК, Ин-т технолог. иссл., 2004. — Т. 3. Покрытосеменные (двудольные: раздельнолепестные). — С. 260.

6. Джеймс А.Шейман. Патофизиология почки. Пер. с анг.-2-е изд., испр.-М.-СПб.: «Издательство БИНОМ»- «Невский Диалект», 1999.- 206 с.

7. Доклінічні дослідження лікарських засобів. / за ред. О.В.Стефанова. К.: Авіцена, 2001.-528 с.

8. Зверев Я.Ф. Фармакология и клиническое использование экстремального действия диуретиков / Я.Ф.Зверев, В.М.Брюханов.- М.: НГМА, 2000.-256 с.

9. Лапач С. Н. Статистические методы в медико-биологических исследовани-ях с использованием EXCEL / С. Н. Лапач, А. В.Чубенко, П. Н.Бабич и др./. – К.: Мо-рион, 2000. – 320 с.

10. Машковский М.Д. Лекарственные средства / М.Д. Машковский. – [ изд.14-е, перераб., испр. и доп.]. – М.: Новая Волна, 2008. – 1208 с.

11. Практическая нефрология. В.П. Царев, С.А. Казаков. Беларусь — 2006. – 135 с.

12. Рациональная фармакотерапия в нефрологии: Руководство для практикую-щих врачей / Под общей ред. Н.А.Мухина, Л.В.Козловской, Е.М.Шилова. — М.: Ли-тера — 2006, 896 с.

13. Руководство по нефрологии. Под ред. Роберта В. Шрайера / перев. с англ. под ред. Н.А. Мухина, 6-е изд. – М.: ГЭОТАР-Медиа — 2009. – 560 с.

14. Сернов Л.Н., Элементы експериментальной фармакологии./ Л.Н.Сернов, В.В.Гацура // -М.: Медицина, 2000.-С.308-328.

15. Энциклопедия лекарств.-12-й вып./ Гл. ред. Г.Л. Вышковский.– РЛС-2005, 2004.-1440 с.

16. Doubleblind, parallel, comparative multicentre study of a new combination of diltiazem and hydrochlorothiazide with individual components in patients with mild or moderate hypertension /Manning G., Joy A., Mathias C.J. et al. // J. Hum. Hypertens. – 1996. – N 7. – P. 443-448.

17. Ofili E.O., Cable G., Neutel J.M. Efficacy and safety of fixed combinations of ir-besartan/hydrochlorothiazide in hypertensive women: the inclusive trial // J. Womens Health.–2008.- Vol.17, N6.–:P.931-938.

285

УДК 615.322:616.37

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОТИМІКРОБНОЇ АКТИВНОСТІ ФІТОПРЕПАРАТІВ НА ОСНОВІ HYPERICUM

PERFORATUM L., ACHINELLA MILLENOFOLIUM L., ORIGARUM VULGARE L. Лук’яненко Т. В.

ДУ «Інститут мікробіології та імунології ім. І. І. Мечникова Національної академії медичних наук України», м. Харків, Україна Розглянуто дані стосовно рослин, що мають протимікробну активність.

Визначено, що настої та настойки Hypericum perforatum L., Achillea millefolium, Origanum vulgare L. мають різну бактеріостатичну та бактерицидну дію щодо S. aureus, S. pyogenes, E. сoli. Ефективніші – настоянки вищенаведених фітоп-репаратів.

Ключові слова: протимікробна активність, бактеріостатична дія, бакте-рицидна дія, лікарські рослини, настої, настоянки.

We consider data on plants that have antimicrobial activity. Determined that

extracts and tinctures Hypericum perforatum L., Achillea millefolium, Origanum vul-gare L. varying bacteriostatic and bactericidal effect on S. aureus, S. pyogenes, E. coli. More effective – tinctures above medicines.

Key words: antimicrobial activity, bacteriostatic action, bactericidal action, herbs, extracts, tinctures.

Інфекційні захворювання (ІЗ) залишаються актуальною проблемою усіх

країн світу. Своєю поширеністю вони висвітлюють ряд соціальних і економіч-них проблем багатьох держав.

Лікування ІЗ, спричинених мікроорганізмами, синтетичними лікарськими засобами здебільшого призводить до розвитку антибіотикорезистентності (АР) патогенної мікрофлори до них, частою побічною дією на організм людини, по-явою алергічних реакцій [6, 12, 14]. Для виходу із ситуації пропонується інтен-сифікація розробки та впровадження нових антибактеріальних препаратів (АБП) та пошуки методів контролю розповсюдження АР мікроорганізмів до препаратів, що вже існують і використовуються [8, 14-15].

Одним із напрямків запобігання АР є створення нових протизапальних засобів на основі фармакопейних рослин. Вони утворюють достатню сировинну базу, мають малу токсичність, широкий спектр дії, не викликають значних по-бічних ефектів на відміну від синтетичних речовин, а також більш м’яку, але досить ефективну дію [2-3, 12-14]. Деякі складові компоненти рослинних екст-рактів за хімічною структурою подібні до фізіологічно активних речовин орга-нізму (гормонів, вітамінів, ферментів тощо). Тому такі природні ліки активніше включаються у схеми лікування різноманітних захворювань [9-11].

286

Однією із розповсюджених форм препаратів з рослинної сировини є на-стоянки, які одержують без нагрівання та без видалення екстрагента, що дозво-ляє практично в незмінному стані одержувати комплекс діючих речовини з ро-слинної сировини. Ми порівняли дію настоїв та настойок Hypericum perfora-tum L., Achillea millefolium, Origanum vulgare L. щодо S. aureus, S. pyogenes, E. сoli [1, 11].

Мета роботи – за критеріями біологічних властивостей і чутливості до фітопрепаратів дослідити гетерогенність клінічно значущих E. coli, S. pyogenes та S. аureus.

Матеріали та методи. Об’єктом дослідження стали настоянки та настої звіробою звичайного, деревію тисячолисного, материнки звичайної. Предмет дослідження — одержані з філіалу музею мікроорганізмів ДУ «ІМІ ім. І. І. Меч-никова НАМН України» еталонні штами S. aureus ATCC 2592, S. pyogenes ATCC 2432, E. сoli 25922 та клінічні S. aureus, S. pyogenes, E. сoli. Методи до-слідження: бактеріологічні, математико-статистичні. Для вивчення впливу дію-чих речовин лікарських рослин на мікроорганізми використовували настоянки та настої Hypericum perforatum L. (звіробою звичайного), Achillea millefolium L. (деревію звичайного), Origanum vulgare L. (материнки звичайної). Виготовля-лися настої та настоянки стандартними способами. Дослідження проводили ме-тодом лунок з наступною дифузією настоянок та настоїв до агару з культурою [1, 5, 7]. Статистичну обробку результатів проводили за стандартними методи-ками, розрахунки проводили за допомогою програм «Microsoft Exel 2003» та «Biostat» [4].

Результати та їх обговорення. Досліджені культури мікроорганізмів ви-явили наступну чутливість до АБП.

S. aureus (n=34): до амоксициліну (85,88 ± 1,18) %, амоксицилін/клавуло-нату — (91,17 ± 0,01) %, оксациліну (81,17 ± 1,44) %. Чутливість до цефалоспо-ринів склала: цефаклору (87,06 ± 1,45) %, цефтриаксону (88,83 ± 1,72) %. Бак-терії, чутливі до макролідів склали: до еритроміцину (75,29 ± 2,35) %, азитро-міцину (85,29 ± 1,86) %. До лінкоміцину чутливість склала (91,43±1,90) %. До фторхінолонових препаратів виявляли чутливі штами: ломефлоксацину (89,99 ± 2,99) %, левофлоксацину (65,89 ± 1,44) %. Зберігається висока чутли-вість до рифампіцину (93,53 ± 1,18) %. До триметоприму/сульфаметоксазолу («Бісептол») (88,82 ± 2,20) %, нітроксоліну чутливі у (90,58 ± 1,17) %. Бактерії залишаються стійкими до хлорамфеніколу (89,52±3,57) %, доксицикліну (92,94 ± 1,45) %, фузидину (88,23 ± 2,63) %. Фіксувались оксацилін- та еритроі-цинрезистенні штами ((11,48) % та (19,71) % відповідно).

Досліджувані штами S. pyogenes (n=21) виявляли високу чутливість до амоксициліну (85,71 ± 3,37) %, комбінації амоксицилін / клавулонат (91,43 ± ± 1,90) %, препаратів цефалоспоринового ряду від (92,38 ± 2,33) % до (95,24 ± ± 3,01) %, до азитроміцину (96,19 ± 3,56) %, до лінкоміцину (91,43 ± 1,90) %, до хлорамфеніколу (89,52 ± 3,57) %, до доксицикліну (77,38 ± 2,06) %, до лево-флоксацину переважали помірно чутливі штами (73,81 ± 2,38) %, до нітроксо-

287

ліну (96,19 ± 1,90) %, до рифампіцину (97,14 ± 2,33) %. Фіксувались також це-фалоспорино- та еритроіцинрезистенні штами ((16,19) % та (19,71) % відповідно).

Тест-штами E. coli (n=37) були чутливими до амоксициліну (84,46±) %, до амоксициліну/клавулонату (87,16 ± 1,91) %, до цефтазидиму (86,49 ±± 1,91) %, до цефтриаксону (92,43 ± 1,08) %; до гентаміцину (96,19 ± 1,90) %, до доксици-кліну (83,78 ± 0,01) %, до ломефлоксацину (85,23 ± 0,84) %, до левофлоксацину (88,32 ± 3,63) %, до нітроксоліну (96,22 ± 2,16) %. Фіксувались також цефало-споринорезистентні штами – (10,54) %.

Щодо настоянки деревію S. аureus виявляли чутливість у (98,23 ± 1,45) % випадків (переважали помірночутливі штами), щодо настоянки звіробою вияв-ляли високу чутливість (96,46 ± 1,72) % (переважали високочутливі штами), щодо настоянки материнки виявив низьку чутливість (12,95 ± 1,44) % (перева-жали помірночутливі штами). Щодо настоїв деревію, звіробою та материнки штами були резистентними у переважній більшості (81,17 ± 1,44) %, (78,82 ± ± 3,43) %, (84,12 ± 3,99) % відповідно (переважали помірночутливі штами.

S. pyogenes щодо настоянки деревію виявили чутливість у (87,61 ± 2,33) % та настоянки звіробою виявляли чутливість у (93,33 ± 4,86) %. Щодо настоянки материнки S. pyogenes виявляли чутливість у (18,34 ± 3,56) %. Переважали по-мірностійкі штами. Щодо настоїв деревію, звіробою та материнки штами були резистентними у (80,95 ± 3,01) %, (77,14 ± 1,90) %, (74,28 ± 3,81) % відповідно.

E. coli щодо настоянки деревію виявляли чутливість у (97,30 ± 1,71) % (переважали високочутливі штами), щодо настоянки звіробою виявляли чут-ливість у (95,14 ± 2,02) % (переважали помірно чутливі штами), щодо настоян-ки материнки виявляли чутливість у (15,13 ± 2,76) %. Щодо настоїв деревію, звіробою та материнки штами були резистентними у (84,86 ± 1,32) %, (88,65 ± ± 2,65) %, (95,14 ± 2,02) %.

Однакову чутливість до фітопрепаратів виявили як музейні, так і клінічні штами, включаючи мікроорганізми із наявною АР. Дані та розподіл за ступенем чутливості до фітопрепаратів наведено у рис. 1.

Тобто, щодо S. аureus, S. pyogenes, E. сoli ефективнішими були настоянки звіробою та деревію, але кращою бактеріостатичною та бактерицидною дією щодо S. аureus володіла настоянка звіробою, щодо S. рyogenes – переважно ба-ктеріостатичною, незначну активність виявила настоянка материнки; щодо E. сoli переважну бактерицидну вивила настоянка деревію. Маємо також неви-сокі значення чутливості мікроорганізмів до настоїв досліджуваних лікарських рослин. Більший спектр дії виявлено у Hypericum perforatum L., Achillea mille-folium. Отримані результати спрямовують продовжувати пошук відповідної концентрації при застосування настоїв за наявності бактеріальних ускладнень та удосконалити настоянки з метою впровадження у медичну практику при не-ускладнених формах ІЗ.

288

Рис. 1. Розподіл мікроорганізмів за чутливістю до фітопрепаратів. Висновки Зважаючи на результати пілотного дослідження протимікробних власти-

востей фітопрепаратів можна пропонувати для подальших доклінічних випро-бувань настоянку звіробою та деревію при запальних захворюванням, спричи-нених бактеріями роду Staphylococcus, Streptococcus, Esherichia spp. з метою їх застосування як альтернативного методу лікування при неускладнених формах захворювань.

Застосування фітопрепаратів також може виступити інгібітором АР мік-роорганізмів та попередити її розвитку, оскільки бактерії виявили однакову чу-тливість до лікарських засобів, отриманих із лікарських рослин, при наявності різної чутливості до АБП.

Враховуючи результати досліджень, вважаємо перспективним подальше екстрагування та вивчення дії фітонцидів деревію тисячолистного та звіробою звичайного, материнки, а також проведення аналогічних мікробіологічних до-

289

сліджень настоянок та настоїв інших лікарських рослин щодо інших груп мік-роорганізмів з метою розширення арсеналу протимікробних рослинних препа-ратів.

Література 1. Гродзинський А. М. Лікарські рослини [Текст]: Енциклопедичний довід-

ник / А. М. Гродзінський, А. П. Лебеда. – Київ: «Украинская энциклопедия», 1992. – 543 с.

2. Казмірчук В. В. Розробка лікарського засобу місцевого застосування з хмелю звичайного для лікування синуситів [Текст] / В. В. Казмірчук, І. В. Поволокіна, О. О. Радченко // Вісник наукових досліджень. – 2013. – № 2. – С. 109-110.

3. Кононенко Г. В. Вивчення протизапальної активності густого екстракту горобини звичайної на моделі ад'ювантного артриту у щурів / Г. В. Кононенко, С. М. Дроговоз, К. Г. Щокіна // Вісник фармації. – 2013. – № 1 (73). – С. 70-73.

4. Лапач С. Н. Статистические методы в медико-биологических исследовани-ях с использованием Exel [Текст] / С. Н. Лапач, А. В. Чубенко, П. Н. Бабич. – К.: Мо-рион, 2000. – 320 с.

5. Методичні рекомендації «Визначення чутливості / стійкості мікроорганіз-мів до дезінфікуючих засобів» [Текст]. – Київ, 2008 р.

6. Стадницька Н. Є. Рослини з протимікробними властивостями [Електро-нний ресурс] / Н. Є. Стадницька, О. З. Комаровська-Порохнявець, Х. Я. Кіщак [та ін.] // Збірник матеріалів II Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих учених «Актуальні проблеми та перспективи розвитку природничих наук». – Запоріжжя, 2011. – С. 270. – Режим доступу: http://ena.lp.edu.ua:8080/ bitstream/ntb/10547/1/28.pdf.

7. Стандартизація приготування мікробних суспензій: Інформаційний лист про нововведення в системі охорони здоров'я № 163-2006 [Текст] / К.: «Укрмедпате-нтінформ», 2006. – 10 с. – Нормативний документ. МОЗ України; Український центр наукової медичної інформації та патентно-ліцензійної роботи. Інформаційний лист.

8. Тодосійчук Т. С., Іздебська Т. І., Громико О. М., Федоренко В. О. Сучас-ний стан і перспективи біотехнологічного виробництва антибіотиків // Біологічні Студії /Studia Biologica. – 2011. – Т. 5, №1. – С. 159–172.

9. Тржецинский С. Д. Ранозаживляющая активность мази, содержащей эфир-ное масло травы тысячелистника поіменного С. Д. Тржецинский, В. И. Мозуль, Г. А. Жернова, Н. С. Фурса [Электронный ресурс] / Актуальні питання фармацевтич-ної і медичної науки та практики. – Режим доступа: http://cyberleninka.ru/article/n/ ranozazhivlyayuschaya-aktivnost-mazi-soderzhaschey-efirnoe-maslo-travy-tysyachelistnika- poymennogo.

10. Уланова В. А. Дослідження антицитолітичної та антиоксидативної актив-ності екстракту з шишок хмелю звичайного на моделі тетрахлорметанового ураження печінки у щурів / В. А. Уланова, А. Г. Кононенко, І. М. Мудрик [та ін.] // Український біофармацевтичний журнал. – 2011. – № 4. – С. 39-42.

11. Федорова Ю. С. Сравнительная оценка антибактеральной активности фи-топрепаратов из некоторых видов растений рода Hedysarum (сем. Fabaceae) [Элект-ронный ресурс] / Ю. С. Федорова, П. В. Кузнецов, А. С. Сухих // Фундаментальные исследования. – 2011. – № 3 – С. 210-214. – Режим доступа: www.rae.ru/ fs/?section=content&op=show_article&article_id=21143

290

12. Фещенко Ю.І., Гуменюк М.І., Денисов О.С. Антибіотикорезистентність мікроорганізмів. Стан проблеми та шляхи вирішення // Український хіміотерапевтич-ний журнал. – 2010. – № 1-2 (23). – С. 4-10.

13. Філімонова Н. І. Мікробіологічне обгрунтування принципу створення ан-тимікробних препаратів з упереджувальними властивостями щодо формування анти-біотикорезистентності / Н. І. Філімонова, В. М. Остапенко, І. Л. Дикий, В. В. Ковальо-ва // Вісник фармації. – 2005. – № 1 (41). – С. 69-72.

14. Чекман I.С. Антибіотикорезистентність: погляд на проблему // Східноєв-ропейський журнал громадського здоров'я. – К., 2011. – № 1. – С. 260.

15. Черных В. П. Клинико-фармацевтические аспекты применения фитопре-парата Умкалор [Электронный ресурс] / В. П. Черных, В. А. Георгиянц, И. А. Зупа-нец // «Здоров’я України». – Режим доступа: http://health-ua.com/article/122.html.

291

ВПЛИВ ПОХІДНОГО КАМФОРНОЇ КИСЛОТИ НА ПРО- ТА АНТИОКСИДАНТНИЙ ГОМЕОСТАЗ ЩУРІВ З ТОКСИЧНИМ

ГЕПАТИТОМ Мельниківська Н.В., Кудря М.Я., Устенко Н.В., Павленко Т.О., Лалименко О.С., Палагіна І.А., Дегтярьова А.Л., Іващенко А.Д. Державна установа «Інститут проблем ендокринної патології

ім. В.Я. Данилевського НАМН України», м. Харків Печінку без перебільшення вважають найбільшою біохімічною «фабри-

кою» в організмі, де відбувається багато метаболічних перетворень, а її ушко-дження призводить до серйозних порушень загального метаболізму, імунної відповіді, детоксикації та антимікробного захисту [1, 2], що обумовлено змен-шенням кількості функціонально активних гепатоцитів. Внаслідок зазначених процесів знижується активність ферментної системи, яка бере участь у реакціях детоксикації (система цитохромів, що локалізована у мікросомальній фракції печінки), та концентрації речовин, за рахунок яких інактивуються токсичні про-дукти [3, 20].

На теперішній час розповсюдженість захворювань печінки серед населен-ня індустріальних країн деякі вчені порівнюють з епідемією. Так, наприклад, неалкогольну жирову хворобу печінки діагностують у 20-35 % дорослого насе-лення [4]. Згідно зі статистичними даними в Україні з року в рік спостерігається збільшення хворих на хронічну патологію печінки – хронічний гепатит та цироз печінки. Зростання показників розповсюдженості та захворюваності, незадо-вільні результати лікування, іноді недостатній рівень діагностики тощо обумо-влюють визначення проблеми терапії хронічних хвороб печінки як одну з най-складніших у сучасній медицині [5].

Існує декілька факторів, що призводять до виникнення патології печінки, серед яких: зловживання алкоголем, шкідливі умови праці, проживання у насе-лених місцях із забрудненим довкіллям, тривале, інколи неконтрольоване засто-сування лікарських препаратів (протитуберкульозні, антибіотики, анестетики, пероральні контрацептиви, протигрибкові, нестероїдні протизапальні, антигіпе-рліпідемічні та ін.), вживання їжі, що містить синтетичні домішки, метаболіч-ний синдром, безжирові дієти, хвороби бактеріальної та вірусної етіології тощо [21].

Незважаючи на широкий асортимент гепатопротекторних препаратів, пошук нових не припиняється, оскільки на теперішній час не існує жодного універсального засобу корекції функцій печінки, який би охоплював всі патоге-нетичні ланки механізму ушкодження печінкових клітин [6].

В ДУ «ІПЕП НАМНУ» синтезовано нову малотоксичну сполуку, яка є похідною камфорної кислоти (ПКК). З літературних джерел відомо, що похідні камфорної кислоти є біологічно активними сполуками, які здатні нормалізувати вуглеводний і ліпідний метаболізм, віддзеркаленням чого є їх антидіабетична, гіпотензивна та антиатеросклеротична дія. Крім того в арсеналі даної групи є також сполуки, які позитивно впливають на функцію гепатобіліарної системи та кишечника [22, 23].

292

Все вищезазначене, а також проведений віртуальний прогноз ймовірних видів біологічної/фармакологічної активності ПКК стало підґрунтям до-цільності дослідження його потенційних гепатопротекторних властивостей.

Одним з важливіших універсальних механізмів розвитку гепатиту є пору-шення процесів перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ). На тлі печінкової па-тології, що спричинена впливом різних хімічних прооксидантів, саме ефектами продуктів ПОЛ можна пояснити основну частину спостерігаємих при гепатиті (гепатиті-фиброзі, гепатиті-цирозі) метаболічних и морфофункціональних змін [7]. Крім того встановлено, що дисбаланс в системі ПОЛ – антиоксидантна сис-тема (АОC) супроводжується гепатотоксичним ефектом, який характеризується розвитком цитолітичного і холестатичного синдромів, а також порушеннями екскреторної і антитоксичної функцій печінки.

Найбільш розповсюдженою експериментальною моделлю ураження пе-чінки є тетрахлорметан (ССl4)-індукований токсичний гепатит. Основні прояви гепатотоксичних властивостей ССl4 пов’язані з його метаболічними перетво-реннями [8]. При надходженні токсиканту до організму на мембранах ендоплаз-матичного ретикулуму печінки утворюються вільні радикали ССl3

• і ССl3О2•, які

ініціюють процеси перекисного окиснення ліпідів і білків, що в цілому призво-дить до формування оксидативного стресу [9]. Тобто при введенні ССl4 в орга-нізмі відбувається накопичення продуктів ПОЛ, що сприяє розвитку патоло-гічного процесу у печінці.

Мета роботи – вивчення впливу ПКК на показники ПОЛ та АОC за умов токсичного – ССl4-індукованого – гепатиту різної тривалості.

Матеріали та методи. Дослідження проведено на 190 безпородних щу-рах самцях масою тіла 240-300 г з віварію ДУ «ІПЕП НАМНУ», яких утри-мували у відповідності до «Загальних етичних принципів експериментів на тва-ринах» (Україна, 2001) [10] на звичайному збалансованому раціоні та вільному доступі до води.

Для відтворення адекватної моделі гострого токсичного гепатиту прове-дено низку експериментів. Було випробувано різні дози та шляхи надходження гепатотоксиканту, в якості якого використовували 50 % олійний розчин ССl4. Розріджувачем слугувала оливкова олія.

Першу модель гострого токсичного гепатиту відтворено шляхом одно-разового підшкірного введення ССl4 у дозі 0,8 мл на 100 г маси тіла. Дос-ліджувану сполуку вводили перорально у дозі 8 мг/кг за годину до та через дві після введення індуктора гепатиту. Наступні два дні ПКК вводили одноразово.

У другій серії гострий гепатит моделювали шляхом перорального чоти-рьохразового введення гепатотоксиканту в дозі 2,5 мл/кг. Тварини з груп ПКК отримували сполуку у дозах 25, 50, 75 мг/кг.

Третя серія тривала тиждень, впродовж якого тваринам всіх груп (конт-рольна та 2 піддослідні) двічі через день підшкірно водили ССl4 у дозі 2 мл/кг, а тварини з піддослідних груп перорально отримували ПКК у дозах 50 і 75 мг/кг У день введення гапатотоксиканту досліджувані речовини вводили двічі – за годину до та через дві після введення ССl4.

293

Більш поглиблене вивчення гепатопротекторних властивостей ПКК про-водили в умовах субхронічного ураження печінки, яке моделювали шляхом під-шкірного введення ССl4 у дозі 2,5 мл/кг тричі на тиждень (через день) впро-довж місяця. Досліджувану речовину вводили перорально щоденно у дозах 50 та 75 мг/кг. Корекцію доз для кожної тварини проводили щотижня з ураху-ванням змін маси тіла.

По закінченні всіх досліджень тварин виводили з експериментів шляхом декапітації під легким ефірним наркозом та отримували біосубстрати: кров, си-роватку, тканину печінки, в яких визначали деякі біохімічні показники, що ха-рактеризують стан про- та антиоксидантного гомеостазу.

Стан процесів ПОЛ визначали за вмістом дієнових кон’югатів (ДК) у си-роватці крові та гомогенаті печінки [11], гідроперекисей ліпідів (ГПЛ) у си-роватці крові, гомогенаті печінки [24], активних сполук, що реагують з тіобар-бітуровою кислотою (ТБКАС), в цільній крові та гомогенаті печінки [12]. Ан-тиоксидантний статус організму тварин досліджували за вмістом SH-груп в си-роватці крові [13], активністю каталази та супероксиддисмутази (КФ 1.11.1.6) сироватки крові та гомогенату печінки [14, 15].

Фактичний матеріал обчислювали із застосуванням параметричного кри-терію Ст'юдента [16].

Результати та обговорення. За умов першої моделі гострого токсичного гепатиту відмічено значуще зниження рівня ГПЛ в групі з гепатитом (див. табл.). За останні роки накопичено багато даних щодо високої біологічної акти-вності сполук, що утворюються під час реакцій вільнорадикального окиснення та ПОЛ при формуванні адаптаційної відповіді у межах фізіологічного реагу-вання організму [17]. Враховуючи той факт, що продукти ПОЛ мають високі реактогенні властивості, вони можуть бути тим ланцюгом, який лімітує стій-кість організму щодо можливого впливу зовнішніх уражуючих факторів. Тобто зниження концентрації ГПЛ у тварин з гепатитом може свідчити про більш глибокі процеси, які відбуваються на рівні організму, оскільки навіть продукти негативних процесів пов’язані з обов’язковими біологічними функціями та за-безпечують реакції запалення, імунітету та апоптозу. З іншого боку, за даними [7] тетрахлорметан, дихлоретан та інші галогенвмістні вуглеводневі сполуки викликають в органах депресію метаболічних процесів, загальним проявом якої є практично одночасне пригнічення активності ПОЛ у печінці, нирках і напів-кулях головного мозку щурів. Такі особливості ураження печінки можна роз-глядати як клінічний еквівалент токсичної гепатаргії.

При корекції патологічного процесу в печінці шляхом введення ПКК спо-стерігали підвищення вмісту ТБКАС, що може бути обумовлено адаптаційною реакцією організму.

На тлі другої моделі гострого токсичного гепатиту зареєстровано значуще збільшення концентрації ТБКАС як в крові, так і в тканині печінки в групі тва-рин, що отримували ПКК у всіх досліджуваних дозах в порівнянні з групою «гепатит», що, ймовірно, пов’язано зі стимулюванням даною сполукою метабо-лічних процесів в печінці. Найбільш виражені зміни спостерігали при введенні ПКК в дозах 50 та 75 мг/кг.

294

В умовах третьої моделі гострого токсичного гепатиту зареєстровано зна-чуще підвищення вмісту продуктів ПОЛ (ТБКАС, ГПЛ) на фоні введення ПКК у дозі 75 мг/кг, що можна розцінити як позитивну реакцію, яка, ймовірно, обу-мовлена покращенням за даних умов метаболічних процесів в печінці.

Таким чином, на тлі різних варіантів моделей гострого ССl4–індукованого гепатиту відбувається пригнічення метаболічних процесів в печінці у вигляді порушень прооксидантного статусу, які корегуються за умов введення ПКК в дозах 50 та 75 мг/кг.

На тлі субхронічного ССl4–індукованого гепатиту (див. табл.) відзначено значуще зниження рівня ДК як в сироватці, так і в гомогенаті печінки тварин з гепатитом. Отримані результати є додатковим свідченням зниження інтен-сивності метаболічних процесів в печінці, оскільки рівень перекисей ліпідів за-звичай вище в тканинах з високим ступенем метаболічної активності [18]. Крім того, відомо, що в організмі існує нормальний (фоновий) рівень продуктів ПОЛ, які у фізіологічній кількості приймають участь у біосинтезі прогестерону, гідроксилюванні стирольного кільця холестеролу тощо [19].

Доречно зауважити, що статистично значуще зниження вмісту ДК в си-роватці крові тварин з гепатитом може бути обумовлено близьким до зна-чущого зростанням активності каталази, яке спостерігали у щурів даної групи (див. табл.).

На фоні застосування ПКК спостерігали значуще підвищення рівня ДК в сироватці крові тварин, що отримували сполуку у дозі 50 мг/кг у порівнянні з даними щурів з гепатитом. Крім того, у цих же тварин відмічено зростання ак-тивності СОД, що можливо є противагою підвищення рівня ДК та сприяє пе-решкоджанню накопичення продуктів пероксидації. У печінці щурів за умов введення ПКК у дозі 75 мг/кг також відмічено значуще збільшення концент-рації ДК, що може свідчити про сприяння ПКК процесу відновлення ме-таболічної активності органу. Паралельно у цих же щурів відбувається поси-лення активності каталази в сироватці крові, що мало характер близького до значущого. Зазначені зміни вмісту первинних продуктів ПОЛ та активності фе-рментів АОC є однією з ознак позитивної дії досліджуваної сполуки як на печі-нку, так і на організм піддослідних тварин в цілому.

Висновки 1. Похідне камфорної кислоти за умов токсичного – ССl4–індукованого

гепатиту різної тривалості відновлює баланс показників ПОЛ та АОС, гармоні-зуючи метаболічні процеси в печінці.

2. Найбільш виражені гепатопротекторні властивості похідне камфорної кислоти проявляє на рівні доз 50 та 75 мг/кг.

3. Проведені дослідження свідчать про перспективність подальшого ви-вчення гепатопротекторних властивостей похідного камфорної кислоти на мо-делях патології печінки іншого ґенезу.

295

Таблиця

Вплив ПКК на показники ПОЛ та АОC за умов експериментальних гепатитів токсичного генезу, ( )xSX ±

Групи тварин Гострий токсичний гепатит (модель 1) ГПЛ, мкмоль/л ТБКАС, кров, мкмоль/л ДК, сироватка, мкмоль/л

Інтакт, n=4 27,02±1,53 2,27±0,16 0,51±0,05 Гепатит, n=8 13,54±1,311) 1,93±0,11 0,48±0,04 Гепатит+ПКК 8 мг/кг, n=8 15,09±1,84 2,53±0,132) 0,46±0,03 Гострий токсичний гепатит (модель 2) ТБКАС, кров, мкмоль/л ТБКАС, печінка мкмоль/г Гепатит, n=5 0,70±0,11 38,2±8,5 Гепатит+ПКК 25 мг/кг, n=5 1,00±0,113) 81,8±10,82) Гепатит+ПКК 50 мг/кг, n=5 1,44±0,172) 94,3±15,33) Гепатит+ПКК 75 мг/кг, n=4 1,40±0,212) 89,1±17,92)

Гострий токсичний гепатит (модель 3) ГПЛ, печінка, мкмоль/л ТБКАС, кров, мкмоль/л SH-групи, ммоль/л Гепатит, n=5 12,0±0,3 0,90±0,07 0,053 ± 0,004 Гепатит+ПКК 50 мг/кг, n=7 14,1±1,9 1,20±0,15 0,052 ± 0,007 Гепатит+ПКК 75 мг/кг, n=7 15,0±0,83) 1,32±0,122) 0,046 ± 0,003

Субхронічний токсичний гепатит

ДК сироватка., мкмоль/мл

ДК печінка, мкмоль/г Каталаза сироватка, мкат Н2О2/л/хв

СОД печінка, ум.од./мг тк.

Інтакт, n=6-8 0,76±0,11 35,9±3,48 0,53±0,04 91,7±12,0 Гепатит, n=6-8 0,44±0,051) 17,2±1,61) 0,64±0,031) 68,7±12,6 Гепатит+ПКК 50 мг/кг, n=7-8 0,66±0,093) 24,6±3,7 0,69±0,06 92,5±10,52) Гепатит+ПКК 75 мг/кг, n=8 0,44±0,04 30,6±3,52) 0,78±0,063) 77,7±11,1 Примітки: 1. 1)Відхилення значуще по відношенню до контролю (р<0,05); 2. 2) Відхилення значуще по відношенню до групи тварин з гепатитом (р<0,05); 3. 3) Відхилення близьке до значущого по відношенню до групи тварин з гепатитом (0,05<р<0,1)

296

Література 1. Грин, Н. Биология: в 3-х т. / Н. Грин, У. Стаут, Д. Тейлор ; под ред.

Р. Сопера ; пер. с англ. – 2-е изд., стер. – М. : Мир, 1996. – Т.2. – 436 с. 2. Физиология человека: в 3-х т. / под ред. Р. Шмидта, Г. Тевса. ; пер. с англ.

Н. Н. Алипова, О. В. Левашова, М. С. Морозовой – 2-е изд., доп. и перераб. – М. : Мир, 1996. – Т. 3. – 330 с.

3. Кулинский, В. И. Обезвреживание ксенобиотиков / В. И. Кулинский // Со-росовский образовательный журнал.– 1999. – № 1. – С. 8-12.

4. Атаман, О. В. Патологічна фізіологія в запитаннях та відповідях: навч. по-сіб. [для студентів вищих мед. закладів IV рівня акредитації] / А. В. Атаман. – Вінни-ця : Нова книга, 2007. – 512 с.

5. Калашникова, С. А. Гормональная дизрегуляция как компонент хрониче-ского эндотоксикоза: автореф. дис. … д-ра. мед. наук : 14.00.15, 14.00.16 / Калашни-кова Светлана Александровна ; Рос. гос. мед. ун-т. – М., 2009. – 47 с.

6. Журавлева, Л. В., Кривоносова, Е. М. Сравнительная характеристика гепа-топротекторных средств – ключ к рациональному применении / Л.В. Журавлева, Е.М. Кривоносова // Сучасна гастроентерологія. – 2013. – № 4 (72). – С. 93-101.

7. Экспериментальные модели патологии печени и почек: патогенетический аспект / В. А. Мышкин, Д.А. Еникеев, Д. М. Галимов [и др.] – Режим доступу : http: // www.rusnauka.com. / 27_NNM_2011/ Medicine / 7_93459.doc.htm.

8. Лужников, Е. А. Острые отравления: [рук. для врачей ] / Е. А. Лужников, Л. Г. Костомаров. – М. : Медицина, 1989. – 432 с.

9. Корригирующий эффект биомассы дрожжей phaffia rhodozyma на организм интоксицированных тетрахлорметаном крыс / М. И. Симонова, М. В. Каминская, Н. И. Борецкая [и др.] // Современные наукоемкие технологии. – 2010. – № 8. – С. 166-167.

10. Загальні етичні принципи експериментів на тваринах // Ендокринологія. – 2003. – Т. 8, № 1. – С. 142-145.

11. Плацер, З. Определение диеновых конъюгатов и общих гидроперекисей в биологических материалах / З. Плацер, М. Видлакова, Л. Купила // Чехосл. мед. об-зор. – 1970. – Т. 16, № 1. – С. 30-34.

12. Стальная, И. Д. Метод определения малонового диальдегида с помощью тиобарбитуровой кислоты / И. Д. Стальная, Т. Г. Гаришвили // Соврем. методы в био-химии. – М., 1977. – С. 66-68.

13. Фаломеев, В. Ф. Фотоколориметрический ультрамикрометод количествен-ного определения сульфгидрильных групп белка и небелковых соединений крови / В. Ф. Фаломеев // Лаб. дело. – 1981. – № 1. – С. 33-35.

14. Королюк, М. А. Метод определения активности каталазы / М. А. Королюк, Л. И. Иванова, И. Г. Майорова // Лаб. дело. – 1988. – № 1. – С. 16.

15. Методы оценки свободнорадикального окисления и антиоксидантной сис-темы организма : метод. рекомендации / Рос. Акад. мед. наук ; [авт. А. В. Арутюнян и др.] – СПб., 2000. – С. 90-92.

16. Атраментова, Л. А. Статистические методы в биологии : учебник для сту-дентов высш. учебных заведений / Л. А. Атраментова, О. М. Утевская. – Горловка : Вид-во Ліхтар, 2008. – 248 с.

17. Коваленко, А. Н. Системные радиационные синдромы / А. Н. Коваленко, В. В. Коваленко – Николаев : Изд-во НГГУ им. Петра Могилы, 2008. – 248 с.

297

18. Кучеренко Н. Е. Липиды / Н. Е. Кучеренко, А. Н. Васильев. – К. : Вища школа, 1985. – 247 с.

19. Казимирко, В. К. Функция ненасыщенных жирних кислот в организме Ч. 1 / В. К. Казимирко, В. И. Мальцев // Здоровье Украины. – № 95. – 2004. – Режим досту-пу : http: // www.health-ua.com. / articles / 716.html.

20. Testa, B. The biochemistry Drug Metabolism: two volume set / B. Testa, S.G. Kramer. Paperback, 2010. – 980 p.

21. Prospective surveillance of acute serious liver disease unrelated to infectious, ob-structive, or metabolic diseases: epidemiological and clinical features, and exposure to drugs / L. Ibanez, E. Perez, X. Vidal, J. R. Laporte // J. Hepatol. – 2002. – Vol. 37. – P. 592-600.

22. Mechanism of the hepato-biliary analeptic action of the phenyl-n-amylic mono-ester of camphoric acid / M. Boucard, M. Reynier, J. J. Serrano // C R Seances Soc. Biol Fi. – 1970. – № 164(1). – Р. 97-102.

23. Forattini C. Clinical evaluation of a new product with choleretic action: the so-dium salt of phenyl-n-amylic monoester of camphoric acid / C. Forattini, D. Franceschi // Minerva Med. – 1965. – № 4. – Р. 2308 – 2312.

24. Asakawa, T. Colorings conditions of thiobarbituric acid test for detecting lipid hydroperoxides / T. Asakawa, S. Matsushite // Lipids. – 1980. – Vol. 15. –Р. 137-140.

