У верхній частині стенду розміщена карта–схема Донщини, на якій умовними знаками по-значені: селянські повстання з назвами населенихпунктів і років, у яких відбувались повстання; на-явні в повітах підпільні повстанські організації; по-встанські загони; райони, охоплені стихійнимивиступами («волинками»), та райони дій загонів са-мооборони. У центрі стенду подаються статистичнідані щодо кількості вищеназваних утворень, якідіяли в губернії (обведені червоною рамкою).

Територія Донщини практично повністю відпо-відає кордонам сучасних Донецької і Луганськоїобластей України. Навіть після проведених росій-ськими радянськими окупантами етнічних чистокцих земель від автохтонного населення, українціскладають більшість їх населення.

Крах деспотичного самодержавства у Росій-ській імперії викликав піднесення українськогоруху і на Донщині. Вже в березні 1917 року в Лу-ганському повіті утворюється Українська повітоварада на чолі з командиром 26–го українськогополку Малашком. У Луганську відновлює роботузаборонене царатом товариство «Просвіта». Вліт -ку 1917 року українські патріоти створюють загони«Вільного козацтва».

У містах Лисичанську, Бахмуті і Слов’яносерб -ську до влади приходять представники українськихпартій соціалістів–революціонерів й соціалістів–федералістів (УПСР і УПСФ). Виникає українськапреса. Зокрема, у 1918 р. в Бахмуті вийшло першечисло часопису «Вільне слово» з віршами моло-дого Володимира Сосюри. З Донбасу українськийрух поширюється на Дон, передусім у міста Таган-рог, Ростов й Новочеркаськ, які розташовані наукраїнській етнічній території і мали тоді численнеукраїнське населення.

До кінця осені 1917 року (а в Маріуполі й Лу-ганську до грудня 1917) українські партії й війсь -кові організації «Вільного козацтва» через своїхпредставників у радах тримають під контролем,окрім згадуваних Лисичанська, Слов’яносербськаі Бахмута, міста Юзівку, Єнакієво, Слов’янськ,Гришине, Констянтинівку, Дружківку, Волноваху,Ясину вату, Авдіївку, повіти Бахмутський, Слов’я -но сербський, Ізюмський, Луганський, Маріуполь-ський і Старобільський. Водночас, у цих повітахутворені й діють українські повітові ради, а в Ма-ріуполі окрема міська Українська рада. У шахтар -ських центрах — Єнакієвому й Горлівці, активнодіють «Просвіти».

На жаль, українським патріотичним організа-ціям не вдалося охопити своєю роботою головнумасу шахтарів, що призвело до втрати на користьросійських більшовиків районів Юзівка–Бересто -ве–Горлівка. Стягнувши з усіх прилеглих районівдо Луганська загони Червоної Гвардії, в останнідні 1917 року комуністи вчинили збройний зако-

лот, захопили Луганськ і встановили в ньомурежим червоного терору.

Важче повелося більшовикам у Бахмуті й Маріу-полі. Бахмутський повіт за попередні кілька десяти-літь самовідданної праці бахмутської інтелігенціїперетворився на справжній центр всього українсь-кого руху півночі Донеччини. Самі більшовики на-зивали його «кулацькою Вандеєю». Повстанськийрух не припинявся тут й у 1922 році. Ніде укра-їнська ідея в ті роки не проявлялася так сильно, якв селах навколо Сіверська, Бахмата і Лисичанська.Ніде в області нема району, який дав би більше по-встанських отаманів, українських гайдамаків і пет-люрівців, ніж дав їх Бахмут. І ніде немає так багатобезіменних могил розстріляних й замордованихукраїнських героїв часів Визвольних змагань, ніжна Бахмутщині. На Донбасі Бахмутський повітєдиний, де українська влада втрималася до кінцясічня 1918 року — початку першої окупації Украї -ни більшовиками.

Однак ця окупація була недовгою. Вже в квітні1918 р. у Бахмут вступили українські й німецькі вій-ська. На короткий час, до осені 1918 року, тут булорозквартировано 3–й гайдамацький полк під ко -ман дуванням отамана Волоха. З жовтня по гру-день 1918 року тут була влада Директорії УНР.У грудні того ж року місто й повіт захоплюють за-гони донського отамана Краснова й більше укра-їнська влада не поновлюється тут вже до часівпроголошення 24 серпня 1991 року НезалежностіУкраїни.

Маріуполь, колишній центр запорізької па-ланки Домаха, єдине з усіх міст Донеччини, де в1917–1918 роках поруч з Українською повітовоюрадою була організована Українська міська рада.

