№ 1 Phonetics as a branch of Linguistics. The links of phonetics with other sciences.

I. Phonetics is an independent branch of linguistics like lexicology, grammar & stylistics. It studies the sound matter, its aspects & functions. 1) Phon. is closely connected with Grammar by means of the system of rules of reading. It helps to pronounce correctly the plural forms of nouns, Past Indef. & Past. Partic. of English regular verbs. (/lemp-lemps/; neim-neinz/; /pleis-pleisiz/); (/ask-a:skt/;/kli:n-kli:nd/;/wont-wontid/. Another important phonetic phenomenon is the sound interchanging. It’s another manifestation of connection of Phon. with Gr. It can be observed in the category of number. The interchanging of /fv/; /sz/; / /. It helps to differentiate singular & plural forms of nouns (shelf-shelves; house-houses). Vowel interchanging is connected with the tense forms of the irregular verbs. (come-came; give-gave). Vowel interchanging can also help to distinguish between: nouns & verbs (to bath-bathe / /); adjectives & nouns (hot-heat / /); verbs & adjectives (to moderate–moderate / /); nouns & nouns (shade -shadow / /). Phon. is also connected with Cr. through the intonation. Sometimes the intonation can serve to single out the logical predicate. (He visited me.) 2) Phon. is connected with Lexicology. It is due to the presence of stress in the right place we can distinguish nouns from verbs. (‘object - to ob`ject; `transfer – to trans`fer). 3) Phon. is connected with Stylistics. First of all through the intonation (speech melody, sentence stress, rhythm, pauses, timber). They serve to express emotions. They help to distinguish different attitudes on the part of the speaker & the author. Very often the writer helps the reader to interpret his ideas through the specific words & remarks. (He sad angrily. A shot pause.) Phon. is also connected with Styl. trough the repetition of words, phrases & sounds. The repetition of identical or similar sounds is called alliteration. It helps to impart a melodic effect to the utterance & to express certain emotions.

№3 Articulatory transition of vowel & consonant phonemes. Assimilation. Accommodation. Elision.

Assimilation is a modification of a consonant under the influence of a neighboring consonant as a result of which one of the sounds becomes fully or partly similar to the adjoining sound. Acc. to the direction assimilation can be: progressive (the assimilated con-t is influenced by the presiding consonant [buks – dogz]); regressive (the presiding con-t is influenced by the one following it [nju:z –nju:speipe]); double (reciprocal) (two adjacent con-t influence each other [twenti]). Assimilation can be historical & leaving. Elision – is a fall of some sound, the phonetic occurrence when one of the neighboring is not realized in rapid or careless speech in order to keep the rhythm. Elision can be historical ([ofn – oftn]) & contemporary. English spelling is full of “silent” letters (work, write, knife, knee). The most common cases of contemporary elision is: 1) /t, d/ in /ft, st, t, t, vd, zd, d/. (cleft palate [klief p l t]). 2) /pt, kt, bd, gd, t t, d d / (dubbed film [dab film]). 3) /md, nd, d/ (slammed the door [slem do:]). Accommodation is

№2 Phoneme, its nature, definition. Variants of phonemes. Phoneme is a unit of phonology. There are different opinions

on the nature of the phoneme & its definition. 1. I.A. Baudouin de Courteney - the founder of the phoneme theory, defined the phoneme as a physical image of a sound. He originates the so called “mentalist” view of the phoneme. 2. The abstractional conception of the phoneme was originated by F. de Saussure, the famous Swiss linguist, & the Danish linguist L.Hjelmslev. The “abstract” view regards the phoneme independent of the phonetic properties. 3. Trubetskoy, Bloomfield, Jakobson viewed the phoneme as a minimal sound unit by which meanings may be differentiated. They stated that the features of the phoneme involved in the differentiation of words are called distinctive. They can be found in the contrastive sets. 4. The physical level of the phoneme was originated by B. Jones, who defined the phoneme as a “family” of sounds the members which show phonetic similarity & can not occur in the same phonetic context as any other member. 5. L. Shcherba was the first to define the phoneme as a real, independent distinctive unit which manifests itself in the form of allophones -the actually pronounced speech sounds, variants of phonemes. He stated that in actual speech we utter a much greater variety of sounds, that we are aware of (try-took-theater-rhythm-cot.). Allophones are realized in concrete words. Prof. Vassilyev developed Shcherba’s theory & presented a detailed definition of the phoneme in his book “English Phonetics A theoretical Course” where he writes that a phoneme is a dialectical unity of three aspects: 1) material, real & objective because it really exists independently of our will or intention in the material form of speech sounds, allophones; 2) abstractional & generalized it because we may it abstract from concrete realizations for classificatory purposes; 3) functional (constitutive, distinctive, recognitive) because its function is to make one word or its grammatical form distinct from the other, it constitutes words & help to recognize them. Phoneme can be discovered by the method of minimal pairs. This method consists in finding pairs of words, which differ in one phoneme - tan-ban-fan-can. The phonemes of a language follow a system of apposition, in which any one phoneme is usually opposed to any other phoneme in at least one position, in at least one lexical or grammatical minimal pair.

№5 Syntactical expressive means & stylistic devices. The special media of language which secure the desirable

effect of the utterance are called stylistic devices or expressive means. They serve the purpose of logical & emotional intensification of the utterance. They are distinguished to phonographical, morphological, lexical, syntactical & lexico-syntactical levels. To syntactical EMs & SDs the follow ones refer. 1)Rhetorical question - a peculiar interrogative construction which semantically remains a statement. Repetition - recurrence of the same word, word combination, phrase for two or more times. Acc. to the place which the repeated unit occupies in the sentence (utterance), repetition is classified into several types: 1) anaphora: a..., a..., a.... 2) Epiphora: ...a, ...a, ...a. 3) Framing: a.......a. 4) Catch repetition: ... a, a.... 5) Chain repetition: ...a, a...b, b...c, c..,.6) Ordinary repetition. 7) Successive repetition: ...a, a, a.... The most emphatic type of repetition. Parallel constructions - a purely syntactical type of repetition for here we deal with the repetition of the structure of several successive sentences. Reversed parallelism is called chiasmus. The second part of a chiasmus is inversion of the first construction. (Now he understood. He understood many things. Obviously this is an infection. Obviously.) Inversion - a SD in which the direct word order is changed (In God we trust). There is partial & complete inversion. Suspense - a deliberate postponement of the completion of the sentence. Detachment - a SD based on singling out a secondary member of the sentence with the help of punctuation (intonation). (She was crazy about you. In the beginning.) Ellipsis - deliberate omission of at least one member of the sentence. (In manner, close & dry. In voice, husky & low.) One-member sentences - sentences consisting only of a nominal group, which is semantically self-sufficient. Break - reflects the emotional or/& psychological state of the speaker: a sentence may be broken because the speaker's emotions prevent him from finishing it Another cause of the break- is the desire to cut short the information with which the sentence began. Polysyndeton - repeated use of conjunctions. Asyndeton - deliberate omission of conjunctions. Attachment - the second part of the utterance separated from the first one by a full stop though their semantical & grammatical ties remain very strong. ("Give me an example," I said quietly. "Of something that means something. In your opinion.").

7. Phonetic expressive means & stylistic devices. The special media of language which secure the desirable

effect of the utterance are called stylistic devices or expressive means. They serve the purpose of logical & emotional intensification of the utterance. They are distinguished to phonographical, morphological, lexical, syntactical & lexico-syntactical levels. To phonetic EMs & SDs the follow ones refer. Onomatopoeia – sound imitation, the use of words whose sounds imitate those of the signified object or action, such as “mew”, "murmur", "grumble", “bang”. Alliteration - the repetition of consonants, usually at the beginning of words. (шумел камыш) Assonance - the repetition of similar vowels, usually in stressed syllables. (Hаша Таня громко плачет.)The above-mentioned EMs help to achieve the two opposite effects: euphony (a sense of ease, pleasant, comfort in pronouncing & hearing), or cacophony (a sense of stain, unpleasant, discomfort in pronouncing or hearing).(The fair breeze blew. He swallowed the hint with a gulp, a gasp & a grin.) Graphon — the intentional violation of the graphical shape of a word used to reflect its authentic pronunciation or to convey the intensity of the stress, emphasizing the stressed words. Graphon can give some information about the speaker's origin, social & educational background, physical or emotional condition, physical defects, young age i.e. & conveys the atmosphere of authentic life communication. Types of Graphon: 1) italics; 2) multiplication (Alllll are free); 3) capitalization (HELP): 4) hyphenation (h-e-l-p); 5) grammar (I wanna home) .6) steps (manner of line’s arrangement (Маяковский)) (nairplane- airplane , Best jeans for this Jeaneration).