298

СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ЕФЕКТИВНОГО ЛІКУВАННЯ ГАНГРЕНИ ФУРН'Є

Мельников В.А., Лесняк М.О. Лівівський національний медичний університет

імені Данила Галицького Актуальність. Захворювання спричинені хірургічною інфекцією тради-

ційно залишаються одними з найактуальнішими проблемами хірургії. До однієї з таких до кінця не вирішених та дискутабельних проблем, яка міцно лежить на стику інтересів гнійних хірургів та урологів, належить грізне захворювання – некротизуючий фасціїт промежинної ділянки, або гангрена Фурнь’є (ГФ). Не-зважаючи на те, що в структурі гнійно-запальних процесів м’яких тканин за-хворювання зустрічається відносно рідко – лише в 3-5 % від загальної кількості пацієнтів актуальність даної проблеми залишається високою і обумовлена перш за все важкістю перебігу захворювання, складністю в діагностуванні, а також високою смертністю. За даними літератури смертність при цій патології в сере-дньому становить 75%, а у не оперованих пацієнтів – 100% [1,3]. З огляду на це обрання правильної та повноцінної лікувальної тактики при ГФ дає шанс на врятування життя пацієнта.

Мета. Проаналізувати основні складові сучасного лікування ГФ на під-ставі аналізу сучасної медичної літератури присвяченій цій проблемі.

Результати. Проведений аналіз різних літературних джерел засвідчив, що загалом, підхід до лікування ГФ носить комплексний характер і відповідає традиційним принципам лікування гнійної патології [1,5,6]. Визначальним фак-тором ефективності лікування будь якого гнійно-запального процесу є повно-цінне та адекватне оперативне втручання. Трактуючи ГФ як некротизуючий фа-сціїт, етіологічною особливістю якого нерідко є агресивна асоціація аеробної та анаеробної флори, що неминуче призводить до стрімкого прогресування некро-тичного процесу з розвитком таких життєво небезпечних ускладнень як сепсис та поліорганна недостатність, канонічним підходом до вирішення цієї пробле-ми є виконання оперативного втручання в якомога короткі терміни після діаг-ностики даного захворювання, оскільки затримка операції хоча б на добу різко підвищує імовірність смерті хворого [1,3,4,5]. Проте, виконанню негайного оперативного втручання нерідко стає на заваді важкий стан пацієнтів. Беззапе-речним є сам факт оперативного втручання, суть якого полягає в радикальному висіченні некротизованих тканин разом з ураженими фасціями та підшкірно-жировою клітковиною, за можливістю − в межах здорових тканин, з подальшим дренуванням міжфасціальних просторів. Так, за рекомендаціями хірургів-уро-логів під час оперативного втручання слід користатися наступними критеріями:

1. висічення усіх некротизованих тканин включно з фасціями; 2. при крепитації тканин останні варто висікати; 3. як що м'які тканини при тупому роз'єднані відділяються від фасцій (що

є свідченням фасціїту) вони підлягають видаленню; 4. оперативні розрізи виконують в межах здорових тканин, які характери-

зуються більш активною кровоточивістю [1,3].

299

Більшість авторів наголошують на необхідності проведення широкої екс-плорації гнійно-некротичних вогнища в межах здорових тканин з ревізією ос-новних імовірних напрямків поширення некротичного процесу на прилеглі ана-томічні ділянки, а також проведення некректомій та фасціотомій з подальшим дренуванням ран. Неприпустимим є використання «міні-розрізів», які унемож-ливлюють проведення повноцінної ревізії та елімінації основного вогнища ураження. З огляду на те, що характер патології не дозволяє виконати повно-цінне радикальне оперативне втручання з першого разу, на думку деяких авто-рів, виконання етапних оперативних втручань, які носять характер, радше, не-кректомій, є важливим елементом хірургічного лікування цієї патології. Прове-дення перев’язок в ранньому післяопераційному періоді (впродовж першого тижня після операції) під загальним знечуленням, дає змогу як уникнути фак-тор вираженого больового синдрому у хворого під час перев’язки, так і, при по-требі, провести некректомію [3,4].

В небагатьох випадках при хірургічному лікуванні виникає необхідність накладання епіцистостоми, а в поодиноких випадках – колостоми. Оскільки об’єм оперативного втручання в більшості випадків передбачає висічення знач-ної кількості м’яких тканин, в пізньому післяопераційному періоді, по мірі фо-рмування грануляційної тканини, постає питання пластики калитки і проме-жинної ділянки [1,2,4,5]. Зазвичай рекомендують застосовувати різні види ау-тодермопластики, або операцію за Б.А. Віцином. Виконувати пластику варто якомога раніше після очищення рани, оскільки велика ранова поверхня і ослаб-лений стан пацієнта створюють умови для інфікування внутрішньолікарняною флорою. Описано випадок, в якому пацієнт відмовився від пластики і на огляді через 3 місяці після операції було виявлено, що яєчка самостійно вкрились гра-нуляційною тканиною, тим самим утворивши мішок, який «накрив» яєчка. Та-кож застосовуються методи дермотензії, підшкірних експандерів для закриття шкірних дефектів. Пластику калитки здійснюють за допомогою шкірного клап-тя [3,4].

Наступним важливим елементом в комплексному підході до лікування ГФ є багатокомпонентна консервативна терапія, в основі якої лежить викорис-тання антибіотиків в до-, інтра- та післяопераційному періоді. Антибактеріаль-ну терапію рекомендують розпочинати вже на етапі передопераційної підготов-ки в комплексі з інфузійною детоксикаційною терапією шляхом призначення «захищених» пеніцилінів з аміноглікозидами 3-го покоління та орнідазолом або метронідазолом, що дозволить «перекрити» імовірний спектр збудників хірур-гічної інфекції [3,5]. В післяопераційному періоді, враховуючи характер інтра-операційних морфологічних змін тканин, залежно від динаміки клінічних про-явів, гарячки, лейкоцитозу, а також з урахуванням результатів мікробіологічно-го дослідження, призначають терапію карбапенемами в комбінації з препарата-ми метронідазолового ряду впродовж перших 5-7 днів після операції. В пода-льшому, враховуючи зміни характеру збудника хірургічної інфекції в рані, та з метою профілактики вторинного інфікування комбінацією вибору є призначен-ня цефалоспоринів ІІІ-IV покоління із захищеними пеніцилінами [1,2,3,4,5]. З огляду на відсутність посилань на конкретні клінічні дослідження антимікроб-

300

них препаратів при даній патології, доказова база по ефективності тих чи інших препаратів при ГФ не сформована, чим пояснюється доволі різноманітний, а ін-коли хаотичний підхід до антибіотикотерапії при цій патології.

Для стабілізації вітальних функцій при умові розвитку інтоксикаційної гіпотонії застосовують дофамін. Крім цього, пацієнти отримують інфузійну те-рапію (колоїди, білкові препарати, тощо), проводиться профілактика тромбозів та емболій (нефракціонований гепарин, пентоксифілін), призначаються імуно-модулятори, антигіпоксанти, проводиться плазмафарез [1,4,5]. Враховуючи по-ліморфність збудників хірургічної інфекції, які приймають участь в розвитку патологічного процесу та наявність анаеробної флори, важливим ефективним компонентом лікування в післяопераційному періоді є раннє проведення гіпер-баричної оксигенації (ГБО), яка має руйнівний вплив на анаеробні мікроорга-нізми. Так, Hollabaugh et al, 1998, подає в своїй роботі різницю в летальності при порівнянні пацієнтів, які отримували сеанси ГБО з пацієнтами контрольної групи яким ГБО не проводили [6]. В групі пацієнтів без ГБО летальність скла-дала 42% на противагу 7% в групі хворих які отримували сеанси ГБО. Це зумо-влено не лише важкістю перебігу захворювання, але і потребою в пластичному закритті ранових дефектів у пізньому післяопераційному періоді.

Висновки. 1. Проведений аналіз сучасної літератури присвяченої проблемі лікування

ГФ засвідчив важливість комплексного підходу який передбачає використання комбінацію трьох елементів лікування: повноцінного і максимально радикаль-ного оперативного втручання, багатокомпонентної антибіотико-терапі (врахо-вуючи особливість збудників хірургічної інфекції) та ГБО.

Список літератури: 1. Eke N. Fournier’s gangrene: a review of 1726 cases. Br J Surg. 2000;87:718–728. 2. Clayton MD, Fowler JE, Jr, Sharifi R, Pearl RK. Causes, presentation and survival

of 57 patients with necrotizing fasciitis of the male genitalia. Surg Gynaecol Ostet. 1990;170:49–55.

3. Thwaini A, Khan A, Malik A et al. Fournier’s gangrene and its emergency man-agement. Postgrad Med J. 2006;82:516–519.

4. D’Arena G, Pietrantuono G, Buccino E, Pacifico G, Musto P. Fournier’s Gangrene Complicating Hematologic Malignancies: a Case Report and Review of Licterature. Mediterr J Hematol Infect Dis. 2013;5:e2013067

5. Benjelloun EB, Souiki T, Yakla N et al. Fournier’s gangrene: our experience with 50 patients and analysis of factors affecting mortality. World J Emerg Surg. 2013;8:13. doi: 10.1186/1749-7922-8-13.

6. Hollabaugh RS Jr, Dmochowski RR, Hickerson WL, Cox CE. Fournier's gangre-ne: therapeutic impact of hyperbaric oxygen. Plast Reconstr Surg. Jan 1998;101(1):94-100.

301

УДК 579.61 ДЕЯКІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ АНТИБІОТИКОРЕЗИСТЕНТНОСТІ

ГРАМПОЗИТИВНИХ УМОВНО-ПАТОГЕННИХ МІКРООРГАНІЗМІВ

Осолодченко Т. П., Андреєва І. Д., Лук’яненко Т. В., Рябова І. С. ДУ «Інститут мікробіології та імунології ім. І. І. Мечникова НАМН України»,

м. Харків, Україна

Ключові слова: грампозитивні мікроорганізми, антибактеріальні препа-рати, антибіотикорезистентність.

Грампозитивні мікроорганізми викликають широкий спектр захворювань, обумовлюючи значну захворюваність і смертність. Провідне місце серед грам-позитивних збудників інфекційних захворювань посідають мікроорганізми ро-ду Staphylococcus. Насьогодні стафілокок є одним з головних нозокоміальних патогенів [4, 5]. Вони викликають 20 – 50 % нозокоміальних пневмоній, 80 – 100 % післяінфекційних абсцесів, 19 % – інфікування післяопераційних ран [2, 4]. S. aureus – найбільш поширена причина ендоваскулярних інфекцій, вклю-чаючи катетерасоційований сепсіс та інфекційний ендокардит [2–5].

Зростання актуальності грампозитивної мікрофлори у структурі інфек-ційних ускладнень супроводжується диспропорційним зростанням резистентної флори, що значно ускладнює вибір адекватної протимікробної терапії [1–3, 9, 10]. Понад 70 % бактерій, які викликають нозокоміальні інфекції, резистентні принаймні до одного з антибіотиків, зазвичай активних проти цього виду ін-фекції [3, 11]. Більшість досліджень вказує на наявність резистентності у 25 % S. aureus та у 50 % коагулазонегативних стафілококів [2–4]. Факторами ризику інфекцій, що викликані резистентними стафілококами, є тривале лікування у стаціонарі, застосування антибіотиків широкого спектру та повторних курсів антибактеріальної терапії, раньова інфекція, штучна вентиляція легень, катете-ризація центральних вен, катетеризація сечового міхура, тощо [2, 6].

У теперішній час майже 70 % позалікарняних та більше 95 % внутріш-ньолікарняних штамів Staphylococcus aureus виробляють специфічні β-лактама-зи, які руйнують природні та більшість напівсинтетичних пеніцилінів [2, 4, 6]. Метицилінрезистентний S. aureus в усьому світі є найбільш частою причиною госпітальної, а нерідко – і негоспітальної інфекції. Важливою особливістю ме-тицилінрезистентних стафілококів є висока частота асоційованої стійкості до антибактерійних препаратів різних груп [6, 14]. Спостерігається формування та зростання кількості полірезистентних шпитальних штамів стафілококів, ши-роко циркулюючих у пологових, інфекційних та хірургічних відділеннях ліка-рень [2–4].

Світовий досвід свідчить, що лікування негоспітальної пневмонії та ін-ших інфекцій дихальних шляхів, викликаних пеніціллінрезистентнимим S. pneu-moniae, ускладнюється резістентністю до макролідів і β-лактамів. Ванкоміцін-резистентні Enterococcus spp. стають важливою причиною госпітальної інфекції і залишаються резистентними до більшості стандартних антибіотиків [13, 15].

302

Лікування хвороб, викликаних резистентними грампозитивними бактері-ями, вимагає адекватного використання доступних антибіотиків та підвищення їх ефективності [10, 11, 13–15].

Мета роботи –визначити спектр та ступінь резистентності клінічних ізо-лятів умовно-патогенних грампозитивних мікроорганізмів, вилучених у позалі-карняних хворих.

Матеріали та методи. У роботі використано 85 клінічних ізолятів грам-позитивних мікроорганізмів, які були вилучені від позалікарняних хворих, що перебували на амбулаторному лікуванні в поліклінічному відділенні Комуналь-ного закладу охорони здоров’я «Харківська міська клінічна лікарня № 13». За-бір клінічного матеріалу здійснювався до початку антибактеріальної терапії. Вилучення та ідентифікацію мікроорганізмів проводили мікробіологічними ме-тодами [7]. Визначення чутливості штамів мікроорганізмів до антибактеріаль-них лікарських засобів проводили диско-дифузійним методом на середовищі Мюлера-Хінтона (HiMedia, Індія) з використанням стандартних комерційних дисків (НІЦФ, Росія) [8].

Також проводилась оцінка ступеня стійкості досліджених мікроорганізмів до антимікробних препаратів. Полірезистентними вважались ізоляти, стійкі до представників трьох або більше класів антимікробних засобів, екстенсивно ре-зистентними – стійкі до всіх, крім одного чи двох класів антибіотиків та панре-зистентними – стійкі до всіх доступних класів антибіотиків [12].

Для контролю якості середовища та дисків з антибіотиками використову-вали еталонну культуру S. aureus ATCC 25923, яку було одержано з лабораторії медичної мікробіології з Музеєм мікроорганізмів ДУ «ІМІ НАМН». Статистич-на обробка отриманих даних проведена загальноприйнятими методами стати-стики із використанням Excel (MS Office 2010, XP) та програми STATІSTІCA 8,0 (StatSoft Inc., США)

Результати дослідження та їх обговорення. Із досліджуваного мате-ріалу було виділено 60 штамів Staphylococcus spp., з них 31 штам вилучено з дихальних шляхів, 13 – з сечовивідних та статевих шляхів, 11 – з ділянок шкіри та м’яких тканин, по 3 – з слизових оболонок вуха та ока, 1 – із рани. Досліджено 21 штам Streptococcus spp., серед них 13 вилучено з дихальних шляхів, 4 – з сечовивідних та статевих шляхів, 2 – з ділянок шкіри та м’яких тканин та по 1 – з слизової оболонки вуха та з раньової поверхні. Усі 4 вилучені штами E. faecalis були із сечі.

При аналізі результатів визначення чутливості Staphylococcus spp. встано-влено високий рівень їх резистентності до бензілпеніциліну (65,0 %) (табл. 1).

Виділені штами стафілококів у більшості випадків (63,3 %) були чутли-вими до оксациліну. Оксацилінорезистентні штами стафілококів зустрічалися у 11,7 % випадках. Високою була чутливість виділених штамів стафілококу і до інших антибактеріальних препаратів першого ряду. Усі виділені стафілококи були чутливі до ванкоміцину та 96,7 % – до гентаміцину. До ципрофлоксацину чутливими були 78,3 % штамів стафілококів. Проте до еритроміцину були чут-ливими лише половина штамів Staphylococcus spp. (55,0 %). Серед препаратів першого ряду найменш чутливими виділені штами Staphylococcus spp. були до

303

кліндаміцину (лише 10,0 % чутливих штамів). Щодо застосованих додаткових препаратів досліджені штами стафілококів не виявляли значної чутливості. Се-ред усіх додаткових препаратів найчутливішими Staphylococcus spp. виявились щодо лінезоліду (48,3 %) та резистентними найчастіше були до тетрацикліну (40,0 %). В усіх випадках резистентність до антибактеріальних препаратів спостерігалася виключно серед штамів S. aureus (13,5 %).

Таблиця 1 Чутливість Staphylococcus spp. до антибактеріальних препаратів

Відношення до антибактеріального препарату, n=60 стійкі помірно стійкі чутливі

№ пп

Найменування групи препаратів та препарату абс. % абс. % абс. %

Препарати I ряду 1 Бензилпеніцилін 39 65,0 9 15,0 12 20,0 2 Оксацилін 7 11,7 15 25,0 38 63,3 3 Еритроміцин 8 13,3 19 31,7 33 55,0 4 Кліндаміцин 41 68,3 13 21,7 6 10,0 5 Ципрофлоксацин 3 5,0 10 16,7 47 78,3 6 Гентаміцин 2 3,3 0 0,0 58 96,7 7 Ванкоміцин 0 0,0 0 0,0 60 100,0 Додаткові препарати 8 Тетрациклін 24 40,0 28 46,7 8 13,3 9 Рифампіцин 5 8,3 33 55,0 22 36,7 10 Фузідін 6 10,0 33 55,0 21 35,0 11 Ко-тримоксазол 11 18,3 26 43,3 23 38,4 12 Хлорамфенікол 13 21,7 29 48,3 18 30,0 13 Лінезолід 4 6,7 27 45,0 29 48,3 14 Нітрофурантоїн 8 13,4 26 43,3 26 43,3

Серед досліджених ізолятів Staphylococcus spp. 43,3 % (26 штамів) були

полірезистентними, причому 2 штами S. aureus (3,8 %) володіли екстенсивною резистентністю, зберігаючи чутливість лише до аміноглікозидів та глікопепти-дів. Панрезистентних серед досліджених штамів Staphylococcus spp. виявлено не було.В результаті тестування позалікарняних ізолятів Streptococcus spp. встановлено, що частота резистентних до еритроміцину штамів склала 4,8 %, однак, слід зазначити наявність великої кількості помірно стійких до макролідів штамів бета-гемолітичних стрептококів (85,7 %) (табл. 2). Переважна більшість вилучених штамів стрептококів також була помірно стійка до левофлоксацину (52,4 %) і хлорамфеніколу (66,7 %) та резистентна до кліндаміцину (90,5 %). Серед досліджених штамів бета-гемолітичних стрептококів чутливими щодо левофлоксацину були лише 42,8 %. Полірезистентних серед вилучених штамів стрептококів не було.

Досліджено чутливість до антибактеріальних препаратів 4 штамів E. faecalis, вилучених з сечі. У чверті досліджених штамів ентерококів спосте-рігалась резистентність до ампіциліну. У всіх досліджених штамів E. faecalis

304

спостерігалась помірна стійкість до нітрофурантоїну та похідних хінолону II та III поколінь. Усі ізоляти ентерококів були чутливі до фосфоміцину (табл. 3). Серед досліджених штамів E. faecalis полірезистентних не було.

Таблиця 2 Чутливість бета-гемолітичних стрептококів

до антибактеріальних препаратів

Відношення до антибактеріального препарату, n=21 стійкі помірно стійкі чутливі

№ пп

Найменування групи препаратів та препарату абс. % абс. % абс. %

Препарати I ряду 1 Ерітроміцин 1 4,8 18 85,7 2 9,5 2 Кліндаміцин 19 90,5 2 9,5 0 0,0 Додаткові препарати 3 Левофлоксацин 1 4,8 11 52,4 9 42,8 4 Хлорамфенікол 2 9,5 14 66,7 5 23,8

Отже, в результаті проведених досліджень чутливості до антибактеріаль-них препаратів 85 грампозитивних штамів мікроорганізмів, вилучених від хво-рих, які перебували на позалікарняному лікуванні, виділені резистентні штами мікроорганізмів різних таксономічних груп до різних класів антибактеріальних засобів.

Таблиця 3 Чутливість E. faecalis до антибактеріальних препаратів

Відношення до антибактеріального препарату, n=4 стійкі помірно стійкі чутливі

№ пп

Найменування групи препаратів та препарату абс. % абс. % абс. %

1 Ампіцилін 1 25,0 2 50,0 1 25,0 2 Ципрофлоксацин 0 0,0 4 100,0 0 0,0 3 Норфлоксацин 0 0,0 4 100,0 0 0,0 4 Нітрофурантоїн 0 0,0 4 100,0 0 0,0 5 Фосфоміцин 0 0,0 0 0,0 4 100,0

У 30,6 % (26 штамів) досліджених ізолятів спостережено множинну рези-стентність до антибактеріальних препаратів. Усі виділені полірезистентні шта-ми були S. aureus. Екстенсивною резистентністю володіли 2,4 % (2 штами) S. aureus.

Висновки 1. За результатами проведеного дослідження найактивнішими по відно-

шенню до Staphylococcus spp. були ванкоміцин, гентаміцин, ципрофлоксацин, до E. faecalis. – фосфоміцин.

2. Встановлено високу розповсюдженість антибіотикорезистентних шта-мів грампозитивних мікроорганізмів, вилучених від позалікарняних хворих. Найменш активними по відношенню до позалікарняних штамів Staphylococcus spp. були бензилпеніцилін та кліндаміцин, до Streptococcus spp. – кліндаміцин.

305

3. 30,6 % усіх досліджених позалікарняних штамів грампозитивних мік-роорганізмів та 43,3 % ізоляти Staphylococcus spp. були полірезистентними.

4. Циркуляція у позалікарняних умовах значної кількості грампозитивних умовно-патогенних мікроорганізмів, помірно стійких до протимікробних засо-бів (Staphylococcus spp. – до тетрацикліну, рифампіцину, фузідіну, ко-три-моксазолу, хлорамфеніколу, лінезоліду, нітрофурантоїну; E. faecalis – до ампі-циліну, тетрацикліну, фторхінолонів, нітрофурантоїну; бета-гемолітичних стрептококів – до еритроміцину, фторхінолонів, хлорамфеніколу) свідчить про недоцільність використання препаратів даних класів без попереднього бактері-ологічного дослідження.

5. За результатами тестування з препаратами-індикаторами продукції бе-та-лактамаз встановлено, що значна частина циркулюючих в позалікарняних умовах антибіотикорезистентних і поліантибіотикорезистентних штамів Staphy-lococcus spp. є продуцентами цих ферментів.

6. Результати проведеного дослідження свідчать про доцільність та акту-альність пошуку нових інгібіторів антибіотикорезистентності з метою оптимі-зації антибактеріальної терапії позалікарняних інфекцій, спричинених грампо-зитивними умовно-патогенними мікроорганізмами.

Література 1. Ватанская, И. Ю. Антибиотикорезистентность (Обзор литературы) [Текст]

/ И. Ю. Ватанская] // Український журнал «Хірургія Донбасу». – 2012. – Том 1, № 2. – C. 73-81.

2. Веретельникова И.Ю., Захарова Ю.В. Антибиотикорезистентность стафи-лококков, выделенных от медицинского персонала // Медицина в Кузбассе.-2007. – Спецвыпуск № 2. – С. 39 – 40.

3. Глумчер, Ф. С. Полирезистентная инфекция: актуальность, определение, механизмы, наиболее распространенные патогены, лечение, профилактика [Текст] / Ф. С. Глумчер, С. А. Дубров, Ю. Л. Кучин // Наука і практика:міжвідомчий медичний журнал. – 2014. – № 1 (2). – С.129-149.

4. Дмитренко О.А., Шагинян И.А., Прохоров В.Я., Гинцбург А.Л. Эпидемио-логия нозокомиальных инфекций, вызванных метициллинрезистентными Staphylococcus aureus, в стационарах России / Клин.микробиол. и антимикроб. химио-тер. – 2005. – Т. 7. – № 2. – Прил. 1. – С. 23.

5. Дроздова О.М., Брусина Е.Б., Захарова Ю.В. Эпидемиологический мони-торинг внутрибольничных инфекций у медицинского персонала: Метод. рекоменда-ции – Кемерово, 2007. – 56 с.

6. Лазикова Г.Ф. Мельникова А.А., Фролова Н.В. Метициллинрезистентные стафилококки – возбудители внутрибольничных инфекций: идентификация и гено-типирование : Метод. рекомендации – М.: Федеральный центр гигиены и эпидемио-логии Роспотребнадзора, 2006. – 43 с.

7. Об унификации микробиологических (бактериологических) методов ис-следования, применяемых в клинико-диагностических лабораториях лечебно-профи-лактических учреждений: Приказ Министерства здравоохранения СССР от 22 апреля 1985 года № 535 [Электронный ресурс] / – Режим доступа : http://base.garant.ru/ 4171962/.

306

8. Про затвердження методичних вказівок «Визначення чутливості мікроорганізмів до антибактеріальних препаратів»: Наказ Міністерства охорони здо-ров’я України від 05.04.2007 р. № 167 [Электронный ресурс] / – Режим доступа : http://mozdocs.kiev.ua/view.php?id=6958.

9. Яковлєв, С. В. Позалікарняні інфекції нижніх дихальних шляхів: вибір оп-тимального антибактеріального препарату [Електронний ресурс] / С. В. Яковлєв // Режим доступу : http://doctor.wpoonline.com/article/14768

10. Arias, C. A. Antibiotic-resistant bugs in the 21st century: a clinical super-challenge. / C. A. Arias, B. E. Murray // The New England Journal of Medicine. – 2009. – Vol. 360, №. 5. – P. 439–443.

11. Mehta, S. β-Lactams Increase the antibacterial activity of daptomycin against clinical methicillin-resistant Staphylococcus aureus strains and prevent selection of dapto-mycin-resistant derivatives [Text] / S. Mehta, C. Singh, K. B. Plata // Antimicrob. Agents Chemother. – 2012. – Vol. 56, N 12. – P. 6192–6200

12. Multidrug-resistant, extensively drug-resistant and pandrug-resistant bacteria: an international expert proposal for interim standard definitions for acquired resistance [Text] / A. P. Magiorakos, А. Srinivasan, R. B. Carey [et al.] // Clin. Microbiol. Infect. – 2012. – Vol. 18. – P. 268–281.

13. On behalf of the Active Bacterial Core Surveillance (ABCs) Team outpatient an-tibiotic prescribing and nonsusceptible Streptococcus pneumoniae in the United States, 1996—2003 [Text] / L. A. Hicks, Y. W. Chien, T. H. Taylor [et al.] // Clin. Infect. Dis. – 2011. – Vol. 53, N 7. – P. 631–639.

14. Reduced vancomycin susceptibility in an in vitro catheter-related biofilm model correlates with poor therapeutic outcomes in experimental endocarditis due to methicillin-resistant staphylococcus aureus [Text] / W. Abdelhady, A. S. Bayer, K. Seidl [et al.] // An-timicrob. Agents. Chemother. – 2013. – Vol. 57, N 3. – P. 1447–1454.

15. Rivera, A. M. Current concepts in antimicrobial therapy against select gram-positive organisms: methicillin-resistant Staphylococcus aureus, penicillin-resistant Pneu-mococci, and vancomycin-resistant Enterococci [Text] / A. M. Rivera, H. W. Boucher // Mayo Clin. Proc. – 2011. – Vol. 86, N 12. – P. 1230–1243.

307

КЛИНИЧЕСКОЕ ИССЛЕДОВАНИЕ ЭФФЕКТИВНОСТИ «ДИАБЕНИТ» ПРИ САХАРНОМ ДИАБЕТЕ»

Рахматуллаева М. М., Аминов С. Н. Царёва В.Э., Юнусова А.Б. Ташкентский фармацевтический институт, г. Ташкент

Сахарный диабет – одна из наиболее значимых медико-социальных про-

блем современности. В настоящее время около 60% всех эндокринных заболе-ваний составляет сахарный диабет. В нашей в Республике Узбекистан больных диабетом, в основном обеспечиваются необходимыми лекарствами, импорти-руемыми из рубежа. В связи с этим приобретает особую актуальность разра-ботка и внедрение в медицинскую практику новых высокоэффективных гипог-ликемических средств, произведенных из местного природного сырья. Так как, пероральные сахароснижающие препараты синтетического происхождения, от-носящиеся к производным сульфонилмочевины и бигуанидов при длительном применении отрицательно влияют на функциональную деятельность почек и печени [1].

Целью настоящего исследования является оценить клиническую эффек-тивность и переносимость препарата «Диабенит» при комбинированной тера-пии больных сахарным диабетом II типа легкой и средней тяжести.

Препарат состоит из мумиё и сухого экстракта родиолы Семенова. Оба компоненты препарата издавна широко применяются в народной медицине при различных заболеваниях. Последнее время как мумиё, так и родиола Семенова широко применяется в практической медицине.

Из литературы известно, что корень Родиолы, или Золотой корень и му-миё в течение многих веков широко применяются в народной медицине при различных заболеваниях, в частности при сахарном диабете (О. Шокиров 1970; Саратников А.С., Краснов Е.А., 1987.; А.Корзунова, 2005 ; Канавалова М.С., 2005; А.В. Мильник, 2005; В. Гладыщева, 2005; И.О. Иофина. 2005; А.В. Коне-ва, 2005 и др.).

Как указывает Л.С. Корнева (2005), мумиё снижает титр антител за счет активации обменных процессов в организме, усиливая этим естественные фак-торы иммунитета. Отмечено, что при приёме препарата исчезают жажда, поли-урия, усталость и повышается ассимиляция сахара. При сахарном диабете ре-комендуется пить 3%-ный раствор мумиё в молоке или фруктовом соке по оп-ределенной схеме.

По мнению И.О. Иофина (2005) при приёме 10 %-него водного экстракта мумиё у больных исчезает жажда, снижается количество выделяемой мочи, по-вышается работоспособность. Можно также использовать препарат в виде таб-летки по 20 мг.

По данным А.В. Мельник (2005) «распространенным народным средст-вом при борьбе с проявлением диабета является водный раствор мумиё, сме-шанный с настоем из листьев черники обыкновенной:

Материалы и методы. Нами была разработана капсульная лекарственная форма Диабенита, субстанция которой состоит из мумиё с корнем родиолы Се-менова. Поскольку при диабете, как указывала М.С. Канавалова (2005), «очень

308

быстро развивается поражение мелких сосудов, в частности, сетчатки глаз, нижних конечностей и почек, устранить эти последствия сахарного диабета или, по крайней мере, отсрочить их поможет именно корень родиолы [2]. Кроме того, растение способствует нормализации обмена сахаридов в организме. С этой целью экстракт корня родиолы применяют по 1/4-1/2 ч. ложки утром и на обед».

Следовательно, как вспомагательные средства при сахарном диабете ши-роко используются лекарственные растения. Из большого числа растительных средств, обладающих сахароснижающим действием, только определенная часть применяется в клинической практике. Одим из компонентов в фитотерапии са-харного диабета по мнению А. Корзунова (2005), является корень родиолы. Для этого по 1 ст. л. измельчённого корня родиолы и измельченных листьев черни-ки растворяют в 400 мл кипятке и употребляют по 0.5 стакана 2 раза в день до еды. Вместо корня родиолы можно использовать свежие листья родиолы.

Все вышеизложенное является основанием для включения мумиё и родио-лы в композицию сахароснижающего средства – «Диабенит» из местного сырья.

Результаты и их обсуждения. В исследование включено 100 больных с СД 2 типа, как с впервые установленным диагнозом, так и СД средней тяжести. Больных с СД составляло – 25 человека, впервые выявленный СД средней тя-жести -35 человек. Из них женщины – 47 человек, мужчина – 13 человек. Воз-раст больных колебался от 45 года до 65 года. Сопутствующие заболевания бы-ли ожирение, ИБС, АГ, анемия и др. Все больные были разделены на 2 группы основную и контрольную. Больные контрольной группы принимали метформин (Сиофор, Асфармин) в дозировке 850 мг/сут, с последующим титрованием дозы каждые 3 недели и в максимальной суточной дозе 2550 мг. Больные основной группы принимали капсулы Диабенита 0,1 г в начальной дозе 3 кап/сут с по-следующим титрованием дозы каждые 3 недели до максимальной 6 кап/сут. Препарат Диабенит больные принимали в течение 2 месяцев. В контрольной группе Диабенит не применяли. В ходе наблюдения у больных изучали клини-ко-инструментально – биохимические параметры. Клинические исследования включали жалобы больных, ЧСС, АД, ИМТ, общий анализ крови, общий ана-лиз мочи, а биохимические исследования; гликемия, гликемический профиль, гликозилированный гемоглобин, суточный диурез, АСТ, АЛТ, билурбин, креа-тинин, обший холестерин, триглицериды, ХСЛПНП, ХСЛПВП, общий белок, альбумин, мочевина, инструментальные исследования включали ЭКГ.

При изучении обнаружено, что у всех больных основные жалобы были на сухость в рту, жажду, частое и обильное мочеиспускание, слабость, утомляе-мость.

При объективном осмотре выявлен масса тела 72,8±1,87, ИМТ 30,8 ±0,94, ЧСС 76,8±1,9, АД 130,0±2,29/90,5±1,57. Лабораторные исследовании сви-детельствовали, что гликемия натощак составляла 9,6±0,34 ммол/л, постпран-диальная гликемия 12,4±0,45 ммол/л, гликемический профиль составил до зав. 730 9,6±0,34 ммоль/л, после зав. в 1000 12,4±0,45 ммоль/л, до обеда 1300 -10,5±0,41 ммоль/л, гликированный гемоглобин составлял 9,45±0,45%. При определении суточного диуреза он составил 3,55±0,11 л, глюкозурии 1,0±0,12 г.

309

Общий анализ крови до лечения Диабенитом соответствовал: содержание гемоглобина 110,7±2,5 г/л, эритроцитов 3,5±0,12 1012/л, цветной показатель 0,5±0,01, лейкоциты 5,3±0,28 109/л, СОЭ 18,6±1,6 мм/ч.

По результатам лабораторные исследований мочи (белок 0.05±0,01, СКФ 114.2±2,5)

Биохимические исследования до лечения показали, что АлТ составлял 0,4±0,02, АсТ 0,3±0,02., холестерин 6,4±0,2, креатинин 80,2±1,34, билурбин 12,4±0,27, триглицериды 220,9±14,3, ХСЛПНП 138.6±6,8, ХСЛПВП 40.35±1,86, общий белок 73±0,95, альбумин 4.65±0,08, креатинин 80,2±1,34 ммоль/л, моче-вина 5,75±0,14 ммоль/л.

Больные принимали Диабенит в дозе 1 капсулы 3 раза в день в течение 9 недель, положительные сдвиги начали наблюдаться после 3 недель применения лекарства. Так уменьшились и исчезли жалобы больных на сухость в рту, жаж-ду, частое и обильное мочеиспускание, слабость, утомляемость.

Исследовании изучаемых показателей через 6 недель после приеме Диа-бенита свидетельствуют: что незначительно снизились массы тела – на 0,4 %, ИМТ – на 0,6 %, ЧСС не исменилась, АД – САД – на 9 и ДАД – на 11 %. Лабо-раторные исследования показали, что гликемия натошак снизилась – на 26 %, постпрандиальная гликемия снизилась – на 28 %, гликемический профиль по-казал, что до завтрака гликемия снизилось – на 26 %, а после завтраки – на 28 %, до обеда она снизилась – на 26 %. Суточный диурез снизился на 48 %, а глюкоза в глюкозурия снизилась на 20 %.

Через 9 недель отмечали следившие: значительно снизились массы тела – на 0,6 %, ИМТ – на 0,5 %, ЧСС – на 1,0 %, АД – САД – на 10 и ДАД – на 12 %.

Лабораторные исследования показали, что гликированный гемоглобин снизился на 28.1 % гликемия натощак снизилась – на 34 %, постпрандиальная гликемия снизилась – на 35 %, гликемический профиль показал, что до завтрака гликемия снизилось – на 34 %, а после завтраки – на 35 %, до обеда она снизи-лась – на 34 %. Суточный диурез снизился на 45 %, а глюкоза в глюкозурия снизилась на 30 %.

В отличие от показателей у больных до лечении, что можно объяснить, действие СЭ Родиолы (Краснов В.А. и др)

Обший анализ крови свидетельствовал, что гемоглобин повысился на 7.5 % эритроциты на 5.4 %, цветной показатель – на 5.6 %, лейкоциты снизи-лись на 14.2 %, а СОЭ – снизилась на 35 %, это связано с тем, что препарат со-держит железо (Рахматуллаева М.М., 1995 г)

Общий анализ мочи свидетельствовал, что к снижению белок на 34%, СКФ на 1.84 % по микроалбуминурия улучшались показатели общего анализа мочи.

Биохимические исследования свидетельствовали, что уровень АЛТ сни-зился на 35 % а АСТ – на 33 %, холестерин снизился – на 7 %, а креотанин на 8.6 %, билурбин на 4.84%, триглицериды на 4.75%, ХСЛПНП на 1%, ХСЛПВП на 0.62%, общий белок на 0.69%, альбумин не изменилься, креатинин на 5.2 %, мочевина на 4,35%.

310

Все паценты отмечали хорошие переносимость и выбывших из исследо-вание не отмечали.

В контрольной группе эти показатели через 9 недель были следующими: что гликированный гемоглобин снизился на 11.0 % гликемия натощак снизи-лась – на 25 %, постпрандиальная гликемия снизилась – на 24 %, гликемиче-ский профиль показал, что до завтрака гликемия снизилось – на 25 %, а после завтраки – на 24 %, до обеда она снизилась – на 19 %. Суточный диурез снизил-ся на 15.2 %, а глюкоза в глюкозурия снизилась на 12.5 %.

Обший анализ крови свидетельствовал, что гемоглобин повысился на 0.5 % эритроциты не изменился, цветной показатель – на 0.8 %, лейкоциты сни-зились на 0.6 %, а СОЭ – повысилась на 1.9 %.

Общий анализ мочи свидетельствовал, что количества белка не измени-лось, СКФ снизился – на 1.3 %.

Биохимические исследования свидетельствовали, что уровень АЛТ сни-зился на 0.4 % а АСТ не изменился, холестерин снизился – на 3.34 %, а креота-нин на 8.6 %, триглицериды на 4.79%, ХСЛПНП на 3.5%, ХСЛПВП на 0.49%, общий белок на 0.42%, альбумин не изменилься, повысился билурбин- на 1.8%, креатинин -на 0.9 %, мочевина на 0,79%.

Не имели выраженные сдвигов в сторону нормализации и особенно это просматривали в уровне гликемии, гликированного гемоглобина, уровне гемо-глобина крови, эритроцитов, СОЭ.