Опорою українства у Маріуполі був українізо-ваний 24–й полк колишньої царської армії. Ко-мандний склад полку складався з відданихукраїнській справі патріотів. Його офіцери сталипершими організаторами «Вільного козацтва» уповіті, а коли в листопаді–грудні 1917 року скла-лася загроза більшовицького перевороту, утво-рили офіцерський «батальйон смерті».

Шляхом підступу комуністам вдалося захопитиМаріуполь 30–31 грудня 1917 року. Розпочавсяплановий терор проти всього українського активу.Та, за словами т.зв. «радянських» істориків, вже8 квіт ня 1918 року «українські буржуазні націона-лісти, меншовики та есери... вчинили заколот і за-хопили владу...» У 1918 р. в Маріуполі відбулосязбройне повстання під керівництвом офіцера арміїУНР Дружиніна і більшовики втекли.

Вступ до Маріуполя 20 квітня 1918 року ук -раїнських і німецьких військ його мешканці вжезустріли вільними від терору комісарів та ЧК. Роз-почався запис в гайдамаки, формування новогодержавного апарату.

215Київський «Меморіал» та Громадський інститут історичної пам’яті

ДОНЩИНА(СТЕНД 28)

Востаннє за часи Визвольних змагань 1917–1922 рр. українська влада припинила своє існу-вання у цьому місті в листопаді 1918 року з від -ходом гетьманських військ. Як і весь Донецькийбасейн, Маріуполь захопили російські війська.

Після відступу національних військ українціДонбасу не припинили збройної боротьби з росій-ськими окупантами всіх кольорів. Як свідчать доку-менти більшовицьких каральних органів, тут діють«националистические повстанкомы и шта бы». До-нецький повстанком координував свою діяльність зХарківським повстанкомом.

29 серпня загони махновців зіткнулись із за-здалегідь підготовленими до бою Богучарським іЧаплінським угрупованнями червоних. У цьомубою Махно був поранений і не зміг до кінця керу-вати бойовими діями повстанців, але червоні булирозбиті. Махновці увійшли у Північний Донбас, зай-нявши міста Старобільськ, Біловодськ, Лисичанськ,Слов’яносербськ. У зайнятих містах махновці роз-стріляли всіх виявлених комуністів. Армія Махна по-повнилась трьома тисячами місцевих повстанців.

Плануючи рейд на Донбас, Махно прагнув за-хопити Луганськ, де були великі запаси зброї ібоєприпасів. Однак, великий гарнізон Луганська(15 тис.) став цьому на перешкоді.

Більшовики декілька разів намагаються ото-чити махновців і знищити. Це їм не вдалося. 12 ве-ресня махновці зайняли станцію Міллерово, дездобули багаті воєнні трофеї.

Вирвавшись із чергового оточення, махновцібули вимушені 19 вересня перейти в Донськуобласть. Та донські козаки, на перехід яких у своюармію розраховував Махно, не хотіли йти в загони«хохла» й анархіста. Тому 27 вересня махновці по-вернулись в Україну.

Окрім загонів Махна на території Маріуполь-ського повіту діють загони Марусі, Солтенка, Щер-бачевського.

У липні 1921 року в офіційній доповідній за-писці Каменєва згадується 18 повстанських загонівна Донбасі, які мали в своєму складі близько 1500кін нотників з 19 кулеметами. У чекістському зве-денні по Луганському повіту за листопад 1921 рокучитаємо: «В уезде замечена петлюровская агита-ция... банды разодеты в малороссийские костюмы,говорят на украинском языке...».

Соціальну базу повстанців складало сільськенаселення, на їх боці перебувало понад 70 відсот-ків козаків і селян–середняків. Їх об'єднувало не задоволення політикою радянської влади,особливо більшовицький «продналог». Ситуаціюускладнював спричинений «продрозверсткою»голод. У повідомленні Донвійськкомату читаємо:«У Ребрикові (нині Луганська обл.) можливе по-встання селян через голод». Відомі випадки, колина бік повстанців переходили регулярні частиниЧервоної армії, зокрема загін під керівництвомСичєва, який базувався у долині р. Деркул улипні–серпні 1921 р.

216

Народна війна

Паспорт Донецької обл. Політична характеристикаФ.13, спр. 468, Т.1, арк. 6. Публікується вперше.

