НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

Факультет менеджменту та маркетингу

Факультет лінгвістики

Кафедра української мови, літератури та культури

Запрошення

на науково-практичний семінар

«Історія та проблеми сучасного перекладу»

Київ – 2015

Запрошуємо вас взяти участь у науково-практичному семінарі,

присвяченому до Дня української писемності та мови і 400-ліття від заснування

Києво-Могилянської академії, на тему: «Історія та проблеми сучасного

перекладу», що відбудеться 2 грудня 2015 року о 16.00 в 1-ій залі бібліотеки

НТУУ «КПІ».

Організаційний комітет:

1. Мислович Н. М. – старший викладач кафедри української мови,

літератури та культури ФЛ

2. Затхей Є. В. – студент ФММ (гр.УВ-31)

3. Свірчевська Д. О. – студентка ФММ (гр.УІ-31)

4. Обловацька Н. О. – студентка ФММ (гр.УВ-31)

Виступи:

1. Артеменко Ольга (УЗ-31) “Перший переклад Біблії англійською мовою” Artemenko

Olha. “The first Bible translation in English”

2. Храмцова Марина (УЗ-31) “Біблія в перекладі Мартіна Лютера – передумова

становлення німецької мови”. Khramtsova Maryna. “Martin Luter’s translation of the

Bible as the prerequisite of the German Language formation”

3. Кумановський Данііл (УІ-31). “Перекладацька діяльність за часів Київської Русі”.

Kumanovsky Daniil " The translation activities of Kievan Rus"

4. Демиденко Дмитро (УІ-31), Токарєв Олексій (УІ-31). “Література періоду критичного

реалізму. Demydenko D., Tokarev O. “The literature of critical realism period”

5. Сич Оксана (УЗ-32). “Перекладацька діяльність доби Відродження”. Sych Oksana.

“Translation activities of the Renaissance period”

6. Бигар Тетяна (УІ-31). “Перекладацька діяльність в Києво-Могилянській академії”.

Bygar Tetiana “Translation activities in Kyiv-Mohyla Academy”

7. Кондратюк Анастасія (УЗ-31), Назарчук Надія (УВ-31). “Розстріляне “відродження”.

Агатангел Кримський – видатний перекладач східної поезії”. Kondratiuk Anastasiya,

Nazarchuk Nadiya “Executed revival. Agatangel Crimea’s – a prominent translator of

Eastern poetry”

8. Норенко Валентина (УВ-31) “Перекладацька діяльність Й. В. Гете та теоретичні

засади художнього перекладу В. Гумбольдта” Norenko Valentyna “Translation

activity of J. W. Goethe and theoretical bases of literary translation W Humboldt ”

9. Терьохін Ярослав (УІ-31), Палагнюк Олеся (УЗ-32), Голуб Інна (УВ-31). "Перекладачі

20-го століття. Перекладацька діяльність Дмитра Павличка. Роль журналу "Всесвіт"

у розвитку українського перекладу". Teryokhin Yaroslav, Palahnuik Olesia, Golub

Inna "Interpreters 20th century. Translation activities Pavlychko. Role of "Vsesvit" in the

development of the Ukrainian translation"

10. Свірчевська Дарина (УІ-31). "Питання про практичні і теоретичні засади

переладацької діяльності Миколи Зерова". Svirchevska Daryna, Velykorod Angela

"The teoretic and practice qustion of Mykola Zerov`s Traslation activity"

11. Лисогуб Дар’я (УЗ-31), Лаврова Ангеліна (УІ-31). “Творча діяльність видатних

українських перекладачів – Георгія Кочура та Миколи Лукаша”. Lysogub Daria,

Lavrova Anhelina “Art activities of the famous Ukrainian translators – Georgiy Kochur

and Mukola Lukash”

12. Наталія Обловацька (УВ-31). "Поетичний переклад як вираження мовного багатства".

Nataliya Oblovatska. "The poetry translation as an expression of linguistic wealth"

13. Затхей Євген (УВ-31). “Особливості художнього перекладу збірки “Дев’ять

оповідань” Джерома Девіда Селінджера”. Zatkhei Yevhen “Specialties of the literary

translation of the collection “nine stories” by Jerome David Salinger”

14. Кизименко Костянтин (УІ-31). "Всесвітні організації перекладачів та їх роль у

розробці та впровадженні єдиних стандартів перекладацької діяльності".

Kyzymenko Kost’antyn “World Organization of translators and their role in developing

and implementing standards for translation"

Артеменко О.Т.

Artemenko O.T.

Перший переклад Біблії англійською мовою

First translation Bible in English

Серед багатьох літературних пам’яток, які створювалися людством

протягом всієї історії, найвпливовішим на соціально-історичному рівні є Біблія.

Біблія належить до однієї з перших священних книг, які перекладали іншою

мовою ще у III ст. до н.е. За статистикою, вона є найбільш розтиражованою у

світі книгою. Нині переклади Біблії здійснено 265 мовами, якими розмовляє

близько 90% людства. Сьогодні у світі готуються до видання біблійні тексти ще

1195 мовами. Це мови 99% населення Землі. Новий Заповіт перекладено 629

мовами, серед них і українською.

Під час перекладів ураховується не лише буквальна послідовність слів, а

й зв’язок смислів, що передбачає пошук значень біблійних понять. Біблія

виникла протягом першого тисячоліття до нашої ери та перших двох століть

нашої ери шляхом редагування та канонізації значного масиву релігійних

текстів. Незважаючи на те, що авторство практично кожного з біблійних текстів

пов’язувалось і пов’язується з іменем певної історичної або легендарної особи,

істинним автором все одно визнається сам Господь Бог, під впливом якого була

написана та чи інша книги Біблії [1].

Назва “Біблія” (грецьк. “книги”) - це унікальне зібрання священних

текстів, ціла бібліотека, що складається з не менш як 66 книг і є відомою

всьому християнському світові. Біблію було написано протягом майже 1500

років, понад як 40 авторами, в різних частинах світу, різними мовами , але вона

залишається актуальним релігійним текстом для мільйонів людей.

Перший повний переклад Біблії на давньоанглійську мову був

завершений Джоном Уікліфом в кінці 14 століття. Для свого перекладу він

користувався алфавітом, що мав 27 літер-знаків на базі грецького, латинського

алфавіту і давньогерманських рун, тобто літер рунічного алфавіту. У III-IV

століттях рунічний алфавіт був поширений у північній Європі на території

Скандинавії, сучасної Німеччини і на Британських островах. Він має 24 літери-

руни і мав назву “Futhork” із-за сполученням перших рун [2, с. 9].

Першим хто переклав Новий Заповіт англійською мовою з грецької є

Уїльям Тиндейл. Перекладаючи Новий Заповіт він користувався перекладами

Еразма Роттердамського 1519 та 1522 роках, текстами Мартина Лютера, а

також латинською версією, зробленою в IV столітті [3, с. 328]. У 1534 та 1535

роках вийшли два переглянуті та виправлені видання Нового Заповіту. Це було

перше друковане видання англійською мовою перекладеного з грецької мови

Нового Заповіту, що відкрило новий період в історії перекладу Біблії. Уїльям

Тиндейл у своєму перекладі зміг передати простоту, новизну, жвавість,

влучність мови і стилю Нового Заповіту.

Тиндейл дав нам багато сталих виразів, які вживаються дотепер: “let there

be light”- “нехай буде світло”; “my brother’s keeper” – “сторож брата свого”;

“filthy lucre” –“ брудний прибуток”; “fight the good fight” – “вести справедливу

боротьбу”; “sick unto death” – “втомлений до смерті”; “broken-heart” –“ розбите

серце”; “clear-eye” – “ясні очі”; “the powers that be” – “сильні світу цього”.

Тиндейл здебільшого використовував мову простих людей для простих людей.

Пройшло кілька століть, поки англійська мова звільнилася від засилля

нормальної французької і знову стала мовою великої держави, судової влади,

королів, церкви.

Серед тих, кого можна згадати поряд із Тиндейлом, варто назвати

церковника Майлза Ковердейла. Він опублікував перший повний текст Біблії

англійською мовою, перекладений з німецької і латинської версій у 1535 році.

Цей текст був присвячений королю Генріху VIII. У 1538 році Ковердейл

опублікував паралельні тексти латиною з англійським перекладом, що стало

великим внеском у традицію перекладів Біблії англійською мовою.

Значним впливом на історію перекладу Біблії англійською мовою

вважається версія, яка була підготовлена до друку Ковердейлом у 1539 році за

підтримки Томаса Кромвела і названа Біблією Кромвела. Вона мала

нестандартні розміри і також увійшла в історію як Велика Біблія (Great Bible).

Ця версія містила у собі шість видань в 1540 – 1541 роках, була дозволена серед

простого народу, і кожна церква мусила мати її також. Вона використовувалася

для служби в церкві, для навчання читання, для обговорення і дискусій.

Усі версії, що вийшли в різних видавництвах США і Канади є дуже

вільними перекладами, не оригіналом, а інтерпретацією біблійного тексту.

Жодна версія не може передати повністю стиль, зміст Біблії і замінити

оригінал, але зусилля, які були докладені, не пропали даремно. Результати цих

зусиль дали плоди глибшого розуміння текстів Біблії, що віддзеркалено в

багатьох перекладах, зроблених вченими дотепер і які робитимуться в

майбутньому [1].

Література:

1. Руденко С.М. Біблія як соціокультурний феномен та її вплив на культурний

розвиток людства // Питання літературознавства. - 2003. - Вип. 10. - С. 149-151

2. Crystal D. The Cambridge Encyclopedia of the English Language / D Crystal. –

Cambridge University Press, 2003. – 500 p.

3. New Bible Dictionary. – Tyndale House Publishers. USA, 1993. – 1326p.

Храмцова Марина

Khramtsova Maryna

1. Біблія в перекладі Мартіна Лютера - передумова становлення

німецької літературної мови

Martin Luther's translation of the Bible as the prerequisite of the German

Language formation

Виходячи з традиційної історичної періодизації, в комунікативному

просторі Німеччини в XIV - XVI ст. функціонувала велика кількість

регіональних діалектів. На кожній території існував власний письмовий

діалект і норми письма, що встановлювалися канцеляріями міст і князівств.

Найчастіше ці норми значно відрізнялися від розмовних форм мови.

Перебуваючи в стані економічної відсталості та політичної

роздробленості, німецька літературна мова формується дуже повільними

темпами: процес розтягся в цілому на три сторіччя - від XVI ст. до XIX ст [1].

Ще однією причиною уповільнення в розвитку мови була відсутність в

Німеччині єдиного політичного, економічного і культурного центру, як,

наприклад, Лондон в Англії чи Париж у Франції. У колонізованих землях

виникли нові німецькі діалекти, що мали змішаний характер.

Отже, внаслідок величезної відсталості Німеччини у розвитку від

передових європейських країн, відсутністю єдиного політичного, економічного

і культурного центру, починається епоха Реформації і ранньобуржуазної

революції, яка призводить до зміни комунікативних можливостей німців.

На розвиток німецької мови вплинули не тільки різні історичні,

економічні та політичні події, а й соціальні інститути суспільства. Особлива

роль у становленні німецького писемства належить церкві. В Німеччині саме

церква була носієм офіційної писемності, тому найбільший вплив в цьому

процесі мали перші переклади Біблії на німецьку мову, здійснені Мартіном

Лютером і які представляли собою початок нормалізації німецької мови.

Німецький гуманіст, один з «батьків» Реформації - Мартін Лютер (1483-

1546 рр.) – по праву може вважатися і батьком сучасної німецької мови.

Історики німецької мови вважають, що роль Лютера для становлення та

розвитку німецької мови настільки ж велика, як і роль Цицерона для

латинської.

У 1522 р у Віттенберзі виходить у світ Новий Завіт - перекладений на

німецьку мову Лютером (Das Neue Testament Teutsch), разом з сформованої ним

групою на зразок «перекладацького цеху», в якій були фахівці з грецької,

давньоєврейської, латинської мов, а головним майстром був саме Лютер.

Робота над перекладом зайняла лише три місяці, на відміну від перекладу

Старого Завіту, робота над яким затягнулася на багато років. Повний переклад

Біблії вийшов лише в 1534 р. Природно, Лютер працював над перекладом не

один.

Заслуга Лютера не в тому, що він зробив перший повний переклад Біблії

на німецьку мову, тому що на той час вже існувала немала кількість перекладів

Біблії, а саме в тому, якою мовою він переклав.

Основною метою нового перекладу було надання можливості дати

сучасникам текст Біблії зрозумілою їм мовою. В якості основи був обраний

діалект німецької мови, який використовували в якості юридичної в князівстві

Саксонському. Лютер збагатив його запозиченнями з багатьох інших німецьких

діалектів, з якими він познайомився під час своїх подорожей. Він не прагнув

сам) зробити переклад буквальним. Він хотів, щоб ця Біблія була переведена на

простонародну, а не книжкову німецьку мову.

Головним перекладацьким принципом Лютер проголосив пріоритет

«сенсу тексту над буквальністю»: він вважав, що в перекладі повинні знайти

відображення принципові богословські погляди перекладача, для чого в

основний текст були додані вставки пояснювального характеру, піклуючись

про ясність тексту [2].

Часом Лютеру вдавалося домогтися найбільш точного перекладу з

першого разу. Іноді ж прийнятний результат досягався лише з величезною

працею. У такому випадку спочатку Лютер робив буквальний переклад,

зберігаючи при цьому порядок слів оригіналу. Далі він розглядав кожне слово

окремо, підшукуючи для нього всі можливі синоніми. З них Лютер відбирав ті,

які не тільки найкращим чином передавали сенс, а й зберігали при цьому ритм

оригіналу. Потім він відкладав те, що у нього вийшло, убік і перекладав текст

заново, на цей раз прагнучи найкращим чином передати його дух. Іноді йому не

вистачало термінів, і тоді Лютер займався пошуками слів. Наприклад, для того

щоб відшукати назви для дорогоцінних каменів в 21-й главі Одкровення, він

досліджував палацові скарби Саксонського князівства. Щоб знайти назви для

згадуваних в Біблії монет, він звернувся до нумізматичної колекції Віттенберга.

Коли настала черга описати жертвопринесення, про які оповідає Книга Левіт, і

Лютеру знадобилися терміни для позначення нутрощів козлів та телят, він не

раз ходив на бійню, щоб розпитати м'ясників.

Іншою складністю був переклад ідіом. Лютер твердо дотримувався точки

зору, що ідіому однієї мови необхідно переводити аналогічної ідіомою іншого.

Перед перекладачем виникає проблема: чи повинен він завжди шукати своє,

національне слово, яке може мати особливий, місцевий відтінок значення?

Якщо француз назве центуріона жандармом, а німець зробить з прокуратора

бургомістра, то Палестина відразу ж зміститься на захід. Саме це частково і

відбулося в перекладі Лютера. Іудея була перенесена до Саксонії, а дорога з

Єрихону в Єрусалим проходила Тюрінгськими лісами. Використовуючи

нюанси і відтінки значень, Лютер надавав тексту особливий місцевий колорит.

Біблії Лютера були добре ілюстровані. Те, що неможливо було передати

словом, доповнювали ілюстрації.

Німці повсюдно купували Біблію Лютера, не тільки для порятунку своєї

душі. Мати Біблію німецькою стало престижно для нового середнього класу.

Крім того, це була одна з небагатьох книг, які німці могли дозволити собі

купити. Кожен читав нову Біблію Лютера або слухав, як її читають. Її фрази і

вирази увійшли в народну мову, вона стала об'єднуючим началом для безлічі

діалектів, на її основі сформувалася сучасна німецька мова. Вплив Лютера в

цілому, був настільки дивовижним, що Фрідріх Великий пізніше назвав його

уособленням німецького національного духу. Вплив німецької Біблії

поширився далеко за межі імперії. Вона надихнула на переклади Біблії на інші

європейські мови [3].