Повышение гемоглобина при лечении с Диабенитом вероятно, связано тем, что в составе препарата содержатся 26 микро- и макроэлементы, в том числе: цинк – 9,2 мг %; медь – 5,34 мг%; марганец -0,5 мг%, железо -3,6 мг%, Кобальт -0,032 мг %, а также аминокислоты 6,25 мг %, которые способствуют увеличение депонированных (запасных) кровотворных элементов (железо, ко-бальт, цинк, медь, марганец) используемых при возникновении дефицита этих элементов. Кроме того следует подчеркнут, что эти элементы в организме мо-гут транспортироваться в виде аминокислотных и белковых комплексов, на-пример трансферринов, Трансферрин отдают железо в виде Fe+++ функция трансферрина заключается в транспорте железа в ретикулоциты, в которых осуществляется синтез гемоглобина.

Родиола улучшает желчегонную функции печени (Ребинович А.М. 1989 г) и поэтому у больных отмечалось увеличение гемоглобина. снижении уровня холестерина а также снижении АЛТ, АСТ, кроме этого улучшает тонус сосудов.

Выводы. 1. Использование Диабенита у больных СД 2 типа впервые выявленным и

СД 2 типа средней тяжести вызывает позитивные сдвиги в клинических показа-телях: снижение сухости в рту, жажду, частое и обильное мочеиспускание, сла-бость, утомляемость.

2. Использование Диабенитна у больных СД 2 типа с впервые выявлен-ным и СД 2 типа средней тяжести вызывает положительные сдвиги в биохими-ческих показателях в сторону нормализации уровня гликемии, общего холесте-рина, уровня АЛТ, АСТ, креатинина и других показателей.

311

3. Использование Диабенита у больных СД 2 типа сопутствует увеличе-ние уровня гемоглобина, эритроцитов, цветного показателя.

Литература. 1. Питер Дж.Уоткинс. Сахарный диабет /Пер. С анг. –М.-СПб.:ЗАО с

«Издательство БИНОМ»- «Невский Диалект».2000.-96 с. 2. Рахматуллаева М.М. Разработка методов стандартизации и контроля

качества гликоразмулина дисс. канд. фарм. наук. Ташкент -2008.- 133 с.

312

РАЦИОНАЛЬНАЯ ФАРМАКОТЕРАПИЯ У БОЛЬНЫХ ХРОНИЧЕСКИМ ОБСТРУКТИВНЫМ ЗАБОЛЕВАНИЕМ ЛЕГКИХ

С АРТЕРИАЛЬНОЙ ГИПЕРТОНИЕЙ Савохина М.В.,1 Киреев И.В.,1 Бакуменко М.Г.,2 Прокопович Е.Е.,2

Кравченко Е.Ю.2 Национальный фармацевтический университет, г. Харьков1

КУОЗ «Харьковская городская студенческая больница» г. Харьков2

Ведение пациентов, страдающих артериальной гипертонией (АГ) в соче-тании с хроническими обструктивными заболеваниями легких (ХОЗЛ), являет-ся весьма актуальной проблемой в связи с широкой распространенностью этих заболеваний во взрослой популяции.

По данным ВОЗ, повышенное артериального давления (АД) на сегодня имеют 1,5 млрд людей, в частности 30-45% европейского населения [35], а в Украине в 2012 году зарегистрировано около 12 млн человек с АГ [1, 3].

Как показывают результаты многочисленных международных эпидемио-логических исследований, повышенное АД является одним из важнейших сре-ди факторов сердечно-сосудистого риска [8, 39, 41].

АГ как одна из наиболее распространенных патологий человека очень часто сочетается с различными заболеваниями внутренних органов. Почти 90% больных АГ имеют сопутствующие заболевания внутренних органов [9, 12, 13, 20, 25, 40].

ХОЗЛ – проблема, которая стремительно растет во всем мире. В 1990 го-ду ХОЗЛ было на 12-м месте среди ведущих причин инвалидности, а к 2020 го-ду ожидается его перемещение в первую пятерку: после ИБС, депрессий, трав-мы в результате дорожно-транспортных причин, заболеваний сосудов головно-го мозга. По прогнозам специалистов, к 2020 году ХОЗЛ займет третье место в структуре причин смертности.

Рост заболеваемости ХОЗЛ вследствие старения населения и влияния факторов риска, в частности курения, наблюдается в большинстве развитых стран мира [26, 30, 47]. Распространенность ХОЗЛ у мужчин и женщин состав-ляет 9,3 и 7,3%, у курильщиков – 26,2 и 2,7% соответственно, а в возрасте 40 лет и старше страдает от этого недуга до 22% взрослого населения [14, 25]. Прогнозы специалистов свидетельствуют рост доли ХОЗЛ в структуре смерт-ности [34]. Так, если в 1990г. ХОЗЛ было на 6-м месте среди причин смерти, то к 2020 году ожидается его перемещения на 3-ю позицию. Концепция ХОЗЛ, разработанная экспертами ВОЗ, основана на предотвращении этого заболева-ния (первичная профилактика) и успешном лечении (вторичная профилактика). Однако часто тяжесть и прогноз при ХОЗЛ определяют экстрапульмональные проявления болезни. Поскольку ХОЗЛ болеют пациенты старшего возраста, для его течения характерна высокая коморбидность бронхолегочной и сердечно-сосудистой патологии [11, 23]. Именно сочетание ХОЗЛ с АГ, которое колеб-лется в пределах от 6,8 до 72,3%, по данным разных авторов, порождает ряд проблем по лечению таких пациентов как в пульмонологии, так и в кардиоло-гии [24, 37]. Анализ литературных источников свидетельствует, что коморбид-

313

ность ХОЗЛ и АГ наблюдается в 35% случаев [27, 44]. Ведение больных ХОЗЛ в сочетании с АГ, как и другой патологией, представляет собой немалые труд-ности как для врача общей практики и семейной медицины, так и для узкого специалиста.

Актуальность проблемы сочетанной патологии определяется едиными факторами риска (курение); возрастными морфофункциональными изменения-ми органов дыхания и сердечно-сосудистой системы; сложностью доказатель-ства «одна болезнь или две», «конкурирующее или сопутствующее заболева-ние»; трудностями при выборе рациональной терапии; нередким развитием ос-ложнений как вследствие болезней, так и вследствие лечебных мероприятий.

Проблема сочетания ХОЗЛ с патологией сердечно-сосудистой системы связана с тем, что ряд препаратов, которые применяются при ХОЗЛ, могут ухудшить течение ИБС и АГ и наоборот.

Задачи терапии ХОЗЛ в сочетании с АГ: улучшение легочной функ-ции; уменьшение симптомов (одышка, кашель, гипертензии); повышение толе-рантности к физическим нагрузкам; минимизация побочных эффектов терапии; снижение частоты осложнений (инфаркт миокарда, мозговой инсульт); увели-чение продолжительности жизни и снижение смертности.

Лекарственная терапия ХОЗЛ складывается в основном из применения бронхолитиков различного типа и глюкокортикостероидов (ГКС).

Бронхолитики занимают одно из центральных мест в фармакотерапии ХОЗЛ. В целом для лечения ХОЗЛ могут использоваться бронхолитики всех фармакологических групп: β2-агонисты короткого действия (сальбутамол, фе-нотерол), длительно действующие β2-агонисты (ДДБА), М-холиноблокаторы (ипратропия и тиотропия бромид), теофиллины, селективные ингибиторы фосфодиэстеразы [12,13, 36, 46]. Выбор между бронхолитиками разных фарма-кологических групп должен проводиться индивидуально, с учетом доступно-сти этих лекарственных средств, индивидуальных особенностей ответа на ле-чение и риска нежелательных лекарственных реакций.

Пролонгированные β2-агонисты (формотерол и салметерол) не только ха-рактеризуются значительной продолжительностью действия, но и высокоселек-тивны в отношении β2-адренорецепторов. Наиболее часто в клинической прак-тике применяется препарат формотерол. Салметерол в нашей стране в основ-ном представлен как компонент комбинированного препарата Серетид.

Несмотря на то, что β2-агонисты являются высокоселективными препара-тами и их активность в основном связана со стимуляцией β2-рецепторов брон-хов, превышение дозы может вызывать отрицательные реакции со стороны других органов и систем.

Пациенты с ХОЗЛ – как правило, люди среднего и пожилого возраста, в связи с чем особое значение приобретает высокая кардиоваскулярная безопас-ность формотерола [32].

Поскольку β2-рецепторы можно обнаружить в различных тканях, напри-мер в левом желудочке, правом предсердии, где они составляют 26 % всех ре-цепторов, их повышенная стимуляция может вызывать тахикардию, ишемию миокарда и даже нарушение ритма вплоть до трепетания предсердий. Стимуля-

314

ция β2-рецепторов в сосудах также вызывает тахикардию в ответ на снижение диастолического давления. Метаболические изменения, такие как гипокалие-мия, могут приводить к увеличению интервала QT, что в свою очередь пред-располагает к развитию сердечной аритмии. Эти побочные эффекты характер-ны для всех β2-агонистов, как пролонгированных, так и короткодействующих (сальбутамол, фенотерол), но они встречаются достаточно редко.

Увеличение ЧСС у больных ХОЗЛ на фоне терапии β2-агонистами не только способствуют повышению АД, но и является предиктором увеличения сердечно-сосудистой заболеваемости и смертности [32].

При лечении ХОЗЛ у больных с сердечно-сосудистыми заболеваниями (ИБС и АГ) необходимо исключение высоких доз бета-агонистов [16, 36, 46]. Контроль безопасности β2-агонистов должен включать анализ данных электро-кардиографии, в первую очередь интервала QT, а также уровень калия и глюко-зы в сыворотке крови. Это особенно важно учитывать пациентам ХОЗЛ, кото-рые превышают рекомендованные дозы и используют β2-агонисты бескон-трольно.

При действии м-холиноблокаторов на сердечно-сосудистую систему воз-никают тахикардия, усиление сердечных сокращений, увеличение минутного объема сердца, улучшение проводимости и автоматизма, незначительное по-вышение артериального давления.

Наиболее узкий терапевтический коридор, то есть разница между тера-певтической и токсической дозами препарата, имеют метилксантины – теофил-лин и его производные. Известны неблагоприятные эффекты действия теофил-лина: аритмогенное действие (трепетание предсердий), его свойство повышать систолическое АД, а также увеличивать силу сопротивления и потребность миокарда в кислороде, повышать уровень общего холестерина и коэффициента атерогенности. В настоящее время в международных документах по лечению ХОЗЛ условием применения метилксантинов необходимость контроля их уровня в крови [36, 46].

Теофиллин и его производные не должен быть препаратом первой линии при лечении ХОЗЛ в сочетании с АГ.

Ингаляционные глюкокортикостероиды (ГКС) у больных ХОЗЛ могут улучшить клинические симптомы заболевания и качество жизни, уменьшают число обострений ХОЗЛ. Все ингаляционные ГКС проявляют дозозависимый системный побочный эффект, хотя этот эффект менее выражен, чем у аналоги-чной дозы оральных ГКС [29, 43, 45]. Однако у больных ХОЗЛ в сочетании с АГ лечение системными ГКС также может сопровождаться нарушением элек-тролитного состава крови – гипокалиемией и гипокальциемией, что оказывает негативное влияние на сократительную функцию миокарда и способствует воз-никновению аритмий, а также снижается эффективность контроля АД. Глюко-кортикостероидная терапия также нередко сопровождается АГ [22].

Основные классы препаратов для лечения АГ являются: бета-адрено-блокаторы (БАБ); ингибиторы ангиотензинпревращающего фермента (ИАПФ); блокаторы кальциевых каналов (БКК); антагонисты рецепторов ангиотензина

315

(АРА); диуретики. Антигипертензивная терапия при сопутствующем ХОЗЛ требует комбинированного подхода [37].

БАБ у больных АГ в сочетании с ХОЗЛ должны применяться только вы-сокоселективные (метопролол сукцинат, бисопролол, карведилол, небивалол). Важно помнить, что кардиоселективность уменьшается с увеличением дозы. Чтобы не вызвать ухудшения течения ХОЗЛ, назначать БАБ следует при стаби-лизации ХОЗЛ с минимальных доз под контролем ОФВ1 и самочувствия боль-ного [16, 36, 46].

Ряд исследований, проведенных у ограниченного числа больных, показа-ли, что применение небольших доз высокоселективных БАБ (бисопролол, не-биволол) не ухудшает, и может несколько улучшать бронхиальную проходи-мость [48].

Ингибиторы ангиотензинпревращающего фермента (ИАПФ) – эффектив-ные гипотензивные препараты. Назначение ИАПФ у пациентов с ХОЗЛ огра-ничено возможностью развития бронхоспазма из-за накопления бронхоирри-тантов (брадикинина и субстанции Р) и возникновения кашля у 10-20% паци-ентов, что существенно снижает приверженность больных лечению. При этом, не установлено взаимосвязи между дозой ИАПФ и развитием кашля, но необ-ходимо титровать дозу ИАПФ с минимальной до оптимальной под контролем функции внешнего дыхания [28, 42]. Это необходимо учитывать при сочетании АГ и ХОЗЛ.

Однако, согласно данным многоцентровых рандомизированных исследо-ваний, нет никаких доказательств о том, что побочные эффекты ИАПФ в виде кашля и бронхоспазма встречаются чаще у больных с ХОЗЛ [15, 33]. ИАПФ в терапевтических дозах не влияют на легочные перфузию и вентиляцию, не-смотря на доказанное участие легких в синтезе АПФ. Поэтому, при необходи-мости назначения гипотензивного препарата больному ХОЗЛ, ингибиторы АПФ являются одними из средств первого выбора [2, 6, 10].

В настоящее время нет данных о неблагоприятном влиянии на дыхатель-ную функцию блокаторов рецепторов ангиотензина (БРА) (лозартан, валсартан, ирбесартан, эпросартан, кандесартан). Поэтому их можно применять как аль-тернативу ингибиторам АПФ у пациентов ХОЗЛ. Этим препаратам не требует-ся тщательное титрование дозы и они назначаются один раз в сутки.

Учитывая особенности патофизиологии формирования АГ у пациентов с ХОЗЛ, одной из наиболее перспективных групп препаратов являются антагони-сты кальция (АК), которые имеют антигипертензивный, антиангинальный и ан-тиаритмический эффекты, и их применяют в кардиологии более 30 лет [4, 19]. АК являются препаратами выбора при АГ на фоне ХОЗЛ, поскольку не только способны расширять артерии большого круга кровообращения, но и обладают свойствами бронходилататоров, тем самым улучшая вентиляционную функцию легких. Особенностью гипотензивного эффекта АК является его дозозависи-мость: чем выше доза, тем сильнее эффект. Все без исключения АК снижают давление в системе легочной артерии [7].

АК хорошо зарекомендовали себя в лечении больных с бронхиальной об-струкцией и легочной гипертензией. Однако, слишком большие дозы АК спо-

316

собны подавлять компенсаторную вазоконстрикцию мелких бронхиальных ар-териол и в этих случаях могут нарушать вентиляционно-перфузионное соотно-шение и усиливать гипоксемию [7]. Поэтому, при необходимости усиления ги-потензивного эффекта АК у больного ХОЗЛ целесообразнее не увеличение до-зы, а добавить гипотензивный препарат иного класса (диуретик, блокатор реце-пторов ангиотензина, ингибитор АПФ) [17].

У больных с различными заболеваниями сердечно-сосудистой системы, осложненными застойной сердечной недостаточностью, у больных с АГ важное место в лечении занимают диуретики. Следует помнить, что применение тиа-зидных и петлевых диуретиков в качестве антигипертензивной терапии углуб-ляет риск гипокалиемии, особенно при совместном их применении с β2-аго-нистами и, особенно, системными стероидам. В результате такой терапии про-исходит негативное влияние на работу дыхательных мышц, что приводит к прогрессированию дыхательной недостаточности при ХОЗЛ [49]. Применение диуретиков у этой категории больных может вызвать еще большее сгущение крови и повышение риска микротромбообразования.

Внедрение в клиническую практику суточного мониторирования артери-ального давления (СМАД) значительно расширило возможности диагностики АГ и оценки эффективности антигипертензивной терапии [21].

У больных с бронхообструктивным синдромом при СМАД выявлены на-рушения циркадного ритма АД – недостаточная степень ночного снижения АД, что свидетельствует о преимущественном повышение АД в ночное и утреннее время, когда бронхиальная обструкция, а следовательно, и гипоксия наиболее выражены. Также выявлена высокая вариабельность АД в течение суток, что, очевидно, отражает связь АГ у больных с нарушениями функции внешнего ды-хания – приступами удушья и использованием бронхолитиков [5, 18, 20].

При лечении больных АГ с ХОЗЛ необходимо учитывать взаимодействие лекарственных препаратов, высокую вероятность развития побочных эффектов, связанных с гипертензивным действием бета-агонистов, и ухудшение бронхи-альной проходимости при применении бета-адреноблокаторов.

Перечисленные предостережения входят в современные рекомендации по лечению АГ. Однако исчерпывающей информации о влиянии на функцию внешнего дыхания антигипертензивных препаратов других классов не приво-дится.

Таким образом, выбор антигипертензивного препарата для лечения боль-ных ХОЗЛ должен основываться на фармакодинамических и фармакокинетиче-ских свойствах его, а также конкретной клинической ситуации (возраст, сте-пень АГ, осложнения, сопутствующая патология) с учетом влияния нежела-тельных эффектов гипотензивной терапии на течение ХОЗЛ.

Литература 1. Артеріальна гіпертензія. Оновлена та адаптована клінічна настанова, засно-

вана на доказах (2012 рік): практичні рекомендації [Текст] / Робоча група з артеріаль-ної гіпертензії Укр. асоц. кардіологів // Артериальная гипертензия. – 2012. – №1. – С. 96-152.

317

2. Белялов Ф.И. Лечение сочетанных расстройств – 3-е изд. – М.: Медицин-ская книга; Иркутск; Н. Новгород: Изд-во НГМА, 2007. – 342 с.

3. Богатирьова Р.В. Проблема №1: Про національну стратегію профілактики та лікування артеріальної гіпертензії в Україні [Текст] / Р.В. Богатирьова // День. – 2013. – №64 (9 квіт.). – С. 10.

4. Задионченко В.С., Адашева Т.В., Шилова Е.В. и др. Клинико-функцио-нальные особенности артериальной гипертонии у больных хроническими обструк-тивными болезнями легких //Рос. мед. ж. – Т. 11, № 9. – 2003. – С. 55-64.

5. Задионченко В.С., Кузьмичева Н.В., Свиридов А.А. и др. Клинико-функ-циональные особенности артериальной гипертонии при хроническом бронхообструк-тивном синдроме // Тер. архив. – 2000. – № 1. – С. 51-55.

6. Карпов Ю.А., Сорокин Е.В. Некоторые особенности лечения артериальной гипертонии у пожилых больных с хроническими обструктивными заболеваниями легких // РМЖ. – 2004. – Т. 12, № 15. – C. 43-48.

7. Кізуб І.В., Павлова О.О., Сагач В.Ф., Соловйов А.В. Сучасні уявлення про механізм впливу гіпоксії на тонус кровоносних судин // Фізіол. ж. – 2002. – Т. 48, № 1. – С. 112-122.

8. Кваша О.О. Популяційна оцінка внеску факторів ризику серцево-судинних захворювань в смертність за даними 20-річного проспективного дослідження: Авто-реф. дис. д-ра мед. наук. – K., 2008. – 40 с.

9. Коваленко В.Н., Несукай Е.Г., Яковенко А.Ю. Проблемы диагностики и ве-дения больных с метаболическим синдромом // Укр. кард. журн. – 2006. – № 4. – С. 98-105.

10. Колесник Т.В. Влияние Диротона на суточный профиль и вариабельность артериального давления у больных с артериальной гипертензией // Укр. мед. часопис. – 2002. – № 5. – С. 107-110.

11. Корж А.Н. Сердечнососудистая патология у больных хроническим обструк-тивным заболеванием легких / А.Н. Корж // Международный медицинский журнал. – 2008. – № 2. – С. 41- 46.

12. Кочуева М.Н., Савохина М.В., Рубан Л.А. и др. Хроническая обструктивная болезнь легких и гипертоническая болезнь: возможности физической реабилитации у больных с сочетанной патологией // Сімейна медицина. – 2013. – №3 (47) – С. 123-128.

13. Кочуева М.Н., Савохина М.В. Хроническое обструктивное заболевание лег-ких: современный взгляд на фармакотерапию // Сімейна медицина. – 2013. – №3 (47) – С. 38-42.

14. Лазебник Л.Б. Старение и полиморбидность // Concilium medicum.– 2005. – Т. 7, № 12. – С. 993-996.

15. Матова Е.А. Артериальная гипертензия и хронические обструктивные забо-левания легких // Здоровье Украины. — 2006. — № 159. — С. 2-3.

16. Наказ Міністерства охорони здоров'я від 27 червня 2013 року № 555 «Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги та медичної реабілітації хворим на хроні-чне обструктивне захворювання легені»

17. Ольбинская Л.И., Андрущишина Т.Б., Белов А.А.Эффективность и безопас-ность антигипертензивной терапии Диротоном у больных хроническими обструктив-ными заболеваниями легких // Рос. мед. ж. – 2002. – T. 10 (10). – C. 53-57.

18. Ольбинская Л.И., Белов А.А., Опаленов Ф.В. Суточный профиль артери-ального давления при хронических обструктивных заболеваниях легких и при их со-

318

четании с артериальной гипертензией // Российский кардиологический журнал. – 2000. – № 2. – С. 5.

19. Палеев П.Р., Распопина Н.А., Федорова С.И. и др. Существует ли «пульмо-ногенная гипертензия»? // Кардиология. – 2002. – № 6. – С. 51-54.

20. Палеев Н.Р., Черейская Н.К., Распопина Н.А. и др. Лечение артериальной гипертензии у больных бронхиальной астмой // Клин. медицина. – 1999. – № 12. – С. 12-15.

21. Сіренко Ю.М. Значення добового моніторування артеріального тиску для діагностики і лікування артеріальної гіпертензії: Методичні рекомендації. – К., 2002. – 19 с.

22. Стероиды: руководство по применению, побочные эффекты, начало и за-вершение приема.- Июнь 27, 2014 – http://www.journal.airmed.com.ua/?p=1828.

23. Фещенко Ю.І. Актуальні проблеми діагностики та терапії ХОЗЛ з супут-ньою патологією серцево-судинної системи // Укр. пульмон. журн. – 2007. – № 1. – С. 6.

24. Фуштей А.И. Эндотелиальная дисфункция и некоторые прессорные нейро-гуморальне субстанции у больных гипертонической болезнью в сочетании с хрониче-ским обструктивным заболеванием легких / А.И. Фуштей // Вестник неотложной и восстановительной медицины. – 2007. – № 1. – С. 113-116.

25. Чазов Е.И., Чазова И.Е. Руководство по артериальной гипертонии. – Моск-ва: Media Medica, 2005. – 784 с.

26. Христич Т.М., Федів О.І., Ілюшина А.А. та ін. ХОЗЛ: гетерогенність перебігу // БМВ. – 2012. – № 1. – С. 67– 71.

27. Ambrosino N., Simonds A. The clinical management in extremely severe COPD // Respir. Med. – 2007. – N 10. – P. 1613-1624.

28. Armayer G.M., Lopez L.M. Lisinopril: a new angiotensin-converting-enzyme in-hibitor// Drug. InFtell. Clin. Pharm. 1988;22:365-372.

29. Barnes PJ, Pedersen S, Busse W. Efficacy and safety of inhaled corticosteroids. Am J Respir Crit Care Med 1998; 157: S1-S53.

30. Barnes P.J. Chronic obstructive pulmonary disease: effects beyond the lungs // PLosMed. – 2010. – Vol. 7 (3). – P. 103-107.

31. Celli B.R., Barnes P.J. Exacerbations of chronic obstructive pulmonary disease // Eur. Respir. J. – 2007. – Vol. 29. – P. 1224-1238.

32. Сazzola M, et al. Cardiac effects of formoterol and salmeterol in patients suffer-ing from COPD with preexisting cardiac arrhythmias and hypoxemia. Chest 1998; 114(2): 411-15.

33. Dart R.A., Gollub S., Lazar J. et al. Treatment of systemic hypertension in pa-tients with pulmonary disease – a review // Chest. – 2003. – Vol. 123. – P. 222-243.

34. Dewson G., Cohen G.M., Wardlaw A. J. et al. The prevention of chronie obstruc-tive pulmonary disease exacerbations by salmeterol / fluticasone propionate of tiotropium bromide // Ann. J. Respir. Crit. Care Med. – 2008. – N 177. – P. 19 -26.

35. ESH/ESC Guidelines for the management of arterial hypertension. The Task Force for the management of arterial hypertension of the European Society of Hypertension (ESH) and of the European Society of Cardiology (ESC) [Text] // Eur. Heart J. – 2013. – Vol. 34. – P. 2159-2219.

36. GOLD Global Initiative for Chronic Obstructive Lung Diseases, Global Strategy for the Diagnosis, Management and Prevention of Chronic Obstructive Pulmonary Disease, revised 2011.

319

37. Hainsworth R. Cardiovascular control from cardiac and pulmonary vascular re-ceptors / R. Hainsworth // Exp. Physiol. – 2013. – Vol. 20, № 9. – P. 167-172.

38. Huiart L. Cardiovascular morbidity and mortality in COPD / L. Huiart, P. Ernst, S. Suissa // Chest. – 2005. – Vol. 4, № 128. – P. 2640-2646.

39. Jankowski P., Kawecka -Jaszcz K., Czarnecka D. et al. Pulsatile but not coronary patients // Hypertension. – 2008. – Vol. 51. – P. 848-855.

40. Jordan J., Engeli S., Redon J. et al. European Society of Hypertension Working Group on Obesity: background, aims and perspectives // J. Hypertens. –2007. – Vol. 25. – P. 897-900.

41. Kokubo Y., Kamide K., Okamura T. et al. Impact of high-normal blood pressure on the risk of cardiovascular disease in a Japanese urban cohort. The Suita Study // Hypertension. – 2008. – Vol. 52. – P. 652-659.

42. Lee SC, Park SW, Kim DK. et. al. Iron supplementation inhibits cough associated with ACE inhibitors // Hypertension. – 2001; 38(2):166 -170.

43. Lipworth BJ. Systemic adverse effects of inhaled corticosteroid therapy: A systematic review and meta-analysis. Arch Intern Med 1999; 159: 941-55.

44. Magliano D.J., Shaw J.E., Zimmet P.Z. How to best define the metabolic syn-drome // Ann Med. – 2006. – Vol. 38. – P. 34-41.

45. Mapp CE. Inhaled glucocorticoids in chronic obstructive pulmonary disease. N Engl J Med 2000; 343: 1890-1.

46. NICE Clinical Guideline No 12. Chronic obstructive pulmonary disease. Management of chronic obstructive pulmonary disease in primary and secondary care (partial update) (CG 101). NICE (GB) – National Institute for Health and Clinical Excellence, Jun 01, 2010.

47. Peters M.M., Webb K.A., O’Donnell D.E. Combined physiological effects of brochodilators and hyperoxia on exertional dyspnoea in normoxic COPD // Thorax. – 2006. – N 61. – P. 559-567.

48. Rutten FH, Zuithoff NP, Halk F, Grobbee DE, Hoes AW. Beta-Blockers may reduce mortality and risk of exacerbations in patients with chronic obstructive pulmonary disease. Arch Intern Med 2010; 170:880-887

49. Welte T. Efficacy and Tolerability of Budesonide/Formoterol Added to Tiotro-pium in COPD Patients // Am. J. respire. Crit. Care med. – 2009. – Vol. 180. – P. 741-750.

320

ПУТИ НЕФРОПРОТЕКЦИИ ПРИ КАРДИАЛЬНОМ СИНДРОМЕ Самура Б.А., Корниенко В.И., Псурцева Ю.А.

Национальный фармацевтический университет, Харьков Нарушение функции почек наблюдается у трети больных хронической

сердечной недостаточностью (ХСН). Определить причинно-следственные взаимоотношения между патологией сердца и почек во многих случаях невоз-можно.

Кардиальный синдром (КРС) включает острые и хронические расстрой-ства, при которых первично пораженным органом может быть как сердце, так и почка. Последнее десятилетие ознаменовалось существенным увеличением частоты встречаемости ХСН и хронической почечной недостаточности (ХПН). Многие исследователи при описании заболеваемости, смертности и патоморфо-за указанных заболеваний, акцентируя внимание на многообразии клинических форм, сложностях диагностики, профилактики и лечения, указывали на эпиде-мический характер распространенности ХСН и ХПН

Развитие острого кардиального синдрома (ОКС) и кардиогенного шока сопряжено с высоким риском наступления кардиального синдрома (КРС 1-го типа), что может быть частично предотвращено проведением реваскуляриза-ции, гемодинамической поддержкой, вазопрессорами [3, 6, 9–20]. Нарушение почечной функции — независимый фактор риска смертности в течение 1 года у больных с острой сердечной недостаточностью (ОСН), включая пациентов с инфарктом миокарда с подъемом сегмента ST [9].

Следует идентифицировать причину ОСН (аритмия, инфаркт миокарда, гипертонический криз, тампонада сердца, расслоение аорты, легочная эмбо-лия), что будет определять тактику ее лечения [6]. Ухудшение функции почек при ОСН возникшее в процессе лечения – есть неблагоприятный прогноз в от-ношении выживаемости и смертности больных [6].

Развитие острого повреждения почек (ОПП) при КРС-1 влияет на эффек-тивность лечения ОСН. Вследствие низкого сердечного выброса имеет место неадекватная почечная перфузия и/или значительное повышение венозного давления, что приводит к возникновению «застойной почки». Вторичная по-стдиуретическая задержка натрия, отмечается при снижении эффективности диуретика [1]. Увеличение дозы диуретиков или применение их комбинаций может быть дополнительным ятрогенным механизмом ОПП. При терапии не-обходимо контролировать уровень креатинина и электролитов, диурез, по-скольку гиповолемия способствует нарушению функции почек. При задержке жидкости возникает необходимость применения методов изолированной ульт-рафильтрации [5].

Развившееся ОПП с гиперкалиемией лимитирует назначение ингибиторов ангиотензинпревращающего фермента (иАПФ), блокаторов ангиотензиновых рецепторов (БРА), антагонистов альдостерона, препаратов, которые улучшают выживаемость при СН и инфаркте миокарда [1, 6]. Назначение бета-блокаторов показано только после ликвидации симптомов ОСН у пациентов со стабильной гемодинамикой. Следует учитывать путь выведения препарата (атенолол и со-

321

талол экскретируются почками) [1]. Гипотония, возникающая при использова-нии вазодилататоров, может усиливать почечное повреждение [10].

Наличие КРС-1 определяет группу больных с высоким риском смертно-сти. Гиперкреатининемия при КРС-1 – маркер тяжести болезни и в большей степени ОПП, которые могут усиливать сердечно-сосудистое повреждение [1].

Хронический кардиоренальный синдром (КРС-2) – хроническое наруше-ние сердечной функции, приводящее к повреждению почек или их дисфункции. Почечная недостаточность широко распространена у больных СН и служит не-благоприятным фактором как развития диастолической и систолической дис-функции сердца, так и степени выраженности СН [1, 4, 22].

Важную роль в профилактике хронического КРС-2 играет оптимальное управление балансом натрия и экстрацеллюлярной жидкости, что достигается при низкосолевой диете и адекватном использовании диуретических препара-тов [3, 6]. Препаратами замедляющими прогрессирование ХСН, являются иАПФ, бета-блокаторы, БРА, антагонисты альдостерона [6, 35]. В настоящее время нет доказательной базы по лечению ХСН у больных с сопутствующим поражением почек [5]. Наличие гиперволемии требует усиления диуретической терапии [5]. Предпочтение отдается комбинациям умеренных доз петлевого диуретика с другими диуретическими препаратами [3, 5, 16].

Фармакотерапия, проводимая для лечения ХСН, может ухудшить функ-цию почек за счет гиповолемии и гипотонии, индуцированных диуретиками, блокадой РААС [1]. При назначении препаратов, блокирующих РААС, показан строгий контроль уровня калия и при необходимости — ограничение его по-ступления с пищей.

Коррекция анемии, при КРС-2, повышала толерантность к физической нагрузке и снижала степень СН и не влияла на выживаемость больных [17].

Изменение фармакокинетики при пиелонефрите (ПН) требует коррекции дозы препаратов (аллопуринол, дигоксин) или повышает риск побочных ос-ложнений (антиагреганты, антикоагулянты). Прием аспирина и клопидогреля усиливал кровоточивость при катетеризации артериовенозной фистулы и вызы-вал гастроинтестинальные геморрагии у больных терминальной почечной не-достаточностью [18], применение варфарина при фибрилляции предсердий у больных ХСН, повышало риск спонтанной кровоточивости на 2–10 % в год [19].

Таким образом, при лечении КРС-2 клиницистам необходимы дальней-шие исследования по уточнению факторов риска и улучшению выживаемости у больных КРС-2.

Острый КРС-3 характеризуется острым нарушением почечных функций, что приводит к острому коронарному повреждению и/или дисфункции (ОСН, аритмия). Причины развития КРС-3: лекарственная нефропатия, хирургическое вмешательство, быстро прогрессирующий гломерулонефрит и др.), различные методы определения ОПП затрудняют изучение КРС-3 [4], который регистри-руется в 9–35 % случаев [12]. Предотвращение задержки натрия и воды может предупредить декомпенсацию сердечной деятельности. Кроме того, гиперка-лиемия, уремия, медиаторы воспаления вызывают негативные последствия [5]. ОПП рентгеноконтрастными препаратами составляет 1–40 % случаев, остается

322

ведущей причиной ятрогенного повреждения почек и прогрессированием хро-нической болезни почек [13, 14]. Для предотвращения рентгеноконтрастной нефропатии рекомендуется оценить степень риска ее развития и проводить аде-кватную гидратацию.

Развитие умеренной гиперкреатининемии (1,2–2 мг/дл) при ОПП служит поводом для отмены иАПФ и/или диуретиков, назначаемых пациентам с СН, что может спровоцировать ее декомпенсацию [1]. Для предупреждения гипото-нии, аритмии, ишемии миокарда у больных с ОПП, требующих лечения, необ-ходимо соблюдение водно-электролитного баланса [1, 6]. Для оптимизации профилактических и терапевтических мер следует определить механизмы, био-маркеры, факторы риска почечного и сердечного взаимодействия при КРС-3.

Хронический КРС (КРС-4) – состояние, при котором поражение почек влияет на снижение сердечной функции, гипертрофию левого желудочка (ГЛЖ), увеличение риска сердечно-сосудистых заболеваний (ССЗ). По мере на-растания выраженности болезни почек происходит развитие систолической и/или диастолической дисфункции, «ускорение» атеросклероза, кальцификация сосудистого русла [1]. Чрезвычайно высокий риск сердечно-сосудистых ослож-нений, особенно в терминальной стадии, может быть связан с сочетанным воз-действием как традиционных, так и почечных факторов риска [20]. Наряду с модификацией обычных факторов сердечно-сосудистого риска целью превен-тивной концепции для снижения частоты КРС-4 становится торможение скоро-сти прогрессирования хронической болезни почек (ХБП) [5].

Основу нефропротективной стратегии составляют препараты, блокирую-щие РААС: иАПФ и БРА, обладающие антипротеинурическим, антигипертен-зивным, антипролиферативным эффектами [1, 3, 6]. В ряде работ продемонст-рировано снижение частоты КРС при улучшении состояния почечной функ-ции/уменьшении степени повреждения почек. Так, в крупном рандомизирован-ном исследовании, включавшем 1513 больных с сахарным диабетом 2-го типа и нефропатией, у больных, получающих БРА, снижение альбуминурии > 50 % коррелировало с уменьшением риска СН на 27 % [24]. При этой форме КРС требуется коррекция дозы препаратов, воздействующих на РААС, мониториро-вание уровня креатинина и калия сыворотки крови, учет клинических ситуаций, усугубляющих нарушения функции почек (старший возраст, атеросклероз, ги-потония, прием НПВП, диуретиков и т.д.). По данным 12 рандомизированных контролируемых исследований, повышение уровня креатинина в пределах 30%, стабилизирующееся в течение двух месяцев, было ассоциировано с долгосроч-ной нефропротекцией [25].

Несмотря на то, что в рандомизированных клинических исследованиях при ХСН доказана польза назначения иАПФ, БРА, бета-блокаторов, антагони-стов альдостерона, данные об их эффективности и безопасности у пациентов с нарушением функции почек ограниченны [6, 26]. Только небольшой части больных ХБП назначаются кардиопротективные иАПФ и бета-блокаторы для лечения ХСН [6, 26]. У отдельных больных могла развиваться интрадиализная гипотония из-за образования брадикинина, усиливающегося при действии иАПФ [27].

323

Другую группу нефропротективных препаратов составляют ингибиторы ГМ-КоА-редуктазы (статины), нормализующие показатели липидного обмена, оказывающие антипротеинурическое действие, уменьшающие риск сердечно-сосудистых осложнений. Доказана их польза у больных с нефротическим син-дромом, ишемической болезнью почек, 3-й стадией ХБП. В то же время у боль-ных, получающих диализную терапию, вопрос об эффективности статинов ос-тается открытым [28].

Дополнительная стратегия лечения КРС-4 включает коррекцию анемии, артериальной гипертензии, фосфорно-кальциевого обмена и обеспечения адек-ватного диализа. Достижение уровня Нb > 10 г/дл при назначении эритропо-этина предупреждало развитие ГЛЖ и даже приводило к обратному ее разви-тию при ХБП [29]. При сочетанном назначении препаратов железа и эритропо-этина у больных с ХБП и ХСН отмечалось улучшение систолической функции левого желудочка и торможение прогрессирования ХБП [17, 30]. Более низкие при домашнем измерении показатели АД по сравнению с пре- и постдиализной оценкой АД были ассоциированы с лучшей выживаемостью больных терми-нальной почечной недостаточностью [31]. Для предупреждения перегрузки объемом и развития сердечной недостаточности следует минимизировать меж-диализную прибавку веса. Адекватный контроль натрия (ограничение в диете, низкое содержание в диализате) уменьшают потребность в ультрафильтрации, снижают развитие интрадиализной гипотонии и эпизодов повторного ишемиче-ского «оглушения» сердца и мозга [32–34].

Больные ХБП, как правило, исключены из исследований по лечению, что ограничивает назначение оптимальной риск-модифи-цирующей или кардио-протективной терапии [4]. С другой стороны, такая терапия не всегда прово-дится из-за ухудшения соотношения риск/польза. Это может быть одной из причин высокой частоты сердечно-сосудистой заболеваемости и смертности при ХБП [4]. Таким образом, необходимы исследования факторов риска ССЗ при ХБП и определение терапевтических вмешательств, минимизирующих их влияние при КРС-4.

