Суспільство як соціальний

організм ПЛАН

1. Суспільство як цілісна система, його характеристики

2. Підходи до розвитку суспільства:

А) Біологічні, географічні та соціокультурні підходи до

розвитку суспільства

Б) Загальноцивілізаційний підхід до розвитку суспільства

Б) Формаційний підхід до пояснення законів розвитку

суспільства

3. Типологія суспільства

4. Сутність, види, чинники соціальних змін

Під поняттям «суспільство» можна

розуміти:

· невелике коло людей (наприклад

«суспільство обраних»);

· товариство любителів театру;

· українське суспільство в цілому;

· все людство планети Земля.

СУСПІЛЬСТВО = СОЦІАЛЬНА СПІЛЬНІСТЬ

Не всяка спільність людей є

суспільством, але будь-яке суспільство –

це так чи інакше самокерована спільність.

Суспільство — це складна

система взаємозв’язків та

взаємодій, що складаються між

людьми в процесі соціального

життя.

Першою спробою наукового визначення

суспільства була концепція О. Конта.

Суспільство визначалося ним як сукупність окремих

різнорідних елементів соціального організму.

Органістський підхід до виникнення та розвитку

суспільства знаходить відображення у Г. Спенсера та

його послідовників.

*Е. Дюркгейм розглядав суспільство як

всеохоплюючу реальність, що має

самоцінність та визначає всі інші цінності.

*М. Вебер визначав суспільство як взаємодію

людей, що є продуктом соціальних дій,

орієнтованих на інших людей.

*Т. Парсонс визначав суспільство як

особливий вид соціальної системи, що

досягає найвищого рівня самодостатності.

Самодостатність полягає у здатності

суспільства інституціонізувати певні

культурні компоненти, забезпечити широкий

репертуар соці- альних ролей та особисту

мотивацію діяння індивідів.

*К. Маркс визначав суспільство як

закономірний природно-історичний

процес зміни суспільно-

економічних формацій,

в основі якого лежить

визначений спосіб

виробничої діяльності

людей

К. Маркс ( 1818 – 1883 рр.)

До основних ознак суспільства, тобто його стійких

характеристик, які дозволяють відрізняти суспільство як

цілісне соціальне утворення від усіх інших соціальних спільнот

можна віднести:

територію, на якій відбувається консолідація соціальних

зв'язків

універсальність, тобто всеоб'ємлюючий, різносторонній його

характер, що включає в себе всю багатоманітність соціальних

зв'язків, відносин, усі соціальні інститути в рамках певного

територіального простору

автономність (високий рівень внутрішньої саморегуляції, що

забезпечує відтворення і постійну підтримку складної

системи соціальних взаємин)

інтегративність, тобто цілісність, єдність загальної системи

цінностей, яку називають культурою.

*

*Біологічний напрямок

Виник у 2 половині ХІХ

століття

Г. Спенсер

Микола Данилевський виділяв 13

культурно-історичних типів

*Освальд Шпенглер

Праця «Занепад Європи»

(1918-1922)

*Арнольд Тойнбі

1. Кожна цивілізація

починається із відповіді

на виклик

2. Першою на виклик

відповідає творча меншість,

яка є суб'єктом історії

3. Кожна цивілізація

проходить стадії

виникнення, розквіту,

надлому і занепаду

Семюель Хантінгтон

1927-2008

1. Праця «Зіткнення цивілізацій».

Головна ідея – усі конфлікти у світі

будуть відбуватися не на

ідеологічному, а на релігійному

грунті.

2. Перебачив конфлікт між Заходом

та ісламським світом

3. Виділяв дев`ять культур: західну ,

ісламську, індуїстську, сінську

(Китай), японську,

латиноамериканську , буддійську ,

православну і африканську .

4. Ідеологічно об'єднані цивілізації приречені на розпад, а ті, що обєднані

культурно є більш стійкими.

*ФОРМАЦІЙНИЙ ПІДХІД ДО

ПОЯСНЕННЯ РОЗВИТКУ

СУСПІЛЬСТВА *Суспільно-економічна формація – це конкретно-історична

форма суспільства, що базується на певному способі

виробництва.