.

Список використаної літератури:

1. Освітній портал [Електрон. ресурс] / Режим доступу:

http://conf.uss.dvfu.ru/conferences/2013-god/aktualnye-problemy-inojazychnogo-

obrazov/lingvistika-filologija-i-kulturologija/rol-martina-lyutera-v-processe-

formirova.html

2. Науково-популярна онлайн-енциклопедія [Електронний ресурс] /

Режим доступу:

http://www.krugosvet.ru/enc/kultura_i_obrazovanie/religiya/BIBLIYA.html?page=0,

11

3. Вікіпедія [Електрон. ресурс] / Режим доступу:

https://ru.wikipedia.org/wiki/Библия_Лютера

Кумановський Даніїл

Kumanovsy Daniil

Перекладацька діяльність за часів Київської Русі

The translation activities of Kievan Rus

Першим офіційним перекладом вважається угода Київської Русі з

Візантією, вона датується 911 роком нашої ери, в часи правління князя Олега

на Русі,що була написана двома мовами: грецькою та давньоруською, але я

вважаю, що не цю подію слід вважати початком перекладницької діяльності, а

укладання в 864 р. Кирилом і Мефодієм кирилиці,завдяки якій переклали з

грецької на староцерковнослов’янську мову декілька релігійних текстів. Серед

перших перекладів були Новий Заповіт, Псалтир та Молитовник . Після того, як

у 988 році відбулося Хрещення Русі, з’явилося багато перекладів, що мали

ознайомити людей з філософськими та етичними доктринами нової релігії та

церковними звичаями.

Давнім посередником при переході до нас візантійської літератури була

Болгарія, що в X ст. за часів царя Симеона переживала «золотий вік» своєї

писемності. Деякі твори візантійської літератури перекладалися в Київській

Русі безпосередньо з грецької мови під час пожвавлення в нас перекладної

діяльності за Ярослава Мудрого. Якщо говорити про вплив візантійської

літератури на Київську Русь, то в складі перекладеної літератури приходили

насамперед пам'ятки староєврейської літератури, перекладені з єврейської мови

на грецьку і з грецької, потім вже на староцерковнослов'янську, також пам'ятки

грецької християнської літератури і самі пам’ятки візантійської літератури.

Не тільки Кирило і Мефодій перекладали тексти, були і інші, але за тих

часів імена перекладачів на вказували і вони залишились невідомими. Біблію

переписували від руки, часто накопичуючи помилки та пропуски. Але саме у

цих варіантах Біблії знаходимо вперше використані такі перекладацькі

трансформації, як адаптація та декомпресія. Із метою надати можливість

простому люду читати та розуміти Слово Боже, текст Біблії адаптували до

тогочасної розмовної мови: замінювали болгарські слова давньоруськими

аналогами. В ХІ-ХІІ ст. були перекладені псалми, деякі історичні праці

візантійських хронологів Амартола і Малала. Перекладені церковні книги

включають не лише богослужебні книги, псалми і Біблію, але й деякі

теоретичні праці візантійських та римських поетів, філософів, як Плутарх,

Сократ, Аристотель та інш. З грецької, латини та давньоєврейської мов були

перекладені такі твори, як-то: "Александрія", "Акір Мудрий", "Стефаніт та

Ігнілат", "Гордий король Адріан", "Фізіолог".

Під час «монгольського ярма» (1228-1480 рр.) переклади стали

відігравати ще більш важливу роль у житті країни. Були перекладені інші

частини Біблії, а багато попередніх перекладів було перекладено наново.

З’являлося все більше нерелігійних перекладів, наприклад: «Індійське царство»,

«Троянська війна» та інші. Більшість перекладів виконувалися з грецької мови,

деякі перекладачі використовували латинські та давньоєврейські джерела.

З кінця 13 століття в зв'язку зі значним послабленням значення Києва як

культурного та політичного центра відбувається відтік багатьох культурних

цінностей, у тому числі і книг, на північ. У цей же період у народів, що

населяли східнослов'янські землі, завершується формування трьох чітко

виділених мов та культур – російської, української (малоросійської) та

білоруської. Однак, основною мовою книжності залишається

церковнослов'янська.

У цей час відбувалося поступове формування української мови на

основі старослов’янської (церковнослов’янської) мови. Однак релігійні тексти

продовжували перекладатися церковнослов’янською мовою, яка стала

використовуватися виключно для церковних богослужінь. У той же час

контакти з іншими країнами викликали необхідність у політичних та ділових

перекладах, де все частіше використовувалася російська мова, що формувалася.

Список використаної літератури:

1. Денисенко Я. Ю. / Перекладацька діяльність за часів Київської Русі. (Сумський держ. Ун-

т)/ Наук. керівник – доц., канд. філол. наук, І. К. Кобякова, -- Режим доступу-

http://essuir.sumdu.edu.ua/bitstream/123456789/17707/3/Denysenko.pdf

2.Тисячоліття: Поетичн. переклад України – Руси. Антологія. – К.: Дніпро, 1995. – 693 с

3. Історія перекладу в Україні та Росії/Режим доступу --

http://dspace.univer.kharkov.ua/bitstream/123456789/6957/2/intro_tr_studies_lecture.pdf

4. Історичні аспекти перекладознавства. Історія вітчизн. перекладу. - [Електрон. ресурс] -

Режим доступу- http://studopedia.su/9_61936_pereklad-na-terenah-kiivskoi-rusi-.html

.Демиденко Д.В.,Токарєв О.М.

Demydenko D. V.,Tokarev O.M.

Критичний реалізм в літературі

Critical realism in literature

Вивчаючи історію ми бачимо, що суспільство та його цінності з часом

змінюються. Цікавим є той факт, що чималих зусиль докладає до цієї справи і

література. Частіше за все саме вона формує думки суспільства. Вона навчає та

показує ті ідеали, до яких слід прямувати кожній людині. Ми можемо згадати

такі періоди, як античність, ренесанс, класика, неокласика та інш. Вражає те,

що думки однієї людини можуть формувати ідеї та напрям розвитку усього

суспільства. Слід назвати великих письменників та філософів: Платон, Сократ,

Гомер, Шекспір, Маккіавелі, Кафка, Шевченко, Франко та інш. Цікавим є те,

що твори цих авторів і сьогодні не втратили свою силу та значущість.

Наприклад, «Гамлет» Уільяма Шекспіра, та «Государ» Ніколи Маккіавелі. Тому

і не дивно, що епоха критичного реалізму дала величезний поштовх для

розвитку людини.

Цей напрям літератури виник у 20-ті роки XIX століття, як

протиставлення романтизму, що заперечував усі його особливості і базувався

на принципах історизму та правдивого зображення дійсності: «Реалізм створює

типові характери за типових обставин». А зародився він у Франції та Англії,

найвідомішими представниками були Стандаль та Бальзак, серед російських

письменників – Л. Толстой, Ф. Достоєвський, та наш земляк М. Гоголь. Я

вирішив провести порівняльний аналіз розвитку цього напряму літератури в

таких країнах, як: Франція, Англія, Україна.

Французький реалізм формувався паралельно романтизму, а саме тому

розглядати їх треба з однакових позицій. Насамперед, подія,що сприяла

становленню цієї літератури, – це липнева революція 1830 року. Гюго писав:

«Коли-небудь липень 1830 року буде визнаний датою настільки ж

літературною, як і політичною».[3] Результат революції для літератури

втілюється у появі свободи слова. В цей період починає прокидатися та

набирати обертів журналістська машина. Журналістика починає усвідомлювати

себе “четвертою владою”. Журналісти, письменники, поети безжально

критикують новий режим. Народний поет Беранже зі сторінок преси висміює

своїх друзів, з якими колись разом бився на барикадах. Тепер вони стали

міністрами і перетворилися на нових гнобителів народу. Деякі аспекти

перейшли в спадщину реалізму від класицизму. Наприклад, характерна для

класичної трагедії боротьба між двома пристрастями. Насапред, це відчуття

стану розриву між честолюбством та коханням, моральним обов’язком і

честолюбством.

Якщо у Франції романтикам і реалістам прийшлося долати суспільну

впевненість у тому, що мірилом "доброго смаку" може виступати тільки

класицизм, то англійська література ХІХ ст. розвивалися іншим шляхом.

Письменники, які займали активну суспільну позицію, в більшій своїй частині

групувалися навколо журналу Діккенса "Household reading" ("Домашнє

читання"). Досить важливе місце в процесі розвитку англійського реалізму

займає творчість Шарлотти Бронте. В романах "Джейн Ейр" (1847) та "Шерлі"

(1849) вона піддала різкій критиці державні установи, показала правдиву

картину системи освіти і становище соціально незахищених верств. Взагалі

англійський класичний реалізм відрізняється зосередженням на проблемах

гріху й моралі, несе в собі сильний християнський вплив.Ця особливість є

неодмінною рисою вікторіанської епохи, яку поіменовано на честь правління

королеви Вікторії (1837 - 1901).

Список використаних джерел:

1, Вікіпедія – [Електрон.ресурс]- Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki

2, Французький класичний реалізм в літературі – [Електрон.ресурс]- Режим доступу:

http://allref.com.ua/ru/

3. Англійський класичний реалізм в літературі –[Електрон.ресурс]-Режим доступу:

http://www.ukrlib.com.ua/

4. Французький класичний реалізм–[Електрон.ресурс]-Режим доступу:

http://100pudov.com.ua/

Сич Оксана

Sych Oksana

ПЕРЕКЛАДАЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ (1470-1600)

RENAISSANCE TRANSLATION ACTIVITIES (1470-1600)

Активізація перекладацької діяльності в епоху Відродження була пов`язана

з тим, що внаслідок відкриття друку німцем Йоганном Гутенбергом з`явились

більш дешеві друковані книги та попит на читання зріс. Також ріст і зміцнення

європейських держав підняли статус національних мов і поступово зменшили

роль латини. Тепер переклади здійснювалися не лише з класичних мов, а й з

нових європейських мов [2, с. 15].

Характеризуючи загальні аспекти перекладацького процесу за часів

Відродження, потрібно зазначити, що церква в цей час займає принципово

консервативну позицію, домагаючись чистоти, незмінності канонів і традицій.

Спостерігаються вимоги буквального перекладу, а ті, хто не був згоден з такою

практикою, був нещадно караний. Переклад Біблії в той час був взагалі

заборонений, насамперед на народну мову, але подібні утиски не могли не

зазнати спротиву.

За часів Ренесансу з появою все більшої кількості університетів у Європі

виникають нові перекладацькі центри (Болонья, Париж, Оксфорд, Валенсія і та

інші). З'являються і перші теоретичні узагальнення з перекладу, наприклад,

погляди Роджера Бекона (ХІІІ ст.) в його творі «Opus majus», де він зазначає,

що в перекладі неможливо все передати, бо мови різні та своєрідні, тому він

закликає перекладачів удосконалювати свої знання іноземних мов.

Оскільки епоха Ренесансу пов`язана з відродженням інтересу до

античності, активно перекладаються твори Вергілія, Саллюстія, Гомера,

Плутарха, Цицерона тощо. Разом з тим перекладаються і твори передової на

той час італійської літератури, насамперед, Данте, Петрарки, Боккаччо [1, с.

11]. Обожнювання релігійних текстів переростає в інтерес до їх змісту, що

призводить до того, що перекладацька діяльність епохи Відродження

насамперед відома перекладами Біблії різними мовами, що здійснювалося

попри заборону церкви.

Можна відзначити навіть перші спроби перекладу фахових творів.

Наприклад, каталонський перекладач Феррара Сайоль (ХV ст.), перекладаючи

працю Палладія «Про сільське господарство», пише у вступі про переклад

спеціальних термінів, закликаючи до точної передачі змісту адекватними

засобами рідної мови [1, с. 11-12].

Разом з тим не щезає традиція культурної адаптації. Так, німецький

перекладач ХV ст. Альбрехт фон Айб, перекладаючи комедії Плавта, вносить

німецький антураж та навіть змінює імена дійових осіб.

Однією з найбільш відомих постатей тієї доби був Етьєн Доле (1509 –

1546) – відомий французький перекладач, філософ і публіцист. Лише за одне

неканонічне тлумачення однієї репліки Сократа він був засуджений на кару

смерті й був спалений на вогні інквізиції в 1546 році.

У своєму трактаті «Як перекладати добре з однієї мови іншою» (1540 р.)

він сформулював п’ять основних принципів перекладу:

1) перекладач повинен досконало розуміти зміст тексту оригіналу та

наміри автора;

2) перекладач має досконало володіти мовою, з якої перекладає, і мовою,

якою перекладає;

3) перекладач має уникати перекладу «слово в слово», тому що це може

спотворити зміст оригіналу та красу його форми;

4) перекладач повинен використовувати в перекладі загальновживані

форми висловлювання;

5) правильно обираючи і розміщуючи слова, справляти загальне

враження, яке здійснює оригінал у відповідній тональності [2, с. 16-17].

Також надзвичайно яскравою постаттю в цей період трансформації Європи

виступає німецький священик, доктор теології Мартін Лютер (1483-1546), який

запропонував принципово новий переклад Святого Письма, спираючись на

древньоєврейський та грецький оригінали, як і на наявні латинські версії. Цей

новий переклад Біблії став головною опорою Реформації християнської церкви

[1, с. 12]. Цей переклад було здійснено Лютером у протиріччі з традицією

перекладу церковних творів, тобто не слово в слово, а зміст у зміст.

Творчий метод Мартіна Лютера можна охопити його ж формулою: «rem

tene vers sequentur» («схопи суть, тоді слова самі прийдуть слідом»). Свої

перекладацькі принципи він захистив у праці «Про мистецтво перекладу»,

опублікованій у 1540 році. Основний їх зміст полягав у тому, що переклад має

бути орієнтований на самостійне розуміння тексту і перекладачем, і читачем,

закликаючи дотримуватись канонічної повноти і точності передачі змісту

оригіналу, Лютер прагнув зробити мову перекладу такою, щоб вона була

зрозумілою будь-якій людині, тобто орієнтуватися на норми загальнонародної

мови [2, с. 16].

Список використаної літератури:

1. Кияк Т. Р. Перекладознавство (німецько-український напрям) : Підручн. / Т. Р. Кияк,

А. М. Науменко, О. Д. Огуй. – К.: Видавн.-поліграф. центр "Київськ.ун-т", 2008. – 543 с.

2. Туришева О. О. Історія перекладу. Ч. І : конспект лекцій для студентів факультету

лінгвістики напряму підготовки 6.020303 «Філологія» / Уклад. О. О. Туришева. – К.: НТУУ

«КПІ», 2015. – 48 с.

Бигар Тетяна

Byhar Tetiana

Перекладацька діяльність в Києво-Могилянській академії

Translation activities in Kyiv-Mohyla academy

Вважається, що руська перекладна писемність бере початок ще за часів

Київської Русі. Вона підтримувала торговельні, політичні і культурні зв'язки з

Німеччиною, Францією, Візантією та з країнами Сходу. Звідси — співіснування

з багатьма іноземними мовами (грецькою, старослов'янською, німецькою,

латинською, арабською) і перші досвіди в складанні словників.

Значний прорив в українській перекладацькій діяльності відбувся у ХVІІ

ст. В цей час перекладацька діяльність була зосереджена в Києво-Могилянській

академії, де були виконані переклади релігійних і художніх текстів з

латинської, грецької і польської мов. Тоді Києво-Могилянська академія і стає

центром перекладацької діяльності.

З Києво-Могилянською академією, що заклала основи вищої освіти в

нашій країні, пов'язаний надзвичайно важливий етап у розвитку освіти, науки,

філософії, образотворчого мистецтва, у формуванні світогляду українського

народу. Тісний зв’язок академії з суспільно-політичним життям України сприяв

піднесенню національної свідомості й гідності, відродженню і розвитку

Української держави.