Вторичный КРС (КРС 5-го типа) — состояние, при котором системная патология приводит к сочетанной сердечной и почечной дисфункции. Спектр состояний, которые одновременно приводят к острому/хроническому патоло-гическому взаимодействию «сердце — почки», чрезвычайно разнообразен: сис-темные и инфекционные заболевания, опухоли, осложнения лекарственной те-рапии, амилоидоз, сахарный диабет и т.д. Точных данных об эпидемиологии данного варианта КРС нет. Механизмы его развития сложны и требуют уточне-ния. В связи с этим лечение заключается в воздействии на основную причину заболевания [6]. Наличие КРС в настоящее время является проблемой, требую-щей усилий клиницистов разных специальностей.

Диагностика кардиоренального синдрома у пациентов, находящихся в критическом состоянии, обычно не вызывает трудностей. Острая или тяжелая хроническая СН, ассоциированные с клинически значимым снижением СКФ, а также олигурией/анурией и тяжелой канальцевой дисфункцией как стадиями ОПН, характеризуются яркой клинической картиной.

324

В диагностике СН, как и почечной дисфункции, находят широкое приме-нение биологические маркеры, использование которых может быть применимо для идентификации патофизиологической стадии кардиоренального синдрома, оценки величины риска, прогноза и исхода, а также мониторирования эффек-тивности лечения [65]. Маркеры, отражающие функциональную способность почек и обладающие хорошей предсказующей ценностью – это креатинин плазмы/мочи, скорость клубочковой фильтрации и альбуминурия.

Среди новых биологических маркеров у пациентов с кардиоренальным синдромом наибольшее значение имеют креатинин, цистатин C, ассоциирован-ный с желатиназой нейтрофилов липокалин, молекула почечного повреждения-1 (kidney injury molecule-1), ИЛ-18, асимметричный диметиларгинин и пече-ночный тип СЖК-связывающего протеина (liver-type fatty acid-binding protein), обеспечивающие в определенной мере возможность определения клубочкового и тубулярного поражения [49]. Так, цистатин С в большей мере отражает нару-шения функции клубочков, тогда как молекула почечного повреждения-1, ИЛ-18 и NGAL рассматриваются как маркеры преимущественно тубулярного по-ражения [33,34].

Подходы к лечению кардиоренального синдрома. В связи с тем, что ме-ханизм кардиоренального взаимодействия до конца не ясен, пока не существует четкой позиции относительно способа, позволяющего эффективно воздейство-вать на пути развития кардиоренального синдрома. Необходима коррекция ге-модинамических показателей, восстановление адекватной перфузии почек и поддерживание нормального электролитного баланса. Диуретики находят ши-рокое применение в лечении пациентов с острой и хронической СН. Однако эффективность диуретической терапии у лиц с документированным кардиоре-нальным синдромом существенно ограничена формирующейся резистентно-стью и иногда нестабильной гемодинамикой. Использование петлевых диуре-тиков может негативно отражаться на величине риска внезапной сердечной смерти и тромбоэмболических осложнений [17]. Диуретический эффект анта-гонистов рецепторов вазопрессина может существенно повысить эффектив-ность лечения пациентов с кардиоренальным синдромом [8].

Ингибиторы АПФ являются важным звеном в лечении КРС из-за их тор-мозящего эффекта на РААС, однако авторами некоторых исследований реко-мендуется уменьшение их доз до минимально эффективных, поскольку, блоки-руя ангиотензин II, они не позволяют ему компенсаторно повысить сосудистое сопротивление эфферентных артериол, что в ряде случаев приводит к усугуб-лению почечной недостаточности [5, 22]. Помимо снижения дозы ингибиторов АПФ важную роль имеет прекращение приема больными нестероидных проти-вовоспалительных средств, применение которых влечет за собой истощение эндо-генных вазодилататоров – простагландинов и спазм приносящих артериол [4].

В тех ситуациях, когда перечисленные выше мероприятия не имеют эф-фекта и происходит нарастание азотемии, а также развивается неконтролируе-мая гипергидратация, применяются методы почечно-заместительной терапии. В условиях отделения интенсивной терапии и реанимации преимущество отда-ется гемофильтрации. Процедура ультрафильтрации резервируется для пациен-

325

тов с документированной рефрактерностью к петлевым диуретикам. В то же время предполагается, что ультрафильтрация может оказаться полезной для предотвращения прогрессирования кардиоренального синдрома уже на ранних стадиях последнего [9,18]. Анализ результатов этих испытаний показал, что процедура ультрафильтрации способствовала быстрой реверсии клинических признаков СН, снижению массы тела, но не оказывала позитивного влияния на почечную функцию.

Базисная профилактика больных с сердечной недостаточностью (СН) включает контроль артериального давления (АД), использование препаратов, блокирующих ренин-ангиотензин-альдостероновую систему (РААС), бета-ад-реноблокаторов, модификацию факторов коронарного риска. Избегать прием нестероидных противовоспалительных препаратов (НПВП) и других лекарств, которые приводят к задержке жидкости в организме больного. [3, 6].

Выводы 1. Наличие почечного повреждения служит предиктором неблагоприят-

ного прогноза, нередко лимитирует проведение необходимой терапии (вследст-вие изменения фармакодинамики, возникновения побочных эффектов).

2. Изучение причин и механизмов формирования подтипов КРС, раннее выявление биомаркеров повреждения и факторов риска поможет определить оптимальные методы коррекции КРС с целью улучшения выживаемости и по-вышения качества жизни пациентов.

3. В целом можно заключить, что появившаяся недавно целостная кон-цепция кардиоренального синдрома диктует проведение специально спланиро-ванных исследований с целью оптимизации диагностической и лечебной по-мощи таким пациентам.

Список литературы 1. Мухин Н.А., Моисеев B.C., Кобалава Ж.Д. Кардиоренальные взаимодейст-

вия: клиническое значение и роль в патогенезе заболеваний сердечно-сосудистой сис-темы и почек. Тер. архив. 2004, 6, с. 39–46.

2. Мухин Н.А. Снижение скорости клубочковой фильтрации – общепопуляци-онный маркер неблагоприятного прогноза Тер. архив. 2007, 6, с. 5–10.

3. Ronco C., Haapio M., House A. et al. Cardiorenal syndrome // JACC. — 2008. — 52(19). — 1527-1539.

4. Мухин Н.А., Моисеев В.С. Кардиоренальные соотношения и риск сердечно-сосудистых заболеваний // Вестник РАМН. — 2003. — 11. — 50-55.

5. Терещенко С.Н., Жиров И.В. Место ингибиторов ангиотензинпревращающе-го фермента в лечении кардиоренального синдрома.ГОУ ВПО Московский государ-ственный медико-стоматологический университет. /media/consilium/07_05/28.shtml: Wednesday, 22-Aug-2007 19:32:02 MSD.

6. McCullough P.A., Haapio M., Mankad S. et al. Prevention of cardio-renal syn-dromes: workgroup statements from the 7th ADQI Consensus Conference // Nephrol. Dial. Transplant. — 2010. — 25. — 1777-1784.

7. Bagshaw S.M., Cruz D.N., Aspromonte N. et al. Epidemiology of cardio-renal re-nal syndromes: workgroup statements from the 7th ADQI Consensus Conference // Nephrol. Dial. Transplant. — 2010. — 25. — 1777-1784; 1406-1416.

326

8. Ronco C., McCullough P.A., Anker S.D. et al. Cardio-renal syndromes: report from the consensus conference of the Acute Dialysis Quality Initiative // European Heart Journal. — 2010. — 31. — 703-711.

9. Daveport A., Anker S.D., Mebazaa A. et al. ADQI 7: the clinical management of cardio-renal syndromes: workgroup statements from the 7th ADQI consensus conference // Nephrol. Dial. Transplant. — 2010. — 25. — 2077-2089.

10. McAlister F.A., Stewart S., Ferrua S., McMurray J.J. Multidisciplinary strategies for the management of heart failure patients at high risk for admission: a systematic review of randomized trials // J. Am. Coll. Cardiol. — 2004. — 44. — 810-819.

11. Clark R.A., Inglis S.C., McAlister F.A. et al. Telemonitoring or structured tele-phone support programmes for patients with chronic heart failure: systematic review and meta-analysis // BMJ. — 2007. — 334. — 942.

12. Giordano A., Scalvini S., Zanellli E. et al. Multicenter randomized trial on home-based telemanagement to prevent hospital readmission of patients with chronic heart failure // Int. J. Cardiol. — 2008. — 131. — 192-199.

13. Hollenberg S.M. Vasodilators in acute heart failure // Heart Fail Rev. — 2007. — 12. — 143-147.

14. Witteles R.M., Kao D., Christopherson D. et al. Impact of nesiritide on renal function in patients with acute decompensated heart failure and pre-existing renal dysfunc-tion a randomized, double-blind, placebo-controlled clinical trial // J. Am. Coll. Cardiol. — 2007. — 50. — 1835-1840.

15. Bagshaw S.M., George C., Dinu I., Bellomo R. A multy-center evaluation of RIFLE criteria early acute kidney injury in critically ill patients // Nephrol. Dial. Transplant. — 2008. — 23. — 1203-1210.

16. McCullough P.A., Wolyn R., Rocher L.L. et al. Acute renal failure after coronary intervention: incidence, risk factors, relationship to mortality // Am. J. Med. — 1997. — 103. — 368-375.

17. Rihal C.S., Textor S.C., Grill D.E. Incidence and prognostic importance of acute renal failure after percutaneous coronary intervention // Circulation. — 2002. — 105. — 2259-2264.

18. Weisbord S.D., Mor M.K., Resnick A.L. et al. Prevention, incidence, and out-comes of contrast-induced acute kidney injury // Arch. Intern. Med. — 2008. — 168. — 1325-1332.

19. Hasselblad V., Gattis Stough W., Shah M.R. et al. Relation between dose of loop diuretics and outcomes in a heart failure population: results of the ESCAPE trial // Eur. J. Heart Fail. — 2007. — 9. — 1064-1069.

20. Kazory A., Ross E.A. Anemia: the point pf convergence or divergence for kidney disease and heart failure // J. Am. Coll. Cardiol. — 2009. — 53. — 639-647.

21. Wasse H., Gillen D.L., Ball A.M. еt al. Risk factors for upper gastrointenstinal bleeding among end-stage renal disease patients // Kidney Int. — 2003. — 64. — 1455-1461.

22. Elliott M.J., Zimmerman D., Holden R.M. Warfarin anticoagulation in hemodi-alysis patients: a systematic review of bleeding rates // Am. J. Kidney Dis. — 2007. — 50. — 433-440.

23. Schiffrin E.L., Lipman M.L., Mann J.F.E. Chronic kidney disease. Effects on the cardiovascular system // Circulation. — 2007. — 116. — 85-97.

24. Bock J.S., Gottlieb S. Cardio-renal syndrome. New perspectives // Circulation. — 2010. — 121. — 2592-2600.

327

25. Серов В.А., Шутов А.М., Сучков Е.Р. и др. Прогностическое зна-чение снижения функции почек у больных с хронической сердечной недостаточностью // Нефрология и диализ. — 2008. — Т. 10, № 3–4. — С. 214-218.

26. Резник Е.В., Гендлин Г.Е., Гущина В.М., Сторожаков Г.И. Хроническая бо-лезнь почек у больных хронической сердечной недостаточностью // Нефрология и диализ. — 2010. — Т. 12, № 1. — С. 13-24.

27. DeZeeuw, Remuzzi G., Parving H.H. et al. Albuminuria, a therapeutic target for cardiovascular protection in type 2 diabetic patients with nephropathy // Circulation. — 2004. — 110. — 921-927.

28. Bakris G.L., Weir M.R. Angiotensin-converting enzyme inhibitor-associated ele-vations in serum creatinine: is this a cause for concern? // Arch. Intern. Med. — 2000. — 160. — 685-693.

29. Gowdak L.H.W., Arantes R.L., de Paula F.J. et al. Underuse of American College of Cardiology/American Heart Association Guidelines in hemodialysis patients // Ren. Fail. — 2007. — 29. — 559-565.

30. Davenport A. Intradialytic complications during hemodialysis // Hemodial. Int. — 2006. — 10. — 162-167.

318. Cheung A.K. Is lipid control necessary in hemodialysis patients? // Clin. J. Am. Nephrol. — 2009. — 4. — S95-S101.

32. Hampl H., Henning L., Rosenberger C. et al. Optimized heart failure therapy and complete anemia correction on left ventricular hypertrophy in nondiabetic and diabetic pa-tients undergoing hemodialysis // Kidney Blood. Pres. Res. — 2005. — 28. — 353-362.

33. Silveberg D.S., Wexler D., Blum M. et al. The effect of correction of anemia in diabetic and nondiabetic with severe resistant congestive heart failure and chronic renal failure by subcutaneous erythropoietin and intravenous iron // Nephrol. Dial. Transplant. — 2003. — 18. — 141-146.

34. Alborzi P., Patel N., Agarwal R. Home blood pressures are of greater prognostic value than hemodialysis unit recordings // Clin. J. Am. Soc. Nephrol. — 2007. — 2. — 1228-1234.

35. Davenport A., Cox C., Thuraisingham R. The importance of dialysate sodium concentration in determining interdialytic weight gains in chronic hemodialysis patients: the PanThames Renal Audit // Int. J. Artif. Organs. — 2008. — 31. — 411-417.

36. Selby N.M., McIntyre C.W. The acute cardiac affects of dialysis // Semin. Dial. — 2007. — 20. — 220-228.

37. Lass P., Buscombe J.R., Harber M. et al. Cognitive impairment in patients with renal failure is associated with multiple-infarct dementia // Clin. Nuclear. Medicine. — 1999. — 24. — 561-565.

38. Рекомендации ВНОК. Диагностика и лечение ХСН. 3-й пересмотр // Сер-дечная недостаточность. — 2010. — Т. 11.

328

НОВЫЕ НАПРАВЕЛЕНИЯ И ПЕРСПЕКТИВЫ ГЕМАТОЛОГИЧЕСКОЙ СЛУЖБЫ

Самура Б.Б., Салионова В.И., Красько Н.П. Запорожский государственный медицинский университет

Запорожская областная клиническая больница Основными направлениями в гематологии являются диагностика и лече-

ние злокачественных заболевания кроветворной и лимфоидной тканей, анемий и нарушений в системе свертывания крови.

В структуре злокачественных заболеваний почти треть составляют злока-чественные лимфомы, значительное место занимают хронические лимфопро-лиферативные заболевания и острые лейкемии, несколько меньший сегмент за-нимают хронические миелопролиферативные заболевания. Среди наследствен-ных коагулопатий основное местно занимают гемофилия А и В, которые обу-словлены дефицитом факторов свертывания крови VIII и IX, болезнь Виллеб-ранда.

Высокие показатели заболеваемости злокачественных новообразований лимфатической и кроветворной ткани с учетом высокой стоимости обследова-ния и лечения больных дают основание считать онкогематологические заболе-вания социально значимыми заболеваниями, требующими дорогостоящих ви-дов лечения и дополнительных источников финансирования, в том числе и из государственного бюджета [1].

Структурно гематологическая служба Украины представлена 35 гемато-логическими отделениями для взрослых, из них 16 отделений развернуты на ба-зе областных больниц, 12 – городских больниц, 6 – онкологических диспансе-ров, 3 – в институтах НАМН Украины.

Современные высокотехнологичные методы диагностики и лечения больных онкогематологическими заболеваниями, кроме адекватного финанси-рования, включают: - высокий уровень квалификации и подготовка медицинских кадров; - комплекс референтных лабораторий (цитоморфологии, иммуноморфологии, цитогенетики др.);

- амбулаторную службу с дневным стационаром; - палаты асептического содержания больных; - обеспеченность компонентами крови, в том числе тромбоконцентратом; - возможность выделения стволовых клетки периферической крови; - внедрение эффективных международных и отечественных протоколов лече-ния гемобластозов. Лечения больным с острыми и хроническими лейкемиями, лимфомами,

анемиями проводится в гематологических отделениях и кабинетах согласно клиническим протоколам оказания медицинской помощи больным по специ-альности «гематология» (приказ МОЗ Украины № 647 от 30.06.2010). Всем больным при необходимости проводятся лабораторные и инструментальные обследования, биопсия лимфоузла, пункция костного мозга и трепанобиопсия.

329

Сформирован и постоянно обновляется регистр больных гемофилией, хроническими лимфопролиферативными заболеваниями, множественной мие-ломой, хронической миелоидной лейкемией. Создание регистра больных с за-болеваниями крови позволяет обеспечить контроль за лечением пациентов, по-лучающих дорогостоящее лечение препаратами и оценить их эффективность.

Лечение гемобластозов на современном уровне невозможно осуществ-лять без высокотехнологичных методов обследования. К ним относятся: мор-фологические, иммуно-морфологичекие, иммуно-химические, цитогенетиче-ские и молекулярно-генетические исследования, позволяющие определить ва-риант заболевания, факторы риска, прогноз и назначить соответствующую им терапевтическую тактику [3, 4].

Важным этапом оказания медицинской помощи больных является диа-гностика формы и стадии процесса. Это основа для улучшения качества, ре-зультатов лечения и рационального использования дорогостоящих медикамен-тов. Назрела необходимость создания комплекса лабораторий централизован-ной диагностики гематологических заболеваний. Для лечения онкогематологи-ческих заболеваний на современном уровне принципиальным является доступ-ность таких дорогостоящих методов диагностики, как иммунофенотипирование костного мозга, цитогенетические методы, FISH, молекулярно-генетическое ис-следование. Для оказания помощи больным с коагулопатиями необходимо соз-дать референтную лабораторию с возможностью определения уровня факторов свертывания крови, ингибиторов к факторам свертывания крови. Это требует времени и значительных средств.

С учетом изложенного, высокая заболеваемость населения болезнями системы крови, а также необходимость широкого внедрения в практику работы гематологической службы современных технологий диагностики и лечения требуют дальнейшего совершенствования организации оказания специализиро-ванной медицинской помощи больным с заболеваниями системы крови (на-следственными коагулопатиями, гемобластозами и новообразованиями лимфа-тической системы).

Для достижения поставленной цели необходимо решить следующие ос-новные задачи: - организация и внедрение современной системы диагностики и лечения больных с заболеваниями крови;

- укрепление материально-технической базы учреждений здравоохранения, оказывающих специализированную медицинскую помощь больным с забо-леваниями крови;

- организация областных гематологических центров с лечебно-диагностичес-ким отделением, дневным стационаром, организационно-методическим от-делом с регистром заболеваний крови, лабораторией;

- создание на базе гематологических стационаров отделений пересадки кост-ного мозга;

- повышение профессиональной подготовки кадрового состава гематологиче-ской службы;

330

- подготовка кадрового состава врачей и медицинских сестер гематологиче-ских отделений, использования современных высокотехнологичных методов диагностики и внедрение в практику международных протоколов лечения. Результаты лечения заболеваний системы крови необходимо оценивать с

помощью комплекса показателей, которые должны отвечать ряду требований. Во-первых, показатели должны качественно оценивать результаты лече-

ния. Во-вторых, показатели должны быть дифференцированными по заболе-

ваниям, разным возрастным группам (до 60 лет, старше 60 лет): - острые лейкемии (частота ремиссии, ранняя летальность, смертность в ремиссии, общая и безрецидивная выживаемость);

- хронические лейкемии (трёх-, пятилетняя общая выживаемость). Приведённые выше показатели используются при оценке результатов на-

учных исследований, но не приняты в официальной статистической отчётности [2]. Принципиальным является определение допустимого для современной ге-матологии интервала для каждого показателя и для каждой нозологии. Уста-новленные величины должны выступить в качестве основы при оценке дея-тельности гематологической службы.

В-третьих, некоторые косвенные данные могут помочь высветить серьёз-ные проблемы в отечественной медицине. Примером может служить соотно-шение количества выявленных больных и количества больных, которым была проведена программная терапия (особенно важен этот показатель для характе-ристики лечения больных старше 60 лет).

Важным является внедрение механизма, обеспечивающего внедрение ал-горитмов диагностики (с определением необходимого минимума диагностиче-ских мероприятий) и применение эффективных стандартных протоколов лече-ния.

Целесообразна разработка концепции развития, где должен быть реализо-ван комплексный подход к решению проблем, связанных с развитием гемато-логической службы. В качестве приоритетного направления необходимо рас-сматривать внедрение высокотехнологичных методов терапии.

Необходимо добиться понимания, что при адекватной терапии онкогема-тологический диагноз – не приговор. Важно довести до сведения не только ме-дицинских работников, но и местных органов власти данные о результатах ле-чения онкогематологических заболеваний в ведущих зарубежных клиниках и возможности повторения их результатов в нашей стране со ссылкой на кон-кретные полученные в отечественных клиниках результаты. Важным является информированность населения, что формирует отношения общества к онкоге-матологическим заболеваниям.

Реализация этих задач в рамках единой программы является рациональ-ной с финансовой точки зрения, что особенно важно в период экономических трудностей. Гематологическая служба как один из важнейших разделов совре-менной медицины, которой свойственны высокая технологичность и позитив-ная динамика развития, разработка и внедрения новых технологий, не может быть потерянной для Украины.

331

Литература 1. Видиборец С.В. Актуальні питання науково-організаційної діяльності гема-

тологічної служби // Гематологія і переливання крові. – 2008. – № 34. – С. 10-16. 2. Цыба Н.Н., Кожурин С.В., Шитарева И.В. Организация Специализирован-

ной гематологической помощи пожилым больным в условиях дневного стационара // Гематология и трансфузіологія. – 2006. – №6. – С. 38-43.

3. Kahn M.J., Ma A.D., Shulman L.N. Update in hematology and medical oncology: evidence published in 2011 // Ann. Intern. Med. – 2012. – N 57(4). – P. 276-283.

4. DeVita V.T. Jr., Canellos G.P. Hematology in 2010: New therapies and standard of care in oncology // Nat. Rev. Clin. Oncol. – 2011. – N 8(2). – P. 67-68.

332

ОЦЕНКА КАРДИОТОКСИЧЕСКОГО ДЕЙСТВИЯ ПОЛИХИМИОТЕРАПИИ У БОЛЬНЫХ ХРОНИЧЕСКОЙ

ЛИМФОЦИТАРНОЙ ЛЕЙКЕМИЕЙ Самура Б.Б., Самура Т.А., Кравченко В.И., Черная И.В. Запорожский государственный медицинский университет

Относительно частым и потенциально серьезным осложнением лечения

онкологических больных является кардиотоксичность используемых препара-тов. Наибольшим риском сопровождается лечение антрациклинами, сопровож-дающееся острой, хронической и отсроченной кардиотоксичностью [1]. Раз-личные методы были рекомендованы для мониторинга кардиотоксичности в онкологии [2, 3].

Рутинным, недорогим и неинвазивным методом исследования является электрокардиография, что обуславливает ее широкое применение для оценки риска развития жизнеугрожающих аритмий и внезапной сердечной смерти у онкогематологических больных [4, 5].

Изменения на ЭКГ возникают у 11-29% пациентов во время или сразу по-сле введения антрациклинов, но выявление этих изменений зависит от частоты мониторинга. В некоторых исследованиях острые изменения на ЭКГ регистри-ровались у 41% пациентов, получавших антрациклины [2]. Ассоциированные с антрациклинами изменения на ЭКГ включают неспецифические изменении сегмента ST, зубца Т, синусовую тахикардию, суправентрикулярные и желу-дочковые нарушения ритма. Обычно эти изменения являются транзиторными и не коррелирующими с развитием хронической кардиотоксичности. Суточное мониторирование ЭКГ может выявить аритмии как в раннем, так и в позднем периоде лечения антрациклинами [6]. Доказано снижение вольтажа QRS в стандартных отведениях при прогрессии антрациклин-индуцированной кар-диомиопатии с сердечной недостаточностью [7].

Интервал QT отражает продолжительность общей электрической актив-ности желудочков, включая как деполяризацию, так и реполяризацию, а его уд-линение – замедленную и асинхронную реполяризацию миокарда желудочков. Негомогенность процессов реполяризации в миокарде лежит в основе его элек-трической нестабильности, что является причиной развития аритмий и внезап-ной сердечной смерти у пациентов с различной патологией, а также на фоне применения некоторых лекарственных средств [8–10]. После химиотерапии, включавшей антрациклины, зарегистрировано удлинение интервала QTc и уве-личение дисперсии QTc [11–13], что обычно расценивается как увеличение риска жизнеугрожающих желудочковых аритмий и внезапной сердечной смер-ти. Некоторые исследования показали, что удлинение интервала QTc после ле-чения антрациклинами может быть ранним маркером дисфункции левого желу-дочка [12]. Тем не менее, в других исследованиях удлинение интервала QTc было транзиторным и не коррелировало с дисфункцией левого желудочка по данным Эхо-КГ [14]. Целью настоящего исследования было мониторирование изменений ЭКГ в течение и после полихимиотерапии, включавшей антрацик-

333

лины и сравнение этих изменений с параметрами морфо-функционального со-стояния миокарда по данным Эхо-КГ.

Материалы и методы. В исследование включили 38 пациентов с хрони-ческой лимфоцитарной лейкемией, ранее не получавших полиохимиотерапию. Когорта исследования включала 24 мужчин и 14 женщин со средним возрастом 62,4±4,6 лет (колебания в пределах 54-69 лет; медиана 65). Пациенты получали 4-6 курсов полихимиотерапии, включавшей антрациклины (доксорубицин, даунорубицин, идарубицин) в комбинации с циклофосфамидом, винкристи- ном. Средняя кумулятивная доза антрациклинов варьировала в пределах 321±98,1 мг/м2 (колебания в пределах 210-620; медиана 294). Все исследуемые дали письменное согласие до включения их в исследование. Всем пациентам в покое производилась запись ЭКГ в 12 отведениях со скоростью 50 мм/с до на-чала химиотерапии, после первого курса химиотерапии с антрациклинами (средняя кумулятивная доза 59,5±7,4 мг/м2), после последнего курса химиоте-рапии с антрациклинами (средняя кумулятивная доза 320±97,9 мг/м2) и через 6 месяцев после окончания курсов химиотерапии. Оценивали следующие вре-менные параметры: частота сердечных сокращений (ЧСС), интервал RR, интер-вал PQ, интервал QRS, интервал QT, вольтаж комплекса QRS в стандартных отведениях. Фиксировали изменения реполяризации, нарушения ритма и про-водимости. Для расчета корригированного интервала QT (QTc) использовали формулу Bazett QTc = QT / √RR [15]. Верхней границей нормальных значений QTc считали 420 мс для мужчин и 430 мс для женщин. Согласно рекомендаци-ям Национального института рака США (NCI) критерием кардиального побоч-ного эффекта лечения онкологических больных считают превышения QTc вы-ше 450 мс [16]. В нашем исследовании показано, что удлинение интервала QTc выше 450 мс является фактором риска желудочковых аритмий. Уменьшение суммарного вольтажа QRS в отведениях I, II, III, aVR, aVL, aVF более, чем на 1 mV по сравнению со значениями до лечения расценивалось как существенное.

Признаками тахикардии считали ЧСС более 100 в минуту, брадикардии – 60 в минуту; АV-блокады I ст. – комплекс RSR’ в отведении V1(V2) при дли-тельности QRS менее 120 мс; блокады левой передней ножки пучка Гиса – от-клонение электрической оси сердца влево до -30° и более. Фиксировали неспе-цифические нарушения реполяризации при изменении сегмента ST и зубца Т в 2 и более отведениях.

С помощью Эхо-КГ оценивали систолическую и диастолическую функ-цию левого желудочка. Систолическую дисфункцию левого желудочка конста-тировали при снижении фракции выброса (ФВ) левого желудочка ниже 55%. Диастолическую дисфункцию левого желудочка определяли по инверсии от-ношения E/A, времени замедления раннего диастолического наполнения левого желудочка (DT) более 220 мс. Показатели трансмитрального потока в диастолу (E/A, DT) рассчитывали в режиме импульсно-волнового допплера в апикальной четырехкамерной позиции.

Статистическая обработка данных проводилась средствами прикладной программной системы STATISTICA 6.0 (Stat Soft, 2001). Использовали описа-тельную статистику с изучением статистических параметров распределения

334

признаков (средняя арифметическая (М), стандартное отклонение (σ). Проверку соответствия реального распределения переменных нормальному осуществляли с использованием теста Колмогорова-Смирнова. Достоверность различий изу-чаемых параметров оценивалась с использованием t-критерия Стьюдента. Кор-реляционный анализ проводили по методу Спирмена (rs). Критический уровень значимости при проверке статистических гипотез принимали равным 0,05.

Результаты и обсуждение. Показатели ЭКГ у больных до и после поли-химиотерапии с включением антрациклинов представлены в таблице 1.

Таблица 1

Выявленные нарушения на ЭКГ у больных хронической лимфоцитарной лейкемией, получавших курсы ПХТ с антрациклинами (n=38)

Нарушения ритма и проводимости

До ПХТ

После 1 курса ПХТ

После последнего курса ПХТ

Через 6 мес после последнего курса

ПХТ Тахикардия 4 6 1 4 Брадикардия 1 0 0 0 АV-блокада I ст. 0 1 1 2 Неполная блокада пра-вой ножки пучка Гиса

1 2 3 4

Блокада передней ветви пучка Гиса

0 0 1 2

Нарушения реполяри-зации

6 10 11 14

Удлинение QTc 0 6 8 11 Уменьшение суммарно-го вольтажа QRS

- 2 7 8

Во время и после ПХТ мы выявили статистически значимое удлинение

интервала QTc — 418,6 ± 18,9 мс (до ПХТ), 421,7 ± 22,4 мс (после 1 курса ПХТ), 431,2 ± 17,1 мс (после последнего курса ПХТ) и 432,2 ± 19,5 мс (через 6 мес после последнего курса ПХТ). После последнего курса ПХТ и через 6 мес после последнего курса ПХТ интервал QTc существенно удлинился по сравне-нию со значениями до ПХТ (p < 0,05). До ПХТ у пациентов не было выявлено удлинения интервала QTc более 450 мс. После 1 курса ПХТ удлинение интер-вала QTc более 450 мс выявлено у 6 (15,8%) пациентов. После последнего курса ПХТ удлинение интервала QTc более 450 мс выявлено у 8 (21,1%) пациентов. У 11 (29,0%) пациентов через 6 мес после последнего курса ПХТ выявили уд-линение интервала QTc более 450 мс.

Суммарный вольтаж комплекса QRS в отведениях от конечностей соста-вил 4,63 ± 1,33 mV (до ПХТ), после 1 курса ПХТ – 4,56 ± 1,52 mV, после по-следнего курса ПХТ – 4,44 ± 1,11 mV, через 6 мес после последнего курса ПХТ – 4,21 ± 1,08 mV. По сравнению с данными до лечения суммарный вольтаж комплекса QRS существенно снизился у 2 (5,3%) пациентов после 1 курса ПХТ,

335

у 7 (18,4%) пациентов после последнего курса ПХТ и у 8 (21,1%) пациентов че-рез 6 мес после последнего курса ПХТ.

Нарушения реполяризации, возникшие de novo через 6 месяцев после ПХТ были выявлены у 14 пациентов (36,8%).

На Эхо-КГ была выявлена систолическая дисфункция левого желудочка у 1 (2,6%) пациентов после 1 курса ПХТ, у 5 (13,2%) пациентов после последнего курса ПХТ и у 8 (25,0%) пациентов через 6 мес после последнего курса ПХТ.

Нарушения диастолической функции левого желудочка на Эхо-КГ были зафиксированы у 6 пациентов (15,8%) после 1 курса ПХТ, у 8 пациентов (21,1%) после последнего курса ПХТ и 15 (39,5%) пациентов через 6 мес после последнего курса ПХТ.

Была выявлена тесная корреляция между суммарным вольтажом ком-плекса QRS в отведениях от конечностей и дисфункцией левого желудочка по данным Эхо-КГ (r = 0,672, p < 0,05 для систолической дисфункции левого же-лудочка; r = 0,587, p < 0,05 для диастолической дисфункции левого желудочка).

Корреляции между пролонгированием интервала QTc и дисфункцией ле-вого желудочка также достигли статистической значимости (r = 0,31, p < 0,05 для систолической дисфункции левого желудочка; r = 0,29, p < 0,05 для диасто-лической дисфункции левого желудочка).

Полученные результаты показали, что ПХТ с включением антрациклинов при хронической лимфоцитарной лейкемии вызывает изменения в электриче-ской активности миокарда как во время лечения (острая кардиотоксичность), так и после проведения ПХТ (хроническая токсичность). Удлинение интервала QTc более 450 мс через 6 мес после последнего курса ПХТ является фактором риска развития жизнеугрожающих желудочковых аритмий (torsade de pointes) и внезапной сердечной смерти.

Для этих пациентов необходимым является регулярный мониторинг ин-тервала QTc с регулярным контролем уровня электролитов для выявления ги-покалиемии, гипомагниемии (особенно после рвоты или диареи) с коррекцией выявленных нарушений, рациональным назначением препаратов, удлиняющих интервала QTc (антиаритмики, трициклические антидепрессанты, антипсихо-тики, некоторые антибиотики и противогрибковые средства) [17, 18].

В когорте исследуемых пациентов не было выявлено жизненноопасных аритмий после проведения ПХТ даже при удлинении интервала QTc.

В нашем исследовании уменьшение суммарного вольтажа QRS и пролон-гирование интервала QTc коррелировало с систолической и диастолической дисфункцией левого желудочка.

Необходимым является проведение дальнейших исследований с включе-нием большего количества пациентов для решения вопроса о возможности применения ЭКГ для скрининга дисфункции левого желудочка после проведе-ния ПХТ с включением антрациклинов.

Литература 1. Jones R.L., Swanton C., Ewer M.S. Anthracycline cardiotoxicity // Expert Opin.

Drug Saf. 2006; 5: 791–809.

336

2. Ganz W.I., Sridhar K.S., Ganz S.S. Review of tests for monitoring doxorubicin-induced cardiomyopathy // Oncology 1996; 53: 461–70.

3. Meinardi M.T., van der Graaf W.T., van Veldhuisen D.J. Detection of anthracy-cline-induced cardiotoxicity // Cancer Treat. Rev. 1999; 25: 237–47.

4. Pudil R., Horacek J.M., Strasova A. Monitoring of the very early changes of left ventricular diastolic function in patients with acute leukemia treated with anthracyclines // Exp. Oncol. 2008; 30: 160–2.

5. Jakl M., Horacek J.M., Jebavy L. Continuous 24-h monitoring of electrocardio-gram during anthracyclinebased therapy in acute leukemia // Leuk. Res. 2009; doi:10.1016.

6. Kilickap S., Barista I., Akgul E. Early and late arrhythmogenic effects of doxoru-bicin // South Med. J. 2007; 100: 262–5.

7. Minow R.A., Benjamin R.S., Lee E.T. QRS voltage change with adriamycin ad-ministration // Cancer Treat. Rep. 1978; 62: 931–4.

8. M. Zukowski. Association of the A1936G (rs203462) of A-kinase anchoring pro-tein 10 polymorphisms with QT interval prolongation during kidney transplantation // Transplant Proc. 2009, 41(8). P. 3036–3038.

9. Course and prognostic implications of QT interval and QT interval variability af-ter primary coronary angioplasty in acute myocardial infarction / Bonnemeier [et al.] // J Am Coll Cardiol. 2001, 37. P. 44–50.

10. Inter-rater reliability of manual QT measurement and prediction of abnormal QT,HR pairs / G. K. Isbister [et al.] // Clin Toxicol (Phila). 2009, 47(9). P. 884–888.

11. Larsen R.L., Jakacki R.I., Vetter V.L., et al. Electrocardiographic changes and ar-rhythmias after cancer therapy in children and young adults // Am. J. Cardiol. 1992; 70: 73–7.

12. Schwartz C.L., Hobbie W.L., Truesdell S. Corrected QT interval prolongation in anthracycline-treated survivors of childhood cancer // J. Clin. Oncol. 1993; 11: 1906–10.

13. Sarubbi B., Orditura M., Ducceschi V. Ventricular repolarization indexes follow-ing anthracycline treatment //. Heart Vessels 1997; 12: 262–6.

14. Ferrari S., Figus E., Cagnano R. The role of corrected QT interval in the cardio-logic follow-up of young patients treated with adriamycin // J. Chemother. 1996; 8: 232–6.

15. Bazett H.C. An analysis of the time relations of electrocardiograms // Heart 1920; 7: 353–70.

16. Common Terminology Criteria for Adverse Events v3.0 (CTCAE), available at http://ctep.cancer.gov/protocoldevelopment/electronic_applications/docs/ctcaev3.pdf (Janu-ary 2009).

17. Wolbrette D.L. Drugs that cause torsade de pointes and increase the risk of sud-den cardiac death // Curr. Cardiol. Rep. 2004; 6: 379–84.

18. Liu B.A., Juurlink D.N. Drugs and the QT interval —caveat doctor // N. Engl. J. Med. 2004; 351: 1053–6.

337

АНТИАРИТМИЧЕСКАЯ АКТИВНОСТЬ 8-ЗАМЕЩЕННЫХ 1-МЕТИЛ-7- β- ГИДРОКСИ-γ-(2’- МЕТИЛФЕНИЛОКСИ)

ПРОПИЛКСАНТИНА Самура И.Б., Григорьева Л.В.

Запорожский государственный медицинский университет, г. Запорожье Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина, г. Харьков

Сердечно-сосудистые заболевания уже многие годы остаются одними

из наиболее распространенных не только в Украине, но и в мире [1]. Клиниче-ские формы аритмий в структуре сердечно-сосудистых заболеваний по распро-страненности уступают только ишемической болезни сердца. К нарушениям сердечного ритма и проводимости относят изменения нормальной частоты, ре-гулярности и источника возбуждения сердца, расстройства проведения импуль-са, нарушение связи между активацией предсердий и желудочков. Сердечная аритмия является следствием нарушения биоэлектрических процессов в мио-карде на уровне клеточных мембран, конечного результата воздействия много-численных этиологических факторов, среди которых наиболее важными явля-ются изменения в нейрогенной и эндокринной регуляции сердечного ритма, влияющие на электрические процессы в миокарде, врожденные или приобре-тенные дефекты, характеризующиеся изменением электрической активности кардиомиоцитов и разрушением клеток проводящей системы сердца и миокар-да. Профилактика нарушений сердечного ритма остается одним из важнейших аспектов превентивной кардиологии [1,2].