№6 Lexical expressive means & stylistic devices. The special media of language which secure the desirable effect of the utterance are called stylistic devices or expressive means. They serve the purpose of logical & emotional intensification of the utterance. They are distinguished to phonographical, morphological, lexical, syntactical & lexico-syntactical levels. To lexical EMs & SDs the follow ones refer. Metaphor - transference of names based on the associated likeness between two objects. If a metaphor involves likeness between inanimate & animate objects, we deal with personification. Metaphor, as all other SDs, is fresh, original, genuine., when first used, & trite, hackneyed, stale when often repeated. When the speaker uses a group of metaphors this cluster is called a sustained (prolonged) metaphor . (He smelled the ever-beautiful smell of coffee imprisoned in the can. I am the new year.) Metonymy - transference of names based on the nearness of objects or phenomena. If the transference is based on the relations between a part & a whole we deal with synecdoche. (The skirt will be a mass of wrinkles in the back. He made his way through the perfume & conversation.) Zeugma - a SD based on the polysemantic structure of the word. The word is used once within the same context but is realized in at least two of its meanings simultaneously. (After a while & a cake he crept to the door.) Pun - a SD based on the polysemantic nature of the word. The word is repeated several times within one context each time being realized in one of the meanings. (His sins were scarlet, but his books were read.) Antonomasia - a lexical SD in which a proper name is used instead of a common noun or vice versa, i. e. A SD, in which the nominal meaning of a proper name is suppressed by its logical meaning or the logical meaning acquires the new - nominal - component. ("He tells each Mary the same stupid things). Another type of antonomasia we meet when a common noun serves as an individualizing name ( Dr. Rest, Dr. Diet . I never met such a Gorgon.) Epithet expresses characteristics of an object, both existing & imaginary. Through long & repeated use epithets become fixed: true love, merry Christmas.There is affective (serve to convey the emotional evaluation of the object by the speaker: nasty, magnificent) & figurative or transferred (is formed of metaphors, metonymies, similes expressed by adjectives: the smiling sun, the sleepless pillow). (Her painful shoes slipped off). Hyperbole - a SD in which emphasis is achieved through deliberate exaggeration. When it is directed the opposite way, when some feature is intentionally underrated, we deal with understatement (She wore a pink hat, the size of a button.) Oxymoron - a combination of two semantically contradictory notions, that help to emphasize contradictory qualities simultaneously existing in the described phenomenon as a unity (It was an open secret. The garage was full of nothing.)

8. Stylistic differentiation of the English vocabulary.The English vocabulary can be classified from a stylistic point of

view as a system the elements of which are interconnected, interrelated & yet different aspects of the words may be singled out as independent. Every notional word carries some definite or basic inf-on & additional inf-on. All the words may be divided into neural (the majority of words which have no add. meaning), literary (used in writing, polished, official speech) & colloquial (used in everyday ordinal speech). The common lit., common coll. & neutral words are grouped under the term St&ard Eng. Voc. (kid-child-infant; go on-continue-proceed). Literary words are divided into general lit., which have no limitations in using, & special lit. (high-flown) words which are limited by semantic or stylistic factors. They are: 1) neologisms – new-appeared words which denote new phenomena (computer, armful, ex-champion, mucher, stepmotherl&), 2) archaisms, obsolete words are associated with the printed page. Archaic words may also be used in conversational situations in contrast to archaisms which are already partly or fully out of circulation, rejected by the living language & used in historical novels & in poetry. (Thou & thy, aye (yes) & nay (no)); historisms – words denoting objects & phenomena, which are things of the past & no longer exist.3) barbarisms – borrowed foreign words, that preserved their native spelling & pronunciation (tet-a-tet, se-la-vi); 4) terms denote various scientific objects, processes etc. (milling machine, cranium, bisector ). Special colloquial vocabulary consists of : 1) vulgarisms – the words of strong emotive coloring of coarseness & rudeness (shut up, old man, bastard), may be used in belles-letters style in characters’ speech or in careless speech; 2) dialectical word come from dialects & still retain their dial. character (lass – the girl; pet – darling), 3) slang – new words or current words with a coarse, mocking, cynical coloring whose meaning has been metaphorically shifted? considered as bellow the level of st&ard educated speech. (to kid, a doc, telly, swash(nonsense); 4) jargonisms – social, used by particular social classes (to cook – to investigate), & professional or professionalism (like terms), used by professional groups (the screens – x-ray). The so-called nonce-words can be regarded to both special lit. & coll. voc-ries. They are unique, non-existed words created in some concert situation.

11. Common characteristics of Germanic languages. All of the Indo–European languages are inflectional & have

a common word-stock. But the Germanic subgroup has individual characterizes. (Sc&., Danish, Norwegian, German, English etc.). 1) The development of a week verb conjugation along with a strong conjugation. In all Germanic languages the verbs are divided into strong (irregular) & week (regular). Irregular (strong) verbs form their basic forms (past , Participle II) by means of internal change of the root vowel (do/did/done) & regular (week) verbs - by means of ending -ed added to the infinitive stern (work/worked/worked). 2) A twofold declination of adjectives (strong & week). When a demonstrative, possessive pronoun or the definite article presides the adjective or when it is used substantively (used as noun: wounded) in is declined on one way called week. Modern English doesn’t distinct with week & strong forms of adjectives. But the Earliest English does because of its history. 3) A fixed stress ascent. In Germanic the stress became fixed upon the root syllable, whereas the stress in Indo-European was originally free. & in Modern English we can generally recognize native words as distinguished from those that have been borrowed from other languages by observing the stress when affixes (prefixes & suffixes) are added in front of new words: friend, friendly, friendship, unfriendly native, because the stress remains when we add the affixes; pure, purification purify the stress shifts, so, they are borrowed. 4) Irregular shift of consonants. Acc. to the «Grimm’s law» there is a correspondence between Indo-European & Germanic consonants & Germanic sounds of some consonants are the results of the development of the original Indo-European consonants as they existed in the Indo-European ancient lang. The law is subdivided into three acts: 1) IE voiceless stops [p], [t], [k] developed into voiceless fricatives [f], [O], [h] (пять - five; три - three; кров - hrof); 2) voiced stops were shifted to voiceless stops (болото - pool; два - two; genu – knee); 3) voiced aspirated stops were reflected as voiced non-aspirated stops in Germanic (bhrata- brother; dho - do; ghosts - guests).

15. The verb. Grammatical categories of Voice & Mood The Verb is a notional part of speech which denotes an action (to

run), state (to be), feeling (to smell) & process of thinking (to think). The basic forms of English verbs are Infinitive, the Past Indef., Participle II. The verb in its finite form can be changed acc. to the categories of person, number, tense (Past, Present, Future), aspect (Indef., Cont., Perf, Perf. Cont.), voice (Passive, Active) & mood (Indic., Imper., Subj.) Also verbs may have finite & non-finite forms, be transitive & intransitive, regular & irregular. Voice is the form of the verb shows the relation between the action & its subject, indicating whether the action is performed by the subject or passes on to it. This category shows the direction of the process The passive form is formed by the unique lexeme to be in the corresponding form & Partic. II of the conjugated verb & expresses the reception of the action; the active form leaves this meaning unspecified. The using of the passive voice is much more broader in English than in Russian. But the words of the statal subclass are alien to the passive form (have, belong, cost). The passive form is usually chosen when: 1) the active subject is unknown or can’t easily be stated; 2) the act. subj. is self-evident; 3) there are special reasons for not mentioning the act. subj.; 4) a greater interest is given to the passive subject; 5) to connect two sentences. The category of Mood expresses the character of connection between the process denoted by the verb & the objective reality, real un unreal. Indic. & Imper. Moods regard the process as a fact that really happened, happens or will happen. Subj. Mood treats it as an imaginary, desirable, planed, wished phenomenon. The Pres. Subj. is associated with the idea of hopeful, likelihood, while the Past Perf, Subj. indicates doubt, unreality, modesty, politeness.

13. Morphemic structure of the word.The morphological system of language reveals its properties

through the morphemic str-re of words. The word is an extremely compound & many-sided phenomenon. Acc. to different linguistic trends the word may be defined as the min. potential sentence, the min. free linguistic form, the elementary component of the sentence, the grammatically arranged combination of sound with meaning, uninterrupted string of morphemes etc. But none of them has the power to be precise. Here are the fundamental properties of the word. It’s the elementary component of the lexicon & together with other nominative units the word is used for the formation of the sentence. It is a nominative unit of language formed by morphemes – meaningful segmental components made of phonemes. As soon as the morpheme is nothing but a part of the word its functions are effected only as the correspondent constituent functions of the word as a whole (train-ed /-d/; publish-ed /-t/; meditat-ed /id/). Notional words first of all nouns & verbs possess some morphemic features expressing gram-al (morp-al) meanings. These features determine the gram-l forms of the word.

14. The verb. Grammatical categories of Tense & Aspect The Verb is a notional part of speech which denotes an action (to

run), state (to be), feeling (to smell) & process of thinking (to think). The basic forms of English verbs are Infinitive, the Past Indef., Participle II. The verb in its finite form can be changed acc. to the categories of person, number, tense (Past, Present, Future), aspect (Indef., Cont., Perf, Perf. Cont.), voice (Passive, Active) & mood (Indic., Imper., Subj.) Also verbs may have finite & non-finite forms, be transitive & intransitive, regular & irregular. The verbal forms denoting time relations are called Tenses. It is the most typical gram. category showing how the speaker determines the time relation of the utterance to the moment of speech, which is very important because in some lang. tenses are arranged to express the time of an action (past, present, future as in Ukr. & Rus.), but in other lang. the relation of speaker to the moment of speech is conveyed indirectly (Past Perf., Fut. Perf.). The category of aspect characterizes the action from another point of view & deals with the development of it: whether the action is taken in its progress, its development, or it is simply stated, its nature being unspecified. The Common aspect represents the action as simply occurring. The Contin. aspect considers the action in its progress at a concrete given moment & almost corresponds to the Russian imperfective aspect. The Perfect aspect reflects a kind of timing, through in a purely relative way. It coordinates two times, locating one of them in retrospect towards the other.