Києво-Могилянська академія мала авторитет навчального закладу,

випускники якого славилися знаннями мов, і працювали перекладачами в

багатьох адміністративних установах – Сенаті, Синоді, Київській губернській

канцелярії, в закордонних російських місіях, перекладали на російську мову

наукові трактати, літературні твори.

Курси, що читались в академії, сприяли формуванню літературного,

філософського і перекладацького стилю. Велика увага приділялась вивченню

мов, зокрема церковнослов'янської, єврейської, німецької, грецької, руської

(української), польської. Вже з перших класів у Києво-Могилянській академії

викладалася латина – міжнародна мова науки того часу. Це давало випускникам

академії шанс продовжувати навчання за кордоном, а головне, вони мали змогу

розпочинати перекладацьку діяльність.

Саме у першій половині XVII ст. було виконано переклади з грецької

(праці Григорія Богослова в перекладі Скульського та Д. Наливайка) та з

латини (праці Л.А. Сенеки в перекладі К. Саковича). XVII ст. також

відзначилося появою праці Андреаса Кессалійського (1625) «Одкровення

(Апокаліпсис)» в перекладі Лаврентія Зизанія. В XVII ст. в Україні з’явилися

віршовані переклади італійських та польських поетів епохи Пізнього Ренесансу,

таких, як Торквато Тассо (10 глав його поеми «Звільнений Єрусалим» були

перекладені з польської версії твору П. Кохановського), а також віршований

переклад (виконаний Куликом) одного з оповідань «Декамерона» Дж.

Боккаччо.[1]

На більш високому рівні перекладали в стінах академії окремі біблійні

тексти, філософські та богословські трактати.

У 1734-1745 рр. (із перервами) тут навчався Григорій Сковорода. Від

нього залишився чи не найбільший спадок перекладених праць. Цікавою

сторінкою української перекладної літератури ХVІІІ ст. були переклади й

переспіви Г. Сковороди з Овідія та Горація. У списку своїх здобутків, у листі 78

[3, с.356-359] улюбленому учневі і другові, згодом першому бібліографові

Сковороди Михайлу Ковалинському, Г. Сковорода згадує 15 назв своїх творів і

7 перекладів. Перекладацька спадщина вченого включає переклади з «Моралій»

Плутарха: «О смерти», «О хранении от долгов», «О вожделеніи богатства», «О

Божіи правосудіи», «О спокойствіи душевном» («Книжечка Плутархова о

спокойствии души»).

На жаль, до сьогодні зберігся тільки переклад «О спокойствіи душевном».

Сковорода також переклав трактат Цицерона «О старости», окремі байки Езопа

(«Байка Езопова» у двох редакціях − українській і латинській, «Фабула» —

інтерпретація байки Езопа «Астролог», твору Вергілія (уривки з «Енеїди»),

Овідія «Хвала астрономії»). Він переклав також «Оду» фламандського поета

Синдронія Гошия (Гозія) (XVІ-XVІІ ст.), твори новолатинською французького

поета-гуманіста Марка Антонія Мюре «Петру Герардію» і «В день народження

Ісуса» і, звичайно, Горація, якого Сковорода дуже любив і називав «римським

Пророком». У другій половині XVII ст. Григорій Сковорода більшість своїх

перекладів здійснював російською мовою, і лише 7 творів було перекладено

ним на українську книжну мову того часу.

Відповідно до вчення Г.С.Сковороди, вибір перекладацького тексту

повинен бути обумовлений якимось відношенням симпатії. У противному

випадку переклад буде буквальним, не творчим. У результаті встановлення

такого роду відносин формується «сродность філософів» у перекладацькій

діяльності.[2]

Більш плідним у перекладацькій діяльності був його сучасник і колега,

випускник Києво-Могилянської академії Киріяк Кондратович, який переклав

елегії Овідія (1759), дванадцять промов Цицерона, «Іліаду» і «Одіссею»

Гомера, двовірші Катона та інші праці давньогрецьких і римських авторів, які,

однак, залишилися неопублікованими.

У другій половині XVII ст., після того, як панування над Україною було

розділено між Росією та Польщею (згідно з Андрусіївським перемир’ям

1667р.), перекладацька діяльність продовжувала розвиватися лише у Києво-

Могилянській академії.

Умови для розвитку культури та перекладу були несприятливі у зв'язку з

політикою гноблення українського народу, проведеною Петром І, а потім

Катериною ІІ. Відбувається насильницький відтік найбільш талановитих

представників української науки і культури в Росію. Офіційною мовою стає

російська. Як результат, більшість перекладів здійснювалися російською

мовою. [1]

Деякий час найактивнішу діяльність проводив Симеон Полоцький, який

зробив кілька вільних перекладів польських віршованих Псалмів, написаних

П. Кохановським, і Д.Туптало, який переклав поеми анонімних польських

поетів. Невелика кількість перекладів була зроблена С. Мокиєвичем, який

належав до послідовників Мазепи. Він створив вільні віршовані переклади

Старого и Нового Заповітів, а також і Євангеліє від Матвія. Окрім цих вільних

перекладів, було перекладено кілька епіграм англійського поета Оуена поетом

І. Величковським.

Сьогодні збереглася мала частина відомих віршувань, які в основному

були написані випускниками Києво-Могилянської академії Іваном

Максимовичем (1651-1715) та його племінником-тезкою І. Максимовичем

(1670 - 1732). Дядько виконав переклад елегії німецького поета XV ст. Г. Уго.

Також не менш активним був на початку своєї літературної діяльності лектор

академії Феофан Прокопович (1681-1736), який, після переїзду до Росії, став на

службі у російського царя Петра І і сприяв гнобленню України. У Києво-

Могилянській академії часто перекладалися псалми і твори римських поетів

Овідія, Марціала та французького поета доби Ренесансу Скалігера (1540-1609).

Список використаної літератури: 1. Юркевич О. М. Переклад філософських текстів в Україні: історія і сучасність / О.

М. Юркевич, Н. В. Бевз // Філософські обрії. – 2009. – № 22. – С. 236–253.

2. Хома О. Філософський переклад і мова української філософії / Хома О. //

Філософсько-антропологічні студії’2000. Європейський вектор та основні цінності

української гуманістики. — Істина. Правда. Життя. (до 70-річчя Мирослава Поповича). — К.:

Стилос, 2000. — С. 349–353.

3. Сковорода Г. Повне зібрання творів: У 2-х томах / Сковорода Г. — Т. 2. — К.: Наук.

думка, 1973. — 574 с.

4. Офіційний сайт Національного Університету «Києво-Могилянська Академія» –

[Електрон.ресурс] ― Режим доступу: http://www.ukma.edu.ua

Назарчук Надія

Кондратюк Анастасія

Nazarchuk Nadiya

Kondratiuk Anastasiia

АГАТАНГЕЛ КРИМСЬКИЙ – ВИДАТНИЙ ПЕРЕКЛАДАЧ СХІДНОЇ

ПОЕЗІЇ

AGATANGEL KRYMSKIY - EMINENT TRANSLATOR OF ORIENTAL

POETRY

Вступ:У статті мова йде про характер перекладів А. Кримського. Доведення, що

перекладацька діяльність А. Кримського стимулювала поступ вітчизняної орієнталістики в

європейському контексті. Поезія Сходу завжди асоціюється з чимось невідомим і таємничим.

Відомий український письменник і перекладач Агатангел Кримський зумів розкрити цю

таємницю. Його переклади досконалі та повністю віддані оригіналу.

Ключові слова: іслам,Коран, орієнталістика,переклад,

Агатангел Юхимович Кримський народився у м. Володимирі-Волинському

в родині, яка по батьковій лінії мала татарсько-білоруське коріння, а по

материній - польсько-литовське. Кілька років свого дитинства майбутній

вчений провів у містечку Острозі, де, за його власними свідченнями, активно

читав різні книжки, і, що цілком вірогідно, познайомився із генетично

близькою йому татарською та мусульманською культурою (до почату ХХ

століття в Острозі існувала мусульманська громада й діяла мечеть). Можливо,

тут і з’явилася та любов до Сходу, яку Кримський проніс через усі роки свого

життя.

Агатангел Юхимович навчався у Другій Київській гімназії, потім у Колегії

Павла Галагана, після якої вступив до Лазаревського інституту східних мов у

Москві. У 1896 р. А.Ю. Кримського відрядили до Сирії та Лівану для

поглиблення знань з орієнталістики і для роботи над арабськими рукописами.

Повернувшись, А.Ю. Кримський почав працювати в Лазаревському інституті.

Тут він викладав у спеціальних класах курси історії семітських мов, керував

практичними вправами щодо перекладів з російської арабською і навпаки,

вивченням Корану і граматичних текстів, читав лекції з історії арабської

літератури, викладав арабську поезію і займався проблемами перекладу

арабською мовою філософсько-літературних текстів. У 1901 р. Агатангел

Юхимович очолив кафедру арабської словесності Лазаревського інституту і до

1918 р. був професором арабської літератури та історії мусульманського

Сходу[1].

А. Кримський займався україністикою та орієнталістикою, а своєю

перекладацькою діяльністю сприяв засвоєнню українським письменством,

поряд зі здобутками західноєвропейських, – східних літератур, виявляючи тим

самим його нові потреби та увиразнюючи особливості.

Істотним компонентом наукової концепції А. Кримського постають його

перекладознавчі погляди, які репрезентує вагомий науковий та перекладацький

доробок письменника. Теоретичний матеріал (численні висловлювання,

рецензії, коментарі до перекладів, листи) демонструє широкий діапазон

осмислення А. Кримським проблем перекладу (від питань перекладацької

майстерності, адекватності відтворення оригіналу до функціонування

перекладу в розвитку національної літератури). Констатуючи нерозвинутість

орієнталістики та низький рівень перекладів, зокрема російських, зі східних

літератур, А. Кримський, натомість, пропонував свою масштабну

перекладацьку програму. Керувався перекладач, як сам писав, наміром

працювати «задля української літератури» [3, с. 153]. Він глибоко

усвідомлював роль «присвоєння» (І. Франко) художньо-естетичних здобутків

східних літератур у процесі збагачення та оновлення рідної (як

ідейнотематичного, так і жанрово-стильового). Промовистий вибір вже самих

літературних постатей, на творах яких насамперед зосередився А. Кримський.

Це – Абдуль-ль-Ала Мааррі, Ш. Хафіз, О. Хайям, Абу Абдаллах Джафар

Рудакі, Сааді, А. Фірдоусі, А. Джамі. Перші переклади А. Кримського –

«Моаллаку» Шаддад ібн Антари, вірші О. Хайяма, народні турецькі пісні, що

побачили світ 1890 р., одразу заявили про перекладача,насамперед як знавця з

трьох східних мов – арабської, фарсі та турецької. Найбільше А. Кримський

зробив у галузі перекладів з фарсі, українською мовою з’явилися твори і ранніх

поетів: Абу-Селіка Горгані, Абуль-Хасана Шегіда Балхі, Абу Мансур

Мухаммед ібн Ахмед Дакикі та ін., і ліричні вірші Абу Абдаллах Джафар

Рудакі, а також поезії пізніших авторів

А. Кримський був майстром поетичного слова, володів всіма відомими на

той час формами і стилями поетичної мови, знав секрети емоційно-стильового

перевтілення. Надзвичайно плавно і невимушено течуть жартівливо-елегійні

«рубаї» Омара Хайяма у перекладі-переспіві А.Кримського:

Гей питво моє кипуче, дар веселої лози!

Мрії дай мені палючі, мудрі думи, загаси!

Хто сп’яніє, той одкриє превеликії чуда,

І поллється жвава мова, як текучая вода [11].

Також цілком по-сучасному зазвучали рядки з поезій Абуль-Аля

Маарійського (ХІст.):

Заблукались мусульмани;

Шлях згубили християни;

Блудять-рутяться жиди;

Маги теж − сюди-туди!

Люди всі − на два ранжири:

Є розумні − та без віри.

Другі − вірою міцні,

Але глуздом − аніні! [11]

Майстерність Кримського як перекладача добре помітна в порівняннях

особливостей перекладених ним фрагментів Корану з літературною обробкою

поетичних текстів. Якщо багатство стилю й художніх засобів у перекладах

Сааді, Джалал ад-Діна ар-Румі, Абу Аля аль-Мааррі чи інших східних поетів

вражає своєю довершеністю, то в перекладах Святого письма ісламу бачимо

холодну стриманість і майже буквальну відданість оригіналу: «Господа своего

возвеличь, одежды свои — вычисти, от скверны убеги... ради Господа своего —

терпи». Учений зберігає оригінальний порядок слів, позначаючи логічним

наголосом кінцівку кожного речення й намагаючись відобразити особливості

коранічного стилю, що й у наш час вдається далеко не кожному перекладачеві.

Фундаментальному дослідженню ранніх, «мекканських» сур Корану А.

Кримський присвятив окрему працю - «Лекції по Корану». Примітний той факт,

що дослідник активно використовував надбання автохтонної мусульманської

екзегетики (араб. «тафсір»), яку переважна більшість його сучасників-

сходознавців вивчала досить поверхнево.

У формуванні світогляду А. Кримського відіграв велику роль І.Франко,

який перший оцінив його великі можливості як перекладача. В листі від 29

листопада 1890 р., повідомляючи А. Кримському про те, що його переклад з

Омара Хайяма надрукований в журналі «Народ», І. Франко ставить перед

молодим перекладачем більш складне завдання. «А що Ви думаєте про

Фірдоусі? Я думаю, що коли Ви персист, то варто б хоч дещо перекласти з

сього великого поета, от наразі хоч би його вірш на шаха Магмуда».

Коли І. Франко отримав вступну статтю до поеми Фірдоусі «Шах-наме», то

з цього приводу написав А. Кримському: «Двічі спасибі за Фірдоусі. Передмова

мені сподобалась. Переклад ваш інтересний головно своєю простотою, і ,я

думаю, що він зробить враження в публіці». Однак відомий критичний відгук І.

Франка, який вважав, що «ся проба, цінна, безперечно, з філологічного і

літературно-історичного боку, не має ані зерна поетичності; блискучі вірші

Фірдоусі читаються в перекладі А. Кримського як холоднісінька, на рівні

шматки порубана проза» [4, с. 294]. Прикметно, що сучасний дослідник

творчості А. Кримського Ю. Кочубей відзначає адекватність його українського

перекладу епопеї А. Фірдоусі «Шах-наме» [5, с. 432], який, до речі, з’явився на

десять років раніше від першого російського перекладу цього твору перського

поета, здійсненого безпосередньо з мови фарсі.

А. Кримський аргументував свій вибір творів для перекладу зі східних

літератур їхнім світовим значенням. «Переклади Гафіза я вважаю дуже

корисними, – писав А. Кримський, – бо він є всесвітній поет, стоїть на

загальнолюдському грунті і не раз висловлює дуже глибокі гадки» [7, с. 27].

Не можна не відзначити такої особливості поезії А. Кримського як наявність

вступних заміток статей та коментарів до віршів певних поетів, до окремих

циклів, а то й рядків чи слів. Знайомлячи українського читача з перекладами

творів поетів Сходу, А. Кримський, як вчений- енциклопедист, не утримувався

від спокуси поділитись своїми колосальними знаннями. Він вводив читача в

історичну атмосферу, коли народилися вірші, коментував окремі вирази тощо.

Це надзвичайно допомагало читачеві сприймати ідеї і образи перекладених

творів.Притому, не можна не помітити в коментарях ставлення А. Кримського

до описуваних історичних фактів, подій, демократичної спрямованості його

соціально-громадських оцінок[1].

Висновки. Таким чином, закономірно, що масштабні перекладацькі

програми та пов’язана з ними новаторська творчість А. Кримського, як і П.

Куліша, І. Франка та Лесі Українки, стимулюючи поступ й вітчизняної

орієнталістики у європейському контексті, сприяли подальшому дослідженню

перекладу як проблеми загальнолітературної, що набуває особливої

актуальності сьогодні, коли переклад посилено вивчається, зокрема, в системі

порівняльного літературознавства.