На Луганщині в 1921 р діяли загони отаманаПетренка (відомий за псевдонімом Петро Блис-кавка), отамана Каменюки, отамана Волоха, от-амана Блохи. Основним місцем їхньої дислокаціїбули Мітякінські ліси. У Біловодському районі опе-рували загони Черепахи та Марусі. Особливо про-явили себе повстанські загони під керівництвомВарави, Марусі та Каменюки.

5 березня 1921 р. загін отамана Каменюки за -йняв місто Старобільск під час з’їзду комнезамів(комітетів незаможників) — сільського люмпену,який, за задумом комуністів, мав опанувати селозамість розкуркулених та замордованих заможнихселян. Під час проведення операції майже всі де-легати з’їзду були знищені разом з керівництвомрадянського активу. Серед вбитих повстанцямибули: секретар районного комітету партії П. Нєхо-роший та керівник апарату ВЧК Вішнєвскій.

Загін отамана Варави діяв з квітня 1921 р. насході сучасної Луганської області, після чого збоями відійшов до Вороніжчини.

Частина Вороніжчини, як і Білгородщини, вхо-дила територіально до складу УНР. Більшість на-селення складали українці. За опір насильницькійкомунізації значну їх частину в 1921–1923 рр. біль-шовики депортували вглиб Росії.

217

Донщина

Повстанська зброя: Махновська тачанка

обріз гвинтівки

Нестор Іванович Махно — командувач Повстанською армією України

1918 р.

Київський «Меморіал» та Громадський інститут історичної пам’яті

Олександр Лепетченко,ад’ютант Н. Махна.

Розстріляний червоними у 1920 р.1919 р.

У зимові місяці 1920–1921 рр. загони Марусі таКаменюки таборували у лісних масивах в районіСлов’янська Донецької області. Перезимувавши,вони повернулися на Луганщину. Влітку 1921 р.від бувся спільний рейд загонів Каменюки та Марусіу напрямку Луганська. Разом з ними діяли загониВарави. Найбільш великим та боєздатним бувзагін Каменюки, основною базою якого було селоПетропавлівка. Його чисельність на весну 1921 р.становила 600 шабель та 200 багнетів. У червні1921 р. до загону Каменюки приєднався отаманЧерепаха. Тоді ж було ухвалено рішення щодорейду теренами Луганщини до р. Міус. Біля с. Дя-кове та м. Ровень ки у бою з червоними загін Ка-менюки зазнав важких втрат. Від всього загонуживими залишилось 150 повстанців. Залишки за-гону відійшли до місця свого постійного базуванняу с. Петропавлівку.

Для придушення повстанського руху на Лу -ганщи ну були перекинуті з Росії військові части ни,до складу яких входили: окремий винищувальнийбата льйон (командир О. Ротермель), кавалерій-ська винищу вальна група та 3–й Заволзькийполк. Більшовики не довіряли частинам, які булиукомплектовані українцями і росіянами. Каральніфункції по придушенню селянських повстань до-ручались інтернаціоналістам: китайцям, лати-шам, євреям, полякам.

Операцію з ліквідації загону отамана Каменюкирозробляв особисто голова Старобільської ЧК Ді-мітрій Мєдвєдєв. Цей пізніший «сильний духом»герой радянської пропаганди прибув у Донбас зБрянщини. Виходець з єврейської сім’ї (за свідчен-ням Єврейської енциклопедії) Медведєв у 1918 роціслужив в Брянській ЧК. У 1920–1935 роках працю-вав в органах ВЧК–ОГПУ–НКВД УРСР. Зокремавходив до складу розстрільної «трійки», яка вино-сила смертні вироки «контрреволюційним елемен-там» Київщини в роки Голодомору 1933 року.

Операцію з ліквідації повстанського руху наЛуганщині чекісти здійснили за схемою, яку піз-ніше застосовували в Західній Україні проти Укра-їнської Повстанської Армії (УПА). Перший етапоперації — розбудова опорних пунктів, розташу-вання військових гарнізонів по селах. Другийетап — вербування чекістами агентури та її впро-вадження до лав повстанців. Третій етап — лікві-дація самих повстанських загонів.

Якщо перший етап чекісти провели без особ-ливих труднощів, то на другому не все вдавалосяодразу. Відомий випадок, коли повстанцям вда-лося викрити одного з помічників Мєдвєдєва, ком-сомольця–чонівця, що свідчить про наявність уповстанців добре організованої контррозвідки.Крім перемог повстанці знали й поразки. У липні1921 р. чекістам Мєдвєдєва в районі с.Маслівка

218

Народна війна

Учасники повстанського руху під керівництвом Н. МахнаСтаробільськ, 1919 р.