16. Actual division of the sentence. Communicative types of sentences.

The sentence is the immediate unit of speech built up of words according to a definite syntactic pattern & distinguished by a contextually relevant communicative purpose. Therefore the primary classification of sentences must be based on the communicative principle. This principle is formulated in traditional grammar as the purpose of communication in acc. with which three cardinal sentence-types have long been recognized in linguistics: I. The declarative sentence. 2.The imperative (inductive) sentence. 3.The interrogative sentence. These communicative sentence-types st& in strict opposition to one another. The declarative sentence expresses a statement, either affirmative or negative. The imperative sentence expresses inducement, either affirmative or negative. The interrogative sentence expresses a question, i.e. a request for information wanted by the speaker from the listener. The interrogative sentence is naturally connected with an answer, forming together with it a question-answer dialogue unity. There are general, special, alternative & disjunctive questions. Alongside of the above-mentioned, another type of sentences is recognized in the theory of syntax, the so-called exclamatory sentence. It does not possess any complete set of qualities that could place them on one & the same level with the three cardinal communicative types of sentences & its function is purely expressive. Each of the cardinal communicative sentence-types can be represented in the two variants: non-exclamatory & exclamatory. The notional parts of the sentence referring to the basic elements of the reflected situation form, taken together, the nominative meaning of the sentence. The division of the sentence into notional parts can be called "the nominative division". Alongside of the nominative division of the sentence, the idea of the so-called actual division of the sentence has been put forward in theoretical linguistics. The purpose of the actual division of the sentence is to reveal the correlative significa-nce of the sentence parts from the point of view of their actual informative role in an utterance.

17. The noun. Grammatical categories. The Noun is a notional part of speech which names the subject,

expresses the substance in the widest sense of the word. Nouns are divided into proper (individual) & common (class, collective, abstract & nouns of material), may be counted or uncounted. They possess two numbers: singular & plural (-s, -es, irreg.-man-men; foreign plural - phenomenon-phenomena). In case of coll., abstr. & material nouns the numeric definition is of no importance at all & it leads to such occurrences as singularia & pluralia tantum. The dual nature of coll. nouns is shown in diff. ways: by the number of the verb or by the referring pronoun. Sometimes the plural form of the material & abstract nouns is used for the stylistic purposes (synecdoche) or to denote large amounts or a high degree of smth. The case indicates the relation of the noun to the other word in the sentence& may be Common & Possessive (genitive). The Common case is of general & indefinite meaning & has no inflection. The Possessive case expresses possession with the various shades of meaning. With nouns denoting inanim. things & abstr. notions it’s formed by the of-phrase. With nouns denoting the living beings or time & distance, cosmic bodies, collective nouns, country, cities, days, months, in a few set expressions it’s formed by the ending –s. There is no gram-l gender in English as we have in Russian. We find gender distinctions only acc. to the biological category of “sex”. Gender finds its formal expression in the replacement of nouns by the pronouns he-male/animal; she-female/animal; it -inanim. thing/animal. He & she are used for animals when they are thought as having personal qualities of human beings; it – for animals or very young children; she – for inanim. things (ships) or for countries in polit. or cult. context. When sex is not known or specified he is used rather than she. The gender may be expressed lexically by means of different words (boy – girl), & suffix –ess is usually shows the feminine gender (actress).

18. Grammar in the systemic conception of language. Such discipline as Grammar studies the gram. sys-m of language,

analyses and defines its gram. categories the mechanisms of gram. formation of utterances out of the words in the process of speech making. Lingual units stand to one another in to fundamental types of relations: syntagmatic and paradigmatic. Synt. rel, are immediate relations between units in a segmental sequence, they are syntagmatically connected (I was invited by my friends to a new night-club). Morphemes within the words are also connected syntagmatically (invit/ed/; friend/s/; night/-club/). The combination of to words or word-groups one of which is modified by the other forms a unit which is referred to as a syntactic syntagma. They are of four types: predicative, objective, attributive, adverbial. The other type of relations opposed to syntagmatic is called paradigmatic. These relations exist between elements of the system outside the strings where they occur. This intra-systemic relations find their expression in the fact that each lingual unit is included in a set or series of connections based on different formal and functional properties (gram. cat-ies, parts of the sent., synonyms etc.). Syntag. relations are actually observed in utterances and they are, so to say, “in presence”. Unlike syntag. paradigmatic relations can not be directly seen that’s why they are referred to as relations “in absence”. Also units of lang. are divided into segmental and supra-segmental. Supra-segm. units do not exist by themselves and are realized only with segm. units. They are intonation, pauses, ascents, patterns of word-order etc. Segmental units form a certain hierarchy of six levels(phonemic, morphemic, lexemic, phrasemic, proposemic, textual).

19. Synonymy. Criteria of synonymy. Types of connotation. Euphemisms.

The problem of criteria of synonymy is still an object of controversy. Notional criterion defines synonyms as words of the same category of part of speech convening the same notion but different in shades of meaning or stylistic characteristics. There is another semantic criterion which defines synonyms in terms of componential analysis as words with the same denotation but differing in connotation. (to look-to stare-to peer-to peep-to glance-to gaze). In modern research the criterion of interchangeability is sometimes applied. Here synonyms are defined as words which are interchangeable at least in some contexts without any considerable alteration in denotation meaning. Synonyms possess such confusing feature as duality they are somewhat the same but yet they are obviously different (like-love-admire). Synonyms are one of the most important expressive means of the language as they can represent the same phenomenon in different aspects, shades, variations. The skill to choose the most suitable word from a group of synonyms in every context is a great asset (to grin-to smile/скалиться/ улыбаться). The only existing classification system of synonyms was established by Ac. Vinogradov and includes three types: ideographic (words with the same notion but different in shades of meaning), stylistic (different in stylistic characteristics) and absolute (coinciding in all their shades of meaning and all their styl. char-cs.). In any language there are some words which are traditionally treated as coarse, impolite, rude unpleasant and avoided to be used in speech. The leading semantic component in the semantic structure of a word is usually termed denotation. It expresses the notional content of a word and define its main meaning. But in order to get a sufficiently clear picture of what the word really means we must take into consideration the additional meaning the word possesses. This is connotative component or connotation which may be emotive, evaluative (posit. or negat.), of duration, of cause. There are words in every language which people instinctively avoid because they are considered indecent, indelicate, rude, too direct or impolite. And these words are replaced in a roundabout way by substitutes called euphemisms. This device is dictated by social conventions, taboos and generally accepted norms which are often exaggerated and groundless (lavatory –washroom, restroom, water-closet, etc.). They may be religious, medical, moral and parliamentary and their life is usually short.

20. Meaning. Polysemy. Semantic structure of the word. Types of the semantic components. Meaning and context.

Meaning is a component of the word through which a concept is communicated and giving to word the ability of denoting real affects, qualities, actions and abstract notions. Inner form of the word, its meaning, presents the semantic str-re of the word. The leading semantic component in the semantic structure of a word is usually termed denotative component or denotation. It expresses the notional content of a word and define its main meaning. But in order to get a sufficiently clear picture of what the word really means we must take into consideration the additional meaning the word possesses - the connotative component or connotation which may be emotive, evaluative (positive or negative), of duration, of cause. A word having several meanings is called polycemantic and the majority of English words are polys-c. The ability of words to have more than one meaning is polysemy. The wealth of expressive resources of a lang. depends on the degree to which polysemy has developed in the it. The number of sounds combinations that human speech organs can produce is limited and at a certain stage of lang. development the production of new words by morphemic means becomes limited. Here polysemy becomes increasing important in providing the means for enriching the vocabulary. The complicated process of polysemy development involves both the appearance of new meanings and the loss of old ones. As a result of polysemy there are cases of misunderstanding when a word is used in a certain meaning but accepted by listener in another. In such way a lot of jokes are made. Here the context is a powerful preventative against confusion in meanings (a dull razor, a dull student, a dull book/ bright color, bright metal, bright face).

22. The etymology of English words. Give the reasons why the words are borrowed. Changes which words undergo.English vocabulary is one of the most extensive among the world 's languages contains an immense number of words of foreign origin as a result of different invasions Britain underwent and internat. contacts. It was necessary to create names for the new notions and things invaders brought with them. The history of EL begins with the invasion of the British Isles by Germanic tribes in the 5th c. Before the Germanic invasion the British Isles must have been inhabited for at least fifty thousand years by the Celts - a tribal society. Celtic languages were spoken over extensive parts of Europe before our era but later they were absorbed by other IE languages. Then in 43 A.D. Romans invaded Britain and remained there about 4c. As a result of Roman invasion many words of Latin origin have come to the language (street, port, wall, kitchen, plum). In the 1st c. A.D. West Germanic invaders (Angles, Saxons, Jutes and Frisians) conquered the British Isles and their dialects were used for oral communication cause there was no written form. The dialect of the Angles of Mercia became predominant and later gave the name of the English lang. The conversion of the Angles, Saxons and Jutes who were pagans to Christianity began at the end of the 6th cent. and enlarged the word-stock by the words of Greek (arithmetic, theatre, geography) and Latin (paper, candle, school) origin and Many Scandinavian words appeared after the Danes invasion started at the end of the 8 th cent (sky, skirt, happy, ill, law, leg, take). In 1066 the English were defeated by the Normans and England became a bi-lingual country. French words penetrated every aspects of social life (state, power, court, crime, war, army, pupil, lesson, table , plate). The Renaissance Period was marked by a new wave of interest to Greek and Roman heritage and brought a great number of Latin, Greek and Italian borrowings (major, minor, to elect, status, method, music, piano, opera). There are about 65-70% of borrowed words in English.