Key words: islam, Koran, translation, orientalistics.

Список використаної літератури:

1. Грицик Л. Орієнталістика А. Кримського в контексті розвитку порівняльного

літературознавства на зламі ХІХ – початку ХХ ст. / Л. Грицик // Українська

компаративістика: концептуальні проекції. – К., 2010.-190с.

2. Кримський А. Листи (1890 – 1917) / А. Кримський // Твори в п’яти томах. – К., 1973. – Т. 5.-

250с.

3. Франко І. Твори в двадцяти томах / І. Франко. – К., 1956. – Т. 17.-140с.

4. Кочубей Ю. Зв’язки української літератури з літературами Близького і Середнього Сходу / Ю.

Кочубей // Українська література в загальнослов’янському і світовому контексті : В 5-ти т. –

К., 1988. – Т. 3.-с.130.

5. Кримський А. Листи (1890 – 1917) / А. Кримський // Твори в п’яти томах. – К., 1973. – Т. 5-

240с..

6. Павличко С. Націоналізм, сексуальність, орієнталізм: складний світ Агатангела Кримського /

С. Павличко. – К., 2000.-268с.

7. Бабишкін О. Коли далеке стає близьким, а чуже – рідним (Поезія Агатангела Кримського) / О.

Бабишкін // Агатангел Кримський. Поезії. – К., 1968.-140с.

8. Галерея видатних особистостей. Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

– [Електрон. ресурс] ― Режим доступу: http://www.univ.kiev.ua/ua/

Норенко В

Norenko V

Перекладацька діяльність Й. В. Гете та теоретичні засади художнього

перекладу В. Гумбольдта

Translation activity of J. W. Goethe and theoretical bases of literary

translation W Humboldt

Романтизм спрямований на відкриття через переклад самобутності

іншомовних культур для утвердження культури власного народу. Він відкрив

розуміння особистості як національної індивідуальності, що мала знайти своє

самовираження в творчості (у т.ч. у перекладній) [2, с. 16]. Переклад як складна

інтелектуальна діяльність являє собою об'єкт вивчення багатьох наукових

дисциплін. Перекладач відшукує подобу у великому різноманітті, подібність,

яка може бути сприйнята людиною іншої культури, іншої мови, іншої

історичної епохи. Принцип точності перекладу, різні тлумачення цього терміну,

визначення межі точності, співвідношення різних національних мов та наслідки

цього для можливості та якості перекладу – всі ці питання гостро цікавили саме

теоретиків романтизму і були переглянуті знову, а то й поставлені вперше.

Романтики ясно усвідомлюють проблемність перекладацької діяльності

(підвищення вимог до перекладу загострило разом з цим усвідомлення його

труднощів), і тому питання можливості перекладу викликає в них жвавий

інтерес [1, с. 146].

Німецький філософ В.Гумбольдт підкреслював, що перекладач має

послуговуватися і раціоналістичним аналізом словника, синтаксису та ритміки

художнього твору, і інтуїтивно проникати в глибини оригіналу.

Теоретичні міркування Гумбольдта мали свій вияв у практиці художнього

перекладу Німеччини наприкінці XVIII – на початку XIX століття. Романтична

школа Шлегеля змінила попередній підхід, протидіючи традиціям

просвітительства (у т.ч. перекладам Фосса). Переклади творів Шекспіра, що

належать романтику Августу В. Шлегелю (August Wilhelm Schlegel: 1767-1845),

досі вважаються взірцевими, хоча мають деякі романтичні акценти та текстові

зміни. У 1813 р. перекладознавчі набутки часів романтизму узагальнив у

своєму трактаті "Ueber verschiedene Methoden des Uebersetzens" Фрідріх

Шлайєрмахер (Schleiermacher: 1768-1834), перекладач Платона, який

протиставив один одному методи "відчуження" (Verfremden) та "онімечення"

(Verdeutschung). Саме для поетичних та філософських текстів, на його думку,

оптимальними мали бути методи "відчуження". У цьому дусі Й.В.Гете (1749-

1832) перекладав з Оссіана, Корнеля, Дідро, Вольтера, Расіна, Б.Челліні,

Байрона та ін. [2, с. 16]

Наведемо декілька цитат Гете, що виражають ставлення німецького поета

до перекладу:

переклад – "один з найбільш важливих і найбільш суттєвих засобів

спілкування між людьми". Навіть важко уявити собі, скільки інформації, цілих

пластів чужомовної культури, духовного багатства втрачала б світова

цивілізація у випадку відсутності перекладу як явища;

переклад повинен не просто служити замість оригіналу, а повністю

заміняти його;

переклад нагадує звідницю, яка розхвалює чесноти прикритої вуаллю

красуні, викликає непереборне бажання познайомитися з оригіналом.[2,с.18]

З філософських течій того часу сформувалась перекладацька концепція

відомого німецького філософа та мовознавця Вільгельма фон Гумбольдта

(1767-1835).

Гумбольдт висловлювався дещо песимістично щодо реальних

можливостей перекладу, вбачаючи корінь проблеми значно глибше, ніж у

досконалому опануванні іноземної мови. Для нього процес перекладу полягає

не просто у передачі думок з однієї мови на іншу, а у відтворенні світу в іншій

системі мислення. На думку В. Гумбольдта, мова є не лише продуктом

творчості індивідуального чи народного духу, в якому криється та

відкривається невідоме, – вона, водночас, є особливою безперервною творчою

діяльністю. У процесі перекладу треба переносити на іншу мову своє власне

або чуже світорозуміння, для чого необхідні надзвичайні зусилля. Шлях до

пошуків більших можливостей у слові починається тоді, коли в душі

пробуджується відчуття мови не просто як засобу спілкування та

взаєморозуміння, але, як реального світу з власним духом та внутрішньою

енергією, який протистоїть навколишній дійсності. Дійсності протистоїть

також і сфера творчості, бо вона знаходиться в абсолютно іншому вимірі – у

площині художньої уяви. Позаяк таємниця буття криється в індивідуальній

неповторності окремої особистості чи народу, то ключ до розуміння слід

шукати у проникненні в окрему душу людини чи нації. Оскільки

найважливішим при перекладі виявляється відтворення усього, що не належить

до дійсності, а знаходиться поза її межами, то, як вважав учений, досягнути

успішних результатів у процесі перекладу майже неможливо. До того ж, як

вважає дослідник, – сама множинність мов загрожує єдності розуміння [3].

Не зважаючи на те, що В. Гумбольдт сам довгий час працював над

художніми перекладами (зокрема, результат багаторічної праці над

"Агамемноном" Есхіла довів можливість подолання багатьох труднощів), і на

те, що вважав переклад однією з найнеобхідніших справ у будь-якій літературі,

як засіб передачі певних форм мистецтва, збагачення і розвитку нації,

розширення виражальних властивостей кожної мови, – він увійшов в історію

літературознавства як учений, що абсолютно відкидав ідею можливості

адекватного відтворення іншою мовою будь-якого художнього твору.

Список літератури:

1. Догадайло М.Г. Август Вільгельм фон Шлегель - перекладач Шекспіра / М. Г.

Догадайло // Вісн . Сум. держ. ун-ту. Сер. Філол. науки. - 2006. - 1, № 11. - С. 146-149.

2. Кияк Т.Р. Перекладознавство (німецько-український напрям): підручник / А.М.

Науменко, О.Д. Огуй. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2009. – 543 с.

3. Лановик М.Б. Перекладознавча концепція В. Гумбольдта та її рецепція в

українському літературознавстві [Електронний ресурс] / М.Б. Лановик // Вісн. Житомир.

держ. пед. ун-ту. – 2004. – № 15. – С. 109-114. – Режим доступу:

http://studentam.net.ua/content/ view/8496/97/.

Терьохін Ярослав

Teryokhin Yaroslav

Роль журналу "Всесвіт" для розвитку перекладу в Україні

The role of "Vsesvit" journal in the development of translation in Ukraine

Перекладацька діяльність має багатовікову історію, вивчення якої є

важливим в розвитку мови, літератури та культури різних народів. Але в ХХ

столітті відбулися значні кількісні та якісні зміни, які багато в чому

позначилися як на самому характері перекладацької діяльності, так і на

вимогах, пропонованих до перекладу та перекладачам. Виникла необхідність в

теорії перекладу, як самостійної дисципліни, і першими теоретиками перекладу

були самі перекладачі. [2]

Саме ХХ століття подарувало нам багатьох талановитих перекладачів та

науковців, завдяки яким з'явилася нова дисципліна - перекладознавство.

Дуже відповідальний і досить непростий напрям в усному перекладі, а

саме синхронний переклад, з'явився в 20-х роках ХХ століття. Новий спосіб

отримав колосальну популярніст завдяки своїй практичності і раціональності,

першими його переваги оцінили політики під час міжнародних переговорів та

конференцій. Але саме цей вид перекладу вимагає від перекладача багато

професійних навичок та якостей, яким навчаються протягом довгого часу. [2]

У другій половині бурхливого двадцятого сторіччя надзвичайно

інтенсифікувалися міжнародні контакти в усіх галузях політичного,

економічного, культурного та суспільного життя. Науково-технічний прогрес

супроводжується так званим "інформаційним вибухом". Першим наслідком

"інформаційного виверження" став "перекладацький вибух". Нові течії у всьому

світі були б немислимі без перекладачів. Водночас, дуже змінився сам характер

їхньої праці. Значно зросла кількість науково-технічних перекладів (з

підрозділами: технічні, медичні, економічно-комерційні, юридично-законодавчі

та iн.), виділилися окремо усні та письмові перекладачі конференцій, без яких

були б неможливі будь-які міжнародні зв'язки. А багатьом перекладачам,

наприклад тим, хто працював в ООН, постійно доводилося переключатися з

одної галузі знань на іншу. Технічний переклад дуже цінується, але є важким

для виконання.[3]

У другій половині XX століття відзначається стрімкий розвиток

мовознавства: з'являються нові лінгвістичні дисципліни та галузі досліджень:

когнітивна лінгвістика, психолінгвістика, соціолінгвістика, біолінгвістіка,

лінгвістика тексту, теорія мовних актів, нейролінгвістики. У полі зору

лінгвістики потрапили і проблеми перекладу. Саме в другій половині XX

століття виникає гостра необхідність міжмовного спілкування, а, отже, й

потреби в масовій підготовці професійних перекладачів. При лінгвістичних

кафедрах університетів та інститутів створювалися численні перекладацькі

школи та відділення, і саме філологи і лінгвісти поряд з перекладачами-

практиками опинилися в ролі викладачів перекладу.[3]

Дмитро Павличко — один з найвизначніших українських перекладачів.

Перекладає з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської,

їдиш та багатьох слов'янських мов.

Захоплення Павличка сонетною формою вилилось у створення унікальної

антології світового сонета, про яку свого часу мріяв Микола Зеров.

Завдяки перекладацьким та організаторським зусиллям Павличка вперше

українською мовою з'явилося повне зібрання творів Шекспіра в 6-ти томах.[1]

Від осені 1945p. до літа 1946р. він був ув'язнений за сфабрикованим

сталінськими каральними органами звинуваченням у належності до УПА.

1953р. закінчив філологічний факультет Львівського університету. Завідував

відділом поезії редакції журналу «Жовтень» (нині — «Дзвін»), після переїзду

до Києва працював у секретаріаті СПУ. У 1971 — 1978 pp. Д. Павличко

редагував журнал «Всесвіт». Перша збірка поезій «Любов і ненависть»

з'явилася у 1953р. Пізніше побачили світ поетичні книги «Моя земля» (1955),

«Чорна нитка» (1958). Визначальною особливістю творчості Д. Павличка цього

періоду була підкреслена публіцистичність, громадянська напруга художнього

слова, хоча, звичайно, молодий поет вимушений був іти й на певні компроміси

з пануючою тоді ідеологією. Та вже збірка «Правда кличе» (1958), яка побачила

світ на самому початку хрущовської «відлиги», засвідчила, що він був

сповнений віри в можливість появи в тогочасних суспільних умовах справді

вільної, духовно багатої людини. Однак, вісімнадцятитисячний тираж книжки

було знищено за вказівкою партійних цензорів. Етапною для Д. Павличка стала

збірка «Гранослов» (1968), у якій автор утверджував ідею незнищенності

національної культури. Але чи не найповніше талант поета розкрився в його

ліриці. Збірки «Сонети подільської осені» (1973), «Таємниця твого обличчя»

(1974, 1979) стали помітним явищем в українській літературі другої половини

XX ст. Традиції пристрасного слова І. Франка продовжують книги поезій

«Спіраль» (1984), «Поеми й притчі» (1986), «Покаянні псалми» (1994). Перу Д.

Павличка належить також антологія перекладів «Світовий сонет» (1983).

Літературно-критичні праці зібрані в книжках «Магістралями слова» (1978),

«Над глибинами» (1984), «Біля мужнього слова» (1988). Д. Павличко — один з

організаторів Народного Руху України, Демократичної партії України. [1]

Дмитро Павличко в період з 1971 р. по 1978 р. був головним редактором

журналу «Всесвіт» роль якого, для українського перекладу, неможливо

оцінити.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Неділько В. Дмитро Павличко // Українське слово: Хрестоматія укр. літератури та

літературн. критики XX ст.: В 4 кн. — К-, 2003.

2. Кияк Т.Р.,Науменко А.М.,Огуй О.Д.: Перекладознавство(німецько(німецько-

український напрям): Підручн.-К.,1982. – 254 с.

3. Зорівчак Р.П. Реалія і переклад. - Вид-во при Львів. ун-ті, 1989.

4. Мова і час. Розвиток функціональн. стилів сучасн. укр. літературн. мови/ Відп. ред.

В.М. Русанівський.- К.: Наук. думка, 1977.- 179с.

Палагнюк Олеся

Palahnuik Olesia

Роль журналу "Всесвіт" для розвитку перекладу в Україні

The role of "Vsesvit" journal in the development of translation in Ukraine

Здобуття незалежності в 1991 році спонукало невідоме до цього

підвищення використання як усного, так і письмового перекладу, який став

тепер необхідним для встановлення міжнародних зв'язків з рештою світу. Ці

два типи перекладу, забезпечували знову незалежну країну в перші її роки

масою офіційних міжнародних документів дипломатичної та правової природи

(договорів, угод, меморандумів і т.д.). Завдяки активній зайнятості письмового

та усного перекладу Україна могла успішно встановити і підтримувати

міжнародні зв'язки і хороші відносини з зовнішнім світом в цілому, а не тільки

з країнами, які визнали її.

Необхідний рівень обов’язкових міжнародних відносин за допомогою

письмового перекладу, а також усного перекладу був досягнутий Україною вже

в 1993-1994 роках.

Проте, з художнім перекладом справи складалися зовсім не так.

Економічна та фінансова кризи, які відбулись після розпаду Радянського

Союзу, змусили всі основні видавництва України тимчасово або повністю

призупинити свою діяльність. У результаті художній переклад в державних

видавництвах у другій половині 1990-х років зайшов практично в глухий кут.

Єдиним функціонуючим органщом, за винятком деяких малопотужних

приватних видавництв, які продовжували публікувати твори зарубіжної

літератури в українському перекладі, залишається журнал «Всесвіт». Під час

його більш ніж сорокалітньої активної і плідної участі в літературному процесі

України журналу вдалося опублікувати тисячі видатних праць – романи,

оповідання, розповіді та поетичні твори класиків та перспективних зарубіжних

авторів, поетів і драматургів зі 110 різних іноземних мов. Український читач

отримував здебільшого високоякісні художні переклади творів багатьох

зарубіжних класиків і в основному великих сучасних авторів, поетів, чиї твори

ніколи не були опубліковані українською мовою до цього або які були

опубліковані тільки у скорочених версіях. Отже, наші читачі мали можливість

познайомитися з останніми досягненнями більшості національних літератур

світу. Починаючи з його відродження в 1958 році, журнал «Всесвіт» регулярно

публікує крім художніх творів (головним чином, відзначених авторів, поетів і

драматургів) також кілька пригодницьких і детективних історій відомих авторів

з Європи, Латинської та Північної Америки, Азії, Австралії та країн Африки.