вдалося розбити загін отамана Волоха. Сам от-аман загинув, коли він разом зі своїм помічникомпішли у останню шабельну атаку на ворога,що переважав їх кількісно.

8 червня 1921 р. загін Каменюкипочав рейдувати теренами Лу ган -щи ни. У селах Піски, Закопне,Колядів ка, Вовкодавово, Ново -олек санд рівка були знищенімайже всі радянські праців-ники та активісти. У селі Нікі-форово Каменюці вдалосязахопити три гармати.

Мєдвєдєв, згідно з пла-ном операції, перед вирі-шальним боєм із загономКаменюки, розповсюдив че -рез свою агентуру чутки, щовін поїхав на нараду дом. Бахмут. Це повідомленняприспало пильність отамана,що дозволило чекістам неспо-дівано напасти на загін. У бою зчекістами загинуло 40 повстан-ців. Самому отаману разом із28 вершниками вдалося шабельноюатакою прорвати оточення та відійтина Дон.

19 жовтня 1921 р., завдяки зрадіодного з повстанців, чекістам біля Бог-

данівського хутора вдалося оточити загін танав’язати повстанцям нерівний бій. Завдяки особи-

стій хоробрості та вмілому керівництву боємотаману знов пощастило вислизнути зі

смертельних лещат та відійти у лісиВороніжчини. Останній свій бій от-

аман Каменюка прийняв біляс. Осикове. Переважаючі сили

карателів оточили загін. У кіль-кагодинному бою загін по-встанців майже повністю бувзнищений. Загинув і отаманКаменюка. Тіло отамана,згідно з чекістською практи-кою, було перевезено дом. Старобільск, а потім дом.Бахмут, де було вистав-лене на публічний огляд длязалякування українців. Д. Мє -д вєдєв так характеризував

отамана: «Каменюка знавсяна воєнній справі, був рішу-

чим, сміливим, добре знав міс-цевість, мав своїх людей по всіх

селах, відчував небезпеку, що до -зволяло йому раз у раз виходити зі

скрутних становищ».Провокації, терор та розстріли за-

ручників були основними методами«роботи» чекістів Медведєва. Від

219Київський «Меморіал» та Громадський інститут історичної пам’яті

Донщина

Загін отамана Щуся (у центрі)1918 р.

Повстанці

«внєдрєнія» чекістів та завербованих колишніхповстанців до діючих загонів, аби ліквідувати ке-рівництво та деморалізувати повстанські відділи,вони перейшли до створення і використанняпроти українського патріотично налаштованогонаселення Донбасу псевдоповстанських загонів.

Найбільш показовою операцією з використан-ням псевдоповстанських загонів стала ліквідаціяповстанського командира Івана Блохи, загін якогобазувався у селі Бараніковка Біловодського рай-ону. Невелике формування в 50 шабель було ак-тивним і здійснило менш ніж за місяць десятокуспішних операцій. Про перебіг подій під час че-кістсько–військової операції збереглись мемуарнісвідчення учасника, командира 14–го стрілецькогополку 2–ї Донської дивізії.

22 червня 1921 року чекісти захопили у полонодного повстанця із загону Блохи. Під час допиту вінрозповів, що штаб загону разом iз командиром Іва-ном Блохою переховується в очереті біля села Ба-раніковка. Та, не знаючи місцевості і проходів,військові самостійно не наважились ліквідовувати

повстанський штаб. У цей час на допомогу військо-вим прибув окремий загін ВЧК зі Старобільська.Мешканці села Бараніковка, які підтримували по-встанців, не знали чекістів в обличчя. Тому «хлопціДзержинського» вирішили видати себе за по-встанський загін. Поширивши між селянами інфор-мацію, що «новоприбулий повстанський загін»роззброїв та захопив у полон частину Червоноїармії, чекісти спробували таким чином витягнути зочерету повстанців.

«24—25 червня загін ВЧК, видавши себе забандитів, з’явився у селі Бараніковка та після ко-роткого бою заарештував на очах у місцевого на-селення загін контррозвідників мого полку, чим викликав велику радість місцевого населення. Від-разу ж командиру загону псевдобандитів пішлискарги місцевого населення на контррозвідників.В одного селянина взяли бика, в іншо го — коней,у третього — бара на та корову. Скаржились на те,що комуністи їх зовсім пограбували, відібравшиостанній хліб. Вони стали бити заарештованих,плювати їм в обличчя, кидати каміння, вигукуючи«Вот вам, сволочи–комунисты, разверстка», —писав у своїй доповідній командир Червоної армії.Така–от картина «народної любові» до червонихвизволителів.