21. Lexicology as a brunch of linguistics. A word. Main lexicological problems .

Lexicology is a branch of linguistics studying the word - a unit of speech which due to its meanings serves the purpose of human communication, it’s the total of the sounds comprising it. Structurally the word possesses several characteristics, such as the external and the internal structures. By external structure we mean its morphol. str-re. (post - grad uate s).The internal str-e of the word, or its meaning, is referred to as the word’s semantic structure, consisting of denotative and connotative components. Another structural aspect of the word is its unity. The word has external (or formal) and semantic unity. The formal unity of the word can best be illustrated by comparing a word and a word-group with identical constituents. The difference between a redbreast and a red breast is best explained by their relationship with the grammatical system of the language. The word redbreast, which is characterized by unity, possesses a single grammatical framing: redbreast. In the word-group a red breast each constituent can have grammatical forms of its own. Acc. to semantic unity in the word-group a red breast each of the meaningful words conveys a separate concept, but the word redbreast conveys only one concept: the type of bird. Two of the main lexicological problems have already been staffed. The problem of word-building is associated with processes of making new words. Semantics is the study of meaning. Modern approaches to this problem are characterized by two different level of study: syntagmatic and paradigmatic. On the syntagmatic level, the semantic structure of the word is analyzed in its immediate relations with neighboring words, on the paradigmatic level - in its relations with other words in the vocabulary system (similar meaning (work - labour) opposite meaning (to accept – to reject), different characteristics (man – chap – guy)). The main problems of paradigmatic studies are synonymy, antonymy and functional styles. P hraseology is the branch of lexicology specializing in word-group, which are characterized by stability of structure and transferred meaning (birds of a feather-одного поля ягода). Also lexicology studies the vocabulary of a language as a system (diachronically and synchronically).

23. International words. Etymological doublets. Translation-loans.Inern. words are mainly borrowings. They usually convey notions which

are significant in the field of commun-on. Many of them are of Greek and Latin origin, the names of sciences (math., biology, physics, chemistry) and terms art (music, theatre, comedy, artist). Political terms often occur in the intern. group of borrowings: politics, revolution, progress, democracy. Scientific and technological advances of the 20th c. created a great number of intern. words: radio, computer, antibiotic, sputnik. Among the English words contributed to world lang. the great place belongs to the sports terms: football, hockey, cricket, rugby. The names of fruits and foodstuffs imported from exotic countries are also intern.: coffee, coca-cola, banana, mango. Inern. words can be easily understood without vocabulary. Words originating from the same etymological source but differing in phonemic shape and in meaning are called etymological doublets. Some of such pairs consist of a native word and a borrowed one The words shirt and skirt etymologically descent from the same root. Shirt is native, skirt is a Scandinavian borrowing. Their phonetic shape is different and yet there is a certain resemblance. Their meanings are also different but they both denote articles of clothing. Others are represented by two borrowings from different languages descended from the same root (canal (Lat.) - channel (Fr)) or were borrowed from the same lang. twice, but in different periods (cavalry (Norm., Fr.) - chivalry (Par., Fr). A doublet may also consist of a shortened word and the one from which it was derived: history-story; fantasy-fancy. The term «loan» is equivalent to borrowing but it is of a special kind. Such words are not taken into the vocabulary of another language in the same phonetic shape of their own language, but undergo the process of translation. They are not only compound words when each stem is translated separately: wonder child (Ger.-Wunderhind); first dancer (Ital.-prima-ballerina); collective farm (колхоз) - The Russian «колхоз» was borrowed twice by way of translation-loan (collective farm) and by way of direct borrowing (kolkhoz).

24. Word-building. Affixation. Conversion. Composition. Shortening. Sound imitation. Reduplication. Back formation.

Word-building is the process of producing new words from the resources of this particular lang. for the purpose of enlarging and enriching its vocabulary. Here are the means of word-building. Affixation is realized by adding affixes to some root morpheme. There are productive (taking part in deriving new words in this particular period of lang. development) and non-productive affixes. Noun forming aff.: -er, -ness, -ing, -dom, -hood, -ship, -th; adjective forming aff.: -ful, -less, -y, -ish, -ly, -en, -some; verb form. aff.: -en, -ize, -afe. Conversion is an affixless way of word building and particularly English one. It consists of making new words from some existing ones by changing the category of a part of speech, the morphemic shape of the original word remaining unchanged. (a work-to work; a fox-to fox; a shoulder-to shoulder; a cook-to cook, a room-to room, a pocket-to pocket, a lunch-to lunch). Composition may be of three aspects. In neutral composition the process of compounding is realized by a mere-juxtaposition of two stems: blackbird, bedroom. Compositions which have affixes in their structures are called derived (golden-hared) and comparatively recent formations: teenager, baby-sitter. Numerous nonce-words are coined on this pattern: luncher-out, goose-fleshier (murder story). The 3rd subtype is called contracted compositions. They have a shortened stem in their structures: TV-set, G-man, T-shirt. Shortening (Contraction) is a comparatively new kind of word-building, produced in two different ways. The first is to make a new word from a syllable of the original word during of which it can lose its beginning (phone–telephone), ending (vac-vacation) or both of them (fridge-refrigerator). The second way forms the new word from the initial letters of a word group (UNO, BBC, g,f. – girl-friend). These both types of shortening are characteristic for informal speech in general and uncultivated speech particularly. Sound imitation (Onomatopoeia). Words coined by this kind of word-building are made by imitating different kinds of sounds that may be produced by animals, birds, insects, human beings and inanimate objects. (bark-лаять, cock-a-doodle-doo-ку-ка-рe-ку, mew-мяу). In sound imitation through their sound form words may imitate certain special features and qualities (fluffy kitten–пушистый котик). In Reduplication new words are made by doubling a stem, either without any phonetic changes (bye-bye) or with a variation of root-vowel or consonant (ping-pong, chit-chat) – gradational reduplication. Stylistically speaking, most words made by reduplication represent informal groups: colloquialisms and slang (riff-raff- отбросы, хлам, chi-chi girl-шикарная девушка). Back-formation (Reversion). The earliest examples of this type of word-building are the verbs to beg made from French borrowing beggar, to burgle from burglar , to cobble from cobbler . In all these cases the verb was made from the noun by subtracting with what was mistakenly associated with the English suffix –er, which all the nouns denoting professions are supposed to have. But in the above-mentioned verbs the process was reversed: a verb was produced from a noun by subtraction. (to baby-sit from bay-sitter; to force-land from forced landing).

1. МНІМ як наука. Зв’язок з іншими науками. Питання метод. підготовки вчителя має ледь не вирішальне значення

у навч. пр-сі та проводиться для забезпечення держстандарту підготовки фахівця. В пед. плані слово "методика" найчастіше вживається у трьох значеннях: 1) як теоретичний курс, навчальна дисципліна; 2) як сукупність форм, методів й прийомів роботи вчителя; 3) як педагогічна наука, що має, з одного боку, характеристики, притаманні, будь-якої науці (теор. фундамент, експериментальну базу, робоче поле для перевірки науково обгрунтованних гіпотез),а з другого – спец. об'єкти дослідження. Мет-ка. тісно пов’язана з концепцією навч. пр-су, його осн. компонентами: навчаюча діяльність вчителя; навчальна діяльність учнів; організація навч.. Навч. - це акт взаємодії того, хто навчає, з тім, кого навчають, з метою передачі одним і засвоєння іншим соціального досвіду. Вчитель здійснює навчаючі дії, а саме: мотивує навч. діяльність учнів, спонукає їх до навч.; організує максимально ефективне навч.; дає учням матеріал для засвоєння та орієнтири для їх навч. діяльності; здійснює контроль за ефективністю засвоєння. МНІМ - це наука, яка вивчає цілі, зміст, методи і засоби навч-я, а також засоби виховання на матеріалі іноземної мови. Вона має всі ознаки самостійної науки: теор. фундамент, стр-ру та сис-му понять, методи дослідження. В МІМ розрізняють загальну та спеціальну мет-ки. Загальна займається вивченням закономірностей та особливостей процесу навч. будь-якої іноземної мови. Спеціальна досліджує навч. тих мовних і мовленнєвих явищ, які є специфічними для конкретної іноземної мови. МВІМ тісно пов’язана з інш. науками і використовує виявлені ними факти та закономірності. МВІМ спирається на принципи дидактики (теорії навчання всіх предметів разом у єдиній сис-мі): наочності, посильності, міцності, свідомості , науковості, активності, виховуючого навч., індивідуалізації. Оскільки процес оволодіння ІМ має свою психологічну специфіку, МВІМ користується основними поняттями п сихології. Знання - сис-ма орієнтирів, які дозволяють нам успішно реалізовувати діяльність. Навички - найпростіші компоненти діяльності, які мають бути повністю автоматизовані і які носять, як правило, несвідомий характер. Вміння - повністю сформована дія. Псих-я навч. ІМ досліджує найефективніші шляхи засвоєння мовних знань, формування мовленнєвих навичок І мовленнєвих умінь. Психолінгвістика - вивчає процеси породження і сприймання мовлення. Псих-я спілкування вивчає проблеми людини у спілкуванні. Також важливим є зв’язок з л інгвістикою – наукою про сутність мови й різноманітні форми її існування та розвитку.