На путях поиска новых эффективных препаратов с антиаритмической активностью, не обладающих отрицательными побочными эффектами, пред-ставляют интерес соединения, не относящиеся к группе классических анти-аритмиков, в частности, производные пурина. Наиболее перспективными анти-аритмическими средствами (ААС) в настоящее время считаются фармакологи-ческие агенты метаболической природы, способные влиять на обмен ионов кальция, калия и натрия, то есть регулировать процессы реполяризации и депо-ляризации в кардиомиоците. Перспективной группой для создания ААС явля-ются производные метилксантина, оказывающие позитивное влияние на биоэ-электрические процессы и сократительную функцию миокарда [4-9].

Материалы и методы. Антиаритмическую активность изучали в опы-тах на наркотизированных этаминал-натрием (30 мг/кг, внутри-брюшинно) крысах-самцах линии Вистар массой 180-220 г. Аритмии моделировали внут-ривенным введением кальция хлорида (250 мг/кг), адреналина гидрохлорида (220 мкг/кг) и аконитина (40 мкг/кг) [1]. Контрольные животные получали пла-цебо (физиологический раствор).

В каждой экспериментальной группе было 7 подопытных животных. Ис-следуемые соединения или плацебо вводили за 15 минут до моделирования аритмии или на фоне развившейся аритмии [3]. ЭКГ регистрировали во II стан-дартном отведении на аппарате ЭЭГП4-02.

Цель исследования: изучение возможностей коррекции эксперименталь-ных аритмий, вызванных различными химическими веществами, с помощью

338

8-замещенных 1-метил-7-β-гидрокси-γ-(2’-метилфенилокси) пропилксантина (соед. 1-5), синтезированных профессором Н.И. Романенко на кафедре меди-цинской химии ЗГМУ. Эти соединения вводили внутрибрюшинно (профилак-тическое действие) или внутривенно (купирующее действие) в дозе 0,05 ЛД50. Острую токсичность ЛД50 исследуемых веществ вычисляли по методу Литч-филда и Уилкоксона с использованием критерия χ2. В соответствии с классифи-кацией К.К.Сидорова все исследуемые вещества относятся к малотоксичным веществам [1].

Оценивали влияние исследуемых веществ на ЧСС, показатели ЭКГ, час-тоту возникновния экстрасистолии (ЭС), желудочковой тахикардии (ЖТ) и фибрилляции желудочков (ФЖ).

Результаты и обсуждение. После введения кальция хлорида в скринин-говой модели у 100% животных контрольной группы через 3,40±0,32 мин раз-вивались фатальные желудочковые аритмии: политопная желудочковая ЭС (85,7%), ЖТ (28,6%), фибрилляция желудочков (71,4%) и продолжались до 5 мин. На модели хлоридкальциевых аритмий выявлена антифибрилляторная активность у всех изучаемых веществ в сравнении с прокаинамидом. Профи-лактическое введение соединений 1–5 удлиняло латентный период наступления аритмий в 1,2–2 раза.

Среди изученных 8-замещенных 1-метил-7-β-гидрокси-γ-(2’-метил-фенилокси) пропилксантина (соед. 1-5) наиболее выраженное антиаритмиче-ское действие оказывал 1-метил-7-β-гидрокси-γ-(2’-метил-фенилокси) пропил-8-глицинксантин (соед. 5), который в дозе 9,2 мг/кг полностью предупреждал наступление хлоридкальциевых аритмий (в 83,3% случаев) или удлинял ла-тентный период (в 1,6–2,5 раза) и укорачивал продолжительность аритмий (в 1,7–2,7 раза) по сравнению с контролем в случае их возникновения, что защи-щало животных от токсического действия аритмогенных средств (табл. 1).

Таблица 1 Антифибрилляторная активность 8-замещенных 7- β- гидрокси- γ-(2’- метилфенилокси) пропилксантина на модели СаCl2 аритмий

Аритмии Соединение №№

Доза, мг/кг

Латентный период, мин

Длительность аритмий, мин всего ФЖ

Контроль – 3,40 ± 0,32 4,33 ± 1,2 6 6 Прокаинамид 20,0 6,24 ± 1,5* 3,32 ± 0,4* 2* 0* 1 9,2 5,42 ± 1,6* 3,27 ± 0,5* 3* 2* 2 6,9 4,12 ± 0,4 3,45 ± 0,3 4 2* 3 13,0 4,27 ± 1,4 3,64 ± 0,8 5 2* 4 7,3 4,38 ± 1,2 4,0 ± 0,5 4 3* 5 6,9 6,83 ± 1,5* 2,11 ± 0,5* 1* 0*

Примечание: * – различия достоверны при p < 0.05 Замена в 8-м положении молекулы 1-метил-7-β-гидрокси-γ-(2’-метилфе-

нилокси) пропилксантина аминоуксусной кислоты (соед. 5) на фурфурилами-

339

новый радикал (соед. 1) приводило к снижению антиаритмической активности. Соединение 5 выявило антифибрилляторный эффект, предупреждая и купируя возникшие фибрилляцию желудочков и другие злокачественные аритмии в 100% случаев, тогда как препарат сравнения прокаинамид – в 66,7% случаев.

Таблица 2

Антифибрилляторная активность 8-замещенных 7- β- гидрокси- γ-(2’- метилфенилокси) пропилксантина на модели адреналовых аритмий

Аритмии Соединение

№№ Доза, мг/кг

Латентный период, мин

Длительность аритмий, мин всего ФЖ

Контроль – 3,28 ± 0,3 4,32 ± 1,2 6 6 Прокаинамид 20,0 6,12 ± 1,4* 3,34 ± 0,4* 2* 0* 1 9,2 5,62 ± 1,6* 3,25 ± 0,5* 3* 2* 2 6,9 4,12 ± 0,4 3,44 ± 0,3 4 2* 3 13,0 4,27 ± 1,4 3,62 ± 0,8 5 2* 4 7,3 3,22 ± 1,2 4,0 ± 0,5* 4 3* 5 6,9 6,25 ± 1,4* 2,64 ± 0,8* 1* 0*

Примечание: * – различия достоверны при p < 0.05

Таблица 2 Антифибрилляторная активность 8-замещенных 7- β- гидрокси-

γ-(2’- метилфенилокси) пропилксантина на модели аконитиновых аритмий

Аритмии Соединение №№

Доза, мг/кг

Латентный период, мин

Длительность аритмий, мин всего ФЖ

Контроль – 2,26 ± 0,3 6,31 ± 1,2 6 6 Прокаинамид 20,0 5,12* 4,39 ± 1,2 * 1* 0* 1 9,2 5,45 ± 1,6* 4,67 ± 0,8* 2* 1* 2 6,9 3,12 ± 0,4 4,85 ± 0,6 5 2* 3 13,0 3,56 ± 1,2 4,34 ± 0,4 4 2* 4 7,3 2,88 ± 1,2 4,75 ± 0,5* 4 3* 5 6,9 5,65 ± 1,4* 1,67 ± 0,8* 1* 0*

Примечание: * – различия достоверны при p < 0.05

На моделях адреналиновых и аконитиновых аритмий соед. 5 также пре-дупреждало наступление аритмий (в 83,3% случаев в обоих случаях), удлинял латентный период (в 1,9–2,5 раза) и укорачивал продолжительность аритмий (в 1,6–3,8 раза) по сравнению с контролем в случае их возникновения, что защи-щало животных от токсического действия аритмогенных средств (табл. 2 и 3).

Антиаритмогенное действие изучаемых соединений сопровождалось уве-личением продолжительности жизни и выживаемости экспериментальных жи-вотных. В группах животных, получавших соединения 1 и 5, все животные вы-жили; соединения 2–4 и прокаинамид – выживаемость составила 50,1–66,7%.

340

Соединение 5 купировало развившуюся аконитиновую аритмию в 100% случаев через 1,67 ± 0,8 мин с момента введения. Прокаинамид в дозе 20 мг/кг купировал аритмии в 80% случаев.

Наиболее вероятным механизмом антиаритмической и антифибриллятор-ной активности изучаемых соединений необходимо признать ингибирование Na+/ Са2+ трансмиссии и блокаду быстрых натриевых каналов сарколеммы кар-диомиоцитов. Высокая антиаритмическая активность на модели хлоридкаль-циевых аритмий предполагает наличие мембраностабилизирующего действия и возможность влияния на трансмембранный перенос ионов кальция в кардио-миоцитах. Наличие специфической активности на модели аконитиновых арит-мий свидетельствует о повышении электрической стабильности кардиомиоци-тов и инактивации быстрых натриевых каналов.

Выводы: 1. Среди изученных соединений наибольшую кардиопротекторное и ан-

тиаритмическое действие проявил 1-метил-7-β-гидрокси-γ-(2’-метилфенил-окси)пропил-8-глицинксантин, который повышал электрическую стабильность миокарда и оказывал мембраностабилизирующее действие на моделях хлорид-кальциевых, адреналиновых и аконитиновых аритмий.

2. Наиболее вероятным механизмом кардиопротекторного и антиаритми-ческого действия изучаемых соединений является ингибирование Na+/ Са2+ трансмиссии и блокада быстрых Na+ каналов сарколеммы кардиомиоцитов.

3. Синтезированные 8-замещенных 1-метил-7-β-гидрокси-γ-(2’-метилфе-нилокси) пропилксантина, повышающие электрическую стабильность миокар-да, являются перспективной группой для поиска новых фармакологических препаратов, обладающих кардиопротекторным и антиаритмическим действием.

Литература: 1. Актуальные аспекты сердечно-сосудистого риска в городской популяции

Украины / Митченко Е.И., Мамедов М.Н., Колесник Т.В., Деев А.Д. // Межд. журн. сердца и сосуд. забол. – 2014. – Т.2, №2. – С. 16-24.

2. Современные предикторы жизнеугрожающих аритмий / Громова О.И., Александрова С.А., Макаренко В.Н., Голухова Е.З. // Креатив. Кардиология. – 2012. – №2. – С. 30-46.

3. Експериментальне вивчення антиаритмічних та антифібриляторних лікар-ських засобів // Доклінічні дослідження лікарських засобів: методичні рекомендації / Н.О. Горчакова, І.С. Чекман, І.А. Зупанець та ін.; За ред. О.В.Стефанова. – К.: Аві-ценна, 2001. – С.210-222.

4. Экспериментальное исследование антиаритмической активности в ряду 3-метил-7-β-гидрокси-γ-фенокси-пропил-8-R-ксантина / И.Б. Самура, В.К. Лепахин, Н.И.Романенко и др..// Запорож. мед. журн.- 2006.-№1.-С.129-132.

5. Sadaka F., Naydenov S.K., Ponzillo J.J Theophylline for bradycardia secondary to cervical spinal cord injury // Neurocrit Care. – 2010. – V. 13, № 3. – P.389-392.

6. Sakamoto T., Sadanaga T., Okazaki T. Sequential use of aminophylline and theo-phylline for the treatment of atropine-resistant bradycardia after spinal cord injury: a case report. // J. Cardiol. – 2007. – V. 49, № 2. – P. 91-96.

341

7. Sanaei-Zadeh H. Can theophylline be an alternative antidote for amitriptyline toxicity? // Drug Chem.Toxicol. 2013. – V. 36, №1. – P.133.

8. Schulz-Stübner Sebastian The use of small-dose theophylline for the treatment of bradycardia in patients with spinal injury // Anesth. Analg. –2005. –V. 101, № 6. – P.1806-1811.

9. Whitman C.B., Schroeder W.S., Ploch P.J., Raghavendran K. Efficacy of amino-phylline for the treatment of recurrent symptomatic bradycaria after spinal cord injury // Pharmacotherapy. – 2008. – V. 28, № 1. – P.131-135.

342

НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ВИКЛАДАННЯ ПОБІЧНOЇ ДІЇ ЛІКІВ ІНОЗЕМНИМ СТУДЕНТАМ

Самура І. Б., Григор’єва Л. В., Бєленічев І. Ф.

Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, м. Харків Одним із пріоритетних напрямів, що стоять перед викладачами вищих

навчальних медичних закладів, є формування у майбутніх лікарів знань щодо основ раціонального використання лікарських засобів (ЛЗ) та дотримання захо-дів щодо їх безпеки [1,4]. Побічна дія ЛЗ та лікарська хвороба продовжують за-лишатись найактуальнішими медичними і соціальними проблемами [5, 6]. По-бічна дія ЛЗ може бути зумовлена передозуванням, прискореним насиченням організму, введенням середніх і навіть мінімальних доз високотоксичних пре-паратів, підвищеною чутливістю, недостатньою функцією органів виділення або порушенням процесів знешкоджування їх в організмі (при печінковій або нирковій недостатності). Частота побічної дії ЛЗ сягає 20% при амбулаторному лікуванні, до 5% хворих потребують госпіталізації для лікування її наслідків. Найчастіше в Україні реєструють побічну дію при застосуванні антибактеріа-льних препаратів, кровозамінників, протизапальних, знеболювальних препара-тів, препаратів кардіологічного профілю, анестетиків, вітамінів, протипухлин-них засобів [2,3,7].

Метою роботи було визначення сучасної термінології, класифікацій побі-чних реакцій (ПР), шляхів діагностики, запобігання побічним явищам і неспри-ятливим наслідкам нераціонального лікування, розширення обізнаності інозем-них студентів з профілактики та лікування ПР основних груп ЛЗ.

Основна частина. Навчальна дисципліна «Побічна дія ліків» у вищих медичних навчальних закладах вивчається на III курсі, оскільки для її опану-вання необхідні знання більшості дисциплін природничо-наукового та профе-сійного циклів, що набуті на попередніх курсах навчання. Цей елективний курс є невід’ємною складовою теоретичної дисципліни фармакології.

Відповідно до визначення ВООЗ, до побічних дій ЛЗ відносять будь-яку реакцію на препарат, шкідливу і небажану для організму, що виникає при його призначенні для лікування, діагностики та профілактики захворювань. Світова етична практика вимагає врахування ПР ліків протягом усього періоду перебу-вання їх і обігу, причому ПР вважається будь-яка, спостережувана під час при-йому препарату (зовні, можливо, зовсім не пов’язана з фармакологічними влас-тивостями).

На кафедрі фармакології та медичної рецептури Запорізького державного медичного університету розроблено повне навчально-методичне забезпечення елективного курсу «Побічна дія ліків» для студентів III курсу медичних факу-льтетів. Згідно з робочою програмою, курс структурований на один модуль, який містить 12 навчальних тем. На лекціях та семінарських заняттях з електи-вного курсу висвітлюються сучасні поняття «побічна дія ліків», «побічна реак-ція», «ускладнення фармакотерапії», класифікації та типи і групи ПР; основні аспекти раціональної фармакотерапії та лікування ускладнень важливих груп ЛЗ.

343

Мета вивчення елективного курсу «Побічна дія ліків» включає визначен-ня класифікації побічної дії ЛЗ, та їх профілактики при призначенні ліків. На практичних заняттях для студентів ставиться завдання виробити у них вміння:

– обґрунтувати категорію побічного ефекту ЛЗ; – визначати категорію, вид і різновид побічних ефектів ЛЗ, а також тяж-

кість їх клінічного перебігу; – передбачити залежність побічних ефектів ЛЗ від режиму дозування та

стану функціональних систем організму і виявляти чинники, що впливають на їх якісну і кількісну характеристику;

– використовувати відомі в даний час методи нефармакологічної і фар-макологічної корекції побічних ефектів.

Велику увага приділяється передбачуваності побічних ефектів. Кінцеві цілі вивчення дисципліни полягають у демонстрації: – вміння класифікувати побічні дії ЛЗ; – визначати та аналізувати можливі прояви побічної дії ЛЗ та шляхів та

засобів для їх попередження; – визначати можливість виникнення побічних ефектів ЛЗ у пацієнтів з

різними захворюваннями, аналізувати їх можливий перебіг з метою запобігання негативних проявів побічні дії ЛЗ та їх попередження;

– вміння оцінювати співвідношення користь/ризик при застосування ЛЗ у різних вікових груп хворих.

Для досягнення позитивного ефекту у підготовці лікарів з питань побіч-ної дії ЛЗ здійснюється самостійна робота студентів (СРС) під керівництвом викладача в різних взаємопов’язаних формах та контроль СРС.

Передусім студентам пропонується систематичне опрацювання навчаль-ного матеріалу під час підготовки до практичних та семінарських занять протя-гом семестру. На необхідності цього наголошується вже на першій лекції, а ре-алізація починається з першого заняття в групах. З метою відпрацювання прак-тичних навичок по забезпеченню ефективної медикаментозної терапії і безпеки лікування, на заняттях проводиться поточний контроль знань студентів на під-ставі теоретичних знань, практичних навичок та вмінь.

На цьому ж етапі ми передбачаємо формування системи вмінь, навичок і прийомів самоосвіти. Критеріями сформованості навичок самостійної роботи, з нашої точки зору виступають наступні види діяльності (уміння):

– складати конспект лекцій; – працювати зі спеціальною літературою, довідниками, періодичними ви-

даннями; – розв’язувати ситуаційні задачі, виконувати завдання; – складати таблиці, графіки, ілюстрації; – складати наукові доповіді, реферати, звіти, тези, тощо; – працювати із системними каталогами, добувати інформацію з різних

джерел, використовувати пошукові системи, новітні технологічні досягнення; – виконувати творчі завдання, які передбачають самостійне складання за-

дач, тестових завдань, тощо та їх оформлення;

344

– аналізувати, синтезувати, порівнювати, узагальнювати явища, факти, закономірності, викладені у друкованих джерелах інформації, з метою підгото-вки відповідей на поставлені напередодні запитання.

Розробка методичних вказівок з організації самостійної роботи студентів з побічної дії ліків конкретизує зміст по темах, винесених на самостійне опра-цювання питаннях, та дає можливість розв’язати цілий комплекс організаційно-методичних проблем. План самостійної роботи по темах дозволяє студентам повніше розкрити зміст питань запропонованої теми, логічно конструювати ві-дібраний матеріал, концентрувати увагу на окремих моментах.

Викладачі, що проводять заняття, застосовують різноманітні засоби акту-алізації знань, набутих студентами, активізації розумової і пізнавальної діяль-ності. Серед цих виділяються засоби: постановка проблемних запитань, вирі-шування клінічних ситуаційних завдань та типових задач 1-3 рівнів складності, виписування та трактування рецептів для дітей і дорослих, людей похилого ві-ку. На практичних заняттях значна увага приділяється оволодінню практични-ми навичками виписування рецептів та розв’язуванню задач 2-го рівня, коли студент повинен виписати необхідний препарат, який може бути використаний при певному патологічному стані. При вирішенні задач 3-го рівня складності, в яких вказується наявність супровідної патології чи інші умови, студент повинен вибрати лише препарат однієї групи або зазначити особливі умови його вико-ристання. Виконання всіх цих завдань обговорюється на практичному занятті. При цьому викладач пояснює помилки та всі незрозумілі питання.

Ефективність самостійної роботи забезпечується чіткою організацією та контролем СРС, створенням необхідних умов для СРС (бібліотека, читальний зал, комп’ютерні класи, мережа Інтернет), доцільними формами, методами і за-собами навчання, навчально-методичними матеріалами та об’єктивним контро-лем СРС. Усі завдання самостійної роботи поділені на обов’язкові та вибіркові. До обов’язкових належать завдання, які всі студенти повинні виконати обов’яз-ково під час опанування дисципліни. До вибіркових належать альтернативні за-вдання, серед яких кожен студент може вибрати завдання на власний розсуд так, щоб набрати необхідну кількість балів. При цьому запроваджено викорис-тання різноманітних видів самостійної роботи, що дозволяє суттєво активізува-ти роботу студентів. Запропонована методика передбачає чітке та своєчасне оцінювання по кожній вивченій темі курсу в цілому, що впливає на можливість привчити студентів до регулярного і систематичного опрацювання матеріалу.

Кредитно-модульна система організації навчального процесу базується на певних принципах, одним із яких є інноваційність, що полягає у використанні ефективних педагогічних і інформаційних технологій, що сприяє якісній підго-товці кваліфікованих фахівців. Успішна та якісна професійна підготовка випус-кників вищих медичних навчальних закладів, підвищення рівня засвоєння на-вчального матеріалу, поліпшення розуміння, запам'ятовування й уміння засто-сування на практиці отриманих знань є одним із ключових завдань даного принципу.

Коли йдеться не тільки про сприйняття, але і про запам'ятовування інфо-рмації, то чільне місце належить моторній, тобто руховій пам'яті: краще всього

345

студент запам'ятає матеріал, який побачить, почує і сам щось відтворить – ви-пише рецепти на певні ліки, вкаже в протоколі або в робочому зошиті їх фарма-кологічну групу, механізм дії, клінічне застосування, їх типові побічні реакції тощо.

Задля забезпечення поставлених цілей на другому етапі пропонуємо впро-вадження у навчальний процес системи інтерактивних методів. Ці методи не є новими для освіти України. Проте, активні форми організації навчання (найчас-тіше ділові та імітаційно-рольові ігри, брейн-ринги, метод мозкового штурму) використовуються безсистемно, переважно на підсумкових або відкритих за-няттях. Запропонована організація навчального процесу розрахована на малі групи студентів, коли перед викладачем стоїть задача не лише повідомити сту-дентам якусь суму знань, чомусь навчити, але й викликати певну реакцію, до чогось покликати, в чомусь переконати. Вивчення клініко-фармакологічних ас-пектів ускладнень фармакотерапії дозволяє виявити механізм розвитку ПР та розробити науково обґрунтовані заходи щодо їх попередження.

Проектуючи навчальні цілі, викладач враховує і свої власні можливості, і потенціал аудиторії, і технічне забезпечення. Від заняття до заняття відбуваєть-ся динаміка цільової установки. Викладач мотивує навчальну діяльність студе-нта, спонукає їх до навчання, організує навчальний процес таким чином, щоб він мав максимальний результат. На практичному занятті необхідно обговорю-вати зі студентами складні, невирішені наукові проблеми фармакології, науки, що постійно і динамічно розвивається, її взаємодію з сучасними біомедичними науками, підкреслювати значення вивчення тих чи інших патофізіологічних процесів, та ролі фармакотерапії в цьому процесі. Усі завдання самостійної ро-боти поділені на обов’язкові та вибіркові. До обов’язкових належать завдання, які всі студенти повинні виконати обов’язково під час опанування дисципліни. До вибіркових належать альтернативні завдання, серед яких кожен студент мо-же вибрати завдання на власний розсуд так, щоб набрати необхідну кількість балів. При цьому запроваджено використання різноманітних видів самостійної роботи, що дозволяє суттєво активізувати роботу студентів. Увагу іноземних студентів акцентують на тому, що, згідно з рекомендаціями ВООЗ, раціональна фармакотерапія базується на таких клініко-фармакологічних аспектах, як висо-ка ефективність призначених ЛЗ, безпечність, економічна доступність фарма-котерапії і попередження небажаних ПР.

Викладачі кафедри постійно проводять консультативну, в тому числі ін-дивідуальну, роботу протягом всього навчального року, включаючи підсумкові заняття та іспити. Іноземні студенти мають можливість відпрацювати пропу-щені заняття не тільки згідно з графіка прийому, але й кожного робочого дня, своєму викладачу. Досвід показав, що вказані методичні підходи до викладання фармакології в групах іноземних студентів сприяють значному підвищенню рі-вня знань студентів. Студент працює більш ефективно, якщо має чітке уявлення про те, які знання та уміння стануть йому у нагоді під час майбутньої лікарської діяльності, а з якими він може бути тільки ознайомленим.

346

Висновки: 1. Впровадження елективного курсу «Побічна дія ліків» ознайомлює

студентів з найважливішими виявами ПР, сучасним станом проблеми лікар-ської хвороби та новими технологіями їх діагностики, лікування, профілактики і реабілітації, сприяє поглибленому засвоєнню теоретичної бази з фармакології та формуванню сучасного мислення для проведення раціональної фармакоте-рапії.

2. Упевнені, що доклавши зусиль ми зможемо і надалі сприяти досягнен-ню найкращої кваліфікації майбутнього лікаря, високоосвіченого фахівця в га-лузі охорони здоров’я.

Література: 1. Матвєєва О.В. Побічні реакції на лікарські засоби як одна з ліко-пов’язаних

помилок та їх зв’язок із медичною помилкою (повідомлення І) /О.В. Матвєєва, А.Б. Зіменковський, В.П. Яйченя // Раціональна фармакотерапія.–2012.–№4.–С.5-9.

2. Солошенко Э.Н. Лекарственная болезнь в проблеме побочного действия ле-карственных средств: современное состояние. Дискуссионные вопросы диагностики и лечения // Междунар. мед. журн. – 2012.–№3. – C. 80-88.

3. Фармацевтична енциклопедія / Голова ред. ради та автор передмови В.П.Черних. – К.: «Моріон «.- 2010. – 1632 с.

4. Dipiro J. Pharmacotherapy: A Pathophysiologic Approach: Textbook /J.Dipiro, R.L.Talbert, 8/e: McGraw Hill Professional, 2011 –2700 p.

5. Goodman and Gilman‘s The Pharmacological Basis of Therapeutics / edited by L.I.Brunton, J.S.Lazo, K.L.Parker, 11/e: New York McGraw Hill, 2006.–1984 p.

6. Meyler's Side Effects of Analgesics and Anti-inflammatory Drugs / edited by Aronson J.K., 15/e: Elsevier. – 2009.- 570 p.

7. Workbook on elective course ‘Side Effects of Drugs’/ Belenichev I.F., Samura I.B., Buhtiarova N.V. et al. – Zaporizhzhia, 2015 – 34 p.

347

ДЕЙСТВИЕ СУБТОКСИЧЕСКИХ ДОЗ МНОГОКОМПОНЕНТНЫХ ОРГАНИЧЕСКИХ СМЕСЕЙ НА ОСНОВЕ ГЛИКОЛЕЙ НА

РЕЦЕПТОРНЫЙ АППАРАТ КЛЕТОЧНОЙ МЕМБРАНЫ БЕЛЫХ КРЫС Сиренко Е.В., Кучеренко Э.А.

Харьковская медицинская академия последипломного образования, кафедра клинической лабораторной диагностики. Украина.

Широкое применение в быту и народном хозяйстве многокомпонентных

органических смесей, синтезированных на основе гликолей (МКОС), обуслов-ливает важность исследования их влияния на метаболические процессы, лежа-щие в основе адаптационных механизмов гомеостаза. Исходя из того, что объ-ектом первичного воздействия токсических веществ является цитоплазматиче-ская клеточная мембрана и ее рецепторный аппарат, исследование межклеточ-ных кооперативных взаимодействий и состояния интегративных систем гомео-стаза, которые играют ключевую роль в патогенезе нарушений метаболизма, является актуальным в профилактической медицине [1,2]. Сложные приспосо-бительные реакции гомеостаза на воздействие ксенобиотиков сопровождаются напряжением регуляторных систем, целью которого является сохранение дина-мического равновесия внутренней среды организма.

Масштабы использования различных наименований МКОС на основе гликолей, а также наличие у них мембранотропных свойств обусловили акту-альность исследования состояния системы вторичных мессенджеров, нейроме-диаторов и параметров рецепторного связывания у экспериментальных живот-ных при воздействии субтоксических доз данных веществ. Результаты исследо-ваний, проведенных в эксперименте на животных (для предварительной оценки патогенетических метаболических нарушений), в дальнейшем могут быть экст-раполированы на людей [3,5]. Ю.И. Рахманин подчеркивает важность выделе-ния небольшого числа лабораторных показателей в качестве мониторинговых для обследования больших контингентов населения [7].

Исследование состояния регуляторных систем организма при воздейст-вии субтоксических доз органических смесей важно для определения характера внутриклеточных структурно-функциональных нарушений, так как состояние рецепторного аппарата клетки непосредственно связано с эффективностью гор-мональной регуляции адаптивных механизмов гомеостаза. Являясь сенсорами эндокринной системы, рецепторы способны связываться с химическими соеди-нениями, обладающими конкурентными свойствами по отношению к гормо-нам, что неизбежно влияет на состояние внутриклеточного метаболизма [4]. В то же время, обмен веществ контролируется эндокринной системой по принци-пу обратной связи, и нарушение гормональной регуляции, вызванное измене-нием параметров рецепторного связывания, будет сопровождаться искажением адаптационных метаболических процессов [6]. Химический стресс приводит к мобилизации функций различных клеточных субпопуляций и структур, выра-женность которых определяется плотностью рецепторов на их поверхности и степенью их аффинности. В то же время, усиление стимуляции клеточной функциональной активности приводит к адаптивным перестройкам метаболиз-

348

ма, которые являются предохранительным механизмом в условиях гиперстиму-ляции и позволяют клетке вернуться в состояние физиологического покоя по мере реализации ее функции, что может быть достигнуто путем уменьшения числа рецепторов [4]. Защитно-приспособительные реакции организма на из-меняющиеся условия среды во многом зависят от гипоталамо-гипофизарно-адреналовой регуляторной системы, являющейся центральным звеном нейро-эндокринной регуляции, и рецепторного связывания [6]. Оптимальное функ-ционирование этой системы определяет как реализацию метаболической актив-ности клеток в ответ на стресс, так и сохранение гомеостатической стабильно-сти при нагрузке на рецепторный аппарат клеточной мембраны в условиях по-стоянно возрастающей антропогенной нагрузки.

Целью работы было определение параметров рецепторного связывания и системы медиаторной регуляции внутриклеточного метаболизма у белых крыс, подвергавшихся воздействию субтоксических доз МКОС в условиях по-дострого эксперимента.

Методы и материалы. Использовали 74 крысы популяции Вистар (сам-цы, самки) массой 180±10г, которым в течение 30 суток ежедневно внутриже-лудочно вводили 0,184 г/кг охлаждающей жидкости (ОЖ-40) и 0,117 г/кг гид-равлической жидкости (ГдЖ), что составляло 1/100 ДЛ50 данных органических смесей, синтезированных на основе гликоля. По окончании эксперимента жи-вотных умерщвляли методом цервикальной дислокации под легким эфирным наркозом. Исследования выполнены с соблюдением этических требований к экспериментам на позвоночных животных [8]. Параметры рецепторного связы-вания меченых агонистов и антагонистов С1, С2 – серотониновых; α1, α2, β1-ад-рено-, Д2-дофаминовых и количество глюкокортикоидных второго типа рецеп-торов изучали в головном мозге и печени животных. Параметры связывания (равновесную константу диссоциации Кd и максимальное число мест связыва-ния Вmax) лигандов моноаминергических рецепторов определяли методом рав-новесного связывания селективных лигандов с гомогенатом (для адрено- и до-фаминовых рецепторов) и с фракцией грубых мембран фронтальной коры, ствола, мозжечка – для серотониновых. Радиолигандный анализ параметров связывания антагониста α1 – адренорецепторов определяли по методу D.U’Pri-chard et al. [10], использовали наборы фирмы «Amersham International pl» (Ве-ликобритания), β-адренорецепторов – методом D.B.Bylund, S.H.Snyder [11], параметры связывания селективных лигандов серотониновых рецепторов – по методу S.J.Peroutka, S.H.Snyder [12]. Величину специфического связывания оп-ределяли по разнице между общим и специфическим связыванием, полученные результаты анализировали в координатах Скэтчарда. Полученный фактический материал обработан статистически с использованием критерия Стьюдента-Фишера.

Результаты и их обсуждение. Исследуемые органические смеси во всех случаях изменяли параметры рецепторного связывания (табл.).

349

Таблица Параметры рецепторного связывания и внутриклеточного медиаторного каскада при действии 1/100 ДЛ50 МКОС

Обьект исследования, ткани

Параметры ГдЖ ОЖ-40 Контроль

Кd 49,18±2,03 t=23 p<0,001

16,13±0,9 t=15 p<0,001

2,80 ± 0,07

α 1

Вmax 1,10±0,001 t=16 p<0,001

1,73±0,01 t=35 p<0,001

0,61±0,03

Кd 23,15±0,08 t=202 p<0,001

17,23±0,18 t=81 p<0,001

1,60±0,07

Адренорецепторы (Кd – нмоль, Вmax – фмоль/мг белка), головной мозг

β1

Вmax 2,59±0,06 t=35 p<0,001

0,14±0,01 t=2,2 p<0,05

0,21±0,03

Кd 75,9±0,3 t=202 p<0,001

24,2±0,3 t=63 p<0,001

7,11±0,08 α 1

Вmax 1,08±0,001 t=24 p<0,001

0,62±0,01 t=3 p<0,05

0,59±0,001

Кd 3,52±0,09 t=5,6 p<0,001

1,29±0,03 t=48 p<0,001

4,10±0,05

Адренорецепторы (Кd – нмоль, Вmax – фмоль/мг белка), печень

β1

Вmax 0,67±0,001 t=94 p<0,001

0,04±0,001 t=29 p<0,001

0,19±0,005

Кd 2,68±0,01 t=38 p<0,001

4,0±0,03 t=22 p<0,001

6,12±0,09 Адренорецепторы (Кd – нмоль, Вmax – фмоль/мг белка), продолговатый мозг

α 2,

Вmax 0,076±0,0003 t=190 p<0,001

0,085±0,001 t=170 p<0,001

0,47±0,002

Кd 0,27±0,002 t=11 p<0,001

0,19±0,01 t=8,8 p<0,001

0,38±0,01 Дофаминовые рецепторы (Кd – нмоль, Вmax – фмоль/мг белка), кора го-ловного мозга

Д2

Вmax 66,89±1,09 t=8 p<0,001

67,12±1,18 t=7,7 p<0,001

85,14±2,01

Кd 1,56±0,03 t=3,3 p<0,01

1,26±0,04 t=1,1 p > 0,05

1,34±0,06

Серотониновые рецепто-ры (Кd – нмоль, Вmax – фмоль/мг белка), кора головного мозга

С1

Вmax 341±2 t=7,1 p<0,001

373±3 t=11 p<0,001

287±7

350

Обьект исследования, ткани

Параметры ГдЖ ОЖ-40 Контроль

Кd 0,08±0,006 t=6 p<0,001

0,23±0,01 t=5,7 p<0,001

0,15±0,01 С2

Вmax 18,6±0,4 t=18 p<0,001

24,0±0,3 t=9,8 p<0,001

29,1±0,4

Печень 1217±55 t=14 p<0,001

768±12 t=17 p<0,001

445±14

Мозжечок 624±38 t=2,6 p<0,05

1067±43 t=9,9 p<0,001

481±41

Ствол голов-ного мозга

2979±78 t=21 p<0,001

2798±53 t=23 p<0,001

897±63

Глюкокортикоидные ре-цепторы второго типа (фмоль/мг белка).

Кора головно-го мозга

1495±52 t=11 p<0,001

1298±35 t=10 p<0,001

572±64

Изучение состояния α1-адренорецепторов головного мозга крыс показало, что влияние субтоксических доз МКОС приводило к увеличению константы диссоциации после введения ОЖ-40 в среднем в 5,5 раза (р<0,001), а действие ГдЖ – в среднем в 17,5 раза (р<0,001), сравнительно с данными контрольной группы. Число мест рецепторного связывания (Вmax) увеличивалось во всех случаях в среднем в 2,5 раза. Аналогичные изменения отмечали и при исследо-вании β1-адренорецепторов головного мозга крыс – действие веществ приводи-ло к повышению показателей в 9,7 раза (р<0,001) и в 18,1 раза (р<0,001) соот-ветственно. В то же время, увеличение числа мест рецепторного связывания наблюдали только при действии ГдЖ – в 12,3 раза (р<0,001), сравнительно с контролем.

Исследование состояния α1 – адренорецепторов в ткани печени крыс ус-тановило повышение значений Кd при действии ГдЖ – в 10,7 раза (р<0,001) и в 3,4 раза (р<0,001) при действии ОЖ-40. В то же время, динамика состояния β1-адренорецепторов в ткани печени проявлялась снижением константы диссо-циации – на 68,5% (р<0,001) при действии ОЖ-40 и на 76% (р<0,001) уменьша-лось число мест рецепторного связывания. Изучение дофаминовых рецепторов коры головного мозга крыс установило уменьшение величины константы дис-социации после введения ОЖ-40 на 50,0% (р<0,001) в сравнении с данными ин-тактной группы. Число мест рецепторного связывания снижалось во всех слу-чаях в среднем на 22,5% (р<0,001). Динамика изменений состояния серотони-новых рецепторов коры головного мозга крыс при действии органических сме-сей была разнонаправленной – отмечали повышение значений Кd для рецепто-ров первого типа при действии ГдЖ на 16,4% (р<0,01) и мест рецепторного свя-зывания при действии ОЖ-40 на 30% (р<0,001), сравнительно с контролем. Действие ГдЖ на серотониновые рецепторы второго типа приводило к умень-

351

шению показателей константы диссоциации на 46,7% (р<0,001) на фоне повы-шения их значений на 53,3% (р<0,001) при введении ОЖ-40. Число мест рецеп-торного связывания снижалось на 36,3% (р<0,001) и 17,6% (р<0,001) соответст-венно.

Исследование состояния глюкокортикоидных рецепторов в тканях орга-нов экспериментальных животных установило однонаправленные изменения, которые проявлялись в увеличени показателя после введения ОЖ-40 в среднем в 1,8 раза и ГдЖ – в 2,7 раза (р<0,001) в сравнении с контролем. В мозжечке ко-личество глюкокортикоидных рецепторов второго типа при действии гидрав-лической жидкости в среднем повышалось в 1,4 раза (р<0,001) и в 2,2 раза (р<0,001) – при действии субтоксических доз ОЖ-40. Изменения параметров радиолигандной связи сопровождалось преимущественно уменьшением коли-чества мест рецепторного связывания. Такая динамика могла быть результатом адаптивной реакции цитоплазматической мембраны на длительную интоксика-цию МКОС, которая приводила к искажению внутриклеточного метаболизма.

Статистически достоверное повышение значений исследуемых показате-лей в ткани печени могло быть обусловлено ключевой ролью этого органа в процесах детоксикации и элиминации химических патогенов. Установленное в эксперименте снижение сопряженности лиганда 3Н-раувольсина к α 2 –адрено-рецепторам, одной из функций которых является ингибиция аденилатциклазы, может свидетельствовать об уменьшении концентрации цАМФ вследствие стимуляции активности клеточного метаболизма субтоксическими дозами ор-ганических смесей.

Такое предположение подтверждается и уменьшением сродства и числа мест связывания дофаминовых Д2 – рецепторов в коре головного мозга крыс, которые имеют свойство снижать активность аденилатциклазы [9]. Влияние 1/100 ДЛ50 МКОС обусловливало разнонаправленные изменения состояния се-ротонинэргических рецепторов – увеличение числа мест связывания, сродства к лиганду С1-рецепторов и уменьшение данных показателей в отношении С2-рецепторов. Количество глюкокортикоидных рецепторов в тканях мозга и печени крыс увеличивалось во всех случаях, что могло быть следствием исто-щения симпато-адреналовой и гипоталамо-гипофизарной систем в процессе адаптации к нагрузке ксенобиотиками.