Після суду мешканців села над полоненимичервоноармійцями старший загону ВЧК, якийвдавав із себе та своїх людей повстанців, роздяг-нув червоноармійців, провів їх селом, аби меш-канці переконались, що діють справжні повстанці.Червоних вояків закрили у хліві, випустившизвідти заарештованого полоненого повстанця.Запевнивши його, що в селі діє невідомий йомуповстанський відділ, перевдягнені чекісти велілиповстанцеві привести до них на перемовинищодо спільних дій отамана Блоху разом із по-встанським штабом. Переконаний в «істинності»повстанців, Іван Блоха разом зі своїми 20 сорат-никами прийшов до виконкому, де містився штабВЧК, і відрекомендувався місцевим командиромповстанських військ. Увечері того ж дня мав від-бутися суд над полоненими червоноармійцями. Учас, коли для штабу Блохи подали коней, щобїхати на псевдосуд, Івана Блоху вбив командирзагону ВЧК, а псевдоповстанці розправилися зкерівниками повстанського штабу. Двом повстан-цям вдалось утекти. Усе це бачили мешканцісела, які зрозуміли свою помилку, але зарадитивже нічим не могли.

«Після ліквідації штабу Блохи контррозвідникимого полку були звільнені з–під варти, після чогоразом iз загоном ВЧК розстріляли кілька десятківмешканців села, які проявили себе як люди, якіспівчувають повстанцям. 26 червня контррозвід-ники повернулися до свого полку. Начальник за-гону ВЧК вручив подяку мені, товаришуБаклушинському та всім червоноармійцям, якібрали участь у проведенні операції», — зазначиву своїй доповідній командир полку.

220

Народна війна

Новобранці повстанського загонуМаріуполь, 1919 р.

Загін китайських добровольціввирушає проти військ отамана Григор’єва

1919 р.

28 листопада 1921 року колегія Донгубчека на-городила голову Старобільського ЧК Медведєвазолотим годинником «за умелую и усиленнуюборьбу с бандитизмом в Старобельском уезде».Це була перша нагорода на довгому кривавому че-кістському шляху Дмитра Медведєва. Через 20років він у лісах Рівненщини знову використовувавдосвід провокацій та повстанських псевдозагонів,який він здобув на Луганщині, але вже у боротьбіпроти УПА.

Могилу отамана Блохи, незва жаючи на 80–річне комуністичне панування, й досі доглядаютьмешканці села Бараніковка.

Окремі повстанські загони ще діяли на теренахЛуганщини до кінця 1923 р., але вони перестали іс-нувати, як єдиний організований повстанський рух.

У 1920–1922 роках завершується організованаборотьба збройних загонів повстанців у Донецькійгубернії. Донецьке ГПУ, підсумовуючи боротьбу знекомуністичними групами й антибільшовицькимиповстанцями 1922 року зазначало, що на місцяхще діють окремі осередки українських патріотів.Але «...ведется работа по их локализации й ликви-дации».

Вцілілі в боях повстанці стали переходили нанові форми боротьби. У 1922 році на Слов'янщині іСтаробільщині утворюються перші парафії Укра-їнської Автокефальної Церкви, у яких священи-ками часто ставали колишні військові старшиниАрмії УНР. Інші повстанці теж легалізовувалися інамагалися влитися в радянський та господарсь-кий апарат з метою розкладу комуністичної си-стеми зсередини. Патріотичну просвітницькусправу продовжила українська інтелігенція. Все цетривожило Москву, яка намагалася будь–що пере-шкодити новому піднесенню національно–визволь-ного руху українського народу.

«Шахтинська справа» 1928 р., судовий процеспо якій проходив у Москві, стала прологом атакина українську інтелігенцію, а методи фальсифікаціїбули пізніше використані при підготовці справи«Спілки Визволення України» (СВУ). За «Шах-тинською справою» було знищено українську тех-нічну інтелігенцію Донбасу. Пізніше у промисловихцентрах Донеччини пройшли судові процеси надчленами СВУ.

Під час колективізації в ряді районів Дон-щини відбувались селянські виступи («волинки»),які часто супроводжувались фізичною розправоюнад радянським керівництвом і партійними пра ців - никами. «Волинками» були охоплені Донецький,Краматорський, Маріупольський, Чистяківський,Андріївський та ряд інших районів. Значна частинаселян, що тікали від розкуркулення з Правобереж-ної України осідали в промислових районах таселах Донщини і вливались в повстанську бо-ротьбу.