СТРУКТУРА СЕФ

НАДБУДОВА

БАЗИС Спосіб

виробництва

Спосіб виробництва –

ПРОДУКТИВНІ СИЛИ ВИРОБНИЧІ ВІДНОСИНИ (це відносини, що складаються

між людьми у процесі

виробництва, розподілу, обміну

і споживання матеріальних

благ

Люди Засоби

виробництва

*Характеристика СЕФ

Особливості

формаційного підходу

1. Теорія спирається на аналіз Західної історії і не

претендує бути схемою всесвітньої історії

2. Детермінантою формаційного розвитку є соціально-

економічний аспект

3. Теорія зосереджується на макроаналізі суспільства та

ігнорує мікросоціальний рівень

4. Лінійність розвитку

5. Збіднюється соціальна структура суспільства, бо її аналіз

обмежується характеристикою 2-х антагоністичних класів

*Загальноцивілізаційний

підхід Цей підхід до пояснення закономірностей суспільства

досліджений найменше. Початок він бере з теорії

індустрального суспільства, в межах якої провідні соціологи

Заходу намагалися уявити сучасну епоху як епоху

індустрального суспільства. Основним критерієм, що визначав

рівень розвитку суспільства, був рівень розвитку техніки і

технологій.

Раймон Арон (1905-1983) Уолт Уїтмен Ростоу (1916-2003

У. Ростоу виділяє п'ять стадій розвитку суспільства, дві з яких є проміжними, що забезпечують перехід до нової фази розвитку.

*Традиційне суспільство. Це аграрні суспільства з досить примітивною технікою, переважанням сільського господарства в економіці, станово-класової структурою і владою великих земельних власників.

*Перехідне суспільство. На цьому етапі створюються передумови для переходу в нову фазу розвитку: зароджується підприємництво, складаються централізовані держави, зростає національна самосвідомість.

*Стадія «зрушення» з промисловими революціями і наступними за ними великими соціально-економічними та політичними перетвореннями.

* Стадія «зрілості» , пов'язана з розвитком науково-технічної революції, зростанням міст.

* Ера «високого масового споживання». Її найважливіша риса - значне зростання сфери послуг , перетворення виробництва товарів споживання в основний сектор економіки.

*ТИПОЛОГІЯ СУСПІЛЬСТВ

ОСНОВНІ

КРИТЕРІЇ

ТИПОЛОГІЇ

СУСПІЛЬСТВ

Наявність

писемності

Чисельність

рівнів управління

Спосіб здобуття

засобів до

існування

*За наявністю писемності

*Дописемні писемні

За чисельністю рівнів управління

За способом здобуття

засобів до існування

Традиційні Індустріальні

Постіндустріальне

суспільство У 70-х роках ХХ ст. на зміну індустріальному приходить постіндустріальне суспільство.

Теорію постіндустріального суспільства розвивали:

Данієль Белл (1919-2011) Збігнєв Бжезинський (р.н. 1928)

Ознаки постіндустріального

суспільства

*перехід від виробництва товарів до виробництва послуг;

*Переважання робітників розумової праці;

*провідна роль теоретичних знань, як основи нововведень в

економіці, політиці і соціальній структурі суспільства;

*Класи замінюються соціально диференційованими

групами;

*Ключова роль інтелектуальної власності та інноваційних

технологій

*Високий рівень інновацій, швидкі зміни

Основним товаром

постіндустріального суспільства

стає інформація

*Інформація перетворюється на об'єкт обміну між

різними суб'єктами.

*Інформація привласнена певним суб'єктом стає

інтелектуальною власністю.

*Інтелектуальна власність може продаватись за

кошти.

*За використання інтелектуальної власності

можуть отримуватись кошти власником.

Загальноцивілізаційний підхід до аналізу стадій розвитку суспільства

Основні ознаки та

відмінності Стадії суспільного розвитку

Доіндустріальне

суспільство

Індустріальне

суспільство

Постіндустріальне

суспільство

Період виникнення 6 тис. років тому 250 років тому Остання чверть ХХ ст.

Ключова сфера

економіки Сільське господарство Промисловість

Сфера послуг (насамперед

наука та освіта)

Організаційно-технічні

характеристики

економіки

Малопродуктивне

натуральне

господарство на базі

ручної праці та

примітивної техніки

Масове товарне ви-

робництво на основі

суспільного поділу

праці та машинних

технологій

Високорозвинута ринкова

економіка,

ефективне використання

НТР,

Основи розвитку Традиції

Поступовий НТП, дух

підприємництва,

конкуренції, свободи

та демократії

Бурхлива НТР, теоретична

поінформованість,

компетентність та

професіоналізм, зріла

демократія

Провідну роль

відіграють Церква та армія

Промислово-фінансові

корпорації

Університети (як центри

наукових знань)

Провідні соціальні

групи Священики та феодали Бізнесмени

Науково-технічні

спеціалісти

*Соціальні спільності

В аналізі соціальної структури суспільства та її елементів

використовують два основних підходи:

класовий та стратифікаційний.