Выводы 1. Действие веществ приводило к разнонаправленным изменениям срод-

ства к лігандам α 1- и β-адренорецепторов: показатели знижались в ткани голов-ного мезга и увеличивались в гомогенатах печени крыс, число мест рецептор-ного связывания во всех случаях было ниже, чем в контрольной группе.

2. Число мест рецепторного связывания Д 2 – дофаминовых рецепторов и сродства к лиганду С1-рецепторов уменьшалось на фоне увеличения количества глюкокортикоидных рецепторов.

3. Действие органических смесей приводило к увеличению числа мест связывания и сродства к ліганду С1- рецепторов, уменьшению показателей сродства к лиганду С2 – рецепторов и числа мест рецепторного связывания.

352

Литература. 1. Белозерова С.М. Особенности формирования заболеваемости в условиях инду-

стриального труда и новых технологий / С. М. Белозерова // Медицина труда и промыш-ленная экология. – 2011. – №3. – С. 13–19.

2. Громашевская Л.Л. Метаболическая интоксикация в патогенезе и диагностике патологических процессов // Лабораторная диагностика. – 2006. – №1(35). – С. 3-12.

3. Гнатейко О. З. Екогенетичні аспекти патології людини, спричиненої впливом шкідливих факторів зовнішнього середовища / О. З. Гнатейко, Н. С. Лук’яненко // Здоро-вье ребенка. – 2007. – №6(9). – С. 82–87.

4. Жуков В.И., Попова Л.Д. Влияние полиэтиленгликолей на процессы нейрогумо-ральной регуляции // Экспериментальная и клиническая медицина. – №4. – 2004. – С.12-19.

5. Зербино Д. Д. Экологическая патология и экологическая нозология: новое на-правление в медицине / Д. Д. Зербино // Мистецтво лікування. – 2009. – №8. – С. 37–41.

6. Крупко О. О. Активація пресинаптичних монотропних глутаматних рецепторів стимулює вивільнення ГАМК із нервових терміналей гіпокампа і кори головного мозку щурів / О. О. Крупко, А. С. Тарасенко, Н. Г. Гіммельрейх // Укр. біохім. журнал. – 2011. – Т. 83, №2. – С. 45–52.

7. Рахманин Ю. А. Научные основы диагностики донозологических нарушений гомеостаза при хронических химических нагрузках / Ю. А. Рахманин, Н. Н. Литвинов // Гигиена и санитария. – 2004. – №6. – С. 48–50.

8. Руднева Е. Хельсинская декларация этических принципов: версия 2008 г. / Е. Руднева //Український медичний часопис. – 2009. – №1 (69) – І/ІІ. – С. 107 – 112.

9. Biomarkers of manganese intoxication / W. Zheng, S. X. Fu, U. Dydak [et al.] // Neu-rotoxicology. – 2011. – №32 (1). – Р. 1–8.

10. U’Prichard D., Reisine t., Yamamura S. et al Differential super sensitivity of beta-receptor subtypes in rat cortex and cerebellum after central noradrenergic denervation // Life Sci., 1979. – V.26. – P.355-364.

11. Bylund D.B., Snyder S.H. beta-adrenergic receptor binding in membrane prepara-tions from mammalian brain // Mol. Pharmac, 1979. – Vol.12. – P.568-580.

12. Peroutka S.J., Snyder S.N. Myltiple serotonin receptors: differential binding of 3H-5-hydroxytryptamine, 3H-lysergic acid diethylamide and 3H-spiperidol //Mol. Pharmacol, 1979. – Vol.16. – P.687-699.

353

СОВРЕМЕННЫЕ М-ХОЛИНОЛИТИКИ В ФАРМАКОТЕРАПИИ ХОЗЛ Трищук Н.М., Бакуменко М.Г, Качанова О.А.

Национальный фармацевтический университет, г. Харьков Актуальность проблемы. На сегодняшний день задачами терапии хронических обструктивных за-

болеваний легких (ХОЗЛ) являются предупреждение прогрессирования болез-ни, уменьшение выраженности клинических симптомов, достижение лучшей переносимости физической нагрузки и повышение качества жизни больных, предупреждение осложнений и обострений, а также снижение смертности [1].

Глобальная инициатива по хронической обструктивной болезни легких (GOLD 2015) рекомендует использовать длительно действующих бронходила-таторов в качестве поддерживающей терапии первой линии для пациентов с умеренным и тяжелым ХОЗЛ [1]. Клинические исследования пациентов с ХОЗЛ показывают, что долгосрочное применение бронхолитиков имеет поло-жительное влияние на профилактику и контроль симптомов, тяжесть и частоту обострений, качество жизни и трудостпособность [1,2,3].

Одной из ведущих причин развития и нарастания симптомов ХОЗЛ явля-ется повышенная резистентность дыхательных путей вследствие спазма глад-кой мускулатуры, в связи с этим при выборе терапии предпочтение необходимо отдавать бронхолитикам, которые воздействуют на β2- и мускариновые рецеп-торы в дыхательных путях [1]. В настоящее время для поддерживающей тера-пии и контроля симптомов заболевания доступны длительно действующие β2-агонисты (ДДБA) и длительно действующие М-холинолитики (ДДMХ). Первым представителем класса длительно действующих М-холинолитиков яв-ляется тиотропий, одобренный для лечения ХОЗЛ. Многие исследования под-твердили его эффективность и значимую роль в лечении данной патологии [19]. В последнее время в мире были зарегистрированы новые длительно действую-щие М-холинолитики, такие как гликопирония бромид (гликопироний) и акли-диний.

Данный обзор литературы посвящен анализу результатов клинических исследований по изучению роли нового длительно действующего М-холино-литика гликопирония в лечении ХОЗЛ.

Гликопирония бромид. Химическое название гликопирония — 3-(2-циклопентил- 2-гидрокси-2-

фенилацетилокси)-1,1-диметил пирролидиния бромид. Это четвертичное аммо-ниевое соединение со структурой, отличающейся от остальных М-холиноли-тиков [5], низкой оральной биодоступностью и, следовательно, значительно меньшей системной абсорбцией [6]. Гликопироний обладает высокой степенью сродства к рецепторам М1 и М3 [7], а также медленной диссоциацией из них, что позволяет достичь оптимального уровня бронходилатации с продолжитель-ностью действия 24 часа в сутки [8].

Стимуляция парасимпатических волокон воспалительными медиаторами приводит к высвобождению ацетилхолина, который активирует мускариновые рецепторы гладкомышечных клеток воздухоносных путей, вызывая бронхокон-

354

стрикцию и гиперсекрецию слизи, что является обратимым компонентом брон-хиальной обструкции при ХОЗЛ [9]. В настоящий момент у человека иденти-фицировано 5 типов М-холинорецепторов. М1-холинорецепторы отвечают за передачу нервного импульса в парасимпатических ганглиях. М2 — основной подтип холинорецепторов, расположенных в сердце, их активация замедляет сердечный ритм, а блокирование приводит к развитию тахикардии. М3-холинорецепторы расположены в гладкомышечных клетках бронхов, опосредо-ванно вызывая бронхоспазм [9]. Гликопироний селективно блокирует рецепто-ры М3, тем самым предотвращает развитие бронхоспазма. Селективность к M3-рецепторам по отношению к селективности к M2-рецепторам. Гликопироний обладает более высокой степенью селективности к М3-рецепторам, чем к М2-рецепторам в сравнении с тиотропием (7,8 раза vs 2,1 раза для гликопиро-ния и тиотропия соответственно) [10], а также отделяется от рецепторов М2 быстрее, чем от рецепторов М3 в сравнении с тиотропием (10,7 раза vs 4,3 раза) [10]. Предположительно высокая степень селективности гликопирония позво-ляет достичь большей эффективности и улучшить профиль безопасности и пе-реносимости по сравнению с тиотропием [7, 10, 11]. Это было подтверждено целым рядом доклинических исследований, где гликопироний оказывал мини-мальное влияние на работу сердечно-сосудистой системы, а также ассоцииро-вался с меньшей частотой типичных для антихолинергических препаратов не-желательных явлений, таких как гипотония, тахикардия и сухость слизистой ротовой полости [12].

Моделирование с использованием различных кинетических данных про-демонстрировало, что тиотропию требуется в четыре–пять раз больше времени, чем гликопиронию, для связывания и взаимодействия с рецепторами типа М3. Результаты исследований in vitro подтвердили, что разница в скорости взаимо-действия действующих веществ с мускариновыми рецепторами типа М3 непо-средственно влияет на скорость наступления эффекта. Гликопироний от 3 до 4,8 раза быстрее связывается с рецепторами М3, чем тиотропий. Действие гли-копирония начинается через пять минут после ингаляции, начиная с первого дня лечения [10]. Последовательные измерения спирометрических показателей, начиная с 5 минуты и в течение 4 часов после ингаляции, четко продемонстри-ровали разницу в скорости наступления бронхолитического эффекта между группами сравнения: плацебо, тиотропия и гликопирония. Быстрое начало дей-ствия гликопирония через 5 минут после ингаляции препарата, позволит эф-фективно контролировать утренние симптомы, что является дополнительным преимуществом для пациентов с ХОЗЛ [13]. Также быстрое увеличение объема форсированного выдоха за первую секунду (ОФВ1) и облегчение симптомов ХОЗЛ оказывает позитивное влияние на приверженность пациентов к лечению и соблюдению режима дозирования [13,14].

Клиническая эффективность гликопирония бромида. На сегодняшний день эффективность и безопасность ингаляционного

препарата гликопирония была изучена в нескольких исследованиях, объединён-ных в единую программу изучения нового препарата — GLOW (GLycopyrro-nium bromide in chronic Obstructive pulmonary disease air Ways clinical study).

355

Необходимо остановиться на нескольких ключевых исследованиях из этой про-граммы: GLOW 2 и GLOW 3, GLOW 5 и 7.

GLOW 2, GLOW 3, GLOW 5 и GLOW 7 исследования имели схожие кри-терии включения: пациенты старше сорока лет с диагнозом ХОЗЛ и стажем ку-рения 10 пачка-лет. Исходными показателями ОФВ1 после приема бронходила-татора < 80 % и ≥30 % от должных величин и соотношением ОФВ1/ФЖЕЛ (форсированная жизненная емкость легких) < 70 %.

GLOW 2 — 52-недельное, многоцентровое, двойное, слепое, плацебо-контролируемое исследование эффективности, безопасности и переносимости гликопирония в сравнении с тиотропием. 1066 пациента были рандомизирова-ны в три группы сравнения 2:1:1, гликопирония 50 мкг, плацебо и тиотропия 18 мкг (open-label) [15]. Ингаляции гликопирония и плацебо проводились с по-мощью сухопорошкового доставочного устройства с низким сопротивлением воздушному потоку — Бризхайлер. Для ингаляции тиотропия бромида исполь-зовали доставочное устройство — Хендихалер (Boehringer Ingelheim, Ingelheim, Germany). Ингаляции во всех трех группах выполнялись в утренние часы с 8:00 до 11:00 в течение 52 недель. Во время исследования пациенты, которые до момента рандомизации принимали ИКС либо антигистаминные лекарственные средства, могли продолжить свою терапию без изменения дозы препарата [16]. Первичной конечной точкой в данном исследовании было изменение ОФВ1 на 12 неделе лечения. Вторичными конечными точками являлись: изменение сте-пени выраженности одышки ТИО (транзиторный индекс одышки) и оценка ка-чества жизни по респираторному опроснику св. Георгия (РОСГ).

В результате этих исследований оказалось, что гликопироний обладая быстрым началом действия вызывал увеличение показателей ОФВ1 — в сред-нем на 97 мл (P = 0,001). В то время как, в группе тиотропия ОФВ1 в среднем увеличился на 83 мл (P = 0,001; рис. 2). Также гликопироний значительно уменьшил выраженность одышки, что отразилось в улучшении ТИО в сравне-нии с плацебо, и составил (2,13 vs 1,32 балла соответственно, P = 0,002). Влия-ние гликопирония на транзиторный индекс одышки было сопоставимо с тио-тропием. Пациенты в группах гликопирония и тиотропия отметили существен-ное улучшение качества жизни РОСГ в сравнении с группой, получавшей пла-цебо. Улучшение составило 3,32 балла по РОСГ для группы гликопирония (P = 0,001) и 2,84 (P = 0,014) для группы тиотропия по сравнению с плацебо. Также прием гликопирония ассоциировался со снижением риска умеренного и тяже-лого обострения ХОЗЛ на 34 % в сравнении с плацебо (P = 0,001, рис. 3) и со-провождался снижением потребности в препаратах неотложной помощи (саль бутамол) (P = 0,039).

В исследовании GLOW 3 пациенты были рандомизированы в две группы сравнения — гликопирония и плацебо, которые поочередно получали иссле-дуемое действующее вещество и плацебо на протяжении 3 недель. Первичной конечной точкой было влияние ингаляций гликопирония в дозе 50 мкг один раз в сутки на толерантность к физической нагрузке у пациентов с ХОЗЛ после трех недель проводимой терапии. Измерение толерантности к физической на-грузке проводилось посредством велоергометрического теста с максимально

356

переносимой нагрузкой. Измерялась длительность выполнения физической на-грузки спустя один час после ингаляции гликопирония в 1 и 21 день исследова-ния. Не менее важной вторичной конечной точкой было измерение емкости вдоха до и после нагрузки. В исследовании приняли участие 108 пациентов, средний возраст — 60,5 года, уровень переносимой нагрузки составил (70,2 ± 23,1) W [17]. После первой ингаляции гликопирония в 1 день исследования па-циенты смогли на 43,1 секунду дольше выполнять нагрузку, что составило 10 % разницы между группами сравнения.

В конце третьей недели терапии время переносимости физической на-грузки увеличилось до 88,9 секунд, а разница между группами до 21 % (P = 0,001). Также в группе гликопирония у пациентов увеличилась емкость вдоха как до, так и после физической активности (P = 0,05). Основываясь на получен-ных данных клинических исследований III фазы, представленных выше, глико-пироний станет важным дополнением к арсеналу средств, предназначенных для лечения и контроля ХОЗЛ. Во всех клинических исследованиях GLOW, глико-пироний продемонстрировал выраженную, эффективную и устойчивую в тече-ние 24 часов бронходилатацию. Оказывал положительное влияние на емкость вдоха, тем самым уменьшая гиперинфляцию и, как результат, эффективно кон-тролировал основной обременительный симптом ХОЗЛ — одышку. Эффектив-но контролируя и уменьшая выраженность одышки, гликопироний позитивно влиял на качество жизни, улучшал переносимость физической нагрузки и сни-жал риск обострений, что отражалось на повседневной жизни и активности па-циентов с ХОЗЛ. Полученные данные показали благоприятный профиль безо-пасности и переносимости препарата. Частота побочных эффектов в группах сравнения гликопирония и плацебо в среднем составляла 57,5 % и 65,2 % соот-ветственно. Побочные явления, независимо от группы, чаще всего были легкой или умеренной степени тяжести. Основной причиной большей частоты побоч-ных явлений в группе плацебо являлось ухудшение течения ХОЗЛ. Частота та-кого побочного явления, как сухость во рту и нарушение мочеиспускания в группе гликопирония была сопоставима с группой принимавшей плацебо. Так-же стоит отметить, что частота прекращения терапии из-за побочных явлений была выше в группе плацебо. По итогам исследования GLOW 2 и 3 гликопиро-ний в дозе 50 мкг при одной ингаляции в сутки подтвердил свою высокую эф-фективность по влиянию на функцию внешнего дыхания, одышку, качество жизни, обострения и количество дополнительных ингаляций препаратов для купирования симптомов (сальбутамол).

В исследовании GLOW 5, 12-недельное, многоцентровое, двойное, сле-пое, плацебо-контролируемое, в параллельных группах, исследование эффек-тивности, безопасности и переносимости гликопирония в сравнении с тиотро-пием, было рандомизировано 657 пациентов (гликопирония: 327; тиотропия: 330); 96% (630 пациентов) завершили исследование. Гликопироний продемон-стрировал быстрое расширение бронхов после первой дозы в 1-й день приме-нения, со значительно более высоким ОФВ1 на всех временных точках от 0-4 ч после введения дозы по сравнению с тиотропием (р<0,001). ОФВ1 площадь под кривой от 0-4 ч (AUC0-4h) после введения дозы с гликопиронием значительно

357

превосходила тиотропий в 1-й день (р <0,001) и была сопоставима с тиотропи-ем в неделю 12. Гликопироний показал сопоставимые с тиотропием улучшения ТИО, общего показателя РОСГ, и снижение риска обострений. Пациенты, в группе гликопирония также имели значительно более низкое количество сим-птомов ХОБЛ в сравнении с пациентами на тиотропии после 12 недель (р = 0,035). Неблагоприятные события были у сходного количества пациентов, по-лучавших гликопироний (40,4%) и тиотропий (40,6%) [33].

В исследовании GLOW 7, 26-недельное, многоцентровое, двойное, сле-пое, плацебо-контролируемое, в параллельных группах, исследование эффек-тивности, безопасности и переносимости гликопирония в сравнении с плацебо, было рандомизировано 460 пациентов (гликопирония: 306; плацебо: 164, сред-ний возраст 64,7 лет, ОФВ1 после бронходилатора: 50,8%); 92,4% (425 пациен-тов) завершили исследование.

К 12-й неделе гликопироний существенно повлиял на ОФВ1 по сравне-нию с плацебо (P<0.001). В среднем эффект лечения от гликопирония был больше, чем в группе пациентов с плацебо.

Гликопироний показал улучшения ТИО (1,0; Р <0,001), общего показате-ля РОСГ (-4,92; р <0,001), снижение риска умеренных или тяжелых обострений на 28% (P = 0,153) и частоты умеренных или тяжелых обострения на 29% (P = 0,119) по сравнению с плацебо. В целом, частота побочных (гликопирония 43,6%; плацебо 47,4%) и серьезных нежелательных явлений (гликопирония 5,6%; плацебо 9,1%) были похожи [34].

Выводы Новый длительно действующий М-холинолитик гликопироний —в дозе

50 мкг при 1 ингаляции в сутки уже используется в Украине для поддержи-вающей терапии и облегчения симптомов у пациентов с ХОЗЛ. Проведенный анализ литературы показал, что гликопироний с 24-часовой продолжительно-стью действия и быстрым началом бронхолитического эффекта является эф-фективным и безопасным бронхолитиком наравне с уже существующими пре-паратами. Применение данного препарата в реальной практике определит его место в лечении ХОЗЛ. Исходя из результатов проведенных исследований, гли-копироний может быть рекомендован в качестве монотерапии или в комбина-ции с другими препаратами уже со II стадии ХОЗЛ. Предстоит оценить воз-можность замещения гликопиронием (или его сочетанием с индакатеролом или другими ДДБА) фиксированных комбинаций ДДБА и ИГКС. Всё это дает на-дежду на то, что внедрение нового М-холинолитика 24-часового действия в поддерживающую терапию ХОЗЛ групп B−D по GOLD-2015 II–IV повысит ка-чество жизни таких больных и благоприятно скажется на прогнозе течения за-болевания и жизни пациента.

Список использованной литературы 1. Global Initiative for Chronic Obstructive Lung Disease. Global trategy for the Di-

agnosis, Management, and Prevention of Chronic Obstructive Pulmonary Disease. Updated 2015. Available at: http://www.goldcopd.org/uploads/users/files/GOLD_Report_2015_Apr2.pdf

358

2. Viegi G, Pistelli F, Sherrill DL, et al. Definition, epidemiology and natural history of COPD. Eur. Respir. J. 2007;30:993–1013.

3. UK Medicines Information New Drugs Online. Glycopyrrolate; 2012. Available at: http://www.ukmi.nhs.uk/applications/ndo/record_view_open.asp?newDrugID=4793. Accessed April 12, 2013.

4. UK Medicines Information New Drugs Online. Aclidinium bromide;2012. Available at: http://www.ukmi.nhs.uk/applications/ndo/record_view_open.asp?newDrugID=4515. Accessed April 12, 2012.

5. Sechaud R, Renard D, Zhang-Auberson L, et al. Pharmacokinetics of multiple in-haled NVA237 doses in patients with chronic obstructive pulmonary disease (COPD). Int. J. Clin. Pharmacol. Ther. 2012;50(2):118–128.

6. Ali-Melkkila T, Kanto J, Iisalo E. Pharmacokinetics and related pharmacodynam-ics of anticholinergic drugs. Acta Anaesthesiol. Scand. 1993;37(7):633–642.

7. Haddad EB, Patel H, Keeling JE, et al. Pharmacological characterization of the muscarinic receptor antagonist, glycopyrrolate, in human and guinea-pig airways. Br. J. Pharmacol. 1999;127(2):413–420.

8. Tzelepis G, Komanapolli S, Tyler D, et al. Comparison of nebulized glyco pyr-rolate and metaproterenol in chronic obstructive pulmonary disease. Eur. Respir. J. 1996; 9(1):100–103.

9. Barnes PJ. Muscarinic receptor subtypes in airways. Life Sci. 1993;52 (5–6):521–527.

10. Sykes DA, Dowling MR, Leighton-Davies J, et al. The Influence of receptor ki-netics on the onset and duration of action and the therapeutic index of NVA237 and tiotro-pium. J. Pharmacol. Exp. Ther. 2012;343(2):520–528.

11. Charlton S, Sykes D, Dowling M, et al. The slow off-rate from the muscarinic M3 receptor is not sufficient to explain the once-daily duration of action of tiotropium and NVA237. Presented at: American Thoracic Society International Conference. Denver, Colo-rado, USA, 13 May–18 May 2011.

12. Trifilieff A, Cope N, Bohacek B, et al. The inhaled muscarinic receptor antago-nist, glycopyrrolate, has a favorable side effect profile in a brown Norway rat lung function model when compared with tiotropium. Presented at: CHEST. Chicago, Illinois, USA, 20 October–25 October 2007.

13. Kerwin E, Hebert J, Gallagher N, et al. Efficacy and safety of NVA237 versus placebo and tiotropium in patients with COPD: the GLOW2 study. Eur. Respir. J. 2012;40(5):1106–1114.

14. Make BJ. Chronic obstructive pulmonary disease: developing comprehensive management. Respir. Care. 2003;48(12):1225–1234.

15. Kerwin E, Hebert J, Gallagher N, et al. Efficacy and safety of NVA237 versus placebo and tiotropium in patients with COPD: the GLOW2 study. Eur. Respir. J. 2012;40:1106–1114.

16. D’Urzo A, Ferguson GT, van Noord JA, et al. Efficacy and safety of once-daily NVA237 in patients with moderate-to-severe COPD: the GLOW1 trial. Respir. Res. 2011;12:156.

17. D’Urzo A. Role of once-daily glycopyrronium bromide (NVA237) in the man-agement of COPD. Therapeutics and Clinical Risk Management. 2013;9:341–353.

18. Cazzola M, Molimard M. The scientific rationale for combining longacting beta2-agonists and muscarinic antagonists in COPD. Pulm.Pharmacol. Ther. 2010;23: 257–267.

359

19. Global Initiative for Chronic Obstructive Lung Disease. Global Strategy for the Diagnosis, Management, and Prevention of Chronic Obstructive Pulmonary Disease. Up-dated 2010. Available at: http:// www.goldcopd.org/Guidelines/guideline-2010-gold-report.html.

20. Karner C, Cates CJ. The effect of adding inhaled corticosteroids to tiotropium and long-acting beta(2)-agonists for chronic obstructive pulmonary disease. Cochrane Data-base Syst. Rev. 2011;9:CD009039.

21. Cazzola M, Molimard M. The scientific rationale for combining longacting beta2-agonists and muscarinic antagonists in COPD. Pulm. Pharmacol. Ther. 2010;23:257–267.

22. van Noord JA, Aumann JL, Janssens E, et al. Comparison of tiotropium once daily, formoterol twice daily and both combined once daily in patients with COPD. Eur. Respir. J. 2005;26:214–222.

23. van Noord JA, Aumann JL, Janssens E, et al. Effects of tiotropium with and without formoterol on airflow obstruction and resting hyperinflation in patients with COPD. Chest. 2006;129:509–517.

24. van Noord JA, Aumann JL, Janssens E, et al. Combining tiotropium and salmet-erol in COPD: effects on airflow obstruction and symptoms. Respir. Med. 2010;104: 995–1004.

25. Tashkin DP, Littner M, Andrews CP, et al. Concomitant treatment with nebulized formoterol and tiotropium in subjects with COPD: a placebo-controlled trial. Respir. Med. 2008;102:479–487.

26. Tashkin DP, Donohue JF, Mahler DA, et al. Effect of arformoterol twice daily, tiotropium once daily, and their combination in patients with COPD. Respir. Med. 2009;103:516–524.

27. Maltais F, Beck E, Webster D, et al. Four weeks once daily treatment with tiotro-pium+olodaterol (BI 1744) fixed dose combination compared with tiotropium in COPD pa-tients. Eur. Respir. J. 2010;36(54):5557.

28. Cazzola M, Di Marco F, Santus P, et al. The pharmacodynamic effects of single inhaled doses of formoterol, tiotropium and their combination in patients with COPD. Pulm. Pharmacol. Ther. 2004;17:35–39.

29. Vogelmeier C, Kardos P, Harari S, et al. Formoterol mono- and combination therapy with tiotropium in patients with COPD: a 6-month study. Respir. Med. 2008;102:1511–1520.

30. Mahler DA, D’Urzo A, Bateman ED, et al. Concurrent use of indacaterol plus ti-otropium in patients with COPD provides superior bronchodilation compared with tiotro-pium alone: a randomised, double-blind comparison. Thorax. 2012;67:781–788.

31. Chapman KR, et al. Delivery characteristics and patients’ handling of two single-dose dry-powder inhalers used in COPD. Int. J. Chron. Obstruct. Pulmon. Dis. 2011;6:353.

32. Instruktsiya pro zastosuvannya medychnogo preparatu Sibri Brizhayler, reestrat-sionoye posvidchennya UA/13192/01/01 (Instruction for the use of medical preparations Seebri Breezhaler, UA/13192/01/01).

33. Chapman KR, et al. A blinded evaluation of the efficacy and safety of glycopyr-ronium, a once-daily long-acting muscarinic antagonist, versus tiotropium, in patients with COPD: the GLOW5 study. /BMC Pulm Med. 2014 Jan 17;14:4. doi: 10.1186/1471-2466-14-4.

34. Wang C, et al. Efficacy and safety of once-daily glycopyrronium in predomi-nantly Chinese patients with moderate-to-severe chronic obstructive pulmonary disease: the GLOW7 study/ Int J Chron Obstruct Pulmon Dis. 2015 Jan 5;10:57-68.

360

ОСТРАЯ ТОКСИЧНОСТЬ И ПРОТИВОВОСПАЛИТЕЛЬНАЯ АКТИВНОСТЬ НОВОГО ПРЕПАРАТА «ДЕКСПАНТЕНОЛ» Хамдамов М.М., Турсунова М.Х., Усуббаев А.М., Рахимова О.Р.,

Хаджиметова С.Р., Усуббаева Ш.М., Рахимова Г.Р. Ташкентский фармацевтический институт, г.Ташкент

ООО «Научный центр стандартизации лекарственных средств», г. Ташкент

Настоящая работа посвящена изучению фармакологических свойств таб-

летированной лекарственной формы «Декспантенол», который представляет собой провитамин В5, синтетическое производное пантотеновой кислоты [1].

В молекуле декспантенола кислотная группа заменена на спиртовую. Мо-лекулярная формула: С9H19NO4

Химическое название: D-(+)-2,4-дигидрокси-N-(3-гидроксипропил)-3,3-

диметилбутирамид М.М.205,25. Декспантенол представляет собой белый гигроскопичный аморфный по-

рошок или прозрачную вязкую массу, очень легко растворимую в воде, легко в спирте, слаборастворимый в эфире [5].

Научно обоснованный состав и технология таблетированной лекарствен-ной формы препарата декспантенол разработан совместно специалистами ка-федры промышленной технологии лекарственных средств Ташкентского фармацевтического институт и ООО «Научный центр стандартизации лекарственных средств».

Экперементальные исследования в области разработки технологии препарата декспантенола прогнозировали о том, что при разработке технологии таблеток должны применяться комплекс вспомогательных веществ и метод влажного гранулирования. Декспантенол 0,100г МКЦ-101 0,347г Крахмал картофельный 0,048г Кальций стеарат 0,005г Средняя масса 0,500г

Материалы и методы: острую токсичность препарата «Дексантенол – таблетки» изучали на половозрелых белых мышах, массой тела 19 – 22 г, обое-го пола [2]. В опыте использовались клинически здоровые животные, находив-шиеся в одинаковых условиях содержания и кормления. Для установления на-чальной смертельной дозы, белых мышей разделили на 6 групп (по 3 мыши в каждой группе), которым однократно внутрижелудочно вводили 1%, 5% и 10%

361

водные растворы таблеток «Декспантенол» в дозах 50 мг/кг; 100 мг/кг; 200 мг/кг; 500 мг/кг; 1000 мг/кг и 2500 мг/кг соответственно. За мышами на-блюдали в первый день ежечасно в течение пяти часов в условиях лаборатории; далее в течение 2-х недель в условиях вивария.

Для определения LD50 белых мышей разделили на 5 групп по 6 голов в каждой. 25% водный раствор препарата «Декспантенол – таблетки» вводили однократно внутрижелудочно (при помощи специального зонда) в возрастаю-щих дозах: 2000 мг/кг; 4000 мг/кг; 6000 мг/кг; 8000 мг/кг и 10000 мг/кг соответ-ственно. Наблюдения вели в течение 14 суток с момента введения препарата, причём в течение первых суток животные находились под непрерывным на-блюдением [2]. Для регистарции картины интоксикации учитывали общее со-стояние животных, общее состояние, возможные судороги и гибель. Все под-опытные животные содержались в одинаковых условиях и на общем рационе питания со свободным доступом к воде и пище.

В качестве специфической активности препарата «Декспантенол- таблет-ки» изучали противовоспалительное действие препарата по методу «формали-новый отёк лапы у крыс» [3] на 18 белых крысах, массой тела 175 – 210 г обое-го пола. У крыс предварительно трижды измеряли объём лапки в норме. За ис-ходный объём считали среднее значение из трёх измерений. Острую воспали-тельную реакцию (отёк) воспроизводили субплантарным (между 1 и 2 пальца-ми левой задней лапки) введением 0,1 мл 2% раствора формалина. Выражен-ность воспалительной реакции оценивали через 3 ч и 5 часов после индукции воспаления по изменению объёма лапы с помощью плетизмометра – водяной камерой диаметром 24 мм с изогнутой отводящей трубкой.

Противовоспалительный эффект (ПВЭ) вычисляли по формуле: По ПВЭ = 1- (По : Пк) х 100, где По – прибавка объёма лапки в опытной группе, Пк – прирост объёма лапки в контрольной группе. Результаты и их обсуждения: проведенные опыты по изучению острой

токсичности показали, что введение максимально допустимых доз мышам пре-парата «Декспантенол» (10 000 мг/кг), гибели животных не вызывало. У жи-вотных наблюдалось слабо выраженное угнетение, что сопровождалось неко-торым органичением подвижности и отказом от корма. В течение первых трёх часов мыши забивались в угол, количество дыхательных движений несколько замедлялось, однако указанные симптомы исчезали через 5-6 часов. Гибели животных ни в первые сутки ни в последующие дни не наблюдалось, в связи с этим среднесмертельную дозу LD50 определить не удалось.

Для изучения противовоспалительной активности препарата «Декпанте-нол – таблетки» приготовили 1% водный раствор, который вводили однократ-но внутрижелудочно с помощью специального зонда в дозах 100 мг/кг и 250 мг/кг 2 раза в день (в первые сутки) и за 45 минут до введения формалина на вторые сутки (профилактическое введение). Для эксперимента крыс разде-лили на 3 группы по 6 голов в каждой. Препараты вводили следующим образом:

1. Группа – контрольная – 2 мл воды очищенной + 0,1 мл 2% раствора формалина;

362

2. Группа – опытная – 1% водный раствор препарата «Декспантенол» в дозе 100 мг/кг + 0,1 мл 2% раствора формалина;

3. Группа – опытная – 1% водный раствор препарата «Декспантенол» в дозе 250 мг/кг + 0,1 мл 2% раствора формалина.

Результаты, полученные при изучении противовоспалительной активно-сти препарата «Декспантенол» показывают, что эффект препарата в испытан-ных дозах наступает через 3 часа. Препарат «Декспантенол» в дозе 100 мг/кг достоверно уменьшил отёк воспалённой лапки на 26% по сравнению с контро-лем. Полученные данные приведены в таблице 1.

Таблица 1 Противовоспалительная активность препарата

«Декспантенол – таблетки»

Контрольная группа Объём лапки после введения формалина,

мл Прирост лапки, мл

Вес, г Доза, мг/кг

Объём р-ра, мл

Объём здоровой лапки, мл

3 ч 5 ч 3 ч 5 ч 195,0 ±1,1

- - 1,24±0,15 2,8 ± 0,1 2,7±0,13 1,36±0,1 1,3±0,08

Декпантенол – таблетки», 100 мг/кг Объём лапки после введения формалина,

мл

Прирост лапки, мл Вес, г Доза, мг/кг

объём р-ра, мл

Объём здоровой лапки, мл

3 ч 5 ч 3 ч 5 ч 196,5 ±12

- -

1,5 ± 0,08 2,5 ± 0,1 Р<0,05

2,5±0,1 Р<0,05

1,0±0,1 Р<0,05

0,95±0,1 Р<0,05

«Декпантенол – таблетки», 250 мг/кг Объём лапки после введения формалина,

мл

Объём здоровой лапки, мл

Вес, г Доза, мг/кг

Объём р-ра, мл

Объём здоровой лапки, мл

3 ч 5 ч 3 ч 5 ч 1189,7±13,2

- -

1,12 ± 0,08

2,3±0,07 Р<0,05

2,2±0,1 Р<0,05

0,8±0,07 Р<0,05

0,78±0,07 Р<0,05

Через 5 часов после введения препарата «Декспантенол» в дозе 100 мг/кг противовоспалительный эффект составил 27%.

В аналогичных условиях препарат «Декспантенол» в дозе 250 мг/кг ока-зал более выраженное противовоспалительное дёйствие, ПВЭ препарата через 3 часа составил 42%, а через 5 часов 40%.

Выводы 1. По результатам исследований изученный препарат «Декспантенол –

таблетки» при однократном внутрижелудочном введении в максимально до-пустимых дозах видимых изменений в поведении и функциональном состоя-нии животных не вызвал, согласно классификации веществ по токсичности [4], препарат «Декспантенол – таблетки», относится к практически нетоксичным.

363

2. Препарат «Декспантенол – таблетки» обладает выраженным противо-воспалительным действием и снижает формалиновый отёк лапы у крыс в зави-симости от дозы (с 27%, до 40%).

Литература 1. Бурбелло А.Т., Шабров А.В. Современные лекарственные средства, М.:

«Мир», 2007. – С.239. 2. Гуськова Т.А. Токсикология лекарственных средств, М.:»Мир», 2008. –

С. 27-30. 3. Стефанов А.В. Доклиничесике исследования лекарственных средств, Киев,

2002. – С. 91. 4. Хабриев Р.У. Руководство по экспериментальному (доклиническому) изу-

чению новых фармакологических веществ, М.:»Мир», 2005.- С. 695-700. 5. European pharmacopoeia. Strasburg, 2005. -P. 1407-1408.

364

ФАРМАКОТЕРАПЕВТИЧЕСКАЯ ЭФФЕКТИВНОСТЬ ФИТОПРЕПАРАТОВ НА ОСНОВЕ БРУСНИКИ В КОМПЛЕКСНОМ

ЛЕЧЕНИИ БОЛЬНЫХ ОСТРЫМ ЦИСТИТОМ Цеменко К.В., Киреев И.В., Кадук Ю.Г.

Национальный фармацевтический университет, г. Харьков

В последние годы цистит занимает одно из ведущих мест среди урологи-ческих заболеваний, абсолютное преимущество среди больных имеют женщи-ны. Что касается населения Украины, то по данным на 2012 году, заболевае-мость инфекциями почек была на уровне 1666,5 на 100 тыс. населения, среди взрослых старше 18 лет этот показатель составил 1808,3 случаев; распростра-ненность и заболеваемость циститом – 493,9; острым циститом (впервые уста-новлен) – 349,9 случаев. [1]. Сейчас острый цистит (ГЦ) является одним из наи-более распространенных заболеваний женщин репродуктивного возраста [2]. По данным ВОЗ в 2012 острый цистит у женщин в Европе вышел на второе ме-сто по частоте после ОРВИ и является одним из заболеваний, наиболее часто встречающихся, по поводу которых пациентки обращаются за медицинской помощью [3]. В США по поводу ИМП регистрируется около 7 000000 обра-щений к врачу в год, из них более 2 миллионов посещений по поводу цистита. [4, 5].

Инфекции мочевыводящих путей одна из самых частых форм инфекции у беременных. Так в России их распространенность достигает 8 %.[6].

Заболеваемость циститом в РФ у женщин составляет 26–36 млн случаев в год, или 0,5–0,7 эпизодов заболевания на 1 женщину в год. Частота развития цистита у мужчин значительно ниже: около 6–8 эпизодов на 10 тыс. мужчин в год.[7, 8]

Таким образом, широкое распространение цистита как проявления ин-фекции мочевыводящих путей в амбулаторной и во внутрибольничной практи-ке обусловливает не только медицинскую, но и социально-экономическую зна-чимость проблемы заболевания.

Все это придает заболеванию циститом социально — экономическую значимость в связи с вовлечением обширного контингента трудоспособного на-селения.

Что касается этиологических факторов возникновения острого цистита, то данный вопрос считается устоявшимся и достаточно исследованным. Наибо-лее часто встречаемый микробный агент, способствующий возникновению ост-рого неосложненного цистита является E.coli (80%), затем Staphylococcus saprophyticus (10-15%). Klebsiella, Enterobacter, Proteus species, Enterococci ред-ко вызывают неосложненный цистит.[9,10].

В работе других авторов, кроме E.coli (82 %) можно встретить также и других наиболее часто встречаемых возбудителей Enterococcus faecalis (5.60%), Citrobacter freundii (3.60%), Enterobacter aerogenes (2.40%), Coagulase Negative Staphylococci (2.40%), Pseudomonas aeruginosa (1.20%), Proteus mirabilis (0.8%), Klebsiella pneumoniae (0.4%), и Staphylococcus aureus (0.4%).[11].