За чекістськими документами в 1928–1932 рр.із загальної кількості 68–ми районів Донецької і Лу-ганської областей 42 були охоплені стихійними ви-

ступами селян («волинками»), з них більше, як уполовині, здійснювались фізичні розправи (тер-акти) над комуністичним керівництвом. Із дослід-жених архівних документів на Донщині в період1917– 1932 р. виявлено 23 селянські збройні по-встання. 10 з них відбулись перед Голодомором1932–1933 років.

...Бахмутський (Артемівський район). У 1930–32 роках тут проходять один за одним процеси надвчителями, звинуваченими в українському націо-налізмі. Арештовуються й розстрілюються ви-ключно всі ще живі на той час українські діячіВизвольних змагань. Розкуркулюються, розстрілю-ються, висилаються на Північ сім'ї українських по-встанців 1918–1922 років. Апофеозом розгрому«українських націоналістів» Бахмутщини стає зни-щення книгозбірень. За деякими даними, в сере-дині 30–х тут було спалено 70 відсотків всьогобібліотечного фонду міста Бахмута.

...Перевальський район Луганської області.У 1930–1932 рр. в селі Олексіївці більшовики па-лять, як «націоналістичну», бібліотеку «Просвіти»,засновану навесні 1917 року Христею Алчевською.У вогні зникає й томик листування Алчевської зцілою плеядою українських діячів кінця XIX — по-чатку XX століть.

...Луганськ. У середині 30–х заарештовано йрозстріляно одного з організаторів «Просвіти»1917 року у цьому місті, члена колегії захисниківПлатона Гайворонського.

За архівними даними в 1937–1938 рр в Маріуполі і волостяхбуло арештовано 2000 чоловік і «вскрыто ряд повстанческихконтрреволюционных организаций» (ГДА СБУ ф.13, спр. № 468, т.2, арк. 8.).

Статистичні дані про національно–визвольний рух

1917–1932 рр.на Донщині

1. Кількість підпільних організацій та їх осередків — 54

2. Кількість повстанських загонів — 112з них: відомих — 58невідомих — 54

3. Кількість селянських повстань — 231918–1924 рр. — 131928–1932 рр. — 10

4. Кількість районів охоплених стихійним виступами селян («волинками») 1928–1932 рр. — 42з них з фізичною розправою над радянським керівництвом — 23

5. Кількість волостей, де діяли антибільшовицькі загони самооборони 1917–1920 рр. — 22

221Київський «Меморіал» та Громадський інститут історичної пам’яті

Донщина

222

Народна війна

Паспорт Луганської обл. Білолуцький р–н.ГДА СБУ. Ф. 13, cпр. № 454, арк. 51. Публікується вперше.

Найактивніші повстанські загони, що діяли на Донщині

Список складений за Паспортами областей(ГДА СБУ ф-13, спр. № 468 , № 454.)

1. Безуглова2. Білокобильського3. Бірюкова4. Бондаря5. Блохи6. Булатова7. Буната8. Варламова9. Варави

10. Винника11. Вишивки12. Волоха13. Гавриша14. Гайворонського15. «Гайдамаки»16. Гоголева

17. Горіхова18. Дадики19. Донченка20. Дроздова21. Дружинина22. Ємельянова23. Зайцева24. «Золотий зуб»25. Кузьміна 26. Кия27. Каменюки28. Кобелева29. Ковальова30. Колесникова31. Колодіна32. Коршунова

33. Котенка34. Кочубея35. Краснова36. Лопатіна37. Лук’янцева38. Мамонтова39. Марусі40. Махна41. Молнія42. Москалевського 43. Перепелиці44. Петренка45. Піменова46. Режевського47. Рижого48. Роговського

49. Роговця50. Романька51. Савонова52. Сайка53. Сироватського54. Солодова55. Соутенка56. «Степ»57. Зеленкевича 58. Терезо59. Тищенка60. Турка61. Черепахи62. Шаповалова63. Шкуро64. Щербачевського

223Київський «Меморіал» та Громадський інститут історичної пам’яті

Донщина

Паспорт Донецької. Краснолиманський р–н. (cт. 1, 2)ГДА СБУ. Ф. 13, cпр. № 468, арк. 58. Публікується вперше.

224

Народна війна

Паспорт Донецької. Краснолиманський р–н. (cт. 3)