КЛАСОВИЙ ПІДХІД забезпечує всебічний аналіз в основному

соціальних класів, як найстійкіших форм соціальних спільностей,

причому серед головних характеристик класів виокремлюються та

піддаються аналізу лише три:

· Відношення до власності на засоби виробництва.

· Участь у розподілі матеріальних та культурних благ.

· Місце і роль в організації та управлінні суспільством.

*Найбільш детальний аналіз соціальних класів здійснив

К. Маркс ще в середині XIX ст.

* Він виокремив тільки два основних соціальних класи:

клас капіталістів (буржуазії), який володіє засобами

виробництва, організує його та управляє ним, привласнюючи

результати чужої праці,

клас пролетарів, який, не володіючи власністю на засоби

виробництва та будучи змушений продавати свою здатність

працювати капіталістам, пригноблюється ними.

Вихід з такого несправедливого становища К. Маркс

вбачав тільки в соціалістичній революції, яка єдино здатна

зруйнувати диктатуру буржуазії та утвердити диктатуру

пролетаріату. Тому він абсолютизував класову боротьбу,

насильство та диктатуру певного класу, насамперед —

пролетаріату. В цьому — його категорична помилка.

Соціальна структура суспільства складається не тільки з

класів, а й з великої кількості соціальних спільностей: націй,

верств, соціальних груп, прошарків, каст та ін. У зв’язку з цим ще в

стародавніх суспільствах виникала ціла низка питань, і насамперед

такі: чому деякі соціальні групи, прошарки багатші та мають

велику владу? Чому існує нерівність?

Головне ж у всіх цих питаннях — співвідношення

рівності та нерівності. Тому соціологи, аналізуючи нерівність,

говорять про існування соціальної стратифікації, під якою

розуміють структурування нерівностей між різними соціальними

спільностями, верствами, прошарками та групами людей.

Засновниками сучасної теорії соціальної стратифікації

були М. Вебер, П. Сорокін та інші соціологи початку XX

століття.

*Просування індивіда на позиції з більш високим престижем,

прибутком та владою залежить від його соціальної

мобільності, поняття якої було введене соціологом П.

Сорокіним, а потім широко застосовувалось у працях інших

дослідників.

*Соціальна мобільність — це переміщення людей у

суспільстві з одних соціальних верств, прошарків в інші, а

також просування їх на позиції з вищим або нижчим, залежно

від їхніх власних якостей та соціальних умов, статусом.

Засновник теорії соціальної мобільності П. Сорокін

виділяє два типи соціальної мобільності — горизонтальну та

вертикальну.

Питирим Сорокін

(1889-1968)

Горизонтальна мобільність — це переміщення індивіда або соціальної групи від однієї

соціальної позиції до іншої, що лежать на такому самому рівні, тобто без зміни

соціального статусу.

Вертикальна мобільність — це сукупність взаємодій, що сприяє переходу індивіда або

соціальної групи з однієї соціальної верстви, соціального статусу на більш високий, або

більш низький рівень.

Особистість. Соціалізація

особистості

ПЛАН

1.Соціологія особистості, її проблеми

2.Соціалізація особистості

3.Чинники соціалізації

4.Адаптація та інтеріоризація

5.Поведінка особистості. Соціальна активність.

Проблеми соціології

особистості

1. Що є визначальним для особистості: її біологічні чи соціальні чинники?

2. Що визначає особистість: раціональність чи ірраціональність?

3. Що становить основу особистості: її індивідуальність чи набір соціальних цінностей і норм суспільства?

4. Що репрезентує особистість: іі свідомість чи її поведінка?

Особа (особистість) є продуктом і творцем конкретно-

історичних суспільних відносин.

Кожна особистість — це не просто людина, а

індивідуальність, що має свої характеристики і певний

соціальний статус, котрий визначається конкретними

соціальними діями, що їх здійснює певна людина (особа) в

конкретних видах взаємодії і тих умовах і правах, які

надаються суспільством для реалізації соціальної діяльності.

Соціальний статус — це певне місце і роль особи в

соціальній ієрархії, зумовлені її походженням, рівнем

освіти, професією, здібностями, віком, статтю,

сімейним станом тощо.