365

По данным российских и международных исследований выявлено, что наиболее распространенными возбудителями хронического цистита являются грамотрицательные энтеробактерии, главным образом Escherichia coli (80%). В 8,2% случаев идентифицируется Proteus sрр., в 3,7% – Klebsiella spp., в 3% – Staphylococcus saprophyticus (частота его обнаружения у молодых женщин зна-чительно выше и составляет до 20%), в 2,2% – Enterobacter spp., в 0,7% – Pseudomonas aeruginosa [12]. Неосложненные инфекции мочевыводящих путей могут сочетаться с воспалительными заболеваниями половых органов. Chlamydia trachomatis, N. gonorrhoeae, M. hominis, T. vaginalis способны играть значительную роль в развитии цистита за счет собственных факторов патоген-ности и ослабления врожденного иммунитета слизистых оболочек.[13,14]

Патогенез цистита. Почти все инфекции мочевых путей являются восходящими; из области

вокруг уретры или из самой уретры они достигают нижних или более высоко расположенных мочевых путей. Помимо восходящего, инфекции могут возни-кать гематогенным (бактериемия, сепсис), per continuitatem (при внутрибрюш-ных поражениях) или лимфогенным (кишечный лимфатический дренаж) путя-ми. Примерно 80–90% рецидивов инфекций являются скорее реинфекцией представителями микрофлоры промежности, чем рецидивом первичного про-цесса [15]. В этом плане важное значение может иметь нарушение первичных защитных механизмов слизистой влагалища – наличие секреторного IgA, анта-гонистическое действие сапрофитной флоры, низкий рН – повышающее вероя-тность адгезии и размножения кишечной микрофлоры. Необходимым условием бактериального воспаления является адгезия большого количества микробных тел к уроэпителиальным клеткам, их размножение и последующая инвазия вследствие разрушения или изменения мукополисахаридного слоя, располага-ющегося на поверхности клеток[17].

Лечение рецидивирующих инфекций нижних мочевых путей у женщин представляет собой довольно сложную проблему. В ряде случаев длительное течение и рецидивирующий характер заболевания приводят к развитию разли-чных осложнений. Особенности течения рецидивирующих инфекций нижних мочевых путей связаны с целым рядом факторов, основными из которых явля-ются: анатомическое строение женского мочеиспускательного канала, подвер-женность гормональному воздействию, сексуальная активность.

Поведенческие факторы также, безусловно, играют определенную роль в увеличении риска рецидивирующих инфекций нижних мочевых путей у жен-щин. Половая жизнь повышает риск инфицирования нижних мочевых путей у женщин. Отмечено, что в течение 48 часов после полового акта вероятность контаминации увеличивается в 60 раз. Риск повышается также при отсутствии мочеиспускания после полового сношения, равно как и вследствие использова-ния пессария в качестве контрацептива.

Во время беременности наблюдается ослабление мышц стенки мочевых путей. Кроме того, увеличенная матка и плод в ней давят на мочевой пузырь и мочеточники. Это приводит к задержке мочи в мочевых путях и повышает риск возникновения инфекции.

366

В более старшем возрасте у женщин довольно часто наблюдается опуще-ние органов малого таза вследствие, с одной стороны, гормональных измене-ний, а с другой, – одних или нескольких родов. Даже при незначительном опу-щении могут измениться форма мочевого пузыря и механизм мочеиспускания. При этом существует вероятность того, что после мочеиспускания небольшое количество мочи остается в мочевом пузыре. При температуре тела эта моча является идеальной питательной средой для бактерий.

Лечение острого цистита. ОЦ не вызывает нарушения функции почек, даже при многократных обо-

стрениях в течение года. Известно, что в 50-70% случаев ОЦ может наступать самоизлечение, однако в этом случае симптомы могут сохраняться в течение нескольких месяцев. Поэтому, терапия ОЦ необходима, и основными ее целями являются быстрое купирование симптомов, восстановление трудоспособности и социальной активности, профилактика рецидивов.

Одним из подходов, позволяющих уменьшить затраты на терапию ОЦ,является применение в клинической практике алгоритмов диагностики и лечения. Это связано с тем, что тактика ведения пациентов с ОЦ может значи-тельно варьировать. Например, в исследовании с учпстием 137 семейных вра-чей было установлено, что для лечения ОЦ использовались 82 различные схе-мы терапии [20]. Разработка и использование рекомендаций по терапии ОЦ по-зволяет значительно снизить затраты как на обследование, так и на лечение па-циентов. После введения таких рекомендаций стоимость лечения снизилась на 35% [17]. Необходимо подчеркнуть, что прямое использование зарубежных ре-комендаций по лечению ОЦ в России не всегда целесообразно. В первую оче-редь это связано с особенностями резистентности возбудителей.

Критерии выбора антибиотика при ОЦ При выборе антибактериальной терапии для лечения ОЦ врач должен

учитывать ряд требований к антибиотику. Факторами, которые должны учиты-ваться при выборе препарата, в первую очередь являются:

• спектр антимикробной активности в отношении возбудителей ОЦ; • низкий уровень антибиотикорезистентности основных уропатогенов в

регионе; • фармакокинетика антибиотика, позволяющая обеспечить высокие кон-

центрации в моче при приеме препарата 1-2 раза в день; • высокий профиль безопасности антибиотика; Немаловажное значение имеет длительность сохранения концентра-

ции антибиотика, превышающей минимальную подавляющую концентра-цию (МПК) для возбудителей ОЦ, в моче. Поэтому антибиотики, которые бы-стро выводятся, могут оказывать меньшее терапевтическое действие, чем те, которые создают высокий уровень в моче длительно. И, наконец, при выборе препарата необходимо ориентироваться на результаты контролируемых клини-ческих испытаний, доказывающих высокую эффективность его применения. Это положение особенно актуально при использовании коротких курсов тера-пии или применении антибиотика однократно. К антибиотикам, эффективность которых при ОЦ доказана в контролируемых клинических испытаниях отно-

367

сятся: ко-тримоксазол, фторхинолоны, нитрофурантоин, фосфомицин, перо-ральные цефалоспорины и некоторые другие.

Согласно Infectious Disease Society of America(IDSA) 2010, где препара-тами выбора при неосложненном цистите являются нитрофурантоин моногид-рат (100 мг орально 2 р в день 5-7 дней) или триметоприм-сульфометоксазол (160 мг/800 мг)орально 2 р в день 3 дней.

Согласно рекомендациям FDA препаратом выбора при неосложенных циститах,вызванных E.Coli или Enterococcus faecalis является фосфомисин (од-нократная доза -3 г).

Обзор опубликованных даннях,показывает,что 3-х дневный курс антиби-отикотерапии является болем эффективным,чем режим однократной дозы. Из-за увеличения резистентности к триметоприм-сульфометоксазолу альтернатив-ной группой антибиотиков являются фторхинолоны. Фторхинолоны обладают благоприятными фармакокинетическими свойствами. Для большинства препа-ратов этой группы характерна высокая биодоступность при приеме внутрь, до-стигающая 80–100 %. Достаточно большой период полувыведения (для боль-шинства препаратов – 5–10 часов) позволяет назначать их 2 раза в сутки, что, в свою очередь, способствует аккуратности соблюдения режима лечения боль-ными. Фторхинолоны способны создавать высокие концентрации в моче и тка-нях урогенитального тракта. Оптимальная продолжительность курса лечения фторхинолонами при неосложненных ИМП составляет 3 дня. При осложнен-ных инфекциях, вне зависимости от применяемого антибиотика, лечение долж-но продолжаться не менее 7–14 дней.

Фитотерапия в этиопатогенетическом лечении цистита Этиопатогенетическое лечение пациентов с острым циститом и обостре-

нием хронического рецидивирующего процесса в слизистой мочевого пузыря складывается из антибактериальной терапии в соответствии с чувствительно-стью к патогенной микрофлоре, спазмолитической, диуретической, обезболи-вающей, противовоспалительной терапии [18].

Из вышеизложенного следует, что назначение фитопрепаратов при забо-леваниях мочеполового тракта является патогенетическим, так как они основа-ны на их антимикробном, фитонцидном, противовоспалительном, мочегонном, спазмолитическом, обезболивающем действии.[19].

Фитотерапия имеет ряд существенных преимуществ перед использовани-ем синтетических медикаментозных химиопрепаратов. Лекарственные растения:

• хорошо переносятся больными; • не оказывают нежелательного побочного действия; • их можно применять длительный период времени (при необходимости

терапия продолжается в течение 1-2 лет), особенно при хронических заболева-ниях, не приводя к гиповитаминозу и дисбактериозу.

• они хорошо сочетаются друг с другом и могут оказывать влияние на различные органы и системы, что позволяет лечить одновременно сопутст-вующие заболевания внутренних органов (желудка, печени, почек и др.)

-потенцируют антибактериальное действие основного лекарственного препарата. [19].

368

Практический интерес в лечении неосложненных инфекций мочеполовой системы представляет применение фитопрепаратов с использованием экстрак-тов брусники (Vaccinium vitis-idaea) [20].

В официальной медицине бруснику применяют внутрь в виде настоя или отвара в качестве мочегонного и дезинфицирующего средства при воспали-тельных заболеваниях мочевого пузыря и мочевых путей [21]. Препараты брусни-ки рекомендованы Европейским Научным Обществом по Фитотерапии (ESCOP) и The German Comission Е Monographs для лечения дизурических расстройств и цистита в случаях, когда нет показаний к применению антибиотиков [22].

В классических отечественных руководствах по урологии препараты брусники упоминаются как самый эффективный растительный препарат при лечении цистита [23].

Фитопрепараты на основе брусники, в установленных терапевтических дозах, обладают выраженной противомикробной активностью в отношении ря-да уропатогенных штаммов бактерий, усиливают эффект действия антибакте-риальных препаратов, тем самым уменьшая риск развития устойчивых форм микроорганизмов в процессе антибактериальной терапии.

Фитопрепараты экстракта брусники обыкновенной обладают полива-лентным действием: антибактериальным, противовоспалительным диуретиче-ским, способствуют более раннему купированию инфекционно- воспалительно-го процесса у больных острым циститом и обострением хронического цистита и превосходят по своей эффективности препарат сравнения – отвар листьев то-локнянки обыкновенной;[24]

Выводы Применение фитопрепарата в виде экстрактов брусники имеет доказан-

ную эффективность, обладает выраженным антибактериальным, противовоспа-лительным и диуретическим действием, является эффективным лекарственным средством в лечении и профилактике острого и хронического циститов. Это да-ет возможность к широкому применению данного лекарственного препарата в клинической и амбулаторной практике в качестве препарата, который потенци-рует действие антибактериальных препаратов, применяемых в лечении острого и хронического циститов, и как препарат, который может быть использован как самостоятельное средство в профилактике рецидивов инфекции мочевого пу-зыря у больных хроническим циститом. Данная лекарственная форма является наиболее удобной и экономически целесообразной.

Список литературы 1. Основні показники урологічної допомоги в Україні за 2011-2012 рік. – Київ,

2013. – С. 37-42, 2. Guidelines on Urological Infections, European Association of Urology, European

Association of Urology 2013 3. International Clinical Practice Guidelines for the Treatment of Acute Uncompli-

cated Cystitis and Pyelonephritis in Women: A 2010 Update by the Infectious Diseases So-ciety of America and the European Society for Microbiology and Infectious Diseases // Kal-pana Gupta, Thomas M. Hooton, Kurt G.et all./ IDSA GUIDELINES.- 2011

369

4. Cost effectiveness of management strategies for urinary tract infections: results from randomized controlled trial / D. Turner et al. // British Medical Journal. – 2010. –P. 346-350.

5. Wilson B. C. The physics, biophysics and technology of photodynamic therapy/ В. С. Wilson, M. S. Patterson // Phys Med Biol. – 2008. – May 7 – 53.

6. Лоран О.Б., Синякова Л.А., Косова И.В. Лечение и профилактика хрониче-ского рецидивирующего цистита у женщин // Consilium medicum. – 2004. – № 7(6). – С. 31–35.

7. Etiology and antimicrobial susceptibility pattern of bacterial pathogens from uri-nary tract infection. Khatri B1, Basnyat S, Karki A, Poudel A, Shrestha B.- Nepal Med Coll J. 2012 Jun;14(2):129-32.

8. Рафальский В.В., Страчунский Л.С., Кречикова О.И. и др. Резистентность возбудителей амбулаторных инфекций мочевыводящих путей по данным многоцен-тровых микробиологических исследований UTIAP–I и UTIAP–II // Урология. – 2004. – № 2. – С. 13–17.

9. Локшин К.Л. Современные представления о диагностике и лечении неос-ложненного острого цистита // РМЖ.– 2006. – № 12. – С. 55–56.

10. Забиров К.И. Восходящая инфекция мочевых путей и почек у женщин: Ав-тореф. дис. д-ра мед. наук. – М., 1997.

11. Руководство по урологии. Под ред. акад. Н. А. Лопаткина. Т. I-III. – М. Ме-дицина. 1998.

12. Лопаткин Н.А., Деревянко И.И. Программа антибактериальной терапии острого цистита и пиелонефрита у взрослых // Инфекции и антимикроб. терапия. – 1999. – № 2. – С. 81–87.

13. Diagnosis and treatment of uncomplicated urinary tract infection. Hooton TM, Stamm WE.

14. Naber K.G. Optimal management of uncomplicated and complicated urinary tract infections.- Adv. Clin. Exp. Med.- 1998.- Vol.7.- P.41-46.

15. O'Connor P.J., Solberg L.I., Christianson J., et al: Mechanism of action and im-pact of a cystitis clinical practice guideline on outcomes and costs of care in an HMO. J Qual Improvement.- 1996.- Vol.22:- P.673-679.

16. Naber K.G. Optimal management of uncomplicated and complicated urinary tract infections.- Adv. Clin. Exp. Med.- 1998.- Vol.7.- P.41-46.

17. Hooton T.M., Winter C., Tiu F., et al. Randomized comparative trial and cost analysis of 3-day antimicrobial regimens for treatment of acute cystitis in women // JAMA.- 1995.- Vol.273. P.41-47.

18. Камалов А.А. Современная фитотерапия в лечении острого цистита, Мето-дические рекомендации.- 2013.

19. Blumenthal M. The complete German Commission E monographs: therapeutic guide to herbal medicines. – Austin: American Botanical Council. – 1998.-P. 224-225.

20. Охрименко Л.П., Калинкина Г.И., Дмитрук С.Е.Сравнительное исследова-ние толокнянки, брусники и близких к ним видов, произростающих в республике САХА (Якутия). – Химия растительного сырья. 2005. №1. С. 31–35.

21. Иванов В.В., Мантатов В.В. Фитотерапия и фитопрофилактика цистита (учебно-методическое пособие). – Улан-Удэ, 2003. – 16с.

22. Богданова Г.А. Брусника в лесах Сибири / Г.А. Богданова, Ю.М. Муратов – М.: Наука, 1978. – 116 с.

23. Lehmushova A. Domestication of the cowberry (Vaccinium vitis idaea L.) in Finland /А. Lehmushova, S. Jaakko // Ann. aqr. fenn. – 1975. – №3. – P. 227230.

24. Ягоды брусники: химический состав, пищевые и целебные свойства / А.Н. Зай-цева, Е.Ю. Сорокина, И.Н. Аксюк, Л.Г.Левин // Вопросы питания. – 1997. – № 2. – С. 38-40.

370

ЕФЕКТИВНІСТЬ АНТИМІКОБАКТЕРІАЛЬНОЇ ТЕРАПІЇ ХВОРИХ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ ЛЕГЕНЬ З КОМОРБІДНОЮ ПАТОЛОГІЄЮ ПЕЧІНКИ

Чопорова О. І. Харьківський національний медичний університет,

Україна, м.Харків

У теперішній час не викликає сумніву той факт, що порушення функції печінки є одним з факторів зниження ефективності лікування хворих на тубер-кульоз легень. При цьому єдиною ланкою зниження функціональної метаболіч-ної активності мікросом, мітохондрій печінки і легенів є активація перекисного окислення ліпідів (ПОЛ). Під впливом ПОЛ відбувається зміна структури і ба-р'єрних властивостей клітинних мембран, які відповідають за транспорт каль-цію, що викликає порушення їх адекватного функціонування. Активації ПОЛ і гіпоксії клітинних і субклітинних мембран сприяють порушення кровообігу пе-чінки з перевагою спастичних явищ або атонії судин [2].

Збереження гомеостазу капілярного кровообігу печінки відбувається шляхом віно-артеріальних реакцій, які чинять опір кровообігу у печінкових ар-теріях, зменшуючи наповнення синусоїдів печінки кров'ю, і віно-венозних реа-кцій, які шляхом скорочення стінок комірних вен обмежують венозний відтік [4]. Проте, продукти життєдіяльності мікобактерій туберкульозу, а також речо-вини, які утворюються у патологічно змінених тканинах, можуть викликати імунодепресивний вплив, призводячи до виснаження і блоку елементів ретику-ло-ендотеліальної системи (РЕС) печінки [2].

Токсичні ураження печінки є нерідко ускладненням медикаментозної те-рапії у фтизіатрії (від 13,5 до 65,5%). Під дією токсинів розвивається складний симптомокомплекс, в основі якого лежать порушення механізмів детоксикації, внутрішньосудинної регуляції, посилення ПОЛ. Встановлено, що під час ліку-вання до виникнення побічних реакцій (алергічного і токсико-алергічного хара-ктеру) спостерігається різке зниження функціональної активності РЕС печінки в 2 рази відносно вихідного рівня, що зберігається протягом тривалого часу і після їх згасання [2]. Однак, залишається невивченим вплив порушень внут-рішньопечінкової гемодинаміки хворих на туберкульоз легень на переносимість та ефективність лікування хворих.

Мета – вивчити характер побічних реакцій при різному стані внутріш-ньопечінкової гемодинаміки, оцінити вплив цих змін на функцію печінки і ін-волюцію туберкульозного процесу в ході лікування.

Матеріали і методи. Під спостереженням було 73 хворих на вперше діа-гностований інфільтративний туберкульоз легень (ВДІТЛ), відбір яких прово-дився за результатами реогепатографії (РГГ) діагностичного комплексу «Сфе-ра» за методом Ю.Т.Пушкарь (1977) [5]. Згідно даних попередніх досліджень [3], маркерами порушень мікроциркуляторного русла (МЦР) печінки є час мак-симального кровонаповнення (інтервал В-D) і тонус судин малого та середньо-го калібру (ПТСМ), за якими судили про тонус судин. Серед обстежених було 48 (65,8%)чоловіків, 25 (34,2%)жінок. Середній вік хворих становить (37,8 ± 13,4) років. Всі пацієнти були розподілені на 2 групи. У I-у групу включені

371

41 хворий, у яких за даними РГГ встановлена гіпокінетична дистонія судин (ГКДС-1) МЦР печінки, у хворих IІ-ої групи (32 хворих) – гіперкінетична дис-тонія судин (ГКДС-2) МЦР печінки. Діагноз ВДІТЛ був встановлений на під-ставі даних анамнезу, комплексного клініко-лабораторного та рентгенологічно-го обстежень. Всі хворі отримували стандартизовану антимікобактеріальну те-рапію, яка додатково включала застосування силімарин-вмісних гепатопротек-торів у середньотерапевтичних дозах. Середні значення досліджуваних показ-ників РГГ, визначених за результатами обстеження 15 практично здорових осіб (7 чоловіків та 8 жінок), дорівнювали: інтервал BD – (0,17 ± 0,035) с, ПТСМ – (11,0 ± 1,41). Критерієм виключення були патологія гепато-біліарної і серцево-судинної систем, дані анамнезу про перенесений вірусному гепатиті, наявність в крові Hbs-Ag.

Статистичну обробку отриманих даних здійснювали за допомогою про-грамного забезпечення Microsoft Exсel ХР, Statistica 6.0. Для оцінки статистич-ної залежності двох рядів спостережень використовували коефіцієнт лінійної кореляції Пірсона (r).

Результати і обговорення. У цілому, характер туберкульозного процесу у хворих з ГКДС-1 і з ГКДС-2 МЦР печінки був майже однаковий, з незначно більш важкими ознаками захворювання (поширеним (більше 2-х сегментів), де-структивним процесом, бактеріовиділення та бронхо-легеневі симптомами) при ГКДС-1 судин печінки. При цьому, характер змін тонусу судин не впливав на відхилення показників запалення у загальному аналізі крові. До того ж, серед осіб з ГКДС-1 судин печінки було більше жінок (р <0,05) і менше пацієнтів, схильних до вживання алкоголю (р <0,01). Це вказує на те, що МЦР печінки може частково відображати тяжкість ВДІТЛ, а достовірніше – порушення регу-ляторних функцій організму, безпосередньо не пов'язаних із запальним проце-сом, який характеризує деякі загальні принципи активізації на рівні цілого ор-ганізму і збігається з характером асиметрії при інших захворюваннях [1]. Вста-новлено, що токсичні побічні реакції на 1-му місяці лікування виникали при ГКДС-1 МЦР печінки в 2 рази частіше, ніж при ГКДС-2 (р <0,05) (табл.1).

Таблиця 1 Частота виникнення побічних реакцій протягом 2 месяців лікування при початково різному тонусі судин печінки

Тонус судин МЦР печінки до лікування Показник Гіпокінетична дистонія

судин печінки (n=41) Гіперкінетична дистонія судин печінки (n=32)

Відсутні побічні реакції 53,60±0,07 53,12±0,08 Токсичні 26,82±0,07* 12,50±0,05 Токсико – алергичні 7,31±0,04 15,60±0,06* Алергічні 14,60±0,05 21,80±0,07* Виявлена на 1-ий місяць 34,14±0,07 25,00±0,07 Виявлена на 2-ому місяці 2,43±0,02 15,60±0,06*

Примітка.* – р<0,05 – достовірність різниці між групами порівняння.

372

Вірогідність розвитку алергічних і токсико-алергічних реакцій виявилася вище при ГКДС-2, ніж при їх ГКДС-1. Про більшу частоту токсичних реакцій на 1-му місяці лікування, а алергічних реакцій – на 2-му місяці згадується і в інших дослідженнях [6]. Вважається, що порушення функціонального стану ор-ганів, відповідальних за метаболізм препаратів, сприяють розвитку токсичних реакцій на 1-му місяці лікування [8]. Алергічні і токсико-алергічні побічні реа-кції є результатом активації імунопатологічних реакцій, і можуть виникати на 2-4 тижні лікування [7]. Ймовірно, зміни МЦР печінки можуть закономірно впливати на частоту появи тих чи інших побічних реакцій: токсичні реакції – при ГКДС-1 печінки і перевантаженні РЕС продуктами розпаду і порушеного метаболізму; алергічні реакції – через накопичення в крові циркулюючих імун-них комплексів, які потребують утилізації.

Згідно аналізу кореляційних зв'язків інтервалу В-D, ПТСМ протягом першого місяця лікування та якістю остаточного розсмоктування інфільтрації легень виявлена стійкий зворотній кореляційний зв'язок, достовірна за інтерва-лом В-D (r0 = -0,29, р <0,05; r1 = – 0,24, р <0,05), яка свідчить про формування неповного розсмоктування інфільтрації легенів при зниженні значення макси-мального кровонаповнення печінки. При ГКДС-2 МЦР печінки повна інволю-ція запалення легенів зареєстрована в 1,6 разів (р <0,05) частіше, ніж при ГКДС-1. Можливо, при ГКДС-1 МЦР печінки повільніше відбувається розсмо-ктування інфільтрації легенів через пригнічення білок-синтетичної функції пе-чінки та синтезу фосфоліпідів de novo, необхідних для репарації легеневої па-ренхіми, ніж при ГКДС-2 печінки.

Встановлено, що ГКДС-1 МЦР печінки від початку лікування хворих на туберкульоз легенів негативно впливає на її ефективність. Збереження підви-щеного тонусу судин МЦР печінки з 2-го місяця лікування не сприяє нормалі-зації функції печінки та лікуванню туберкульозу легень (табл.2).

Таблиця 2 Кореляційний аналіз показників РРГ, ефективності лікування хворих на туберкульоз легень і нормалізацію функції печінки

Показник РГГ Вилікування туберкульозу легень

Нормалізація функції печінки

r 0,33 0,10 0 міс. р <0,05 >0,05 r 0,25 0,18 1 міс. р <0,05 >0,05 r 0,24 0,18

В-D,с

2 міс. р <0,05 >0,05 r 0,20 0,08 0 міс. р <0,05 >0,05 r 0,08 0,20 1міс. р >0,05 <0,05 r –0,27 –0,26

ПТСМ

2міс. р <0,05 <0,05

Примітка. r – коефіціент кореляції; р – достовірність виявленого кореля-ціоного зв'язку.

373

Згідно наших спостережень, результати лікування туберкульозу легенів і функція печінки мають зворотну залежність: при ГКДС-2 більш успішному лі-куванню туберкульозу (у 80,0% хворих) відповідає менш успішна нормалізація функції печінки (у 70,0% хворих) (р<0,05), для ГКДС-1 навпаки (53,6% і 70,7% хворих, відповідно).

Якщо врахувати, що при туберкульозі лівої легені виявлена тенденція до ГКДС-1, а при правобічному процесі – до ГКДС-2, і різні особливості біохіміч-них зрушень функції печінки, за значною кількістю показників, представлених раніше [3], результати комплексної оцінки впливу змін МЦР печінки на ефек-тивність лікування туберкульозу легенів і функцію печінки заслуговують на увагу.

Таким чином, виявлені порушення кровообігу печінки на рівні МЦР є ва-гомими чинниками порушення функції печінки, предикторами побічних реак-цій, впливають на характер остаточного розсмоктування інфільтрації легень та ефективність лікування туберкульозу, що підкреслює важливість врахування стану внутрішньопечінкової гемодинаміки хворих на туберкульоз легень при виборі гепатопротекторів.

Висновки 1. Зміна стану МЦР печінки частково відображає тяжкість ВДІТЛ, а бі-

льшою мірою – порушення регуляторних функцій організму, безпосередньо не пов'язаних із запальним процесом.

2. Гіпокінетична дистонія судин МЦР печінки є передумовою токсичних побічних реакцій і неповного розсмоктування інфільтрації легень, гіперкінети-чна дистонія судин – токсико-алергічних або алергічних реакцій і більш повної інволюції патології легенів.

3. Виявлений зворотній зв'язок між ефективністю лікування ВДІТЛ і фун-кцією печінки: при гіперкінетичній дистонії мікроциркуляторного русла печін-ки більш успішному лікуванню захворювання легень відповідає менш повна нормалізація функції печінки, для гіпокінетичної дистонії – навпаки.

Література 1. Брагина, Н.Н. Функциональные асимметрии человека / Н. Н. Брагина.,

Т. А. Доброхотова – М.: Медицина, 1981. – 288 с. 2. Газизова, Г.Р. Концепция паразитического метаболизма и патогенного дей-

ствия возбудителя туберкулеза / Г.Р. Газизова – Казань: Мастер Лайн, 2002. – 64с. 3. Зайцева, С.І. Реографічна оцінка порушень функції внутришньо-печінкової

гемодинаміки у хворих на вперше діагностований туберкульоз легень / С.І. Зайцева, О.І. Чопорова // Медицина сьогодні і завтра. – 2009. – №4. – С. 12–15.

4. Есипова, И.К. Морфологические проявления сосудистой компенсации нару-шенного кровообращения / И.К. Есипова // Труды 1-го Съезда Российского о-ва пато-логоанатомов. М.: ММА им. И.М.Сеченова, 1996. – С. 69–70.

5. Логинов, А.С. Реограмма печени в норме и патологи / А.С. Логинов, Ю.Т. Пушкарь // Тер.архив. – 1962. – Т.34 – №3. – С.81–87.

6. Мишин, В.Ю. Лекции по фтизиопульмонологи / В.Ю. Мишин, Ю.Г. Стрелис, В.И. Чуканов и др. – М.: Мед.информ. агенство, 2006. – 310с.

374

7. Фещенко, Ю.И. Оценка значимости побочных реакций противотуберкулез-ных препаратов при лечении туберкулеза / Ю.И. Фещенко, С.А. Черенько, В.И. Мальцев и др. // Укр. мед. часопис. – 2008.–№3(65) – С.117–125.

8. Чуканов, В.И. Проблема излечения больных туберкулезом органов дыхания / В.И.Чуканов //Рос. мед. журн. – 2001. – №9(21). – С. 954–959.

375

ТОПИЧЕСКИЕ ГЛЮКОКОРТИКОСТЕРОИДЫ В ЛЕЧЕНИЕ ДЕРМАТОЗОВ Шмелькова Е.С.

Харьковская медицинская академия последипломного образования, г.Харьков Местное лечение – неотъемлемая составляющая в комплексной терапии

кожных болезней. Это связано с тем, что кожа является органом, доступным к непосредственному нанесению разнообразных лекарственных средств. В лег-ких случаях наружная терапия может выступать в виде монотерапии, в более тяжелых – в виде дополнения к системной терапии. Но получить хороший эф-фект от проводимого местного лечения можно лишь при граммотном выборе препарата.

В настоящее время лечение ряда воспалительных дерматозов трудно представить без применения наружных лекарственных средств, в состав кото-рых входят кортикостероиды. Наличие их в арсенале дерматологов коренным образом изменило возможности наружной терапии многочисленных кожных заболеваний [2.8].

Прошло более 50 лет с момента присуждения Нобелевской премии Hench, Kendall и Reichstein за внедрение глюкокортикостероидных гормонов (ГКСГ) в клиническую практику. Высокая эффективность, мощное противовоспалитель-ное действие, выраженная иммуномодулирующая активность сделали эту груп-пу препаратов одними из наиболее часто применяемых лекарственных средств.

Метаболические эффекты ГКСГ при их местном использовании объяс-нятся тем, что, они снижают продукцию простагландинов, лейкотриенов, тром-боксанов, путем блокирования активности фосфолипазы А2, тормозят синтез глюкозаминогликанов, коллагена и эластина, уменьшают освобождение гиста-мина и других провоспалительных медиаторов, редуцируют тучные клетки, клетки Лангерганса, тормозят синтез нуклеиновых кислот (прежде всего ДНК) в иммунокомпетентных клетках, базальном слое эпидермиса и фибробластах [1.3.5].

Эффективность местных глюкокортикостероидных (ГК) препаратов зави-сит от скорости их проникновения в эпидермис и дерму. Топические ГКСГ мо-гут проникать в кожу двумя путями – непосредственно через эпидермис или же через открытые волосяные фолликулы, сальные и потовые железы [4.6]. Основ-ной путь проникновения топических (ГК) – трансэпидермальный. Однако сле-дует с осторожностью использовать препараты в местах значительного оволо-сения, поскольку проникновение через волосяные фолликулы ускоряет попада-ние стероида в микроциркуляторное русло.

Проникновение через кожу зависит от шести основных факторов: места нанесения препарата, возраста пациента, свойств активных компонентов, осно-вы препарата, метода его наложения, стадии заболевания (состояния кожи). Структура кожи на разных участках тела существенно отличается, соответст-венно различной является и ее проницаемость. Кожа лица достаточно чувстви-тельна к влиянию топических ГК. Роговой слой здесь тонкий, что облегчает проникновение лекарственных средств. Это надо учитывать при назначении

376

топических ГК, особенно у детей и женщин. Высокая чувствительность харак-терна для областей паха и мошонки, сгибов и других крупных складок (напри-мер, проникновение через кожу мошонки происходит в 30 раз быстрее, чем че-рез кожу предплечья). Такие нюансы требуют определенной коррекции мето-дики применения топических лекарственных средств [2.5.7].

Терапевтический эффект местного ГК зависит от правильного выбора ле-карственной формы, определяющей глубину проникновения препарата в кожу. Степень этого проникновения максимальна при применении местного стероида в форме мази, значительно меньше в форме крема и совсем незначительна в форме раствора (лосьона). Сухая кожа малодоступна для проникновения на-ружного кортикостероида, но мацерация и увлажнение рогового слоя эпидер-миса мазевой основой в несколько раз увеличивают проницаемость кожи.

Поэтому при хронических дерматозах, сопровождающихся сухостью, ше-лушением, лихенизацией, целесообразнее применять мази. При острых процес-сах с отеком, везикуляцией, мокнутием предпочение отдается лосьонам, аэро-золям и кремам. На волосистую часть головы, лицо, складки желательно нано-сить лосьоны, аэрозоли, гели и кремы, не содержащие жировой основы [3.8]. При сильно инфильтрированных процессах увеличение концентрации и глуби-ны проникновения препарата в кожу можно достигнуть путем нанесения КС в виде компресса (под окклюзионную повязку).

В настоящее время имеется несколько классификаций, в соответствии с которыми КС для наружного применения подразделяются на различные группы и классы. Прежде всего они делятся на: аналоги естественных гормонов (Кор-тизон, Гидрокортизон (кортизол)); синтезированные аналоги (Преднизолон) и их производные (галогенизированные: хлортрованные и фторированные). Из нефторированных топических КС для наружного применения имеются Гидро-кортизона ацетат, Гидрокортизона бутират, Преднизолон, производные предни-золона: мометазона фуроат, метилпреднизолона ацепонат, из числа фториро-ванных глюкокортикостероидных гормонов: Бетаметазон, Флуцинолон, Флуме-тазон, Флутиказон, Триамцинолон, Клобетазол.

Классификация активности топических стероидов может основываться на данных вазоконстрикторного теста, который оценивает степень сужения кож-ных сосудов («эффект побледнения») у здоровых людей. Определено 7 групп активности топических кортикостероидов, согласно которой они располагаются от ультравысокой (группа 1) до низкой активности (группа 7).

Наиболее востребованной является Европейская классификация, осно-ванная на клинической эффективности ГКСГ, согласно которой они распреде-ляются на 4 класса: слабые, умеренные, сильные и очень сильные [3.6].

Локальные ГК уменьшают или даже полностью ликвидируют симптомы воспаления и ослабляют такие сопутствующие симптомы, как боль, зуд и паре-стезия, оказывают антипролиферативное воздействие и подавляют местный иммунный ответ. В связи с наличием таких необходимых на практике терапев-тических эффектов существует широкий спектр показаний для применения ме-стных ГК в лечении заболеваний кожи у детей и взрослых: себорейный дерма-тит, атопический дерматит, различные формы наследственной и приобретенной

377

эритродермии, экземы, псориаз, крапивница, контактный и аллергический дер-матиты и другие стероидчувствительные дерматозы.

Топитеские ГК могут вызывать ряд побочных эффектов, особенно при нерациональном применении. К местным побочным эффектам относятся: атро-фия кожи, стрии, телеангиоэктазии, периоральный дерматит, стероидные угри, гипертрихоз, активация вирусной, грибковой или бактериальной инфекции, на-рушение трофики кожи, задержка регенерации, застойная гиперемия, геморра-гическая пурпура, реактивный дерматит, синдром отмены, ахромия, развитие фотосенсибилизации, местная ишемия и др. Системные эффекты могут возник-нуть лишь при очень длительном применении топических ГК на больших уча-стках кожного покрова. Однако терапевтический эффект топических стероидов при правильном их выборе и использовании значительно превышает вероятные побочные эффекты.

Выбор топического КС должен определяться его фармакологическими свойствами, формой и стадией дерматоза, наличием осложнений, общего со-стояния, возраста больного и другими факторами. За полувековой период их применения местных КС достигнут существенный прогресс в улучшении соот-ношения польза-риск. Правильное их использование позволяет значительно по-высить эффективность лечения многих дерматологических больных.

Использование топических КС при лечении таких весьма распространен-ных, сложных и тяжелых хронических дерматозов, как псориаз, экзема, крас-ный плоский лишай, нейродермит, атопический дерматит, с множеством их клинических вариантов должно быть строго регламентированным и назначать-ся согласно инструкции.

Литература. 1. Андрашко Ю.В., Галникіна С.О. Сучасна концепція раціонального вибору

топічного кортикостероїду // Укр. журн. дерматол., венерол., косметол. – 2006. – № 4. – С. 38-41.

2. Дерматовенерология. Национальное руководство. Под ред. Ю.К. Скрипкина, Ю.С. Бутова, О.Л. Иванова. М: ГЭОТАР-Медиа; 2011. – 1024 с.

3. Коляденко В.Г., Короленко В.В. Проблема вибору топічного кортикостероїду в аспекті безпечності застосування // Укр. журн. дерматол., венерол., косметол. – 2006. – № 3. – С. 61-63.

4. Кочергин Н. Г., Петрунин Д. Д. Современный взгляд на проблему выбора лекарственной формы средств наружной терапии // Клиническая дерматология и ве-нерология. 2011. № 6. С. 84–92.

5. Кутасевич Я.Ф. Современные подходы к применению топических глюкокор-тикостероидов // Журн. дерматол. и венерол. – 2000. – № 1. – С. 95-99.

6. Петрова Г. А. Наружная кортикостероидная терапия дерматозов. – Нижний Новгород: НГМА, 2000. – 135 с.

7. Степаненко В.І., Коган Б.Г., Сологуб Л.В. та ін. Раціональність застосування топічних негалогенізованих кортикостероїдних препаратів у лікуванні алергодерма-тозів // Укр. журн. дерматол., венерол., косметол. – 2004. – № 1. – С. 36-37.

8. Хэбиф Т.П. Кожные болезни: диагностика и лечение / Под общ. ред. акад. РАМН, проф. А.А. Кубановой. – М.: МЕДпресс-информ, 2006. – 672 с.

378

МЕДИКО-БІОЛОГІЧНІ ДИСЦИПЛІНИ У ПІСЛЯДИПЛОМНІЙ ОСВІТІ З ПОЗИЦІЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ У ВУЗАХ

Якущенко В.А., Нартов П.В, Шульга Л.І., Пімінов О.Ф., Трутаєв С.І Інститут підвищення кваліфікації спеціалістів фармації Національного фармацевтичного університету, м. Харків

Харківська медична академія післядипломної освіти, м. Харків Висока конкуренція на ринку труда вимагає від фахівців високого

професіоналізму, обізнаності та володіння практичними навичками. Особливо це актуально для спеціалістів медико-фармацевтичного профілю, сфера діяльності яких пов’язана з нашим здоров’ям та майбутнім всього людства. То-му протягом усього життя фахівець має поповнювати свій багаж знань. Для цього в нашої країні існує післядипломна підготовка з високопрофесійним професорсько-викладацьким кадровим складом, проходження якої є обов’язковим для кожного практикуючого лікаря або провізора [3].

Слід зазначити, що система післядипломної підготовки фахівців має деякі особливості у порівнянні зі стаціонарною та навіть заочною формами освіти, серед яких:

� специфічний різновіковий контингент слухачів (суттєво відрізняється спроможність до сприйняття навчального матеріалу);

� абсолютно різний рівень їх базової комп’ютерної підготовки та технічних можливостей, що викликає труднощі використання деяких сучасних технологій навчання, зокрема дистанційної форми навчання;

� досить різний рівень залишкових знань, що значно ускладнює роботу викладача при підготовці матеріалу до заняття;

� принципово відмінні інформаційні потреби слухачів навчальних груп в залежності від роду їх діяльності та посади;

� наявність підвищеного психоемоційного навантаження на викладача при роботі з дорослим контингентом, що має практичний досвід.