Серед перекладачів, які зробили значний внесок у визнання журналу в якості

надійного джерела іноземної літератури і які частково зобов'язані йому своєму

джерелу популярності, були М.Пінчеський, В.Митрофанов, В.Пасічна (плідний

перекладач з чеської, словацької та польської літератур) і деякі інші. Деякий

час тісно співпрацювали з журналом також наші відомі перекладачі М.Лукаш,

Г.Кочур, І.Стешенко, Борис Тен, Ю.Лісняк, А.Перепадя, Й.Попович, О.Сенюк,

Г.Філіпчук, М.Литвинець й інші.. Це журнал, який дав шанс літературним

критикам Д.Затонському і В.Скуратовському, так само як і кожному зі своїх

редакторів встановити тісніші контакти з багатьма національними літературами

світу. Чільне місце серед них належить авторам англійської мовї і з країн

Британської Співдружності і США. Німецька мова була представлена кількома

визначними поетами і прозаїками з Федеративної Республіки Німеччини,

Австрії та Швейцарії. Не менш часто публікуються в цьому журналі також

твори деяких авторів французькою мовою і поетів з самої Франції, Швейцарії,

Алжиру та деяких колишніх французьких колоній. Не менш багатим видання

було на авторів іспанської мови як з Іспанії, так з усіх країн Латинської

Америки. Помітне місце на сторінках журналу завжди займали класичні і

сучасні автори і поети з Італії, Португалії та Бразилії. У другій половині ХХ

століття часто публікувались в перекладі українською мовою твори зі

скандинавських, слов'янських і західнобалтійських мов. Українські читачі

отримали безпрецедентну можливість познайомитися з деякими класиками і

сучасними авторами з Близького та Далекого Сходу, Південної Азії, молодими

літературами Центральної та Екваторіальної Африки. Тому природно, що

численні перекладачі з різних видавництв не тільки добре розуміли один

одного, але також співпрацювали один з одним. Отже, їх цілі в розробці

загальних підходів до методів адекватного перекладу майже не відрізнялися. В

результаті, у зв'язку з соціальними вимогами і на підставі довгострокової

практики і багатого досвіду ранніх і післявоєнних поколінь перекладачів

художньої літератури, були розроблені і одностайно (хоча негласно) узгоджені,

і природно використовувались у видавництвах України, деякі основні

принципи художнього перекладу.

Основні з цих принципів, які можуть бути застосовані, принаймні

частково, при перекладі будь-якого іншого типу письмового матеріалу, можуть

бути визначені таким чином:

o Зберігати в перекладі всі структурні особливості оригіналу

o Чітко дотримуватись авторської концепції і достовірно передавати зміст

вихідного матеріалу

o Дотримуватись в мові перекладу основних особливостей синтаксичної

організації і стилістичних засобів вираження мови оригіналу

o Дотримуватись в мові перекладу достовірності засобів і способів, які

застосовані в мові оригіналу автором для зображання художніх образів і

виразності

o Уникати навмисних упущень і будь-яких інших форми вільного

перекладу, якщо цього не вимагає вихідний матеріал

o Утримуватись від будь-яких навмисних скорочень або розширень,

прикрас стилістичних і художніх ознак у тексті перекладу в процесі

перекладу

o Якомога повно дотримуватись легкості виразів, які застосовано в

оригінальному творі, в перекладному творі

Дотримуватись в перекладній версії прагматичних намірів автора та його

сили впливу на читача

Список літератури:

1. Неділько В. Дмитро Павличко // Українське слово: Хрестоматія української

літератури та літературної критики XX ст.: В 4 кн. — К-, 2003. -354 с.

2. Кияк Т.Р.,Науменко А.М.,Огуй О.Д, Перекладознавство(німецько-український

напрям):Підручник. К.,1989.-260 с.

3. Зорівчак Р.П. Реалія і переклад. - Львів: Вид-во при Львів. ун-ті, 1989. Мова і час.

Розвиток функціональних стилів сучасної української літературної мови/ Відп. ред.

В.М. Русанівський.- К.: Наукова думка, 1977.-189 с.

Голуб Інна

Golub Inna

Роль журналу "Всесвіт" для розвитку перекладу в Україні

Еhe role of Vsesvit’s journal in the development of translation in Ukraine

Ключові слова: журнал „Всесвіт”, переклад, жанри літератури, українське

перекладознавство, історія, етап, іноземні мови, теорія перекладу

Роль часопису”Всесвіт” як чинника розвитку національної культури і

міжнародних культурних зв’язків ще не досліджено належним чином. Через

відсутність наукових розвідок, присвячених унікальному культурному явищу,

яким є “Всесвіт”, неможливо охопити усю масштабність перекладацької

діяльності журналу.

Часопис “Всесвіт” – виняткове періодичне видання, в якому іноземні та

українські перекладачі здійснюють майстерні переклади майже з 85 мов світу.

Він став невід’ємною частиною життя української інтелектуальної спільноти.

Тематика перекладацької спадщини журналу величезна, насамперед через

виняткову зацікавленість читачів іноземною літературою, мистецькими та

перекладацькими зв’язками України зі світом. Саме тому коло “всесвітських”

тем - від фольклору, історії, літературознавства до політики, релігії та

економіки. Багатогранність тематики пояснюється наявністю інтелектуальної

аудиторії – ідеально поінформованого читача, який чудово орієнтується в

написаному. Роль даного феноменального видання у формуванні культурної

перекладацької традиції в Україні величезна.

За словами І.Корунця: “Протягом сорокадвохрічної активної та

плодотворної участі журналу в літературному процесі України журнал успішно

опублікував сотні романів, описів, коротких історій і поетичних збірок класиків

і багатообіцяючих іноземних авторів, поетів і драматургів... З того часу наші

читачі отримали унікальну можливість познайомитись із здобутками і

досягненнями світової літератури”. [2, с.86-87].

Журнал було створено в 1925 році – у часи визвольних змагань

українського народу. З початком імперіалістичної війни та посиленням

цензурних переслідувань діяльність української преси в Російській імперії

згортається, нові удари падають на українську журналістику. Після Лютневої

революції в Росії заборона української преси скасовується. Бурхливі події 1917-

1921 років, що увібрали в себе і визвольні змагання українського народу, і

жовтневий комуністичний переворот, і громадянську війну, і становлення

радянської влади та утворення УРСР формують зовсім іншу ситуацію в царині

перекладу й видання творів іноземної літератури українською мовою. Про

динаміку видання іноземної літератури можна судити з того, що одразу ж після

скасування заборони царського уряду на українські книжки вже у 1917 р.

фіксується 11 книжок, перекладених з англійської, італійської, польської,

французької, чеської мов; у 1918 кількість книг зростає до 63, додаються

датська, німецька, норвезька, шведська мови, з яких здійснюються переклади

[5,с. 628].

В роки воєнного комунізму видавнича перекладацька праця майже

завмирає. У 1922 спостерігається певне пожвавлення: 6 видань у Києві,

Харкові, Одесі й Катеринославі; наступного року – 15 видань, в 1925 – 11,

випущених переважно у Харкові.

На тлі культурних заходів, що проводилися Центральною радою, урядом

Павла Скоропадського та УНР, народжується ідея спеціалізованого

видавництва іноземної літератури та журналу “Всесвіт” у Києві, яка має на меті

популяризувати й якнайширше розповсюджувати добре видані провідні твори

західноєвропейської літератури науково-популярного характеру й красного

письменства. [5,с.630].

У результаті проведеного кількісного аналізу джерел було виокремлено

такі етапи розвитку журналу.

Перший етап: 1925-1930. При публікації перекладів цього періоду

перевага надається творам іноземних авторів із виразним соціалістичним

забарвленням. Перекладів із болгарської, польської, румунської мов, порівняно

з західноєвропейськими мовами, значно менше, що пояснюється політичними

антипатіями до радянського режиму, представники яких не приховували своє

негативне ставлення до СРСР. Друкуються переклади з французької, іспанської,

німецької, англійської, китайської, японської, арабської, башкирської,

білоруської, грузинської, татарської, турецької, інгуської, російської,загалом

261 мов. Кількість номерів: 238. Кількість випусків: 226.

Другий етап: 1930-1935 “Всесвіт” як “універсальний журнал з

художніми творами, публіцистикою та значною кількістю ілюстрацій.

Зменшується його періодичність та загальнийй обсяг номерів. Причиною цього

був відомий процес над Спілкою визволення України 1930 р. Кількість номерів:

153. Кількість випусків: 117.

Третій етап: 1935-1957 Третій етап - це час загострення

внутрішньополітичних обставин. Але перекладачі не припиняють свою

діяльність і продовжують перекладати. Працюють такі перекладачі: микола

Бажан, Микола Гірник, Павло Тичина, МиколаТерещенко, Максим

Славинський, Максим Рильський та багато інших. Кількість номерів: журнал не

виходить. Кількість випусків: журнал не виходить.

Четвертий етап: 1958-2009. У квітні 1958 р. було створено новий склад

редакції (молоді перекладачі – випускники КНУ ім. Тараса Шевченка), а в

липні вийшов оновлений “Всесвіт” із тиражем - 7200 примірників. Редакція

хотіла ознайомити читачів із різноманіттям художньої й філософської думки,

які раніше кваліфікувались як культура буржуазно-загниваюча, антирадянська

тощо, а відтак зайва, непотрібна і шкідлива [1]. Кількість номерів журналу: 510

Кількість випусків: 479.

Здобуття Україною незалежності стало могутнім стимулом та повштовхом

для редакції “Всесвіту”. Повернулися до своєї діяльності видатні представники

української культури, які опинились закордоном у часи Другої світової війни,

які є гордісю української культури, але були суворо заборонені в колишніх

СРСР-УРСР: Євген Маланюк, Аркадій Жуковський, Юрій Шевельов, Іван

Кошелівець, Ігор Качуровський, Яр Славутич, Олег Зуєвський, Остап і Марта

Тарнавські, Василь Маркусь та багато інших.

Переклад - елемент національно-літературного процесу, оскільки є

посередником між літературами, без нього неможливо було б говорити про

становлення українського перекладу у повному обсязі. Журнал викликає

інтерес і приваблює літературознавців, перекладачів, письменників та

філософів.

Отже, розглядаючи перекладену літературу, її різноманітність жанрів та

кількість мов, з яких здійснюються переклади, можна впевнено зробити

висновок про актуальне культурологічне, наукове та суспільне значення

журналу “Всесвіт”. Важливим елементом є національна література, а також

підхід до культур народів. Вміло перекладений на українську мову текст, з

цікавими статтями на різні теми, журнал з кожним роком відроджується та

вдосконалюється.

Key words: “Vsesvit” journal, translation, genres, Ukrainian Translation Studies, history,

stage, foreign languages, translation theory.

Cписок використаних джерел

1. Вовнякова М. Товстуни втрачають вагу // Дзеркало тижня. – 2009. –20чер. (№22).

2. Дроздовський Д. Митець – це той, хто не дає нації заснути, впасти 263 в транс //

Літературна Україна. – 2011. – 25 бер. (№6).

3. Москаленко М. Тисячоліття: переклад у державі слова // Всесвіт. – 1993. – № 9/10.

4. Микитенко О.І., Гамалій Г.І. Журнал іноземної літератури «Всесвіт» у ХХ сторіччі

(1925-2000): бібліограф. покажч.змісту. – К.: Всесвіт, 2004.

5. Паньо Т. Труднощі перекладу // Дзеркало тижня. – 2006. – 28 січ. – 3 лют. (№ 3).

6. Стріха М. Український художній переклад: між літературою і націєтворенням. – К.:

Факт, 2006.

7. Шмігер Т. Історія українського перекладознавства ХХ сторіччя. – К.: Смолоскип,

2009.- 230 с.

8. Llko V. Korunets`. Theory and Practice of Translation. – New Book, 2000p.

9. http://vsesvit-journal.com/

Свірчевська Дарина

Svirchevska Daryna

До питання про теорію і практику перекладу Миколи Зерова The theoretic and practice question in translate of Mychola Zerov

Постать Миколи Зерова для українсь кого перекладознавства непересічна.

Його значення для розвитку української культури, мови та літератури через

переклад вже загальновизнане. Однак, на часі постала потреба висвітлення

поетики Миколи Костьовича Зерова як перекладача, що творив та утверджував

основи методології українського перекладу у ХХ столітті як теоретично, так і

на практиці.

Розглядаючи поетику автора, зокрема перекладача, на основі його

теоретичних та практичних праць, слід враховувати риси національної

культури періоду його творчості та розглядати їх нероздільно від часу, коли

здійснюється переклад, а це рівень розвитку мови, літератури, світогляду та

характеру реципієнта. Ці аспекти ми враховуватимемо при розгляді головних

ознак жанру власне перекладу, принципів адекватного перекладу та їхнього

втілення М. Зеровим у його перекладацькій діяльності.

Метод перекладу в контексті його теоретичних бачень тлумачити

надзвичайно складно. Адже, за відсутністю конкретної теоретичної бази та

термінології чимало тверджень є дещо хаотичними або ж суперечливими чи

просто очевидними із сучасного погляду. Доречним видається визначити певні

рамки, у межах яких ми можемо розглядати методологію перекладу М. Зерова.

Передусім, його теоретичні судження про переклад важливо розглядати з

погляду сучасності, адже традиція, започаткована ним, все ще продовжується і

відповідає базовим параметрам сучасного бачення адекватного перекладу,

звичайно, у дещо досконалішій формі. Метою даної праці є продемонструвати

еволюційні етапи розвитку перекладацької діяльності і довести актуальність і

зрілість поглядів М. Зерова, критика та теоретика, що жив у працював на

початку минулого століття, коли українське перекладознавство було все ще у

зародковому стані.

Історикові культури важко переоцінити вартість перекладів Миколи

Зерова з античних творів. Справа не лише в поетичній вправності, майстерності

його перекладів. Праця Миколи Костьовича в цій галузі - етап освоєння світової

класики, засвоєння її нашою літературою. До кожного твору Зерова можна

скласти науковий коментар, що в кілька разів перебільшить сам твір. Світ і

образи, які творить поет, гармонійні, вивершені, елегантні. М. Зеров творить

особливу поезію – інтелектуальну, елітарну, яка “ніби конденсує історичний

досвід культури” (С. Білокінь), Перекладацька діяльність М. Зерова

продовжувалась буквально до останніх днів його життя. На Соловках в

жорстоких умовах концтабору, праця над перекладом “Енеїди” Вергілія стала

опертям для його духу. Твори Байрона, Петрарки, Ронсара, Беранже, Бодлера

зазвучали по-українськи завдяки його невсипущій праці.[1]

Взаємозв’язаність оригінального та перекладного жанрів є однією із

провідних ознак бачення еволюції літератури за М. Зеровим. Історик перекладу

синтетично пов’язує поняття перекладної та оригінальної літератури. Будучи

серед першопрохідців у галузі жанрології перекладу, він у своїх історико-

літературних працях розрізняє жанри української перекладної літератури,

кристалізуючи поняття власне перекладу. Зрозуміло, що у сучасному баченні

оригінальні та перекладні жанри розрізняють за різними параметрами, однак у

науковому доробку М. Зерова обґрунтовано заснування жанру власне

перекладу, а отже саме розуміння перекладної літератури як незалежної

підсистеми, де за ієрархією та часовим критерієм знаходить своє місце кожна

інтерпретація та оригінальний твір: період травестії, напівтравестії і пародії та

власне перекладу. Характерно, що таку еволюцію, мабуть, проходить кожен

жанр, перебуваючи на стадії започаткування у межах певної літератури.