Головна характеристика особи — її діяльність (взаємодія),

основним генератором якої є мотиви.

Мотиви — це внутрішнє спонукання до дії, яке

безпосередньо визначає поведінку людей. Мотиви є

відображенням у свідомості людей їхніх об’єктивних і суб’єктив-

них потреб та інтересів у досягненні благ, здійсненні бажань,

забезпеченні умов діяльності.

Потреби людей мають свою ієрархію.

Особистість задовольняє свої потреби, орієнтуючись на

певні соціальні цінності, тобто через особливе суспільне

ставлення, в результаті чого потреба та інтерес людини (або

соціальної групи) переносяться на речі, предмети, духовні

явища, надаючи їм певної соціальної властивості.

Ціннісні орієнтації, реалізуючи які особа виконує в

суспільстві певну роль (ролі), формуються в процесі засвоєння

нею соціального досвіду, ідеалів, нормативних вимог.

Піраміда потреб Абрагама Маслоу 1943 р.

*Відомий соціолог В. О. Ядов, вказував на те, що

соціальний тип особистості — це продукт історико-культурних і соціально-економічних умов життя людей. Він зробив висновок про існування трьох основних соціальних типів особистості: базисний, модальний і маргінальний

СОЦІАЛЬНІ ТИПИ ОСОБИСТОСТІ (ЗА В. ЯДОВИМ)

ТИП

ОСОБИСТОСТІ

ХАРАКТЕРНІ РИСИ ОСОБИСТОСТІ

БАЗИСНИЙ

Людина, яка характеризується повним розумінням і

виконанням соціально-правових та моральних норм

(конституція, закони, традиції)

МОДАЛЬНИЙ Особа, яка займає домінуюче становище у суспільстві,

соціальній групі чи іншій спільності

МАРГІНАЛЬНИЙ Людина, яка залишила своє соціальне середовище

(соціальну групу, націю, країну, державу) і адаптується в

інше соціальне середовище

*Соціалізація особистості

Соціалізація людини — це тривалий процес її

входження в суспільство, включення в соціальні зв’язки і

відносини, у різні типи соціальних спільностей, унаслідок

чого відбувається становлення її соціальності.

На думку вітчизняних соціологів, процес соціалізації

особи складається з двох основних етапів:

перший етап — первинна соціалізація. На етапі первинної

соціалізації дитина засвоює соціальні норми, знання,

цінності, поступово входить у певну культуру.

другий — вторинна соціалізація. На етапі вторинної

соціалізації доросла людина засвоює соціальні ролі та

виконує їх у своїй життєдіяльності. Водночас доросла

людина поповнює і поглиблює знання, засвоює нові

соціально-політичні й моральні норми, поширює

соціальний досвід, удосконалює виконання своїх ролей

Моделі соціалізації

ПІДКОРЕННЯ

Модель підкорення характеризується

досить високим ступенем

регламентації, постійною взаємодією

механізму вибору, механізму

пропозицій та рекомендацій і

механізму контролю. Суспільство за

допомогою соціальних інститутів,

цінностей і норм відбирає і готує на ту

або іншу роль людей, які мають певні

здібності, рівень підготовки,

біопсихічні якості, що відповідають

соціальним вимогам.

ІНТЕРЕС

Модель інтересу

характеризується передусім

самоорганізацією особи,

самоорієнтацією на власні та сус-

пільні інтереси,

самоідентифікацією, почуттям

сорому, вини, недостатності знань

і досвіду.

МЕХАНІЗМ СОЦІАЛІЗАЦІЇ

ОСОБИ

ФОРМИ ПРОЦЕСУ СОЦІАЛІЗАЦІЇ

АДАПТАЦІЯ

Процес

пристосування

людини до нового

соціального

середовища

ІНТЕРІОРИЗАЦІЯ

Перехід норм

нового соціального

середовища у

внутрішнє «я»

особи.

*Поведінка особистості.

Соціальна активність

ПОВЕДІНКА ОСОБИСТОСТІ – це зовнішній прояв

діяльності, у якому виражається конкретно позиція

людини.

Поведінка людини визначається соціальними

нормами, правилами, які відбивають певні вимоги

суспільства до особистостей.

Але навіть при існування норм і правил все рівно

існують відхилення поведінки від встановлених

норм – ДЕВІАЦІЯ.

СОЦІАЛЬНА АКТИВНІСТЬ – це ступінь впливу людини а

соціальні процеси у суспільстві