2. Цілі, зміст, принципи, методи і засоби навчання.2.3 Цілі навчання ІМЦілі навч. ІМ у СНЗ представлені в держпрограмі з

предмету “ІМ” і визначають очікувані рез-ти навч. досягнень учнів в оволодінні ІМ за період навч., кількісні та якісні показники. Висуваються чотири цілі: практична, освітня, виховна і розвиваюча. Практична мета є провідною і передбачає практичне опанування ІМ для здійснення іншомовного спілкування в осн. видах мовленнєвої діяльності: аудіюв., говор., читання та письмо. Освітня мета передбачає збагачення духовного світу особистості, отримання та розширення знань про культуру країни, мова якої вивчається, а також рідної країни – історію, літ-ру, живопис, музику, традиції тощо; реалізується через навч. мат-л. Виховна мета полягає в тому, щоб засобами ІМ виховувати ос-сть високого морального рівня, сформувати позитивні риси хар-ру учня. Вона реалізується підбором навч. мат-лу; застосуванням проблемних завдань, завдань, що потребують самоорг-ї, дисц-ни, творчості, культури, взірцевою пед. поведінкою вчителя. Розвиваюча мета реалізується у процесі кавчання ІМ у двох напрямках. 1) Розвиток індивідуально-психологічних характеристик особливості учня, які впливають на успішність оволодіння іншомовною МД (фонемат. та інтонац. слух, гнучкість артикуляц. апарату та вербального мислення, обсяг різних видів пам’яті). 2) Розвиток спец. навч. умінь (працювати самост. з різними засобами навч, логічно викладати думки). Усі чотири мети мають реалізовуватися одночасно, у комплексі.

Зміст і цілі навч. є поняттями взаємопов’язаними і взаємозумовленими. Цілі навч. (практична, освітня, виховна, розвиваюча) в певній мірі визначають його зміст. Зміст навч. включає такі компоненти, оволодіння якими забезпечує досягнення одночасно усіх цілей навч. Стр-ра змісту складають такі групи компонентів: 1) сфери спілкування, теми, ситуації; 2) мовний та мовленнєвий навч. мат-л; 3) знання, навички, вміння мовлення. Відбір змісту навч. передбачає: 1)необхідність та достатність змісту навч. для реаліз-ї практичної мети; 2) посильність та доступність. Групи-сфери спілкування: соціально-побутова, сімейна, професійно-трудова, соціально-культурна, сфера громадської діяльності, адміністративно-трудова, громадсько-політична. Відбір мовного та мовленнєвого мат-лу зумовлюється необхідністю упорядкувати певну кількість мовних одиниць фонет., лекс. і грам. мінімумів. для здійснення процесу спілкування дії учнів з мат-лом мають бути доведені до рівня навичок та вмінь (слухо-вимовні, лексичні, граматичні, орфографічні, графічні, аудіювання, діалог. та монолог. говоріння, читання, письмо). Шляхом засвоєння конкретного мов. та мовлен. мат-лу досягається мета успішного іншом. спілкування. Принципи навч. визначаються специфікою навчального предмету і цілями навчання. Специфіка полягає у тому що гол. метою є не накопичення знань, а оволодіння діяльністю іншомовного мовл. спілкування. В основі навч. ІМ лежать дидактичні принципи та спец. методичні принципи , притаманні тільки навчанню ІМ. Пр-п комунікативності є провідним - уміти здійснювати іншомовне мовленнєве спілкування в межах засвоєного навчального мат-лу. Пр-п домінуючої ролі вправ. базується на необхідності формування мовленнєвих навичок і вмінь. Переважна частина уроку має бути присвячена виконанню вправ. Пр-п взаємопов’язаного навч-я різних видів МД, на зразок реального життя. (лекс. та грам. навички форм-ся та вдоскон-ся підчас 4-х видів мов. діяльності). Пр-п урахування рідної мови, вже надбані навички якої повинні урах-ся у навч. ІМ. Пр-п апроксимації – ігноруються незначні помилки, які не порушують комунік. акту. Пр-п всебічної індивідуалізації навч. проц-у з ІМ передбачає врахування індивідуально-психологічних ос-тей учня.В широкому значенні "метод" означає систему навч. У вузькому значенні "метод” - це спосіб упорядкованої діяльності вчителя та учня на шляху до поставлених цілей навч.. У методиці відомі прямий, комунікативний, аудіо-лінгвальний методи та ін. Для орган-ії активної навч. діяльності вчитель застосовує такі методи-способи: демонстрація, пояснення та вправлення. Основні методичні етапи: презентацій, тренування, практики застосування нового мат-лу в різних видах МД. На кожному етапі використовують певні методи-способи та види контролю за успішністю засвоєння. Окрім методів-способів використовують ще методичні прийоми - елементарні методичні вчинки, що спрямовані на вирішення конкретної задачі на певному етапі уроку. Засоби навч. - різноманітні матеріальні предмети, які допомагають

3. Фонетичний мінімум. Основою будь-якої мови є звук. Навчання фонетичного

матеріалу передбачає оволодіння учнями всіма звуками і звукосполученнями ІМ, наголосом та основними інтонаційними моделями (інтонемами) найбільш поширених типів простих і складних речень. Критерії відбору ФМ: 1) за ступенем складності; 2) за критерієм відповідності потребам спілкування (ті, що виконують у мовленні розпізнавальну функцію); 3) за критерієм нормативності (для СНЗ виключаються всілякі відхилення від норми, а об’єктом навчання виступає стиль зразкової літ-ї вимови). Основні вимоги: фонематичність - правильність фонетичного оформлення мовлення, зрозумілість для співрозмовника; швидкість - ступінь автоматизованості вимовних навичок, яке дозволяє учням говорити в нормальному (середньо-нормальному) темпі мовлення (для анг. та франц. мови 130-150 слів на хвилину). В СШ дуже важко досягти безпомилковості вимови – принцип апроксимації. В апроксимованій вимові, як і в літ-ій вимові, відсутні фонологічні помилки, але припускаються нефонологічні помилки, такі, що не заважають зрозуміти усне висловлювання. Для нейтралізації негативного впливу рідної мови навчання іншомовної вимови має будуватися на основі порівняльного аналізу фонологічних: систем рідної та іноземної мов. Метою навчання фонетичного матеріалу є формування слуховимовних (фонемно вірної вимови) і ритміко-інтонаційних (інтонаційно та ритмчно вірно оформлене мовлення) навичок на апроксимованому рівні.

4. Навчання звуків іноземної мови. За ознакою схожості/розбіжності звуків іноземної та рідної

мови всі звуки умовно розділяють на три групи: 1) звуки, максимально наближені до звуків рідної мови за своїми акустичними особливостями та артикуляцією. Формування навичок вимови цих звуків не викликає особливих труднощів, оскільки має місце позитивне перенесення навичок з рідної мови в іноземну. Для засвоєння цих звуків можна обмежитися імітацією. 2) звуки, що на перший погляд дуже схожі зі звуками рідної мови, але відрізняються від них за суттєвими ознаками. Учні автом-но переносять навички вимови цих звуків з рідної на іноземну мову, що приводить до помилок на рівні змісту і появи акценту. Ці звуки потребують посиленої уваги, тренування на контрастах. 3) звуки, які не мають артикуляційних або акус-тичних аналогів в рідній мові учнів, що також викликають труднощі при засвоєнні. Тут має місце формування нової артик-ої бази. Ознайомлення має відбуватися у звуковому контексті шляхом наочності, трохи збільшеної демонстрації особливостей. Велику роль у процесі автом-ції відіграють зразки або еталони вимови. Вправи для навчання вимови іншомовних звуків діляться на вправи рецепції та репродукції (формування слухових та вимовних навичок, гімнастика язика, губ). Фонематичний слух – здатність розрізняти звуковий склад мов-я і синтезувати значення (вправи на упізнавання, диференціацію та ідентифікацію звуків).

вчителю організувати ефективне навч ІМ, а учням – оволодіти нею, що діляться на основні та допоміжні, для вчителя та для учня, технічні та нетехнічні Як засіб навч. підручник займає особливе місце в комплекті для учня. У ньому міститься методично організований мов. та мовл. мат-л, вправи для оволодіння ним у різних видах МД, грам. довідковий мат-л, додаток (пісні, вірші, словник тощо). Традиційно під-ки організовані за тематичним або ситуативно-тематичним пр-пом, має поурочну стр-ру,має схеми, таблиці, малюнки, діаграми. Головні вимоги до організації під-ка: має забезпечувати послідовність подачі мов. та мовл. мат-лу, комунікативно-спрямований зміст, кожний параграф повинен мати "стрижень", навколо якого організується весь мат-л (типова фраза, тема тощо), стр-ра і зміст під-ка мають забезпечувати паралельне оволодіння навичками як усного, так і писемного спілкування.

7. Активний, пасивний і потенціальний словниковий запас.

Лексичні навички слід розглядати як найважливіший і невід’ємний компонент змісту навчання ІМ, а їх формування і є метою навчання лексичного мат-лу. Умови навч. у СНЗ обмежують кількість і тематику відбору лексичного мат-лу, розрізняють активний і пасивний мінімум. Активний - лексичний матеріал, яким учні повинні користуватися для вираження своїх думок в усній і письмовій формі, пасивний - це та лексика, яку вони мають розуміти при сприйнятті чужих думок в усній та письмовій формі. Розрізняють три види лексичних одиниць: слова, сталі словосполучення і кліше, речення або частини речень. Активний і пасивний словниковий запас утворюють наявний (реальний) словник, який служить основою для формування потенційного словника – ті слова, про значення яких можна здогадатися. Це інтернаціональні слова, похідні та складні слова, що складаються з відомих учням компонентів, конвертовані слова, нові значення відомих багатозначних слів, слова, про значення яких можна здогадатися за контекстом. Головним у засвоєнні лексичного матеріалу є формування лексичних навичок. Треба сформувати такі види навичок: репродуктивні, рецептивні, навички користування різними видами словників

5. Автоматизація дій учнів з новими лексичними одиницями.