У медичних та фармацевтичних навчальних закладах післядипломної освіти викладання медико-біологічних дисциплін є основним напрямком робо-ти, тому організація навчального процесу на високому науковому та педагогічному рівні є головним завданням та метою педагогічного колективу усіх вузів. Однак процес викладання саме цих предметів в післядипломної підготовці провізорів та лікарів має характерні риси та особливості [1]:

� тематика та зміст занять має вміщувати найсучасніші досягнення медичної науки та практики, постійно оновлюватися та удосконалюватися;

� включення в освітній процес нового матеріалу потребує дотримання відповідності навчальним програмам вузу та вживання заходів для уникнення дублювання тематики із суміжними кафедрами;

� навчальний матеріал повинен мати прикладний характер, тобто викла-денню підлягає така інформація та у такий формі, щоб після курсів слухач був спроможним використовувати отримані знання на практиці;

� виникають труднощі застосування новітніх, зокрема комп’ютерних технологій, електронних тренажерів та фантомів, що обумовлено переважно

379

виїзним характером роботи в системі підвищення кваліфікації спеціалістів та різним рівнем технічної підготовленості слухачів.

Тобто викладання медико-біологічних дисциплін – надзвичайно складна та відповідальна робота, від якості та ефективності якої залежить як здоров’я так і соціальне самопочуття кожної окремої людини та усього суспільства у цілому. Отже, доцільно щоб організація викладання цих предметів відбувалася у межах та за принципами закладеними в систему управління якістю (СУЯ) ву-зу, що спонукало до проведення теоретичного дослідження з аналізом викла-дання дисциплін медико-біологічного профілю, як одного з об’єктів СУЯ.

Мета. Визначити основні елементи в СУЯ, які впливають на післядип-ломну підготовку спеціалістів фармації та медицини, а також встановити го-ловні шляхи підвищення рівня викладання та ефективності навчання слухачів.

Матеріали та методи. Дослідження накопиченого досвіду викладання медико-біологічних дисциплін у системі післядипломної підготовки провізорів та лікарів проведено на теоретичному рівні наукового пізнання, методами ана-лізу, індукції та дедукції.

Результати та їх обговорення. Сьогодні перед вищими навчальними закладами післядипломної підгото-

вки провізорів та лікарів України стоїть серйозне завдання трансформації своїй діяльності, її наближення до рівня кращих світових закладів освіти. Це пов’я-зано з низкою факторів:

– суттєво знизилась доля державного фінансування, що змушує вищи ак-тивно шукати шляхи позабюджетного надходження коштів;

– прагнення нашої країни вийти на світовий ринок освітніх послуг викли-кає необхідність адаптації наших принципів та критеріїв організації навчально-го процесу до міжнародних стандартів;

– для виживання в умовах тотальної глобалізації та жорсткої конкуренції серед величезної кількості навчальних закладів та центрів перепідготовки кад-рів навчальні заклади змушені постійно підвищувати рейтинг свого вузу шля-хом представлення більш якісних освітніх послуг;

– стрімкий розвиток інформаційних технологій, якій з одного боку від-криває доступ до світової інформаційної бази, а з іншого вимагає від вузу су-часного технічного оснащення та кадрового складу з високим рівнем професіо-налізму, знанням іноземних мов та вмінням працювати з комп’ютерно-цифро-вими технічними засобами [2];

– світова тенденція стандартизації усіх видів діяльності, а відповідно створення, впровадження та робота за стандартами освіти;

– стрімкий розвиток науки, впровадження у повсякденну практику пере-дових досягнень генної інженерії, нанотехнологій тощо;

– принципово змінилось само значення терміну «освіта», що трактується не як система підготовки, процес спрямований на формування розуму, а як то-вар, який підпорядковується законам менеджменту та маркетингу, а також тер-міну «якість освіти», що раніше пов’язували зі змістом та формою освітнього процесу, а на сьогодні це механізм розвитку та інструмент конкурентної боро-тьби серед навчальних закладів.

380

Відомий американських вчений, консультант з теорії управління якістю, Едвард Демінг стверджував, що якість товарів та послуг на 80% залежить від системи управління і лише на 20% від людського фактору. Відповідно одним з самих ефективних способів витримати в конкурентній боротьбі в сфері освіти є розробка та впровадження в навчальний заклад системи управління якості (СУЯ) [4]. В Україні на основі принципів загального управління якістю (TQM) та у відповідності з вимогами міжнародного стандарту International Organization for Standardization (ISO) серії 9000 розроблено та впроваджено ДСТУ України П IWA 2:2009 «Система управління якістю. Вимоги» з урахуванням специфіч-них особливостів освітньої сфери, зокрема вимог стандартів ДСТУ України – П IWA 2:2007 «Система управління якістю. Постанови застосування ISO 9001:2000 в сфері освіти» [ 5, 6 ].

Створення СУЯ в вищому навчальному закладі спрямовано на отримання якісного «продукту» освітнього процесу – професійно та культурно розвиненої людини, а в нашому випадку це підвищення кваліфікації лікарів та провізорів до сучасного світового рівня кваліфікації. Тому зрозуміло, що післядипломна підготовка спеціалістів фармації та медицини, в першу чергу, залежить від якісного навчання медико-біологічним наукам, у зв’язку з цим раціональна організація викладання означених дисциплін з позиції СУЯ є першочерговим завданням вузів.

Ми проаналізували елементи СУЯ, які впливають на рівень та ефектив-ність підготовки фахівця з медико-біологічних дисциплін (рис. 1). Як бачимо, всі складові СУЯ прямо або опосередковано чинять вплив на якість викладання медико-біологічних дисциплін в системі післядипломної освіти. Однак, на наш погляд, враховуючи вищевикладені особливості навчального процесу в закла-дах підвищення кваліфікації спеціалістів медицини та фармації, ефективність післядипломної підготовки залежить від таких ланок СУЯ, як кадрового профе-сорсько-викладацького складу та його рівня підготовки, контролю виконання елементів СУЯ на усіх етапах освітнього процесу, раціонального навчально-методичного забезпечення.

Таким чином, при організації курсів підвищення кваліфікації з медико-біологічних дисциплін слід звернути увагу на кадровий склад колективу. Ви-кладачі мають бути вищої кваліфікації, з науковим ступенем, повинні підвищу-вати кваліфікацію не тільки шляхом обов’язкових курсів, а також постійного удосконалення через l-lerning, стажування за кордоном тощо. Важливим елеме-нтом СУЯ є зміна свідомості викладача, формування командного світогляду з відповідальності кожного за якість освіти, спрямування процесу навчання на слухача.

Важливим елементом підготовки слухачів є наявність сучасного мето-дичного забезпечення освітнього процесу. Для післядипломної підготовки зміст та тематику навчальних програм необхідно постійно оновлювати, при викладанні застосовувати новітні методи та форми навчання, зокрема впровад-жувати дистанційні форми роботи зі слухачами.

Особо слід зазначити колосальне значення всебічного контролю якості всіх структурних елементів освітнього процесу (рис. 1).

381

Рис. 1. Схема впливу елементів СУЯ на післядипломну підготовку

фахівця

Підвищення кваліфікації

Висококвалі-фікований фахівець після курсів підвищення кваліфікації

Якість елементів освітнього процесу

Мотивація процесу навчання

Менеджмент та маркетинг Матеріальне забезпечення

Оптимізація мети Якість та зміст на-вчальних програм

Контроль за освітнім процесом

Наявність та адаптованість навчальних приміщень

Просування вузу на ринку освітніх послуг

Підбір контингенту слухачів, його раціональний розподіл

Орієнтація на слухача

Командна робота

Відповідальні за якість всі

Мобільність, автоматизація, постійне удосконалення системи управління вузу

Створення ефективної системи управління,

контролю та забезпечення освіти

Збільшення самостійної роботи

Зв’язок із замовником послуг

Застосування новітніх форм та методів навчання

Забезпечення лабораторним оснащенням і тренажерами

Наявність комп’ютерних та цифрових технічних засобів

Раціональна організація освітнього процесу (розклад)

Вхідний, поточний та підсумковий контроль знань

За виконанням організаційних аспектів освітнього процесу

За наявність змістовного методичного забезпечення освіти

За якістю викладання та особистою дисципліною

Кадровий професорсько-викладацький склад

Адміністративно-управлінська організація освітнього процесу

382

Висновки 1. Всі елементи СУЯ впливають на якість освіти, зокрема на підвищення

кваліфікації слухачів за медико-біологічними дисциплінами. 2. Враховуючи особливості післядипломної підготовки, високий рівень

знань з медико-біологічної тематики, в першу чергу залежить від професіоналі-зму викладацького складу, сучасного методичного забезпечення та контролю за усіма учасниками та елементами освітнього процесу.

Література 1. Преподавание патологической физиологии на современном этапе развития

высшего медицинского образования / В.Н. Ельский, Л.П. Линчевская, С.В. Зяблице и др. // Таврический медико-биологический вестник. – 2012. – Т. 15, – № 3. ч.2 (59). – С. 263-265.

2. Забродська Л.М. Сучасні інформаційно-комунікаційні технології в освіті: на-вч. метод. посіб. / Л.М. Забродська. – К.,- 2011. – 120 с.

3. Система управления качеством в высших учебных заведениях последиплом-ной подготовки врачей и провизоров // П.В. Нартов, В.А. Якущенко, А.Ф. Пиминов, Л.И. Шульга // Вестник Пермской государственной фармацевтической академии. – 2014. – № 14. – С. 141-143.

4. «Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2020 роки» [Елек-тронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.mon.gov.ua/images/file/news/ 12/05/4455.pdf.

5. Системи управління якістю. Вимоги: (ISO 9001: 2008, IDT): ДСТУ ISO 9001: 2009. – [На заміну ДСТУ ISO 9001:2001; чинний від 2009.09.01]. – К. : Держспоживс-тандарт України, 2009. – 33 с.

6. Системи управління якістю. Настанови щодо застосування ISO 9001: 2000 у сфері освіти: (IWA 2: 2003, IDT): ДСТУ IWA-П 2: 2007. – [Уведено вперше; чинний від 2008-01-01]. – К. : Держспоживстандарт України, 2008. – 62 с.

383

ОГЛАВЛЕНИЕ

Частина I..................................................................................................................................3 ТЕЗИ ........................................................................................................................................3 Ahmadova A.G., Salixov F.D., Aminov S.N. Choose the optimal composition of the mumijo’s cream..............................................................................................................3 Dielievska V. Yu The effect of spironolactone on concentric left ventricular hypertrophy in zpatients with arterial hypertension and chronic obstructive pulmonary disease................4 Dielievska V.Yu The dynamics of transforming growth factor β1 in serum of patients with chronic obstructive pulmonary disease combined with arterial hypertension after spironolactone treatment. .........................................................................................................5 Ermolenko T.I., Karnaukh E.V., Starov K.P., Stoyanova Y.D. Marketing research of narcotic and psychotropic drugs, presented in the pharmaceutical market of Ukraine today .........................................................................................................................................6 Абрамов А.В., Коломиец В.М. Эффективность основного курса лечения туберкулеза в условиях стационара .....................................................................................7 Азимова Н.А., Юлдашева К.К. Микробиологическое исследование липосомальной гели диклофенака натрия ...........................................................................9 Александрова К. В., Левіч С. В., Шкода О. С., Юрченко Д. М. Енерготропні властивостіі похідних 3-бензилксантину що виявляють кардіопротектну дію.............11 Александрова К.В., Левіч С.В., Шкода О.С., Юрченко Д.М. Дослідження діуретичної активності похідних 3-арил(аралкіл)ксантину.............................................12 Алиев С.У., Зайнутдинов Х.С., Пулатова Т.П., Анваржонов У.М. К изучению зюзника европейского..........................................................................................................13 Ахмедова Д.Т., Юнусова Х.М., Шодиева Н.Б. Биофармацевтические исследования таблеток для лечения нервной системы детского возраста .....................14 Барило О. С., Фурман Р. Л. Дослідження репаративних властивостей Нуклео ЦМФ форте при пошкодженнях нижньоальвеолярного нерва..........................16 Батрак Е.А., Андреева И.Д., Рябова И.С., Завада Н.П. Микробиологические аспекты развития мочекаменной болезни .........................................................................18 Білай С. І., Довбиш М. О., Білай І. М. Вплив квертину на показники ліпідного обміну у хворих на сечокам’яну хворобу коморбідну з метаболічним синдромом .....20 Болотная Л.А Комбинированные средства терапии дерматозов сочетанной этиологии. .............................................................................................................................21 Бречка Н.М., Бондаренко В.О., Малова Н.Г., Сиротенко Л.А., Комарова І.В., Спиридонов А.В. Вплив хондроїтина сульфату на стан передміхурової залози щурів після кріотравми ........................................................................................................22 Васюк С. О., Портна К. П. Спектрофотометричне визначення гліцину в лікарських формах ..................................................................................................................................24 Галушко О. І., Крупач А. М., Куновський В.В. Гострі і хронічні ураження підшлункової залози та ризик розвитку цукрового діабету.............................................25 Гончаров О.В., Очкур О.В., Ковальова А.М. Седативна дія екстракту глухої кропиви білої ........................................................................................................................27 Деримедвідь Л.В., Гревцова І.Б. Токсикологічні властивості комплексного стоматологічного гелю на основі троксерутину і наносрібла .........................................28 Деримедвідь Л.В., Кривуша О.О. Вивчення протизапальних властивостей мазі на основі екстракту підмаренника справжнього та анестезину ......................................29

384

Деримедвідь Л.В., Стрельнікова Д.С., Калько К.О., Абделькріб Лахліфі Дослідження токсикологічних властивостей препарату на основі олії чорного тмину .....................................................................................................................................30 Дьячков М.В., Гладков Е.С. Изучение противомикробной активности производных 4,7-дигидротетразоло[1,5 α] пиримидина ..................................................31 Єзерська О.І., Калинюк Т.Г., Гаврилюк І.М. Дослідження гострої токсичності та спецефічної активності сухого екстракту цикорію та кукурудзи...............................32 Завада Н. П. Рівень резистентності до антибіотиків позалікарняних штамів Staphylococcus aureus ...........................................................................................................33 Загайко А.Л., Брюханова Т.А., Шкапо А.И. Изучение динамики цитокинового профиля крови крыс с экспериментальной инсулинорезистентностью на фоне применения 1-(4-Хлорфенил)-N,N-диметил-альфа-(2-метилпропил)циклобутан-метанамина (сибутрамина)..................................................................................................34 Загородній С.Л., Васюк С.О. Розробка та валідація спектрофотометричної методики кількісного визначення лоратадину в таблетках «Алерік» ............................36 Зуфарова З.Х., Юнусова Х.М., Илхомова Н.Б. Метод прямого прессования в технологии таблетирования «НИМЕ-S».........................................................................37 Зуфарова З.Х., Юнусова Х.М., Инагамов Ш.А. Изучение технологических свойств прессуемой массы таблеток Стоптуссина по усовершенствованной технологии.........39 Илхамова Н.Б. Определение биодоступности кетотифена в таблетках по усовершенствованной технологии .....................................................................................41 Илхомова Н.Б. Оценка конъюнктуры рынка антигистаминных лекарственных препаратов.............................................................................................................................43 Илхомова Н.Б., Юнусова Х.М., Зуфарова З.Х. Оценка степени гигроскопичности таблеток Ибупрофен-S.........................................................................................................45 Инагамов С.Я., Ахмаджонов З.И., Мухамедов Г.И. Интерполимерные комплексы – перспективные новые материалы как основы для мягких лекарственных препаратов.............................................................................................................................47 Инагамов С.Я., Каримов А.К., Мухамедов Г.И. Интерполимерные комплексы – пролонгаторы лекарственных препаратов.........................................................................49 Іванків Я. І., Олещук О. М. Стан показників прооксидантно-антиоксидантного гомеостазу на фоні введення мелатоніну здоровим тваринам ........................................51 Іванченко Д. Г., Пахомова О. О., Назаренко М. В., Романенко Г. М., Самура Б. А., Корнієнко В. І., Милова А.О. Синтетичні дослідження з пошуку протизапальних та аналгетичних засобів в ряді 8-(піразоліл-1)ксантинів .................................................52 Іванченко Д.Г., Пахомова О.О., Шарапова Т.А., Романенко Г.М., Самура Б.А., Корнієнко В.І., Крісанова Н.В. Синтез та вивчення протизапальної і аналгетичної дії в ряді похідних імідазо[1,2-f]ксантинів ........................................................................53 Іванченко Д. Г., Романенко М. І., Пахомова О.О., Поліщук Н.М. Пошук протимікробних засобів серед 1-заміщених (теобромін-8-іл)-тіоетанової кислоти......54 Іванченко Д. Г., Романенко М. І., Шарапова Т.А., Самура Б.А., Матвійчук О.П. Синтез та діуретична активність солей (1-етилтеобромін-8-іл)-тіоетанової кислоти ..................................................................................................................................55 Іванченко Д. Г., Романенко М. І., Юрченко Д. М., Шарапова Т. А., Крісанова Н. В. Синтез, вивчення фізико-хімічних і біологічних властивостей серед похідних 8-бромоксантиніл-7-оцтових кислот ..................................................................................56 Іванченко Д.Г., Романенко М.І., Камишний О.М., Крісанова Н.В., Серіков В.І., Стрибайло С.В. Синтез та протимікробні властивості 1-етил-8-тіотеобромінів...........57

385

Іванченко Д.Г., Романенко М.І., Крісанова Н.В., Шарапова Т.А. Синтез та антиоксидантна активність похідних 8-бензиліденгідразино- 1-(4-фторобензил)теоброміну .............................................................................................58 Іванченко Д.Г., Романенко М.І., Матвійчук О.П., Самура Б.А., Рудько Н.П. Синтез та діуретична активність естерів теобромініл-8-тіооцтової кислоти.................59 Іванченко Д.Г., Романенко М.І., Назаренко М.В., Рудько Н.П., Самура Б.А., Корнієнко В.І. Пошук аналгетичних та протизапальних засобів серед 8-аміно-7-(2-гідрокси-3-і-пропоксипропіл-1)-3-метилксантинів ....................................60 Іванченко Д.Г., Романенко М.І., Пахомова О.О., Самура Б.А., Корнієнко В.І. Пошук аналгетичних та протизапальних засобів серед 1-аліл-8-бензиліденгідразино-теобромінів ........................................................................61 Іванченко Д.Г., Романенко М.І., Шарапова Т.А. Синтез та атигіпоксична активність 8-алкілтіозаміщених 1-пропілтеоброміну ......................................................62 Калашнікова В.С., Качук Ю.В. Сучасна терапія вугрової хвороби ................................63 Карнаух Э.В., Кулык Т.В. Симптоматическая фитотерапия синдрома раздраженной кишки............................................................................................................65 Качук Ю.В., Калашнікова В.С. Сучасні стратегії комплексної терапії акне з використанням імунобіотиків .............................................................................................66 Кленіна О.В., Огурцов В. В., Драпак І. В., Голос І.Я., Чабан Т.І., Сулейман М.М., Гриценко І.С. Дослідження молекулярних механізмів протизапальної та анальгетичної дії n-фенілантранілових кислот .................................................................67 Кленіна О.В., Чабан Т.І., Огурцов В.В., Драпак І.В., Чабан І.Г. Стратегія in silico дизайну нових «лікоподібних» сполук похідних конденсованих 4-азолідонів .............68 Корнієвський Ю.І., Корнієвська В.Г., Панченко С.В. Дослідження ефірної олії запорізької та закарпатської валеріани ..............................................................................69 Корнієнко В. І. Вплив бенфураму на видільну функцію нирок у щурів за умов блокади дофамінових рецепторів .......................................................................................71 Кресюн Н.В. Особливості нейротропної дії бензилпеніциліну на тлі впливу електромагнітним випромінюванням надзвичайно високої частоти низької інтенсивності (НВЧ).............................................................................................................72 Кривуша О.О., Деримедвідь Л.В. Дослідження протизапальної активності комбінованої мазі на основі екстракту підмареника справжнього та анестезину.........73 Куновський В.В., Куніна І.О., Горак В.М. Гнійно-запальні ускладнення у хворих на цукровий діабет та шляхи їх профілактики ..................................................74 Лелюх М.І., Зіменковський Б.С., Лесик Р.Б. Синтез та антитрипаносомна активність нових 5-іліденпохідних 2-(5-етил(алілмеркапто)-1,3,4-тіадіазол- 2-іл)імінотіазолідин-4-ону...................................................................................................76 Лепский В.В., Продан О.В., Анисимов В.Ю., Деньга О.В., Гельмбольдт В.О. Кариеспротекторная активность «ониевых» гексафторосиликатов ...............................77 Малова Н.Г., Комарова І.В., Сиротенко Л.А., Мунтяну Я.О., Спиридонов А.В. Вплив біопрепарату кріоконсервованої плаценти на імунний статус щурів з експериментальним гіпотиреозом ...................................................................................78 Маль Г.С., Кувшинова Ю.А. Особенности персонализированного подхода гиполипидемической терапии в условиях двойного ингибирования холестерина у больных ИБС .....................................................................................................................80 Матюшкина М.В., Годован В.В. Изучение влияния координационных соединений металлов на мышечный тонус.............................................................................................82 Мінухін А.С., Бондаренко В.О., Крутько Д.І. Ефективність застосування тразадону у молодих чоловіків з андрогенодефіцитом та психологічними розладами..................84

386

Муратова Т.M. Особливості розвитку вогнищевої епілептичної активності за умов застосування леветирацетаму та нікотинаміду ...................................................86 Назаренко М. В., Іванченко Д. Г., Романенко М. І., Пахомова О. О., Камишний О. М., Поліщук Н. М., Шарапова Т. А. Синтез, фізико-хімічні та біологічні властивості 8-амінопохідних-3-метил-7-(2-гідрокси- 2-фенілетил)ксантину ..........................................................................................................87 Назирова Я.К., Режепов К.Ж., Эрматов А.М., Зияев Х.Л. Значение использования рациональных отечественных иммунномодуляторов в профилактике и лечении заболеваний вирусной этиологии .......................................................................................88 Нестеренко В.В., Канак Л.А., Ромащенко В.В. Аналіз лікарських рослин, що використовують для лікування цукрового діабету та його ускладнень ...................90 Онасенко И.А. Березняков А.В. Подходы к лечению инфекций, вызванных синегнойной палочкой .........................................................................................................92 Остапець М.О., Волковой В.А. Дослідження хронічної токсичності комплексу біологічно активних речовин з трави герані болотної .....................................................94 Павлий В.В. Современные аспекты питания в лечении больных псориазом................96 Посохова К. А., Олещук О. М., Вольська А.С., Матюк Л.М. Побічні реакції НПЗЗ при їх медичному застосуванні у тернопільській області.....................................97 Псурцева Ю.А., Самура Б.А. Противовоспалительная и анальгетическая активность дизамещенных 7,8-аминоксантинов...............................................................98 Псурцева Ю.О., Самура Б.А. Діуретична активність настоїв рослинних зборів з травою галінсоги дрібноквіткової....................................................................................99 Псурцева Ю.О., Самура Б.А. Протизапальна активність настоїв рослинних зборів з травою галінсоги дрібноквіткової ......................................................................100 Рачина Н. В, Коломиец В.М. Специализированная медицинская помощь больным пенитенциарным туберкулезом: эффективность режимов этиотропной терапии ......101 Романенко М.І., Іванченко Д.Г., Пахомова О.О., Шарапова Т.А., Камишний О.М., Поліщук Н.М., Рудько Н.П. Пошук протимікробних сполук в ряді похідних 7-н-бутилксантинів.............................................................................................................102 Романенко М.І., Іванченко Д.Г., Рочняк В.А., Милова А.О., Стрибайло С.В. Синтетичні дослідження з пошуку гіполіпідемічних сполук в ряді похідних 8-бромо-7-[2-гідрокси-3-(п-трет-бутилфенілокси)пропіл]ксантинів............................103 Рябова І. С. Cтан чутливості до антибіотиків у позалікарняних штамів E. coli ..........104 Самура Б.А., Боб Н.И., Банный И.П. Противосудорожная и анальгетическая активность оксибензолсульфонилоксамидоэтановых кислот .......................................105 Самура Б.А., Боб Н.И., Банный И.П., Савченко В.Н. Фармакологическая активность γ-карбоксипро-пиламидов замещенных оксаниловых кислот ..................106 Самура Б.А., Голдовський Б.М., Поталов С.О., Сідь Є.В., Серіков К.В. Трипсиноген-2, як маркера гострого панкреатит на догоспітальному етапі .............1078 Самура Б.А., Голдовський Б.М., Поталов С.О., Сідь Є.В., Серіков К.В., Юрчак Ю.В. Кардіоскоп при данні екстреної медичної допомоги на догоспітальному етапі...................................................................................................109 Самура Б.А., Голдовский Б.М., Юрчак Ю.В., Поталов С.О., Сидь Е.В. Возможность прогнозирования фатальных исходов у больных с острым инфарктом миокарда с помощью ВСР .............................................................................111 Самура Б.Б. Качество жизни пациентов после регрессии хронической лимфоцитарной лейкемии .................................................................................................113 Сариан Е.И. Опыт применения розувастатина в терапии больных псориазом ...........114

387

Сачок В.В., Губський Ю.І. Дослідження ураження слизової оболонки шлунка щурів за умов периферійної нейропатії та введення кеторолаку та α-токоферолу.....116 Сілаєв А.О., Волковой В.А. Експериментальне дослідження антимікробної активності екстракту з листя вільхи клейкої...................................................................118 Сорокіна М.В., Кононенко Н.М. Дослідження місцевоподразнювальної дії нового крему для місцевої анестезії .................................................................................119 Степаненко І.В., Бондар Т.С., Попова І.Ю., Лихачова Т.А. Використання препарату Нейроксон у відновному лікуванні хворих із закритою черепно-мозковою травмою ..............................................................................................120 Стречень С.Б., Стречень Н.С. Психотерапевтична підтримка в програмах допоміжних репродуктивних технологій ........................................................................121 Туляганов Р.Т., Набиев А.Н., Файзиева З.Т. Изучение действия сиропа шо-тут с боярышником на биоэлектрическую активность сердца крыс...................................123 Тюпка Т.І., Кавушевська Н.С. Дослідження синтезу нуклеїнових кислот при експериментальному гінгівіті ...........................................................................................124 Холодняк С.В., Белєнічев І.Ф., Коваленко С.І., Берест Г.Г. Пошук ефективних протисудомних засобів в ряду нових 2-арил-6'H-спіро[(циклоалкіл-1,5'-, гетерил-3, 5'(4,5'))-[1,2,4]триазоло[1,5-c]хіназолінів].....................................................125 Хомуленко Е.В. Березняков А.В. Причины возникновения резистентности к антибиотикам у синегнойной палочки..........................................................................127 Цивунін В.В., Штриголь С.Ю., Прокопенко Ю.С. Сухий екстракт рутки шлейхера – перспективний антиконвульсант із широким спектром нейропротекторних властивостей.....................................................................................128 Чабан З.І., Кленіна О.В., Драпак І.В., Огурцов В.В., Чабан І.Г. Синтез та дослідження антиоксидантної активності нових тіазоло[4,3-b]хіназолінів .................130 Чабан Т.І., Огурцов В.В., Чабан І.Г., Кленіна О.В., Голос І.Я., Леб’як М.М. Синтез нових N3 заміщених 6-аміно-5,7-диметил-3H-тіазоло[4,5-b]піридин-2-онів, як потенцінйих біологічно активних речовин.................................................................131 Чікіткіна О.М., Кононенко Н.М. Вивчення ефективності глікверину за умов аліментарної гіперглікемії у кролів з нормальним глюкозним гомеостазом...............132 Шарипова С.Т., Юнусова Х.М. Изучение стабильности капсулы «Мелифлос» .........133 Шейхалі А.М., Кононенко Н.М. Вивчення антиексудативної активності крему Дермаліпоін на моделі гострого карагенінового набряку..............................................135 Шепета Ю.Л., Лелюх М.І., Зіменковський Б.С., Лесик Р.Б. Синтез та перетворення нових 3-заміщених похідних роданіну на основі гідразиду 2-(2,6-дихлорофеніламіно)фенілацетатної кислоти...................................................................136 Шмелькова К.С. Эмоленты в наружной терапии атопического дерматита .................137 Яременко Ф.Г., Малова Н.Г., Комарова І.В., Вакула В.М., Сергієнко Л.Ю., Сиротенко Л.А., Бречка Н.М., Анікєєва К.С., Мунтяну Я.О. Новий синтетичний стимулятор функціональної активності щитвидної залози як потенційний остеопротектор ...................................................................................................................138 Частина II ............................................................................................................................140 СТАТТІ................................................................................................................................140 Karnaukh E.V., Petrychenko I.I. Siberian ginseng eleuterococus as a gift of nature to human health – from the ancient origins of traditional medicine to modern space biomedicine ..........................................................................................................................140 Rakhimova G.R., Rakhimova O.R., Aliyev H.U. Standardization and study of the pharmacological action of garlic tablets...............................................................................145

388

Алыменко М.А., Маль Г.С., Коломиец В.М. Значимость факторов риска при фармакотерапии больных ИБС в сочетании с туберкулезом при их оценке с помощью нейросетевых технологий .............................................................................151 Андреєва І.Д., Осолодченко Т.П., Батрак О.А., Завада Н.П. Оцінка чутливості до антибактеріальних препаратів грамнегативних збудників позалікарняних опортуністичних інфекцій .................................................................................................156 Андрющенко В.П., Барвінська А.С., Яремкевич Р.В., Романчак Д.Л. Застосування комбінованого дренажа для лікуваннія пацієнтів із синдромом діабетичної стопи ...............................................................................................................162 Артемьев К.В., Войновский Ю.В., Нурланова Г.Н. Антидепрессант Миртазапин в онкохирургии ...................................................................................................................165 Асатов С.И., Убайдуллаева Х.А. Создание нового противовоспалительного средства на основе горца птичьего и тысячелистного таволголистного......................173 Базыка О.Е., Ильяш М.Г. Особенности антигипертензивной терапии левовращающим S(-)-энантиомером амлодипина ..........................................................177 Бенюк В.О., Гончаренко В.М., Строкань А.М., Ярмак В.С., Полупанова Ю.П. Клініко-статистичний «портрет» жінок репродуктивного віку з гіперпластичними процесами ендометрія........................................................................................................181 Бенюк В.О., Курченко А.І., Гончаренко В.М., Строкань А.М. Діагностичне значення визначення інтерлейкіну -1β у жінок з гіперпроліферативними процесами ендометрію.......................................................................................................187 Білай І.М., Дарій В.І., Гетало О.В., Демченко В.О., Красько М.П., Остапенко А.О. Проведення заняття з безпечності фармакотерапії під час спеціалізації провізорів з фаху «Організація і управляння фармацією» ...............................................................191 Верховодова Ю.В., Киреев И.В. Эффективность пробиотиков с точки зрения доказательной медицины для профилактики Clostridium difficile – ассоциированной диареи у взрослых(обзор литературы) ..............................................194 Глущенко О. М., Рак Ю. В. Дослідження асортименту лікарських засобів, які використовуються для лікування та профілактики гострих респіраторних захворювань у дітей ...........................................................................................................200 Голдовський Б.М., Серіков К.В., Поталов С.О., Льовкін О.А., Сідь Є.В., Логвіненко Г.В. Оптимізація динамічного моніторингу та інтенсивної терапії мультиорганних порушень у критичних хворих з ішемічним інсультом ....................209 Григорьева Л. В., Самура Б. А., Самура И. Б., Романенко Н. И. Исследование антиэкссудативной активности производных 7- β-гидрокси- γ -(п-хлорофенокси)-пропил-8-замещенных теофиллина ..................................................................................216 Деримедвідь Л.В., Снігурська І.О., Грозна Л.М., Хіжняк В.М., Завгородній О.О., Зівзах М.В. Вплив комбінованої антигіпертензивної і гіполіпідемічної терапії на показники вуглеводного обміну у хворих на артеріальну гіпертензію ........................221 Дьяченко В.Ф., Марющенко А.М.,Куцай Н.М. Изучение влияния комбинаций ципрофлоксацина с другими антибиотиками на полирезистентные штаммы кишечной палочки..............................................................................................................225 Іванова Н.М. Молекулярно-генетичне визначення резистентності Staphilococcus aureus до антибіотиків та їх ліпосомальних форм ..........................................................228 Ілляш М.Г., Базика О.Є., Довганич Н.В., Старшова О.С., Тхор Н.В. Застосування комбінованого препарату ексфорж в антигіпертензивній терапії.................................232 Ілляш М.Г., Базика О.Є., Шевченко Т.Л., Довганич Н.В., Старшова О.С., Яринкіна О.А., Короткоручко О.Ю. Фармакоекономічний погляд на антигіпертензивну терапію ...............................................................................................236

389

Ілляш М.Г., Шевченко Т.Л., Базика О.Є., Деяк С.І., Тхор Н.В. Ситуація ризику в розвитку побічних реакцій при медичному застосуванні Ібупрофену та Ацетамінофену в педіатрії.................................................................................................241 Киреев И.В., Жаботинская Н.В., Гарбуз Н.В., Воронов А.С., Кладько Е.А, Пугачова М.И. Cравнительная характеристика лекарственных препаратов, рекомендуемых для купирования гипертонических кризов приказом Министерства здравоохранения Украины и европейскими протоколами ...................245 Киреев И.В., Рябова О.А., Бакуменко М.Г., Книженко И.Б., Прокопович Е.Е. Современные аспекты фармакотерапии мигрени ...........................................................253 Киреев И.В., Рябова О.А., Кривобок В.И., Кашута В.Е., Книженко И.Б., Качанова О.А. Клиническая эффективность плазмафереза в комплексной терапии бронхиальной астмы ..........................................................................................................263 Коломиец В.М. Стандартизация в образовании и врачевании во фтизиатрии на современном этапе .............................................................................................................268 Корнієнко В.І. Вплив Бенфураму на активність ренін-ангіотензин-альдостеронової системи ................................................................................................................................276 Кривуша О.А., Деримедвидь Д.В. Диуретическая активность настоев растительных сборов с подмареником настоящим .................................................................................281 Лук’яненко Т. В. Порівняльна характеристика протимікробної активності фітопрепаратів на основі Hypericum perforatum l., Achinella millenofolium l., Origarum vulgare l ...............................................................................................................285 Мельниківська Н.В., Кудря М.Я., Устенко Н.В., Павленко Т.О., Лалименко О.С., Палагіна І.А., Дегтярьова А.Л., Іващенко А.Д. Вплив похідного камфорної кислоти на про- та антиоксидантний гомеостаз щурів з токсичним гепатитом..........291 Мельников В.А., Лесняк М.О. Сучасні підходи до ефективного лікування гангрени Фурн'є ..................................................................................................................298 Осолодченко Т. П., Андреєва І. Д., Лук’яненко Т. В., Рябова І. С. Деякі аспекти проблеми антибіотикорезистентності грампозитивних умовно-патогенних мікроорганізмів...................................................................................................................301 Рахматуллаева М. М., Аминов С. Н. Царёва В.Э., Юнусова А.Б. Клиническое исследование эффективности «Диабенит» при сахарном диабете ...............................307 Савохина М.В., Киреев И.В., Бакуменко М.Г., Прокопович Е.Е., Кравченко Е.Ю. Рациональная фармакотерапия у больных хроническим обструктивным заболеванием легких с артериальной гипертонией ........................................................312 Самура Б.А., Корниенко В.И., Псурцева Ю.А. Пути нефропротекции при кардиальном синдроме ......................................................................................................320 Самура Б.Б., Салионова В.И., Красько Н.П. Новые направеления и перспективы гематологической службы.................................................................................................328 Самура Б.Б., Самура Т.А., Кравченко В.И., Черная И.В. Оценка кардиотоксического действия полихимиотерапии у больных хронической лимфоцитарной лейкемией ...............................................................................................332 Самура И.Б., Григорьева Л.В. Антиаритмическая активность 8-замещенных 1-метил-7- β- гидрокси-γ-(2’- метилфенилокси) пропилксантина ................................337 Самура І. Б., Григор’єва Л. В., Бєленічев І. Ф. Науково-методичні аспекти викладання побічнoї дії ліків іноземним студентам.......................................................342 Сиренко Е.В., Кучеренко Э.А. Действие субтоксических доз многокомпонентных органических смесей на основе гликолей на рецепторный аппарат клеточной мембраны белых крыс........................................................................................................347

390

Трищук Н.М., Бакуменко М.Г, Качанова О.А. Современные М-холинолитики в фармакотерапии ХОЗЛ ...................................................................................................353 Хамдамов М.М., Турсунова М.Х., Усуббаев А.М., Рахимова О.Р., Хаджиметова С.Р., Усуббаева Ш.М., Рахимова Г.Р. Острая токсичность и противовоспалительная активность нового препарата «Декспантенол» ..................360 Цеменко К.В., Киреев И.В., Кадук Ю.Г. Фармакотерапевтическая эффективность фитопрепаратов на основе брусники в комплексном лечении больных острым циститом..............................................................................................................................364 Чопорова О. І. Ефективність антимікобактеріальної терапії хворих на туберкульоз легень з коморбідною патологією печінки ...........................................370 Шмелькова Е.С. Топические глюкокортикостероиды в лечение дерматозов .............375 Якущенко В.А., Нартов П.В, Шульга Л.І., Пімінов О.Ф., Трутаєв С.І. Медико-біологічні дисципліни у післядипломній освіті з позиції системи управління якістю у вузах .....................................................................................................................378

Наукове видання

Серія «Наука»

ЛІКИ – ЛЮДИНІ.

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ФАРМАКОТЕРАПІЇ І ПРИЗНАЧЕННЯ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ

Матеріали XXXІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції

з міжнародною участю

21 травня 2015 року м. Харків

Відповідальний за випуск О. М. Котенко

Формат 60х84/16. Ум. друк. арк. 24,5. Тираж 100 пр. Зам. № 0520-15.

Національний фармацевтичний університет вул. Пушкінська, 53, м. Харків, 61002

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи серії ДК № 3420 від 11.03.2009.

Надруковано з готових оригінал-макетів у друкарні ФОП Петров В.В. Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Запис № 24800000000106167 від 08.01.2009 р. 61144, м. Харків, вул. Гв. Широнінців, 79в, к. 137, тел. (057) 778-60-34.

e-mail:bookfabrik@rambler.ru