Яскравим прикладом уніфікованого підходу до жанру та походження жанру

оригінальної літератури є стаття М. Зерова “Аполог в українській

літературі XIX –XXвв”. Головним завданням автора є розглянути етапи

еволюції жанру байки в українській літературі. Автор вказує на прикру

відсутність теоретичного обґрунтування жанрової різноманітності перекладної

літератури [3, c. 949]. Такий стан справ змушує автора взяти до уваги

загальноприйняту думку та на основі своїх міркувань у даному аспекті

окреслити певну норму. М. Зеров вважає необхідним вивести критерій

розподілу як єдиний спосіб оцінити рівень засвоєння іншомовного зразка

даного жанру, майстерність певного автора, а найголовніше – визначити

походження та ступінь оригінальності українських зразків байки: “Тому, коли

Грінченко, порівнявши опрацювання теми “Троєженця” у Глібова і в Гребінки,

приходить до висновку, що перше з них скоріше підходить під поняття

перекладу (оскільки в ньому краще збережено деталі фабульні, ритмічні й

синтаксичні), ми з його висновком рахуємось; рахуємось ми і з В. Горленком,

коли він, порівнявши байки М.Глібова з байками М.Старицького, віддає

перевагу Глібову, як з погляду більшої оригінальності, так і з погляду більшої

невимушеності та “народності” мови ”[3, с. 949]. Таким чином, станом на 1930

р. критеріями творів, які науковець вважає доречним відносити до жанру

власне переклад є: дотримання фабули оригіналу; відтворення ритмо-

синтаксичних особливостей оригіналу; суб’єктивне прочитання та відтворення;

невимушеність мови перекладу у її тісному зв’язку з цільовою традицією.[2]

У світлі розгляду різних жанрів перекладу М. Зеров робить певні

висновки щодо критеріїв власне перекладу та показує, що адаптаційні прийоми

безпосередньо залежать від норми перекладу певного періоду у національній

літературі і не є причиною відносити такий цільовий текст до іншого жанру

перекладу. Ця думка є надзвичайно далекоглядного і відповідає сучасному

розумінню відхилень від оригінального тексту.[6]

Провідним поняттям методології перекладу є адекватність першотвору та

перекладу. Очевидно, розуміння поняття теж мало своє зародкове тлумачення

та еволюціонувало, однак, вже у перекладацькій теорії та практиці Миколи

Зерова простежуємо його чітке усвідомлення та цілеспрямовану працю у цьому

напрямку. У процесі огляду літературознавчих та перекладознавчих праць

Миколи Зерова виявляється чітко структурована позиція щодо процесу

перекладу.[4] Звучать певні застереження, що можна класифікувати за двома

етапами роботи з іншомовним текстом – суб’єктивного прочитання

іншомовного тексту із врахуванням прагматичного компоненту, тобто

контексту (виявлення текстових та позатекстових особливостей) та

інтерпретації для створення цільового тексту. Адекватності перекладу у

результаті процесу створення власне перекладу, можна досягнути,на думку

науковця, через максимальну відповідність змістових та стилістичних

елементів. Тобто відповідність стилю забезпечує адекватність перекладу, якщо

було максимально збережено і передано змістові характеристики. Одночасно,

деякі формально-стилістичні елементи тексту перекладу не можуть мати

ідеальної відповідності до оригіналу, оскільки існують об’єктивні причини

відмінності мов та культур. Таким чином, у тексті перекладу мають

поєднуватись як ознаки сучасної української стилістики, які роблять текст

впізнаваним для цільового читача та створюють ефект оригінальності при

читанні мовою перекладу, так і певні структурні і смислові елементи

першотвору, які вказують на іноземне походження тексту, локалізуючи його у

просторі та часі. Формально-стилістична відповідність оригіналу покликана

створювати ефект очуднення, надаючи свіжості звучання звичним поетичним

елементам, розширюючи стилістику цільової мови та літератури, однак лише

до певної міри, переконаний теоретик.[5] Як ідентифікувати такі ознаки і що

відтворювати, а що трансформувати, -- це провідне питання адекватності

перекладу, на яке М. Зеров дає відповідь: жанрово-стилістична домінанта та

естетичний стрижень першотвору допомагають встановити ієрархію ознак, які

отримують варіантний чи інваріантний статус у процесі перекладу.

Отже, в роботі над перекладами М. Зеров цікавився літературними

особистостями, ідеї та мотиви яких були близькими і самому автору. У

перекладах М. Зеров з'ясовував питання мовної культури, класичної

витонченості, чуття слова. Неокласик приніс у літературу нашого народу

переклади особливої тональності, ознайомив українського читача з перлинами

світової поезії. Перекладацька діяльність М. Зерова стала взірцем для

сучасників та наступних поколінь українських перекладачів. Він у першу чергу

зосереджувався на розумінні внутрішнього психологічного стану героя, на

точності передачі його (героя) думок та настроєвих відтінків. Водночас М.

Зеров, залишаючись максимально точним, не йшов сліпо за автором, а

віднаходив українські поетичні еквіваленти образної стихії оригіналу. Визнавав

М. Зеров і власні помилки у деяких підходах до літературних оригіналів, коли

приділяв мало уваги фонетичному, строфічному та змістовому рівням.

Список літератури:

1. Зеров М. К. Твори: У 2 т. / Упоряд. Г.П. Кочур, Д.В. Павличко. – К.: Дніпро, 1990. –

Т.1: Поезії. Переклади. – 843 с.

2. Зеров М. Твори: у 2 т. / М. Зеров; упор. Г. Кочур, Д. Павличко. – 1990–Т.2:

Історико-літературні та літературознавчі праці. — 601 с.

3, Зеров М. Українcьке письменство / М. Зеров; упоряд. М. Сулима; післям. М.

Москаленка. – К.: Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2002. – 1301 с.

4.Художня природа "неокласичного" в поетичній творчості Миколи Зерова

[Електронний ресурс] / І. Є. Шаргай // Вісн. Запорізьк. держ. ун-ту. – 2001 --№4 -6 с. Режим

доступу до вид: http://librar.org.ua/sections_load.php?s=philology&id=4510&start=5

5. Микола Зеров - доля і творчість [Електрон. ресурс] Режим доступу до статті : ostriv.in.ua/publication/code-8511BC84BDFA/list-B8AFBC4326

6.Микола Костьович Зеров 1890-1937 рр.\ Новий довідник: Укр.мова. Укр. література

[Електрон. ресурс] : http://litmisto.org.ua/?p=13820

7. Микола Зеров: фахівець класичної філології, перекладач і поет,

«закоханий у вроду слів» \Наук. вісн. Волинськ. нац. ун-ту ім..Лесі Українки

[Електрон. ресурс] http://esnuir.eenu.edu.ua/bitstream/123456789/405/1/philology_in.pdf

Лисогуб Дар’я

Lysohub Daria

Творча діяльність видатних українських перекладів - Григорія Кочура та

Миколи Лукаша

Creative activity of prominent Ukrainian translation - Gregory Kochur and

Mykola Lukash

Гртгорій Кочур належав до ключових фігур національно-культурного

відродження в Україні в 60-і роки. Усі ці роки він багато і плідно працює,

виховуючи нове покоління перекладачів. Його переклади охоплюють 26

століть, починаючи від давньогрецької поезії і закінчуючи сучасними поетами,

три континенти (Європа, Америка й Азія), близько 30-ти літератур. Він автор

статей з теорії перекладів, кваліфікованих передмов до видань зарубіжних

авторів, численних рецензій і спогадів.

В онтологічному просторі українського перекладацтва Г. Кочур стає “центром

морального опору тоталітаризму” , адже його перекладацькі проекти та творчі

акції “визначалися стратегічним баченням потреб української культури”, а його

перекладацько-дослідницький досвід переростав у приклад як для

перекладацької, так і для всієї національно-культурної громади. Полемічний

діалог Г. Кочура з системою цензури та тогочасною видавничою практикою

переростав і викристалізовувався у формування власної перекладознавчої

концепції, що “диктувала відповідальне окреслення завдань перекладацтва”.

Саме Г. Кочур є автором “хрестоматійного” порівняння перекладу з

виконанням музичного твору, який є єдиним, проте кожен музикант виконує

його по-іншому. У цьому формулюванні закладено два ключі Кочурової

концепції: неминучість прояву індивідуальності перекладача та потенційна

множинність перекладу. Скажімо, виконання творів світової класики

“Моцартом українського перекладу” – М. Лукашем – Г. Кочур вважав

“вершиною української літератури”, що свідчить про сприйняття Майстром

перекладного твору як естетичного явища цільової літератури, рівнозначного її

оригінальним творам за якістю та функцією [1].

Г. Кочур як перекладач-віртуоз прагне досягти такого “інтимного”

проникнення в секрети стилю оригінального письменника й такої свіжості

сприйняття, що його рефлексії про “неперекладність у перекладному” стають

виявом його внутрішнього досвіду. У відповідях на запитання з анкети збірника

“Теорія і практика перекладу” Г. Кочур писав: “Кожен твір перекладається по-

інакшому,– як коли, то “система образних засобів” виникає так раптово й

остаточно, що її не треба й “відшліфовувати”, а коли треба, то це тривалі й

дуже складні пошуки, сумніви, численні варіанти”. Власне, саме у період таких

перекладацьких шукань і сумнівів часто складається враження про нездоланний

опір матеріалу, про безперспективність остаточного варіанта, відтак – про

неперекладність твору [2].

Варто наголосити перекладознавчі концепції Г.Кочура відіграли

безпрецедентну роль у становленні модерного перекладознавчого мислення в

українському масштабі.

Перекладацька творчість Миколи Лукаша дедалі частіше стає об'єктом

зацікавлення й теоретиків та істориків перекладу, і дослідників історії та

стилістики сучасної української літературної мови. Про головні принципи,

якими М. Лукаш керувався у своїй перекладацькій праці, Г. Кочур написав ще

в 1966 р. у статті „Майстри перекладу", присвяченій дослідженню концепції

стилю М. Лукаша. По-перше, М. Лукаш ніколи не користувався підрядником,

а завжди перекладав тільки з оригіналу. Г. Кочур наголошує на тому, що

безпосередній роботі над перекладом передувало ретельне вивчення

оригіналу: ознайомлення з основами граматики тієї мови, з якої він робив

переклад, із системою версифікації. Важливе значення М. Лукаш надавав

поповненню свого словникового запасу з мови-джерела. По-друге, М. Лукаш

ніколи не перекладав на замовлення.

Для увиразнення тексту М. Лукаш використовує прийом повтору. У його

перекладних творах, зокрема в п'єсі В. Шекспіра „Троїл і Крессіда", поруч з

уживанням традиційних народних форм повтору зафіксовано неологізми-

повтори.

Миколі Лукашу, першому в Україні, вдалося перекласти «Фауста». За його

переклад українською мовою бралися Іван Франко,Михайло Старицький,

Дмитро Загул, але подужати всю поему Ґете ніхто не зміг — далі першої

частини жоден із них не просунувся. Микола Лукаш працював над ним 18

років. А «Бал в опері» Юліана Тувіма, поему, що сатирично зобразила

польське суспільство, взагалі вважали за твір, який годі перекласти, а Лукашу

й це вдалося [3].

Крім того, М. Лукаш переклав українською мовою «Мадам Боварі» Флобера,

лірику Шіллера, «Декамерон» Бокаччо та багато іншого.

Загалом Микола Лукаш знав 20 мов, з яких вільно перекладав. «У Радянському

Союзі твори світових класиків, які дозволялося перекладати, перекладали

мовами національних меншин не з оригіналу, а тільки з російської мови, —

згадує мовознавець Олександр Пономарів. — Але Лукаш перекладав лише з

першотвору… Окремої уваги заслуговує переклад „Декамерона“, зроблений

Лукашем архаїчною українською мовою XVII–XIX століть. До всіх приказок і

афоризмів Боккаччо він знайшов точні українські відповідники». Крім того,

Лукаш мав феноменальне лінгвістичне обдарування і дивовижну ерудицію в

галузі зарубіжної літератури [4].

Отже, перекладацька діяльність Григорія Кочура та Миколи Лукаша мала

величезний вплив на літературні досягнення того часу. Їх віртуозна

майстерність донести якомога чіткіше всі думки творів дозволяє кожному

читачеві пірнути саме у той всесвіт, який створив для нього автор

оригінального твору.

Список літератури:

1. Нові риси до портрету Григорія Кочура – дослідника,

енциклопедиста,громадянина:Електрон.ресурс. - [Режим доступу]:

http://www.anvsu.org.ua/index.files/Articles/Kochur_Zorivchak.htm

2. Григорій Кочур - перекладач, який володів понад трьома десятками

мов:Електрон.ресурс. – [Режим доступу]:http://storinka-

m.kiev.ua/article.php?id=1060

3. Микола Лукаш – Моцарт українського перекладу: Електрон. ресурс. – [Режим

доступу]: http://msmb.org.ua/biblioresursi/bibliografiya/osobistosti/mikola-lukash-

motsart-krainsykogo-perekladu/

4. Визначні люди Полісся: маестро Микола Лукаш: Електрон.ресурс.- [Режим

доступу]:http://www.polissya.eu/2011/03/mikola-lukash-biografiya-

perekladach.html

Лаврова Ангеліна

Lavrova Anhelina

Перекладацька діяльність Миколи Лукаша

The translation activities of Mykola Lukash

Микола Олексійович Лукаш - талановитий поет і лінгвіст, знавець 20 мов,

геніальний митець, який у радянські часи подарував українському читачеві

понад 1000 видатних творів світової літератури від 100 авторів.Лiтературне

обдарування українського перекладача-полiглота Миколи Олексiйовича

Лукаша (19.12.1919 - 29.08.1988) визначилося i виявилося рано. Вiн зростав у

збiднiлiй родинi, яка намагалася пристосуватися до нових умов

пореволюцiйного iснування.

Коли прийшла пора вiршувати, Микола Лукаш цiлком природно

звернувся до перекладу. Ось як вiн сам про це розповiв у останнiй з

автобiографiй: "Вiршi писати почав досить рано. Запопавши до рук

Карамзiнову "Историю государства российского" десь у п'ятому класi, я зробив

для себе велике вiдкриття: виявляється, Пушкiн не сам "видумав" свого вiщого

Олега, а черпав iз "преданий старины глубокой". Натхнувшись тим же

джерелом, я й написав свою першу баладу - про ослiплення князя Василька. В

шостому-сьомому класах переклав кiлька дрiбних вiршiв Гейне, в дев'ятому з

якоїсь читанки пiсеньку Гретхен, що ввiйшла без змiн у переклад "Фауста". В

останнiх класах школи та в студентськi роки багато перекладав росiйських

поетiв "срiбного вiку" - Блока, Брюсова, Бальмонта, Вяч. Iванова,

Балтрушайтiса, Бєлого - то було для мене неабиякою школою осягнення

поетичного ремесла" [1]

Мiж тим ще старшокласником вiн почав потроху перекладати "Фауста"

Гете, продовжував це й у студентськi роки, про що свiдчив на схилi лiт: "Перед

вiйною я зробив був повний переклад першої частини гетевого архiтвору, але

все те пропало пiд воєнну завiрюху i робилось по вiйнi вже геть наново".[1] Про

обставини тiєї "пропажi" Лукаш нiколи не розводився.

У прифронтовому мiстi потрапив пiд ворожий авiаналiт i надовго злiг з тяжко

пошматованою осколками ногою. Потiм майже два роки ходив з милицями. Що

мiг робити цей iнвалiд у свої 22 роки? Мав один рiк учительського стажу (брав

академвiдпустку в унiверситетi i працював у сiльськiй школi на Київщинi), але

вчителi окупантам не були потрiбнi. А перекладачiв вони вишукували самi. I

став Микола Лукаш працювати перекладачем у кролевецькiй

сiльгоспкомендатурi за рекомендацiєю i пiд орудою його ж-таки шкiльних

учителiв.