ЛО можуть групуватися за ступенем і характером труднощів, що дозволяє підходити до їх засвоєння диференційовано на основі їх методичної типології: 1) форма слова (звукова, графічна, структурна). Напр., труднощі виникають при вивченні омофонів, омографів, багатоскладових і похідних слів. 2) зна-чення ЛО (труднощі при неспівпаданні обсягів значень слів, при засвоєнні багатозначних слів, фразеологічних сполучень, у випадку так званої "фальшивої" синонімії і т.д.); 3) вживання-сполучуваність з іншими словами, особливості його функціонування в мовленні. При автоматизації дії слід передбачати заходи для зняття і подолання труднощів засвоєння різних ЛО. Практична мета навчання ІМ - спілкування в усній та письмовій формах та важливість цілеспрямованого подолання лексичних труднощів, необхідність роботи по засвоєнню слів у зразках мовлення у відповідності до ситуації спілкування. Основним типом вправ тут є рецептивно-репродуктивні та умовно-комунікативні вправи, в яких учень сприймає зразок мовлення, виконуючи такі види вправ - імітація ЗМ, підстановка у ЗМ, завершення та розширення ЗМ, відповіді на різні типи запитань, самостійне вживання ЛО у фразі/реченні, об’єднання ЗМ у надфразові єдності у діалогічну та монологічну мовленні. Поряд з умовно-комунікативними в процесі засвоєння ЛО застосовуються також некомунікативні (повторення слів, згадування і називання слів, групування слів за різними ознаками, розташування в алф. порядку, вибір з ряду слів, заповнення пропусків, вибір синонімів/антонімів тощо.)

6. Навчання інтонації іноземної мови. Інтонація – складна єдність мелодії, фразового та логічного

наголосу, ритму, тембру, темпу та паузації. Умови навчання у СНЗ обмежуються мелодією, фразовим та логічним наголосом, пауза цією при нормальному темпі мовлення. Мета навчання інтонації є формування: 1) рецептивних ритміко-інтонаційних навичок, Інтонаційного слуху при аудіюванні; 2) продуктивних ритмико-інтонаційних навичок (при говорінні та читанні вголос). Інтонація завжди залежить від мовленнєвої сит-ї, з ким і де ми розмовляємо. Перш за все це стосується таких компонентів інтонації як логічний наголос і мелодія, які можуть змінити навіть зміст висловлювання. Завдання вчителя на етапі ознайомлення учнів з новими інтонаційними моделями продемонструвати її та її комунікативне значення в різних сит-х мовлення (наказ-прохання, спадний-висхідний тон). Далі слід записати їх графічне відтворення на дошці, прослухати невеличкі діалоги з новими ІМ, а потім переходити безпосередньо до автоматизації дій учнів з новими ІМ за допомогою вправ на репродукцію (імітація, підстановка, трансформацію, самостійне вживання ІМ) та рецепцію (впізнавання, диференціація та ідентифікація ІМ). робота над інтонацією має продовжуватися при говорінні, читанні у голос. Фонетичні помилки впливають на якість звучання, фонологічні – на зміст.

9. Письмо і писемне мовлення.Письмо – це графічна фіксація мовлення, точніше

тексу мовлення. Написання – процес такої фіксації. Письмовий текст – її результат. В сучасній методиці розділяють письмо і писемне мовлення, що пов’язане з механізмом письма (складання слів з літер, формування письмових повідомлень). В основі першого лежить оволодіння графікою та орфографією, другого – мовленнєвим вмінням. Писемне мовлення – це специфічний код мовленнєвої діяльності, кодування інформації за допомогою графічного каналу зв’язку. Використання його вужче ніж усного мовлення. Тому в шкільних програмах письмо визначається частіше як засіб, а не мета навчання. На початку реалізується мета оволодіння технікою письма, формування вмінь, пов’язаних із засвоєнням звуко-буквених відповідностей для розвитку вмінь читання і усного мовлення. Далі йде

10. Навчання техніки читання.В умінні читати виділяють два основних аспекти: технічний

та змістовий (смисловий). Техніка читання включає цілий комплекс автоматизованих навичок щоб швидко сприйняти графічні образи слів, точно і швидко співвіднести їх зі звуковими образами та значенням сприйнятих слів. Важлива частина ТЧ це швидкість зорового сприймання та ідентифікації графічних образів слів з тими відбитками, що зберігаються в пам’яті читця. Швидк1сть читання залежить від етапу навчання, мети читання, складності тексту, ндивід-го темпу читання рідною мовою. Розвиток швидкості читання IМ можна забезпечити інтенсивним тренуванням на уроці та в дома, пропонуючи учням для читання ізольовані слова, словосполучення, речення, тексти. При читанні зрілого читця увага спрямована на зміст тексту, а мовна форма сприймається підсвідомо інтуїтивно. Для досягнення такого рівня читання необхідно сформувати граматичні, лексичні та навички графічного сприйняття. Існує цілий ряд методів навч. читанню:

навчання орфографії з одночасним розвитком писемного мовлення. На старшому етапі набуті раніше навички письма вдосконалюються поряд з удосконаленням усного мовлення. Письмо також стає допоміжним засобом у самостійній роботі учнів над мовою.

12. Ознайомлення та автоматизація дії учнів з граматичними структурами пасивного граматичного мінімуму.

У СНЗ вивчаються не вісі грам. явища ІМ, а спец. відібраний граматичний мінімум, що складається з активного і пасивного грам. мінімуму. Для вираження власних думок ІМ учень має оволодіти тими грам. стр-ми, що входять до активного ГМ. До пасивного ГМ входять такі ГС, якими можуть не користуватися при продуктивній діяльності, але вони потрібні для сприйняття і розуміння усного та писемного мовлення. На початковій та середній стадії весь грам. мат-л засвоюється активно. ГС, що учні мають лише розпізнавати та розуміти з’являється на старшій ступені навчання. Вони і складають пасивний ГМ і вживаються в рецептивних видах МД (ауд-ня і читання). Підчас читання та ауд-ня учень насамперед сприймає графічну або звукову форму ГС і має співвіднести її з відповідним значенням, і вчитель повинен навчити робити це автоматично, сформувати рецептивні грам навички. ГС пасивного мінімуму подаються крупними блоками не в сит-ї мовлення, а в контексті, бо учні зустрінуться з ними у звуковому або графічному тексті. (для читання – у формі таблиці, згадувати з учнями відомі їм ознаки і пояснити нові). Етап автоматизації має рівень окремого речення і рівень надфразової єдності (мікро тексту). Здебільшого тут використовуються некомунікативні рецептивні вправи: розпізнавання ГС, диференціація, та умовно-комунікативні – для перевірки розуміння ГС.

16. Система вправ для формування навичок та вмінь мовлення.

Важливість сис-ми вправ полягає у тому, що вона забезпечує як орг-цію процесу засвоєння так і орг-цію процесу навчання. З точки зору організації процесу засвоєння система вправ має забезпечити: 1) підбір необхідних вправ, що відповідають характеру певної навички або певного вміння, 2)визначення необхідної послідовності вправ, 3)розташування навчального матеріалу та його співвідношення, 4) систематичність певних вправ, 5) взаємозв’язок різних видів МД;. Вправа – спец. організоване в навч. умовах багаторазове виконання окремих операцій, дій або діяльності з метою оволодіння ними або вдосконалення їх. Вони містять: завдання (мотив, як виконувати), зразок виконання (якщо необхідно), виконання,

1) метод цілих слів, речень і тексту. Проте в сучасній практиці використовується фонетичний, аналітико-синтетичний метод, а також навчання за ключовими словами і за правилами читання (комбінування методів). Труднощі зумовлені істор. складністю орф-ої сис-ми англ. мови, кількісною невідповідністю літер та звуків, багатьма винятками з правил; розрахунок іде на впізнання слова. В переший рік (коли закріплюється більшість помилок): слова всіх 4-х типів складів, конфігурація, розпізнання, озвучення, варіанти читання літер. основна робота – в класі, графічна наочність, контроль правильності та швидкості. Вправи: озвучити літери, підібрати маленькі і великі, визначити кількість літер, вибрати названу літеру з ряду, написати вимовлену літеру, змінюючи літери, утворити нові слова, підібрати пари слів, що римуються, дописати пропущену літеру. Поступово учні переходять до читання речень та невеличких текстів.

11. Процес засвоєння матеріалу. Ознайомлення з новими лексичними одиницями.

У процесі засвоєння лексичного матеріалу можна виділити:1) ознайомлення з новими ЛО (семантизація); 2) етап автоматизації, дій учнів з новими Л 0 , д е розрізняють: автоматизацію на рівні слоформи, словосполучення, фрази, речення, надфразовому рівні - діалогічної або монологічної єдност і . Далі йде вдосконалення дій учнів з ЛО і як результат має бути ситуативне вживання засвоєних ЛО при висловлюванні своїх думок в усній та письмовій формі, а також контекстне розуміння ЛО при читанні та ауд-ні. Семантизація (розкриття значення ЛО) буває перекладною (однослівний та багатослівний переклад) та без перекладною (наочна, мовна, контекстна, співставлення ЛО, опис, тлумачення іноземною мовою). Вибір способу семантизації залежить від самого слова: форми, значення, сполучуваності, збігу або розбіжності зі словом рідної мови, належність до активного чи пасивного мінімуму, ступінь навчання та підготовки, вікові особливості та підготовку учнів. У багатьох випадках доцільно сполучати декілька способів: ілюстративну наочність, вербальну, невербальну, жести.

13. Автоматизація дії учнів з граматичними структурами активного граматичного мінімуму.

Для вираження власних думок ІМ учень має оволодіти тими грам. стр-ми, що входять до активного ГМ. ГС що входять до активного ГМ вживаються у всіх видах МД – читанні, письмі, говорінні, аудіюванні. Тому потрібно формувати як рецептивні, так і продуктивні навички володіння цими стр-ми, а також доводити їх вживання до автоматизму. На етапі ознайомлення завдяки використанню кількох ситуацій мовлення і різноманітного лексичного наповнення нової ГС починає формуватися така якість граматичної навички, як гнучкість. На етапі автоматизації вона продовжує формуватися, але головна мета – сформувати головну якість - автоматизованність. Вона формується на двох рівнях: фрази та надфразової єдності, де крім азтоматизованості має ще бути сформована стійкість навички. Змістом етапу автоматизації є умовно-комунікат., рецептивно-репродукт. (на рівні фрази) та продуктивні (на рівні надфразової єдності) типи

контроль, само-, взаємоконтроль (підчас чи після). Типи вправ визначаються за певними критеріями: 1) спрямованість на прийом або віддачу інф-ії (рецептивні, продуктивні, продуктивні тощо); 2) комуніканивність (комун., умовно-комун., мовленнєві, умовно-мовл.); 3) хар-р виконання; 4) участь рідної мови; 5) функція у навч. процесі (контрольні, трен-ні); 6) місце виконання. У системі вправ головне місце мають посідати умовно-комунікативні вправи для формування навичок та вмінь, потім комунікативні – для їх розвитку. Некомунікативні вправи займають підлегле місце (ігровий хар-р).

17. Методичні принципи навчання ІМ.Принципи навч. визначаються специфікою навчального предмету і цілями навчання. Специфіка полягає у тому що гол. метою є не накопичення знань, а оволодіння діяльністю іншомовного мовл. спілкування. В основі навч. ІМ лежать дидактичні принципи та спец. методичні принципи , притаманні тільки навчанню ІМ. Пр-п комунікативності є провідним - уміти здійснювати іншомовне мовленнєве спілкування в межах засвоєного навчального мат-лу. Пр-п домінуючої ролі вправ. базується на необхідності формування мовленнєвих навичок і вмінь. Переважна частина уроку має бути присвячена виконанню вправ. Пр-п взаємопов’язаного навч-я різних видів МД, на зразок реального життя. (лекс. та грам. навички форм-ся та вдоскон-ся підчас 4-х видів мов. діяльності). Пр-п урахування рідної мови, вже надбані навички якої повинні урах-ся у навч. ІМ. Пр-п апроксимації – ігноруються незначні помилки, які не порушують комунік. акту. Пр-п всебічної індивідуалізації навч. проц-у з ІМ передбачає врахування індивідуально-психологічних ос-тей учня

19. Лінгвопсихологічна характеристика мовленнєвої діяльності.

МД розглядається як один з багатьох видів людської діяльності. Це активний, цілеспрямований, опосередкований мовою та зумовлений ситуацією спілкування процес прийому і видачі мовленнєвого повідомлення у взаємодії людей між собою. Чотири основних види МД: ауд-ня, говоріння, читання та письмо. У процесі говоріння та письма людина висловлює свої думки, тому це продуктивні види МД, а при ауд-ні та читанні сприймає і розуміє думки інших людей, тому це рецептивні види МД. З іншого боку ауд-ня і говоріння об’єднує одна мат. основа - звукова сис-ма мови, тому ці види МД входять до усного мовлення. Мат. основою читання і письма є графічна сис-ма мови, тому вони належать до писемного

вправ. Вправи, що використовуються на рівні фрази: імітація зразків мовлення, підстановка у ЗМ, трансформація ЗМ, завершення ЗМ, відповіді на різні типи запитань, самостійне вживання засвоєної ГС.

15. Активний і пасивний граматичний мінімум.У СНЗ вивчаються не вісі грам. явища ІМ, а спец. відібраний граматичний мінімум, що складається з активного і пасивного грам. мінімуму. Для вираження власних думок ІМ учень має оволодіти тими грам. стр-ми, що входять до активного ГМ. До пасивного ГМ входять такі ГС, якими можуть не користуватися при продуктивній діяльності, але вони потрібні для сприйняття і розуміння мовлення. Для нормального процесу спілкування необхідно володіти обома ГМ. Мета навчання грам. мат-лу ІМ - оволодіння грам. навичками мовлення: репродуктивними (говоріння та письмо) та рецептивними (читання та аудіювання). Грам. навичкі мають хар-тися автомат-тю, стійкістю, гнучкістю та формуються поетапно. Сформованість репрод-ї грам. навички, тобто вміння вибрати потрібну грам. стр-ру та оформити її відповідно до мовних норм – одна з умов вміння висловлювати свої думки усно та письмово. Сформованість рецептивної навички – одна з умов вміння сприймати і розуміти думки інших людей. Сприймаючи грам. форму, ми розпізнаємо ті чи інші ознаки, що сигналізують про дану структуру, їх називають грам. сигналами. (will- Future). Рівні МО: cловоформа, вільне словосполучення, фрази, надфразової єдності, тексту. Способи відображення стр-ри МО різних рівнів: вербальні, описові, правила-інструкції, моделі-схеми, мовленнєві зразки. МЗ –найпоширеніший спосіб, типова одиниця мовлення, що служить опорою для утворення за аналогією інших одиниць з такою ж стр

20. Суть і цілі аудіювання. Ауд-ня - це розуміння сприйнятої на слух мови. Це перцептивна

(здійснюється сприйняття), розумова (розум. операції: аналіз, синтез, індукцією, дедукцією, порівняння, абстрагування, конкретизація), мнемічна (виділення і засвоєння інформативних ознак мовних і мовл. одиниць, формування образу). Мотиви ауд-ня: інтерес, рівень і спрямованість уваги, переконаність в особистій чи суспільній цінності інформації - внутрішні умови ауд-ня. Зовнішні умови визначаються мовною і змістовою структурою аудіотексту, ступенем його трудності, кількістю незнайомих слів. Необхідно навчати учнів умінню розкривати незнайому інф-ію через концентрування уваги на знайомій. Ауд-ня тісно пов’язане з іншими видами МД. Цілі хар-ся такими параметрами: вид акту розуміння (повний, основне), вид використання аудіо тексту (повідомлення, розповідь опис), тематикою та обсягом тексту, способом контролю розуміння. Ауд-ня не лише мета, а і засіб навч., що одночасно полегшує оволодіння говорінням, читанням і

мовлення. Одиницею МД є мовленнєва дія (грам., лекс., фонет-на), що спрямована на виконання окремого простого завдання. У процесі виконання мовленнєвих дій формуються навички мовлення, у процесі виконання того чи іншого виду МД - мовленнєві вміння. Щоб досягти рівня навички мовленнєва дія має набути таких якостей як автоматизованість, стійкість, гнучкість, відсутність спрямованості свідомості на форму виконання, відсутність напруження і швидкої втомлюваності. Автомат-ть одна з найголовніших, передбачає певну швидкість виконання операцій, цілісність та плавність, а також послаблення напруженості. Стійкість передбачає підготовку окремо сформовані навички до взаємодії, зіткнення різних труднощів, які досі додалися окремо. Гнучкість - здатність функціонувати на новому мовленнєвому мат-лі, включатися у новій ситуації. Підчас виконання різних видів МД формуються мовленнєві уміння: писати, аудіювати, читати, говорити (діал. та монол.). Вправа – спец. організоване в навч. умовах багаторазове виконання окремих операцій, дій або діяльності з метою оволодіння ними або вдосконалення їх. Вони містять: завдання, зразок виконання, виконання, контроль, само-, взаємоконтроль.

9. Functional styles & their definition.A functional style of language is a system of

interrelated language means which serves a definite aim in communication.

In the English literary standard Galperin distinguishes the following major functional styles (FS): belles-lettres; publicistic literature; newspaper; scientific prose; official documents.

The belles-lettres FS has the following substyles: style of poetry; of emotive prose; of drama. The publicistic FS comprises the following substyles: style of essays; of oratory; of feature articles in newspapers and journals.

The newspaper FS falls into: style of brief news items and communiques; of newspaper headlines; of notices and advertisements.

The scientific prose FS also has three divisions: style of humanitarian sciences; of ‘exact’ sciences; of

письмом.Аудіювання - це розуміння сприйнятої на слух мови. Це

перцептивна (здійснюється сприйняття), розумова (розум. операції: аналіз, синтез, індукцією, дедукцією, порівняння, абстрагування, конкретизація), мнемічна (виділення і засвоєння інформативних ознак мовних і мовл. одиниць, формування образу). Основним компонентом змісту навч. ауд-ня є лінгвістичний, а саме мовний і мовленнєвий навч. мат-л. Мовний мат-л: одиниці мови, що включають: фонеми, морфеми, слова, фразеологічні сполучення, мікро- і макротексти. Вчитель вчить учнів розрізняти звуки ізольовано і в сполученнях, чути різницю, чути довгі і короткі звуки, кількісні та якісні характеристики звуків, ритм, наголос, інтонацію. Мовленнєвий мат-л: ситуативно зумовлені висловлювання різного обсягу, від слова до макротексту. Другим компонентом змісту навч. ауд-ня є психологічний - доведення сприйняття і розуміння іншомовного висловлювання до рівня навички і вміння. Необхідною умовою успішного аудіювання є концентрація уваги учнів на тому, що вони повинні чути, формуванні у учнів уміння сприймати, розуміти і активно переробляти Інформацію, тобто членувати аудіотекст на смислові відрізки і утримувати їх в пам’яті, знаходити основну думку, відділяти основну інф-ю від другорядної. Формування вміння ауд-ня на рівні навичок здійснюється під час накопичення лексичних одиниць і лексико-граматичних структур, під час спілкування вчителя з класом і використання спец. аудіотекстів. Третім компонентом змісту навч. ауд-ня є методологічний, тобто навчання учнів самої технології сприймання і розуміння іншомовних повідомлень. Уміння уважно слухати є запорукою успіху у вивченні ІМ. Вправи на впізнання та розрізнення звуків, слів, пропущених слів у фразі, розуміння текстів, робота після прослуховування.