I працював, працював до самозречення. Вiдновлював втрачений у вiйну

переклад "архiтвору" Й.В.Гете - "Фауста", виношував iншi масштабнi задуми.

Його робочим мiсцем в рiзний час стали кiмнатка на двох у студентському

гуртожитку, "куток" на Журавлiвцi, канапа, надана на нiчний час у кабiнетi

директора НДI лiсництва, "власний" столик у науковiй бiблiотецi iм.

В.Короленка, де вiн зробився завсiдником.

Видавництво "Молодь" звернулося з пропозицiєю перекласти з iспанської

вiршi для книги Мiгеля де Сервантеса Сааведри "Дон Кiхот Ламанчський", яка

в перекладi з росiйської В.Козаченка i Є.Кротевича з'явилася друком 1955 р.

Одночасно молодий перекладач дебютував як дитячий письменник, переклав з

iталiйської книжку Джаннi Родарi "Малим i старим про Iталiю i Рим", а з сербо-

хорватської казку Володимира Филиповича "Зайчик-Рябчик". Журнальними

публiкацiями заявив першi переклади Роберта Бернса ,сатиричної публiцистики

Гейнрiха Гейне. Низку перекладiв включено до "Вибраних творiв" Г.Гейне. А

ще ж "Мадам Боварi" Гюстава Флобера.

Та найвищою втiхою стало побачити в розкiшному виданнi омрiяного i

вистражданого повного "Фауста". Вiд задуму до втiлення минуло майже два

десятилiття. Перекладач "архiтвору" Й.В.Гете Микола Лукаш вiдразу увiйшов

до елiтарного кола українських лiтераторiв як дiяч нацiонального вимiру.

Генiальнiсть Лукаша виявлялася ще й у тому, що всi переклади

здiйснювалися ним без звичних навiть для "метрiв" українського художнього

перекладу пiдрядникiв - безпосередньо з оригiналів творiв. На початку 1956 р.

ще недавно нiкому не вiдомого харкiвського перекладача було запрошено

зробити спiвдоповiдь про стан перекладiв iз захiдноєвропейських лiтератур на

республiканськiй нарадi перекладачiв. Незабаром Миколу Лукаша прийняли до

Спiлки письменникiв України за рекомендацiями М.Рильського,

Л.Первомайського, М.Пригари, М.Терещенка. Вiн набув статусу визнаного

лiтератора, назабаром (1958 р.) змiг переселитися до Києва.

Користуючись категоріями сучасного перекладознавства, варто зауважити, що

Лукашеві переклади часто не є еквівалентними на семантичному рівні

текстових одиниць і навіть фрагментів, але майже завжди вони є адекватними

на рівні мети комунікації, тобто у прагматичному відношенні цілком

відповідають оригіналам, бо виконують приблизно ті самі функції у цільовій

лінгвокультурі. З огляду на збереження прагматичної мети першотвору Микола

Лукаш надзвичайно уважно ставиться до відтворення його композиції та

образної cтруктури.

Водночас техніка адаптації, якою блискуче володіє Лукаш, має в його

творчості призначення поеднати у перекладі два поетичні світи, два культурні

простори, аби зробити чужомовний оригінал доступним для сприйняття

читачем перекладу. Цим зумовлена практика синонімічних замін, вилучень і

додавань образних деталей, які часто спостерігаємо у Лукашевих перекладах.

Поетичний світ Миколи Лукаша, який віддзеркалюють його переклади,

захоплює і водночас спонукає до критичних роздумів. З одного боку, Лукаш

вчить уникати банальних рішень і шукати перекладацькі відповідники у всій

глибині словесного багатства української мови. З іншого, він є прикладом того,

як творче "я" перекладача може ставати на заваді сприйняттю оригіналу і його

адекватному відтворенню. Оригінальність Лукаша і полягає у тому, що його не

можна оцінювати однозначно, його треба вивчати, критикувати і вчитися на

його доробку

Сам видатний поет і прозаїк, майстер епіграм і пародій, нестримний

імпровізатор і фольклорист Микола Лукаш був не просто обдарованим

поліглотом і перекладачем з феноменальною пам'яттю, а митцем-новатором.

Список літератури:

1.Микола Лукаш-геніальний український перекладач: Електрон. ресурс, - [Режим доступу]:

http://www.ukrlib.com.ua/referats/printout.php?id=400

2.О.Чередниченко Перекладацький доробок Миколи Лукаша у царині романських літератур

(до 90 літнього ювілею майстра).- Іноземна філологія,2010, № 10. –С. 43

4.Визначні люди Полісся: маестро Микола Лукаш: Електрон. ресурс, - [Режим доступу]:

http://www.polissya.eu/2011/03/mikola-lukash-biografiya-perekladach.html

Обловацька Н.

Oblovatska N.

Поетичний переклад як один із символів мовного багатства

The poetry translation as an expression of linguistic wealth

У роботі розглянуто поетичний переклад як особливий вид синтезу

творчої та перекладацької діяльності. Матеріал для дослідження - оригінал

вірша німецького класика Г. Гейне та переклад Д. Загула. Також зроблено

власний переклад твору і здійснено порівняльний аналіз перекладу вище

вказаного автора на предмет власного способу передачі індивідуального стилю

Г. Гейне.

Ключові слова: поетичний переклад, основна думка, атмосфера твору

Поезію визначають як жанр літератури, у якому присутня лірична форма

відображення дійсності. Вона має особливу мову, ритм, риму, а також

віршований розмір. На відміну від прозового твору у поезії має набагато

більше значення кожне окреме слово і своєрідність ритміки та інтонації.

Саме переклад поетичних творів дозволяє людям, що представляють різні

культури, здійснювати обмін духовними цінностями, виражати власну культуру

через призму іншої або навпаки.

Процес здійснення перекладу поезії вимагає проведення додаткового

аналізу оригіналу. Адже метою перекладу таких творів є не тільки

представлення його основної думки в зрозумілій і доступній формі, але й

зробити це так аби максимально зберегти атмосферу оригінального твору і

спосіб індивідуального самовираження автора за допомогою різних поетичних

прийомів. До того ж, у такому разі перекладач також виступає у деякій мірі

творцем, оскільки на основі власного розуміння та бачення оригіналу він

синтезує це у власний перекладений текст.

Як це виглядає на практиці? Розглянемо 2 переклади вірша одного з

класиків німецького романтизму Г. Гейне (1797-1856 р.) “Ich wollt meine

schmerzen ergössen”. Перший – текст українського поета-перекладача Д. Загула

(1890—1944 р.).

Ввіляв би я всі мої болі

Весь жаль мій у слово одно,

Щоб з вітром веселим на волі

До тебе летіло воно.

Летіло-б до тебе кохання,

Те слово під жемчугом сліз.

Щоб ти його чула щораня,

Щоб ти його слухала скрізь.

І ледве ти пізньої ночі

Примкнеш свої очі ясні,

Те слово тобі зашепоче

До серця в найглибшому сні.

Другий текст перекладу – власний. Порівняємо його з вищенаведеною

інтерпретацією..

Я хочу позбавитись болю

І вилить його в одне слово,

Віддати на поталу вітру

Нехай полетить за тобою..

Тобі принесе він, кохана,

Отеє зболілеє слово.

Воно назавжди твоє стало,

Тепер його чутимеш завжди.

І навіть у темній дрімоті,

Крізь сонно опущені вії

Віднині це слово споткає

Твої найсвятішії мрії…

Виклад оригіналу самого Гейне:

Ich wollt, meine Schmerzen ergössen

Sich all in ein einziges Wort,

Das gäb ich den lustigen Winden,

Die trügen es lustig fort.

Sie tragen zu dir, Geliebte,

Das schmerzerfüllte Wort;

Du hörst es zu jeder Stunde,

Du hörst es an jedem Ort.

Und hast du zum nächtlichen Schlummer

Geschlossen die Augen kaum,

So wird dich mein Wort verfolgen

Bis in den tiefsten Traum.

Ознайомившись з цими двома перекладами, можна зробити висновок, що

вони обидва не є точними, оскільки у обох перекладах використані слова, які

взагалі відсутні у самому вірші, змінені часові форми, навіть не завжди

збережений віршований розмір. Проте у двох перекладах присутнє в більшості

випадків перехресне римування як і у мові оригіналу, по максимуму

збережений ритм (розмір), а також передана основна тема – біль нещасливого

кохання, який ліричний герой мріяв розділити зі своєю коханою. Переклади

звучать мелодійно, як і “Ich wollt meine schmerzen ergössen”, а також у кожному

по-своєму бачимо підтримку атмосфери романтизму Г. Гейне.

Список літератури:

1. Коптілов В. В. Актуальні питання українського художнього перекладу / В. В.

Коптілов. – К. : Дніпро, 1971. – 132 с.

2. Heine Heinrich Buch der Lieder. — Hamburg: Hoffmann und Campe, 1827.

3. Українська перекладознавча думка 1920-х – початку1930-х років: Хрестоматія вибр.

праць з перекладознавства. –Вінниця: Нова книга, 2011. – 504 с. (разом з Поляковою

Ю. Ю.)

Є. Затхей

Y. Zatkhei

ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОГО ПЕРЕКЛАДУ ЗБІРКИ “ДЕВ’ЯТЬ

ОПОВІДАНЬ” ДЖЕРОМА ДЕВІДА СЕЛІНДЖЕРА

SPECIALITIES OF THE LITERARY TRANSLATION OF THE

COLLECTION “NINE STORIES” BY JEROME DAVID SALINGER

Джером Девід Селінджер (1919-2010) – один із найзагадковіших

американських письменників сучасності. Його нечисленні твори (дозволені

письменником для передруку роман «Над прірвою у житі», цикл повістей про

Ґлассів і збірка «Дев’ять оповідань») стали культовими для читачів багатьох

країн, а їхній прихований філософсько-естетичний зміст викликає жваві

дискусії серед літературознавців. Українською мовою перекладено лише

частину творів цього видатного письменника. Із збірки «Дев’ять оповідань»

українською мовою опубліковано тільки п’ять творів, що не дає змоги

українському читачеві оцінити збірку як цілісний твір (а саме на такому

сприйнятті «Дев’яти оповідань» наполягають селінджерознавці). Отже,

переклад українською мовою решти оповідань збірки є актуальним. Саме тому

мною була проведена робота з перекладу останнього з дев’яти оповідань –

“Тедді”, на основі якого я зміг визначити конкретні особливості художнього

перекладу даного автора.

Його специфіка визначається, з одного боку, його місцем серед інших

видів перекладу, а з іншого, – його співвідношенням з оригінальною

літературною творчістю. Художній переклад має справу з мовою не просто в її

комунікативній функції: слово виступає тут як «першоелемент» літератури,

тобто у функції естетичній. Між вихідною точкою і результатом

перекладацької творчості лежить складний процес «перевираження» того

життя, яке закріплене в образній тканині твору, що перекладається. Тому

проблематика художнього перекладу лежить у сфері мистецтва й підкоряється

його специфічним законам. Від оригінальної творчості художній переклад

відрізняється залежністю від об’єкту перекладу. Необхідною умовою для нього

є аналіз ідейно-образної суті оригіналу, його семантико-стилістичної

структури. Саме тому роботу над перекладом оповідання Дж. Д. Селінджера

«Тедді » автор дослідження розпочав із вивчення сюжетних особливостей,

символіки твору, аналізу селінджерівського художнього бачення та

використаних письменником елементів східних (давньоіндійської та японської)

поетик.

У живому літературному процесі не завжди можна чітко провести межу

між перекладом і всією художньою літературою: є чимало випадків, коли твір,

не будучи перекладом у прямому розумінні слова, не може беззастережно

зараховуватися до оригінальної творчості («вільний переклад», «наслідування»,

«за мотивами», «з» тощо; конкретний сенс цих визначень у різних мовах не

збігається і змінюється з часом).

Літературний твір інколи стикається зі значними перешкодами на шляху

до свого читача, якщо цей читач є носієм іншої мовної системи, ніж автор

твору. Художній переклад – один із найважливіших проявів міжлітературної (а

отже, міжкультурної) взаємодії. Цей вид дільності вимагає кропіткої

підготовчої роботи. Усі важливі складники оригіналу в їх взаємозв’язках між

собою й художньою цілістю твору мають бути відтворені в перекладі.

Поширення різнобічної перекладацької практики, розвиток мовознавства

поступово приводять до теоретичного усвідомлення того, що зіставлення двох

тенденцій не абсолютне і що правильне розуміння художнього перекладу

полягає у їх поєднанні: «Переклад повинен не просто служити замість

оригіналу, а повністю замінювати його» (Й.-В. Ґете). Для сучасних поглядів на

художній переклад визначальною є вимога максимально дбайливого ставлення

до об’єкту перекладу й відтворення його як твору мистецтва в єдності змісту й

форми, у національній та індивідуальній своєрідності.

Список літератури:

1. Галинская И. Л. Загадки известных книг. – М.: Наука, 1986. – 128 с.

2. Галинская И. Л. Философские и эстетические основы поэтики Дж. Д. Сэлинджера. –

М.: Наука, 1975.-205 с.

3. Денисова Т. Н. Історія американської літератури ХХ століття: Навч. посіб. – К.:

Довіра, 2002. – 318 с.

4. Комиссаров В.Н. Общая теория перевода. – М., 1999.- 290 с.

Кизименко Костянтин

Kyzymenko Kostiatin

Всесвітні організації перекладачів та їх роль у розробці та

впровадженні єдиних стандартів перекладацької діяльності

World Organization of translators and their role in developing and

implementing standards for translation

Епоха інформації, в яку ми живемо, комп’ютер та Інтернет принесли

великі зміни в усі сфери життя, зокрема й у процеси ведення бізнесу,

вплинувши на один із сегментів ринку найбільше. Цей сегмент пов’язаний з

перекладацькою діяльністю.

Для успішного існування та виживання в умовах глобальної конкуренції

сучасному бізнесу недостатньо обмежуватися локальним ринком, вкрай

необхідним є вихід на міжнародний рівень. Для цього компанії знадобиться

лінгвістична допомога, а основою будь-яких міцних ділових відносин була і є

якісна комунікація.

Міжнародна федерація перекладачів (Federation internationale des

traducteurs - FIT) була заснована в 1953 році в Парижі П'єром-Франсуа Кайє і

об'єднує перекладачів більше ніж з п'ятдесяти країн. FIT - професійна,

неполітична, що не переслідує комерційних цілей міжнародна організація. FIT є

всесвітньою організацією, що включає в себе національні перекладацькі

організації з 60 країн. FIT має статус консультативного агентства при

ЮНЕСКО.

Основними цілями FIT є:

а) створити асоціації перекладачів для стимулювання взаємодії та

співпраці між подібними об'єднаннями;

б) спонсорство та сприяння створенню таких асоціацій у країнах, де вони

ще не існують;

в) встановити зв'язки з іншими організаціями, що займаються перекладом

або іншими аспектами міжмовної та міжкультурної комунікації;

г) розробити серед усіх країн-членів організації гармонію і розуміння, які

сприятимуть інтересам перекладачів, і надавати добрі послуги, коли це бажано

або необхідно;

д) забезпечити членів організації інформацією і консультаціями, які

можуть бути корисними для них;

е) сприяти підготовці кадрів і наукових досліджень;

ж) сприяти гармонізації професійних стандартів;

з) відстоювати моральні та матеріальні інтереси перекладачів у всьому

світі, пропагувати визнання їх професії, сприяти підвищенню їх статусу в

суспільстві, розвитку їх подальших знань і розуміння перекладу як науки і

мистецтва.

У червні 2006 року одночасно були опубліковані два стандарти, що

регулюють надання послуг письмового перекладу. Один стандарт EN 15038:

2006 Translation Service - Service Requirements був прийнятий FIT спільно з

Європейським комітетом з стандартизації, а інший стандарт ASTM F2575 - 06,

відповідно, FIT і Американським товариством фахівців з випробувань та

матеріалів.