№4 Intonation. Its components. Stylistic use of intonation. Every language has its own intonation, or speech melody.

English intonation is a pretty complicated and varied phenomenon. There are dialectal and regional differences in intonation, for example, there is a noticeable difference between British and American intonation.

Generally speaking, we can identify the following intonations:Rising Intonation means the pitch of the voice increases over time;Falling Intonation means that the pitch decreases with time;Dipping Intonation falls and then rise;Peaking Intonation rises and then falls.

Intonation is based on several key components, such as pitch, sentence stress, and rhythm.

Stylistic use of intonation: 1) Informational - in press reporting, educational descriptive

texts. May be represented in monologues, dialogues, polylogues.

military documents.The official documents FS can be divided into four

varieties: style of diplomatic documents; of business documents; of legal documents; of military documents.

10. Rise of the London Dialect. Formation of the National Language.

The dialect division which evolved in Early Middle English was on the whole preserved in later periods. In the 14th and 15th c. we find the same grouping of local dialects: the Southern group, including Kentish and the South-Western dialects (the South-Western group was a continuation of the OE Saxon dialects), the Midland or Central (corresponding to the OE Mercian dialect – is divided into West Midland and East Midland as two main areas) and the Northern group (had developed from OE Northumbrian). And yet the relations between them were changing. The most important event in the changing linguistic situation was the rise of the London dialect as the prevalent written form of language. The history of the London dialect reveals the sources of the literary language in Late ME and also the main source and basis of the Literary Standard, both in its written and spoken forms. The Early ME written records made in London – beginning with the PROCLAMATION of 1258 – show that the dialect of London was fundamentally East Saxon. Later records indicate that the speech of London was becoming more fixed, with East Midland features gradually prevailing over the Southern features.

8. Автоматизація дії учнів з пасивним або активним граматичним мінімумом.

У СНЗ вивчаються не всі грам. явища ІМ, а спец. відібраний граматичний мінімум, що складається з активного і пасивного грам. мінімуму. Для вираження власних думок ІМ учень має оволодіти тими грам. стр-ми, що входять до активного ГМ. До пасивного ГМ входять такі ГС, якими можуть не користуватися при продуктивній діяльності, але вони потрібні для сприйняття і розуміння усного та писемного мовлення. На початковій та середній стадії весь грам. мат-л засвоюється активно. ГС, що учні мають лише розпізнавати та розуміти з’являється на старшій ступені навчання. Вони і складають пасивний ГМ і вживаються в рецептивних видах МД (ауд-ня і читання). Підчас читання та ауд-ня учень насамперед

2) Academic (scientific)- style of lectures (conferences, seminars). It is determined by the purpose of communication as the speaker*s aim is to attract the listener*s attention, to establish close contacts with the audience and to direct the public attention to the message carried in the contents of the text

3) Publicistic (oratorial)-this term serves for many kinds of oratorial activities (especially this style uses in political speeches

4) Declamatory (artistic) - this is the style of declamation. This is a highly emotional and expressive intonational style, that is why it needs special training. Attitudinal, volitional and intellectual functions of intonation are of primary importance here and serve to appeal to the mind, will and feelings of the listener. This style can be heard on the stage, on the screen, in a TV studio, thus we see that it is always a written form of the language read aloud or recited.

5) Conversational (familiar) - this kind of English is a means for everyday communication, heard in natural conversational interaction between speakers. This style occurs mainly in informal external and internal relationships in speech of relatives, friends, well - acquainted people and so on. So this is spontaneous, colloquial, informal, everyday speech.

12. Grammatical changes during the Middle and Modern English period

Noun. The category of gender was lost; and the loss was total, with no remnants in any of the nominal parts of speech. The category of number was preserved; it had grounds.

Due to the reduction of the unstressed vowels all these came to -es -0 -e or -0 -enSo finally we have -es ,-en, which becomes a competing ending, and a group of conservative nouns retain the vowel interchange. Ending -es was invariably added to form the plural

The Verb. All types of verbs existing in Old English - strong, weak, preterite-present and irregular were preserved in Middle English. In each type we find changes due to phonetic developments of this period, but the proportional value of the weak ones is greater and continues to grow, and a tendency is already traced - that is, some of the former strong verbs are drifting in the direction of the weak ones.

The drift was not a comprehensive one; there was even a reverse process, some of the former weak ones became strong.

14. Типи та структура уроків з іноземної мови На цей час в методиці узвичаєно поділ уроків на два

основних типи. Перший тип - уроки, що спрямовані на формування

мовленнєвих навичок користування мовним матеріалом. На таких уроках має місце ознайомлення з новим мовним матеріалом та тренування, його використання в аудіюванні, говорінні, читанні та письмі.

Другий тип - це уроки, що спрямовані на розвиток мовленнєвих умінь. На уроках цього типу переважає практика в мовленнєвій діяльності.

Структура уроку визначається його змістом і місцем у циклі уроків. Традиційно урок складається з етапів.

Структура уроку зумовлюється сукупністю закономірностей його внутрішньої організації, згідно яких

сприймає графічну або звукову форму ГС і має співвіднести її з відповідним значенням, і вчитель повинен навчити робити це автоматично, сформувати рецептивні грам навички. ГС пасивного мінімуму подаються крупними блоками не в сит-ї мовлення, а в контексті, бо учні зустрінуться з ними у звуковому або графічному тексті. (для читання – у формі таблиці, згадувати з учнями відомі їм ознаки і пояснити нові). Етап автоматизації має рівень окремого речення і рівень надфразової єдності (мікро тексту). Здебільшого тут використовуються некомунікативні рецептивні вправи: розпізнавання ГС, диференціація, та умовно-комунікативні – для перевірки розуміння ГС.

Для вираження власних думок ІМ учень має оволодіти тими грам. стр-ми, що входять до активного ГМ. ГС що входять до активного ГМ вживаються у всіх видах МД – читанні, письмі, говорінні, аудіюванні. Тому потрібно формувати як рецептивні, так і продуктивні навички володіння цими стр-ми, а також доводити їх вживання до автоматизму. На етапі ознайомлення завдяки використанню кількох ситуацій мовлення і різноманітного лексичного наповнення нової ГС починає формуватися така якість граматичної навички, як гнучкість. На етапі автоматизації вона продовжує формуватися, але головна мета – сформувати головну якість - автоматизованність. Вона формується на двох рівнях: фрази та надфразової єдності, де крім азтоматизованості має ще бути сформована стійкість навички. Змістом етапу автоматизації є умовно-комунікат., рецептивно-репродукт. (на рівні фрази) та продуктивні (на рівні надфразової єдності) типи вправ. Вправи, що використовуються на рівні фрази: імітація зразків мовлення, підстановка у ЗМ, трансформація ЗМ, завершення ЗМ, відповіді на різні типи запитань, самостійне вживання засвоєної ГС.

компонуються його етапи.В структурі уроку ін. мови виділяється початок, основна та

заключна частини уроку. До основних компонентів початку уроку відносять організаційний момент та мовленнєву зарядку.

В ході основної частини уроку вирішуються його головні завдання. Кінець уроку повинен підсумувати те, чого було досягнуто на уроці. Структура уроку відбиває закономірності процесу навчання, логіку.

21. Планування навчального процесу з іноземної мови.Планування процесу навчання іноземних мов має

передумовою планування його результатів на різних за тривалістю відрізках часу. Це означає, що на початку курсу навчання вчитель повинен передбачити хід навчання, мати уявлення про результати, що можуть бути отримані в кінці курсу навчання. Головна мета планування - науково обґрунтована організація навчально-виховного процесу та досягнення оптимального засвоєння учнями навчального матеріалу, визначеного програмою з ІМ.

Система планування в середній школі охоплює послідовне планування в межах усього курсу навчання, чвертей, циклу уроків та окремого уроку, виходячи з конкретних цілей кожного відрізка навчального процесу. Розрізняють календарно-річний план, що включає плани на чотири чверті (піврічні плани), тематичний план або план циклу уроків та поурочний план.

Календарно-річний план - це проект, в якому подаються теми, визначаються загальні дидактичні завдання, встановлюються терміни вивчення тем, розподіляється за чвертями навчальний матеріал, визначаються способи підсумкового та тематичного контролю, вказуються основні дидактичні засоби.

Тематичне планування є дещо конкретнішою розробкою календарно-річного плану. Головне завдання тематичного планування - визначення кінцевих цілей в результаті вивчення певної теми. В тематичному плані називається конкретна тема та підтеми, визначається послідовність формування навичок та вмінь, а також кількість уроків, що відводяться на досягнення; практичних цілей циклу уроків, вказуються способи контролю та завдання додому, додається перелік засобів навчання.

Поурочний план конкретизує зміст навчання, етапів уроку, відбір конкретного навчального матеріалу, прийомів навчання, розробку вправ, засобів навчання, дидактичного матеріалу. Вчитель повинен усвідомлювати призначення кожного елемента уроку, його взаємодію з іншими елементами уроку.