Стандарт EN 15038 (далі EN) діє на території Європейського союзу. Згідно

з цим документом, працівники у сфері перекладу отримують сертифікат, що дає

гарантію якості обслуговування замовникам. Стандарт отримав всесвітнє

визнання з моменту його опублікування і є зразком, який надалі буде

доповнюватися і змінюватися Євросоюзом.

Згідно EN, основні вимоги для перекладачів включають наступне: вони

повинні адекватно перекладати відповідну термінологію, стежити за стилем,

граматикою і особливостями мови різних культур. Перекладачі зобов'язані

володіти цільовою мовою на вищому рівні, бути культурно компетентними,

знати про особливості поведінки і системи цінностей країни досліджуваної

мови, а також вільно користуватися необхідним програмним забезпеченням і

апаратними засобами. EN має на увазі і участь перекладачів у різних сферах -

медичної, фінансової і т.д. Стандарт EN - це можливість надати клієнтам

найкращих працівників шляхом відбору та виявлення їх кваліфікації.

Відповідно до стандарту EN, постачальник перекладацьких послуг зобов'язаний

надати гарантію забезпечення якості. При оцінці кваліфікації перекладача

переважно знати про наявність сертифікації та відповідних стандартах. Для

цього EN пропонує кожному перекладачеві працювати з менеджерами проектів,

які будуть в змозі оцінити роботу на відповідність з початковою угодою. Ще

одним пунктом EN є фокусування на оцінці проекту перекладачем і

узгодженості умов із замовником. В обов'язок перекладача входитиме

проведення відповідних процедур по архівації матеріалу і надання документів,

що підтверджують можливість виконання замовлення, а так само

компетентність в даній тематиці. Нарешті, стандарт EN покликаний захистити

замовника і дати рекомендації для постачальників перекладацьких послуг.

Варто зауважити, що стандарт EN стосується тільки письмового, але не

усного перекладу. На думку розробників стандарту встановлення критеріїв

оцінки усного перекладу занадто складне завдання і вирішення цього питання

надто ускладнить розробку документа.

У США діє стандарт якості перекладацьких послуг ASTM F2575-06

(Standard Guide for Quality Assurance in Translation), що містить критерії оцінки

якості перекладу, які можуть використовуватися при узгодженні умов роботи

над конкретним перекладацьким проектом, і служать досягненню

взаєморозуміння між постачальником і замовником перекладацьких послуг.

Зазначений документ не містить конкретних критеріїв забезпечення якості

перекладу окремого замовлення або цілого проекту, а спрямований на

параметри, які повинні бути узгоджені до початку роботи над проектом.

Стандарт ASTM F2575-06 містить швидше вимоги до якості, ніж рекомендації

по їх досягненню перекладачем.

Висновок: отже, сьогодні ринок перекладу потребує максимальної чіткості

стандартів, та кості виконання робіт. Для цього потрібні єдині стандарти

перекладу у всьому світі, які не будуть розділятися на європейські та

американські. Розробкою таких стандартів вже займається FIT, та прогнозує їх

опублікування через 2-3 роки.

Список використаної літератури:

1. Електроний ресурс: http://www.advertology.ru/article27158.htm

2. Електроний ресурс: https://www.nen.nl/

3. Електроний ресурс: https://www CommonSenseAdvisory.com/

АНОТАЦІЯ: Смисловою концептуальною ідеєю семінару – розглянути і осмислити в

процесі обговорення текстів виступів студентів основні організаційно-інформаційн,і

історичні та соціально- культурні аспекти перекладу в сучасному світі.Досліджено такі

актуальні питання:

- історію першого перекладу Біблії англійською мовою. Розглянуто давньоанглійський

переклад Біблії Уікліфа. Перші переклади Тиндейла і Ковердейла, які відіграли велику роль

у подальших перекладах Біблії;

- діяльність Мартіна Лютера як однієїю з ключових фігур в історії становлення

сучасної німецької мови. Центральне місце в мовній творчості Лютера займає переклад

Біблії на німецьку мову. Хоча до цього існувала вже велика кількість перекладів німецькою,

Біблія залишалась важко зрозумілою для народу. Крім того, ускладнювало розуміння

відсутність в ті часи єдиної німецької мови. Саме Лютер зумів подолати всі ці перешкоди,

тим самим започаткувавши формування єдиної літературної німецької мови, збагатив її

лексичний склад. Навіть сьогодні Біблія Лютера залишається найбільш відомим німецьким

перекладом;

- перекладницька діяльність Київської Русі набула розквіту після її хрещення

Володимиром Великим і розвивалась за сприяння Ярослава Мудрого, саме за його сприяння

кількість перекладеної літератури збільшилася в рази. Переклад став можливим завдячуючи

Кирилу і Мефодію, які створили кирилицю й переклали Біблію на староцерковнослов’янську

мову, та перші переклади переважно були релігійними, лише через деякий час почали

перекладати художні тексти. Переклад тексту з однієї мові на іншу – найкращій спосіб

розповсюдження будь-якої інформації по всьому світу, завдяки чому усі люди в світі можуть

читати наукові статті, найкращі художні твори світової літератури, мають змогу

обмінюватися різноманітним знаннями, досвідом;.

- формування певного літературного періоду часто припадає на певні події,зокрема,-

це революції. Тим не менш ці події не заважають розвиватися ні романтиці,ні критичному

реалізму. Спільним в розвитку цього напряму для країн Франції, Англії та України є те, що в

цей час починає активно працювати журналістика,поява свободи слова. У своїх творах

автори часто зображували звичайних людей, їх побут та буденне життя;

- розглянуто загальну характеристику перекладацької діяльності епохи Відродження.

Визначено основні напрямки, за якими працювали тогочасні перекладачі та зазначено, який

внесок вони зробили у розвиток перекладу;

- з Києво-Могилянською академією пов’язана значна літературна, перекладацька,

філософська та наукова діяльність. В ХVІІ ст. вся перекладацька діяльність була зосереджена

в основному в Києво-Могилянській академії. Там велика увага приділялась вивченню мов,

зокрема церковнослов'янської, єврейської, німецької, грецької, руської (української),

польської, а особливо – латині. Це давало випускникам академії неабиякі можливості, щоб

розпочинати перекладацьку діяльність. В Києво-Могилянській академії найактивніше

перекладацька діяльність розвивалась саме в період XVII ст., проте вона ніколи не

припинялась. І як результат бачимо, що там було перекладено сотні дуже відомих творів, в

різні періоди часу. Ця діяльність не припинялась, не зважаючи навіть на скрутні часи рідної

мови, історії, нації, країни. Варто зазначити, що митці, які працювали там, творили історію, а

даний навчальний заклад до тепер зберігає її;

- означено характер перекладів А. Кримського. Доведено, що перекладацька

діяльність А. Кримського стимулювала поступ вітчизняної орієнталістики в європейському

контексті. Поезія Сходу завжди асоціюється з чимось невідомим і таємничим. Відомий

український письменник і перекладач Агатангел Кримський зумів розкрити цю таємницю.

Його переклади досконалі та повністю віддані оригіналу

- переклад як один з найбільш важливих і суттєвих засобів спілкування між людьми

в концепції світогляду В.Гете та відомого філософа і мовознавця Вільгельма фон Гумбольдта

Навіть важко уявити собі, скільки інформації, цілих пластів чужомовної культури, духовного

багатства втратила б світова цивілізація у випадку відсутності перекладу як явища.Процес

перекладу полягає не просто у передачі думок з однієї мови на іншу, а у відтворенні світу в

іншій системі мислення, мова є не лише продуктом творчості індивідуального чи народного

духу, в якому криється та відкривається невідоме, – вона, водночас, є особливою

безперервною творчою діяльністю;

- перекладацька діяльність українських письменників і поетів 20-го сторіччя була

рушійною силою для розвитку українського письменства.Перекладалися найвідоміші твори

закородонних письменників, що давало змогу українському народу ближче познайомитись з

фольклором багатьох країн світу. Цьому всіляко сприяв журнал «Всесвіт», заснований більш

ніж 90 років тому Е. Блакитним. Журнал виконував всі функції, покладені на

культурологічний часопис: знайомив на своїх сторінках українського читача з кращими

культурними досягненнями світу у власній неперевершеній манері, формував уявлення про

світовий літературний процес, про «обличчі сучасної літератури». Сьогодні він продовжує

орієнтувати українського читача у великому океані світової літератури. Журнал «Всесвіт»

завжди, незалежно від культурно-історичної, соціально-політичної ситуації, прагнув бути

тим джерелом, в якому українська література могла б побачити себе в контексті здобутків

світової літератури;.публікації журналу мають велике суспільне і культурне значення та

зацікавлюють читачів та науковців. У роботі розглянуто етапи розвитку журналу,

досліджено різноманітність мов та жанрів, висвітлених у журналі;

- розглянуто питання методології перекладу М. Зерова, розробленої у його

теоретичних працях і втіленої на практиці. Здійснюється огляд його теоретичних праць щодо

питання методів перекладання та головних принципів його роботи над поетичним

перекладом, продемонстровано еволюційні етапи розвитку перекладацької діяльності і

досліджено актуальність і зрілість поглядів М. Зерова, критика та теоретика, що жив у

працював на початку минулого століття, коли українське перекладознавство було все ще у

зародковому стані;

- розглянуто основні способи перекладу українських майстрів слова Григорія

Кочупа та Миколи Лукаша,їх літературний здобуток,відгуки про виконані роботи;

- здійснена спроба порівняльного аналізу самостійного поетичногоперекд перк

ладу вірша Г.Гейне “Ich wollt mein schmerzen ergössen” та перекладу Д.Загула, ілюстрація

стильових та лексичних засобів при перекладі літературних текстів,розкриття власних

секретів відчуття поетичних рядків автора,демонстрація чуттєвих паралелей з авторським

текстом та паралелізм вже існуючого перекладу Д.Загула.

- самостійний переклад останньої з “Дев’яти оповідей”, “Тедді” (1953р.), видатного

американського письменника Джерома Селінджера. Для здійснення перекладу необхідно

проаналізувати особливості мовлення автора. У процесі цього перекладу доповідач дослідив,

що Селінджер використовує у своїй творчості східні мотиви філософії Стародавньої Індії та

Японії. Це дало змогу скласти для себе парадигму процесу перекладу його оповідання;

- заснування Міжнародної федерації перекладачів (Federation internationale des

traducteurs - FIT),її склад та основні цілі.Ознайомлення з завданнями та актуальними

питаннями,що стоять перед FIT,визначення сучасних стандартів перекладацьких

послуг,встановлення критеріїв та параметрів оцінки якості різних видів та жанрів

перкладу,ознайомлення з міжнародними осередками FIT та проекти участі української

спільноти.

Summary: mainstream ideas of this conferens are

- the article examines the history of the first Bible translation in English. Considered Old

English Bible by Wycliffe . The first translations of Tyndale and Coverdale , which played a major

role in subsequent translations of the Bible;

- Martin Luther is one of the key figures in the history of the formation of modern German

language. The central place in Luther’s linguistic activity belongs to his translation of the Bible into

German. Although there were a large number of German translations of the Bible, it still was

difficult for understanding for the people. Also the absence of unified German language at that time

complicated the understanding of the translations. Exactly Luther managed to overcome all these

obstacles, thereby initiating the formation of a united literary German language, enriched its lexical

content. Even today Luther’s Bible remains the most famous translation into German:.

- translation activities of Kyiv Rus entered its heyday after the Christianization of Kyiv Rus

by Volodymyr the Great and developed with help of Yaroslav the Wise, whose assistance have led

to a significant increase in the number of translated literature. Translation was made possible thanks

to Cyril and Methodius who created the Cyrillic alphabet and translated the Bible into Old Church

Slavonic. In the majority first translations were religious and only after a while people began to

translate literary texts:.

- formation of a particular literary period often accounts for certain events. In this scenario it

is a revolution. Nevertheless, these developments do not interfere neither romantic nor develop

kretychnomu realism. Joint development in this area for the countries of France, England and

Ukraine is that in chey time begins to run journalism. The emergence of free speech. In his works,

authors often depicted ordinary people, their construction and everyday life:

- this article carries out the analysis of general characteristics of the Renaissance translation

activities. The main areas in which translators worked in that time are determined and it is stated

what contribution they made to the development of translation;

- a lot of literary, translation, philosophical and scientific activity are associated with Kyiv-

Mohyla Academy. In the seventeenth century all translation activities focused at the Kyiv Mohyla

Academy. There is large attention paid to the study languages, such as Slavonic, Jewish, German,

Greek, Ruthenian (Ukrainian), Polish, and especially – Latin. Alumnuses got a chance to start

translation activity;

- the article deals with character of he nature of translation A.Krymskiy. Proof of that

translation activities A.Krymskiy stimulate development of Ukrainian orientalistics in the European

context. Poetry of the East has long been something unknown and mysterious. Well-know$n

Ukrainian writer and translator Agatangel Krymskiy was able to reveal this mystery . His

translation is perfect, Krymskiy fully committed oryginal;

- translation is one of the most necessary cases in any literature, as a means of transmission

of cerrtain forms of art, enrichment and development of the nation, expanding the expressive

properties of language. According to Goethe's translation is one of the most important and most

essential means of communication between people. It is hard to imagine how much information

about other foreign cultures, spiritual wealth lost to world civilization in the absence of translation

as a phenomenon. The famous philosopher and linguist Wilhelm von Humboldt believed that the

process of translation is not just in the transmission of thoughts from one language to another, and

in the reconstruction of the world in a different system of thinking. In his opinion language is not

only a product of individual creativity or national spirit, in which is and opens the unknown – it,

however, is a special continuous creative activity;.

- translated most famous works of foreign writers, which made it possible Ukrainian people

explore the folklore of many countries. This assisted in the magazine "Vsesvit", founded more than

90 years ago M. Blakytny. Magazine fulfilled all the functions assigned to cultural journal, its pages

acquainted to Ukrainian readers with the best cultural achievements of the world in their own

superb manner, shaped global understanding of the literary process, the "face of contemporary

literature." Today it continues to focus Ukrainian readers in a large ocean of world literature. The

magazine "Universe" always, regardless of cultural, historical, social and political situation, tried to

be the source, in which Ukrainian literature could see themselves in the context of the achievements

of world literature. Journal’s publications are a significant factor of social life in Ukraine, and

motivate readers and scholars. This article research outlines stages of Vsesvit’s development,

investigates the range of genres and languages;

- the article presents historica and theoretical conclusions as to the methodology of

translation by Mykola Zerov elabor ated in his theoretical works and realized in practice.His

heoretical works that deal with the issue of the method and main principles of translation are

outlined, analyzed and compared with modern the theory of relevance. One of his translations is

viewed from the angle of implantating his theoretical principles of poetic translation;

- translation of famous Ukrainian masters of words Gregory Kochur and Mykola Lukash.

The main methods of translation. Responses from main translators for the good work. The literary

achievement for Ukrainian readers.

- own translated the one of the H.Gеinе (1797-1856 р.) “Ich wollt meine schmerzen

ergössen”and ukranian auther D.Zagul. For this operation I was supposed to analyze the specifics

of author’s writing art. I discovered that poet oriental motives of the philosophy in his art. That

gives me the way to create my own paradigm of this translation;

- three months ago I translated the last one of the “Nine Stories”, “Teddy” (1953 year), by

the famous American writer Jerome Salinger. For this operation I was supposed to analyze the

specifics of author’s writing art. During this activity I discovered that Salinger uses oriental motives

of the Ancient Indian and Japanese philosophy in his art. That gives me the way to create my own

paradigm of this translation;

- so now the market needs to transfer maximum definition of standards and quality of

work. This requires common standards of translation around the world, which will not be separated

for European and American. The development of such standards already engaged FIT, and predicts

their publication in 2-3 years.